ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ


середа, 31 січня 2018 р.

31.01.2018р. Б. / Православний митрополит Мінський і Заславський вважає, що православні та католики вірять в різного Бога

У православних та уніатів різний Бог. Про це заявив православний митрополит Мінський і Заславський, Патріарший Екзарх всієї Білорусі Павло, відповідаючи в рамках передачі «Бесіди з митрополитом Павлом», що вийшла 27 січня на телеканалі «Ехо-ТВ», на питання гомельських віруючих. Відео бесіди наводить портал «Церква».

Справа в тому, що в листопаді 2017 р. на телеканалі «Білорусь 1» вийшов сюжет про костел в селі Березівка Вітебської області, в який місцевий католицький священик Марек Пасюта запрошує і православних селян, так як найближча церква знаходиться в 10 кілометрах від села. «Я не хочу нав'язувати католицький костел, хочу просто допомогти сім'ям, допомогти дітям, допомогти людям повернутися до християнських коренів після атеїзму», - зазначив в сюжеті настоятель.

При цьому біля костелу встановлена скульптура, що символізує об'єднання католицьких і православних хрестів, а в самому храмі є й ікони православних святих, в тому числі Серафима Саровського і Єфросинії Полоцької. Також при храмі навчаються і діти двох конфесій.

Відповідаючи на питання гомельських віруючих, митрополит визнав, що православні Березівки дійсно не мають своєї церкви і тому ходять на служби в костел. «Одну будівлю використовують і православні, і католики. Але це в жодному випадку не є якоюсь унією. Завдання уніатів - сказати, що у нас один Бог. Вибачте,  у нас не один Бог, друзі мої. У вас свій Бог, тому що ви по-іншому в Бога вірите. Ви по-іншому його сповідуєте. Бог дійсно один, але в корпорацій свій бог, в якійсь сектантській організації - свій. Вони до нашого спільного Творця і Господа ніякого відношення не мають. Господь же в Євангелії сказав: «У вас утроби - Бог, у вас мамона - Бог». У язичників теж ідол - бог. Але для нас, православних, це дрібничка. Так само і уніати», - зазначив єрарх.

Говорячи про ситуацію змішаних православно-католицьких родин в Білорусі, митрополит сказав, що не варто втручатися в це, коли сім'ї «живуть в мирі та злагоді» і поки «не дозріли стати православними».

понеділок, 29 січня 2018 р.

29.01.2018р. Б. / Владика Ярослав: Смирення – це особлива ознака молитви, спроможна привернути увагу Всемогутнього

28 січня, у Неділю митаря і фарисея, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич.

Під час проповіді владика Ярослав пояснив вірним Притчу про митаря і фарисея, яка читалась цієї неділі. "Фарисей вважав себе великим праведником, йому здавалось, що мав чим пишатися, стояв перед Богом, а одночасно був далеко від Нього, тому що був гордий", - зазначив єпископ. Фарисей вважав, що стане досконалим завдяки виконанню приписів закону.

"Натомість митар, який був публічним грішником і не мав ніяких добрих діл, щоб їх представити перед Богом, стояв з самого заду храму, не смів підвести очей до неба, бо не мав нічого доброго, що б міг представити. Він лише молився: «Боже, милостивий будь мені грішному»", - зазначив проповідник. Наприкінці притчі Господь наголосив, що митар вийшов з храму оправданий, а фарисей - осуджений.

Далі владика Ярослав сказав, що митар навчає нас прикмет успішної молитви. "Смирення – це особлива ознака молитви, спроможна привернути увагу Всемогутнього, без смирення молитва перетворюється на самовихваляння, а віра на самовиправдовування, нема молитви без смирення, нема смирення без усвідомлення власного гріха", - наголосив проповідник. Молитвою, повною духа надії, християнин повинен засвідчити, що справді очікує допомоги тільки від Господа, вона повинна мати дух покори і довір’я Богу, як провіднику нашого життя.

Владика Ярослав закликав вірних, готуючись до Великого посту, просити в Господа благодать покаяння та смирення. "Не порівнюймо себе з іншими, але тільки з Ісусом Христом. Він нехай буде в ці дні завжди перед нашими очима", - наголосив проповідник.

неділя, 28 січня 2018 р.

28.01.2018р. Б. / Британське видання The Telegraph склало інтерактивну карту релігійності світу

Авторитетне британське видання The Telegraph склало мапу рівня релігійності в різних країнах світу. Як показує мапа, найбільш релігійними регіонами є Африка та Близький Схід, не сильно відстають від них Південно-Східна Азія і Латинська Америка, повідомляється на сайті видання.

Мапа складена на основі трьох опитувань WIN/Gallup International, проведених у 2008, 2009 та 2015 роках. Кожен з опитаних респондентів відповідав «так» або «ні» на питання, чи вважає він себе релігійним. Потім результати обробили і нанесли на мапу.

Країни на ній пофарбовані в різні кольори залежно від того, який відсоток населення є віруючим. Жовтим кольором позначені місця з найнижчим рівнем релігійності. А далі по зростаючій — до темно-синього.

Лідером за релігійністю є Ефіопія — там віруючих 99%, причому в країні багато як християн, так і мусульман. Такий же показник у Малаві, Нігерії, Шрі-Ланки, Ємену. Наприклад, у Сомалі віруючих — 98%, в Афганістані — 97%.

Західна, Північна і Центральна Європа здебільшого атеїстична. Найбільш релігійна країна Європи — Польща (86%), висока релігійність в Італії (74%) та Греції (71%).

Віра важлива для багатьох східноєвропейських країн, релігійними людьми себе вважають 74% італійців і 71% греків.

У топ-10 найбільш релігійних країн світу за версією The Telegraph входять:
1. Ефіопія - 99% вважають релігійним
2. Малаві - 99%
3. Нігерія - 99%
4. Шрі-Ланка - 99%
5. Ємен - 99%
6. Бурунді - 98%
7. Джибуті - 98%
8. Мавританія - 98%
9. Сомалі - 98%
10. Афганістан - 97%

З іншого боку, в число найменш релігійних країн входять Японія (13%), Естонія (16%), Швеція (19%), Норвегія (21%) і Чехія (23%), але Китай перевершує їх всіх із 7%.

У топ-10 найменш релігійних країн світу за версією The Telegraph входять:
1. Китай - 7% вважають релігійним
2. Японія - 13%
3. Естонія - 16%
4. Швеція - 19%
5. Норвегія - 21%
6. Чеська Республіка - 23%
7. Гонконг - 26%
8. Нідерланди - 26%
9. Ізраїль - 30%
10. Сполучене Королівство - 30%

В Україні цей показник дорівнює 73%, в Росії — 70%, в Латвії — 40%, Литві — 42%. У сусідній Білорусі — 34%.

субота, 27 січня 2018 р.

26.01.2018р. Б. / Усі ми, християни, перейшли через води Хрищення і благодать цього Святого Таїнства знищила наших ворогів: гріх та смерть

«Усі ми, християни, перейшли через води Хрищення і благодать цього Святого Таїнства знищила наших ворогів: гріх та смерть», – ця думка стала однією із провідних під час проповіді Папи Франциска, яку він виголосив у папській базиліці Святого Павла поза мурами в четвер, 25 січня 2018 року, під час екуменічної молитви на Вечірні з нагоди закінчення Тижня молінь за єдність християн в урочистість Навернення святого Апостола Павла.

До цих роздумів Святішого Отця спонукав біблійний уривок, де розповідається про Мойсея та його сестру Марію, які співають Господеві пісню подяки за визволення ізраїльського народу з єгипетської неволі. Вибраний Божий народ перейшов через Червоне Море і саме ці води врятували їх від їхніх ворогів, які всі потонули у морі.

Глава Католицької Церкви пригадав, що сам пророк Мойсей, ще будучи немовлям, був врятований завдяки воді, адже після народження його покладено в кошику у води Нілу, де його й знайшла дочка тодішнього фараона. Врятування Мойсея з води стало прообразом спасіння усього вибраного народу завдяки водам Червоного моря.

За словами Вселенського Архиєрея, багато Святих Отців порівнювали перехід вибраного народу через море до Святого Таїнства Хрищення, в якому Господь затоплює наші гріхи. «Набагато більше від Єгипту гріх загрожував вчинити нас невільниками, але сила Божої любові це перемінила», – мовив проповідник, пригадуючи, що в одній із своїх проповідей святий Августин порівнював Червоне Море до крові Ісуса Христа, джерела нашого спасіння.

Адже «всі ми, християни, перейшли через води Хрищення і благодать цього Святого Таїнства знищила наших ворогів: гріх та смерть. Вийшовши з цієї води ми отримали свободу дітей; ми виринули як народ, як спільнота спасенних братів та сестер, як “співгромадяни святих та домашні Божі” (Еф. 2, 19)». Саме Бог Своїм милосердям довершив у нас цю перемогу спасіння, за що ми підносимо до небес пісню подяки.

Ми досвідчуємо Божу ніжність, яка в нашому щоденному житті ласкаво спасає нас від гріха, страху та тривоги. Цей цінний досвід ми повинні берегти у своєму серці та пам’яті, подібно як і Мойсей зберігав свій особистий досвід з Господом, що був пов’язаний також із значно більшою історією – історією спасіння усього народу.

Святіший Отець коротко зупинився також і над словами старозавітної книги Виходу, якими розпочинається пісня подяки Богові за дар визволення з неволі: «Сила і міць моя – Господь, він став мені рятунком» (Вх. 15, 2). Підносять до Господа цю пісню ті, які зрозуміли, що вони не були самотні на березі Червоного моря, але їх оточували брати та сестри, які отримали цю ж саму благодать і які співають ту ж саму пісню вдячності.

Далі Папа перейшов до постаті святого апостола Павла, урочистість навернення якого відзначали цього дня, зазначивши, що в своєму житті Апостол Народів сильно досвідчив Божої благодаті, яка його покликала до того, щоб від переслідувача стати Апостолом Христа. Так сама благодать спонукала його шукати єдності з іншими християнами, спершу в Дамаску, а згодом також і в Єрусалимі (пор. Діяння Ап. 9. 19, 26-27).

Протягом останнього століття християни різних конфесій нарешті зрозуміли, що разом перебувають на березі Червоного Моря. В Святому Таїнстві Хрищення всі ми спасенні й разом підносимо до Господа нашу пісню подяки. Коли кажемо, що визнаємо Хрищення християн, які належать до інших традицій і конфесій, то висловлюємо наше переконання у тому, що також і вони отримали Господнє прощення і що Його благодать діє теж і в них.

«Отож, бажаємо молитися разом, ще більше єднаючи наші голоси», – підкреслив Святіший Отець, додавши, що незважаючи на різні розбіжності між нами, ми належимо до одного Божого народу, що однієї родини братів та сестер, улюблених Божих. 

Після визволення з неволі вибраний народ розпочав довгу й виснажливу подорож пустинею, часто збиваючись з вірного шляху, прямуючи до обіцяної землі. Саме на цій дорозі народ черпав з пам’яті про ті великі діла, які Господь довершив у їхньому житті, зокрема, про визволення з єгипетської неволі та з переконання, що Господь прямує разом із Своїм народом.

«Також і християни сьогодення зустрічають на своєму шляху багато труднощів, їх оточують численні духовні пустелі, які висушують надію та радість. На цьому шляху існують також великі небезпеки, які загрожують життю: як же багато сьогодні братів та сестер зазнають переслідувань за ім’я Ісуса. Коли проливається їхня кров, навіть, якщо вони належать до різних конфесій, вони разом стають свідками віри, мучениками, об’єднаними зв’язком благодаті Хрищення», – мовив Папа Франциск, пригадуючи про те, що разом із братами та сестрами інших конфесій, християни-католики долають труднощі та виклики, які сьогодні загрожують, зокрема, людській гідності, чи задля сучасних форм рабства, голоду, бідності, нерівності, тощо.

«Але, подібно, як ізраїльтяни з книги Виходу, також і християни покликані спільно зберігати пам’ять про те, що Бог звершив у них. Оживляючи цю пам’ять, можемо підтримувати одні одних та, озброєні лише Ісусом і лагідною силою Його Євангелія, з відвагою й надією долати кожний виклик», – підсумував Святіший Отець.

А на закінчення Єпископ Риму висловив радість з приводу можливості спільно з представниками інших християнських конфесій співати Богові пісню подяки. Після чого Папа окремо подякував усім представникам за участь у цій екуменічній молитві і мовив: «Разом ми висловили нашу вдячність Богові за те, що Він звершив у нашому житті та в наших спільнотах. Представмо сьогодні наші потреби та потреби світу, з надією на те, що Він, у Своїй вірній любові, і далі буде спасати та супроводжувати Свій паломничаючий народ».

пʼятниця, 26 січня 2018 р.

26.01.2018р. Б. / «Живе ТБ» проведе з Рима три прямі трансляції

27-28 січня 2018 року в житті української громади Італії відбудеться одразу три важливі події: 27 січня о 16:30 — вручення Відзнаки блаженного священномученика Омеляна Ковча, 28 січня о 12:00 — Архиєрейська Божественна Літургія, 28 січня о 17:00 — зустріч зі Святішим Отцем Франциском, Папою Римським. Усі ці події проходитимуть у прокатедральному соборі Святої Софії (via Boccea 478, Rome) і їх усіх у прямому ефірі транслюватиме «Живе телебачення».

Трансляції відбуватимуться на каналі «Живого ТБ» у YouTube. Крім того, їх будуть ретранслювати українські загальнонаціональні телеканали: вручення Відзнаки блаженного Омеляна транслюватиме «Еспресо», Літургію — «5 канал», а зустріч із Папою Франциском — «5 канал» і «Еспресо». Заплановані також включення на телеканалах «24» і «112».

Довідка
27 січня у Римі пройде сьоме вручення Відзнаки блаженного священномученика Омеляна Ковча — греко-католицького священика, послідовника митрополита Шептицького, який в часи Другої світової рятував євреїв, за що був ув’язнений і загинув в концтаборі Майданек. Відзнаку щорічно вручають за особистий життєвий приклад жертовності та гуманізму, героїчні вчинки у служінні людині та задля примирення і порозуміння між народами. Цьогорічними лауреатами стали Бригітта Вебер (німецька добродійниця), Оксана Забужко (українська письменниця і філософ), Яна Зінкевич (доброволець-медик), Тімоті Девід Снайдер (американський історик) та Ян Томбінський (польський та європейський дипломат).

28 січня о 12:00 Архиєрейською Божественною Літургією, яку очолить Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, розпочнеться паломництво до собору Святої Софії вірних УГКЦ для зустрічі зі Святішим Отцем Франциском.

28 січня о 17:00 до прокатедрального собору Святої Софії в Римі прибуде Папа Франциск. Його зустріне Блаженніший Святослав. У храмі паломники вітатимуть Святішого Отця українською колядою, після чого Глава УГКЦ привітає його у своєму слові. Папа також звернеться до української громади, відтак зійде до крипти собору, де помолиться перед могилою владики Степана Чміля, свого вихователя в початковій школі у Буенос-Айресі (Аргентина). На завершення свого візиту Єпископ Рима вийде до паломників на території собору Святої Софії.

середа, 24 січня 2018 р.

24.01.2018р. Б. / Хочеш, щоб твій чоловік став «головою сім’ї»?

Більшість з нас хочуть мати біля себе рішучого, впевненого у собі і сильного чоловіка. Ми з подивом дивимось на чужих чоловіків, котрі здаються авторитетом для їх жінок і дітей.

Можемо думати: «Якби мій чоловік був такий, то мені було б набагато легше визнати його головою нашої сім’ї. Мені було б набагато простіше іти за ним, довіряти його рішенням і висловлювати йому повагу». А потім повертаємось до свого чоловіка і кажемо: «Ти можеш швидше мити підлогу? Чого так довго возишся з нею?»

Чи проглядаєш залежність між тим, як ми ставимось до наших чоловіків – як говоримо і думаємо до них і про них – і тим, якими чоловіками та батьками вони стають?

Коли ми потрапляємо на нову роботу і до нового шефа, котрий дивиться на нас з недовірою, контролює кожен наш крок і що п’ять хвилин перевіряє, чи ми зробили те, що пообіцяли – то яким буде наше ставлення до роботи і шефа? Чи будемо в такому випадку кожного дня викладатись на всі 100%, чи, можливо, почнемо шукати усілякої можливості уникати шефа, а чи взагалі звільнитись з цієї роботи?

А як ми почуваємось тоді, коли потрапляємо на когось, хто – попри те, що ми ще, можливо, не знаємо як добре виконувати нашу роботу – бачить наш потенціал, підбадьорює нас, дякує за наші зусилля і хвалить тоді, коли нам вдається чогось досягнути, навіть якщо це щось незначне? Тоді не лише змінюється наш підхід до роботи, але й ми самі починаємо по-іншому ставитись до себе… Ми не будемо вважати себе невдахами, але особами, які спроможні, яким вдається зробити те, за що вони беруться. Ми стаємо більш впевненими в собі.

Ми живемо в часи, коли такі фрази як «чоловік є головою сім’ї» чи «я хочу висловлювати повагу до свого чоловіка» є предметом висміювання. Однак я більш, ніж впевнена, що більшість жінок і надалі хочуть сильного, рішучого і впевненого в собі чоловіка.

Для мене уся ця дискусія на тему хто є головою сім’ї, завжди була суперечливою і важкою для сприйняття. У мене сильний характер. Я, як мінімум, не належу до тихих осіб… Я люблю, коли є «по-моєму». Люблю мати контроль над усім. Мені досить легко когось «переконати» і настояти на своєму. Особливо, враховуючи те, що мій чоловік (як це часто буває) належить до спокійніших, більш безтурботних людей – і часто просто погоджується на щось, на чому мені сильно залежить – попри те, що думає по-іншому. Бо він не хоче змагатись зі мною словами. І не хоче мене ні до чого примушувати.

І одного разу я зрозуміла щось, що змінило мій підхід до усієї цієї справи. Я зрозуміла, що якщо хочу бачити у своєму чоловікові того сильного мужчину, лідера нашої сім’ї і авторитета – то я повинна, перш за все, йому це дозволити. Дати цьому місце в нашому подружжі. Дати йому простір для того, щоб він був тим, яким я очікую, що він буде. Не тираном, не авторитарним начальником, який вимагає послуху. 

Але щоб був люблячим чоловіком і батьком, котрий є нашою підтримкою, яким ми захоплюємось. Тільки нещодавно до мене дійшло, наскільки великий вплив на те, яким чоловік зараз є, має його дружина!

Так, деякі чоловіки (і жінки) вже народжуються із готовими завдатками лідера.  Інші потребують для цього особливої заохоти і оточення, в якому зможуть розвивати свій потенціал провідника. Просто неймовірно те, що робиться з чоловіком (і жінкою), котрий обдарований довірою, підтримкою і любов’ю іншої оосби. З чоловіком, котрий чує більше слів заохочення, аніж критики.

Але це зовсім не легко, правда ж? 

Для мене, бути жінкою, яка підтримує чоловіка, є лагідною в словах (але агресивною в молитві за чоловіка!) – це один із найбільших викликів, з яким я постійно змагаюсь. Це цілком суперечить моїй голосній, миттєвореагуючій природі, яка звикла говорити те, що думаю…

Але коли в думках швиденько прошу Бога про терпеливість і мудрість перш, ніж відповім на слова чоловіка, які мене дратують; або коли приймаю рішення сказати «добре, коханий» замість 15-хвилинної словесної перепалки на тему того, що власне не має великого значення; або коли замість того, щоб мовчати, бо я зла, вирішую спокійно і без образи почуттів описати чоловікові свої емоції – кожного разу оте Я стає кращою особою.

Я маю вплив на ту атмосферу, як панує в моєму подружжі. Це – не легко. Деколи здається, що це несправедливо, бо «чому це я повинна старатись?». Але якщо цих аргументів про те, наскільки великий вплив ми можемо мати на свого чоловіка; про те, що ми самі можемо ставати кращими особами і змінювати атмосферу в нашому домі.. якщо цих аргументів є замало, тоді є ще один – набагато важливіший.

Висловлюючи своєму чоловікові повагу і любов, а також даючи йому простір для того, щоб він міг стати головою нашої сім’ї – навіть коли це вимагає від нас величезних зусиль і самоконтролю (повірте, я знаю, наскільки великих!) – тоді ми просто слухаємось Бога і Його Слова. І тоді все набирає нової, набагато більш захопливої перспективи!

У всьому, що ми робимо з любов’ю для свого чоловіка, у кожному лагідному слові, котре до нього промовляємо (або яке замовчуємо!) – ми служимо Богові. А коли це стає нашою мотивацією і коли нагородою за наші зусилля є не стільки переміна нашого чоловіка, скільки спокій на серці, який приносить зі собою прислухання до тихого шепоту Святого Духа – то вся та справа з тим, хто має рацію і хто керує – відходить на дальній план…

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами deon.pl

Джерело:  Воїни Христа Царя

понеділок, 22 січня 2018 р.

22.01.2018р. Б. / Блаженніший Святослав: «Покаяння є не що інше, як налаштувати своє серце на хвилю Божу» (+VIDEO)

Бідою людини є те, що її серце є не чутливе, не здатне сприйняти всю милість Божу, яка до неї звертається. Часом ми добачуємо все, що не отримали, натомість не бачимо того, що Господь Бог нам подарував. Про це говорив Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в неділю по Богоявлінню.

За словами проповідника, сьогоднішня неділя, яка називається неділею по Богоявлінню наче підсумовує зміст тих свят Різдва Христового, Богоявління, які ми щойно відсвяткували. Ми знаємо, що Ісус Христос до хрещення в Йордані вів тихе і незнане для багатьох життя. Але сьогодні Матей показує нам Христа, який розпочинає свою привселюдну проповідь. Починає свою місію – починає голосити Євангеліє Царства…

«Сучасній людині звичайно цікаво, про що говорив Христос? Що було змістом Його звернень? Матей передає в чотирьох словах суть і зміст проповіді Ісуса Христа в Капернаумі. Ця фраза усім знана: Покайтеся, бо Царство небесне близько. Часто коли чуємо цю фразу, ми зупиняємося на першому слові: покайтеся. Але зміст цієї фрази є в останньому слові: близько. Близько Бог прийшов до людини», – розповів Предстоятель.

«З приходом Ісуса Христа, – переконує духовний лідер греко-католиків, – зблизилося Царство небесне до кожного з нас. У Різдві ми бачили Бога, який став людиною і людину в Бозі. У вертепі ми бачили небо на землі, а землю просвічену небесним світлом. Над Йорданом ми бачили агнця Божого, який взяв на себе всю темряву того світу, аби її просвітити і показати людині близькість до неї Бога».

Проповідник відзначив, що дуже часто Бога, який є близько, людина не зауважує. Можливо, кожен, хто часом слідкує за собою, спостеріг, коли починає світити світло, ми інстинктивно повертаємо голову до джерела світла. Ось, що означає слово «покайтеся». Тобто поверніться, прихиліть вухо, поверніть своє око, почуйте, побачте, прийміть світло Бога, який до вас зближається у своєму Царстві.

«Часом таке навернення, таке зближенні нашого серця, нашого ока може бути болісним. Ми добре знаємо, що для ока, яке звикло до темряви, світло спочатку провокує біль. Але тоді, коли наше око відкриється у всіх своїх властивостях сприймати світ у світлі, починає бачити правду, красу, сотвореного Богом світу. А що вже говорити про внутрішнє світло, яке може допомогти людині пізнати Бога присутнього у людині», – просить замислитися Глава УГКЦ.

Ми часто запитуємо себе: Боже, чи ти мене чуєш? «Це питання виникає саме тому, що часом ми не здатні сприйняти, побачити і відчути Бога, який є поруч», – вважає Блаженніший Святослав.

«Покаяння є не що інше, – каже Глава Церкви, – як налаштувати своє серце на хвилю Божу, яка до нас лине. Цей момент привернення нашого серця, нашої особи до Бога. Це є переміна способу життя. Усе це називається просвічення, яке Господь Бог хоче нам подарувати. Нам, охрещеним і народженим з води і духа».

На думку проповідника, процес секуляризації, про який ми часто говоримо, якраз полягає в тому, що в людини притуплюється здатність відчувати святість, бачити небесне світло. «Сьогодні Церква Христова звіщає людині, що Бог є близько, Царство небесне є між нами. Привернімо до нього своє серце, вухо, око, щоб побачити світло. І те привернення є змістом покаяння. Нашим завданням, завданням віруючих людей, є нести це Боже світло, цю добру новину про близькість Бога в суспільство, в якому ми живемо», – сказав Глава Церкви.

Як багато Бог від нас очікує… «Давайте, ми, виходячи зі свята Богоявління і наближаючись до часу Великого посту, пройдемо шлях покаяння, навернення нашого серця, нашої душі до Спасителя, який між нами», – закликав Блаженніший Святослав.


субота, 20 січня 2018 р.

20.01.2018р. Б. / Чому проповідь Христа стає на Заході «злочином на ґрунті ненависті»?

Яке джерело «зімміт-юда», який на Заході у багатьох відношеннях паралізує відповіді Ісламу?

Перш за все, визначення: «зіммі», яке було придумано покійним християнським президентом Лівану, Баширом Гемайелем, і яке популяризувалося письменницею Бат-Йеор, - це неологізм, заснований на арабському слові "зіммі", тобто, не мусульманин (як правило, християнин або юдей), який знаходиться під ісламським правлінням, і, заради підтримки своєї релігії, згоден на нижчий соціальний щабель. Простіше кажучи, зіммі повинен знати своє місце, ніколи не розгойдувати човен і не шукати рівних прав з мусульманами. Це класичний і оригінальний прояв «зімміт-юда». На Заході ж виникла нова і безпрецедентна форма: в мусульманському світі, де, природно, має рацію той, хто сильніший, мусульманська більшість нав'язує нижчий статус на не мусульманську меншину; але на Заході - сам Захід або, в деяких випадках, доморощені елементи, нав'язують низький статус не мусульманській більшості.

Виникає питання, чому? Чому сильніша цивілізація сама на себе накладає несправедливі і расистські положення слабшої ворожої цивілізації і тим самим паралізує себе проти тієї ж ворожої цивілізації?

Відповідь очевидна в древній стратегії: «Ворог мого ворога - мій друг». Західні елементи, які завжди захищають і зміцнюють Іслам і діють під різними назвами: «ліберали», «ліві», «марксисти" і т.д., в кінцевому рахунку, мало думають про іслам. Скоріше іслам для них - це інструмент боротьби з їх реальним і набагато ближчим ворогом - християнством, а також зі звичаями і цивілізацією, пов'язаними з ним, які завершилися на Заході.

Це видно всюди і в безлічі форм. Зовсім недавно британський уряд «відмовився відповісти, чи може розповідь людям про християнську віру бути злочином на ґрунті ненависті».

Лорд Пірсон з Rannoch, пер UKIP, запитав в Палаті Лордів, "Чи можуть вони однозначно підтвердити, що християнин, який стверджує, що Ісус - єдиний син єдиного і істинного Бога, не може бути заарештований за злочин на грунті ненависті, який може сильно образити мусульманина або представника будь-якої іншої релігії?".

Представник уряду, Баронеса Вірі з Норбітона, відповіла неоднозначно, додавши, що юридичне визначення «злочинів на грунті ненависті» було незмінним останні 10 років.

Але, як пояснив Пірсон в більш пізньому інтерв'ю, нинішнє визначення «злочину на грунті ненависті» суб'єктивне і обертається навколо того, що «жертва» відчуває себе ображеною, залишаючи, таким чином,  двері відчиненими для звинувачення тих, хто проголошує Христа і Трійцю, як злочин на ґрунті ненависті, особливо, щодо мусульман, які категорично заперечують проти цієї заяви, як сам Пірсон визнає: «Звичайно, більш суворі мусульмани відчувають себе ображеними християнством і нашою вірою в те, що Ісус є єдиним Сином єдиного і істинного Бога».

Пірсон також вказав на подвійний стандарт щодо того, як застосовуються «злочини на грунті ненависті»: «Ви можете сказати, що вам подобається в народженні Діви, чудах і Воскресінні Ісуса Христа, але як тільки ви говорите: "Невже Іслам дійсно є релігією миру, на яку він претендує?", - все, пекло розверзається".

І є причина для цього: на відміну від ісламу, з яким у багатьох західних еліт немає (прямого) зв'язку, а, отже, немає ніякої загрози звідти, християнство - це віра їхніх предків; вона завжди присутня в їх суспільствах, судить їх, і вони ненавидять її за це. Але замість того, щоб намагатися відкрито придушити її, вони діють опосередковано, в тому числі, підтримуючи проти неї завжди сердитих і легко «ображених» мусульман, в той час як вони самі грають роль «неупереджених секуляристів» - людей, які змушують себе (що означає інших, особливо, християн) ходити навшпиньках, аби «почуття» «інших» не постраждали.

Звідси зрозуміло, чому ліберали і прогресисти, які завжди скиглять з приводу будь-якого пережитку традиційного ( «репресивного») християнства, як правило, роблять спільну справу з ісламом, не дивлячись на істинно репресивні якості останнього. Феміністки засуджують християнський «патріархат», але мало висловлюються проти мусульманського поводження з жінками як з кріпаками; гомосексуалісти засуджують християнські хлібопекарні, але мало говорять проти мусульманських страт гомосексуалістів; мультикультуралісти засуджують християн, які відмовляються пригнічувати свою віру, в тому числі, забороняючи різдвяні фрази і образи, щоб пристосувати релігійні почуття мусульманських меншин, але мало що говорять проти укорінених і відкритих мусульманських переслідувань християн.

Звідси розуміється кінцева причина, за якою домінуючі західні елементи нав'язують несправедливі і задушливі наслідки «зімміт-юда» і, таким чином, роблять Захід слабким і вразливим:
«Ворог [іслам] мого ворога [християнства] - мій друг».

Як показують ці свіжі приклади, мусульман в даний час навіть використовують, щоб зробити центральне утвердження християнства, яке еліта особливо не бажає чути, оскільки воно засуджує їх безбожний спосіб життя, «злочином на ґрунті ненависті».

Раймонд Ібрагім, 12 січня 2018
співробітник Шильман в Центрі Свободи Девіда Горовиця


четвер, 18 січня 2018 р.

18.01.2018р. Б. / 10 речей, які треба знати про Душпастирські відвідини з йорданською водою

Наша Церква у січні переживає декілька великих свят – це Різдво Христове, це «старий» Новий Рік і Святого Василія Великого, це празник Богоявління – Хрещення Господнього у Йордані. Кожне свято відповідно супроводжується особливими звичаями: колядками – піснями прослави Новонародженого Ісуса, засіваннями – побажаннями миру, здоров’я і добра, а також душпастирськими відвідинами з благословенням йорданською водою вірних та осель. 

         Що ж важливо знати нашим християнам про окроплення йорданською водою та відвідини священиком наших домів?  
  1. Душпастирські відвідини чи візит священика (пароха) до своїх вірних (парафіян) з благословенням йорданською водою – це гарний звичай нашої Церкви для особистої зустрічі та знайомства вірних зі своїм священиком – душпастирем. Такі відвідини відбуваються в період від Богоявління Господнього (19 січня) аж до Стрітення Господнього (15 лютого).
  2. Щоби священик зміг прийти і поблагословити Вашу домівку, Ви повинні уважно слухати оголошення у парафіяльному храмі щодо способу і часу таких відвідин (у парафіях сільських місцевостей оголошують ці деталі відвідин по богослужіннях, а в міських парафіях вірні, зазвичай, записуються у храмі або ж домовляються зі священиком особисто). До своєї оселі слід впускати тільки знайомого священика, якого Ви знаєте в обличчя або бачили у вашому храмі.
  3. Відвідини священика включають наступні моменти: спільну молитву, окроплення оселі всієї або ж її частини (як забажає родина) свяченою водою та спілкування зі священиком. Це особлива нагода для вірних запитати священика все, що непокоїть або що є незрозумілим у справах віри, моралі чи життя Церкви. А для священика – це нагода, щоби дізнатися більше про родину, про її потреби, про те, чи родина живе по-християнськи: в мирі з ближніми, чи всі охрещені, чи вінчані у храмі, чи відвідують недільні богослужіння, тощо.
  4. Є гарно, коли молитва відбувається у вітальній (гостьовій) кімнаті, а не при вході, в коридорі. На столику або перед іконою запалюють стрітенську (чи іншу) свічку і всі присутні в домі беруть участь у спільній молитві. До молитви треба покликати всіх, хто проживає в домі чи всіх, хто на той час в домі перебуває (наприклад, гості).
  5. Священик, який приходить до вашої оселі, щоб її благословити, символізує прихід самого Ісуса Христа, тому до цього приходу варто приготуватися і серйозно віднестися, бо сам Ісус сказав до апостолів: «Хто вас приймає, мене приймає» (Мт 10,40), а  також: «В який же дім не ввійшли б ви, скажіть перше: Мир домові цьому! І коли там є котрийсь син миру, мир ваш покоїтиметься на ньому; а коли ні, до вас він повернеться» (Лк 10, 5-6).
  6. Запрошувати і приймати священика у своєму домі є привселюдним (публічним) визнанням віри в Ісуса Христа та своєї приналежності до певної парафії, єпархії і Вселенської Христової Церкви. Тому, з вдячності за віру Христову і святу Церкву, робіть це щиро і відкрито.
  7. Окроплення йорданською водою символізує очищення дому і всіх, хто в ньому проживає від усякого зла силою Ісуса Христа, силою Хреста Господнього та спільною щирою молитвою. Особливу силу йорданська вода отримує від джерела всякої сили – від Ісуса Христа, Який своїм зішестям у йорданські води, освятив їх. Подібно і сьогодні кожна вода, освячена священиком в часі Богоявління, отримує особливу силу відганяти наступи диявола та захищати оселі і людей від всякого зла і всякого гріха
  8. Окроплення йорданською водою не замінює таїнства очищення – Покання (Сповіді), яке все ж-таки залишається єдиним і необхідним для того, щоб могти єднатися з Господом Ісусом Христом у Святому Причасті.
  9. Купання в річках, водоймах чи купелях в день Богоявління є звичаєм московського народу і не має відношення до церковних богослужінь, не замінює обов’язкової присутності на Святій Літургії у храмі та участі у великому  йорданському водосвятті.
  10. Присутність священика у вашій оселі є також гарною нагодою віддячитися особисто за парафіяльне служіння. Тут йдеться про добровільну грошову пожертву. Гарно, коли християни беруть активну участь в житті Церкви і матеріально підтримують різні парафіяльні ініціативи. Саме в часі йорданських відвідин можна дізнатися у священика про потреби парафії і в чому конкретно можна допомогти чи в яких проектах взяти участь.
Дорогі браття і сестри! Як священик, я дуже люблю ці душпастирські відвідини родин, бо це прекрасна нагода спілкуватися особисто з вірними та показати турботу Матері Церкви про своїх дітей. Тому, бажаю Вам і собі пережити з великою любов’ю ці дні душпастирських відвідин. Нехай присутність священика у вашому домі та ваша спільна молитва стане нагодою наблизитися до Господа і до Святої Церкви Христової.

о. Йосафат Бойко, ВС    Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

середа, 17 січня 2018 р.

17.01.2018р. Б. / Владика Венедикт (Алексійчук): «Якщо хочемо зрозуміти місію свого життя, маємо знаходити час для Бога»

Про духовні підсумки минулого року, життя Української Греко-Католицької Церкви в Сполучених Штатах і про пошуки життєвих дороговказів для духовенства та молоді – у ексклюзивному інтерв’ю із Преосвященним Владикою Венедиктом (Алексійчком), Правлячим єпископом єпархії Святого Миколая у Чикаґо.

– Владико, якими були основні виклики та досягнення у Вашій душпастирській місії протягом минулого 2017 року?

– Коли я дивлюсь на своє життя, я ніколи не бачу чогось, що є основнішим за інше. Думаю, ми в своєму житті звикли ділити людей на друзів та недругів, на родину: близьку й далеку. Я вважаю, що кожна людина відіграє певну важливу роль у нашому житті. Психологія каже те, що часто якісь люди чи обставини впливають на нас більше, аніж ми самі усвідомлюємо: можемо вважати, що є певна важлива особа в нашому житті, але не усвідомлюємо, що інша людина, можливо, мала би більший вплив на нас, який ми до кінця не розуміємо. Може, хтось мав якийсь короткотривалий вплив.

Тому, дивлячись на минулий рік, я б не підкреслював якихось особливих подій, які стались у моєму житті. На мій погляд, в моєму житті Бог постійно щось діє.

Коли роздумую над своїм життям, то бачу, що воно дуже різнобарвне. Я мав різні життєві досвіди в різних обставинах, з різними людьми. Але Бог завжди мене підтримував, і для мене найважливішим є розпізнати дію Бога в моєму житті, відповідати Йому, чинити Божу волю. І тому, аналізуючи минулий 2017 рік, можу побачити, як Бог діяв.
26219955_2061787870720648_6497279300390534701_n
Звичайно, стоячи на порозі нового року чи Різдва, ми завжди чогось бажаємо одні одним – як правило, здоров’я; якщо люди трохи більш побожні, то Господнього благословення тощо. Але ми ніколи не перевіряємо, чи те, що ми бажали, здійснилось. Думаю, дуже важливо побачити те, що ми вже отримали в житті – і в аспекті духовному, і навіть матеріальному, кожен із нас дуже багато отримав: багато дарів, ласк, людей, подій, обставин.

Наприклад, я змінив місце свого перебування, скоріше Бог мені змінив. Я живу в нових обставинах: вони не є якісь кращі чи гірші, миліші чи немиліші, вони просто є, Бог їх подарував. Дякую Богові за ті всі ласки та благодаті, які я отримав минулого року.

– Яку основні плани та завдання ставите перед собою на наступний рік як перед Правлячим єпископом єпархії Святого Миколая у Чикаґо?

– Моя підставова, первісна освіта, яка дуже часто накладає відбиток на моєму житті, – медична. А в ній найважливіше – це діагностування. Лікувати – це вже не страшно… Головне, здіагностувати хворобу, бо ми знаємо, що неправильно поставлені діагнози стають причиною неправильного лікування, яке може навіть стати причиною смерті.

Я вважаю, що найважливіше у найближчий рік для мене є діагностування ситуації, що я й робив останніх півроку. Це не означає, що я діагностую і ніяк не дію. Я роблю ті чи інші кроки, ставлю діагнози і приймаю рішення. Проте я хочу більше увійти в ту ситуацію, яка є в нашій єпархії Святого Миколая в Чикаґо.

Вона є унікальна тим, що є однією із найбільших в УГКЦ. По своїй території приблизно складає майже 15 територій України. Це майже ціла територія Європи.

Наприклад, на Новий рік я був в одній із наших парафій, до якої летів 4, 5 годин з Чикаго, потім ще 3 години їхав на авто. Так що наші парафії дуже далеко розкинуті, вони надзвичайно різні: деякі – повністю україномовні, складаються з останніх хвиль еміграції; є парафії абсолютно англомовні, де майже нікого нема з українським корінням, всі американці; а є парафії змішані – з українським та американським корінням, до яких входять українці з різних хвиль еміграції.

Для мене дуже важливо в Господі пізнати, як з ними всіма працювати. Кожна парафія специфічна, унікальна. Тому знайти спосіб, як з ними працювати, що робити – це для мене найбільша перспектива наступного року.

Бо коли ти зрозумієш, що діється, набагато легше приймати кроки.

Я завжди повторюю, що для кожного з нас дуже важливо ставити собі найскладніші, найсерйозніші питання. Бо коли ти ставиш їх – нема різниці, чи це питання богословське або ж життєве – тоді ти будеш шукати на це питання серйозної відповіді. А якщо ти боїшся чи не хочеш ставити перед собою серйозні питання, то яку ти відповідь знайдеш?… Тому я намагаюсь якнайкраще запитувати себе – що і як робити в цій ситуації, в якій я знаходжусь.

-Чи бачите різницю між вірянами УГКЦ в Україні (Львові тощо) і США (насамперед Чикаґо) у ментальному та психологічному планах? Як вливають соціальні та економічні чинники в державі на ці відмінності?

– Звичайно, психологічна відмінність існує. Проте існує й психологічна відмінність навіть на самій території України: між Львовом та Івано-Франківськом, Івано-Франківськом і Тернополем, Тернополем і Вінницею, Вінницею і Києвом, між одним та інших селом тощо. Цієї відмінності не уникнути. Звичайно, певні психологічні розуміння та інші культурні і ментальні завжди є. Америка є трохи іншою. Це навіть не європейське бачення, вона специфічна в стилі свого життя, буття чи підходів до життя.

Якщо говорити про культуру і ментальність, то глибинно людина та сама. Знаєте, Господь сказав нам все дуже просто – що хочеш, щоб тобі робили, те роби іншим, й  навпаки. Я вважаю, що найважливіші дві речі – людина є та сама, має внутрішньо ті самі потреби й бажання; і Бог той самий – в Україні (у Львові) й в США (у Чикаго).

Звичайно, економічні та соціальні чинники – інші. Це правда. Люди в Штатах одягаються по-іншому, будують інші будинки. Але глибинно ми є дуже подібними. Тому в традиції духовності завжди казали – пізнай себе і ти пізнаєш інших. Бо коли ти зрозумієш самого себе, свої потреби, вади тощо, буде легше зрозуміти інших.
24232718_2045379845694784_502449143585393491_n
Монаші традиції наголошували, що це не  велике чудо, коли ти побачив ангела. Більше чудо, коли ти побачив самого себе, коли ти зрозумів самого себе. Тому пізнавання самого себе – однаково важливе як у нашій культурі, так й в американській.

Природа людини всюди залишається та сама. Колись Блаженніший Патріарх Любомир казав, що куди б ти не поїхав, всюди візьмеш свої валізки, тобто, ти лишишся тим самим. І знову ж, Бог той самий всюди.
19598908_1974079782824791_2546472113067750275_n
– Чи правдивий стереотип, що Америка (США) зосереджена на зароблянні грошей і є бездушною у плані духовного зростання; що матеріальні цінності переважають над духовними інтересами людей? У порівняльному контексті з Україною, Європою чи навіть з Канадою…

– Думаю, Ви у своєму житті також зустрічались із ситуацією, коли хтось на когось наговорив, зманіпулював чиєюсь думкою. Але коли зустрічаєте таку особу в реальності, вона відкривається по-іншому. Америка – це мультикультурна держава, соціум. Це дуже різні люди, різні релігії. Тому узагальнювати так не можна.

Якщо говорити про релігійну сторону, то Америка ніколи не була агресивною до Церкви чи атеїстичною, що ми нерідко зустрічаємо у Європі. В Америці політик будь-якого рівня, навіть президент, ніколи не боїться визнати свою віру. Не осуджую наших політиків, однак вони часто бояться визнавати свою віру.

Мені подобається у американців те, що якщо вони віруючі, то віруючі всюди. Вони не дадуть хабаря, не обмануть, завжди будуть чинити по-християнськи. Я думаю, цієї правдивості нам слід повчитись у американців. Христос сказав у «Книзі Одкровення»: «Не будьте літеплі або ж холодні, або гарячі». Якщо американці віруючі, то цією вірою просякнуте ціле їхнє життя…

Такої жертовності як в американців я мало зустрічав. Вони жертвують на багато добродійних проектів у своїй державі, а також у інших країнах. Звичайно, це капіталістична держава, і кошти задають ритм життя, тому матеріальний світ є досить сильний. Але моє враження таке, що це надає більше проявлення, яка ти особа, які ти обрав цінності. Не важливо, у якій країни ти живеш, важливо те, ким ти є! Не важливо, що робити, важливо, ким бути– як говорять філософи. Блаженніший Любомир говорив: «Найбільша цінність – бути Людиною»!

– Що найбільше допомагало Вам у часі змін цього року, яким було головне духовне джерело підтримки у доленосний період Вашої адаптації в США?

– Ми не знаємо, який момент у житті доленосний, чи певна подія, сповідь, переглянута програма. Думаю, кожна подія у житті є доленосна! Цьогорічні зміни – частина мого життя, але не важливіша за інші події! Коли я жив у Канаді, мав досвід спілкуватись з українськими парафіянами, які живуть там з 50-х років 20-го століття, і вони мріяли повернутись додому. Вони марили Україною, але не могли повернутися, вони не стали канадійцями, бо не чули що це їхня країна. А вже діти, внуки відчувають себе канадійцями. І це сумно, що вони не жили реальністю, в якій перебувають.
26112168_2057958004436968_644872024055217544_n
Роздумуючи над цією ситуацією, я зрозумів, що для мене дуже важлива річ, не зважаючи на те, де ти живеш, служити там, де Бог тебе поставив. Американці говорять – presenttime– час, який тобі подарований! Минуле – це історія, майбутнє – це містерія! Теперішнє – подарунок. Це моє життя, і Бог покаже, скільки я буду там жити. Я про це ніколи не мріяв і не докладав сили, щоб там служити! Так вирішив Бог!

Чи сумую я за Україною? Колись я вже сказав, що сумую за небом. Нема різниці, звідки до неба прямувати – чи зі Львова, чи з Чикаґо. Це розуміння допомагає мені у мирі прийняти кожну зміну!

– На Вашу думку, яким повинен бути священик УГКЦ у 21 столітті, щоб зробити комунікацію Церкви – суспільства – медіа більш ефективною?
13891982_1808987252667379_999129840832590119_n
– Святий Августин сказав: «Коли Бог на першому місці – тоді все на своїх місцях». Для священика Бог має бути на першому місці, дуже важливо бути з Богом у добрих стосунках. Це найголовніше завдання для кожного священика.

– Сьогодні наше суспільство переживає складні та непевні часи, зокрема молодь стоїть на порозі доленосного вибору. Що б Ви порадили молодим українцям, які шукають себе в кар’єрному плані та плані особистого зростання?

Одного разу до мене приїхав семінарист, і бідолаха не знав, що робити: чи бути йому священиком чи не бути? Чи мав одружуватись? І я не мав відповіді на це, порадив йому помолитись – і Бог дасть відповідь. Він ходив, молився, працював і приблизно через місяць пізнав для себе відповідь, що мав одружуватись і висвячуватись.

Ми в цьому житті як білочка крутимось, завжди маємо справи, роботу тощо. Ми хочемо все зробити і часто нам не вистачає сил, це переходить у депресію, кризу.
10289839_675771949124711_1951110801778383599_n 
Але треба перебувати “онлайн” з Богом. Господь наш хоче дати нам відповідь. Великий Бог хоче проявитися по-великому у людині в однаковій мірі. Він прагне, щоб ми виконали свою місію, але щоб розпізнати свою місію, треба знайти час. Дуже гарною є притча про Марту і Марію. Коли прийшов Господь до них, то Марта клопоталась багато, а Марія сиділа біля Христа і слухала, що йому потрібно; вслухалася, що потрібно для неї . Якщо хочемо зрозуміти місію свого життя, маємо знаходити час для Бога час!

Треба знайти час на молитву, на сповідь, реколекції, пожити десь у монастирі, щоб Бог нам показав, що ми маємо у житті зробити. Давайте не обмінювати своє життя на гроші. Важливо зробити щось корисне для людини та Бога.

Підготували: Лідія Батіг, Володимир Перун
Фото: особистий архів Владики Венедикта

вівторок, 16 січня 2018 р.

16.01.2018р. Б. / Важкі питання. Чи можливе в Церкві розлучення через жорстоке поводження чоловіка або через зраду?

ПИТАННЯ: Чи можливе в Католицькій Церкві розлучення через жорстоке поводження чоловіка або через зраду? Чи можливо причащатися після розлучення?

ВІДПОВІДЬ: Згідно з католицьким віровченням, шлюб нерозривний. Словом «розлучення» в деяких перекладах канонічного права передається не розірвання шлюбних уз, яке є неможливим, а «separatio» - роздільне проживання подружжя.

Перш ніж вести мову про поділ подружжя через насильство в сім'ї, необхідно спробувати інші шляхи, такі як фармалогічне і психологічне втручання. Якщо чоловік від нього відмовляється або якщо терапія не дає очікуваних результатів, то тоді можна говорити про те, що спільне проживання є причиною важкої травми для подружжя та дітей, і це виправдовує separatio.

Більш того, роздільне проживання - при збереженні, зрозуміло, шлюбних уз, - іноді може бути не тільки допустимим, але і необхідним.

Припинення спільного проживання подружжя передбачено церковними канонами. Так, канон 1151 говорить: «Подруги зобов'язані і мають право зберігати шлюбне співжиття, якщо законна причина не звільнить їх від цього». І далі, переходячи до канону 1153: «Якщо один з подругів створює значну небезпеку для душі або тіла другого з подружжя або потомства або іншим способом робить спільне життя надто важким, то він подає іншому законний привід піти за постановою місцевого ординарія або навіть за власним рішенням, якщо зволікання буде небезпечним».

У всіх перерахованих вище випадках, зрозуміло, шлюбні узи залишаються нерозривними, і ніхто з подругів не може вступити в новий шлюб.

Цивільне розлучення в даному випадку - це лише спосіб, до якого вдаються для захисту прав, що стосуються майна. Цивільне розлучення жодним чином не стосується нерозривних уз церковного шлюбу.

У разі зради Церква вмовляє невинну сторону проявити милосердя по відношенню до іншої половинки і пробачити її, особливо якщо вона розкаялася у своєму вчинку. Разом з тим, постраждала сторона має право відмовити партнеру в близькості і, оскільки зрада завдає сильну рану, то може відмовити також в спільному проживанні і отримати цивільне розлучення (про яке ми згадували вище). Адже одна справа - прощення і зовсім інше - спільне життя і подружня близькість. Яким би щирим не було каяття, постраждалу сторону не можна примушувати до колишнього життя, якщо для неї це психологічно неможливо.

В цьому випадку, якщо справа доходить до поділу подружжя, постраждала сторона може, як зазвичай, приступати до Святих Таїнств. Якщо винна сторона щиро розкається і посповідається, то і їй не може бути відмовлено в відпущенні гріха і в Причасті. Навіть серед віруючих поширена неправда, ніби в разі розставання подружжя, вони позбавляються Святого Причастя в силу самого цього розставання. Тому ще раз нагадаємо: Святе Причастя не можуть приймати розлучені, які вступили в новий шлюб або в співжиття, так як тим самим вони живуть в стані перелюбу, смертного гріха проти шостої заповіді. При роздільному проживанні подружжя або цивільному розлученні нерозривні узи Таїнства Шлюбу не порушуються.

субота, 13 січня 2018 р.

13.01.2018р. Б. / Блаженніший Святослав зустрівся зі звільненим з полону українським вченим (+VIDEO)

Я зрозумів, що люди мене люблять не тільки на словах, але й у справах. Блаженніший Святослав і представники різних Церков, а також громадські організації та навіть прості люди доклали великих зусиль для того, щоб мене визволити. А що ж було рушієм їхніх зусиль?... Любов! Це саме те, чим ми дихаємо і повинні жити.

Такі слова після зустрічі з Блаженнішим Святославом, Отцем і Главою УГКЦ, сказав відомий український вчений-релігієзнавець Ігор Козловський. Він перебував у полоні бойовиків так званої ДНР майже два роки. Його довго не включали в списки на обмін. Але нарешті, напередодні Нового року, довгоочікуване звільнення Ігоря Козловського та багатьох інших наших полонених сталося.

Сьогодні він прийшов, щоб особисто подякувати Блаженнішому Святославу за усю підтримку, яку він отримував під час перебування в ув’язненні, а також за усі зусилля задля його звільнення.

Зустріч Блаженнішого Святослава з п. Ігорем відбулася 12 січня у резиденції Глави УГКЦ у Києві.

«Я відчуваю, що Господь вас зберіг задля якоїсь особливої місії», – сказав на початку Патріарх УГКЦ. У відповідь релігієзнавець потвердив, що сам задумувався над питанням чому і навіщо так сталося? «Думаю, що моє завдання сьогодні – передати свій досвід. Адже, якщо ти пережив біль, знущання, приниження, то цей досвід потрібно передавати», – пояснив п. Ігор.

Глава УГКЦ запропонував п. Козловському спільно розпочати науковий проект, за допомогою якого показати як брутально можуть використовувати релігію, релігійні переконання для досягнення своїх політичних цілей.

«Нам потрібно розкрити різні способи і намагання інструменталізували Церкву. І це ми бачимо не тільки на непідконтрольній території Донбасу, але й тут. Сьогодні Церква має високий рейтинг довіри, якого, на жаль, не мають державні інститути. Ми бачимо дві небезпеки: з одного боку використати Церкву для своїх політичних цілей, з іншого – її дискредитувати», – сказав Блаженніший Святослав.

Він розповів, що в УГКЦ підготували спеціальну інструкцію для священнослужителів про те, як поводитися під час передвиборчої кампанії, щоб не дати себе використати. Інший документ: «Про політичну активність мирян». «Духовенство не може займатися політикою, але сумлінні, відповідальні, морально зрілі миряни повинні йти в політику», – пояснив Предстоятель УГКЦ.

На завершення зустрічі Блаженніший Святослав вручив Ігорю Козловському «Медаль Блаженнішого Любомира», яку той зі зворушення і подякою прийняв. Також сторони домовилися про наступні подібні зустрічі.


пʼятниця, 12 січня 2018 р.

12.01.2018р. Б. / Анти-сексизм, або Пуританство навиворіт

Лівацькі сили у своїй боротьбі з християнством часто використовували закид, буцімто християнство подавлює, репресує сексуальність. Але реалії сьогодення є такими, що саме представники ліво-ліберального табору, зокрема феміністи чинять справжню наругу над людською природою стосовно взаємин між статями. В історії християнства дійсно траплялися випадки занадто песимістичного і невиправдано аскетичного погляду на сексуальність. Зазвичай вони були супутниками тієї чи іншої гетеродоксії — від гностичних впливів на раннє християнство до протестантського пуританства. Інколи нав'язування мирянам хибного аскетизму було елементом сумнівного душпастирського підходу в межах ортодоксального християнства. Схоже, сучасні ліваки прагнуть перевершити не лише священиків, які забували, що їхня паства це миряни, а не монахи, але й ранніх гностиків.

Боротьба з “сексизмом”, “об'єктивацією”, “культурою зґвалтування” і тому подібними речами сьогодні набуває особливо абсурдних форм і закріплюється на рівнях не лише публічного дискурсу, але й законодавства. Чого тільки вартий нещодавно прийнятий у Швеції закон про “згоду на секс”. Про те, які закони можуть приймати років через десять, свідчить риторика, котра сьогодні панує у західних університетах та ЗМІ. Комплімент, тривалий погляд, елементарний вияв ввічливості — все це сьогодні може бути проінтерпретованим як сексуальне домагання і ледве не замах на зґвалтування.

Кидається у вічі, що низка тем сучасного фемінізму постає як своєрідна пародія на здоровий, християнський підхід до взаємин між статями (тут можна говорити навіть не про християнський підхід, а про природний, оскільки його основи закладені в самій природі людини і їхнє вираження легко простежити у низці нехристиянських традиційних культур). Чоловік справді не повинен проявляти надмірної уваги до жінки, на якій не планує одружуватися, і явно не має наповнювати публічний простір вульгарністю. Але те, що впроваджують феміністи, не має ніякого стосунку до моногамності й інтегрального розуміння сексуальності.

У одній із енциклік Папа Пій XI писав, що Бог “освятив і установив ідеальне єднання статей лише у подружжі”, передбачивши при цьому “різний ступінь контактів [між статями] у сім'ї та суспільстві” (Divini illius Magistri, 68). Ці короткі формулювання прекрасно передають основні засади культури спілкування між статями. З одного боку — творення й існування подружжя як єдиний простір для безпосереднього вияву сексуальності. З іншого боку — “різний ступінь контактів”. Будь-які свідомі сексуальні імпульси відносно жінки, яка не є дружиною, є неприпустимими. Водночас сама природа налаштовує чоловіка на ввічливість та певний рівень опіки у взаєминах із іншими жінками. Сучасний фемінізм бачить у першому (культурі шлюбу) прояв “патріархату”, фактично зневажає моногамність і одночасно очорнює друге (культуру, побудовану на врахуванні різниці між статями).

Гадаю, всіх християн має турбувати частина того, що турбує сучасних феміністок. Для людини, закоріненої у здоровому розумінні сексуальності, не можуть бути прийнятними ні дійсні сексуальні домагання, ні брак скромності і пошани до того, що є інтимним, ні використання оголеного жіночого тіла у рекламі. Одначе християнство протиставляє цим речам прості і послідовні істини: сексуальність адекватно розкривається лиш у інтимному союзі двох, жінка має належати одному чоловіку, чоловік — мати одну жінку. Також християнство рахується зі слабкістю людини і намагається не заперечити природу, а облагородити її благодаттю. Фемінізм, натомість, тавруючи згадані речі, відкидає і те, на основі чого можливе їхнє адекватне несприйняття. Відтак позиція “борців проти об'єктивації” потрапляє у лабіринти суперечностей і врешті-решт виявляється у прагнення заперечити, подавити людську природу.

Фемінізм, як і інші лівацькі доктрини, є накопиченням абсурду. А результати втілення абсурдних ідей можуть триматися купи лише за умов тоталітаризму. Єдине місце, де феміністичні ідеали можуть цілком втілитися в життя, — це концтабір.

Ігор Загребельний    Авторська колонка

середа, 10 січня 2018 р.

10.01.2018р. Б. / 5 секретів тайм-менеджменту для жінки-дружини-мами

СЕСТРИ КАТЕХИТКИ СВЯТОЇ АННИ
запрошують
23 січня о 18:45 год.
на Тренінг:
5 секретів таймменеджменту для  ЖінкиДружини - Мами

Структура:
  1. Джерело сили для жінок на щодень.
  2. Пріоритетні справи.
  3. Планування тижня по ролях.
Тренінг триватиме 1.5 год. і відбудеться при Храмі Святої Анни
За адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 32

Експертом у цьому питанні буде:
Тренер із Школи SPE Анна Замостна, яка і розкриє цю тему.

Реєстрація обов’язкова за номером телефону: 0991805696 або 098 068 24 95 с. Вікторія

Джерело:  Воїни Христа Царя

вівторок, 9 січня 2018 р.

09.01.2018р. Б. / “В часи гонінь на Церкву саме сім’я врятувала її, тож зараз завданням Церкви є врятувати сім’ю!” — Глава УГКЦ

У сьогоднішньому світі ми починаємо розуміти, що вміння і здатність бути батьком, матір’ю, сином чи донькою — терпить велику рану, кризу та біду! На жаль, більша частина дітей у світі живе без сім’ї, тобто вони не знають, що означає бути сином чи донькою. А у свій час, коли ці дітки виростуть, то не будуть вміти бути ані доброю матір’ю, ані добрим батьком.

Таку думку висловив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав під час своєї проповіді до вірних у понеділок, 8 січня, в храмі при монастирі сестер Пресвятої родини в Києві.

Глава Церкви на початку проповіді згадав вчення Григорія Богослова, який ще в IV столітті пояснював, що для того, аби пізнати якусь Божу і людську особу, ми можемо лише зрозуміти й пізнати її лише у тих стосунках, в яких та особа перебуває з іншими.

“Народився від Діви” — це слова, у яких все сказано... Загалом Григорій Богослов про Святу Трійцю казав, що ми маємо єдиного Бога і віруємо у Нього, бо маємо єдиного Бога Отця, а Той, що народився від Діви, є Сином Божим! Чому наш Бог є Отець? Тому що Він вічно народжує Сина. А чому Той, хто народився сьогодні, є другою Божою особою у Пресвятій Трійці та зветься Сином Божим? Тому що Він має Отця. Проте у таїнстві Різдва Син Божий стає ще й Сином Марії, тож ми звемо її Богородицею — матір’ю Бога, бо вона породила Сина, який взяв на себе повноту людського життя”, — розважив над значенням основних слів — “народився від Діви” — цього дня очільник греко-католиків.

На думку Блаженнішого Святослава, у сьогоднішньому Євангелії Йосиф та Марія розкривають зміст добрих батьків та доброго батьківства. Адже вони опікуються та охороняють з палкою любов’ю новонароджене дитятко. Тож їхній приклад є особливо актуальним для сучасних батьків та дітей.

“У теперішньому світі ми справді до кінця не розуміємо, що означає бути батьком або матір’ю, а наші діти мають ще навчитися, що ж означає бути добрими синами або дочками. Саме тому свято Пресвятої родини є таким важливим для дітей, чоловіків та жінок третього тисячоліття... Сьогодні Церква має навчити нас тому, як нам бути синами та доньками, батьками та матерями. Саме Церква тепер має допомогти українській родині! Ми часто кажемо, що в часи гонінь на Церкву саме сім’я врятувала її, тож зараз завданням Церкви є врятувати сім’ю!” — наголосив проповідник.

За словами Предстоятеля, зараз спосіб комунікації між людьми стає все більш віртуальним (навіть у родині). Тож засоби, можна сказати, штучної комунікації здатні робити людські стосунки надто вразливими, особливо це позначається на наших стосунках з Богом.

“Ми як християни повинні розуміти, що ми є синами й доньками не тільки земних батьків, а й нашого Небесного Отця! А як з Ним спілкуватися?! На жаль, сучасна людина і молодь не вміє молитися, не вміє спілкуватися з Богом. Саме тому в таких обставинах вразливості міжособових взаємин, такому невмінні бути сином, донькою, батьком або матір’ю — сестри Пресвятої Родини є вчительками справжніх та глибоких людських стосунків!” — зазначив Глава УГКЦ.
Він також переконаний, що Згромадження Сестер Пресвятої Родини має особливе покликання, місію та завдання у сучасному суспільстві. “Я сьогодні хочу привітати Сестер Пресвятої родини з їхнім святом!... Монастир сестер Згромадження зараз цілком виконує це завдання — бути доньками та синами свої батьків та Бога, а також навчає цьому й інших... І та правда, та істина про людину і її стосунки нам відкриваються у таїнстві Різдва... Тому нехай наш Спаситель допоможе нам бути собою!” — наостанок підсумував Блаженніший Святослав.

Довідка:
Згромадження Сестер Пресвятої Родини є жіночим чернечим Згромадженням УГКЦ, метою якого є: життям практикувати євангельські ради, наслідуючи приклад святих осіб Ісуса, Марії, Йосифа; у всьому шукати Божого вподобання, більшої слави Божої, досконалості та освячення Сестер на основі святого Писання, згідно з навчанням Церкви та Конституцією Згромадження.

Святий Григорій Богослов, Григорій Назіанзин, Назіанський (нар. близько 330 р. — пом. близько 390 р.) — великий християнський святий, візантійський богослов, ритор, один з отців церкви, єпископ Назіанза і Сасима, Константинопольський Патріарх.

понеділок, 8 січня 2018 р.

08.01.2018р. Б. / «Принесімо Ісусові в дар нашу вірність Йому в цих нелегких обставинах», - владика Димитрій (Григорак), ЧСВВ - Єпарх Бучацький

7 січня 2018 р. Б. Різдвяне Богослужіння в Катедральному Соборі Верховних Апостолів Петра і Павла в м. Чорткові очолив Правлячий Архиєрей Бучацької єпархії УГКЦ владика Димитрій (Григорак), ЧСВВ у співслужінні духовенства єпархії.

У своєму різдвяному посланні Єпарх Бучацький звернув велику увагу на християнські цінності у сім’ї: «Сім’я – найважливіша спільнота в житті кожного з нас. Бо саме в сім’ї людина появляється на світ, отримуючи дар життя, який дає Бог через батьків. І саме в сім’ї вона отримує другий найважливіший дар після дару життя – дар віри, без якого життя людини втрачає свій справжній сенс і може бути змарноване. Саме тільки через віру в Бога людина може пізнати правду і віднайти справжню мету і сенс свого життя та ввійти в спілкування з Богом. Тому найперший і священний обов’язок батьків – навчити дитину вірити в Бога і жити згідно віри. Саме в сім’ї найповніше реалізується зв’язок з Господом, який стає учасником родини через святу Таїну Подружжя.

Значення батька і матері, які покликані вести дитину дорогою віри, є для виховання дитини незамінне. Ісус не мав земного батька, бо, як навчає Символ віри, «… воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком». Але незаміниму роль батька взяв на себе св. Йосиф – обручник Пречистої Діви. На нього Боже Провидіння поклало обов’язок захисника, голови і провідника Пресвятої родини. Саме йому, як главі сім’ї, Бог посилає у сні ангела, який попереджає про небезпеку для дитятка Ісуса і дає пораду: «Устань, візьми дитятко і Його матір, і втікай у Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб Його вбити» (Мт. 2, 13). Свою функцію захисника і провідника родини св. Йосиф успішно виконав завдяки глибокій особистій вірі в Бога. Не раз у вирішальних хвилинах, коли розум відмовлявся приймати надприродні речі і сіяв сумніви у його серці, св. Йосиф вибирав віру, що було рятівним для його сім’ї. Роль св. Йосифа як глави Пресвятої родини у певних моментах була ключовою і вирішальною в історії Спасіння. «І от, коли він це задумав, ангел Господній з’явився йому уві сні й мовив: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім’я Ісус,…»» (Мт. 1, 20-21). Він з честю виконав свій обов’язок батька: завдяки його вірі, мужності й рішучості життя Божого дитятка було врятоване. В сім’ї прийшов Божий Син на світ, і сім’я захистила і зберегла Його життя. Мале немовля давало батькам силу вірити, бо дорога з Ісусом – це в першу чергу дорога віри».

Також Єпископ в особливий спосіб наголосив на присутність Ісуса в наших серцях в часі війни в Україні: «Святкуємо цьогорічне Різдво в несприятливих обставинах неоголошеної війни на Сході та різних внутрішніх, поки що до кінця не вирішених, проблем. Ми ще не можемо похвалитися миром і добробутом в нашому українському домі. Тому просимо Ісуса прийти в наші серця і принести нам Свій мир і зміцнити віру в Його присутність сьогодні з нами. Він не допустить, щоб труднощі ослабили нашого духа озлобленням, наріканнями, ненавистю і розчаруванням, але ще більше зміцнить нашу віру і згуртує нас навколо Себе. Принесімо Ісусові в дар нашу вірність Йому в цих нелегких обставинах. Звеселімо Боже дитятко братньою любов’ю, мудрістю, єдністю, безкомпромісністю до зла в нашому домі. Нехай радіє Ісус, а недруги нехай не мають нагоди тішитися незгодою між нами. Нехай наша велика українська християнська родина буде славою і радістю нашого Господа».