ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! - СЛАВА НАВІКИ!
СЛАВА УКРАЇНІ! - СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, необхідність створення цього блогу зумовлена актуальною потребою захисту і плекання СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ у нашому, вельми зраненому багатьма незагойними гріховними ранами, протягом кількох століть поневолення, українському народі.

четвер, 19 жовтня 2017 р.

19.10.2017р. Б. / Чи віруючий так працює?

Кожен християнин покликаний освятити не тільки самого себе, але і освятити світ через євангелізацію. Документи Собору, а також апостольське повчання Павла VI, Evangelii nuntiandi, розкривають два суттєвих аспекти євангелізаційної місії Церкви.

Перший з них - це служіння слова і таїнств, що очевидно стосується тих, хто звершує церковне служіння. Цей аспект є вирішальним для духовності людей, що живуть монашим і священицьким життям.

Другий - наповнення світу християнським духом, несення практичної присутності Євангелія у соціальні, економічні та політичні структури. Цей аспект, у свою чергу, є характерним для світського способу життя, і є свідченням сили Доброї Новини та її суттєвого зв’язку з кожним аспектом людського життя. Спасіння Христа не залишає на узбіччі нічого, що є людське, але огортає всі аспекти існування.

Одна і єдина євангелізаційна діяльність Церкви, яка завжди містить обидва аспекти, є аналогічна, з тої точки зору, до діяльності Ісуса Христа. Його Євангеліє проявилося в слові та спасительній дії, а також у тій частині Доброї Новини, яку Йоан Павло II назвав «євангелієм праці», тобто роки, проведені у ремісничій майстерні в Назареті (пор. LE 26).

Апостольський вимір праці

Тож тепер у новому світлі виявляється проблема професіоналізму, доброї підготовки до роботи та її сумлінного виконання. Якщо робота християнина освячує світ та приносить в його структури присутність Духа, то непрофесійна, несумлінна і недбала праця, прямо стоїть на перешкоді поширенню Євангелія і може бути однією з найбільш важливих причин її відкинення. Проголошення Церквою «Євангелія Слова» не може бути ефективним, якщо та сама Церква у щоденній професійній праці своїх вірян не дає свідчення «євангелія праці». Ступінь відповідальності християнина за цей аспект євангелізації, очевидно, зростає, якщо його робота спрямована на вплив на інших, як у випадку політичної, культурної та соціальної активності [11].

Не раз ми маємо справу з сумним у своїх наслідках розділенням, у менталітеті багатьох християн, покликання до євангелізації словом та обов'язку євангелізації зразковою роботою. Ми часто стикаємося з людьми, які такі ревні в молитві та участі в Літургії, прагнуть особистої святості, але не помічають жодних проблем у своїй непрофесійній роботі, ліні, фіктивній або недбалій праці.

Часто зустрічаємо несвідому необхідність розрахунку перед Богом не тільки за молитви і дотримання літургійних норм поведінки, але і з максимального використання робочого часу або сумлінності в її здійсненні. Найгіршим випадком є особи, які просто нехтують своїми професійними обов'язками, аби "навертати” інших.

Тим більше слід усвідомити серйозність соборних слів: "Ті, хто виконують важку працю [...] мають наслідувати Христа в любові діяльній та через свою щоденну працю підніматися до вищого ступеня святості, також апостольської" (КDК 41).

Нерозуміння саме такої ролі праці, тобто розкол між сповіданою вірою і повсякденним життям, навіть називають однією з "основних помилок нашого часу" (KDK 43).

Освячення праці

Освячувати самого себе в праці і освячувати інших своєю працею можливо лише тоді, коли віруюча людина буде постійним зусиллям перетворювати свою щоденну працю у реальність глибоко людську, а водночас - глибоко християнську.

Це означає, по-перше, діяльність у повноті професійної компетентності, з глибокою професійністю, із самовідданістю та ентузіазмом в роботі. Праця не є діяльністю, ізольованою від усього життя учня Христа, але є частиною цілого.

Віра, відносячи кожну діяльність до вічної мети людини, не може не вплинути на проблему якості праці, чи теж особистого ангажування в неї, що існує глибоко у щоденності. Праця віруючої людини повинна стати професійнішою через сам факт виконання її кимось, хто «все, що він робить, виконує від серця, як для Господа, а не для людей, знаючи, що від Господа отримає вічну спадщину, як нагороду» (пор. Кол 3,23).

Тільки живий досвід впливу віри, надії та любові на форму виконуваної праці може оновити те, що Йоан Павло II назвав «духовність людської праці» (LE 26). Праця, яка була в початковому Божому плані радісною і творчою участю у справі сотворення, повинна цей свій аспект зберегти не зважаючи на важкість зусиль та обтяжливість внаслідок гріха. Перетворення життя, безперервне навернення в повсякденних зусиллях - це також постійне освячення своєї професійної діяльності через віднесення її самої та її наслідків до Бога.

LE - Енцикліка Laborem Exercens (“Працюючи”) Йоана Павла ІІ від 14 вересня 1981 року присвячена соціальному вченню Церкви з питань найманої праці та капіталу.
[11] Por. W. Granat, Partnerstwo człowieka z Bogiem w rozwijaniu dzieła stworzenia, [w:] Odpowiedzialni za świat (seria: Powołanie człowieka, vol. 5), red. L. Balter, Poznań/Warszawa 1982, s. 140-141.
KDK – пастирська конституція Gaudium et Spes (лат. Радість і надія) Другого Ватиканського собору затверджена 7 грудня 1965.

єп. Анджей Шемєнєвскі


середа, 18 жовтня 2017 р.

18.10.2017р. Б. / Хлоп, мужик чи чоловік?

В нашого народу, а особливо враховуючи всі сленгові варіанти, якими зараз часто-густо послуговуються люди є дуже багато слів для позначення обох статей, але всі вони позначають тільки якусь певну якість чоловіка чи жінки. Дуже часто люди бездумно кидаються словами на манір: «мужик», «хлоп», «чувак», «мужчина», але надзвичайно мало людей використовує слово «чоловік».

Колись на це я не звертав уваги, але якось одна викладачка, яка вела курс лекцій у мене в інституті, звернула увагу на ці епітети, якими нагороджують чоловіків. Насамперед чоловік має бути чоловіком змалку, не Ромусиком, Петрусиком, Павликом, Андрійчиком, а Романом, Петром і т.д. Чоловічість потрібно прищеплювати змалку. На жаль, у нашому галицькому менталітеті дуже глибоко вкорінився матріархат і то в найгіршому значенні цього слова. Звісно винні у цьому, як чоловіки, так і жінки. Та попри все, як може жінка виховати справжнього чоловіка, адже вихованням наших дітей у 90% випадків займається мама і бабця, зрідка, і це, якщо дуже пощастить у вихованні бере учать дідусь, але і тут знову ж таки дідусь, якого виховали мама з бабцею.

А де ж батько дітей? Він поставлений у складні соціально-економічні обставини ґарує весь день на роботі, а повернувшись додому знесилено відлежується на дивані перед телевізором, щоб хоч якось відволіктись від проблем, що обсіли його з усіх сторін.

Жінка зайнята домашніми клопотами, вихованням дітей, а іноді ще й власною кар’єрою, просто немає часу на чоловіка, хоч коли вони приступали до св. Тайни Подружжя, то клялись одне одному у вірності, чесності, послусі і т.д. А якщо вона не приділяє часу своєму чоловікові, то чи є вона йому вірна?! Вона вірна роботі, дітям, котові, псові, мамі, подрузі, всім, але не своєму чоловікові. Але зараз не про це. Почнемо із трьох основних функцій, які повинен виконувати кожен чоловік у своїй сім'ї.

Першою такою функцією є функція священика. Адже чоловік, батько повинен бути представником Бога у своїй сім'ї, він повинен бути прикладом того, яким є Бог. Чоловік повинен дбати про спільну молитву, про спільну участь сім’ї в недільній Літургії, про духовне зростання своєї родини, як в цілому, так і кожного з її членів, зберігати сімейні традиції, дбати про духовний захист своєї сім'ї, а також про матеріальні блага.

Роль чоловіка, як священика полягає в тому, що він повинен показати свою сім'ю Богові. Можна назвати чотири основні обов'язки чоловіка у ролі священика:
1. Подяка Богові за свою сім’ю.
2. Здійснення заступництва за свою сім’ю перед  Творцем
3. Реалізовувати шлях до спасіння
4. Практикувати віру за своїх дітей і навчати святій католицькій вірі дітей змалечку.

Наступною роллю чоловіка в сім'ї є роль пророка. Ця роль передбачає вже те, що чоловік повинен показати Бога своїй сім'ї. Робити це потрібно керуючись такими принципами:

 1. Показувати Бога власним прикладом.

Цей привілей даний чоловікові може мати й іншу сторону, адже сповнений гіркоти, злости, цинізму, критики, безвідповідальності, може подати неправильний, викривлений і злий «приклад» Бога своїм близьким, «приклад», який немає нічого спільного з тим, Яким Бог є насправді. Перш за все, служіння в якості пророка потрібно здійснювати через любов. Адже любов матері для дитини є пречудовою і незамінною, але тільки її є недостатньо для гармонійного розвитку дитини. Любов батька є іншої якості. Навіть немовляті ця любов здатна надавати почуття потрібності, сили і захищеності. Якщо у житті людини змалечку є брак батьківської любові, то це залишає велику і важку внутрішню рану, яка у дорослому житті матиме важкі наслідки за участю депресії, апатії, цинізму і навіть самогубства. Любов батька не завжди повинна бути слабкою чи сентиментальною, адже батьківська любов є далеким відблиском тої істинної Божої любові. Він не заохочує дітей до примх і забаганок. Навпаки, Його любов проявляється у твердій дисципліні: «Хто щадить різки, ненавидить сина; і хто ж любить, той завчасу карає» (Прип. 13,24). «Бо кого Господь любить, того карає, і б'є кожного сина, якого приймає» (Євр. 12,6). Це не означає, що дітей потрібно бити, сварити і тільки й шукати до чого б ще поприскіпуватись. Але в домі де дітей не карають за провини буває дуже мало миру.    
   
2. Проявляння Бога через вчення.

Наступний принцип полягає у проявлянні Бога через навчання. Батько повинен навчати своїх близьких, а для цього потрібний звісно й розвиток самого батька, адже чому можна навчити дітей, якщо думати, що нащо ще чомусь навчатись, адже я і так все вже знаю. Постійно читайте духовну літературу, моліться, читайте Святе письмо, ходіть на духовні бесіди з духівником, якомога частіше приступайте до святих тайн Сповіді та Євхаристії. Служачи у якості пророка ви повинні вистерігатися також пригнічення. Апостол Павло говорить про це двічі: «Батьки, не дратуйте дітей ваших, а то впадуть на дусі» ( Кол. 3,21), а також: «А й ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й напоумленні Господньому» (Еф. 6,4). Як батько чоловік повинен слідкувати за дисципліною, але не заподіювати дитині почуття поразки і розчарування несправедливими чи надмірними вимогами.

3. Взаємне спілкування. Живий діалог.

Ще одним принципом є взаємне спілкування. Для того, щоб наставити свою сім'ю в Бозі, необхідне пряме спілкування та обмін інформацією між членами сім'ї. Діти краще сприймають інформацію у невимушеній і затишній обстановці. Якщо у дитини батьківське навчання асоціюється із чимось закостенілим, банальним, нецікавим чи формальним, то вона буде йому противитись з усіх сил. Також важливо не лише постійно повчати дітей, але й дати їм можливість висловити власні думки, здогади, переживання. Живе і активне спілкування допоможе вам швидше зорієнтуватись у нахилах дитини, зрозуміти що їй цікаво, а що для неї дається важче. Варто постійно провадити живий діалог, щоб завжди бути в курсі останніх подій і пережиттів з життя вашої дитини. Час в який ми живемо, закликає батьків до пророчого служіння іноді навіть в прямому розумінні цього слова. Так як Ной праведник почув від Бога про лихо,що насувалось і врятував свою сім'ю, так і ви повинні неустанно молитись і слухати Бога, адже неодноразово він застереже вас від біди. Батьки повинні бути чутливими, але не над міру до передчуття небезпеки, забезпечувати захист своїм сім'ям,як фізичний, так і духовний.

Наступною основною функцією чоловіка в сім'ї є функція короля. Добрий король не той, що дістає своїх підданців постійними наказами, податками. Не той хто напоказ демонструє свою силу і велич. Добрий король це передусім той, що дбає про своє королівство, а королівством кожного чоловіка є передовсім його сім'я. Він повинен приймати складні рішення, врегульовувати внутрішні конфлікти, дбати про порядок і дисципліну в сім'ї, забезпечувати безпеку і добробут.

Керуючись цими основними функціями і принципами ви зможете створити сім'ю, де буде присутній Творець, буде панувати мир і спокій. Де всі конфлікти вирішуватимуться мирно і не матимуть катастрофічних наслідків. Та попри всі рекомендації головною роботою чоловіка є забезпечення доброї дороги своїй дружині і дітям, докладання максимальних зусиль для того, щоб ваша сім'я попри всі земні перипетії дісталась до Небесного Єрусалиму, до нашого Небесного Дому.

Дамян Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

субота, 14 жовтня 2017 р.

14.10.2017р. Б. / Свято Покрова Пресвятої Богородиці

Поміж Богородичними празниками нашого церковного року на осібну увагу заслуговує празник Покрова Пресвятої Богородиці. 

Культ Божої Матері як Покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж по сьогодні. Секрет того постійного, улюбленого й ревного культу Богоматері як Покровительки, лежить, мабуть, в тому, що тут ідеться не про земське і людське, але небесне й могуче заступництво. А такого заступництва й опіки хоче кожна людина, родина й народ. Від самого початку існування нашої держави ми стало мали великих і сильних ворогів. Тож нічого дивного, що наш народ шукав такої помочі й опіки, проти якої не може встоятися жадна людська сила, а тією поміччю був якраз покров Преч. Діви Марії. Тому празник Покрова завжди був і є для нашого народу днем великого вияву любови і вдячности для Пресв. Богородиці та днем радісної прослави і звеличення її покрова й заступництва.

Головний мотив, який причинився до установлення цього празника, це видіння св. Андрія Юродивого. Царгород, столицю Візантії, облягали араби. Ціле місто й народ у великій тривозі. В храмі Пресв. Богородиці на Влахернах, де переховувалася Її риза, правиться всеночне. Розмолений народ виповнив церкву по береги. Між народом ревно молиться про охорону міста св. Андрій Юродивий зі своїм учнем Епіфаном. Відправа кінчиться. Втім св. Андрій бачить, як від царських дверей - так звалися у греків головні входові двері церкви - йде світлом осяяна Прес. Богородиця у супроводі Св. Івана Христителя і св. Івана Богослова та при співі великого хору Святих. Божа Мати підходить до престола, вклякає, довго молиться і заливається сльозами. Відтак встає, здіймає зі своєї голови преясну хустку-покров-омофор, з грецької мафоріон, і широко простирає її над народом у церкві. Видіння зникає. Св. Андрій і Епіфан, які бачили це видіння, зрозуміли, що Пресв. Богомати прийшла, щоб рятувати місто. Подія чуда блискавкою розноситься по всьому місті. Вороги відступають. Місто врятоване.

Від тієї хустки-покрова і празник дістав свою назву. Покров-омофор стали символом опіки і заступництва Преч. Діви Марії.

Східня Церква у своїх богослужбах залюбки підкреслює три найкращі привілеї Пресв. Богородиці: Її Богоматеринство, Її Вседівицтво і Її Заступництво за нами перед Богом і якраз цей третій привілей Божої Матері найбільше припав до серця нашому народові. Наші князі, наші королі, наше військо, наші козаки й гетьмани радо вибирають Преч. Діву Марію за свою Покровительку й Опікунку.

Про ікону

Омофор, „Святий Покров” Матері Божої, реліквія, яка вважалася автентичною, була привезена до Константинополя з Єрусалима у часи Лева І (457-474). Покривання голови є символом захисту. Вірменсь­кий Синаксар возвеличує покладення цієї реліквії у церкві Богородиці Влахернської такими словами: „Ти дав нам, о Боже милосердний, свою Матір як прибіжище”. Гімн-акафіст прославляє образ Богоро­диці Влахернської як „покров світу, ширший від облаків”.

Також розповідають про чудесну подію, яка відбулася у цій церкві. За Лева Мудрого (886-912) св. Андрій Салос, „юродивий в Христі”, раб-скіф, разом зі своїм учнем Епіфанієм мав видіння, наче Бого­родиця покриває цілий світ „велетенським покровом, більшим від неба”. У слов'янських Церквах празник на честь цього чуда нази­вається Покров і святкується у жовтні. Починаючи з XV століття він має постійне іконографічне вираження: простягнений над хри­стиянським народом покров, який тримає сама Богородиця або ангели. На Заході варіант цієї іконографії відомий як „Мадонна з серпанком”, під яким знаходять притулок вірні.

Захист з боку могутнього є надією для тих, хто почуває себе вбогим. В Євангелії вбогі проголошені блаженними (див. Мт. 5, 3), адже вони певні, що матимуть Божу опіку. Але людина є образом Божим. Шукаючи захистку через свою убогість, вона водночас хоче також захищати інших. Богородиця, цілком особливим способом захищена у вічності, теж стає захисницею. „Під Твою милість прибігаємо” – це одна з найдавніших молитов до Богородиці. Знаменним є те, що покров переходить в руки ангелів, аби руки Марії були вільними для молитви. У правому верхньому куті бачимо Христа, який благословить. Він, Бог, що став людиною, жестом благословення продовжує молитовний ритм рук Благодатної. Два різні жести єднаються, щоб стати одним. Саме тому візантійські укладачі гімнів насмілилися звернутися до Богородиці зі словами, які звучали б блюзнірством, якби були звернені до когось іншого, а не до самого Бога: „Поза Тобою нема для нас жодної надії”.

Звичайно, невипадково іконописець черпав натхнення для цієї композиції в іншій іконі, яка має назву „Отцівство” і представляє Слово на грудях у Бога-Отця. Через Христа Материнство Марії є відображенням Отцівства Бога, який сходить у світ як воплочене Провидіння.

Якщо на іконі „Вознесіння” Богородиця символізує Церкву на землі, то на іконі „Покрови” Вона означає небесну Церкву в молит­ві, таїнство взаємного заступництва. У старому Законі єдність Божого народу була заснована на крові. Єдність Церкви зміцнюється через кровообіг благодаті у всіх її членах. Цей взаємний зв'язок підтримує і захищає кожного окремого вірного, який сам по собі загубився б, а разом з іншими і під захистом інших спасеться.

Джерела: http://ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

пʼятниця, 13 жовтня 2017 р.

13.10.2017р. Б. / У Львові освятять перший пам'ятний знак полеглим за Україну

 
14 жовтня 2017 р., у День захисника Вітчизни, о 13:30 год. відбудеться відкриття і освячення пам'ятного знаку «Воїнам, що віддали свої життя за Україну» біля Військового храму Стрітення Господнього (м. Львів, вул. Клепарівська, 30а). Чин освячення здійснить Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ  і Митрополит Львівський УГКЦ.

Монумент створено з ініціативи ГО "Центру сприяння ветеранам, полоненим та зниклим безвісти в РУВ", ГО "Інвалідів - учасників РУВ", ГО "Української спілки учасників РУВ", ГО "Львівської обласної спілки соціального захисту бійців РУВ, та сімей загиблих", ГО "УНСО Галичини", НВР "Правий сектор Львівщини" , "Національного корпусу Львівщини", ГФ "Патріот".

Символічним є вигляд пам'ятника - Хрест. Коли ми дивимось на хрест, то згадуємо, що на ньому був розп’ятий Господь Ісус Христос. Тоді вороги думали, що перемогли Його, але Він Воскрес, і це нагадує нам і нашу історію. Агресор вважає, що може перемогти українську державу і знищити нашу свободу. Але ці Герої довели, що Україну агресор ніколи не переможе. І, освячуючи цей хрест, ми повинні думати про те, що невдовзі святкуватимемо перемогу над ворогом так само, як послідовники Ісуса раділи, коли побачили Його Воскреслим.

Ласкаво запрошуємо львів'ян та гостей нашого міста вшанувати пам'ять тих, хто віддав своє життя за Україну!

четвер, 12 жовтня 2017 р.

12.10.2017р. Б. / Владика Йосиф Мілян: Сила підпільної Церкви була в її упокоренні, в хресті, який вона несла. Бо як Бог дає хрест, то дає силу його нести

Підпільна Церква - це була автентична Церква, яку заснував Христос, Він у ній перебував. Сила Божа і ласка Божа була на тій Церкві – і вона витримала, не похитнулася і виконала свою місію. Про це заявив Голова ПМВ владика Йосиф Мілян в ефірі програми Правда у Христі з о. Юстином Бойком на телеканалі НТА.

Розповідаючи про те, якою була переслідувана Церква, владика Йосиф зазначив, що дух підпільної Церкви - це був дух Церкви перших століть після Христа. “Підпільна Церква - це була автентична Церква, яку заснував Христос, Він у ній перебував. Це була дуже відповідальна Церква, дуже обережна, мовчазна і тиха. І, переконаний, що вона була дуже чиста. Я не кажу, що не було непорозумінь чи кривотолків, - очевидно були: одні трималися дособорової традиції, інші – післясоборової. Однак був основний стрижень, який зберігали всі без винятку”, - наголосив Голова ПМВ.

Єпископ зауважив, що УГКЦ у часи підпілля була дуже відповідальною, зокрема за тих, хто не зрадив свою Церкву в умовах концтаборів і ув’язнення.

“Ця церква, будучи переслідуваною, була дуже обережна. І якщо хтось приходив до Церкви і хотів належати до клиру - мусив мати особливі аргументи, що його покликання справді є від Бога і що це Дух Святий послав його до цієї Церкви служити”, - підкреслив владика Йосиф.

Відповідаючи на запитання, в чому була сила УГКЦ в часи переслідувань, єпископ зазначив: “Я думаю, що сила Церкви була у її приниженні, у її упокоренні, в хресті, який вона несла. Бо як Бог дає хрест, то дає силу його нести. Сила Божа і ласка Божа була на тій Церкві – і вона витримала, не похитнулася і виконала свою місію”.

середа, 11 жовтня 2017 р.

11.10.2017р. Б. / Педагогічно-катехитичний симпозіум в Теологічному Інституті св. Йосифа Більчевського

У суботу, 14 жовтня в Теологічному Інституті св. Йосифа Більчевського у Брюховичах відбудеться Педагогічно-катехетичний симпозіум на тему: „НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ ЯК СУБЄКТ РЕЛІГІЙНОЇ ОСВІТИ”

Програма симпозіуму

14 жовтня 2017 р. (субота)
8.00: сніданок
9.00 – Свята Меса (академічний храм)
(очолює: єпископ Леон Малий, гомілія: о. др. габ. Павел Монкоса, проф. KUL)
10.00: Сесія лекцій (зал TІ)
Привітання гостей: о. др. Яцек Уляш, директор Інституту; веде: о. др. габ. Павел Монкоса, проф. KUL
О. др. габ. Павел Монкоса, проф. KUL: „Еклезіальні вказівки стосовно еміграції”.
О. др. Яцек Уляш: „Мова, як базовий носій євангелізації (катехизи)”.
О. др. Сергій Різник: „Катехиза в Україні на прикладі Суботньої Школи Польської Мови у Жовкві”.
перерва: 11.00-11.30
О. Мгр ліц. Łukasz SIMIŃSKI: „Катехиза греко-католиків Українців у Польщі”.
О. Мгр Андрій Гано: „Парафіяльна катехиза польською мовою у Львівській Архідієцезїі в Україні (на прикладі середовища у Мостиськах)”.
Мгр Орися Уська: „Катехиза греко-католиків у Канаді”.
О. Мгр Дамян Брода: „Катехиза Поляків у Великій Британії”.
перерва: 12.30-12.45
Бр. Мгр ліц. Марек Бартось: „Притулок, як дім християнського милосердя за вказівками і практики св. Брата Альберта”.
О. др. Войцєх Kаня: „Виклики катехизи молоді у сучасному світі”.
13.15-13.45: Дебати
14.00: обід

вівторок, 10 жовтня 2017 р.

10.10.2017р. Б. / Священики Луцького екзархату взяли участь у паломництві святинями Європи

У світі налічується чимало святих місць, які своєю присутністю вшанувала Мати Божа, яка, об’являючись людям, проявила свою безмежну любов  до всього людства.

 З 8 по 20 вересня паломники з України мали чудову нагоду відвідати чудотворні місця Європи, в якій також взяли  участь священики Луцького екзархату: отець Сергій Василів, настоятель парафії св. апостола Івана Богослова УГКЦ (м.Рожище), канцлер Луцького екзархату та голова Молодіжної комісії Луцького екзархату, отець Володимир Улян, настоятель парафії Благовіщення Пресвятої Богородиці (смт Стара Вижівка).


 Паломницьку подорож було здійснено за сприяння Патріаршого Паломницького Центру Української Греко-Католицької Церкви для священиків зі всієї України з нагоди 100-річчя об’явлення Богородиці у місті Фатіма в Португалії.  

«Я вдячний Богові, що поряд зі священиками з Донеччини, Львівщини, Тернопільщини міг взяти участь у паломництві і представляти Волинь, місто Рожище та нашу парафію, помолитися за мир в Україні, добробут та спокій в родинах нашого міста, за зміцнення віри в Бога в серцях усіх християн» - розповів отець Сергій. 

Першою зупинкою паломників було відвідування базиліки в м. Падуї (Італія), де виставлені для почитання мощі св. Антонія Падевського.  Отці також мали можливість помолитися в унікальному європейському  храмі Святої Родини в Барселоні (Іспанія), споруджувати який ще у 1883 р. розпочав відомий архітектор Антоні Гауді. Храм продовжують будувати дотепер.

          Особливі враження о. Сергія  з Рожища були від відвідування Фатіми, маленького містечка у Португалії, яке відоме на цілий світ, адже саме там у 1917 році Богородиця об’явилася трьом бідним дітям-пастушкам: Луції, Франциску і Жасінті. Марія просила цих малих дітей про щоденну молитву на вервиці (одне Отче наш і 10 Богородице Діво і так п’ять десятків) за навернення грішників і навернення Росії. Тепер там побудований величний храм, де зберігаються мощі дітей Франциска і Жасінти. Це місце обдароване особливою Божою ласкою та опікою Матері Божої, до якої приїжджають з усіх континентів християни різних конфесій.

«Приємні відчуття викликала участь у Хресній ході тими місцями, де  близько 100 років тому спочатку дітям з’явився ангел, а згодом Пресвята Богородиця. Тут відчувалася невидима присутність Матері Божої, її провід», наголосив отець Володимир Улян.

Спільна молитва у Фатімі не припиняється ось уже 100 років, вона звучить тут  різними мовами і цьогоріч хор Львівської Духовної семінарії прикрасив своїм ангельським співом церковні піснеспіви українською мовою.

 Наступною святинею, яку відвідали паломники було місто Люрд у Франції, де 159 р. тому Богородиця з’явилася убогій дівчині Бернадетті.  Мати Божа з’явилася у скелі, з якої, до тепер б’є джерело з цілющою водою. Звідти люд  черпає Божі ласки на зцілення та оздоровлення душі та тіла та занурюється у купіль. У Люрді у 1982році був збудований  храм Успіння Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви, єдиний храм східної Церкви. До речі, за останні десятиліття у цьому місці, яке у час об’явлення налічувало 4000 тис. населення, а зараз 14 000 не зафіксовано жодного злочину, крадіжок чи інших злочинів.

Пізніше дорога завела паломників до  м. Страсбург, де всі помолилися у Соборі Нотр-Дам. Цей Собор  - одне з найвидатніших творінь людства, серед яких знаменитий астрономічний годинник XVI ст., прекрасні вітражі та скульптури, а також шпиль святині заввишки 142 метри, був найвищою точкою планети понад 200 років.  Дорога провадила прочан також і  до  Чеської столиці, де мандрівники помолилися у головному Соборі Праги та взяли участь у Службі Божій в Українській Церкві разом із земляками, що працюють у Чехії. Завершилося  паломництво у Соборі Божого Милосердя у Кракові, Польща, де приклонилися до мощей св. Фаустини Ковальської, якій Господь доручив поширити на цілий світ культ Божого Милосердя.

«Надзвичайно вдячний Богові, що мав змогу у цей пам’ятний ювілей об’явлення Богородиці відвідати стільки чудотворних місць. Молитися за Україну та представляти свій народ, свою Церкву, Волинь та місто Рожище зокрема  закордоном серед духовенства різних країн. Приємно, що люди пізнавали нас, бо у кожного учасника паломництва була пов’язана синьо-жовта хусточка, яка демонструвала, що ми українці. Нехай Пресвята Богородиця береже нас усіх, випросить довгоочікуваний мир для нашої багатостраждальної землі, добробут та порозуміння між народами, церквами та зміцнить нашу віру, наповнить серця надією та любов’ю» - поділився отець Сергій.

«Кожна святиня вразила мене своєю унікальністю, проте, мальовниче містечко Люрд у Франції нагадало мені молитовний дух «українського Люрду» нашої Зарваниці. Тут можна було побачити, як люди, особливо урбанізована європейська молодь, на правду, віддається  молитві, як служить волонтерами для людей з особливими потребами, занурюючи їх у купіль, виконуючи інші треби. В колі нашої паломницької групи відчувалася братня любов та взаємодопомога, ми не тільки подорожували, але й мали можливість ділитися душпастирським досвідом, спільно молитися за мир в Україні. Мої молитовні прохання возносилися за молодь нашого Луцького екзархату, нашої України, за їхню добру долю та відвернення від тяжких гріхів», сказав на завершення отець Володимир.

Прес-служба  парафії апостола Івана  Богослова УКГЦ, м. Рожище

субота, 7 жовтня 2017 р.

07.10.2017р. Б. / Медитація по-католицьки, «мертві душі», чоловічі Рози й екзорцизм через Розарій

7 жовтня Церква відзначає свято Пресвятої  Діви Марії Цариці Розарію, а весь жовтень традиційно буде місяцем особливої розарієвої молитви. Рівно рік тому КМЦ розмовляв із промотором братства святого Розарію отцем Сворадом Дудою ОР про історію Розарію. Сьогодні ж ми поговоримо про особливі духовні моменти, пов’язані з цією прекрасною молитвою, яку нам дала сама Богородиця.

Шановний отче, минув уже рік, відколи ви Ви повернулися в Україну після трирічного перебування в себе на батьківщині, у Словаччині. На час Вашого повернення до розарієвих братств тут належало 10 тисяч осіб. Чи побільшало їх за цей рік?

Так, побільшало. Ще й зараз я їжджу, організовую нові спільноти там, куди запрошують.

І куди ж запрошують?

Зараз – переважно в Центральну Україну. Це закономірно, бо я зараз працюю в Київсько-Житомирській дієцезії, то й більше контактую зі священиками центрального регіону. А це близько 200 священиків! Наприклад, п’ятого жовтня їду в Одесу, потім у Мукачево, а потім у Гвардійське, це Хмельницька область. В Одесі маю реорганізувати братство святого Розарію, бо востаннє був там давно, понад 8 років тому. А це важливо – відвідувати час від часу свої братства, щоби підбадьорювати людей.

– Чому важлива підтримка братств Живого Розарію з боку духовенства?

Перша причина полягає в тому, що людина має схильність духовно засинати. І тому періодично, щоб Рози не всихали, не вмирали, я ними опікуюся. Це праця промотора – відновлювати братства.

Крім того, як промотор, я маю обов’язок створювати нові братства, нові Рози в Марійному саду й духовно їх відновлювати за допомогою Матінки Божої Фатімської. Скажу вам, що цього року відчутна особлива благодать Пресвятої Матері Фатімської. Вона дуже гарно працює. Приходжу часто в парафії, запитую: скільки у вас Роз? Відповідають: «Дві, з бідою чотири набереться». Але як відвідую таку парафію, то після конференцій, спільної молитви народжується шість, а іноді й десять Роз. Одна Роза складається з 20 осіб. Священики бувають дуже здивовані, бо не чекали такого інтересу й залученості з боку своїх вірних. А люди дуже відгукуються й люблять цю молитву до Пресвятої Богородиці, особливо ж у маленьких парафіях, у селах, де з простотою та натхненням приймають цю блаженну молитву. Люди люблять брати в цьому участь. І це добре також для духовних отців, бо такі братства покращують духовне життя всієї парафії.

– Тобто священикам теж потрібні розарієві групи?

Безумовно. Бо вони самі бачать у цьому велике добро. Це традиційний рух, який існує сотні років. Самі домініканці піклувалися про апостольство святого Розарію, початки якого сягають у XV століття, коли блаженний Алан де ля Рош ОР заснував у французькому Ліоні перше розарієве братство. А й для сучасного священика молитва Живого Розарію має дуже велике значення. Люди братства беруть більшу участь у житті парафії й духовно зміцнюють як свого духовного отця, священика, так і духовне життя цілої парафії, молячись і в своїх особистих намірах, так і про ближніх. Священики самі визнають, що це дуже оживляє парафії, що на братство можна покладатися як на організацію. А це вже означає бути не лише членами Рози, а й ставати більш живими членами парафії – такими собі «живчиками» (сміється). Дуже тішить, коли бачиш таке духовне піднесення, коли люди прокидаються з тої сплячки. Бо, як казала свята Тереза Авільська, завжди є небезпечна тенденція духовно засинати й жити в такому сплячому християнстві. А Живий Розарій допомагає нам прокидатися з цього сну. Тобто Матір Божа через Розарій допомагає нам ожити.

Чому ця молитва має назву Живий Розарій?

Живий Розарій складається з живих членів, якщо не заснуть (сміється). Хоч і в братстві можуть бути своєрідні «мертві» душі. Це трапляється, коли, наприклад, мати молиться за дітей: забирає 4, 5, 6 таємниць зі спільної молитви, а сама молиться лише за свою сім’ю. Це гарно, що ми молимося за рідних, природно – але неправильно. Адже Жива Роза має складатися з 20 живих членів, і молитися потрібно не лише у власних інтенціях. Її учасник має молитися й у своїй інтенції, і в інтенціях спільноти. Братство зустрічається що першої неділі чи суботи місяця й молиться в намірах Церкви, Ордену, парафії, Папи, рідних. Там молимося як за здоров’я свого чоловіка чи розв’язання проблем дітей, за тих, хто воює в РУВ, так і в інтенціях парафії й навіть незнайомих людей. Тобто виходимо поза рамки родини й допомагаємо одне одному.

Знаю прекрасний приклад, коли одна учасниця розарієвого братства просила свою спільноту помолитися просто за зір, бо в неї був рак: «Я боюся, що осліпну». І спільнота відреагувала однозначно: «Ми не лише будемо молитися за тебе, а й спробуємо зібрати на операцію», – і люди склали 5 тисяч і врятували їй одне око. Цей приклад показує, яка вона, справжня жива спільнота. Бо будь-яка молитва викликає в нас бажання не лише говорити, а й діяти в цьому намірі. Тобто що більше я промолюю, то більше проживаю в учинках інтенції, за які прошу Марію. Відкриваємо серце під час молитви, і воно відкривається більше, і в ньому зароджується питання: а що я можу зробити в цій ситуації? Молитва веде до живого наслідування Ісуса Христа через руки Марії.

Це важливий зв’язок – людина, Марія й Ісус. Як саме діє Святий Розарій?

Дуже просто. Розарій Марії, але христоцентричний, бо Марія нас веде куди? До Ісуса. Тобто ми молимося до Бога, але через заступництво Марії. І Вона постійно цей букет Роз, який ми в’яжемо та кладемо Їй у долоні, передає Своєму Синові, а Він приймає й посилає нам Свого Святого Духа. І так розв’язує конкретні проблеми. Саме Марія й учить нас, як жити Євангелієм. Бо ж про що ми роздумуємо, якщо Розарій – це медитаційна молитва? Про Євангеліє, життя Ісуса Христа. У чотирьох частинах, які ми розважаємо в розарієвій молитві, йдеться про слова і вчинки нашого Спасителя і Марії, присутньої біля Нього. Про це ми медитуємо. Завдяки Богородиці ми краще роздумуємо про Євангеліє. Коли святий Йоан Павло ІІ встановив нову частину в Розарії, частину Світла, то цим показав, що ми маємо ціле Боже Слово – читати й розмірковувати. Бо ця молитва – «Радуйся, Маріє, благодаті повна» – допомагає нам зосередитися на словах і діях нашого Спасителя, наблизитися до Нього самим і мати з Ним цей зв’язок.

Повертаючись до братства Живого Розарію, хочу зауважити, що його члени на всі Марійні свята можуть отримати повний відпуст. Таких привілеїв звичайний християнин не має (сміється). І це одна з «вигід» братства. А ще я, як промотор, маю служити Месу за всіх членів братства святого Розарію. Навіть якщо хтось уже не лише десь на іншому кінці землі, а й більше не живе на землі, а перейшов до вічності, я маю обов’язок служити Месу й за нього. А живі отримують благодаті за молитвами священика. До речі, це вже особливості домініканського ордену, який узяв на себе обов’язок пам’ятати про всіх членів розарієвих братств. І коли не буде не тільки вас, а й і нас, і тих, хто про вас пам’ятає, – бо ж людська пам’ять така коротка, – духовно всі будуть включені в заступницьку молитву перед Богом про вічне спасіння.

– А чи є в нас чоловічі розарієві братства, як в інших країнах?

Так, є. Зараз знаходжу нові й тішуся цим фактом. Їх не так багато, як жіночих. Перше було у Ключарках, потім – у Мурафі, Шаргороді, Хмельницькому.

Чи є якісь особливості чоловічих Роз?

Вони так само, як жіночі спільноти, збираються, роздають інтенції і моляться одні за одних, за Церкву, парафію. Ще можу сказати про одну особливість чоловічих братств: це те, що вони пишаються, що чоловічі (сміється). А загалом чоловіки – такі самі створіння, як і жінки, і коли чоловік пізнає цілющу силу молитви, то його молитва стає дуже гарна й міцна.

– Насамкінець прошу Вас про побажання вірним.

Хочу нагадати всім вірним, що, хоча Рік Фатімської Богоматері й добігає кінця, дух Її послання актуальний. Для кожного з нас, для всіх народів фатімське послання вкрай важливе – на цьому наголошував Папа під час подорожі в Фатіму. Як просила сама Матір Божа, так і я прошу: «Моліться Розарій – і відвернете зло». Бажаю, щоб якнайбільше людей відчуло силу цієї молитви. Щоб не боялися взяти розарій до рук і відчули ті солодкість, ніжність, спокій, які виходять із цієї молитви, ту силу, яка розганяє темряву й налаштовує нас робити добро. Це проста молитва, і добре, якщо ви цю простоту відчуєте та проживете. Розарієва молитва, не побоюся сказати, – це такий малий екзорцизм. Це автомат, який б’є сатану.

- Дякуємо за розмову, отче!

Розмовляла: Ірина Островська, КМЦ

пʼятниця, 6 жовтня 2017 р.

06.10.2017р. Б. / Прості і практичні поради для духовного життя

Цих декілька порад Вінсента де Поля, відомого католицького священика, стануть у пригоді тим, хто шукає Бога у своєму житті, хоче знайти свій духовний шлях.

У боротьбі з лицемірством найкраща зброя – це щирість і простота.
Якщо неможливо зняти хрести, які потрібно підняти, їх принаймні  можна прикрасити квітами.
Що більше даєте  – то більше отримаєте
Коли живеш у домі, де панує братерська любов, то живеш у раю.
Найсильнішою зброю у боротьбі з дияволом є покора. Якщо він не знає, як користати з покори, то й не знатиме, як від неї боронитись.
Утихомирення шлунку – це абетка духовного життя і тому, хто не зуміє опанувати жадоби, важко даватиметься заспокоєння інших пристрастей.
Троє працівників зроблять більше за десятьох, якщо Бог прикладе свою руку до цієї справи.
Бог завжди займається нашими справами тоді, коли ми займаємось Його.
Не зможемо нічого кращого зробити, щоб бути щасливими як жити і померти у служінні убогим. Іди до потребуючих – і знайдеш Бога.

pl.aleteia
Переклад з польської  Тетяни Трачук

четвер, 5 жовтня 2017 р.

05.10.2017р. Б. / У Скадовську проводяться курси постійної формації для духовенства Одеського і Кримського екзархатів УГКЦ

З 2 по 5 жовтня, за ініціативи владики Михаїла (Бубнія), у м. Скадовську, проводяться курси постійної формації для духовенства Одеського і Кримського екзархатів УГКЦ. Теми цьогорічних зустрічей є: сповідництво та проповідництво – як невід’ємні складові душпастирського служіння.

Програма курсів є побудована так, що до обіду проводяться дві лекції на тему сповідництва, а після обіду – дві лекції з проповідництва. Доповідачем на тему сповідництва було запрошено владику д-ра Володимира (Груцу), ЗНІ, протосинкела та єпископа-помічника Львівської архієпархії. На тему проповідництва Слова Божого, запрошено преподобного о. Андрія Олійника, ЗНІ, доктора з пасторального богослов’я та гомілетики, викладача й завідувача кафедри пасторального богослов’я в УКУ.

Преосвященний владика Володимир розглядає Святу Тайну Сповіді, як духовну терапію, де кожний сповідник, згідно навчання Святого Альфонса, виконує функцію батька, вчителя, лікаря і судді. Присутні застановлялися над рисами сповідника, що впливають на духовне добро вірних.

о. д-р Андрій Олійник у своїй тематиці висвітлює вербальні та невербальні способи звернення до слухача, основні види та поетапні приготування священика до проповіді, через асоціацію, медитацію, екзегезу та інше цікаве до поглиблення і пригадування, черпатимуть у цих днях священики Одеського і Кримського екзархатів.

Дані курси, мають за ціль не тільки інтелектуальний зріст, а також під час перерви на каву і вільному часі, приватні духовні розмови з реколектантами та владикою Михаїлом, міжособистісний контакт священиків, ділення власним душпастирським досвідом, труднощами та духовними викликами південних теренів України і Криму.

Довідка: 
м. Скадовськ для Одеського екзархату є цікаве тим, що перше втілило в життя стратегію розвитку Одеського екзархату, відповідно до якої в кожному обласному і районному центрі повинно постати по декілька греко-католицьких храмів, адже на цих теренах проживає багато вірних УГКЦ, а також тих, що бачать в ній справжню українську Церкву, яка голосить Євангеліє і є патріотом власної держави. У Скадовську збудовано й освячено два греко-католицьких храми, одним з яких опікується чернеча родина отців Воплоченого Слова, а іншим – прот. Володимир Цяпка, протопресвітер Скадовського деканату.

середа, 4 жовтня 2017 р.

04.10.2017р. Б. / ЖОВТЕНЬ – МІСЯЦЬ МОЛИТВИ ДО БОГОРОДИЦІ

16 жовтня минає рівно 15 років, відколи Папа Іван Павло ІІ, нині Святий, оприлюднив Апостольський лист про молитву на вервиці «ROSARIUM VIRGINIS MARIAE». Також Він проголосив Рік Вервиці, що тривав від жовтня 2002 до жовтня 2003. Папа, звертаючись до вірних, в листі висловлює подяку Діві Марії за всі дари, які він отримав через Її заступництво в особистому житті та нагадує, що ця молитва призначена приносити плоди святості серед християнського народу. Наша українська Церква у жовтні має прекрасне марійське Свято – Покрова Пресвятої Богородиці, яке також покликане спонукати нас до збільшення синівської любові та відданості Діві Марії, як нашій Небесній Матері, шукаючи порятунку та захисту під Її святим Покровом. Наші священики і богопосвячені особи, а також і численні вірні з великою побожністю щоденно моляться вервицю, пригадуючи слова Богородиці у Фатімі, висловлені 13 травня 1917 року: «Моліться на вервиці щодня, щоб досягти миру та кінця війни»

  Звичайно, що кожен побожний християнин дуже цінує різні молитовні моменти, які трапляються у щоденному житті. Багато наших вірних ніколи не пропускають недільну Службу Божу, а багато стараються, навіть, і в будні дні не опустити нагоди, щоб приступити до святого Причастя. Численні родини моляться разом вдома, чи перед трапезою чи ввечері перед сном. Попри загально-церковні побожні практики та глибоке розуміння важливості недільного богослужіння, існують деякі народні побожності та традиції, коли християни, той чи інший місяць, посвячують молитвам до окремих святих: багато людей в березні моляться до Святого Йосифа, обручника  Пречистої Діви Марії, в травні беруть участь у так званих «маївках» - Молебнях до Богородиці, а в місяці червні – у Молебнях до Христа Чоловіколюбця чи Серця Христового. Жовтень нагадує нам про важливість молитви на вервиці. Кожен з цих молитовних моментів є дуже цінним тоді, коли він спонукає віруючу людину ставати добрішою, лагіднішою, простішою та щирішою.

Гарним звичаєм в багатьох наших храмах є молитва на вервиці перед богослужіннями. В цей час, коли сходяться люди, а священик сповідає бажаючих. З одного боку ця молитва є неначе підготовкою до Святої Літургії, з іншого допомагає людині зосередитися і не розмовляти у храмі, коли людина вже зайшла у храм, а відправа ще не почалася. Тоді вервиця, неначе рятує людину від спокуси розмовляти, бо ж храм є саме для молитви, а не для розмови.

Молитву на вервиці практикували багато осіб, які згодом були проголошені святими. І ще за життя вони самі молилися і інших до цієї молитви заохочували. З історії Церкви знаємо, що цю молитву затвердив Папа Пій V, видавши 17 вересня 1569 р. спеціальну буллу. Святий Папа Іван Павло ІІ каже, що проказуючи молитву на вервиці, християни споглядають Христа, пригадуючи Його з Марією і з Нею до Ісуса уподібнюються. Через вервицю отримують численні благодаті, так якби отримували їх з рук Матері Відкупителя. Святого Папу Івана Павла ІІ ми завжди пам’ятаємо з вервицею в руках і, навіть, Він мав гарний звичай – дарувати вервиці тим, які приходили на приватні аудієнції – зустрічі. Він каже, що ця молитва займала важливе місце в його житті, починаючи від молодих років, вона його підтримувала, як в радісні хвилини, так і в хвилини тривог, і що в цій молитві він знаходив розраду і потіху. Як тільки Його вибрали на Папу Римського, він сказав, що Вервиця – це його улюблена молитва. І, звичайно, Його відомий вислів «TOTUS TUUS MARIA», що означає «ВЕСЬ ТВІЙ, МАРІЄ!».

Дослідники історії походження молитви на вервиці, інколи, між собою не можуть дійти згоди, інколи, навіть сперечаються, доказуючи, що цю молитву започаткували на християнському Сході, інші – що на Заході. Для нас, боголюбивих християн, важливо одне - щоб ця молитва наближала нас до Господа і щоб наші людські серця змінювалися, і щоб нашу віру ми показували нашими ділами, перебуваючи у Божій благодаті. Молитва на вервиці в цьому допомагає людині, бо це один із засобів наближення людини до Бога та вправляння у спілкуванні з Богом і з Марією.

Цю молитву колись називали «Псалтирем Пресвятої Діви Марії», оскільки вона складалася зі 150 молитов «Богородице Діво» - так само, як є 150 псалмів у Псалтирі.  А в жовтні 2002 року Папа запропонував ввести, до вже стандартних 15 таємниць вервиці (5 радісних, 5 страсних, 5 славних), ще 5 світлих, а це розважання про Хрещення Ісуса в Йордані, про чудо в Кані Галилейській, про проповідь Царства Божого, про Преображення Господнє і про встановлення Євхаристії. Отже, як бачимо всі таємниці пов’язані з життям Ісуса Христа, тому вервиця – це не просте повторення «Богородице Діво», але це молитва споглядання, коли молільники роздумують над життям Ісуса, входять у молитву і, за посередництвом Діви Марії, випрошують особливі ласки.

Святий Домінік (1212 р.) і Блаженний Алан де ля Рош (1464 р.) отримали, у різні часи, приватні об’явлення Богородиці, в яких Марія обіцяла надзвичайні благодаті тим, хто любитиме, молитиметься і поширюватиме молитву на вервиці. Їх і нам корисно знати:

1. Кожен, хто вірно служитиме мені, відмовляючи Вервицю, одержить особливі ласки.
2. Обіцяю свій особливий захист і найбільші ласки всім, хто відмовлятиме Вервицю.
3. Вервиця стане потужною зброєю проти пекла; вона буде руйнувати зло, нищити гріх, і перемагати єресі.
4. Вервиця сприятиме процвітанню доброчесности та добрих трудів; вона отримає для душ щедре Боже Милосердя, вона відвертатиме серця людей від любови до світу і його марнот, і піднесе їх до прагнення вічних цінностей. О, щоб тільки душі себе тим способом освячували!
5. Душа, котра присвятить себе мені через молитву на Вервиці, не загине.
6. Хто побожно відмовлятиме Вервицю, заглиблюючись в розважання її святих Таїнств, того не подолає нещастя. Бог в Своєму правосудді того не каратиме; він не загине несподіваною смертю; якщо він буде справедливим, то залишиться в Божій ласці і стане достойним вічного життя.
7. Кожен, хто матиме правдиву набожність до Вервиці, не помре без святих Тайн Церкви.
8. Ті, що вірно відмовлятимуть Вервицю, будуть мати Боже світло і щедрі Божі ласки на протязі життя і в час смерти, а в хвилину смерти матимуть свою частку і заслугах святих у раю.
9. Я звільнятиму з чистилища тих, що з набожністю ставилися до Вервиці.
10. Вірні діти Вервиці заслужать на високій ступінь слави у небі.
11. Відмовляючи Вервицю, ви одержите все, про що мене попросите.
12. Кожному, хто поширює молитву на Святій Вервиці, я допомагатиму в їхніх потребах.
13. Мій Божественний Син запевнив мене, що кожен, хто пропагує молитву на Вервиці, матиме заступниками цілий Небесний Двір впродовж свого життя та в годину смерти.
14. Всі ті, що відмовляють Вервицю, є моїми синами, і братами мого єдиного Сина Ісуса Христа.
15. Любов до моєї Вервиці є важливим передвісником майбутньої долі людини.

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:  Воїни Христа Царя

вівторок, 3 жовтня 2017 р.

Здавалося б, від рівня інтелекту співгромадян залежить багато чого – економічний розвиток країни, науково-технічний, промисловий і культурний прогрес. Ціле майбутнє планети крутять шестерні інтелектуально-розвинених людей. Але все не так просто, і зараз ми розберемо, чому.

Людська дурість – запорука міцної економіки.

Люди не люблять інтелектуальну працю, надто багато енергії на це потрібно, занадто дискомфортні відчуття викликає. Куди простіше закинути розумну книжку і піти розважатися в найближчу пивну, а може, замовити піцу та посидіти в смішному чаті. Недалекою людиною легко керувати: така не буде висловлювати своє невдоволення, якщо щось її не влаштовує. Таку легше обвести навколо пальця помилковими обіцянками, напхати «авторитетною» думкою липових інформаторів.

А ось освічена людина – найгірший покупець і пряма загроза економіці. Свідомому громадянину не потрібні круті тачки або дорогі смартфони для підтримки відчуття власної важливості, його мислення надто самодостатнє, щоб прагнути потрапити в якісь тренди. Такий займеться саморозвитком замість походу в нічний клуб, купить овочі і фрукти замість незліченної кількості чіпсів і кока-коли, буде вкладати у своє здоров’я, а не на прокачування попи, ціцьки і вії. Виходить, чим вище за рівнем людина, тим менше вона залежить від моди, суспільних стереотипів і споживчого мислення, вона більше не приносить економіці вигоди, на такій важче заробити. Який підсумок? Щоб отримати покірне стадо, потрібно відучити людей від звички думати і творити. І найпростіше це зробити наступним способом.

5 кроків до отупіння населення

1. Насадження стереотипів і шаблонного мислення
Ні за яких обставин не можна дозволити людині думати своєю головою, це шкідливо! Краще постійно прокручувати в мас-медіа «авторитетні» і «ті, які не піддаються критиці» думки політиків, телеведучих, видатних артистів і музикантів, з якими проста людина повинна себе ототожнювати. Вона – ніхто, її думка нікому не цікава. За неї вже все вирішили імениті професори і дипломовані вчені.

2. Надання великої індустрії розваг
Щоб у народу не було часу для саморозвитку, потрібно надати йому величезний спектр розваг під час відпочинку: клуби, кіно, кафе, торгово-паркові комплекси, інтернет-майданчики і, звичайно, алкоголь. У людини не повинно залишатися часу на себе, потрібно зробити її максимально зайнятою! Сотні розважальних телешоу, серіалів, комп’ютерних ігр допоможуть розслабитися після напруженого робочого дня. З усіх екранів будуть литися епатаж, еротика, тупий гумор і неадекватність. Це дозволить дезорієнтувати увагу людини, притупи її почуття самозбереження, зробить маріонеткою в руках великих корпорацій.

3. Жалюгідний гумор, гра на сексуальних інстинктах
Як зняти денне напруження? Завалити робочий стіл смішними картинками, мемами, відео з котиками та порнушкою. Нехай наш «пішак» отримує хороші емоції, підсаджується на матючний гумор і вульгарні комедії, розуміння яких не вимагає розумових зусиль. І непомітно так деградує, обростаючи ледачим жирком.

4. Підживлення почуття значущості, унікальності кожного
Немає краще споживача, ніж людина, яка прагне самоствердитися, виділити свою несхожість на тлі більшості. Такими людьми керує прагнення підживити своє відчуття власної важливості – стати власником самого статусного авто, самого ексклюзивного одягу, самого модного гаджета та іншого барахла. Вона унікальна і значима, вона бере від життя найкраще і пускає пилюку в очі суспільству. Покупки допомагають скинути стрес, втілюють собою сенс її існування і життєві досягнення. Принаймні, думати про це приємно.

5. Пропаганда чорно-білого мислення
Є тільки біле і чорне, хороше і погане, правда і брехня – іншого не дано, ніяких півтонів і відтінків. Така категоричність породжує нетерпимість до інакомислення, небажання розширювати рамки свого мислення, вузькість сприйняття, відсутність варіативності у важливих питаннях. Більше немає необхідності оцінювати подію з різних сторін, все заздалегідь вирішено кимось згори!

До чого призводить культивування дурниці?

За допомогою мас-медіа заохочується розвиток таких якостей серед співгромадян, які допомагають виростити ідеальних споживачів. Людей провокують керуватися низинними бажаннями, маніпулюють їх інстинктами, грають на емоціях. Заохочується егоцентризм, прагнення відповідати нав’язаним ідеалам краси і привабливості, впроваджується підсвідома агресивність, жадібність, самозакоханість і впевненість у власній винятковості.

Ідеальний споживач повинен керуватися особистим егоїзмом, рівнятися на стереотипи і світові тренди замість того, щоб слухати себе і спиратися на свої реальні потреби. Купуй більше, думай менше, відповідай нашим очікуванням про тебе! Ідеальна маса йде на повідку у красивих картинок, бере за основу «хочу», а не повинен, перестає піклуватися про природу і благо ближнього. Вона занадто засліплена своїм «я», їй ніколи думати про майбутнє.


понеділок, 2 жовтня 2017 р.

02.10.2017р. Б. / «ЗБЕРІГАТИ ПАМ'ЯТЬ ПРО БОГА І РОЗБУДИТИ ЇЇ В ІНШИХ ЛЮДЕЙ»

Остання неділя вересня – це день катехита в нашій українській греко-католицькій Церкві. Це професійний день усіх тих, хто катехизує, тобто навчає святих правд віри, речей про Господа Бога і про Святу Церкву. Бути катехитом – це особливе покликання, дуже цінне і надзвичайно відповідальне. Катехитом може бути єпископ, священик, монах чи монахиня, і навіть, звичайний мирянин. Головне покликання катехита, за словами Папи Франциска – це зберігати пам'ять про Бога і розбудити її в інших людей.

         Вже досить знайоме нам слово «катехизація» має грецьке походження: наприклад слово «κατηχισμός» - перекладається як «навчаю», а слово Катехизм походить з грецького «κατήχησις» - навчання. В Новому Завіті Святий Лука і апостол Павло вживають слово «katechejn» в розумінні усного передавання і переказування чогось іншим. Звідси слово катехит – означає вчитель правд віри, а катехуменат – це період навчання перед хрещенням, катехизація – це саме навчання, а катехитика – це наука про навчання правд віри, катехизм – це книга правд віри, офіційно затверджена Церквою. Отже, катехизація має на меті навчити людей правд віри, приготувати їх до активного церковного життя, або, як ми кажемо, оцерковити людину.

Покликання бути катехитом має кожна людина, якби дивно це не звучало. Саме християнська чеснота любові зобов’язує нас дбати за добро наших ближніх, а це означає дбати, щоб наші ближні любили Господа Бога понад усе і ближнього свого як самих себе.

В першу чергу катехитами є наші єпископи. Саме вони відповідальні за навчання правд віри для всієї Церкви. Ми знаємо, що Святіший Отець Папа Римський кожної середи проводить загальну аудієнцію – зустріч з вірними з цілого світу і проводить навчання на різні теми. Єпископи цілого світу, а в нас в Україні Синод Єпископів часто навчають – видають документи, в яких пояснюють багато різних речей, які стосуються правд віри, об явлених Господом і проповідуваних Церквою.  Дуже гарно писав апостол Павло до свого учня Тимотея, єпископа Ефесу: «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усією терпеливістю та наукою. Бо буде час, коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок. Ти ж будь тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю євангелиста, виконуй твою службу» (ІІ Тим 4,2-5).

Кожний священик, який бере участь у священстві Христа і діє від імені єпископа, також покликаний катехизувати. Це є святий обов’язок, від якого ніхто нас не звільняє. Тому кожен священик, а особливо ті, які є парохами і адміністраторами, покликані навчати правд віри і здавати звіт про це своєму Єпископу. Праведний Митрополит Андрей Шептицький звертаючись до духовенства так промовляв: «Катехизація - це перший і рішучо найважніший обов`язок душпастиря. Хто його не сповняє, йому можна слушно зробити закид цілком не совісного душпастирування. Хто, відповідно, дбає про молодь шкільну і виховує її на добрих християн, цей заслуговує на всяке признання» (1901, Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства). Тому кожен священик має святий обов’язок від Церкви і від свого Єпископа, при парафії організувати і дбати за розвиток катехитичної школи, в якій би усі діти, чи то міські чи сільські, мали нагоду вивчати правди віри і пізнавати Господа  Бога.

Катехитами дуже часто у наших парафіях, як міських так і сільських, сестри монахині чи брати монахи, які, посвячуючись повністю служінню Господеві, з радістю сповняють їхні обов’язки. Діти, приготовані до першої Святої Сповіді і до урочистого Святого Причастя, дуже часто, на все життя запам’ятовують тих осіб, які їх готували і супроводжували в часі навчання. З одного боку це є гарне і святе покликання – навчати про Господа, а з іншого боку і велика відповідальність, бо зобов’язує катехитів готуватися, читати, самим пізнавати, щоб мати чим ділитися з іншими. Ніхто бо не може дати того, чого сам не має. Таке зобов’язання – готуватися до лекцій, пізнавати і читати належить не лише катехитам, але і вчителям християнської етики по наших навчальних закладах – школах, коледжах, ліцеях, університетах, які взяли на себе такі обов’язки бути вчителями. Було би дуже несправедливо взяти додаткові години лекцій і не готуватися серйозно до цих предметів, які покликані вкласти в серце дитини Божого Духа.

Але і кожен вірний нашої Церкви також покликаний бути катехитом. У своєму листі «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» Глава нашої Церкви навчає, що «що кожен віруючий має обов’язок щоразу глибше пізнавати правди святої віри протягом усього свого життя, а духовенство не має права уникати обов’язку навчати віри своїх вірних не лише проповіддю, але й катехитичним служінням. Коли йдеться про катехизацію, то в нашому розумінні – це постійний процес входження в таїнство Церкви, який стосується не лише дітей, які готуються до прийняття Святих Таїнств. Постійна і безперервна у віковому сенсі катехизація дітей, молоді, дорослих і старших – необхідна умова живої парафії». Скільки людей пам’ятають, що їхніми першими «катехитами» були бабусі чи дідусі, батьки чи матері: ті, хто вперше навчив молитися молитву «Отче Наш» чи молитву до ангела хоронителя; ті, хто вперше розказав про те, що ми сотворені Господом Богом і покликані Його любити, Йому служити, втікати від гріха і спасти свою душу; це ті, хто вперше навчили нас хреститися.

Отже, катехизація – це виконання заповіту Ісуса Христа: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28, 18-20). Той, хто катехизує, повинен сумлінно готуватися, сам пізнавати і поглиблювати свої знання, і з любов’ю та систематично , впорядковано навчати інших те, у чому сам утвердився.

Тому, дорогі і боголюбиві християни! Сьогодні день, коли, найперше просимо в Господа благодаті для всіх, хто навчає правд віри і хто за своїм покликанням є катехитами. Сьогодні прошу всіх батьків подбати, щоб ваші діти брали участь у катехизації, бо так ви виконаєте ваш батьківський обов’язок. Саме зараз, у ці дні, по наших парафіях розпочалися уроки катехизації. Вам, дорогі хресні батьки, хочу нагадати, що серед Ваших обов’язків є основний – дбати за християнське виховання Ваших похресників: довідайтеся чи вони ходять на уроки катехизації і допоможіть їм в цьому.

Ісус Христос вже давно дав нам наказ пізнавати правду, щоб стати вільними людьми (пор. Ів 8,32). Катехизація – цн спосіб пізнавати правду, а катехіт, як навчав Папа Франциск ще у 2013 році, - це «той, хто зберігає та підтримує пам’ять про Бога, зберігає її у собі та вміє розбудити її в інших людей», а також той, «який кладе цю пам’ять на служіння звіщенню; не для того, щоб себе показати, не для того, щоб говорити про себе, але для того, щоб говорити про Бога, про Його любов та вірність».

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:  Воїни Христа Царя

пʼятниця, 29 вересня 2017 р.

29.09.2017р. Б. / Церква і Життя. Полудневий біс

“У випадку, якщо ви почуваєтеся неспокійними, збудженими і не можете бути уважними в обідню пору, у мене є пояснення для вас”, – пише Владика Петро Стасюк у своїй статті для газети Церква і Життя.

Це “полудневий біс”. Ви, напевно, не чули про цього конкретного демона, але він існує. Праотці нашої церкви, які були ранньо християнськими лідерами приблизно 1700 років тому, часто називають це духовним розладом. Вони описали смуток, який може вразити людину без видимих ​​причин. Католицька енциклопедія описує це як “нездатність працювати чи молитися”.

Протягом століть багато хто досліджував це і писав про це. У наші часи все ще пишуться книги про це. Важливим прикладом є відомий католицький письменник Томас Мертон. Сьогодні дехто каже, що це лише форма депресії, яка вражає у певний час дня. Але я тут не кажу про психологічні умови, а духовні. Однак обидві, на жаль, пов’язані.

Кожен може переживати це, але духовні письменники вважають, що старші дорослі люди є найбільш схильними до цього. Св. Іоанн Хреститель, стверджує, що цей біс пов’язаний з нудьгою. Іншими словами, “відсутність фокусу”. Немає сумніву, що справжній демон, а не той, який з’являється під час обіду, абсолютно прагне знищити нашу віру і наше спілкування з Богом. Причиною того, що більшість людей перестають молитися чи займатися Божими ділами, полягає в тому, що вони втомилися від нього і просто втратили інтерес. Демон хоче, щоб ми повільно, але повсякчасно “позбувалися любові ” до тих, кого ми повинні любити, а серед них і Бога.
Ми знаємо, як ми перестаємо ходити до церкви, перестаємо молитися, не допомагаємо нужденним, як ми звертаємо увагу на себе, а не на Бога, який є справжнім автором нашого життя.
Наш катехизм “Христос – наш Паска” навчає нас, що з моменту нашого хрещення кожен християнин вступає в духовний бій. Святий Павло нам каже (Еф 6:12), що наша боротьба не тільки проти тіла і крові, а проти “духовних сил зла”. Це серйозно!

Наш катехизм далі говорить нам, що шлях боротьби з цими спокусами,  це бажання робити що-небудь корисне, – це молитися, постити і дати милостиню (пожертву). Це ключі для зосередження уваги на нашому особистому баченні в нашому пошуку Бога.

Ми всі знаємо, що це правда. Ми знаємо, як ми перестаємо ходити до церкви, перестаємо молитися, не допомагаємо нужденним, як ми звертаємо увагу на себе, а не на Бога, який є справжнім автором нашого життя.

Владика Петро Стасюк
Єпархій Української Греко-Католицької Церкви у
Австралії, Новий Зеландії та Океанії

***
Ця стаття опублікована у №7 газети Церква і Життя, серпень 2017 рік

четвер, 28 вересня 2017 р.

28.09.2017р. Б. / Катехит — це християнин, який носить у собі пам’ять про Бога, щоб ділитися нею з іншими

«Поможіть нам, священикам, поможіть мені, Вашому душпастиреві, розширити між людьми, а передовсім поміж молодими, знання святої віри, знання катехизму. Це найліпший спосіб причинитися по своїх силах до душпастирської праці в Церкві, це найкращий спосіб виконати самим ділом християнську любов ближнього, а тим покажете також і найкращу та найбільшу любов до свого народу», - Митрополит Андрей Шептицький.

Із благословенням працювати легко, вірніше, не працювати, а служити ближньому. Адже катехизація — це не фахова робота, а місія. Це покликання служити в Церкві.

На цей навчальний рік благословення на катехитичне служіння в наших парафіях отримали 147 осіб.Майже сім десятків із них прибули до Дрогобича, щоб отримати це благословення особисто із рук свого Архипастиря. Відбулась ця подія напередодні Дня катехита 23.09.2017 р. Б.

Розпочали цей благодатний день із Архиєрейської Божественної літургії у катедральному соборі Пресвятої Трійці. Особливої урочистості богослужінню надавав ангельський спів хору під керівництвом п. Ірини Захарій.

У своєму пастирському слові Владика Григорій Комар наголосив на важливості Катехитичної комісії та самого катехитичного служіння в Церкві, яке не приносить ні фінансового збагачення, ні особливої слави чи поваги, а часто ще й наражається на нерозуміння з боку тих, хто мав би допомагати. Та просив, щоб катехити не опускали рук, а продовжували засівати зерно, а ріст дасть Господь.

По закінченні літургії Владика Григорій звершив Чин благословення на катехитичне служіння.

«Благословенна катехитична родина» відправилась до залу єпархіального управління, де після святкової трапези відбувся семінар.

Ми, катехити, збагатилися безцінним знанням про головні гріхи та протилежні їм чесноти. Саме такою була тема семінару, який провів о. Микола Витівський, Голова єпархіальної Катехитичної комісії. Ґрунтовно і дуже доступно о. Микола пояснив розуміння гріха та першопричини гріховного стану людини – пристрастей. Закарбувалась у пам’яті теза: «Вести боротьбу тільки із гріхами-вчинками так само безуспішно, як зрізати бур'яни, що з'являються на городі, замість того, щоб виривати їх з корінням і викидати.Корінь усякого гріха – пристрасть».

Саме на цю тему в листопаді буде проводитися інтелектуальна гра «Що? Де? Коли?» для дітей двох вікових категорій. Голова комісії заохочував катехитів активно готувати команди до цього заходу, який буде проводитися на всеукраїнському рівні.

Хочемо подякувати усім, хто в цей день послужив нам, катехитам. Дуже приємні відчуття, що ми потрібні Церкві. Здавалось, що тобі «виросли крила», і ти готовий «летіти» на свою парафію, широко відчинити двері катехитичної школи, запрошуючи усіх до «спільного причастя» Божим Словом.