ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! - СЛАВА НАВІКИ!
СЛАВА УКРАЇНІ! - СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, необхідність створення цього блогу зумовлена актуальною потребою захисту і плекання СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ у нашому, вельми зраненому багатьма незагойними гріховними ранами, протягом кількох століть поневолення, українському народі.

пʼятниця, 15 грудня 2017 р.

15.12.2017р. Б. / 25 речей, які ти робиш через те, що ти – католик (а інші про це не здогадуються)

Католики мають багато чудових ритуалів та традицій, які є багаті своїм значенням, однак для тих, хто «не в темі», ці вчинки можуть здаватись дивними.

Іншим особам, котрі спостерігають нашу поведінку, не завжди очевидно, що ми робимо певні речі через нашу любов до Бога і наше прагнення наблизитись до Нього.

До цього переліку було додано кілька жартівливих моментів. Навряд чи я єдина особа, яка інтуїтивно приклоняється на коліно при вході в кінозал і виході з нього?)))

Коли ми вміємо посміятись самі над собою, це допомагає нам практикувати чесноту покори; але водночас важливо усвідомити, коли ці ритуали часом втрачають своє значення і стають рутиною.

Проглядаючи цей перелік, застановись і подумай над тим ЧОМУ ми робимо ці речі. Пригадай, яке їх значення. Якщо ж у переліку є такі речі, яких ти не робиш, застановись: можливо, варто почати…

Ось 25 речей, які ти робиш через те, що ти - католик, а інші про це не здогадуються:

1. Коли заходиш в кінозал, автоматично хочеш приклонитись на коліно і перехреститись (мабуть, ця звичка пов’язана з рядами сидінь, що нагадують церковні лавки)
2. Ти молишся перед кожною їжею (навіть в ресторані)
3. Ти пропускаєш інших поперед себе (Ти знаєш, що в небі «останні будуть першими» Мт. 20,16)
4. Ти не клянешся і пошепки кажеш: «Прости, Господи», коли чуєш, що інші використовують Боже ім’я намарно (ти знаєш, що Боже ім’я намарно вживати не слід)
5. Ти віддаєш гроші на благодійність (Церкві, убогим, потребуючим, тим, кому вони потрібні більше, ніж тобі, бо ти знаєш, що це Божий дар і ним потрібно ділитись з іншими)
6. Ти одягаєшся скромно (і не тільки тоді, коли йдеш до церкви)
7. В суботу ввечері ти приходиш додому не пізно, щоб не проспати ранок неділі (тобі ж треба йти до церкви)
8. Ти розмовляєш з тією особою, яку всі ігнорують (ти знаєш, що «те, що ви зробили найменшому з оцих, ви Мені зробили» Мт. 25,40)
9. Ти серйозно ставишся до своєї ролі хресного батька/хресної матері (ти розумієш, що твій обов’язок – далеко не дарувати подарунки на уродини)
10.  Ти не їси м’ясо в п’ятницю і в період посту
11. Ти не береш участь в офісних плітках (і в принципі, стараєшся не пліткувати)
12. Ти цінуєш красу створіння (бо знаєш, хто її Творець)
13. Ти робиш знак хреста, проїжджаючи чи проходячи повз храм (ти знаєш, що там живе Ісус)
14. В тебе в сумці є вервиця, і в машині, і в кишені.. і багато де (ніколи не знаєш, коли знадобиться скористатись цією потужною зброєю)
15. Ти не мусиш завжди бути правий, вмієш сказати «вибач» і останнє слово не мусить бути за тобою (і ти вмієш визнати, що помилився, оскільки практика сповіді вчить тебе визнавати свої помилки)
16. Ти не віриш в гороскопи (спокійно переходиш дорогу після того, як її перебіг чорний кіт… і взагалі не віриш в забобони)
17. Ти не зраджуєш своїй дружині/чоловікові, бо на шлюбі перед Богом обіцяв вірність (і для тебе це не пусті слова, бо розумієш, що обіцяв це в присутності самого Бога)
18. Ти не робиш аборт (бо розумієш, що всередині в тобі жива дитина, яку ти не можеш вбити)
19. Перед поїздкою на відпочинок ти обов’язково шукаєш, де розташована найближча церква і який там розклад богослужінь (ти знаєш, що від Бога канікул немає)
20. Ти носиш на шиї розп’яття або медалик (і для тебе це не аксесуар)
21. Тому, хто в скруті, ти кажеш: «Я помолюсь за тебе» і дійсно це робиш (можливо, навіть маєш список молитовних намірень)
22. Перед тим, як прийняти серйозне рішення, ти береш час на роздуми (тобі потрібно поговорити про це з Богом в молитві і дізнатись Його волю).
23. В тебе щільний графік, але ти все-одно знаходиш час на молитву, читання Св. Письма, іспит совісті, реколекції, Службу Божу серед тижня….і паломництва (ти розумієш, що коли віддаєш свій час для Бога, Він дбає про всі решта твої справи)
24. Ти знаєш справжнє значення слова «блаженство» (і розумієш, що воно не має нічого спільного з грошима, відпочинком, красою, славою і успіхом у світі)
25. За різних обставин ти випромінюєш спокій, радість та вдячність (ти знаєш, що в Бога все під контролем і довіряєш Його планам)

«Католицький оглядач» за мотивами Catholic Link

Джерело:  Воїни Христа Царя

четвер, 14 грудня 2017 р.

14.12.2017р. Б. / МИЛОСЕРДЯ: ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ

Готуючись до великого празника Різдва Христового, кожен з нас по-особливому переживає цей час Пилипівки: хтось більше часу приділяє молитві і духовному читанню, хтось практикує чесноту стриманості у їжі і напоях чи, обмежуючи себе у якихось навіть дозволених утіхах, а хтось інший старається щедріше практикувати діла милосердя. Саме цими трьома головними добрими ділами Церква закликає нас переживати час посту: більше треба молитися, вистерігатися зла і творити добрі діла, щоб, відновившись, достойно святкувати Прихід Божого Сина серед нас.

Ми вже роздумували з нашими читачами про потребу глибшої і частішої молитви у житті християнина, особливо у приготуванні до Різдва Христового. А зараз прагну зупинитися на темі милосердя. Таке красиве українське слово, яке нагадує нам про зміст всього, що його стосується: мати миле серце, відкрите на потреби інших, це діяльне прагнення допомогти кожному, хто знаходиться у потребі. Милосердя є втіленням заповіді любові до Бога і до ближніх.

Милосердя стосовно наших ближніх є наче промінчиком того милосердя, яке Господь Бог має стосовно людини. Папа Франциск сказав такі гарні слова: «Милосердя Бога – це Його відповідальність за нас. Він почувається відповідальним, тобто він прагне нашого блага і хоче бачити нас щасливими, сповненими радості і миру. Саме на цій хвилі має перебувати милосердна любов християн». Наше ж милосердя є також нашою відповідальністю за наших ближніх і бажанням, щоб вони були щасливі і радісні.

Святий Іван Золотоустий всім нам подає правило для цього благодатного часу: «Ти постиш? Докажи мені це своїми ділами! Якими, скажеш, ділами? Коли побачиш бідного, дай милостиню. Коли маєш ворога, примирися. Коли побачиш свого друга щасливим, не завидуй! Що за користь, коли ми стримуємося від птиць і риби, а гриземо і з’їдаємо братів». Святий говорить нам про милостиню – як конкретний знак правдивого посту.

Наша Церква в грудні відзначає празник милосердя – празник Святого Миколая, якого ми знаємо як того, хто чинив милосердя і чинив його таємно, дотримуючись євангельського правила. Сам Христос дав чітку вказівку про те, яким має бути милосердя: «Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі. Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6,1-4).

Слова Господні вчать нас, християн, кількох дуже важливих речей у відношенні до цієї християнської практики:
  1. Необхідно чинити конкретні діла милосердя і бути милосердними з ближніми. Ці діла написані в Катехизмі Церкви і їх є 14 – 7 для душі і 7 для тіла. Їх необхідно вивчити напам’ять і практикувати – кожен в міру своїх можливостей. Є люди, які протягом свого життя повторюють: «Як я дороблюся, як я зароблю, як я «стану на ноги», тоді я буду допомагати іншим», а з таким правилом ніколи ані не доробляються, ані не допомагають, а тільки обіцяють. Це дуже помилковий підхід до життя в цілому. Можна допомагати ближнім і матеріальним, і духовним способами.
  2. Не можна чинити діла милосердя на показ «перед людьми», але старатися це робити таємно: «Нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права» (Мт. 6,3).  Є велика спокуса чинити щось перед іншими, щоб інші нами захоплювалися, нас величали і щоб ми, таким чином, забирали собі славу, яка належить Богові. Хоча знаємо, що в іншому місці Господь навчає, щоб ми свідчили перед іншими нашими добрими ділами і нашим життям: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5,16). Все залежить від того, яку ціль переслідує людина – сподобатись Богові чи людям.
  3. Не говорити іншим про ті діла милосердя, які я чиню чи вчинив у минулому – «не трубити», щоб нас хвалили люди. Неодноразово можна зустріти випадки, коли хтось чинить діла милосердя і прагне за це мати нагороду, особливу віддяку, чи сюжет на телебаченні, чи так зване «многоліття» у храмі та привселюдну подяку. Є особи, які завжди «трублять» перед іншими про свої добрі діла, а забувають, що є євангельське правило: «нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права» (пор. Мт. 6,3).
  4. Діла милосердя можуть бути гарною нагодою для відпокутування провин чи кар. Тому священик після сповіді може дати таку покуту – вчинити те чи інше діло милосердя. В Старому Завіті пророк Даниїл дав таку пораду царю Навуходоносорові: «Тому, о царю, нехай моя порада буде тобі до вподоби: спокутуй твої гріхи милостинею і твої переступи - милосердям до бідних; може, й продовжиться твій спокій-благополуччя» (Дан. 4,24), а апостол Петро сказав: «Майте велику любов один до одного, бо любов силу гріхів покриває» (І Пт. 4,8).
  5. Оскільки ми надіємося на Боже милосердя, тому повинні і ми його практикувати, чинячи конкретні діла: «Бо суд немилосердний для того, хто не чинить милосердя. Милосердя ж понад суд». (Як. 2,13). Багач терпів тяжкі муки у вічності і без Бога не через те, що був багатий, а через те, що у своєму багатстві не помічав біля свого дому бідного Лазаря і за життя вже отримав всі свої блага (пор. Лк. 16, 19-31).
Тому, дорогі наші читачі, вітаю Вас з днем Святого Миколая, який є для нас Учителем Милосердя, бо він навчився від Ісуса Христа і практикував Його заповідь «будьте милосердні» (Лк. 7,36). Бажаю Вам мати милосердне серце – співчутливе, лагідне, добре, просте, щире, відкрите на потреби ближніх. Погляньте на осіб, котрі з Вами живуть під одним дахом, на тих, які ходять до одного храму, на тих, які працюють на одній роботі: чи Ви до них милосердні – у думках, у словах і на ділі? Нехай Господь дарує кожному з нас милосердне серце.

о. Йосафат Бойко, ВС  Авторська колонка

Діла Милосердя для тіла:
1. Голодного нагодувати
2. Спраглого напоїти
3. Нагого зодягнути
4. Подорожного в дім прийняти
5. Недужому послужити
6. В’язня відвідати
7. Померлого похоронити

Діла Милосердя для душі:
1. Грішника від гріха відвернути
2. Невіжу навчити
3. У сумніві порадити
4. Сумного потішити
5. Кривду терпеливо зносити
6. Образу з серця прощати
7. За живих і померлих молитися

Джерело:  Воїни Христа Царя

середа, 13 грудня 2017 р.

13.12.2017р. Б. / Чудовий спосіб пояснити дитині правду про св. Миколая

Припустимо, коли твоїй дитині було 2 чи 3 рочки, ти вирішила (-ив) розповісти їй загадкову історію про святого Миколая: як він вночі приходить з мішком подарунків; хтось додає в цю історію мотиви від Санта Клауса про комин і сани з оленями, хтось розповідає про ангелів, які допомагають святому… Кожен з батьків дає волю своїй фантазії або розповідає те, у що вірив, коли сам був дитиною…

А тепер дитині вже 6 чи 7 років, вона ходить до школи, спілкується з іншими дітьми, які розповідають їй, що Миколая не існує…   І ти хочеш розповісти дитині правду… Але як це зробити? Ти не хочеш, щоб дитина зрозуміла, що ти її обманювала стільки років… І що тобі сказати? «Вибач, сонечко, я тобі брехала. Миколая не існує»?

Однак, є одне дуже хороше рішення як вийти з цієї ситуації: як розбити цей міф, але водночас зберегти дух щедрості цього свята?

Для початку запроси свою дитину «на каву» (чи тепле какао). Це доросле «побачення», під час якого ти розкажеш дитині дорослу інформацію – свого роду церемонія посвяти в «доросле» життя. Потім поясни, що дитина вже занадто доросла для того, щоб отримувати подарунки від Миколая, АЛЕ – і тут вся сіль – тепер вона достатньо доросла для того, щоб стати «Миколаєм».

Так, можна подати це в рамках того, що є «роль» Миколая (чи його помічника), яка передається дитині тоді, коли вона досягає певного віку; і тепер дитина може приносити радість іншим, цілком анонімно даруючи щедрі подарунки іншим. Нехай дитина обере когось (наприклад, молодшого брата чи сестричку, сусіда, знайомого чи дитину з притулку), для кого стане «Миколаєм». Дитині потрібно буде придумати, ЩО ця особа хоче в подарунок, а потім придбати чи зробити цей подарунок, і зрештою – анонімно доставити за місцем призначення. І так кожного наступного року.

І це не лише спосіб для батьків «викрутитись» з міфу про Миколая, але й навчити дитину, що кожен з нас може бути щедрим дарувальником. Дитину це також вчить зауважувати цінності і потреби інших, допомагати ближнім. Насправді, ці цінності найпростіше плекати під час періоду Різдвяних свят і свята Миколая, коли в повітрі витає дух щедрості, благодійності, радості. А з доброю настановою від батьків діти вчитимуться не лише приймати, але й дарувати іншим доброту та щедрість, таким чином приєднуючись до цього «духовного ДНК».

А як щодо тієї історії, яку ти розповідала дитині 5 чи 6 років тому? Це не була брехня. Святий Миколай – реальний святий, який існує. Він робить так, щоб кожна дитина (і не тільки) отримувала подарунки від його «помічників».

«Католицький оглядач» за мотивами Aleteia

Джерело:  Воїни Христа Царя

вівторок, 12 грудня 2017 р.

12.12.2017р. Б. / «Військовий капелан ‒ це знак присутності Бога в нелюдських обставинах», ‒ Блаженніший Святослав до військових капеланів УГКЦ

У понеділок, 11 грудня, у Києві Божественною Літургією у Патріаршому соборі розпочався ХІ-ий з’їзд військових капеланів. Його мета: покращити служіння для військовослужбовців та їхніх рідних у непростий для Української держави час. Протягом трьох днів сто військових капеланів, які пройшли фронт РУВ, обмінюватимуться досвідом та намагатимуться знайти відповідь на ті актуальні виклики, з якими зараз зіштовхуються.

На початку з’їзду Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час своєї проповіді наголосив на тому, що усі ми «маємо наполегливо добиватися цілі ‒ забезпечувати і зберігати мирне небо та мирний шлях».

«Цікаво, що у сьогоднішньому Євангелії (Лк. 19, 37-44, ‒ ред.) Ісус Христос говорить дуже глибоку фразу, яку ми часто забуваємо: “Чому ти, місто, не зрозуміло дороги, яка веде до миру?” Дорога до миру полягає в тому, щоб зрозуміти час відвідин Бога. Що це за відвідини? Це момент, коли Всевишній навідується до свого народу, це засвідчення присутності Бога поміж усім народом. Адже Бог є джерелом миру. А те, що люди не розуміють, не бачать і не хочуть Божої присутності веде до знищення», ‒ переконаний Предстоятель.

На думку Блаженнішого Святослава, ми маємо усвідомити місію і завдання Церкви, військового капелана для українського воїнства. «Військовий капелан ‒ це знак присутності Бога в нелюдських обставинах. Наша з вами місія ‒ бути свідком того, що Бог навідується до свого народу, а також показати Україні дорогу до миру. Якщо наш народ не зрозуміє дороги до миру, то Христос буде плакати над нами так, як плакав над Єрусалимом!» ‒ зазначає Глава УГКЦ.

За словами Предстоятеля УГКЦ, наші воїни ‒ це наші захисники, які для нашого миру здатні жертвувати найдорожчим ‒ своїм життям. «Наш воїн нас захищає! Він жертвує собою в ім’я миру! А ми з вами прокладаємо дорогу, яка веде до цього миру. Ми маємо показати Бога серед своїх воїнів, щоби та військова частина, щоб ті серця військовослужбовців не пропустили часу Божих відвідин!» ‒ підкреслив Глава Церкви, говорячи про важливість місії військового капелана.

У коментарі для Департаменту інформації о. Любомир Яворський, заступник керівника Департаменту військового капеланства, розповів, що цей з’їзд є особливим, адже він є перший, на якому присутні 32 капелани, які є офіційно працевлаштовані у військових частинах. Мета такого заходу ‒ переглянути служіння військових капеланів, підбити підсумки діяльності протягом року для покращення ефективності такого служіння.

«На з’їзді ми, військові капелани, заслухаємо як відбувається служіння військових капеланів у трьох силових структурах: у Збройних силах України, у Національній гвардії України і Державній прикордонній службі України. Крім того, з’їзд передбачає конференцію військових капеланів, на якій ми розглянемо історичний ракурс військового капеланства, ідентичність служіння військового капелана та характер відносин Церкви і держави. Більше того, ми розглянемо міжконфесійне середовище, в якому опинився капелан, тобто як саме він може послужити для всіх», ‒ зазначив о. Любомир Яворський.

Окрім цього, на з’їзді духівники обговорюватимуть специфіку соціального служіння, особливо про допомогу сім’ям загиблих військовослужбовців, а також про тонкощі міжконфесійного служіння, фундамент якого такий: «Капеланське служіння у поліконфесійному середовищі: опікуватися всіма, сприяти іншим, служити своїм». У рамках таких обговорень в останній день з’їзду до капеланів навідаються по одному представнику від Української Православної Церкви Київського Патріархату, Римо-Католицької Церкви та протестантів (п’ятидесятників і баптистів), щоб вони якнайбільше розповіли про специфіку їхніх конфесій.

На з’їзді також є присутні представники Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗСУ, Національної гвардії України та Державної прикордонної служби України, які також долучалися до організації заходу.

Нагадаємо, що греко-католицькі капелани одні з перших підтримали ЗСУ у 2014 році. В УГКЦ наразі є 161 військовий капелан, а з початку Російсько-Української Війни Церквою було здійснено понад 600 ротацій.

субота, 9 грудня 2017 р.

09.12.2017р. Б. / 7 помилок, які ми чинимо з любові до дітей

Я люблю свою доньку. Їй нічого не бракує. Кожну вільну хвилину ми проводимо разом. Щодня я запитую себе: чи я - добра мама? Бо в любові можна допускатись помилок…

Помилка #1: «Виручати» дитину у важких ситуаціях
Люди, які мали в житті численні труднощі, часто собі постановляють, що їх діти будуть мати життя, встелене трояндами. Вони прагнуть до того, щоб усунути всілякі труднощі і проблеми зі шляху своїх чад. Особи, що зростали в бідних сім’ях, де треба було допомагати на господарці, прибирати і варити їсти, а на канікулах працювати, щоб раз в кілька днів дозволити собі поїхати на прогулянку з друзями, коли стають дорослими, пам’ятають про це і прагнуть, щоб їх діти цього не переживали.

Але чому ні? Поставмо собі запитання: чого це нас навчило? Який досвід ми здобули? Може виявитись, що ми навчились цінувати гроші, або ж вперше відчули почуття гордості за себе самих, бо самі чогось добились. Чи дійсно ми хочемо позбавити своїх дітей всього цього? Життя ставить перед нами виклики, а, приймаючи їх, ми перевіряємо на що ми здатні. Ми перевіряємо ким ми є, які наші сильні сторони, а що нам не під силу і над чим варто працювати. «Виручання» обкрадає в дітей ініціативу і мотивацію до дії. Бо для чого мені щось робити, старатись, я ж і так скоро отримаю від батьків усе, чого забажаю? Такий напрямок – по похилій.

Помилка #2: Обороняти від вчинення помилок
Кожен з нас має на рахунку хоча б кілька таких помилок, від яких хотів би застерегти свою дитину. Тому часто ми їй щось забороняємо, переживаючи, що вона отримає поразку. Однак, це - не найкращий шлях. Добра порада: вчитись на чужих помилках – часто є тільки мрією. Насправді, так не вдасться, або ж вдасться, але лише на певний відсоток. Бо як мені зрозуміти природу помилки, яку хтось вчинив: її контекст, обставини, мотивацію, а потім піддати глибоким роздумам і перенести на своє життя? Це дійсно важко. Не неможливо, але важко. А особливо для дитини. Що ж варто зробити для того, щоб наші діти чинили якомога менше помилок?

Існує два шляхи, що доповнюють один одного. Перший – дозволити помилитись. Другий – розмовляти про наслідки. Дозволити помилитись – це знайти момент, коли ця помилка не буде ще багато коштувати дитині, і дозволити дитині її зробити. Використаю метафору: якщо ми ніколи не дозволимо дитині впасти з іграшкового коника, то коли вона сяде на великого коня – падіння з нього буде набагато болючішим. Або ж дозвольмо дитині вчинити помилку в безпечному середовищі перш, ніж вона почне робити її там, де не буде підтримки, де вона буде на самоті. І тоді поговоримо про наслідки помилки, про те, що трапилось, хто постраждав, що можна було зробити по-іншому. В такий спосіб ми допоможемо дитині освоїти поразку, опрацювати її і зробити висновки. Другий шлях, тобто розмова про наслідки і вміння передбачувати, є також дуже важливий. Якщо ми не хочемо, щоб дитина вживала наркотики, то варто переглянути з нею фільм, який показує, що наркотики роблять з людиною, і влаштуймо діалог. Тут важливо розмовляти, а не моралізувати. Послухай, що думає твоя дитина, що чує. Запитай: а що може трапитись, якщо…? А як можна поступити по-іншому? А що в цій ситуації добре? Кожне запитання відкриває нову перспективу і будує порозуміння.

Помилка #3: Вивищувати дитину до небес
Від того часу, коли батьки зрозуміли, що важливо хвалити дитину, ми спостерігаємо різні підходи. Деякі з них – хоча й випливають з найкращих намірів – у віддаленій перспективі є згубними для дитини. Останнім часом мені все більше хочеться замінити слово «хвалити» на «оцінити». «Хвалити» асоціюється з похвалою за добру, бажану поведінку. Як пес, який отримує кісточку за правильно виконану команду. В той же час «оцінювання» є визнанням цінності чийогось досягнення. Дитина дістала в школі «дванадцятку», а я кажу, що пишаюсь нею, бо бачила як вона багато вчилась, готувалась до контрольної і дивуюсь її витривалістю. Це – дуже глибокий комплімент, а подальший розвиток діалогу показує дитині, що я дійсно нею цікавлюсь.

Але можна б було сказати: «Чудово! Повертайся до навчання» - і це вже завчена, автоматична реакція, а не справжнє зацікавлення успіхом, бо ми не присвячуємо свого часу, щоб оцінити зусилля і здобутки дитини. Ще інша справа – перебільшувати у похвалі. Коли вивищуємо свою дитину до небес, з перебільшенням вихваляємо її перед знайомими: «Марічка така здібна, вона наймудріша дитина в школі, в неї тільки одинадцятки і дванадцятки!». І що ми робимо в такому випадку? По-перше, створюємо нереальний образ дитини – бо ніхто не є у всьому і завжди найкращий. Таким чином ми сприяємо вихованню нарциса. Але ще гіршим наслідком є те, що дитина, слухаючи про себе лише в найвищому ступені порівняння, не відчуває, що може зробити якусь помилку, що може це все зруйнувати. Бо в такому випадку розчарує батьків. Тому дитина створює в собі страх перед невдачею і всіма силами намагається задовольнити батьків. У всьому, і навіть у похвалі, потрібно зберігати автентичність і міру.

Помилка #4: Приховувати від дитини правду
Приховування має багато вимірів, і завжди в його основі є страх бути справжнім. Почнімо з такого приховування чогось від дітей, чого їм не слід брати. Коли я була ще дитиною, я завжди знала, де вдома лежать гроші. Батьки час від часу перераховували їх при мені, щоб з’ясувати скільки їх залишилось «до зарплати». Для мене це не була тема-табу. Тому в мене ніколи не було спокуси вкрасти гроші. Я знала, де вони лежать, але коли мені потрібні були гроші, я запитувала батьків чи можу взяти. Якщо в нашому домі не буде тем-табу, тоді кожну ситуацію можна буде розглядати в щирості. Більшість заборон тільки збільшує спокусу їх поламати.

Інший тип приховування – переконувати дитину, що все гаразд тоді, коли так насправді не є. Наприклад, дитина спостерігає і бачить, що вдома нервова атмосфера. Коли вона запитує і отримує відповідь, що все гаразд, тоді вона отримує ще більший стрес, бо підсвідомо знає, що якщо хтось не хоче надати їй відповідь, то це означає, що справа дуже важлива. Крім того, дитина відчуває, що її ігнорують, виключають. Я не розумію, чому не можна сказати дитині, що в нас фінансові труднощі, тому потрібно затягнути пояси. Сідаємо за стіл і всі домашні говорять, від чого готові відмовитись і на чому від тепер будемо економити. Так само можна говорити з дитиною про хвороби і смерть. Чому дитина не має знати, що бабуся погано почувається, що вона хворіє, що ми хочемо її відвідати, щоб додати сил. Це ми, дорослі, боїмось хвороби і смерті, і ці страхи проектуємо на дітей. Ми бережемо їх від них, приховуючи правду про життя: що люди хворіють і вмирають, деколи занадто швидко.

Помилка #5: Заперечувати емоції
«Ну все, не плач. Мама поцілує, і перестане боліти», - часто спостерігаємо таку реакцію батьків тоді, коли дитина розіб’є собі коліно. Я й сама себе неодноразово на такому ловила. На вигляд це тепла, гарна картина, коли дитинка переживає свій біль в обіймах батьків. Але чи насправді переживає? Отож-бо й ні, бо ми не дозволяємо їй пережити біль, а тільки маскуємо його, заперечуємо: «Ну, все-все, вже не болить»…

Цим самим ми даємо дитині повідомлення, що її емоції неправдиві, що її біль не існує. Але ж цей біль є, і він реальний, і дитина зовсім не бреше, і дійсно так себе почуває. Найкраще було б визнати те, що дитина має рацію, сказати, що нам дуже шкода; сказати, що ми не знаємо як швидко, але біль мине – бо так зазвичай буває. Найгірше – це кричати: «Не ний, не так тебе вже і болить!», бо крім заперечення емоцій, ми додатково впокорюємо дитину. Відповідною і звичною реакцією на біль іншої особи є співчуття, а не надавання добрих порад, заперечення чи висміювання.

Помилка #6: Посвячувати самих себе
Не знаю, звідки в нас, батьків, таке велике прагнення посвятити себе заради «добра» дитини… Нам здається, що якщо ми занедбаємо наші потреби, але водночас відповімо на всі потреби дитини – то вона буде щаслива. Немає нічого більш помилкового. Можна занедбати себе і за рахунок власних потреб реалізувати потреби інших, але зрештою ці місяці, чи роки занедбування, дадуть про себе знати.

Відомий польський терапевт Войцех Айхельбергер у своїй книжці «Як виховати щасливих дітей» так відповідає на запитання в назві: «Щоб виховати щасливих дітей, треба самому бути щасливим». Я відчуваю в цьому велику простоту і мудрість водночас. Той, хто в житті буде занедбувати себе самого, буде відмовляти собі в щасті, самореалізації, гідності – не є здатним водночас передати ці цінності дитині. Не є, бо діти дуже добре вміють спостерігати і бачити відсутність спільного між словами і поведінкою батьків. Черпати радість від життя, досягати того, що добре, радіти успіхам – усе це потрібно показувати дитині, а не лише розповідати про них.

Помилка #7: Проектувати майбутнє дитини
Батьки часто говорять, що «підштовхують» дітей в якомусь напрямку, допомагаючи їм зробити «правильний» вибір. Це мав би бути вираз їх «турботи» про дитину. Однак часто це вияв страхів, потреби контролювати, а також вигоди батьків. Моя дитина буде лікарем, юристом, архітектором… Батьки мріють про світле майбутнє для свого чада, про те, що на нього чекає успіх, він знайде ідеального партнера в житті і дасть їм внуків. Однак, при цьому ми часто не звертаємо уваги на потреби самої дитини, вважаючи, що ми знаємо краще, бо вже маємо життєвий досвід. Чому проектування майбутнього дитини може бути виявом страху чи потреби контролювати? Ми не знаємо, що нам принесе майбутнє, але все ж хочемо трошки його відкоригувати. Тому ми будуємо плани і очікуємо, що дитина в них впишеться. Однак ми повинні знати, що це не буде план нашої дитини, а тільки наш. Що це не буде її вибір, а наш. І що таким чином ми відповідаємо не на потреби дитини, а на свої, чи навіть на свій страх перед майбутнім.

Часом тут буває закладена вигода батьків, потреба продовжувати певну традицію, наприклад, батько є стоматологом, тому дитина також має перейняти сімейний бізнес. Ми вважаємо, що завдяки цьому дитині буде легше. Але чи не відбираємо ми в дитини право вільного вибору? І чи, часом, не позбавляємо дитину щастя, обираючи для неї професію, чоловіка/дружину чи місце для життя? Кажуть, що дорога до пекла викладена добрими намірами. Вірю, що кожен з нас хоче для своєї дитини найкращого. Однак, часом варто стати збоку і запитати себе чи когось, кому довіряємо, чи я раптом не хочу «занадто доброго»? І чи те, що я роблю, насправді принесе в майбутньому добрий плід?

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами deon.pl

Джерело:  Воїни Христа Царя

четвер, 7 грудня 2017 р.

07.12.2017р. Б. / „Відкрита Церква. Діалоги” про розвиток богослов’я в Україні

Сьогодні, 7 грудня,  в прямому ефірі програми «Відкрита Церква. Діалоги» говоритимуть про виклики і перспективи розвитку богослов’я в Україні. Початок о 19:00.

Гостем студії Живого ТБ буде диякон Роман Завійський – декан Філософсько-богословського факультету УКУ, перший громадянин України, який захистив докторат з богослов’я в Оксфордському університеті.

Чи потрібні Україні фахівці-богослови? В яких сферах життя вони можуть бути корисними? Яку роль відіграє богословська наука в житті українських Церков? Чи готові вони підтримувати і розвивати власне богослов’я?

А також наскільки богослов’я може бути практичним, і як в сучасному світі жити згідно науки Божої?

Очікуємо також і на ваші запитання, на сторінці «Живого ТБ» у Facebook або за адресою dialohy@gmail.com.


Джерело:   ДИВЕНСВІТ

середа, 6 грудня 2017 р.

06.12.2017р. Б. / 15 діл милосердя, про які ми часто забуваємо

Передріздвяний піст є періодом очікування на народження Спасителя. Впродовж цього періоду Церква закликає нас не тільки відмовлятись від м’ясних страв та гучних забав, але й чинити діла милосердя.

До діл милосердя Церква «офіційно» відносить: (щодо тіла) голодного нагодувати, спраглого напоїти, роздягненого одягнути, подорожнього в дім прийняти, недужому послужити, в’язня відвідати, померлого поховати; (щодо душі) грішника направити, невіжу навчити, тому, хто сумнівається добру раду дати, сумного потішити, кривду терпеливо зносити, образу з серця прощати, за живих і вмерлих молитися.

Але є ще і «дрібні» діла милосердя, які можуть здаватись дуже незначними, однак насправді вони є справжнім, конкретним проявом Божої любові. Серце, налаштоване на Бога, не може залишатись байдужим до інших. Не позбавляй світ своєї посмішки, свого сміху і внутрішньої надії на Бога. Світ потребує цього.

1. Посміхайся. Християнин завжди веселий та усміхнений.
Ми можемо цього не усвідомлювати, однак, коли ми посміхаємось, то піднімаємо настрій людям навколо нас. В нашому щоденному житті, на роботі, вдома чи в школі, радість християнина є благословенням як для інших, так і для тебе. З Христом у твоєму житті ти не можеш бути сумним.

2. Слухай розповіді інших з любов’ю, а не з осудженням.
Слухання – це те, що вирізняє нас, як людей. Кожна історія, яку ми розповідаємо, наближає нас один до одного. І ми ділимось не просто словами, а частинкою нашого життя. Ділитись і слухати – це діла любові, що зближують нас у наших відносинах.

3. Будь завжди вдячний (навіть тоді, коли «нема за що»).
Не звикай до того, що ти отримуєш щось через те, що тобі це потрібно чи просто ти це якось «заслужив». Усе, що ми отримуємо – це дар, ніхто нам нічого не винен (навіть якщо ми за це заплатили). Завжди дякуй. Коли будеш вдячною людиною, будеш і щасливіший.

4. Не забувай говорити іншим, що ти їх любиш.
Ти знаєш, що любиш свою сім’ю і родину, але чи вони це знають? Показувати свою любов, обнімати їх, розповідати, що ти відчуваєш – цього ніколи не буває забагато. Якби Ісус не прийняв людську подобу, ми б ніколи не зрозуміли що таке Божа Любов.

5. Якщо хтось потребує допомоги – допоможи, щоб ця людина змогла відпочити.
Це важливо в сім’ї. Коли хтось потребує перерви, візьми на себе ініціативу і допоможи з обов’язками – особливо тоді, коли ти зауважив це до того, доки тебе попросили. Немає нічого прекраснішого і приємнішого, ніж коли хтось приходить тобі на допомогу в життєвих дрібницях. Коли ми допомагаємо один одному виконувати щоденні обов’язки, життя стає кращим і простішим.

6. Щодня посміхайся до людей, котрих часто зустрічаєш.
Коли ти щодня вітаєшся з людьми, яких часто зустрічаєш, ти починаєш усвідомлювати важливість того, що вони роблять. Людям подобається, коли хтось визнає наскільки важливими вони є для тебе – що ти насправді зауважуєш їх; їхня присутність має значення.

7. Зупинись, щоб допомогти. Розумій, що є особи, котрі потребують твоєї допомоги.
Що тут ще додати? Не важливо, чи це приклад з математики, просте запитання чи голодна особа на узбіччі. Завжди є хтось, хто міг би скористатись твоєю допомогою. Та й зрештою, самі ми часто потребуємо допомоги! Замість того, щоб подумати «це не мої проблеми», чи «це не моя справа»… прояви трохи щедрості і таким чином стань тим, через кого Ісус зможе подіяти в житті твого ближнього.

8. Розмовляй з батьками по телефону чи іншими засобами комунікації.
Коли живеш сам, ти незалежний, в тебе щільний графік, і навіть, можливо, в тебе є своя сім’я. Коли ти знаходиш час, щоб порозмовляти зі своїми батьками, їх зворушує те, що ти думаєш про них, бо вони дуже люблять чути тебе. Будь уважним до їх потреб, просто запитавши як у них справи. Для цього багато не потрібно, однак це – чудовий жест вдячності.

9. Вибери речі, якими не користуєшся і віддай тому, хто їх потребує.
Подумай про свою улюблену сорочку, яка є в тебе ще від тоді, коли тобі було 17 років. Якби ти віддала її комусь, хто її потребує, чи могла б вона стати улюбленим топом для дівчини, котра не має багато сорочок? Якщо в тебе є молодша сестра (чи брат), тоді тобі зрозуміле це відчуття. Дуже добре, коли ти звикаєш цінувати те, що маєш, але це не означає заздрісно і без потреби триматись за цю річ… а швидше бути щедрим у володінні нею. Цілком ймовірно, що хтось набагато більше потребує цю річ, ніж ти.

10. Виправляй інших з любов’ю, а не зі страху.
Чи в ролі батьків, чи вчителів, чи просто друзів, ми часто знаходимось в позиції, коли потрібно застерегти або виправити когось. З іншого боку, наш найкращий товариш має відчувати, що може безпечно вказати на нашу помилку чи провину, бо він/вона хоче, щоб ми це усвідомлювали і ставали кращими. Пам’ятай: це слід робити тільки на основі любові. Любов дозволяє не тільки тимчасово зупинити проблему, але й насправді вирішити її. Водночас, прощення – це те, що дозволяє нам просуватись далі, попри зранення і помилки. Не бійся надати щиру, конструктивну критику іншим (а з іншого боку - в дусі покори приймай братське напоумлення від інших). Любов означає хотіти найкращого ДЛЯ інших і ВІД інших, а також прагнути давати найкраще від себе і бути найкращими заради тих, кого любимо. Тому ми повинні бути ніжними та відкритими, коли надаємо і приймаємо братську (чи батьківську) критику.

11. Прибирай після себе вдома.
Тут непотрібно багато коментарів. :)

12. Звертай увагу на деталі.
Коли ти дивишся на свого друга чи члена сім’ї, чи просто думаєш про них, з більше, ніж просто мимобіжним поглядом чи думкою, то ти показуєш свою любов більш активно і щиро. На приклад, запам’ятати, що твоя подруга любить певний вид квіток і через кілька днів подарувати їй ці квіти, показує їй твою любов і те, що вона тобі не байдужа в більш, ніж загальному значенні.

13. Допомагай іншим долати перешкоди.
Коли ми були молодими, ми з радістю допомагали іншим, навіть не задумуючись над цим. А чому зараз так не робимо? Допоможи комусь нести важку сумку, старшій особі перейти дорогу чи підвези друга в потрібному напрямку. Ці невеликі жести ніколи не забуваються. Будь тією особою, яка досі вірить в те, що у світі є добро.

14. Підтримай ближнього на дусі
Коли в твого товариша якісь проблеми, коли він з чимось бореться, а ти не знаєш чим йому допомогти, ти завжди можеш запропонувати йому своє співчуття, свою вірність, а також чесноту християнської надії. Одним із найбільш заспокійливих факторів в житті є знати, що ти не сам… що хтось нас любить і є поруч з нами тоді, коли нас оточує боротьба і печаль.

15. Радій успіху інших
Прості фрази на зразок «Вітаю», «Я такий радий за тебе» чи «Тобі дуже пасує цей колір» піднімуть цій людині настрій, а нам допоможуть глянути за межі нас самих і побачити в інших людях те, що бачить в кожній особі Бог.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами catholic-link.org

Джерело:  Воїни Христа Царя

вівторок, 5 грудня 2017 р.

05.12.2017р. Б. / «Зміст, ціль і спосіб християнського виховання – привести дитину до Христа», – Блаженніший Святослав у Стрию (VIDEO)

4 грудня 2017 року в Стрийській єпархії відбулись урочистості з нагоди відкриття Єпархіального інституту душпастирства подружжя та сім’ї свв. Йоакима і Анни. З цієї нагоди на цю подію був запрошений Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, який очолив у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці Архиєрейську Божественну Літургію. Пропонуємо вашій увазі переглянути відео проповіді Патріарха УГКЦ.


понеділок, 4 грудня 2017 р.

04.12.2017р. Б. / Завершилася третя всецерковна зустріч координаторів програми «Жива парафія»

Упродовж двох наступних днів єпархіальним координаторам програми «Жива парафія − місце зустрічі з живим Христом» УГКЦ було представлено напрямки розвитку (стратегії) УГКЦ на період до 2020 року, які представив о. Петро Рак , керівник Відділу комісій Патріаршої курії УГКЦ. У виступі особлива увага була звернута на методологію співпраці Патріаршої курії та єпархіальних координаторів.

Отець Петро представив Календарний план Патріаршої курії УГКЦ на 2018 рік, адресар Патріарших відділів та комісій, видання Патріаршої курії УГКЦ.

Отець Віталій Токар, відповідальний за канонічний підрозділ робочої групи, представив принцип формування єпархіальних структур УГКЦ, звернувши увагу на офіційні документи УГКЦ.

Також було зроблено аналіз чинних структур у поодиноких регіонах на прикладах Нью-Вестмінстерської єпархії та Львівської архиєпархії. У своєму представленні о. Віталій зазначив, що єпархіальні структури слугують інструментом для втілення напрацювань Отця і Глави Церкви, Синоду Єпископів УГКЦ та Патріаршої курії УГКЦ.

«Єпархіальне пасторальне планування» стало головною темою четвертого дня зустрічі. Під керівництвом владики Богдана (Данила) координатори із різних регіонів поділилися досвідом формуванням пасторальних планів у їхніх єпархіях. Зокрема, о. Василь Чудійович представив досвід Київської архиєпархії, а о. Юрій Коласа − Австрійського ординаріату, владика Даниїл (Козлінський) − єпархії Покрови Пресвятої Богородиці у Буенос-Айресі (Аргентина), о. Ігор Наконечний − єпархії Святого Володимира у Франції, о. Павло Поточний − Перемишльско-Варшавської архиєпархії, та о. Іван Нагачевський − Саскатунської єпархії.

Згодом с. Валентина Рябушко, координатор стратегії від монашества, представила внесок монашества у програму «Жива парафія», розкривши такі теми: «Особливості парафій, якими опікуються монаші спільноти», «Семінарійна і монастирська формація, запит суспільства і кількість покликань», «Спільнота − місце, яке Бог підготував для того, щоб ми могли виявити, розвивати і служити своїми дарами» та інші.

Також перед єпархіальними координаторами виступив з доповіддю і представив діяльність Пасторально-міграційного відділу експерт ПМВ о. Віталій Храбатин. Священик розповів про роботу Відділу як в Україні, так і на тих територіях, де є наші вірні, але немає ієрархічної структури УГКЦ. Говорячи про майбутню діяльність ПМВ, доповідач представив ідею і потребу створення Місійного інституту, який міг би частково задовольнити потреби вірних УГКЦ у світі і виявив би конкретну турботу про душпастирів, кваліфіковано готуючи їх до служіння поза межами України. Для подальшої комунікації серед вірних УГКЦ у всьому світі була пропозиція більше вживати Інтерактивну карту УГКЦ.

Сестра Луїза Цюпа, заступник голови Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ, розповіла про підготування до наступної теми Синоду «Боже Слово і катехизація» у 2018 року, щоб почути пропозиції та очікування єпархіальних координаторів.

Зустріч у Мадриді завершилася 1 грудня представленням основних завдань наступних кроків для координаторів щодо втілення тематик упродовж всього наступного року.

Фото о. Роман Бобесюк

Секретаріат Робочої групи програми «Жива парафія»

Джерело:  Воїни Христа Царя

субота, 2 грудня 2017 р.

02.12.2017р. Б. / Заклик католицьких єпископів України до усильної молитви за мир 7-8 грудня 2017 року Божого

Наближаючись до Різдва Господа нашого Ісуса Христа – «Князя миру» (Іс. 9, 5), ми, католицькі єпископи України, поновлюємо заклик до ревних молитов за мир, згідно з дотеперішньою практикою кожної церковної спільноти, як-от молитва про Боже милосердя о 15:00 чи щоденна молитва за мир о 21:00...

Заклик католицьких єпископів України
до усильної молитви за мир 7-8 грудня 2017 року Божого

З глибин взиваємо до Тебе, Господи,
Господи, почуй наш голос!
(пор. Пс. 130, 1-2).

Дорогі в Христі!
Четвертий рік поспіль проти нашої Батьківщини ведеться війна. Щоденно віруючі люди України несуть до престолу Всевишнього сльози і біль рідного народу, благаючи в Господа визволення від напасників, захисту і допомоги для тих, хто страждає, вічного спокою для загиблих. Із сердець мільйонів наших співвітчизників до неба лине крик-благання про Боже змилування і про довгоочікуваний мир.

Наближаючись до Різдва Господа нашого Ісуса Христа – «Князя миру» (Іс. 9, 5), ми, католицькі єпископи України, поновлюємо заклик до ревних молитов за мир, згідно з дотеперішньою практикою кожної церковної спільноти, як-от молитва про Боже милосердя о 15:00 чи щоденна молитва за мир о 21:00, поєднана з постом і відповідними молитовними наміреннями. Просимо також настоятелів відпустових центрів та санктуаріїв проводити регулярні молитовні чування за мир в Україні. Наша витривалість і вірність у молитві нехай стане відповіддю на самопосвяту і жертовність наших захисників, як рівно ж – джерелом надії для всіх, хто в Україні страждає від наслідків воєнного лихоліття.

Водночас, як знак особливо інтенсивного благання до небес, поручаємо нашим душпастирям, настоятелям спільнот богопосвяченого життя, провідникам молитовних груп разом з усіма вірними провести Добу усильних молитов за мир від 21:00 7 грудня до 21:00 8 грудня 2017 року Божого.

У духовній єдності з Богородицею – Київською Орантою – у Рік 100-ліття Фатімських об’явлень Матері Божої «єдиним серцем і устами» піднесімо наші руки до небес із твердою вірою в те, що «для Бога немає нічого неможливого» (Єр. 32, 17; Лк. 1, 37), і з глибокою надією на те, що «Господь народові своєму дасть силу; Господь благословить народ свій миром!» (Пс. 29, 11).

Благословення Господнє на вас!

+ Святослав (Шевчук),
Верховний Архиєпископ Києво-Галицький,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
+ Мечислав (Мокшицький),
Митрополит Львівський
Римсько-Католицької Церкви в Україні
+ Мілан (Шашік),
Єпископ Мукачівський
Дано у Львові, 1 грудня 2017 р.Б.

Джерело:  Воїни Христа Царя

пʼятниця, 1 грудня 2017 р.

01.12.2017р. Б. / ПИЛИПІВКА: ГОТУЄМОСЯ ДО РІЗДВА МОЛИТВОЮ!

Наша Церква протягом літургійного року має чотири пости, серед яких є Чотиридесятниця або так званий Великий Піст, Петрівка, Успенський і Пилипівка. 28 листопада, після дня пам’яті святого апостола Филипа, розпочинається передріздвяний піст, який триває до Святого Вечора, 6 січня. Він також триває 40 днів. Перед кожним з двох найбільших літургійний свят -  перед Великоднем та Різдвом – є особливий час приготування, коли Церква закликає вірних пройти певний шлях духовного відновлення, щоби могти гідно і достойно пережити таїнства Христового життя разом із Ним. 

 Цей піст відіграє особливу роль в житті християнина: він є часом закінчення року Божого, а, отже, і часом благодарення за пережитий рік, а також і часом приготування до Різдва Христового, яке щороку переживаємо з особливою побожністю. Різдвяний піст у Західній Церкві називають таким словом латинського походження, як «адвент», що означає прихід, а йдеться саме про прихід Христа, про Його святе народження. Якщо хтось мав нагоду бувати в цей період на Заході або в римо-католицькому храмі, то міг побачити на престолі від однієї до чотирьох різнокольорових свічок, які засвічують поступово, за чотири тижні до Різдва, і вони є таким своєрідним символом, який нагадує про поступове наближення Різдва Ісуса Христа. Цей піст чимось нагадує нам піст Мойсея, який постив 40 днів і тоді удостоївся прийняти таблиці Божих Заповідей. Ми також, гідно попостивши, зможемо прийняти Ісуса Христа – Боже Слово, що станеться тілом – воплотиться і оселиться між нами (пор. Ів 1,14).

  Час приготування до цього свята є періодом, коли ми по-особливому можемо практикувати три добрі діла: молитву, піст і милостиню. 

  Отже, сьогодні ми роздумаємо про молитву. Вона є розмовою з Богом, це час спілкування з Тим, Хто дав нам життя, Хто сотворив всіх і все, Хто щоденно дає нам силу, здоров’я, хліб насущний і утримує нас при житті. Це час, приділений Тому, через Кого постав світ, Тому, хто в один період історії приходить до нас. Про це дуже гарно нам розказує святий євангелист Іван (Ів. 1, 3. ): «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього» і «Було у світі, і світ постав через нього, і світ не пізнав його. Прийшло до своїх, і свої його не прийняли. Котрі ж його прийняли, тим дало змогу дітьми Божими стати, тим, що вірують в ім’я його; які не з крови, ні з тілесного бажання, ні з волі людської, але від Бога народилися. І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми бачили його славу – славу Єдинородного від Отця, повного благодаті та істини» (Ів. 1, 3. 10-14).

  Саме тому в цей період Церква закликає нас більше уваги приділити молитві, щоб внутрішньо приготуватися до приходу Христа, щоб могти «пізнати» і «прийняти» Його. Євангелист Йоан каже, що «світ не пізнав його» і «свої його не прийняли». Саме молитва, спілкування з Богом є засобом, який допомагає нам пізнати і прийняти Його. Цей час ніколи не є втраченим. Людина сьогодні знаходить дуже багато оправдань, щоб не мати часу на молитву: обов’язки, хата, родина, робота, господарка. Але ж ми всі дуже добре розуміємо, що без Божої допомоги ми не матимемо сили, щоби всі ті обов’язки виконувати гідно, достойно, добре і для більшої слави Божої та нашої користі.

  Як часто ми нарікаємо, що нам і то не так, і то не сяк. А за молитву ми забуваємо. Апостол Яків дає нам дуже гарні поради щодо молитви, варті нашої уваги: «Жадаєте i не маєте; вбиваєте i заздрите‚ i не можете досягти? Сваритесь i ворогуєте – i не маєте, бо не просите, просите – i не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших»  (Як. 4, 2-3). А в іншому місці: «Отже, покорiться Боговi; противтеся дияволовi, i вiн утече вiд вас. Hаблизьтеся до Бога, i наблизиться до вас; очистiть руки, грiшники, виправте серця, двоєдушнi» (Як. 4, 7).

Молитися апостол закликає не лише у своїх наміреннях, але і в потребах своїх ближніх (Як. 4, 13-18): «Якщо хто з вас тяжко страждає, нехай молиться. Хто в доброму настрої, нехай спiває псалми. Чи хто з вас занедужає, нехай покличе пресвiтерiв Церкви i нехай помоляться над ним, помазавши його оливою в iм’я Господнє. I молитва вiри зцiлить недужого i пiдведе його Господь; i, якщо вiн грiхи вчинив, прос­тяться йому. Отже, признавайтесь один од­ному в провинах i молiться один за одного, щоб вам зцiлитися, бо багато може щира молитва правед­ного. Iлля був чоловiк подiб­ний до нас, а помолився молитвою, щоб не було дощу, i не було дощу на землi три роки i шiсть мi­сяцiв. I знову помолився, i небо дало дощ, i земля зростила плiд свiй».

  В цей час передріздвяного посту молитовно згадуються також деякі старозавітні патріархи і пророки, які з тугою очікували приходу Месії. Їх приклади для кожного християнина є особливими: саме їх Господь покликав до життя у певний період історії і вони мали особливу місію готувати прихід Месії. Вони не знали, коли це станеться, але вони довіряли Богові і звіщали народові, що Месія прийде. Подібно і кожен з нас, учень Ісуса Христа, повинен відчувати в собі святий обов’язок готуватися та інших готувати до приходу Ісуса Христа – до дня Його Різдва, до дня Його Воплочення. Молитва може дуже нам у цьому допомогти.

  Тому, дорогі наші читачі. Продовжуймо ревно молитися, а якщо в якійсь родині молитва занедбана, то якраз в цьому часі Пилипівки можемо її відновити. Добрим способом заохочуйте своїх хатніх, рідних, друзів і близьких до спільнотної молитви, старайтеся не пропускати недільної Святої Літургії і щоденної приватної молитви, бо молитва – то велика сила. Саме молитва нас може приготувати до зустрічі з Господом, до щирого навернення і до покаянного життя, до перепрошення за завдані комусь кривди і до щирого прощення образ. Саме ці елементи зроблять наш піст милим Богові.

  Завершую такими чудовими словами святого Івана Золотоустого: «Коли я бачу, що хтось не любить молитви і не має до неї гарячої і ревної любові, то мені вже ясно, що він не володіє у своїй душі нічим благородним. Коли ж бачу, що хтось ревно дбає про службу Богові й вважає за велике нещастя, якщо він не може безнастанно молитися, то про такого скажу, що він надійний подвижник всякої чесноти і храм Божий» (Про молитву 1).

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:  Воїни Христа Царя

четвер, 30 листопада 2017 р.

30.11.2017р. Б. / Звернення Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я на Різдвяний Піст

«Вибирай життя, щоб жити на світі тобі й твоєму потомству,
 любивши Господа, Бога Твого»  (Втор.30,19)

Ці слова сьогодні дуже актуальні для нас, українців. У час, коли воїни захищають нашу свободу та мирне життя ціною свого життя, на превеликий жаль, чимало українських громадян стають причетними до смерті невинних дітей, які розпочали своє життя у лонах матерів. Щорічно – понад 200 тисяч абортів, неймовірно велика кількість знищених людей на ранніх стадіях розвитку через контрацептивно-абортивні засоби і процедури штучних запліднень. Зранені серця, зруйновані родини, розпач, цинізм, недовіра, насильство, неспроможність мудро вирішувати проблеми, споживацтво, егоїзм, залежності… Це ще не повний перелік наслідків, які щодня можемо спостерігати навколо.

Вибирай життя! – кличе Господь. Не турбуйся надмірно! Поклади свою надію на Бога! Послухай, спробуй жити за Його словом! – І побачиш плоди: радість, мир, взаєморозуміння, любов, яких прагнемо всім серцем.

У час Різдвяного посту ми будемо готуватися до народження Христа і роздумувати над великою таємницею, що Син Божий стає людиною – маленьким ембріоном у лоні Пречистої Матері, невидимим для людського ока, вповні залежним від людського вибору, немічним і вразливим, як інші людські діти.

Бог із нами переживає біль та відкинення небажаних дітей і тих, які стали «побічним продуктом» людської пожадливості.

 Бог народжується людиною, щоби бути близько, аби промовити до людини її, людською, мовою. Наш Спаситель, Ісус Христос, учора й сьогодні – Той Самий навіки (Євр.13,8). Він сказав: «Хто приймає дитину в Моє ім’я, той Мене приймає» (Мт.18,5), і ще: «Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що Ангели їхні на Небі повсякчас бачать обличчя Мого Небесного Отця» (Мт.18,10).

Готуючись до Різдвяних свят, бажаючи відчути різдвяну радість і мир у серці, не забуваймо, що мир є плодом дії Святого Духа в нашому житті. Без нашої доброї волі та співпраці з Богом, без виконання Його Заповідей не осягнемо миру і радість не навідає нашого серця.

         Молімось, щоб в Україні кожна зачата дитина мала право на життя. Працюймо, щоб забезпечити законодавчий та фактичний захист життя кожної людини від зачаття до природної смерті. Не будьмо байдужими до долі невинних дітей, яким загрожує знищення. Просімо Господа, щоби допоміг нам подолати споживацьку культуру смерті, навчив нас бачити цінність та красу людини і шанувати її гідність як особи.

Боже, навчи нас творити Твою волю, щоб Україна могла втішатися радістю Твого Царства – Царства миру і любові. Амінь.

 27 листопада 2017

середа, 29 листопада 2017 р.

29.11.2017р. Б. / 10 настанов Владики Венедикта на Різдвяний піст

1. Для Церкви існує дві найбільші події в житті Ісуса Христа: Його Воскресіння, через яке Він нам подарував життя вічне, а також Його народження, тобто воплочення Сина Божого. Подібно, як християни готуються до Великодня, щоб гідно зустріти це свято, так само вони повинні усвідомлено зустріти Різдво.

2. Спонтанність – це добре, але тоді, коли вона побудована на доброму приготуванні. Тому Церква заповідає час Різдвяного посту для доброго приготування і усвідомленого переживання Різдва Господа нашого Ісуса Христа.

3. В давнину церковна традиція підкреслювала, що під час Різдвяного посту не вживається м’ясо, а риба вживається в неділю. Якщо хтось може цього дотримуватися і сьогодні – це похвально. Якщо ж ні, рекомендовано не вживати м’яса в середу і п’ятницю.

4. Люди, які перебувають в надзвичайних обставинах, від яких вони залежні і не можуть обирати їжу, – звільнені від посту.

5. Я не люблю їсти м’яса, тому піст для мене є легким. Тому мені слід було б від чогось іншого відмовитися (вживання солодощів, перегляд телевізійних передач).

6. Ми часто залежні від багатьох речей, тому цей час посту – період виявляти свої залежності. Ідеться не лише про алко- чи наркозалежних, тепер вже є й інтернетозалежність. Під час цього періоду ми повинні визволитися від своїх залежностей. Бо лише так ми можемо гідно зустріти народження Христа.

7. Я б радив, щоб кожен із нас в загальному був обережним із вживанням алкоголю. Є люди, які під час посту відмовляються від цього.

8. Питання полягає не у строгості посту, бо він полягає не лише у вживанні або невживанні чогось. Піст – це насамперед духовне приготування.

9. Потрібно починати з малого, бо ніхто не народжується святим чи грішним. Такими стають. Тому, коли мова йде про піст, потрібно подумати, від чого ми можемо легко і реально відмовитися. Таким чином крок за кроком цю свободу ми зможемо відвойовувати.

10. Піст, відверто кажучи, не потрібен Богу. Він потрібен нам, щоб ставати вільними і свобідними.

Джерело:      Фундація Духовного Відродження

вівторок, 28 листопада 2017 р.

28.11.2017р. Б. / Важкі питання. Чи має християнин вміти постояти за себе (як словесно, так і фізично)?

Запитання: Чи має християнин вміти постояти за себе (як словесно, так і фізично)?

Відповідь: Чи має християнин вміти постояти за себе чи ж він покликаний мовчки терпіти образи? Тут треба розрізнити схильність душі та потребу вчинити справедливо, що, як говорив блаженний Павло VI, є мінімальною формою любові.

Доки зло є і його неможливо винищити, треба доброчесно нести його тягар, за прикладом нашого Господа. Але оскільки зло суперечить волі Бога і справедливості, людина зобов'язана робити все можливе, щоб це зло викорінити. Так, св. Тома Аквінський писав у «Сумі теології», що, втікаючи із в'язниці, в'язень не винен, якщо його засудили несправедливо. «Людину називають терплячою – пояснює св. Тома – не тому, що вона не втікає, але тому, що з честю переносить тяготи, не сумуючи надмірно».

Ангелоподібний учитель додає, згадуючи Івана Золотоустого, що реакція на зло сумісна з терпінням. «Коли ж буває належний час для гніву? – запитує Іван Золотоустий у «Тлумаченні святого Матея». – Тоді, коли ми мстимося не за себе, але приборкуємо зухвалих і звертаємо на пряму дорогу безтурботних. А коли гнів недоречний? Тоді, коли гніваємося, щоб помститися за себе, що забороняє і апостол Павло, кажучи: «Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано бо: «Мені належить помста, я відплачу», – говорить Господь» (Рим. 12,19); коли сваримося через гроші, чого апостол теж не дозволяє, кажучи: «Чого б вам радше не стерпіти кривди? Чого б вам радніш не зазнавати здирства?» (1 Кор. 6,7). Як цей останній гнів зайвий, так перший потрібний і корисний. Але багато хто чинить навпаки. Вони лютують, коли ображають їх, але залишаються холодними і малодушними, коли бачать, як ображають інших. Те й інше противне законам євангельським». Тут св. Іван Золотоустий говорить про недоречність гніву, люті й помсти у відповідь на особисту образу і несправедливість. Але це не означає, що християнин у принципі не має права відстоювати свої права, особливо коли вони стосуються загального блага. Св. Іван Золотоустий також говорить, що якщо людина заради любові може відмовитися захищати себе, коли на неї нападають, то заради любові не може відмовитися захистити слабких і останніх, коли тих ображають і пригнічують.

Борг переносити несправедливість – пише св. Тома Аквінський – треба розглядати як схильність душі, як каже св. Августин, пояснюючи припис Господа: «Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу», – тобто в тому значенні, що треба бути до цього готовими, якщо буде потреба. Але ніхто не зобов'язаний завжди чинити саме так, оскільки навіть Господь так не чинив. Коли один із сторожі вдарив Ісуса в обличчя, як розповідає св. Іван, Він сказав: «За віщо б'єш мене?». Тому і щодо образливих слів діє той же критерій. Ми маємо бути готовими терпіти образи, коли це потрібно. Але в певних випадках варто відкинути образи, особливо з двох причин: заради блага того, хто ображає, – тобто щоб приборкати зухвалість, щоб людина не насмілювався повторювати такі жести (як йдеться в Приповідках Соломонових: «Відповідай дурному за його глупотою,  щоб він у власних очах не був мудрим» (26,5)), а також заради блага інших людей, яке зневажається завданими нам образами.

Відповідно до цього, можна також згадати енцикліку Пія XI «Divini Redemptoris» (проти комуністичного атеїзму): «Ніколи милосердя не стане милосердям справжнім, якщо воно не буде постійно брати до уваги справедливість (...). Працівник не повинен отримувати у вигляді милостині те, що належить йому справедливо. І нехай ніхто не намагається необтяжливими пожертвами на благодійність позбутися більших обов'язків, до чого зобов’язує борг справедливості» (49). Папа Пій XII на цю ж тему писав: «Щоби бути справжнім і достовірним, милосердя має завжди зважати на справедливість, яку треба відновлювати, не задовольняючись покриванням безладів і недоліків, викликаних нерівноправністю» (Лист до президента Соціального тижня у Франції, 1952).

«Треба приборкувати зухвалість тих, хто ображають, але з належною стриманістю – пише св. Тома Аквінський – так, щоб віддати борг милосердя, а не задовольнити власні амбіції. Згідно з Притчі: «Не відповідай дурному за його глупотою, щоб і ти не став схожим до нього»».

Таким чином, завжди потрібно аналізувати обставини: іноді вони змушують реагувати, а в інших випадках – наприклад, коли зло неминуче, коли реагувати нерозсудливо або коли реакція буде неадекватною – тоді варто «віддати тіла ваші як жертву живу, святу, приємну Богові», як сказано в Посланні св. апостола Павла до Римлян (12,1).

Церква допускає захист у разі індивідуального або колективного нападу, якщо він пропорційний до блага, яке захищають. Ось простий приклад: не може бути виправданим убивство або поранення злодія, що краде яблука в саду. У цьому випадку реакція не пропорційна благу, яке захищають.

Як аргумент проти права християнина постояти за себе наводять, зазвичай, дві фрази з Євангелія: «Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу» (Мт. 5,39) і «Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть» (Мт. 26,52).

У першій фразі Господь просить відмовитися від помсти. Сам Ісус фактами пояснює ці слова. Коли слуга первосвященика вдаряє Його по обличчю, Він не підставляє другу щоку, а засуджує цього чоловіка: «Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б'єш мене?» (Ів. 18,23). Безсумнівно, Господь був готовий підставити іншу щоку, навіть більше, Він був готовий до розп'яття на Хресті. Він закликає реагувати на насильство не насильством, а розсудливістю. Але якби благо того вимагало, Ісус міг попросити в Отця всі ангельські воїнства. Він відмовився від цього тому, що повинен був відкупити нас.

Що стосується другої фрази – «Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть», – то святий Августин тлумачив її так: хто вбиває мечем, той загине духовно якраз через меч, використаний для вбивства. Ці слова означають також, що ті, хто використовують меч для своєї помсти або через свою владу, самі заслуговують смерті від меча. Ісус нагадує про це св. Петру не для того, щоб засудити його, але щоб пояснити: перед такою кількістю ворогів безглузді будь-які спроби захисту.

субота, 25 листопада 2017 р.

25.11.2017р. Б. / Вулицю у Винниках назвуть на честь владики Андрія Сапеляка

Депутати Винниківської міської ради під час другого пленарного засідання 9-ої сесії ВМР VII-го скликання, що відбулася 23 листопада 2017 року, проголосували за те, щоб назвати вулицю у Винниках ім’ям владики Андрія Сапеляка.

Із такою ініціативою виступив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, щоб ім’я та добрі справи цього єпископа-салезіянина увійшли в історію Винник.

Ім’я владики матиме вулиця, яка починається від вул. Галицької (між номерами 13 та 15) та перпендикулярно веде до монастиря Салезіянського Згромадження УГКЦ.

Пригадуємо, що у 2014 році владика Андрій Сапеляк повернувся з Верхньодніпровська на Львівщину до салезіянської спільноти у Винниках. Саме тут він завжди хотів бути і тут пройшли останні дні його життя.

Єпископ-емерит єпархії Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ в Аргентині Андрій Сапеляк відійшов у вічність 6 листопада 2017 року на 98 році життя. Похований на міському кладовищі у Винниках.

пʼятниця, 24 листопада 2017 р.

24.11.2017р. Б. / 24 листопада дивіться «Відкриту Церкву» про трансплантацію органів

24 листопада о 16.00 чекайте на наступний ефір інтерактивної програми «Відкрита Церква». Цього разу ми продовжимо говорити з Блаженнішим Святославом про «Дар життя». Зокрема, торкнемося теми трансплантації органів.

Якщо ви вважаєте, що ця проблема вас не стосується, то ми доведемо, що ви помиляєтеся! Адже кожен із нас ‒ у групі ризику!

Чому в Україні фактично відсутня трансплантація органів? І що кожен з нас міг би зробити для порятунку іншого життя? Як Церква ставиться до трансплантації та донорства органів?

Про це, як і про багато чого іншого, ми поговоримо із Главою УГКЦ у прямому ефірі. Долучайтеся до розмови! Адже саме від ваших запитань залежить «градус» нашої дискусії!

Запитання до Глави УГКЦ можна лишати в коментарях на сторінці Zhyve.tv у Facebook. Також їх можна надіслати на електронну адресу редакції zhyveproject2016@gmail.com.

Відкривайте мудрість Церкви разом з нами!

«ВІДКРИТА ЦЕРКВА» – це інтерактивний проект «Живого телебачення». У межах проекту ми щоразу порушуємо нову й важливу для суспільства тему і з допомогою Блаженнішого Святослава шукаємо відповіді на виклики часу. У кожній програмі ви почуєте думки експертів, результати найсвіжіших соціологічних досліджень і цікаві факти з життя Глави УГКЦ із перших вуст! «Родзинка» нашої програми – щирий інтерактивний діалог із глядачем, під час якого кожний охочий може поставити запитання Патріархові УГКЦ й одержати жадану відповідь одразу.

четвер, 23 листопада 2017 р.

23.11.2017р. Б. / У Запоріжжі освятили нову церкву-каплицю

21 листопада 2017 року відбулося освячення церкви-каплиці Святого Володимира Великого в м. Запоріжжя.

Чин освячення здійснив владика Степан (Меньок), Екзарх Донецький, у співслужінні з Єпископом-помічником Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ Яном Собіло.

У спільному богослужінні  взяли участь  священики, представники різних монаших згромаджень та релігійних конфесій. Зійшлося на спільну молитву і чимало містян із самого Запоріжжя та околиць. Серед присутніх були також представники міської влади та різних громадських організацій.

Звертаючись до присутніх, владика Степан наголосив на тому, що постать хрестителя України св. князя Володимира Великого покликана об’єднувати українців.

«Бог завжди один для всіх – як і в часи князя Володимира, так і сьогодні. На головній іконі св. Володимир зображений з тризубом хрестоподібної форми, що свідчить про важливість Бога та релігійного виховання  в житті кожної людини, а за це відповідальні насамперед сім'я, школа, церква», - повчав Владика.

Настоятель запорізької парафії Архистратига Божого Михаїла Української Греко-Католицької Церкви отець Андрій Бухвак окропив святою водою усю каплицю ззовні. Як розповіли місцеві мешканці, відтепер весь цей промисловий район індустріального міста Запоріжжя отримає духовну підтримку, а парк — надійне впорядкування.

«Цей день є по-особливому пам’ятний для нашого народу, адже тисячі наших співвітчизників вийшли на Майдан, щоб обстояти своє право на гідність. Тому дана каплиця, яку ми освятили в честь св. Володимира – завжди спонукатиме нас до цієї пам’яті, до цього великого прагнення – мати справжню гідність українця», - наголосив архиєрей.

Новоосвячена каплиця знаходиться за адресою: проспект  Металургів,  1А, парк імені Сагайдачного за ПК ЗАлК.

Богослужіння відбуватимуться щонеділі та на свята:

9:00 - Утреня
10:00 – Божественна Літургія

Прес-служба  Донецького екзархату УГКЦ