ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! - СЛАВА НАВІКИ!
СЛАВА УКРАЇНІ! - СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, необхідність створення цього блогу зумовлена актуальною потребою захисту і плекання СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ у нашому, вельми зраненому багатьма незагойними гріховними ранами, протягом кількох століть поневолення, українському народі.

субота, 29 квітня 2017 р.

29.04.2017р. Б. / Що треба знати про час від Великодня до П’ятдесятниці?

З Великодньої неділі розпочинається п’ятдесятиденний період, який спочатку називали П’ятидесятницею, а пізніше, коли це слово зарезервували для самого п’ятдесятого дня після Пасхи, Великоднім часом.

Віддавна цей період розглядали як один суцільний святковий день: іще Тертуліан називав його «найрадіснішим часом» – laetissimus spatium. Упродовж усього терміну не постили й не схиляли колін. Великодня неділя відкривала період, який був одною «великою неділею», «тижднем тижнів» (св. Василій Великий) і закінчувався неділею П’ятидесятниці.

У старозавітні часи свято П’ятидесятниці (п’ятдесятий день після юдейської Пасхи) належало до трьох головних урочистостей юдаїзму поряд із Пасхою та святом Кучок. Походження його, як і інших давньоєврейських свят, було аграрне. Книга Левіт (Лев 23, 9) наказує жертвувати цього дня перші плоди землі. Подібні приписи знаходимо також у книгах Вихід (Вих 34, 22; 22, 16) і Второзаконня (Втор 16, 9). Давні хлібороби вірили, що врожай залежить не так від їхньої власної праці та завбачливості, як від прихильності богів. Так і виник звичай приносити богам у жертву перші плоди. Ізраїльтяни перейняли цей звичай у жителів Ханаану і жертвували перші плоди Господові Святої Землі – Богові Яхве. В апокрифічній книзі Ювілеїв день складання перших плодів названий святом Седмиці, а у Другій книзі Макавеїв (2 Мак 12, 32) уперше з’явилася назва «П’ятидесятниця». Для Йосипа Флавія і рабинів це був «заключне свято» – тобто те, яке завершувало цикл юдейської Пасхи.

Незадовго до народження Христа в юдаїзмі відбулася «історизація» традиційних свят: свято П’ятидесятниці було пов’язане з даруванням Закону на Синаї, а осіннє свято Кучок – із сорокарічним перебуванням Ізраїлю в пустелі після виходу з Єгипту. Ще раніше Пасху пов’язали з виходом із Єгипту. Втім, святкування П’ятидесятниці як «дня Тори» усталилося пізніше – десь наприкінці І століття, коли вже не існувало Храму. Раніше ж цей день розуміли як «свято Завіту» в широкому сенсі (з Ноєм, Авраамом, Яковом та, нарешті, з Ізраїлем через Мойсея, що й сталося на Синаї).

Період п’ятдесяти днів після Великодня зберіг значення у християнстві, де переживається як одна magna dominica (велика неділя). Розділення колись єдиної П’ятидесятниці відбулося внаслідок вирізнення свят Вознесіння Господнього (цього року – 25 травня) і самого дня П’ятидесятниці. Сталося це на Сході в 300–390 рр. З V століття на Сході й Заході вже відоме свято Вознесіння Господнього – вознесіння Ісуса на небесний престол. «Правила святих апостолів» (документ, написаний у Сирії в IV столітті) наказують на сороковий день після Великодня святкувати Вознесіння, а на п’ятдесятий – Зіслання Святого Духа. Літургійні реформи після II Ватиканського собору підтвердили статус П’ятидесятниці як фінального свята, «печаті Пасхи».

У неділю П’ятидесятниці (цього року – 4 червня) Церква святкує Зіслання Святого Духа на апостолів і Церкву. У Римському Месалі 1970 р. цю подію вписано у Великодній контекст: підкреслено зв’язок між наданням Духа з місією Сина, Його Смертю і Воскресінням. Саме зіслання Святого Духа стало вінцем і завершенням пасхального таїнства, здійсненої Христом справи нашого спасіння. Особливо виразно ця думка висловлена у префації дня П’ятидесятниці.

Літургія Великоднього періоду містить глибоку богословську ідею. Підкреслено єдність ікономії спасіння. Бог, Який звертався до Мойсея, відкрився в Ісусі Христі. Літургійний рік досягає кульмінації у Великодню ніч, але не зупиняється на ній. Період П’ятидесятниці – це розвиток благодаті Пасхальної Неділі, а її плід – зіслання Святого Духа. Так П’ятидесятниця дозволяє осягнути порядок Божого Одкровення й етапи історії спасіння. Христос проголосив: «Ліпше для вас, щоб Я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, – пришлю його до вас» (Йн 16, 7). У такий спосіб Ісус представляє Себе Предтечею Духа Святого, а дія Святого Духа розвиває й завершує ікономію Слова Божого. Метою ікономії спасіння – зішестя Святого Духа. Слово стало тілом, щоб ми могли прийняти Духа Святого (св. Афанасій).

Тетяна Трачук

Джерела: kmc.in.ua
Фото: novosti.kh.ua

четвер, 27 квітня 2017 р.

27.04.2017р. Б. / Папа Римський на TED розповів про майбутніх нас і революцію ніжності: кілька тез виступу (+VIDEO)

Папа Римський Франциск записав виступ для конференції TED, темою якого обрав «Майбутні ви».

"Мені дуже подобається назва "Майбутні ви", тому що коли я дивлюся у завтрашній день, він заохочує почати діалог сьогодні, подивитися на майбутнє "через себе", розповів Папа Франциск.

"Майбутні ви" означає, що прийдешнє твориться із різних "я", із зустрічей, оскільки життя вирує через наші стосунки з іншими. За останні кілька років я переконався, що існування кожного сильно пов'язане з іншими людьми: життя – це не час, який поступово минає, життя – взаємодія".

"Ніхто з нас – не острів, не автономне й незалежне "я", відділене від решти. Ми можемо збудувати майбутнє лише стоячи пліч-о-пліч. Рідко про це задумуємося, але все пов'язане між собою. Ми маємо відновлювати наші зв'язки… Осуд, який я тримаю у серці на сестру чи брата, відкрита незалікована рана, непробачена образа, злість, яка тільки ранить мене – це все бій, який я несу у собі, іскра глибоко в моєму серці, яку потрібно погасити, перш ніж вона стане полум'ям, що залишить тільки попіл по собі".

"Багато хто вірить, що щасливого майбутнього неможливо досягти. Усі труднощі можна подолати, якщо не зачиняти двері навколишньому світові. Щастя може проявити себе як дар гармонії між цілим і кожною його частиною. Навіть наука – ви знаєте це краще, ніж я, вказує на розуміння реальності як місця, де кожен кожен елемент поєднується і взаємодіє з рештою".

"Як чудово було б, щоб у час, коли ми відкриваємо далекі планети, ми б відкривали і потреби наших братів і сестер, що перебувають на наших орбітах. Як чудово було б, якби солідарність – це прекрасне й часами незручне слово – не просто передбачало соціальну роботу, а стало ключовим аргументом в ухваленні політичних, економічних і наукових рішень, а також у взаєминах між людьми, народами й країнами". 

"Лише виховуючи дітей у дусі справжньої солідарності ми зможемо подолати "культуру марнотратства", що стосується не тільки їжі й товарів, а й насамперед людей, яких виштовхують на узбіччя наші технологічні системи, які ставлять на перше місце продукти, що їх виготовляє людина, а не саму людину".

"Солідарність – той термін, що його багато хто хотів би викреслити зі словника. Однак солідарність – не автоматичний механізм. Її не можна запрограмувати чи управляти нею. Це добровільна реакція, що народжується у серці кожного з нас". 

"Якось Ісус розповів одну притчу, щоб допомогти нам зрозуміти різницю між байдужими і тими, хто піклується про інших. Це притча про доброго самарянина. Коли Ісуса запитали: "Хто мій ближній? Про кого я маю подбати?" – він розповів історію про чоловіка, який став жертвою нападу: його пограбували, побили й покинули на дорозі. Його побачили священик і левіт – двоє дуже впливових на той час людей, але пройшли повз, не зупинившись, щоб допомогти. Невдовзі тим шляхом проходив самарянин. Побачивши побитого чоловіка, який лежав на землі, він не проігнорував його так, наче там нікого не було. Йому стало шкода, і співчуття спонукало його діяти. Він полив на рани безпомічного чоловіка оливу й вино, привіз до найближчої оселі і з власної кишені заплатив за те, щоб ним опікувалися".

"Притча про доброго самарянина – це притча про сучасне людство. Людське життя вкрите ранами, бо все крутиться довкола грошей і речей, а не людей. І люди, які називають себе "достойними", часто не дбають про інших, залишаючи тисячі людей, цілі народи на узбіччі".

"Для християн майбутнє має ім'я, і звучить воно Надія. Мати надію не значить бути наївним оптимістом і не звертати уваги на трагедію, що спіткала людство. Надія – це чеснота серця, яка не замикається у темряві, не живе минулим, не старається жити тільки сьогоднішнім, а здатна побачити день завтрашній. Надія – це двері, які ведуть у майбутнє. Надія – це скромна, потаємна насінина життя, з якої поступово виростає розлоге дерево. Це наче невидимі дріжджі, на яких росте тісто, і які надають присмаку всім аспектам життя. І вона всесильна, бо досить крихітної іскорки, що плекає надію, щоб зруйнувати мури пітьми". 

"Думка, якою я поділюся з вами, стосується революції ніжності. Що ж таке ніжність? Це любов, яка наближається і стає реальною. Це рух, що починається з серця і сягає очей, вух і рук. Ніжність означає дивитися очима, щоб бачити іншого, і слухати вухами – щоб чути іншого, щоб слухати дітей, убогих, тих, хто боїться майбутнього. Слухати мовчазний плач нашої спільної домівки, нашої хворої, забрудненої Землі. Ніжність означає задіювати свої руки й серце, щоб заспокоїти іншого, подбати про тих, хто потребує опіки".

"Ніжність – це шлях для найсильніших, найхоробріших чоловіків і жінок. Ніжність – це сила, а не слабкість. Це стежка солідарності, стежка смирення. Я хочу сказати це чітко й голосно: що більше влади у ваших руках, тим сильніше ваші дії впливають на людей і тим смиренніше ви маєте діяти. Інакше влада знищить вас, а ви знищите інших". 

"Майбутнє людства – не тільки в руках політиків, визначних лідерів чи великих компаній. Так, вони справді несуть чималу відповідальність. Але майбутнє насамперед у руках тих людей, які бачать в іншій людині її "я" і сприймають себе як частину "нас". Ми всі потребуємо одне одного".


Джерела:      life.pravda.com.ua

Департамент інформації УГКЦ

середа, 26 квітня 2017 р.

26.04.2017р. Б. / Як навчитися прощати? Поради Глави УГКЦ (+VIDEO)

Поради Патріарха УГКЦ Блаженнішого Святослава про те, як нам, християнам, навчитися прощати, висловлені ним в ефірі інтерактивного проекту «Відкрита Церква» на Живому ТВ 24 квітня.

- Прощення – не означає прийняття неправди. Коли ми прощаємо, то не миримося зі злом, а навпаки, ми його декларуємо і називаємо злочинця злочинцем. Але коли ми прощаємо, то це означає, що ми зло викидаємо насамперед зі свого власного серця.

-  Прощати здатен той, хто духовно вищий і духовно сильніший. Прощати означає перемагати зло.

-  Прощення - не означає звільнення від відповідальності за злочин. Справедливе покарання є необхідною складовою до примирення. Бо інакше, як ми тоді можемо говорити про належну повагу до жертв злочинів, належну сатисфакцію їхніх кривд, якщо відповідно до засад справедливості, той хто їх скривдив - не понесе заслужену кару.

-  Щодо рідних і друзів, які підтримують кремлівську політику, то, насамперед, не потрібно на них тримати зла, а потрібно молитися за них. Їм потрібно простити. Бо вони теж є жертвами московської пропаганди. Однак, потрібно бути свідками правди і говорити правду про кривди, нанесені Україні.

-   Якби у відповідний час відбувся подібний процес, як в Нюрнберзі - акт засудження комунізму, можливо сьогодні не було би цієї війни, яка ведеться проти нас. Саме через те, що свого часу правда не була сказана, а злочин не був виявленим і засудженим, він продовжує наносити криваві смертельні плоди.

-  Засудження злочинної поведінки помагає нам відмежувати від неї і її ніколи не наслідувати, а жити в правді і діяти по-справедливості. Тому, гадаю, доки ми будемо ховатися перед правдою і шукати компромісів із власним сумлінням, доти будемо проявляти безхребетність і більше того, ми будемо співучасниками злочину.

-  Злість висушує душу. Той, хто злиться або плекає у своєму серці ненависть, діє проти справжньої людської природи. Бо людина – сотворена на образ і подобу Божественної любові, яка нам дає сили і надихає.

- Замало перемогти ворога, замало перемогти війну, а потрібно перемогти «над війною», тобто усунути глибинні причини, що спричинюють найбільше зло і найбільш безглузде використання людських ресурсів, яким є війна.

- Тільки людськими силами неможливо побороти зло! Неможливо тільки по-людськи навчитися прощати чи бути переможецем над війною. Але з Богом – все можливо! Християни надіются не так на свої людські здатності, а на силу Божу, яка оздоровляє серце і допомагає нам бути вільними від ненависті і війни.


понеділок, 24 квітня 2017 р.

24.04.2017р. Б. / «Мир є вершиною і плодом зустрічі із воскреслим Христом», − Глава УГКЦ на Томину неділю (+VIDEO)

Сьогодні, в неділю після Пасхи, ми згадуємо таку подію: на восьмий день після свого воскресіння Ісус Христос приходить до своїх учнів через замкнені двері, шукаючи віри одного зі своїх поки-що невіруючих апостолів – апостола Томи. Христос показує цьому апостолові свої руки й ноги, рани на своєму прославленому воскреслому тілі, дарує своїм учням радість побачити воскреслого Христа, присутнього між своїми апостолами. А вінцем цієї зустрічі із воскреслим Христом є оця ісповідь віри невіруючого перед тим апостола Томи: «Господь мій і Бог мій!»

Такими словами 23 квітня звернувся Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав під час проповіді на Архиєрейській Божественній Літургії в Патріаршому соборі Воскресіння ГНІХ. З Главою Церкви співслужив владика Йосиф, Єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ.

На думку проповідника, дві події (подія воскресіння Христового, яку ми святкували минулого тижня, коли побачили, як Христос вийшов із запечатаного і закритого гробу, і сьогоднішня подія, коли Христос приходить до своїх учнів через закриті двері) − глибоко пов’язані. Більше того, одна подія пояснює зміст іншої події. 

«Сьогодні ми бачимо, що коли Христос воскрес із мертвих, то Він не воскрес сам. Подія воскресіння не стосувалася лише його єдиного. У воскреслому Христі воскресає усе людство», − пояснив Глава Церкви. Він в своєму воскресінні зійшов аж до дна аду і зламав та відкрив усі двері − усе що відчужує людину від Бога.

Так само і сьогодні Він приходить до своїх учнів крізь замкнені двері, щоби їх відкрити і дати їм силу зустрітися із воскреслим Господом, а відтак вийти у світ й хрестити усіх людей в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, аби нести благовість Євангелія про відпущення гріхів, силою того Духа, якого Він сьогодні їм дарує.

«Христос долає усяке відчуження людини від Бога, долає закриття людини перед Богом, символом якого є замкнені двері, за якими ховаються апостоли, − додав він. − Закрита людина перед Богом − чітко відображена в стані апостолів, які чекають на свого воскреслого Спасителя». Тож, за його словами, Ісус перший робить крок назустріч тому, хто є закритим, дає йому руку і можливість торкнутися його воскреслого тіла, відкриває людину і дає їй можливість перестати боятися, міняє страх на радість.

На переконання проповідника, вершиною і плідом цієї зустрічі є мир. Аж три рази зустрічається в сьогоднішньому Євангелії слово «мир». Йдеться про мир, який є плодом єднання Бога і людини, мир, що є переміною внутрішньої дійсності людини, мир, який усуває страх, і тоді людина, відкриваючи себе світові, може його дарувати іншим.

Далі Предстоятель УГКЦ зауважив, що такий образ учня, який закритий і чекає свого власного воскресіння у вірі, є образом кожного з нас: «Сьогодні Церква заохочує кожного з нас зустрітися із воскреслим Христом, зробити свою дорогу у вірі. Бо дуже часто в сьогоднішньому світі навіть ті, які звуть себе християнами, через страх перед тим світом, жорстокою дійсністю, заради порятунку себе, своїх переконань і свого життя, закриваються. Ми думаємо, що в такому закриті нам безпечніше, але Христос сьогодні кличе нас до чогось цілком іншого». Ісус, як вів він далі, запрошує нас здійснити шлях у вірі: «Він перший виходить нам на зустріч і ламає усі двері, за якими ми себе закриваємо до того світу, до якого Він нас посилає».

За словами Блаженнішого, сьогодні в Україні, коли подивимося на її зранене суспільство страхом війни і проаналізуємо ті суспільні процеси, що відбуваються внаслідок тяжкої дійсності, яка є перед нами, спостерігається процес відчуження. «Люди, щоби захистити себе перед жорстокими кривавими обставинами, ніби намагаються врятувати себе, відчужуючись від своєї держави, суспільства, один від одного, від Господа Бога і своєї Церкви. Сьогодні Христос долає це відчуження, закликає нас в мирі вийти назустріч Богові, який до нас приходить і бути носіями миру і перемоги: того миру, який дає тільки Христос, тої перемоги, яку Христос привносить в наше життя, як єдиний і остаточний переможець смерті і всякого зла», − сказав Глава УГКЦ.

Далі проповідник закликав вірних: «Давайте відкриємо наші двері до Христа! Сьогодні наприкінці Літургії ми поділимося пасхальним хлібом, артосом, що освятили минулого тижня, як символ прославленого воскреслого Тіла нашого Спасителя. Це є ніби запрошення, яке Христос звернув до свого учня кажучи: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до Мого боку. І не будь невіруючий, але віруючий». Тому сьогодні, причащаючись Тіла і Крові нашого Спасителя, отримуючи пасхальний хліб в наші руки, відкриймося йому і скажіть: «Ти єси Господь мій і Бог мій».


неділя, 23 квітня 2017 р.

23.04.2017р. Б. / Сьогодні – іменини Папи Францика – Хорхе Маріо Берґольйо

Сьогодні, 23 квітня, коли за новим календарним стилем вшановується пам’ять святого мученика Юрія, припадають іменини Святішого Отця Франциска, адже ім’я «Франциск» кардинал Хорхе Маріо Берґольйо прийняв уже після вибору на Наступника святого апостола Петра. Іспанською мовою ім’я Юрій звучить як Хорхе.

З давніх-давен у християнській традиції прийнято відзначати свято Небесного Покровителя, приклад якого для людини, що носить його ім’я, стає немовби життєвим кредо. Як кожне ім’я, так і хресне ім’я Хорхе, тобто Юрій, включає в собі задум Божого Провидіння, що виражає свідчення та служіння для Церкви й Божого люду.

Святого мученика Юрія почитає Церква Сходу й Заходу. У Церквах візантійської традиції його називають великомучеником, переможцем та чудотворцем. Святого Юрія найчастіше зображають як воїна, який перемагає дракона, що символізує боротьбу добра проти зла, яку повинна вести кожна людина, якщо хоче бути вірною Христові.

Складаємо Папі Францискові щирі побажання, підносячи молитви до Всемогутнього Бога, щоб обдарував його ще довгими роками життя і щедрими дарами Святого Духа для якнайкращого сповнення нелегкого служіння «утверджувати братів у вірі» – доручення, даного Спасителем святому Петрові та його наступникам під час прощання з апостолами у контексті пасхальних подій. Саме про молитву він просить всіх, з ким зустрічається при різних нагодах.

субота, 22 квітня 2017 р.

22.04.2017р. Б. / 5 причин почекати до шлюбу

Це всього лише кілька прикладів того, що людина оснащена механізмами для захисту любові та сексуальності від зловживань з боку… самої себе. Якщо ми хочемо заохотити молодих людей жити в цнотливості, то потрібно насамперед зробити іспит совісті зі свого власного ставлення до сексуальності.

Виявляється, не так легко достукатися з посланням про чистоту до підлітка, переконаного, що: «Не варто чекати, це нічого не змінить», «У нинішній час…», «Тому що ми любимо один одного…», «Чому так багато шуму? Це моя особиста справа!», «Я віруючий, але з приводу чистоти маю свою думку» тощо.

У батьків, у стресі, виникають різні ідеї вирішення цієї проблеми. Часто, попри об’єктивну правоту, безуспішні. На жаль, у питанні сексу (і не тільки) справджується приказка: «З підлітком можна мати або рацію, або стосунки». Виявляється, що аргументи, навіть слушні, але неправильно подані, — спрацьовують, як куля в стіну. Чому? Ось кілька прикладів неефективного втручання.

«Але ж ми любимо одне одного…»

Традиціоналісти: «Ви мусите з цим почекати, бо всі так роблять». Вони забувають, що кожне нове покоління намагається побудувати власний світ, тому підліток найбільшим ворогом вважає традиції, з якими бореться усіма можливими способами. Посилання на традицію приречене на провал попри об’єктивну правоту. Отже, ми залишаємося зі своє рацією, але не маємо стосунків.

Моралізатори: «Є десять заповідей, шоста й надалі залишається в силі». Тут немає дискусії. Забувають про те, що молода людина часто перебуває в фазі кризи віри. Дитяча релігійність уже не працює, а власні, живі стосунки з Богом ще не розвинені. Посилання на заповіді може тільки поглибити кризу й бунт, а часто також почуття вини, якщо молода людина має проблеми з порнографією і не знає, як боротися з цим. Знову ж таки, маємо рацію, але не маємо стосунків.

Сором’язливі: «Про це не говорять, це табу. А дітей лелека приносить». Вони хотіли б уникнути цієї теми в надії: «очі не бачать, серце не плаче». Але забувають, що сексуальність — одна з головних тем у групі однолітків, отже, в цьому випадку відмовляються від порозуміння з дитиною з дуже важливого питання.

Вікторіанці: «Секс — це болісне, соромне, нечисте заняття, яке служить лише обов’язку продовження роду». Вони намагаються представити негативне бачення сексу в надії, що дитина, присоромлена й достатньо знеохочена,сама вже не захоче діяти. Вони забувають, що засоби масової інформації наповнені зовсім іншим змістом і показують секс як найголовнішу річ. Батьківський голос перестає викликати довіру, бо діти думають, що батьки просто неосвічені.

Псевдосучасні: намагаються попередити проблему і підкидають у наплічник презервативи. Вони нав’язують дітям сексуальність, відірвану від любові та відповідальності, через що наражають підлітків на негативні наслідки у вигляді хоча б емоційних травм, нездійснених очікувань і багато інших.

Свідки: «Ми зберегли чистоту до шлюбу, так що й ти можеш». Вони пишаються тим, що виграли власну боротьбу за чистоту, і їм здається, що вони мають право очікувати того ж від своєї дитини. Свідчення — це велика сила, але тільки тоді, коли вони не нав’язуються іншій людині примусово, ставлячи при цьому себе на п’єдестал, бо тоді ефект буде зворотній.

Інтелектуали: залишають порадники для підлітків, ніби випадково, у різних місцях. Вони очікують, що діти дізнаються про все з книжок, бо самі почуваються некомпетентними або просто бояться і соромляться дивитися своїй дитині‑підлітку в очі й говорити відкрито.

Невротичні: так бояться сексуальної ініціації своєї дитини що, кожну розмову використовують як нагоду застерегти від жахливих наслідків дошлюбного сексу. Постійно питають, чи насправді дитина зберігає чистоту, і не вірять у запевнення, що так.

Такий підліток настільки змучений батьківськими повчаннями, що нарешті наважується на секс, аби раз і назавжди закрити рота батькам.

Це лише деякі з неефективних ідей для захисту дітей від раннього початку статевого життя.

Крім того, працює старий добрий принцип, що корова, яка багато реве, дає мало молока. Сьогодні серед молоді модно хвалитися сексуальними подвигами, але в більшості випадків вони залишаються деклараціями і прихованими бажаннями. Як допомогти молодим людям, як ефективно спілкуватися з ними, щоби вони не відкидали наших аргументів?

Чому варто почекати

Ранній початок статевого життя насправді має шерег негативних наслідків — біологічного, психологічного, соціального і духовного характеру. Замість того, щоб зосереджуватися на них і лякати дитину вагітністю, пеклом і ярликом розпусника, краще показати цінність сексу як ексклюзивної, фантастичної зустрічі двох люблячих людей.

Це буває важко, бо раптом з’ясовується, що ми самі ставимося до сексу далеко не як до великого Божого дару. Якщо батьки вважають секс чимось брудним, необхідним, примусовим, важким, нечистим — то не зможуть ефективно заохочувати дитину до стриманості.

Секс у задумі Творця має дві функції: продуктивну і створення зв’язку, і на практиці остання виявляється складнішою, ніж перша. Секс зміцнює стосунки, любов, близькість між двома людьми. Це печатка винятковості, ексклюзивності відносин, а також те, що відрізняє подружню любов від дружньої. Для віруючих людей повний статевий акт зарезервований для шлюбних відносин.

Багато молодих людей вважають це непотрібними, застарілими правилами. Чи насправді це так? Статевий акт охоплює всю людину, фізично, психічно і духовно. Ось кілька аргументів ставитися до сексу як до ексклюзивного подарунка.

1. Імпрінтинг, або Правило першого поєднання

Перший статевий акт дуже сильно закарбовується в нашій сексуальній та емоційній пам’яті. В усіх наступних контактах людина підсвідомо намагається відтворити досвід першого.

Багато людей під час шлюбної ночі з коханим чоловіком або дружиною не можуть позбутися звичок поведінки з попередніми партнерами. Тіло вчиться певного типу задоволень (або травм!) і реагує відповідно до цього зразка. Зміна іноді буває дуже важкою, а іноді й просто неможливою.

2. Емоційна пам’ять

Стосується всіх почуттів, переживань, емоцій, пов’язаних із сексуальністю. Це дуже потужний досвід, який моделює наше переживання емоційного аспекту сексуальності. Наша пам’ять у цій царині все вважає важливим — навіть якщо ми маємо іншу думку з цього приводу

3. Закон важкого повернення

Тіло вчиться задоволення. Хотіло би щораз більше і потім важко повернутися до невинних поцілунків, якщо вже спробували більш витончених пестощів. Тому наречені мають такі труднощі в боротьбі за чистоту. Тіло швидко вчиться нових відчуттів і хоче більше. Такий закон природи і його треба прийняти як те, що сонце світить опівдні.

4. Різниця в очікуваннях чоловіків і жінок

Їхні сексуальні потреби різняться. Молоді чоловіки хочуть сексу заради сексу, задля приємності, почуття власної сексуальної спроможності, само прийняття себе як коханця, захоплення з боку дівчат. Молоді жінки в світі сексу більше очікують стосунків, близькості, любові, ніжності, а сексуальне задоволення для них щось вторинне. Ця різниця в очікуваннях призводить до багатьох непорозумінь навіть у найближчих стосунках.

5. Втеча від близькості

Відбувається навіть у розвинених стосунках. Це звучить парадоксально, але якщо відносини зміцнюються, народжується більша близькість, емоційна інтимність, — деякі люди почуваються ніяково і хочуть втекти. Один із найпоширеніших механізмів втечі — секс.

Стосунки перестають поглиблюватися та розвиватися гармонійно — попри початок сексуального співжиття, — чого пара не може повністю зрозуміти. Секс у цьому випадку захищає від надмірної близькості, а не творить зв’язок

* * *
Це всього лише кілька прикладів того, що людина оснащена механізмами для захисту любові та сексуальності від зловживань з боку… самої себе. Якщо ми хочемо заохотити молодих людей жити в цнотливості, то потрібно насамперед зробити іспит совісті зі свого власного ставлення до сексуальності.

Чи вона для мене дар і запрошення, чи тягар, який отруює життя? Відповідь не така вже й проста. Нехай зростання наших дітей принесе плоди зцілення нашої сексуальності.

Джерела: credo

Фото: miyacoach

Джерело:   ДИВЕНСВІТ

пʼятниця, 21 квітня 2017 р.

21.04.2017р. Б. / Владика Венедикт: «У Львові мені було добре, комфортно і мило» (+VIDEO-брифінг)

Сьогодні у Ватикані оголосили про те, що Папа Франциск призначив дотеперішнього Єпископа-помічника Львівського УГКЦ владику Венедикта (Алексійчука) Правлячим Єпископом Єпархії святого Миколая УГКЦ з осідком в Чикаго, США. З цієї нагоди в Митрополичих палатах Собору св. Юра відбулась прес-конференція для журналістів.

На початку з коротким словом до присутніх звернувся Митрополит Львівський Ігор, котрий подякував Владиці Венедикту за служіння і побажав успіхів у праці на американському континенті.

У своєму зверненні до журналістів владика Венедикт коротко підсумував 6,5 років свого служіння єпископом-помічником Львівської архиєпархії. Він подякував Митрополиту Ігорю за довіру, розуміння, за те, що покликав його з монастиря до єпископського служіння у Львові. «Можу сказати відкрито перед журналістами, що впродовж цих 6,5 років ми з владикою Ігорем не мали жодних непорозумінь», ­– зазначив він.

«У Львові мені було добре, комфортно і мило», – сказав владика Венедикт.

«У своєму житті я завжди старався шукати Божу волю», – зазначив він. – «Вважаю, що за всім стоїть Господь і чомусь мене туди провадить».

Стосовно планів на новопризначене служіння владика Венедикт сказав: «Побачити, зрозуміти, а тоді діяти». Він наголосив, що любить працювати у взаємодоповнюючій команді.

На запитання журналіста як владика буде здійснювати працю з вірними, враховуючи їх соціальні відмінності від українських, владика Венедикт відповів: «Коли мене перевели з монастиря до Львова, я переживав, бо життя в монастирі – одне, а в єпархії – інше. Однак я зрозумів, що і в монастирі, і в місті живе один і той самий Бог (сміється). Так само і в США живе той самий Бог, що й в Україні».

Своє звернення владика Венедикт завершив словами: «Слава Богу за все!».

Варто зазначити, що Чин введення на престіл Чиказької єпархії, відповідно до процедури, має відбутись впродовж трьох місяців від дати призначення. Наразі точна дата невідома.

Джерело:  Воїни Христа Царя

***
Брифінг владики Венедикта, Єпископа-помічника Львівської Архиєпархії УГКЦ

Брифінг владики Венедикта, Єпископа-помічника Львівської Архиєпархії УГКЦ з нагоди призначення його правлячим єпископом Єпархії святого Миколая УГКЦ з осідком в Чикаго (США).


Джерело:  Воїни Христа Царя

четвер, 20 квітня 2017 р.

20.04.2017р. Б. / Алкоголік, який став святим…

В наші дні є безліч програм і методик допомоги залежним і співзалежним людям. Більшість з них ґрунтується на програмі «12 кроків», товариства Анонімних алкоголіків, мабуть, самої продуктивної програми психологічної самодопомоги. Групи підтримки та допомоги залежним і співзалежним існують при багатьох католицьких парафіях та спільнотах, і нерідко їх покровителем є Метт Талбот. Хто ж він такий?

Метт народився 2 травня 1856 року в Дубліні, Ірландія. Його батьки жили в багатоквартирному будинку в одному з бідних католицьких кварталів міста. Чарльз Талбот багато працював, а мати Метта Елізабет займалася дітьми, яких було дванадцять. Правда, не всі змогли дожити до свого повноліття, померли зовсім малюками брати-близнюки, народжені у подружжя Талбот перед Меттом. Коли хлопчику виповнилося дванадцять, він став помічником батька, і Чарльз післав його працювати на пивний завод. Треба сказати, що до цього часу Метт практично не вмів ні писати ані читати, майже весь час бав зайнятий працею. Єдине, що відрізняло його серед однолітків, це побожність. Проте робота на пивному заводі вплинула на духовний та моральний стан юнака. Досить швидко він призвичаївся до алкоголю. Заклопотані роботою та меншими дітьми батьки не відразу помітили цю зміну в сині. Чарльз спробував вирішити питання з алкоголізмом Метта найпростішим способом – побив його. Але покарання не дало ніякого результату.

Тоді Талбот-старший влаштував сина працювати в доки. Тут була зарплата більша, але і спокус виявилося не менше, ніж на пивному заводі. Метт легко знайшов собі товаришів по чарці серед дорослих докерів. У них він навчився лихословити і перейняв розпусні манери в поведінці. Товариський по природі юнак легко давав новим друзям на випивку, з задоволенням ходив з ними по барах, повертаючись додому під ранок. Поступово він перестає відвідувати недільну літургію, і весь його вільний часу зосереджується біля барної стійки. Батьки нічого не можуть вдіяти. Вічно п’яний молодик не слухає нічиїх рад. Батько перестав бути для нього авторитетом. Метт Талбот стає звичайним портовим алкоголіком. Врешті-решт він втрачає роботу, і ось тут-то і відбуваються несподівані зміни.

Метту вже двадцять вісім років. Вся його життя проходить в спиртовому тумані. Економічний спад в країні призводить до того, що без роботи виявляється безліч ірландців. Серед них Метт і його брати. Поки ще вистачає грошей, Талбот безтурботно проводить дні в барі, що знаходиться недалеко від дока. Але одного разу він помічає, що похмелитися нема за що. Тоді він звертається за «допомогою» до своїх товаришів по чарці, до тих, кого він сам не раз пригощав. Але всі відмовляють йому. Кілька днів без алкоголю вводять Метта у справжню депресію. Це зараз ми знаємо про ломку, через яку проходять всі які прагнуть зав’язати з алкоголем або наркотиками. Тоді нещасних алкоголіків, часто, просто знаходили покінчивши ми з собою де-небудь на горищі покинутого будинку. Змучений Талбот шукає будь-яку можливість роздобути спиртне… Тільки одного разу ввечері він приходить додому незвично рано, сідає в крісло і сидить нерухомо, з зміненим обличчям. На запитання матері, що ж з ним сталося, Метт відповідає, що він вирішив більше не пити. Виявилося, що в пошуках випивки він проходив повз церкву, де колись приймав Перше Причастя. Він зайшов всередину… І з цього моменту життя Метта Талбот стала розвиватися зовсім за іншим сценарієм.

Тепер центром його життя став Христос. Після багатьох років безпросвітного пияцтва Талбот приступає до св. Таїнств. Він дає обітницю не торкатися до спиртного. Спочатку на один місяць, потім на три, а потім і на все життя. Перший місяць обітниці здається йому сущим кошмаром: безсоння, фізичне й емоційне виснаження, кошмари і марева. Одного разу, зовсім змучений самотністю, він входить в бар і сідає біля стійки. Але бармен вперто не звертає на нього уваги і не несе випивку. Талбот розуміє, що це Божий промисел і продовжує боротьбу зі своєю гріховною пристрастю. Він починає багато читати, звертається до творів давніх Отців Церкви. Під впливом свого духівника захоплюється ірландськими чернечими традиціями. Все той же духівник пропонує Метту скласти обітницю Божій Матері і в знак вірності Їй носити невеликий ланцюжок, яка символізує його прихильність до Святої Діви.

Багато років Талбот працює на лісозаготівельному заводі. Він виконує найпростішу роботу. Ледве закінчується робочий день, поспішає додому, щоб зняти пропахлий смолою, дьогтем одяг, ретельно помитися і йти в храм на св. Літургію. Тепер все життя цієї людини пов’язана з церквою. О п’ятій годині ранку він вже поспішає до церкви. Закінчує день, стоячи на колінах. Захоплений прикладом св. Франциска, він спить на голій вузькій дошці. А вступивши в 1890 р. у віці 36 років в Третій чин Францисканського монаршого ордену, починає багато уваги приділяти благодійності. Гроші, що залишилися після оплати скромного житла і їжі, він віддає на добрі справи.

В останні роки життя духовність пронизує все життя цієї людини. Він багато молиться, і нерідко люди звертаються до нього з проханням про молитовну підтримку. Талбот намагається бути корисним у своїй парафіяльній спільноті, бере участь в організованій отцями-єзуїтами групі допомоги алкоголікам, допомагає знедоленим. Прагнучи наслідувати св. Франциска, він зберігає суворий піст, обмежуючи свій раціон хлібом і водою. Риба на його тарілці з’являється лише в неділі та в святкові дні.

Коли Талботу виповнюється 67 років, він повністю виснажений. Двічі він потрапляє в лікарню з серцевим нападом. Він помирає на східцях церкви, йдучи на ранкову службу. Ймовірно, останніми звуками на землі, які він почув, був передзвін дзвонів, що скликав вірних на ранкову молитву.

Метт Талбот помирає 7 травня 1925 р. в свято Св. Трійці. Через шість років починається процес підготовки документів для зарахування його до лику блаженних. У 1975 р. Папа Павло VI визнає його героїчні заслуги і відкриває шлях до його беатифікації.

Мэтт Талбот говорив: «Не осуджуйте суворо людину, що не може відмовитись від випивки. Іноді легше мертвого воскресити, а ніж відмовитись від пляшки. Але і це, і це в руках Господніх. Усе у нашому житті все підвладне Богові і все залежить від Нього».

Ось 7 порад, 7 кроків, які є наче доповненням до традиційних 12-ти кроків:
  1. Щодня оновлювати своє рішення кинути пити з любові до Христа.
Отче Небесний, спираючись на героїчний приклад слуги Твого Метта Талбота, я вручаю в Твої руки всі старання і турботи цього дня, радості і смутку, а також спокуси, серед яких алкоголь, від прив’язаності до
якого я хочу відмовитися, що цим показати свою любов і прихильність до Христа. Молю, прийми мої скромні дари і благослови мене на цей день. Через Сина Твого Ісуса Христа».
  1. Христос – центр молитовного життя
Метт Талбот використовував «Ісусову молитву» добре відому багатьом: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене, грішного». Ця молитва йде своїми коріннями в традиції Древньої Церкви. Її використовували багато, відлюдники і святі. Тверезим алкоголікам рекомендується читати її кілька разів в день, щоб перервати якісь монотонні заняття, зробити зупинку протягом робочого дня і відпочити, хай всього пару секунд, побути біля Господа.
  1. Зростати в молитві щодня
«Дух Святий, Ти прийшов в моє серце і дозволив мені прийняти Ісуса Христа як мого Господа і Спасителя. Навчи мене подібно до Пресвятої Діви Марії завжди приймати Його волю і любити Його усім серцем. Навчи мене наслідувати Йому в усьому і тим самим отримати благословення Отця Небесного, Через Сина Твого Ісуса Христа».
  1. Духовне читання
Звернувшись Метт Талбот став приділяти багато часу духовного читання Рекомендується присвячувати духовній літературі не менше 15 хвилин в день. Добре, якщо центром такого читання стане Біблія. Сам Талбот волів Євангеліє від Матвія, приділяючи особливу увагу роздумам про страждання Христові. Серед його улюблених читань було і послання до Коринфян, 13 розділ, знаменитий «Гімн любові».
  1. Короткі молитви протягом дня
Цей пункт доповнює заклик зробити Христа центром молитовного життя. Сам Талбот, коли видавалася вільна хвилинка протягом робочого дня, вставав на коліна, щоб помолитися або просто побути молитовно в Божій присутності.
  1. Вечірня молитва
Особливу час тиші, спкою і подяки, час відновлення обітниць тверезості і іпиту сумління.
  1. Християнське життя
Весь час між ранковими і вечірніми молитвами повинен бути наповненим думками про духовні речі. Всі справи і сподівання необхідно спрямувати до Творця. Ніхто не відразу стає досконалим, але необхідно наповнити своє життя добрими справами, прославляти Божу любов.

вівторок, 18 квітня 2017 р.

18.04.2017р. Б. / Глава УГКЦ у Світлий понеділок: «Патріарший собор − видимий знак до єднання всіх Церков Володимирового хрещення» (+VIDEO)

Сьогодні ми святкуємо престольний храмовий празник нашого собору, який освячений в ім’я звістки про Воскресіння Господнє. Цей святий храм тут, у Києві, є видимим знаком єдності українського світу, як в Україні, так і на поселеннях. Ми сьогодні відкриваємо присутність наших співбратів уже не тільки в Північній і Південній Америці, в Австралії, Західній і Східній Європі, а й на Близькому Сході, у країнах Африки, навіть в Японії та Китаї. І цей собор є осердям єднання. Звідси новина, заклик про Воскресіння Христове звучить як заклик і провіщення соборності, «збирання всіх у розсіянні сущих».

На цьому наголосив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав під час проповіді на Архиєрейській Божественній Літургії з нагоди престольного празника Патріаршого собору Воскресіння ГНІХ у Світлий понеділок, 17 квітня. Участь у Богослужінні також взяли: владика Богдан (Дзюрах), Адміністратор Патріаршої курії УГКЦ, та владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ.

Пояснюючи зміст Євангелія цього дня, проповідник зазначив, що в перші дні після Воскресіння Христового, упродовж Світлого тижня, воно оповідає про те, що між апостолами, які почули звістку, що їх Учитель – живий і воскрес із мертвих, починає діятися цікаве і особливе.

«Ми знаємо, що у Страсну п’ятницю, у момент смерті Христа, усі Його учні розбіглися в різні сторони, − вів він далі. − Та, коли вони чують благовіст, що Ісус воскрес, то повертаються в Єрусалим». Однак Ісус уперше починає себе об’являти, показувати себе воскреслим саме собору апостолів: «Учора на Вечірній ми читали Євангеліє від Івана про те, як Христос прийшов до своїх учнів, які перебували разом, але між ними ще не були апостола Томи. Він до них долучиться за кілька днів. Звістка про Воскресіння є звісткою, яка збирає і кличе назад до Бога…» Таким чином воскресає собор апостолів, воскресає їхня віра в Учителя. І вони знову разом починають досвідчувати присутнього між ними воскреслого Христа.

«Ми традиційно, святкуючи свято нашого собору, намагаємося вчитуватися в пророчі слова Блаженнішого Любомира, який заклав його наріжний камінь і розпочав його будівництво, а відтак повернув назад до Києва осідок Київських митрополитів Унійної Церкви», − додав архиєрей.

Тож в особі Блаженнішого Любомира УГКЦ повернулася додому, до Києва, і «допомагає нашим вірним усього світу відкрити київський її характер і зміст соборності нашої Церкви». «Наш собор є сьогодні видимим знаком єднання всіх Церков Володимирового хрещення. У своєму пророчому слові «Один Божий народ у краї на Київських горах» Блаженніший Любомир вказав дороги, якими повинні вертатися в ім’я воскреслого Христа всі діти єдиної колись, а сьогодні, на жаль, поділеної Київської Церкви», − продовжив Предстоятель Церкви.

Глава УГКЦ запропонував замислитися над однією із запропонованих доріг – «від нівелюючого ексклюзивізму до сопричасного взаємодоповнення». «Це складні, але глибокі слова, − пояснив він. − Цього року навіть християни України спогадують події 500 років реформації – події, що потрясла Європу». Адже в той час, 500 років тому, вперше виникло слово «конфесія» − поділ християн на окремі Церкви і віровизнання, які починали взаємно себе поборювати і нівелювати.

«Ми бачимо, що останні десятиліття така ексклюзивна думка про власну Церкву починає змінюватися. Сьогодні християни у світі вже не намагаються заперечувати християн інших конфесій. А навпаки, вони шукають шляхів зближення, пошани, порозуміння. Та ми в Україні часто переймаємо якісь ідеї, але забуваємо рухатися в ногу із новим духом, який, зокрема, Отці Другого Ватиканського Собору нам подарували», − зазначив Першоієрарх УГКЦ.

Так, Церкви Київської традиції (УПЦ (МП), УПЦ КП, УАПЦ) часом живуть духом екслюзивізму: «І ми, греко-католики, чесно кажучи, деколи хворіємо ним. Ми вважаємо, інші Церкви – неправильні, або прямо заперечуємо їх існування. Ми бачимо, як після Майдану між братніми Церквами Київської традиції ніби знову розпалився дух конкуренції і взаємного поборювання». Та Блаженніший Любомир запрошує покинути те, що «нас роз’єднує, і подивитися на свого брата очима, оновленими воскресінням Христовим, і побачити в кожній Церкві Київської традиції те, що в ній є добре, відчути, як ми повинні взаємно себе доповнювати, збагачувати».

«Як ми потребуємо соборності єдиної помісної Церкви в Україні, яка б уповні віддзеркалила Божу славу, яку на київських горах побачив апостол Андрій Первозванний?! У повноті та Божа слава може сьогодні засяяти на Київських горах тоді, коли всі спадкоємці Володимирового хрещення знову віднайдуть єдність і сопричастя, побачать у своєму братові і сестрі – братній Церкві, того самого воскреслого Христа, якого ми прославляємо. Як багато потрібно ще зробити, аби побачити цю славу Божу?!» − продовжив проповідник.

«Ми сьогодні, святкуючи Пасху, наповнені цією радістю, розуміємо, що вона не буде повною, коли ми не обіймемо православних братів, спільно з ними не заспіваємо «Христос воскрес» і разом з Ним один одному не скажемо «браття» в ім’я нашого воскреслого Спасителя. Ось у цьому полягає соборність єдиної помісної Церкви в Україні, яка збере не лише православну її частину, що теж є поділеною. А вона збереже обидві легені – і католицьку, і православну, в єдиній помісній Церкві в Україні. Дякуймо Богу за дар цього храму. Укотре після його освячення він − наповнений людьми, що шукають воскреслого Христа. Дякуймо, що він оживає, кличе і єднає!» − додав наприкінці Блаженніший Святослав.


понеділок, 17 квітня 2017 р.

17.04.2017р. Б. / "Стрес, як ресурс. Емоційне відновлення" - тренінг при Школі св.Анни (АНОНС)

30 квітня 2017 (неділя) з 15:00 по 19:00

Запрошуємо бажаючих на тренінг при Школі Святої Анни (храм св. Анни: м. Львів, вул. Городоцька 32), який проведе психолог-психотерапевт Ростислава Пекарюк:
- необхідна теоретична інформація про важливе та корисне в темі стресу та емоцій, які часто нас переповнюють;
- методи та способи саморегуляції емоційних станів;
- навики, як неприємності перетворити в досвід, а скаргу - в бажання;
- деякі дихальні та тілесні вправи, які допомагають зменшенню внутрішнього напруження при стресі та збільшенню стресостійкості;
- з допомогою арт-терапії будемо виражати те, що заважає, наберемось радості від інтуїтивного живопису.

Попередня реєстрація обов'язкова по телефону: 098 068 24 95 (с. Вікторія)

Джерело:  Воїни Христа Царя

субота, 15 квітня 2017 р.

16.04.2017р. Б. / Вітаю вас зі світлим празником ВОСКРЕСІННЯ Господа нашого, Ісуса Христа!

Вітаю всіх відвідувачів та гостей моїх блогів зі світлим празником 
ВОСКРЕСІННЯ ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА!
ХРИСТОС ВОСКРЕС! - ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!
- ВІРМО -
ВОСКРЕСНЕ УКРАЇНА! - ВОІСТИНУ ВОСКРЕСНЕ!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри,
вітаю вас зі світлим празником ВОСКРЕСІННЯ Господа нашого, Ісуса Христа, - Дороги, Істини і Життя!

Бажаю всім вам полюбити Його всім серцем своїм, всім розумом своїм і всіма силами своїми, понад усе, а ближніх своїх, заради Його любові, як самих себе!

З Ним, ми осягнемо святість життя! 
З Ним, ми подолаємо злобу й беззаконня у власному серці і розумі!
З Ним, ми переможемо усіх внутрішніх і зовнішніх ворогів наших, що звідусіль утискають, тиснуть і наступають на нас, загарбуючи собі те, що їм не належить!
З Ним, ми виборемо, омріяну багатьма поколіннями борців - УССД, від Сяну по Кавказ!
З Ним, ми здобудемо Царство вічного блаженства і буття!

З нами Бог і ми з Богом, тож ми - ПЕРЕМОЖЕМО!

З повагою і благословенням, сл.Б. Леонід.

15.04.2017р. Б. / Розклад Пасхальних Богослужінь з Папою Франциском на українських телеканалах

Розклад Пасхальних Богослужінь на каналах Перший UA, 5 канал, EWTN, одеський телеканал «ГЛАС» у співпраці з Католицьким Медіа-Центром.

Перший UA:
Велика П`ятниця - Хресна Дорога (Колізей) - 22:15 
Неділя Воскресіння Господнього - Свята Меса об 11 годині під проводом Папи Франциска на площі Святого Петра у Ватикані.
Великоднє послання Папи та благословення «Urbi et Orbi» (Місту і світу) - о 13:00. 
Коментатори: пані Кристина Стебельська, отець Олександр Дасик (РКЦ)

5 канал:
Велика П`ятниця - Хресна Дорога (Колізей) - 22:15 

Неділя Воскресіння Господнього - Свята Меса об 11 годині під проводом Папи Франциска на площі Святого Петра у Ватикані.
Великоднє послання Папи та благословення «Urbi et Orbi» (Місту і світу) - о 13:00.
Коментатори: отець Павло Вишковський OMI, сестра Алексія Карпусь.

EWTN:
Великий Четвер, 13 квітня
10:30 Свята Меса з посвяченням мира, під проводом Папи Франциска, з Базиліки св. Петра у Ватикані.

Велика П’ятниця, 14 квітня
18:00 Літургія Страстей Господніх під проводом Папи Франциска, з Базиліки св. Петра у Ватикані.
22:15  Молебень «Хресної Дороги» з Колізею, під проводом Святого Отця Франциска.

Велика Субота, 15 квітня
21:30 Пасхальна Вігілія у Святу Ніч. Свята Меса з уділенням Таїнства Хрещення дорослих, під проводом Папи Франциска з Базиліки св. Петра у Ватикані.

Великодня Неділя, 16 квітня
11:00 Свята Меса під проводом Папи Франциска на площі Святого Петра у Ватикані.
13:00 Великоднє послання Папи та благословення «Urbi et Orbi» (Місту і світу).
Коментатори: отець Богдан Савицький OMI, брат Андрій Гавлич OMI

Одеський телеканал «ГЛАС»:
Великий Четвер, 13 квітня
10:30 Свята Меса з посвяченням мира, під проводом Папи Франциска, з Базиліки св. Петра у Ватикані.

Велика П’ятниця, 14 квітня
18:00 Літургія Страстей Господніх під проводом Папи Франциска, з Базиліки св. Петра у Ватикані.
22:15  Молебень «Хресної Дороги» з Колізею, під проводом Святого Отця Франциска.

Велика Субота, 15 квітня
21:30 Пасхальна Вігілія у Святу Ніч. Свята Меса з уділенням Таїнства Хрещення дорослих, під проводом Папи Франциска з Базиліки св. Петра у Ватикані.      

Великодня Неділя, 16 квітня
11:00 Свята Меса під проводом Папи Франциска на площі Святого Петра у Ватикані.
13:00 Великоднє послання Папи та благословення «Urbi et Orbi» (Місту і світу).

четвер, 13 квітня 2017 р.

13.04.2017р. Б. / Три аспекти, які перевернуть уявлення про Пасху

Останній тиждень перед великою подією — Воскресіннямчас скорботи, стишення, внутрішнього спокою чи, можливо, напруги і переживань.

Чим важливий і особливий Страсний тиждень і який головний зміст найвеличнішого християнського свята — Пасхи пояснив богослов Максим Тимо в межах зустрічі зі Спільнотою молодих подружжів, що діє при Церкві Преображення Господнього у Львові.

Для глибшого розуміння значення цих днів Максим Тимо запропонував сприйняти Господні страсті з погляду того, як вони стосуються кожного із нас.
Ми наділили найбільші християнські свята — Різдво і Великдень, сентименталізмом, який заважає розуміти їхній глибинний зміст.
Зрештою, й страсті Христові сприймаємо крізь призму того, як тяжко Ісус страждав, які болі переносив, як за нас терпів, наскільки Йому було важко.

Максим Тимо запропонував три основні точки „відліку“ для усвідомлення значимості для нас жертовності Христа та того, що маємо робити для того, щоб наслідувати Ісуса.

„Господи, Якого продали, і Який викупив нас, слава Тобі“

— Увесь трагізм і гірка іронія останніх земних днів Ісуса в тому, що Його продають — усі: хто як міг і за що кому було вигідно.

Архиєреї і священики продали Його за вірність своїм релігійним переконанням. Вони не могли уявити собі Месію таким, як був Ісус, бо мали власне розуміння, яким він має бути.

Понтій Пилат — за збереження стабільності в суспільстві та за утримання балансу стосунків між релігією і державою. Він розумів, що Ісус невинний, але не захотів захистити Його, бо в тій ситуації, яка склалася, йому було це невигідно.

Воїни продали Ісуса за азарт поглумитися над беззахисною людиною. Адже їм не казали, як саме мають бичувати Його, а якщо вірити свідченням тодішніх авторів, покарання могло бути дуже жорстоким, а могло бути більш-менш стерпним. Та, окільки солдати сприймали Його, як бунтівника проти кесаря, то застосували найжорстокішу кару.

Прийнято вважати, що Юда продав Ісуса за гроші. Та насправді, це досить примітивне трактування. Те, що я досліджував демонструє, що він продав Христа за власне уявлення про Спасителя. Він хотів бачити Ісуса іншим, ніж Він був: щоб проявив свою Божественну силу, щоб поборов римських солдатів, щоб на Його захист зійшли ангели. А Ісус — йде на смерть.

Та й навіть найближчий учень — Петро продав Ісуса за свій страх, відрікшись від Нього.
В ці дні особливо важливо кожному із нас зрозуміти — за що я готовий продати Господа: за статус, захоплення, погану звичку…?

Ісус страждав, щоб ми жили

Другий важливий аспект — Господа багато разів видають: Юда — Пилатові, той — первосвященикам, вони — римській владі, народ — солдатам, а ті на глузування і на хрест, а Христос віддає Духа Богові.

Ця послідовність свідчить, що Ісус готовий був взяти на себе не просто якісь окремі гріхи, а відкупити нас від усієї системи гріха. Його смерть на хресті, всі страждання — це не окремий момент, а все Його життя, яке від народження, було пожертвою задля нас. Тому важливо розуміти, яким чином Ісус приймає на себе Божу волю. Адже розп’яття — це остання точка, радикальний крок.
Для нас важливо розуміти, що прийняти Божу волю — це і є найбільш властиве наслідування Христа. Ми не можемо повторювати Ісуса в Його страстях — це неосягненне для нас таїство. Не стараймося якось емоційно це переживати, співстраждати, бо це для нас неможливо і навіть некорисно. Ми все одно не проникнемо в глибину Його страждань. Найважливіше виконати слова Христові: якщо хочеш йти за Мною — візьми свій хрест і йди. Не вигадуймо собі особливих подвигів, надзвичайних практик — від того ми не будемо цінніші для Господа. Прийміть лише те, що Бог кладе нам на плечі. Ісус не страждав задля того, щоб ми страждали, а щоб ми жили повнотою Його життя.

Богопокинутість, як відображення пекла

Ще один важливий момент, що наближає нас до Великої суботи — Богопокинутість Ісуса на хресті.

Всі чотири Євангелія зображають життя Ісуса як нерозривне з Отцем — Він творить все в Його ім’я. А на хресті настає момент, коли Ісус визнає, що Отець Його залишив: „Боже мій, Боже мій, чому Ти покинув мене?“. З богословської, екзистенційної точки зору це найбільш трагічний момент. Адже саме відірваність від Бога є тим, що називаємо адом (пеклом).
Ісус переживає покинутість Бога, щоб ніхто з нас в житті більше не відчував цього. Він бере участь у наших стражданнях, розділяє смерть, приймаючи таку страту, яка на той час була найганебнішою.

Пасха, як переродження

Апогей християнської віри — Пасха. Всі релігійні тексти не зупиняють нас на темі страждань, а на темі воскресіння. Ісус помер, щоб вивести нас до нового життя.

Парадоксально та якщо за Великий піст із великою кількістю реколекцій, розважань, сповідей, духовних вечорів, мобілізуємося духовно, то після Великодня в нас настає духовне оціпеніння — а що далі? І настає період стагнації. Хоча насправді, якщо великий піст — це час відмови від певних речей, переосмислення життя, то Пасха має стати „засвоєнням“ цього, християнським переродженням.

В тропарі співаємо, що Христос дарує нам життя. Ми не можемо його ані заслужити, внаслідок духовних вправ, молитов, посту чи випросити — Він настільки нас полюбив, що дарує його нам: „Я прийшов, щоб ви мали життя і було його понад міру“.


Довідка
Максим Тимо — магістр богослов`я. Викладач літургійного співу в Львівській духовній семінарії. Учасник групи перекладачів літургійних текстів “Трипіснець”. Викладач курсу «Літургія і мистецтво» Іконописної школи Українського католицького університету, Працівник духовно-пасторального відділу УКУ та Патріаршої літургійної комісіі УГКЦ. 

Освіта: 1997-2004 — Львівська Духовна Семінарія Св. Духа, богослов`я. 2004-2007 — Український католицький Університет, ліценціат з богослов`я. Тема магістерської роботи: “Богослов`я людини та її спасіння у літургійних текстах Христового Різдва”.


Записала Наталія ПАВЛИШИН


Джерело:   ДИВЕНСВІТ

середа, 12 квітня 2017 р.

12.04.2017р. Б. / Як жінці дожити до Великодня?

Як зустріти Великдень і не вмерти від перевтоми? Кілька секретів для господинь.

Страсний Тиждень у розпалі. Не будемо приховувати, що для більшості жінок — це час напруги та виснаження через незліченні справи, які традиційно пов’язані суто з Великоднем. Вже котрий тиждень тривають перегони, хто швидше помиє вікна, відполірує меблі та складе святкове меню. Тепер всі ми вийшли на фінішну пряму і починається найскладніше: дотягнути до Неділі Воскресіння Господнього притомними.

Ну що ж, є декілька секретів. Нехай простять мене всі добрі господині, але свята — це не причина вмерти від перевтоми, сідати за святковий стіл у стані напівкоми або й не сідати за нього взагалі, бо ж від кухні не спосіб відійти, щоби гостям догодити.

Отже, кілька істин, усвідомивши які, ви (можливо) зустрінете Великдень притомними.

Христос воскресне, навіть якщо ваші вікна настільки брудні, що через них не видно будинку навпроти.
Бо у ці дні важливіше, щоби через вікно вашої душі було видно світло воскресіння. А вікна можна помити і потім.

Не намагайтеся зробити ВСЕ.
Це і так нереально, але нерви, настрій та здоров’я підірвете запросто. Звечора складіть собі список запланованих справ, а зранку перегляньте свіжим оком і викресліть ті, що можуть почекати. Головне, щоби побутові справи не витіснили духовних.

Не мусите готувати всього самі.
Якщо запрошуєте до себе гостей, то нехай кожен принесе з собою щось смачненьке і тоді гостина буде часом спілкування та радості, а не виснажливим марафоном між кухнею та вітальнею.

Залучайте до прибирання всіх дієздатних членів родини.
Тоді шанси розуміти про що проповідь на Резурекції зростуть у декілька разів. Крім того, для дітей це чудова нагода навчитися взаємодіяти між собою та мати свою частку відповідальності. А чоловік буде більше цінувати те, що ви робите заради комфорту та затишку вашої родини, якщо візьме участь у цих турботах.

І наостанок: якщо у часі Пасхального Тридення ви замість іти до храму оберете кухню, то так і знайте – жодна страва не варта, щоби заради неї знехтувати Христом.
Тож готуймося до Великодня, вшановуймо традиції, дбаймо про чистоту та смачні страви, але не перетворюймо цього на змагання з власними силами та можливостями. Святковий настрій створює не вміст холодильника, а наповнення душі.

Тетяна Трачук

Джерела: CREDO

ДИВЕНСВІТ

вівторок, 11 квітня 2017 р.

11.04.2017р. Б. / Страсний тиждень

Страсним тижнем називається останній тиждень перед Пасхою. Таку назву цей тиждень має тому, що він присвячений споминам про останні дні земного життя Спасителя: Його страждання, хресну смерть і погребіння. Всі дні Страсного тижня називаються "Великими" - Великий Понеділок, Великий Вівторок і т.д, також уживається епітет "Страсний". Через особливе значення і велич духовних спогадів та богослужінь Страсний тиждень не включений у богослужбове коло Великого посту, а стоїть окремо, як перехід від Святої Чотиридесятниці до Світлого Христового Воскресіння. Страсний тиждень особливий тим, що є найсуворішим.  Християни розважають над страстями Ісуса Христа і готуються до зустрічі з Ним. У богослужіннях, які правляться у ці дні в церквах, акцент робиться на муках і терпінні Спасителя.

Щоб краще зрозуміти усю глибину Страсного тижня, розглянемо його по днях.

У Великий понеділок Церква згадує старозавітного патріарха Йосипа, якого заздрісні брати продали в Єгипет, сказавши батькові, що його розірвали звірі. Поміркований Йосип розглядається як прообраз зрадженого Христа. Також прообразне значення життя Йосифа можемо бачити в тому, що він був відданий братами на смерть, але Бог зробив так, що Йосиф в час голоду врятував свого батька і братів від смерті. Також і Господь Ісус Христос був відданий людьми на смерть, але завдяки Його воскресінню ми звільняємося від рабства гріха та смерті. Крім того, в цей день згадується безплідна смоківниця, якій Господь наказав засохнути. Безплідна смоківниця є символом лицемірних фарисеїв та всіх, в кому, незважаючи на зовнішню побожність, Господь не знаходить правдивих плодів віри й благочестя, а тільки лицемірну тінь закону. До безплідної, засохлої смоківниці буває подібна і всяка душа людська, якщо вона не приносить духовних плодів – істинного покаяння, віри, молитви й добрих діл.

У Великий вівторок згадується викриття Господом книжників і фарисеїв, Його розмови і притчі, сказані в цей день в Єрусалимському храмі: про податок кесарю, про воскресіння мертвих, про Страшний суд і кінець світу, притчі про десять дів і таланти. В притчах зображується неочікуване пришестя Господа (про десять дів) і праведність суду Божого (про таланти).

У Велику середу - день віддання Ісуса на страждання і смерть. У цей день згадується євангельська подія: коли рада первосвящеників і книжників вже вирішила взяти Христа і вбити Його, в селищі Витанія у домі Симона прокаженого, де зупинився в ніч на середу Ісус, одна "грішниця" вилила дорогоцінне миро на Його голову. Тут же в душі Юди народився намір видати беззаконній раді Вчителя. Тому в богослужіннях середи прославляється "грішниця" і засуджується зрада Юди. Особливості богослужіння перших трьох днів Страсного тижня такі: на утреній, після шестипсалмія та "Алилуя", співається тропар: "Ось жених гряде опівночі...", а після канону співається пісня: "Чертог Твій бачу, Спасе мій...". Всі три дні служиться літургія Напередосвячених Дарів, з читанням Євангелія.

Особливо зворушливі споминами, молитвами і піснеспівами останні три дні Страсного тижня.

У Страсний четвер в богослужіннях згадуються чотири важливі події з життя Спасителя: Тайна вечеря, на якій Господь встановив новозавітнє Таїнство Святої Євхаристії – Причастя Його Тіла і Крові; вмивання ніг ученикам на знак глибокого смирення і любові до них, а також як повчання всім християнам не шукати влади один над одним, а слугувати один одному; молитва в саду Гетсиманському; зраду Христа Юдою. В цей день під час Літургії буває багато причасників, а також за традицією приготовляються Святі Дари для зберігання – на випадок потреби причастити хворих. На утрені після шестипсалмія та "Алилуя" співається тропар: "Коли славні ученики умиванням ніг на вечері просвіщалися...". Ввечері Страсного четверга у храмах відбувається богослужіння, під час якого читаються 12 уривків з Євангелія про Страсті Христові. Страсний четвер також називають «Чистим», бо з цього дня починаються особливі приготування до святкування Пасхи – віруючі очищають житло від бруду, а також починають пекти паски та фарбувати великодні крашанки.

У Велику п’ятницю Церква згадує неправедне осудження Синедріоном і Пилатом Господа Ісуса Христа, Його страждання, розп’яття на хресті, смерть і погребення, зшестя в ад для сповіщення там перемоги над смертю і визволення душ, які з вірою чекали Його пришестя, а також введення розбійника в Рай. В цей день, який є особливо суворим постовим днем року, віруючі намагаються зовсім не споживати їжі. Літургія цього дня не звершується. Після полудня у храмах урочисто виносять для поклоніння Плащаницю. На утреній (яка служиться ввечері у Великий четвер) посеред храму читаються дванадцять Євангельських читань, вибраних з усіх чотирьох Євангелій, де розповідається про страждання Спасителя, починаючи з останньої бесіди Його з учениками на Тайній вечері і закінчуючи похованням Його у саду Йосифа Ариматейського і приставленням воїнської сторожі до Його гробу. Під час читання Євангелія віруючі стоять із запаленими свічками, показуючи цим, з одного боку, що слава і велич не покинули Господа і під час Його страждань, а з іншого боку - гарячу любов до свого Спасителя. У Велику п'ятницю літургії не буває, бо в цей день Сам Господь приніс Себе у жертву, а чиняться Царські часи. Вечірня відправляється на спомин про зняття з хреста тіла Христового і Його поховання. На вечірні, при співанні тропаря "Благообразний Йосиф, з древа знявши пречисте Тіло Твоє...", священнослужителі піднімають Плащаницю з престолу, немов з Голгофи, і виносять її з вівтаря на середину храму. Плащаниця кладеться на особливо приготованому столі. Потім священнослужителі й усі віруючі поклоняються св. Плащаниці і цілують рани зображеного на ній Господа - Його пробиті ребра, руки і ноги.

Богослужіння Великої суботи присвячено спомину про перебування Ісуса Христа "у гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, у раю ж з розбійником, і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний", і, нарешті, про воскресіння Спасителя з гробу.

Задумаймось над значенням Страсного тижня, щоб гідно приготуватися до Христового Воскресіння!

Джерела: www.sde.org.ua

Воїни Христа Царя