ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! - СЛАВА НАВІКИ!
СЛАВА УКРАЇНІ! - СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, необхідність створення цього блогу зумовлена актуальною потребою захисту і плекання СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ у нашому, вельми зраненому багатьма незагойними гріховними ранами, протягом кількох століть поневолення, українському народі.

пʼятниця, 17 листопада 2017 р.

17.11.2017р. Б. / «ОСВЯТИ ТИХ, ЩО ЛЮБЛЯТЬ КРАСУ ДОМУ ТВОГО»

Всі ми любимо ходити до храму і кожен християнин особливо любить свій храм: той, у якому його чи його родичів хрестили, той, у якому прийняли Таїнство вінчання, той, у якому можна почути Слово Боже і вознести до Господа молитви. Кожен по-особливому любить той храм, до розбудови чи прикрашання якого він особисто спричинився, брав участь, жертвуючи своїм часом, своїми талантами чи своїми грошима. А брати участь у такій справі, як побудова чи старання про красу храму – це особлива нагода, яку ніколи не можна опустити, бо Господь її дає не всім і не у всі часи. Але все ж-таки, сьогодні я хочу роздумати про «красу храму».

Ми всі любимо молитися у красивих храмах і дуже часто можна почути такий вислів: «Який гарний храм!». В чому ж полягає краса храму? Хто може зробити храм красивим і який саме храм дійсно можна назвати красивим? Красою називаємо характеристику особи, місця чи якогось об’єкту, що приносить людині відчуття приємності, задоволення. Мистецтво має навіть таку ціль – творити красиві речі, які би людям приносили приємність та насолоду. Кожен храм повинен приносити людині радість і задоволення від того, яким він є і що в ньому є. Звичайно, головне у храмі – це молитва, зокрема Свята Літургія, але зараз ми роздумуємо про інший аспект храму – його красу.

На завершення Святої Літургії є так звана «заамвонна молитва», яку священик співає перед іконостасом, а люди, інколи, готуючись вже йти додому, не звертають уваги на прекрасні слова: «Освяти тих, що люблять красу дому твого. Ти їх прослав божественною силою Твоєю…». Я хочу сьогодні поділитися думками про те, що саме я відчуваю, коли співаю цю молитву і, на прикладі нашого храму Святих Кирила і Методія у Крихівцях, розказати, як важливо заохочувати, щоб всі брали участь у побудові та прикрашанні своїх храмів по своїх селах і містах і не шукали за це людської похвали, а лише Божого благословення для своїх родин.

Коли я читаю слова молитви, стоячи перед намісними іконами, думками я поручаю Богові всіх тих людей, які допомагають мені підтримувати красу нашого храму. Я в думках поручаю Богові тих людей, які від початку задуму зведення нашого храму були якось до цього причетні. Я згадую тих людей, які допомагали мені різними способами – від проекту, всіх дозвільних документів і до котловану, від зведення стін і до перекриття, від прикрашання храму вітражами, мозаїками, мармуром і аж до благоустрою навколо храму, від задуму будівництва парафіяльно-монастирського центру і до його освячення… Я поручаю Богові тих людей, які підтримали ідею будівництва дитячого садочку. Я поручаю Богові тих людей, які просто приїжджали і телефонували, пропонуючи допомогу: хтось – будівельні матеріали, хтось – літургійні речі, хтось – гроші. Це все ті люди, імена яких відомі Господу Богу і мені, звичайно. Це ті люди, «ЩО ЛЮБИЛИ, ЛЮБЛЯТЬ І БУДУТЬ ЛЮБИТИ» красу Господнього дому. Ми в нашому храмі за тих людей завжди молилися, але ніколи про них привселюдно не говорили і не величали, бо протягом всього періоду зведення нашого храму я дотримувався євангельського правила: «Нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6, 3-4).

Інколи можна почути таку думку, мовляв, не варто витрачати великі гроші на храм і на красу, можна все скромніше і простіше зробити. Насправді, навіть саме слово «храм» походить від слова «хороми», що вказує на велич і красу «дому Божого». Читаємо в Катехизмі УГКЦ (№583): «Християнський храм називаємо також «церквою», від грецького киріаке, що означає «Господня», присвячена Богові будівля. Назва храму «собор» вказує на зібрання церковної спільноти на чолі з єпископом».

І коли ми глянемо на будь-який храм, то внутрішня цікавість не дасть спокою: «Скільки ж то коштує? Звідки такі гроші?». Спочатку я дуже переймався тим запитанням: бо, з одного боку, я прагнув створити у храмі гарні і привабливі мистецькі речі, а це, звичайно, коштує, і то не мало; з іншого – боявся людського осуду. Хоча з часом зрозумів, що осуджувати і критикувати беруться саме ті люди, які рідко коли або дуже мало допомагають, а ті, які дійсно і щиро хочуть спричинитися до тієї чи іншої справи, вони бажають залишитися невідомими, чи просто бажають у Господа випросити якусь благодать або чинять це з метою подяки за отримані ласки.

Хто не довіряє Божому Провидінню, ніколи не зрозуміє, як можна будувати і створювати гарні й коштовні речі, не маючи фінансової впевненості чи стабільності. Наш храм є ще одним пам’ятником Божому Провидінню і доказом того, як Господь провадить, коли ми стараємося бути вірними, не «крутити» й не «хімічити» з грошима, тобто бути чесними з кожною копійкою, яку люди жертвують на храм.

Краса храму – це обов’язок всіх вірних, але, звичайно, що головним відповідальним за цю красу є священик – духовний пастир, а одночасно і адміністратор святині та церковної господарки. Кожен храм – це плід праці наших вірних, батьків і матерів, дідусів і бабусь, які щедро жертвували своїм часом, силами і грошима. За добрим станом і красою храму треба постійно слідкувати і цей стан підтримувати.

Хотілося б підсумувати написане 10-ма маленькими правилами, як конкретно можна любити свій храм і дбати про його красу:
  1. Нагода будувати храм чи підтримувати його красу дається не всім і не у всі часи, тому не опускайте її ніколи.
  2. За архітектурну частину, стан будівництва, прикрашання храму відкрито радьтеся зі своїми душпастирями – головними відповідальними. При потребі, особливо перед тим, як розпочинати будівництво, порадьтеся також і зі своїм єпископом, отримавши для цього його благословення, для того, щоби наші доми молитви були гідними і достойними «Божого дому».
  3. Подбайте про безпеку вашого храму – про стан електрики, гідроізоляції, вологи, перекриття та інших зовнішніх впливів, які можуть пошкодити вашій святині чи можуть спричинити клопіт вашим нащадкам через декілька десятків років.
  4. Надмірна присутність різних новорічних гірлянд (інколи навіть протягом цілого року) дуже часто не прикрашає, а, навпаки, приховує красу іконостасів ваших храмів, а тим самим зростає небезпека виникнення пожежі.
  5. Очистіть ваші храми від пластмасових квітів, різних фігурок та образків, які дуже часто закривають правдиву красу храмового розпису та чудових іконостасів ваших святинь. На заклик Церкви численні парафії вже очистили наші цвинтарі від пластмаси. А наші храми часто переповнені пластмасовими квітами.
  6. Якщо хтось має бажання щось пожертвувати для храму, порадьтеся перед тим зі священиком, не купуйте церковних і літургійних речей просто «на свій смак», не зобов’язуйте ніколи, щоб речі, придбані вами, були у тому чи іншому місці святині.
  7. Вишивки (рушники, скатертини, серветки) у храмі повинні бути прикрасою, але ніколи не закривати ікон, облич Ісуса Христа, Богородиці і Святих.
  8. Подбайте, щоб священичі ризи, хоругви та літургійна білизна (скатертини, елітончики, рушнички) зберігалися в ідеальній чистоті.
  9. Піклуватися про чистоту святині та зручність молитви у ній повинні всі вірні спільно зі своїм священиком.
  10. Фінансово підтримувати красу храму та парафіяльну господарку є святим обов’язком всіх, хто з храму в той чи інший період свого життя користає, бо ж є така шоста церковна заповідь: «Відповідно до своїх можливостей, допомагати Церкві в її матеріальних потребах», тому кожна пожертва на храм є дуже цінна.

Дорогі наші вірні! Ми живемо, ми будуємо, ми розвиваємося, але є щось, що не можна занедбати – це краса дому Господнього. За красу храму ми всі відповідальні, бо це є місце перебування Христа Євхаристійного, це місце зібрання спільноти на молитву, на читання і слухання Слова Божого, це місце зустрічі наших вірних для святкування «Дня Господнього». Це місце повинне бути найкращим. Воно повинне бути кращим від наших приватних осель, бо це – оселя Божа.

Господи, освяти тих, що люблять красу дому Твого! Амінь.

о. Йосафат Бойко, ВС  Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

четвер, 16 листопада 2017 р.

16.11.2017р. Б. / Італійський єпископ відвідав зустріч масонів

Для Церкви діалогу, Церкви Другого ватиканського собору масони не є ані близькі, ані далекі; вони є цілком поза Церквою, вони – екскомуніковані. Про це говорив єпископ Антоніо Стальяно на зустрічі з представниками італійської масонерії.

Що ж робив католицький єпископ на зустрічі масонів Сиракузи і Сицилії на тему «Церква і масонерія, такі близькі, і такі далекі?»?. Присутність єпископа викликала суперечки, оскільки декому здалось, що Церква хоче якимось чином поєднатись з масонами. Однак, так не було. Єпископ пояснив, що на зустріч з масонами пішов, відповідаючи на слова Ісуса, котрий закликав  своїх учнів бути як вівці між вовками, а також любити своїх ворогів.

«Як єпископ і як теолог, я хотів їм пояснити, що вони не належать до сопричастя Церкви», - наголосив ординарій сицилійської єпархії Ното. Він додав, що зважився на зустріч з масонами, з огляду на тих, хто є дезорієнтований і стверджує, що можна належати до масонів і ходити до церкви, а навіть приступати до Причастя. «Це неможливо. А враховуючи те, що дехто стверджує, що до масонерії належать певні священики і єпископи, була важливою присутність на цій зустрічі єпископа, котрий чітко роз’яснить, що це неможливо. Якщо католик, а тим більше священик чи єпископ, належить до масонерії, це означає, що йому байдуже екскомуніка, і він має проблеми із своєю католицькою ідентичністю», - зазначив єпископ Стальяно.

Як інформує wiara.pl, він наголосив, що масон, котрий ходить до церкви і приймає Причастя, є зіпсутою, корумпованою людиною. «Господь Ісус власне таких людей остерігає, що коли помруть і будуть стукати до Небесного Отця, Він їм відповість: «Я вас не знаю», - додав італійський єпископ.

Джерело:  Воїни Христа Царя

середа, 15 листопада 2017 р.

15.11.2017р. Б. / Молитва вдови

Господи Ісусе Христе! Ти обіцяєш утіху та розраду тим, хто звертається до Тебе в горі та недолі. Ось приходжу до Тебе, мій Ісусе. Глянь на мою самотність, підкріпи й утіш мене.

Я знаю, що ніщо не діється без Твоєї святої волі. Знаю, що все, що робиш, є для добра людських душ. Однак тяжко сумую через втрату найліпшого й найвірнішого мого чоловіка. 

Заспокій мене, Ісусе! Потіш особливо тоді, коли смуток панує в моєму серці, а прикрощі повсякденного життя та подвійний тягар обов’язків відбирають силу духа й ставлять мене над прірвою розпачу. Тоді, мій Боже, заспокій моє серце втіхою святої віри; тоді, Ісусе, дай згадати Твою радісну обіцянку: «Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться». Крім цього, молю Тебе, Господи, не випускай мене з-під Твоєї пресвятої опіки, а захищай, щоб я ніколи не зійшла з чесної дороги та не потрапила в небезпеку, яка може загрожувати моїй чесності. Вчини так, щоб пам’ять про смерть і суд затримували мене завжди на дорозі Твоїх заповідей, і щоб я дійшла туди, де Ти царюєш разом з Отцем і Святим Духом на віки вічні. Амінь.

вівторок, 14 листопада 2017 р.

14.11.2017р. Б. / Що спільного між сексом і цукерками?

Людина – це тіло і душа
Сьогодні увага всіх сконцентрована здебільшого на тілі. І це – проблема.

У 80% людей, які скаржаться на якість статевого життя, насправді проблеми у стосунках
Виникають такі проблеми через те, що люди не навчилися правильно спілкуватися. Першою причиною цього є відсутність доброго спілкування дітей і батьків, котрі не знають, в якому віці варто починати говорити про секс і роблять це дуже часто вже запізно. Другою – відсутність відповідного навчання у школах.

Усі ми різні і маємо різну т. зв. статеву конституцію – природну потенційну сексуальну активність, тому відсутність доброго спілкування ще більше породжує непорозуміння і нерозуміння одне одного.

Для дівчини дуже важливим є перший сексуальний дебют
Незважаючи на те, що дівчата у шість разів психічно сильніші від хлопців, саме сексуальний дебют частково формує їхнє подальше сприйняття себе, чоловіків і статевих стосунків як таких. Невдалий перший статевий досвід – причина великої кількості страхів, котрих потім дуже важко позбутись. Із цього часто виникає зацикленість на неіснуючих проблемах.

Також важливо пам’ятати, що наш організм має неймовірну пам’ять і кожен статевий акт залишає свій слід.

Презерватив не захищає від СНІДу

Функції сексу: продовження роду, задоволення та …спілкування
Це – тілесне спілкування. Поспішати із ним не варто, бо до нього має бути сформоване близьке словесне спілкування, наслідком якого є психо-емоційне задоволення.  

Отже, найперше треба добре пізнати себе.  Далі – максимально пізнати психологічну природу людини, яка вам подобається, її глибинні душевні моменти.

Зробивши це,  ви побачите, що ліжко перестане, насправді, займати центральне місце у стосунках.

Секс – метод зняття стресу. Це міф!
Якщо людина поглинута своїми “тілесними” відчуттями, то їй важко усвідомити власні духовні відчуття. А тим більше – якось їх коригувати. 

Сексуальна енергія є однією із найсильніших, і для того аби використати це якнайкраще, треба навчитися її правильно трансформувати: у спорт, мистецтво, духовний розвиток. Таким чином ви можете досягнути неймовірних результатів.

Поради лікаря
Здоровий спосіб життя – це завдаток повноцінного сексуального здоров’я у щасливому подружжі. Основою такого здоров’я є кілька простих, але водночас дієвих звичок, що допоможуть вам у майбутньому.

Отже, найперше – це режим дня
Наш мозок відпочиває, насправді, лише дві години на добу – із 22:00 до 24:00. Увесь інший час – він працює. Людина створена так, що її біологічний годинник повністю збігається із годинником природи. Робота вночі, сидіння за комп’ютером і недосипання – причини більшості гормональних збоїв. Тому краще вже зараз перегляньте свій звичний режим дня.

По-друге – харчування
Про це багато говорять і більшість людей, котрі стежать за своїм здоров’ям, це знають. Але варто повторити: важку їжу (м’ясо, риба, яйця) не варто споживати після 15:00. Ми – це те, що ми їмо. Пам’ятайте і про це.

Найважливіше – молитва
Для здорового духовного розвитку доросла людина повинна молитися безперервно не менше години щодня. Це я вам кажу як лікар:) Але це має бути усвідомлена і глибока молитва. Найкращою є вранішня молитва – поки всі ще сплять. Спробуйте так помолитись певний час – і побачите результати.

Вода, спорт, свіже повітря
Це основа гармонійного здоров’я людини. Ці чинники впливають на більшість процесів у нашому організмі. В тому числі й на сексуальне здоров’я.

Усі ми різні: комусь до вподоби їзда на конях, а комусь – статичні вправи. Але спорт однозначно повинен бути у вашому житті.

Природний метод розпізнання плідності
Людину створив Бог. Якби Він хотів, щоб жінки були плідними безперервно – дуже просто зробив би це. 

Або інший приклад: уявіть собі вишукані цукерки. Якщо ви їстимете їх щодня впродовж певного часу, вони такими для вас вже не будуть. Це буде звична їжа, яка з часом набридне.

Про цей метод можна знайти багато інформації. Він полягає у постійному спостереженні за певною кількістю біологічних показників жінки і визначенні, на основі їхніх даних, сприятливих та несприятливих для зачаття дитини днів.

Хочу лише зазначити, що найефективнішим є спільне визначення таких днів – це те саме спілкування, про яке ми говорили на початку. Спілкування, яке неймовірно зближує подружжя.

Довідка:
10 листопада у Львові відбулась зустріч для молоді на тему “Чаювання з Богом: доподружні статеві стосунки. Погляд лікаря”, організована ЛМГО “Українська Молодь – Христові”.
Гість – уролог-сексопатолог Христина Комісар-Цар

Ірина ВЛАДИМІР

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

понеділок, 13 листопада 2017 р.

13.11.2017р. Б. / Чому не завжди безпечно проходити Facebook-тести

У Facebook останнім часом великої популярності набули онлайн-тести. Результати можна отримати за кілька хвилин, достатньо лише надати доступ до свого профілю. Як переконують спеціалісти, у цьому і полягає небезпека.

Про це пише видання ain.ua.

Як зауважує видання, часто користувачі навіть не дочитують умови, на яких надають доступ до своїх персональних даних.

Запит на доступ до персональних даних
Більше того, навіть якщо користувачі уважно перечитують усі умови – у цих запитах не завжди правдиво описано з приводу того, яка саме інформація потрібна.

Як розповів розробник тесту "Який ти Гусь" Макс Фрай, що вони збирають досить невинні дані – доступ тільки до аватару користувача (який потім додається в картинку на результаті), його імені та адреси.

Однак, шахраї можуть використовувати ці тести як вірус, бо користувач не звертає увагу, за яким лінком переходять і на що погоджується.

"Будь-яка авторизація через Facebook передає третім особам ваші дані... Ще гірше, що ви не завжди контролюєте, який саме лінк публікуєте з результатами тесту – він може містити щось компрометуюче або навіть вести на сторінки з шкідливим кодом. Як результат – спам на ваш мейл і телефон... Є схеми, зав'язані на показі вам реклами там, де її не повинно бути, заміни однієї реклами іншою, показі забороненої реклами тощо", – розповіла SMM Head агентства Engine Digital Олена Сергієнко.

До речі, сама адміністрація Facebook знімає з себе будь-яку відповідальність за наслідки такого доступу. У розділі Data Policy повідомляють користувачам, що інформація, зібрана таким чином третіми особами, потрапляє вже під їх власні правила використання сервісу.

неділя, 12 листопада 2017 р.

12.11.2017р. Б. / 5 порад для матерів як ефективно провести вечір в колі сім’ї

Зазвичай ми складаємо плани на початок нашого дня, є безліч статей про те, як правильно розпочати свій день (чи як не варто), але варто не забувати і про його завершення! Якщо в тебе є діти, то організація часу ввечір є особливо важливою.

Діти більш чутливі до занепокоєння і тривоги, ніж дорослі. Чутливість дитини робить її схожою на губку, що вбирає емоції. До віку 4-5 років дітям важко розглядати ситуацію, проектуючи її в майбутнє – дитина живе в теперішньому. «Швидко! Ми не встигаємо!» і інші, схожі на ці фрази, дитині важко зрозуміти.

Щоб залишатись організованими і насолоджуватись сімейними вечорами, спробуй скористатись цими порадами:

1. Плануй свій тиждень
Планування – це найкращий спосіб не розсіюватись. Знати, що на тебе чекає, дозволяє тобі розпоряджатись часом правильно і встановлювати час для роботи (н-д.: зустріч о 18:00, спортивне тренування в дитини о 19:00, вечеря о 20:30… ) і відпочинку. Глобальне бачення забезпечує структуру і спокій.

Планування на кілька днів наперед дозволяє визначати завдання і обов’язки для усіх членів сім’ї: Хто забирає дітей зі школи/садочку? Хто іде на закупи? Хто веде дітей на позакласні заняття? Хто буде вдома на обід?.. Повішай розклад на тиждень на холодильнику, щоб усі могли його бачити.

2. Залиш час для забави
Навіть якщо час обмежений, завжди залиш трохи часу для забави, для читання історій і спільної молитви. «Деколи вечорами мені здається, що я беру участь в якихось перегонах, де вирішальна кожна секунда», - розповідає Інгрід, мати 3-річного Лео. – «І коли я відчуваю, що стрес наростає, я намагаюсь розвіяти його забавою. Я лягаю на підлогу на п’ять хвилин і ми бавимось в літака чи лоскотаємо один одного. І це – справжнє полегшення».

Діти – це не дорослі. Вони потребують прихистку і відчуття безпеки. Тихий час перед сном, читання історії та особиста чи сімейна молитва – це важливий і приємний ритуал. Обмеженість часу можна надолужити за рахунок якості нашого спілкування.

3. Спочатку виконай усю першочергову господарську роботу
Повернувшись з роботи чи школи, спочатку зроби все вкрай необхідне, а потім зможеш відпочити. «Коли я повертаюсь додому, то, зберігаючи робочий темп, одразу приступаю до приготування їжі», - розповідає Емілі, мама двох хлопців віком 4 і 1 роки. Впродовж цього часу хлопці перекушують, бавляться і розслабляються. Коли їжа готова, ми вечеряємо і тоді маємо час для відпочинку!»

Натхнення для приготування страв завжди можеш знайти в журналах чи в інтернеті. Запроси на допомогу дітей. Вони дуже люблять брати участь в приготуванні, а час на кухні можна перетворити у веселу спільну справу.

4. Заохочуй дітей бути незалежними
Деколи нам здається, що наші діти не здатні зробити щось самі, однак вони так люблять бути незалежними! «Я завжди допомагала своїй доньці приймати душ», - розповідає Мері, мама 6-річної Луїзи. – «Я допомагала їй роздягатись, складати одяг, вмиватись, мити голову… 

Одного вечора, коли я збиралась промити її волосся, вона сказала: «Мамо, я вже це зробила». Тоді я зрозуміла її бажання робити це самостійно, проявляти свою незалежність. Від того часу вона кожного вечора приймає душ сама, без моєї допомоги».

Коли твої діти отримують більше автономії, ти отримуєш нагоду зайнятись іншими справами (приготування їжі, прання, наведення порядку і т.д.), щоб опісля приєднатись до відпочинку своїх дітей.

5. Записуй, які справи залишились на наступний день
Замість того, щоб складати безмежний перелік справ, які потрібно виконати, запиши кілька невеликих справ, на які сьогодні не вистачило часу і які слід зробити завтра. Розумове перезавантаження виснажує – наприклад, намагатись допомогти дитині з домашнім завданням в той час, коли ти думаєш про емайл, який забула вранці відправити. Спробуй собі допомогти, склавши перелік справ, які вже зроблено і які ще залишилось зробити.

«Перед тим, як виходити з роботи, я завжди виділяю 10 хвилин для того, щоб перерахувати усе, що ще не завершено», - розповідає Джулі, мати трьох дітей. – «Особливо перед вихідними. Це дозволяє мені вийти в спокої і повернутись в понеділок, знаючи точно що я маю зробити».

Записування того, що ти зробила, допоможе зрозуміти ключові моменти дня чи тижня. Відчувати вдячність до себе самої і гордість за усе, що вдалось зробити – важливий фактор для хорошого самопочуття.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами Aleteia

Джерело:  Воїни Христа Царя

субота, 11 листопада 2017 р.

11.11.2017р. Б. / 7 коронованих образів Богородиці, або львівські чудотворні ікони

Ми всі неодноразово чули про Львів світський: як наше місто відвідували відомі постаті; як тут відбувалися грандіозні заходи… Ми радіємо, коли бачимо багату архітектуру; дізнаємось про людей, котрі тут жили, творили, винаходили… Проте, у місті Львові відбувалися не тільки ціннісно-матеріальні речі, але й глибоко-духовні. Зовсім незначна кількість міст світу може похвалитись таким духовним дійством. Отож, у цій статті буде йтися про процес коронування семи ікон Божої Матері у місті Львові.

Коронування Діви Марії ми відзначаємо 22 серпня – як свято Успіння Богородиці. Цей факт є одним з її життя у циклі Внебовзяття: “коли Марія входить в рай як цариця у славі, і небесне воїнство веде її до трону”. Ці та деякі інші відомості взято з “Золотої легенди”, яка, фактично, популяризувала сюжет входження Діви Марії у Царство Небесне. Згодом ця тема стала популярною для зображень в релігійному мистецтві. Сандро Боттічелі, Пітер Пауль Рубенс, Ель Греко, Дієго Веласкес – ці та десятки інших художників зображали своє бачення акту коронації Діви Марії. У римо-католицькій церкві не обмежилися створенням лише образів, але й запровадили т. зв. “акт коронування ікон”, за яким чудодійні ікони Богородиці вшановували дорогоцінною короною, інкрустованою діамантами.

За період з 1751 р. по нині у Львові було здійснено сім актів коронувань.
Львівська ікона Богородиці Провідниці (Одигітрії)
Львівська ікона Богородиці Провідниці (Одигітрії)
У 1751 р. Львів зазнав надзвичайного релігійного піднесення. Вперше в історії міста, 1 липня, відбулася пишна історична подія – коронація старовинної ікони Богоридиці Провідниці (Одигітрії). За давніми переказами, цю ікону змальовував з іще живої Марії – євангелист Лука. Цінне зображення потрапило до Візантії, а звідти – сестра імператора Василя ІІ Анна – привезла, як придане, на територію Київської Русі. Ікону століттями вшановували представники різних конфесій, зважаючи на численні чуда, які відбувалися з віруючими після щирих молитов. Впродовж двох років спеціальна комісія вивчала усі ці чудесні події, після чого, у 1749 р. папа Бенедикт XIV видав декрет про дозвіл на коронацію цієї ікони. Врешті, після довготривалої підготовки, 30 червня 1751 р. дзвони всіх храмів Львова сповістили про початок свята. Цікаво, що коронація відбувалася не у храмі чи на площі міста, а на полі при городській дорозі. Після цього, хресним ходом образ пронесли через вісім тріумфальних арок, оздоблених скульптурами, геральдичними знаками, портретами, малюнками. Коронована ікона з того часу прикрашала каплицю Домініканського монастиря, аж поки у 1946 р. представники цього ордену, поспіхом покидаючи місто, забрали цю ікону з собою, помістивши її у Гданську (храм св. Миколая). У Львові експонується лише копія образу в Музеї історії релігії.
Львівська ікона Божої Матері Благодатної 
Львівська ікона Божої Матері Благодатної
Ікона Божої Матері Благодатної з не менш цікавою історією: намалював її Йосип Шольц-Вольфович – католицький маляр, як надгробну, для своєї маленької внучки Катерини. Спочатку образ висів на стіні собору, над могилою. Згодом, з ініціативи короля Яна Казимира, ікону було перенесено до вівтаря собору. На новому місці почали відбуватися дива, тому ікону коронували у 1776 р. Після цієї події щоразу більше і більше віруючих відвідували латинський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці, де вона знаходилася аж до 1946 р., коли Євген Базяк – львівський архієпископ, забрав ікону до Польщі. У Кракові у 1978 – 1982 рр. професор Йосип Нікель провів реставрацію ікони Божої Матері Благодатної та виготовив дві її точні копії. Одна з яких зараз знаходиться у Львові на місці попередньої. Копію цього образа коронував сам Папа Римський Іван Павло ІІ з нагоди приїзду до Львова у червні 2001 р.
Скульптура Божої Матері з Дитям або т. зв. Гіацинтова Мадонна 
Скульптура Божої Матері з Дитям або т. зв. Гіацинтова Мадонна
Навколо цієї скульптури Божої Матері точаться гострі дискусії з приводу декількох питань: хто і де виконав її, як вона потрапила до Львова, зараз у місті зберігається її оригінал чи копія. Що стосується першого питання, то у найбільш поширеній версії йдеться про те, що фігурку придбав св. Гіацинт (католицький святий) у Франції. Решту свого життя він перевозив її з собою. Таким чином, у 1240 р., він поспіхом забрав її до Львова, тікаючи з Києва, на який напали татари.  За іншою версією, її привіз Данило Романович разом із сином Левом, після походу на Чехію у 1253 р. Серед здобичі була і фігура Богородиці з брунатного алебастру, поклади якого є у чеській Селезії. Зберігалася вона у церкві апостолів Петра і Павла, аж поки не закінчилося будівництво домініканського монастиря й церкви Тіла Христового у Львові, куди її було перевезено. У 1901 р. злодії викрали дві золоті корони, а разом із ними голівку Ісуса. У 1903 р. було виготовлено нові дорогоцінності для коронування копії алебастрової статуї Богородиці, що зберігалася у скарбниці монастиря. У 1946 р. фігурку разом з іншими іконами було вивезено зі Львова до Кракова. У музеї історії релігії досі зберігається та сплюндрована скульптурка, яка, очевидно, і є оригіналом.
Ікона Матері Божої Неустанної Помочі 
Ікона Матері Божої Неустанної Помочі
Ікона Матері Божої Неустанної Помочі – одна з найвідоміших на весь світ ікон, оригінал якої намалював євангеліст Лука. Зараз у багатьох країнах знаходяться копії цього образу, які приносять допомогу багатьом віруючим. Цікаво, що у Львові, свого часу, було короновано дві такі ікони. У 1927 р. – для церкви Стрітення Господнього Вищої духовної семінарії, а в 1939 р. – для церкви Божої Матері Неустанної Помочі монастиря кармеліток босих. Громада, на жаль, користалася іконами зовсім незначний період часу, тому що, як і попередні образи, їх було перевезено у 1945 р. та 1946 р. до нашого західного сусіда – Польщі.
Львівська ікона Божої Матері Розради 
Львівська ікона Божої Матері Розради
Львівська ікона Божої Матері Розради була намальована як точна копія славного образу Salus Populi Romani (Рим) і передана єзуїтам в Ярослав. Згодом, її пожертвували до іншого міста і так ця ікона опинилася у Львові. Частими гостями у храмі апостолів Петра і Павла були польські королі, котрі приходили помолитися саме перед цією іконою. Зараз у Музеї історії релігії можна побачити хіба що копію, а “оригінал” у 1946 р. було вивезено до Польщі, де цю ікону висвятили як покровительку робітників.
Ікона Теребовлянської Богородиці 
Ікона Теребовлянської Богородиці
Ікона Теребовлянської Богородиці – одна з найстаріших “плачучих ікон” України. Щодо походження ікони сказати щось ствердно важко, відомо, що з давніх часів вона належала теребовлянській родині Римбалів, котра перебувала у священному сані вже не одне покоління. Вперше про неї заговорили після того як Образ Пречистої Діми плакав перед українським Великоднем у 1663 р. Крім цих фактів, які відбувалися неодноразово, ікона також завдяки молитвам, врятувала теребовлянський замок від облоги турків. У 1674 р. за рішенням єпископа Йосифа Шумлянського Теребовлянську чудотворну ікону торжественно перенесли до Львівського Архикатедрального собору св. Юра. З часом для ікони побудували окрему каплицю, де її помістили на спеціально облаштованому престолі, де її можна побачити і зараз. Папа Римський Іван Павло ІІ, перебуваючи з офіційним візитом у Львові, 25 червня 2001 р. особисто коронував теребовлянську чудотворну ікону.
Ікона Деревнянської Богородиці 
Ікона Деревнянської Богородиці

Назва цієї чудотворної ікони походить від однойменного села, що на Жовківщині. Вперше чудо сталося безпосередньо у сім’ї, яка зберігаючи цю ікону у себе вдома, ревно молилась до зображення з проханням отримати потомство. Після того, як жінка народила у 42 роки сліпого хлопчика, вони продовжували молитися в оздоровлення немовляти і через 5 років сталося чергове чудо. На знак вдячності сім’я вирішила віддати образ чернечій обителі Отців Василіянів, перед тим виготовивши за свої кошти дерев’яні шатри. Своє місцезнаходження ікона неодноразово міняла, аж поки її не було передано до церкви св. Андрія, де вона зберігається і досі. До слова, ця ікона опинилася у числі коронованих під час папського візиту у 2001 р.

Наталія ДАНИЛІВ

Список джерел:
  1. Матлашенко Н., Хмільовський М. Короновані ікони Львова. [Електронний ресурс] / RISU // Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/40926/
  1. Білан Б. Коронація Ікони чудотворної Богородиці Провідниці (Одигітрії) євангеліста Луки 1751 р. [Електронний ресурс] / Незалежний культурологічний часопис “І” // Режим доступу: http://ji.lviv.ua/n68texts/Koronaciya_ikony_Odigitrii.htm
  1. Хмільовський М. Таємниці Домініканського монастиря у Львові: Гіацинтова Мадонна. [Електронний ресурс] / RISU // Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/32257/
  1. Ікона Божої Матері Неустанної Помочі. [Електронний ресурс] / Благодатне Джерело Святої Трійці // Режим доступу: http://dzherelo-triyci.rv.ua
  1. Чудотворна ікона Теребовлянської Божої Матері. [Електронний ресурс] / Архикатедральний Собор св. Юра // Режим доступу: http://sobor-svyura.lviv.ua/chudotvorna-ikona-terebovlyanskoji-bo/
  1. Деревнянська чудотворна ікона Божої Матері. [Електронний ресурс] / Патріарший паломницький центр Української Греко-католицької церкви // Режим доступу: http://pilgrimage.in.ua/derevnyanska-chudotvorna-ikona-bozhoji-materi/

пʼятниця, 10 листопада 2017 р.

10.11.2017р. Б. / Апостольський нунцій в Україні висловив співчуття з приводу смерті владики Андрія Сапеляка

Свята Церква об’єдналася, аби віддати останню славу і шану владиці Андрію Сапеляку. Представник Папи в Україні сердечно єднається думками і молитвою разом із Главою УГКЦ, єпископами, священиками, вірними і всіма любленими дітьми Української Греко-Католицької Церкви в цей болісний час, коли відійшов у вічність шанований єпископ, якого Господь благословив довгими роками.

Про це пише в листі-співчутті до Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ, Архиєпископ Клаудіо  Гуджеро́тті, Апостольський нунцій в Україні, з приводу смерті владики Андрія Сапеляка.

Як пише далі Архиєпископ Клаудіо, особливо вражає  відвага владики Андрія, яка сягала далеких кордонів, де були вірні: душпастирство протягом довгих років в Аргентині, а після цього у східній частині України. Це є знаком далекоглядної ревності, що для нас є повчальним. «Своєю молитвою єднається Папа Франциск, який запевняє у своїй прихильності, зокрема до УГКЦ та до спільноти салезіан, адже Небесний Отець отримує свого вірного слугу у вічній Літургії Небес, і уділяє своє Апостольське благословення… Висловлюю  свою відданість у Господі», - зазначає в листі-співчутті Архиєпископ Клаудіо.

четвер, 9 листопада 2017 р.

09.11.2017р. Б. / Як пережити втрату близької людини

У понеділок 20 листопада

СЕСТРИ КАТЕХИТКИ СВЯТОЇ АННИ
Запрошують на Тренінг

«Тренінг для тих, хто втратив…Як пережити втрату близької людини»

Тренінг проводитиме:
Тренер – психолог Тетяна Петрова.

Тренінг  відбудеться при Храмі Св. Анни
З 19:00 до 20:00 год.

Чекаємо Вас,
За адресою: вул. Городоцька, 32

ЗАПИС ПО  ПО ТЕЛЕФОНУ: 098 068 24 95 С. ВІКТОРІЯ

Джерело:  Воїни Христа Царя

середа, 8 листопада 2017 р.

08.11.2017р. Б. / У Житомирі обговорили богословські ідеї єдності християн

6 листопада 2017 року в Житомирському державному університеті імені Івана Франка з ініціативи Української Греко-Католицької Церкви відбувся круглий стіл «Біблія про єдність Церкви». За підтримки місцевого Державного департаменту у справах релігій та національностей та за участі представників Житомирської Ради Церков, студентів та викладачів університету було обговорено проблему єдності християнських Церков.

Розпочав зустріч професор біблійного богослов'я УКУ, протоієрей Юрій (Щурко), на думку якого лише «щоденне читання Святого Писання та відкритість допоможуть кожному з нас побачити один в одному брата чи сестру». Цю ідею продовжив ректор Відкритого Православного Університету Святої Софії-Премудрості протоієрей Георгій (Коваленко), який переконаний, що «згідно з християнським вченням, об’єднання церков є неминучим, але Церкви перш за все самі мають прагнути цього єднання, і починати потрібно в першу чергу кожній християнській спільноті із себе. При цьому майже не реально собі уявити ситуацію, коли усі конфесії традиційної Київської Церкви повернуться до стану єдиного центру, але радше правильнішим та більш реальним є майбутня єдність у різноманітності».

Цікавою також виявилась доповідь протоієрея Віталія (Ейсмонда), який від імені УПЦ КП намагався роздумувати над темою майбутньої Єдиної Церкви в Україні. На його думку такий «великий мега-проект, як відродження Київської Церкви, поки що не є актуальним. Навіть об’єднання українського конфесійного православ’я (УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ), нехай поки що без УГКЦ, також є мало реальною перспективою найближчого майбутнього».

Своїми думками про проблему єдності Церков поділилися викладачі та студенти університету, які також представляли різні конфесії України.  Обговорення показало, що ця тематика потребує більш глибшого осмислення та щирого діалогу. На завершення зустрічі прозвучала думка про необхідність продовження подібних дискусій, адже такого роду заходи, метою яких є обговорення ґенези та перспективи ідеї Єдиної Помісної Церкви в Україні створюють позитивну атмосферу дружби, миру та взаємної поваги між Церквами.

вівторок, 7 листопада 2017 р.

07.11.2017р. Б. / 5 міфів про чистилище

Як відомо, у листопаді Католицька Церква особливо молиться за свої померлих. З цієї нагоди пропонуємо матеріал про міфи стосовно чистилища.

Бачення Чистилища у більшості людей сформоване міфами і неправильними уявленнями.

По-перше, ось як Катехизм Католицької Церкви описує чистилище:

«Ті, що вмирають у ласці й приязні Божій, але ще недосконало очищені, хоча мають запевнення про своє вічне спасіння, після смерті переходять очищення, щоб здобути святість, необхідну для входження до небесної радості. Це остаточне очищення вибраних Церква називає Чистилищем, яке цілковито відрізняється від кари проклятих».

«Це вчення спирається також і на практику молитви за померлих, про яку вже говорить Святе Письмо… Від найраніших часів Церква вшановувала пам'ять померлих і молилась за них, приносячи за них зокрема євхаристійну жертву…, щоб, очищені, вони могли дійти до блаженного бачення Бога. Церква також рекомендує давати милостиню, здійснювати відпусти і покутні діла заради померлих…»   (ККЦ 1030-1032)

А ось 5 найпоширеніших міфів про чистилище:

Міф 1. Чистилище — це другий шанс на порятунок

Правда. Після смерті вічна доля людини визначена: вона або матиме вічність на небесах, або в пеклі. Чистилище — це тимчасове місце, куди люди, яким визначене життя вічне,  можуть потрапити, аби приготуватися до небес. Опинившись у чистилищі, людина не може змінити свою вічну долю – не існує другого шансу після смерті.

Міф 2. У Біблії нема чистилища

Правда. У Першому Посланні до Коринтян 3 Павло описує період після смерті, але ще перед входженням до неба, в якому християнин очищається вогнем. Це чистилище.

Існують інші біблійні свідчення, наприклад, в Євангелії від Матея 12, Ісус згадує про можливість прощення гріхів після смерті, а також у Другій Книзі Макавеїв 12, привертає увагу практика молитися за померлих (поняття чистилища набуває сенсу).

Міф 3. Чистилище — це спосіб бути врятованим поза Христом

Правда. Як уже згадувалося, чистилище існує тільки для людей, які померли у примиренні з Христом і яким призначене небо. Крім того, процес очищення у чистилищі відбувається  тільки через благодать Ісуса Христа. Так от, замість того, щоб конкурувати з Христом, чистилище — це засіб  благодаті Христової.

Міф 4. Відпусти є одним зі шляхів купити спасіння

Правда. Індульгенція — це практика, започаткована Церквою, яка обмежує або усуває необхідність потрапляння до Чистилища після смерті. Проте відпусти не визначальні у питанні, чи йде людина до раю чи до пекла.

Крім того, оскільки історично мали місце зловживання щодо індульгенцій, продаж духовних речей Католицька Церква вважає гріхом (Симонія).

Міф 5. Молитви за померлих — це пізньосередньовічний занепад віри

Правда. Насправді, молитви за померлих практикувалася євреями ще до Ісуса, як розповідається у Другій Книзі Макавеїв 12. Існувала ця практика також і в ранній Церкві.

ChurchPop 

понеділок, 6 листопада 2017 р.

06.11.2017р. Б. / В Одесі відбулися «Подружні реколекції»

З 3 по 5 листопада в Одесі пройшли «Подружні реколекції» – дні духовної віднови для подружніх пар.

Реколекції проводилися в монастирі отців Паллотинів, що в римо-католицькій церкві Св. Климентія. Саме там під час заходу і проживали всі його учасники. Оселившись у світлих і комфортних кімнатах монастиря, вони мали змогу відійти від своїх повсякденних справ і зосередитися на роздумах про вдосконалення взаєморозуміння та суть подружнього життя.

У зустрічі взяли участь шість місцевих пар, які протягом відведеного для наук і роздумів часу відкривали свої серця для Бога і один для одного, переосмислювали і зміцнювали свої стосунки. Науки вели три досвідчені пари аніматорів: Зеновій і Віра Кузимків (Львів), Богдан і Ольга Чайківські та Василь і Ірина Семенови (Тернопіль).

«Подружні реколекції» організовані молоддю парафії Андрія Первозванного (м. Одеса, вул. Гімназична, 22/24) Одеського екзархату Української Греко-Католицької Церкви у взаємодії з рухом «Подружні зустрічі» за підтримки Комісії у справах родини УГКЦ, Благодійного фонду імені Митрополита Андрея Шептицького і Благодійного фонду «RENOVABIS» в рамках Соціальної ініціативи «Хтось не зробить».

Відгуки учасників:

Мені здавалося, у наших стосунках було в основному все гаразд, але після цих реколекцій ми відчули ще більший підйом, зрозуміли, що ще потрібно дуже багато працювати у відносинах і сподіватися на Божу ласку і на Боже благословення.
Михайлов Владислав і Красноманна Віра

Дякую за реколекції! Все буде чудово! І початок цього відчуття народився тут. Господь посеред нас.
Ольга

Ми відчули зближення до Бога, мир в душі, тепло і спокій. Бажаємо всім пережити такі відчуття, відчути Божу благодать і милість. Рекомендуємо всім відвідати такі реколекції та знайти Бога у своїй сім’ї. 
Богдан і Оксана

субота, 4 листопада 2017 р.

04.11.2017р. Б. / 10 правил виховання, через які діти стають геніями

Десять правил виховання, через які діти стають геніями

   
Багато мам мріють виростити з дитини генія. Однак при всьому різноманітті методичних посібників з виховання дітей, точної інструкції до вундеркіндів не створив поки ніхто.

Проте є батьки, які не читають тематичних форумів і педагогічних книг, але їх діти дуже часто стають геніальними. Тутка вирішив розібратися, в чому таємниця цих сімей і склав список їх особливостей.

1. Заохочення самостійності
У звичайних сім’ях впевнені, що дитині забезпечений успіх, якщо вкласти в його голову розуміння «Я можу все». Але куди важливіше вкласти в голову дитини істину «Я можу все сам».

Завдяки такому типу мислення дитина буде знати, що вона не просто йде в майбутнє, а будує його.

2. Лиха біда початок
А шлях до цієї самостійності лежить через те, що їх дитячі починання леліють і дбайливо зберігаються. Якщо дитина за щось взялася, скільки б її не було років, батьки її підтримують і підбадьорюють.

Якщо щось не виходить, старші родичі нагадують: добрий початок, малюк.

3. Довіра — найкраща похвала
Як же пестити і заохочувати починання? Не цукеркою ж дитину за звершення нагороджувати.

Потрібно пам’ятати, що для дитини, яка робить перші кроки в якомусь починанні, сама цінна похвала — довіра. Якщо малюкові починають цілком довіряти якусь справу, значить, він достатньо в цьому досяг успіху.

4. Зовнішнє — не головне
Ще одна важлива відмінність полягає в тому, що майбутніх геніїв ніколи не зациклюють на зовнішньому.

Справа в тому, що утримання дитини в ідеально чистому вигляді — заняття, що віднімає занадто багато сил і в матері, і у її чада. А між тим, на думку мудрих мам, ніякої користі для розвитку особистості чистий одяг не несе. До того ж самим дітям абсолютно наплювати, як вони виглядають.

5. Прийняття неохайності
Навколо дітей теж часто панує хаос, який нікого з мудрих батьків не виведе з себе. Тут розуміють: діти неохайні і поруч з ними завжди щось падає, проливається, прокидається і брудниться.

Тому замість того, щоб зациклити дітей на чистоті будинку, їм дозволяють жити в комфортних умовах, поступово розповідаючи про користь порядку.

6. Батарейки повинні сідати
Звичайні батьки під час прогулянки часто кричать дітям «Не лізь», «Не чіпай», «Заспокійся».

Однак більш мудрі батьки знають, що дитина має виплеснути всю свою невгамовну енергію в дитинстві. Тоді у дорослому житті їй буде простіше бути наполегливою в якомусь одному починанні.

7. Розумна свобода
Можливо, геніям в дитинстві справді було занадто багато дозволено. Однак є межі, за які не можна виходити навіть такій дитині, і стосуються вони поваги до старших.

Навіть якщо ви вирішили не лаяти дитини і заохочувати всі її починання, у разі образи старшого родича треба бути жорстким, щоб окреслити рамки дитячої свободи самовираження.

8. Тато головний, а мама — разом з ним
Повагу до старших потрібно прищеплювати якомога раніше. Діти повинні бачити, що на першому місці в сім’ї — тато з мамою і все, що вони роблять.

Так нащадки не будуть у майбутньому висіти на батьках з криками «зроби» і «хочу», а будуть намагатися всього добиватися самостійно.

9. Дитячий самоконтроль існує
Натомість, як карати дитину через позбавлення, краще створити правила, які обіцяють нащадку якусь вигоду за правильні вчинки.

Якщо дитина не живе у вузьких рамках заборон і покарань, вона вчиться коригувати поведінку заради свого ж блага.

10. Ніщо не залишається непоміченим
Сучасні психологи радять не хвалити дитину за кожну каракулю, стимулюючи її таким чином до розвитку. Однак батьки майбутніх геніїв впевнені, що потрібно заохочувати будь-які звершення.

Навіть якщо такій мамі її чадо принесе кілька незрозумілих мазків на шматку зошитового листа, вона знайде в картині плюси і, що важливо, похвалиться цим твором перед іншими родичами.
 

пʼятниця, 3 листопада 2017 р.

03.11.2017р. Б. / Владика Венедикт (Алексійчук): Я сумую за небом

Владика Венедикт (Алексійчук), правлячий єпископ єпархії Святого Миколая УГКЦ з осідком у Чикаго.

Владико, як вам Америка взагалі?

Це є край Божий, як і всюди є краї Божі. Вважаю, що Америка нічим не гірша і не краща, ніж Україна. Господь є всюди і все наповняє. Так само наповняє Америку.

Хоча в Америці інша культура, інша ментальність людей. Але це тільки зовнішньо, бо внутрішньо люди такі ж, оскільки створені на образ і подобу Божу. Всі люди також поражені первородним гріхом.

А як з точки зору духовності? У нас ще з часів Радянського Союзу розповсюджена думка, що в Америці люди – цинічні, усе продадуть за долар… Як ви побачили американців і окремо українців, які тут?

Ну, я не можу бути суддею, які є американці чи українці. Я колись читав статистику, що 20% американців ходить до церкви. Дай Боже, щоб в Україні на Пасху 20% пішло.

Все-таки американці – релігійні люди, які ходять до храму. І жоден президент чи міністр не боїться визнати, що він вірує в Бога. Не просто піде до храму, щоб його зняли на камеру, а реально визнає віру в Богу.

І американське суспільство ніколи не було безбожне, агресивне чи атеїстичне. Європа була і є такою досі. В Америці цього ніколи не було. Тут завжди було певне розуміння важливості християнства, віри. Тому для мене американці є народом, які дають тобі змогу вірити. І вони не бояться виражати свою віру. Це трохи відрізняє їх від українців. Бо в Україні часто людина ходить до церкви, але коли треба, то може дати хабара. Чи ходити до церкви і бути корупціонером. Така собі дволикість: одне на людях, друге для себе… В Америці, на моє враження, якщо людина віруюча, то вона віруюча. Якщо вона практикує християнство, то робить це серйозно.

Гадаю, ми можемо повчитися в американців бути тими, ким ми є, а не грати ролі.

Які були ваші перші кроки як правлячого єпископа у Чикаго?

Я не мав якихось особливих сподівань і тому не маю особливих зачарувань чи розчарувань. Я вже мав досвід перебування в Америці, тому не було чогось особливо шокуючого. Я все-таки глибоко вражений нашими людьми тут. За цих майже чотири місяці я вражений їхньою людяністю, вірою. За цей час я не мав якогось прикрого випадку з кимось чи непорозуміння. Наші люди, які ходять тут до храму, вони живуть вірою.

Звичайно, є велика кількість емігрантів, які не відвідують храм або відвідують тільки декілька разів на рік.

З американським суспільством як таким мало контактую. Але ось учора вже мав нагоду зустрітися з місцевим кардиналом та іншими сімома римо-католицькими єпископами, які служать у штаті Іллінойс. Ми краще познайомилися… Тобто все більше входжу в американське суспільство.

Поважають тут українців?

Я б сказав, що так. Якщо ти скажеш, що живеш в Ukrainian village – в українському селі, то всі знають, де це. І українці є знані, бо вони одні з найдавніших емігрантів. І Українська Греко-Католицька Церква є знана і наші храми є знані.

Скільки людей ходить на Службу Божу?

Це тяжко сказати. Це так само як у нас в Україні. Одна кількість приходить серед тижня, інша кількість в неділю. Наприклад, сьогодні прийшли учні школи Святого Миколая. Вони приходять щоп’ятниці. Більшість з них мають українське походження, але багато є таких, які до України не мають жодного відношення, але вчаться в нашій школі. Вивчають англійською і українською мовами.

Наші люди найбільше відвідують храми в неділю, тому що протягом тижня майже всі працюють.

Яке ваше бачення майбутнього?

Я не маю готового бачення. Знаєте, це як хворий приходить до лікаря і запитує, чи маєте бачення, як мене лікувати. Лікар каже: чекай, я мушу тебе дослідити…

І вчора, коли ми мали розмову з кардиналом, він сказав фразу, з якою я цілком згідний, що треба тут мінімум два роки прожити, аби увійти в ситуацію і потім приймати якісь рішення.

Тому я для себе вивчаю ситуацію, хоча вже приймаю ті чи інші рішення. Зараз я створюю структуру нашої єпархіальної курії, назначаю певних осіб на посади… Але щоб відчути середовище, потрібно трохи більше часу.

Досі тут було багато дискусій, якій мові надавати перевагу, українській чи англійській, плекати українськість чи не треба… Гадаю, це є помилковий підхід. Тому що потрібно розвивати і українську і англійську. Бо є багато наших парафій, де домінуючою є англійська мова, де 90% розмовляють англійською, де більшість вірних не мають українського коріння… Але ці парафії зуміли створити таку комфортну ситуацію, де всіх гостинно приймають. І частина Богослужіння ведеться українською мовою, а частина англійською. І між собою вони мають гарні відносини.

Важливо, гадаю, шукати способи, аби створити таку гостинну атмосферу, аби ми одночасно могли сховати свою ідентичність. Дуже важливо, аби ми не розчинилися в американською суспільстві, і водночас бути відкритими до інших націй, навіть бути відкритими до дітей. Бо однією з проблем є те, що для багатьох народжених дітей тут, мовою спілкування стає англійська. Між собою вони спілкуються англійською, а з батьками – українською. Тому вважаю, що важливо працювати як з українською культурою, так і з американською.

Сумуєте за Україною?

Я б сказав, що сумую за небом. А все на землі відносне. Чи я житиму в Америці декілька десятків років чи я житиму в Україні декілька десятків років, це питання відносне.

Звичайно, в Україні в мене є багато друзів, знайомих, бо там пройшла велика частина мого життя, але я вчуся жити там, де Бог мене поставив і радіти миттю життя.

Це є мій підхід до життя.

Розмовляла Оксана Климончук

четвер, 2 листопада 2017 р.

02.11.2017р. Б. / 5 фраз, які допоможуть твоїй дитині стати більш впевненою

Ці прості вирази є вирішальними для формування характеру…, а ще є такі, яких слід уникати за будь-яких обставин.

Впевненість – це ключ до здорового розвитку особистості дитини. Від найменшого віку дитини, вчинки і слова батьків є вирішальними для того, щоб допомогти збудувати цю впевненість. Перший крок - це заохочувати дитину освоювати новий досвід, випробовувати те, що раніше було для неї недосяжним, однак не занадто небезпечне і не занадто легке. Здобуваючи впевненість, дитина розвиватиме дух відваги, любові та ентузіазму, дарований їй Богом. Завдяки цій впевненості, навіть найменші з дітей зрозуміють, що вони здатні зробити як самі, так і з допомогою інших.

У цьому розвитку роль батьків є вирішальною. Ми можемо наглядати за цим процесом навчання у середовищі, де намагаємось обмежити ризики. Ми показуємо їм шлях, але без критики чи порівняння. Ми будуємо їх впевненість, заохочуючи їх до наступних кроків, враховуючи темперамент і здібності дитини. Трохи по трохи, під обережний і позитивний супровід, наші малята виростають впевненими молодими чоловіками і жінками, готовими вийти у світ, віруючи в себе і в Бога.

Є кілька чудових фраз, які батькам слід часто використовувати, супроводжуючи дитину на шляху до впевненості. Ми пропонуємо їх до Вашої уваги, а також кілька фраз, яких слід уникати.

Вирази, що додають дитині впевненості в собі:

«Вперед, спробуй!»
Цих два простих слова є дуже важливими у відносинах батьки-діти, бо в багатьох випадках важливо не драматизувати можливі наслідки (успіх – це добре, але невдача – це теж непогано). Вони навчаться, що деколи найгірше, що може трапитись, не є настільки поганим. Погляньмо на такий приклад: «Спробуй вилізти по канаті! Подивимось, чи зможеш ти вилізти вище, ніж минулого разу. Якщо хочеш, я буду стояти внизу, щоб підстрахувати і спіймати тебе при потребі». Дитина знатиме, що не кінець світу, якщо вона не залізе до самого верху, але й також знатиме, що залізти хоч трохи вище – це вже перемога. Згодом, шляхом експериментів, впевненість дитини зросте. Вона зрозуміє, що їй вдалось зробити щось нового. Незважаючи на свій страх, їй це вдалось.

«Ти задоволений тим, що зробив?»
Запитувати дитину про те, як вона почувається – це один із шляхів краще її зрозуміти. Ми можемо зрозуміти, як дитина сприймає сама себе, а також відкриваємо можливість для дискусії. Першими оцінювачами не є батьки. Ми можемо показувати свої почуття і свої враження, не висуваючи вирішального судження. Сказати: «Я вважаю, що твій малюнок дійсно гарний» - це спосіб висловити дитині те, що ми відчуваємо, водночас поважаючи власну оцінку дитини. Натомість, сказати просто: «Він гарний!» - це ствердження, що робить нас суддями, а думку дитини (якщо вона відрізняється від нашої) робить недійсною.

“Ти дійсно організований”
Наша думка показує, що ми цінуємо те, що дитина зробила. Однак, оцінювання має бути чесним, щоб дитина сприйняла його як достовірне, тому не варто додавати перебільшених прикметників. «Вав, ти – найбільш організована дитина в світі!» - це вже явно занадто. Дитина буде краще розуміти реальність, якщо ти коментуватимеш щиро і реалістично.

«Мене турбує те, що…»
Бажано пояснювати дитині небезпеку, аніж просто зупиняти на шляху без пояснень. Батьки часто провокують тривогу в дітей, намагаючись захистити їх. Яка мама не казала: «Не ходи по краю – впадеш!»? З одного боку, дитина може не розуміти причини заборони; з іншого боку, говорити дитині, що вона впаде  - це деколи найкращий спосіб насправді зробити так, щоб вона впала; вона може або хотіти доказати, що НЕ впаде і тому бути більш нерозсудливою, або ж перелякатись чи збентежитись попередженням і втратити рівновагу. Краще було б сказати так: «Ця стіна досить висока; краще відійди трохи далі від краю, щоб зменшити ризик падіння». Якщо ти не зупиниш дитину різко, а наведеш розумне пояснення, тоді дитина отримає краще розуміння ситуації.

«Ходімо зі мною – зробимо це разом»
Коли дитина є впевненою, тоді вона не відчуває загрози. Саме це дозволяє їй робити нові речі і експериментувати. Якщо ми кажемо дитині: «Спробуй це зробити – я вірю в тебе», то це допомагає  їй розвинути автономію. Якщо здається, що дитина трохи невпевнена, ми можемо допомогти їй, поки вона не усвідомить, що зможе зробити це сама. Це – ключовий крок до того, щоб дитина стала здатною розвинути самовпевненість.

А тепер – ФРАЗИ, ЯКИХ СЛІД УНИКАТИ:

«Ти – найсильніший!» (чи наймудріший, найшвидший…)
Використання найвищого ступеня порівняння для опису дитини в спілкуванні з нею може мати зворотну дію. Дитина або повірить цьому і постійно відчуватиме потребу доказувати іншим свою силу, або ж не повірить через те, що знає, що це не базується на реальних фактах, і тому втратись впевненість та розвине відчуття небезпеки і неадекватності, бо бачитиме, що не відповідає тим ідеалам, які батьки проектують на неї.

«Застав себе!»
Батьки часто очікують багато чого від своїх дітей, заставляючи їх робити різного роду речі, не враховуючи обмеження їх енергії і розвитку. Ми не можемо змушувати своїх дітей заставляти себе до крайностей. Ми повинні враховувати темперамент дитини, а потім ми можемо стримувати їх, коли бачимо, що дитина є занадто впевненою, або ж заохочувати тоді, коли впевненості бракує.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами aleteia.org

Джерело:  Воїни Христа Царя

середа, 1 листопада 2017 р.

01.11.2017р. Б. / «Зрада − це велика рана, яка залишає шрам назавжди». Про виклики, які існують для української сім’ї (+VIDEO)

Священик Тарас Фітьо зі Львова вже понад 12 років духовно опікується молодими сім’ями і провадить передподружні науки для наречених. Пропонуємо вашій увазі кілька думок про виклики для сімей в Україні, якими отець поділився в ефірі програми «Відкрита Церква. Діалоги».

1. Загрози для сучасної сім'ї вдало сформулював Папа Франциск в Апостольському листі «Amoris Letitia». Це ідеологія гендеру, культура «тимчасовості», ворожа до народжуваності ментальність, наслідки порнографії, брак уваги до людей з особливими потребами та осіб похилого віку. В українських реаліях ще можемо додати війну і заробітчанство.

2. Ми часто сприймаємо Європу в ключі популяризації одностатевих стосунків. Однак варто вірити в християнську Європу, адже вона має християнські коріння, які остаточно переможуть. Насправді, там міцні культурні традиції.

3. Ми живемо в гіперсексуалізованому світі, де все побудовано на еротизмі. Християнську позицію щодо статевості потрібно пояснювати молодим людям ще з підліткового віку. Бо на передподружніх науках людині вже може бути важко збагнути, чому, наприклад, Церква негативно ставиться до контрацептивів.

4. У подружжі мають бути статеві відносини! Це дуже важливий момент. Люди хибно думають, що Церква має архаїчне ставлення до цього. Насправді йдеться про певну дисципліну в цьому питанні. Тому Церква заохочує вивчати методи розпізнавання плідності.

5. Якщо чоловік або дружина не хоче жити релігійним життям, варто вирішувати це питання малими кроками. Радіти дрібним успіхам, навіть коли ваша «половинка» зайшла до церкви на 5 хвилин, і молитися в цьому намірі.

6. Понад 80 відсотків пар, які приходять на передподружні науки, живуть разом ще до шлюбу. Сьогодні це дуже велика проблема!

7. Коли молоді люди живуть разом без шлюбу, то у «файлах мозку» їхній партнер вважається тимчасовим. У будь-який момент його можна «викинути» зі свого життя. І навіть коли така пара одружується, свідомість «тимчасовості» залишається як вірус, який будь-коли може себе проявити.

8. Духовний супровід сім’ї після одруження не менш важливий ніж передшлюбні науки, особливо коли йдеться про перших п’ять років спільного життя, як з’являються перші труднощі.

9. Церква може запропонувати багато речей для подружжя. Але чи саме подружжя готове інвестувати час і кошти в свій шлюб, у свою міцну сім’ю, в її розвиток?

10. Проблема заробітчанства зачепила практично кожну сім’ю і родину в Україні. Не варто сім’ї розлучатися більше ніж на три місяці. Навіть сучасні засоби зв’язку не замінять тих дотиків та поглядів, які можуть подарувати одне одному близькі люди.

11. Папа Франциск закликає не відкидати осіб, які розлучилися і живуть з іншими. Найкраще створювати малі групи для ділень, щоб такі люди не почувалися в Церкві чужими. В УГКЦ навіть створено спеціальну програму для душпастирства розлучених. 

12. Зрада − це велика рана, яка залишає шрам на «тілі подружжя» назавжди. Але, якщо пара брала церковний шлюб, то має зберігати подружню вірність навіть тоді, коли хтось один зраджує. Це дуже складний шлях, але є подружжя, яким вдалося подолати зраду і зберегти шлюб.