ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! - СЛАВА НАВІКИ!
СЛАВА УКРАЇНІ! - СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, необхідність створення цього блогу зумовлена актуальною потребою захисту і плекання СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ у нашому, вельми зраненому багатьма незагойними гріховними ранами, протягом кількох століть поневолення, українському народі.

субота, 31 грудня 2016 р.

31.12.2016р. Б. / Про молитву. Чи не є вона примусом Бога?

Дуже давно мене турбує одне питання, яке стосується нашої віри і довіри до Бога. Як священик, християнин, чоловік, батько молюся за себе та інших, коли дізнаюся про чиїсь страждання. Нехай коротенько, але молюся сам і прошу про молитву тих, кого знаю. Використовую для цього навіть соціальні мережі. Складність полягає ось в чому: як поєднати це з впевненістю в те, що Бог бачить наші потреби.

На Літургії також є кілька єктеній, серед яких є навіть «усильна». Ми молимося, висловлюємо прохання, дякуємо і перепрошуємо Господа. Якщо в це не вникати, все є нормально. Але є одне «але». Часом дуже ревна молитва у випадку терпіння свого чи іншого може бути показником як великої віри, так і великої недовіри до Бога Отця. І навпаки, часом буває так, що довіра і віра в Бога проявляються найкраще тоді, коли хтось у терпеливості серця свого приймає терпіння як те, що походить від люблячого Отця.

Дуже гарно ілюструє таку антиномію одна відома історія з життя о. Піо та сліпого хлопчика, який перебував біля нього. Кожного ранку люди бачили, як він ішов попереду о. Піо на ранкову св. Літургію, уважно її вислуховував, а опісля знову повертався у захристію.

Отець Піо бачив великий його поступ у духовному житті. Одного разу, щоб упевнитись у чесноті хлопця, він запитав його, чи хоче той прозріти. “Мати Божа мене завжди вислуховує і доносить мої молитви до свого Сина, попрошу її і ти будеш бачити”, – сказав священик до хлопця. Той мовчав. “Хочеш, чи ні?”, – вдруге запитав о. Піо. Знову мовчання. Втретє, з притиском, питає хлопчика, чи має за нього молитися, щоб прозрів. Тоді на такі настирливі питання о. Піо хлопчина відповів: “Я колись, отче, бачив. Та одного разу сталось так, що я по Божій волі осліп. Напевно Господь знає, що це краще для моєї душі. Якщо Він колись відкриє мої очі, то я буду так само Йому вдячний, як і тепер, коли я сліпий”.

Та о. Піо й далі продовжував його випробовувати: “Але ж написано, що просіть і одержите”. “Та це написано для тих, що не мають великої віри… А для тих, що у всьому довіряють Богові, нічого не треба просити, як тільки за все дякувати. Господь сам дає, що для нас найкраще”, – відповів хлопець. Отець Піо, сильно зворушений, міцно притулив малого до своїх грудей і поцілував у чоло.

Читач може назвати таку віру сліпою. Але віруючий читач може хіба подивляти таку довіру. Пишу ці рядки і раптом отримую електронною поштою повідомлення про важкі випробування, які випали на мого товариша у священстві. Хвороба дружини, а згодом і його матері зробили цей рік для нього нестерпним болем. В такі хвилини молитва дуже потрібна. Потрібна, щоб не зійти з розуму, щоб не втратити віру, віднайти надію відчути любов. Чи наша молитва є “примусом Бога до дії”?  Напевно ні. Вона є тим містком, що не дає нам створити свій власний світ розпачу і ненависті. Не дозволяє ізолюватися від Того, хто дає нам все те, чого просимо для спасіння.

Часто буває так, що ми не отримуємо тієї відповіді, якої очікуємо після молитви. Я болісно переживаю такі моменти, як особисту священичу недосконалість. Коли стоїш на похороні і всі очі звернені на тебе, що кілька місяців просив Бога про здоровʼя для того, хто зараз лежить у труні, це складно. Ті, хто має на собі печать священства, мене зрозуміють. В такі моменти хочеться просто мовчати і плакати разом з родиною. Але очі, які звернені до тебе, очікують відповідей. І відповіддю є Ісус Христос, якого ми проповідуємо, «і то розп’ятого». Терпіння Богочоловіка, таємниця Хреста є такою відповіддю тоді, коли повʼязана з таємницею  Воскресіння. Без Воскресіння все наше життя є глупотою. Молитва Ісуса в Гетсиманському Саду є молитвою кожного з нас у хвилини терпіння. Так як Він просив апостолів побути з Ним в хвилини болю, так і ми не біймося попросити інших розділити з нами моменти розпачу і страху. Молитва єднає нас не лише з Богом, а й тими, хто разом з нами заносить молитву до Бога. Ми є тоді Церквою. Тоді ми є спільнотою.


P.S. Помоліться за о. Миколу, оздоровлення його дружини та матері. Бог знає, про кого прошу.

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

пʼятниця, 30 грудня 2016 р.

30.12.2016р. Б. / Пастирський Лист Римcько-Католицьких Єпископів України до Родин з нагоди Свята Святого Сімейства: Ісуса, Марії і Йосифа

Дорогі брати і сестри, шановні батьки і любі діти!

З нагоди свята Святого Сімейства з Назарету, але в день урочистості Пресвятої Богородиці Марії прагнемо разом з вами звернутися до теми міграції – складної, однак надзвичайно важливої і актуальної в наш час. Вона стосується життя як тієї великої родини, якою є Україна,  так і життя безлічі окремих сімей, з яких вона складається.

Знаємо, що Свята Сім’я з Назарету свого часу також була змушена до втечі, міграції до іншої країни. Невідомо, скільки років вона жила поза межами свого рідного краю, знаємо лишень, що була відкритою на Божу волю і, як тільки ангел приніс вістку про можливість повернення, негайно вирушила зворотнім шляхом.
Сьогодні багато українців, зокрема зі Східної України, також змушені залишити свою малу вітчизну, землю, де виховувалися, зростали. Причиною цього стала війна.

Прагнемо щиро подякувати кожному, хто допоміг і допомагає біженцям. Дякуємо вам від імені усіх, котрим ви допомогли. Запевнюємо, що таким чином ви приймали Святу Сім’ю з Назарету, котра забажала розділити долю всіх емігрантських родин. Сподіваємось, що наші вигнанці незабаром зможуть повернутися до своїх домівок, і молимося про це.

Радіємо за тих, котрі отримають допомогу, організовану для України Папою Франциском, який попросив Католицьку Церкву Європи матеріально підтримати наших співвітчизників, що постраждали внаслідок війни.

Інший біль, на якому сьогодні хочемо зосередитись, пов’язаний із залишенням України тисячами чоловіків та жінок, юнаків та дівчат, котрі у пошуках кращого життя вирушили до інших країн. Прагнемо, насамперед, особливо відзначити і вшанувати ті, зокрема, подружжя, котрі, попри труднощі, обирають для проживання землю, подаровану їм Богом. Щиро захоплюємось і поважаємо тих, котрі не піддаються спокусі добробуту і не залишають своїх родин.

Дорогі батьки! Як добре, що ви відважно обираєте любов і вірність. Ваші діти будуть безмежно вдячні вам, навіть якщо їхні друзі матимуть модніше вбрання, дорожчі телефони чи комп’ютери. Ви даєте їм найважливіше: сім’ю, родинну любов, близьку присутність батька і матері в кризових ситуаціях їхнього дорослішання. Своїм прикладом ви підтверджуєте важливу істину: щастя залежить від Божого благословення, а не від матеріального добробуту.

Щоб краще переконати вас у правильності такого вибору, хочемо навести вам приклад із Біблії - історію Авраама і його родича Лота. Одного разу слуги Авраама і слуги Лота посварилися між собою за криницю. Тоді Авраам зустрівся з Лотом і сказав: «Глянь на цю прекрасну землю і вибери, де хочеш жити. Якщо ти підеш вправо, я піду вліво. Якщо ти підеш вліво, я піду вправо». Лот уважно розглянувся і побачив, що околиці Содоми й Гоморри - дуже родючі й багаті землі. Тож вибрав їх. Але згадаймо, що трапилося згодом, внаслідок чого Лот мусив втікати. В Авраама була віра, називаємо його батьком усіх віруючих. Завдяки вірі він розумів: щастя не залежить від кращого чи гіршого місця на землі, лише від Божого благословення.

Вам, котрі теж прагнете покластися на Бога, а щастя своєї родини довірити Божому благословенню, дякуємо за таку поставу і уділяємо особливого благословення. Хочемо допомагати вам і підтримувати.

Існують різні причини  міграції, та, мабуть, завжди з’являється смуток, коли хтось залишає свою Батьківщину, особливо коли не має наміру повертатися. Ситуація справді складна, і труднощі, що їх переживає нині молодь і молоді сім’ї, дуже великі. Зрозумілим є прагнення кращого життя, але варто запитати себе, чи справді вигідніше і комфортніше життя є ліпшим? За кордоном можна здобути матеріальні блага, але чи надасть це сенсу вашому життю? Це правда, що в Україні важко, і не лише з приводу війни та зубожіння усього суспільства. Тотальна корупція нищить майже все. Багато хто переконаний, що по-іншому в нас не буде. Люди не вірять, що може бути інакше, що можна жити достойно і гідно. З’являється розчарування, гіркота, навіть цинізм, підступно вкрадається до серця розпач і агресія, бо в черговий раз не вдається осягти довгоочікуваної мети, бо здається, що жертва життя і здоров’я стількох людей вкотре залишається змарнованою.

Потрібен реальний погляд на те, що відбувається у нашій Батьківщині. Зрозуміло, що багато хто не бажає жити у суспільстві, охопленому корупцією. Однак нашою і вашою місією є те, аби це змінити. Неможливо досягти чогось за допомогою одних лише добрих прагнень. Потрібна велика, кардинальна праця. Необхідне визволення людини з егоїзму і страху. Ми знаємо, що цього можна досягти лише з допомогою Ісуса Христа. Зустріч з Христом повертає надію і віру в те, що все може бути по-іншому. Як добре, що є ще багато тих, котрі не бояться взяти свого хреста і жити любов’ю, у місці, визначеному їм Богом.

Радіємо, що можемо служити вам, що Церква є з вами, що в Церкві можете знайти середовище підтримки і розвитку. Пам’ятайте, що найважливіша революція відбувається у святинях і місцях наших зустрічей – там, де людина має шанс зустріти Бога. Лише зустріч із Богом змінює людину і дає силу, щоб через добро, правду і любов змінювати корумпований, безбожний і повен страждання світ.

Звертаємося до молоді: будьте відважні, Бог любить Вас, має для Вас чудовий план – план любові, не бійтеся жити, любити і змінювати цей світ.

Багато хто з вас приїхав до своїх домівок на святковий різдвяний та новорічний час. Просимо вас - після закінчення навчання – обов’язково поверніться в Україну! Завжди шукайте, питайте з покорою, якою є Божа воля. Чи справді Бог хоче, щоб ви залишили Україну і свою батьківську землю? Від вас залежить, що буде на цій землі, чи будемо повторювати слова: «Хотіли, щоб було якнайкраще, а вийшло, як завжди», чи все буде по-іншому. Ми знаємо, що може бути інакше, бо Христос дає силу до іншого життя. Христос чекає на вас, не піддайтеся спокусам вигоди і кар’єри, життя – це щось більше!

Неможливо оминути ще однієї, мабуть, найболючішої теми. Мова йде про драматичне становище, в якому часто опиняються родини, у яких батько чи мати, або навіть обоє, залишають дітей, залишають одне одного і їдуть за кордон. Розуміємо, як складно буває знайти в Україні працю, особливо таку, що дозволяла б утримувати сім’ю. Та слід пам’ятати, що кожна тривала розлука завдає переважно непоправного удару по родині. Навіть якщо чоловік з дружиною зберігають вірність одне одному, то, зазвичай, після повернення дуже важко відбудувати колишню, першу єдність, а часто навіть неможливо. Більшість з тих, котрі виїжджають, пояснюють, що зважуються на цей крок заради сім’ї, дітей. Однак - як же часто буває, що, коли здобудуться омріяні гроші, подружжя і сім’ї вже немає, а діти пішли своїм власним шляхом, часто повним страждань і гріха.

В Євангелії Ісус говорив про людину, котра шукала любові, щастя, свободи, бо їй було важко на душі. Господь допоміг їй, звільнив з неволі диявола, що мучив її. Злий дух відійшов, але за якийсь час вирішив повернутися, подивитися, як виглядає життя тієї людини. Зовні воно було не найгіршим, однак злий дух відразу спостеріг, що серце людини порожнє. Тож попросив про допомогу інших злих духів і вже разом з ними повернувся до своєї жертви. Святе Письмо каже, що становище цієї людини стало гіршим, ніж на початку (пор. Лк 11, 24-26).

Мабуть, це Боже слово можна віднести також до проблеми, що торкається багатьох сімей. Були хлопці й дівчата, котрі шукали любові, не бажаючи жити самотньо й егоїстично. Господь дав їм зустріч, знайомство, любов, подружній зв'язок, освячений таїнством подружжя, сім’ю. Багатьох з них Господь обдарував потомством. Як це прекрасно! Але за якийсь час хтось з них виїхав за кордон. Разом з цим зникла єдність від перебування разом, яка є першочерговою умовою щасливого подружжя і сім’ї. Без великих зусиль злий дух почав нищити їхні відносини, схиляти навіть до зради. Діти втратили контакт з батьками. Часто у своїх пошуках заповнення порожнечі, що мала бути наповнена батьками, вони піддалися маніпулюванням і поневоленням. Грошей і комфорту було більше, але стан кожного з членів сім’ї став гіршим, ніж на початку. 

Звертаємось до кожного, хто має намір залишити свою сім’ю з метою знайти засоби, аби її забезпечити. З великою покорою, в Божій присутності, вслухаючись у голос власного сумління та в голос сердець своїх близьких, чоловіка або дружини, дітей, запитайте себе: якою є Божа воля? Чи справді Бог хоче, щоб я залишив свою сім’ю? Чи справді це необхідно? Якщо довіритесь Богу, Він благословлятиме вас в Україні, підтримуватиме вашу родину і допомагатиме їй щасливо жити, адже Він є нашим люблячим Батьком.

На завершення повернімося до Святої Сім’ї з Назарету. Так, саме до Назарету, до їхньої маленької і бідної Батьківщини, окупованої римлянами. Назарет був дуже маленькою місцевістю, а над його мешканцями полюбляли насміхатися.  Та саме в Назареті відбулося Втілення, Бог став людиною, з Назарету вийшло спасіння для всіх народів.

Ось таємниця, котру хочемо вам показати: Бог обирає те, що мале в очах світу, щоб чинити великі справи. Те, що автентичне і справді добре й велике, починається з чогось малого, з життя у сім’ї, у своїй малій Вітчизні, у відкриванні любові близьких і любові Бога. З цього відкриття і пережитого досвіду народжується єдина революція, котра змінює історію на краще.

Бажаємо вам і собі мужності до прийняття свого хреста, своєї родини, свого місця походження і народження. Пам’ятаймо: щасливими будемо лише з Богом.

Бажаємо вам у новому, 2017 році Божого благословення на щодень, щоби ваші серця були повні любові й доброти, щоби ваші діти народжувалися і росли в атмосфері миру та безпеки.

Богородиця Діва нехай буде вашою доброю Матір’ю і заступницею в усіх проблемах.

Від усього серця благословляємо вас!

Митрополит Львівський разом із єпископами України
Свято Святого Сімейства, 30 грудня 2016
№ 48 / 2016

Прочитати під час Євхаристійної Літургії в усіх храмах і каплицях 1 січня 2017 року.
Фрагменти, виділені курсивом, зачитуються на розсуд душпастиря.

середа, 28 грудня 2016 р.

28.12.2016р. Б. / Папа до молоді Тезе: зло не має останнього слова в нашій історії

«Показати на словах і на ділі, що зло не має останнього слова в нашій історії». З таким закликом звернувся Папа Франциск до молоді, що з 28 грудня по січень збереться в столиці Латвії Ризі на 39-ту Європейську зустріч, організовану екуменічної спільнотою з Тезе.

Тема цьогорічної Молодіжної зустрічі Тезе «Спільно шукати шляхи надії» єднає її учасників з Папою Франциском. Про це він написав у своєму посланні до молоді Тезе підкреслюючи, що він неодноразово закликав молодь, щоб вони нікому не дозволяли позбавити їх надії. Святіший Отець подякував молодим людям за те, що вони залишили свої зручні домівки і взяли участь у «цьому паломництві довіри, відповідаючи на поклик Божого Духа». Звертаючись до православної, протестантської та католицької молоді, Папа підкреслив, що в ці дні, живучи у справжньому братерстві, вони виявляють бажання бути головними героями історії і не дозволяти іншим вирішувати їхнє майбутнє.

В умовах, коли насильство і несправедливості породжує розчарування та розпач багатьох людей і їм здається, що зло сильніше за все, Папа Франциск закликає молодь Тезе показати на словах і на ділі, що зло не є останнім словом у нашій історії, тому що "це час милості для всіх і кожного, бо ніхто не може думати, що він відірваний від Божої близькості і могутності Його ніжної любові (Апостольське послання «Misericordia et Misera», розділ 21).

Глава Католицької церкви висловив надію, що дні перебування у Ризі допоможуть молоді подолати страх своїх обмежень і зростати у довірі до Христа, Спасителя і Господа, Який вірить і надіється на них. «У простоті, яку засвідчував брат Роже, будуйте мости дружби і вчиняйте видимою любов, якою Бог нас любить», – написав на завершення Папа Франциск.

вівторок, 27 грудня 2016 р.

27.12.2016р. Б. / Святкування Різдва Христового в один день: це можливе?

Питання святкування Різдва Христового в один день для Церкви Христової є досить непростим і, останніми роками, в грудневі дні сильно загострюється. Реально дивлячись на минуле, мусимо визнати, що наші попередники, які жили за юліанським календарем, запровадженим 45 року перед Христом Юлієм Цезарем, на той час вважали свій календар точним. У перших століттях Церква взяла цей календар за основу для всіх християнських свят. Саме тоді було встановлено святкувати Різдво Христове 25 грудня. Цей календар мав певні неточності і за півтори тисячі років він відставав на 10 днів, що і стало причиною введення в 1582 році так званого «григоріанського» календаря. Світ прийняв цю зміну, проте окремі церкви деяких країн чи, краще сказати, підпорядкувань її не прийняли, що і стало причиною того, що святкування відбуваються в різні дні. Звичайно, для багатьох людей ці відмінності не є зрозумілі і, чисто по-людськи, вони прагнуть святкувати Різдво Христове з цілим світом.

          Блаженніший Святослав сказав минулого року так: «Ми повинні прямувати до того, щоб святкувати Різдво та інші нерухомі свята за точнішим григоріанським календарем – так, як це зараз роблять не тільки католики, але й більшість православних церков світу. Це питання має не так догматичний, як дисциплінарний зміст».

Дивлячись реально на життя і не входячи у «календарні» дискусії, бачимо, що у світському житті (у суспільстві) ми в Україні живемо згідно григоріанського календаря: святкуємо новий рік 1 січня (у Церкві – 14 січня), як і багато церков у цілому світі, навіть ті ж греко-католики і православні у різних країнах світу. Але одна з причин, чому ми ще не святкуємо Різдво разом – це тривога за нові розділення і поділи. Насправді, таким серйозним змінам – як святкувати релігійні свята за іншим календарем – передує своєрідна народна дискусія, що має спричинити глибоке і висловлене бажання змінити свої переконання заради спільного добра. Зміни календаря в історії ставали причиною непорозумінь, тому Церква старається це питання піднімати з особливою делікатністю, а також дати зрозуміти людям, що це питання, однак, не належить лише до компетенції церковної ієрархії, але також і до мирян, вірних, які люблять свою Церкву і переживають за її добро.

Отже, теоретично ідея уніфікації святкування Різдва Христового є простою, а на практиці є досить складною. Церква не може просто встановити або «накинути» дату 25 грудня, щоб святкувати Різдво Христове, а прагне, щоб саме вірні висловили свою позицію і переконання, що так краще. Церква може давати свої аргументи, можливо, навіть і переконувати, проте не може насильно встановити цей день, щоб не спричинити нових розколів, яких в історії вже і так достатньо.

Як практично можна було б наблизити той день, щоб вся Україна святкувала Різдво разом з цілим світом? Декілька думок вголос:
  1. Варто на державному рівні зробити «вихідним», тобто «святковим» день 25 грудня з поваги до римо-католиків та інших церковних спільнот, які в цей день відзначають Різдво Христове;
  2. Не протиставляти ці дві дати, а старатися знайти спільну точку – самé святкування Різдва Христового, бо ВСІ святкують Різдво 25 грудня, проте 25 грудня за юліанським календарем припадає на 7 січня, якби дивно воно не звучало. Якщо не підтримати зміни на 25 грудня, то неточність юліанського календаря приведе до святкування Різдва у 2100 році вже не 7, але 8 січня;
  3. На рівні Церкви для цього необхідно скликати спеціальне зібрання – собор, який би обговорив дане питання на основі звернення мирян, консультацій та порад фахівців;
  4. Позицію Української Греко-Католицької Церкви у цьому питанні неодноразово озвучував наш Патріарх Святослав: якщо робити таку зміну, то слід це робити разом з православними братами, щоб уникнути нових поділів та протистоянь.
  5. Більше уваги приділити просвітницькій роботі: пояснювати людям, як у храмах так і в навчальних закладах, у ЗМІ про святкування Різдва Христового 25 грудня.
о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 26 грудня 2016 р.

26.12.2016р. Б. / Різдвяне послання "Urbi et Orbi" Папи Франциска 2016

Дорогі брати й сестри, благодатного вам Різдва!

Сьогодні Церква знову переживає подив Пречистої Діви Марії, святого Йосифа і вифлеємських пастухів, який вони пережили, споглядаючи новонароджене Дитя, що лежить у яслах: Ісуса Спасителя.

В цей день, сповнений світлом, знову звучить пророча звістка: «Бо хлоп'ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім'я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (Іс 9,5).

Влада цього Дитяти, Сина Божого і Марії, – це не влада цього світу, що ґрунтується на силі й багатстві; це панування любові. Це влада, що створила небо й землю, яка дає життя кожному створінню: мінералам, рослинам, тваринам; це сила, яка притягає чоловіка та жінку та вчиняє їх одним тілом, одним існуванням; це влада, що відроджує життя, прощає провини, примирює ворогів, перетворює зло в добро. Це Божа влада. Ця влада любові спонукала Ісуса скинути із Себе зі Свою славу і стати людиною; вона ж приведе Його до смерті на хресті та воскресіння з мертвих. Це влада служіння, що встановлює у світі Боже царство, царство справедливості та миру.

Тому Христове Різдво супроводжується співом ангелів, які звіщають: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк 2,14).

Сьогодні ця благовість розходиться по всій землі, бажаючи досягти усіх народів, особливо тих, які поранені війнами та гострими збройними конфліктами, і тих, що найсильніше відчувають прагнення миру.

Мир чоловікам та жінкам пошматованої Сирії, де пролито надто багато крові. Насамперед, в Алеппо, що останніми тижнями стало ареною найжорстокіших боїв, якнайневідкладніше необхідно, дотримуючись гуманітарного права, забезпечити надання допомоги й підтримки вичерпаному цивільному населенню, яке досі перебуває в безнадійному становищі, в стані великого страждання і нужди. Прийшов час, аби зброя замовкла назавжди, а міжнародна спільнота почала активно докладати зусилля, щоби знайти вирішення кризи шляхом переговорів і відновити громадянське співжиття в країні.

Мир чоловікам і жінкам улюбленої Святої Землі, обраної та особливо вподобаної Богом. Нехай же ізраїльтяни й палестинці віднайдуть відвагу та рішучість написати нову сторінку історії, в якій ненависть і помста поступляться місцем бажанню спільно будувати майбутнє взаєморозуміння і гармонії. Нехай же зможуть віднайти єдність і згоду Ірак, Лівія та Ємен, народи яких страждають від війни та жорстоких терактів.

Мир чоловікам і жінкам у різних регіонах Африки, особливо в Нігерії, де фундаменталістський тероризм використовує навіть дітей, щоб чинити жахіття та сіяти смерть. Мир у Південному Судані й Демократичній Республіці Конго, щоб там були зцілені поділи, а всі люди доброї волі докладали зусилля для того, щоб ступити на шлях розвитку та взаємоподілу, віддачи перевагу культурі діалогу замість логіки протистояння.

Мир чоловікам і жінкам, що досі страждають від наслідків конфлікту(.?!) в східній Україні, де невідкладним є спільне бажання принести полегшення населенню та виконати взяті на себе зобов’язання.

Молимося за порозуміння для дорогого колумбійського народу, який прагне ступити на новий та сміливий шлях діалогу та примирення. Нехай така ж сміливість надихає дорогу Венесуелу розпочати кроки, необхідні для того, аби покласти край актуальному напруженню та спільно будувати прийдешнє надії для всього населення.

Мир тим, які в різних регіонах зазнають страждань з приводу постійних загроз та тривалої несправедливості. Нехай же М’янма зможе об’єднати зусилля для сприяння мирному співжиттю та з допомогою міжнародної спільноти надати необхідний захист і гуманітарну допомогу тим, які цього дуже й невідкладно потребують. Нехай же Корейський півострів в оновленому дусі співпраці зможе стати свідком подолання напруження, яке він переживає.

Мир тим, хто зазнав поранень або втратив дорогих осіб у жорстоких терактах, які посіяли страх і смерть у серцях багатьох країн і міст.

Мир не на словах, але конкретний та дієвий нашим покинутим і суспільно виключеним братам і сестрам, тим, які страждають від голоду, тим, що є жертвами насильства. Мир біженцям, мігрантам і шукачам притулку і тим, хто сьогодні стає жертвою торгівлі людьми. Мир народам, які страждають від економічних амбіцій небагатьох та ненаситної жадібності ідола-гроша, що веде до рабства. Мир тим, які страждають від суспільної та економічної нужди, тим, які страждають від наслідків землетрусів та інших природних катастроф.

Мир дітям у цей особливий день, в який Бог став дитиною, особливо тим, що позбавлені радощів дитинства задля голоду, війн та егоїзму дорослих.

Мир на землі всім людям доброї волі, які щодня терпеливо й непомітно трудяться в родинах і суспільстві, щоб будувати людяніший і справедливіший світ, підтримувані переконанням в тому, що тільки мир є запорукою благополучнішого майбутнього для всіх.

Дорогі брати й сестри, «хлоп'ятко нам народилося, сина нам дано»: Він – «Князь миру». Приймімо Його!

субота, 24 грудня 2016 р.

24.12.2016р. Б. / Єдність – дар Святого Духа

(НЗ, №45 – грудень 2016)

Цими днями Українська Греко-Католицька Церква згадує особливу і неординарну подію – 420 років від дня підписання Берестейської Унії. В засобах масової інформації можна знайти досить різнобічну оцінку цій події: є схвалення і позитивні відгуки такого історичного факту, а також є гостра і необдумана критика, інколи з боку осіб, які жодного відношення не мають до Церкви Христової. Нашу Церкву, інколи, навіть називають «унійною», що бере свій початок саме від Унії, підписаною 1596 року у Бересті, коли вона підтвердила свою єдність з Апостольським Престолом. Історики та церковні аналітики зуміють дати чи вже дали свої оцінки щодо цієї історичної події, а нас, як вірних Української Греко-Католицької Церкви, духовенство і миряни якої терпіли, а численні навіть віддали своє життя за вірність Єдиній Христовій Церкві, цікавить одне – єдність Церкви та її вірність заповітним словам словам Ісуса Христа: «Щоб усі були одно» (Ів 17,21).

Для вірних єдність Церкви – це щось дуже глибоке і символічне. Ми всі, читаючи символ віри, сповідуємо: «Вірую в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву». Ця єдність є ознакою правдивої Христової Церкви, яку Христос оснував на Петрі і про це читаємо у Святому Письмі: «Тож і я тобі заявляю, що Ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт 16,18). Христос «збудував» свою Церкву на скелі, на камені, на твердій основі - на Петрі і сказав, що «пекельні ворота її не подолають», тобто, що незважаючи на різноманітні випробування (гріхи її членів, непорозуміння, конфлікти та ін..), Церква Христова існуватиме, бо її заснував Господь і її ціль – вести люд божий до Царства небесного. Від апостола Петра і до нинішніх його наступників - Пап Римських, Церква Христова на землі має одного видимого голову, який є символом і основою єдності у Христі, а це особа наступника апостола Петра.

Церкву неодноразово називають «святою грішницею»: свята, бо основана і підтримується Христом, Господом Богом Святим, а грішниця, бо складається з нас з вами, грішників. Грішність її членів, впертість та непоступливість, неодноразово в історії спричиняли різні поділи та розколи, які спричинили довготривалі рани і болі на тілі Христовому, яким є Церква. Але заповітні слова Христові «щоб усі були одно» не можуть залишити спокійним серце жодного правдивого християнина, який має прагнути єдності. Від цього йде сама назва «унія», що з латинської мови означає союз, єдність. Церква плекає такий спосіб поєднання, яке припускає одність у різноманітності, тобто, щоб права нікого, хто об’єднується не були ущемлені і щоб збереглися специфічні особливості різних традицій.

Наша Батьківщина отримала дар хрещення у 988 році за князя Володимира Великого, який запровадив християнство у східному (візантійсько-слов’янському) обряді як державну релігію Київської Русі. Півстоліття пізніше, у 1054 році, стається церковний розкол. Київська Церква успадкувала традиції візантійського Сходу і була частиною Константинопольського патріархату, але одночасно перебувала у сопричасті, єдності з Папою Римським. Потім настають непрості часи на церковному полі: певні непорозуміння між Константинополем і Римом, занепад грецького православ’я та Константинополя під пануванням турків, виникнення нової незалежної митрополії у Москві та, згодом, і здобуття статусу патріархату у 1589 році. Ці зовнішні чинники та внутрішня криза нашої Церкви спричинили потребу віднайти силу і джерело для життєдайності та розвитку Церкви. І так Синод Церкви приймає рішення перейти у підпорядкування Апостольського Престолу, зберігаючи при цьому традиції і приписи східного обряду та власної Церкви. Саме це було потверджено на Берестейському Соборі у 1596 році і саме відтоді розпочинається новий етап у встановленні Української Греко-Католицької Церкви, як окремої інституції, Церкви свого права, яка незважаючи на все пам’ятає, що вона належить до єдиної, святої, соборної і апостольської Церкви.

За цю єдність наша Церква в історії втрачала найкращих синів і дочок. Цю єдність наш український народ здобував кров’ю та довготривалими переслідуваннями. Ця єдність неодноразово була критикована і окремими членами Церкви, але ця єдність йде від Єдиного Господа Ісуса Христа, який заснував Єдину Святу Соборну і Апостольську Церкву на Петрі і Йому дав ключі від Царства Небесного і пообіцяв, що пекельні ворота, тобто ніякі злі сили не подолають Церкву (пор. Мт 16). Прагнення до єдності – це є прагнення щирого і нелукавого серця, а прагнення до поділу точно не йде від Господа. Йдеться про єдність у різноманітності.

Роздумуючи над цією темою і читаючи різнобічні думки, часто зі смаком критики та осудження за факт унії, я з радістю згадую світлої пам’яті Владику Софрона Мудрого, який дуже любив Церкву і дуже любив цитувати слова Ісуса Христа з розповіді про доброго пастиря: «Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир» (Ів 10, 16). І, як католицький священик, розумію, що кожен, хто прагне наслідувати Ісуса Христа і бути «Добрим Пастирем», повинен старатися про добро і єдність Церкви Христової, яка покликана у єдності духа та різноманітності обрядів і культур, вести людей до спасіння. Добрий Пастир повинен «приводити» до Церкви Христової всіх людей, бо Бог хоче, «щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (І Тим 2,4), а саме Церква Христова і є «стовпом і основою правди» (І Тим 3,15).

Хотів би, щоб в умі кожного вірного нашої Церкви залишилися мудрі слова нашого Патріарха Святослава про Унію, сказані в Римі в часі відзначення 420-ліття Берестейського Єднання: «До сьогодні ніхто не знайшов і не запропонував кращої моделі церковного єднання» і що цей день молитви є «нагодою подякувати Богові за 420 років церковної єдності, які наша Церква не лише отримала як дар, а й зуміла пронести через різні лихоліття історії нашого народу. Тому ми дякуємо Богові також за дар відомих і невідомих мучеників на українських і білоруських землях».

Святий Йосафате, мучениче за церковну єдність, та святі українські новомученики за вірність Христовій Церкві, моліть Господа за мир і спокій у нашій Батьківщині та за дар єдності для нашої Церкви.

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятниця, 23 грудня 2016 р.

23.12.2016р. Б. / Невже ми розівчились святкувати Різдво?

Вже зовсім скоро світ заполонить радість і щастя. Якщо не світ дорослих, то точно світ дітей. Адже вже зима, а значить близько Різдяні свята: Різдво, Василія, Йордан. В дитинстві кожен із нас чекав цих свят, як чогось найособливішого. Пам’ятаю, як маленьким, я годинами міг сидіти у кімнаті із виключеним світлом і дивитися на ялинку, де гірлянди переливались різнобарвними вогнями, які відбиваючись від скляних іграшок розсипались міріадами снопів іскор. Або із сестрами грали в гру – знайди іграшку на ялинці.

Діти ходили колядувати, сіяти, віншувати, щедрувати, грали в сніжки, по вулицях ходили вертепи, всюди було чути гамір і сміх. Зараз у наш час вертепів майже немає, якщо діти і йдуть колядувати, то в більшості заради грошей, мало хто ходить сіяти, рідко можна почути на вулицях колядки. Світ стає якимось безживним, безбарвним, кожен у своїй хаті, а щоб поділитись своєю радістю з іншими, то ні. А може люди просто розівчились радіти?

Раніше, коли я ще був маленьким,  ми з татком ходили сіяти. Це було рано-ранесенько, в годині шостій ранку, на Василія (14 січня), по вулицях ходили такі ж як і ми сіячі, у більшості зі своїми татусями. Іноді об’єднуючись у групи сіяли гуртами. Я точно пригадую, як сонний ішов в інший кінець міста, щоб засіяти свого стрийка, бабцю і татових друзів, що жили у тому районі. Так хотілось побажати їм щастя, радості, добра,  а як тішився тими грошима, що їх мені давали. О! Радості не було меж. Хоча і сам той факт, що надворі ще фактично ніч, а я іду вулицями міста із татком, як дорослий, був для мене вельми приємним.

А на Святвечір до нас приїжджала родина з інших міст, нас було багато, в трикімнатній квартирі. Всі метушились: хто готував кутю, хто накривав на стіл, хто ще щось. Було гамірно, весело. Коли всі сідали за стіл, то бабця, як найстарша, роздавала всім поскорку вмочену у мед і бажала кожному щастя, здоров’я, всьго найкращого, а потім помолившись і заспівавши колядку всі починали їсти. Які ж смачні ті різдвяні страви!

Повечерявши, всі колядували, а вночі ішли на дванадцяту годину ночі до церкви, на Різдвяну літургію. Коли повертались додому, то під ялинкою ангелики приносили подарунки. Я вірив, що дійсно ангелики допомагають св. Миколаю розносити на Різдво ті подарунки, які той забув, або немав змоги принести нам 19 грудня. І досі вірю. Я вірю, що Різдво це одне із найбільш важливих свят, не тільки в нашій культурі, але і для всього світу, адже народився маленький Ісусик, сам Бог втілився в людське тіло, він приніс нам радість спасіння.

Зараз люди починають забувати, що справжня суть Різдва не у наїдках і напитках, не у вихідних днях. Справжня суть святкування такого великого свята у тому, що народився Спаситель. Ми повинні радіти, бо саме в цей день він приніс нам спасіння від гріха і смерті. У ці дні родина повинна бути в спільності. Ми повинні радіти і веселитись.

Дамян  Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 22 грудня 2016 р.

22.12.2016р. Б. / Ґабріела Кубі: Гендеризм – це ніщо інше, як глобальна загроза сім’ї

Нещодавно Ґабріела Кубі – німецький соціолог, журналістка та борець проти гендерної ідеології побувала в Україні. Команда Інституту родини та подружнього життя відвідала лекцію «Ґендер: виклики та перспективи» пані Ґабріели Кубі у Львові, в Українському Католицькому Університеті. Соціолог головно акцентувала увагу на трьох пунктах: гендеризм – це псевдонаука, хто піарить гендерну ідеологію та як нам з цим боротись.

Що таке гендеризм?

Автономний індивідуум присвоїв собі місце Творця. Люди використовують природу, як сировину для прибутку, а тепер починають використовувати і людей для задоволення. Люди хочуть вибирати – бути чоловіком чи жінкою, бути вільними від усіх моральних обмежень, особливо в тому, як задовольняти свої сексуальні потреби. Тому неприйняття жодних біологічних чи моральних обмежень розглядається як «свобода». Однак, така «свобода» веде до сексуального рабства, руйнування сімей, соціального хаосу, виродження суспільства, демографічної кризи та нового тоталітаризму. Назва цієї нової ідеології – гендеризм (англ. «genderism»).
Гендеризм – це ніщо інше, як глобальна загроза сім’ї, особі та суспільству. Нова концепція свобідної людини – це радикальна протилежність до Юдео-християнської Традиції. Як зазначається у Святому Письмі: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх...»  (Буття 1:27) – найвищий образ людини, і це є непорушною підставою її гідності. Це поняття відображене і в західних Конституціях. Гідність – це дарунок християнства людству.
Цього року я багато подорожувала, відвідала різні континенти, де всі одноголосно говорять про те, яка прекрасна Європа. Так, Європа є дорогоцінною, але ми її руйнуємо. Ця культура побудована на подружжі і сім’ї. Обмежити секс до подружжя – це була культурна революція вибраного народу Божого, що відбулась дві тисячі років тому. А тепер, коли ми нагадуємо про це, то нас називають «ретроградами». Однак, правда у протилежному: той, хто цінує подружжя і сім’ю – робить важливий внесок для майбутніх поколінь.

Усі ми спраглі любові в наших серцях, однак зараз будуємо суспільство, яке робить це неможливим. Кожна дитина прагне, щоб її батьки залишались разом. І я, і ви – ми так само цього прагнемо. Чи повинні ми відкинути цей ідеал тільки тому, що його важко осягнути? Чи є щось дорогоцінне в житті, що не було б важко осягнути?
Я розповім вам, як було 40-50 років тому, коли я була у вашому віці і навчалась в університеті. Розлучення були рідкістю. Порнографія була заборонена законом. Батько і матір мали чітко окреслені ролі, звісно, що вони змінювались, але держава не змінювала їх так, як вона це робить сьогодні. Дітей захищали від сексуальності, щоб зберегти їхню незайманість, подарувати їм можливість бути дітьми. У фільмах ви не могли побачити щось більше, ніж просто невинний поцілунок. Лише уявіть, що зараз твориться у медіасередовищі!
В кінці 60-х років минулого століття виникли студентські рухи. Символом тих років є 1968 рік – початок сексуальної революції, метою якої було повалити буржуазне суспільство, однак представники цих рухів зрозуміли, що це буде складно зробити. Саме тому вони почали просувати власні погляди через різні структури влади. І коли вони добрались до керівництва системи освіти, політики, юриспруденції, ЗМІ, міжнародних організацій – ці інституції пішли тим самим шляхом, що і студенти під час сексуальної революції. Узаконити аборт, як право людини обирати; зруйнувати сім’ю; сексуалізувати дітей; нав’язати суспільству лозунг «кожен спосіб сексуального задоволення є рівним»...

Але є велика різниця - чи сексульність породжує життя, чи вона його не породжує і ми повинні це чітко усвідомити. Увесь цей час християни на Заході спали, не чинили серйозного опору. Це усвідомлення прийшло лише 5-10 років тому. У 90-х роках сексуальна революція набула нового забарвлення – підготували базис для того, щоб зазіхнути на коріння християнської антропології та соціальні інституції, які побудовані на христинських засадах.

Хто піарить ідеологію гендеру?

Радикальний фемінізм та гомосексуальний рух об’єднались і cтворили ідеологію гендеру. Головним філософом-ідеологом цієї гендерної ідеології є Джудіт Батлер – професор риторики та філософії Каліфорнійського, Колумбійського університетів та Європейської Вищої Школи у Швейцарії. Вона є членом фонду Рокфеллерів, отримує багато різних нагород та фінансування для просування цієї ідеології. Так, чому ж багаті та впливові жертводавці допомагають їй у цьому? Чому гендерна ідеологія важлива для них?

В 1990 році Джудіт опублікувала книгу «Гендер. Проблема з підміною  ідентичності». Зверніть увагу на заголовок, у якому вона вже заявляє про те, що хоче знищити людську ідентичність, вона розвиває це з філософської точки зору так, що нам здається, ніби ми настільки дурні, що не можемо це осягнути. Тобто, за  словами Батлер, наш гендер – це коли ми можемо вільно обирати – бути чоловіком чи жінкою, як спосіб життя, як метод гри. Вона говорить про примусову гетеросексуальність – суспільство примушує нас бути гетеросексуалами. Наша ідентичність не окреслюється на біологічному рівні (тобто що ми є чоловіками чи жінками), а згідно з Батлер – визначається через спосіб, за яким ми задовільняємо сексуальні бажання.
Сексуальне визволення стало глобальною стратегією для великих світових гравців – ООН, ЄС, міжнародних неурядових  організацій,  таких як IPPF; гомосексуальних організацій з прав людини (вони називають себе активістами); глобальних корпорацій, таких як Microsoft, Apple, Facebook, Google; фундацій мільярдерів, як Рокфеллери, Білла Гейтса та інших; а також для більшості ЗМІ та індустрії розваг – усі вони докладають зусилля для руйнування сім’ї та подружжя, вони змушують суспільство прийняти порядок денний ЛГБТ (акронім, що виник в англійській мові для позначення лесбійок (Lesbian), ґеїв (Gay), бісексуалів (Bisexual) і трансґендерів (Transgender).
Всі ці пункти також сформульовані в «Джок’якартських принципах» (англ. Yogyakarta Principles) – основа того, щоб змінити суспільство відповідно до принципів ЛГБТ.  У цих принципах ви знайдете 2 основні визначення – сексуальна орієнтація та гендер. За Джок’якартськими принципами сексуальна орієнтація – здатність кожної особи до глибокого емоційного і сексуального прив’язання, інтимні та сексуальні стосунки з представниками різних гендерів. Тобто, за словами Кубі, це прямий заклик мати секс з будь-ким. Піарники ідеології намагаються переконати сучасне суспільство у тому, що гендерна ідентичність залежить не від нашої біології, а від наших відчуттів, але вони ж можуть кожного дня змінюватись. І такий підхід поступово входить в законодавство. Так, наприклад, парламент Норвегії прийняв рішення на законодавчому рівні про те, що кожен може обирати свій гендер у 16 років.
«Антитренди» сучасного суспільства

Подружжя – це союз одного чоловіка та однієї жінки, які хочуть жити разом, народжувати дітей та їх виховувати. Це право людини записане в Декларації від 1948 р., адже сім’я є природною і основною спільнотою суспільства, яка має право на державний захист. Творці цієї Декларації, не могли тоді уявити, що за декілька десятиліть в тій самій організації намагатимуться оголосити право людини на одностатеві подружжя.

Чому держава повинна захищати сім’ю? Бо держава залежить від сім’ї. Кожен з нас знає про це, і більшість досліджень наголошують на тому, що діти найкраще виростають у повноцінній сім’ї, де є тато і мама, де мало конфліктів. Люди однієї статі не можуть стати одним тілом, а значить і не можуть зачати нове життя. Нам постійно говорять про дискримінацію щодо одностатевих пар, адже вони не можуть мати дітей, а держава забороняє їм їх усиновлювати. І ми піддаємось цій провокації! Ми починаємо створювати дітей, як технічний продукт у пробірках. В багатьох країнах це легалізували. Ми купуємо яйцеклітину, сперму, проводимо запліднення в лабораторії, кріоконсервуємо ембріони. А потім веземо цю дитинку до бідної індійської жінки, яка  продає нам своє лоно, щоб виносити чужу дитину, яка звикає до голосу, рухів, тіла цієї жінки.  Та коли ця дитинка народжується, її забирають на виході двоє жінок чи чоловіків, тобто вони купують дитину, як продукт в магазині! А ми називаємо це вершиною людяності, однак – це брехня, підміна понять!
Дослідження показують, що лише 2% населення мають потяг до тієї самої статі. У країнах, де дозволені одностатеві стосунки на законодавчому рівні, лише 2% від тих 2% це використовують. Отож, уся ця глобальна боротьба ведеться заради 0,04% населення Землі. Чи це не дивно? Нема такої потреби! Насправді, під цією маскою криється потреба зруйнувати поняття сім’ї.
Трансгендер – нова хвиля, тепер у абревіатурі ЛГБТ на перше місце виходить «Т». Верховний федеральний суд США легалізував одностатеві подружжя з перевагою лише в 1 голос. Відразу після  того, на перше місце висунули питання трансгендеру. Адміністрація Барака Обами просувала цю тему. Ми ж назвали це «bathroom battle» - війна туалетів (коли адміністрація Обами видала офіційне розпорядження про те, що тим учням, які для прикладу кажуть – «біологічно я хлопець, але я почуваю себе як дівчина», - дозволяють користуватись дівчачими вбиральнями). Тобто, всім начхати на приватність дівчат. Уряд Обами сказав, що якщо школи проігнорують це розпорядження, то їх залишать без федерального фінансування.  Дванадцять штатів США подали в суд на адміністрацію Обами, і тепер ця справа дійшла до Верховного федерального уряду. Запевняю вас, що немає в школах трансгендерної проблеми – її штучно створюють і нав’язують нашим дітям!

Про статеве виховання

Відповідно до гендерної ідеології,  дитина – це сексуальна істота, яка від народження має право на сексуальне задоволення. Є навіть спеціальна державна брошура, яка за словами Кубі, закликає батьків – «Покажіть своїм маленьким дітям, як мастурбувати»... Я боролась з цим, але, на жаль, змушена відступити! В інтернет-просторі є документ про «Стандарти статевого виховання у Європі», який видало ВООЗ. Там можна прочитати, чого слід навчати дітей. Наприклад, навчіть мастурбувати ваших дітей у віці до 4 років або ж розкажіть їм про різні сексуальні орієнтації вже в садку; читайте дітям книги, де принц одружується з принцом; зруйнуйте гендерні стереотипи у маленьких дітей; одягайте хлопчиків у принцес; заохочуйте дівчаток застосовувати фізичну силу; дайте їм приватний простір для сексуальних ігор; розкажіть своїм маленьким дітям про контрацепцію, навчіть їх користуватись презервативами...
Розумієте про що йде мова? Дітям говорять, що будь-яка форма сексуальної активності – це нормально! Декілька років тому ми захищали наших дітей від сексуалізації, а тепер мені стає соромно за наше суспільство! Усе це відбувається в західних країнах і називається «вихованням сексуальної різноманітності».
Гендерна теорія – хибна, ненаукова, відірвана від реальності... 

Теорія гендеру – це атака спрямована проти Творця. Вона ставить індивіда на місце Бога! Гендерна теорія заперечує відмінності між чоловіком і жінкою, намагається переконати нас за допомогою нового поняття «гендерна текучість», ніби ми можемо вільно обирати між статями. Тоді постає питання: чому гомосексуалістам, не дозволяють знову стати гетеросексуалами? Якщо вони вертаються до гетеросексуальності, то їх переслідує лоббі ЛГБТ, а в деяких країнах терапія для гомосексуалістів – заборонена. Нове дослідження, яке опублікували цього року – «Сексуальність та гендер», говорить нам про те, що сексуальна орієнтація є вродженою, фіксованою і, що люди не можуть її змінити. Є лише невеликий відсоток дітей, які відчувають трансгендерні прив’язання та нахили, вони будуть і далі відчувати їх в підлітковому та дорослому віці.  І ще один висновок цього дослідження – це те, що негетеросексуальні люди і трансгендери, більш ймовірно, матимуть у майбутньому проблеми з психічним здовор’ям, насильством, відчуттям страху, депресією...
Хіба ми не повинні навчати наших дітей, що гетеросексуальність є правильним шляхом? Гендерна теорія не є наукою, а лише ідеологією, щоб змінити суспільство в інтересах зацікавлених осіб. Ідеологія, яка заперечує реальність та істину може стати лише тоталітарною!
Я хочу зробити зауваження, адже те на чому я наголошую, не спрямоване проти людей, які відчувають сексуальну схильність до тієж ж статі.  Вони мають свою гідність, і те, що вони потребують найбільше – це несексуальна дружба. Саме тому Церква, має йти на зустріч таким людям. Я ж у своїх виступах говорю проти глобального ЛГБТ руху.

Гендерна ідеологія з двох причин прокладає шлях до нового тоталітарного суспільства. Якщо суспільство відмовляється шанувати дійсність та розум, то той,  хто є наймогутнішим,  і буде визначати якою має бути дійсність. З руйнуванням моральних стандартів, які стосуються сексуальності – руйнуватиметься подружжя та сім’я, а це створить соціальний хаос, який вимагає тоталітарної держави. Продукують нові закони, які обмежують права тих, хто не погоджується з цією ідеологією. І ці антидискримінаційні закони,  спрямовані проти так званої гомофобії. Сам термін є брехнею, оскільки «фобія» – це невротичний страх. Ця теорія говорить нам, що ми усі маємо невротичний страх  перед гомосексуалізмом.

Коли ми цитуємо те, що пише Святе Письмо про гомосексуалізм, то це називають дискримінацією. Священники, єпископи, які проповідують це - переслідуються законом. Акушери та лікарі змушені робити аборти і при цьому не шанують їхньої свободи вибору. Обмежується свобода слова, я не знаю, як ще довго зможу про це відкрито говорити.  І звісно, якби в мене була робота, то я б давно її втратила. Якщо ви політик, священник, єпископ і відважні у своїх словах, то маєте проблеми, через те що говорите правду про те, ким є людина.
Руйнується наша ідентичність. А що нам дає нашу ідентичність? Релігія, родина, нація. Неправильно наголошувати на тому, що руйнування ідентичності – це лише негативний ефект від політики. Люди, які це поширюють – розумні. Руйнування ідентичності – це те, чого насправді хочуть провідні еліти. Чому вони цього хочуть? Тому що така політика скорочує народонаселення землі. 
Усі ці політичні тенденції скорочують населення на землі, бо якщо ви відділите здатність продовження роду від сексуальності, то скоротите населення. І по-друге, якщо зруйнувати ідентичність людей – вони стають слабкими.  Ми сильні лише тоді, коли  ми знаємо хто ми є. Я думаю, що ця керівна еліта хоче мати слабке населення, людей, які не знають ким вони є, які не здатні чинити супротив, повстати проти влади. Вони поглинені споживанням, сексом і виживанням. Це звучить, як теорія змови. Назвати когось прихильником теорії змови – означає його клеймувати, але нещодавне просочення інформації з електронної скриньки Джорджа Сороса (американського фінансиста, мецената), доводить нам, що теорія змови – це реальність, у якій ми живемо.
Як нам боротись з цією ідеологією? 

Ми повинні повстати проти цього. І хороша новина у тому, що все більше опору виникає у європейських країнах. Ми бачимо, що у двох країнах люди обрали християнські уряди (Польща, Угорщина), створюються нові консервативні партії, проводяться масові демонстрації проти одностатевих шлюбів. В Італії і Франції мільйони людей вийшли на вулиці, щоб не допустити легалізації одностатевих шлюбів.
Ми повинні відкрити чистоту і обмежити нашу сексуальність до подружжя. Радикальний фемінізм принизив чоловіків і позбавив їх сили, принизив матерів, вбив мільйони ненароджених дітей. Що ми маємо робити? Ми повинні стати справжніми чоловіками і жінками, батьками і матерями, втішатись взаємодоповнюваністю чоловіка і жінки, давати життя і захищати життя. 
Християни стали невпевненими у своїй вірі. Що ми маємо робити? Жити нашою вірою у дружбі з Христом і гордо визнавати її.  В чому полягає привілей знати Ісуса Христа? Він назвав нас сіллю землі і світлом для світу. Сучасна культура перенасичена злочинами, розпустою і називає усе це розвагами. Що ми маємо з цим робити? Припинити розваги такого типу, захищати нашу родину, дітей.

Ми знаємо, що таке здорова їжа для нашого тіла, але не знаємо, що таке здорова їжа для нашого розуму. Тоталітарна диктатура може заважати нам жити добрим життям, але якщо ми будемо сповідувати християнські цінності – наші очі відкриються. Ми побачимо і зрозуміємо, що робити. Бог покаже нам, що робити, як використовувати дари його Царства, якщо ми будемо про це щиро просити.  Тоді ми будемо знати, як  врятувати себе, наші сім’ї, нашу країну, наше суспільство. Вороги істини і любові міцні, але розум, природа і Бог – сильніші!

Автор: Ірина Мацькова
 
Фото: Петро Дідула
(Виступ Ґабріели Кубі у Львові, в Українському Католицькому Університеті, 16 листопада, 2016 р.)

середа, 21 грудня 2016 р.

21.12.2016р. Б. / Десять порад, як потрібно молитися від владики Венедикта

Владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівський УГКЦ, у програмі „Відкрита Церква. Діалоги” розповів як потрібно молитися.

Вашій увазі пропонуємо поради єпископа щодо того, як правильно молитися:
  • З Богом ми можемо зустрітися в молитві.
  • Кожна молитва – унікальна і неповторна. Наприклад, читаючи Псалом 50, нас може щось одне зачепити, а завтра, його відмовляючи, нас зачепить щось інше.
  • У молитві, коли ми зустрічаємося з Господом, то пізнаємо, що є правдивим добром.
  • Важливо перед молитвою знайти час втихомиритися і усвідомити присутність Божу, усвідомити те, хто я є, перед ким я стою, а неодразу братися за молитву. Неуважність під час молитви випливає з нашого неусвідомлення того перед Ким ми стоїмо
  • Важливо увійти в зміст молитов, що відмовляємо. Бо вони не написані за столом, це не праця науковців, а досвід святих, який вони пережили і цей досвід Бога передали словами. Тому важливо вчитуватися в слова молитви.
  • Ми багато говоримо слів в молитвах, але, часто, в них ми не віримо, бо вони не співзвучні з тим відчуттям, що ми маємо в собі. Тому  важливо брати ті молитви, які ми хочемо сказати Богові. Бо Він не потребує їх, а ми їх потребуємо в Бога.
  • Наша молитва повинна переходити в наше життя. А ми, коли не можемо знайти правильного рішення, повинні повертатися до молитви. Це взаємопов’язано.
  • Протягом дня ми повинні мати миті, коли повертаємося до Бога, коли відновлюємо з Ним стосунок.
  • Нам тяжко прославляти Бога, коли щось складне стається в житті. Однак, ми повинні навчитися Бога бачити за всим що діється в житті...Тоді кожна мить буде прославлена.
  • Коли ти зустрів Бога в молитві, то не можеш пройти осторонь Бога, який  є в людях, їх потребах.

вівторок, 20 грудня 2016 р.

20.12.2016р. Б. / Важкі питання. Про висловлюваннях Папи в політичній царині

ПИТАННЯ: Як відомо, висловлювання Папи Римського в питаннях віри є непомильними. А що можна сказати про поради і висловлювання Папи Римського в  політичній царині? Чи мають вони таку ж силу? Чи має він право одночасно займатися політикою і релігією?

Останнім часом все частіше зустрічаються в пресі висловлювання священиків на політичні теми. Дуже часто можна почути звернення з Ватикану до глав різних урядів (зокрема, про біженців), які впливають на політичне життя в світі. Чи не боїться Ватикан, активно беручи участь і втручаючись в політичне життя держав, втратити фінансування від католиків усього світу?

ВІДПОВІДЬ: Цей лист - точніше, два листи, - містить в собі кілька запитань. Спробуємо впорядкувати їх і відповісти по черзі.

Отже, перше питання - про висловлювання Папи в області політики. Зрозуміло, вони не належать до сфери непомильнового учительства в області віри і моралі, яке проголошується ex cathedra. Перед Церквою не стоїть завдання оцінювати ті чи інші політичні процеси, якщо тільки мова не йде про їх релігійні і моральні наслідки. Церква сама не пропонує політичних програм, не захищає той чи інший політичний режим: вона намагається сприяти створенню умов для свого духовного завдання, і ці умови - мир і свобода. Тому Апостольський Престіл не вступає в жодні міжнародні організації, але має там своїх постійних спостерігачів з правом висловлюватися з точки зору соціального і морального вчення Католицької Церкви. Апостольська Столиця має свої дипломатичні представництва в усьому світі, однак їхня функція - це перш за все зв'язок між помісними Церквами і Апостольським Престолом.

Бог діє в житті людей, в житті кожної людини, але також і всередині історичних процесів народів і націй, якими б складними і заплутаними вони не були. Політика - це сфера людського життя, а значить, вона є частиною історії спасіння. Тому несправедливо протиставляти «політику» і «релігію». Для Папи Франциска основною політичною категорією є милосердя. Це означає, що нікого і нічого не можна вважати остаточно втраченими у відносинах між націями, народами і державами.

Згадаймо лист Папи Бергольо, з яким він звернувся з нагоди саміту «Великої двадцятки» в 2013 році: «З жалем і болем доводиться констатувати, що з самого початку конфлікту в Сирії в дію вступило занадто багато корисливих інтересів, фактично перешкоджаючи пошуку рішення, яке дозволило б уникнути безглуздої бійні, яка розгортається в даний час. Лідери держав G20 не можуть залишатися байдужими до драматичної ситуації, в якій вже занадто довго живе улюблений сирійський народ і яка загрожує принести нові страждання так сильно понівеченому і потребуючому миру регіону. До всіх присутніх на саміті лідерів і до кожного з них я звертаюся з щирим закликом, щоб вони допомогли знайти шляхи для подолання зіткнень і залишили всяке марне домагання на військове рішення». Як ми бачимо, мова йде про заклик до всіх. Чи можна протиставляти в даному випадку політику і релігію, якщо питання стосується ситуації конкретних людей, які страждають? Суть подібних «політичних» відозв - це просто нагадування про незаперечні цінності, які повинні надихати суспільне життя: мир, примирення, діалог, загальне благо, гідність людини (як, наприклад, в разі закликів не залишати без уваги скрутне становище біженців).

Це жодним чином не суперечить духовному служінню, оскільки взиває до совісті людини, до найпотаємнішої сфери, до серця, в яке вписано вкладене Богом прагнення до цих цінностей.

Друга частина питання - «чи не боїться Ватикан, активно беручи участь і втручаючись в політичне життя держав, втратити фінансування від католиків усього світу?» - насправді є твердженням, що Ватикан «втручається в політичне життя держав». Як аргумент на користь цього твердження наводиться факт «висловлювань священиків на політичні теми». По-перше, слід уточнити, що окремі священики не мають відношення до Держави Граду Ватикану, якщо вони не є уповноваженими представниками Римської Курії і дипломатичних відомств Ватикану. По-друге, несправедливо звинувачувати Ватикан в тому, що він діє відповідно до якихось фінансових інтересів і висловлюється так чи інакше заради того, щоб не втратити фінансування від католиків тієї чи іншої країни. Це суперечило б місії Церкви і місії самого Граду Ватикану, який був заснований як окрема держава саме з тією метою, щоб мати повну незалежність від усіх держав світу і безперешкодно висловлюватися в області віри і моралі, не будучи обумовленим ніякими політичними інтересами.

понеділок, 19 грудня 2016 р.

19.12.2016р. Б. / Урочистий початок Ювілею 400-ліття Василіянського Чину та вшанування Покровителя Провінції Святого Миколая (+VIDEO)

В неділю, 18 грудня 2016 р., в Осідку Провінції Святого Миколая (Малоберезнянський монастир), Отці Василіяни урочисто розпочали Ювілейний рік – 400-ліття Василіянського Чину Святого Йосафата, а також вшанували Покровителя своєї Провінції – Святого Миколая Чудотворця.

Очолив святкові богослужіння Преосвященний Владика Іриней Білик ЧСВВ, Канонік Папської Базиліки Santa Maria Maggiore, який прибув для цього з Риму, привізши з собою для поклоніння теж мощі Святого Івана Павла ІІ.

Перед Архієрейською Божественною Літургією, відбувся процесійний похід від монастиря до храму, в якому Архієрея у супроводі численного духовенства зустрів Протоігумен Провінції Св. Миколая о. Андрій Белеканич ЧСВВ.

Після привітань відбулося проголошення Декретів про Повний відпуст, який надала Апостольська Столиця Ченцям Василіянам та вірним, що будуть разом з ними молитися протягом Ювілейного року.

Архієрейську Літургію з Преосвященним Владикою співслужили Отці Василіяни (17 ієромонахів): Протоігумен Провінції Св. Миколая о. Андрій Белеканич, Протоігумен Словацької Провінції о. Методій Біланчік та о. Теодор Кость з Краснобідського монастиря (Словаччина), Вікарій Провінції Св. Миколая і Настоятель Імстичівського монастиря о. Павло Кречун, Ігумен Дрогобицького монастиря о. Макарій Ленів ЧСВВ та о. Павло Ясиновський з Дрогобицького монастиря, Ректор Василіянського Інституту Філософсько-Богословських Студій ім. Йосифа В. Рурського о. Пантелеймон Трофімов та Префект о. Никанор Ситар, о. Любомир Бобиляк з Погінського монастиря, Настоятель Боронявського монастиря о. Тарас Іванина та о. Даниїл Дербаль з Боронявського монастиря, Радник Провінції Св. Миколая та Намісник Малоберезнянського монастиря о. Михаїл Станко, Ігумен Київського монастиря о. Роман Шупʼяний, Ігумен Жовківського монастиря о. Григорій Анастасин та о. Інокентій Меша з Жовківського монастиря, Ігумен Крехівського монастиря о. Іван Майкович та о. Кипріян Зейкан з Мукачівського монастиря.

Крім Отців Василіян, в богослужінні взяли участь Ректор Ужгородської греко-католицької духовної Академії імені Блаженного Теодора Ромжі, Архимандрит Петро-Павло Береш, Перечинський Декан Мукачівської греко-католицької єпархії та Парох Святомиколаївської парафії в м. Перечині о. Мирослав Рябінчак і Парох греко-католицької парафії у с. Зарічово о. Володимир Малакеєв.

Дияконував під час Літургії о. д. Петро Токач. Літургійний спів провадив монаший хор «DEISIS» (Василіянський Інститут – Львів-Брюховичі).

На святкуваннях були теж присутні Сестри Монихині, на чолі з із настоятельками, зокрема Провінційна Мати Сестер Василіянок в Україні с. Даниїла Винник ЧСВВ, а також представниці Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії Провінції Святого Йосифа у Сербії та Сестер Конгрегації Дочок Святого Франциска (Дім у Великому Березному).

У своєму пастирському слові до Отців Василіян та вірних, що зібралися на святкування, Владика Іриней відзначив роль Василіянського Чину у Христовій Церкві та згадав визначних ісповідників віри Василіянської Провінції Св. Миколая.

Проповідь Владики Іринея Білика ЧСВВ:


Після Літургії, відбулося посвячення Ювілейної Ікони Святого Миколая Чудотворця – Покровителя Провінції, яку з цієї нагоди написала художниця пані Анна Бойко, парафіянка місцевої Василіянської парафії.

Опісля, Владика Іриней уділив усім присутнім Апостольське Благословення та Повний відпуст, а також помирував та поблагословив усіх мощами Святого Івана Павла ІІ.

На закінчення були зроблені памʼятні фотографії духовенства та вірних.

Після обіду, о 16.00, у монастирському храмі відбувся концерт духовної та класичної музики, у виконанні чоловічого монашого хору «DEISIS» (Василіянський Інститут – Львів-Брюховичі) та Камерного струнного оркестру (м. Мукачево).

Цими богослужіннями та дійствами, в Провінції Св. Миколая урочисто розпочався Ювілейний Рік Василіянського Чину Святого Йосафата, який відзначатиметься у всіх монастирях Провінції, зокрема під час відпустових святкувань та інших церковних празників і визначних подій.

о. Франціск Онисько ЧСВВ
Секретар Провінції Св. Миколая

Великий Вхід на Архієрейській Божественній Літургії


Уділення Повного відпусту та подячні промови


субота, 17 грудня 2016 р.

пʼятниця, 16 грудня 2016 р.

16.12.2016р. Б. / Про охорону життя і традиційні сімейні цінності говорили на круглому столі у Києві (+VIDEO)

15 грудня відбувся круглий стіл на тему "На сторожі життя і традиційних сімейних цінностей". Організатор: Департамент зовнішніх зв’язків в Україні Патріаршої курії Української Греко-Католицької Церкви за ініціативою мирян.

Мета заходу - доведення до широкого кола громадськості та органів державного управління і влади позиції віруючих щодо актуальних питань конституційного процесу в Україні, зокрема, в сферах захисту життя та традиційних сімейних цінностей.

Були запрошені: Михайло Паночко - Головуючий у ВРЦіРО, старший єпископ ВСЦХВЄП (ЦХВЄУ);   о. Олекса Петрів - митрофорний протоієрей, кандидат юридичних наук, керівник Департаменту зовнішніх зв'язків УГКЦ в Україні; Петро Гусак -  кандидат філософських наук, голова львівського руху "За життя!";  Геня Самборська - голова ВУБФ «За гідність людини»; Адріан Буковинський - доктор флософських наук, голова благодійного фонду «Сім'я»; Владислав Сила - Альянс «Україна за сім'ю»; Петро Стецюк - Суддя Конституційного Суду України у відставці; Віктор Шишкін - Суддя Конституційного Суду України у відставці; Марина Медведєва - доктор юридичних наук, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка;  Людмила Гридковець - кандидат психологічних наук, сімейний психолог; Михайло Канафоцький - Координатор ініціативної групи віруючих.

Підсумкові матеріали:
Активісти занепокоєні змінами до законодавства стосовно традиційних сімейних цінностей
Активісти виступають проти низки змін до законодавства України у сферах захисту життя та традиційних сімейних цінностей. 

Про це сказав голова благодійного фонду "Сім'я" доктор філософії Адріан Буковинський під час круглого столу в Укрінформі.

"На сім'ю відбувається дуже системний структурований наступ, на знищення сім'ї як інституції, це навіть не тільки в масштабах України, але й у глобальних масштабах. 

Зокрема, в Україні існує низка законодавчих ініціатив, що несуть загрозу інституції сім'ї як союзу між чоловіком і жінкою. Найперше, це стосується позиції конституційної комісії змінити ст. 51 Конституції України, замінити слова "чоловіка і жінки". Це надзвичайно небезпечні зміни. Якщо допустити, що вони будуть прийняті, то треба буде проводити референдум", - сказав Буковинський.

Він також додав, що план дій Кабінету міністрів з реалізації національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року також містить ризики для сімейних цінностей.

"Наступна законодавча ініціатива це є Урядовий план дій на сайті Кабміну - план дій з реалізації національної стратегії в сфері прав людини на період до 2020 року, відповідне розпорядження Кабінету міністрів ще від 3 листопада 2015 року. Згідно з цим документом передбачені ініціативи легалізації одностатевих партнерств, проведення маршів рівності, гей-парадів за кошти платників податків. Відповідне одностатеве, трансгендерне усиновлення дітей, підвищення кваліфікації в освітніх закладах щодо викладання з ЛГБТ-тематики. Також зміни в трудовий кодекс щодо дискримінації за сексуальною орієнтацією", - додав Буковинський.

Активіст зауважив, що громадські зібрання під Верховною Радою в день голосування закону з ризиками ефективно впливають на діяльність депутатів.

"Всеукраїнська Рада церков 1 червня цього року організувала ходу "Марш за життя", за підтримку сімейних цінностей. Є пропозиції, в дні голосування, коли Верховна Рада приймає дуже важливі рішення, виходити і збиратися під стінами Верховної Ради", - зауважив Буковинський.


ukrinform.ua

середа, 14 грудня 2016 р.

14.12.2016р. Б. / Церква може отримати перепочинок в боротьбі за права католиків на Заході

Здається, страхи ліволіберального загалу в США починаються збуватися – Дональд Трамп, обраний президент, продовжує висувати кандидатів у свою нову Адміністрацію і серед них доволі високий відсоток осіб, налаштованих на захист людського життя, тобто осіб з pro-life поглядами. Якщо така тенденція збережеться, то Адміністрація Дональда Трампа може стати чинником, який серйозно загальмує сповзання США у ліволіберальний тоталітаризм.

У цьому ж напрямку можна розглядати і заяви прем’єр-міністра Великої Британії Терези Мей на захист християнських цінностей і зріст популярності кандидата у президенти Франції Франсуа Фійона, практикуючого католика. Тобто Захід отримав шанс призупинити насування ліволіберальної диктатури, яка загрожує знищити західну цивілізацію цілковито, підірвавши саме її коріння.

Ці процеси можуть стати серйозним шансом «атлантичного» християнства від західного кордону РФ до США і від Льодовитого океану до Середземного моря. І найперше – для Католицької Церкви. Адже активності ліволіберальних кіл спрямовані на підрив цінностей, пов’язаних з ісповідуванням католицької віри. У першій шерензі, звичайно ж, питання свободи віросповідання та біоетики: аборти, ЛГБТ-проблематика, евтаназія. Спад політичного панування ліволібералів, у випадку продовження зростання консервативних настороїв на Заході, може стати моментом, який надасть Церкві необхідний перепочинок у відстоюванні права католиків залишатись католиками.

Проте не слід забувати, що сама Церква зі середини доволі сильно ослаблена ліволібералізмом частини єрархії. Тієї частини, яка виявляє схильність до компромісу із гендеризмом і, здається, що саме зараз педалює тему дискусії довкола Апостольського повчання Папи Франциска «Amoris Laetitia» до створення розколу в Католицькій Церкві.

Прохання чотирьох кардиналів до Папи Франциска, що він розв’язав вузли, які виникли в результаті різнорідного тлумачення «Amoris Laetitia», викликало цілий шквал образ, істерик і просто шахрайських перекручень з боку «церковних» ліволібералів. Тих, що розглядають запровадження Причастя для розведених, які перебувають у громадянському подружжі, як необхідний крок, переконуючи, що це не змінює Вчення Церкви.

Аргументація нападників на чотирьох кардиналів катастрофічно безглузда, що, як видно, усвідомлюють і самі аргументатори. І саме це провокує їх вдаватися до образ та істерики. Усе це виглядало б подібним до сварки дітей в пісочниці, якби не несло загрозливого масштабу. Судячи з написів в католицьких ЗМІ (як консервативних, так і ліберальних), контраверсія довкола «Amoris Laetitia» невпинно наближається до червоної лінії, після перейдення якої одній із сторін не залишиться місця у видимих рамках Католицької Церкви. Навіть якщо припустити, що цей конфлікт не породить розколу Церкви, поділи в Церкві після нього залишаться доволі глибокими.

Можливе мовчання Папи з цього приводу можна розцінювати як спробу не допустити, щоб ця дискусія мала такі наслідки. Слід зауважити, що Папі Франциску від моменту проголошення про його обрання ЗМІ безперестанку ліплять образ ліберала. Проте, судячи з його реальних дій і заяв, такий образ виглядає суттєвим викривленням реальності. Папа Франциск неодноразово засудив гендерну теорію, однозначно висловився проти абортів, а призначення ним єпископів та функціонерів скоріше виглядає як пошук балансу між прогресистами та ортодоксами. Тому й у цьому контексті його мовчання може бути черговим пошуком балансу.

Звісно, можна критично ставитись до таких спроб балансування, але тільки час покаже наскільки така церковна політика Вселенського Архиєрея, якому непомильність зарезервована тільки коли він ex cathedra навчає у справах віри і моралі, була виправданою.

Цілком можливо, що відсунення ліволібералів від важелів впливу на політичне життя західних суспільств матиме своїм наслідком і розворот церковної внутрішньої політики в сторону більшого наголошення ортодоксії. Бо хоча Папа Франциск і схильний до тем милих для лівих – як захист навколишнього середовища чи соціальна справедливість, однак, судячи з усього, він лібералом не є. А це відкриває можливість до корекції курсу Петрового корабля, яким він управляє. 

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя