31.07.2018р. Б. / У Львові відбудеться Форум відповідальних християн “Бог-Людина-Україна”

 Форум відповідальних християн “Бог-Людина-Україна” відбудеться 18 серпня 2018 року у Львові в приміщенні Львівської духовної семінарії Святого Духа (вул. Хуторівка, 35).

Християни різних конфесій, свідомі українці зберуться у Львові, щоб поділитися досвідом, поспілкуватися з моральними авторитетами, відчути єдність та об’єднатися для спільної дії.

Мета заходу - усвідомити відповідальність за Україну і суспільство.

Завданням Форуму є змінити існуюче негативне ставлення християн до участі у виконавчій владі та депутатській діяльності як занять, що компрометують моральних людей і загрожують їхній репутації. Бо хто, як не християнин здатний опиратися злу і творити добро? Хто, як не християнин здатний сміливо і безкомпромісно стояти за Правду і Справедливість, за людську Свободу і Гідність?

Змінити країну можуть лише якісно інакші люди. Ті, які йдуть у владу не заради матеріальних та кар’єрних пріоритетів. Ті, для яких головними є власні принципи та цінності. Такими людьми є християни.

Та чи можуть християни впливати на політику, владу, громадське життя країни?

Про це ми поговоримо на Форумі відповідальних християн “Бог-Людина-Україна”.

Запрошуємо всіх активних християн:
- різних конфесій,
- різних парафій,
- різних організацій.
Священиків і звичайних людей.
Тих, хто готовий брати на себе відповідальність і змінювати країну.

Організовує Форум Українська Галицька Партія спільно з ГО “Християнська Україна”, Асоціація лікарів-католиків, Громадська ініціатива "Християнська школа захисту родини" та МГО “Організація патріотів України”.

Ми хочемо, щоб наша співпраця тривала і по завершенні самого Форуму. Тому його продовженням має стати Міжкофесійний рух християнської відповідальності. Він стане школою та соціальним ліфтом для морально і духовно здорових людей: політиків, управлінців, представників влади, підприємців. А насамперед - комунікативною платформою для громадського християнського середовища та найширших верств людей, які сповідують християнські цінності.

Участь безкоштовна.

Просимо обов’язково зареєструватися за посиланням:
https://goo.gl/ZWPLRb

Джерело:  Воїни Христа Царя

29.07.2018р. Б. / Ознаки доброго катехита згідно з Папою Франциском

«Катехит згідно з Папою Франциском». Нещодавно побачила світ книга з такою назвою авторства о. Серджіо Ла Пеньї, Згромадження Отців Християнської Доктрини.

Живе у церковному сопричасті, підтримує особисті стосунки з Христом, визнає власні обмеження, є людиною Божого слова, вміє вислухати, ставати ближнім для людей, готується, звіщає, спроможний “виходити назовні”, оберігає пам’ять. Такі десять ознак ідеального катехита о. Серджіо Ла Пенья, працівник Конгрегації в справах проголошення святих, виокремив у повчаннях Святішого Отця, представивши їх у книжці «Катехит згідно з Папою Франциском», що побачила світ у видавництві «Edizioni Dottrinari».

Фундаментальна роль у звіщенні Євангелія

Автор пропонує деякі фундаментальні ідеї щодо ідентичності та місії катехита, починаючи від письмових творів та промов Хорхе Маріо Берґольйо. З них вимальовується своєрідна модель, що може стати в пригоді для тих, які виконують цю важливу місію в Церкві, щоб поглибити своє покликання на служінні Богові та ближнім. Як зазначає священик, «ніхто не стає християнином сам по собі», а тому катехити відіграють фундаментальну роль у звіщенні Євангелія.

Папа Франциск, зі зворушенням та вдячністю згадуючи про свою катехитку, підкреслює роль, яку ці люди відіграють у Церкві. Ось чому в своєму навчанні у Буенос-Айресі та в Римі він дуже наголошує на важливості катехизації, «як місця зустрічі з Христом». Отець Ла Пенья, зокрема, звертає увагу на те, що бувши Архиєпископом аргентинської столиці, Хорхе Берґольйо кожного року, в день літургійного спомину святого Пія Х, писав окреме послання, присвячене катехитам.

Катехит постійно задіяний у звіщення Христа

Блаженний Сезар де Бюс, засновник Згромадження Отців Християнської Доктрини, до якого належить о. Серджіо Ла Пенья, у своїх творах накреслив п’ять основних ознак катехитів, якими є бути живим катехизмом, вірними Богові у місцевій Церкві, вірними людській особі, послуговуватися простою мовою та використовувати все, що може послужити звіщенню Христа.

Отець Серджіо поєднує навчання засновника з вченням Папи Франциска. Катехит – це людина, увесь час залучена у звіщення, навіть і тоді, коли не робить це безпосередньо. Його життя повинно бути зразковим, катехитами не перестають бути ніколи, також і під час вакацій. Саме таким є головне послання книжки, бо, як писав блаженний Сезар де Бюс, «таким чином наш стиль життя буде згідним з істиною, яку навчаємо, стаючи живим катехизмом».

Вірність Божому слову

Фундаментальною вимогою є переживати катехизацію, як занурення у Святе Письмо. З іншого боку, Боже слово не є власністю Церкви чи катехита, але Божим даром. Тому слід бути обережним перед спокусою стати небезсторонніми чи необ’єктивними у його навчанні та використовувати надто особисті аргументації чи пояснення, які не відповідають тому, що Бог хотів об’явити і що вчительський уряд Церкви авторитетно пояснює та передає вірним.

Перші катехити

У книжці о. Ла Пеньї не бракує згадки і про перших катехитів, яких зустрічаємо в житті: батьків і дідусів й бабусь, про яких часто говорить Папа. Святіший Отець Франциск стверджує, що старість – це «час благодаті, коли Господь оновляє Своє покликання оберігати та передавати віру, молитися та, особливо, заступатися, бути близькими до тих, хто в потребі». Тому дідусям і бабусям довірене завдання бути катехитами, «передавати досвіт життя, історію родини, громади, народу, просто та мудро ділитися вірою».

Джерела:      vaticannews.va

Воїни Христа Царя

28.07.2018р. Б. / Привітання Владики Йосифа Міляна з нагоди 1030-річчя хрещення Русі-України (+VIDEO)

“«Навчайте всі народи христячи їх в ім’я Отця і Сина і Свято Духа», – сказав Господь Своїм Апостолам. Цей заповіт здійснився на нашій землі. Здійснився він через волю і дію Рівноапостольної Княгині Ольги та Рівноапостольного Князя Володимира Великого – Хрестителя Руси-України”. Про це  у своєму привітанні з нагоди 1030-річчя хрещення Русі-України говорив Владика Йосиф Мілян, Єпископ-помічник Київської архиєпархії.

Зокрема у своєму привітанні Владика зауважив, що цей Ювілей має бути запорукою того, щоб робити аналіз наскільки ми є християни: Думаю, що сьогодні ми не маємо нагоди, щоб показати світу, що ми є добрі християни. Нам потрібно дуже переборювати себе у собі. Нам потрібно дуже працювати для того, щоб наші життєві кроки християнства на дорогах України були правдиво Божими», – наголосив Архиєрей.

Владик у слові зазначив: «Нам потрібно ще дуже багато науки для усвідомлення свого християнства. Щоби викорінити між нами ворожість, нелюбов, заздрість – те, що відтягає нас усіх від Бога. Нехай цей ювілей, який святкуємо, дасть нам нагоду до нового старту бути кращими людьми, бути кращими християнами. Бо неможливо бути доброю дитиною Божою і добрим християнином, не будучи доброю людиною. Тому з усього серця прошу Божого благословення на ввесь український народ, на кожного християнина, на кожну людину у нашій Українській Державі», – побажав Єпископ.

Джерело:     Прес-служба Київської архиєпархії

27.07.2018р. Б. / Глава УГКЦ відвідає Стрий

4 серпня 2018 року, в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию відбудеться ХІІІ З’їзд спільнот “Матері в молитві” Стрийської єпархії. Архиєрейську Божественну Літургію з цієї нагоди очолить Глава УГКЦ Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук).

Джерело:     Прес-служба Стрийської єпархії УГКЦ

26.07.2018р. Б. / Пошук свого покликання зі святителем Григорієм Ниським

Рано чи пізно кожен із нас постає перед проблемою вибору власного покликання. Дехто ще з дитячих років, серцем відчувши і розумом розпізнавши його, впевнено прямує до своєї мети. Іншому може бути важче - через численні сумніви, помилки, падіння він навпомацки шукає, в який же спосіб Бог хоче послужитися його життям для користі людства. Але попри всі труднощі цього пошуку Господь не залишає свого вірного, а за допомогою різних людей та обставин скеровує туди, де найбільше хоче його бачити.

Не зразу розпізнав своє покликання і святий Григорій, єпископ міста Ниси в Малій Азії IV століття, якого без перебільшення вважають стовпом Церкви через його значний внесок у поборювання тогочасних єресей шляхом чіткого викладу правдивої науки у своїх листах та догматичних, екзегетичних, морально-аскетичних трактатах. По-різному Бог провадив Григорія до високого уряду, який у свою чергу мав привести його до ще більшої, кінцевої для кожного християнина мети, - святості. Доводилось його на цьому шляху і запрошувати, і на поминати, і навіть тягнути.

Першим знаком для майбутнього покликання Григорія стало його народження у сім’ї побожного адвоката Василія, яка у майбутньому подарує Церкві аж кількох святих. Крім самого Григорія, канонізують ще його матір Емілію, сестру Макрину, відому своїми аскетичними подвигами, братів Василія, названого потім Великим, архиєпископа Кесарії Кападокійської, та Петра, єпископа Севастії.

З юності Григорія захопили світські науки, адже Всевишній наділив хлопця здібностями неабиякими. Освіту здобув удома. Закінчивши навчання, він з головою поринув у працю вчителя філософії та риторики, а добре відшліфоване мистецтво красномовства ставило Григорія у центрі уваги багатьох товариств – на судових засіданнях, наукових диспутах, бенкетах, що на певний час віддалило його від церковного життя.

Це був бурхливий період самопізнання і самоствердження. Однаково сильний потяг і до світського, і до божественного розривав Григорія. Він то з великою ревністю брався за виконання обов’язків читця при церкві, то потрапляв під звабу суспільного визнання. Останнє тягнуло за собою захоплення Григорія язичницькою літературою. Близький приятель Григорій Богослов, через багатий духовний досвід якого Бог неодноразово даватиме йому підказки, лагідно дорікне цьому «мудрому мужеві», що той «покинув читати священні, зручні для пиття духовного книги, а взяв до рук солені і не питні бездуховні словеса і захотів називатися ритором, а не християнином».

Але переломною у формуванні світогляду Григорія та відкритті ним свого покликання стала подія його одруження – він «поєднався ж подружжям із блаженною Теозвою, яку святий Григорій Богослов пізніше багатьма похвалами вшанував, називаючи її добром Церкви, прикрасою Христовою і справді святою священиковою жінкою, честю рівною і великих таїнств достойною» (Дмитро Туптало).

Побожна, милосердна до вбогих, віддана молитві Теозва позитивно вплинула на чоловіка. Обоє посвятилися життю у чистоті, як брат із сестрою. Така праця на ниві власних душ згодом принесла цьому святому подружжю рясні плоди – чоловік за порадою св. Григорія Богослова прийняв священство, а дружина в чині диякониси ревно служила хворим, жебракам, жінкам, які готувалися до хрещення.

Григорій досить скоро овдовів. Його брат Василій Великий на той час уже був архиєпископом Кесарії, центру провінції Кападокії у Малій Азії, яка кишіла аріянами. Аби зарадити цій біді, Василій у містах підвладної йому території засновує нові єпархії, на чолі яких ставить православних (тобто тих, які сповідували правдиву, а не єретичну, науку) єпископів, аби перешкодити швидкому поширенню єресі. Тому під святим послухом він наказав Григорію зайняти єпископський престол у місті Ниса.

Все ще вагаючись, Григорій таки відповідає згодою. Він поступово усвідомлює важливість своєї місії і пізнає дію Божої благодаті на шляху її здійснення. Святитель активно включається у співпрацю з нею, що незабаром принесе для всієї Церкви неоціненні плоди.

Він стійко переносить переслідування єретиків та прихильної до них влади, що гартує його віру для подальших досягнень. Відсутність за цих умов будь-яких запорук щодо збереження життя робить його відкритішим на Бога і здатним віддаватися Йому у всіх своїх терпіннях. За час свого поневіряння св. Григорій Ниський неодноразово пересвідчувався, як Отець Небесний опікується долею вірних Йому дітей.

Ця довіра до Бога підживлює в ньому силу, щоб продовжувати боротьбу проти єресей на офіційному рівні – на помісному соборі в Антіохії (379 р.) та Другому Вселенському Соборі в Царгороді (381 р.), які увінчалися тріумфом православного вчення.

Св. Григорій Ниський ділиться здобутим на шляху подружнього, священичого та єпископського покликань досвідом на сторінках своїх творів, а спадщину Церкви збагачує глибшим пізнанням Таїнства Пресвятої Тройці, Воскресіння, дії Божественної благодаті, створення і влаштування всесвіту, місця людини серед усього Божого створіння, містичної єдності з Богом, аскези, життя в подружжі та дівоцтві.

У всьому цьому немислимому для пересічної людини обсягу праці св. Григорій Ниський свідомий Божого проводу. Він нарешті добровільно, зі смиренням і любов’ю, підкоряється йому і ще за свого земного життя переконується в результативності такої постави. А ми маємо нагоду простежити цю результативність і після його смерті – св. Григорія Ниського канонізували, його творчу спадщину визнали такою, що відображає правдиву віру Церкви, через що Сьомий Вселенський Собор у Нікеї (787 р.) зарахував святителя до Отців Церкви.

Його життєва місія не одразу була очевидною. Але Бог від самого початку в різний спосіб не переставав запрошувати його до неї. Він до кожного людського серця вміє підібрати такий ключ, який дозволить відкритися на Нього, на те, ким ми є, і ким ми повинні бути. Адже, як каже св. Максим Ісповідник: «Людина стає собою тоді, коли виконує Божу волю».

Василь Калита

Джерело:  Воїни Христа Царя

24.07.2018р. Б. / Прості щирі молитви на кожен день тижня

Відмовляючись від молитви, ми залишаємо своє місце біля джерела найвищої радості. „Ви не маєте, бо не просите“ (Якова 4: 2). Навіть молячись, можна втратити повноту молитви, потрапивши на заїжджену колію звичних слів і повторюваних прохань. Ми прокидаємося щоранку, молимося одними й тими ж молитвами, і дивуємося, чому вони не змінюють наше життя.

Біблія часто говорить про те, щоб ми невпинно молилися. Так, ми можемо знати  молитву напам’ять, але це не єдина для нас допомога в молитві. Бог дав нам все для виходу з рутини щоденних завчених молитов.  Візьмімо, Псалом 85— ось сім молитов на щодень за прикладом молитви Давида.

Почуй мою молитву

„Вислухай, о Господи, мою молитву, почуй голос мого благання“ (Псалом 85: 6).

Давид написав цілу книгу натхнених Богом співів Господу, тому ви могли б подумати, що він може знати, що Бог чує всі наші молитви. Але знову і знову він продовжує благати Бога слухати:

„Вислухай, Господи, мої глаголи, зверни увагу на моє зідхання“ (Псалом 4: 2).
„До тебе я взиваю, бо ти вислухуєш мене, о Боже; нахили до мене твоє вухо, вислухай моє слово“ (Псалом 16: 6).
„Почуй, о Господи, мій голос, коли взиваю, змилуйся надо мною й обізвись до мене“ (Псалом 26: 7).
„Почуй, о Господи, голос мого благання, коли до тебе я взиваю, коли здіймаю мої руки до святого твого храму“ (Псалом 27: 2)
„Почуй, о Господи, і змилуйсь надо мною! Господи, прийди мені на допомогу!“ (Псалом (29:11).

Ви хоч іноді просите Бога почути вашу молитву — або просто вважаєте, що Він і так її почує?

Постійно присутня допомога Бога може вселити у нас звичку сприймати Його як належне. Ми чуємо: „Проси, чого хочеш, і Я дам тобі“. І спокійно, навіть несвідомо, ми починаємо припускати, що Всевишній існує для того, щоб задовольняти наші потреби. Володіння таким правом, викрадає обітницю Бога про могутність молитви і позбавляє наше молитовне життя подиву від дій Бога.

Всемогутній Бог чує ваші молитви. Та ніколи не вважайте, що Божа ласка до вас — це щось само собою зрозуміле. Пам’ятайте про Його святість і вашу гріховності. Просіть Його почути ще одну вашу молитву.

Спаси і бережи мене

„Бережи мою душу, бо я вірний; спаси, о ти Боже, твого слугу, що покладається на тебе. Змилуйся надо мною, Господи, бо я ввесь час до тебе кличу.“ (Пс. 85: 2-3).

Перед лицем усіх своїх ворогів Давид сподівався на Бога, щоб отримати захист і порятунок. Незважаючи на часту небезпеку з усіх боків, він знаходив надію і впевненість у незмінного Небесного Батька:

„Господи, моя скеле, моя твердине мій визвольнику, мій Боже, моя скеле, що до неї прибігаю; ти мій щит, ріг спасіння мого, мій захисте!“ (Псалом 17: 3).

Наш ворог набагато більший і страшніший, ніж усі вороги Давида разом узяті:

„Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти“(1Петра 5: 8).
„Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах“ (Ефесян 6:12).

І ми безпорадні проти його підступів без воїна, який воює за нас:

„Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським“ (Ефесяе 6:11).

Ви були врятовані і продовжуєте рятуватися щодня:

„Нею ви також спасаєтеся, коли держите її такою, як я вам проповідував; інакше ви увірували надармо“ (1Корінтян 15: 2).

Ви збережені:

„Для нас, яких Божа потуга вірою зберігає на спасіння, що готове з’явитись останнього часу.“ (1Петра 1: 5).

Але не без молитви:

„Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням. І для того, чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх святих“ (Ефесян 6:18).

Кожен день — це ще одне нове прохання з упевненістю про захист та безпеку:

„Тому ж, хто може зберегти вас від занепаду й поставити перед славою своєю непорочними в радості, єдиному Богу, Спасу нашому, через Ісуса Христа, Господа нашого – слава, велич, сила і могутність перед усіма віками і нині й по всі віки! Амінь“ (Юди 1: 24-25).

Зроби моє серце щасливим у Тобі

„Звесели душу слуги твого, до тебе бо, о Господи, я підношу мою душу“ (Псалом 85: 4).

Люди були створені не тільки для того, щоб їх врятували від гріха, але щоб наповнитися радістю у Спасителі. Гріх зруйнував Божий кінцевий план для нас. Бог створив нас, щоб ми були щасливі в Ньому.

Бог велить нам мати таку радість у Ньому:

„Радійте в Господі й веселітеся, праведні, і ликуйте всі праві серцем“ (Псалом 31: 11).
„Одначе, не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі“ (Луки 10: 20).
„Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся!“ (Филип’ян 4: 4).

Але кожен, хто намагався це зробити, знає, що ми не можемо одягнутися в радість так, як одягаємо звичайний одяг. У наших серцях має відбутися щось надприродне, і це відбувається тільки з Божою поміччю.

Не має значення, через що ви проходите і наскільки далеко від вас відчуття щастя, ніколи не задовольняйтеся нічим меншим, ніж радість у християнському житті, і навіть не припускайте, що знайдете її, не попросивши про це Бога.

Навчи мене доріг Твоїх

„Господи, навчи мене путі твоєї, щоб я ходив у твоїй правді; води моїм серцем, щоб перед іменем твоїм острах мало“ (Псалом 85: 11).

Божі плани не закінчуються знанням істини і пізнанням Його. Він хоче, щоб істина оживала в нас — у наших пріоритетах, у наших взаєминах і в нашому серці. Християнин врятований незалежно від наших справ:

„Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий“ (Ефесян 2: 8).

Але ми були звільнені для життя, наповненого діями, добрими справами, приготованими спеціально для нас ще до нашого народження:

„А довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, а через віру в Ісуса Христа, ми й увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону; бо ніхто не оправдається ділами закону“ (Галатів 2:16).
„Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили“ (Ефесян 2:10).

Але точки дотику між нашими знаннями і тим, що вони значать для нашого життя, не завжди зрозумілі. Точки між Тим, Кого ми любимо і тим, як ми повинні жити, часто можуть бути, в кращому випадку, туманними.

Господь не очікує від нас, щоб ми самі обчислювали Його шляхи. Він хоче, щоб ми просили Його мудрості і лідерства — „Боже, навчи мене доріг Твоїх“ — і він Сам хоче робити це Своїм Духом через наші дії. Павло говорить:

„Отож, мої любі, як то ви завжди були слухняні, працюйте над спасінням вашим в острасі та трепеті, не тільки коли я присутній, але ще більше тепер, коли мене нема між вами, бо то Бог викликає у вас і хотіння і діяння за своїм уподобанням“ (Филип’ян 2: 12-13).

Дай мені Твою силу

„О повернись до мене й змилуйся надо мною, дай слузі твоєму твою силу, й спаси сина служниці твоєї“ (Псалом 85:16).

Декого з нас не потрібно переконувати працювати. Ми прокидаємося із готовністю енергійно братися за список справ і вливатися у світ. Ми просто забуваємо попросити про допомогу, щоб Господь нас надихнув і додав сили. Такі зусилля може працювати певний час, але врешті у нас закінчиться пальне і залишиться лише мала віддача, якої вистачить на короткий час:

„Дарма устаєте рано, засиджуєтеся допізна: усе ж їсте загорьований хліб! Господь дає його у сні своїм любим“ (Псалми 126: 2).

Разом із молитвами про те, щоб Господь нас вів і спрямовував, ми потребуємо фізичних і духовних джерел для плідної роботи. Нічого по-справжньому духовного, міцного, цінного не відбувається нашими силами:

„Коли Господь та не будує дому, – дарма працюють його будівничі. Коли Господь не зберігає міста, -дарма пильнує сторож“ (Псалом 126: 1).

Коли хто служить, то нехай служить тією силою, яку дає Бог:

„Говоріть лише у глузді Божих слів, служіть лише у дусі тієї сили, яку дає Бог, щоб у всьому прославлявся Бог через Ісуса Христа, якому слава й сила по вічні віки! Амінь“ (1Петра 4: 11).

І нехай Йому буде вся слава, якої Він гідний. Бог не буде ділитися своєю силою для здійснення егоїстичних і матеріальних мрій, але Він надприродним чином наділить вас силою для служіння іншим.

Утверди серце моє в страху Твоєму

„Господи, навчи мене путі твоєї, щоб я ходив у твоїй правді; води моїм серцем, щоб перед іменем твоїм острах мало“ (Псалом 85:11)

Наші грішні серця схильні до поділу, а не твердженням. Щораз більше наша внутрішня людина резонує зі серцем Бога, але бунтівні бажання і імпульси все ж проявляються впродовж всього нашого життя. Бути християнином означає убивати гріх:

„Бо коли живете за тілом, то помрете. Якже ви духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити.“ (Римлян 8:13).

Тобто ми постійно мусимо умертвляти гріх у собі:

„Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає.“ (1 Йоана 1: 8).

Якщо ми пускаємо свої життя за течією, вони рухаються не до Христа, а в тисячі різних напрямків. Гріх, що залишається в нас, розділяє нашу увагу і прихильність. Ми повинні часто молитися про те, щоб Бог звільнив нас від такого духовного розподілу і затвердив наші серця в Ньому.

Розкривай Себе через мене

„Яви мені знак милости твоєї, щоб ненависники мої те бачили й осоромились, бо ти, Господи, поміг мені й мене потішив!“ (Псалом 85:17)

Мета кожного Божого благовоління до нас — у кожній молитві — не тільки наша надія, радість і сила, але й свідчення всьому світові. Ми повинні завжди просити Бога показати світу, що ми бачили і як насолоджуємося Його милосердям.

Ісус каже:

„Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі“ (Матея 5: 16).

Петро вторить цим словам:

„Тримайтеся між поганами доброї поведінки, щоб у тому, в чому вони вас обмовляють, як злочинців, приглянувшись пильніше до ваших добрих вчинків, вихваляли Господа в день відвідин“ (1Петра 2: 12).

Ми хочемо, щоб наша віра і все наше життя були значущими для світу, який спостерігає за нами. Ми хочемо, щоб невіруючі знали, що наш Бог — Єдиний Бог. І навіть більше, ми хочемо, щоб вони пізнали Його і були врятовані.

У наших молитвах ми просимо Бога, щоб ті вражаючі речі, які Він робить для нас і в нас, Він учинив через нас у серцях інших людей.

Переклад і адаптація Наталії ПАВЛИШИН

Джерела:    dyvensvit.org

Воїни Христа Царя

21.07.2018р. Б. / Церква засуджує гріх, бо повинна казати правду

Церква «засуджує гріх, бо повинна казати правду, але, водночас, вона обіймає грішника, який визнає себе таким», пропонуючи йому «безмежне Боже милосердя». Про це читаємо в посланні, яке Папа Франциск надіслав через Державний Секретаріат Святого Престолу учасникам міжнародної зустрічі членів християнського руху подружньої духовності «Equipes Notre Dame», що від 16 до 21 липня відбувається в Марійському Санктуарії у Фатімі, Португалія.

«Групи Пресвятої Богородиці» – саме так з французької мови можна перекласти назву цього руху, який зродився 1939 року з ініціативи французького священика Енрі Каффарела. Ці «Equipes» складаються зі священика та кількох подружжів, які щомісяця зустрічаються з метою поглиблення духовного життя та обміну досвідом. Сьогодні рух діє в майже ста країнах світу, об’єднуючи 13,5 тисяч груп.

Хоч втікаємо від любові Бога, Він постійно на нас очікує

Послання, адресоване на ім’я міжнародних координаторів руху та прочитане Апостольським Нунцієм в Португалії, надихається темою зустрічі, що зосереджена навколо постаті блудного сина, який повертається до батька. Папа закликає розпізнати себе в цьому сині, «що повертається до Отця, Який не втомлюється обіймати його та повертає йому синівську велич».

«Діткнуті настільки великою доброзичливістю, – читаємо в посланні, – дозвольте своєму серцю сказати: це правда, Господи! Я є грішником, саме так почуваюся і таким є. Я загубився. Тисячами способів я втікав від Твоєї любові, але знову приходжу до Тебе, що відновити союз з Тобою. Я потребую Тебе. Відкупи мене знову, Господи! Огорни мене ще раз Своїми відкупительними обіймами».

Ніхто не виключений з Божого милосердя

Зрештою, як зазначається в посланні, розпростерті Христові обійми «на хресті показують, що ніхто не є виключеним з любові Отця, ні з Його милосердя». Він, у дійсності, «не мириться з втратою нікого: чоловік чи дружина, батьки чи діти… не є в очах Ісуса втраченими назавжди, але є людьми, яких слід розшукати, тож Ісус спонукає нас виходити, щоб їх шукати». Бо, як підсумовується у звернення, «якщо хочемо знайти Господа, ми повинні шукати Його там, де Він прагне нас зустріти, а не там, де нам хочеться його шукати».

Джерела:    vaticannews.va

Воїни Христа Царя

20.07.2018р. Б. / 5 християнських кліше, якими себе обманюємо

Іноді задля того, щоб полегшити розуміння істини, люди спрощують її, або й узагалі замовчують. Але ж приховувати істину — це те ж саме, що говорити неправду.

Ось п’ять поширених у світі „штампів“, які всім подобаються, але за якими немає жодних біблійних підстав.

1. Коли Бог зачиняє двері, то відчиняє інші

Якщо Господь зачинив якісь двері для вас, немає жодної гарантії, що будуть відчинені інші. Цілком можливо, що жодні інші двері не відчиняться. А так Бог каже вам, що ви потрапили не за тією адресою. Бог відчиняє і зачиняє двері на власний розсуд. Тож нічого надзвичайного, якщо в якийсь момент всі ваші двері будуть зачинені.

2. Найбезпечніше місце — перебувати у волі Бога

Якщо ви живете з волі Бога і сподіваєтеся, що це ваша гарантія від неприємностей, то дозвольте вас засмутити: Бог дав безліч чудових обіцянок, але серед них немає обіцянки, що ви не піддастеся небезпекам.

3. Зупинись і розслабся, Бог все зробить сам

Є одне християнське гасло: „Бог все зробить Сам“. Та воно потребує, якщо не перегляду, то хоча б уточнення. Всевишній дійсно, все зробить. Та воно мало б звучати так: „Довірся Богові і продовжуй рух вперед“. Бог зробить Свою працю, але й нам потрібно працювати зі старанням і послухом.

4. Бог не дасть нести більше, ніж вам під силу

Блага звістка полягає в не на тому, що Бог не дасть вам нести ношу, яка для вас непідйомна. Блага звістка в тому, що Бог не дасть вам ношу, непідйомну для Нього Самого. Зрозуміло, Біблія говорить, що Бог не посилає випробувань понад силу. Але хіба мова йде про нашу силу? Адже з Богом все можливо!

5. Бог допомагає тим, хто сам собі допомагає

Ця думка дуже далека від біблійної істини, якщо розуміти її, як умову отримання Божої допомоги через власну „крутизну“. Якщо Бог допомагає тільки тим, хто допомагає сам собі, ми всі у великій біді. Христос прийшов на землю не заради духовних гігантів, морально стійких і праведних. Бог прийшов заради грішників, заради нас із вами:

„Почувши те, озвався: “Здорові не потребують лікаря, лише хворі. Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних.”“ (Матея 9: 12-13).

Хоча всі ці кліше придумані і використовуються із найкращими намірами, користі від цих штампів — жодної. Основна причина — вони не мають біблійного підґрунтя. Проголошення біблійних принципів — це не тільки питання істини, а й любові. Любімо ближніх, правильно розпоряджаючись своїми словами, і правильно сповіщаючи істину:

„А тепер, брати, якщо б я прийшов до вас і заговорив мовами, яка вам користь із мене, коли я, говоривши до вас, не вділю вам ні об’явлення, ні знання, ні пророцтва, ні науки?“ (1 Корінтян 14: 6).

Переклад Наталії ПАВЛИШИН

Джерела:    dyvensvit.org

Воїни Христа Царя

18.07.2018р. Б. / Анонс: Відпуст у Гошівському монастирі

5 серпня у Гошівському монастирі Преображення ГНІХ відбудеться урочисте Богослужіння з нагоди свята Чудотворної ікони Гошівської Божої Матері.

Храм на Ясній Горі у Гошеві славиться духовним спорідненням з Папською базилікою Святої Марії Великої. Саме тому, у храмове свято Базиліки (5 серпня) Апостольська Столиця надала монастирському храму в Гошеві Повний відпуст (прощення перед Богом дочасної кари за гріхи, провина яких уже стерта) при умові Святого Таїнства Сповіді, Євхаристії та молитви «Отче наш»; «Богородице Діво» в наміренні Святішого Отця.

Архиєрейську Божественну Літургію 5 серпня об 11:00 очолить Преосвященний владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський.

Після Літургії відбудеться святковий концерт на прославу Гошівської Богоматері. У концерті візьме участь струнний ансамбль «Quattro cordе» Івано Франківської обласної філармонії та квартет бандуристів «Ґердан» Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

Джерело:   Прес-служба Василіянський Чин Святого Йосафата УГКЦ

14.07.2018р. Б. / Бути добрим пастирем, як і добрим батьком - часто невдячна справа

Бути добрим пастирем дуже схоже на те, щоб бути добрим батьком.

Як і добрий батько, добрий пастир повинен дбати про добро тих, хто поставлений під його опіку. Він супроводжує їх в радості. Він супроводжує їх в горі.

Як і добрий батько, пастир повинен бути уважним до того, що споживають його підопічні. Він повинен давати їм здорову їжу, яка принесе користь навіть тоді, коли вони вимагають фаст-фуду.

Як і добрий батько, він повинен намагатись формувати найкращі риси в тих, хто покладений під його опіку. Для цього він повинен ставити перед ними виклики, заохочувати і навчати. Він повинен моделювати бажану поведінку. Він докладає всіх можливих засобів для того, щоб витримати гарячі погляди ненависті, які більшість батьків отримують від своїх дітей через те, що вони обурюються перед цими викликами.

Як добрий батько, він повинен виховувати своїх підопічних так, щоб вони самі могли стати добрими батьками. Його слова не можуть бути порожніми. Він повинен говорити правду. Він не може говорити іншим жити життям, що прямує до Христа, а в той же час своїми словами і вчинками іти на компроміс зі світом.

Як і добрий батько, пастир має бути готовий прийняти жертву чи терпіння (часто мовчазне) заради добра тих, хто покладений під його опіку. Чи це довгі години заступництва за його паству, чи довгі години часу, необхідного для турботи про потреби його пастви, чи необхідність прожити на скромний бюджет, бо кошти потрібні на певні витрати пастви, - усе це він повинен тихо приймати, знаючи, що Христос дав набагато більше і прийняв набагато більші страждання і склав набагато більшу жертву. Це і є частина того, що означає «в особі Христа». Любов самопожертвування Христа є моделлю для чоловіка, котрий хоче стати добрим чоловіком і батьком, а також – добрим священиком.

Цей перелік, без сумніву, не вичерпний. Однак пам’ятайте, що якщо маєте такого священика – дякуйте Богові. Бо тоді ви маєте такого священика, котрий вважає своїм першочерговим завданням завести вас і решту своєї пастви до неба, і він знає, що цей шлях вузький, звивистий і важкий для обговорення.

І якщо вам пощастило мати такого священика, подякуйте йому… бо, як і у випадку добрих батьків, робота доброго священика часто є невдячною.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами churchpop.com

Джерело:  Воїни Христа Царя

13.07.2018р. Б. / Понад тридцять кілометрів щодня долають паломники з Хмельницького до Зарваниці

Уже п’ятий день триває паломництво вірних Хмельницького деканату до Зарваниці. Відстань від Хмельницького до Марійського духовного центру 155 кілометрів. Щодня паломникам доводиться долати приблизно 30 кілометрів.

Дорогою до них щоразу приєднуються місцеві мешканці, доїжджають вірні з Хмельницького. Зараз вони подолали більше половини шляху. Як каже духовний провідник паломників отець Іван Данкевич, щодня їх гостинно зустрічають місцеві парафіяни, забезпечуючи побут та нічліг. Разом з вірними ідуть десять священиків. Щоранку вони правлять Божественну Літургію, а дорогою провадять молитви, співають духовні пісні, сповідають вірних. Під час такої молитовної подорожі люди відчувають духовну трансформацію. За словами отця Івана, п’ять днів паломництва заміняють роки проповідей і навчань.

Колона прочан Хмельницького деканату з благословення Архиєпископа і Митрополита Василія (Семенюка) вирушила до Зарваниці 9 липня по завершенні Божественної Літургії у хмельницькому катедральному храмі Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ. До Зарваниці паломники планують прийти у суботу, 14 липня.

Західне бюро «Живого ТБ»

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

12.07.2018р. Б. / «УГКЦ – Церква Володимирового Хрещення, яка перебуває в сопричасті зі Вселенським Архиєреєм та є Церквою свого права», – Блаженніший Святослав (+відео)

Українська Греко-Католицька Церква – Церква Володимирового Хрещення, яка була, є і буде душею українського народу… Наша єдність зі Святішим Отцем не ґрунтується на політичній вигоді чи геополітичній міжнародній кон’юнктурі. Це – частина віри Церкви князя Володимира… Ми не є членами Латинського патріархату, як дехто говорить, ми будуємо свій, як помісна Церква свого права…

Про це сказав Патріарх Української Греко-Католицької Церкви в Жовкві на Львівщині під час Чину архиєрейського найменування владики Петра (Лози) 11 липня 2018 року.

На думку Предстоятеля УГКЦ, Чин архиєрейського найменування, його три елементи (визнання віри, присяга на вірність і послух Святішому Отцеві Папі Римському та присяга на вірність, послух Патріарху УГКЦ), навчають нас про те, якою є УГКЦ: це Церква Володимирового Хрещення, яка перебуває в сопричасті (єдності) зі Вселенським Архиєреєм та є Церквою свого права, тобто помісною.

Говорячи про те, хто така Українська Греко-Католицька Церква для українського народу, як вона утворилася, Глава УГКЦ відзначив, що ми бачили, як сьогодні новопризначений владика проголошував визнання своєї віри. «Ми відчули, що владика говорив Символ віри не тільки у своєму імені, як приватна особа, він у цей момент став вустами свого народу. Щобільше, він ісповідував ту саму віру, такими самими словами, як це робив 1030 років тому князь Володимир біля стін Херсонесу в українському Криму. Він промовив ту саму ісповідь апостольської віри єдиної святої соборної Церкви, яку вимовили над водами Дніпра у водах Хрещення, ювілей якого ми цього року святкуємо. І наша Церква – спадкоємниця Церкви Володимирового Хрещення», – підсумував Глава УГКЦ.

Ми чули, як владика склав присягу на вірність Святішому Отцеві Папі Римському. «Бо віра в те, що наступник апостола Петра – це осердя, запорука єдності Христової Церкви, належить до тотожності Київської Церкви. Можливо, інші Церкви, створені після церковних розколів, не мають тої церковної пам’яті, а ми маємо!», – відзначив Блаженніший Святослав.

Архиєрей наголосив, що наша єдність зі Святішим Отцем не ґрунтується на політичній вигоді чи геополітичній міжнародній кон’юнктурі. Це – частина віри Церкви князя Володимира, віри, яку ми зуміли зберегти і засвідчити кров’ю наших мучеників.

«Тут, у Жовкві, – розповів Глава УГКЦ, – на наших галицьких землях люди питали, де правдива Церква. Пригадую, як нас, дітей, наші бабці, дідусі, мами вчили таку коротку ісповідь віри. Моя бабця казала так: "Там, де є Папа, там – правдива Церква". Цю коротку ісповідь віри минулого тижня я особисто склав на руки Папи Франциска під час особистої зустрічі. Сказав йому: "Святіший Отче, мене від маленької дитини вчили, що там, де є Папа, там – правдива Христова Церква". Папа Франциск мене обняв і попросив подякувати нашим людям, нашому народові, нашим бабусям та дідусям за свідчення єдності Христової Церкви».

А говорячи про присягу вірності Главі Церкви, Блаженніший Святослав зазначив: «Ми з вами як члени УГКЦ не належимо до інших патріархатів. Ми перебуваємо в єдності з наступником апостола Петра, як і в першому тисячолітті з ним у єдності був Константинопольський, Єрусалимський, Антіохійський, Олександрійський Патріархи. Ми не є членами Латинського патріархату, як дехто говорить, ми будуємо свій як помісна Церква свого права», – пояснив Предстоятель.

На закінчення Глава УГКЦ зазначив, що слугою єдності Христової Церкви не є патріарх чи якийсь земний володар. «Осердя, слуга, скеля, видимий знак єдності в Церкві Христовій, відповідно до заповіту нашого Спасителя, – це Святіший Отець Папа Римський», – наголосив Блаженніший Святослав.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

11.07.2018р. Б. / “Мудра молодь питає” у Патріарха

14-15 липня відбудеться Загальнонаціональна Проща до Зарваниці. В часі прощі, в рамках творення Єдиного Молодіжного Простору УГКЦ, відбудеться вже традиційна зустріч молоді з Блаженнішим Патріархом Святославом! Особливість цієї зустрічі в тому, що молодь має унікальну можливість запитати Главу УГКЦ, про все, що її цікавить.

Цьогоріч свої запитання до Блаженнішого Святослава підготували молодіжні спільноти міста Тернополя. Однак кожен, проголосувавши, може визначити, які саме запитання прозвучать. Кожен може проголосувати, написавши в коментарях порядковий номер запитання.

Ті запитання, що наберуть найбільше голосів – будуть озвучені. Кожен може голосувати лише  раз. Коментарі слід залишати під цим постом на Facebook сторінці Комісії Молоді.

Якщо маєте запитання, напишіть в коментарях.

До зустрічі на прощі в Зарваниці! До зустрічі з Патріархом!

1. Ваше Блаженство! Ми всі знаємо що християнство це релігія радості! Адже Христове Воскресіння наповнює життя християнина правдивою радістю і надією в воскресіння. Ми, молоді християни, хочемо жити цією радістю і радіти життю! Час молодості – час особливої радості. Однак в нашій Українській Греко-Католицькій Церкві  маємо дуже багато постів. А головно в літній час. Літо  – це час наших канікул, відпусток, відпочинку, фестивалів. І дуже часто ми попадаємо в дилеми, бо з однієї сторони хочемо буди добрими християнами і не мати докорів сумління, не давати згіршення, а з іншої сторони – в нас немає можливості організувати наше дозвілля, веселощі, відпочинок. Бо – піст. Як нам бути? Чи не планує Синод Єпископів переглянути доцільність усіх чотирьох постів, головно тих які припадають на літній період, їхню актуальність та можливість практикування для молодих людей 21 століття? (організація «Анімотор»).
2. Ваше Блаженство! Як наша Церква планує протидіяти впровадженню в наше суспільство гендерної ідеології, котра нині активно впроваджується в українське законодавство, освіту, ЗМІ? Адже гендерна ідеологія – це обман і розпуста, а її наслідки руйнівні для духовності народу. (УМХ)
3. Блаженніший Святославе! Наша Церква молиться за справедливі вибори. Проте, чи можливі справедливі вибори, якщо для більшості українців головним джерелом інформації є телевізор і біг-борди з пустими гаслами, де олігархи пропагують своїх найманців, які і далі збережуть сучасний стан держави або погіршать його? Люди, в тому числі і члени нашої Церкви, і далі НАЇВНО вірять пустим словам і обіцянкам. Їм ВАЖКО РОЗПІЗНАТИ тих, хто справді готовий послужити своєму народу, хто свідчить правду, навіть якщо вона не вигідна, хто є компетентний. Бо в таких нема грошей на біг-борди і рекламу на телебаченні. Чи можливі справедливі вибори за таких умов? (УМХ)
4. Блаженніший! Як Греко-Католицька церква планує вести євангелізацію та просвітницьку діяльність за межами церкви? Якщо не планує то які є на то причини? І чи греко-католицька церква вбачає в харизматичному русі розвиток церкви, потужний інструмент для навернення невіруючих? (Спільнота «Діяння Апостолів»)
5. В 21 столітті у світі все більше стирається поняття відданості рідній країні. Проте в умовах, в яких сьогодні перебуває Україна, мабуть, лише відданість їй і може її врятувати. А серед українського населення все поширенішим стає бажання виїхати за кордон, і все більш скептично починає сприйматися бажання когось залишитися в Україні. Скажіть, будь ласка, як, на Вашу думку, можна повернути поняттю відданості рідній країні його колишню цінність і поширити його серед українці? («Марійська Дружина», церква Архистратига Михаїла)
6. Становлення нації і розвиток країни залежить від рівня освіти її громадян. Чи можливо щоб УГКЦ відкривала заклади освіти прототипом яких були б УКУ? («Марійська Дружина», церква Архистратига Михаїла)
7. Сьогоднішня українська молодь розуміє, як має виглядати і функціонувати розвинена держава, тому що була вихована за прекрасно розписаними навчальними програмами і підручниками. Проте зіткнувшись з дорослим життям, вона бачить величезну прірву між тим, як все має виглядати, і реальністю, де, по суті, нормально не функціонує жодна сфера, якою опікується держава, і де всюди панує безлад. Яку Ви можете дати пораду молодим людям, які входять в доросле самостійне життя, для того, щоб вони не розчарувалися у всьому і не стали співучасниками поточної системи в Україні? («Марійська Дружина», церква Архистратига Михаїла)
8. Церква заохочує українців платити всі податки, і говорить про те, що їх несплата – це гріх. Але всі ми знаємо, що чимала частина тих численних податків йде на особисті рахунки чиновників. З цього випливає, що українці повинні віддавати чесно зароблені часто тяжкою працею гроші просто в кишені чиновників. Виходить, ми просто повинні грати за правилами тих людей. Як Ви можете це прокоментувати? («Марійська Дружина», церква Архистратига Михаїла)
9. Як пояснити нехристиянам що таке християнські цінності? Що саме відрізняє їх від загальнолюдських? (ТУСК – Обнова)
10. Що правильно: жити сьогоднішнім днем і не думати про майбутнє , чи планувати своє життя і щодо своїх майбутніх 10 років? (Спільнота «Знамення»)
11. Коли ти живеш у сім’ї, у якій не є всі практикуючими християнами, як бути добрим християнином і не нав’язувати своїх переконань, хоча хочеш щоб рідні теж вірили в Христа? (Спільнота «Знамення»)
12. Ваше Блаженство! Сьогодні в Україні провадиться державницька політика по створенні Єдиної Помісної Церкви. Ми, молоді люди, є трохи дизорієнтовані в цій ситуації. Чи означає це що твориться не просто помісна Церква, а державна Церква? Чи немає в таких процесах загрози релігійній свободі в нашій країні, що є фундаментальним правом кожної людини? І як правильно поводитися нам, молодим Греко-Католикам? Чи творення нової церковної структури не є відступленням від своєї Церкви та віри? Підкажіть нам, бо ми спантеличені. (Організація «Анімотор»)

Комісія у справах молоді УГКЦ – Тернопіль

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

10.07.2018р. Б. / Свято української молоді у Львові в контексті роздумів про святість християнина та українця

Ви ж освячуйте себе і будете святими, бо я - Господь, Бог ваш. [Лев 20:7]

...дбайте про святість, без якої ніхто Господа не побачить. [Євр 12:14]

Цілком випадково, проте все ж символічно, що проведення Свята української молоді та третього туру науково-практичної конференції «Велети українського духу: Маркіян Шашкевич, Андрей Шептицький, Йосип Сліпий, Іван Павло ІІ, Любомир Гузар, …» припало наступного дня після величної багатотисячної прощі до с. Страдч, присвяченої відзначенню Дня мирянина, а також відбувалось в часі святкування Церквою Всіх святих українського народу. Це період, коли Українська Церква, пригадуючи велику кількість сподвижників Христової віри та мучеників за Церкву й народ, заохочує вірних розмислити над сутністю святості у повсякденному житті кожного українця.

У свідомості пересічного мирянина якось згубилось істинне розуміння святості християнина, святості людини як Божого творіння. Переважна більшість наших співвітчизників вважає, що святі – це ті, кого зображають на образах; це особи, які непосильною для більшості духовною працею здобували її, усамітнившись у келіях чи пустельних скитах, ну хіба ще окремі вибрані монахи й монахині та поодинокі єпископи й священики. Натомість звичайна людина, що живе у цьому світі, наповненому випробуваннями й нерідко несправедливістю, яка щодень стикається із спокусами й вимушеними компромісами, досвідчує, що після постійних падінь та невдач вона просто не може бути святою, що святість – це хоч і жаданий, проте все ж недосяжний ідеал.

Такі міркування є принципово хибними і далекими від християнського розуміння святості. Бо тоді, коли священик піднімає чашу і промовляє «святеє – святим», то цим самим застерігає: людино, якщо ти в цей момент не відчуваєш себе святою, ти не можеш, не маєш права приступати до Пресвятої Євхаристії, бо «святеє» належиться тільки «святим». Ба більше: якщо ти прагнеш осягнути спасіння, мрієш у вічності з'єднатись із Богом-Творцем, ти зобов’язана бути святою. На цьому наголошує і про це волає до нашої свідомості Святе Письмо, що «ніщо нечисте не увійде в Царство Небесне» [Об. 21:27].

Найбільшою помилкою багатьох людей сучасного світу є те, що святість ототожнюють з безгрішністю. Святе Письмо говорить, що немає на землі людини, яка би жила і не згрішила [1 Ів. 1:8; Екл. 7:20; Іс. 64:6]. Духовних падінь та помилок зазнають усі, хто прийшов у цей матеріальний світ, то й усі приступають до таїнства Сповіді – як миряни, так і чернецтво, духовенство, єпископи і навіть Папа. І кожного разу у таїнстві Сповіді людина, за умови щирого каяття перед Богом, має нагоду відновити стан ангельської святості. Але святість – це не лише визнання гріха і щирий жаль за вчинені переступи. Святість – це також чин, дія впродовж усього земного життя. Апостол Яків безапеляційно ствердив, що «віра (рівнозначно – святість) без діл мертва» [Як. 2:17,20-26]. То ж діла кожного християнина повинні бути видимим виявом його святості. Зокрема святість – це чесне і сумлінне сповнення своїх родинних та службових обов’язків; це щоденна праця на прославу Творця і добро свого народу; це стан душі, коли християнин намагається жити за правдою, об'явленою Богом через пророків, апостолів і проголошеною особисто Ісусом Христом.

Так ось у всі часи, на всіх етапах розвитку людського суспільства громадська праця на добро Христової Церкви та власного народу, піднесення його освітнього, культурного та духовного рівнів була і залишається одним з елементів святості людини та суспільства, тими конкретними «ділами», про які згадував апостол Яків, реальними справами, що освячують і того, хто чинить ці справи, і тих, задля кого ці справи чиниться.

Ось такі думки, навіяні роздумами про День мирянина і вшанування всіх святих українського народу, зродились під час проведення конференції і Свята української молоді під незримим патронатом праведного Андрея (Шептицького).

27 червня 2018 року у стінах Національного університету «Львівська політехніка», за організаційного сприяння Громадської ради «Святий Юр», Центру національного виховання ім. Андрея Шептицького, Всеукраїнської громадської організації «Союз українок», Національного університету «Львівська політехніка», Об’єднання ради директорів технікумів і коледжів Львівщини, було проведено третій тур науково-практичної конференції, організовано виставку дитячої творчості «Таланти Твої, Русь-Україно» і фестиваль української пісні «Голос Руси-України».

Участь у святкуваннях взяло близько півтори сотні молодих людей та близько сотні їхніх керівників і наставників. Розпочались святкування молебнем у кафедральному храмі святого Юра, відвідинами крипти, де поховані праведний Митрополит Андрей (Шептицький) та Патріарх Йосиф (Сліпий), і оглядинами Святоюрського комплексу. Відтак у семи секціях розпочала роботу науково-практична конференція, в рамках якої виголошено 52 доповіді. Доповідачі репрезентували Львівську, Івано-Франківську та Рівненську області. Примітно, що з міста Львова, яке стало місцем проведення святкувань, на конференцію було відібрано 7 доповідей. До оцінювання виголошених доповідей у складі журі було залучено 58 педагогів, громадських та культурних діячів. В концертній програмі було презентовано 23 номери, виконавці яких також прибули з різних міст, містечок та сіл трьох згаданих областей.

Назагал, як і усі попередні заходи, Свято у Львові відбулось цікаво та велично. Ось тільки хіба одна маленька деталь, яка жодним чином не здатна применшити того, що вже четвертий рік відбувається на наших землях, проте є достатньо симптоматичною для нашого часу та нашого суспільства. Чомусь українські засоби масової інформації вперто ігнорують усе, що пов’язано з Церквою та релігійною культурою. Чи це для них не цікаво? А може, через те, що там немає скандалу, який можна було би роздмухати на всю Україну? Важко сказати, нехай це залишиться на їхньому сумлінні, але це є однією з ознак їхньої «професійності» чи, точніше, непрофесійності, як також одним із чинників, що формує у людей «довіру» чи недовіру до них. Чимало українців сьогодні попросту не вмикають телевізор, не читають газет, а переходять у простір соцмереж, де ще часами можна почути незаангажовану думку, а головне – викласти власну.

На завершення, повертаючись до Свята у Львові та роздумів, викладених на початку цього репортажу, варто зазначити, що та на перший погляд маленька справа, яку роблять діти та їхні педагоги-наставники, волонтери і громадські діячі, є правдивим виявом їхніх національних та християнських чеснот і одним з чергових кроків до осягнення правдивої святості земного життя, без якої неможливо осягнути життя вічне і з'єднатись із своїм Творцем.

Зенон Боровець

Джерело:  Воїни Христа Царя

08.07.2018р. Б. / Пастка ідеальних батьків

Коли ми собі уявляємо портрет ідеального батька – терплячого, люблячого, ресурсного, його на все і всіх вистачає, діти у нього чудові у всіх сенсах і так далі, – то розуміємо, що він, звичайно, абсолютно прекрасний. У нього є тільки один недолік. Його не існує в природі.

Всі ці якості – дуже потрібні і чудові, але якщо ми уявимо собі, що все це запхано в одну людину, то дуже скоро побачимо невідповідність. Він повинен бути терплячим, завжди знаходити час для дітей, при цьому розвивається і є самодостатньою особистістю, є веселим і життєрадісним і завжди відкритим до потреб дитини, має підтримувати, але не балувати, вміти тримати границі…

Величезна кількість суперечливих вимог, відповідати яким абсолютно неможливо, без ризику заробити важкий невроз.

Більш того, якби ми уявили собі, що всі ці якості у нас є, то дуже скоро виявили б, що елементарні батьківські дії, такі, як наказати дитині піти почистити зуби, викликають у нас повний ступор. Ми б зламали голову, роздумуючи про те, що саме ми робимо щодо дитини своїм проханням: «Коли я прошу його почистити зуби, чи достатньо я при цьому чуйний, чи достатньо я при цьому люблячий, радісний, терплячий, чи не травмую я його своїм проханням почистити зуби?».

Проблема образу ідеального батька ще й в тому, що він шкідливий. Він гіпнотизує своєю красою і не дозволяє реальному батькові бути в контакті з самим собою – унікальним, особливим, таким, який є; знецінює все те, що ми робимо для дітей. Коли так високо ставиться планка, ми приречені знизу дивитися на цю сяючу красу і розуміти, що ми ніколи там не будемо. Будь-яка наша дія буде недостатньою.

При цьому образ ідеального батька – це такий зручний спосіб для того, щоб тримати реальних батьків в стані звинувачення, чим вряди-годи користується соціум. Адже так зручно всі проблеми пояснити «косяками» батьків: мало приділяють уваги – зовсім задушили увагою, багато чого забороняють – не ставлять кордону, не займаються розвитком – закатували дитину заняттями. Завжди можна знайти зручну формулу.

Втім, якби звинувачував тільки соціум, то це півбіди. Від зовнішніх голосів завжди можна відгородитися. Але, на жаль, ці критики сидять усередині нас і кажуть голосніше будь бабусиної лавки, будь вчительки і будь-якого педіатра. Це голоси, які ми почули і некритично сприйняли в самому ніжному віці, коли ще нічого не могли протиставити їм.

У деяких сім’ях дівчаток від народження виховують в дусі перфекціонізму. «Ти повинна бути відмінницею, ти повинна бути хорошою дівчинкою». Що таке хороша дівчинка? Це та, яка ніколи не має плям на платті, двійок в щоденнику, «поганих» почуттів і думок, вона ніколи не створює проблем батькам, завжди з усім справляється на «відмінно». Якщо з самого дитинства дитині дають зрозуміти, що тільки в такій якості вона влаштовує батьків, то формується відчуття «якщо ти помиляєшся – ти нам не дитина». Тут вже будеш намагатися з усіх сил.

Хороші дівчатка, стаючи батьками, виявляються в пастці. Їх виховували не помилятися, не бруднити плаття, слухатися старших і прагнути до ідеалу. І ніхто їм ніколи не розповідав, що перфекціонізм – це пастка, яка гарантує емоційне вигорання.

Жінка починає готуватися до народження дитини так, як годиться у відмінниці. Все за планом: пропили фолієву кислоту, пролікувалися від всіх хвороб, переконалися, що є гроші на хорошу дитячу страховку. Майбутня мама слухає Моцарта, дивиться на красиве, п’є вітаміни: «Я все зроблю бездоганно, моя дитина буде супер за всіма пунктами!» Напевно, у всіх бувають такого роду мрії під час очікування дитини, але для людини з перфекционизмом це не просто «добре б», це єдино прийнятний варіант розвитку подій. Адже він зробив все на «п’ять».

Далі дитина з’являється, і починається життя.

Дитина може виявитися не тої статі і не так виглядати, як мама собі намріяла. Дитина не так себе веде. Плаче – і вона не може її заспокоїти. У мріях вона була чуйна, уважна, турботлива, вона знала до нього підхід. А в реальності дитина кричить три години. Какає не фіалками. Плювати хотів на дизайн дитячої та гризе розвиваючі картки. Боронь Боже, ще є особливості розвитку: не тоді каже, не тоді ходить. Мрія розбивається об реальність. Все це перетворюється в страшне послання: «У мене не виходить! Я зовсім не щаслива, життєрадісна, спокійна мама, я іноді хочу його об стінку головою стукнути. І зовсім у мене не виходить прекрасний затишний будинок, в якому ми разом з дитиною променисто зустрічаємо тата з роботи, а виходить у мене якийсь свинарник, замурзана нещасна дитина, я не пам’ятаю, коли в останній раз зачісувалася».

Якщо все це відбувається якийсь тривалий час, то далі наступає різке падіння настрою і загальний провал емоційного стану: «Все погано і буде ще гірше». Починається смуга виснаження, може розвинутися депресія.

Але як довго людина може пригнічувати себе? Наше «я» вимагає захисту, вимагає пояснення. І інше пояснення знаходиться, воно звучить так: «Це не я погана мати, це у мене дитина неправильна, дитина, яка мене розчарувала». В результаті, ставиться хрест на дитині, і відбувається черговий виток затвердження моделі перфекціонізму. Мама транслює дитині те, з чого починалося її власне дитинство: «Якщо ти не відповідаєш моїм очікуванням, то ти мені не дитина».

Далі можуть бути різні сценарії. Наприклад, можна вирішити, що це не та дитина, а ось з іншим все вийде. Розчаруватися в старшому і почати будувати ідеалістичні плани щодо молодшого, вже народженого або тільки запланованого. Якщо молодшого немає під рукою, можна порівнювати свого з якимось іншими дітьми.

«Якби у мене був такий чудовий малюк, про якого пишуть мої френдесси в інтернеті, який виграв то і то, встиг там і там, моє материнство могло б бути щасливим, але у мене, на жаль, не така дитина».

Нарешті, можна самій дитині пред’явити: «Я залишу тебе в своїх дітях, буду тебе любити, але ти вже постарайся і стань ось цим самим сяючим вендеркіндом. Якщо я тебе придумала – стань таким, як я хочу! »Якісь діти протестують, якісь намагаються – як сама мама свого часу.

Якщо ви помітили, цей процес повторює розвиток стадій вигоряння:
– стадія мобілізації, прилив сил, сяйво мрії, все вийде;
– стадія витримки, наміри б’ються об реальність, все складно, але якщо дуже постаратися, то є шанс;
– стадія «все жахливо, нічого не вийшло, більше не можу, я погана і мене скасують»,
– стадія виходу через деформацію, через відмову від дитини, через зречення від неї.

Дуже сумна історія.

Але добре лікується в психотерапії, особливо когнітивно-поведінкової. Це нескладно і недовго, і краще подбати про себе, ніж все життя скакати між ідеалом і провалом у відчай.

Насправді, дитині не потрібна ідеальна мати. Для нього найголовніша якість батька в тому, що батько у нього просто є. Якщо хтось із батьків поруч, приходить на заклик, допомагає, то все інше для дитини – це деталі.

Перфекціонізм знецінює все що є справді цінне, що є між нами і дитиною: «Якщо не все прекрасно – значить, все дарма».

СИСТЕМА ОЦІНКИ СЕБЕ ЯК БАТЬКА, СВОЇХ ВІДНОСИН З ДИТИНОЮ У ВІДМІННИКА ФАКТИЧНО ЗВОДИТЬСЯ ДО БІНАРНОЇ СИСТЕМИ: ПАН АБО ПРОПАВ, ІДЕАЛ АБО НІКЧЕМНІСТЬ.

Реальність полягає в тому, що немає ніякого «пан або пропав», є величезна кількість плюсів і мінусів, можна зробити багато помилок – і врешті-решт все налагодиться. Колись психотерапевт Дональд Віннікотт сказав, що дитині не потрібна ідеальна мати, дитині потрібна «досить хороша мати».

Насамперед важливо усвідомити, що для того, щоб бути досить хорошою матір’ю, нічого особливого не потрібно. Звичайна турбота і захист, просто бути поряд. Навпаки, щоб перестати бути досить хорошою матір’ю, треба дуже постаратися, треба дитину ображати, залишати, відкидати. Іноді це роблять якраз в гонитві за ідеалом.

У дітей є певний запас міцності. Якщо мама зірвалася і накричала, якщо мама багато працює і не може з ним проводити весь час, якщо мама не любить грати в машинки, – нічого з дитиною не станеться, він має запас життєвих сил, щоб проживати якісь прикрощі. Проблеми починаються, коли мама так хоче бути ідеальною, що засмучення дитини сприймає як звинувачення собі. Коли її дитина плаче, незадоволена, засмучена, – вона не може бути в контакті з нею, не може допомогти їй прожити її почуття, пожаліти її, обійняти. Вона в цей час займається самозахистом. Дитина руйнує її уявлення про себе як про супер-матір. Коли ми дуже сильно тримаємося за свій сяючий образ матері, то, замість того щоб допомогти малюку пережити нашу недосконалість, намагаємося робити вигляд, що ми-таки досконалі, і ображаємося на нього за те, що він вказує на наші недоліки.

Як казав той же Винникотт, в найкращому становищі опиняються ті матері, які здалися з самого початку. З самого початку сказали собі, що вони недосконалі. Це дуже правильна установка, внутрішня згода: що б ми не робили – завжди будуть помилки. Якщо ми змушували дитину вчитися грати на піаніно, він потім буде пред’являти претензії, що його змусили. Якщо не змушувати – пригадує нам, що ми цього не зробили. Чим раніше ми погодимося на формулу «неідеального батьківства», тим менше сил і енергії будемо витрачати на захист власного «я», на захист вигаданої картинки; тим більше ми зможемо бути в контакті з дитиною, якій доведеться пережити, що ми недосконалі.

Правда в тому, що дитині треба це пережити. Що ми не завжди добрі, терплячі і прекрасні. Що ми не завжди будемо поруч. Що ми смертні – це найбільша підлість з нашого боку, але і це дитині доведеться пережити. Ми станемо старими, слабкими  і не зможемо про нього піклуватися. Це дуже велика недосконалість, і у нас немає ні найменших шансів його уникнути. Кожен з нас, батьків, повинен підготувати дитину до проживання всієї нашої нашого недосконалості. Це і є турбота.

Людмила Петрановська

Джерело:     РОДИНА

07.07.2018р. Б. / Чоловічі думки в голос

Є чоловіки, які жаліються на своїх дружин. Є такі, які розповідають про жінок доволі образливі анекдоти. Є такі, які ненавидять своїх тещ, тестів, та й загалом багатьох представників «дорогої родиноньки». Це дуже сумно. Адже такі представники чоловічої половини людства, здається, все ж таки становлять більшість. Мене обурюють мамині синочки (в найгіршому можливому розумінні цих слів), бо вони звикли до того, що мамуся витре шмарклі, заплатить хабар в школі, універі, запхає на роботу. Вибере дружину, вибавить дітей.

Виникає питання до таких «чоловіків»: «А для чого ви, прошу паньства, взагалі існуєте?». Бо складається враження, що вся суть вашого існування в банальному споживацтві. Ви що – вампіри, які ссуть всі соки з батьків, дружин, дітей.

Звісно у тому, що наше суспільство переповнене такими індивідами, є вина батьків. Якщо хлопчика виховала мамуся, а татко пропадав на роботі і пив пиво з колєґами, то як малий може стати чоловіком.

Може ви просто не знаєте, не усвідомлюєте ким є ваша дружина насправді? Дружина – це перша жінка у світі, яка вас любить не тому, що вона вас народила, а тому, що ви в неї є. Якщо правильно будувати стосунки від початку, то дружина буде вам коліжанкою, другом (в найглибшім розумінні цього слова). Вона затінить вам весь світ. Ми створені для цього. Коли двоє людей вирішують пов'язати своє життя, то це вже щось повинно означати. Якщо хлопець кличе дівчину вступити у шлюб – це важливий, відповідальний і доволі важкий вибір. 

Коли я задумався над тим, чи я хочу зустріти старість з дівчиною, з якою зустрічався, я довго зважував всі за і проти. Я постарався врахувати всі «особливості» наших характерів, зважити всі можливі «за» і «проти». Це зайняло у мене майже два роки. Коли я наважився освідчитись своїй обраниці, то у мене пітніли долоні, трусились коліна, пересохло горло. Адже, що коли бажана для мене відповідь так і не злетить з її прекрасних уст. Що коли я почую громове і доленосне "НІ"?!

Та все склалося якнайкраще. Ми засвідчили свій союз перед Богом і перед людьми. Цей день завжди залишить у нашій пам'яті, як найважчий і в той же час найпрекрасніший день нашого життя. Кожен наступний день, кожен день, який ми провели разом, є ще прекраснішим від попереднього. Дружина стала для мене цілим мікровсесвітом, який потребує досліджене і догляду. Ось справжнє покликання чоловіка, а не хата, машина, робота, колєґи, мама, тато, бабця, дідо, кум, сват, брат і аж тоді дружина.

Дружина - це єдина у світі людина, яка добровільно погодилась терпіти ваші «мухи» до смерті. Вона єдина, хто присягнув перед Богом у вірності і послусі вам.

Як можна розказувати анекдоти на тему жіночих вад. Звісно, що вони є у всіх, ми також не без них. Я не розумію, як можна йти на забаву без дружини?! Як можна їхати кудись без дружини?!

Від дня нашого шлюбу і до сьогодні, ми розлучались лише раз і то на 36 годин, виключно через обставини, які були настільки жорсткими, що їх не вдалось ні поламати, ні обійти. Хтось скаже, що ми попали у петлю взаємозалежності, але це не так. Ми в повноті є самодостатніми. Кожен із нас продовжує розвиватись, як особистість, ми постійно вдосконалюємось і розвиваємось. При цьому ми завжди підтримуємо і допомагаємо у цьому одне одному. Адже суть союзу у спільності: чоловік повинен старатись пізнати свою дружину і забезпечити всі її фізичні і духовні потреби; а жінка повинна підтримувати і допомагати своєму чоловікові у підкоренні все нових і нових вершин.

Знаю, що більшість із тих, хто читатиме цей текст, почнуть обурюватись і бризкати гнівними думками, якщо не словами. Адже я вступив у шлюб всього лиш 10 місяців тому. Фрази «Ось поживете 10 років разом, тоді будете філософствувати!», «Та ти занадто молодий, щоб робити якісь висновки», стали вже свого роду еталонними для молодих людей, особливо для тих, які знають трішки більше від інших. Можливо такі люди і праві в чомусь, можливо навіть у всьому. Не заперечую. Та я знаю, що кризи, які подружжя переживають у перший, десятий, тридцятий рік подружжя - це лише фікції, які так глибоко вкорінились у свідомості нашого суспільства, що навіть майже ідеальні подружжя починають страждати манією кризи.

Якщо вже і виникає криза, то замість постійних сварок і гримання дверима допоможіть одне одному. Адже кризи виникають там, де є брак любові, де проростає егоїзм. Якщо ви зможете запхати свій егоїзм до кишені і заставите себе допомогти своїй дружині, чи дружина постарається вникнути у проблеми, які бушують у голові чоловіка, прикладе зусиль, щоб їх зрозуміти, то кризи ніяк не впливатимуть на ваші стосунки.

В такому випадку ви станете тільки ближчими. Коли партнер відчуває підтримку і хоча б натяк на боротьбу із егоїзмом із вашої сторони, то це вже величезний крок. Надзвичайно важливим є подолання егоїзму. Для прикладу перший місяць подружжя, я надривав звивини у мозку, щоб знайти більше ресурсів для забезпечення потреб своїх та ще й дружини. В кінці цього першого місяця я зрозумів, що коли ти ставиш потреби дружини вище від своїх, то автоматично стає легше жити. Адже егоїзм не дозволить вам обділити себе, але в такому випадку, коли ви дбаєте в першу чергу за дружину, виходить задовільнити всі її потреби і заодно, попри все ви задовільняєте і свої потреби. Так легше. Є багато прикладів, коли людина, переступаючи через власне «я» і віддаючи цілого себе іншим,  отримувала в рази більше, ніж коли б вона працювала тільки на задоволення власних потреб.

Чоловік, який дбає про дружину - дбає про себе. Яка дружина не захоче допомогти своєму чоловікові, коли побачить, що він живе для неї, а не для себе?! Тільки нерозумна жінка. Який чоловік покине дружину заради коханки, коли бачитиме, що дружина живе тільки для нього? Коли ви зрозумієте, як добре бути у спільності із чоловіком чи дружиною, тоді ви більше не захочете плекати власне "я". Іноді воно буде вигулькувати то тут, то там. Та якщо ви не будете іти на поводу егоїзму, з часом такі вигулькування стануть надзвичайною рідкістю. Любіться! Це головне! Любіть Бога і одне одного! Тільки тоді будете по справжньому щасливими!

Дамян Вільчинський     Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя