ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ


четвер, 30 листопада 2017 р.

30.11.2017р. Б. / Звернення Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я на Різдвяний Піст

«Вибирай життя, щоб жити на світі тобі й твоєму потомству,
 любивши Господа, Бога Твого»  (Втор.30,19)

Ці слова сьогодні дуже актуальні для нас, українців. У час, коли воїни захищають нашу свободу та мирне життя ціною свого життя, на превеликий жаль, чимало українських громадян стають причетними до смерті невинних дітей, які розпочали своє життя у лонах матерів. Щорічно – понад 200 тисяч абортів, неймовірно велика кількість знищених людей на ранніх стадіях розвитку через контрацептивно-абортивні засоби і процедури штучних запліднень. Зранені серця, зруйновані родини, розпач, цинізм, недовіра, насильство, неспроможність мудро вирішувати проблеми, споживацтво, егоїзм, залежності… Це ще не повний перелік наслідків, які щодня можемо спостерігати навколо.

Вибирай життя! – кличе Господь. Не турбуйся надмірно! Поклади свою надію на Бога! Послухай, спробуй жити за Його словом! – І побачиш плоди: радість, мир, взаєморозуміння, любов, яких прагнемо всім серцем.

У час Різдвяного посту ми будемо готуватися до народження Христа і роздумувати над великою таємницею, що Син Божий стає людиною – маленьким ембріоном у лоні Пречистої Матері, невидимим для людського ока, вповні залежним від людського вибору, немічним і вразливим, як інші людські діти.

Бог із нами переживає біль та відкинення небажаних дітей і тих, які стали «побічним продуктом» людської пожадливості.

 Бог народжується людиною, щоби бути близько, аби промовити до людини її, людською, мовою. Наш Спаситель, Ісус Христос, учора й сьогодні – Той Самий навіки (Євр.13,8). Він сказав: «Хто приймає дитину в Моє ім’я, той Мене приймає» (Мт.18,5), і ще: «Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що Ангели їхні на Небі повсякчас бачать обличчя Мого Небесного Отця» (Мт.18,10).

Готуючись до Різдвяних свят, бажаючи відчути різдвяну радість і мир у серці, не забуваймо, що мир є плодом дії Святого Духа в нашому житті. Без нашої доброї волі та співпраці з Богом, без виконання Його Заповідей не осягнемо миру і радість не навідає нашого серця.

         Молімось, щоб в Україні кожна зачата дитина мала право на життя. Працюймо, щоб забезпечити законодавчий та фактичний захист життя кожної людини від зачаття до природної смерті. Не будьмо байдужими до долі невинних дітей, яким загрожує знищення. Просімо Господа, щоби допоміг нам подолати споживацьку культуру смерті, навчив нас бачити цінність та красу людини і шанувати її гідність як особи.

Боже, навчи нас творити Твою волю, щоб Україна могла втішатися радістю Твого Царства – Царства миру і любові. Амінь.

 27 листопада 2017

середа, 29 листопада 2017 р.

29.11.2017р. Б. / 10 настанов Владики Венедикта на Різдвяний піст

1. Для Церкви існує дві найбільші події в житті Ісуса Христа: Його Воскресіння, через яке Він нам подарував життя вічне, а також Його народження, тобто воплочення Сина Божого. Подібно, як християни готуються до Великодня, щоб гідно зустріти це свято, так само вони повинні усвідомлено зустріти Різдво.

2. Спонтанність – це добре, але тоді, коли вона побудована на доброму приготуванні. Тому Церква заповідає час Різдвяного посту для доброго приготування і усвідомленого переживання Різдва Господа нашого Ісуса Христа.

3. В давнину церковна традиція підкреслювала, що під час Різдвяного посту не вживається м’ясо, а риба вживається в неділю. Якщо хтось може цього дотримуватися і сьогодні – це похвально. Якщо ж ні, рекомендовано не вживати м’яса в середу і п’ятницю.

4. Люди, які перебувають в надзвичайних обставинах, від яких вони залежні і не можуть обирати їжу, – звільнені від посту.

5. Я не люблю їсти м’яса, тому піст для мене є легким. Тому мені слід було б від чогось іншого відмовитися (вживання солодощів, перегляд телевізійних передач).

6. Ми часто залежні від багатьох речей, тому цей час посту – період виявляти свої залежності. Ідеться не лише про алко- чи наркозалежних, тепер вже є й інтернетозалежність. Під час цього періоду ми повинні визволитися від своїх залежностей. Бо лише так ми можемо гідно зустріти народження Христа.

7. Я б радив, щоб кожен із нас в загальному був обережним із вживанням алкоголю. Є люди, які під час посту відмовляються від цього.

8. Питання полягає не у строгості посту, бо він полягає не лише у вживанні або невживанні чогось. Піст – це насамперед духовне приготування.

9. Потрібно починати з малого, бо ніхто не народжується святим чи грішним. Такими стають. Тому, коли мова йде про піст, потрібно подумати, від чого ми можемо легко і реально відмовитися. Таким чином крок за кроком цю свободу ми зможемо відвойовувати.

10. Піст, відверто кажучи, не потрібен Богу. Він потрібен нам, щоб ставати вільними і свобідними.

Джерело:      Фундація Духовного Відродження

вівторок, 28 листопада 2017 р.

28.11.2017р. Б. / Важкі питання. Чи має християнин вміти постояти за себе (як словесно, так і фізично)?

Запитання: Чи має християнин вміти постояти за себе (як словесно, так і фізично)?

Відповідь: Чи має християнин вміти постояти за себе чи ж він покликаний мовчки терпіти образи? Тут треба розрізнити схильність душі та потребу вчинити справедливо, що, як говорив блаженний Павло VI, є мінімальною формою любові.

Доки зло є і його неможливо винищити, треба доброчесно нести його тягар, за прикладом нашого Господа. Але оскільки зло суперечить волі Бога і справедливості, людина зобов'язана робити все можливе, щоб це зло викорінити. Так, св. Тома Аквінський писав у «Сумі теології», що, втікаючи із в'язниці, в'язень не винен, якщо його засудили несправедливо. «Людину називають терплячою – пояснює св. Тома – не тому, що вона не втікає, але тому, що з честю переносить тяготи, не сумуючи надмірно».

Ангелоподібний учитель додає, згадуючи Івана Золотоустого, що реакція на зло сумісна з терпінням. «Коли ж буває належний час для гніву? – запитує Іван Золотоустий у «Тлумаченні святого Матея». – Тоді, коли ми мстимося не за себе, але приборкуємо зухвалих і звертаємо на пряму дорогу безтурботних. А коли гнів недоречний? Тоді, коли гніваємося, щоб помститися за себе, що забороняє і апостол Павло, кажучи: «Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано бо: «Мені належить помста, я відплачу», – говорить Господь» (Рим. 12,19); коли сваримося через гроші, чого апостол теж не дозволяє, кажучи: «Чого б вам радше не стерпіти кривди? Чого б вам радніш не зазнавати здирства?» (1 Кор. 6,7). Як цей останній гнів зайвий, так перший потрібний і корисний. Але багато хто чинить навпаки. Вони лютують, коли ображають їх, але залишаються холодними і малодушними, коли бачать, як ображають інших. Те й інше противне законам євангельським». Тут св. Іван Золотоустий говорить про недоречність гніву, люті й помсти у відповідь на особисту образу і несправедливість. Але це не означає, що християнин у принципі не має права відстоювати свої права, особливо коли вони стосуються загального блага. Св. Іван Золотоустий також говорить, що якщо людина заради любові може відмовитися захищати себе, коли на неї нападають, то заради любові не може відмовитися захистити слабких і останніх, коли тих ображають і пригнічують.

Борг переносити несправедливість – пише св. Тома Аквінський – треба розглядати як схильність душі, як каже св. Августин, пояснюючи припис Господа: «Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу», – тобто в тому значенні, що треба бути до цього готовими, якщо буде потреба. Але ніхто не зобов'язаний завжди чинити саме так, оскільки навіть Господь так не чинив. Коли один із сторожі вдарив Ісуса в обличчя, як розповідає св. Іван, Він сказав: «За віщо б'єш мене?». Тому і щодо образливих слів діє той же критерій. Ми маємо бути готовими терпіти образи, коли це потрібно. Але в певних випадках варто відкинути образи, особливо з двох причин: заради блага того, хто ображає, – тобто щоб приборкати зухвалість, щоб людина не насмілювався повторювати такі жести (як йдеться в Приповідках Соломонових: «Відповідай дурному за його глупотою,  щоб він у власних очах не був мудрим» (26,5)), а також заради блага інших людей, яке зневажається завданими нам образами.

Відповідно до цього, можна також згадати енцикліку Пія XI «Divini Redemptoris» (проти комуністичного атеїзму): «Ніколи милосердя не стане милосердям справжнім, якщо воно не буде постійно брати до уваги справедливість (...). Працівник не повинен отримувати у вигляді милостині те, що належить йому справедливо. І нехай ніхто не намагається необтяжливими пожертвами на благодійність позбутися більших обов'язків, до чого зобов’язує борг справедливості» (49). Папа Пій XII на цю ж тему писав: «Щоби бути справжнім і достовірним, милосердя має завжди зважати на справедливість, яку треба відновлювати, не задовольняючись покриванням безладів і недоліків, викликаних нерівноправністю» (Лист до президента Соціального тижня у Франції, 1952).

«Треба приборкувати зухвалість тих, хто ображають, але з належною стриманістю – пише св. Тома Аквінський – так, щоб віддати борг милосердя, а не задовольнити власні амбіції. Згідно з Притчі: «Не відповідай дурному за його глупотою, щоб і ти не став схожим до нього»».

Таким чином, завжди потрібно аналізувати обставини: іноді вони змушують реагувати, а в інших випадках – наприклад, коли зло неминуче, коли реагувати нерозсудливо або коли реакція буде неадекватною – тоді варто «віддати тіла ваші як жертву живу, святу, приємну Богові», як сказано в Посланні св. апостола Павла до Римлян (12,1).

Церква допускає захист у разі індивідуального або колективного нападу, якщо він пропорційний до блага, яке захищають. Ось простий приклад: не може бути виправданим убивство або поранення злодія, що краде яблука в саду. У цьому випадку реакція не пропорційна благу, яке захищають.

Як аргумент проти права християнина постояти за себе наводять, зазвичай, дві фрази з Євангелія: «Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу» (Мт. 5,39) і «Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть» (Мт. 26,52).

У першій фразі Господь просить відмовитися від помсти. Сам Ісус фактами пояснює ці слова. Коли слуга первосвященика вдаряє Його по обличчю, Він не підставляє другу щоку, а засуджує цього чоловіка: «Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б'єш мене?» (Ів. 18,23). Безсумнівно, Господь був готовий підставити іншу щоку, навіть більше, Він був готовий до розп'яття на Хресті. Він закликає реагувати на насильство не насильством, а розсудливістю. Але якби благо того вимагало, Ісус міг попросити в Отця всі ангельські воїнства. Він відмовився від цього тому, що повинен був відкупити нас.

Що стосується другої фрази – «Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть», – то святий Августин тлумачив її так: хто вбиває мечем, той загине духовно якраз через меч, використаний для вбивства. Ці слова означають також, що ті, хто використовують меч для своєї помсти або через свою владу, самі заслуговують смерті від меча. Ісус нагадує про це св. Петру не для того, щоб засудити його, але щоб пояснити: перед такою кількістю ворогів безглузді будь-які спроби захисту.

субота, 25 листопада 2017 р.

25.11.2017р. Б. / Вулицю у Винниках назвуть на честь владики Андрія Сапеляка

Депутати Винниківської міської ради під час другого пленарного засідання 9-ої сесії ВМР VII-го скликання, що відбулася 23 листопада 2017 року, проголосували за те, щоб назвати вулицю у Винниках ім’ям владики Андрія Сапеляка.

Із такою ініціативою виступив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, щоб ім’я та добрі справи цього єпископа-салезіянина увійшли в історію Винник.

Ім’я владики матиме вулиця, яка починається від вул. Галицької (між номерами 13 та 15) та перпендикулярно веде до монастиря Салезіянського Згромадження УГКЦ.

Пригадуємо, що у 2014 році владика Андрій Сапеляк повернувся з Верхньодніпровська на Львівщину до салезіянської спільноти у Винниках. Саме тут він завжди хотів бути і тут пройшли останні дні його життя.

Єпископ-емерит єпархії Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ в Аргентині Андрій Сапеляк відійшов у вічність 6 листопада 2017 року на 98 році життя. Похований на міському кладовищі у Винниках.

пʼятниця, 24 листопада 2017 р.

24.11.2017р. Б. / 24 листопада дивіться «Відкриту Церкву» про трансплантацію органів

24 листопада о 16.00 чекайте на наступний ефір інтерактивної програми «Відкрита Церква». Цього разу ми продовжимо говорити з Блаженнішим Святославом про «Дар життя». Зокрема, торкнемося теми трансплантації органів.

Якщо ви вважаєте, що ця проблема вас не стосується, то ми доведемо, що ви помиляєтеся! Адже кожен із нас ‒ у групі ризику!

Чому в Україні фактично відсутня трансплантація органів? І що кожен з нас міг би зробити для порятунку іншого життя? Як Церква ставиться до трансплантації та донорства органів?

Про це, як і про багато чого іншого, ми поговоримо із Главою УГКЦ у прямому ефірі. Долучайтеся до розмови! Адже саме від ваших запитань залежить «градус» нашої дискусії!

Запитання до Глави УГКЦ можна лишати в коментарях на сторінці Zhyve.tv у Facebook. Також їх можна надіслати на електронну адресу редакції zhyveproject2016@gmail.com.

Відкривайте мудрість Церкви разом з нами!

«ВІДКРИТА ЦЕРКВА» – це інтерактивний проект «Живого телебачення». У межах проекту ми щоразу порушуємо нову й важливу для суспільства тему і з допомогою Блаженнішого Святослава шукаємо відповіді на виклики часу. У кожній програмі ви почуєте думки експертів, результати найсвіжіших соціологічних досліджень і цікаві факти з життя Глави УГКЦ із перших вуст! «Родзинка» нашої програми – щирий інтерактивний діалог із глядачем, під час якого кожний охочий може поставити запитання Патріархові УГКЦ й одержати жадану відповідь одразу.

четвер, 23 листопада 2017 р.

23.11.2017р. Б. / У Запоріжжі освятили нову церкву-каплицю

21 листопада 2017 року відбулося освячення церкви-каплиці Святого Володимира Великого в м. Запоріжжя.

Чин освячення здійснив владика Степан (Меньок), Екзарх Донецький, у співслужінні з Єпископом-помічником Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ Яном Собіло.

У спільному богослужінні  взяли участь  священики, представники різних монаших згромаджень та релігійних конфесій. Зійшлося на спільну молитву і чимало містян із самого Запоріжжя та околиць. Серед присутніх були також представники міської влади та різних громадських організацій.

Звертаючись до присутніх, владика Степан наголосив на тому, що постать хрестителя України св. князя Володимира Великого покликана об’єднувати українців.

«Бог завжди один для всіх – як і в часи князя Володимира, так і сьогодні. На головній іконі св. Володимир зображений з тризубом хрестоподібної форми, що свідчить про важливість Бога та релігійного виховання  в житті кожної людини, а за це відповідальні насамперед сім'я, школа, церква», - повчав Владика.

Настоятель запорізької парафії Архистратига Божого Михаїла Української Греко-Католицької Церкви отець Андрій Бухвак окропив святою водою усю каплицю ззовні. Як розповіли місцеві мешканці, відтепер весь цей промисловий район індустріального міста Запоріжжя отримає духовну підтримку, а парк — надійне впорядкування.

«Цей день є по-особливому пам’ятний для нашого народу, адже тисячі наших співвітчизників вийшли на Майдан, щоб обстояти своє право на гідність. Тому дана каплиця, яку ми освятили в честь св. Володимира – завжди спонукатиме нас до цієї пам’яті, до цього великого прагнення – мати справжню гідність українця», - наголосив архиєрей.

Новоосвячена каплиця знаходиться за адресою: проспект  Металургів,  1А, парк імені Сагайдачного за ПК ЗАлК.

Богослужіння відбуватимуться щонеділі та на свята:

9:00 - Утреня
10:00 – Божественна Літургія

Прес-служба  Донецького екзархату УГКЦ

23.11.2017р. Б. / Вітаємо нашу парафіяльну пастирську раду!

Пастирська рада була обрана напередодні на загальних парафіяльних зборах та затверджена єпископом.

В Неділю 19 листопада 2019р.Б. члени парафіяльної пастирської ради склали обіцянки сумлінно виконувати свої обов’язки, згідно з умовами Статуту.

Нехай Бог, у Тройці Святій Єдиний, допоможе і благословить кожного члена нашої пастирської ради, аби вони зажди були підтримкою, порадою та допомогою для нашого о. Ігоря в його апостольській і соціально-харитативній діяльності в парафії; та були сповнені натхненням Святого Духа аби докладати необхідних зусиль для розвитку різних мирянських ініціатив, рухів і спільнот, звіщаючи Царство Боже й дбати, щоб це «звіщання» не залишило нікого поза увагою.

о. Ігор Пагулич, адміністратор парафії

Джерело:  Сайт парафії Преображення Господнього, УГКЦ, м. Кам'янське

середа, 22 листопада 2017 р.

22.11.2017р. Б. / В Архикатедральному соборі св.Юра молились за передчасно народжених немовлят

У п’ятницю, 17 листопада 2017 р., урочистим Богослужінням в соборі св. Юра відзначили Всесвітній день передчасно народженого малюка.

Даний захід вже став традиційним та щороку збирає працівників неонатальних закладів, зокрема відділень патології недоношених новонароджених дітей та інтенсивної терапії новонароджених, які належать до Львівської обласної клінічної лікарні а також – Львівський обласний фонд “Немовля”.

Велике свідчення усім присутнім дали вже дорослі дітки, що народились передчасно, проте завдяки щирим молитвам батьків та великій жертвенності лікарів, які сумлінно сповнили свої обов’язки, виросли здоровими та гармонійно розвинутими людьми. На завершення усім присутнім було уділено благословення та вручено пам’ятні образки.

вівторок, 21 листопада 2017 р.

21.11.2017р. Б. / 7 неправд про любов, які нам накидає сучасний світ

Ми повинні розуміти, що більшість, а, можливо, навіть усе, у що ми віримо на тему любові і романтики в подружжі, дуже часто є брехнею.

Деколи нам здається, що усе добре, але ми не усвідомлюємо, що може бути значно краще, якщо просто трохи змінити спосіб думання і нашої поведінки. Ми можемо стояти перед великими проблемами, які, з іншої точки зору можуть здаватись невирішальними.

Проблеми у стосунках приводять нас до одного з двох варіантів: вони завершують відносини або ж роблять так, що ми стаємо ще ближчими з цією особою. Саме тому, ми повинні бути вдячними за життєві труднощі, які переживаємо в подружжі. Глибше розуміння життя і його значення наступає тоді, коли ми проходимо через проблеми і труднощі.

В нашій культурі не бракує інформації, яка надає поради в цих справах. Ми переглядаємо багато фільмів, слухаємо пісні, читаємо книжки… Вони досить авторитарно говорять про те, що варто цінувати в союзі, як давати раду з конфліктами, як виглядає справжня любов, яким є значення сексу. Слова інших для нас означають набагато більше, ніж ми собі думаємо. Незалежно від твоєї ситуації: чи ти одружений, чи ще зустрічаєшся, чи є одиноким, ігнорувати культурну брехню на тему любові, романтичності і сексу є необхідним для тебе, щоб жити у здорових відносинах, а згодом – у здоровому подружжі.

Ось сім найпоширеніших неправд про любов, які нам накидає світ:

1. Любов – це почуття
Майже усі думки на тему любові небезпечно стверджують, що любов це щось, в що ти несподівано падаєш, чи навпаки вириваєшся як вулканічна лава емоцій і пристрасті.

Любов – це акт твоєї волі. Любов сильніша від невдач і розчарування, вона долає гріх і навіть смерть. Ця правдива версія любові не є сюжетом для бестселлерів чи хітів кінопрокату. Вона ні не популярна, ні не модна. Що ми могли б сказати про любов і що важливіше про Бога, якби вони існували на такому слабкому і мілкому понятті як почуття?

2. Протилежності притягуються
Дехто говорить: «Бачиш, то так я завжди говорила… протилежності притягуються». У нашій культурі любовний магнетизм чи «метелики в животі» є підтвердженням правдивої любові так, наче дрібні цінності і спільні риси є мало значимими. Так, часто наші погляди відрізняються від поглядів нашого обранця, але це не єдиний варіант. Так само часто об’єднувальним елементом є сам Бог.

Не дай себе обманути міфом про те, що протилежності притягуються. Сильні, стабільні відносини потребують для існування також спільних рис, а особливо спільної віри.

3. Твої відносини будуть тривалими тоді, коли ти знайдеш відповідну особу
Загальний підхід до романтичності спричиняє до того, що ти починаєш вірити, що друга особа існує для тебе. І лише вона. Тому найважливішим завданням стає знайти «ту єдину/того єдиного». Це пов’язано з великою кількістю проблем. По-перше, ти очікуєш досконалості від кожного зустрічного. Потім парадоксально часто шукаєш протилежних сигналів. Якщо у світі існує лише одна особа для тебе, то ти не можеш її втратити. Ти потребуєш її для того, щоб вона доповнила тебе до цілісності. Втрата особи в такому випадку прирівнюється до втрати любові. А це звучить нездорово.

Черговою проблемою «того єдиного» зв’язку є наївне переконання, що втрачені відносини – це їх провина. А проблема може бути з іншого боку. Можливо, власне це пояснює чому особа, яка часто розлучалась, зазвичай вірить, що наступна особа щось змінить. Цю неправду про досконалість нам втовкмачують ще з дитинства.

4. Вигляд важливіший, ніж характер
В нашій культурі ідеальний мужчина - сильний, багатий і впливовий. Жінка – гарна і досконала. Щоб переконатись в цьому, достатньо просто переглянути будь-який фільм про любов. Можна сказати так: якщо серед п’яти твоїх головних критеріїв щодо партнера є гроші чи зовнішній вигляд, то твій підхід неправильний.

5. Якщо будеш сильно старатись, то можеш когось змінити
Це класичний приклад «красуні і чудовиська». Якщо я буду достатньо і довго старатись, то зможу її/його змінити. У нашій культурі віра в те, що ми можемо когось змінити, є великою загрозою для здорових подруж.

Що більше, якщо ти зосередишся на своїй зміні, то друга особа також буде мінятись. Але змінити свого партнера ти не можеш. Насправді, твій партнер не зміниться цілком. Просто ти змінюєш точку зору.

Тоді ти починаєш розуміти, що справа не в твоєму чоловіку/дружині, а в тобі. Кілька невеликих змін вносить свободу і мир для подружжя.

6. Конфлікт мине, а шлюб – це точка фінішу
Часто чуємо, що конфлікт у відносинах є тимчасовим і всі здорові відносини доходять до точки, де «всі щасливі, бігають єдинороги і все солодко». В правдивому житті подружжя – це важко. Мабуть, це найважча праця, яку виконуєш в житті. Чому? Бо дві неповні особи стають одним тілом. Це вимагає певних зусиль, і ці зусилля великі. Євангеліє не каже: «вийди за межі конфлікту». Ісус не уникав болю і незручностей. Він увійшов в них і дав нам нове життя.

Подружжя – прекрасне, оскільки, на противагу іншим відносинам на землі, саме воно найкраще представляє Євангеліє. Християни мають можливість в подружжі жити Євангелієм щодня. Замість того, щоб дивитись на конфлікт як друге найбільше зло, він стає нагодою для зростання і давання світові чогось красивого: образу Радісної Звістки, образу Бога.

7. Справжня любов вирішить усі твої проблеми
Твоє життя нікудишнє? Тобі здається, що твоє існування не має значення? Маєш проблеми з порнографією? Ти невпевнений і егоїстичний? Не переживай. Існує швидке вирішення цих проблем.

Він називається любов. Справжня може вирішити усе. Поки її не знайдеш, твоє життя і надалі буде поганим, і надалі будеш змагатись із порнографією. Так говорить суспільство, принаймні зараз. Насправді, незалежно від багажу, який ти носив, він веде тебе до пошуків любові. Якщо завчасно не скинеш багажу, рано чи пізно скинеш його на свого партнера. А часом це сміття і всілякі дурниці.

На даному етапі любов потребує негайного спасіння. Можливо, деякі голоси мають добрі наміри  - як, наприклад, слова декотрих проповідників, котрі розповідають про захоплюючий секс в тому випадку, коли особи зберігають чистоту до шлюбу – але ми не можемо задовольнятись їх мотивами. Чи дійсно секс має бути вирішальним елементом наших відносин після шлюбу? Чи він повинен бути кульмінацією нашого спільного життя? Чи не повинен він зростати з часом, поки ми глибше пізнаємо один одного?

Є багато запитань, але і багато відповідей. Ми дивимось з різних точок зору, але те, що нас поєднує – це потреба неустанної любові, присутності і розуміння. Тому в кожному аспекті життя керуємось любов’ю до іншої людини і її добра.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами Deon.pl

Джерело:  Воїни Христа Царя

понеділок, 20 листопада 2017 р.

20.11.2017р. Б. / Десять хвилин, які здатні змінити життя

Як часто ми чуємо, що часу ні на що не вистачає, що він невпинно минає і нічого не вдається встигнути. Однак і насправді часу буде завжди недостатньо, якщо ми не навчимось наповнювати його речами цінними, а особливо – пріоритетними.

Навіть не пробуйте рюмсати з приводу “немає часу”, щоб прибрати, вивчити кілька іноземних слів, позайматись спортом. Часу, звісно, ніколи не вистачить, якщо ви старанно потратите його на соцмережі. Інша справа, якщо ви розумієте, що запорука успіху – це гармонійний розвиток особистості.

На жаль, кидаючись в крайнощі, полюбляємо намалювати собі перспективу карколомних змін на майбутнє і провалити її, навіть не почавши реалізовувати. Це нормально, що змінювати щось – завжди виклик. Тому, щоб коригувати свої плани, вирішуючи нагальні проблеми, можна спробувати користуватись правилом десяти хвилин.

Наприклад, вам порадили займатись спортом, ви і самі це розумієте – не заганяйте себе одразу на тривалі та обтяжливі тренування, призвичайте свій організм до мінімального навантаження, щоб він звик, змирився із фактом якихось змін. Зробіть розминку, присідання, потанцюйте – всього десять хвилин. Повірте, цього достатньо для початку і воно не стресує організм.

Ви ніяк не можете взятись до прибирання, від однієї думки стає млосно. Тоді не розпочинайте “глобальне” прибирання. Відміряйте рівно десять хвилин і виконайте якусь частинку роботи. Сьогодні, завтра, післязавтра. З кожним днем ви все більше встигатимете і буде видно результат, а ви й не прибирали начебто.

Якщо постійна робота вже просто виснажила, обов’язки просто змінюють одні одних – зупиніться всього на 10 хвилин: посидьте, полежіть. Це ж зовсім недовго, але ж як ефектно!

Якщо знайти хвильку для читання у життєвому темпі – нонсенс, знову ж приходять десять хвилин. Ви і так кудись потратите цей час. Поставте книжку кудись, де вона буде на виду – і дійте.

Особливо помітно, якими мізерними і водночас масштабними є цих десять хвилин – спробуйте просто побути з Богом цей час – в тиші, молитві. Для всього знаходимо час, а для того, щоб побути віч-на-віч з творцем постійно бракне часу. Тому – всього десять хвилин.

Перелік справ можна продовжувати до нескінченності. Тут головне – пам’ятати, що час – один із найкоштовніших ресурсів, яким володіє людина. З усіх втрат – втрата часу – найважча, казав Г.Сковорода. І мав рацію.

Тому не розтринькуймо свого життя не всілякий мотлох. Мабуть, варто наповнити його лише найбільш суттєвим і цінним.

Автор: Тетяна Трачук  Авторська колонка


Джерело:    ДИВЕНСВІТ

субота, 18 листопада 2017 р.

18.11.2017р. Б. / Намагаючись перекричати хаос

Те, що Церква має пристосовуватися до нових ідеологічних, культурних і політичних реалій, не викликає сумніву. У тому числі на рівні лексики. Одначе де розумна межа цього пристосування? Це питання було б позбавлене принципового значення, якби йшлося про перейняття Церквою виключно нейтральних форм. Одначе цим справа не обмежується. Намагаючись говорити “сучасною мовою”, Церква ризикує не лише легітимізувати те, що є плодом попередніх етапів дехристиянізації і спрямоване на подальший відрив людей від Бога, але й асимілюватися цими речами.

Сьогодні церковна фразеологія нерідко буває схожою на фразеологію сил, які відстоюють радикально ворожі християнству погляди. Звісно, у багатьох випадках, особливо, коли йдеться про документи церковного учительства, така фразеологія містить ортодоксальний зміст. Звертаючись до тих же понять толерантності і недискримінації, справді можна передати деякі християнські етичні настанови. Водночас у випадку цих слів існує чимало проблем.

Їхнє некритичне використання може надати їм статус чогось принципового, а в такому статусі вони ведуть до абсурду. “Дискримінація” буквально означає “розрізнення”. А християнська релігія переповнена розрізненням-дискримінацією тих чи інших людей. Погляньмо на те, як Церква уділяє Таїнства. Людина, що публічно перебуває у стані тяжкого гріха і не кається, не може бути допущеною до Таїнств. До Таїнств не може бути допущений нехристиянин. Жінка не може бути допущена до священства. Мирянин не може уділяти Таїнства іншим людям (за екстраординарним винятком хрещення). Звичайний священик не може уділити Таїнства священства (лише єпископ). Людина, що перебуває у законному сакраментальному шлюбі, не може заключити нового шлюбу. Шлюбу не можуть заключити близько споріднені особи. Усе це — приклади дискримінації. Частина цих прикладів пов'язана зі свідомим гріховним вибором дискримінованої людини. Більшість — із об'єктивними даностями, котрі не роблять людину кращою чи гіршою у абсолютному сенсі, одначе визначають її природу і відповідні їй межі компетентності.

Сама по собі дискримінація — це невід'ємна засада життя Церкви, світського суспільства, окремої людини. Навіть ті, що фанатично кричать про необхідність боротьби з дискримінацією, на практиці дуже часто дискримінують. Без дискримінації у сутнісному значенні цього слова людське життя перетворилося б на божевілля.

Говорячи про потребу недискримінації, християни часто говорять про недопустимість саме несправедливої дискримінації. Однак осуджувати несправедливість можна і без використання слова “дискримінація”. А от надужиття цим словом породжує проблемну ситуацію, коли справедливість як головний критерій оцінки опускається, натомість на перше місце виходить дискримінація. За таких умов легко перейти від осудження несправедливої дискримінації до осудження дискримінації цілком справедливої. Можна знайти дійсно несправедливі випадки дискримінації за етнічною ознакою, і їх варто осуджувати. Але сьогодні частіше зустрічаються випадки, коли осудження дискримінації за етнічною ознакою спрямоване на виправдання мігрантського вторгнення до Європи. Таким чином гасло недискримінації ставиться на службу аморальній політичній цілі — знищенню європейських народів.

Гасло недискримінації небезпечне у площині не лише світського суспільства, але й Церкви та її вчення. Скажімо, якщо дискримінація як така — це справді щось погане, то чому жінки мають бути дискримінованими і не допускатися до священства?

Досить складною є ситуація з поняттям прав людини. Воно ввійшло до документів соціальної доктрини Церкви півстоліття тому і сьогодні сприймається багатьма католиками як щось самоочевидне. Ба більше, існують підстави говорити, що поняття прав людини органічно випливає з християнської інтелектуальної традиції. Одначе так само, як сьогодні багато-хто розглядає права людини як щось цілком згідне з християнством, якихось сто чи двісті років тому поняття прав людини в цілому чи окремі права та свободи розглядалися як новий виклик, спрямований проти істинної віри.

Прийнявши за часів Папи Івана XXIII та Другого Ватиканського собору сам термін “права людини”, Церква спробувала за його допомогою передати свої традиційні антропологічні та етичні уявлення, тобто за допомогою нейтральної чи навіть позитивної форми передати цілком ортодоксальний зміст. Зрозуміло, що інтенції Івана XXIII чи Павла VI були кардинально відмінними, наприклад, від сучасних намагань під вивіскою прав людини просувати ідеологію ЛГБТ. Але проблема в тому, що поняття прав людини може розумітися по-різному.

З християнської точки зору це поняття може бути виправданим, якщо розуміти його у ширшому контексті об'єктивного онтологічного порядку — складного й ієрархічно організованого. В межах такого порядку людина має не лише права, але й обов'язки (перед ближнім, громадою, суспільством, Богом). Зрозуміла річ, реалізація індивідуальних прав у такому випадку не може підривати базових моральних норм чи суперечити благу спільноти. В межах парадигми лібералізму ситуація зовсім інша. Ця парадигма глибоко суб'єктивістська. В її центрі стоїть індивід як онтологічна точка відліку. Про визнання об'єктивного порядку речей тут не може йти мова. Таким чином вимальовується хибна онтологічна і антропологічна перспектива, а ця перспектива відкриває шлях для деструктивного розуміння прав людини.

Суто теоретично, вкладаючи у поняття прав людини свій зміст, Церква робить правильно — несе людству власне вчення, говорячи сучасною мовою. Але на практиці такий підхід має кілька негативних наслідків. По-перше, сьогодні панує саме ліберальне розуміння прав людини. Говорячи про права людини, Церква не стільки розкриває власне вчення, скільки ллє воду на млин лібералізму, оскільки легітимізує термінологію, у розшифруванні якої лібералізм має перевагу. По-друге, загал християн стає жертвою гібридизації християнського і лібералістичного розуміння прав людини, а це сприяє подальшій антропоцентричній ерозії християнської релігії. Богові залишається все менше місця; Його місце займає людина, котра хибно розуміє саму себе. По-третє, не вміючи розрізнити властиво християнський і лібералістичний підходи, значне число християн починає підтримувати деструктивні ідеї, що прикриваються правами людини.

Специфіка понять “толерантність”, “недискримінація”, “права людини” тощо у тому, що за їхньою допомогою справді можна виразити ортодоксальний християнський зміст, але цей зміст можна виразити і без них. Жодне з цих понять не було необхідним, аби протягом двох тисяч років говорити істину про Бога, людину, любов. Декалог і дві заповіді любові є в рази надійнішим орієнтиром, аніж ті чи інші переліки прав людини. Поняття, що є співзвучними лібералістичним ідеологемам, можна використовувати просто як технічний засіб. Але практика показала, що такий підхід хибний. Хаос, у якому існує сучасне людство, не можна перекричати, використовуючи ті звуки, котрі складають цей хаос. Від спроб такого перекрикування хаос лише міцніє. Християни повинні знайти сміливість говорити власною мовою. Навіть якщо це не допоможе перекричати хаос, голос істини почують принаймні одиниці.

Загребельний Ігор. Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

пʼятниця, 17 листопада 2017 р.

17.11.2017р. Б. / «ОСВЯТИ ТИХ, ЩО ЛЮБЛЯТЬ КРАСУ ДОМУ ТВОГО»

Всі ми любимо ходити до храму і кожен християнин особливо любить свій храм: той, у якому його чи його родичів хрестили, той, у якому прийняли Таїнство вінчання, той, у якому можна почути Слово Боже і вознести до Господа молитви. Кожен по-особливому любить той храм, до розбудови чи прикрашання якого він особисто спричинився, брав участь, жертвуючи своїм часом, своїми талантами чи своїми грошима. А брати участь у такій справі, як побудова чи старання про красу храму – це особлива нагода, яку ніколи не можна опустити, бо Господь її дає не всім і не у всі часи. Але все ж-таки, сьогодні я хочу роздумати про «красу храму».

Ми всі любимо молитися у красивих храмах і дуже часто можна почути такий вислів: «Який гарний храм!». В чому ж полягає краса храму? Хто може зробити храм красивим і який саме храм дійсно можна назвати красивим? Красою називаємо характеристику особи, місця чи якогось об’єкту, що приносить людині відчуття приємності, задоволення. Мистецтво має навіть таку ціль – творити красиві речі, які би людям приносили приємність та насолоду. Кожен храм повинен приносити людині радість і задоволення від того, яким він є і що в ньому є. Звичайно, головне у храмі – це молитва, зокрема Свята Літургія, але зараз ми роздумуємо про інший аспект храму – його красу.

На завершення Святої Літургії є так звана «заамвонна молитва», яку священик співає перед іконостасом, а люди, інколи, готуючись вже йти додому, не звертають уваги на прекрасні слова: «Освяти тих, що люблять красу дому твого. Ти їх прослав божественною силою Твоєю…». Я хочу сьогодні поділитися думками про те, що саме я відчуваю, коли співаю цю молитву і, на прикладі нашого храму Святих Кирила і Методія у Крихівцях, розказати, як важливо заохочувати, щоб всі брали участь у побудові та прикрашанні своїх храмів по своїх селах і містах і не шукали за це людської похвали, а лише Божого благословення для своїх родин.

Коли я читаю слова молитви, стоячи перед намісними іконами, думками я поручаю Богові всіх тих людей, які допомагають мені підтримувати красу нашого храму. Я в думках поручаю Богові тих людей, які від початку задуму зведення нашого храму були якось до цього причетні. Я згадую тих людей, які допомагали мені різними способами – від проекту, всіх дозвільних документів і до котловану, від зведення стін і до перекриття, від прикрашання храму вітражами, мозаїками, мармуром і аж до благоустрою навколо храму, від задуму будівництва парафіяльно-монастирського центру і до його освячення… Я поручаю Богові тих людей, які підтримали ідею будівництва дитячого садочку. Я поручаю Богові тих людей, які просто приїжджали і телефонували, пропонуючи допомогу: хтось – будівельні матеріали, хтось – літургійні речі, хтось – гроші. Це все ті люди, імена яких відомі Господу Богу і мені, звичайно. Це ті люди, «ЩО ЛЮБИЛИ, ЛЮБЛЯТЬ І БУДУТЬ ЛЮБИТИ» красу Господнього дому. Ми в нашому храмі за тих людей завжди молилися, але ніколи про них привселюдно не говорили і не величали, бо протягом всього періоду зведення нашого храму я дотримувався євангельського правила: «Нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6, 3-4).

Інколи можна почути таку думку, мовляв, не варто витрачати великі гроші на храм і на красу, можна все скромніше і простіше зробити. Насправді, навіть саме слово «храм» походить від слова «хороми», що вказує на велич і красу «дому Божого». Читаємо в Катехизмі УГКЦ (№583): «Християнський храм називаємо також «церквою», від грецького киріаке, що означає «Господня», присвячена Богові будівля. Назва храму «собор» вказує на зібрання церковної спільноти на чолі з єпископом».

І коли ми глянемо на будь-який храм, то внутрішня цікавість не дасть спокою: «Скільки ж то коштує? Звідки такі гроші?». Спочатку я дуже переймався тим запитанням: бо, з одного боку, я прагнув створити у храмі гарні і привабливі мистецькі речі, а це, звичайно, коштує, і то не мало; з іншого – боявся людського осуду. Хоча з часом зрозумів, що осуджувати і критикувати беруться саме ті люди, які рідко коли або дуже мало допомагають, а ті, які дійсно і щиро хочуть спричинитися до тієї чи іншої справи, вони бажають залишитися невідомими, чи просто бажають у Господа випросити якусь благодать або чинять це з метою подяки за отримані ласки.

Хто не довіряє Божому Провидінню, ніколи не зрозуміє, як можна будувати і створювати гарні й коштовні речі, не маючи фінансової впевненості чи стабільності. Наш храм є ще одним пам’ятником Божому Провидінню і доказом того, як Господь провадить, коли ми стараємося бути вірними, не «крутити» й не «хімічити» з грошима, тобто бути чесними з кожною копійкою, яку люди жертвують на храм.

Краса храму – це обов’язок всіх вірних, але, звичайно, що головним відповідальним за цю красу є священик – духовний пастир, а одночасно і адміністратор святині та церковної господарки. Кожен храм – це плід праці наших вірних, батьків і матерів, дідусів і бабусь, які щедро жертвували своїм часом, силами і грошима. За добрим станом і красою храму треба постійно слідкувати і цей стан підтримувати.

Хотілося б підсумувати написане 10-ма маленькими правилами, як конкретно можна любити свій храм і дбати про його красу:
  1. Нагода будувати храм чи підтримувати його красу дається не всім і не у всі часи, тому не опускайте її ніколи.
  2. За архітектурну частину, стан будівництва, прикрашання храму відкрито радьтеся зі своїми душпастирями – головними відповідальними. При потребі, особливо перед тим, як розпочинати будівництво, порадьтеся також і зі своїм єпископом, отримавши для цього його благословення, для того, щоби наші доми молитви були гідними і достойними «Божого дому».
  3. Подбайте про безпеку вашого храму – про стан електрики, гідроізоляції, вологи, перекриття та інших зовнішніх впливів, які можуть пошкодити вашій святині чи можуть спричинити клопіт вашим нащадкам через декілька десятків років.
  4. Надмірна присутність різних новорічних гірлянд (інколи навіть протягом цілого року) дуже часто не прикрашає, а, навпаки, приховує красу іконостасів ваших храмів, а тим самим зростає небезпека виникнення пожежі.
  5. Очистіть ваші храми від пластмасових квітів, різних фігурок та образків, які дуже часто закривають правдиву красу храмового розпису та чудових іконостасів ваших святинь. На заклик Церкви численні парафії вже очистили наші цвинтарі від пластмаси. А наші храми часто переповнені пластмасовими квітами.
  6. Якщо хтось має бажання щось пожертвувати для храму, порадьтеся перед тим зі священиком, не купуйте церковних і літургійних речей просто «на свій смак», не зобов’язуйте ніколи, щоб речі, придбані вами, були у тому чи іншому місці святині.
  7. Вишивки (рушники, скатертини, серветки) у храмі повинні бути прикрасою, але ніколи не закривати ікон, облич Ісуса Христа, Богородиці і Святих.
  8. Подбайте, щоб священичі ризи, хоругви та літургійна білизна (скатертини, елітончики, рушнички) зберігалися в ідеальній чистоті.
  9. Піклуватися про чистоту святині та зручність молитви у ній повинні всі вірні спільно зі своїм священиком.
  10. Фінансово підтримувати красу храму та парафіяльну господарку є святим обов’язком всіх, хто з храму в той чи інший період свого життя користає, бо ж є така шоста церковна заповідь: «Відповідно до своїх можливостей, допомагати Церкві в її матеріальних потребах», тому кожна пожертва на храм є дуже цінна.

Дорогі наші вірні! Ми живемо, ми будуємо, ми розвиваємося, але є щось, що не можна занедбати – це краса дому Господнього. За красу храму ми всі відповідальні, бо це є місце перебування Христа Євхаристійного, це місце зібрання спільноти на молитву, на читання і слухання Слова Божого, це місце зустрічі наших вірних для святкування «Дня Господнього». Це місце повинне бути найкращим. Воно повинне бути кращим від наших приватних осель, бо це – оселя Божа.

Господи, освяти тих, що люблять красу дому Твого! Амінь.

о. Йосафат Бойко, ВС  Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

четвер, 16 листопада 2017 р.

16.11.2017р. Б. / Італійський єпископ відвідав зустріч масонів

Для Церкви діалогу, Церкви Другого ватиканського собору масони не є ані близькі, ані далекі; вони є цілком поза Церквою, вони – екскомуніковані. Про це говорив єпископ Антоніо Стальяно на зустрічі з представниками італійської масонерії.

Що ж робив католицький єпископ на зустрічі масонів Сиракузи і Сицилії на тему «Церква і масонерія, такі близькі, і такі далекі?»?. Присутність єпископа викликала суперечки, оскільки декому здалось, що Церква хоче якимось чином поєднатись з масонами. Однак, так не було. Єпископ пояснив, що на зустріч з масонами пішов, відповідаючи на слова Ісуса, котрий закликав  своїх учнів бути як вівці між вовками, а також любити своїх ворогів.

«Як єпископ і як теолог, я хотів їм пояснити, що вони не належать до сопричастя Церкви», - наголосив ординарій сицилійської єпархії Ното. Він додав, що зважився на зустріч з масонами, з огляду на тих, хто є дезорієнтований і стверджує, що можна належати до масонів і ходити до церкви, а навіть приступати до Причастя. «Це неможливо. А враховуючи те, що дехто стверджує, що до масонерії належать певні священики і єпископи, була важливою присутність на цій зустрічі єпископа, котрий чітко роз’яснить, що це неможливо. Якщо католик, а тим більше священик чи єпископ, належить до масонерії, це означає, що йому байдуже екскомуніка, і він має проблеми із своєю католицькою ідентичністю», - зазначив єпископ Стальяно.

Як інформує wiara.pl, він наголосив, що масон, котрий ходить до церкви і приймає Причастя, є зіпсутою, корумпованою людиною. «Господь Ісус власне таких людей остерігає, що коли помруть і будуть стукати до Небесного Отця, Він їм відповість: «Я вас не знаю», - додав італійський єпископ.

Джерело:  Воїни Христа Царя

середа, 15 листопада 2017 р.

15.11.2017р. Б. / Молитва вдови

Господи Ісусе Христе! Ти обіцяєш утіху та розраду тим, хто звертається до Тебе в горі та недолі. Ось приходжу до Тебе, мій Ісусе. Глянь на мою самотність, підкріпи й утіш мене.

Я знаю, що ніщо не діється без Твоєї святої волі. Знаю, що все, що робиш, є для добра людських душ. Однак тяжко сумую через втрату найліпшого й найвірнішого мого чоловіка. 

Заспокій мене, Ісусе! Потіш особливо тоді, коли смуток панує в моєму серці, а прикрощі повсякденного життя та подвійний тягар обов’язків відбирають силу духа й ставлять мене над прірвою розпачу. Тоді, мій Боже, заспокій моє серце втіхою святої віри; тоді, Ісусе, дай згадати Твою радісну обіцянку: «Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться». Крім цього, молю Тебе, Господи, не випускай мене з-під Твоєї пресвятої опіки, а захищай, щоб я ніколи не зійшла з чесної дороги та не потрапила в небезпеку, яка може загрожувати моїй чесності. Вчини так, щоб пам’ять про смерть і суд затримували мене завжди на дорозі Твоїх заповідей, і щоб я дійшла туди, де Ти царюєш разом з Отцем і Святим Духом на віки вічні. Амінь.

вівторок, 14 листопада 2017 р.

14.11.2017р. Б. / Що спільного між сексом і цукерками?

Людина – це тіло і душа
Сьогодні увага всіх сконцентрована здебільшого на тілі. І це – проблема.

У 80% людей, які скаржаться на якість статевого життя, насправді проблеми у стосунках
Виникають такі проблеми через те, що люди не навчилися правильно спілкуватися. Першою причиною цього є відсутність доброго спілкування дітей і батьків, котрі не знають, в якому віці варто починати говорити про секс і роблять це дуже часто вже запізно. Другою – відсутність відповідного навчання у школах.

Усі ми різні і маємо різну т. зв. статеву конституцію – природну потенційну сексуальну активність, тому відсутність доброго спілкування ще більше породжує непорозуміння і нерозуміння одне одного.

Для дівчини дуже важливим є перший сексуальний дебют
Незважаючи на те, що дівчата у шість разів психічно сильніші від хлопців, саме сексуальний дебют частково формує їхнє подальше сприйняття себе, чоловіків і статевих стосунків як таких. Невдалий перший статевий досвід – причина великої кількості страхів, котрих потім дуже важко позбутись. Із цього часто виникає зацикленість на неіснуючих проблемах.

Також важливо пам’ятати, що наш організм має неймовірну пам’ять і кожен статевий акт залишає свій слід.

Презерватив не захищає від СНІДу

Функції сексу: продовження роду, задоволення та …спілкування
Це – тілесне спілкування. Поспішати із ним не варто, бо до нього має бути сформоване близьке словесне спілкування, наслідком якого є психо-емоційне задоволення.  

Отже, найперше треба добре пізнати себе.  Далі – максимально пізнати психологічну природу людини, яка вам подобається, її глибинні душевні моменти.

Зробивши це,  ви побачите, що ліжко перестане, насправді, займати центральне місце у стосунках.

Секс – метод зняття стресу. Це міф!
Якщо людина поглинута своїми “тілесними” відчуттями, то їй важко усвідомити власні духовні відчуття. А тим більше – якось їх коригувати. 

Сексуальна енергія є однією із найсильніших, і для того аби використати це якнайкраще, треба навчитися її правильно трансформувати: у спорт, мистецтво, духовний розвиток. Таким чином ви можете досягнути неймовірних результатів.

Поради лікаря
Здоровий спосіб життя – це завдаток повноцінного сексуального здоров’я у щасливому подружжі. Основою такого здоров’я є кілька простих, але водночас дієвих звичок, що допоможуть вам у майбутньому.

Отже, найперше – це режим дня
Наш мозок відпочиває, насправді, лише дві години на добу – із 22:00 до 24:00. Увесь інший час – він працює. Людина створена так, що її біологічний годинник повністю збігається із годинником природи. Робота вночі, сидіння за комп’ютером і недосипання – причини більшості гормональних збоїв. Тому краще вже зараз перегляньте свій звичний режим дня.

По-друге – харчування
Про це багато говорять і більшість людей, котрі стежать за своїм здоров’ям, це знають. Але варто повторити: важку їжу (м’ясо, риба, яйця) не варто споживати після 15:00. Ми – це те, що ми їмо. Пам’ятайте і про це.

Найважливіше – молитва
Для здорового духовного розвитку доросла людина повинна молитися безперервно не менше години щодня. Це я вам кажу як лікар:) Але це має бути усвідомлена і глибока молитва. Найкращою є вранішня молитва – поки всі ще сплять. Спробуйте так помолитись певний час – і побачите результати.

Вода, спорт, свіже повітря
Це основа гармонійного здоров’я людини. Ці чинники впливають на більшість процесів у нашому організмі. В тому числі й на сексуальне здоров’я.

Усі ми різні: комусь до вподоби їзда на конях, а комусь – статичні вправи. Але спорт однозначно повинен бути у вашому житті.

Природний метод розпізнання плідності
Людину створив Бог. Якби Він хотів, щоб жінки були плідними безперервно – дуже просто зробив би це. 

Або інший приклад: уявіть собі вишукані цукерки. Якщо ви їстимете їх щодня впродовж певного часу, вони такими для вас вже не будуть. Це буде звична їжа, яка з часом набридне.

Про цей метод можна знайти багато інформації. Він полягає у постійному спостереженні за певною кількістю біологічних показників жінки і визначенні, на основі їхніх даних, сприятливих та несприятливих для зачаття дитини днів.

Хочу лише зазначити, що найефективнішим є спільне визначення таких днів – це те саме спілкування, про яке ми говорили на початку. Спілкування, яке неймовірно зближує подружжя.

Довідка:
10 листопада у Львові відбулась зустріч для молоді на тему “Чаювання з Богом: доподружні статеві стосунки. Погляд лікаря”, організована ЛМГО “Українська Молодь – Христові”.
Гість – уролог-сексопатолог Христина Комісар-Цар

Ірина ВЛАДИМІР

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

понеділок, 13 листопада 2017 р.

13.11.2017р. Б. / Чому не завжди безпечно проходити Facebook-тести

У Facebook останнім часом великої популярності набули онлайн-тести. Результати можна отримати за кілька хвилин, достатньо лише надати доступ до свого профілю. Як переконують спеціалісти, у цьому і полягає небезпека.

Про це пише видання ain.ua.

Як зауважує видання, часто користувачі навіть не дочитують умови, на яких надають доступ до своїх персональних даних.

Запит на доступ до персональних даних
Більше того, навіть якщо користувачі уважно перечитують усі умови – у цих запитах не завжди правдиво описано з приводу того, яка саме інформація потрібна.

Як розповів розробник тесту "Який ти Гусь" Макс Фрай, що вони збирають досить невинні дані – доступ тільки до аватару користувача (який потім додається в картинку на результаті), його імені та адреси.

Однак, шахраї можуть використовувати ці тести як вірус, бо користувач не звертає увагу, за яким лінком переходять і на що погоджується.

"Будь-яка авторизація через Facebook передає третім особам ваші дані... Ще гірше, що ви не завжди контролюєте, який саме лінк публікуєте з результатами тесту – він може містити щось компрометуюче або навіть вести на сторінки з шкідливим кодом. Як результат – спам на ваш мейл і телефон... Є схеми, зав'язані на показі вам реклами там, де її не повинно бути, заміни однієї реклами іншою, показі забороненої реклами тощо", – розповіла SMM Head агентства Engine Digital Олена Сергієнко.

До речі, сама адміністрація Facebook знімає з себе будь-яку відповідальність за наслідки такого доступу. У розділі Data Policy повідомляють користувачам, що інформація, зібрана таким чином третіми особами, потрапляє вже під їх власні правила використання сервісу.

неділя, 12 листопада 2017 р.

12.11.2017р. Б. / 5 порад для матерів як ефективно провести вечір в колі сім’ї

Зазвичай ми складаємо плани на початок нашого дня, є безліч статей про те, як правильно розпочати свій день (чи як не варто), але варто не забувати і про його завершення! Якщо в тебе є діти, то організація часу ввечір є особливо важливою.

Діти більш чутливі до занепокоєння і тривоги, ніж дорослі. Чутливість дитини робить її схожою на губку, що вбирає емоції. До віку 4-5 років дітям важко розглядати ситуацію, проектуючи її в майбутнє – дитина живе в теперішньому. «Швидко! Ми не встигаємо!» і інші, схожі на ці фрази, дитині важко зрозуміти.

Щоб залишатись організованими і насолоджуватись сімейними вечорами, спробуй скористатись цими порадами:

1. Плануй свій тиждень
Планування – це найкращий спосіб не розсіюватись. Знати, що на тебе чекає, дозволяє тобі розпоряджатись часом правильно і встановлювати час для роботи (н-д.: зустріч о 18:00, спортивне тренування в дитини о 19:00, вечеря о 20:30… ) і відпочинку. Глобальне бачення забезпечує структуру і спокій.

Планування на кілька днів наперед дозволяє визначати завдання і обов’язки для усіх членів сім’ї: Хто забирає дітей зі школи/садочку? Хто іде на закупи? Хто веде дітей на позакласні заняття? Хто буде вдома на обід?.. Повішай розклад на тиждень на холодильнику, щоб усі могли його бачити.

2. Залиш час для забави
Навіть якщо час обмежений, завжди залиш трохи часу для забави, для читання історій і спільної молитви. «Деколи вечорами мені здається, що я беру участь в якихось перегонах, де вирішальна кожна секунда», - розповідає Інгрід, мати 3-річного Лео. – «І коли я відчуваю, що стрес наростає, я намагаюсь розвіяти його забавою. Я лягаю на підлогу на п’ять хвилин і ми бавимось в літака чи лоскотаємо один одного. І це – справжнє полегшення».

Діти – це не дорослі. Вони потребують прихистку і відчуття безпеки. Тихий час перед сном, читання історії та особиста чи сімейна молитва – це важливий і приємний ритуал. Обмеженість часу можна надолужити за рахунок якості нашого спілкування.

3. Спочатку виконай усю першочергову господарську роботу
Повернувшись з роботи чи школи, спочатку зроби все вкрай необхідне, а потім зможеш відпочити. «Коли я повертаюсь додому, то, зберігаючи робочий темп, одразу приступаю до приготування їжі», - розповідає Емілі, мама двох хлопців віком 4 і 1 роки. Впродовж цього часу хлопці перекушують, бавляться і розслабляються. Коли їжа готова, ми вечеряємо і тоді маємо час для відпочинку!»

Натхнення для приготування страв завжди можеш знайти в журналах чи в інтернеті. Запроси на допомогу дітей. Вони дуже люблять брати участь в приготуванні, а час на кухні можна перетворити у веселу спільну справу.

4. Заохочуй дітей бути незалежними
Деколи нам здається, що наші діти не здатні зробити щось самі, однак вони так люблять бути незалежними! «Я завжди допомагала своїй доньці приймати душ», - розповідає Мері, мама 6-річної Луїзи. – «Я допомагала їй роздягатись, складати одяг, вмиватись, мити голову… 

Одного вечора, коли я збиралась промити її волосся, вона сказала: «Мамо, я вже це зробила». Тоді я зрозуміла її бажання робити це самостійно, проявляти свою незалежність. Від того часу вона кожного вечора приймає душ сама, без моєї допомоги».

Коли твої діти отримують більше автономії, ти отримуєш нагоду зайнятись іншими справами (приготування їжі, прання, наведення порядку і т.д.), щоб опісля приєднатись до відпочинку своїх дітей.

5. Записуй, які справи залишились на наступний день
Замість того, щоб складати безмежний перелік справ, які потрібно виконати, запиши кілька невеликих справ, на які сьогодні не вистачило часу і які слід зробити завтра. Розумове перезавантаження виснажує – наприклад, намагатись допомогти дитині з домашнім завданням в той час, коли ти думаєш про емайл, який забула вранці відправити. Спробуй собі допомогти, склавши перелік справ, які вже зроблено і які ще залишилось зробити.

«Перед тим, як виходити з роботи, я завжди виділяю 10 хвилин для того, щоб перерахувати усе, що ще не завершено», - розповідає Джулі, мати трьох дітей. – «Особливо перед вихідними. Це дозволяє мені вийти в спокої і повернутись в понеділок, знаючи точно що я маю зробити».

Записування того, що ти зробила, допоможе зрозуміти ключові моменти дня чи тижня. Відчувати вдячність до себе самої і гордість за усе, що вдалось зробити – важливий фактор для хорошого самопочуття.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами Aleteia

Джерело:  Воїни Христа Царя

субота, 11 листопада 2017 р.

11.11.2017р. Б. / 7 коронованих образів Богородиці, або львівські чудотворні ікони

Ми всі неодноразово чули про Львів світський: як наше місто відвідували відомі постаті; як тут відбувалися грандіозні заходи… Ми радіємо, коли бачимо багату архітектуру; дізнаємось про людей, котрі тут жили, творили, винаходили… Проте, у місті Львові відбувалися не тільки ціннісно-матеріальні речі, але й глибоко-духовні. Зовсім незначна кількість міст світу може похвалитись таким духовним дійством. Отож, у цій статті буде йтися про процес коронування семи ікон Божої Матері у місті Львові.

Коронування Діви Марії ми відзначаємо 22 серпня – як свято Успіння Богородиці. Цей факт є одним з її життя у циклі Внебовзяття: “коли Марія входить в рай як цариця у славі, і небесне воїнство веде її до трону”. Ці та деякі інші відомості взято з “Золотої легенди”, яка, фактично, популяризувала сюжет входження Діви Марії у Царство Небесне. Згодом ця тема стала популярною для зображень в релігійному мистецтві. Сандро Боттічелі, Пітер Пауль Рубенс, Ель Греко, Дієго Веласкес – ці та десятки інших художників зображали своє бачення акту коронації Діви Марії. У римо-католицькій церкві не обмежилися створенням лише образів, але й запровадили т. зв. “акт коронування ікон”, за яким чудодійні ікони Богородиці вшановували дорогоцінною короною, інкрустованою діамантами.

За період з 1751 р. по нині у Львові було здійснено сім актів коронувань.
Львівська ікона Богородиці Провідниці (Одигітрії)
Львівська ікона Богородиці Провідниці (Одигітрії)
У 1751 р. Львів зазнав надзвичайного релігійного піднесення. Вперше в історії міста, 1 липня, відбулася пишна історична подія – коронація старовинної ікони Богоридиці Провідниці (Одигітрії). За давніми переказами, цю ікону змальовував з іще живої Марії – євангелист Лука. Цінне зображення потрапило до Візантії, а звідти – сестра імператора Василя ІІ Анна – привезла, як придане, на територію Київської Русі. Ікону століттями вшановували представники різних конфесій, зважаючи на численні чуда, які відбувалися з віруючими після щирих молитов. Впродовж двох років спеціальна комісія вивчала усі ці чудесні події, після чого, у 1749 р. папа Бенедикт XIV видав декрет про дозвіл на коронацію цієї ікони. Врешті, після довготривалої підготовки, 30 червня 1751 р. дзвони всіх храмів Львова сповістили про початок свята. Цікаво, що коронація відбувалася не у храмі чи на площі міста, а на полі при городській дорозі. Після цього, хресним ходом образ пронесли через вісім тріумфальних арок, оздоблених скульптурами, геральдичними знаками, портретами, малюнками. Коронована ікона з того часу прикрашала каплицю Домініканського монастиря, аж поки у 1946 р. представники цього ордену, поспіхом покидаючи місто, забрали цю ікону з собою, помістивши її у Гданську (храм св. Миколая). У Львові експонується лише копія образу в Музеї історії релігії.
Львівська ікона Божої Матері Благодатної 
Львівська ікона Божої Матері Благодатної
Ікона Божої Матері Благодатної з не менш цікавою історією: намалював її Йосип Шольц-Вольфович – католицький маляр, як надгробну, для своєї маленької внучки Катерини. Спочатку образ висів на стіні собору, над могилою. Згодом, з ініціативи короля Яна Казимира, ікону було перенесено до вівтаря собору. На новому місці почали відбуватися дива, тому ікону коронували у 1776 р. Після цієї події щоразу більше і більше віруючих відвідували латинський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці, де вона знаходилася аж до 1946 р., коли Євген Базяк – львівський архієпископ, забрав ікону до Польщі. У Кракові у 1978 – 1982 рр. професор Йосип Нікель провів реставрацію ікони Божої Матері Благодатної та виготовив дві її точні копії. Одна з яких зараз знаходиться у Львові на місці попередньої. Копію цього образа коронував сам Папа Римський Іван Павло ІІ з нагоди приїзду до Львова у червні 2001 р.
Скульптура Божої Матері з Дитям або т. зв. Гіацинтова Мадонна 
Скульптура Божої Матері з Дитям або т. зв. Гіацинтова Мадонна
Навколо цієї скульптури Божої Матері точаться гострі дискусії з приводу декількох питань: хто і де виконав її, як вона потрапила до Львова, зараз у місті зберігається її оригінал чи копія. Що стосується першого питання, то у найбільш поширеній версії йдеться про те, що фігурку придбав св. Гіацинт (католицький святий) у Франції. Решту свого життя він перевозив її з собою. Таким чином, у 1240 р., він поспіхом забрав її до Львова, тікаючи з Києва, на який напали татари.  За іншою версією, її привіз Данило Романович разом із сином Левом, після походу на Чехію у 1253 р. Серед здобичі була і фігура Богородиці з брунатного алебастру, поклади якого є у чеській Селезії. Зберігалася вона у церкві апостолів Петра і Павла, аж поки не закінчилося будівництво домініканського монастиря й церкви Тіла Христового у Львові, куди її було перевезено. У 1901 р. злодії викрали дві золоті корони, а разом із ними голівку Ісуса. У 1903 р. було виготовлено нові дорогоцінності для коронування копії алебастрової статуї Богородиці, що зберігалася у скарбниці монастиря. У 1946 р. фігурку разом з іншими іконами було вивезено зі Львова до Кракова. У музеї історії релігії досі зберігається та сплюндрована скульптурка, яка, очевидно, і є оригіналом.
Ікона Матері Божої Неустанної Помочі 
Ікона Матері Божої Неустанної Помочі
Ікона Матері Божої Неустанної Помочі – одна з найвідоміших на весь світ ікон, оригінал якої намалював євангеліст Лука. Зараз у багатьох країнах знаходяться копії цього образу, які приносять допомогу багатьом віруючим. Цікаво, що у Львові, свого часу, було короновано дві такі ікони. У 1927 р. – для церкви Стрітення Господнього Вищої духовної семінарії, а в 1939 р. – для церкви Божої Матері Неустанної Помочі монастиря кармеліток босих. Громада, на жаль, користалася іконами зовсім незначний період часу, тому що, як і попередні образи, їх було перевезено у 1945 р. та 1946 р. до нашого західного сусіда – Польщі.
Львівська ікона Божої Матері Розради 
Львівська ікона Божої Матері Розради
Львівська ікона Божої Матері Розради була намальована як точна копія славного образу Salus Populi Romani (Рим) і передана єзуїтам в Ярослав. Згодом, її пожертвували до іншого міста і так ця ікона опинилася у Львові. Частими гостями у храмі апостолів Петра і Павла були польські королі, котрі приходили помолитися саме перед цією іконою. Зараз у Музеї історії релігії можна побачити хіба що копію, а “оригінал” у 1946 р. було вивезено до Польщі, де цю ікону висвятили як покровительку робітників.
Ікона Теребовлянської Богородиці 
Ікона Теребовлянської Богородиці
Ікона Теребовлянської Богородиці – одна з найстаріших “плачучих ікон” України. Щодо походження ікони сказати щось ствердно важко, відомо, що з давніх часів вона належала теребовлянській родині Римбалів, котра перебувала у священному сані вже не одне покоління. Вперше про неї заговорили після того як Образ Пречистої Діми плакав перед українським Великоднем у 1663 р. Крім цих фактів, які відбувалися неодноразово, ікона також завдяки молитвам, врятувала теребовлянський замок від облоги турків. У 1674 р. за рішенням єпископа Йосифа Шумлянського Теребовлянську чудотворну ікону торжественно перенесли до Львівського Архикатедрального собору св. Юра. З часом для ікони побудували окрему каплицю, де її помістили на спеціально облаштованому престолі, де її можна побачити і зараз. Папа Римський Іван Павло ІІ, перебуваючи з офіційним візитом у Львові, 25 червня 2001 р. особисто коронував теребовлянську чудотворну ікону.
Ікона Деревнянської Богородиці 
Ікона Деревнянської Богородиці

Назва цієї чудотворної ікони походить від однойменного села, що на Жовківщині. Вперше чудо сталося безпосередньо у сім’ї, яка зберігаючи цю ікону у себе вдома, ревно молилась до зображення з проханням отримати потомство. Після того, як жінка народила у 42 роки сліпого хлопчика, вони продовжували молитися в оздоровлення немовляти і через 5 років сталося чергове чудо. На знак вдячності сім’я вирішила віддати образ чернечій обителі Отців Василіянів, перед тим виготовивши за свої кошти дерев’яні шатри. Своє місцезнаходження ікона неодноразово міняла, аж поки її не було передано до церкви св. Андрія, де вона зберігається і досі. До слова, ця ікона опинилася у числі коронованих під час папського візиту у 2001 р.

Наталія ДАНИЛІВ

Список джерел:
  1. Матлашенко Н., Хмільовський М. Короновані ікони Львова. [Електронний ресурс] / RISU // Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/40926/
  1. Білан Б. Коронація Ікони чудотворної Богородиці Провідниці (Одигітрії) євангеліста Луки 1751 р. [Електронний ресурс] / Незалежний культурологічний часопис “І” // Режим доступу: http://ji.lviv.ua/n68texts/Koronaciya_ikony_Odigitrii.htm
  1. Хмільовський М. Таємниці Домініканського монастиря у Львові: Гіацинтова Мадонна. [Електронний ресурс] / RISU // Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/32257/
  1. Ікона Божої Матері Неустанної Помочі. [Електронний ресурс] / Благодатне Джерело Святої Трійці // Режим доступу: http://dzherelo-triyci.rv.ua
  1. Чудотворна ікона Теребовлянської Божої Матері. [Електронний ресурс] / Архикатедральний Собор св. Юра // Режим доступу: http://sobor-svyura.lviv.ua/chudotvorna-ikona-terebovlyanskoji-bo/
  1. Деревнянська чудотворна ікона Божої Матері. [Електронний ресурс] / Патріарший паломницький центр Української Греко-католицької церкви // Режим доступу: http://pilgrimage.in.ua/derevnyanska-chudotvorna-ikona-bozhoji-materi/