28.04.2018р. Б. / ХІІ Всеукраїнська Проща до Вишгородської Богородиці (+програма)

19-20 травня 2018 року відбудеться ХІІ-те паломництво до Вишгородської Богородиці

Маршрут прощі пролягатиме від Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ у Києві до Собору Вишгородської Богородиці УГКЦ у Вишгороді. Традиційно відбуватиметься піше та вело паломництво. Піша проща пройде відстань у 30 кілометрів. Відрізок вело прощі складатиме 60 кілометрів.

Зазначимо, що Вишгородська святиня знаходиться на теренах Центральної України, де поступово відроджується Українська Греко-Католицька Церква. Цим відпустовим місцем в УГКЦ пропонують вірним відкриття духовності та християнської віри через призму нашого Обряду.

Програма прощі передбачає такі можливості «прибути» на Прощу

1. Пішки від Патріаршого Собору (Такий варіант передбачає; або приїзд до Києва в п’ятницю ввечері та нічліг у підвальних приміщеннях Собору, або приїзд в суботу дуже вранці) Або ж пішки від станції метро «Героїв Дніпра» (для цього потрібно приїхати до Києва до обідньої пори). Про всі деталі комунікувати з Координатором пішої прощі;
2. Велосипедом від станції метро «Академмістечко» (Такий варіант передбачає; або приїзд до Києва в п’ятницю ввечері та нічліг у підвальних приміщеннях Собору, або приїзд в суботу дуже вранці); велосипеди можна мати власні або попередньо замовити в оренду. Про всі деталі комунікувати з Координатором вело прощі;
3. Своїм ходом (у зручний для вас час прибути до Вишгорода);
4. Авто/Автобус (Такий варіант передбачає приїзд у Вишгород власним абож громадським транспортом. Маршрутні автобуси курсують у Вишгород від станції метроі Героїв Дніпра. Номер автобусу 397). Зазначимо, місто Вишгород – це сателіт Києва. Тому, хто використовуватиме для поїздки потяг, потрібно добиратись спершу до м. Київ.

Паломникам із віддалених регіонів пропонуємо таку схему участі у прощі

А. ПІШІ-СОБОР: Київ-Центральний – ст.метро «Вокзальна» – ст.метро «Лівобережна» – Патріарший Собор УГКЦ; Старт – 8:00.
Б. ПІШІ-ГЕРОЇВ: Київ-Центральний – ст.метро «Вокзальна» – перехід з ст.м. «Хрещатик» на ст.метро «Майдан Незалежності» – ст.метро «Героїв Дніпра». Старт – 12:00.
В. ВЕЛО: Київ-Центральний – ст.метро «Вокзальна» – ст.метро «Академмістечко». Старт – 8:30;
Г. СВОЇМ-ХОДОМ: Київ-Центральний – ст.метро «Вокзальна» – перехід з ст.м. «Хрещатик» на ст.метро «Майдан Незалежності» – ст.метро «Героїв Дніпра» – маршрутка № 397 «Київ-Вишгород».

На прощу бажано взяти з собою спальник та карімат.

Як ще доєднатися до прощі?

• Поширення інформації про прощу у Ваших ЗМІ, веб-сторінках, соціальних мережах, спільнотах, церквах.
• Участь та поширення ФБ-челендж «#Проща_до_Вишгорода».
• Змінити свою аватарку в соціальній мережі на логотип Прощі до Вишгородської Богородиці.

ПРОГРАМА ПАЛОМНИЦТВА

СУБОТА 19 травня

ПІША ПРОЩА (30 км.) [Координатор: свящ. Віталій Марцинюк – (096) 810 8728]

7.30 – Збір біля Патріаршого Собору (Метро «Лівобережна», вул. Микільсько-Слобідська 5)

8.00 – Формування груп. Молитва. Процесійний вихід на прощу за маршрутом: Патріарший Собор Воскресіння – Оболонська набережна – вул. Північна

12.30 – Долучення груп від станції метро «Героїв Дніпра» і продовження прощі за маршрутом: пр. Оболонський – вул. Озерна, вул. Богатирська – Вишгород

ВЕЛО ПРОЩА (60 км.) [Координатор: свящ. Ігор Гайдук – (067) 455 4475]
8.00 – Збір біля Метро «Академмістечко»
8.30 – Виїзд на прощу
9.30 – Приїзд до храму Різдва Пресвятої Богородиці (м. Ірпінь)
10.00 – Молитва. Катехиза. Благословення вело-прочан

10.30 – Виїзд до Собору Вишгородської Богородиці за маршрутом: Ірпінь – Гостомель – Лютіж – Петрівці – Вишгород

ПРОГРАМА У ВИШГОРОДІ
11.00 – Прибуття прочан
12.00 – Молитовна програма
16.00-20.00 – Сповідь

16.00 – Зустріч паломників. Хвалебний гімн Пресвятій Богородиці. Акафіст до Вишгородської Богородиці. Прикладання до ікони

17.00 – Божественна Літургія. Агапе-Вечеря
20.00 – Велика Вечірня – Похід зі свічами – Литія
21.30 – Духовна програма для молоді (біля сцени)
24.00 – Нічні чування (Собор Вишгородської Богородиці)

НЕДІЛЯ, 20 травня
7.00 – Божественна Літургія
7.00-12.00 – Сповідь
8.00 – Велика Утреня і Часи. Освячення води
9.30 – Спільна молитва спільнот «Матері в молитві» Києво-Галицької Митрополії
10.00 – Акафіст до Вишгородської Богородиці

10.45 – Зустріч архиєрея та Божественна Літургія. Повний відпуст. Молитва перед іконою «Під Твою милість». Прикладання до ікони Вишгородської Богородиці. Мирування

14.00 – Молодіжний Простір

Джерело:    Прес-служба Київської архиєпархії

27.04.2018р. Б. / Навіщо сучасні жінки йдуть в монастир?

Люди зі світу часто вважають, що монахині роблять надзвичайні жертви, однак, виявляється, це не так…

У 2014 році іспанська модель і актриса Олалла Олів’єрос приголомшила увесь світ моди, коли вирішила відмовитись від успішної кар’єри та вступити до богопосвяченого життя – вона стала монахинею.

Таке рішення Олів’єрос прийняла за чотири роки до того, як повідомила про нього публічно. Вона розповіла, що відчула покликання під час візиту до санктуарію Діви Марії у Фатімі, Португалія. В той час вона відчула зростаюче незадоволення своїм життям та пережила «внутрішній землетрус», перебуваючи у Фатімі. «Бог дав мені роль, Він обрав мене, і я не змогла відмовити Йому», - розповіла вона в одному з інтерв’ю.

В сучасному періоді жінки вступають до монашого життя набагато рідше, ніж це було десятки років тому. У 2013 році «Catholic World News» повідомили, що понад 3000 жінок у всьому світі покидають монаше життя. Однак є признаки того, що тренд змінюється, особливо в окремих регіонах світу, і деякі монаші згромадження тішаться значним зростом покликань. Молоді жінки і надалі відчувають покликання до монашого життя, однак що змушує молоду, сучасну жінку покинути друзів, хлопця, перспективну кар’єру і вступити до монастиря? Як таке можливо?

У 2012 році у промові на «TEDx» під заголовком «Чому у монахинь не буває кризи середнього віку», випускниця та дослідниця Дж. Е. Сіґлер обговорювала ключові елементи розрізнення покликання. Сіґлер провела опитування численних монахинь для того, щоб зрозуміти їх шлях покликання, і її дослідження показує, що існує чотири ключових елементи чи кроки, які є спільними для монашого покликання: тиша (після якої слідує страх), нав’язливість, стрибок та зрештою мир і радість.

Сіґлер каже, що перший крок – тиша – є особливо нелегкою у нашому світі, сповненому шуму, перешкод та насичених медія, однак вона є необхідною для того, щоб слухати і розуміти своє власне серце. Сіґлер також включає страх до першого кроку, оскільки він неуникно наступає тоді, коли особа відчуває покликання до монашого життя, хоча й не є основною рисою.

«Нав’язливість» стосується того відчуття, коли особа не може позбутись думки про покликання після того, як вже було посіяне зерно, а «стрибок» є необхідним і водночас ризикованим кроком для того, щоб слідувати покликанню. «Мир і радість» - це явище Сіґлер спостерігала під час кожного інтерв’ю з монахинями, і багато з них описують їх дуже чітко; воно здається неуникним наслідком життя у глибокій близькості з Богом.

Луіджі Танзі, батько п’яти дітей, пригадує той день, коли його донька прийшла до нього розповісти важливу новину. Кіарі, його найстаршій доньці, було всього 22 роки, коли вона розповіла йому про своє рішення вступити до монастиря Сестер-місіонерок св. Шарля Борромео в Римі. «Це таке ж відчуття, коли твоя донька повідомляє тобі, що вона йде з дому, щоб одружитись», - пригадує Луіджі, зазначаючи, що цей момент природньо важкий для кожного батька.- «Але коли вона одружується з Ісусом, як ти можеш виступати проти нареченого?».

І хоча багато людей ззовні вважають, що монахині роблять величезні, навіть невиносимі жертви, з точки зору цих жінок, все виглядає зовсім по-іншому. Вони говорять про своє покликання як про радість та дар, а не як про тягар. Звичайно, що існують періоди випробувань і труднощів, однак їхні обітниці скріпляє глибока і міцна любов.

Сестра Енн Катері, 38 років, є монахинею спільноти Сестер-францисканок Віднови. Вона зростала у великій і щасливій сім’ї у Вашингтоні, а після завершення Гарвардського університету почала працювати з вбогими у Католицькій Церкві. Ще від віку 11 років їй дуже подобалась така праця, та водночас вона дуже хотіла вийти заміж. Коли її хлопець, чудовий католицький чоловік, запропонував їй одружитись, вона погодилась, а після цього її огорнув глибокий смуток. Здивована такою реакцією, вона почала шукати причин цього смутку і тоді усвідомила, що вона є покликана до іншого життя, до інших відносин, які – попри початкові вагання – принесли їй надзвичайну радість. Вона слухала свого серця і тому розпізнала своє покликання. Той день, коли вона склала вічні обіти, вона називає «без сумніву, найщасливішим днем мого життя».

Сестра Марія Стар, 26 років, належить до Згромадження Служебниць Господа та Діви з Матару і відчуває таку ж радість, хоча її шлях був іншим. Вона зростала у протестантській сім’ї в Північній Дакоті і не зустрічала жодної монахині до того часу, коли вступила до коледжу і вже була на шляху до Католицької Церкви. Вона вирішила навернутись до католицизму після того, як зустріла кількох вражаючих католицьких студентів, котрі допомогли їй побачити зв’язок між вірою і розумом, якого вона раніше не бачила, особливо враховуючи те, що її батько був великим скептиком. Сестра Стар вивчала хімічну інженерію та німецьку мову і прагнула комфортного життя з хорошою роботою та щасливою католицькою сім’єю. Однак, цього не сталось.

Працюючи у Товаристві католицьких студентів університету після закінчення, вона одного вечора зустріла спільноту сестер і була настільки вражена їх святістю, що більшість вечора просиділа в кутку і плакала. Спочатку вона не була впевнена, що має покликання. «Мені було чітко зрозуміло, що я хочу такої святості», - розповіла вона згодом, зазначаючи, що і надалі бачила себе одруженою жінкою, тому вирішила, що намагатиметься жити якомога святішим життям у подружжі.

Вона почала іти духовним шляхом та відчувала, що її все більше і більше тягне до монашого життя. Подія, яка несподівано прояснила її рішення, була така ж, як у сестри Енн Катері – пропозиція одруження. Чоловік, з яким вона зустрічалась у коледжі, розійшовся з нею, щоб стати священиком, однак через певні непередбачувані події, чи через помилку, він захотів повернутись до неї. Раніше вона понад усе хотіла одружитись з ним і мати сім’ю, тому коли вона несподівано відчула, що пропозиція її не зацікавила, то зрозуміла, що це – знак. Повна впевненість не прийшла одразу, однак довго чекати не довелось.

Сестра Стар розповідає, що після того як прийняла остаточне рішення вступити до монастиря, вона відчула надзвичайну радість, яка показала їй, що прийняте рішення – правильне. «Усе своє життя я прагнула задоволення від любові та уваги чоловіка, однак тепер цю радість мені дає Сам Бог», - розповідає вона.

Початкове запаморочення відійшло з часом, однак сестра Стар каже, що було необхідно, щоб початкова втіха розійшлась і вона могла бути повністю впевненою і відповісти на своє покликання у повній свободі, аніж у стані певної ейфорії. Вона пригадує, що у цей час в неї виникали певні спокуси, як, наприклад, страх, що вона втратить відчуття власної унікальності, коли буде змушена до однакового розпорядку і занять, як усі інші сестри в монастирі. Однак сестра розповідає, що зрозуміла наскільки різними усі вони є. Їхня «зовнішність» є однаковою, однак внутрішній світ є унікально особистим. І що найважливіше - присутній мир і радість.

«Якби хтось сказав мені наскільки чудово все буде, я б стала монахинею ще дуже-дуже давно», - каже вона.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами Aleteia

Джерело:  Воїни Христа Царя

25.04.2018р. Б. / Блаженніший Святослав взяв участь у спільній молитві за жертв Геноциду вірмен

У середу, 24 квітня, у Києві відбувся молебень за жертв Геноциду вірмен в Османській імперії 1915 року. Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав, на запрошення єпископа Маркоса Оганесяна, Глави Української єпархії Вірменської Апостольської Церкви, приєднався до спільної молитви в цей скорботний день для вірмен всього світу. Таким чином Глава нашої Церкви проявив солідарність і молитовну підтримку вірменському народу.

«Ми, українці, дуже добре розуміємо біль і страждання вірменського народу. Болісні травми минулого і невинні жертви об’єднують наші спільноти і можуть стати фундаментом для більшого зближення задля взаємного визнання страждань, завданих нашим народам… Перед нашими Церквами і народами велике майбутнє, адже історія мучеництва показує, що це насіння дає багатий добрий плід. Бажаю, щоб наші народи ставали гідними спадкоємцями великої жертви невинно убієнних предків і з відповідальністю перед ними будували майбутнє наших суспільств на фундаменті християнських цінностей», — наголошував раніше Блаженніший Святослав у своєму листі до Його Святості Католикоса всіх вірмен Гарегіна ІІ, Глави Вірменської Апостольської Церкви.

Нагадуємо, що Геноцид вірмен — геноцид, організований і здійснений у 1915 році на територіях, контрольованих владою Османської імперії. Геноцид здійснювався шляхом фізичного знищення та депортації, включаючи переміщення цивільного населення в умовах, що призводять до неминучої смерті.

 

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

24.04.2018р. Б. / 7 порад як не втратити святість Першого Св. Причастя

Мій другокласник готується до прийняття Першого св. Причастя. Для мене велика честь допомогти своїй дитині належно підготуватись до того, щоб вперше прийняти Ісуса. Я знаю, що мій син впродовж останніх кількох тижнів з нетерпінням чекає на те, щоб вперше приступити до цього таїнства, однак впродовж цього часу я кілька разів чула від нього, що він мріє купити собі пару нових крутих кросівок чи Xbox за ті гроші, які йому подарують з цієї нагоди. Минулого року він сидів і спостерігав як його старший брат розгортав конверт за конвертом щедрих подарунків, а тепер настала його черга.

Як допомогти 8-річній дитині сконцентруватись на Ісусові в цей час? Ось кілька порад, які, як сподіваюсь, зможуть тобі допомогти.

1. Покажи приклад.

Якщо ти більше зосереджена на сукні чи костюмі, зачісці чи на торті для святкування, тоді твоя дитина слідує за тобою і також в першу чергу думає про них. Ти маєш стати прикладом для своєї дитини. Зверни увагу на те, щоб готувати до цього особливого дня свої серця, розум і душу. Не переймайся занадто святковим обідом і не витрачай усю свою енегрію на речі «цього світу». Твої гості не очікують побачити ідеальний порядок в твоєму домі. Вони будуть щасливими від того, що ти вклала багато роботи у те, щоб приготуватись до самого Таїнства, аніж свій дім до великого святкування. Приділи свого часу для того, щоб замислитись над значенням Євхаристії і віднови своє власне прагнення до цього дару. Впродовж кількох тижнів перед Першим Св. Причастям роздумуй над 6-ою главою Євангелія від Івана під час особистої молитви.

2. Ділись історіями.

Сядьте разом сім’єю і поділіться особливими історіями про Євхаристію. Можеш почати з того, щоб розповісти про своє Перше Св. Причастя чи про якийсь пам’ятний момент, коли ти приймала Євхаристію. Розповідай історії про святих та силу Євхаристії. У нашій сім’ї люблять історію про чудо св. Антонія і віслюка, а також про св. Клару, котра показала Пресвяту Гостію і відвернула напад сарацинів. Також може бути корисним для дітей провести кілька паралелей з історіями Старого Завіту, які допомагають зрозуміти чому Ісус прийшов до нас під видом Хліба Життя.

3. Наголошуй на Реальній Присутності.

Для нашого розуму може бути надзвичайно важко усвідомити те, що Євхаристія насправді є тілом, кров’ю, душею і божеством Ісуса. Якби ми насправді усвідомлювали це, тоді ніщо б не змогло стримати нас від того, щоб приймати Ісуса якомога частіше. Заохочуй свою дитину зростати у вірі, молячись: «Господи, вірую. Допоможи моєму невірству». Ми завжди можемо все більше зростати у своєму розумінні чуда і дару Євхаристії.

4. Виділи час на молитву.

Напередодні Першого Св. Причастя твоєї дитини виділи додатковий час для молитви. Можна вибрати собі якусь дев’ятницю чи брати участь в поклонінні Пресвятим Дарам. Дуже добре робити це усією сім’єю. Тут важливо не впадати в крайність, змушуючи дітей годину сидіти мовчки у храмі. Ми вважаємо Євхаристійним чудом, коли нам вдається висидіти з п’ятьма дітьми, віком від 1 до 9 років, хоча б 15 хвилин у тиші, адоруючи Пресвяті Тайни. Коли сидітимете у храмі перед Пресвятими Дарами, можеш тихенько на вушко прошепотіти своїй дитині слова Матері Терези: «Коли дивишся на розп’яття, тоді розумієш наскільки Ісус тоді любив тебе. Коли дивишся на Пресвяті Дари, тоді розумієш наскільки Він любить тебе зараз». Коли дитина бачитиме твої намагання потрапити на адорацію, то вона розумітиме наскільки важливо поклонятись Ісусові у Євхаристії і зростати в любові Христа.

5. Піди до Сповіді.

Це чудова нагода пригадати собі про важливість Сповіді, а також потребу зберігати наші душі чистими для того, щоб приймати Христа у своє тіло. Спробуй організувати похід до Сповіді усією сім’єю. Нашій сім’ї подобається ідея ходити разом на морозиво після Сповіді, щоб нагадувати собі про солодкість Божого милосердя.

6. Обирай подарунок з розумом.

Обираючи подарунок для своєї дитини, шукай такий, що нагадуватиме їй про цей день в особливий спосіб. Спробуй знайти щось таке, що допоможе дитині зростати духовно. Ось кілька варіантів: Біблія для дітей, Катехизм для дітей (хоча можна подарувати Катехизм для дорослих), вервиця, розп’яття, книжка про важливість Літургії, книжка з історіями життя святих та ін.  

Якщо твоїй дитині дають подарунок у виді грошей, запропонуй певні корективи як використати ці гроші. Ми дозволяємо своїм дітям використати невелику частину суми на розваги чи придбати щось особливе. Окрім того, 10% від суми вони віддають на благодійність. Кому? - вони обирають самі. Дітям дійсно дуже подобається роздумувати над тим, як вони можуть допомогти іншим, поділившись своїм подарунком. Решту грошей діти відкладають в скарбничку, щоб потім використати на діяльність, пов’язану із поглибленням віри (дитячі реколекції, церквоні та шкільні табори). Окрім того, дітям не дозволяється витрачати гроші доти, поки не напишуть картку-подяку.

7. Приступайте до Таїнств якомога частіше.

Ти ж не хочеш, щоб Перше Св. Причастя твоєї дитини стало єдиним Св. Причастям? Провадь свою дитину до прийняття цього дару якомога частіше. Ласки, що пливуть із цього таїнства, є надзвичайно рясними. Приступайте до Господнього столу так часто, як маєте нагоду, і приводь своїх дітей до Нього.

Під час Літургії Першого Св. Причастя поспостерігай за радістю, яку випромінюють дитячі обличчя. Ці малі діти розуміють значення Євхаристії в невинний і чистий спосіб. Віднови цей запал у собі. Нехай цей день освіжить твоє усвідомлення краси того дару, який Христос дає нам. Нехай Бог благословить тебе і твою сім’ю, котрі приймаєте це велике Таїнство.

Молитва перед Першим Св. Причастям

О Ісусе, Ти полюбив нас надзвичайно великою любов’ю та дав нам неоціненний дар Пресвятої Євхаристії. Прошу, сповни нас палаючим завзяттям поширювати Твою славу, молячись за (ім’я твоєї дитини), щоб він/вона гідно підготувався/лася вперше приступити до Твого святого столу. О Пресвяте Серце Ісуса, захисти цю молоду душу від нападів злого, зміцни його/її віру, помнож його/її любов і обдаруй його/її усіма чеснотами, які зроблять його/її достойним прийняти Тебе. Амінь.

Святий Іване Хрестителю, предтечо Спасителя, приготуй шлях для Ісуса в серці (ім’я дитини).

Переклад: "Католицький оглядач" за матеріалами Catholic Link

Воїни Христа Царя

23.04.2018р. Б. / Як створити атмосферу любові у сім’ï - сестри Катехитки Святої Анни запрошують на тренінг

У середу 16 травня з 19:00 – 21:00 Сестри Катехитки Святої Анни запрошують на тренінг:

Як створити атмосферу любові у сім’ï

Тренінг проводить - Анна Замостна: тренер – психолог

Даний майстер–клас рекомендовано для дружин, які хочуть принести у своє життя більше «кольорових моментів» , покращити взаємини або вийти на більш якісний рівень.

Для тих жінок чи дівчат, хто тільки починає подружнє життя або спільне проживання разом, і хоче знати та глибинно розуміти свою половинку і її потреби.

Для жінок з більш ніж 3–ох річним «подружнім стажем», які відчувають, що їхні стосунки далеко не такі, як були на початку спільного життя.

Для тих, хто «на кордоні виходу» з подружнього життя і думає над тим, чи варто продовжувати любити, якщо « не любиться»?

Структура:

• Як навчитися жити і любити?
• Як ви показуєте свою любов близьким?
• Як визначити мову любові чоловіка?
• Як планувати свій день, щоб мати час один для одного?
• Що практично треба робити щодня, щоб будувати взаємини у сім’ï.

Чекаємо Вас за адресою:  вул. Городоцька, 32
Храм Святої Анни

ПОПЕРЕДНЯ РЕЄСТРАЦІЯ: 098 068 24  - с.ВІКТОРІЯ, 0991805696 – с. Анна

Джерело:  Воїни Христа Царя

21.04.2018р. Б. / «Старість і молодість не обчислюється роками, а це є стан душі», — Блаженніший Святослав про старість (+VIDEO)

Старість потрібно розглядати в контексті стосунків між старшими і молодшими особами. Зокрема ми, як християни, стараємося приймати старшу людину в контексті нашого ставлення до Всевишнього. Саме тому перед старшою людиною завжди потрібно встати, їй завжди потрібно вклонитися, а також належить відкрити своє вухо для того, щоб її почути. Адже тільки тоді через неї можна почути голос Божий.

На цьому наголосив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у п’ятницю, 20 квітня, під час ефіру програми «Відкрита Церква», яка була на тему старості.

«Старість не радість, а молодість не вічність. Вважаю, що від того, з якою повагою ставимося до старших осіб з досвідом, які прожили життя, залежить наше сьогодення та майбутнє. Є багато різних висловів та афоризмів, які намагалися дати визначення, що ж таке старість. Зараз мені пригадується вислів Лоуренса Пітера, який говорив, що старість — це коли у тебе є відповіді на всі запитання, але ніхто не запитує. Можна сказати, що старість — це умовне поняття», — зазначає духовний лідер греко-католиків.

За його словами, Книга мудрості Святого Письма говорить нам, що старість і мудрість людини не обчислюється кількістю років. Старість і молодість — це стан душі. Людина може бути літньою, але мати молодечого духа та почуватися молодою, активною, плідною. А хтось може бути за віком молодий, але вже думає чи мріє про спочинок і тихе життя, тобто старіє духом.

«Якщо ми подивимося і заглибимося в Боже Слово, у Святе Письмо, то побачимо, що старша людина є своєрідним посланням Бога до людей. Господь промовляє до людини в особливий спосіб через старшу особу. Зокрема, старша особа завжди асоціюється з мудрістю, яка є участю чи віддзеркаленням божественної мудрості. Звідси випливає повага до старшої людини, повага до її слова, яким вона може і повинна промовити. Якщо ми візьмемо Книгу Йова, то можемо побачити, що вона немовби залишає нам певний етикет древнього ставлення до старшої людини. Адже тоді молодша за віком людина навіть не могла висловлюватися доти, доки слово не взяли старші за неї присутні особи», — зауважив наприкінці Предстоятель УГКЦ.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

20.04.2018р. Б. / Папа: не існує «євангелізації з м’якого крісла»

Усі християни мають обов’язок та місію євангелізувати, просячи у Господа благодаті бути «слухачами Святого Духа», Який допомагає вийти поза себе самих та бути близькими до людей. На цьому наголосив Папа Франциск у проповіді під час Святої Меси у ватиканській резиденції «Дім Святої Марти» у четвер, 19 квітня 2018 р.

До цих роздумів Святішого Отця натхнула біблійна розповідь про апостола Филипа, який послухав Святого Духа та підійшов до колісниці етіопського скопця, що повертався з прощі до Єрусалиму. Проповідник вказав, що ця розповідь із книги Діянь Апостолів є трактатом євангелізації, адже показує, якою повинна бути євангелізація, до якої саме євангелізації нас запрошує Господь.  При цьому, він наголосив на трьох ключових словах у цій місії: встань, підійди та починай із конкретної ситуації.

Папа пригадав, що після смерті мученика Степана розпочалось велике переслідування християн, а учні розпорошились по різних місцевостях. Але саме цей вітер переслідувань спонукав учнів до виходу із своєї батьківщини. Отож, змушені переслідуванням до виходу «поза» себе самих, вони почали засівати зерна Божого Слова у різних місцях. Євангелізаціє не є добре підготовленим планом прозелітизму. Це Святий Дух нам наказує, в який спосіб маємо діяти – як нести Боже Слово, як нести Ісуса Христа іншим. І все розпочинається із слова «встань». Не існує «євангелізації з м’якого крісла». Необхідно піднятись та вийти, перебувати в русі. Проповідник пригадав, як багато чоловіків та жінок залишили свою батьківщину та пішли у далекі краї, несучи Боже Слово іншим людям. Часто, задля різних хворіб, на які захворіли, євангелізуючи у віддалених країнах, чи задля переслідувань, вони помирали у молодому віці, або віддавали життя за Христа.

Далі Глава Католицької Церкви пояснив, що не потрібен жоден «вадемекум євангелізації», потрібна близькість, тобто, підійти, наблизитись до людей, а також нести людям Бога, починаючи від конкретних ситуацій. Отож, підсумовуючи Папа зазначив, що євангелізуючи своїм словом та прикладом, потрібно пам’ятати ці три ключові слова: встань, підійди та починай із реальної ситуації. Не забуваючи при цьому, що євангелізація завжди повинна відбуватись у слуханні Святого Духа.

Джерела:    Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

19.04.2018р. Б. / “Ми відслужили Євхаристію, яка єднає дві Церкви — Міланську Церкву Святого Амвросія та Київську Церкву Святого Володимира!” — Глава УГКЦ (+VIDEO)

18 квітня 2018 року, вперше в історії Патріаршого Собору Воскресіння Христового відбулася Божественна Літургія Амврозіанської традиції (св. Амврозія Медіоланського) за участю духовенства Міланської архиєпархії РКЦ під головуванням Блаженнішого Святослава. 120 священиків приїхали з Міланської архиєпархії РКЦ в Україну для проведення річних виїзних реколекцій (які вони проводять в різних місцях та містах).

Під час зустрічі Предстоятель УГКЦ поділився історією нашої Церкви та історією Патріаршого Собору Воскресіння Христового. Ба більше, на зустріч приїхали також й отці з Київської архиєпархії, щоб разом помолитися в соборі з і священиками з Мілану.

“Я приймаю вас у цьому Патріаршому Соборі Воскресіння Христового із великоднім привітанням: “Христос Воскрес!”. Для перших християн Пасха була завжди пов’язана з Євхаристією та з Церквою. Адже Церква як тіло Воскреслого Христа народилася в день Пасхи!” — звернувся радісно та урочисто до всіх присутніх, а особливо до гостей храму, Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав.

“Тож сьогодні ми зібралися біля цього вівтаря та відслужимо Євхаристію, яка єднає дві Церкви — Міланську Церкву Святого Амвросія та Київську Церкву Святого Володимира. Окрім цього, вперше в історії цього храму служитиметься Літургія в амвросіанському обряді. Це є дар Воскреслого Христа для нас! Ми разом будемо звершувати пресвяту Євхаристію, яка є знаком найвищого і найбільшого вираження єдності Христової Церкви. Просімо у Христа, аби Він допомагав людям зараз віднаходити мирний шлях до єдності і миру в житті. Просімо, щоби ця Євхаристія перемінила нас на те, що будемо звершувати”, — наголосив духовний лідер греко-католиків.

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

18.04.2018р. Б. / Семінар у Хмельницькому. «Ґендер — виклики і загрози»

Україна взяла чіткий курс на інтеграцію у Європейський Союз. Однак віруючих людей непокоїть ухвалення певних документів, які явно скеровані проти інституту сім’ї та гідності людини як такої. Зокрема тиск на українське суспільство виразно проявився завдяки листу обмудсмена Філіпішиної щодо скасування петиції проти поширення гомосексуалізму, а також  у нещодавно ухваленому документі Кабінету міністрів України, де використано термін «ґендер».

Ми бачимо негайну потребу реагувати на такі провокації. А це означає насамперед інформувати місцеве населення та всіх людей доброї волі про цю небезпечну ідеологію та наслідки, до яких вона провадить.

З благословення ординарія Кам’янець-Подільського, отця-єпископа Леона Дубравського, у Хмельницькому (на базі парафії св. Анни в Гречанах) 28 квітня 2018 року відбудеться семінар «Ґендер — виклики і загрози». Його вестиме доктор біблійних наук о. Роман Лаба OSPPE.

Запрошуємо вас взяти участь у цьому семінарі: не тільки щоб отримати інформацію, але також виразити свою позицію. Ми стверджуємо, що для нас важлива людина, сотворена на Божий образ і подобу, а не якісь експериментальні ідеології, які є явно ворожими проти людини та інституту сім’ї.

Джерела:    CREDO

Воїни Христа Царя

17.04.2018р. Б. / Звідки у диявола такі можливості на землі і де є межа його впливу?

ПИТАННЯ: Звідки у диявола такі можливості на землі і де є межа його впливу?

ВІДПОВІДЬ: Для початку давайте визначимося, що ми розуміємо під словом «диявол». В даний час існують дві крайності. З одного боку, серед сучасних християн чимало тих, хто взагалі не вірить в реальність диявола, не вірить в його здатність впливати на наше життя. Деякі думають, що диявол - це міфічна істота, в якій персоніфіковано світове зло. З іншого боку, є чимало людей, які надають дияволу перебільшене значення, які переконані, що він діє на всі сторони життя людини, і скрізь бачать його присутність. Такі віруючі постійно бояться, що диявольські сили так чи інакше на них подіють.

Катехизм стверджує, що лукавий - зло - не є абстракцією, але означає особистість - сатану, ангела, який повстає проти Бога. "Диявол", діа-болос, - той, хто "йде наперекір" Божому задуму і Його справі спасіння, здійсненому у Христі. Душогуб споконвіку, «брехун і батько брехні» (Ів. 8,44), «сатана, що зводить увесь всесвіт» (Об'явл. 12,9): саме через нього гріх і смерть увійшли в світ і через його остаточну поразку все творіння буде «звільнене від тління гріха і від смерті (ККЦ 2850-2851).

Диявол - істота, Бог його створив благим, світлоносним і добрим, але потім він «по самовласному свавіллю змінився з природного в протиприродне, загордився проти  Бога, що його створив і захотів стати проти Нього і перший, відпавши від блага, опинився у злі» (Йоан Дамаскин).

У Старому Завіті сатана ясно виступає як зла істота, яка старається нашкодити  людині і ввести її в гріх. У Книзі Буття розповідається, як він, увійшовши в змія, схилив Адама і Єву порушити заповідь Божу - скуштувати плодів від забороненого дерева (Бут 3); далі такою ж злою істотою є диявол і в книзі Йова (Йов 1,6-12, 2,1-7). У книзі Хронік говориться, що «повстав сатана на Ізраїля і намовив Давида перелічити ізраїльтян» (1 Хр 21,1). Тут сатана представляється як той, що спонукав Давида до перепису ізраїльтян і таким чином ввівши його в гріх, який сам Давид визнав перед Богом (1Пар. 21,8) і за який Господь покарав ізраїльський народ моровою виразкою (1Пар. 21,14).

У Новому Завіті також знаходяться ясні вказівки на те, що диявол вводить людину в гріх. Перш за все про це говорить сама його назва - «спокусник» (Мт. 4,3; 1Фес. 3,5), тобто, той, хто спокушає людину, спонукаючи її до провини. Спокусником сатана є навіть по відношенню до Ісуса Христа (Мт. 4,1-11; Мк. 1,12-13; Лк. 4,1-13).

Роль диявола в появі гріха в людському роді ясно показана в притчі про насіння і кукіль (Мт. 13,24-30, 36-43). «Царство небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. Коли ж люди спали, прийшов ворог, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов»(Мт. 13,24-25). «Поле, - за поясненням Спасителя, - це світ, добре ж насіння - сини Царства, а кукіль - сини лукавого; ворог, що посіяв їх є диявол»(Мт . 13,38-39).

Таким чином, зло в світі виявляється посіяним дияволом або тим, що походить від диявола. За свідченням Євангелія, сатана підкинув думку Юді зрадити Ісуса первосвященикам і книжникам (Лк. 22,3; Ів. 13,2;27). Апостол Іван також ясно визнає диявола винуватцем походження гріха, коли говорить: «Хто чинить гріх, той від диявола, бо спочатку диявол згрішив. Для цього ж з'явився Син Божий, щоб знищити справи диявола» (1Ів. 3,8). Тут гріховні дії людини прямо називаються справами диявола. У словах апостола Петра, в яких він застерігає християн від підступів диявола, ми також знаходимо вказівку на участь диявола в походженні гріха. «Будьте тверезі, пильнуйте, бо противник ваш диявол ходить, як  лев рикаючий, шукаючи, кого пожерти» (1Петра 5,8). Тут він є противником людини, який намагається її погубити і він губить людину тоді, коли вводить її в гріх.

З представлених місць Старого і Нового Завіту ясно видно, що диявол впливає на походження гріха в людині. Важливо пам'ятати, що диявол не може нічого нам зробити, якщо ми самі не відкриємо йому вхід - двері, кватирку або хоча б щілину, через яку він проникне. Єдине, на що диявол здатний, - це підкинути людині будь-який гріховний помисел. Вселивши людині якісь помисли, диявол не здатний проконтролювати, що станеться з ними далі. Диявол стає сильнішим в міру того, як гріховний або пристрасний помисел проникає в людський розум.

На жаль, існує безліч забобонів, від яких не вільні і люди церковні. Придумано безліч «народних засобів», які перешкоджали б сатані проникнути в людину. Наприклад, деякі люди, позіхаючи, хрестять рот, щоб через нього не увійшов диявол, серед студентів перед здачею іспитів у відповідь на фразу: "Ні пуху, ні пера" прийнято посилати "до біса". Сюди ж відноситься крилата фраза: "Тричі плюнути через ліве плече". На католицьких форумах можна знайти розповідь про те, що на одному плечі у нас сидить ангел, а на іншому - біс: осіняючи себе хресним знаменням, ми перекидаємо ангела з одного плеча на інше, щоб він вступив в боротьбу з бісом і переміг його. Комусь це може здатися смішним і безглуздим, але багато в це вірять. На жаль, це не анекдоти, а реальні розмови, які можна почути в деяких парафіях. Люди, які так мислять, живуть в упевненості, що все життя пронизане диявольською присутністю. При такому ставленні все життя перетворюється на тортури, тому що все воно пронизане страхом, постійним побоюванням, що людину «зіпсують», наврочать, що на неї наведуть нечисту силу і т. д. З християнським ставленням до диявола все це нічого спільного не має.

Ми також часто забуваємо, що біс може увійти в тіло людини через гріх і під дією чаклунства. Небезпечна, крім того, будь-яка роздвоєність. Коли людина, подібно Юді, починає крім Христа шукати світської слави, її совість, розум і серце роздвоюються, людина стає дуже вразливою для дії диявола.

Демони не знають думок людини, але вони, безумовно, знають ті думки, які самі цій людині вселили. Знову ж таки, вони не можуть знати, прийняли ми ці думки чи ні, але здогадуються про це по наших діях. Що стосується помислів від Бога або якихось природних помислів, то вони можуть здогадатися про них по нашій поведінці, але в точності знати їх не можуть.

Дія, влада і сила диявола мають тимчасовий характер. На якийсь час диявол відвоював собі у Бога якусь духовну територію, якийсь простір, на якому він діє так, ніби є там паном. Христос Своїм спокутним подвигом, Своєю смертю на Хресті і сходженням у пекло вже здобув перемогу над дияволом - ту саму перемогу, яка стане остаточною після Його другого пришестя. І пекло, і смерть, і зло продовжують існувати, як вони існували до Христа, але їм вже підписаний смертний вирок, диявол знає, що його дні полічені. У Велику суботу ми чули чудові і дуже глибокі слова: "Сонце Незахіднє - Христос, Син Твій, Який, зійшовши над пекло, осяяло Своїм мирним світлом людський рід і живе і царює на віки віків. Амінь" ( "Exultet").

Джерела:    Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

16.04.2018р. Б. / Католицтво – релігія для тих, хто думає, і здатен взяти відповідальність за себе

Від самого початку свого існування християнство опинилося у ситуації, коли потрібно було визначитись:  приписи Закону Мойсея зобов’язують новонавернених з поганства чи ні. Собор апостолів у Єрусалимі визначив, що ні, зобов’язавши новонавернених з поганства лише до дотримання скороченого варіанту того, що вже у тогочасному юдаїзмі було відомим, як сім заповідей синів Ноя (див. Ді 15,29). Але що робити із юдейським Танахом (Старий Завіт)? Як його сприймати? В якому ключі тлумачити? В ключі Послання до євреїв, як праобрази і натяки? Чи в ключі Маркіона, як шкідливі вигадки, яких потрібно зректися?

Пізніше виникають нові і нові запитання. Чи можна брати участь у різних святкуваннях, що їх святкують родичі-погани? Як ставитись до римської держави, до держави взагалі? Яка природа Христа? І кількість цих питань не тільки не зменшується протягом історії християнства, а постійно зростає.

Сьогодні християни опинилися в інформатизованому світі, в якому інформаційний цунамі загрожує знести будь-які переконання, посіяти хаос у кожній голові й кожному серці. Сумнів – це вже більше не інструмент критичного пізнання світу, а спосіб буття, який веде до повного релятивізму. Все частіше перед християнами хитромудрими способами постає питання вибору не між добром і більшим добром, а між меншим та більшим злом.

Частина християн ще у ХVІІІ столітті пішли шляхом радикального відкидання сучасної їм культури, шляхом радикальної ізоляції від усього, що навіть приблизно мало натяк на небіблійність. Часто під керівництвом авторитарних провідників ці протестантські групи пішли шляхом меншого спротиву – відкинувши духовно-інтелектуальний пошук відповідей на актуальні питання, щоб вберегти те, що їм виглядало, як чистота християнського правовір’я.

Сьогодні виникли й інші форми відповіді на виклики сучасності: радикальне прийняття сучасної культури, сучасної цивілізації через відкидання основних фундаментів християнської ортодоксії. Від запровадження, під впливом фемінізму, жіночого «священства», до «вінчання» одностатевих пар, під впливом гендерної ідеології. Більше того, типово ортодоксійне християнське розуміння Бога як безконечної Любові й одночасно справедливого Судді сьогодні пропонують радикально зруйнувати на користь Бога, який безумовно, без покаяння, без зміни людиною способу життя всім все прощає.

Попри всі внутрішні пертурбації, які пов’язані із спробами внести в католицтво радикальні ліберальні ідеї, з одного боку, а з іншого – закрити католицтво у своєрідне псевдоортодоксійне ґетто, католицька ортодоксійність вимагає від католика і надалі залишатися у стані розпізнати позитивні елементи не тільки традиційної культури, але й культури сучасного людського суспільства й інтегрувати їх у своє християнське життя, але також і вимагає і надалі залишатися здібним розпізнати підступи зла й радикально їх відкинути. Саме це й відрізняє католицтво від інших форм християнства: здатність залишатися в апостольській науці й одночасно розвиватися, даючи адекватні відповіді на виклики сучасності.

Католицтво, на відміну від інших форм християнства, творить власну католицьку багатогранну культуру, яка залишається здатною модифікуватись під культурні потреби конкретної етнічної чи національної групи вірних. Відштовхуючись від визначення культури, яка свого часу дав Кліформ Ґірц, можемо визначити католицьку культуру як систему знаків і символів, модифікованих відповідно до обставин, через які новому поколінню передається світогляд і спосіб життя, оперті на католицькій ортодоксії. 

В інформаційному хаосі сучасності, коли певні сили в інформаційному просторі й по за ним, стараються католику накинути переконання і норми поведінки, які не тільки руйнують католицьку культуру, але й католицьку ортодоксію, католику, щоб залишатись католиком, необхідно не тільки знати де знаходяться фундаментальні істини його віри, але й у відповідний спосіб могти на основі фундаментальних відповідей, сформульованих у джерелах католицької ортодоксії, дати відповідь на конкретні питання власного життя й щоденного морального вибору.

Сучасний католик, як можливо ніхто з його одновірців до цього в історії, якщо хоче зберегти свою віру й діяти, як вона того від нього вимагає, змушений бути людиною, яка думає і бере відповідальність за власні рішення та вчинки. Беручи до рук Біблію чи Катехизм Католицької Церкви, чи Документи ІІ Ватиканського Собору, чи Компендіум соціальної доктрини, чи навіть Enchiridio symbolorum (який так і не перекладено на українську), сучасний католик мусить вміти знайти там відповіді на питання, які перед ним виникають щодень. І не тільки знайти відповіді, але й знайти той потенціал свобідної волі, яка готова співпрацювати з Божою милістю, щоб діяти відповідно до знайдених відповідей.

Звичайно, набагато легше поставити себе у позу «маленької» людини, яка як може, так і вершить свої релігійні обов’язки: раз в тиждень відмордувати Літургію, нікого не вбити, нічого не вкрасти, помолитися, якщо не забуде, з ранку і у ввечері, кинути на тацу, принести покропити щось до церкви, чи привести священика до хати, чи на цвинтар, чи на поле, щоб покропив. Але цього в теперішньому часі є аж надто замало. І як це не дивно, але саме цей тип вірних спокійно можна назвати охрещеними поганами, які нібито і християни, і добрі люди, однак за першої-ліпшої можливості тягнуться на бік противників Церкви.

Історичні процеси у нашому часі пришвидшилися. Те, що відбувалося колись десятками років, зараз відбувається за лічені дні. І все це пришвидшує процес диференціації у світі – «за» чи «проти» Христа та Його Церкви. На жаль, ця диференціація стосується і Церкви Христової. І в Ній цей процес відбувається. І кожний, хто свідомо і добровільно не ставатиме на сторону Христа щодень, рано чи пізно опиниться у таборі Його противників. Це, на жаль, подобається нам чи ні, реальність нашого часу.

о. Орест Дмитро Вільчинський    Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

13.04.2018р. Б. / Хрещення визначає все наше життя, спрямовуючи в мандрівці до Небесного Єрусалима. Слово Папи на загальній аудієнції 11 квітня 2018 року

Християнське життя – І: Таїнство Хрещення 

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

П’ятдесят днів великоднього літургійного періоду – це нагода усвідомити образ християнського життя, яке походить від самого Христа. Адже справді, ми – християни тією мірою, якою дозволяємо Ісусові Христу жити в нас. А звідки ж почати, щоб оживити це усвідомлення, як не від самого початку, від того таїнства, яке пробудило в нас християнське життя? Це хрещення. Христова Пасха, з її запалом оновлення, сягає нас через хрещення, аби перетворити на Його образ: хрещені належать Ісусові Христу, Він – Господь їхнього буття. Хрещення – це «основа всього християнського життя» (ККЦ, 1213). Це перше таїнство, двері, які дозволяють Христу Господові знайти в нашій особі прихисток для Себе, а нам – поринути в Його таємницю.

Грецьке дієслово «хрестити» означає «занурювати», «пірнати» (пор. ККЦ, 1214). Купіль із водою – це типовий для різних вірувань ритуал, вказівка на перехід від одного стану до іншого, знак очищення для нового початку. Але ми, християни, маємо пам’ятати: якщо тіло занурене у воду, то душа занурена у Христа для прощення гріхів і осяяння Божественним світлом (пор. Тертуліан, «Про воскресіння мертвих», VIII, 3: CCL 2, 931, PL 2, 806). Силою Святого Духа хрещення занурює нас у смерть і воскресіння Господа. У купелі потопає людина стара, підвладна гріху й відокремлена від Бога, а народжується нова, наново створена в Ісусі. У Ньому всі сини Адама покликані до нового життя. Тобто хрещення – це відродження. Я певен, що кожен із нас пам’ятає дату свого народження, певен. Але питаю себе, бо маю певні сумніви, і запитую вас: чи всі ви пам’ятаєте дату свого хрещення? Дехто каже «так» – це добре. Але ця ствердна відповідь звучить доволі слабко, бо, схоже, багато хто цього не пам’ятає. Але якщо ми святкуємо день народження, то як можемо не святкувати – чи принаймні не пам’ятати – дня відродження? Я дам вам домашнє завдання на сьогодні. Ті, хто не пам’ятає дати свого хрещення, спитайте матір, родичів і близьких, спитайте: «Ти знаєш дату мого хрещення?» – і ніколи не забувайте її. І того дня завжди дякуйте Господу, бо саме тоді Ісус увійшов у нас, Дух Святий увійшов у нас. Ви добре зрозуміли домашнє завдання? Нам усім треба знати дату свого хрещення. Це ще один день народження: день відродження. Будь ласка, не забудьте зробити це.

Згадаймо останні слова Воскреслого Господа апостолам; це чітке доручення: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт 28, 19). Через хрещальну купіль ті, хто вірує в Христа, поринають у життя Трійці.

У хрещенні ми маємо не просто якусь воду, а воду, на яку закликають зійти Духа «Животворного» («Вірую»). Подумаймо про те, що Ісус сказав Никодимові, аби пояснити народження до божественного життя: «Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже. Що народжується від тіла – тіло, а що народжується від Духа – дух» (Йн 3, 5-6). Тому хрещення також називають «відновленням»: ми віруємо, що Бог спас нас «з Свого милосердя, купіллю відродження і відновленням Святого Духа» (Тит 3, 5).

Тому хрещення – це дієвий знак відродження, дороги нового життя. Апостол Павло нагадує християнам у Римі: «Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охрестилися, у смерть Його хрестилися? Ми поховані з Ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим 6, 3-4).

Занурюючи у Христа, хрещення робить нас також членами Його Тіла – Церкви, учасниками її місії у світі (пор. ККЦ, 1213). Охрещені, ми не ізольовані: ми – члени Тіла Христового. Життєва сила, яка плине з хрестильного джерела, виражена такими словами Ісуса: «Я – виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, – той плід приносить щедро» (пор. Йн 15, 5). Те саме життя, що походить від Духа Святого, плине від Христа до охрещених, об’єднуючи їх в одне тіло (пор. 1 Кор 12, 13), освячене святим помазанням і насичене євхаристійною трапезою.

Хрещення дозволяє Христові жити в нас, а нам жити в єдності з Ним, співпрацювати в Церкві, кожен по-своєму, задля переображення світу. Отримане лише один раз, хрещення визначає все наше життя, спрямовуючи в мандрівці до Небесного Єрусалима. І розпочинається вона ще до хрещення. Це таїнство передбачає шлях до віри, який називається катехуменатом, – він очевидний, коли про хрещення просять дорослі. Але дітей також із найдавніших часів хрестять у вірі їхніх батьків (пор. Ритуал хрещення дітей, Вступ, п. 2). І про це я хочу вам дещо сказати. Дехто думає: навіщо хрестити дитину, яка нічого не розуміє? Мовляв, сподіваймося, що вона виросте, все усвідомить і сама попросить про хрещення. Але це вказує на брак віри в Духа Святого: адже коли ми хрестимо дитину, то вона здобуває Святого Духа, Який зрощує в ній християнські чесноти, що розквітнуть згодом. Потрібно завжди давати цю можливість кожному, всім дітям, аби вони могли мати в собі Святого Духа, Який скеровуватиме їх протягом усього життя. Не забувайте хрестити дітей! Ніхто не заслуговує на хрещення, це завжди безкорисливий дар усім, дорослим і новонародженим. Але, як трапляється з насінням, сповненим життя, цей дар укорінюється та приносить плоди в землі, підживлений вірою. Хрестильні обітниці, які ми оновлюємо щороку в Пасхальну Вігілію, потрібно оживляти щодня, аби хрещення «христосувало»: не треба боятися цього слова; це таїнство «христосує» тих, хто прийняв його й іде «христосований», переображений у Христі, перемінений у Христа; хрещення справді робить людину ще одним Христом.

Франциск, Папа

Ватикан, площа святого Петра
11 квітня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va

Джерело:  Воїни Христа Царя

11.04.2018р. Б. / Важкі питання. Чи можливо, що Бог простив Юду?

ПИТАННЯ: Святий Августин назвав провину Адама "щасливою", тому що він дав нам такого Спасителя. А гріх Юди - "щасливий"? Що говорить Католицька Церква про Юду? Чи можливо, що милосердний Бог простив його? Де знаходиться його душа - в раю чи в пеклі?

ВІДПОВІДЬ: Ми не маємо права судити про те, засуджена людина чи спасенна. Але ми можемо міркувати про вчинки людини, давати цим діям моральну оцінку. Набравши в інтернет-пошуку ім'я Юди Іскаріота, можна знайти масу вельми цікавих історій, але в переважній більшості випадків це не історичні відомості, а легенди.

Якісь з'явилися в 5-му, якісь в 10-му столітті, але до життя апостолів історичного відношення вони не мають. Давайте розглянемо тільки те, що визначено сучасною богословською наукою як достовірні відомості.

Що відомо про життя Юди Іскаріота?

Про апостола-зрадника Юду Іскаріота збереглися такі відомості: батька Юди Іскаріота звали Симон (Ів 6,71). Після обрання апостолом Юда Іскаріот був скарбником і показав себе нечесним. Коли одна жінка вилила на ноги Христу запашне миро і обтерла ноги волоссям, Юда бурчав: «Чому б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати вбогим?». Апостол Іван іронічно зауважує: «Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано» (Ів. 12,5-6).

Після того, як на нараді у Каяфи було вирішено "підступом взяти Ісуса" (Мт. 26,4), але так, "щоб бува не виникла колотнеча в народі" (Мт . 26,5), з'являється Юда Іскаріот і пропонує судити Христа. Напередодні свята Великодня Юда Іскаріот прийшов до первосвящеників і поцікавився, що ж він отримає, якщо зрадить Христа. За послугу Юди Іскаріота в вигляді зради первосвященики пообіцяли йому виплатили тридцять срібняків (Мт. 26,15), велику на ті часи суму. "І з того часу він шукав слушного часу, щоб видати Його" (Мт. 26,16). Під час Тайної вечері Ісус Христос оголошує Своїм учням про те, що один з них зрадить Його. Після цих слів, вказуючи на те, що зраду здійснить саме Юда Іскаріот, Спаситель подав йому вмочений шматок хліба зі словами "що робиш, роби швидше" (Ів. 13,27). Юда Іскаріот "узявши кусок хліба, зараз вийшов, а була ніч" (Ів. 13,30). Потім Юда привів в Гетсиманський сад озброєний натовп, якому попередньо сказав: "Кого я поцілую, то Він, беріть Його" (Мт. 26,48). В темну палестинську ніч схвильований Юда підходить до Ісуса - і цілує Його. Це знак, і вже нічого не можна буде переграти. Але врятувати душу Юди ще можна. І Ісус запитує: «Друже, для чого ти прийшов?» (Мт. 26,50). Після цього поцілунку Спаситель запитав: «Юдо! цілуванням видаєш Сина Людського?»(Лк. 22,48). Після того, коли Юда Іскаріот дізнався, що Ісус Христос засуджений синедріоном, він "повернув тридцять срібняків первосвященикам і старійшинам" (Мт. 27,3). Повернув він ці гроші зі словами "Я згрішив, невинну кров видавши" (Мт. 27,4). Вони сказали йому у відповідь, що нічого вже змінити не можуть. Вчинок, здійснений Юдою добровільно, їх не стосується. Тоді "кинувши в храм срібняки, він вийшов, пішов і повісився" (Мт. 27,5). Святий Августин пише: "повішання Юди сталося,очевидно, через кілька годин після засудження Христа, нема жодної підстави думати, що це сталося після воскресіння Христа" (св. Августин, «Про згоду євангелістів», III, VII: 28 сл.).

Свята Катерина Сієнська каже: «Все йде від любові, все влаштовано до спасіння людини, що Бог не робить - все заради цього» (Діалоги 4,138). Схоже, закликавши слідувати за Собою таку людину, Христос дає йому можливість перевиховатися і звільнитися від гріховних якостей. Що відчував Юда, перебуваючи поруч зі Спасителем? В душі Юди, безсумнівно, відбувалися якісь процеси. Перебувати поруч з Ісусом, втіленою Любов'ю, і залишатися незмінним - жадібним і дріб'язковим - неможливо. Нехай, зрадивши Ісуса, Юда програв цю сутичку зі своїми пристрастями. Нехай він не знайшов у собі сили покаятися, як знайшов Петро, який тричі відрікся від Христа. Однак ми знаємо, що і жити, заглушивши в собі голос совісті, Юда не зміг. Кинувши гроші, отримані за зраду, він пішов і повісився...

Ми не знаємо долі Юди. Ісус сказав про нього: "Горе тому чоловікові, що видасть Людського Сина!, Краще було б, щоб той чоловік не народився" (Мт. 26,24). Але це не означає, що Юда в пеклі. Протягом двадцяти століть своєї історії Церква канонізувала тисячі святих, але ніколи урочисто не заявляла, що хтось засуджений і перебуває в пеклі. Для того, щоб відправитися в пекло, потрібні справді серйозні причини. Жодна людина в світі, навіть Папа, не може сказати, чи дійсно грішник свідомо образив Бога і відкинув Його назавжди. Тільки Бог може судити. Саме тому Церква в своєму вченні ніколи офіційно не заявляла, чи знаходиться та чи інша людина в пеклі.

Джерела:    Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

10.04.2018р. Б. / ЧИ ТИ ЛЮБИШ ЦЕРКВУ? 8 ДУМОК ПРО ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ

«Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля),
і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають»

(Мт. 16,18)

        Цей весняно-великодній випуск нашого парафіяльного вісника «Місіонери Слова» я вирішив посвятити темі Церкви та деяким аспектам нашого щоденного життя, пов’язаних з Церквою. В цих днях ми святкуємо світлий празник Христового Воскресіння, згодом у травні будемо відзначати Храмовий Празник Святих Кирила і Методія (цього року припадає на 20 травня) і свято Зіслання Святого Духа та народження Церкви Христової (цього року 27 травня). А трішки пізніше, у липні, святкуємо празник верховних апостолів Петра і Павла, перший з яких став основою, «скелею», на якій Христос збудував Церкву. Це особливі нагоди, коли численні вірні виявляють свою любов і повагу до Господа Бога, до Церкви, відвідуючи свої храми і беручи участь у спільнотних молитвах.

        Хочеться, в такі складні часи, коли кожен думає, каже, пише і чинить все, що забажає, інколи без оцінки змісту і користі від того всього, донести до серця кожного читача та кожної особи потребу і необхідність правдивого життя у Церкві. Часто-густо можна почути як говорять чи пишуть про Церкву, як про якусь там третю особу: Церква погана, Церква грішна, Церква… Пишуть і говорять про Церкву інколи навіть ті, які жодного відношення до Неї не мають. А хто ж така Церква? Та це ж ми – і вірні і духовенство, і кожен з нас відповідальний за те, щоб Церква була такою, якою її хоче бачити Господь, а не та чи інша категорія людей. Святі називали Церкву «святою грішницею»: свята, бо оснував її Святий Господь, а грішниця, бо має у собі таких, як я з Вами, грішників.

        Господь Ісус Христос оснував Церкву, як спільноту віруючих людей, перед тим, як відходив з цього земного життя. І призначення Церкви – одне-єдине – провадити людей до Царства Небесного. Про це читаємо у Євангелії: «Прийшовши в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» Ті відповіли: «Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків». «На вашу ж думку», – до них каже, – «хто я?» Озвався Симон Петро і заявляє: «Ти – Христос, Бога живого син». У відповідь Ісус сказав до нього: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі» (Мт 16, 13-19).

        Декілька думок про Церкву, якими я прагну поділитися з Вами, дорогі наші парафіяни, прихожани чи просто приятелі, з якими ми час від часу зустрічаємося на спільні молитви, святкування, паломництва чи при інших нагодах.

1. Церква – це не групка досконалих і святих осіб, але це спільнота віруючих у Христа-Господа людей, які мають перед собою чітко означену ціль – спасти свою душу і потрапити до Царства Небесного з допомогою божої благодаті. Це часто дуже різні люди, які прикладають, інколи, величезні зусилля, щоб жити святим життям, і цінують ті засоби, які пропонує Церква – святі Таїнства Покаяння (Сповіді) і Євхаристії (Святого Причастя), щоб впорядковувати своє життя. Кожна людина має свій шлях до Господа і до Церкви, тому за кожну нову людину у Церкві та у храмі треба подяку складати Господу, радіти і допомогти людині себе комфортно почувати. Боляче, коли «несвідомі» або «лукаві» християни претендують, що в Церкві всі повинні бути святими і використовують кожну нагоду, аби викривати чи пліткувати про слабкості окремих осіб, які належать до Церкви і таким способом зневажають святе ім’я Церкви Христової. Боляче, коли ми не переживаємо за наших рідних і близьких і за їхнє «церковне життя», мовляв це не наша справа.
2. Церква відкрита для всіх, бо Христос її заснував для всіх, без винятку, людей. Тому ті особи, які прагнуть жити з Господом, вони покликані приймати всіх інших людей, як своїх ближніх, які також мають свої обмеження і слабкості, але які прагнуть належати до спільноти Церкви. Тому в Церкві не може бути різних «групок», які вважають себе особливими і незамінимими, але всі взаємно повинні одні одних сприймати, поважати і любити. У Церкві всі покликані служити іншим, як цього нас навчав Ісус Христос, а служіння – це любов, це піклування, це турбота про інших, а не просто «тішення самими собою та своєю праведністю». Боляче, коли у церковній спільноті трапляються, десь частіше, десь рідше, ситуації, коли одні не сприймають інших чи уникають зустрічі, або просто ігнорують своїх ближніх, знаходячи для цього масу причин і оправдань. Це не по-християнськи. Так робив фарисей, який казав «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди - грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар» (Лк 18,11).
3. Є різні нагоди у Церкві, які допомагають людині по-новому відкрити для себе Церкву. Це таїнство Хрещення, коли хтось у родині народився; це таїнство урочистого Святого Причастя, коли діти готуються до такого величного дня зустрічі з Христом; це таїнство Вінчання для двох свідомих і зрілих християн – хлопця і дівчини, які здатні взяти на себе подружні обов’язки і ними жити вірно і в любові аж до смерті; це різні ювілеї та святкування; це християнські похорони; це вкінці кінців – недільні і святкові богослужіння. Боляче, коли християни, інколи, розглядають ці нагоди, як чисто обрядові моменти і не вникають у суть тих чи інших таїнств; коли спочатку планують святкування в ресторанах, а потім вже організовують справи з уділенням тих чи інших таїнств, підлаштовуючи головне другорядному; коли вперто вірять різного роду забобонам, тим самим зневажаючи віру в Єдиного Господа та святі традиції Церкви Христової і не мають бажання виправлятися і, більше того, вимагають чи претендують, що Церква має сприймати ті чи інші штучки, забобони чи їхні «традиції». Христос сказав: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете моїми учнями і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів 8, 31).
4. Церква – це спільнота свідомих віруючих людей, які розуміють, що діти і молодь – це наше майбутнє і майбутнє Церкви. Тому нормальна церковна спільнота старається допомагати і сприяти всьому, що стосується навчання і формування молодого покоління (катехизація, ораторій, християнські табори та відпочинки, прощі, поїздки). Кожна парафіяльна спільнота повинна зробити все для того, щоб діти і молодь у храмі почувалися добре, щоб їм хотілося приходити до храму. Священик є перший відповідальний за організацію таких дитячих і молодіжних заходів на парафії, але без здорового сприяння батьків, інколи, не можливо зробити щось більше і краще. Боляче, коли батьки так організовують життя своїх дітей, що їм стає часу і грошей на все (гори, море, лижі, аквапарк, поїздки та інші розваги і відпочинки), але не залишається часу на недільну Службу Божу, на катехизацію, на здоровий християнський відпочинок з їхніми однолітками. Є така чудова фраза з народної мудрості: якщо з дітьми не говорити про Бога, то потім прийдеться все життя з Богом говорити про дітей. Щиро дякую батькам, які допомагають нам організовувати різні заходи для дітей і молоді і фінансово підтримують різні ініціативи. 
5. Благодійна діяльність у Церкві – це щось дуже цінне і невід’ємне від життя нормальної парафіяльної спільноти. Тому важливо відкликатися та особисто брати участь у різних загально-церковних ініціативах, організованих такими організаціями як «Карітас» та Мальтійська Служба Допомоги, як і підтримувати парафіяльні благодійні проекти. Часто у парафіях є потребуючі люди чи родини: хто як не Церква повинна відкликнутися на допомогу? У нашій парафії, на даний час, ми завершили парафіяльний проект «Купівля житла для багатодітної родини», підтримуємо потерпілу від пожежі родину і ретельно займаємося питанням будівництва парафіяльного дитячого садочку «Ковчег». Молоді люди, парафіяни, прихожани і просто приятелі – на Вас надія – не опустіть нагоди стати «фундатором» і «благодійником» будівництва нашого дитячого садочку. Але в нас є одне правило, яке нам залишив Ісус Христос: «Нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна» (Мт 6,3-4). Боляче, коли люди претендують на привселюдну подяку чи ображаються, коли їх, випадково чи через забуття, не похвалили чи забули згадати при певних нагодах, коли їм не вручили грамоти чи медалі. Я дуже мрію, щоб всі, що чинять добрі діла отримали нагороду від Господа, а не просто людську подяку. Дякую Вам, що підтримуєте нас у благодійній діяльності.
6. Етика поведінки у храмі – це певні необхідні найпростіші правила, які сприяють тому, щоб всі у храмі могли легко спілкуватися з Богом і щоб не заважали іншим це робити. Деякі правила є спільними для всіх, а якісь різняться відповідно до окремих місцевостей та парафій. Є такі, на які варто звернути увагу нинішнім християнам. Нині згадаю три моменти: не личить користуватися телефоном – в часі богослужінь відповідати на дзвінки, читати чи відписувати «смс», переглядати пошту чи соцмережі, виходити чи вибігати під час богослужінь з храму, щоб вирішити «термінову» справу. Люди добрі, невже є настільки важливі речі, які не почекають однієї годинки, поки ми не вийдемо з храму? Ще одна річ, яка є очевидною у храмі – коли люди мають в устах жуйку, заходячи до храму і жують під час богослужінь. Не красиво «жувати жуйку» в часі перебування у храмі, а тим більше, що тим порушується євхаристійний піст для тих, які мають нагоду приступити до Святого Причастя. Я, зазвичай, перед уділенням таїнства Хрещення чи Вінчання, добрим способом прошу про дві речі: вимкнути телефони і викинути жуйки. Але невже це треба нагадувати? Не можна перебувати дітям на дитячому майданчику на подвір’ї храму в часі Служби Божої, саме від батьків залежить дотримуватися цього правила чи нехтувати ним, таким чином не поважаючи інших батьків і дітей. Боляче і неприємно на це звертати увагу, але, інколи, є необхідно.
7. Активна участь у богослужіннях – це щось дуже цінне і є ліком проти нудьги. Саме активна участь допомагає людині не розсіюватися і вникати у зміст молитов. Інколи люди жаліються, що їм нудно у храмі. Щоб не було нудно, необхідно старатися розуміти, що відбувається і брати участь у богослужінні. Цьому допомагають молитовники, уважне слухання читань Апостола і Євангелії, уважне слухання проповіді із зусиллям пригадати ввечері про що йшлося у проповіді і які читання були на Святій Літургії. Також важливо приходити завчасно до храму, заздалегідь передбачивши необхідний час для приготування і на дорогу до храму. Боляче, коли люди знаходять оправдання на те, що запізнюються або на те, що досі не розуміють що правиться і який порядок богослужінь і взагалі, не вникають у зміст молитов і відправ. Якщо людина не забажає розуміти, на силу цього ніхто не зробить і якщо людина не вийде з дому завчасно, то аж ніяк не зможе вчасно прийти на богослужіння.
8. Фінансове питання у Церкві – це гаряча тема, але яка повинна бути чіткою і ясною. Відколи існує Свята Церква – існували пожертви, як засіб існування та утримання Церкви і священиків. Ще в Старому Завіті Господь установив закон про десятину – тобто закон, який передбачав пожертву десятої частини свого заробітку на храм і на служителів храму. Цього закону ніхто не відміняв і сьогодні є вірні, які стараються частину свого прибутку, інколи десятину, віддати на благодійність чи на діяльність Церкви. Ці люди часто дають свідчення про те, як Господь благословляє їх добробут. У храмах збирають пожертви або, як у нашому випадку, є скриньки, куди вірні вкидають свої пожертви. У нашому храмі є «Скринька благодійності» –  пожертви з неї йдуть на потребуючих і тих, хто просить про милостиню; є «Скринька для пожертв за Служби Божі» –  пожертви йдуть на утримання священиків; є інші скриньки у храмі – це пожертви, які використовуються для утримання храму і всієї нашої парафіяльної господарки, для розвитку парафії. Частина з цих грошей, як цього просить Церковний  Уряд, використовується для катехизації та євангелізації. Є ще одноразові річні фінансові допомоги для утримання та розвитку Церкви в цілому: «Катедратик» на потреби Архієпархіального Управління; «Алюмінатик» –  на потреби семінарії і навчання семінаристів; «Петрів гріш» та «Андріїв гріш» –  це символічні внески на потреби Церкви в Україні та у світі. Ці фінансові внески – пожертви – це свідома участь кожного вірного нашої Церкви у житті, діяльності та розвитку нашої Церкви. Нехай Господь віддячить сторицею за кожну вашу пожертву і підтримку Церкви і нас, священиків. 

Не можливо, тут і зараз, обговорити всі запитання, що стосуються нашого церковного життя. Але я радо відповім на всі Ваші запитання, які би Вас цікавили і Ви не маєте нагоди чи можливості когось запитати. Ваші запитання можна надсилати на мою електронну адресу: josafatboyko@ive.org. Дякую Вам за те, що Ви любите Церкву. І на завершення пропоную Вам слова Святого Івана Золотоустого: «Не відходи від Церкви, тому що нема нічого сильнішого від Церкви. Церква – твоя надія. Церква – твоє спасіння. Церква – твій захист. Вона вища від неба, обширніша від землі. Церква ніколи не старіється, але завжди цвіте. Тому Святе Письмо, підкреслюючи її твердість і непорушність, називає її скелею» (Гомілія на Псалом 44).

о. Йосафат Бойко, ВС   Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

08.04.2018р. Б. / «Бажаю, щоб це свято стало святом переміни наших сліз у радість!» — Блаженніший Святослав з нагоди Великодня (+VIDEO)

Свято Воскресіння Христового говорить усім нам, що наші з вами муки, наші страждання, наші болі та наші труднощі не є вічними! Вічним є життя у воскресінні й навіть смерть не є кінцем, а є переходом до вічного життя з нашим Воскреслим Спасителем у свято перемоги! Свято, коли життя перемагає смерть, свято, коли Всевишній ділиться з нами своїм вічним життям у воскресінні.

Про це наголосив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав у своєму великодньому привітанні до вірян.

«Ми святкуємо найбільше і найперше величне християнське свято — Воскресіння нашого Спасителя, Пасху Господню. Це свято для нас має життєдайне значення. Я думаю, що саме це свято дасть нам можливість відповісти на фундаментальне питання: хто ж такі християни? Відповідаючи на це питання, яке, можливо, нам ставлять зараз люди інших релігій, віровчень чи навіть невіруючі, ми можемо з упевненістю сказати, що християни — це є ті, які стали причасниками смерті і Христового воскресіння у Тайні Хрещення. Християни — це свідки воскреслого Христа», — зазначив Предстоятель УГКЦ.

За його словами, апостольська проповідь зводилася до двох слів: «Христос воскрес!» Апостоли бачили воскреслого Спасителя, бачили рани на Його прославленому тілі, чули Його слова, споживали вечерю після Його воскресіння, а відтак по цілому світу рознесли вістку про те, що Христос воскрес і смерть переможена. Апостоли були свідками Христового воскресіння.

Глава Церкви також додав, що ми як християни третього тисячоліття є спадкоємцями тих, які бачили і торкалися воскреслого Христа. Тож ми сьогодні можемо сказати до сучасної людини слова апостола Івана Богослова: «Те, що очі наші бачили, те, чого руки наші дотикалися, слово життя звіщаємо вам, щоб ваша радість була повна!».

«Ми знаємо, що християнські мученики усіх часів і усіх народів, ідучи на муки за віру Христову, були свідками воскресіння. Так, вони входили в смерть, дозволяли себе вбити, але у момент свого мучеництва свідчили про життя, про життя після смерті. А також вони свідчили і те, що та смерть, якою їм погрожують мучителі, — є переможена. Адже та смерть є Пасхою, а їхня дорога — є у життя!» — підкреслив очільник греко-католиків.

Блаженніший Святослав побажав усім вірянам, щоби це свято було святом оновлення нашої віри, надії та любові. «Бажаю, щоби кожен з нас у святкуванні цієї Пасхи ще раз зрозумів, ким ми є як християни. Бажаю, щоб ми знову відчули, що ми вже живемо життям вічним і прямуємо до нашого Господа, навіть незважаючи на смерть. Бажаю, щоб це свято стало святом переміни наших сліз у радість!» — зі щирістю промовляє духовний лідер греко-католиків.

«Нехай воскреслий Христос завітає до кожного з нас: до кожного, хто лежить у своєму замкненому гробі, у своїй шкаралупі, можливо, боячись вийти назовні і змінити світ на краще, який є довкола нас. Я хочу, щоб воскреслий Христос завітав сьогодні до кожної нашої домівки, в домівки кожного християнина, кожного українця в Україні і на поселеннях та подав нам свою життєдайну десницю воскреслого Спасителя, й повів нас за собою у життя! Христос воскрес! Воістину воскрес!» — привітав українців Блаженніший Святослав.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ