ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! - СЛАВА НАВІКИ!
СЛАВА УКРАЇНІ! - СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, необхідність створення цього блогу зумовлена актуальною потребою захисту і плекання СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ у нашому, вельми зраненому багатьма незагойними гріховними ранами, протягом кількох століть поневолення, українському народі.

пʼятниця, 30 вересня 2016 р.

30.09.2016р. Б. / Екзорцист про реальну духовну небезпеку

«Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить. Одначе, не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі» (Лк.10,19-20)

Ці слова Ісуса є для нас ключовим пунктом для оцінки різних явищ, які сьогодні деякі визнають духовними загрозами. Однією з проблем є так звані вузли Шамбала. Cпробуймо побачити проблему в більш широкому контексті.

1. Ким є християнин?

Святий Августин каже, що християнин – це другий Христос. Що це означає? Одним з елементів цієї схожості є влада над нечистими духами. Ісусові залежить на тому, щоб християнин не боявся, щоб жив без страху. Тому Він пояснював Своїм учням, що їм дано владу над злими духами. Свідоме прийняття через віру панування Ісуса до свого життя має плодоносити впевненою перемогою Христа над сатаною і всіма демонами.

Справжньою духовною загрозою є провокування в іншої людини страху, наче за кожним рогом на неї чигала якась небезпека. Піддавання страху блокує здатність співпрацювати з Божою ласкою.

В основі здорової духовності є довіра до Бога (це не означає, що ця довіра має  приводити нас до легковажності та зухвалості). Складається враження, що багато християн ще досі не виявили силу, яку їм жертвувано в таїнстві хрещення та миропомазання.

 І тому багато християн живуть у страху. Надмірне наголошення на духовних загрозах без вливання в серце людини впевненості в порятунку і захисті, що дає віра в Ісуса Христа, блокує її зростання у вірі.

2. Небезпека магічного мислення

У духовному житті нічого не відбувається автоматично. Людина, яка віддала своє життя Ісусові, не боїться контакту з невіруючими, або навіть сатаністами, якщо зустріне їх на вокзалі, або свідками Єгови, якщо прийдуть до неї додому.

Коли належу Ісусові й живу в глибокому зв’язку з Ним через молитву, Слово Боже і таїнства, демони бояться мене. Страх перед ними є непотрібним. Носити з вірою знак хреста, медальйон є знаком перемоги Христа над злом і захистом для мене.

Варто наголосити, що знаки язичницької культури, або навіть знаки, що вважають демонічними, перенесені в сучасну поп-культуру не шкодять автоматично. Якщо ви повісите в себе вдома картину, намальовану язичником, то це не означає, що ви автоматично станете язичником. Навіть якщо в якійсь картині буде так зване підсвідоме повідомлення, тобто вплив на підсвідомість людини, це не означає, що відразу ж, механічно відбуватиметься маніпуляція. Цей тип маніпуляції, звичайно, є загрозою, але ми не повинні залишати поза увагою захисту, що дає нам Бог!

3. До кого демони мають доступ?

Найбільшою загрозою для людини є відсутність особистого і глибокого зв’язку з Богом. Кожен з нас бореться, щоб цілим серцем пригорнутися до Христа, щоб нас нічого не відділило від Нього. Входження в гріх, життя надмірно зосереджене на задоволенні блокує молитву, відкриває людину на сильний уплив злих духів.

Контакт з предметами, які були піддані автентичному прокляттю, або з людьми, якими маніпулюють злі духи, або з особами, поневоленими ними, буде духовно шкідливим для людини, позбавленої захисту віри.

 Той, хто цілковито належить Христові, не належить злу. Якщо людина візьме до рук якісь предмети пов’язані з окультизмом, вони їй не зашкодять (тому що Бог не задумує нічого іншого, це є Його таємницею, що допускає диявола близько до святих і дозволяє їх мучити).

 На думку Івана Павла II, одне є точним: зло не може переходити межі, визначені йому Богом!

Хто легковажить Бога, має неповний зв’язок з Христом, має прогалини в духовному захисному бар'єрі й до цієї людини демони мають більш легкий доступ. Те, що не зашкодить людині, захищеній ласкою Божою і особистим зв’язком з Христом, може бути додатковою загрозою для так званих віруючих, але не практикуючих.

4. Демонічна вервиця?

Може скластися враження, що довкола вервиць, зроблених богопосвяченими і світськими особами , які використовують спосіб плетіння відомий під назвою переплетення Шамбала, вибухла неабияка істерія. Провокування страху в людей з цього приводу, на мою думку, велика безвідповідальність. Немає такого поняття, як «вервиця Шамбала», «вервиця, присвячена сатані», «сатанинські вервиці».

Використання якогось плетіння, навіть якщо його використовували в язичницьких культурах, немає жодного значення для духовного стану людини, коли вона знає, що «її ім'я записано на небесах!».

Християнство перейняло низку символів з язичницької культури, надаючи їм нового значення, посилаючись на Христа. Таким знаком є навіть хрест, який спочатку був знаряддям смерті, а тепер є для нас знаком перемоги над смертю.

Інший приклад: легкі мурашки йдуть нам по плечах, коли чуємо ім'я Люцифер. Але це ім'я єпископа Кальярі, який жив у IV столітті і проголошений святим. Демонічний відтінок з'явився пізніше, ймовірно, під упливом латинського перекладу Біблії.

З цього погляду треба дивитися на вервицю, яка має вузол Шамбала. Посвячена священиком є повноцінною вервицею (я використовую таку). Припущення, що це є «питтям з чаші бісівської» (1 Кор 10: 20-22), це серйозна безвідповідальність і надмірна демонізація реальності.

Принцип: уникати «усякого роду лукавства» (1 Сол. 5, 22), не застосовується тут, тому що використання якогось елемента матеріальної культури (навіть язичницької) не має нічого спільного зі злом. Проблема може виникнути, якщо такі предмети були зроблені з наміром пожертвувати їх злу, прокльону чи прокляттю. Знаючи про це, треба щоб уповноважений священик прочитав молитву екзорцизму для предметів.

О. д-р Славомір Плуса – екзорцист радомської єпархії

середа, 28 вересня 2016 р.

28.09.2016р. Б. / Джим Кевізел: Не бійтеся, що світ назве вас ненормальними. Світ все так робив!

Перебуваючи в Хорватії виконавець ролі Ісуса у фільмі Мела Ґібсона «Страсті Христові» Джим Кевізел дав інтерв’ю Хорватському католицькому радіо.

Чому Джим Кевізел вірить?

А чому б і ні? Стільки у світі темряви, стільки смерті, стільки зла… Що в цьому доброго? І що бракує надії? Чому людей не потягає вірність? Що всьому цьому бракує?

Бачите ось цих пташок – Бог їм дав життя. Дерева, квіти… Чудові квіти. Звідки тоді смерть? Чому існують мертві квіти і мертві дерева? Чому люди обирають нюхання застояного повітря, а не природніх парфумів, створених Богом?

І проблема сьогодні в тому, що люди радше прославляють створіння, аніж Бога.

Які Ваші перші спогади про молитву, яку молитву Ви вивчили першою і як?

Першою моєю молитвою була молитва «Отче наш», наступною «Богородице Діво», а після цього «Згадай, о Всемилостива Діво Маріє», а після неї молитва до св. Михаїла Архангела.

Але в кінцевому результаті відповідальність за молитовне життя лежить на нас самих. Один старий вислів каже, що можеш привести коня до води, але не можеш заставити його пити. Так і з молитвою – батьки тебе навчили молитися – вони тебе привели до води. Але коли ти стаєш дорослим то тільки від тебе залежить – будеш ти цю воду пити чи ні.

Сьогодні багато хто твердить що існує багато істин, але я кажу: «Ні! Існує тільки одна Істина! Істина з великої букви. І ця Істина нас визволяє». Через молитву ми входимо в контакт з цією Істиною.

Коли Ви спізнали що Істина і Вас визволила? Коли Ви стали свідомим католиком?

Думаю що це почалося ще в школі. З початку «віриш» у різні речі, а тоді проходиш тест – різні випробування. Коли переходиш у вищу школу, а тоді в університет, все частіше чуєш: «Та який там Бог? Він не існує. Нема Його». Я це називаю раннім пранням мізків. В часі мого дорослішання ціла моя генерація була випробувана спокусою сексуальності, випробувана так званою сексуальною революцією. Але святий Іван Павло ІІ і Humanae Vitae стали для мене причиною того, що я почав усвідомлювати, що сексуальність нам дана, щоб залишатися чистою, святою. Що вона нам дана, як щось глибше, аніж просто задоволення похоті. Що виникають глибокі рани, коли людина вживає свою сексуальність по за Таїнством Подружжя.

ЗМІ мовчать про те, що сьогодні багато молодих людей чинять самогубства саме через зраненність у сексуальній царині. Сексуальна революція, яка призвела до таких зранень, - це просто черговий обман і брехня цього світу.

Ми спокушувані через наші слабості. Але маємо де сховатися від цього – у Домі Отця Нашого. Я завжди в церкві відчував себе як вдома. На Службі Божій особливо відчуваю цей мир: «Вдома. Це мій дім!».

І саме на св. Месі я отримав потрібну второпність у виборі жінки, моєї жінки. До цього я зустрічався з іншими двома дівчатами, але у цих зустрічах я не знаходив миру. І хоча в моїй голові крутилися думки: «Джим, ти би мав почуватись добре, адже ця дівчина прекрасна!», серце моє говорило: «Це не буде добре!». Але саме із своєю дружиною я відчув мир.

І це є частиною нашої віри – свідомість того, що Бог знає, що для мене є найкращим. Про це говорить 139 псалом: «Я тебе сформував, я сотворив тебе. Знаю тебе, знаю все про тебе. Я – твій Спаситель і маю досконалий план для тебе».

Наступною фазою мого життя була фаза пошуків. Я пішов помилковою дорогою. І багато католиків сьогодення приймають участь у пропагуванні активностей, які є грішним, помилковими. Але вони це так не бачать, вони не називають їх справжнім іменем. Вони це бажають пропхати як питання вибору.

Вибір. Що вибирати? Це тільки на перший погляд позитивне слово. Вибір це не щось, це – акція. Це – шлях, яким ти йдеш до якоїсь цілі. І щойно коли ти прийдеш до кінця цього шляху – ти бачиш, що це – тупик і починаєш розуміти, що твій вибір був помилковим.

Диявол – руйнівник, той що розділяє. Його ціль – відділити нас від Бога. Спробувати за всяку ціну відірвати вас від вашого Створителя – вашого миру! Він робить все, щоб ви почувалися самотньо. Він прагне досягти того, щоб ви відчували свою ізольованість від Бога.

Чи тяжко жити згідно з своєю католицькою вірою в Голівуді?

Ні. Ні, бо коли ти відчуваєш, що Істина є у твоєму серці, то все одно де терпіти. Я розумію що зробив св. Апостол Петро, коли повернувся у Рим і там помер страшною смертю. І я завжди про це говорю, навіть тим священикам, які мені кажуть: «Але ж навіть Петро відрікся Ісуса…». Так. Але з цієї битви він вийшов героєм, переможцем у Христі, померши на хресті! Чому це замовчується?

На жаль, люди часто використовують найменшу можливість, щоб викрутити факти, щоб оправдати свій гріх і переконати себе й інших, що це нормально – грішити!

Уявіть собі ситуацію: тренер збірної Хорватії з баскетболу бажає сформувати добру команду, яка б перемагала і дає все від себе. Хіба він буде мотивувати гравців перед виходом на паркет у стилі «ну добре, всі рано чи пізно програють»?

Якби тренер так «мотивував» гравців, то хіба його не потрібно б було вигнати? Хіба тренер не мав би сказати гравцям перед виходом на паркет: «Хлопці, я може був гострий до вас, але був реалістом. У часі тренування можливо ви навіть можливо мене й зненавиділи, але через тяжкі тренування ми прийшли сюди, щоб осягнути перемогу! Бо перемога це – суперова річ!». Подібно поводиться з нами і Бог.

Бог, на стороні Якого ми граємо, є найсильніший, найвитриваліший, найсправедливіший, найміцніший Батько. Він, якщо хочете, - взірець чоловічості. А наша Матір – Богородиця – Цариця, яку кожна жінка може мати як взірець жіночості.

Ми ж покликані бути відблиском їхнього достоїнства і краси. Ми маємо світити світові характеристиками нашого Небесного Отця і нашої Небесної Неньки. Вони – могутні Переможці. Тому й ми покликані поводитись як переможці. Мусимо бути сильними, щоб боротися зі злом так як і належить дітям Божим.

А з іншого боку, світ нам пропонує загублених і розгублених людей, які не думають про такі речі. Куди вони можуть нас повести?

Ми покликані боротися за свою сім’ю, знаючи, що з нами Святий Дух і завжди грати на Божому боці. І то не будь-як, а щоб перемогти.

Чи це і є та сила, яка потрібна в житті практикуючого католика?

Так, саме так. Стаєш кожного дня до боротьби. Моє щоденне життя є важким. Багато людей мені кажуть: «Ах, Джим, тобі дійсно важко так багато працювати», або «Ти працюєш з стількома людьми, тоді дійсно важко». Але я відповідаю: «Це – найлегша частина мого життя. Найтяжча частина мого життя – це саме щоденне життя». Але, Богу дякувати, з його допомогою я можу боротися, використовуючи принцип «через Марію до Ісуса». І щоб не сталося, я стараюся залишатися вірним цьому принципу. Так я живу.

І ще щось: ми всі мусимо зрозуміти, що одного дня ми помрем.

Чи знаєте когось з 1492 року? Я знаю хібащо Христофора Колумба. Але і він помер. Всі вмирають. А в нашому часі люди поводяться так, якби вони жили вічно. Вони реально навіть так думають. Чи ми йдемо на війну, чи живемо у мирний час, ми все одно помремо. І сьогодні коли люди заробляють великі гроші і прив’язуються до них, вони мусять бути свідомими, що на другий світ вони їх не візьмуть. Всі ми змушені будемо стати перед суд і все таємне виявиться.

Не дивлячись ні на що ще є добрі католики, навіть і в США, де більшість людей настільки бояться смерті, що не хочуть навіть про неї чути. Настільки бояться хреста, що це у них викликає паніку. Але Хрест, для нас християн – знак спасіння!

Це я зрозумів коли працював над «Мукою». Тоді багато людей говорили: «Тільки не хрест! Йой, цей фільм… Його буде неможливо дивитися…».  Я таких людей запитую: «Як ти будеш поводитись, коли твоя мати буде помирати?». Зазвичай отримую відповідь, що це занадто важко, що на таке неможливо дивитися, що вони цього не витримають. Так люди через власний егоїзм відвертають голову навіть від терпінь своїх найближчих, бо їм, бачте, важко дивитися на них коли вони безпомічні, коли помирають. А всі знають і розуміють, що людині, яка помирає є набагато важче, аніж тим, хто це бачить. Люди відвертаються від терпіння, від хреста, від смерті. Але це – складова частина шляху спасіння і життя тих, хто хоче наслідувати Христа.

Ми зробилися надзвичайно егоїстичними. Тому потрібно перебувати у вірі, адже віра нас виправляє.

Я би порівняв віру з хіміотерапією. Коли людина хворіє раком, то вона мусить пройти хіміотерапію. Вона може сказати, я нічого не бачу, тому я не вірю в хіміотерапію. Проте, за якийсь певний час ти сам бачиш, що тобі випадає волосся. Подібне відбувається з нами на Месі. Не дивлячись на те, що на початку ми ніяких змін не бачимо. Але з часом ми починаємо зауважувати що Меса на нас діє.

Часто ми не усвідомлюємо собі зла, яке є довкола нас, але, якщо ми приймаємо участь в Месі, то ми починаємо зауважувати це. Вона як «хіміотерапія» Святого Духа, яка нам показує капкани зла, яке нас перш за все прагне ізолювати, а тоді відтягнути від Бога у вічну пропасть.

Які Ваші стосунки з Богородицею?

До свого одруження я дуже рідко молив Вервичку. Скажу відверто, я навіть не знав як її правильно молити. Аж поки не одружився з хорваткою. Батьки моєї дружини хорвати з Хорватії. Коли ми одружилися, я часто збиткувався з неї коли вона молилась Вервичку. Тепер мені стидно за це.

Я виріс у школах 70-80-х коли модно було говорити слово «свобода». Ця так звана свобода повністю руйнує людську гідність. Коли в 1973 прийшла легалізація абортів, став популярний лозунг: Моє тіло – мій вибір!» І ця лібералізація зробила своє – вбивство ненароджених стало легальним і це відкрило двері іншим формам зла.

Це нажаль вплинуло і на Церкву, на людей в Церкві, які перестали виконувати своє послання в повноті. Проте, Бог завжди піднімає святих в Церкві, як, наприклад, Падре Піо чи св. Франциск. Але таких людей переслідують. Не тільки суспільство, але навіть і сучасні фарисеї та садукеї в середині Церкви. Але кожен буде відповідати за свої діла перед Богом.

Люди часто звинувачують священиків, але забувають, що і миряни теж Церква, в Якій кожен іншого провадить, або йому свідчить і кожен відповідає за якість свого свідчення. Зараз так багато незнання… Зараз так багато католиків свідомо йдуть проти Вчення Святої Церкви, викривляючи Істину і пристосовуючи все, щоб себе оправдати! Вони будуть відповідати за свої слова і діла перед Богом, за своє відкидання Вчення Церкви.

Моє розуміння і тлумачення того що відбувається зараз полягає в тому, що ми – католики дуже часто є дуже наївними. Мене часом протестанти запитували: «Чому ви звертаєтесь до Марії, якщо можна напряму звертатися до Ісуса?».

Насправді ж Марія нам допомагає здійснити ті добрі наміри, які ми маємо стосовно Її Сина. Одного разу я чув гарну притчу: наші наміри як яблуко. Але це яблуко має частини, які уже гниють. Це наші викривлені наміри. А це яблуко ми хочемо подарувати Великому Цареві. А з таким яблуком не пасує стати перед Великого Царя! І тому Марія, маючи розуміння за нашу грішність, чистить ті частини яблука, які є нездоровими, які би можливо образили Її Сина і подасть це яблуко Йому на золотому підносі. А Великий Цар не зверне увагу на ті частини, які бракують, а зверне на те, що Його улюблена Мати принесла Йому на золотому підносі яблуко.

Приклад цього маємо на весіллі в Кані Галілейській. На перший погляд Ісус дуже брутально відповідає Своїй Матері. Проте, здається Ісус хоче сказати, що в нашій середині відбувається постійна боротьба між добром і злом. І кожен мусить вибирати сторону.

Сьогодні ж більшість людей не хочуть обирати сторону. Не хочуть бути у цій боротьбі ні на стороні добра, ні на стороні зла. Вони не хочуть бути ні добрими, ні злими. Вони хочуть бути посередніми. Але те чого люди перестали бути свідомими, це те, що навіть, якщо ти не обираєш сторону – це все ж таки твій вибір. І про таких Ісус дуже ясно каже: виплюну тебе із своїх уст!

Сьогодні люди не люблять слухати таких речей. Але краще нехай чують. Вони мусять це почути. Це щось як би ви кричали до свого брате: брате, надходить пожежа, яка пожере всіх нас! А брат вам безтурботно відповідав: Вибач, не зараз, в мене вечірка. Мені ще тільки цього в житті бракувало.

Ще одне зауваження стосовно наших сучасників. Люди, які відвернулися від нашого Небесного Отця, насправді, дуже бояться диявола. У своєму страсі вони дивляться тільки на Злого, заміть більше дивитися на Бога і мати більше страху Божого. Адже, коли перестаєш дивитися на Небесного Отця, ризикуєш втратити все!

Люди які панічно бояться диявола не розуміють, щоб Бог створи усе, в тому числі й цього палого ангела. Для чого тоді перебувати в постійному страсі від сотворіння, яке добровільно відділилося від Бога? Чи не краще вибрати шлях страху Божого?

Наскільки Вам важливим є Таїнственне життя?

Я можу говорити про це тільки з власного досвіду. Реально я почав жити Таїнственним життям, яке мене перемінило, в часі зйомок фільму «Мука Христова». Протягом зйомок, я кожного дня приступав до Причастя. Чому? Тоді я ще цього не розумів. Тепер розумію: якщо Ісус є реально присутнім у Євхаристії, то чому я маю не дозволити Йому увійти в мене?

Те що відбувається в Причасті є те, що Ісус повністю з’єднується зі мною, входить в кожну мою клітину, в кожний закутом мого єства! Ця маленька частичка Тіла робить мене подібним до Христа!

В часі зйомок цього фільму я також кожного дня приступав до Таїнства Примирення. Я не хочу сказати, що я рекомендую це. Але коли я грав роль Ісуса – Людини, яка не є грішником, а Богом, я вважав, що це є частиною необхідного приготування до цієї ролі.

Також я кожного дня був на Адорації Найсвятіших Тайн.

Отже, щодня я приступав до Сповіді, до Причастя і був на Адорації. Пізніше, дивлячись сам фільм, я міг сказати: Не граю я Ісуса. Це Він проявляє Себе через мене. Набагато легше жити Євангелієм коли дозволити Ісусові, щоб Він нас провадив.

Практично постійно в часі зйомок «Муки» я відчував, що Ісус мені говорить: Іди й говори світові, дозволь, щоб я увійшов у їхні серця, щоб їхні серця стали джерелами Моєї любові!».

Завжди існує різниця між тілесним і духовним і якщо дозволимо Ісусу увійти в нашу тілесність – вона преображається.  Це уже важливо у шлюбі. В шлюбі мусите постійно йти на компроміси. В ньому двоє стають одним. І цей процес можливий тільки через Христа і в Христі. Адже не можливо через світ стати одним, світ говорить тільки «я, я і тільки я!!!». Люди, які не будуть свій шлюб на Христі, віддалюються, розводяться, вбивають абортами своїх дітей. І це відбувається по цілому світі! Тому, Таїнственне життя це імператив для успіху.

І не бійтеся, що світ назве вас ненормальними. Світ все так робив!

вівторок, 27 вересня 2016 р.

27.09.2016р. Б. / У Дрогобичі відбувся фестиваль родини «За життя» (+foto)

25 вересня у м. Дрогобичі було проведено християнський фестиваль родин. Він був плодом тісної співпраці Дрогобицького деканату та чотирьох комісій СДЄ, а саме: Комісії родини, Комісії у справах молоді, Комісії у справах мирян, а також Комісії у справах охорони здоров`я. Свою частку вклали Дрогобицька міська рада, ГО «Рух за життя», Рух християнських сімей та інші.

Невипадково перша частина фестивалю – молитовна хода – розпочалася від храму Блаженних мучеників Северина, Якима і Віталія. Це місце пам’яті і пошани ієромонахів дрогобицьких. «Ми йшли і молились до наших покровителів. До них і з ними, адже вони були добрими пастирями свого народу, усіх сімей» - зі зворушенням говорив Владика Григорій. Наш Владика, як справедливий і далекоглядний батько, також наголошував на серйозних загрозах тогочасній сім’ї:«Подруги не розуміють основних зобов’язань, які беруть на себе, укладаючи християнську сім’ю». Наступним важливим моментом було прохання про заступництво до ікони Божої Матері «Милосердя Двері». Далі вже, з палкими словами нашого єпископа: «Як ми нині не захистимо українську сім’ю і родину, то завтра втратимо Україну!», ми рушили свідчити свою позицію вулицями міста.

У цій ході, у кожному слові ієреїв, у кожному стиху акафісту чи в куплеті пісні було щось важливе. Сама хода, маршрут якої пролягав біля святинь Дрогобича, тримала усіх у стані призадуми. Складалося таке відчуття, ніби це необхідні зупинки-стації перед прибуттям на торжественне дійство. Дорогою Господь устами священників закликав розуміти і шанувати святість таїнства подружжя.

Біля відкритих дверей Божого милосердя кафедрального собору урочисто закінчився марш за життя. Молоді люди відклали плакати і гучномовці, та кожен розумів, що це не завершення. Насправді це був тільки початок духовної ходи, визнання цінностей, поглядів та свідчення своєї віри.

Під небом Дрогобича відбулася концертна програма. Зразкові ансамблі пісні і танцю, виступи хорів, найрізноманітніші майстер-класи і ще довгий-довгий список атракцій. За усім цим стояла велика праця і любов, з якою вона була зроблена.

Якось звично бачити християн у церкві на Літургії чи на прощі, але наскільки приємно бачити їх на святкуванні. Забава без спиртного, лайливих слів і з музикою, яка має сенс. Свідченням того стали імпровізовані коломийки молоді під музику київського християнського гурту «КАНА».Сама назва гурту говорила про себе і своє покликання. Забава радості, на якій був присутній сам Господь. Весілля у Кані Галилейській, яке відбувалося на площі Ринок міста Дрогобича.

пʼятниця, 23 вересня 2016 р.

23.09.2016р. Б. / Медики стверджують, що стан здоров'я людини залежить від її стосунків з батьками

Люди, які в дитинстві регулярно сварилися з батьками, у дорослому віці мають більше проблем зі здоров'ям. Це показало нове дослідження, проведене фахівцями з Університету Бейлор. Погані стосунки в родині негативно впливають на дієти, режим сну і розвиток дитини, пише УНІАН.

За словами вчених, у сім'ях, де дитині не приділяють достатньо уваги, батьки рідко готують їжу. Тому дітям доводиться харчуватися тим, що потрапляє їм під руку. Зазвичай це продукти, багаті цукром і жирами. Потім у таких дітей порушується режим сну. Через це страждає їх психічний стан.

Проблеми з психікою часто переходять з дитинства в доросле життя і призводять до різних захворювань, наприклад, гіпертонії. Дослідники настійно рекомендують батькам підтримувати хороші стосунки з дітьми. Конфліктів і образ слід уникати.

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 22 вересня 2016 р.

22.09.2016р. Б. / Важкі питання. Чому Церква заперечує реінкарнацію?

ПИТАННЯ: Чи не доводять  деякі місця Біблії існування реінкарнації? Чому Церква її заперечує, адже реінкарнація - це можливість очищення, і милосердний Бог не може позбавити такої можливості!

ВІДПОВІДЬ: У Святому Письмі немає нічого, що могло б змусити припустити, ніби померла людина повертається до земного життя, нехай навіть і заради очищення. У Старому Завіті така гіпотеза виключається твердженнями про неможливість спокутування в якомусь новому існуванні. «Все, що може рука твоя, теє роби; тому що в могилі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості», - каже Екклезіаст (9,10). «Нехай нічого  не перешкоджає тобі виконати обітницю вчасно, і не відкладай виправдання до смерті», - говорить Книга Ісуса, сина Сираха (18,22).

У Новому Завіті також немає нічого, що наводить на думку про реінкарнацію. З самого початку Своєї проповіді Ісус чітко протиставляє ситуацію, в якій ми знаходимося в нашому земному житті, і ситуацію, в якій опинимося після смерті: «Блаженні ви, коли зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять ім'я ваше, як безчесне, за Сина Людського. Радійте того дня і веселіться, бо нагорода ваша велика на небесах» (Лк 6,21-22). І далі: «Горе вам, тепер ситим бо зазнаєте голоду. Горе вам, що тепер потішаєтеся! бо будете ви сумувати та плакати» (Лк.6,24-25).

У притчі про багача і  Лазаря Авраам каже: «Дитино, згадай, що ти вже за життя свого прийняв добре твоє, а Лазар - зле; тепер він тут тішиться, а ти мучишся А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що бажають перейти звідси до вас не можуть, також і звідти до нас не переходять » (Лк.16,25-26).

Ісус неодноразово наголошує на необхідності чувати, бути готовими до смерті, тому що після неї вже неможливо буде виправити ситуацію: «Щасливий той слуга, пан якого, прийшовши, знайде, що він так робить. 44 Істинно кажу вам, що він його поставить над своїм маєтком. 45 Коли ж слуга той скаже в своїм серці: Бариться мій пан, не приходить, - і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та й упиватись, 46 то пан того слуги прийде дня, якого він не сподіється, й години, якої він не знає, і відлучить його та й між невірними призначить йому долю» (Лк.12,43-46).

«Тож пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде пан дому: увечорі, чи опівночі, чи як півні співатимуть, чи ранком щоб, прийшовши несподівано, не знайшов вас сплячими. А що вам кажу, кажу всім: пильнуйте » (Мк.13,35-37).

Переконаність у тому, що слід скористатися єдиним дарованим нам життям, звучить також в посланнях святих апостолів. Так, святий Павло напоумляє: «Не обманюйте себе: Бог осміяний бути не може. Що посіє людина, те й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не сумуймо, бо свого часу пожнемо, коли не ослабнемо. Отже, поки маємо час, робімо добро всім, а найбільш одновірним» (Гал.6,7-10). І ще: «Тому  ми й пильнуємо, - чи зостаємося в домі тіла, чи виходимо з дому тіла, бути Йому любими Бо мусимо всі ми з'явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що він робив, живучи в тілі, добре чи зле» (2Кор.5,9-10).

«Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя, - говорить Книга Одкровення св. Іоанна (2,10). - Відтепер Блаженні  мертві, що вмирають в Господі! Так, каже Дух, вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть слідом за ними » (14,13).

Святе Письмо гранично ясне щодо єдиності життя: «людям призначено вмерти один раз, а потім суд» (Євр.9,27).

Святі Отці, а також стародавні християнські автори, які жили найближче  до епохи апостолів і Божественного одкровення, з ясністю свідчать ту ж саму віру. Так, Псевдоклимент у Другому посланні до Римлян пише: «У той час як ми знаходимося в цьому світі, щиро покаємося в гріхах нашої плоті, щоб бути врятованими Господом, - поки у нас є час на покаяння. Бо після того як ми підемо з цього світу, ми не зможемо більше ні сповідатися, ні покаятися » (8,2).

Про те ж писав святий Кипріян: «Для того, хто живе ще в цьому світі, ніяке покаяння не пізно» (До Деметріана, 25). Іларій Піктавійський в тлумаченнях на Псалми писав: «Вмираючи, ми втрачаємо свободу. І тоді, за заслугами колишньої волі, певний закон спочинку або кари приймає волю вмираючого. У той час ніяка воля не буде більше вільною, але буде зобов'язуючою».

 «Для мертвих в пеклі, - писав св. Григорій Назіанзин, - немає ні сповіді, ні виправлення вдач. Бог встановив життя і справи для земного життя, для загробного ж - суд над скоєним» (Oratio 16).

Вчення про можливість відновлення в земному житті - апокатастасісе - розвинув Оріген і деякі інші християнські автори. Це вчення походило з філософії Платона, язичницького мислителя, згідно з яким душі втілюються, поки не досягають повного очищення. Однак ця ідея ніколи не була властива ні юдейській, ні християнській культурі, згідно з якою тіло - це складова частина людини, а не місце очищення. Апокатастасіс, метемпсихоз (переселення душ), реінкарнація - це предмет буддійської та інших східних філософій. Святий Августин згадує про цю ідею Орігена як про єресь.

Що стосується подання про реінкарнацію як прояв милосердя Бога, то це теж не витримує критики. Виходить, що людина може здійснювати будь-який злочин проти собі подібних, адже все одно в майбутньому житті можливо його виправити.

Господь же завжди нагадував про велич, цінність і унікальність нашого земного життя, яка вимагає, щоб ми були пильні, вимагає аскетичних зусиль. «Аж ото сказав хтось до нього: “Господи, чи мало буде тих, що спасуться?” Він відповів їм: 24 “Силкуйтеся ввійти через тісні ворота, багато бо, кажу вам, силкуватимуться ввійти, але не зможуть. 25 І як господар устане й замкне двері, а ви, зоставшися знадвору, почнете стукати у двері та казати: Господи, відчини нам! - він відповість вам: Не знаю вас, звідкіля ви. 26 Тоді ви почнете казати: Ми їли й пили перед тобою, і ти навчав нас на майданах наших. 27 Та він відповість: Кажу бо вам: Не знаю вас, звідкіля ви; геть від мене всі ви, що чините неправду! 28 Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у Царстві Божім, себе ж самих викинутих назовні. » (Лк.13,23-28).

Перспектива реінкарнації виключає існування пекла. Людина нібито перевтілюється аж до остаточного очищення. Це явно суперечить Святому Письму.

вівторок, 20 вересня 2016 р.

20.09.2016р. Б. / Який найбільший підступ диявола? Відповідає о.Ґабріель Аморт

16 вересня 2016 р. в Римі помер о. Ґабріель Аморт, всесвітньо відомий римський екзорцист. Пропонуємо одне з його давніх інтерв’ю.

Отець Ґабріель — один із найбільш знаних екзорцистів світу. За своє довге життя він звершив багато тисяч екзорцизмів. Цей італійський священик присвятив себе цілковито не тільки боротьбі з сатаною, а й переконуванню людей у тому, що він існує. Оскільки — як стверджує сам екзорцист — найбільшим диявольським підступом є переконування людей, ніби його немає.

На перший з’їзд створеного ним Товариства екзорцистів приїхали тільки 12 священиків, а в Рік Священства у цій римській зустрічі взяли участь уже близько 200 екзорцистів з усього світу. Я зустрів о. Ґабріеля в Генеральному домі Товариства св. Павла (паулістів) у Римі, де цей священик проводить роки старості, приймаючи людей, які шукають його допомоги, та опікуючись своєю молитовною групою.

— Отче, Ви — один із найбільш знаних екзорцистів світу. Тому я б хотів почати розмову з основоположного питання: що таке екзорцизм?

— Екзорцизм — це авторизована Церквою публічна молитва священика, призначеного єпископом, мета якої — звільнення від сатани і його злісного впливу, а також від зла, яке він вчинив.

— Хто такий диявол?

— Диявол це дух, ангел, який став демоном, хоча зберіг свою ангельську природу (тому він невидимий). Ми віримо в невидимі речі, ракі як рай чи пекло, на підставі Слова Божого. Якщо хтось не вірить у Боже Об’явлення, то не може увірувати в невидиму дійсність.

— Чи може католик не вірити в існування сатани?

— Ні. Я вам розкажу один епізод. Зустрів я якось о. Пеллегріно Ернетті, відомого екзорциста, який 40 років діяв у Венеції. Він мені розповів про зустріч з Йоаном Павлом ІІ. Він сказав тоді Папі: «Святіший Отче, в Римі є екзорцист (мав на думці мене), який хотів би сказати Вашій Святості, що багато єпископів не вірять у сатану». На це папа йому рішучо відказав? «Хто не вірить у диявола, не вірить у Євангеліє». Одним словом, католик, який не вірить в існування сатани, не вірить і в євангельську істину. Я би сказав, що це фальшивий католик.

— Ми не можемо забувати, що Ісус був першим, хто виганяв бісів…

— Це правда, в Євангелії є докази цього — Ісус виконував багато екзорцизмів, звільняючи багатьох одержимих людей. Читаючи Євангеліє від св. Марка, відкриваємо, що першим чудом Ісуса було звільнення одержимого — це сталося в синагозі в Капернаумі (пор. Мк 1, 21‑28).

У перші чотири століття екзорцизми звершували всі християни, а потім латинська Церква впровадила екзорцистат (служіння екщорциста), даючи єпископам виключну владу призначати екзорцистів. Попри ці рішення Церкви, слова Іссуса «в Моє ім’я злих духів виганятимуть» (Мк 16, 17) надалі дійсні, тому всі можуть молитися зі зцілення та звільнення. Окрім цього, нині по всьому світу діє рух Віднови у Святому Дусі (католицька Харизматична Віднова); групи цього руху призвичаєні молитися про зцілення та звільнення — мета цих молитов та екзорцизму однакова. Якщо хтось — навіть Ви, скажімо, — приступає до цієї молитви з насправді великою вірою, то вона може бути дієвішою за екзорцизм.

До ХІІ століття у Церкві екзорцистів не бракувало. Натомість протягом останніх трьох століть це служіння занедбане. Дійшло до того, що сьогодні в нас є єпископи і священики, які ніколи не провадили екзорцизмів, а інколи й не вірять у них. Що гірше, деякі теологи та біблісти не вірять в екзорцизми Ісуса, стверджуючи, що євангелісти старалися тільки допасуватися до ментальності тогочасної епохи. В результаті маємо клір, не підготовлений у цій галузі, який навіть ніколи не бачив екзорцизму.

— Хто може стати екзорцистом?

— Священик, призначений єпископом. Вочевидь це має бути людина молитви, розсудлива, з доброю репутацією, добре підготовлена теологічно (особливо важливо знати Святе Письмо, моральну і догматичну теологію). Складно «вивчитися» самотужки, як екзорцизмувати, — потрібен хтось із багаторічною практикою, хто повинен допомогти екзорцистові-початківцю. Я мав велике щастя бути призначеним для допомоги о. Кандідо, досвідченому екзорцисту, який діяв у Римі при Святих Сходах.

— Як можна відрізнити порушення психологічної та психічної природи від випадків, пов’язаних із діянням злих духів?

У тексті «Ритуал екзорцизмів» названо кілька симптомів одержимості злим духом (хоча їх набагато більше):
– говоріння незнайомими мовами або принаймні їх розуміння (одного разу до мене прийшла особа, якій присутні на зустрічі священики ставили запитання італійською, німецькою, хорватською, польською та арабською; ця особа розуміла питання всіх цих мов, хоча відповідала тільки італійською);
– знання про приховане (мій приятель сховав у ризниці освячений образок; коли з’явилася людина, яку він мав екзорцизмувати, вона стала вимагати, щоб він усунув образок);
– володіння надзвичайною силою (багато разів я екзорцизмував людей, які мали таку величезну силу, що їх мусили тримати четверо міцних чоловіків — бо були побоювання, що вони могли завдати шкоди собі або іншим);
– відраза до святого (одержимі починають богохульствувати, викидають освячені образи та речі з дому, перестають ходити до церкви тощо).

Вочевидь існують також інші симптоми, які можна відкрити мірою того як набуваєш практики.

— Ви не раз повторювали, що величезне значення у боротьбі з сатаною мають марійні санктуарії. Чому?

— Мій учитель о. Кандідо був дуже прив’язаний до санктуаріїв у Лурді й Лорето, бо чимало його пацієнтів отримали там звільнення. Трапляється, що екзорцизми готують людину до звільнення від злого духа, яке потім настає удома, на роботі, або ж — дуже часто — в марійному санктуарії. Матір Божа має фундаментальне значення у боротьбі з сатаною. Коли ми прикликаємо Її під час екзорцизму, як і в молитвах про зцілення та звільнення, сатана одразу ж реагує.

Бог, аби дати нам Ісуса, скористався жінкою. На Голготі Ісус сказав до Йоана: «Ось Матір твоя» (Йн 19, 27), і в такий спосіб дарував Марію всьому людству. Мати Божа стає нашою Матір’ю і Посередницею всіх благодатей. Також і нині Ісус послуговується Марією в об’явленнях.

— 29 червня 1972 року, в урочистість святих Петра і Павла — покровителів Рима, папа Павло VI, наступник св. Петра, виголосив драматичну проповідь, у якій ствердив, що «крізь якусь щілину вдерся у Церкву Божу дим сатани». Для багатьох людей папський крик на сполох став великим шоком. Нині Бенедикт XVI так само піднімає тривогу, коли повторює, що Церкві більше загрожують гріхи її дітей, аніж зовнішні вороги. Сатана весь час діє, аби знищити Церкву Божу руками самих католиків…

— Дим сатани вдерся до Церкви разом з Юдою, який був апостолом. Церква — свята, бо вона є Церквою Божою, але складається вона з людей, тому має свої вади. Свята Меса, відправлена священиком, який живе у тяжкому гріху, — дійсна, Ісус насправді з’являється під видами хліба і вина; подібно й зі сповіддю. Але колись такий священик муситиме відповісти за свою поведінку перед Богом. Сьогодні, коли медіа багато говорять про грішних священиків, ми не можемо забувати про тлуми святих священиків, які служили Богові й людям протягом цих двох тисяч років. Я також знав святого — Йоана Павла ІІ, я глибоко переконаний у його святості. Колись мав нагоду співслужити Месу разом із ним, у його приватній каплиці. Також задокументував три його екзорцизми (не всі знають, що Йоан Павло ІІ ще й екзорцизмував).

— Я хотів запитати поради для нас, вірних мирян, і для священиків: як ми можемо берегтися від сатани?

— Диявол може захопити нас різними способами: коли ми йдемо до магів, до ворожок на картах або коли беремо участь у спіритичних сеансах. Тому належить насамперед уникати забобонів та окультизму. Аби захищатися від сатани, треба молитися про звільнення. Хтось сам може звільнитися від злого з допомогою молитви й посту, хоча — підкреслюю — екзорцизм у цьому є великою поміччю. Де немає екзорцистів, можна знайти спільноти Віднови.

Якщо йдеться про духовенство, то я б хотів звернути увагу, що колись у семінаріях серед теологічних предметів була також теологія духовності, в рамках якої займалися також сатаною та екзорцизмами. Одним словом, священики були підготовлені у цій галузі. Сьогодні вже не так. Тому аби мати священиків, які вірять в існування диявола і здатні езкорзизмувати, слід починати від семінарій.

— Кілька років тому люди всього світу дивилися фільм «Екзорцист». Що Ви про нього скажете?

— Я не маю наміру оцінювати зміст фільму, але його велика заслуга в тому, що він нагадав світовій думці забуте нині слово «екзорцист».

— Він нагадав про сатану людям ХХІ століття, яким віра у злих духів видається чимось анахронічним. Дякуючи за розмову, хотів би побажати Вам, отче, подальших успіхів у боротьбі з сатаною — найбільш нечистим духом, ворогом віри, неприятелем людського роду, спокусником людей, батьком брехні.

понеділок, 19 вересня 2016 р.

19.09.2016р. Б. / Глава УГКЦ: «Усі дари, що маємо, ми повинні примножити і повернути Богу - такий зміст християнського відношення до благ, які Він нам подарував» (+VIDEO)

Святі Отці Церкви, слухаючи Боже Слово про виноградник, навчали, що виноградником, до якого нас покликав Господь працювати, є наше особисте життя, світ в якому ми живемо, обов’язки, які кожен на своєму місці має виконувати. Ми на землі повинні пам’ятати, що все Боже сотворіння, яке Він створив, не є нашою приватною власністю. Ми є лише управителями цієї землі і довкілля, й навіть особистого життя.

Наголосив Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав 18 вересня під час проповіді на Архиєрейській Божественній Літургії в Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ.

«Наше життя нам дав Бог-Отець, як завдання, аби зростати в праведності, - продовжив проповідник. - Господь плекає нас в нашому особистому зрості. Більше того, Він до нас приходить, а ми часто хочемо привласнити собі все й усунути Його із нашого життя». За його словами, часто людина думає, що без Бога вона може впоратися. Більше того, вона гадає, що може стати власником всього того, що має. Таким чином, вона «вбиває, розпинає Христа, який приходить до неї щодня».

Блаженніший Святослав, запропонував, поглянути на сучасність, крізь призму поглядів Папи Венедикта XVI, який повчав, що «світ в якому немає Бога є світом в якому неможливо жити». «Світ з якого людина виганяє Божих слуг, з якого виводить і постійно розпинає, відрікається Божого Сина – приречений на війну і вбивства. Найбільшою небезпекою для всіх нас є втратити все, що маємо, саме через те, що хочемо неподільно бути і господарями, і власниками», - навчає Глава Церкви. Однак, Христос приходить до нас, як Божий Син, стукаючи в наше серце. «Погляньмо в наше серце і запитаймо себе, які добра діла, плоди з власного виноградника, ми сьогодні можемо Йому представити», - запропонував призадуматися він, закликаючи нас бути добрими виконавцями нашого життєвого завдання, й плекати те, що нам Бог дав. Бо всі дари, що маємо, ми повинні примножити і назад повернути Богу. Таким є зміст християнського відношення до всіх благ, які Він нам подарував.

«Я хочу привітати в Божому винограднику особливих людей. Сьогодні ми вручимо диплом бакалавра одинадцятьом катехитам Київської архиєпархії. Я вітаю вас в Божому винограднику. Ми посилаємо вас до особливої праці – плекати людські душі. Більше того, навчати людей, що Христос приходить і люди повинні мати гідні плоди свого життя, які вони повинні Йому віддати», - наприкінці сказав Блаженніший Святослав.



субота, 17 вересня 2016 р.

17.09.2016р. Б. / «Робіть добро, і воно обов’язково повернеться до вас!» – капелани УГКЦ під час прямого ефіру у Полтаві (+VIDEO)

15 вересня у Полтаві у студії телерадіокомпанії “Лтава” відбувся прямий ефір програми “Ранок на Лтаві” у якій взяли участь отець-доктор Петро Терлецький, волонтер, викладач Українського Католицького Університету, та отець Максим Кролевський, військовий капелан УГКЦ.

У ході прямого ефіру говорили про соціальне служіння Церкви, про волонтерський рух, про важливість особи військового капелана в українських збройних формуваннях.

Отець Петро розповів про діяльність організації «Волонтерська сотня», яка діє при УКУ, про свої мандрівки на Донбас під час яких він вивчає потреби військових госпіталів та місцевих людей, щоб в такий спосіб можна було ефективніше допомогти усім тим, хто справді цього потребує.

Також священик окреслив мету, зміст та напрямки  діяльності «Волонтерської сотні», розповівши про багато різних добрих справ, які вже є зреалізовані їхньою організацією, зокрема і для військового госпіталя та реабілітаційного центру для дітей у м. Полтава.

«Робіть добро, і воно обов’язково повернеться до вас!» –  з таким закликом священики звернулися до всіх глядачів на завершення ефіру.



Джерела:   kapelanstvo.org.ua

Воїни Христа Царя

пʼятниця, 16 вересня 2016 р.

16.09.2016р. Б. / Католицький єпископа Чехії виступив проти всиновлення дітей одностатевими парами

Від імені Конференції католицьких єпископів Чехії Комісія Iustitia et Pax цієї конференції оприлюднила заяву з проханням до чеської влади відхилити поправку до закону про реєстровані партнерства, яка дозволяє одностатевим парам всиновлювати дітей, повідомляє агенція «SIR».

Президент Комісії  чеського єпископату Iustitia et Pax єпископ Вацлав Малі наголосив, що усиновлення дітей одностатевими парами – це задоволення забагнок дорослих на шкоду дітей та спроба принизити цінність й важливість природнього батьківства. На думку чеського католицького єпископату ця поправка – це шлях у перетворення дітей у живий товар.

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 15 вересня 2016 р.

15.09.2016р. Б. / Кардинал Шенборн: Європа розтринькала християнський спадок

«Ми розтринькали і змарнували християнський спадок», — сказав віденський кардинал Крістоф Шенборн під час Меси в катедрі св. Стефана.

Його проповідь пролунала 12 вересня, в день спомину Найсвятішого Імені Марії, та відбилася широкою луною в німецьких медіях.

Архиєпископ Відня нагадав, що свято Імені Марії папа Інокентій ХІ установив з нагоди великого розгрому турків під Віднем 333 роки тому, і запитав, чи ми не є сьогодні свідками нової спроби «ісламського підкорення Європи».

«Ми розтринькали і змарнували спадщину християнської Європи. Тепер дивуємося, як ця Європа виглядає. Ми немов той марнотратний син, який спустив цінне добро свого батька, цінну християнську спадщину. А тепер виявляється, що коли ми потрапляємо в халепу, то нам чогось бракує і спереду, й позаду. Не тільки з погляду економіки, але ще більше у сенсі людському, релігії та віри», — сказав кардинал Шенборн, і запитав: «Що буде з Європою?»

Австрійський ієрарх нагадав, що 333 роки тому Відень був урятований від турецької навали. «Чи ми сьогодні є свідками третьої спроби ісламського завоювання Європи? Багато мусульман про це думають і цього бажають, кажучи: це кінець Європи. Думаю, що те, що зробив Мойсей у сьогоднішньому читанні, і те, що робить милосердний Бог, — подібно й ми повинні просити для нинішньої Європи: Господи, дай нам ще один шанс! Не забувай, що ми — Твій народ. Так як Мойсей, нагадуємо Богові: зрештою, це ж Твій люд, Ти його вивів із землі єгипетської, Ти його освятив, це Твій народ», — говорив архиєпископ Відня.

На завершення він закликав до молитви: «Просімо: Господи, нагадуй нам, що ми — Твій народ. А коли ми заблукали, якщо ми змарнували спадщину, Господи, не зрікайся нас! Не зрікайся цієї Європи, яка принесла стільки святих! Не зрікайся нас через нашу літеплість у вірі».

середа, 14 вересня 2016 р.

14.09.2016р. Б. / У Вінниці відбувся семінар в «В гармонії подружньої любові»

З 9 по 11 вересня при парафії Покрова Пресвятої Богородиці, УГКЦ в м. Вінниці, відбувся семінар в «В гармонії подружньої любові». Лекції читала п. Ґеня Самборська, голова Всеукраїнського благодійного фонду«За гідність людини», член Європейського Інституту Сімейної Освіти. Головною метою курсу запропонувати подружнім парам повноцінне сімейне життя не вдаючись до контрацепції чи інших морально не прийнятих дій. Тому п. Ґеня в легкодоступний спосіб пояснила і науково доказала високоефктивність методу (99,8%) природнього планування зачаття згідно принципів Королівської Клініки Акушерства і Гінекології в м. Бірмінгемі (Англія).

Молоді учасники семінару щедро поділилися своїми враженнями:
— «Це була чудова нагода, отримати інформацію про нові наукові відкриття в гармонії подружніх стосунків, про природнє планування сім'ї, про справжні цінності родинного життя, про наслідки контрацепції.

Надіюсь, що ця зустріч допоможе нам усім усвідомити глибше наше особисте призначення, цінувати і берегти безцінний дар, яким нагородив нас Господь - здатність давати життя.

Будьмо гідними християнами своєї держави!» — п. Наталя.

— «Семінар перевершив мої сподівання. Цю інформацію, та ще й так доступно, не розповідають  в ЗМІ,  Медичному університеті (я вже 5-ий рік навчаюсь на медичному факультеті). Тому, зараз я хочу навчитись на практиці, застосовувати цей метод і ділитись досвідом з іншими. Вірю, що люди не будуть до цього байдужими.  Адже ми хочемо, щоб наша нація була здоровою та щасливою, а сльози з очей лились тільки від радості» — Тетяна.

 — «З юності дещо знав про природне планування сім"ї (ППС), але ніколи не задумувався про його важливість. Відвідав цей семінар. Дуже вдячний, що є ініціативні і небайдужі люди, які несуть правдиву інформацію про ППС для людей. Безпосередньо велике дякую п. Ґені за витрачений час і зусилля» — Олександр.

— «Нещодавно, я одружилася, і шукала потрібну інформацію про ці речі. Але в інтернеті не так багато і доступно написано. А також не має практичних занять (записи, розрахунки, перевірка), які тут були. Глибоко вразили мене і відгуки жінок-матерів про те, що якщо б вони знали про все це раніше - то не допустили б багатьох помилок в їхньому житті» — Оксана.

 Всі учасники семінару (а їх було більше двадцяти) залишилися ще раз переконані в досконалості Божого творіння — людини, а також, що правдива наука ніколи не суперечать християнський вірі.

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 13 вересня 2016 р.

13.09.2016р. Б. / Падре Піо – вчитель молитви і милосердя

Найхарактернішою рисою святого Пія з П'єтрельчіно була безперервна молитва, за допомогою якої він підтримував безперервний контакт з Богом. Молитва була для нього притулком, зброєю, потаємною силою.

Своїм духовним чадам і всім, хто звертався до нього за духовною настановою або порадою про те, як реалізувати свою віру в конкретному житті, падре Піо звичайно відповідав: «Моліться, багато моліться, діти мої. Моліться завжди, невпинно!»

Для Падре Піо молитва була простором бесіди душі з Богом, яка народжувалася від внутрішнього багатства, вдячного подиву перед тим, що Господь чинить в ньому і навколо нього, а також від потреб і страждань, які він щодня поділяв з тими, кого Господь ставив на його шляху.

Ось що він писав своєму духовному наставнику: «Як тільки я беруся за молитву, одразу відчуваю, що душа утихомирюється і заспокоюється так, що це важко висловити словами». Інший раз, як це трапляється з кожним, він зізнавався, що йому важко внутрішньо зосередитися: «... Я відчуваю, що моє тіло пригнічує безліч хвороб, і у мене немає сил зосередитися, як би я цього не бажав...».

У певному сенсі, саме «важка молитва» зробила Падре Піо не тільки зразком молитви, а й наставником молитви, особливо близьким сучасній людині,  якій часто не вдається відірватися від того, що відбувається навколо, яка не завжди вміє зрозуміти і прийняти сенс і причини того, що відбувається.

У листах до духовних наставників Падре Піо нерідко писав саме про такий стан духу, коли іноді йому здавалося, що молитва його марна і навіть відкинута Богом: «...Я молюся безперервно, але моя молитва ніколи не підноситься від цього низького світу: небо, мій Отче, здається мені зробленим з бронзи; залізна рука лежить на моїй голові: вона постійно відштовхує мене далеко-далеко...».

Різні події життя, особливо самі скорботні, спонукали його йти вперед по шляху молитви, в пошуках лику Господнього, з довірливим відданням себе Божественному провидінню та повним смиренням перед задумом Бога про його душу. «Стогну, плачу, блукаю, - писав падре Піо, - терзаюся болем і безсиллям, моя бідна душа підкоряється Господу, кажучи: 'Ісусе найсолодший, нехай буде не моя, а Твоя воля'. Завжди повторюю: Fiat (хай буде!), і не бажаю нічого, крім точного виконання цього Fiat, саме так, як того вимагає Він, щедрий і сильний...».

Падре Піо - справжній учитель молитви саме тому, що він сам був слухняним учнем, уважним і вірним голосу Духа і голосу духовних керівників, які день за днем ​​вели його по дорогах довіри і глибокого єднання з Господом.

Як безмовна, молитва серця, так і інтенсивна, довга молитва перед і після здійснення Євхаристії, протягом усього життя Падре Піо була для нього центром апостольства і духовності, «золотим ключиком» для того, щоб увійти в серце Боже і в той же час взяти на себе тягар безлічі бур, що потрясали серця його братів: «Мене поглинула любов до Бога і любов до ближнього, - пише він, - Бог завжди присутній у моїх думках і в серці. Ніколи не втрачаю Його з виду: захоплююся Його красою, Його добротою і Його скорботами, Його милосердям ... У Ньому я відчуваю себе завжди умиротвореним, принаймні внутрішньо; а в зовнішньому іноді не все так добре. Що ж до братів? На жаль, часто, якщо не сказати постійно, мені доводиться говорити разом з Мойсеєм: пробач їм їхній гріх, а якщо ні, то витри мене з книги Своєї. Як жахливо жити серцем!».

Завдяки своєму духовному досвіду й повсякденному шляху рука об руку з Господом Падре Піо був одночасно щедрим і практичним, коли мова йшла про молитовний шлях його духовних чад. Одній духовній дочці він послав справжнісіньке «керівництво» для повсякденної молитви, щоб вона могла рости в єднанні з Господом. Це керівництво зберігає сьогодні всю свою актуальність і педагогічну цінність. Серед основних пунктів Падре Піо вказував на наступні:
         - Присвячувати два моменти протягом дня духовним роздумам
         - Не випускати з поля зору присутність Бога
         - Як можна частіше поновлювати благі наміри
         - Молитися перед обідом і після нього
         - Молитися перед сном і після сну
         - Віддавати в руки Господа нічний відпочинок.

Ця програма була запропонована духовній дочці, яка вже досягла певного прогресу на шляху до досконалості, однак вона може бути корисним зазначенням для будь-якої людини, яка бажає доручити самому Господу керівництво власними кроками, навіть коли вони повільні і невпевнені.

Ось як продовжував свої настанови Падре Піо: «Ви не повинні падати духом або впадати в зневіру, коли дії Ваші не виходять з тією досконалістю, з якою Вам би хотілося; але що Ви хочете? Ми слабкі, ми - земні, а не будь-яка земля дає плоди, які хотів би хлібороб...».

Згадаймо про так звані молитви серця, або Ісусову молитву. Папа Іван Павло II в одному з роздумів перед молитвою «Ангел Господній», говорячи про цей особливий вид молитви, відомий насамперед східній традиції, підкреслював, що вона полягає в «умінні слухати, в глибокому і гостинному мовчанні, голос Духа». Хоча ця молитва і відбувається в серці, вона таємним чином набуває спільнотний сенс, не випадково вона лежить в основі надзвичайної інтуїції Падре Піо - створення «Молитовних груп», ланцюжків сердець, які об'єдналися перед лицем Христовим.

Падре Піо, - безсумнівно, один зі святих, до яких віруючі звертаються найчастіше з тим, щоб випросити заступництва і покровительства, і таким чином, як сам він любив повторювати, він може продовжувати своє улюблене служіння - розради і духовного керівництва. Падре Піо був дарований нам Господом, а потім вказаний Церквою як зразок і наставник християнського життя, і особливо - як «людина молитви і страждання».

Своїм духовним чадам він давав просту пораду:
«Перед Богом схили коліно і з найбільшим смиренням повторюй цю коротку молитву: 'Помилуй мене, жебрака і хворого'. Потім встань і чини свої повсякденні справи зі святою безпристрасністю».

Це - урок гіганта духу, який протягом усього свого життя, як сам він говорив, «хотів бути лише бідним монахом- молільником».

Падре Піо був не тільки молитвеником, а й людиною діяльного милосердя. У 1947 році його зусиллями почалися будівельні роботи над Будинком полегшення страждань, який відкрив свої двері в травні 1956 року. У цій лікарняній структурі численні хворі отримують догляд і лікування «з людським обличчям». Як під час його життя, так і після його смерті багато людей отримали чудесні зцілення у відповідь на молитви до падре Піо. У канонічному процесі його прославлення був наведений випадок: восьмирічний хлопчик Маттео Піо Кольтелла захворів на важку форму менінгіту. Його органи поступово відмовляли. За молитвами подвижника хлопчик отримав несподіване і повне зцілення.

У 1962 році захворіла на злоякісну пухлину близька знайома Кароля Войтили, який звернувся письмово до Падре Піо, просячи його молитви. Ця жінка, Ванда Полтавська, донині живе в Кракові.

Подібно до свого вчителя - святого Франциска, Падре Піо носив на своєму тілі стигмати. Святий з П'єтрельчіно соромився їх і називав ці знаки «своєю ганьбою». Стигми змушували його відчувати себе великим грішником. Але в той же час він відчував і особливу присутність Господа, тому знімав рукавички під час здійснення Євхаристії з почуття благоговіння перед Богом і поваги до знаку - нехай, в його розумінні, і ганебного, принизливого, - але дарованого Самим Господом.

Стигми Падре Піо являли собою п'ять ран, які з'явилися в п'яти місцях - там же, де повинні були знаходитися рани від розп'яття у Спасителя: на долонях, ступнях і в області ребра. Рани приносили Падре Піо великі фізичні страждання. Вони зберігалися до останніх місяців життя Падре Піо, а в момент його смерті повністю, безслідно зникли з його тіла.

І в Церкві, і поза нею було чимало суперечок про справжність і значення стигматів - Христових знаків на тілі людини. Для віруючих вони є надприродним знаменням, при цьому ми поважаємо і думку тих, хто не визнає наявність надприродного компонента в подібних феноменах. Для нас, віруючих, стигмати у святих є дивом, що знаменує прийдешнє пришестя Царства Божого. З пастирської точки зору, є також чимало аспектів, над якими вони допомагають задуматися: сьогодні, в XXI столітті, коли краса людського тіла ототожнюється з фізичною досконалістю, Падре Піо неначе звертається до нас, кажучи, що і тіло, зазначене болем і стражданням, є храмом присутності Бога, найвищої досконалості. Таким чином, самі страждання роблять людину досконалою.

субота, 10 вересня 2016 р.

10.09.2016р. Б. / Причиною розповсюдження СНІД-у стала контрацепція?

Першовідкривач вірусу ВІЛ, який викликає СНІД-у Люк Монтаньє, французький науковець, який отримав у 2008 році Нобелівську премію за своє відкриття збудника СНІД-у, у часі однієї із своїх прес-конференцій він висловився, що причиною епідемії СНІД-у в світі є протизаплідна таблетка, пише «LifeSite».

Коли спантеличені журналісти запитали його який стосунок має протизаплідна таблетка до чоловіків, які мають статеві зносини з іншими чоловіками, Монтаньє відповів, що поширення контрацептивних засобів у 60-80-х роках ХХ століття призвело до неймовірного зросту проміскуїтетної поведінки, це призвело до зросту сексуальної розбещеності, а тим самим і до зросту кількості гомосексуальних стосунків.  

Першовідкривач вірусу ВІЛ, який викликає СНІД, переконаний, що це дуже старий вірус, який міг спричинити різке падіння кількості населення античного Риму.

Свого часу Монтаньє висунув припущення, що падіння кількості населення Риму з близько 2 млн. у 200 р. по Хр. на усього 30 тис. у 400 р. по Хр. пов’язане саме з розповсюдженням сексуальної розбещеності, а тим самим і розповсюдження захворювань, які передаються статевим шляхом, можливо і СНІДом.

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 8 вересня 2016 р.

08.09.2016р. Б. / Триває набір у Школу сімейного консультанта в Дрогобичі

Цього року вже вшосте набирає нових студентів Школа сімейного консультанта. ЇЇ мета - покращити стосунки між чоловіком та жінкою, між батьками та дітьми. Школа запрошує у свої ряди всіх, хто має вищу освіту та бажає отримати професійні знання на тему допомоги сім'ї. З кожним роком учасників стає дедалі більше, а це означає, що український народ вірить у можливість зміни та розвитку свого подружжя. 

«Мені дуже приємно, коли в Школу записуються молоді хлопці. Вони починають по-іншому дивитися на дівчат, мають особливе бачення родини і в них є всі шанси створити дійсно прекрасну, християнську сім’ю», - психолог і керівник Школи Олександра Козанкевич. 

Навчання відбуваються раз на місяць протягом двох років, заняття проходять у вигляді лекцій, практичних занять та роботи в групах. Семінари побудовані так, щоб кожен намагався отримані знання аналізувати через своє  життя, через стосунки з чоловіком, дружиною чи дітьми або порівнювати до своїх батьків. Обов’язковим пунктом у навчанні є домашнє завдання.  Усі отримані знання по завершенню школи, випускники успішно використовують  у своєму повсякденному подружньому житті та за потреби в парафії. Ті, хто закінчив ШСК, готовий ділитися своїм досвідом. Перші випускники організували  школи народжування для молодих батьків, пункти навчання природних методів планування сім’ї, центри для родин, які мають намір всиновити дітей. Інші працюють з особами, залежними від алкоголю і наркотиків, співзалежними та з дітьми з особливими потребами тощо. 

Окрім охочих навчатися в школі, чекаємо також на спеціалістів із питань родини, які зможуть послужити в творенні цієї Школи та подарувати нам нові ідеї і молитви.

За довідками звертатися з понеділка до п’ятниці з 10.00 до 17.00 за адресою: Дрогобич, БФ «Карітас СДЄ УГКЦ», вул. Чорновола, 4. Тел. +38 (03244) 2 24 58

П’ять років тому багаторічна мрія для підтримки подружжя та сім’ї зреалізувалася і з благословення владики Юліана, при єпархіальному Карітасі відкрили Школу сімейного консультантa.  Вишколюючи сімейних консультантів, ми допомагаємо сімейним парам налагодити своє спілкування, покращити приватне життя, стосунки з дітьми та рідними. На початку планувалося створити мережу консультативних центрів – порадень для сімей. 

Уляна Яжик - pr -менеджер "Карітас СДЄ УГКЦ"

середа, 7 вересня 2016 р.

07.09.2016р. Б. / Як карати дитину?

Давніше батьківське покарання викликало не лише пошану, а й страх у дітей. Караюча постава батька походила з його влади в родині. Від його рішень залежало дуже багато, навіть майбутнє дітей. Непослух сина батькові, відкритий конфлікт із батьками – і син міг бути позбавлений спадку. Син тоді втрачав засоби до життя. Виховання дітей часто характеризувалося великим страхом перед батьківським покаранням. Такий стиль батьківства сильно підтримувався суспільними та релігійними умовами.

Але батьківську владу і покарання у минулому не слід трактувати як деспотизм, тиранію чи насилля дорослого мужчини по відношенні до дітей. Така інтерпретація була би не тільки спрощеною, а й фальшивою. Авторитет і влада батька була зв’язана з його відповідальністю за долю всієї родини. Оскільки жінка не мала можливості заробляти на життя, то батько турбувався про майбутнє всієї родини. Отож усе в родині підпорядковувалося батькові.

Волання дитини про допомогу

Покарання не може бути основним методом виховання дитини; покарання можна застосовувати як необхідне зло. Кара сама в собі, маючи негативне забарвлення, не може бути джерелом позитивної мотивації для дитини. Може бути тільки пересторогою і допомогою в усвідомленні границь моральної відповідальності дитини і прикрих наслідків її порушення. Виховання не може розпочинатися покаранням. Якщо покарання має бути ефективним, то повинно бути одним із останніх способів батьківського впливу на дитину.

Якщо дитина часто непослушна, порушує загально визнані норми поведінки, ламає слушні границі, встановлені батьком, то він повинен задатися запитанням, чому дитина так чинить. Поведінка дітей не є нелогічною. Їхній спосіб реагування щодо батьків, братів і сестер, ровесників, поведінка у важких ситуаціях, ставлення до речей чи тварин має свою логіку. Цю логіку можуть розуміти люди, які багато працюють із дітьми й перебувають у близькому контакті з ними. Якщо логіка дитячих реагувань і поведінки порушена, то народжується запитання: чому? Що дитина хоче сказати своїм батькам поганою поведінкою? Чому починає обманювати, обдурювати, красти? Чому раптом стала замкнутою або лінивою? Чому перестала вчитися, а десь волочиться і втікає з дому? Чому раптово втратила запал до молитви? Чому вона жорстока до тварин? Чому застосовує насилля до слабших або постійно боїться сильніших від себе друзів? Чому почала вживати алкоголь або наркотики?

Погана поведінка дитини має свій емоційний і моральний підтекст. Часто – це безпорадне волання про допомогу до батьків, особливо до батька. Якщо виховання має вести до щораз більшої відповідальності та самостійності дитини, то батьки повинні прочитати цю символіку. Мотиви дитячої поведінки можуть бути різними. Нечемною поведінкою дитина може намагатися звернути на неї увагу байдужого батька. Може також перевіряти, чи батько цікавиться нею. В іншій ситуацій може хоче покарати батьків за їхнє ставлення до неї. Нечемна поведінка дитини може також бути вираженням її нерозуміння або дитячої легкодумності. Дитина ще не вміє передбачати наслідки своєї поведінки. Нечемна або надокучлива поведінка дитини може бути вираженням її призвичаєнь, нервовості, збудливості. Багато дітей не можуть всидіти на одному місці ані хвилини, не можуть зосередити увагу на довший час.

Для того, щоб добре розуміти дітей, з ними треба проводити і розмовляти багато часу. Тільки в щирому й відкритому діалогу дитини з батьком або мамою вона може висловити причину поганої поведінки. Батьки не довідаються, що дитина виражає нечемною поведінкою, якщо не нав’яжуть з нею сердечного зв’язку і щирого діалогу.

Недисципліновані сини

Батьки повинні усвідомлювати, що вибрики хлопців – це важлива ознака відсутності батька та його допомоги. Якщо син у період дозрівання не має добрих стосунків із батьком і не отримує моральної підтримки, то часто сам не може дати собі раду з негативним впливом ровесників. Боячись відкинення, приймає стиль групи. Часом робить це всупереч собі й своїй совісті.

Раптове збентеження батька нечемною поведінкою сина – це переважно знак, що йому бракує глибшого почуттєвого зв’язку з сином. Не знає, що з дитиною діється, бо не розмовляє з нею і не слухає того, що вона хотіла би сказати. Недисциплінованість сина в період підростання – це для батька останній сигнал, аби нав’язати з ним глибший контакт, дати йому можливість висловитися в атмосфері довіри й щирості. Якщо син часом приймає ворожу поставу щодо дорослих, то нав’язати з ним глибший контакт взагалі неможливо. Щира міміка, обіцянки виправитися можуть бути лише зовнішнім конформістським пристосуванням до поставлених батьками вимог. Так ситуація загрожує вести подвійне життя, що може негативно позначитися на емоційному й духовному розвитку дитини. Раптове відкинення релігії, демонстрування неморальної поведінки й цинічний підхід до життя сягає корінням до раннього подвійного життя дитини, яке часом довго приховується від батьків. Раптова зміна – це «сміливе» виявлення постави, яку молода людина прийняла вже давно.

Покарання як вираження любові

Якщо дитина провинилася, то батько повинен у безпосередній і щирій розмові допомогти їй розпізнати рівень її провини і особистої відповідальності. Але таке розпізнавання не відбудеться в атмосфері звинувачень і підозрілості. Бувають випадки, коли все вказує на провину дитини, хоча це може бути тільки зовнішнім збігом обставин, які лягають на плечі дитини. Вірити дитині – це фундамент щирого діалогу з нею. Напевно краще повірити дитячій неправді, ніж, з огляду на надмірну підозрілість, втратити її довіру на багато років, а може й на все життя. Дитина відчиниться перед батьком, якщо він довірливо, з любов’ю і відвертістю прийматиме все, що вона скаже – навіть і дрібні обмани. Натомість дитина в діалогу з батьками повинна переконатися, що насправді обманювати і ошукувати не оплачується, бо визнання провини поєднується не стільки з покаранням, скільки з більшою турботою, любов’ю і допомогою. Діти найчастіше обманюють не з бажання, а зі страху, що будуть засоромлені й принижені або – що найгірше – втратять любов батьків.

У розмові з дитиною її слід переконати, що покарання не є вираженням неприйняття її особи, також не носить ознак помсти, а мета виключно педагогічна: з одного боку, показує негативні наслідки поганої поведінки, з другого боку, у якійсь мірі виправляє шкоди, спричинені такою поведінкою. Діалог із дитиною в ситуації її нечемної поведінки може бути особливою нагодою відчинитися перед батьком. Відчуваючи, що її справді слухають і розуміють, дитина може відкритися перед батьком і щиро визнати – може перший раз – чим насправді живе.

Покарання – важливий виховний засіб. Діти відносно легко приймають слушне покарання, особливо тоді, коли можуть на нього якось впливати. Постійне не реагування батька на погану поведінку дитини може сприйматися нею як вираження його байдужості. Пам’ятаю слова одного молодого мужчини, який, згадуючи свого батька, з болем ствердив: «Насправді ніколи мене не карав, але йому було байдуже, що я роблю». Діти бувають часом недисциплінованими тільки тому, щоб ними зайнялися, щоб забезпечити собі почуття безпеки, звернути на себе увагу, щоб їх пригорнули. Під час семінару, присвяченому вихованню дітей, одна мама згадувала вимовні слова свого сина. Коли під час свята дня народження всі дорослі займалися собою, а серед дітей виникла гостра бійка, син прийшов до мами і голосно промовив: «На що чекаєте, аж повбиваємо одне одного?» Це було прохання звернути на них увагу, піклуватися ними. Покарання, яке дитина сприймає і приймає як слушне, для неї є вираженням справжньої турботи і дає їй більше почуття безпеки.

У покаранні важливим є не лише «символ» – вид покарання, яке вживають, а передовсім почуттєвий настрій, з яким карають. Якщо кара має виконати властиву роль у житті дитини, то не може поєднуватися з погрозою зірвати з нею почуттєвий зв’язок. Через кару дитина повинна досвідчити любов і турботу батьків про неї. Дитина повинна відчути не лише біль кари, а й любові, з якою її застосовують. Я, кого люблю, тих доганюю і караю (Одк. 3, 19), – ці слова Одкровення, які натхнений автор вкладає в уста Бога, повинні віддзеркалюватися у поставі батька щодо дитини. Кожний спосіб карання дитини впливатиме негативно на її поведінку, якщо бракуватиме сильного почуттєвого зв’язку між нею і батьком. Не кара має зробити дитину кращою, а тільки любов, з якою карають. Насправді тільки любов дає батькам право карати дитину. Брак любові батька до дитини якимось чином позбавляє його права карати, бо кара без любові лише поглиблює почуття кривди і попереднє зранення. Лише добрий емоційний зв’язок із дитиною, вдале відчуття її потреб, прагнень і вподобань може допомогти батькові вийти до дитини в її загубленні й безпорадності, що проявляється у поганій поведінці. Звичайно, що покарання має відповідати вікові дитини, рівневі її почуттєвого і духовного розвитку. Не може принижувати дитину, ранити її почуття гідності. Повинно вчити її більшої відповідальності за себе і своє життя.

Відповідати за наслідки провини

Дитина повинна вчитися відповідати за свої вчинки. Отож на неї можна накласти деякі наслідки невідповідальних дій, але в слушній мірі й які можливо виконати. Не можна механічно навантажувати дитину усіма наслідками її вчинків, які вона неспроможна нести. Якщо дитина знищить якусь річ навмисно, то карою може бути зобов’язання частково покрити кошти зі своїх кишенькових грошей. Деякі діти поводяться непередбачено, якщо не вміють поєднувати своєї поведінки з наслідками, які вона викликає.

Для того, щоб на недисциплінованість дитини реагувати у властивий спосіб, треба глибоко розпізнати мотиви її поведінки. Без пізнання мотивів покарання не виконає своїх функцій; з одного боку, може бути дуже суворим і неадекватним до провини, з другого боку, занадто м’яким, отож може затирати суть поганої поведінки. В обох випадках буде кривдити дитину, хоча в різних значеннях. Ось приклад, який подає англійський педагог. Він може незвичайний і нетиповий, але досконало показує саму проблему покарання дітей і відповідальність за свої вчинки. Уявімо, що малюю двері, – пише автор, – і один із моїх учнів починає в ці двері кидати болото. Якщо би це був новий учень, і я знаю, що він страшно збунтований проти авторитетові, проти свого батька, і у такий спосіб хоче показати мені своє несприйняття, то я би приєднався до нього і разом кидали би болото в двері, які я сам малюю. Натомість, якщо би це був учень, який знає, що я його приймаю і люблю, бо вчиться у мене вже кілька років, то покарав би його показово[1].

Не карати дитину емоційно

Батьки не повинні свої почуття до дитини робити предметом кари або нагороди. Однією з найбільших педагогічних помилок є емоційне відкинення як покарання за погану поведінку дитини. Любов до дитини повинна бути безкорисливою, і тому не може залежати від її поведінки. Батьки не виховають дитину добре, якщо погрожуватимуть їй відкиненням. І хоча порухи знервованості й гніву – це природні порухи людини, притаманні також і батькам, але батьки повинні уважно слідкувати, щоб не виховувати дітей під впливом порухів гніву й злості.

Батьки повинні слідкувати за тим, щоб не карати своїх дітей у стані великої знервованості. Покарання у гніві може сприйматися дитиною як помста. «Виливання» на бідну дитячу голову своїх невпорядкованих емоцій, з якими батько не може впоратися, буде не стільки покаранням, скільки вираженням його гніву й емоційної безпорадності. У покаранні слід виразно свої проблеми відокремити від проблем дитини. Дитину не треба карати в стані гніву й знервованості. Покарання вимагає атмосфери спокою, щирості, довіри й діалогу.

Батьки в принципі не повинні застосовувати тілесні покарання до дітей. Дитина це сприймає, і слушно, як вираження насилля сильнішого над слабшим. Зауважмо, що до підростаючих дітей, а тим більше до дорослих осіб, не застосовують тілесних кар. Фізичні покарання діти сприймають як приниження і порушення їхньої гідності. Тілесна кара зменшує почуття власної цінності, тому діти, яких карають фізично, легше набувають комплексів неповноцінності.

Чи існують злостиві діти?

Деякі вихователі, рідше батьки, часом говорять про злостивих дітей, яких можна приручити лише суворими карами. Діти погано розуміють, за їхньою думкою, лагідність, доброту і прощення, які лише заохочують їх до продовження злостивої поведінки. Якщо дитина справді поводиться злостиво, то це важливий сигнал для осіб, які її виховують, особливо для батьків. У «злостивості» дитини присутній певний деструктивний порух. Але переважно діти не поводяться деструктивно. Лише ті, у яких потреба любові у болісний спосіб піддалася фрустрації, ведуть себе так, ніби їм усі байдужі. І це суть злостивості дитини. Діти, яких батько і мама люблять, не мають потреби щось нищити. Злостива поведінка дітей – це, здебільшого, відображення накопиченої в них злостивості дорослих, якою їх «годували» щодня упродовж довгих років і з якою вони не можуть впоратися. Кожний годує інших тим, чим сам живе, – цей вислів св. Августина досконало справджується у вихованні дітей.

Якщо діти виховувалися в атмосфері напруження, родинних сварок, взаємного непорозуміння, без почуття безпеки, то часто стають злостивими, що тільки віддзеркалює те, в чому брали участь із раннього дитинства. Діти, яких батьки годували страхом, гнівом, агресією, так само ставляться до інших. Якщо доросла людина під впливом болю через відкинення найближчих часом «втрачає розум» і не знає, що робить, кривдячи інших, то тим більше дитина, яка страждає через брак любові дорослих, не усвідомлює своєї поведінки. Діти «втрачають розум» через розпачливий біль відкинення, брак акцептації, брак почуття безпеки, надмірну суворість батьків.

Якщо батьки жаліються, що дитина «неможлива», злостива або аморальна, то повинні розпізнавати, яку виховну атмосферу створюють своїм дітям. Як до них ставляться? Які між ними стосунки? Як ставляться до інших членів родини і до людей, яких бачать щодня? Яка моральна і духовна атмосфера в родині? Чи самі дотримуються моральних границь? Чи розуміють мету і сенс життя?

Кожна форма морального зіпсуття дитини – це своєрідне відображення аморальності, з якою зустрічаються в родинному домі або в середовищі ровесників. Якщо батьки хочуть добре виховати дітей, то повинні старатися мати на них великий вплив. Слабкий вплив батьків сьогодні нейтралізується сильним і негативним впливом середовища ровесників і медіами.

Виразний і однозначний вплив батька на дітей не здійснюється через реалізацію влади, авторитарної поведінки, як було в минулі часи. Сьогодні батько повинен передовсім збудувати з дитиною міцний зв’язок, який спирається на акцептацію, турботу, почуття безпеки, моральну силу. Батько може визначити для дитини моральні границі тільки тоді, коли спочатку визначив їх собі. Накази і заборони, кари і нагороди батька не можуть виражати його самоволю, настрій чи автократичну владу, а любов і турботу про дитину. Син повинен усвідомлювати, що його батька бере до уваги моральну відповідальність Когось, важливішого від нього.

Якщо син в період до дозрівання починає ламати деякі моральні норми й без скрупулів обманює, обдурює, краде вдома гроші, знущається над слабшими, то батько повинен ясно показати йому моральні границі, які він не може безкарно порушувати. Кара і нагорода, наказ і заборона у вихованні дитини можуть тоді бути одним із важливих способів прийняття границь поведінки. Такі моральні границі батько може визначити дитині, якщо сам поважатиме їх і збудує з дитиною емоційний та духовний зв’язок.

Небезпека надмірного покарання хлопців

Часте карання хлопців, поєднане з емоційним холодом мами і батька, часом народжує в них порухи бунту й насильства. Вони придушують порухи бунту вдома, але на зовні часом дають волю почуттям відплати й помсти. Найчастіше роблять це по відношенню до слабших ровесників або тварин. У бездумному суворому покаранні дітей батьками часом можна знайти основну причину дитячої жорстокості. Хлопці можуть стати відпорними до будь-якого покарання з боку дорослих і ставати «малими крутими хлопцями». Тоді вони стають відпорними до завданого їм болю й водночас нечутливими до болю, який завдають іншим. Саме з нечутливості до свого й чужого болю часто виникає дуже небезпечне дитяче насильство. Жорстокість підростаючого хлопця – це зазвичай поганий знак.

Витончене і бездушне завдавання хлопцями болю іншим особам найчастіше має своє джерело в довгому й пасивному фізичному або психічному стражданні, завданому їм найближчими, особливо батьками. В молодої людини створюється своєрідний «емоційний бетон», який нищить у ній здатність співчувати іншим і собі самій. Така емоційна твердість призводить до того, що хлопці можуть кривдити інших, не моргнувши оком. З такого середовища часто походять малолітні злочинці, які застосовують насильство до ровесників і дорослих. Це небезпечна поведінка. Особи, які займаються малолітніми злочинцями: державні опікуни, адвокати, міліціонери, судді, часто дивуються, що деякі малолітні злочинці можуть холодно розповідати про брутальні моменти злочину, не проявляючи при цьому жодних емоційних порухів. Деякі з них ще й демонструють почуття вищості й гордості – що важко зрозуміти. Можливість довголітнього ув’язнення також не зменшує холодну дистанцію. Вони не здатні співчувати ані іншим, ані собі самим.

Болючі фізичні покарання дітям завдають найчастіше батьки, які трактують їх інструментально і ніби свою власність. Їм здається, що можуть карати дітей так, як хочуть. При цьому такі покарання виправдовують добром дитини. Буває, що звертаються до релігійних мотивів, які інтерпретують по-своєму. Треба ясно ствердити, що болюче биття дитини є не карою, а вираженням насильства і знущанням над дитиною. Такі покарання – це завжди кривда. У Польщі надуживання алкоголю батьками часто стає причиною знущань над дітьми. Якщо доходить до знущання батька над дитиною, то це перестає бути внутрішньою справою родини, а стає суспільною справою. Вихователі й душпастирі не повинні ставитися до цього байдуже. Тоді необхідно намагатися допомогти не лише дитині, а й всій родині.

Не карати себе самого

В міру підростання дітей багато батьків починає розуміти, що не тільки діти вчинили багато помилок у період свого дозрівання, а й вони самі – батьки. Сухе й суворе ставлення до дітей, надмірні вимоги, мале зацікавлення їхніми проблемами, брак часу для дітей, надмірне обмеження їхньої свободи, холодне ставлення до мами дітей – ці проблеми починають розуміти батьки, коли дивляться на підростаючих синів і дочок. Батьки легко помічають свої виховні помилки, якщо аналізують, як підростаючі діти ставляться до них. Поведінка підростаючих дітей, особливо синів, часто є дзеркальним відображенням поведінки батька, до якого той часом придивляється з великою прикрістю. Я дивився на сина і впізнавав у ньому всі мої слабкості, які мене засоромлювали[2], – говорить батько знаменитого художника Поля Цезанно у Придорожньому песику Чеслава Мілоша. Відсутність добрих стосунків із синами в дитинстві й інші батьківські помилки часто проявляються у період дозрівання синів в гострих конфліктах або в холодних стосунках. І хоча підростаючі сини бувають чемними, але часто не мають що сказати своїм батькам. Демонстративно відсуваються від них, аби показати, що не потребують їхньої допомоги. Окрім грошей зазвичай ні про що більше не просять.

У такій ситуації батьки часом відчувають провину і гіркоту. Зазнають тоді спокуси зачинитися у собі, усунутися від родинного життя і втекти до власних справ. Така поведінка – своєрідний самосуд. Разом із відкриттям своїх помилок батьки повинні усвідомлювати, що їхні попередні зусилля не перекреслені, як і старання і все добро, вчинене дітям у минулому. В хвилину розчарування собою батько може піддатися односторонньому, отож помилковому оцінюванню. Відкриття власних помилок дає батькові шанс виправити багато з них і зцілити деякі рани в стосунках із дружиною і дітьми. Розвиток і виховання дітей не закінчується періодом дозрівання.

У хвилини гіркоти й розчарування собою батько повинен зберігати спокій і рівновагу, аби до попередніх помилок не добавляти наступні, які виникатимуть із нерозважливих і поспішних рішень. Дії, вчинені в станах знеохочення і жалю до себе й інших, можуть бути фатальними.

 Можливо, що ближчий і глибший зв’язок із дружиною – мамою його дітей, посвячення для неї більше часу й уваги – може бути найкращим кроком у напрямку виправлення стосунків із дітьми.

Батько завжди може розпочати доброзичливий діалог із своїми дітьми. Це може бути найкращим способом виправлення помилок минулого. Будувати тісніші зв’язки з дітьми ніколи не пізно. Але такий діалог вимагає не лише відвертості й довіри, а й духа щирості та правди. Зберігаючи відчуття власної гідності, батько може дати своїм дітям свідчення покірного ставлення до життя, яке змушує його визнати свої помилки і спробувати їх виправити. Таке свідчення батьківського навернення може бути одним із цінних дарів, даних дітям. Батькові потрібно також розуміти, що діти не детерміновані помилками батьків. Зрештою, вони самі відповідають за своє життя і самі його будують. Помилки, вчинені батьками, можуть утруднити життя дітей, але форма життя врешті-решт залежить від них самих.
augustyddn
о.Юзеф Авґустин ТІ (переклад о.О.Кривобочок ТІ)
[1] Por. A. S. Neil, Nowa Summerhill, Wydawnictwo Zysk s Spółka, Poznań 1994.
[2] Cz. Miłosz, dz. cyt., s. 220.

Джерело:    Воїни Христа Царя