ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! - СЛАВА НАВІКИ!
СЛАВА УКРАЇНІ! - СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, необхідність створення цього блогу зумовлена актуальною потребою захисту і плекання СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ у нашому, вельми зраненому багатьма незагойними гріховними ранами, протягом кількох століть поневолення, українському народі.

Іспит совісті (тест) для християнського подружжя

Іспит совісті для християнського подружжя

Вступ

Цей іспит совісті має на меті показати ідеал і шлях розвитку, вдосконалення в святості, до якої покликані християнські подружжя. Його слід читати вдумливо і з молитвою, не лише перед кожною сповіддю, але й тоді, коли приходять свята або настають особливі події – під час Великого Посту, реколекцій, в річницю укладення шлюбу, на перше Святе Причастя дітей, а також тоді, коли приходять періоди кризи, морального занепаду, котрі містять в собі небезпеку.

Його варто читати і для того, щоб усвідомити: у спільноті з Христом не буває безнадійних ситуацій, завжди знайдеться вихід, тому що “любити означає підніматися”. З Христом кожна християнська родина навіть з попелу може видобути жар любові, аби знову розпалити вогнище, біля якого буде тепло і затишно не тільки членам родини, але й тим заблуканим серцям, що засумнівалися в існуванні вічного Добра на землі.

Християнське подружжя є таїнством

Христос-Господь щедро поблагословив цю багатогранну любов, що виникла з божественного джерела любові й була встановлена на зразок єдності Його з Церквою. Як колись Бог першим уклав зі своїм народом союз любові та вірності, так і тепер Спаситель людства і Наречений Церкви виходить назустріч християнським пoдругам через святе таїнство Подружжя. І надалі перебуває з ними, щоб у подружжі чоловік та жінка любили одне одного у взаємодаруванні й непроминальній вірності, – так, як Він сам полюбив. (Gaudium et spes, 48)

Християнин, котрий позбавляє своє подружжя релігійного і сакраментального характеру, ранить або вбиває в собі Любов Всевишнього, тобто чинить гріх.

• Чи я свідомий релігійного характеру свого подружжя?
• Чи поглиблюю в собі свідомість того, що через Таїнство сам Христос увійшов в подружнє життя і прагне в ньому залишитися?
• Чи я поглиблюю і живлю в собі свідомість того, що через Таїнство сам Христос увійшов в подружнє життя і прагне в ньому залишитися?
• Чи я піклуюся про те, щоб наше подружжя все більше єдналося в Бозі?
• Чи я молюся про поглиблення нашої єдності й подружньої любові?
• Чи я нехтую спільною молитвою, спільною участю в Євхаристії, спільним читанням Святого Письма?
• Чи я не нехтую читанням католицьких книг про подружжя?
• Чи я піклуюся про наявність в будинку релігійних символів (розп’яття, образів), чи розміщую їх у відповідному місці ?
• Чи я не занедбую релігійні елементи річниці прийняття Таїнства шлюбу (Служба Божа, Святе Причастя);
• Чи я усвідомлюю, що подружнє життя має бути однією з доріг освячення, а родина - школою любові до Бога, людей, Батьківщини.

Подружня спільнота любові

“І присягаюсь тобі в любові, … а також, що не покину тебе аж до смерті”. Любов має багато вимірів. Це не лише еротичне почуття, це, перш за все, бачення вартості, повага, піклування, відповідальність і відданість. Любов - це мистецтво, котрому можна і потрібно вчитися все життя. Любов кожного дня оживлюється дрібницями, значення яких люди сучасної епохи повинні особливо цінувати (культура, доброзичливість, ввічливість).

• Чи я допускаю егоїзм, піклуючись про власний добробут, власну частку, не рахуючись з іншою стороною?
• Чи я не звожу слово “наше” до слова “моє”? (в подружжі все має бути “наше”).
• Чи я помічаю зміни духовного стану іншої сторони, чи не залишаюся байдужим до ситуацій, які викликають цей стан (хвороба, втома, нервова напруга)?
• Чи я знаю “больові точки” в характері свого чоловіка чи своєї дружини? Чи, знаючи їх, завдаю болю – навмисно або через брак делікатності?
• Чи я однобічно і самовільно не вирішую справи сім’ї і дому? Чи я беру на себе в дусі жертовної любові частину домашньої роботи, проблем і турбот дня, чи, навпаки, впроваджую розподіл: “скільки ти, стільки й я”?
• Чи я не залишаю за собою сміття і бруд, вважаючи, що “він”, “вона” прибере (ванна, попіл від цигарок, незастелене ліжко тощо)?
• Чи через свої лінощі і байдужість я дозволяю себе обслуговувати?
• Чи не марную часу в соціальних мережах, в онлайн-іграх, за безцільним переглядом інтернет-сторінок і т.п. ?
• Чи не шукаю віртуальних знайомств, пригод, зраджуючи цим свою половинку?
• Чи я не замикаюся в таємничому ображеному мовчанні, чи я мовчки не гніваюся, не пояснюючи, про що мені йдеться?
• Чи я молюся за свого чоловіка/жінку? Чи я перепрошую Бога за його/її гріхи?
• Чи я намагаюся побачити свої провини під час криз подружнього життя?
• Чи я дякую Богові за радості життя і подружнього спілкування?

Відповідальність батьківства і материнства

“Подружжя і подружня любов за своєю природою прагнуть до народження і виховання нащадків. Діти є найдорогоціннішим даром подружжя… Тому справжня оцінка подружньої любові і весь сенс сімейного життя полягають в тому, щоб чоловік і дружина … були готові мужньо співпрацювати з любов’ю Творця і Спасителя, котрий через них постійно збільшує і збагачує свою родину”.  (Gaudium et spes, 50)

• Чи я не ставлюся до подружжя як споживач, використовуючи його лише для розрядки своїх фізіологічних потреб і отримання задоволення?
• Чи ми без особливих причин не відкладаємо народження дітей?
• Чи причиною народження дитини не є тільки власне задоволення і власні цілі?
• Чи ми без особливих причин не обмежуємося мінімальною кількістю дітей (1-2)?
• Чи я безвідповідально, без поважних причин звертаю увагу на єдину дитину, не враховуючи складностей виховання та її майбутньої долі (“хвороба єдиної дитини”);?
• Чи я не ховаю за високими матеріями слабкодухість, егоїзм і страх, не зважаючи на Бога і Божественне Провидіння?
• Чи я не висловлююся погано про багатодітні сім’ї?
• Чи я віддаю Богові на молитві питання щодо кількості дітей та про те, щоб відкласти на якийсь час зачаття нової дитини? Чи шукаю в цьому Божої волі?
• Чи я знаю про існування природних методів розпізнавання плідності, які при необхідності (згідно причин вказаних в Humanae vitae) можуть допомогти відкласти зачаття дитини? Чи користаю з цих методів згідно Божої волі?
• Чи я в поглядах і практичному житті рахуюся з природою інтимного подружнього життя, яку також представляє в своєму вченні Церква?
• Чи з радістю ми приймаємо також і “незаплановану” дитину?
• Чи у статевому співжитті ми не використовуємо контрацепції (механічної та фармацевтичної)?
• Чи я усвідомлюю моральне зло процедури “in vitro” (ЕКЗ) та її згубний вплив?
• Чи у випадку безпліддя вміємо покірно прийняти Божу волю, не вдаючись до неморальних методів вирішення проблеми? Чи допускаємо думку про адопцію (усиновлення)?
• Чи я допускаю намір знищення зачатої дитини?
• Чи я не намовляв/ла прямо чи опосередковано до переривання вагітності?
• Чи я погоджувався/лася на вбивство зачатої дитини?
• Чи я не схвалював/ла і підтримував/ла такі злочини?
• Чи я рахуюся з католицькою етикою, приймаючи рішення в сфері прокреації (відтворення потомства), чи керуюся тільки вказівками і порадами лікаря?
• Чи в сумнівних з моральної точки зору ситуаціях я не уникаю поради духовного наставника або католицького сімейного консультанта?
• Чи в невдачах і труднощах я не бунтую проти Бога, чи не відмовляю Йому в довір’ї, замість того, щоб наближуватися до Розіп’ятого Ісуса?

Виховання дітей і самовиховання

“Діти, а зрештою, і всі ті, які знаходяться в родинному колі, легше знайдуть дорогу до шляхетності, спасіння і святості, якщо прокладати його буде приклад батьків і родинна молитва. Чоловік і дружина, обдаровані батьківством і свідомі завдання, яке несе в собі цей дар, старанно виконають свої обов’язки відносно виховання, особливо релігійного, бо ці обов’язки стосуються, перш за все, них самих”.

• Чи я виявляю свою зацікавленість та чуйність до дитини після її народження?
• Чи я узгоджую засади і методи виховання дитини зі своїм чоловіком/дружиною?
• Чи я не ставлюся до дитини як до власності, забуваючи, що вона є дитиною Божою і нашою (не моєю)?
• Чи не вважаю себе в сфері виховання найвищою і безпомилковою інстанцією, чи не гордую вказівками педагогіки, душпастирів і Євангелія?
• Чи я не підриваю авторитет чоловіка/дружини в очах дитини?
• Чи я не задобрюю дитини за допомогою дорогих подарунків і вдоволення примх?
• Чи я пізнаю темперамент, характер і позитивні чи негативні схильності власної дитини, чи застосовую своєчасно відповідні виховні засоби?
• Чи я безконтрольно не віддаю дитину під вплив третіх осіб, особливо тих, які викликають недовіру в чоловіка чи дружини (теща, дитячий садок, тощо)?
• Чи я не ригористичний, тобто чи не ставлю дитині занадто високі вимоги, чи не занадто суворо караю, чи не створюю навколо неї атмосферу напруги і страху?
• Чи я не викликаю в дитині вибух спротиву, ставлячи перед нею непослідовні вимоги, перебуваючи в стані гніву, роздратування, нетерпеливості?
• Чи я не псую дитини надмірною любов’ю і пестощами, не ставлячи їй вимог, не вимагаючи від неї бути обов’язковою, не навчаючи її жертвувати своїми інтересами?
• Чи я цікавлюся творчістю і шкільними справами дитини?
• Чи цікавлюся, як моя дитина використовує інтернет? Чи вчу її відповідальності та розважливості у віртуальному світі, чи розповідаю про можливі загрози?
• Чи контролюю кількість часу, який дитина проводить за комп’ютерними чи телефонними іграми? Чи знаю зміст цих ігор?
• Чи я знаходжу час на те, щоб поговорити з дитиною, піти з нею на прогулянку, на природу?
• Чи я постійно піклуюся про атмосферу доброзичливості, безпеки і любові?
• Чи я прагну розширювати межі свободи дитини, привчаючи її до відповідальності?
• Чи я не нехтую тим, щоб змалку вводити дитину в релігійне життя (молитва, біблійні розповіді, церква, катехизи)?
• Чи я достатньо підкреслюю словом і вчинком, що Бог і релігія - це дійсно найвищі вартості (ієрархія цінностей)?
• Чи я не примушую дітей до релігійної практики, не показуючи їм релігійних і моральних вартостей, а застосовуючи накази і покарання?
• Чи я не примушую дітей до релігійних практик, які не виконують самі батьки (молитва, Служба Божа, Св. Причастя, сповідь)?
• Чи я намагаюсь збільшити вразливість дитини до морального добра і зла (формування сумління)?
• Чи я достатньо показую дитині вартість добра, чи сам не допускаю “маленькі грішки”, такі як обман, хитрість, шахрайство, крадіж, егоїзм, лінь?
• Чи в присутності дітей я не судив/ла людей, факти і події не по-християнському?
• Чи я не наполягаю на виборі дітьми напрямку навчання, стану чи фаху згідно з власними бажаннями та амбіціями?
• Чи я достатньо показую своїми словами і вчинками першість духовних справ і вічності по відношенню до земних благ?
• Чи в нашій сімейній бібліотеці є християнська література?
• Чи я не занедбую насичення неділь і свят релігійним змістом (крім Служби Божої - вивчення Святого Письма, молебні тощо)?
• Чи я не зменшую значення елементів і релігійного настрою в переживанні Першого Причастя, Різдва, Великодня тощо?
• Чи я не ставлюся легковажно до спільних сімейних зустрічей і молитов перед їжею та після неї?
• Чи я не даю дітям поганий приклад аморальними словами, судженнями, поглядами і поведінкою (цинізм, розбещеність, пияцтво тощо)?

Спільнота любові

Любов “перевищує суто еротичну схильність, котра має егоїстичний підхід, і незабаром трагічно зникає”.

• Чи я прискіпливо не досліджую причини “чорного дня”, тим самим поглиблюючи депресію?
• Чи я не відкидаю в запалі образи жести примирення, допомоги, ніжності?
• Чи в розмовах і дискусіях я не роздратовуюся, чи не підвищую голос, чи не вживаю принизливі епітети і лайливі слова?
• Чи після конфлікту я не ношу в серці гнів і образу, не прагнучи примирення, незалежно від того, хто правий?
• Чи я не намагаюся будь-якою ціною доводити свою правоту і наполягати на ній?
• Чи я залишаю іншій стороні можливість “зберегти своє обличчя”?
• Чи я не вражаю самолюбство чоловіка/дружини, підкреслюючи свою правоту: “Ага! Бачиш - я мав (мала) рацію!” ?
• Чи я не радію приниженню і поразці чоловіка чи дружини?
• Чи я не створюю вдома незатишну і напружену атмосферу (“чіпляюся” до всього, дріб'язковість)?
• Чи в життєвих конфліктах і ускладненнях я не шукаю тільки провину іншої сторони?
• Чи я цікавлюся професійними справами та успіхами чоловіка чи дружини?
• Чи я не набридаю похвальбою про власні досягнення?
• Чи я не підкреслюю свою “вищість” на рівні інтелекту, освіти чи “соціального походження”?
• Чи я знаходжу слова вдячності і похвали за докладені зусилля в праці, за щось зроблене вдало і зі смаком (прикрашення дому, вибір вбрання, зачіски, приготування їжі)?
• Як часто я вживаю слова “будь ласка”, “дякую”, “вибач”?
• Чи, не зважаючи на втому і турботи, я зберігаю спокій, доброзичливість, хороший настрій?
• Чи я не належу до числа тих, які демонструють витонченість і доброзичливість лише “на людях”?
• Чи я піклуюся про спільні вечірки і розваги (подорожі, прогулянки, відвідини тощо)?
• Чи я не забуваю про сімейні урочистості, такі як річниця укладення шлюбу, іменини, ювілеї?
• Чи я не виражаю принципово свою розчарованість недоліками іншої сторони, викликаючи враження, що “справу безнадійно програно”?
• Чи я пам’ятаю, що поточні конфлікти найлегше розв’язати за допомогою слова, жесту примирення і чулості (поцілунок)?
• Чи я не випоминаю старі гріхи, невиконані обіцянки?
• Чи я виявляю піклування, розуміння і терпеливість по відношенню до своєї дружини під час вагітності?
• Чи я надмірно не вихваляю чужих дружин чи чоловіків перед своєю (своїм)?
• Чи я достатньо працюю над зміною і вдосконаленням своєї особи згідно з настановами Євангелія?
• Чи я достатньо молюся про єдність нашого подружжя та взаємну любов?
• Чи я не ставлюся легковажно до збагачуючої ролі сімейних спільнот (формаційні групи християнських подружжів)?

Наступне коло родинної спільноти: родичі і друзі

Слід пам’ятати, що зв’язки з батьками первинні по відношенню до подружніх зв’язків. Тому треба приймати існування цих зв’язків і в чоловіка, і в дружини. Але кожна із сторін має відчувати свій подружній обов’язок і більше вкладати душу в нову сім’ю. Бо ж “покине чоловік батька свого і матір свою, і пристане до дружини своєї”.

• Чи я поважаю батьків і родичів свого чоловіка чи своєї дружини?
• Чи я не даю їм негативної оцінки, чи не відзиваюся про них зневажливо?
• Чи я поважаю почуття любові іншої сторони до батьків і родичів?
• Чи у вирішенні важливих подружніх справ я не залежу від батьків?
• Чи я дозволяю батькам втручатися в справи сім’ї?
• Чи я не створюю з батьками “спільний фронт” боротьби з чоловіком чи дружиною?
• Чи я не ізолюю себе від батьків іншої сторони, не надаючи їм дружніх знаків уваги (відвідини, подарунки, участь в родинних святах)?

Спільність в матеріальній площині

Подружній любові і єдності має служити і спільність матеріального добробуту, а це означає, що гріхом є знищення цієї спільності.

• Чи я прагну створення спільного бюджету, чи узгоджую основні витрати, чи я говорю і думаю про гроші, як про “наші”?
• Чи я не вимагаю від чоловіка чи дружини дріб’язкових розрахунків у атмосфері недовіри і підозрілості?
• Чи я з незадоволенням не дорікаю за малий заробіток?
• Чи я не насаджую думку про нечистий заробіток?
• Чи я безвідповідально і марнотратно не витрачаю гроші на розкоші (вбрання, алкоголь, гостини)?
• Чи я не примушую іншу сторону до принизливих прохань про гроші на повсякденні потреби родини?
• Чи я не висловлюю свої погляди і чи не чиню так, ніби матеріальні цінності відіграють провідну роль в збереженні й розвитку подружньої любові (“Я їй все даю, то чого ж вона ще хоче”)?
• Чи я підтримую на дусі чоловіка чи дружину в складних ситуаціях, невдачах і матеріальних втратах (зменшення заробітної плати, крадіжка, втрата)?
• Чи я не віддаю всі сили і час для матеріального збагачення за рахунок моральних, релігійних, культурних і виховних цілей?

Спільність любові в подружньому співжитті

Подружній любові і єдності має служити подружнє співжиття. “Любов особливо виражається і доповнюється відповідним подружнім актом. Таким чином, акти, за допомогою яких чоловік і жінка з’єднуються одне з одним інтимним і чистим шляхом, є порядними і гідними”. З цього випливає, що гріхом є порушення засади такої інтимної любові і негідне її пережиття.

• Чи я не пропагую, чи не виправдовую “вільну” любов?
• Чи я рахуюся з совістю і моральним правом в цій площині, чи не ставлюся до неї як до сфери необмеженої свободи і свавілля?
• Чи не вважаю чуттєві переживання сутністю і метою подружжя?
• Чи не висловлюю поглядів і чи не чиню так, ніби для істинної любові достатньо віддати тільки тіло?
• Чи, плануючи подружній акт, я рахуюся зі станом здоров’я і настроєм дружини/чоловіка?
• Чи я рахуюся з культурою, скромністю і делікатністю в подружньому співжитті, чи не забуваю про те, що чоловік чи дружина - це особа, а не річ чи знаряддя?
• Чи я не нав’язую пози, дії і жести, що ганьблять гідність людини і християнина?
• Чи я працюю над дисципліною і самоконтролем в своїй чутливості, щоб заради любові примушувати себе до самопожертви, коли це необхідно?
• Чи я не стаю джерелом спокуси для чоловіка чи дружини?
• Чи я не отруюю себе та іншу сторону ревнощами і безпідставними підозрами?
• Чи я не зав’язую навіть “безневинні” флірти (особливо на роботі чи відпочинку)?
• Чи я, не рахуючись з думкою чоловіка чи дружини, приймаю знаки уваги зі сторони начальника чи колег по роботі (подарунки, машини, ресторан тощо)?
• Чи я не листуюся за спиною чоловіка чи дружини?
• Чи я цілеспрямовано і потай не вирушаю на довгий час з дому (відрядження, відпустка, виїзди за кордон тощо)?
• Чи у разі запізнення я повідомляю про це домашніх?
• Чи я не входжу в небезпечну круговерть: компанія співучасників пияцтва, потім - пошук “пригод” і подружні зради?
• Чи я пробачаю недосконалість, вади і гріхи своєму чоловікові (своїй дружині)?
• Чи після пробачення і примирення я не згадую старі гріхи і падіння?
• Чи я не погрожую розлученням, чи не роблю до нього кроки?
• Чи я усвідомлюю велику моральну шкоду “розлучення”?
• Чи я не вигадую, чи не перебільшую причини для визнання шлюбу недійсним в церковному суді; чи безпідставно не вдаюся до сепарації?
• Чи я відчуваю відповідальність за духовну та матеріальну долю іншої сторони після відходу чоловіка/дружини?

Виховання любові

Молодих необхідно, перш за все в лоні сім’ї, відповідно і своєчасно вчити про гідність завдань і мети подружньої любові, щоб, шанобливо ставлячись до цнотливості, вони могли в певному віці перейти від перебування в чистоті під час заручин до подружжя.

• Чи я прагну створити атмосферу, в котрій розвивається і зріє багатогранна любов Бога і людини?
• Чи я навчаю словом і прикладом, що любов Бога і різні форми любові людини є найвищими моральними цінностями?
• Чи я надаю любові першість по відношенню до справедливості?
• Чи я виховую вразливість дітей до любові Бога, а також до страждань і потреб людей?
• Чи я навчаю в щоденних ситуаціях і конфліктах мистецтву любові (прощенню, жертовності, ввічливості, повазі до інвалідів, недужих, старих)?
• Чи я борюся з різними проявами егоїзму в собі і в дітях?
• Чи я не нехтую свідомим вихованням дітей по відношенню до любові еротичної і подружньої, чи не відкладаю його?
• Чи в певному періоді я роблю спроби поступово роз’яснити вікові проблеми в атмосфері щирості, натуральності й простоти?
• Чи я виправляю фальшиві й аморальних думки, оцінки і погляди в розмовах, читаннях, при прослуховуванні чи перегляді радіо- і телепрограм (вистав, фільмів тощо)?
• Чи я не зберігаю книжки, журнали, газети, що мають шкідливий вплив, чи не допускаю їхнє придбання або чи без пояснення причин не сварю дитину з цього приводу?
• Чи я не створюю атмосферу беззастережного табу або ж надзвичайної терпимості й байдужості до інтересів дитини (читання, перегляд фільмів, товариство, подорожі, виїзд на природу тощо)?
• Чи я показую сенс, вагомість і релігійні підстави дошлюбної і подружньої чистоти (Непорочність)?
• Чи я спокійно і доброзичливо вказую на небезпеку і спокуси, а також на випадки, що загрожують цнотливості (наївність, самовпевненість, погане товариство)?
• Чи я не дозволяю дітям позбавлятися скромності і сором’язливості, котрі стоять на сторожі цнотливості?
• Чи я приділяю достатньо уваги вихованню культури і скромності в одязі дочок?
• Чи я навчаю дітей остерігатися сліпого дотримування моди, чи вчу їх відповідальності за спокушування та згіршення інших (поведінка та одяг дітей)?
• Чи не буває так, що я не вмію і не хочу (для "святого спокою") в крайніх ситуаціях сказати рішуче “ні”?
• Чи я не справляю на дітей поганий вплив, розповідаючи вульгарні анекдоти або сміючись на розповідями інших?
• Чи не справляю на дітей поганий вплив словами чи негідною поведінкою, розраховуючи на те, що вони не розуміють і не чують?
• Чи я цікавлюся тим, з ким діти підтримують дружні зв’язки?
• Чи я знайомлюся з друзями своїх дітей, чи запрошую до себе додому?
• Чи я хочу якомога раніше познайомитися з хлопцем своєї дочки чи дівчиною свого сина?
• Чи я не виявляю до молоді брак довіри або ж, навпаки, завелике довір`я?
• Чи я не дозволяю дітям пізно повертатися, перебувати в сумнівних компаніях, здійснювати подорожі вдвох, їздити автостопом, виїжджати на курортний відпочинок, за кордон, тощо, не будучи впевненими в їхній моральній витримці?
• Чи в питаннях статевого виховання я консультуюся з душпастирями чи іншими компетентними особами католицького віросповідання?
• Чи я веду розмови на тему священицького і чернечого покликання?
• Чи я не ставлю дітям перепони в реалізації духовного покликання?
• Чи я молюся про виконання Божої волі всіма домашніми?

Опрацьовано на основі книги: Malgorzata I Jan Wilk “Rachunek sumienia malzonkow

Текст створено за матеріалами сайту: CREDO

Редакція і оформлення сл.Б. Леоніда.

ПРИМІТКИ

адопція = (усиновлення) ? прокреація ?  = (відтворення потомства).
Надприродне усиновлення (адопція) – покликання людини до участі у внутрішній таємниці Бога. 

Немає коментарів:

Дописати коментар