29.09.2017р. Б. / Церква і Життя. Полудневий біс

“У випадку, якщо ви почуваєтеся неспокійними, збудженими і не можете бути уважними в обідню пору, у мене є пояснення для вас”, – пише Владика Петро Стасюк у своїй статті для газети Церква і Життя.

Це “полудневий біс”. Ви, напевно, не чули про цього конкретного демона, але він існує. Праотці нашої церкви, які були ранньо християнськими лідерами приблизно 1700 років тому, часто називають це духовним розладом. Вони описали смуток, який може вразити людину без видимих ​​причин. Католицька енциклопедія описує це як “нездатність працювати чи молитися”.

Протягом століть багато хто досліджував це і писав про це. У наші часи все ще пишуться книги про це. Важливим прикладом є відомий католицький письменник Томас Мертон. Сьогодні дехто каже, що це лише форма депресії, яка вражає у певний час дня. Але я тут не кажу про психологічні умови, а духовні. Однак обидві, на жаль, пов’язані.

Кожен може переживати це, але духовні письменники вважають, що старші дорослі люди є найбільш схильними до цього. Св. Іоанн Хреститель, стверджує, що цей біс пов’язаний з нудьгою. Іншими словами, “відсутність фокусу”. Немає сумніву, що справжній демон, а не той, який з’являється під час обіду, абсолютно прагне знищити нашу віру і наше спілкування з Богом. Причиною того, що більшість людей перестають молитися чи займатися Божими ділами, полягає в тому, що вони втомилися від нього і просто втратили інтерес. Демон хоче, щоб ми повільно, але повсякчасно “позбувалися любові ” до тих, кого ми повинні любити, а серед них і Бога.

Ми знаємо, як ми перестаємо ходити до церкви, перестаємо молитися, не допомагаємо нужденним, як ми звертаємо увагу на себе, а не на Бога, який є справжнім автором нашого життя.

Наш катехизм “Христос – наш Паска” навчає нас, що з моменту нашого хрещення кожен християнин вступає в духовний бій. Святий Павло нам каже (Еф 6:12), що наша боротьба не тільки проти тіла і крові, а проти “духовних сил зла”. Це серйозно!

Наш катехизм далі говорить нам, що шлях боротьби з цими спокусами,  це бажання робити що-небудь корисне, – це молитися, постити і дати милостиню (пожертву). Це ключі для зосередження уваги на нашому особистому баченні в нашому пошуку Бога.

Ми всі знаємо, що це правда. Ми знаємо, як ми перестаємо ходити до церкви, перестаємо молитися, не допомагаємо нужденним, як ми звертаємо увагу на себе, а не на Бога, який є справжнім автором нашого життя.

Владика Петро Стасюк
Єпархій Української Греко-Католицької Церкви у
Австралії, Новий Зеландії та Океанії

***
Ця стаття опублікована у №7 газети Церква і Життя, серпень 2017 рік

Джерела:    catholicukes.org.au

Воїни Христа Царя

28.09.2017р. Б. / Катехит — це християнин, який носить у собі пам’ять про Бога, щоб ділитися нею з іншими

«Поможіть нам, священикам, поможіть мені, Вашому душпастиреві, розширити між людьми, а передовсім поміж молодими, знання святої віри, знання катехизму. Це найліпший спосіб причинитися по своїх силах до душпастирської праці в Церкві, це найкращий спосіб виконати самим ділом християнську любов ближнього, а тим покажете також і найкращу та найбільшу любов до свого народу», - Митрополит Андрей Шептицький.

Із благословенням працювати легко, вірніше, не працювати, а служити ближньому. Адже катехизація — це не фахова робота, а місія. Це покликання служити в Церкві.

На цей навчальний рік благословення на катехитичне служіння в наших парафіях отримали 147 осіб.Майже сім десятків із них прибули до Дрогобича, щоб отримати це благословення особисто із рук свого Архипастиря. Відбулась ця подія напередодні Дня катехита 23.09.2017 р. Б.

Розпочали цей благодатний день із Архиєрейської Божественної літургії у катедральному соборі Пресвятої Трійці. Особливої урочистості богослужінню надавав ангельський спів хору під керівництвом п. Ірини Захарій.

У своєму пастирському слові Владика Григорій Комар наголосив на важливості Катехитичної комісії та самого катехитичного служіння в Церкві, яке не приносить ні фінансового збагачення, ні особливої слави чи поваги, а часто ще й наражається на нерозуміння з боку тих, хто мав би допомагати. Та просив, щоб катехити не опускали рук, а продовжували засівати зерно, а ріст дасть Господь.

По закінченні літургії Владика Григорій звершив Чин благословення на катехитичне служіння.

«Благословенна катехитична родина» відправилась до залу єпархіального управління, де після святкової трапези відбувся семінар.

Ми, катехити, збагатилися безцінним знанням про головні гріхи та протилежні їм чесноти. Саме такою була тема семінару, який провів о. Микола Витівський, Голова єпархіальної Катехитичної комісії. Ґрунтовно і дуже доступно о. Микола пояснив розуміння гріха та першопричини гріховного стану людини – пристрастей. Закарбувалась у пам’яті теза: «Вести боротьбу тільки із гріхами-вчинками так само безуспішно, як зрізати бур'яни, що з'являються на городі, замість того, щоб виривати їх з корінням і викидати.Корінь усякого гріха – пристрасть».

Саме на цю тему в листопаді буде проводитися інтелектуальна гра «Що? Де? Коли?» для дітей двох вікових категорій. Голова комісії заохочував катехитів активно готувати команди до цього заходу, який буде проводитися на всеукраїнському рівні.

Хочемо подякувати усім, хто в цей день послужив нам, катехитам. Дуже приємні відчуття, що ми потрібні Церкві. Здавалось, що тобі «виросли крила», і ти готовий «летіти» на свою парафію, широко відчинити двері катехитичної школи, запрошуючи усіх до «спільного причастя» Божим Словом.

Джерело:   Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ

27.09.2017р. Б. / Єпископ Йосиф Мілян вручив канонічні місії катехитам Київської архиєпархії

23 вересня 2017 року, Єпископ Йосиф Мілян, у Київській Трьохсвятительській духовній семінарії вручив канонічні місії катехитам Київської архиєпархії.

Цього дня у духовній семінарії відбулося одразу ж два заходи: вручення канонічних місій,  та семінар «Катехитичне служіння особам, які мають особливі потреби». Про це повідомляє прес-служба КТДС.

Спершу у нещодавно освяченому храмі Трьох Святителів, Єпископ-помічник Київської архиєпархії очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Під час проповіді владика заохотив усіх катехитів ревно виконувати Божу волю та відчуваючи насолоду від служіння, сподіватися на відповідну нагороду. Він зазначив, що катехитичне служіння можливо й не позначене такими труднощами та жертвами, які супроводжують воїна або медика на передовій РУВ, але порівняв катехита з чоловіком, який ділиться кухликом води, що заспокоює спрагнену за Богом людську душу: «Цей кухлик, отриманий з рук катехита сьогодні, може стати твердою основою для звершення величних християнських подвигів у майбутньому», – зазначив Єпископ.  

По завершенні Літургії, катехитам урочисто вручили канонічні місії для навчання катехизму на 2017/2018 роки. Зазначимо, що цього року в Київській архиєпархії право на проведення катехитичного навчання отримали близько 80 осіб.

Далі в рамках семінару учасники слухали доповіді сестри Вероніки Донателло, відповідальної за катехитичне служіння для осіб з особливими потребами при Єпископській Конференції Італії. В рамках цих доповідей сестра поділилась своїм досвідом праці з дітьми-аутистами.

Джерело:     Прес-служба Київської архиєпархії

25.09.2017р. Б. / Найважливіша година вашого життя (7 кроків)

The New York Times опублікував результати опитування, проведеного серед 12 тисяч працівників по всьому світу, згідно з яким 70% опитаних зазначили, що їм не вистачає часу на творче або стратегічне мислення.

Журнал The Times повідомив, що 110 разів в день ми перевіряємо наш мобільний телефон. Це в середньому, а в деяких випадках це число в 2-3 рази більше. Однак є й такі люди, які перевіряють свій телефон 900 раз за день. Уявіть, що на вашій могилі напишуть: «Він перевірив електронну пошту». Неприємне відчуття, правда?

Всього сім простих кроків можуть повністю змінити ваше життя. Зробити його цілеспрямованим і осмисленим. Це займе не більше години. І ця одна година може вплинути на кожну наступну годину вашого життя.

Крок 1: Виберіться на природу, де ви зможете відчути природний ритм земного життя, а не гіперактивний і нелюдський ритм сучасної цивілізації.

Крок 2: Запишіть питання: «Що б я зробив, якби мені залишилося жити всього тиждень?». А тепер витратьте 10 хвилин на те, щоб відповісти на нього.

Крок 3: Запишіть питання: «Що б я зробив, якби мені залишилося жити всього місяць?». І знову витратьте 10 хвилин для пошуку відповіді.

Крок 4: Запишіть питання: «Що б я зробив, якби мені залишилося жити всього один рік?». Витратьте 10 хвилин на відповідь.

Крок 5: Запишіть питання: «Щоб я зробив, якби мені залишилося жити всього п'ять років?». У вас є не більше 10 хвилин на відповідь.

Крок 6: Запишіть питання: «Що б я зробив, якби мені залишилося прожити всього одне життя?». У вас є 10 хвилин на відповідь.

Крок 7: І нарешті, витратьте 10 хвилин на те, щоб перечитати ваші відповіді і задати собі питання: «Як я можу спланувати свій тиждень так, щоб бути ближчим до того, що я записав у своїх відповідях?».

Життя сьогодні дуже швидке і повне можливостей. Ускладнюючи його, ми думаємо, що все робимо правильно. Як наслідок, з'являється нескінченне число відволікаючих чинників і у нас немає часу, щоб зупинитися і по-справжньому подумати. Ми повинні зробити інший вибір.

Ми в змозі розрізняти, що нам дійсно необхідно. Ми можемо створити життя, яке дійсно має значення.

The Most Important Hour of Your Life

Джерела:     mizky.com

Воїни Христа Царя

24.09.2017р. Б. / «Якщо є храм, приміщення, а немає катехизації, то служіння такого священика незадовільне», − Глава УГКЦ до мирян

23 вересня 2017 року у Києві, у монастирі Святого Василія Великого (Львівська площа, Вознесенський узвіз, 7) відбувся ІІІ Конгрес мирян Києво-Галицької митрополії УГКЦ.

Тема цьогорічного Конгресу - «Стратегія розвитку Митрополії: ЩО робимо, ЯК робимо, з КИМ і ЧИМ робимо?» Участь у заходу взяли представники духовенства та мирян Київської архиєпархії та Донецького, Одеського, Луцького, Харківського і Кримського екзархатів УГКЦ, як рівно ж представники різноманітних мирянських організацій, спільнот і рухів, які діють в Києво-Галицькій митрополії. Про це інформує прес-служба Київської архиєпархії.

Конгрес розпочали Божественною Літургією, яку очолив владика Василь (Тучапець), Екзарх Харківський, у співслужінні з владикою Степаном (Меньком), Екзархом Донецьким, і духовенством Києво-Галицької митрополії УГКЦ.

Після Літургії засідання розпочав Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. У своєму слові до учасників архиєрей звернув увагу на важливість проведення такого заходу. Як зазначив Предстоятель УГКЦ, такі зустрічі потрібні для кращого та доброго майбутнього нашої Церкви.

Блаженніший Святослав підкреслив, що для нас важливо сьогодні зрозуміти, як нам разом розбудовувати нашу Церкву. «Тому тема, яку ми винесли в назву цього Конгресу звучить стратегічно. Ми хочемо почати мріяти, якою прагнемо бачити нашу Церкву на цих теренах за п'ять чи десять років. Бо від цього дуже багато залежить, над чим будемо працювати», – зазначив Глава Церкви.

За його словами, первинне і найважливіше стратегічне наше завдання – щоби кожен віруючий нашої Церкви, щоби кожен охрещений в УГКЦ жив повноцінним, глибоким, християнським життям. Тобто це завдання оцерковити наших людей, які розпорошені на цих великих територіях. «Знаємо, що тільки в Києві охрещених у нашій Церкві є близько двохсот тисяч. Моє запитання: де вони є? Ми знаємо, що сотні вірних живуть у селах, містечках у всіх наших екзархатах, але ми ще до всіх них не дійшли, але це наше пряме пастирське завдання – бути там, де є наші люди», – вважає Блаженніжий Святослав.

Наступним нашим кроком, відзначив Глава Церкви, що робити, – це ділитися вірою в Бога з тими людьми, які Його ще не пізнали.

Водночас Блаженніший Святослав наголосив, що ми мусимо дбати про виховання тих, кому Господь Бог через нашу Церкву хоче довірити проповідь Христового Євангелія. «Гадаю, – сказав Предстоятель, – насамперед мусимо виховуватися ми, єпископи. Мусимо постійно дбати про свій зріст, учитися проповідувати Боже Слово в різних нових обставинах у новий різний спосіб, щоби єпископ для своїх вірних не був чужинцем. Також мусимо дбати про постійний зріст, формацію нашого духовенства. Бо в такий спосіб проповідувати Євангеліє, як ще п'ять років тому, сьогодні вже не підходить. Сьогодні, коли священик хоче знати, що думають люди і де збирається молодь, мабуть, має користуватися Фейсбуком, стежити за темами, над якими вони дискутують, і з точки Христового Євангелія давати їм відповіді. Тобто способи спілкування сьогодні є інші, ніж були кілька років тому».

На думку Глава УГКЦ, Церква сьогодні також потребує катехитів. «Синод Єпископів прийняв таке рішення: якщо під час візитації парафії єпископ бачить, що в парафії все є: храм із золотими банями, величезні приміщення, а немає катехизації, немає навчання християнської віри, - то він має обов'язок визнати душпастирське служіння такого священика незадовільним. А ви, миряни, повинні вимагати від своїх священиків, аби в кожній громаді існувала хоча б катехитична програма, я вже не кажу про катехитичну школу», – підкреслив на завершення Блаженніший Святослав.

Пізніше учасникам були представленні представники єпархій та екзархатів. Після цього було обговорено низку важливих питань про життя Церкви та мирянських спільнот. Зокрема, говорили про актуальні завдання перед Церквою та способи їх реалізації.

Представники різних спільнот дійшли висновку, що сьогодні як ніколи важливо дбати про виховання дітей та молоді, які є майбутнім Церкви і народу. Окрім цього було поставлено і завдань для душпастирів, щоденним обов’язком яких є бути добрими пастирями, як це заповів сам Христос.

Джерела: Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

23.09.2017р. Б. / 10 достойних причин утриматись від сексу до шлюбу

Здається, чистота і цнотливість стали чеснотами, які вже давно вийшли з моди. Криза цінностей призвела до того, що багато молодих людей, що зустрічаються, вважають секс центром їх взаємовідносин. Сексуально активних чоловіків вважають «переможцями», а жінок – «досвідченими», а того, хто береже себе в чистоті вважають «святенником», сексуально неспроможним чи тим, кого стримує Церква. Однак, реальність є цілком протилежною.

Ми пропонуємо до Вашої уваги 10 причин чому молоді вартує утримуватись від сексу:

1. Утримання від сексу сприяє налагодженню хорошої комунікації між хлопцем і дівчиною. Коли пара практикує стримання, комунікація між ними налагоджується дуже добре, оскільки вони не зосереджуються лише на тому, щоб отримати насолоду, але радість від того, що діляться своїми поглядами і життєвим досвідом; більше того, їхні розмови є набагато глибшими. Напротивагу цьому, фізична близькість є легким способом спілкування, однак вона затьмарює інші форми комунікації. Це – спосіб уникнути справжньої праці в налагодженні емоційної близькості, як наприклад, розмов про глибокі особисті турботи чи вирішення основних відмінностей між обома особами.

2. Без сексу ваші відносини стають більш дружними. Фізична близькість може створювати у підлітків враження, що вони є емоційно близькими, хоча насправді це не так. Романтичні відносини в основному полягають на  розвитку дружби, а без спілкування і спільних інтересів дружби не буває. Особисті розмови сприяють розвитку дружби і допомагають пізнавати один одного, а також наші якості і недоліки. Дуже часто молоддю керує пристрасть, але згодом, коли вони пізнають один одного ближче, то дуже розчаровуються. І виявляється, що вони не знали один одного, бо ніколи не були друзями; натомість, вони були «друзями по сексу».

3. Якщо ви не спите разом, тоді у вас кращі відносини з батьками один одного. Коли чоловік і жінка поважають один одного, їхня любов стає більш зрілою і покращує відносини з батьками обох. Зазвичай, батьки воліють, щоб їхні неодружені діти утримувались від сексу, і турбуються тоді, коли знають, що їхні діти мають сексуальні відносини, не будучи одруженими. Коли пара знає, що мусить приховувати свої сексуальні стосунки, тоді зростає почуття вини і стресу. Пара, яка приймає рішення почекати, більш дружно спілкується як зі своїми батьками, так і з батьками своїх обранців.

4. Ти можеш більш вільно запитати чи вартує продовжувати відносини. Сексуальні відносини мають силу тісно пов’язувати двох людей і можуть довго утримувати нездорові відносини, що базуються на фізичній привабливості чи потребі захищеності. Особа може відчувати, що вона «в полоні» відносин, які хотіла б припинити, однак не знає як з них вибратись. Особа, яка не займається сексом, може набагато легше розірвати емоційний зв’язок з іншим, оскільки між ними не було настільки потужної близькості на фізичному рівні. Більше того, якщо жінка завагітніє, обоє батьків вже не почувають себе вільними, щоб вирішити розійтись, одружитись, іти на роботу і т.д.

5. Утримання від сексу заохочує до щедрості, замість егоїзму. Сексуальні стосунки у відносинах можуть призводити до егоїзму і зосередження на самозадоволенні. Вони можуть спричиняти до того, що люди почуватимуть себе учасниками свого роду змагання з іншими, кого їх партнери можуть вважати більш привабливими. Це провокує незахищеність і егоїзм, оскільки, увійшовши в сексуальну інтимність, особа має тенденцію хотіти все більшого і більшого.

6. Без сексу ризик фізичного і словесного насильства є значно менший. Секс поза шлюбом асоціюється з насильством та іншими формами зловживання. Наприклад, між парами, що живуть без жодних зобов’язань, фізична агресія є вдвічі більшою, ніж між одруженими. В парах, які зустрічаються, але вирішили «почекати до весілля», є менше ревнощів, менше егоїзму, аніж у тих, хто керується пристрастю.

7. Без сексу розширюється репертуар способів виразити свою любов. Пара, яка практикує утримання, знаходить нові способи виразити свою любов; для того, щоб добре проводити час разом і виражати своє зацікавлення один одним, їм слід використовувати свою винахідливість. Відносини стають міцнішими, оскільки у них є більше можливостей пізнавати один одного, їх характери та звички, а також пізнавати шляхи для підтримки відносин.

8. Пара, що утримується від сексу до весілля, є більш схильна мати успішний шлюб. Дослідження показали, що пари, які співжили до весілля, є більш схильними до розлучень, ніж ті, що утримувались від сексу.

9. Якщо ти вирішиш розірвати відносини, тобі буде менш боляче. Зв’язки, які формує сексуальна активність, дуже міцно прив’язують нас до іншої особи, тому якщо пара розходиться, біль від цього є набагато більшим. Якщо у вас не було інтимної близькості і ви хочете розійтись, розлучення є менш болючим.

10. І найважливіше: ти будеш почуватись добре. Сексуально активні підлітки часто втрачають самоповагу і визнають, що живуть з почуттям провини. Коли вони вирішують відмовитись від фізичної близькості, то починають відчувати себе новими людьми і починають наново зростати. Вони розширюють свій інтелектуальний, мистецький і соціальний потенціал, оскільки усю свою творчу енергію вкладають у розвиток своїх талантів.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами aleteia.org

Джерело:  Воїни Христа Царя

22.09.2017р. Б. / Голова Катехитичної Комісії УГКЦ відзвітував про головні події та заходи

Блаженнішому Патріарху Святославу, Отцю і Главі УГКЦ

Високопреосвященним та Преосвященним Владикам,

Головам Єпархіальних (екзархальних) катехитичних комісій,

Настоятелям монаших чинів та згромаджень,

Всечеснішим та Всесвітлішим отцям,

Катехитам

Слава Ісусу Христу!

Дорогі співпрацівники в катехитичному служінні!

Подаємо Вам інформацію про головні події та заходи Патріаршої катехитичної комісії.

Синод Єпископів цього року багато часу присвятив Літургійному та молитовному життю УГКЦ. Особливу увагу звертаємо на те, щоб ми в катехитичному служінні плекали особисте молитовне, духовне, літургійне життя і в цьому дусі виховували всіх, до кого посилає нас Церква. В наших катехитичних програмах важливо підкреслити і проводити літургійну катехизу, бо це пріоритет нашого служіння.

Боже Слово, біблійний апостолят: кожного року опрацьовуємо програму та коментуємо одне Євангеліє. Цього року готуємо переклади Євангелія від Луки, яке запрошуємо використовувати у біблійних спільнотах. Для поглибленого вивчення Святого Письма розпочався проект перекладу Міжнародного біблійного коментаря; вже вийшли друком два перші томи із шести.

Готується до друку Катехизм іспанською та словацькою мовами; тривають переклади на румунську, французьку, польську, німецьку, італійську.

Катехизм «Христос – наша Пасха» вийшов друком понад шість років тому. Блаженніший Святослав закликав до іспиту сумління: як Катехизм втілюється в наше життя, як вивчаємо його на катехизі, чи кожна родина має його вдома, чи Катехизм інтегрований в програми духовних навчальних закладів? Патріарша катехитична комісія супроводила переклади та друк Катехизму на наступні мови: португальську, російську, англійську. Тепер готується до друку Катехизм іспанською та словацькою мовами; тривають переклади на румунську, французьку, польську, німецьку, італійську. Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» – офіційне вчення Церкви. Сьогодні аналізуємо наші програми, які повинні покликатися на нього.

Дякуємо катехитичним комісіям Митрополії Канади, які опрацювали матеріали для вивчення Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха» англійською мовою та помістили на веб-сайті www.royaldoors.net, які запрошую Вас активно використовувати. Це дуже потрібний і актуальний спосіб катехизувати сьогодні. Запрошуємо Вас черпати інформацію теж із сайту Патріаршої катехитичної комісії за адресою www.pcc.ugcc.org.ua.

У 2018 році відбудеться конкурс сучасної релігійної пісні «Пісня серця» на тему «Радіємо у Господі!», за допомогою якого катехизуємо дітей та родини.

Катехизм для молоді. Цього року було представлено напрацювання до катехизму молоді «Ми йдемо з Христом». Синод благословив подальшу працю робочої групи. У 2018 році відбудеться конкурс сучасної релігійної пісні «Пісня серця» на тему «Радіємо у Господі!», за допомогою якого катехизуємо дітей та родини. Запрошуємо до плідної співпраці – це нагода об’єднати дітей у єпархії, у країнах, де немає наших структур, українські школи. Допоможімо зростати талановитим дітям.

Синод Єпископів наполягає на важливості катехизації у кожній єпархії, парафії. Хочу звернути увагу на ґрунтовну базову та постійну формацію катехитів, творення спільнот катехитів. Ми вдячні всім мирянам, які посвячуються катехитичному служінню. Голови катехитичних комісій повинні подбати, щоб особи, які вже катехизують, але ще не мають формації – її отримали. А також подбати про удосконалення катехитичної освіти осіб, які здобули освіту раніше, щоб їхні знання відповідали вимогам часу та актуальному вченню Церкви.

Особлива потреба сьогодні постає в катехизації усіх вікових категорій, а особливо – дорослих. Хочемо підкреслити, що катехизація є не тільки для дітей, а теж потрібно звернути увагу на всі вікові категорії, які прагнуть глибше пізнати свою віру, тому закликаємо вишколювати катехитів для праці з ними.

Особлива потреба сьогодні постає в катехизації усіх вікових категорій, а особливо – дорослих.

Вітаємо створення нової єпархії та нового єпископа Владику Йосафата Мощича у Чернівецькій єпархії. Сподіваємося, що катехитичні структури там плідно запрацюють.

З радістю хочу повідомити Вас, що головною темою Синоду, який буде відбуватися у вересні 2018 року буде тема «Боже Слово і катехизація». Синод Єпископів, що відбувся у Львові у вересні 2017р., постановив: призначити відповідальними за приготування Преосвященного Владику Петра (Стасюка) і Преосвященного Владику Давида (Мотюка). Владика Давид (Мотюк) радо дав згоду співпрацювати з Патріаршою катехитичною комісією.

В рамках підготовки до головної теми Синоду у 2018р. Патріарша катехитична комісія вже проводить конференції, метою яких є ознайомитися зі станом катехизації та накреслити пріоритети на наступні 10 років. Такі конференції відбулися вже в Бразилії та Україні, наступні відбудуться у США та Канаді.

Просимо катехитів молитовно супроводити цю підготовку до Синоду, подавати свої пропозиції та думки.

З молитвою і вдячністю,

+ ПЕТРО (Стасюк)
Голова Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ

Джерела:   catholicukes.org.au

Воїни Христа Царя

21.09.2017р. Б. / Владика Петро до Катехитів: Без Вашого свідчення катехиза не зможе осягнути свою мету

Голова Патріаршої Катехитичної Комісії УГКЦ Єпископ Петро Стасюк звернувся до всіx, хто допомагає здійснювати катехитичне служіння у нашій Церкві з нагоди дня Катехита.

Всечеснішим і всесвітлішим отцям-парохам Греко-Католицької Церкви, Катехитам

Слава Icycy Христу!

«Як скульптор iз глини формує постать мистецького твору, так священик i катехит, працею не менше мистецькою, у м’якому воску дитячої душі виробляють образ i подобу самого Ісуса Христа. Вони неначе малюють Христову ікону й, очевидно, чим більше в цю роботу вкладають старанності, вміння, мистецького знання… почуття i потреб i характеру, її похибок i пристрастей, чим більше в цю роботу вкладають своєї молитви й жертви, тим вищим виходить мистецький твір їх рук» (Митр. Андрей Шептицький, Наука катехизму // ЛАЕВ: 15 сергтя 1934, с. 172-176.)

Дорогі Катехити!

Сердечно вітаю Вас з Днем катехита. Катехит — це не професія це покликання: свідчити про Христа, вести до Христа, запалювати Його любов’ю.

Тому щиро дякую Вам за жертовне служіння, яке здійснюєте протягом року у всіх ділянках катехизації.

Хочу Вам наголосити, що катехизація не завершується підготовкою до Першої св. сповіді та Урочистого св. Причастя, а триває протягом життя. Тому прошу Вас, батьки, катехити, подбайте, щоб Ваша дитина продовжувала брати участь у катехизації у Вашій парафії.

Рівно ж хочу звернутися до всіx, хто допомагає здійснювати катехитичне служіння у нашій Церкві парохи, парафіяльні ради, особливо — батьки i родина, які грають важливу роль у духовному рості у вipi. Без Вашого свідчення катехиза не зможе осягнути свою мету.

хочу звернутися до всіx, хто допомагає здійснювати катехитичне служіння у нашій Церкві парохи, парафіяльні ради, особливо — батьки i родина, які грають важливу роль у духовному рості у вipi.

Синод Єпископів цього року багато уваги присвятив Літургійному та молитовному життю УГКЦ. Нам, катехитам, дуже важливо, щоб ми були людьми молитви та провадити до молитви. Для цього необхідно пояснювати зміст богослужінь i молитов. Особливу увагу потрібно звернути на те, щоб всі, кого ми катехизуємо, брали активну участь у Літургійному житті Церкви.

Бажаю Вам щедрого Божого благословення у Вашому служінні для добра Церкви i нашого народу. Поручаю ycix Вас опіці Пресвятої Богородиці Неустанної Помочі котра завжди нам поможе у нашому пошуку її сина.

Благословення Господнє на Вас!

+ ПЕТРО (Стасюк)
Голова Патріаршої Катехитичної Комісії УГКЦ

1. Митр. Андрей Шептицький, Наука катехизму // ЛАЕВ: 15 серпня 1934, с. 172-176.

Джерела:     catholicukes.org.au

Воїни Христа Царя

20.09.2017р. Б. / 5 прохань Папи Івана Павла ІІ до української молоді

16 років тому Папа, нині уже проголошений святим, відвідав Україну. 26 червня 2001 року Іван Павло ІІ мав зустріч з українською молоддю у Львові. Те, про що він просив молодих людей на цій зустрічі, сьогодні здається ще актуальнішим!

Служити сім'ї та суспільству

Майбутнє України великою мірою залежить від вас і від тієї відповідальності, яку ви зумієте взяти на себе. Бог не забариться, щоб благословити ваші зусилля, якщо спрямуєте своє життя на великодушне служіння родині й суспільству, ставлячи спільне добро вище від особистих інтересів.

Не боятися важчих шляхів

Вибирайте вузьку дорогу, – ту дорогу, яку Господь вказує вам через свої заповіді. Це слова правди й життя. Дорога, яка часто здається широкою й зручною, потім виявляється облудною та хибною.

Не ставити споживацтво вище за Бога

Не переходьте від неволі комуністичного режиму до неволі споживацтва, що є іншою формою матеріалізму, який, хоч і на словах не відкидає Бога, однак заперечує Його фактами, виключаючи Його з життя. Без Бога не зможете зробити нічого доброго. З Його допомогою, навпаки, ви зможете сміливо вийти назустріч усім викликам сьогодення.

Любити Церкву

Любіть Церкву! Вона є вашою родиною й духовним храмом, живим камінням якого ви покликані бути. На вашій землі Церква має особливо привабливе обличчя через розмаїття традицій, що її збагачують. Прямуйте і зростайте у дусі братерства, з'єднані так, як сьогодні, щоб відмінні традиції не були приводом для поділу, а радше заохотою до взаємного пізнання й взаємної пошани.

Приймати Христа у Причасті

Вашою духовною поживою нехай буде Євхаристійний Хліб, нехай буде Христос. Приймаючи Його у Пресвятій Євхаристії, назавжди залишитеся у Його любові й принесете щедрі плоди. І якщо інколи дорога стане крутою, якщо дорога вірності Євангелію буде здаватися вам занадто зобов'язуючою, бо вимагатиме жертви відважних виборів, пригадайте про нашу зустріч.

Р. S. Тоді, на завершення зустрічі, Іван Павло ІІ сказав: "Папа вас дуже любить і дивиться на вас, як на сторожів нової зірниці надії. Він складає подяку Богові за вашу великодушність, з любов'ю молиться за вас і від усього серця вас благословить". Хай ця надія святого Папи на нас буде немарною!

Джерела:    ДивенСвіт

Воїни Христа Царя

19.09.2017р. Б. / Кілька порад щодо молитви від о. Юстина Бойко

Важко молитись – напишіть те, що хочете сказати Богові на папері

Часом буває, що нас переповнюють негативні емоції. У такі моменти є ризик, що молитва може перетворитись на щось, що ти б ніколи не хотів розказати Богові.

У моєму житті був час, коли через сильні переживання мені було важко молитись.

Найпершим кроком у такій ситуації  має бути усвідомлення, що стан озлоблення –  це поразка: як духовна, так і фізична. Я зрозумів, що доброї молитви не виходить і вирішив спробувати її написати. Переписав раз, потім двічі, тричі… Ту молитву я переписував шість разів. Але саме вона принесла неймовірний результат – духовне зцілення.

Спробуйте знайти свій час для розмови із Богом

Ціль монашого життя сьогодні не змінилась, але змінились умови. Я часом маю одну дилему, стосується вона спілкування: суть монастиря полягає в тому, що ми відокремлюємося від інших аби краще зосередитись на своєму духовному житті –  на молитві і служінні. У сучасному світі можна відокремитися фізично, а от інформаційно – трохи важче, і це впливає на молитву. Тому потрібно іноді вишукувати миті тиші, щоб порозмовляти із Творцем. У мене – це ранок. Така вранішня молитва дає сили на цілий день.

Правило молитви – це правило твоєї віри

Ти молишся так, як віриш. І віриш так, як молишся.

Молитва спільноти не піде людині на користь, якщо у неї немає власного контакту з Богом

Ми можемо ходити на Літургію в неділю. Можемо ”відбути” її і повернутися додому такими ж.  Але вона не наблизить нас до Бога, якщо ми не зустрілись з Ним у цей час.

У мене був колись такий досвід: я приходив на вранішні молитви в монастирі за 10 хвилин раніше і молився. Але ця моя молитва була дуже поверхневою: додатковий час проходив у постійних здогадках “Чому ж іще тих братів немає?” або ”Цікаво хто з них сьогодні проспав?”.

Коли ти молишся по-справжньому, коли насправді зустрічаєшся із Богом – такі дрібниці більше не привертають твою увагу.

Як навчитись справжньої молитви?

Хорошим початком може стати читання Псалмів, адже  вони є  особливим виявом стосунків із Богом: кожен Псалом є сукупністю живих почуттів і переживань, що виливаються у щиру молитву. Псалми бувають різні і залежать від характеру такої молитви.

Але це не є обов’язкове правило. Тому якщо Вас згіршує той чи інший Псалом  – не моліться його.

Я маю вервичку і дуже її люблю

Кожен із нас має свій смак, правда ж? Те саме можна сказати і про характер і про ритм життя і … про молитву. Тому я б радив кожному зрозуміти для себе, яка з молитов промовляє до вас більше і дає сили та відчуття Батьківської Любові. Звичайно є різні варіанти: Вервиця до Матері Божої, чотки, вранішні і вечірні молитви. Бачив колись також гарний приклад, коли в офісі працівники слухали Святе Письмо в аудіозаписі.

Кожна молитва передбачає стояння  перед Богом

Це те, що їх об’єднує. Тому щоразу, коли вам важко зосередитися і в голові крутиться неймовірна кількість думок,  просто згадайте, що саме зараз і саме тут ви стоїте перед Богом.  То що ви хочете Йому сказати?

Довідка:

15 вересня у Свято-Іванівській Лаврі Студійського Уставу УГКЦ у Львові відбулась зустріч для молоді на тему “ Кавування з Богом: досвід одного священика”, організована ЛМГО “Українська Молодь – Христові”.

Записала: Ірина Владимір

Джерела:      http://dyvensvit.org

Воїни Христа Царя

18.09.2017р. Б. / «Будьте святими в своєму батьківстві, щоб на вас могли рівнятися інші!» − Глава УГКЦ

Блаженніший Святослав, Отець і Глава іУкраїнської Греко-Католицької Церкви, – про дар батьківства, покликання і відповідальність батька та сучасні виклики, які постають перед українськими родинами.

Традиційно українська родина була за своєю суттю патріархальною: батько був головою родини, її оборонцем, саме йому належало приймати визначальні рішення. Його слово було законом. Але бурхливі суспільні зміни, демократизація стосунків зачепили й сім’ю. Нині нам доводиться бути свідками того, як провідне становище і роль батька починає заникати. Результатом цього є певна дезорієнтація як у дітей та дружини, в самого батька, так і в суспільстві загалом. Щораз важче батькові визначити та усвідомити свої функції і покликання в родині, і наслідком такої невизначеності нерідко стає втрата авторитету.

Наголосити на важливості батька в родині, нагадати про його покликання, дати нагоду нашим татусям почуватися любленими, потрібними і поцінованими має на меті щораз ширше відзначення в Україні Всенародного дня батька, який з 2009 року святкують у третю неділю вересня (це суто українська ініціатива, бо Все­світній день батька відзначають у третю неділю червня).

Цього року вітати наших татусів будемо 17 вересня. Про те, які нагоди відкриває це свято, ким є батько в сучасній родині, чи може батьківство бути дорогою до святості, “Львівська Пошта” розпитала Блаженнішого Святослава Шевчука.

– Ваше Блаженство, що маємо наголосити, відзначаючи День батька?

– Вважаю, що відзначення Дня батька дуже на часі, зокрема в Україні. Сьогодні постать батька, постать чоловіка як такого переживає певну кризу. Сучасне суспільство не до кінця доцінює вартість самої сім’ї в суспільстві. Ми говоримо про кризу сім’ї, про великі виклики, які стоять перед українською родиною. На церковному рівні наголошуємо на тому, що в часи переслідування саме українська родина врятувала Церкву, а сьогодні обов’язком Церкви є врятувати сім’ю, родину. Говоримо про необхідність пояснювати важливість сімейних цінностей в сучасній культурі. І в цьому контексті постать батька набуває особливого значення.

– Які нагоди для родини відкриває святкування Дня батька?

– Думаю, святкування Дня батька допоможе всім. Але в першу чергу самим татусям. Відкрити своє завдання і покликання щодо сім’ї, покликання щодо своєї дружини, а відтак своє завдання щодо народження і виховання дітей.

Бачу, що багато батьків мають потребу відчути себе доціненими і любленими в своїй родині. Тому День батька є дуже гарною нагодою для дітей висловити свою любов і пошану до батька. Очевидно, що вони мають висловлювати її не лише один день у році, але це добра нагода для того, щоби почати це робити або в особливий спосіб це виявити. І для жінки дуже важливо мати гарну нагоду, щоб показати свою любов як жінки і матері до свого чоловіка, а чоловік повинен відчути, що він у сім’ї справді знаходить затишок і що для нього його сім’я є тим бажаним домом, де він відчуває свою гідність і пошану до себе як до мужчини, як до чоловіка і батька.

Покликання батька

– У чому ж полягає покликання батька?

– Батько мусить усвідомити, що він потрібний у родині, що родина чекає його. Зазвичай батьки, тати, усвідомлюють себе тими, що мають завоювати зовнішній світ для родини. Нині дуже часто батько в сім’ї перетворюється на “великого відсутнього”.

Жінка потребує чоловіка не тільки десь там, назовні, який матеріально забезпечить сім’ю, а потребує чоловіка в сім’ї. А діти потребують батька. Батька, який би брав на себе відповідальність за їхнє життя і за їхнє виховання. Постать батька є дуже важливою для того, щоб формувати належним чином особистість дітей. Особа батька завжди пов’язана в уяві дітей із відчуттям безпеки, стабільності, він має бути тим, хто дає чіткі орієнтири для своїх дітей.

– Так склалося, що коли дитина маленька, то нею займається передусім мама. А коли розпочинається татове виховання?

– Дуже часто, коли говоримо про народження і виховання дітей, в нас підсвідомо виникає важливість образу жінки і матері в цьому таїнстві. Але маємо зрозуміти й доцінити роль батька у справі народження та виховання дітей, зокрема в такому, я б сказав, дуже особистісному християнському значенні. Бо батько – це не тільки той, хто співдіє в таїнстві початку людського життя. Жінка, особ­ливо в період вагітності, потребує фізичної присутності свого чоловіка. І очевидно, що присутність майбутнього батька біля дружини, яка очікує народження дитини, впливає й на саму дитину. Ми знаємо, що дитина починає контактувати із зовнішнім світом ще в період внутрішньоутробного розвитку. Тому і для жінки, майбутньої матері, і для дитини, яка очікує свого народження, присутність батька є важливою. Це один із аспектів, який сучасна наука щойно починає відкривати, щойно починає розуміти, наскільки плід в утробі матері глибоко взаємодіє не тільки з особою матері, а й з особою батька.

Очевидно, що виховання дітей не починається з моменту, коли дитині вже сім чи десять років. Перші три роки в житті дитини надзвичайно важливі, фундаментальні, основоположні для формування її особистості для того, щоб вона могла правильно будувати стосунки і в сім’ї, і в навколишньому світі.

– Сьогодні маємо багато неповних сімей. Наскільки важлива для дитини присутність обох батьків, стосунки між ними?

– Ми добре знаємо, зокрема з відкриттів сучасної психології, що дуже часто діти всотують той спосіб стосунків, який бачать у своїй сім’ї. Тобто чи так, чи сяк хлопчик або дівчинка носять у своїй глибинній уяві образ чоловіка і жінки, який отримують на прикладі постави батька і матері. Коли ми мали остатній папський синод під головуванням Святішого Отця, присвячений темі родини, багато єпископів з цілого світу говорили про те, що дуже багато дітей виховуються поза сім’єю, часом є сиротами при живих батьках. Дуже цікаво, що такі діти стають у певний момент не до кінця здатними творити свою повноцінну сім’ю, бо вони не мали прикладу. Це ще раз показує, наскільки для свого особистого щастя і здатності укласти щасливу сім’ю, щасливе подружжя дитина потребує як матері, так і батька. Ось чому навіть сама присутність матері чи батька поруч із дитиною вже є необхідним елементом для того, щоби дитина мала змогу вирости і сформуватися як повноцінна, багатогранна, зріла, здорова особистість.

фото: theological.ucu.edu.ua

Дорога до святості

– Чи може бути батьківство дорогою до святості та в який спосіб?

– Християнське розуміння сім’ї, подружжя якраз і полягає в тому, що подружжя є дорогою до святості вдвох. Іншими словами – для одруженого чоловіка саме сім’я є дорогою до Бога, саме сім’я є дорогою до святості. Бо рано чи пізно Господь Бог спитає батька: а де є твої діти, де є твоя дружина? Спитає про ту відповідальність за них. Тому я з упевненістю можу сказати, що батько потребує своєї жінки і своїх дітей для свого спасіння.

– Церква, вшановуючи святих, пропонує їх приклад для наслідування. Маємо серед них і опікуна Святої родини Йосифа, маємо святих матерів. А чи є серед них святі татусі?

– Я, безперечно, погоджуюся з тим, що, зокрема у нашій Церкві, ми повинні побачити ті приклади святості, які сяють у постатях святих батьків. Дуже часто ми кажемо, що нам бракує таких прикладів. Але не тому, що їх нема, не тому, що їх бракує чи не було взагалі, а тому, що ми не звертаємо на них належної уваги. Маємо, зокрема, одну дуже цікаву постать – нашого блаженного мученика Еміліяна Ковча. Він був одруженим священиком у драматичний період нашої історії. Але, крім того, що був багатодітним батьком, приймав до своєї сім’ї сиріт, яких виховував добрими християнами і чесними громадянами. І очевидно, ділився з ними тим усім, що мали його діти, тим, чим диспонувала його сім’я. Очевидно, що це особлива родина, родина священика. Але думаю, що блаженний мученик Еміліян Ковч був добрим батьком для своїх дітей, що його приклад може служити прикладом такого святого батьківства.

Я переконаний, що є дуже багато таких святих родин. Ми мусимо просто їх пізнати, відкрити їх для себе і наслідувати. І це добра нагода, добрий заклик до наших батьків: будьте святими! Будьте святими в своєму батьківстві, щоб на вас могли рівнятися інші! Щоб Господь Бог міг прославити вас у святості вашого батьківства, поставити вас за приклад такого святого, доброго батька в Христовій Церкві.

– Церква наголошує на сімейних цінностях, навчає, що батьківство є даром, але водночас кличе до монашого життя, яке передбачає зречення цього дару. Чи нема тут суперечності?

– Від самих початків християнства Церква бачила два способи, як стати досконалим християнином. Це сім’я або богопосвячене життя. Дві дороги, які дають людині можливість не тільки досягнути глибини спілкування людини з Богом, святості, але й зреалізувати вповні, тобто розкрити вповні всі ті дари, які вона має. Тому очевидно, що коли хтось вирішує, яку дорогу святості обрати, то мусить розуміти, якими дарами Господь Бог його наділив, до чого його кличе Господь Бог. Коли хтось відчуває себе, скажімо, покликаним до богопосвяченого життя, монашого стану, богопосвяченого дівоцтва, це не означає, що він заперечує гідність чи святість дару батьківства або материнства. А коли хтось відчуває покликання до подружнього життя, це не означає, що він одразу є противником чи негативно ставиться до богопосвяченого життя або монашого стану. Тобто ті два стани в своїй сутності, в своїй природі не є протиставленням.

Дар батьківства

– Чи достатньо нині поцінований дар батьківства?

– Сьогодні в деяких проявах сучасної культури є певне заперечення материнства і батьківства як цінностей самих по собі. Але це заперечення не має нічого спільного з богопосвяченим життям, бо воно в своєму корені атеїстичне. Воно заперечує існування Творця і Бога, а звідти й заперечення будь-яких цінностей, пов’язаних із Божим даром. Сьогодні дуже часто ми відчуваємо, що однією з проблем сучасних молодих людей є втеча від відповідальності. Молодій людині дуже важко прийняти рішення раз і на все життя. І це ми спостерігаємо як щодо прийняття такого серйозного рішення, як, скажімо, стати монахом, монахинею чи священиком, навіть одруженим, так і вступити в шлюб, почати свою реалізацію в сімейному житті.

Сьогодні дуже часто сімейне співжиття чи народження дітей вважається непосильним тягарем. Усе частіше співжиття чоловіка і жінки бачиться чимось, що має давати щораз більшу насолоду з найменшою відповідальністю. Узагалі поняття статевості сприймається сьогодні дуже утилітарно. Тобто мета статевого життя чи статевості людини як такої – бути інструментом для отримання насолоди. Більше нічого. І в такому баченні себе чи іншої особи покликанню до батьківства чи материнства немає місця. Бо і батьківство, і материнство – це життя в жертовній любові. Тобто я віддаю себе в любові задля добра іншого. Не використовую світ навколо для власного добра, але дбаю про добро іншого, добро дружини, добро своїх дітей.

Нерідко в такому баченні діти стають перешкодою для людського щастя, бо народження дітей бачиться як певна проблема, певна трудність. Ну завжди Господь Бог дає дітей у найбільш невідповідний момент! (Сміється). І тоді відразу ж виникає спокуса усунути цю перешкоду на дорозі до особистої кар’єри, до якогось “бізнес-плану” свого особистого життя, здобуття якоїсь позиції в цьому світі.

Дуже часто оте покликання до батьківства і материнства є остатнім з життєвих пріоритетів. Пригадую, як одного разу в Італії, де я навчався і мав нагоду допомагати в одній з італійських парохій (тоді ще не було так багато українців у цій країні), парох сказав, що серед пріоритетів, які мають сьогодні молоді люди, спочатку є навчання, потім робота, кар’єра, добра зарплата, помешкання, друга хата, яхта, ще якісь елементи для гарного, солодкого життя, тоді кіт, собачка та інші домашні тваринки, а вже потім… може, й дитина. Отож, саме одруження відсувається на пізніше, а народження дітей на ще дальшу перспективу. Дуже часто така пара може ставати нездатною до повноцінного народження дітей через регулярне використання контрацептивів, інші обставини. І проблема непліддя сучасних сімей за такого стилю життя стає дуже гострою.

Думаю, що, можливо, День матері, День батька допоможе людині, захопленій таким сучасним стилем життя, який влучно окреслили англійським терміном “чайлдфрі” – горизонти особистого щастя без дітей, вдасться переосмислити. Всім нам разом потрібно не тільки пояснити сучасній людині, в чому полягає велич, краса і добро подружнього життя, – все те, що ми називаємо сімейними цінностями, а в чому полягає велич, краса і святість покликання бути батьком чи матір’ю.

– Папа Франциск у своїй адгортації “Радість любові” пише, що батькам Бог довірив велику місію – дати ім’я дитині, яким він називатиме її у вічності. Які ще важливі місії мають батьки?

– Найважливіша місія, яку отримують батьки, це дар нового людського життя. Тобто батьки співпрацюють з Богом в отриманні цього дару. А відтак із цієї основної, фундаментальної місії можна виокремити певні аспекти. Папа дуже влучно сказав про ім’я. В біблійному розумінні ім’я – це не якась “зовнішня етикетка”. Ім’я висловлює оту внутрішню сутність особи, її покликання. Знаємо зі Святого Письма, що коли Господь Бог надавав окреме завдання чи окрему місію тим чи тим біблійним особам, то змінював їм імена. Знаємо, що у деяких монастирях, коли хтось до них вступає, то змінює ім’я. А тут дійсно Господь Бог доручає батькам назвати дитину. Особливо коли йдеться про таїнство Хрещення, коли дитина отримує хрещальне ім’я і в тому таїнстві отримує свого небесного заступника, свого покровителя.

Пригадую зі свого душпастирського досвіду спілкування з батьками, передусім із жінками, які страждають від постабортного синдрому. Батько також є співвідповідальний, хоча суспільство завжди звинувачує в цій трагедії тільки жінку. Пам’ятаю, яким цілющим для їхньої душі був той момент, коли я пропонував такій родині, батькові і матері, дати ім’я тій дитині, яку вони вбили. А потім молитися за неї, за упокій її душі. Я можу свідчити, що це має колосальний ефект: Господь Бог таким чином не просто заліковує рану, яка лежить на душі жінка і чоловіка, вони отримують дорогу особистого спілкування з дитиною, яку втратили.

– Що найважливіше в житті повинні дати батьки?

– Святий Іван Золотоустий говорить про те, що батько і мати покликані не тільки відкрити своїй дитині видимий і невидимий світ, вони допомагають їй пізнавати весь світ, речі, осіб за їхніми іменами. Пам’ятаєте, як у розповіді з Книги Буття Адам дає імена не тільки своїй дружині Єві, але й усім сотвореним істотам. Батько і мати допомагають своїй дитині відкривати цей видимий світ за тими назвами-іменами, які мають ті чи ті предмети, істоти. Але, як каже Іван Золотоустий, вони покликані відкрити дитині й невидимий світ, тобто батьки, християнські батьки, покликані передати своїй дитині віру в Бога. Іншими словами – познайомити свого сина чи доньку з Господом Богом, навчити молитися, спілкуватися з Ним. Допомогти пізнати той невидимий світ, який ми можемо досвідчити і побачити в храмі. Багато хто з батьків і матерів пережили момент, коли в храмі, чи то під час богослужіння, чи поза ним, дитина, оглядаючи образи, ікони, речі, запитувала: “Мамо, а хто то такий?”, “Тату, а чому так є? Що то означає?”. Це один із перших моментів такої катехизації, навчання віри.

Думаю, що найбільшим спадком, який батьки залишають своїм дітям, є не якісь матеріальні блага, часом не потрібні дітям, а віра в Бога. Пригадую, як один вже старший чоловік у Аргентині колись сказав мені: “Якщо дати дитині великий маєток, а не дати віри в Бога, то вважай, що не дав нічого. Бо вона все втратить, і той спадок, який ти заробляв усе своє життя, може просто змарнувати. А як ти передав дитині віру в Бога, то навіть коли ти не дав їй великого земного достатку чи майна, ти дав їй ключ, інструмент, як все те, чого вона потребує, в чесний спосіб зможе здобути”. Тому-то є великий спадок, великий скарб віри, який ми мусимо передати своїм дітям.

“Мій тато дуже добрий…”

– Ким був для вас ваш батько?

– Я можу дуже багато говорити про свого батька. Але що мені назавжди запам’яталося і наклало дуже глибокий відбиток на моїй особі, це те, що мій батько дуже добрий. На нас, своїх дітей, він ніколи не підняв руки.

– А що з його науки запам’яталося найбільше?

Святослав Шевчук із батьком. Фото з сімейного архіву. 

– Як я отримав першу зарплату, тобто був уже не такий маленький (я тоді працював медбратом у залізничній лікарні в Стрию), і з тою першою зарплатою прийшов додому, це була подія для цілої моєї сім’ї. А мій тато сказав мені: “Знаєш, свою першу зарплату мусиш віддати на потреби інших, не можеш її сам для себе, для своїх потреб спожити. Тобто ти маєш зрозуміти, що той момент, той дар ти мусиш пережити разом із кимось”. Це мені дуже запам’яталося. Тут не йдеться лише про якісь гроші, що ти можеш за ті гроші купити, а йдеться про те, що подія першої зарплати є не лише твоєю приватною. Це був момент, коли я відчув себе справді дорослим, бо міг сам зробити щось доброго для інших. Це був для мене один із таких особ­ливих уроків мого батька.

– Чи був ваш батько “присутнім”?

– Я багато говорив про “великого відсутнього”, а мій батько був “присутнім” з нами в родині. Пам’ятаю, як ми дуже тривожилися, коли він затримувався, бо працював на залізниці. І коли ставалися якісь аварії, то він мусив їхати лагодити зв’язок на колії. Пам’ятаю той великий мир і спокій, який панував у моїй душі, коли батько повертався. Присутність тата в сім’ї була для мене завжди дуже важливою. Дякую Господу Богові за те, що мій тато і моя мама ще живі, що вони мають можливість дбати одне про одного і про нас, дітей!

Завжди, коли я приходжу додому, тато і мама найперше питають, чи мені щось треба, ніколи не хочуть відпускати з порожніми руками. Я кажу: “Тату, мамо, то вам більше потрібно, аніж мені”. Але є такий момент, така складова батьківства чи материнства, як піклування про своїх дітей і турбота, аби щось дати. Не йдеться про якісь конкретні речі, а про оте своє покликання чи завдання щось дати. Я часом беру те, що дають мені батьки, щоби перед­усім пошанувати оцю їхню потребу, оце їхнє глибинне відчуття, що вони повинні щось дати, щось зробити для своїх дітей.

– Чи є така особа, яку можете назвати духовним батьком?

– Є така особа, але дозволю собі не відкривати своїх секретів. Мені завжди було дуже важливо відкривати зміст тих чи тих своїх духовних пошуків у діалозі. Коли ти переживаєш якусь кризу, якийсь біль чи якесь нерозуміння, діалог із духов­ним батьком завжди дуже важливий. Бо коли людина сама намагається все зрозуміти, все вирішити, все залагодити, тоді вона поводиться  як сліпе котя. В діалозі з духовним батьком, який знає тебе, всі твої вади і всі твої сильні сторони, духовний пошук стає набагато зрілішим.

Хочу побажати всім тим, що читатимуть цю нашу розмову, насправді шукати духовного батька і порадника! Це дуже непросто сьогодні, набагато простіше знайти доброго сповідника. Але коли йдеться про духовний провід чи про духовне батьківство, це щось трохи більше. Бо ти тоді з тою особою справді дуже пов’язаний. І коли духовний батько тебе залишає чи помирає (а таке зі мною ставалося кілька разів), то ти відчуваєш дуже велику порожнечу. І дуже непросто часом знайти того, хто міг би тебе далі духовно попровадити. Але я справді хочу закликати всіх все ж шукати його, а знайшовши – шанувати і всі свої найважливіші життєві рішення приймати в діалозі, в спілкуванні з ним. Тоді можна набагато легше уникнути багатьох невдач, небезпек, помилок, душевних ран і духовних криз. Так набагато легше знаходити правильні рішення, робити правильні вчинки, правильні життєві кроки. Бо на своїй дорозі мусимо бачити перед собою когось, хто йде перед нами. Тоді ми набагато краще розуміємо, яким шляхом самі мусимо йти.

Про священний обов’язок

– Нині маємо багато викликів для батьківства. Один із них – чи добрий батько має відкупити сина від війська, а чи благословити, коли приходить час іти туди?

– Це тяжке питання. Думаю, що тут ми не можемо давати якихось спрощених відповідей, часом це дуже драматично. Але мусимо застановитися над тим, що в нас відкуплялися від усього, від чого тільки можна було, особливо коли якісь завдання чи покликання вимагали дуже великої жертви від людини. Сьогодні ми дуже багато говоримо про корупцію в нашій державі, корупцію на різних рівнях. Але треба собі чесно сказати, що корумпованими є ми всі! Саме через те, що дуже часто шукаємо дороги найменшого спротиву, а ті чи ті виклики чи навіть потреби, які представляє нам нинішня Українська держава, вважаємо чимось таким, від чого маємо відсторонитися. В нашій підсвідомості ще сидить твердження, що держава є зло, що вона є чужою. Ми занадто довго як народ жили в чужих державах... Мусимо зрозуміти, що свою державу маємо будувати самі, що мусимо закони своєї держави шанувати, і якщо потрібно – мусимо свою державу захищати. Це не тільки наше право, це наш священний обов’язок! Бо як не будемо цього робити, якщо ухилятимемося від виконання тих законів, приписів, які існують в нашій державі, якщо будемо відкуплятися, щоб їх обминути, то засвідчимо, що ми є народом, не гідним мати свою державу! Мені дуже хотілося б, щоб так не сталося.

Кажуть, хто не хоче підтримувати, годувати своє військо, той буде утримувати і годувати чуже. Якщо ми не хочемо посилати чи благословляти своїх дітей, щоб вони йшли в українське військо, будьмо певні, їх насильно заберуть у чуже. Так де-факто стається в Криму чи на інших окупованих територіях. Тому якщо ми не хочемо захищати чи не розуміємо цінності своєї держави, будемо жити в чужій.

Надзвичайно важливо, щоб ми усвідомили цінність тих дарів, які сьогодні маємо. Я переконаний, що вільна й незалежна Українська держава є даром Божим, що це не є тягар, від якого мусимо відкуповуватися. Це великий дар і цінність, тому ми повинні не тільки прийняти той дар, збагнути свою відповідальність за нього, а й зробити все, щоб його зберегти і розвинути.

Глава і Отець

– Ваш офіційний титул – Глава і Отець Церкви. Що означає на практиці Отець?

– Найперше це означає, що я маю дуже багато дітей, дітей нашої Церкви, які живуть по цілому світі. Це означає, що я відчуваю свій обов’язок щодо них, що я маю бути поруч. Коли владики покликали мене очолити нашу Церкву, то в своєму першому інтерв’ю я пообіцяв, що відвідаю всіх. Я невтомно відвідую наші парохії, наші єпархії, наші громади по цілому світу. Щиро скажу, що лише зараз розумію, якою великою є наша Церква. Вже шостий рік відвідую і ще всіх не відвідав, ще багато хто на мене чекає.

Дуже важливо, щоб наші люди по цілому світу відчули, що теж мають батька, мають до кого звернутися. А я зі свого боку, користуючись цією нагодою, хочу подякувати всім дітям нашої Церкви, нашим вірним в Україні і по цілому світу, які на мене чекають! Я вже казав, що батько має потребу розуміти і відчувати, що він потрібний всім своїм дітям, і мені мої вірні це чітко нагадують. Мені дуже приємно, що я можу послужити нашим людям, синам і донькам нашої Церкви.

Розмовляла Ольга Хворостовська

Джерела:   lvivpost.net

Воїни Христа Царя

17.09.2017р. Б. / Глава УГКЦ освятив храм Пресвятої Трійці Київської духовної семінарії в Княжичах (+VIDEO)

Слухати слова сьогоднішнього Євангелія було лячно, бо євангелист розповідає, як Ісус Христос зі своїми учнями увійшли до Єрусалимського храму. Милуючись чудовими розписами, чудовою різьбою, учні промовили до Нього: «Учителю, дивися, який гарний і чудовий цей храм!».

А Він до них каже: «Істинно кажу вам, каменя на камені тут не залишиться, який не був перевернений». Ісус Христос, не так, лишень, говорив про видимий храм, який вони оглядали, а Він говорив, перш за все, про себе, про своє Тіло, як про це нас навчає, євангелист Йоан. Він провіщав учням своє Пасхальне Таїнство, бо Він для того прийшов у Єрусалим, для того увійшов в той храм, щоби там бути відданим в руки нечестивців, бути розіп’ятим, вмерти на хресті і вкінці у славі воскреснути.

Такими словами розпочав своє проповідницьке слово Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав на Архиєрейській Божественній Літургії 16 вересня з нагоди освячення храму Пресвятої Трійці Київської духовної семінарії, що в Княжичах.

За словами проповідника, у євангельських пророцтвах про війни, про появу різних псевдоцерков, псевдорелігій і фальшивих пророків, ми споглядаємо на історію київської землі, історію України, історію мук і страждань Церкви Володимирового хрещення. «Можливо, сьогодні, в цей день, ми, як ніколи, розуміємо, що означають ті слова: «Хто витримає до кінця, той спасеться». Розповідаючи учням про випробовування, мабуть, Ісус Христос запрошував їх увійти разом із Ним в те Пасхальне Таїнство. Витримати до кінця означає йти за Христом до кінця, бути готовим разом із Ним витримати розп’яття, страждання, смерть і тоді в Ньому воскреснути», - пояснив Блаженніший Святослав.

На його думку, сьогоднішнє свято є святом воскресіння, святом перемоги Христа над злом в світі і остаточної перемоги Христа в його славному другому приході. «Повстання цього храму є знаком воскресіння Української Церкви на своїй рідній землі, - вів він далі. - Оцей тисячолітній корінь київського християнства, який намагалися знищити, зрубати, є живим. І сьогодні в цьому храмі і в цій духовній семінарії ми бачимо новий живий паросток, який підіймається до небес і сяє красою Христа, Його славою, Його воскресінням». Можливо, за його словами, історія нашої Церкви на Наддніпрянщині показує нам що той, хто з Христом страждає, за Нього вмирає, в Ньому знайде спасіння.

«Історія нашої Київської семінарії є дуже цікавою, до кінця невивченою і незнаною. Ми знаємо, що від самих початків християнства в Київській Русі наші монастирі, єпископські осідки, наші храми завжди були світочами науки і культури. Завжди в цих осередках кувалася тотожність, самобутність українського народу. Ми знаємо, в часи, коли наша земля була розділена між різними імперіями, її ділили на Правобережну і Лівобережну, наші владики, мої великі попередники, дбали про виховання і освіту, зокрема про освіту майбутніх священиків, які мали йти в народ і допомогти йому витримати до кінця в Божому Слові, силою Святого Духа, знайти спасіння і увійти у воскресіння», - зазначив Патріарх Церкви.

Розповідаючи про історію виникнення семінарії на київських землях, проповідник пригадав свого попередника Йосифа Велямина Рутського, який в 1626 році на різних соборчиках Київської митрополїі намагався дбати про духовенство, прагнучи заснувати латино-слов’янську колегію, яка би виховувала майбутніх священиків. «Семінарія, як інституція в нашому розумінні, повстає у другій половині XVIII століття і вона пов’язана із іменем Київського Митрополита Лева Шептицького і, зокрема, Ясона Смогоржевського. У 1776 році навіть чужа держава визнала і створила окремий декрет-конституцію про київську семінарію», - наголосив він.

Будинок цієї київської семінарії, збудованої в Радомишлі, у 1780-х роках є й понині. Зокрема в ньому існує середня школа і місцеві люди пам’ятають, що на подвір’ї семінарії митрополити будували катедральний собор Пресвятої Трійці. Але вони не встигли цього зробити, бо 25 березня 1839 року Українська Церква була ліквідована. Мешканці пригадують, що її фундаменти проіснували до 1930-х років минулого століття. Під час сталінських чисток вони були розібрані.

«Сьогодні збуваються мрії великих Київських митрополитів, великих будівничих хранителів душі українського народу», - наголосив Патріарх УГКЦ. У 2010-му році Блаженніший Любомир разом із нашими екзархами вирішили відновити цю древню семінарію. Першим кроком до цього було створення у Княжичах семінарійного передшкілля. А 2011-го року духовний провід Церкви вирішив відновити повноцінну духовну семінарію для всієї Київської митрополії. Тож сьогоднішня Київська семінарія існує для того, аби «покликання із східних і південних теренів могли знайти дорогу до священства».

«Цей храм є серцем семінарії і найважливішою навчальною аудиторією. Бути богословом означає добре молитися, пізнавати Бога в особистому стосунку, в молитві до Нього», - сказав Блаженніший Святослав.

Дякуючи доброчинцям храму, він подякував родині Оверків із Канади, які багато долучилися до того, аби він повстав. «Дорогі семінаристи, я вас прошу нехай девіз родини Оверків «пізнати, любити і служити» буде дороговказом для вашого життя і служіння. Пізнайте Бога в цьому храмі, полюбіть Його Єдиного в  Тройці і послужіть Його Церкві і нашому народові», - сказав Блаженніший Святослав.

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

16.09.2017р. Б. / Постанови Синоду Єпископів УГКЦ 2017 року

СВЯТОСЛАВ, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький Української Греко-Католицької Церкви, Високопреосвященним і Преосвященним владикам, всечесним отцям духовним, преподобним ченцям і черницям та мирянам помісної Української Греко-Католицької Церкви ПРОГОЛОШУЮ ТА ОПРИЛЮДНЮЮ

Вих. ВА 17/334

На славу Святої, Єдиносущної, Животворящої і Нероздільної Тройці,
Отця, і Сина, і Святого Духа,
і на добро ввіреного нам Божого люду. Амінь

БОЖОЮ МИЛІСТЮ
І В ПОВНОМУ СОПРИЧАСТІ
З РИМСЬКИМ АПОСТОЛЬСЬКИМ ПРЕСТОЛОМ

СВЯТОСЛАВ,
Верховний Архиєпископ Києво-Галицький
Української Греко-Католицької Церкви

Високопреосвященним і Преосвященним владикам,
всечесним отцям духовним, преподобним ченцям і черницям
та мирянам помісної Української Греко-Католицької Церкви

ПРОГОЛОШУЮ ТА ОПРИЛЮДНЮЮ

Постанови
Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви
Львів-Брюховичі, 03-12 вересня  2017  року Божого

1. Взяти до уваги стан виконання рішень Синоду Єпископів УГКЦ 2016 року.

2. Взяти до уваги звіт про діяльність комісій та відділів патріаршого рівня.

3. Взяти до уваги звіт про діяльність Патріаршої курії УГКЦ.

4. Прийняти звіт робочої групи із впровадження Стратегії розвитку УГКЦ до 2020 року.

5. Для покращення літургійного і молитовного життя в Українській Греко-Католицькій Церкві:

А. Доручити робочій групі для реалізації Стратегії’2020 у співпраці з Патріаршою літургійною комісією опрацювати пропозиції до душпастирських планів різного рівня задля оживлення літургійного і молитовного життя на особистому, родинному, парафіяльному, єпархіальному та всецерковному рівнях.

Б. Доручити Патріаршій літургійній комісії:

1) відповідно до постанови 18 Синоду Єпископів 2013 року, до наступного Синоду Єпископів УГКЦ опрацювати проект оновленого офіційного Місяцеслова УГКЦ;

2) опрацювати пропозиції до рубрик Божественної Літургії;

3) підготувати нову редакцію Молитовника для вірних УГКЦ на основі молитовника «Прийдіте поклонімся»;

4) опрацювати проект Катедрального уставу УГКЦ;

5) у погодженні з єпархіальними єпископами створити перекладацькі групи для підготовки літургійних текстів і перекладів на основі мовних груп (англійська, португальська, іспанська тощо);

6) опрацювати проект Літургійного довідника УГКЦ;

7) досліджувати нові потреби для оживлення молитовного і літургійного життя УГКЦ.

В. Відповідно до постанови 12 Синоду Єпископів 2005 року, створити там, де ще цього не зроблено, єпархіальні, а за потреби – також митрополичі літургійні комісії.

Г. Доручити Канонічному відділу Патріаршої курії у співпраці з Патріаршою літургійною комісією розробити Статути літургійних комісій (Патріаршої, митрополичих і єпархіальних) відповідно до приписів церковного права.

Ґ. Відповідно до постанови 7.Є.1 Синоду Єпископів 2015 року, просити єпархіальних єпископів видати необхідні розпорядження, щоб катедральні храми були взірцем літургійного благочестя нашої Церкви. 

6. Поблагословити подальшу роботу Патріаршої літургійної комісії УГКЦ над новим українським перекладом служебника Літургії святого Івана Золотоустого у співпраці з єпархіальними літургійними комісіями, результати якої належить подати на розгляд наступному Синодові Єпископів УГКЦ.

7. Встановити свято вшанування Матері Божої Неустанної Помочі. Доручити Патріаршій літургійній комісії УГКЦ опрацювати богослужбові тексти цього свята та запропонувати дату його святкування.

8. Обрати членами Постійного Синоду УГКЦ:

1) Преосвященного владику Богдана (Данила);

2) Преосвященного владику Теодора (Мартинюка);

3) Преосвященного владику Бориса (Ґудзяка).

9. Обрати заступниками членів Постійного Синоду УГКЦ:

1) Преосвященного владику Давида (Мотюка);

2) Преосвященного владику Ярослава (Приріза);

3) Преосвященного владику Венедикта (Алексійчука).

10. Обрати делегатом від Української Греко-Католицької Церкви на Папський Синод 2018 року Преосвященного владику Браєна (Байду), а його заступником – Преосвященного владику Володимира (Груцу).

11. Надати згоду на призначення всесвітлішого отця Андрія Максимовича адміністратором Патріаршої курії УГКЦ.

12. Надати згоду на призначення Преосвященного владики Василя (Тучапця) головою Відділу соціального служіння.

13. Надати згоду на призначення Преосвященного владики Михаїла (Бубнія) головою Патріаршої комісії у справах монашества.

14. Надати згоду на призначення Високопреосвященного владики Євгена (Поповича) головою Канонічного відділу.

15. Надати згоду на призначення Преосвященного владики Венедикта (Алексійчука) головою Патріаршої літургійної комісії.

16. Доповнити Артикул 54 Регламенту Синоду Єпископів УГКЦ параграфом такого змісту: «Отець і Глава Церкви, залишаючись головуючим і присутнім на Синоді, може делегувати іншому членові Синоду вести синодальні засідання».

17. Встановити, що керівники виконавчих підрозділів Патріаршої курії, заснованих Синодом Єпископів, призначаються Отцем і Главою УГКЦ за згодою Синоду Єпископів.

18. Прийняти звіт про стан суддівства в УГКЦ.

19. Прийняти звіт про роботу над помісним правом УГКЦ.

20. Затвердити з внесеними змінами Канони партикулярного права УГКЦ.

21. Затвердити з внесеними доповненнями Статут Синоду Єпископів УГКЦ.

22. Затвердити Положення про єпископа-емерита.

23. Затвердити Положення про Верховного Архиєпископа-емерита.

24. Затвердити з внесеними поправками та доповненнями Правильник проведення візитації єпархії, яку здійснює Глава Церкви.

25. Затвердити з внесеними поправками та доповненнями Правильник проведення візитації єпархії, яку здійснює єпархіальний єпископ.

26. Затвердити з внесеними поправками та доповненнями Правильник передання та прийняття єпархії у випадку призначення нового єпархіального єпископа.

27. Затвердити з внесеними поправками Статут Загальноцерковного фонду священичої солідарності.

28. Для покращення військового капеланського служіння в Україні:

А. Дати згоду на зміну назви Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України на «Департамент військового капеланства УГКЦ».

Б. Доручити Департаменту військового капеланства УГКЦ у співпраці з Канонічним відділом Патріаршої курії та Правничим відділом Канцелярії Верховного архиєпископа підготувати Проект Статуту Департаменту та подати на розгляд 2 (53) Сесії Постійного Синоду УГКЦ.

В. Доручити Департаменту військового капеланства у співпраці з Департаментом фінансів і майна здійснити необхідні кроки задля створення Фундації архистратига Михаїла з метою сприяння пошуку додаткових матеріальних ресурсів для здійснення капеланського служіння у Збройних силах та інших військових формуваннях України.

29. Взяти до уваги Звіт про стан будівництва Патріаршого центру в Києві.

30. Поблагословити діяльність Відділу соціального служіння Патріаршої курії УГКЦ.

31. Взяти до уваги стан опрацювання Напрямів супроводу священичих родин і формації дружин священиків.

32. Поблагословити подальшу роботу над  текстом Катехизму УГКЦ для молоді.

33. Взяти до уваги звіт Місії «Постуляційний центр УГКЦ».

34. Ухвалити нову редакцію Статуту Місії «Постуляційний центр УГКЦ» і просити Отця і Главу УГКЦ про його затвердження.

35. Провести VII Сесію Патріаршого Собору УГКЦ у 2020 році на тему «Еміграція, поселення і глобальна єдність УГКЦ».

36. Визначити головною темою Синоду Єпископів УГКЦ 2018 року тему «Боже Слово і катехизація». Відповідальними за підготовку головної теми призначити Преосвященних владик Петра (Стасюка) і Давида (Мотюка).

37. Провести наступний Синод Єпископів УГКЦ 2–11 вересня 2018 року у Львові-Брюховичах.

+ СВЯТОСЛАВ
Верховний Архиєпископ
Української Греко-Католицької Церкви

 + БОГДАН (Дзюрах),
Секретар Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
14 вересня 2017 року Божого

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ