ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! - СЛАВА НАВІКИ!
СЛАВА УКРАЇНІ! - СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, необхідність створення цього блогу зумовлена актуальною потребою захисту і плекання СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ у нашому, вельми зраненому багатьма незагойними гріховними ранами, протягом кількох століть поневолення, українському народі.

СТАТТІ, ДОСЛІДЖЕННЯ, РОЗВАЖАННЯ

Первородний гріх і його наслідки в житті подружжя
(рукопис від 29.03.2013р.Б.)

Отже, спочатку, замість передмови, можливо, варто познайомитися і сказати, що автор, це - засновник усіх п'яти однойменних блогів під назвою katekhytyka (...,-2,-3,-4,-5) в адресному рядку. Він же й катехит парафії Преображення Господнього, м. Кам'янське, Донецького Екзархату УГКЦ. Він же є й спів-адміністратором парафіяльного сайту preobrazhennja.org.ua А ще він той, хто гараздий давати усім поради, але сам для себе, геть безпорадний.  Ви можете називати його хресним ім'ям - Леонід, або ж просто - катехит, чи якщо хочете на літературне псевдо - Vyshkvarok.

І тим не менше, він прагне ділитися з усіма вами своїми духовними надбаннями, чверть-столітнім досвідом взаємин з Господом Богом і ближніми, заради Божої любові. Він, що багато подорожував по усіх теренах України, мав щастя зустрічатися й спілкуватися, з неординарними і непересічними, а навіть знаменитими людьми і, зокрема (згідно з хронологією) з: славної пам'яті Петром Дужим (1990р.Б.), сл.п. Василем Іванишиним
(1994р.Б.), блаженної пам'яті Мирославом-Іваном Любачівським (1995р.Б.), бл.п. Павлом Василиком (1996р.Б.), бл.п. Софроном Дмитерком (1996р.Б.), бл.п. Софроном Мудрим (1997р.Б.), бл.п. Юліаном Вороновським (1997р.Б.), ... та багатьма іншими, від яких всотав у себе, немов та губка, стільки, скільки зміг, з огляду на свій, вельми обмежений та куций розум. А ще він є відкритим на спілкування з вами і сподівається на ваші зауваження, конструктивну критику, мудрі поради у коментарях блогу.

Він звертається з пропозицією до потенційного читача і закликає його взяти участь у цьому "дослідженні" через читання Святого Письма, роздуми, розважання і молитви.

ПЕРЕДМОВА

"ЛЮБОВ – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!"
(ІКор.13,4-8)

Отже, ЛЮБОВ. Любов, це - чеснота, яку здобувається за поміччю Божої ласки і, разом з тим, зусиллям волі кожної людини та чину милосердя, через самопожертву і самодарування.

Багато з нас, православних християн, прагнуть Її понад усе, але... осягнути не можуть, не спроможні, бо не вміють любити. Тобто прагнуть бути любленими, але самі любити не можуть. Це трапляється з різних причин, зокрема через неправильне виховання або його відсутність. Кожен з нас, від перших днів по народженні, має завдаток любові, подібно до зернятка гірчиці, яке може колись, за сприятливих обставин, вирости у велике дерево, тобто має саме в собі весь потенціал для того, щоб стати великим, але... за несприятливих обставин лишиться тим же, мізерним зернятком, недозрілим та інфантильним, "ні до якого доброго діла - не придатним", безплідним.

Багато-хто з нас, обираючи для себе подружній стан як покликання, має саме таку - інфантильну й недозрілу любов, а згодом, коли вогонь кохання починає затухати і гаснути, розуміє, що щось пішло не так, як мріялось чи бажалось на початку.

Та все ж, не варто ставити на собі і на своєму подружжі масного хреста, навпаки, треба негайно, чимшвидше прийти до Любові, так, до Господа нашого, Ісуса Христа, і навчитись від нього любити так, як Він полюбив нас, кожного з нас. Бо Він - Істина, бо Він - Любов, бо Він - Щастя.

Отже, ІСТИНА, є - не ЩО, а ХТО! ЛЮБОВ, є - не ЩО, а ХТО! ЩАСТЯ, є - не ЩО, а ХТО! В Ньому, водночас є, як реальна дійсність - ВСЯ ПОВНОТА усіх прагнень і задушевних мрій кожної людини, під сонцем. І Він кличе всіх і кожного, у різний спосіб і час, і чекає, чекає, чекає...

«...Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий.» (Мт.11,28-30)

Автор цього "дослідження" колись мав проблему з дикцією, тому або зовсім не говорив у компанії своїх ровесників, або дуже мало і стисло, тобто короткими фразами чи висловами на зразок: "так"; "ні"; "не знаю"; "гаразд", тощо. Коли ж, Всемилостивий Господь, зволив розв'язати йому язика його, то й потім ще лишалася ця проблема вислову думки, але не тоді, коли проповідував Слово Боже чи катехизував когось, а тільки коли говорив сам від себе, або ж щось писав. Тож і тепер він ще має де-які залишки з тієї проблеми мовлення і вислову, а зокрема їх видно з повторів у тексті, своєрідного дублювання того, про що вже писав раніше... 

Для того, щоб менше "дублювати" себе самого, автор вирішив за краще надати, вам тут, інформацію щодо ПЕРШО-причини або ж джерела наших негараздів, а саме ПЕРВОРОДНОГО гріха як такого, щоб вже не повертатись до цієї теми, а рухатись далі у нашому дослідженні "... його НАСЛІДКІВ У ЖИТТІ ПОДРУЖЖЯ".

Отже, ласкаво просимо прочитати наступну статтю написану за матеріалами сайту РАДІО ВАТИКАН:

"Слід розрізняти між первородним гріхом наших прабатьків Адама і Єви і первородним гріхом, який успадкували всі ми. У першому випадку це – здійснений первородний гріх, а в другому - отриманий. Первородний гріх, скоєний Адамом і Євою, був актом гордині. Наші прабатьки, спокушені  дияволом, уявили себе на місці Бога, тобто претендували на те, щоб замість Нього вирішувати, що є добро, а що - зло. Бог заборонив людині їсти плід з дерева пізнання добра і зла: «бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш», - попередив Бог (Бут. 2,17).

Дерево пізнання добра і зла символізує нездоланну межу людини як сотворіння. І цю межу необхідно визнавати і поважати з надією на Бога. Людина залежить від Творця, вона підкоряється законам сотворіння і моральним правилам, що регулюють використання свободи.

Первісний гріх людини полягає у непослуху заповідям Бога і  браку довіри до Його благості. І кожен людський гріх також несе в собі це подвійне клеймо: непослух Богу і брак довіри до Його доброти.

Первородний гріх спричинив за собою численні наслідки: Адам і Єва, не послухавшись Бога, втратили Його дружбу, благодать, якою вони сяяли і яка уподібнювала їх до Бога.  Вони стали непокірними і по відношенню до самих себе, а також порушилися їх відносини з іншими. Люди втратили владу духа над тілом: вони побачили себе нагими і відчули необхідність захищати свою гідність примітивним одягом. З моменту гріхопадіння відносини між чоловіком і жінкою стали напруженими: Адам і Єва відразу ж почали звалювати провину один на одного. У їх відносини увійшли хіть і взаємне поневолення.

Втративши єдність з Богом, джерелом життя, люди прирекли себе на смерть і на всі обставини, які до неї готують, тобто страждання, незручності, хвороби. Таким чином смерть увійшла в історію людства.

Адам і Єва стоять біля витоків людського роду. І так само, як із зараженого джерела може виходити тільки заражена вода, людство, зіпсоване гріхом, породжує таке ж зіпсоване людство. Це і є отриманий первородний гріх, який усі люди успадковують.

Що стосується передачі гріха Адама і Єви потомству, то в Старому Завіті немає явних тверджень про це, але концепція передачі первородного гріха присутня в Книзі Буття і в наступних книгах Святого Письма: у них показано, що непослух прабатьків породив не тільки фізичні і матеріальні плачевні наслідки , але й моральні: ненависть, помсту, жадібність, заздрість, розпусту і так далі.

Вчення про первородний гріх чітко окреслене в Новому Завіті. Святий Павло пише, звертаючись до Римлян: «як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили" (Рим. 5,12). І ще: «Бож ми перед тим обвинуватили юдеїв і греків, що вони всі під гріхом» (Рим. 3,9). Саме тому всі люди потребують порятунку, який  дарований тільки Ісусом Христом: «Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої, 24 і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі: 25 якого видав Бог як жертву примирення, в його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх» (Рим. 3,23 і далі).

Вчення про первородний гріх займало важливе місце у християнській катехизації із самого початку існування Церкви. А першим, хто на основі трьох аргументів розробив доктрину про первородний гріх, став Святий Августин. Цими трьома аргументами є Святе Письмо (Книга Буття і Послання святого апостола Павла, про що ми вже говорили); практика хрещення немовлят, яка була, безумовно, заснована на переконанні  в тому, що діти з'являються на світ не в стані невинності, а в стані гріха, і, нарешті, універсальний досвід зла і болю, який свідчить про загальну вину, співучасником якої є кожна людина.

Доктрина святого Августина стала одним із стрижневих аспектів католицького богослов'я. У свою чергу, святий Тома Аквінський відображає її в своїх творах, ставлячи більший акцент не на схильності до зла, а на відсутності освячуючої благодаті (передбаченої Богом для всіх людей).

Процитуємо Компендіум Катехизму Католицької Церкви:
«Людина, спокушена дияволом, дозволила, щоб в її серці померла  довіра до Творця і, послухавшись його, побажала стати «як бог» без Бога, а не жити за волею Божою (Бут. 3,5). Так Адам і Єва відразу втратили - і для себе, і для всіх своїх нащадків - первозданну благодать святості та праведності».

Первородний гріх, у якому народжуються всі люди, - це стан втраченої первозданної святості та праведності. Цей гріх «отримано» нами, а не «здійснено»; це - стан від народження, а не особистий вчинок. З причини єдності роду людського, він передається від Адама до нащадків разом з людською природою, «не наслідуванням, але продовженням роду». Ця передача залишається таємницею, яку ми не можемо до кінця зрозуміти.

Внаслідок первородного гріха людська природа, не будучи зіпсована повністю, пошкоджена в своїх природних силах і схильна до незнання, страждання, влади смерті, схильна до гріха. Ця схильність називається похіттю.


Після першого гріха світ виявився затоплений гріхами, однак Бог не покинув людину у владі смерті, але, навпаки, таємничим чином передрік - в «Першоєвангеліі» (Бут 3,15), - що зло буде переможене, а людина - піднята з занепалого стану. Це - перше сповіщення Месії Спасителя. Тому гріхопадіння буде навіть названо щасливою провиною, оскільки «заслужило настільки славного Відкупителя»."


Якщо ви уважно читали цю, назагал, чудову статтю, то напевно звернули увагу на де-які протиріччя не скільки в словах вислову, як у змісті чи в глузді сказаного Автором статті від сайту Радіо Ватикан, а саме там, де йдеться про провину, автор акцентує увагу на множині (винуватців), а не на одній особі винуватця, адже Єви ще не було, коли Бог дарував Адамові Заповідь щодо "дерева пізнання добра і зла". Помилка Автора в тому, що він узагальнює відповідальність за ГРІХ, а Господь, навпаки, виносячи вирок осуду, конкретизує на кожній особі, саме як індивідуальну провину, а не спільну. Це, ніби дрібничка, але вона має архіважливе значення щодо наслідків і, не лише для нашого "дослідження", а й практичного застосування у подружньому житті для побудови спільноти любові.

Що ж до "мови думки і вислову", то на цю, вельми важливу тему, в нас ще йтиметься далі, але дещо пізніше....

ЧАСТИНА ПЕРША "ПОЧАТКИ"

У цьому дослідженні ми не ставимо собі за мету пізнати всі наслідки, а лише де-які з них, насамперед  ті, що стосуються взаємовідносин всередині спільноти, тобто подружньої пари, бо вона є основою для сім'ї, родини і нації.

Тож спробуймо поглянути крізь призму післяпасхального періоду сотеріологічного часу, щоб спостерегти від "початків" динаміку Божої любові в акті сотворення людини.

Дар свобідної волі, свободи вибору - тягне за собою відповідальність за наслідки того чи іншого вибору. Але не тільки й не лише це, а й ту правду, що Милосердний Господь, ділиться з людиною владою, оскільки творить її володарем над іншими творіннями: "Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над птаством небесним, над скотиною, над усіма звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі." (Бт.1,26). Дав Господь, разом з владою над всіма живими творіннями, завдання людині, але після того, як зазначено у 27 вірші, гармонію любові людини у подружжі: "чоловіком і жінкою сотворив їх". Тобто та, своєрідна екологія серця людини, у гармонійних відносинах подружньої пари, мала на меті поширитися назовні, на всі створіння, а й на цілу землю: "підпорядковуйте її собі" (Бт.1,28).

Важливою правдою є також те, що друга історія, яка оповідає "про початки" і належить до ягвістичної традиції, не тільки не суперечить першій історії, але навпаки доповнює і деталізує, підтверджуючи те, що згадано у попередній розповіді, у загальних фразах і поняттях.

Це подібно, що й ми, оце зараз разом з вами, як допитливі учні, що не вдовольняються загальними поняттями, наданими в дитячій біблійній історії "про початки", а прагнемо збагнути більш детальну інформацію, щоб не тільки краще розуміти самих себе у Божому Задумі, не лише віднайти ключ (причину) занепаду особи людини і втрати гармонії відносин у стосунках: людина => Бог, людина => ближній, а й для практичного застосування у своєму дочасному житті, бо ж ми не "слухачі-забутьки", а виконавці Слова.?!

Напевне саме тому й біблійний Автор (чи со-Автор), подає другу історію "про початки", спонукуваний Святим Духом Божим, написати ширшу оповідь для глибшого розуміння читачами Божого Плану щодо людини та сенсу її буття, через детальне висвітлення взаємин від початку: "в собі самій" => "в Бозі" => "в подружжі" і... => "назовні".

Отже, Бог сотворив людство "шостого" дня, а "сьомого відпочив" і, знову "восьмого" дня творить людину, так, ніби не вдовольнився попереднім результатом "творіння"... Звісно ж, це не так, але при поверхневому читанні цих рядків складається саме таке враження, а коли читаємо наступні слова: "Тоді Господь Бог сотворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою" (Бт.2,7), то виходить так, ніби попередньої розповіді "про початки" не існувало, а тільки щойно після "сьомого дня відпочинку", Бог творить людину і, до того ж поки-що не цілу, а ніби частину цілості людини, тобто тільки чоловіка, а жінки ні. Та все  ж тут акцентується увагу не стільки на деталях сотворення як таких, скільки на взаєминах у спільноті.

Тож для нас, щоб успішно дослідити причини, саме ця, "друга" розповідь, містить ключ до розуміння істини. Отже тут і далі ми будемо дуже уважні у вивченні кожної, на перший погляд, дрібної деталі, щоб нічого не пропустити та не зійти на манівці власних домислів або ж, ще гірше - впасти в якусь єресь.

1). Деталь перша: Господь поселяє чоловіка в едемі і дає йому одну єдину Заповідь, як правило чи як своєрідне обмеження, як гарт віри і довір'я чи як випробування любові: "З усякого дерева в саду їстимеш, з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того ж самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш".

2). Деталь друга: у наступному віші, Бог, ніби схаменувшись, говорить: "Не добре чоловікові бути (одному) самому; сотворю йому поміч, відповідну до нього" (Бт.2,15-18). Отже бачимо, що жінки ще нема, а Заповідь вже є, вже дана чоловікові до зберігання.

3). Деталь третя: Наступні події, описані в рядках віршів 19 і 20, викликають в нас, щонайменше подив, бо Господь творить "з землі всіляких польових звірів...", щоб чоловік дав їм усім (і кожному) свої імена: "як саме чоловік їх назве, кожне живе створіння, щоб воно так і звалось".

4). Деталь четверта: "...але для чоловіка не знайшлося помочі,  йому придатної. Тоді Господь Бог навів глибокий сон на чоловіка, і коли він заснув, узяв одне з його ребер і затулив те місце тілом. Потім з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка. І чоловік сказав: «Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка.» 24. Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом" (Бт.2,20-24).

5). Деталь п'ята: Господь творить ПОДРУЖНЮ ДЕЛЬТУ:
І саме вона, оця DELTA, була, є і завжди буде еталоном взаємовідносин у Таїнстві подружжя, подібно до Пресвятої Тройці, в епіцентрі любові якої була сотворена людина на образ і подобу Божу. Взаємин, на зразок Христа й Церкви...

Далі буде... (ШАНОВНІ ЧИТАЧІ, прошу ВАС про милосердя до мене, бо рукопис дослідження написаний чотири роки тому, але набираю я його дуже повільно, бо досі не навчився як слід працювати на клавіатурі, тож... текст набирається одним пальцем і забирає купу дорогоцінного часу...)

Немає коментарів:

Дописати коментар