ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! - СЛАВА НАВІКИ!
СЛАВА УКРАЇНІ! - СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, необхідність створення цього блогу зумовлена актуальною потребою захисту і плекання СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ у нашому, вельми зраненому багатьма незагойними гріховними ранами, протягом кількох століть поневолення, українському народі.

субота, 19 серпня 2017 р.

19.08.2017р. Б. / Чудо в Ланчано - коли хліб став Тілом

Середина VIII століття. Того дня йому, священику-василіянину, було дуже важко. Сумніви, які мучили його душу вже деякий час, стали нестерпними. Він благав Бога зарадити його недовірству. Але сумніви, з яких він нікому з братів не звірявся, вривалися навіть у його молитви. От і зараз, під час Літургії, вони роз’ятрювали серце: Чи Ісус справді присутній в Євхаристії? А може гостія і вино – це лише символи, за якими нічого не криється?”

Раптом він замовк і завмер, вражений побаченим: гостія перемінилась на Тіло, а вино у чаші стало Кров’ю. По його щоках рясно текли сльози щастя: Бог його почув!

– Гляньте, яке чудо сталося! – тремтячим голосом звернувся він до присутніх. – Христос посеред нас!

Кілька днів по тому монахи-василіяни занепокоєно вдивлялися у явлене Євхаристійне Тіло. Сумнівів не було: воно зсихається і скручується, втрачаючи округлу форму гостії. Ще день-два і зміни стануть незворотними. Майбутні прочани не зможуть навіть уявити собі, як ця реліквія виглядала спочатку. Поміркувавши, ченці вирішили: хоча вони й не можуть вплинути на природні процеси, які відбуваються з Тілом, але в їхніх силах запобігти Його скручуванню і тим самим зберегти у первісній формі для наступних поколінь. Задля цього монахи взяли 12 цвяшків і по колу міцно причепили Тіло Господнє до цупкого матеріалу, вкритого дорогим сукном. Хоча з часом всередині явленого Тіла утворилась дірка, проте Воно зберегло і форму, і розмір гостії, з якої постало. А що сталося з Кров’ю? Вона згорнулась, утворивши п’ять різних грудочок.

Минали століття. Після василіян реліквією опікувались ченці-бенедиктинці, а згодом – францисканці. Увесь той час Тіло і Кров перебували в Ланчано. Проте влітку 1565 року побережжя Адріатики атакували турки. В небезпеці опинились не лише люди, а й святині. Отець Антоніо да Мастро Рензо найбільше боявся, що реліквію Ланчано можуть вкрасти, або й гірше – зневажити. Потай він акуратно спакував її, а ввечері разом з групою молоді втік з міста, узявши дорогоцінний пакунок. Але через добу гурт втікачів опинився перед тією ж брамою, з якої вийшов двадцять чотири години тому. Усі вони були вкрай здивовані і не розуміли, як таке могло трапитись. Отець Антоніо лише розвів руками і сказав:

– Любі мої, не сприймайте це, як невдачу. Вочевидь така Божа воля. Мусимо залишатися у місті і, якщо буде потрібно, захищати його та все, що у ньому, не шкодуючи свого життя.

За весь час існування цієї євхаристійної реліквії її неодноразово оглядали та навіть зважували. Згадки про це збереглись у хроніках тих далеких віків. Проте найінформативніші дослідження відбулися у ХХ столітті. 1970 року архієпископ Пацифіко Ператоні запропонував провести наукові дослідження реліквії й після кількох місяців досліджень, науковці повідомили результати. Вчені стверджували, що фрагмент Тіла є зрізом людського серця, на якому можна розрізнити лівий і правий шлуночок. Тіло і Кров мають групу крові АВ. Це та ж група крові, яка знайдена на Туринській Плащаниці. В Крові виявлено протеїни та типові елементи в такій кількості та вигляді, в яких вони містяться у зразках лише свіжої крові. Незрозумілим є факт чудової консервації реліквії, яка стільки віків перебувала під дією нищівних атмосферних та біологічних чинників, адже вчені не виявили жодних слідів муміфікуючих речовин, які застосовувались з подібною метою у різні часи. Остерігаючись звинувачень у підробці результатів досліджень, професор Лінолі звернувся до ООН. У 1976 її представники-лікарі провели незалежні дослідження, які ще раз підтвердили правдивість результатів італійських лікарів-католиків.

Відтоді чудо в Ланчано – беззаперечний і науково доведений факт, а для християн світу – явний доказ присутності Господа у кожній Євхаристії.

За матеріалами архівного номера журналу “Сто талантів”

Паломницький центр “Рафаїл” принагідно запрошує скористатися нагодою, відвідавши прощу до святинь Італії 6 жовтня.

пʼятниця, 18 серпня 2017 р.

18.08.2017р. Б. / 8 ідей на Успенський піст

Успенський піст триває зовсім недовго. Настільки недовго, що іноді й непомітно. Але чи не варто нам навіть цих два тижні пережити в особливому ритмі? Як? Читайте далі декілька цікавих ідей.

Успенський піст готує нас до величного свята – Успіння Богородиці. А чи все ми знаємо про це свято: що означає “успіння”, яка історія цього свята тощо. Чи не стануть чудовою нагодою духовного зростання декілька хвилин, виділених для пошуку такої інформації?

Два тижні – це зовсім мало, але цілком достатньо для вироблення кістяка якоїсь звички. І для викорінення поганих звичок також. Може саме час?

Саме в очікуванні Богородичного свята слід якомога більше свого часу і уваги присвятити молитві до Діви Марії. Це може бути будь-яка молитва. Головне – щира і щоденна.

І не менш корисно у час цього невеличкого посту знайти час, щоб подумати про життя Марії. Бо воно сповнене найрізноманітніших викликів. Може вдасться знайти відповідь і для себе?

Якщо ніяк не вдається піти на прощу – може саме зараз і варто її спланувати. До багатьох Марійських святинь організовують різноманітні прощі.

Переживаючи під заступництвом Богородиці цих 14 днів, варто просити у Неї мудрості і святості для усіх стосунків, особливо сімейних. Відваги, щоб піти врешті в монастир, або вийти заміж, чи народити маля, чи змінити роботу, чи змінити пріоритети. Завдяки відвазі Марії народився наш спаситель.

І не забувати про фізичний вимір посту. Купити морозиво, наприклад. Але не для себе, а у подарунок – може, бездомному, може просто ближньому. Це вияв як покори, так і любові.

І головне – слід пам’ятати, що піст – це не темний період заборон аля середньовіччя. Ні це абсолютна сучасна платформа для креативного розвитку нашого духовного життя.

Коротка історія
Християни перших віків до великих празників завжди приготовлялися постом і молитвою. З цієї священної практики з часом розвинулися коротші чи довші пости. На першому місці стоїть тут Великий Піст перед світлим празником Господньої Пасхи. Перед празником Христового Різдва ввійшов у звичай піст Пилипівки. З особливого культу до святих верховних апостолів Петра й Павла зродився піст Петрівки. А вкінці, прийшов наймолодший з чотирьох річних постів, піст Успенський. Ним ми приготовляємо себе до найбільшого празника Пресвятої Богородиці, її святого Успення.
Перші згадки про Успенський піст маємо щойно з 9-го століття. Як Петрівка й Пилипівка, так і цей піст увійшов у практику не дорогою церковного законодавства, але через звичай. З цієї причини довгий час у Греції було багато дискусій як щодо існування цього посту, так і щодо його приписів і часу тривання.
Згадку про Богородичний піст знаходимо в посланні папи Миколая І (858-867) до болгарів, де він пише: „Свята римська Церква має здавен-давна звичай зберігати такі пости: по 40 днів перед Пасхою, після П’ятдесятниці, перед Успінням Марії Богородиці, а також перед празником Господнього Різдва”.
Успенський піст у давнину був строгіший від Петрівки й Пилипівки, але лагідніший від Великого Посту. В понеділок, середу й п’ятницю цього посту була дозволена суха їжа, це є хліб, вода й сушені овочі, а в вівторок і четвер дозволялося на варену їжу, але без оливи. В суботу й неділю був дозвіл на вино й оливу, а в день Господнього Переображення і на рибу.
Успенський піст у нашій Церкві кожного року має однакову тривалість і час – від 14 до 28 серпня, празника Успення Пресвятої Богородиці. (За матеріалами Катрій Ю. Пізнай свій обряд. – Видавництво Отців Василіян, 2004)

Автор: Тетяна Трачук
Фото: roditel

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

четвер, 17 серпня 2017 р.

17.08.2017р. Б. / Прес-анонс ПІША ПРОЩА ЗІ ЛЬВОВА ДО СВЯТОУСПЕНСЬКОЇ УНІВСЬКОЇ ЛАВРИ СТУДІЙСЬКОГО УСТАВУ УГКЦ

У п'ятницю, 25 серпня 2017 р.,  о 7 год. ранку Божественною Літургіє у Храмі св. Арх. Михаїла (вул. Винниченка 22), розпочнеться ХХVІ піша проща до Святоуспенської  Унівської Лаври з нагоди престольного празника Лаври.

З нагоди 125-річниці з Дня народження Патріарха Йосифа Сліпого провідною темою прощі обрано слова з герба ісповідника віри «PER ASPERA AD ASTRA!», що означають «ЧЕРЕЗ ТЕРНИ ДО ЗІРОК!»

БІБЛІЙНИЙ МОТИВ: «Багато з перших будуть останніми, а останні – першими» (Матв.19.30)

Під час триденної духовної мандрівки прочани матимуть можливість приступити до тайни покаяння, брати участь у Божественних Літургіях та інших богослужіннях, молитися, спілкуватися, читати Біблійні уривки по групках, а також слухати реколекційні науки від  спеціально запрошених реколектантів, серед яких Владика Володимир (Груца), єпископ-помічник Львівський, Владика Теодор (Мартинюк),єпископ-помічник Тернопільський та інші цікаві і харизматичні особистості…

МАРШРУТ ПРОЩІ
 
ПЯТНИЦЯ, 25 СЕРПНЯ
ЛЬВІВ
Проща розпочнеться Св. Літургією о 7: 00 в Храмі св. Архистратига Михаїла
І вирушить зі Львова о 9:30
Храм Благовіщення Пресвятої Богородиці
СОСНІВКА
Храм Зіслання св. Духа

ВИННИЧКИ
Храм св. велик. Димитрія
15:00 - Прибуття
Молебен до Пресвятої Богородиці
Відпочинок, перекуска
Вихід
ШОЛОМИЯ
Храм св. Пророка Іллі
ЗВЕНИГОРОД
Храм св. Миколая Мирликійського (ночівля)
СУБОТА, 26 СЕРПНЯ
ЗВЕНИГОРОД
Храм св. Миколая Мирликійського
РОМАНІВ
Храм св. Арх. Михаїла
ПІД’ЯРКІВ
Храм св. Бориса і Гліба
СТАНИМИР
Храм Богоявлення Господнього (ночівля)
НЕДІЛЯ, 27 СЕРПНЯ
СТАНИМИР
Храм Богоявлення Господнього
ЛАГОДІВ
Храм св. Арх. Михаїла
УНІВ
Лавра Успення Пресвятої Богородиці
16:00 – зустріч прочан
Молебень до Пресвятої Богородиці

Організатори просять про молитовну підтримку успішного проведення прощі. Протягом останніх років у серпневій прощі до Унівської Лаври бере досить велика кількість прочан (понад 1500 осіб) з різних куточків України і закордоння. Така ситуація вимагає досить клопіткого приготування, яке вимагає немалих видатків, які пов'язані переважно з поселенням та харчуванням прочан, перевезенням речей, технічним супроводом тощо. З огляду на це організатори просять про фінансову підтримку прощі.

Пожертви  можна скласти:
- у скарбонку, яка є виставлена на тетраподі у храмі св. Архистратига Михаїла (м. Львів, вул. Винниченка, 22);
- на монастирській фірті;
- а також безпосередньо керівнику прощі  єрм. Пантелеймонові (096 722 87 74).

Додаткова інформація: Монастирська фірта при храмі св. Арх. Михаїла у Львові, вул. Винниченка 22 ( 032) 235 7355

Керівник прощі: єрм. Пантелеймон Гербери, студит


Fb –подія : XXVI Піша проща Львів-Унів: Через терни до зірок

Довідка: Серпнева піша проща Львів- Унів –  вже традиційна трьохденна духовна мандрівка прочан, які вирушають зі Львова 25 серпня і прибувають до Унева 27 серпня напередодні празника Успення Пресвятої Богородиці. На сьогодні серпнева проща налічує близько 1500 прочан і  має три маршрути: перший провадить через села Чижиків і Лагодів, другий – через Звенигород і Станимир і третій – через Верхню Білку і Лагодів.

В Україні прощі до Унева відновилися з початком Незалежності, коли Лавру було повернено монахам - студитам. Першу прощу, після довгих років переслідування, було зорганізовано в серпні 1991 року з нагоди храмового празника Лаври. Попровадив її єрм. Йосиф Мілян (зараз  єпископ-помічник Київської Архиєпархії) разом з Марійською дружиною храму св. Архистратига Михаїла у Львові. У перших роках проща тривала два дні. Кількість прочан, що брала участь у прощі коливалася від 150 до 300 осіб.  Переломним моментом в новітній історії серпневих прощ до Унева став 1999 рік. Саме тоді прочанський шлях було збільшено до трьох днів. У 2000 році до організації прощі приєдналася молодіжна християнська організація «Українська Молодь – Христові». Завдяки посиленій активності її членів за декілька років серпнева проща набрала більш молодіжного колориту, а кількість прочан збільшилася до 1000 осіб, а в деяких роках навіть більше.

Джерело:  Воїни Христа Царя

середа, 16 серпня 2017 р.

16.08.2017р. Б. / 10 кроків, щоб навчитись прощати

Будь-які стосунки не здатні існувати без колапсів. Кризи і проблеми, якими б іноді жорсткими для нас не були, все ж мають швидше будівничу функцію, а не руйнівну. Хоча й залежить це саме від того, що обираємо ми.

Прощення – досить абстрактна і дуже конкретна річ водночас. Бо навіть трирічна дитина уже має досвід просити пробачення. Однак із віком прощати стає все важче, особливо, коли це стосується життєво важливих чи життєво принципових речей.

Немає рецепту, за яким прощати стало би легше. Однак пропонуємо декілька порад, як бути у цих нелегких екзистенційних хвилинах.

  1. Пробачити собі. Відбулося щось, чого не можна забути, спростувати, викинути із пам’яті. Однак як не намагаємось переформатувати свою увагу та ставлення, а болісні відчуття не полишають. Часто в таких митях здається, що неможливо пробачити. Зрада, образа, фальш… Хіба таке прощають? Так, більше того, зробити це варто щонайшвидше і почати від себе. Пробачити собі. Обміркувавши всі деталі незгоди, спробуймо спершу просити вибачення у себе самих за те, що сталось так, а не інакше. Не докоряючи, але з відчуттям здорового егоїзму. Це перший крок.

  2. Дати собі час. Здебільшого, емоційні шквали – це вірний супровід будь-якої проблеми. І найкраще, коли ці емоції природно втихнуть – тоді в голові світлішає. Поки ти ще готовий розмазати свого винуватця по стіні – до прощення ти ще точно не готовий.

  3. Обмежити спілкування з тим, кому не готовий пробачити. Це ефект дієти. Утриматися заради того, щоб змогти повернутись.

  4. Бути чесним з собою. Якщо рана нестерпно болить і кровоточить, а ви змушуєте себе усміхатись, наче нічого не сталося, то пам’ятайте: сталося. Те, що ви не позбудетесь проблеми, а запхнете у якийсь внутрішній куточок, не зробить вас щасливими, але нещасними.

  5. Шукати порадника. Дуже багато життєвих колапсів і труднощів іноді справді видаються катастрофічними. Однак ніхто з нас не живе у безлюдному світі. Комунікація – це подарунок, який здатен порятувати. Знайти собі людину, яка вислухає і допоможе тверезо оцінити ситуацію – це дуже вагомий крок до прощення.

  6. Читати Біблію. В жодній іншій книзі не знайдеш стільки історій прощення, як тут. Увесь Старий Завіт всипаний розповідями про людей із бурхливими емоціями, їхні життя ніколи не були бездіяльними, а отже – не були позбавленими криз. Але всі ці випробування робили їх сильнішими.

  7. Вчитися в Ісуса. Ісус жив між людьми, а люди завжди були різними. Ісус був сповнений мудрості у стосунках з людьми, а ще більше – сповнений любові. На хресті Спаситель молився, щоб Бог пробачив усім, хто з Нього знущається. І покірно віддавав життя за юрби зрадників та грішників. А після смерті прийшов до учнів, які зі страху розбіглись, залишивши Його. І до Петра, який тричі відрікся…

  8. Пам’ятати про свої провини. Ніщо так не активізує процесу прощення, як співчуття. Кожен з нас встигає завинити перед іншими, деколи – це страшно необ’єктивні непорозуміння. І кожен переживав відчуття умиротворення, коли йому пробачали. Ми  – не ідеальні. Ми – вчимося.

  9. Молитися “Отче наш”. У цій молитві, яку залишив Ісус людям, є чудові слова: і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”. Кожного разу у розмові з Богом ми визнаємо свою неміч і невтихомирине бажання бути вибаченими, тобто відновити зв’язок із Богом-Любов’ю. Та це можливл лише за умови, якщо прощаємо тому, хто поруч.

  10. Довіряти Богу. У найбільш безнадійних ситуаціях завжди присутній Бог. Він знає і бачить. Тут варто згадати про блаженство вбогих духом – нашу залежність від Божої міці і дозволити Йому діяти. А Він – знає, як все це “розрулити”.

Автор: Тетяна Трачук

вівторок, 15 серпня 2017 р.

15.08.2017р. Б. / Папа: Віра – не втеча від проблем, а допомога в їх доланні

Церква – це човен, який мусить долати також і супротивні вітри, а запорукою його перебування на плаву є не вправність керманичів, але – віра в Ісуса та Його слово. Думками про це Папа Франциск поділився перед проказуванням молитви «Ангел Господній» у неділю, 13 серпня 2017 р., коментуючи євангельську розповідь про те, як Ісус запросив святого Петра прийти до Нього по воді.

Святий євангелист Матей розповідає, що Ісус, після того, як цілу ніч молився на березі Галилейського озера, вирушив до човна Своїх учнів, йдучи по воді. Човен перебував серед озера, затриманий супротивним вітром. Коли Ісус наблизився до човна, учні подумали, що це привид і злякалися, але Він заспокоїв їх, кажучи: «Не бійтеся! Це я». Святий Петро, з притаманною йому гарячковістю, сказав: « Господи, якщо це Ти, то накажи мені прийти до Тебе по воді». «Іди», – відповів Ісус. Тоді Петро зійшов з човна та пішов до Ісуса, але злякався хвиль і почав потопати, вигукнувши: «Господи, рятуй мене!». Отож, Спаситель схопив його за руку.

«Ця євангельська розповідь, – зауважив Святіший Отець, – багата символізмом та спонукає нас замислитися над нашою вірою, як окремих осіб, і як церковної спільноти. Також і над нашою вірою, всіх нас, присутніх сьогодні на площі. Чи ця церковна спільнота має віру? Якою є віра кожного з нас і віра нашої спільноти? Човен – це життя кожного з нас, але також – життя Церкви; супротивний вітер представляє труднощі й випробування. Прохання Петра: “Господи, скажи мені прийти до Тебе”, – та його волання: “Господи, рятуй мене!” – дуже схожі до нашого прагнення відчувати Господню близькість, але також виявляють страх і тривогу, якими супроводжуються найважчі хвилини нашого та наших спільнот життя, позначеного внутрішніми слабкостями та зовнішніми труднощами».

Як зауважив Папа, святому Петрові в цей момент не вистачило надійного Ісусового слова, що було «немов канат, за який слід було вхопитися, аби подолати ворожі й схвильовані води». І таке може статися теж і з нами. «Коли не триматися Господнього слова, але, шукаючи певності, звірятися з гороскопами та ворожінням на картах, то починаємо потопати», – пояснив Наступник святого Петра, підкреслюючи, що це вказує на слабку віру, а ця євангельська розповідь пригадує нам, що «віра в Господа та в Його слово не відкриває перед нами шлях, на якому все просто й спокійно; не вириває нас із життєвих бур». Віра дає нам запевнення у присутності Того, «Хто спонукає нас долати життєві негоди», впевненість у наявності руки, «яка тримає нас, аби допомогти долати труднощі, показуючи також шлях серед пітьми».

«Отож, віра не є втечею від життєвих проблем, але підтримує нас в дорозі та надає сенс», – вів далі Папа, зазначаючи: «Ця подія є чудовим образом дійсності Церкви всіх часів: човен, який на своєму шляху також мусить долати супротивні вітри й бурі, що загрожують перевернути його. Тим же, що його спасає, не є якості його людей: гарантією від затоплення є віра в Христа та в Його слово. Саме це є гарантією: віра в Ісуса та Його слово. У цьому човні ми перебуваємо в безпеці, не зважаючи на нашу немічність і слабкості, особливо тоді, коли падаємо навколішки й поклоняємося Господеві, як учні, що після цих подій “впали ниць перед Ним, кажучи: Ти дійсно Син Божий”».

«Як же це чудово мовити Ісусові: Ти дійсно Син Божий!», – сказав Святіший Отець, запросивши всіх учасників молитви повторити їх вголос: «Ти дійсно Син Божий!». «Нехай же Пречиста Діва Марія допоможе нам тривати стійкими у вірі, аби вистояти перед життєвими бурями, залишатися в човні Церкви, втікаючи від спокуси перейти на привабливі але ненадійні шлюпки ідеологій, моди й гасел», – побажав Папа, розпочавши проказування молитви «Ангел Господній».

понеділок, 14 серпня 2017 р.

14.08.2017р. Б. / Політика різноманіття Google — це дорога в пекло добрими намірами

Google влаштувала справжню «війну за мир» (чи то «секс за цнотливість»), звільнивши інженера, що висловився проти політики рівних можливостей для всіх співробітників. Якщо Кремнієва долина збирається впроваджувати толерантність, закриваючи роти всім незгодним, то незрозуміло, чим ця тактика відрізняється від самої дискримінації. Швидке публічне звільнення лише підтвердило, що в IT-компаніях не вміють забезпечувати рівні права для жінок та чоловіків.

Зав’язка


Джеймс Дамор (James Damore), тепер уже колишній працівник Google, розіслав документ, в якому засуджує кадрову політику компанії. Десять сторінок тексту присвячені аналізу програм, що заохочують жінок працювати в IT і створювати нові продукти. Дамор констатує відмінності між чоловічою і жіночою статтю, які, на його думку, спричиняють і різне ставлення до роботи. На основі очевидних фактів зі шкільного курсу біології Дамор приходить до несподівано слушного висновку — стимули і заохочення для жінок повинні відрізнятися від тих методів, якими спонукають до кращої роботи чоловіків. Здавалося би, за такі адекватні ідеї людину і звільнили. Онлайн-видання, користувачі та деякі IT-знаменитості розцінили характеристику співробітниць, яку наводить Дамор, як образливу.

Кульмінація


Проте, основна мета документу, погодьтеся, має сенс — звернути увагу керівництва на пошук інших способів забезпечувати рівні можливості трудового розвитку для всіх працівників. За останніми підрахунками, в корпорації Alphabet Inc. жінки обіймають лише 20% технологічних посад — замалий показник навіть для сексистської Кремнієвої долини. Дамор пише, що це свідчить про неефективність нинішньої політики підтримки жінок. Замість того, щоб заохочувати їх працювати більше і просуватися далі по кар’єрним сходам, компанія повинна акцентувати увагу на інтересах самих жінок. Джеймс пропонує, наприклад, підтримувати те, що потрібно жінкам в першу чергу: гнучкість графіку, адекватний баланс між робочим та особистим часом, робота в команді тощо.

Так, він називає робочі програми для жінок такими, що дискримінують інші категорії працівників (звичайно ж, мова про чоловіків). Але не можна не погодитися з тим, що Google та інші роботодавці надають жінкам можливості розвитку, але не цікавляться актуальністю чи релевантністю своїх ініціатив. Як би там не було, розбіжності між чоловіками та жінками існують, і якщо боротьба за рівні права призвела до того, що чоловік отримав право йти у відпустку з нагоди народження дитини, то жінка, як і раніше, не має права у таку відпустку не піти, з тих-таки біологічних причин. Рівність прав та обов’язків включає поняття рівності можливостей, але ж ніхто не бореться проти здорового глузду та очевидних фактів.

Розв’язка


Ніхто, окрім Google: в компанії вирішили, що краща реакція на поширення документу — звільнення його автора. Сундар Пічай (Sundar Pichai) розіслав співробітникам листа, в якому пояснює, що компанія підтримує свободу висловлювань, однак автор перетнув межу, оскільки поширює шкідливі гендерні стереотипи та порушує корпоративний кодекс етики. Засуджувати термінологію в тексті Дамора — це нормально, як і не погоджуватися з окремими його ідеями. Але реакція роботодавця була дуже швидкою та жорстокою, тому суспільство перейшло на бік «жертви» — не жінок, яких принизив інженер, а безробітного спеціаліста.

Наслідки


В той час, як багато техно-ЗМІ підтримали звільнення Дамора (власне, саме онлайн-ресурс Gizmodo, а за ним і TechCrunch назвали документ «Маніфестом проти різноманіття співробітників»), в штаті компанії документ отримав значну підтримку. Багато спеціалістів повністю згодні з тим, що підтримка жінок обмежує їх права; поміркованіші співробітники і співробітниці погодилися, що Google потрібно терміново змінювати свою політику. Втім, звільнення інженера переманило лояльних жителів Кремнієвої долини на сторону опозиції. Тепер активісток руху за рівні права жінок в IT-регіоні сприйматимуть ще з більшим негативом — мовляв, через них хорошу людину звільнили. Але ж активістки, насправді, навіть не встигли відреагувати та вийти на хоч малесенький марш протесту.

Кремнієва долина має дуже специфічне уявлення про різноманіття кадрів. Вважається, що компанії повинні забезпечувати рівну присутність в штаті осіб всіх статей і рас, а також однакове ставлення до всіх. Враховуючи, що Google провадить політику різноманіття останні 10 років, але досягла настільки незначних результатів, Джеймс Дамор слушно критикує роботодавця. «Корпорація добра» відхиляє 99,8% кандидатів на посади, демонструючи рекордну перебірливість — більшу, ніж в будь-якому університеті Ліги плюща. Не дивно, що у «вершках суспільства», які формують 0,2% гідних для компанії фахівців, всі раси і статі представлені нерівномірно.

Даніела Браун (Danielle Brown), відповідальна за поширення різноманіття в компанії прокоментувала документ та звільнення Дамора, заявивши, що він «не відповідає загальній точці зору, яку підтримує, поширює та заохочує ця компанія». Але компанія не може мати власної точки зору, ця риса притаманна людям, які самі по собі вже дуже різні. Звільнення за інакомислення лише констатує правоту інженера: Google не розуміє суті політики, яку на словах впроваджує. Окрім різноманіття людей буває ще й різноманіття думок, війна з яким призводить до поширення неприязні і злості на тих, чиї права нібито захищають. Історія Джеймса Дамора напевне загострить взаємини між чоловіками і жінками в Google та у Кремнієвій долині.

субота, 12 серпня 2017 р.

12.08.2017р. Б. / 15 міфів про Середньовіччя, що викривлюють розуміння історії

Епоха Середньовіччя неймовірно сильно обплутана міфами. Більшість цих міфів було вигадано в епоху так званого Просвітництва, щоб оправдати розрив з тогочасною європейською традицією. На жаль, багато цих міфів увійшли в наше життя і глибоко там засіли, малюючи нам образ темних і відсталих людей того часу, над якими панує тиранічна Католицька Церква.

1. Люди в Середньовіччі вірили, що земля - пласка.

Насправді в Середньовіччі в Європі знали, що Земля - кругла. Про це свідчать твори середньовічних вчених і святих. Більше того, про Землю, як кулю, завішену в пустоті, говорять тексти збережених середньовічних проповідей. Уявлення ж про плоску землю – це спадщина поганських міфів. Так, у те, що Земля - плоска вірили погани германи, слов’яни та кельти. Проте, в процесі християнізації європейського континенту з уявлень людей про світ разом із поганськими божками відходило у небуття й уявлення про плоску землю.

2. У Середньовіччі Католицька Церква боролася проти науки.

Насправді ж реальність цілковито протилежна до такого міфічного уявлення про Церкву. Саме Католицька Церква зберегла філософську та медичну спадщину античності в період кінця антики та початку Середньовіччя, коли Європу заполонили нові варварські народи. Середньовічні монастирі не тільки були осередками євангелізації цих нових, поганських народів, але й осередками культури, медицини і тогочасної науки.

У монастирях зберігали і переписували не тільки Біблію, богослужбові книги, твори святих, але й філософські та медичні трактати антики, історичні хроніки грецьких та римських авторів. Саме мужі Церкви створили слов’янські абетки – кирилицю й глаголицю, грузинський та вірменський алфавіти. Більше того, першими середньовічними хроністами, які записували події для потомків, були монахи. Цікавий факт: збірки, які нам презентують скандинавську поганську міфологію Старшу і Молодшу Едди, записали монахи.

Саме в середньовічних монастирях зберігається медичне знання антики, збагачене медичним знанням варварських народів. Першим дієтологом, чиї трактати до сьогоднішнього дня не втратили актуальність, є монахиня св. Гальдеґарда з Бінґену.

Сучасні університети – це прямі спадкоємці ранньосередньовічних церковних католицьких шкіл, з яких вони виникли.

Сучасні бібліотеки з каталогами та системним зберіганням книг – прямі спадкоємці середньовічних монастирських бібліотек.

Фундаменти сучасних наукових методів та підходів поставлені середньовічними монахами та священиками, зокрема св. Альбертом Великим, св. Томою Аквінським та іншими.

Першим науковим теоретиком музики є Ґвідо д’Ареццо – італійський монах-бенедиктинець. Він запровадив систему сольмізації, нотний стан і музичні ключі.

І в новіших часах люди Церкви зробили серйозний внесок в науку. Першу карту Місяця склав єзуїт Мішель Лангрен. Першим науково обґрунтував геліоцентричну систему польський священик Ніколай Копернік. Італійський фізик Алессандро Вольта був членом мирянської організації Третій Чин Францисканців. Французький фізик Андре Марі Ампер практично кожного дня був на Службі Божій. Закони генетики відкрив австрійський монах Георг Мендель. Теорію Великого Вибуху висунув бельгійський єзуїт Жорж Леметр.

Ціла низка науковців від Середньовіччя аж до нашого часу були вірними синами і дочками Церкви.

Випадок Ґалілео Ґалілея – це не випадок переслідування вченого за його наукові переконання. Це випадок внутрікатолицької сварки вчених, які використовували церковну єрархію у своїй боротьбі. Окрім цього, Ґалілей зумів прогрішитися проти низки державних законів, зокрема образа Маєстату, поглузувавши у своїх Діалогах з Папи Урбана VІІІ, який навіть після злобних нападок Ґалілея на свою адресу, старався вберегти вченого перед лицем правосуддя.

Випадок Джордано Бруно, якого антицерковні пропагандисти хотіли б перетворити на мученика в ім’я науки, є чи не найкричущим прикладом того, як пропагандисти жертвують істиною заради своїх цілей.

Д. Бруно – італійський монах, який самовільно залишив монастир, був практикуючим гомосексуалістом, спочатку він перейшов у кальвінізм, пізніше відкрито декларував себе, як викладача «герметичної філософії», тобто, окультизму. Окрім цього, Бруно, повернувшись в Італію, виконував функцію англійського шпигуна. За тодішніми державними законами, всього цього вже було досить для смертного вироку. Окрім цього, сам Бруно не зробив жодного наукового відкриття. Видатний астроном того часу Тіхо Браґе називав Джордано Бруно псевдонауковцем і окультистом.

Процес над Бруно тривав у Римі сім років. Як свідчать матеріали цього процесу, до Бруно не було застосовано жодних тортур. Бруно не показав жодних ознак покаяння чи, принаймні, формального відречення від своїх злочинів, стосовно тодішнього законодавства. Тому, не дивлячись, на всі спроби суддів уникнути смертного вироку, іншої можливості, аніж винести вирок за державну зраду в суддів не було. 

3. В Середньовіччі жінки були безправними.

Цей міф немає під собою жодного підґрунтя. В середніх віках юридично статус жінки був набагато більше захищеним, аніж навіть в наш час. Чоловік юридично був зобов’язаний піклуватися про свою дружину, щоб вона мала все, що їй потрібне для життя. Середньовічна жінка могла мати своє власне майно, яке захищалось від посягань чоловіка. Вона могла мати власний бізнес. Більше того, саме жінка, фактично, була управителькою дому чи замку феодала. Жінки вищого соціального статусу мали вплив не менший, аніж чоловіки. Згадати хоча б Елеонору Аквітанську чи Ізабелу Французьку, чи Жану д’Арк, св. княгиню Ольгу, чи Ізабелу Кастильську. Або згадати роль св. Катерини Сієнської в поверненні Пап з Авіньйонського вигнання. 

Якщо чоловік ставився неналежним чином до своєї дружини, вона могла подати на нього до суду і, як свідчать документи таких процесів, у переважній більшості випадків судді були на стороні жінки.

4. У Середньовіччі люди не милися і тому жахливо смерділи.

Правда ж полягає у цілком протилежному. Насправді, в епоху Середньовіччя європейці доволі прискіпливо ставились до гігієни. Представники усіх прошарків суспільства мили ціле своє тіло мінімум один раз в тиждень і уникали людей, від яких неприємно пахло. У Середньовіччі розуміли, що заразні хвороби передаються від хворих до здорових людей через контакти, і тому саме в епоху Середньовіччя було запроваджено поняття карантину. Також людям цієї епохи було добре відомо, що заразні хвороби передаються через мух та гризунів.

Більше того, у Середньовічній Європі вважалося, що тілесна чистота є виконанням заповіді Святого Письма дбати про своє тіло, яке є Храмом Духа Святого. Часто прийняття християнства варварськими народами автоматично означало й прийняття основних гігієнічних навичок.

Щойно в часі епохи Просвітництва, завдячуючи «просвітленим» медикам серед вищих прошарків суспільства, почала розповсюджуватись нехіть до гігієни, оскільки тодішні медики твердили, що часте вмивання шкодить здоров’ю. 

5. Мільйони жінок було спалено як відьом, і все це підтримувала Католицька Церква.

Вже у ранньому Середньовіччі, а саме у 785 році, місцевий синод у Падерборні забороняє легковірно ставитись до питання відьмацтва. З VІІ ст. по Хр. походить збірка законів охрещених Лонґобардів, яка забороняє вбивати жінок, звинувачених у відьмуванні. У 1080 р. Папа Григорій VІІ протестує перед датським королем Гаральдом проти того, що в Данії існує «варварський звичай живцем спалювати жінок, яких забобонний народ звинувачує у відьмуванні».

Щойно у надвечір’я появи протестантизму, в кінці ХV ст., в Європі з’являється практика, коли відьмування, заняття окультизмом, гадання, чарування і т.п. вносяться у державні закони, як злочин. Тодішнє законодавство, не дивлячись на постійні протести Пап, починає розглядати злочин чарівництва, як акт державної зради.

Справжня істерика з полювання на відьом розгоряється в Європі щойно з протестантською Реформацією. Саме протестанти імплементували приписи Старого Заповіту щодо окультизму в державне законодавство. Під тиском новонародженого протестантизму в законодавство Священної Римської Імперії цар Карл V запроваджує у 1532р. смертну кару за злочин чарівництва.

Насправді ж, з близько 40 тис. задокументованих процесів над відьмами, 900 їх завершилось смертними вироками. При цьому, 80% цих вироків припадають на терени, де переміг протестантизм.

Слід зауважити, що саме Католицька Церква постійно виступала проти істеричного полювання на відьом, проти застосування тортур стосовно осіб, звинувачених у відьмацтві, та проти смертних вироків за злочин чарівництва.

6. В Середніх віках люди були настільки дикі, що не мили руки перед їжею і не використовували ложок, ножів та виделок.

Насправді ж, в середньовічній Європі уже в ХІ ст. виделка та ніж набули широкого розповсюдження у вищих прошарках суспільства, а згодом і серед всього населення.

Їсти їжу, не вмивши попередньо рук милом і водою, вважалося ознакою дикості. В середньовічних містах існували навіть окремі цехи миловарів.  

7. У Середніх віках люди не доживали до 30 років.

Цей міф, насправді, закорінений у тому, що науковці, говорячи про середню тривалість життя в Середніх віках, враховують і також високу дитячу смертність, яка панувала на той час. Проблема високої дитячої смертності, фактично, зберігалась впродовж усієї історії людства. Вона існує і зараз в країнах, що розвиваються.

Але, якщо в середньовічній Європі дитина ставала повнолітньою, то зазвичай доживала до 60-70 років життя.

8. Хрестові походи організувала Католицька Церква з метою завоювання і збагачення.

Насправді ж, слід зауважити, що 638 р. мусульмани завоювали Єрусалим і Святу Землю, витіснивши звідти візантійців. Саме з цього моменту розпочинається масовий екзодус християн та євреїв з Землі Ізраїльської. Тобто, мусульмани в Святій Землі з’являються, як банальні завойовники.

У 1009 р. халіф Абу Алі аль-Мансур аль-Хакім розпорядився, щоб знищити усі християнські святині в Святій Землі. Коли ця новина дійшла до Європи, вона сколихнула цілий тодішній християнський світ. Окрім цього, християнське Візантійське Царство постійно слало послів до європейських володарів з проханням про військову допомогу проти мусульманських завойовників. Усе це спричинило до проголошення у 1095 році Хрестового походу з метою визволення християнських святинь з рук мусульманських окупантів.

Тобто, Хрестові походи в першу чергу мали на меті не завоювання чужих земель, а визволення християнських святинь з рук мусульманських агресорів.   

Самі Хрестові походи на кілька століть призупинили ісламське завоювання християнських країн. Як могла б виглядати сучасна Європа, якщо б не відбулися Хрестові походи, варто собі уявити, поглянувши на сучасний ісламський світ, відкинувши при цьому усі європейські досягнення, якими він користується.

9. Мусульманський світ зберіг скарб античної філософії від варварського знищення його християнами.

Насправді ж за збереження скарбу античної філософії та медицини відповідають візантійці та євреї. Але аж ніяк не мусульмани. Так зокрема, найбільший європейський філософ Середньовіччя св. Тома Аквінський черпав свої знання філософії Аристотеля не з творів мусульман, а з перекладів на арабську, зроблених юдейськими філософами та з творів єврейського філософа і лікаря – Моше бен Маймона, відомого теж як Рамбам, або під латинізованим ім’ям Маймонідес.

Мусульманські завойовники нищили твори античних філософів і медиків, керуючись максимою, проголошеною халіфом Омаром: «Якщо зміст цих книг відповідає Корану, то ми можемо обійтися без них, оскільки книга Аллаха більш ніж достатня. Якщо, з іншого боку, їх зміст суперечить книзі Аллаха, немає необхідності їх зберігати. Дійте, виходячи з цього, і знищіть їх». 

Поштовхом до розвитку європейської науки і культури стали також біженці візантійці, які, втікаючи від мусульманських агресорів, в ХV ст. принесли в Європу багато творів античної мудрості.

10. Феодали мали право «першої шлюбної ночі» з дружинами своїх васалів. 

Насправді, не існує жодного документу, який би це підтверджував. Більшість істориків сучасності вважає це вигадкою або невірним трактування окремих історичних документів.

Більше того, таке «право», якби воно існувало, явно б суперечило християнській доктрині й не могло б обійтися без уваги Церкви. Проте, не відомий жодний документ, який би говорив про таке «право».

11. У Середньовіччі городяни і селяни платили неймовірно високі податки.

Насправді ж, податковий тягар городян і селян складався з 20%, які можна було заплатити натурою, грішми або власною працею. 10% йшло феодалу за користування землею, за захист, який феодал надавав своїм підданим, а 10% складала десятина на користь церковної громади.

Найбільший податковий тягар лягав на плечі купців, які вимушені були платити різні мита та окремий податок на торгівлю.

12. У Середньовіччі Інквізиція спалила мільйони єретиків.

Насправді церковна Інквізиція створена щойно 21 липня 1542 р. буллою Папи Павла ІІІ Licet ad initio.

Перше спалення єретиків зафіксовано у 1022р. в Орлеані, коли французький король Роберт ІІ Побожний розпорядився спалити 12 священиків, звинувачених у єресі. Середньовічне державне законодавство розглядало єресь, як злочин проти держави на рівні фальшування грошей і королівських документів. За це належала смертна кара через спалення на вогнищі. Далі застосування цієї юридичної норми почало розростатися Європою. Щоб якось цьому зарадити, Папа Григорій ІХ у листопаді 1231 р. забрав у єпископів, оскільки вони доволі часто перебували під тиском політичної влади, право розглядати злочин єресі й передав це право оо. Домініканцям.

Визнання провини, вирване за допомогою тортур, Інквізиція вважала недійсним.

Новітні історичні дослідження стверджують, що навіть не 1% справ, які розглядала Інквізиція за весь період свого існування у формі карального органу, не завершились обвинувачувальними актами в твердоголовій єресі, які призвели до смерті засуджених.

Іншим моментом є існування іспанської Інквізиції – державного органу, проти існування якого Церква неодноразово гостро протестувала. Об’єднання іспанських королівств у 1474 р. та Реконкіста – визволення решти Іспанії від мавританського панування, що завершилось у 1492р. поставили питання державної безпеки Іспанії. Великою частиною нового населення Іспанії були новонавернені з ісламу або юдаїзму християни, які часто вороже ставились до нових господарів країни та прийняли християнство тільки сповидно, щоб убезпечити себе перед переслідуваннями, оскільки того ж таки 1492 р. Іспанія вигнала з своєї території мусульман та євреїв, які на ділі хотіли сповідувати свою віру. Тут варто зауважити, що велика частина євреїв, вигнаних з Іспанії, отримала прихисток у Папській державі.

Стикнувшись із загрозою з середини держави, Іспанія створила свою власну державну Інквізицію, яка за весь час свого існування розглянула 44647 справ звинувачення у єресі. 1,8% цих судових розглядів завершились смертними вироками. За весь час існування іспанської Інквізиції Рим відмовлявся визнати її як законне явище та вимагав її розпустити.

13. У Середніх віках Католицька Церква користувалася в Європі безмежною владою.

Це – ще один міф про середні віки. Насправді, увесь цей час Церква змушена була провадити важку боротьбу проти спроб світських володарів - королів, царів, князів - керувати церковними справами. Неодноразово Папи були змушені втікати з Риму від військ католицьких володарів. Окрім цього, саме на середні віки припадає так званий Авіньйонський полон папства: коли Папи змушені були перебувати у французькому місті Авіньйон, знаходячись практично під владою французьких королів.

14. Феодали, відлучаючись на довший час з дому, вдягали своїм дружинам «пояс вірності».

Насправді ця легенда з’явилася щойно в еротичній літературі ХІХ століття і немає жодного реального підґрунтя під собою.

Більше того, такий пояс призвів би до смерті жінки в дуже короткому проміжку часу.

В часі ж відсутності чоловіка-феодала його дружина ставала управителькою усього чоловікового майна.

15. Середньовічні європейські монархи мали нічим не обмежену владу.

Насправді влада європейських монархів була дуже обмежена різними прямими і непрямими обмеженнями, як на рівні законодавства, так і на рівні договорів, які пов’язували монарха з його васалами.

Нічим не обмежений абсолютизм Людвика ХІV у Франції – це спадок епохи Просвітництва, а не Середньовіччя.

У той же ж час у сусідів європейців – московитів та мусульман - влада володаря дійсно нічим не була обмеженою від самого початку.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

пʼятниця, 11 серпня 2017 р.

11.08.2017р. Б. / 10 біблійних правил щасливого шлюбу

Ось 10 віршів з Біблії, які підкажуть нам, як повинен функціонувати християнський шлюб:

Ніколи не ворушити помилки минулого.
«Припиніть критикувати інших, або критика повернеться до Вас назад. Якщо Ви прощаєте інших, Ви будете прощені» (Луки 6:37).

Нехтуйте благами цього світу, а не один  одним.
«І яка Вам користь, якщо Ви придбаєте весь світ, але втратите свою власну душу в цьому процесі?» (Марка 8:36).

Ніколи не лягайте спати з невирішеним аргументом.
«І не грішіть, дозволяючи гніву отримати контроль над Вами. До заходу сонця вирішіть питання, яке вас хвилює» (Ефесян 4:26).

Принаймні раз на день, спробуйте сказати щось приємне Вашому чоловікові або дружині.
«Язик лагідний – дерево життя, лукавий пригноблює душу». (Приповідки 15: 4).

Лагідно вітайте один одного при зустрічі.
«Запах пахощів твоїх найзапашніший. Розлите миро – твоє ім'я; тому дівчата тебе люблять». (Пісня пісень 1: 3).

«У багатстві і в бідності» - радійте в кожному моменті, який Бог дав Вам прожити разом.
«Краще миска капусти, та з любов'ю, аніж вгодований бик та з ненавистю». (Приповідки 15:17).

Якщо у вас є вибір між тим, догодити собі чи Вашому супутнику життя, зробіть вибір на його або її користь.
«Не затримуй добра від того, кому воно належить, коли твоя рука здоліє це зробити». (Приповідки 3:27).

Ваша дружина або чоловік, як і всі ми - люди, і це означає, що рано чи пізно вони можуть образити Вас. Вчіться прощати.
Пильнуйте себе. «Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, докори йому, а коли він покається, прости йому; І хоча б сім раз в день згрішить проти тебе і сім раз звернувся до тебе, говорячи: Каюся, - прости йому». (Луки 17: 3, 4).

Не використовуйте віру, Біблію або Бога в якості «зброї».
«Бог не послав Свого Сина на світ, щоб засудити його, але врятувати його» (Івана 3:17).

Нехай любов стане Вашим путівником.
«Любов довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не рветься до гніву, не задумає лихого, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою,  все зносить, вірить у все, сподівається всього, усе перетерпить». (1-е Коринтян 13: 4 - 7).

середа, 9 серпня 2017 р.

09.08.2017р. Б. / Одна з найважніших справ особи і суспільства

«Думаю, що одна з найважніших справ – то плекання в молоді високих ідеалів. Виховання, яке даємо, повинно виробляти героїв, бодай так, щоби деякі з вихованих Церквою молодих ставали великими християнами».

«Можна і треба плекати великі ідеали: ідеал наукової праці, ідеал витривалої консеквентної й ідейної праці для родини й для народу, як хто хоче стати учителем молоді, виховником, провідником громади тощо. Але кожному із молодих треба, безумовно, бути добрим, а то і звершеним, великим християнином. До певної міри мусить молодь зрозуміти, що від того залежить успіх в осягненні інших ідеалів.

Усі інші ідеали життя, коли не є просвічені світлом християнської віри і Божої благодаті, легко викривляються і стаються виразом не тільки самолюбства, але не раз і грубого матеріального самолюбства. Під плащиком якоїсь ідеї може скриватися просте бажання вигідного і приємного життя.

Найвищі і найкращі патріотичні ідеали, коли сам патріотизм не є по-християнськи понятою любов′ю свого народу, може бути тільки матеріальним бажанням робити на патріотизмі якнайліпші інтереси».

Митрополит Андрей (Шептицький), «Про виховання»

понеділок, 7 серпня 2017 р.

07.08.2017р. Б. / Молитвою відкрили ХVІІІ Всеукраїнський фестиваль «Дзвони Лемківщини»

В суботу, 5 серпня 2017 р. Б., владика Дмитро Григорак, ЧСВВ – Правлячий Архиєрей Бучацької Єпархії УГКЦ спільно з владикою Володимиром Ющаком, ЧСВВ - Єпископом Вроцлавсько-Ґданським благословили відкриття ХVІІІ Всеукраїнського фестивалю «Дзвони Лемківщини», що проходить в урочищі Бичова на Ватряному полі неподалік міста Монастириська.

Єпископи у співслужінні духовенства Монастириського деканату та священнослужителів, які прибули з поза меж нашої єпархії спільною молитвою відкрили фестиваль.

Після молитовного відкриття фестивалю до присутніх звернувся владика Дмитро: «Лемківська ватра є радістю зустрічі друзів і побратимів, а також тріумфом живучості лемківського народу, як невід’ємної складової частини української нації, але з другого боку має присмак гіркоти, в якій ми пам’ятаємо депортацію і жертви, які сталися рівно 70 років тому підчас операції «Вісла» на рідній лемківській землі».

«Ми пам’ятаємо це не тому, щоби комусь мстити, чи носити в серці до когось ненависть, а пам’ятаємо щоби бути собою, щоби знати свою історію, бо народ без історії, що дерево без коріння, яке неодмінно всохне, пам’ятаємо щоби не ненавидіти, але любити, любити свою мову, свою говірку, свою рідну прабатьківську землю, традиції, культуру і нести з ними в майбутнє свій народ…», - підсумував Єпарх Бучацький.

Завершуючи своє слово владика Дмитро запросив звернутися до присутніх владику Володимира Ющака, який передав слова сердечних привітань та поздоровлень від Бажанішого Святослава – Патріарха УГКЦ, який не зміг прибути на свято. Відтак владика Володимир побажав присутнім, щоб вони не забували звідки походять, звідки вони були депортовані та закликав відвідати рідні землі.
«Ми 70 років пробуємо зберегти свою ідентичність, а часто, нажаль, буває так, що хтось переїжджає кордон і забуває звідки він виїхав, і не хоче цього пам’ятати. Пам’ятайте де ваше коріння!», - закликав єпископ Вроцлавсько-Ґданський.

По слові владики Володимира було зачитано привітання від Архиєпископа і Митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія Семенюка.

Завершуючи відвідини фестивалю «Дзвони Лемківщини» владики разом із представниками різних щаблів влади оглянули представленні на фестивалі експозиції.

пʼятниця, 4 серпня 2017 р.

04.08.2017р. Б. / Молитва закоханих

Кожен, хто відчув благодать взаємної любові, знає як сильно треба про неї піклуватися. Прочитайте особливу молитву, яка допоможе висловити вдячність за дар закоханості й відшукати зміцнення у Божій Любові.

Господи, дякуємо Тобі за те, що Ти подарував нам любов. Ти думав про союз між нами ще перед тим, як прийшов цей час; і з тієї пори Ти полюбив нас такими: одного біля одного. Наша любов народилася з Твоєї незмірної нескінченності. Ти дав її, щоб тривала вона завжди і зростала щодня, щоб ми ніколи не забули про Тебе.

Господи, Який знаєш про нас все, дозволь, щоб ми також навчилися мистецтву пізнання Тебе. Дай нам відвагу розділяти один із одним усі наші почуття, прагнення, ідеали і наші побоювання. Щоб неминуча недосконалість наших характерів, а також непорозуміння не розділили нас ніколи, а щоб із Твоєю допомогою, ми могли все долати і досягати взаємного пробачення і розуміння.

Дай, Господи, кожному з нас невичерпну фантазію знаходити щодня нові способи вираження поваги і ніжності. Щоб подружнє життя, яке ми почнемо, вело нас невпинно до побачення з Тобою. Ти є Любов’ю, від якої наша любов відкололася як мала іскорка.

Господи, ми щасливі, що любимо, і щасливі, що любимо Тебе. Та засмучує нас те, що немає любові між людьми. А іноді й наша любов також зменшується. Ми просимо Тебе, силою Твоєї благодаті, яку ми отримали при хрещенні, про можливість дотримання наших зобов’язань чесності, вірності і свободи.

Не дозволь, щоб наші прояви любові були вираженням дріб’язковості чи егоїзму. Не відбирай у нас свободу нашого християнського бачення любові. Але застережи нас вчасно, коли зловживаємо Твоїм терпінням. Якщо Ти погодишся це прийняти, ми жертвуватимемо Тобі силу нашого віку, силу нашої любові, даючи свідоцтво нашого покликання до шлюбу.

Ми визнаємо, що гордимося нашою вірою в Тебе. І сподіваємося, що завжди зможемо уподібнюватися Тобі, бо Ти є Любов.

Діво Маріє, Твоїй вірності, яка зробила можливим прийняття нашого тіла Богом, ми присвячуємо кожну нашу зустріч. Щоб кожен її прояв тривав безкінечно. Навіть тоді, коли будемо втомлені. А передусім, коли почуватимемося самотніми. Яке щастя, Богородице, коли Ти поруч!
Амінь.

середа, 2 серпня 2017 р.

02.08.2017р. Б. / Facebook вимкнув свій штучний інтелект після того, як він винайшов свою мову

Компанія Facebook проводила зі штучним інтелектом експеримент з підтримкою чат-ботів, які мали спілкуватися між собою англійською. У процесі боти почали створювати свою власну мову, і розробники призупинили роботу штучного інтелекту, адже це виходило за рамки поставлених цілей, – з посиланням на International Business Times повідомляє Gazeta.ua.

За словами одного з фахівців Дхрув Батра, штучному інтелекту не давали жодних вказівок щодо дотримання типової структури англійської мови, "тому вони самі вирішили це питання".

"Боти відмовляються від зрозумілої мови і винаходять для себе кодові слова. Якщо я скажу "5 разів" — ви інтерпретуєте це, ніби я хочу п'ять повторів цього пункту. Тож це не настільки відрізняється від того, як люди створюють для себе скорочення", — сказав Батра.

вівторок, 1 серпня 2017 р.

01.08.2017р. Б. / Чому двоє настільки відмінних між собою Пап рекомендують прочитати «Князь світу цього»?

Коли у 1907р. з’явився апокаліптичний роман англійського католицького священика о. Роберта Х’ю Бенсона «Князь світу цього» (Lord of the World), на нього мало хто звернув увагу, пише в англомовному виданні «Aleteia» Колін О’Браєн.

Що ж примусило Папу Бенедикта ХVІ та Папу Франциска рекомендувати католикам цей роман у якості літератури для прочитання?

Світ майбутнього, зображений о. Бенсоном, дуже нагадує світ, у якому ми живемо, - швидкісні поїзди, розвиненні засоби комунікації, зброя масового винищення і панування матеріалістичного світогляду, який заперечує надприродне та ставить людину на найвище місце.

Коли Папа Франциск говорив про цю книгу, він звернув увагу на сучасну глобалізацію, яка йде в парі з ідеологічним колоніалізмом. В його розумінні, ідеологічний колоніалізм – це процес, в якому економічно та політично сильніша матеріалістична та секулярна культура Північної Америки та Західної Європи накидається всім іншим.

Коли вчитатися в «Князь світу цього», то одразу помічається, що о. Бенсон не тільки зробив вдалі технологічні передбачення, але й політичні. І тут ця книжка стає у ряд з «Прекрасним новим світом» (Brave New World) Олдоса Гакслі та «1984» Джорджа Орвелла.

«Князь світу цього» - це історія приходу до всесвітньої влади антихриста, який приходить до влади через встановлення миру в усьому світі. Будь-яка опозиція до нового «спасителя», який прямує до всесвітньої влади, розмивається: нації добровільно просять його бути їхнім лідером, люди приймають його масовими акламаціями. Єдиною опозицією до всесвітнього тирана залишається Католицька Церква, зведена до малого стада, яке очолює Папа Сильвестр ІІІ.

У розпал цієї великомасштабної історії матеріалізму, технічного прогресу та всесвітнього уряду, які боряться з уже? здавалось б, переможеною Церквою, можна не помітити тоненьку духовну реальність: світ, який заперечує надприродне, насправді, не виривається з-під впливу духовних сил, а навпаки – стає ще більш від них залежним. Світ просто закриває очі на цей вплив: від міністрів Уряду, до пересічних громадян, від священиків-відступників, які приєднались до фальшивого гуманістичного руху, - всі впадають в емоційне почитання нового «спасителя» та самообманливі надії. Вони втрачають не тільки здатність сприймати доктринальні та моральні засади християнства, але й здатність побачити дію духа антихриста.

Можливо, саме для того, щоб ми не втратили здатність бачити боротьбу між Злом і Добром, Папи рекомендували прочитати цю книгу.

Джерело:  Воїни Христа Царя

понеділок, 31 липня 2017 р.

31.07.2017р. Б. / Коли ми шукаємо Христа, то виграємо набагато більше ніж втрачаємо

пʼятниця, 28 липня 2017 р.

27.07.2017р. Б. / На Личаківському кладовищі відбудеться поминальна молитва за Героями РУВ та Небесної сотні

Цієї суботи, 29 липня, об 11:00 год. на полі почесних поховань №76 Личаківського кладовища відбудеться поминальна молитва за загиблими Героями Російсько-Української Війни та Небесної сотні. Молитву очолять військові душпастирі Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла ЛА УГКЦ. Також, о 9:00 год. у Гарнізонному храмі служитиметься Божественна Літургія за померлих та панахида.

У цей день виповнюється третя річниця з дня загибелі наших захисників: Андрієнка Кирила, Родича Андрія, та Карпи Тараса. Пам'ятаймо тих, хто воював та загинув за єдину Україну!

З благословення владики Ігоря, Архиєпископа і Митрополита Львівського УГКЦ, останньої суботи місяця об 11.00 год. на Личаківському кладовищі, на місці поховання Героїв РУВ та Небесної сотні, капелани Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла служать панахиду.

Запрошуємо усіх мешканців міста Львова якнайчисельніше долучитись до спільної молитви та своєю присутністю вшанувати пам'ять наших Героїв! Вічна їм пам'ять!

четвер, 27 липня 2017 р.

27.07.2017р. Б. / Папа Франциск про важливість дідусів і бабусь в житті родини

«Як же важливими є дідусі й бабусі в житті родини для того, щоби передавати суттєву для кожного суспільства спадщину людяності й віри!» – таке повідомлення було поширене через аккаунт Папи Франциска в Твіттері в середу, 26 липня 2017 р., коли в календарі Церкви латинського обряду припадає спомин святих Йоакима й Анни, батьків Пречистої Діви Марії, дідуся й бабусі Ісуса Христа.

Папа Франциск у своїх промовах та інтерв’ю, зокрема тих, які присвячені молоді, не оминає теми важливості спілкування між поколіннями. Про це він, зокрема, пригадував і в цьогорічному посланні з нагоди Всесвітнього дня молоді, що відзначався на місцевому рівні. Коментуючи подячну пісню Пресвятої Богородиці «Величай, душе моя», він вказував на те, що в ній можемо побачити, наскільки Марія знала Боже слово, адже кожен її рядок перегукується зі Старим Завітом:

«Юна Ісусова Мати добре знала молитви Свого народу. Без сумніву, їх Її навчили батьки, дідусі й бабусі. Яким же важливим є передавання віри від одного покоління до другого! В молитвах, яких нас навчили наші предки, вміщений прихований скарб, у тій духовності, що існує в культурі простих людей і яку називаємо народною побожністю», – писав Папа.

А у березні 2015 року Наступник святого Петра присвятив цінності дідусів і бабусь та важливості їхньої ролі в родині цілу катехизу з нагоди загальної аудієнції, зазначаючи, що й він сам ототожнює себе з ними, адже також належить до цієї вікової категорії. Він скерував свою думку до євангельських постатей Симеона й Анни, про яких святий Лука згадує, розповідаючи про подію Стрітення. Євангелист не приховує їхнього віку, одного називає «старцем», а про пророчицю Анну чітко говорить, що мала 84 роки.

«Євангелія розповідає, що вони щодня, з великою вірністю протягом довгих років очікували приходу Бога. Того дня вони бажали побачити Його, збагнути знаки, відчути початок. Можливо, вони навіть змирилися з тим, що не доживуть до цього дня, але оте довге очікування займало все їхнє життя: вони не мали важливішого заняття від цього – очікувати Господа й молитися. І ось, коли Марія і Йосиф прийшли до храму, щоб виконати приписи закону, Симеон і Анна в пориві вирушили назустріч, натхнені Святим Духом. В цю мить тягар віку й очікування зник. Вони розпізнали Дитя й відкрили нові сили для нового завдання: дякувати і свідчити про цей Божий Знак», – зазначив Наступник святого Петра.

«Дорогі дідусі й бабусі, дорогі особи похилого віку, ступаймо слідами цих надзвичайних старців! – закликав Папа. – Ставаймо також і ми трохи поетами молитви, відчуваючи смак у добиранні власних слів, пристосовуймо ті, яких нас навчає Боже слово. Молитва похилих віком, дідусів і бабусь – це великий дар для Церкви! Це – багатство! Це велика ін’єкція мудрості для всього суспільства, насамперед для того, яке надто зайняте роботою, надто заклопотане і розсіяне».

У цьому контексті Святіший Отець вказав на приклад свого попередника Венедикта XVI, який «прийняв рішення провести останній етап свого життя в молитві та слуханні Бога». «Цивілізація, в якій більше не моляться, це цивілізація, де старість втратила сенс. І це страшно, ми, насамперед, потребуємо похилих віком, які моляться, бо старість нам дана саме для цього», – процитував Папа «великого мислителя» минулого століття Олів’є Клемана, додаючи, що «молитва похилих віком – це щось прекрасного».

За словами Наступника святого Петра, похилі віком особи можуть «дякувати Господеві за отримані добродійства, та заповнювати порожнечу невдячності». Можуть також «молитися за очікування нових поколінь та давати гідність пам’яті і жертві минулих». Амбітній молоді можуть пригадувати, «що життя без любові – це черстве життя», боязку молодь запевнити, що «тривогу перед майбутнім можна перемогти», а молодь, надто закохану у себе, навчити, «що більше радості у тому, щоб давати, ніж отримувати».