ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ


субота, 31 березня 2018 р.

31.03.2018р. Б. / Прийняти і віднайти. Коли родина під супроводом

Центр підтримки сім’ї розпочав свою роботу у травні 2017 року. Основна мета – інтеграція внутрішньо переміщених осіб та приймаючої громади у Івано-Франківську та області. Це своєрідний простір для знайомства, спілкування та спільного проведення дозвілля. Тут зустрічаються родини переселенців, учасників, чи загиблих бійців Російсько-Української Війни та місцеві мешканці. Проект реалізовує франківський Карітас.

Працюючи над інтеграцією, Центр підтримки сім’ї гуртує людей навколо найбільшої та універсальної цінності – родина. В Центрі підтримки сім’ї є місце для  усіх шукаючих прийняття, підтримки, зрозуміння. Так, фахівці Центру, асистенти родин та психолог охоплюють супроводом цілу родину: подружжя, батьків, дітей та осіб похилого віку. Відвідувати Центр заохочується кожен член родини.  

Для батьків з дітьми діє група раннього розвитку «30 кроків до школи», гурток англійської мови, студія естетичного розвитку, музично-театральна студія, ритміка, «Школа успіху», інклюзивна група (особи з інвалідністю). Для дорослих – група «Подружні пари», «Тато-клуб» для чоловіків, жіночий клуб, гурток англійської мови, тематичні зустрічі для людей похилого віку. Спільні заняття для родин: арт-терапія, майстер-класи, тематичне дозвілля, усе спрямоване на віднайдення себе у новій ситуації, середовищу.

Психолог Центру підтримки сім’ї проводить групові та індивідуальні консультації для дорослих та дітей. Найбільше, що турбує батьків – це проблеми виховання та впливу на дитину. Часто психолог допомагає сім’ям впоратися з втратою близької людини, а також адаптуватися у суспільстві – з такими проблемами звертаються родини переселенців та учасників РУВ.

Асистенти родин, крім проведення занять, допомагають сім’ям впоратися з труднощами, що час від часу виникають у родині, це можуть бути побутові або соціальні проблеми.

Існують вже непоодинокі позитивні випадки наставництва – коли місцеві родини, зокрема загиблих воїнів РУВ беруть під опіку родини переселенців.

Олена Старченко переїхала з Донецька, як тільки почалися військові дії у її рідному місті. Центр підтримки сім’ї відвідує три місяці, сюди ж ходять її двоє синів. Малюють, танцюють, вчать українську та іноземні мови.
«Мені дуже подобається ставлення працівників до дітей та батьків, тут почуваєш себе, як у сім’ї, – говорить Олена, – Івано-Франківськ – гарне місто, але справжнім домом стає те місце, де в тебе є теплі стосунки з людьми, які тут мешкають, і такі вже люди є, я дякую Богу за це».
У Центрі підтримки сім’ї впроваджується нова модель супроводу родини – асистент родини. Це помічник, який веде сім’ю, але не робить все за них, а направляє. Критерієм успішності супроводу є, коли сім’я може сама впоратися зі своїми проблемами.

З травня по грудень 2017 під супроводом Карітасу перебувало 169 родин, серед них ВПО – 81, учасників РУВ – 33, місцевих – 55. Разом усіх – понад 430 осіб.

Центр підтримки сім’ї співпрацює із ЗОШ № 3, де навчається 58 дітей з родин вимушено переміщених осіб. Школярі залучаються до інтеграційних заходів.

Для роботи Центру підтримки сім’ї Карітас Івано-Франківськ орендує окреме приміщення у центрі міста за адресою Чорновола, 7, офіс 313 (3-ій поверх).

Вихідними днями працівники Центру виїжджають у райони Івано-Франківська, аби там зустрітися з переселенцями. Зараз налагоджена співпраця з Калуським та Долинським районами, до занять також долучаються і місцеві мешканці.

Центр підтримки сім'ї діє у рамках проекту «Створення центру підтримки сім’ї в якості моделі для інтеграції вимушено переміщених осіб і приймаючих громад в Україні». Проект співфінансовано в рамках Програми співпраці у сфері розвитку «Польська допомога» Міністерства закордонних справ Республіки Польща.

Публікація висловлює виключно думку автора та не може сприйматися, як офіційна позиція Міністерства закордонних справ Республіки Польща.

понеділок, 26 березня 2018 р.

26.03.2018р. Б. / Послання Блаженнішого Святослава до священиків на Великий Четвер

Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав (Мт. 28,19-20).

Дорогі і возлюблені в Христі душпастирі!
Достойні брати-семінаристи!

Насамперед хочу привітати вас усіх із днем Христового священика! Сьогодні, у Страсний четвер, ми пригадуємо, як наш Господь Ісус Христос служить своїм учням, умиває їм ноги, згуртовує їх до світлиці, щоб спожити пасху, промовляє до них і супроводить їх та залишає найбільший дар для людства – Себе у  Пресвятій Євхаристії, і для її постійного звершення встановлює Святе Таїнство Священства. І ми запрошені нашим Спасителем іти слідом за Ним, уподібнюватися до Нього, бути Його слугами, давати  щедро Його іншим, служити,  бо Христос прийшов, щоб послужити і віддати своє життя за багатьох (пор. Мт. 20,28). Посланництво, яке нам доручив із доброти своєї Господь, не є нашим привілеєм чи заслугою, а покликанням, даром Божої любові та великою відповідальністю.

Це покликання включає відповідальну місію – навчання і виховання у вірі Божого люду, довіреного нам. Ми маємо передавати людям спасенну науку, робити учнями Христа всіх, до кого свята Церква нас посилає, звіщати їм Боже Слово, навчаючи правд святої віри та супроводжуючи вірних усіх вікових категорій у духовному зростанні. Саме на цьому бажаю зосередити вашу увагу – на катехитичному служінні, метою якого є передусім привести людину до зустрічі з Ісусом Христом, щоб вона, пізнавши Його, повірила в Нього та жила в єдності з Ним.

Катехитичне служіння для вірних нашої Церкви є першорядним обов’язком кожного священнослужителя, і від цього обов’язку жоден не має права відмовитися чи недбало його здійснювати. Від сумлінності виконання цього обов’язку залежить  життя і розвиток нашої Церкви, парафії та суспільства.

Сьогодні ще не всі з нас уповні усвідомлюють особисту відповідальність за катехитичне служіння. Однак саме душпастир, той кому Христос доручив бути видимим і діяльним образом Його Самого – Доброго Пастиря – повинен дбати про зростання та дозрівання у вірі кожної особи, яку Він поручає його опіці. З великою тривогою нині спостерігаємо, що навіть ті люди, котрі часто приходять до наших храмів, дуже мало знають того Бога, в якого вірять. Обов’язок наблизити сучасну людину до Бога, допомогти їй Його пізнати і любити, щоразу краще розуміти основні істини нашої віри, ними жити та їх проголошувати в сучасному світі – ось що означає душпастирювати, чувати над душами повіреного нам Христового стада. Ми покликані відкрити і допомогти зрозуміти нашим вірним Слово Божественного Євангелія, щоб вони  пізнали Ісуса, увірували в Нього і стали  Його справжніми й переконаними учнями та послідовниками і побудували взаємини з нашим Спасителем. Ось чому навчання віри є осердям священичого служіння.

Катехизувати потрібно не лише дітей, які готуються до першої Святої Сповіді. Цього учительського служіння не менше потребують молодь і старші, ті, яким загрожує небезпека втрати віри, і ті, хто шукає відповідей на складні питання свого життя. Саме священик має бути для нашого люду живою іконою Божественного Учителя, через служіння якого вірні могли б зачерпнути  небесної мудрості, яку передає їм Христова Церква.

У нашій Церкві є чимало підготовлених і ревних катехитів-мирян та катехитів-монахинь. Тому священики повинні запрошувати їх до служіння в парафіях, дбати про їх духовне життя та належну підготовку, супроводити їх і допомагати їм. Проте хочу наголосити, що катехити-миряни є лише помічниками священиків і не можуть бути їх повноцінними заступниками. Тому священик не може звільняти себе від особистої відповідальності, яка на нього покладена, за якісне катехитичне служіння всім своїм парафіянам, незалежно від їхнього віку. Ця відповідальність передбачає не тільки здатність належним чином організовувати катехитичне служіння в парафії, а й самому бути першим і зразковим катехитом для різних категорій своїх вірних.

Належній організації катехизації має слугувати добре організована катехитична школа чи хоча б спільнота, потрібно налагоджувати співпрацю з відповідальними за катехитичне служіння в єпархії чи екзархаті. Стоячи перед обличчям Христа і називаючи Його нашим Учителем, ми повинні спитати себе: чому сьогодні – коли минули десятки років відтоді, як ми отримали дар свободи для нашої Церкви в Україні, а наші спільноти на поселеннях можуть вільно розвиватися – маємо парафії, в яких катехизація як така не ведеться? Як може бути живою парафія без добре налагодженої постійної якісної катехизації чи школи віри?

Закликаю всіх священиків «оживити дар», який вони отримали від Господа, і ревність у служінні Йому, щоб не було в наших парафіях осіб, котрі ще не пізнали Господа Спасителя та Його науки, котрі не знають правд святої віри і тому не можуть передати її іншим.

Церква закликає нас переосмислити наші методи катехитичного служіння та євангелізації. Що більше ми роздумуємо та молимося Словом Божим в Євангелії, то ревніше плекаємо особисту і літургійну молитву, то більше пізнаємо нашу віру; що більше любимо Бога і ближнього, то більше прагнемо служити, виявляючи чуйність до потреб Божого народу.

Особливе місце в плеканні та передаванні віри має християнська сім’я і родина. Можна без перебільшення сказати, що батьки – це перші катехити своїх дітей. Праведний митрополит Андрей нагадує: «Маючи працювати над спасенням людей, яких Господь нам довіряє, маючи їх життя освячувати Христовою наукою, мусимо працювати над християнською родиною»[1]. Батьки потребують катехизації, щоб супроводжувати своїх дітей у катехитичному навчанні й творити для них вдома затишне родинне середовище, яке сприяє пізнанню Христової віри та зростанню в ній. Тож домашня Церква є першою школою віри, молитви та служіння, а церковна спільнота допомагає дорослим у цьому завданні та супроводить їх.  Святий папа Іван Павло ІІ запевняє нас:  «Що більше Церква, на місцевому  і вселенському рівнях, виявиться спроможною поставити на перше місце катехизацію посеред інших її діл та починів, навіть тих, які б були більш помітними, то більше знаходить вона в ній засіб зміцнення свого внутрішнього життя, як спільноти віруючих, та своєї зовнішньої діяльності, як посланої Христом»[2].

Дорогі співбрати в Христовому священстві! Вітаючи вас із цим святим і великим днем, прагну скласти щиру вдячність усім вам, які, не очікуючи похвали чи нагород, ревно служите Богові й нашому людові. Дякую особливо тим з-посеред вас, хто особистим прикладом наближає людей до Бога, ділиться з ними власним досвідом віри і молитви, чуває над їхніми душами і веде активне катехитичне служіння, допомагаючи людям пізнати Христа, який через вас сам хоче стати Учителем нашого народу. Усі візьмімо собі до серця слова ап. Павла до Тимотея: «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усією терпеливістю та наукою» (ІІ Тим. 4, 2).

Хай Пресвята Богородиця, наша Мати і Покровителька священиків, своєю материнською молитвою та прикладом віри, готовності служити Богові й людству заступається перед Господом за всіх священиків нашої Церкви, вимолює чуйність до потреб людства, готовність і ревність у служінні за прикладом Христа – нашого єдиного Вчителя і Господа.

Благословення Господнє на вас!

+ СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святих сорок мучеників, замучених у Севастійському озері,
22 березня 2018 року Божого

[1] Пастирське Послання про Катехизацію дітей, 11 лютого 1905р.
[2] Апостольське поучення про катехизу в наш час «Catechesi Tradendae», п. 15.

неділя, 25 березня 2018 р.

25.03.2018р. Б. / В Хорватії відбувся багатотисячний марш проти спроб ратифікації Стамбульської конвенції

Учора 24 березня, у хорватській столиці Загребі відбувся багатотисячний марш проти спроб певних політичних кіл провести ратифікацію Стамбульської конференції хорватським парламентом, повідомляє хорватський католицький портал Bitno.net.

У Хорватії уже кілька місяців триває боротьба проти спроби хорватського прем’єра Андрея Пленковічя протягнути ратифікацію конвенції у парламенті. Ці спроби прем’єра уже викликали серйозний розкол у його власній партії Хорватській демократичній спільноті (HDZ), падінням рейтингів партії та виходом великої частини членів з цієї партії. Усе це спровокувало політичну кризу в Хорватії.

За оцінками у марші взяло участь понад 50 тисяч протестувальників. Для країни з населенням 4,2 млн. це великий збір.

Протестний марш розпочався біля головного офісу HDZ у Загребі та пройшов головними вулицями міста до площі св. Марка на якій розташовані будівлі Уряду та Парламенту Хорватії. В часі маршу учасники співали патріотичних пісень та молились Богородичну вервичку.

Протестувальники несли плакати з висловами проти гендерної ідеології та Стамбульської конференції. Протести підтримали хорватські консервативні політики та католицький єпископат.

Джерело:  Воїни Христа Царя

субота, 24 березня 2018 р.

24.03.2018р. Б. / Три перші кроки виходу із залежності

Старозавітню Пасху святкували на честь виходу ізраїльтян з єгипетської неволі. Саме слово “Пасха”, “Песах” означає “вихід”.

І насправді в описі шляху ізраїльського народу з Єгипту до землі обітованої є дуже багато цікавих символів, які можуть допомогти нам, сучасним людям, розпізнати власне, особисте рабство, та шлях виходу з нього до чогось кращого.

Як вважають богослови, перша “Пасха” у Старому Завіті є ще в розповіді про першу людину. Цікаво, що Бог створив Адама поза Едемським садом, а тоді привів всередину, у щось краще. Це і є та перша Пасха.

Бог завжди хоче перевести людину до чогось кращого.  І він постійно це робить.

Та повернімося до ізраїльтян. Якщо пригадуєте, у Єгипет вони потрапили завдяки Йосифу, що, будучи проданим у рабство рідними братами, за якийсь час зайняв у Єгипті дуже почесне становище і, пробачивши свою сім’ю, запросив її та майбутніх нащадків сюди на постійно.

Раптове рабство

Довший час протягом століть ізраїльтянам було дуже добре жити в Єгипті. Вони сподівались, що все має бути тільки краще і краще. Їхні перспективи були зруйновані одним фактом: постав у Єгипті ний цар, який не знав Йосифа. Цією обставиною поділяється їхнє життя на до і після. Після вони стали звичайними рабами.

80% всієї Тори – це розповідь про те, як Ізраїль із цього рабства виходив.

Про що це свідчить? Людина дуже просто потрапляє в залежність. Це часто не залежить від неї або траплятися через легковажність. Але вихід може бути довгим і непростим.

Людина дуже просто потрапляє в залежність. Але вихід може бути довгим і непростим.

Як запевняють душпастирі, людина часто може потрапити в залежність навіть у момент свого найбільшого успіху і достатку.

І що робити, коли людина усвідомлює, що її життя йде кудись не туди? Потрібно взивати до Бога, як це робили ізраїльтяни, і Бог почує.

Коли є рішення

Цей вихід був неможливий без Божого проводу. Бог вирішив допомогти, “бо крик ізрайлітянам дійшов до мене”.

Визволення з рабства неможливе без Божої участі. І велика помилка людини – покладатися тільки на свої сили.

Важливо також згадати, що першим опором цьому визволенню став сам Мойсей. Коли він вже почув волю Божу щодо свого народу, він завагався. Мойсей не вмів переконливо говорити і тому не наважувався відразу вирушити до фараона на розмову. Мойсей не міг до кінця збагнути,  що він є тільки інструментом, а все робить Господь.

Мойсей все ж зрозумів, що готовий діяти. Тоді Господь втручається ще активніше – згадайте кари, які Він наслав на Єгипет, чуда, які Мойсей робив перед фараоном та його чаклунами. І також у цьому процесі народ повірив, що Мойсей є їхнім провідником. Залишився останній крок: встати і вийти. І саме людям важливо самим вирішити, коли вони готові пуститись у довгу дорогу, що виводить із залежності.

Коли нам сприяють всі обставини і Господь – останнє слово за нами.

Важливим фактом також є жертвоприношення. Бог детально розповів своєму народові, як ті мають принести в жертву ягня і потім його кров’ю позначити свої домівки, щоб Ангел смерті їх оминув. Це “зразкове” ягня мало бути відібране зі стада і три дні має бути в домі. Для чого? Одна з причин – діти за цей час могли знайти в ньому ваду: чи не хворе, чи не має шрамів. Але є дещо важливіше: діти також за ці 3 дні встигають полюбити це ягня і плачуть, коли його ведуть на заріз.

Щоб вийти з рабства – потрібно чимсь пожертвувати

Фараон

Фараон уособлює сатану,  який робить все, щоб людина не вийшла із залежності. 

В ніч Пасхи сини Якова вийшли з єгипетської неволі. Перша маленька перемога дає присмак великої перемоги, яка буде нескоро. Бо сатана, як і фараон, є  багатоходовим гравцем. Він змінює свою думку: то наче вже відпускає ізраїльський народ, то знову йде його повертати в рабство.

Фараон каже: встаньте,  покиньте мою країну, ідіть служити своєму Богові. Але він передумує,  бо вважає, що зробив помилку. Бо хто тепер буде його рабами?

Тепер ізраїльтяни оточені з обох сторін: війська фараона і море. Затиснені між минулим – фараоном і майбутнім – морем. Назад не можуть вернутися, і майбутнє не таке райдужне. Для ізраїльтян, які ніколи не мали свого флоту і пам’ятали про потоп, водна стихія – небезпечна, страшна.

Контраст між малою перемогою і теперішньою ситуацією викликає розпач. Але Бог каже Мойсеєві: нехай народ продовжує похід!

Те, що сталося потім, є великим Божим втручанням: море розступилося, ізрайлітяни його перейшли, а за ними хвилі зімкнулися. Та це ще був тільки початок їхнього визволення: дороги довжиною кількасот кілометрів і тривалістю 40 років.

***
Занотовано на реколекціях для працівників Патріаршої Курії та УГКЦ та Патріаршого дому. Реколектант – отець Петро Іськів, докторант кафедри біблійного богослов’я Папського Григоріанського університету, керівник Відділу комісій Патріаршої Курії у Львові.

Ілюстрація: wall.alphacoders

четвер, 22 березня 2018 р.

22.03.2018р. Б. / Папа оголосив про свій візит до Дубліна й поблагословив спеціальну ікону

«З нагоди наступної Всесвітньої зустрічі сімей, маю намір здійснити подорож до Дубліну від 25 до 26 серпня цього року. Вже від тепер складаю подяку владі, єпископам, єпископу Дубліна й усім, хто докладає зусилля до підготовки цієї подорожі. Дякую!», – таку звістку Папа Франциск подав на завершення загальної аудієнції, що відбулася у Ватикані 21 березня 2018 р.

Під час аудієнції Його Святість поблагословив ікону Пресвятої Родини, яку представили дві ірландські сім’ї, що є символом Всесвітньої зустрічі сімей.

Сім’ї Тобін і Башел прибули до Ватикану в складі Делегації, до якої увійшли Архиєпископ Діармунд Мартін, Голова організаційного комітету Всесвітньої зустрічі сімей, Генеральний секретар комітету отець Тім Барлет, а також іконописець Міхай Куку.

Бренда та Браян Тобін, що проживають у графстві Кілдер на сході Ірландії, прибули на зустріч з Папою із своїми двома дітьми Еммою (20 років) і Каталом (13 років), та бабусею Маурін Тобін. Мері і Майкл Башел, що на даний час проживають у Римі, також були із своїми дітьми Олівією (7 років) і Моллі (5 років).

Після того як Архиєпископ Діармунд Мартін поблагословив ікону-символ Всесвітньої зустрічі сімей у серпні минулого року, вона «подорожувала» різними парафіями Ірландії, щоб допомогти вірним приготувалися до цієї події.

На прохання організаторів Всесвітнього дня сімей, ікону написав іконограф Міхай Куку, що походить з Румунії. Йому допомагали Cестри Редемптористки з монастиря святого Альфонса в Дубліні.

Ікона має форму «триптиха», тобто складається з трьох частин: основної частини і так званих «дверей». На зовнішніх бокових частинах зображені Архангели Михаїл і Гавриїл. У центральній частині ікони зображена Пресвята Родина: Пресвята Богородиця, святий Йосиф та Ісус Христос. На бічних частинах зображені дві євангельські події: воскресіння дочки Яїра та чудо під час весілля в Кані Галилейській.

В основі ікони є напис «Amoris Letitia» (Радість любові), що є назвою пост-синодального Апостольського напоумлення Папи Франциска, що має стати джерелом натхнення для наступної Всесвітньої зустрічі молоді в Дубліні 2018 року.

середа, 21 березня 2018 р.

21.03.2018р. Б. / Важкі питання. Чи може людина не грішити?

ПИТАННЯ: Чи може людина не грішити?

ВІДПОВІДЬ: У солоному морі живе риба, і вона не солона. У світі живе людина. Чи може вона жити і не "просолюватися" - не грішити? Є люди, які живуть в святості. Але наша святість, звичайно, відносна. Сказано: "Один Господь безгрішний" (Откр15,4), а ми, люди, - грішні. Але чи можливо не грішити? Щоб відповісти на це питання, заглянемо в Перше послання святого апостола Івана: "Коли ж кажемо, що не маємо гріха, - обманюємо самих себе, і немає в нас правди" (1 Ів 1,8). І той же апостол Іван говорить в іншому місці: "Всякий, хто в Нім пробуває, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його" (1 Ів 3,6). Як же розуміти ці суперечливі слова?

Екзегети показують, що мова йде про дві різних ситуації: є два різні стани «гріховності». Перший уривок відноситься до нашої слабкої натури, нагадуючи, що гріх «мешкає в нас», що людина несе в собі спадкову схильність до гріховності в результаті первородного гріха. Як люди, ми - спільнота грішників, але як Церква, ми стаємо «святою громадою грішних людей», чиї гріхи були викуплені і які вже належать Христу. Катехизм нагадує, що "всі члени Церкви, включаючи її духовенство, повинні визнавати себе грішниками. У всіх благе зерно Євангелія змішане з кукілем гріха до кінця часів "(ККЦ 827). З вищесказаного випливає, що неможливо жити без гріха. Але чи може людина не грішити? Відповідаючи на це питання, Катехизм Католицької Церкви наводить слова святого Августина: "Бо Бог Вседержитель (...) будучи надзвичайно благим, ніколи не допустив би будь якому  злу існувати у справах Його, якби Він не був настільки сильний і благий, щоб зробити добро зі зла самого "(ККЦ 311).

З першоджерел відомо, що святий Августин, автор цих рядків, ні разу в житті не сповідався. Чи це можливо? Справа в тому, що в ранньому християнстві існував інший підхід до сповіді, ніж сьогодні. У свідомості давніх християн тяжкий гріх руйнував відносини з Богом і з спільнотою Церкви. Тому одноразове покаяння носило публічний характер. Що ж в ті часи вважалося тяжким гріхом? Практика публічної сповіді і покаяння була обов'язковою для християнина, який скоїв убивство, перелюб, ідолопоклонство, практикував блуд, проклинав, давав як свідок брехливі свідчення або брав участь у циркових виступах (можливо, мова йшла про гладіаторські бої і т.д.). Тяжким гріхом було зречення від віри в часи переслідування. Можна зробити висновок, що в давнину було, з одного боку, більше уваги до гріха; з іншого боку, християни більше усвідомлювали те, що таке гріх. Схоже, що стародавні християни змішували гріх зі слабкістю, як це часто буває з нами. У певному сенсі невірно зрозуміла практика Таїнства Покаяння може породити у сучасної людини певний «дозвіл» на гріх, так як завжди можна свій гріх висповідати. Таким чином, ми втратили серйозність остаточного характеру сповіді і покаяння.

Як було сказано в попередніх випусках рубрики, слід відрізняти смертний гріх (іноді званий тяжким) від повсякденного (легкого). Перший означає "добровільне відвернення від Бога" (ККЦ 1855) і "вимагає повного усвідомлення і цілковитої згоди. Він припускає усвідомлення, що вчинок є гріхом, що він суперечить Божому Законові. Він так само припускає добровільну згоду настільки, щоб вибір міг уважатись особистим. Уявне незнання і закаменілість серця не применшують, а збільшують добровільний характер гріха "(ККЦ 1859) Існує багато обставин, які «необхідні»для вчинення тяжкого гріха. Відповідь на питання, чи можливо виконати їх всі разом, ймовірно, залежить від точки зору. Одні люди бачать смертний гріх майже всюди, інші не бачать його ніде, вважаючи, що людина не здатна його зробити. Суть проблеми полягає в формуванні совісті, яка підказує нам, що добре і що погано.

 Але є ще легкі (або повсякденні) гріхи, які «трапляються» з нами кожен день. Чи можна жити без них? На жаль ні. Вони належать людській природі. Говорячи про них, Катехизм цитує святого Августина: «Поки людина ходить у плоті, вона не в змозі уникнути всіх гріхів, навіть найлегших». Це не означає однак, що всі вони неминучі.

вівторок, 20 березня 2018 р.

20.03.2018р. Б. / Важкі питання. Християни і гороскопи

ПИТАННЯ:  Як християнин повинен ставитися до астрології, до гороскопів?

ВІДПОВІДЬ: Спочатку слово «астрологія» було синонімом «астрономії» - науки про зірки. Ці два слова вживалися в одному значенні аж до першого століття християнської ери і навіть пізніше.

В даний час астрологія позначає сукупність практик, які претендують на вивчення різних впливів небесних тіл на людину, що визначають риси її характеру, її рішення і дії, а також історичні події.

Колискою астрології був Вавилон: про це свідчать тисячі глиняних дощечок ассірійського царя Ашшурбанапала (7 століття до Р.Х.). З Ассирії астрологія поширилася в Персії, Індії, Китаї, а пізніше проникла в Грецію і Рим.

Римська імперія, а потім Церква активно боролися проти астрологічних практик. Астрологія знову розцвіла в Середні століття, перш за все завдяки арабам.

Аж до 18 століття астрологія була широко популярна і практикувалася в основному серед простого народу.

І в наші дні у неї чимало шанувальників, судячи з довіри гороскопам і важливості, яка надається їх прогнозам.

Астрологія є стародавнім методом ворожбитства. З самого початку Церква засуджувала цю практику. Толедский собор постановив: «Якщо хто-небудь думає, що потрібно вірити астрології, хай буде йому анафема». Собор мав на увазі досить поширений менталітет, згідно з яким людські дії слід приписувати зіркам, а в кінцевому рахунку - Богу. Тим самим заперечувалася свобода людини. Святий Августин писав з цього приводу: «Астрологи претендують на те, що на небесах знаходиться неминуча причина гріха: ніби то Венера, Сатурн або Марс змусили нас зробити те чи інше, - щоб виправдати людину, плоть і кров з гордою трухою, і звинуватити Того, Хто створив і тримає небо і зірки».

І ще: «Потрібно визнати, що коли астрологи кажуть правду, то це відбувається під окультним впливом, якому піддаються людські душі, не усвідомлюючи цього. І оскільки це відбувається з метою обману людей, то дія ця виходить від нечистих духів і спокусників, яким дозволено мати деякі відомості про земні речі. Ось чому добрий християнин повинен остерігатися астрологів і всіх, хто вдається до мистецтва віщування, особливо коли пророкують правду: щоб вони не звабили його душу за допомогою спілкування з бісами і згоди з ними».

Безумовно, небесні тіла, і особливо Місяць, мають певний вплив на природу (досить подумати про те, наскільки важливі фази Місяця для хліборобів, коли вони збираються сіяти або переливати вино). Небесні світила поряд з іншими метеорологічними чинниками можуть впливати на настрій людини і на такі події, як пологи. Але вони - як писав св. Тома Аквінський - «не можуть прямо впливати на інтелект і волю. Людина має здатність до судження і міркування про те, що вона може зробити, - і це стосується як використання зовнішніх речей, так і того, заохочувати або відкидати внутрішні пристрасті. Це було б марним, якщо б наша воля залежала від зірок і не була б в нашій владі. Таким чином, їхні сузір'я не можуть бути причиною рішень нашої волі».

Астрологія насправді нездатна створити індивідуальний гороскоп для кожної окремої людини. Положення зірок для тих, хто народився більш чи менш в один і той самий час, одне і те саме. Виходить, що для цих людей гороскоп, а значить і доля, збігаються. Десятки людей мають той же гороскоп, що Наполеон, Гете чи Ганді, але не можна сказати, що всі вони мають одну долю і характер. Зрештою, це неможливо навіть для близнюків.

Гороскоп є однією з найбільш популярних форм астрології. Для багатьох це не що інше, як гра або мода. Для інших - напрямок в житті. На жаль, деякі приймають свої рішення в залежності від прочитання знаків зодіаку.

Найчастіше гороскопами захоплюються люди мирські, далекі від Церкви, які не вірять в Бога і не практикують релігії. Саме про них писав святий апостол Павло: «Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними» (Рим 1,22).

Катехизм Католицької Церкви без жодних вагань засуджує астрологію, стверджуючи, що вона суперечить вірі в абсолютне панування Бога над нашим життям.

Ось текст Катехизму: «Звернення до гороскопів, астрології, хіромантії, тлумачення віщувань і долі, феномени ясновидіння, вдавання до медіумів  містять у собі прагнення до панування над часом, над історією і, в кінцевому рахунку, над людиною, як і бажання увійти в спілку з окультними силами. Всі ці явища знаходяться в протиріччі з поклонінням і пошаною, які поєднані з любовним страхом, що їх ми зобовязані віддати єдиному Богові» (2116).

«Бог може відкрити майбутнє Своїм пророкам або іншим святим. Проте праведна християнська поведінка полягає в тому, щоб з довірою віддати  себе в руки Божого провидіння в тому, що стосується майбутнього, і відмовитися від всякої нездорової цікавості з цього приводу» (2115).

четвер, 15 березня 2018 р.

15.03.2018р. Б. / Християни України закликають приєднатися до ініціативи підписати петиції щодо захисту сімейних цінностей та інституту сім’ї (+VIDEO)

Християни України закликають якомога більше людей приєднатися до ініціативи підписання петиції щодо захисту сімейних цінностей та інституту сім’ї, а також щодо вживання заходів для припинення пропаганди стосунків гомосексуального характеру.

Зокрема на сайті Верховної Ради України є розпорядження (від 22 листопада 2015 року №1393-р) “Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року”, яке власне передбачає:
  1. Легалізацію шлюбів для одностатевих пар (ст. 105, п.6).
  2. Пропаганду стосунків гомосексуального характеру в школах та через ЗМІ (ст. 102, п.3), ст.102, п.4).
  3. Дозвіл трансгендерним людям усиновлювати дітей (ст.105, п.7).
Саме тому християни України написали петиції до Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України та Президента України, таким чином вони відреагувавали на це розпорядження. Проте за два місяці жодна із петицій не зібрала навіть 10 тисяч голосів із 25 тисяч потрібних.

“Церква існує згідно із Законом Божим. А ми знаємо зі Закону Божого, що Господь “благословляє” (в переносному значенні цього слова, - ред.) содомію. Це є гріх. Зараз на нас наступає гендерна ідеологія, яка порушує принципові глибинні засади, які Небесний Отець дав через свої заповіді, через закони природи. Тож якщо ми будемо неактивними і якщо ми не будемо займати відповідну позицію активної християнської протидії в рамках закону і права, то ми не маємо права навіть називатися християнами!” - наголосив митрофорний протоієрей УГКЦ Олекса Петрів у своєму відеозверненні до вірних. - Тому так важливо “не дрімати”, а бути активним, потрібно відстоювати Божу правду та стояти у проломі за традиційні сімейні цінності. Тож петиції, які ми просимо і рекомендуємо підписати, а також проведення інших заходів для відстоювання сімейних цінностей - це є в природі самого християнства. Кожен християнин мусить це робити, бо наша віра так “промовляє”!”, - зазначив о. Олекса Петрів.

Варто зауважити, що християни вбачають головну загрозу в тому, цей гріх хочуть узаконити та примусово нав’язати молодому поколінню. На їхню думку, необхідно підписати усі шість петицій, ініціатором яких є Тацюра Віктор Зіновійович, оскільки слід пам’ятати, що Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України та Президент України мають різні повноваження. Проте варто бути дуже уважним, адже вже з’явилися петиції-двійники, які розпорошують голоси людей, що хочуть проголосувати.

Посилання на петиції:
https://petition.president.gov.ua/petition/42484
https://petition.president.gov.ua/petition/42862
https://itd.rada.gov.ua/services/Petition/Index/3070?aname=published
https://itd.rada.gov.ua/services/Petition/Index/3118?aname=published
https://petition.kmu.gov.ua/kmu/Petition/View/1462
https://petition.kmu.gov.ua/kmu/Petition/View/1485

Зазначимо, що ініціатори закликають кожного понеділка брати піст за біблійну сім'ю. Тож якщо ви ще не підписали петиції, то вони радять зробити це в день посту. А якщо є люди, які хочуть підписати ці петиції, але не вміють користуватись комп’ютером, то можна звернутися за допомогою (консультацією) до храму. Для цього потрібно мати телефон, ідентифікаційний код і електронну пошту (якщо пошти немає, то є інструкція, як її створити). Так у церкві зможуть допомогти підписати петиції цілій громаді.

Інструкцію можете переглянути за цими посиланнями:
https://docs.google.com/document/d/1hgBGpM0pRlclQ3ZmTz0Q43Specl4yiDgFr-Fy7drPf0/edit
https://docs.google.com/document/d/1z_fxiqPqkWDzvuMn-LPVLXv5GwxppDD_QW9ogC9AUqY/edit


середа, 14 березня 2018 р.

14.03.2018р. Б. / Домашні обов’язки дітей: школа життя чи дешева робоча сила?

Експерти не мають сумнівів: наші діти перевантажені багатогодинним навчанням в школі і численними додатковими заняттями. Як батьки, ми намагаємось оборонити їх перед кожною черговою потребою докладати зусиль, в тому числі в домашніх обов’язках.

Це здається логічним, особливо враховуючи те, що ми самі маємо у цій сфері значно менше справ, аніж мали наші батьки. Пралька випере, посудомийка помиє, закупи – переважно вже готові страви – можна замовити через Інтернет, а використані підгузники тепер просто викидають. І зрештою, чи наші діти щось втратять, не беручи участь в домашніх справах?

Щоб відповісти на це запитання, повернімося на два, три, а потім чотири століття назад. З певним подивом зауважимо, що життя людей в тих часах проходило переважно у відповідності до певної схеми. Родини із багатьма поколіннями, з багатьма членами, функціонували як невеликі, майже самодостатні підприємства. Більшість людей жили із сільського господарства та виведення тварин. Діти від найменшого віку брали участь в праці заради добра спільноти – годували курей, брали участь в сінокосах і жнивах, доглядали за меншими братами і сестрами. Таким чином вони не лише робили внесок до помноження родинних благ, але і отримували справжню школу життя. Окрім щоденних занять, вони також були задіяні до роботи в полі, на господарці. В результаті цього вони дорослішали, готуючись до самостійного функціонування. Вони вже усе знали, усе попробували. Вони також наробили багато помилок і під опікою дорослих навчились як їх виправляти. Мало що могло їх здивувати.

Ще одним козирем праці на користь родини було формування в молоді багатьох навичок, які колись були очевидними, а зараз їх доводиться пошукати. Діти вчились відповідальності і витривалості. Корову треба було видоїти, незважаючи на те, що тебе болів зуб. Збіжжя треба було зібрати повністю, незважаючи на погану погоду, а тим більше через неї. Якщо не підляти овочі на городі, то вони зів’януть і не буде що їсти. Не треба було бути особливо кмітливим, щоб зауважити, що доручені завдання мають глибший зміст. Також було зрозуміло, що лише дисципліна і послідовність могли принести реальний ефект. Без роботи не буде хліба, і то дослівно.

Модель сучасної сім’ї

Однак, залишмо історію – світ змінився, а описана модель залишилась в історії. Праця для заробітку перейшла з дому на заводи, а потім – у корпорації. Це спричинило масову міграцію до міст, а села почали спустошуватись. Змінилась і модель функціонування сім’ї. Клани з багатьма поколіннями і багатьма членами стали швидше вийнятком, аніж правилом. Тепер діти проводять більшість дня далеко від батьків, в дитячих садках і школах. Там вони здобувають комплексні знання з більшої кількості сфер, навчаючись у кваліфікованих вчителів. Перед ними відкриваються можливості, про які сто років тому люди не могли навіть мріяти – загально доступне навчання, легкість подорожей і величезна кількість різного роду відпочинку. На жаль, цивілізаційний прогрес приніс також і негативні зміни. Серед них і те, що діти втратили школу життя, яка проходить під наглядом батьків. Тепер часто трапляється, що після завершення школи, дитина вирушає на навчання до іншого міста і зустрічається з необхідністю самостійно приготувати яєшню, випрати светр так, щоб він «вижив» в результаті, чи вчасно проводити оплату. Вступ в подружнє життя, а потім батьківство несуть за собою чергову серію шоку.

Однак, те, що минуло – не вернеш, і старі часи вже не повернуться. Ми, як батьки, можемо випрацювати нову модель поведінки. Пристосовану до сучасних реалій, яка хоч частково принесе ефект, відомий в історії – виховання дітей в почутті відповідальності за спільноту, до якої належить, а також формувати в них працьовитість, витривалість і самозречення. Тут нам на допомогу приходять славнозвісні домашні обов’язки. При чому – подивимось реально – принаймні на початку вони не будуть для нас часовим полегшенням. А навпаки – на перших етапах участі в нових завданнях нам доведеться допомагати нашим підопічним. Через це сама ця праця займе в нас більше часу, після цього на нас може чекати додаткове прибирання (уявіть собі, в якому стані буде кухня, на якій 5-річна дитина допомагала пекти булочки). Однак мусимо перейти через це, формуючи в уяві образ нашого самостійного, дорослого потомка. Втішає те, що молодь з часом стає охайнішою, і їх діяльність по-трохи стає фактичною допомогою.

Конкретика

Як взятись за справу? На жаль, єдиної схеми для діяльності немає, і, незважаючи на вседосяжність інтернету, ми не знайдемо готового рецепту, який ідеально підійде для нашої сім’ї. Ми маємо застановитись і роздумати над нашою конкретною ситуацією. Факторів, які слід взяти до уваги, є досить багато: окрім таких очевидних як потреби сім’ї, вік і часові можливості наших дітей, слід розглянути і багато дрібніших. Вік і кількість усіх членів сім’ї, їхні часті захворювання чи неповносправність, технічні умови нашої господарки, розташування дому по відношенні до місця роботи і навчання, а також магазинів – прикладів можна наводити багато. Для того, щоб це проілюструвати, використаємо банальний приклад – прання одягу.

Як дворічна дитина допоможе мамі запакувати і розпакувати пральну машинку. Якщо вдасться синхронізувати наші дії, тобто обоє будемо вкладати чи виймати одяг, цей процес зможе пройти настільки швидко, якби ти робила це сама. Дитина віком 4-6 років дасть собі з цим раду, а при нагоді, під керівництвом когось старшого, навчиться сортувати одяг, відповідно до кольору та стійкості до високих температут води. Семирічна дитина повісить мокрий одяг на стоячу сушарку. П’ятикласник зможе розвісити одяг на рівні шнурків у ванній кімнаті. Також в ранньому віці можемо почати навчати дитину складати випраний одяг, а також парувати шкарпетки. Про цікавість останнього завдання свідчить той факт, що існують комп’ютерні ігри, завданням яких є віднайти віртуальні пари шкарпеток різних кольорів. В результаті попердньої підготовки, учень середньої школи може взяти на себе прання особистих речей, а при нагоді допомагати в цьому решті членам сім’ї.

З чого почати?

Так виглядає теорія. А тепер перейдемо до дещо ускладненого пристосування до реалій. Першим бар’єром можуть стати наші часові можливості. Якщо ми приходимо додому під вечір, тоді щоденне виконання справ на господарці має проходити якнайшвидше і з найменшими клопотами. В будні дні не бажано навіть незначно продовжувати виконання необхідних завдань. Тому нам залишається субота, яка часто зайнята відвідуванням гуртків чи інших додаткових занять. В таких умовах залучення потомства до домашніх обов’язків вимагає більшої гнучкості, ніж у сім’ях з менш напруженим графіком.

Черговим ключовим питанням є кількість прання. У випадку невеликої сім’ї з трьох осіб, маємо один-два кошики прання на тиждень. Це дає можливість для маневрів, включно з тим, що можна все випрати разом, наприклад, в ту ж суботу. При більшій кількості дітей, пралька запускається щодня, а деколи і кілька разів на день, а кількаденна перерва означає катаклізм, який можна порівняти з біблійним потопом. Варто також впоратись із брудною білизною до того, як забереш старших дітей із садочка чи школи. Підліток, котрий з’являється вдома аж ввечір, не братиме участь в цій діяльності. Він може частково допомогти, але перекладення на нього усього цього завдання було б для усіх занадто великим клопотом.

Схожим обмеженням може стати поверхня для сушіння. Якщо в нашому розпорядженні є лише шнурки, розвішані в невеликій ванній кімнаті, тоді суботня кульмінація нам не підходить. Прання повинно відбуватись і впродовж тижня. Більше можливостей дає власний дім, додаткова кімната чи хоча б куток, в якому можна вільно розмістити розкладну сушарку. Ідеальним варіантом є ситуація, коли підлітки мають власний кошик для брудної білизни і місце для розвішування чистої, і тоді можуть проводити прання у підходячий для них момент, не ламаючи планів усієї сімї.

Наведені вище приклади, звичайно, мають довгий список різноманітних залежностей. Може бути так, що живемо в одному домі з батьками і наша мама, прагнучи хоч якось допомогти на господарці, візьме більшість прання на себе. Чи інша ситуація: враховуючи обмеженість нашого бюджету, вирішимо перейти на прання вночі, щоб скористатись дешевшим нічним тарифом на електроенергію. І тоді, без сумніву, наша дитина не зможе виконувати цього завдання. І так далі. Тішить те, що в кожному конкретному випадку перелік обмежень є досить обмеженим.

«Тиждень святого спокою»

На завершення варто зупинитись на ще одному важливому моменті – ротація чергувань. Якщо у нас одна дитина, тоді все досить просто. Достатньо подумати, в чому вона може нам допомогти так, щоб від цього скористали всі. Для початку вартує почати з тої праці, яка до вподоби дитині. Для чистолюбивих осіб прибирання після собаки чи очищення тарілок від залишків їжі може бути набагато складнішим, ніж нам може здаватись. Через деякий час можемо змінити для нашої дитини сферу обов’язків, наприклад, від прання перейти до миття посуду, і дозволити вдосконалюватись там.  

Трохи інакше виглядає ситуація у великій сім’ї. Тут завдання трохи складніші. Окрім згаданої вище активної пральки, в аналогічному ритмі працює посудомийка, порохотяг, кухонний комбайн, необхідно робити частіші і об’ємніші закупи. З іншого боку, в нас до диспозиції є більша кількість вільних рук. В такому випадку чергування стають перехідними, а графік цих чергувань, що висить на холодильнику, є документом, який найчастіше читають вдома. У деяких випадках може бути так, що кількість помічників є більшою від кількості завдань, і тоді кожному випадає «Тиждень святого спокою». Що ж, добре використовувати вільний час також треба навчитись. 

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами deon.pl

Джерело:  Воїни Христа Царя

вівторок, 13 березня 2018 р.

13.03.2018р. Б. / Depositum fidei (Скарб віри)

Depositum fidei, або скарб віри – технічний термін, яким означується увесь скарб віри, довірений Церкві, який вона мусить вірно зберігати і непомильно навчати (див. Karl Rahner – Herbert Vorgrimler, Kleines Theologisches Wörterbuch).

Сьогодні ж цей скарб, як здається, ніколи до тепер, опинився під загрозою. Останнім часом деякі представники католицького єпископату, оправдовуючись душпастирськими причинами, атакують цей скарб з неймовірною настирливістю. То Конференція католицьких єпископів Мальти дозволить людям, що живуть у перелюбницькому зв’язку, приступати до Таїнств; то кардинал Маркс дає заяву про потребу церковного благословення для одностатевих зв’язків; то кардинал Каспер заявляє, що раз Папа мовчить, то католикам можна користуватися контрацепцією; то Конференція католицьких єпископів Німеччини видає дозвіл причащати протестантів в католицьких церквах Німеччини. І все це на фоні постійних перепалок американського католицького єпископату стосовно цих питань.

Проте, найдальше у цьому протистоянні пішли католицькі ЗМІ, які у своїй більшості уже чітко позиціонували себе, поділившись на умовно ортодоксні та умовно прогресистські. Соціальні мережі, електронні та паперові видання просто таки переповнені викривальних матеріалів однієї сторони проти іншої. Олії до цього вогню не перестають підливати і світські ЗМІ, користуючись, заради отримання сенсації, вириванням слів чи цитат з контексту, викривляючи слова не тільки учасників цих баталій, але й Святішого Отця і кардиналів.

Час від часу відголос цих баталій докочується і до наших теренів, прориваючись то тут, то там у ЗМІ чи переростаючи у фейсбучні баталії.

Можна сподіватися, що нас ці західні баталії і замішання оминуть, але така позиція є далекою від історичних реалій. Свого часу східним християнам І Речі Посполитої здавалось, що католицько-протестантська полеміка – це не їхня справа. Аж поки руська шляхта не почала у великій кількості залишати свою віру й переходити на кальвінізм. А коли й поверталася до Католицької Церкви, то вже у римський обряд. Унійні змагання перенесли те, що, здавалося, не зачепило Русь, на полеміку всередині Русі, щоправда між уніятами та схизматами. Одні проти одних використовували здобутки саме попередньої католицько-протестантської полеміки.

Однак, щоб хвилі католицько-протестантської полеміки розбурхали зазвичай спокійні руські води потрібно було майже століття. Подібним чином до нас докочувались хвилі Ренесансу та бароко. Авторитарні ж ідеї ХХ століття уже докочувались до нас із запізненням на кілька років. З цих часів інформаційне поле значно прискорило свої коливання, прискоривши й історичні процеси. На те, на що колись потрібні були століття, в наш час потрібні навіть не десятиліття, а лічені місяці. Тому не варто сподіватися, що найближчим часом ортодоксно-прогресистське протистояння не докотиться й до нас.

Варто вже зараз тим, хто прагне зберегти спасенну католицьку віру, звернути увагу на потребу переосмислення своїх фундаментів. Аргумент "мої предки були католиками, тому і я є католиком" втрачає свою силу. Догналівська контраверсія це виразно показала. Адже католицькими називають тепер речі, які знаходяться у протиріччі. Тому усе актуальнішим стає питання: якою є католицька віра, де я можу знайти відповідь на питання – що є католицьким, а що - ні?

Геніальний тандем кінця ХХ – початку ХХІ століття Войтила-Ратцінґер, очевидно передбачаючи такий розвиток подій, подарував нам твердий фундамент – Катехизм Католицької Церкви, проголошений владою Вселенського Архиєрея св. Івана Павла ІІ.

«Катехизм Католицької Церкви, який я затвердив 25 червня минулого року і який сьогодні силою своєї апостольської влади я наказую опублікувати, є викладом віри Церкви та католицького вчення, які доводяться або пояснюються Святим Письмом, Апостольською Традицією й Учительством Церкви. Я визнаю його, як правильну норму викладення віри, як цінний і законний засіб, який служить громаді…

Затверджуючи Катехизм Католицької Церкви та видаючи розпорядження про його пубілкацію, Наступник Петра виконує своє служіння Святій Вселенській Церкві й усім окремим Церквам, що перебувають у мирі й спільності з Апостольським Престолом у Римі…

Катехизм дається їм (пастирям Церкви і вірним – пояснення ОДВ) для того, щоб він служив автентичним і правильним орієнтиром для викладання католицького вчення і, особливо, для укладення місцевих катехизмів.» (Іван Павло ІІ Апостольська Конституція «Fidei depositum»).

Оскільки цей Катехизм проголошений Апостольською владою Папи, як норма католицької віри, то він зобов’язує кожного католика вірити саме так, як написано у ньому. Як норма католицької віри, цей Катехизм є для нас, католиків, необхідним фундаментом у розбурханому морі сучасного світу з його ідеологіями, які пробують проникнути в церковне життя.

Тому не потрібно боятися інформаційного замішання і неясності. Маємо Катехизм, як норму нашої віри й з ним можемо звірити усяку ідею, всяку теологічну думку, всяку вимогу окремих церковних єрархів. Скористаймося часом більш-менш спокійним, який нам серед замішання уділило Боже провидіння й українська церковна єрархія, щоб глибше пізнати Катехизм Католицької Церкви, глибше увійти в розуміння віри власної Церкви, щоб не стати жертвами лукавого зваблення, яке хитромудрими шляхами прокладає шлях кінцевому відходу від віри тих, хто не прийняв любов до істини.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

понеділок, 12 березня 2018 р.

12.03.2018р. Б. / «Нехай Чесний і Животворящий Хрест допоможе зцілити наші родини... від особистого, політичного і державного егоїзму!» – Глава УГКЦ (+video)

Ісус Христос і досі навчає нас, що хто хоче спасти свою душу, той її погубить. А хто погубить свою душу, тобто власний егоїзм, для того щоб збудувати краще майбутнє та втілити Євангеліє в особисте життя, той її спасе.

Навіть більше, ця «формула жертовності» є ефективною не лише у сфері родинного щастя та добробуту, а й залишається особливо актуальною для українського суспільства, яке зараз знову переживає своє випробування. Саме тому, щоб кожному з нас ставати сильнішим заради себе і своєї країни, потрібно спільні блага та інтереси ставити на перший план. Адже піклування лише про себе породить багато байдужості, яка насправді нас вбиває!

Загалом про це говорив Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у своїй проповіді у Хрестопоклонну неділю, 11 березня, під час Божественної Літургії в Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві.

«Сьогодні Христова Церква ставить нам перед очі Чесний і Животворящий Хрест Господній, на якому був розп’ятий наш Спаситель і на якому здійснилося таїнство спасіння світу, спасіння усіх людей, – такими словами звернувся на початку своєї проповіді до присутніх Глава Церкви. – Хрест Господній, Розп’яття нашого Спасителя є повнотою Божого об’явлення, коли ми до кінця зрозуміли, ким є наш Всевишній, що Він готовий для нас зробити, на яку жертву Він готовий піти, щоб нам із вами дати можливість вічно і щасливо жити разом з Ним», – зазначив проповідник.

За його словами, зі сторінок Євангелія від Марка ми дізнаємося про хрест не в сенсі якогось предмету, а як про істину, про наше особисте життя, про наш спосіб існування та спілкування з Богом і з людьми. Зокрема святий Августин пояснює, що слово «хрест» в цьому випадку означає наше земне існування, а також наше життя в нашому тілі в матеріальному світі. А наш особистий хрест – означає все те, що в нашому житті є тимчасове, минуще, матеріальне та смертне, на противагу тому, що є вічне, Боже, і те, що ми називаємо Божим життям у Воскресінні.

«Син Господній каже, що коли хтось хоче йти за Ним, то нехай відречеться себе (це перша умова), візьме на себе свій хрест (друга умова) і не стоїть, не сидить, а йде за ним (третя умова). Проте ці три умови є дуже цікаві та глибокі. Перша, як каже Христос, – це відректися від самого себе. Однак хто може сьогодні сказати: як це так можна, як можна самого себе відректися? Але тут ідеться про відречення від усього того, що нас намертво зв’язує за тим, що є минуще, тимчасове, тобто із зоною власного комфорту. Чому? Кожен для себе будує своє маленьке гніздечко, своє тимчасове земне щастя, а тоді стає від нього залежним. Для того щоб ми справді могли жити вповні, потрібно вміти переступити через те, що зв’язує нас з тимчасовим і рухатися вперед», – наголосив духовний лідер греко-католиків.

Друга умова – взяти на себе свій хрест. Часто та людина, яка хоче бути щасливою тільки на землі вже і тепер, не вона несе свій хрест, а той земний хрест несе її (як говорить святий Августин). Вона начебто пливе за течією, немов подібна до тварини, яка шукає насолоду безвідповідальності. «Взяти на себе свій хрест – означає стати відповідальним за своє власне життя, за життєві рішення, вчинки, тобто стати тим, хто творить дійсність, а не стає її рабом», – запевняє Предстоятель УГКЦ.

Третя умова – це йти за Сином Божим. Адже Він не покидає нас у наших особистих труднощах, немочах, а навпаки – виймає нас із нашого егоїзму, самообмеження, самозакоханості та навіть з наших болючих і непростих обставин життя для того, щоб взамін тимчасового дати вічне, замість матеріального – духовне, замість земного – небесне.

«Хто хоче спасти свою душу, той її погубить, – це ще один парадокс, бо хто ж не хоче спасти свою душу?! Зараз навіть багато філософів говорять про інстинкт самозахисту. Адже як це так можна відмовитися від спасіння та порятунку власної душі?! Пригадуєте, часи Майдану, коли з глибини свідомості українського народу виринали такі гасла та фрази, які сучасною мовою передавали оці глибокі євангельські істини?! Пригадуєте, як на стінах різних будівель у Києві ми читали надписи: «Байдужість – вбиває»?! Говорячи сучасною мовою, той, хто хоче спасти свою душу, є тим, хто дбає тільки про себе, є егоїстом. Ми б сказали, що егоїзм вбиває, бо егоїст подібний до чорної дірки, він немовби хоче ковтнути весь світ і навіть це буде йому мало!» – роздумає Глава Церкви.

Блаженніший Святослав також згадав слова одного сучасного духовного отця про те, що той, хто хоче спасти свою душу, подібний до порохотяга, який висмоктує все довкола себе, бо готовий пожертвувати навіть найсвятішим заради власного добробуту. Що стається із суспільством, в якому живуть егоїсти? Таке суспільство розвалюється, бо нездатне будувати те, що є спільним благом, бо кожен шукає тільки самого себе для власного добра.

Праведний митрополит Андрей Шептицький ще в 1941 році, дивлячись на українське суспільство, говорив, що в українців є воля будувати власну незалежну державу, але водночас є ще якась така воля, щоб та Україна була саме такою, як хоче мати певна політична партія або навіть та чи та людина. Можна сказати, що такий егоїзм руйнує і вбиває державу.

На думку Предстоятеля УГКЦ, якщо наша держава, політичне життя та політичні партії перетворюються на партії політичного егоїзму –  це веде до війни всіх проти всіх. На жаль, це одна з причин не першого подібного моменту втрати нашої державності. Державні чиновники та політики, коли намагаються врятувати свою «шкуру», то перетворюють наші державні та політичні установи на «печери розбійників», адже вони не дбають про добро і спільне благо для нашої держави.

«Цілуючи сьогодні наш Чесний і Животворящий Хрест, просімо Його, щоб оздоровив нас від нашого особистого самолюбства та егоїзму, який руйнує наше життя. Нехай Він зцілить наші родини, наше суспільно, наше державне і політичне життя від політичного і державного егоїзму, – закликає Патріарх УГКЦ. – Подивіться, тепер ворог людського роду спричинює нові конфлікти, підсилюючи національні чи геополітичні егоїзми. Ми бачимо, що ж діється зараз в об’єднаній Європі, яка є на межі кризи і розвалу через те, що хтось вкладає великі кошти в національні егоїзми. Адже це ті демони, які спричинили Першу і Другу світові війни, а хтось начебто наново їх викликає з небуття. Проте хрест є завжди знаком перемоги, а також знаком поразки демонів, сили віруючих, знаком надії навіть і для тих, які спочивають у гробі. Поклоняючись сьогодні Чесному і Животворящому Хресту не біймося зректися себе самих, взяти на себе свій хрест і йти за Христом у вічне життя!» – наостанок попросив вірних Блаженніший Святослав.  

Наприкінці Літургії він також запросив усіх приступити до Тайни Покаяння (Сповіді). Адже під час Великого посту нам потрібно оздоровитися та рухатися вперед, щоб ставати кращими для себе і для нашої країни.


субота, 10 березня 2018 р.

10.03.2018р. Б. / Папа: Гріх віддаляє нас від Бога, але не Бога від нас

Не є легко дозволити любити себе по-справжньому, бо ми схильні претендувати на заслуги. Думками про це Папа Франциск поділився під час покаянного богослуження, яке він очолив у п’ятницю, 9 березня 2018 р., в базиліці Святого Петра у Ватикані з нагоди ініціативи «24 Години для Господа».

Нагадаємо, що мова йде про ініціативу, що зродилася в контексті Ювілею Милосердя. Вона полягає в тому, щоб у певний день, зазвичай, це є п’ятниця перед четвертою неділею Великого Посту, принаймні одна з церков у кожній дієцезії залишалася відкритою протягом 24 годин або якнайдовше, відповідно до місцевих можливостей, для адорації та сповіді. Стало добрим звичаєм, що в цей день Папа очолює покаянну молитву в базиліці Святого Петра, під час якої уділяє Святу Тайну Покаяння.

Богослуження відбувалося у формі Літургії Слова, під час якої прозвучав уривок з першого Послання святого Івана та євангельська розповідь про відречення святого Петра. І саме слова улюбленого Христового учня про те, що любов Бога є настільки великою, що Він зробив нас Своїми дітьми, стали відправною точкою для проповіді Святішого Отця.

Як підкреслив проповідник, Божа любов «завжди є більшою від того, що ми можемо собі уявити» й поширюється, «виходячи за межі будь-якого гріха, який наше сумління може нам закинути». Це любов на знає ні меж, ні границь, для неї не існує тих перешкод, «які ми звикли встановлювати перед людиною, боячись, що її прихід відбере у нас свободу».

«Ми знаємо, що наслідком стану гріха є віддаленість від Бога. У дійсності, гріх є способом, за допомогою якого ми віддаляємося від Нього. Але це не означає, що Він віддаляється від нас. Стан слабкості та розгубленості, в який нас ставить гріх, є ще однією причиною того, чому Бог залишається близько до нас. Ця впевненість повинна завжди супроводжувати нас в житті», – сказав Святіший Отець, пояснюючи, що слова апостола Івана є запевненням для нашого серця, аби мати «непохитну довіру до любові Небесного Отця».

За словами Папи, Божа благодать не перестає діяти в нас, аби посилювати уповання на те, що нам ніколи не забракне Його любові, незважаючи на будь-який гріх, який можемо зробити, «відкидаючи Його присутність в нашому житті». Це спонукає нас усвідомити розгубленість, яка приходить в наше життя, подібно до того, як це трапилося зі святим Петром.

«Євангелист є до крайності лаконічним. Спів півня, здається, зібрав розгубленого до того часу чоловіка, далі він пригадує собі Ісусові слова і, врешті, падає пелена, й Петрові починає вдаватися розгледіти серед сліз, що Бог об’являється в Христі, Якого б’ють по щоках, ображають, Якого він відрікся, але Він іде, щоб померти за нього. Петро, який хотів би померти за Ісуса, тепер розуміє, що повинен прийняти, що Він умре за нього. Петро хотів навчати свого Вчителя, хотів іти перед Ним, натоміть, саме Ісус іде, щоб вмерти за Петра; а Петро раніше цього не розумів, не хотів цього зрозуміти», – сказав Святіший Отець.

Як зауважив далі проповідник, тепер святий Петро робить співставлення з Господньою любов’ю, й, нарешті, розуміє, що «Він любить його і просить дозволити себе любити». Він збагнув, що «завжди відкидав те, щоб дозволити себе любити», не дозволяв Ісусові «спасти себе повністю».

«Як же важко дозволити любити себе по-справжньому! Ми б хотіли, аби у нас завжди було щось пов’язане з визнанням, в той час, як ми, у дійсності, є боржниками в усьому, адже Бог є першим і повністю нас спасає, з любов’ю», – сказав Папа, заохочуючи: «Просімо в Господа благодаті пізнати велич Його любові, яка касує кожен наш гріх. Дозвольмо, аби ця любов очистила нас, щоб ми пізнали істинну любов!».

Після цих слів базиліка Святого Петра поринула в молитовну тишу. Присутні розпочали іспит сумління, по завершенні якого відбулося загальне визнання гріхів. Далі, після проказування молитви «Отче наш», Святіший Отець та призначені священики зайняли належні місця та розпочалися індивідуальні сповіді. Перед тим, як сповідати, Папа також особисто приступив до Святої Тайни Покаяння. Протягом всього періоду сповідей в базиліці чергувалися покаянні пісні з періодами тиші.

пʼятниця, 9 березня 2018 р.

09.03.2018р. Б. / Хресна Дорога зі святим отцем Піо

«Коли Ісус хоче, щоб я зрозумів, що Він мене любить, тоді дає мені відчути смак Своїх мук, Своїх ран, тернового вінця, Своїх страждань», - Отець Піо. 

Перше стояння: Ісуса видано на смерть
«Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: “Я невинний крови праведника цього; ви побачите”... Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття» (Мт 27, 24.26).

Медитація отця Піо: Якщо страждаєш, відмовляючись від власної волі задля волі Бога, то доводиш Йому свою любов. Чому ж Він мав би покинути тебе тепер, коли ти в час мучеництва своєї душі даєш Йому доказ любові? Твоє серце зазнає великої втіхи, якщо пам’ятатимеш, що в час страждання сам Ісус Христос страждає в тобі і заради тебе.

Друге стояння: Ісус бере хрест на свої плечі
«Звертаючись до всіх, Ісус промовив: “Коли хто хоче йти за Мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за Мною. Бо хто захоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу задля мене, той її врятує”» (Лк 9, 23-24).

Медитація отця Піо: Знаю, що ти страждаєш, але страждання – це знак, який вирізняє кожну душу, яка вибрала Бога як свою славу і спадщину, і то Бога розіп’ятого. Так, твій дух виснажений темрявою випробування, але нехай тобі вистачить того, що ти знаєш: Господь Ісус із тобою і в тобі.

Третє стояння: Ісус падає під тягарем хреста
«О, гляньте, подивіться, чи є біль, як мій біль, що мені заподіяно, що ним побив мене Господь у день палаючого гніву Свого! З висоти він зіслав вогонь у мої кості, і той пожирає. Він сітку розстелив мені під ноги і завернув мене назад. Він завдав мені смутку, – я повсякденно недужий» (Єр 1, 12-13).

Медитація отця Піо: Мені боляче, навіть дуже. Однак завдяки доброті Господа Ісуса відчуваю, що ще маю трохи сили. А на що ж здатне створіння, якому допомагає Христос! Ісус не вимагає, щоб усе життя з Ним нести хрест; Він просить нести малу частину Його хреста – ту, в якій містяться людські страждання.

Четверте стояння: Ісус зустрічається зі Своєю Матір’ю
«Симеон же благословив їх і сказав до його матері Марії: “Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець”... А мати його зберігала всі ці слова у своїм серці». (Лк 2, 34-35.51)

Медитація отця Піо: Згадай, що відбувалося в серці Матері Божої, коли Вона стояла біля хреста. У безмірі страждань Марія стояла перед розіп’ятим Сином. Ба більше, у хвилину цього страждання вона любила Його так, що навіть не була спроможна плакати.

П’яте стояння: Симон із Киринеї допомагає Ісусові нести хрест
«І як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом» (Лк 23,26).

Медитація отця Піо: Не заперечуймо, що біль необхідний нашій душі та що хрест має бути нашим щоденним хлібом. Як тіло потребує їжі, так і душа потребує хреста, аби день за днем очищуватися й відриватися від створінь. Зрозуміймо, що Бог не хоче й не може нас ані спасти, ані освятити без хреста. Що більше Він наближає до Себе якусь душу, то більше очищує її через хрест.

Шосте стояння: Вероніка витирає Ісусове обличчя
«Не було в ньому ні виду, ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали» (Іс 53, 2-3).

Медитація отця Піо: Ти страждаєш, це правда, але будь привітним. Ти страждаєш, але не бійся, бо Господь з тобою – і ти Його не ображаєш, а доводиш Йому свою любов. Ти страждаєш, але повір, що то Сам Господь Ісус страждає в тобі, з тобою і заради тебе. Христос не покинув тебе, коли ти втікав від Нього, тим більше не покине тебе ані тепер, ані пізніше, бо ти намагаєшся Його любити.

Сьоме стояння: Ісус падає під хрестом удруге
«Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст» (Іс 53, 6-7).

Медитація отця Піо: Відчуваю, що насамперед я мушу сказати: Ісус потребує особи, яка співстраждає з Ним через людську безбожність. Тому Господь веде мене дорогою страждання. Нехай назавжди буде прославлена Його любов, яка може змішувати солодке з гірким і перемінювати скороминущі життєві страждання у вічну нагороду.

Восьме стояння: Ісус утішає заплаканих жінок
«Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним та голосили. Ісус же обернувся до них і сказав: “Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! – і горбам: Покрийте нас! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?”» (Лк 23, 27-31).

Медитація отця Піо: Так, я люблю хрест, тільки хрест: люблю тому, що бачу його на плечах Ісуса Христа. Ісус дуже добре знає, що ціле моє життя й усе моє серце лежить на Його плечах.

Дев’яте стояння: Ісус утретє падає під тягарем хреста
«Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування. Бо й Христос не собі догоджав, а як написано: “Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене”» (Рим 15, 1-3).

Медитація отця Піо: Потрібно звикнути до страждань, які дає тобі Господь. Христос не може довго тебе утримувати в муках. Він прийде, щоб дати тобі полегшення, зміцнити тебе та влити в твою душу нову відвагу.

Десяте стояння: З Ісуса здирають одяг
«Тоді вояки, розіп’явши Ісуса, узяли його одіж та й зробили чотири частини, по одній частині кожному воякові, і хітон. Та був хітон не пошитий, лише ввесь від верху тканий. Тому домовилися між собою: “Не дерімо його, а киньмо на нього жереб, на кого впаде”. А тим же мало здійснитись Писання: “Мою одіж розділили між собою, на шату ж мою кинули жереб”» (Йн 19, 23-24).

Медитація отця Піо: Я ніколи не втомлююся благати Господа Ісуса. Це правда, що мої молитви більше заслуговують кари, ніж нагороди, бо я завдав багато прикростей Христові своїми незчисленними гріхами. Однак у кінці Він змилується наді мною.

Одинадцяте стояння: Ісус прибитий до хреста
«І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. Ісус же сказав: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять”» (Лк 23, 33-34).

Медитація отця Піо: Лише Господь Ісус може зрозуміти, яку муку я переживаю, коли переді мною постає болісна сцена на Голготі. Так само неможливо зрозуміти усієї втіхи, яку приносимо Господу, коли Він знаходить душу, яка не просто співчуває Його стражданням, а й просить лише про те, щоб узяти участь у Його муках.

Дванадцяте стояння: Ісус умирає на хресті
«А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев’ятої години. О дев'ятій же годині Ісус скрикнув голосом сильним: “Елої, Елої, лама савахтані?” – що означає у перекладі: “Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?” Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: “Он, Іллю кличе!” Побіг один і, намочивши губку оцтом та настромивши на тростину, давав йому пити, кажучи: “Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти його!” А Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа» (Мк 15, 33-37).

Медитація отця Піо: Життя – це Голгота, але добре, коли виходимо на неї з радістю. Мої страждання приносять мені задоволення. Я страждаю лише тоді, коли не страждаю.

Тринадцяте стояння: Ісуса знято з хреста
«І ось був чоловік, на ім’я Йосиф, радник, – людина добра й праведна, що не пристав був до їхньої ради, ані вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста й очікував Божого Царства; цей прийшов до Пилата й просив тіла Ісуса. Зняв він Його з хреста й, обгорнувши його в полотно, поклав у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав» (Лк 23,50-53).

Медитація отця Піо: Не бійся перешкод, бо вони ставлять душу біля підніжжя хреста, а хрест підносить її до небесних брам. Там вона знайде Того, Хто переміг смерть і Хто введе її до вічної радості.

Чотирнадцяте стояння: Ісуса покладено до гробу
«Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов» (Мт 27, 59-60).

Медитація отця Піо: У плутанині пристрастей і суперечностей нехай нас підтримує велика надія на невичерпну глибину Божого Милосердя. Повні надії, біжімо до трибуналу пробачення, де з батьківським піклуванням щохвилини чекає на нас Господь. Хоча ми й свідомі свого невиплатного боргу щодо Нього, та не сумніваймося в урочисто оголошеному пробаченні наших помилок. Покладімо на них, як це зробив Ісус, гробовий камінь.

П’ятнадцяте стояння: Воскресіння
«А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, – а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, – увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: “Мир вам!” Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа. І ще раз Ісус їм каже: “Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас”. Це промовивши, дихнув на них і каже їм: “Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються”» (Йн 20,19-23).

Медитація отця Піо: Тож устань, Господи, й утверджуй у своїй благодаті тих, кого Ти мені довірив. Не допусти, щоби хто-небудь із них загинув, залишаючи твою вівчарню. Боже мій! Боже мій... не дозволь, щоб змарнувалася Твоя спадщина.

Фото – Lawrence OP

Джерело тексту – «Під хрест Спасителя стаю» (ч. 1): В-во Монастиря Сестер Лоретанок, 2010 р. – за дозволом церковної влади єпископа ординарія Кам’янець-Подільської дієцезії Леона Дубравського (№ 4154/09 від 23 грудня 2009 р.)

Джерело: Прес-служба КМЦ