ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ


четвер, 4 січня 2018 р.

04.01.2018р. Б. / Про щироукраїнський театр релігійного абсурду на Різдвяні Свята

Ось скоро й Різдво Христове за старим стилем. Знов потягнуться безкінечні походи п’яних вертепів, знову шароварники витягнуть минулорічні снопи, що в християнстві символізують ніщо, проте обдаровані неабияким сакральним значенням в слов’янському поганстві, знов ціни на базарах битимуть всі рекорди, навіть з поправкою на галопуючу українську інфляцію. В черговий раз Україна порине у споконвічний вир релігійного абсурду, який через якесь історичне непорозуміння називають християнськими святами.   

Мене завжди дивували щироукраїнські шароварні антисеміти, які з неймовірною радістю святкують День народження Того, Кого християни вважають юдейським Месією. Якось ніколи не лізла до голови їхня логіка. З одного боку, майже патологічна ненависть до жидів, а з іншого – прославляння «їхнього» царя-Месії і цариці-матері, яку християни називають Богородицею. Така собі релігійно-ідеологічна шизофренія. На їхньому фоні неопогани виглядають набагато здоровішими: вони ненавидять жидів і жидівського Бога. Це, принаймні, логічно.

Іншим цілком шизофренічним моментом є сама дата святкувань Різдва Христового. З одного боку, щироукраїнське прагнення в «сім’ю вольну, нову» європейських народів, а з іншого - вперте, заскарлузле тримання, як вош кожуха, за «старий калєндар», лиш би тільки не святкувати Різдво з європейцями, а святкувати його з московитами. Де тут хоч якась логіка? «Єдіноканоніческая» МП на цьому фоні виглядає здоровішою – вони вірять в єдіноканонічєскій русскій мір і крапка. Бо аргументи, мовляв, старий календар це – по-православному по-східному, є цілком сміховинними. Більшість православних святкують Різдво за новим стилем…

Ще один момент, який кидає тверезомислячу людину в ступор: нічні п’яні верески колядок попід вікнами. Як можна Бога прославляти пиятикою? Що спільного між оргіями обжирання і пиятики та християнським святом Різдва Христового? Абсурд? Так, абсурд.

І ще один абсурд шароварного мислення. Колись наша Церква вміло християнізувала дідуха, надавши йому цілком слушне і логічне тлумачення: долівка вкрита соломою – символ солом’яної долівки хліва, в якому родився Христос, а сіно під обрусом на столі символізує ясла, в які Його покладено. В той же ж час сніп-дідух, яким так завзято обкладають тепер українці свої церкви і домівки, так і не отримав жодного прийнятного тлумачення, як християнський символ. Такий собі солом’яний бовван, якого ми унаслідували від наших поганських предків.

Щироукраїнським «християнським» звичаєм є також і здорожчання напередодні свят усього, що потрібне до святкового столу. Ті ж самі продавці, що луплять за шклянку маку чи куті захмарні ціни, обов’язково, з почуттям виконаного обов’язку, підуть на Різдво до церкви, щоб там побожно завертати очками і горлопанити на весь голос «Бог Предвічний»…

Можна, звісно, оправдовувати такі чудасії ірраціональністю східної духовості і східного світосприйняття, його містичною відірваністю від матеріального і закоханістю у вищі сфери. Але такі оправдання годяться хіба що для того, щоб виявляти лицемірство тих, хто таким виправдовуванням займається. 

А чого тільки вартує маланкування, яке, фактично, збиткується з святих Меланії та Василія? Ідіотське купання в ополонках? Горлопанення поганських гімнів напередодні Богоявління?

Годі собі уявити, щоб вифлеємські пастухи з тої радості, що їм ангел возвістив прихід Месії, так нажерлися і напилися, що забули привітати самого Месію. Якось поза межами здорового глузду виглядає, якби мудреці зі Сходу обклалися своїми рідними бовванами, щоб привітати Царя царів, що родився в Юдеї. А тим більше неймовірним виглядає, щоб святий Йосиф при вході до вифлеємської печери лупив три шкури з тих, хто хотів би подивитися на обіцяне світові Дитя.

Але, на жаль, щироукраїнське святкування Різдва саме так і виглядає: важливим є все інше, але тільки не сам Уродинник. Головне жерти, пити, горлопанити, набити кишені грішми чи то за шклянку маку, чи за напівтверезу коляду. А Месія… А Хто Він такий? А нашо Він нам здався? Ми і без Нього раду си дамо за різдвяним столом. То, може, таки прийшов час назвати речі своїми іменами, і почати, як того так гаряче бажають секуляристи, називати Різдво, св. Василія, Богоявління зимовими святами, або ж призадуматись над тим, що ми дійсно святкуємо в часі Різдвяних свят?  

о. Орест Дмитро Вільчинський     Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар