31.05.2017р. Б. / Учення Церкви про сімейну спільноту

Людська особа не тільки священна, а й соціальна. Тому той спосіб, в який люди організовують свої спільноти – зокрема економічні, політичні, правові, сімейні – кардинально впливає на концепції людської гідності й дотримання її принципу в розбудові стосунків між людиною та суспільством.

Шлюб, подружжя і сім'я – центральні соціальні інститути, які необхідно підтримувати, зміцнювати й не піддавати ризикам. Церква вважає, що люди мають право й обов'язок брати участь у суспільному житті, спільно досягаючи благ і добробуту, по-особливому підтримуючи бідних і тих, хто потребує допомоги. Люди долучаються до суспільного життя насамперед через належність до згаданих спільнот – подружжя й сім'ї. Уже сам факт того, що людина гідно й сумлінно виконує свою місію в подружній і сімейній спільнотах, дозволяє стверджувати, що вона є учасником суспільного життя.

Святе Письмо про подружню й сімейну спільноти

Не добре чоловікові бути самому (Бут 2, 18)

Людина – сторож брата й сестри своїх (Бут 4, 8-15)

Усе, що маєте, належить Господу і призначене для спільного блага (Лев 25, 23-43)

Якщо будете чинити праведний суд одне з одним, Бог житиме на землі (Єр 7, 5-7)

Чини справедливість, люби милосердя, покірно ходи перед твоїм Богом (Міх 6, 6-8)

Це Моя заповідь, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив (Йн 15, 12-17)

Жити у спільноті з братами у вірі (Діян 2, 43-47)

Ми – одне в Христі тіло (Рим 12, 4-8)

Зважайте один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих (Євр 10, 24-25)

Наша віра мертва, якщо ми нехтуємо потребами інших (Як 2, 14-17)

Служіть один одному, кожен тим даром, який ви отримали (1 Пт 4, 8-11)

Маємо покласти свої душі один за одного (1 Йн 3, 16-18)

Той, хто любить Бога, має любити своїх братів і сестер (1 Йн 4, 19-21)

Свята Традиція про подружню й сімейну спільноти

Сім'я стає учасницею душпастирської діяльності через безпосереднє проголошення Євангелія та через розмаїті форми свідчення: солідарність із бідними, відкритість на різноманітність людей, захист створіння, моральну й матеріальну солідарність із іншими сім'ями, особливо з найбільш злиденними, залучення до справи розвитку спільного блага, зокрема й через переміну несправедливих соціальних структур, починаючи з території, на якій мешкає сім'я, – а також через учинки милосердя як щодо тіла, так і для душі (Франциск, Апостольське повчання «Amoris Laetitia», 290).

Першою та засадничою структурою «екології людини» є сім'я […], заснована на шлюбі, де чоловік і жінка приносять себе одне одному в дар і так творять середовище, де народжуються діти й розвиваються їхні здібності, де вони усвідомлюють власну гідність і готуються вийти назустріч власній неповторній долі (Йоан Павло II, енцикліка «Centesimus Annus», 39).

Християнська сім'я як «мала Церква», так само, як і «велика Церква», покликана бути знаком єдності для світу й таким чином виконувати свою пророчу роль, даючи свідчення про Царство і мир Христовий, до яких прямує цілий світ. Християнські сім'ї зможуть здійснити це своєю виховною діяльністю, даючи дітям приклад життя, ґрунтований на таких цінностях, як правда, свобода, справедливість і любов, шляхом дієвого та відповідального залучення в насправді людське зростання суспільства та його інституцій, чи, врешті, через різні способи підтримки товариств, які спеціально присвятили себе проблемам міжнародного ладу (Йоан Павло II про сім'ю в сучасному світі, енцикліка «Familiaris Consortio», 48).

Субсидіарність є передовсім допомогою людині через автономію опосередкованих груп та об'єднань. Допомога такого виду стає доречною, коли особа чи суспільні суб'єкти не здатні дати собі раду самостійно. Вона завжди передбачає емансипуючу доцільність, оскільки сприяє свободі та участі у процесі перейняття відповідальності. Субсидіарність поважає гідність особи, у якій вбачає суб'єкта, завжди готового дати щось іншим (Бенедикт XVI, енцикліка «Caritas in Veritate», 57).

Аби право на розвиток могло бути дієво реалізоване: (а) не треба перешкоджати людям досягати розвитку відповідно до їхньої культури; (б) завдяки взаємній співпраці всі народи мають бути здатні стати головними архітекторами свого власного економічного і соціального  розвитку (Світовий Синод католицьких єпископів про справедливість у світі «JusticainMundo», 71).

Але Бог не створив людину самотньою, бо вже від початку «чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут 1, 27), а їхній союз – це перша форма спільноти людських осіб. Бо людина у глибині своєї природи є суспільною істотою і без стосунків з іншими людьми не може ні жити, ні розвивати своїх обдарувань (Другий Ватиканський Собор, Конституція про Церкву в сучасному світі «Gaudium et Spes», 12).

Ідеал співпраці сім'ї та суспільства щодо взаємопідтримки й розвитку часто, і то в дуже серйозних масштабах, наражається на небезпеку роз'єднання чи навіть протистояння цих двох елементів. Як наслідок, на що постійно вказував Синод, становище великої кількості сімей у різних країнах надзвичайно проблематичне чи й узагалі критичне: інституції та закони несправедливо ігнорують непорушні права сім'ї та людської особи, а суспільство, далеке від того, щоби служити сім'ї, шалено атакує її цінності й фундаментальні вимоги. Сім'я, яка, згідно з Божим задумом, є фундаментальною ланкою суспільства, первиннішим за державу й усі інші спільноти суб'єктом прав та обов'язків, стає жертвою суспільства, жертвою його зволікань та занадто повільних дій, а ще більше – жертвою явних несправедливостей з його боку.

Ось чому Церква енергійно й відкрито захищає права сім'ї від неприпустимої узурпації з боку суспільства та держави. Зокрема, Отці Синоду ствердили такі права сім'ї:

•          її право на існування й розвиток як сім'ї, тобто право кожного, а особливо бідних, засновувати сім'ю та мати відповідні засоби для її утримання;

•          право здійснювати своє покликання щодо передавання життя та виховання дітей;

•          право на інтимність подружнього й сімейного життя;

•          право на постійність подружнього зв'язку та інституції подружжя;

•          право вірити, визнавати та пропагувати свою віру;

•          право виховувати дітей відповідно до своїх традицій, релігійних і культурних цінностей за допомогою необхідних засобів, чинників та інституцій;

•          право на фізичну, суспільну, політичну й економічну безпеку, особливо для бідних і хворих;

•          право на житло, придатне для гідного життя сім'ї;

•          право на вираження [власної думки] та на представництво, пряме чи за посередництвом спілок, перед економічною, суспільною й культурною державною владою, а також перед владою нижчих рівнів;

•          право об'єднуватись у спілки з іншими сім'ями та інституціями з метою належного й ретельного виконання своїх завдань;

•          право оберігати малолітніх, за допомогою відповідних інституцій і законодавства, від наркотиків, порнографії, алкоголізму тощо;

•          право на гідний відпочинок, який водночас сприяв би сімейним цінностям;

•          право старших осіб на гідне життя та гідну смерть;

•          право емігрувати всією сім'єю в пошуках кращих умов для життя.

Апостольський Престол, зважаючи на виразне побажання Синоду, вдасться до поглибленого вивчення цих пропозицій та опрацює «Хартію прав сім'ї», щоби представити її зацікавленим колам і владним структурам (Йоан Павло II про сім'ю в сучасному світі, енцикліка «Familiaris Consortio», 46).

Джерела:     Католицький Медіа-Центр

Воїни Христа Царя

30.05.2017р. Б. / Страх Божий і «видіння пекла»

Слово Редактора для «Нової Зорі» (25.05.2017)

Протягом місяця травня – місяця Марії, ми особливим способом стараємося роздумувати про Марію і про Її роль у нашому духовному житті та у наших відносинах з Господом. Через Марію Бог Отець послав у світ Свого Сина, нашого Господа Ісуса Христа, про що читаємо у Новому Завіті: «Як же сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки» (Гал 4,4). Папа Франциск в одній зі своїх проповідей сказав, що «в момент, коли Бог вирішує, що прийшов час для виконання Його обітниці, для людства настає повнота часу» (1 січня 2016). Повнота часу не була якимось розрахунком чи вигідним моментом, не часом, коли людство вже було готовим прийняти прихід Воплоченого Слова, але просто даром Бога, даром благодаті для людини. Відтоді і аж до сьогодні є «час сприятливий», є «день спасіння» (пор. ІІ Кор 6,2). І так як Ісус приходить у цей світ через Марію, так і через Марію продовжує діяти і готувати людей до вічності. Сьогодні, втретє, звертаємося до Марії, яка 100 років тому промовила до діточок, а через них і до кожного з нас.

Четверта поява Богородиці відбулася 19 серпня, а не 13 числа, бо в той день міський голова заарештував дітей, заборонивши їм туди приходити, щоб вони, згідно його слів, не баламутили людей. Богородиця звернулася до діточок словами: «Моліться, моліться багато й робіть жертви за грішників, бо багато душ піде до пекла, тому що немає нікого, хто б пожертвував себе за них і просив за них». І ми кожного разу, коли молимося вервицю, кажемо «О, наш любий Ісусе, прости нам наші гріхи, захорони нас від пекельного вогню,  запровадь усі душі до неба, а особливо ті, що найбільше потребують Твого милосердя». Це слова фатімських дітей, які вони навчилися від Богородиці.

Саме видіння пекла, яке було відкрите дітям і якого діти налякалися, і є, так званою «першою таємницею Фатімських об’явлень». Діти в одну мить побачили страждання нерозкаяних грішників, які позбавлені Божої благодаті. І це у вічності. «Видіння пекла» є першою частиною одного великого одкровення, переданого Господом через Богородицю і через дітей у Фатімі.  На прохання єпископа  Лукія, яка залишилася живою, описала перші дві частини, які були опубліковані у 1942 році Папою Пієм ХІІ з нагоди посвячення світу Непорочному Серцю Марії. Діва Марія показала дітям «велике вогняне море, яке, здавалося, знаходилося під землею», вони в одну мить бачили пекельні муки. Лише обіцянка Діви Марії забрати їх до неба дала їм силу вижити і не померти від страху. Як засіб, щоб рятувати душі грішників від пекельних мук і старатися про їх навернення, Господь хоче встановити культ Непорочного Серця Марії. Тобто почитання Серця Марії стане захистом і порятунком для багатьох душ, які, через синівську відданість Марії, отримають ласку навернення і відкинення гріха, а відтак і віддаляться від пекла.

 Пресвята Діва також передбачила початок другої світової війни, переслідування Церкви, замах на Святійшого Отця, занепад віри, як серед мирян, так і серед духовенства, небезпеку комунізму і другої світової війни, знищення народів. Ключовими словами фатімських об’явлень для кожної побожної душі є «спасіння душ», «молитва на вервиці», «покаяння».

Для нас християн третього тисячоліття, правди, отримані в часі фатімських об’явлень, також дуже цінні і важливі. Сьогодні, як і в часи перебування Ісуса Христа на землі, є актуальними слова «Хто має вуха слухати, хай слухає!» (Мр 4,23). У Євангелії неодноразово знаходимо слова про пекло. Ось, наприклад, «Син Чоловічий пошле Своїх ангелів, які зберуть із Його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня і кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів ... Хто має вуха, нехай слухає!» (Мт. 13, 41-43),  а також Ісус закликає: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі» (Мт 10,28).

Богородиця у Фатімі дає можливість дітям на одну мить пережити «видіння пекла», щоб вони (діти) потім допомогли людям втікати від гріха і старатися про спасіння душі. Як серед простих людей, так і серед вчених, інколи, навіть і серед духовенства, коли заходить тема пекла, починаються дискусії і суперечки, які ставлять під сумнів «пекельні муки». А для нас, свідомих і віруючих християн, правда про існування пекла, повинна віддаляти від гріха і від спокус і стимулювати жити святим життям, бо про це чітко навчає Господь Ісус Христос, Свята Христова Церква і нагадує про це Богородиця у Фатімі.

Люди в житті часто чогось бояться, а коли йдеться про гріх, то страх раптово зникає. Святий Іван Боско (1815-1888) коли говорив про вплив диявола на людину, то вчив: коли людина грішить, то диявол забирає у неї страх і сором, а коли людина має намір йти сповідатися з гріхів, то диявол їй страх і сором повертає.

Тому, дорогі і боголюбиві християни! Переживаючи Ювілейний Рік Фатімських Об’явлень, прагнемо ще раз утвердитися у правді про існування вічного пекла, де найбільшим жахом є вічна відсутність Бога. А ми ж прагнемо жити тут на землі і у вічності з Богом. А утвердження в цій правді маю подвійну ціль:

• мати страх Божий – це дар Святого Духа – боятися ображати Господа, втікати від всякого гріха, не жартувати з гріхом і дияволом;
• старатися жити тими засобами, які пропонує Свята Церква, щоб потрапити до вічного раю – не пропускати Недільної Служби Божої, приступати до Святих Тайн Покаяння і Євхаристії, одним словом – любити Господа понад усе, а ближнього свого, як самого себе.

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:  Воїни Христа Царя

29.05.2017р. Б. / «Попри те, що сучасна людина є «в контакті» з усім світом, вона відчуває себе глибоко самотньою», − Глава УГКЦ в Мюнхені (Німеччина

У теперішній час ми є «в контакті» з усім світом. Кожен має акаунт у Facebook та в інших соціальних мережах. За одну секунду певна звістка подорожує по всьому світу. Але контакт, який сьогодні можна мати у віртуальний спосіб зі світом, часом показує, що чим багатше суспільство – тим біднішими є людські стосунки. У сьогоднішньому розвиненому суспільстві часто людина відчуває себе глибоко самотньою. Ми можемо бути поінформовані, але часто ми не спілкуємося. Такі вартості, як товариство, дружба, співчуття та все, що дозволяє людині вийти зі свого замкненого світу, аби творити спільноту, сьогодні переживає глибоку кризу.

Наголосив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав у проповіді під час Архиєрейської Божественної Літургії 28 травня в соборі Покрови Пресвятої Богородиці і святого апостола Андрeя Первозванного, що в Мюнхені (Нюмеччина). З ним співслужили владика Петро (Крик), Апостольський екзарх для українців в Німеччині та Скандинавії, владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, та владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ.

Глава УГКЦ розповів, що Митрополит Андрей, коли писав послання до своїх людей в перші дні Другої Світової війни, наголошував: «Сьогодні такі слова як, приятельство, добре слово, підтримка є ще рідшим товаром, аніж масло та хліб. В один момент всі починають бути чужими в одному домі».

«Сучасне суспільство є суспільством чужих, відчужених, − вів далі проповідник. − Багато людей живуть роками в одному багатоповерховому будинку, але одні одних не знають. Навіть сім’я, подружжя стає щоразу вільнішим в людських стосунках».

Натомість Причастя – значно глибше за людські стосунки: «Причастя означає жити одним і тим самим життям, поділяти одну і ту ж долю». «Знаю одну родину, в якій є маленькі братик і сестричка. Коли братик впаде і вдариться, то його сестрича за нього плаче. Вона ходить і показує на той зранений пальчик братика і просить батьків: «Поцілуйте». Між ними навіть біль є одним», − навів приклад Блаженніший Святослав.

На його переконання, Причастя означає, що Христос перебуває в нас, страждає з нами, живе нашим життям аж до кінця світу. «Тому, коли страждає людина, в ній страждає Ісус Христос. Ми з вами сьогодні відчуваємо, що цей Апостольський екзархат в Німеччині є в Причасті життя з усією Українською Церквою. Те, що вас болить − болить і мене, а ваше свято − є нашим святом. Бо єдність будується не людськими зусиллями», − пояснив він. «УГКЦ, хоч і розкидана по всьому світі, та силою благодаті Святого Духа є одним єдиним Тілом», − підкреслив Блаженніший Святослав.

Важливо, що під час цієї Божественної Літургії семеро дітей парафії урочисто приступили до святого Причастя. «Коли ми сьогодні зайшли до цього собору, то побачили, як він приголомшує своєю красою. Сьогодні усі ви гарні! І та краса Божа дає нам відчуття, що тут сьогодні є велике свято. Це свято не через те, що до вас приїхав із Києва ваш тато і не тому, що сюди завітали владики Постійного Синоду. А сьогодні велике свято, бо наші діти нині в урочистий спосіб стануть причасниками Божого життя», − звернувся Предстоятель УГКЦ до прихожан храму.

За його словами, на це свято Господь посилає унікальне Боже Слово. У читанні з Євангелія від Йоана йдеться про Архиєрейську молитву Ісуса Христа. «Ця сторінка Євангелія відрізняється від усіх тих, які ми читаємо. Зазвичай, коли Ісус щось каже, то звертається до людей (до своїх учнів, Його слухачів). Але в цій молитві Ісус звертається до Свого Отця. Це синівська, інтимна, дуже особиста розмова. Ісус Христос молиться на завершення Тайної Вечері. Цією молитвою Він відкриває зміст великого Таїнства Пресвятої Євхаристії. У молитві ми чуємо: «Отче Святий, Я є в Тобі, а Ти є в Мені». Причастя в тій Архиєрейській молитві означає єдність Єдиного Бога в трьох Особах», − пояснив Блаженніший Святослав.

«Бажаю вам, аби ви тут, в Німеччині, ніколи не почувалися одинокими й покинутими. Щоби ви завжди могли будувати спільноту нашої Церкви, нашого народу і радіти тим, що з нами є Бог», − побажав наприкінці вірянам Глава Церкви.

Після Літургії відбулася зустріч Блаженнішого Святослава із парафіяльною громадою та з представниками Консульства України в Німеччині й українських громадських організацій, які діють на теренах Німеччини. 

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

28.05.2017р. Б. / Послання Святішого Отця Франциска на 51-й Всесвітній день суспільних комунікацій

Сьогодні, 28 травня, в Католицькій Церкві відзначається 51-ий Всесвітній День соціальних комунікацій

Послання Святішого Отця Франциска на 51-й Всесвітній день суспільних комунікацій

«Не бійся, бо я з тобою!» (Iс 43, 5).

Сповіщати довіру та надію в наш час

Завдяки технологічному розвитку доступ до засобів комунікації так поширився, що дуже багато людей мають можливість блискавично дізнаватися новини та передавати їх. Ці новини можуть бути добрими чи поганими, правдивими чи неправдивими. Іще найдавніші отці віри говорили про людський розум як про жорна млина, які, коли вже їх зрушила вода, неможливо зупинити. Але той, хто відповідає за млин, вирішує, що саме молотиме – чи жито, чи кукіль. Розум людини завжди працює, він не може припинити «перемелювати» те, що отримує, але нам належить вирішувати, який матеріал йому дати (Йоан Касіян Римлянин, «Лист до Леонція Ігумена»).

Я хочу, щоб це послання досягло та заохотило всіх, хто щодня, чи у професійному середовищі, чи у приватних стосунках, «перемелює» інформацію, щоб запропонувати споживачам плодів своєї праці свіжий запашний хліб. Прагну закликати всіх до конструктивного спілкування, яке відкинуло б упередження щодо іншої людини та сприяло би культурі зустрічі, завдяки якій можна навчитися дивитися на реальність зі свідомою довірою.

Думаю, що потрібно зруйнувати зачароване коло смутку та зупинити спіраль страху, які є плодами зосередження на «поганих новинах»: про війни, тероризм, скандали та все, що стосується поразки в будь-яких людських справах. Звісно, не йдеться ні про те, щоби вдаватися до дезінформації та ігнорувати драму страждання, ані про те, щоб упасти в наївний оптимізм і заперечувати здатність зла заторкнути нас. Я хотів би, навпаки, щоб усі ми намагалися подолати відчуття невдоволення та покори, які часто перемагають нас, кидаючи в апатію, породжуючи страх або враження, що злу не можна протистояти. Крім того, у системі комунікацій, де панує думка про те, що хороша новина – це не новина, де драма болю й таємниця зла легко стають ефектною виставою, існує спокуса знечулити свою совість або впасти в безнадію.

Тож я прагну запропонувати свій внесок у пошуки відкритого та креативного стилю спілкування, що не був би націлений на те, щоб відводити злу головну роль, а мав за мету висвітлити можливі рішення, надихаючи на активне й відповідальне наближення до людей, яким ми повідомляємо новини. Хочу запросити всіх запропонувати чоловікам і жінкам нашого часу матеріали, позначені логікою «доброї новини».

Добра новина

Життя людини – це не просто хронологічний перебіг подій, а історія, яка чекає, щоб її розповіли, віднайшовши правильний код, зібравши найважливіші дані. Сама в собі реальність не має безпомилкового значення. Усе залежить від того, яким поглядом ми на неї дивимося, від «окулярів», які обираємо: змінюємо оптику – і реальність здається іншою. Звідки ж ми маємо вирушати, щоб читати реальність крізь «правильні» окуляри?

Для нас, християн, адекватною оптикою для сприйняття реальності має бути оптика доброї новини, починаючи від головної – «Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого» (Mк 1, 1). Такими словами євангеліст Марко відкриває своє оповідання, проголошуючи «добру новину», у якій ідеться про Ісуса, але це більше, ніж інформація про Ісуса. Це, краще сказати, добра новина, якою є сам Ісус. Читаючи Євангеліє, можна справді побачити, що назва твору відповідає змістові та що цей зміст – сама особа Ісуса.

Новина, якою є Ісус, добра не тому, що в ній нема страждання, а тому, що навіть страждання пережите в ширшому контексті: це складова Його любові до Отця й до людства. У Христі Бог стає солідарним із будь-якою людською ситуацією, відкриваючи нам, що ми не самотні, бо маємо Отця, який ніколи не забуває про дітей. «Не бійся, бо я з тобою» (Iс 43, 5) – це слово втіхи від Бога, який завжди бере участь в історії свого народу. В улюбленому Синові ця Господня обітниця – «я з тобою» – сягає аж того, що Бог бере на себе всю нашу слабкість і помирає нашою смертю. У Ньому навіть темрява та смерть стають місцем сопричастя зі Світлом і Життям. Так народжується надія, доступна кожному, – якраз там, де життя пізнає гіркоту поразки. Ідеться про надію, яка не зраджує, тому що Божа любов пролилася в наші серця (пор. Рим 5, 5) та породжує нове життя, як рослина проростає з упалого на землю насіння. У цьому світлі кожна нова драма світової історії стає також сценарієм можливої доброї новини від моменту, коли любові вдається знайти дорогу до зближення та розбудити серця, здатні співчувати, обличчя, спроможні не здаватися, руки, готові будувати.

Довіра до насіння Божого Царства

Щоби пробудити в учнях і натовпові євангельську ментальність і дати їм правильні «окуляри», через які треба відкривати логіку любові, що вмирає та воскресає, Ісус використовував притчі, часто порівнюючи Царство Боже з насінням, яке віддає свою життєву силу саме тоді, коли вмирає в замлі (пор. Мк 4, 1-34). Застосування образів і метафор, щоб передати покірну силу Царства, – це не приниження його важливості й актуальності, а милосердна форма, яка дає слухачам простір свободи, у якому можна сприйняти звістку та віднести її до себе. Це також дорога, вибрана, щоб виразити величезну гідність пасхального таїнства, дозволяючи образам виразніше, ніж поняттям, сповістити парадоксальну красу нового життя у Христі, де ворожість та хрест не відкидають, а реалізують спасіння Боже, де слабкість сильніша за будь-яку людську силу, де поразка може бути прелюдією до найвеличнішого виповнення в любові. Саме так достигає та поглиблюється надія Божого Царства: «Як з отим чоловіком, що кидає насіння в землю: чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, – насіння те кільчиться й росте» (Mк 4, 26-27).

Царство Боже вже серед нас, як насіння, приховане від поверхових поглядів, воно зростає в тиші. У кого очі очищені Святим Духом, той здатен побачити його зародження, та не дозволяє завжди присутньому куколеві вкрасти в себе радість Царства.

Горизонти Духа

Надія, базована на добрій новині, якою є Ісус, дозволяє підвести погляд і підштовхує дивитися на Нього в літургійному обрамленні свята Вознесіння. Здається, що Господь віддаляється від нас, насправді ж розсуваються горизонти надії. Отже, кожен чоловік і кожна жінка у Христі, який підносить нашу людськість до Неба, має «завдяки крові Ісуса свобідний вступ до святині, який він нам відкрив дорогою новою і живою, через завісу, що є його тілом» (Єв 10, 19-20). «Силою Святого Духа» ми можемо бути «свідками» та сповіщати нове людство, відкуплене, «до краю землі» (пор. Діян 1, 7-8).

Довіра до насіння Божого Царства та до логіки Пасхи не може не відбитися на нашому спілкуванні. Вона робить нас здатними діяти – у різні способи, якими комунікуємо сьогодні – з переконанням, що можна побачити та висвітлити добру новину, присутню в реальності кожної історії та в обличчі кожної людини.

Хто з довірою дозволяє Святому Духові вести себе, стає здатним розпізнавати в подіях те, що відбувається між Богом і людством, помічаючи, як Він сам у драматичному сценарії цього світу складає сюжет історії спасіння. Нитка, якою сплетена ця священна історія, – це надія, а плете її сам Святий Дух Утішитель. Надія – найпокірніша чеснота, бо прихована у складках життя, але вона схожа на дріжджі, які піднімають усе тісто. Ми живимо надію, завжди наново прочитуючи добру новину, Євангеліє, «перевидане» в безлічі життів святих, чоловіків і жінок, які стали виразом Божої любові. Святий Дух і сьогодні засіває в нас бажання Царства Божого через численні живі «канали», через людей, які дозволяють добрій новині вести себе через драму історії, які нагадують маяки в темряві цього світу: вони освітлюють дорогу та відкривають нові шляхи для довіри та надії.

З Ватикану, 24 січня 2017
Франциск 

Переклад: Ольга Волинець

Джерела:    Католицький Медіа-Центр

Воїни Христа Царя

26.05.2017р. Б. / На свято Вознесіння в Золочівському монастирі ОО.Василіян відбулося свято з нагоди Храмового празника та святкування 400 ліття реформи Чину

На свято Вознесіння ГНІХ в Золочівському монастирі ОО.Василіян відбулося свято з нагоди Храмового празника та святкування 400 ліття реформи Чину.

Св. Літургію очолив єпископ–помічник Львівської архиєпархії УГКЦ  владика Венедикт Алексійчук.  В часі літургії архієрей виголосив проповідь, в котрій закликав вірних частіше, на протязі дня, зводити в молитві очі та серця  до Неба.

Архиєрейську Літургію співслужили  о. ігумен Августин Шопяк ЧСВВ, ректор Інституту Філософсько-Богословських студій ім. Йосипа Веньямина Рутського о. д-р Пантелеймон Трофімов ЧСВВ, довголітній Ігумен Золочівського монастиря о. Володимир Пальчинський ЧСВВ, отці василіяни з інших монастирів, а також священики Золочівщини.

Сотні вірних скористали з повного відпусту, наданого Апостольською Столицею з нагоди чотирьохсотлітнього ювілею Василіянської реорганізації.

Після Літургії відбулося традиційне освячення води, та архієрейське благословення всіх гостей свята.

О 16.00 освітянські, та молодіжні товариства, продовжуючи парафіяльне свято, влаштували духовно мистецьке свято.

Джерело:  Воїни Христа Царя

25.05.2017р. Б. / Мати митрополита Шептицького Софія як «скристалізована моральна досконалість»

Львів – 21 травня минуло 180 років від дня народження Софії Шептицької з родини Фредрів. Донька відомого польського драматурга Олександра Фредра, дружина графа Івана Шептицького, мама митрополита Андрея Шептицького, блаженного Климентія Шептицького, генерала польської армії Станіслава Шептицького. Жінка з талантом художниці та літературним хистом мала неймовірний вплив на формування своїх синів. Чим особлива Софія Шептицька? Яким бачила своє покликання у житті? І чи відома ця постать українцям?

«Скристалізована моральна досконалість» – так описав непересічну жінку Софію Шептицьку в своїх спогадах професор Станіслав Тарновський. Ця моральна досконалість формувалась із дитинства, передалась поколіннями і викристалізовувалась вірою і невтомною працею над собою.

Софія була улюбленою донею тата, польського драматурга Олександра Фредра. Він тішив її численними несподіванками, турбувався про її освіту, виховання. Малюванню Софію вчив чеський художник Йозеф Свобода, вона мала кращих вчителів із гри на фортепіано, знала кілька іноземних мов. Її любов до природи, краси формувались серед мальовничих краєвидів у родинному маєтку Фредрів у селі Бенькова Вишня (нині – Вишня), що на Львівщині. Йозеф Свобода навіть намалював малу Софію із кошиком серед суниць і портрет дістав назву – «Дівчинка і суниці». Митрополит Андрей Шептицький зберігав цей мамин образ із дитинства у Святоюрських палатах.

Софія Шептицька

«Дар слова, повний життя, свободи, виняткова дотепність, як виняткова краса і врода особи, над якою час не мав влади, бо духовна краса не перецвітає, як весняна квітка, лише в прекрасних і виразних очах відбивався щораз настрій душі, шляхетні риси, які вирізьблює праця думки і турботи та покриває чоло ореолом сивини», – так описав Софію Шептицьку польський професор Станіслав Тарновський.

У 24-річному віці, 1 жовтня 1861року, Софія Фредро стала дружиною графа Івана Шептицького. Молода родина перебралась у помістя в село Прилбичі, що на Львівщині. Подружжя зуміло цей маєток перетворити у затишний куточок, в якому любили бувати їхні рідні, друзі, а з роками наповнився дитячими голосами і став місцем зустрічі великої родини. Навіть коли вже сини роз’їхались і попри їхню зайнятість, на Великдень і Різдво неодмінно всі збирались у батьків у Прилбичах. Про традицію Великодніх і Різдвяних свят у Шептицьких описано у листах Софії, Климентія, Станіслава. 43 роки спільного життя для Софії та Івана минули як одна хвиля – без хмар і бурі, але не без хрестів, як описує їхній приятель Станіслав Тарновський.

Родинна садиба, забава дітей Шептицьких

Шептицькі мали семеро синів, смерті двох із них – Стефана (помер у 2 роки) і Юрія (помер у юнацькому віці) були важким ударом для батьків. Оскільки граф Шептицький зайнятий службовими справами, повітом і сеймом, то часто відлучався від дому. Тому всі клопоти по господарству були на Софії Шептицькій. Вона дбала про парк і він у Шептицьких був найкращий на всю околицю, любила дерева, кущі, квіти і була дуже тактовною і ввічливою з робітниками, знала про всі їхні радощі і проблеми, допомагала багатьом. Садівник спеціально для неї вивів особливий сорт троянди – чорну троянду.

Софія та Іван Шептицькі разом з синами Андреєм і Леоном

«Моє життя не було легке, ані світове, ані може веселе», – так Софія Шептицька писала про себе у споминах у 1894 році. Вона своєю любов’ю огорнула синів. Між нею і дітьми був сильний духовний зв’язок, взаєморозуміння, вона відчувала духовний світ своїх синів, але водночас графиня Софія та граф Іван поважали погляди дітей і їхній вибір у житті. Про це свідчать спомини Софії Шептицької, зокрема, численні донині ще не опубліковані листи до сина – митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, які вона писала від 1888 року, коли молодий Роман обрав монаший шлях, і до 1904-го, коли відійшла у вічний світ. «Мої благословенні реколекції» – написав на листах після смерті матері митрополит, це духовні роздумування Софії Шептицької. Софія Шептицька не тільки тому так виховала синів, що була побожна, але й тому, що була весела, говорили друзі про неї. Досягнувши у вірі найвищого рівня, вона водночас не втрачала іскри Фредрівської дотепності, яка дуже допомагала при вихованні синів.

Неопубліковані листи Софії

Внутрішній світ Софії Шептицької, її глибоку віру, ставлення до дітей, їхнє формування, відкривають також досі не опубліковані її листи до Ванди Островської, яку вона називала своєю старшою сестрою. А це була внучка сестри Олександра Фредра. Софія і Ванда постійно листувались впродовж 1856-1884 років. На підставі цих листів, як продовження спогадів Софії Шептицької, її син Казимир (блаженний Климентій) написав працю, зазначивши «для родини і молодих поколінь родини»: «Моя Матусенько, поміж дорогими пам’ятками, які залишилися після Тебе, однією з найдорожчих є образок, на якому зображений сидячий Господь Ісус, а великий тяжкий хрест лежить на правій стороні Його рамені. На образку я напис Твоєю рукою: «Його єдиного слухай, Йому єдиному будь послушний». Я почув Його слово, а тепер послухати Його бажаю якнайшвидше, і це є для мене найважливішим завданням – справою життя або смерті. Не знаю, чи вистачить мені часу опрацювати витяги з Твоїх листів протягом кількох місяців, а може і тижнів, які мені залишилися, оскільки вони були роблені кілька років, чи радше зібрати і їх укласти так, щоб вони представляли немов продовження Твоїх власних спогадів. Пишу взагалі вільно».

Палац графів Шептицьких у Прилбичах (Львівщина)

«У цьому стилі писання не маю жодного досвіду. Напевно, не закінчу, але розпочинаю, бо шкода мені, щоб оті скарби думок і почуттів, які з глибини душі Своєї Ти виливала майже день у день сестрі і приятельці своїй, залишилися назавжди закритими», – писав 17 квітня 1910 року, у шосту річницю смерті мами (народилася 21 травня 1837 року – померла 17 квітня 1904 року) Казимир Шептицький. Він не видав цих листів Софії Шептицької за свого життя. Причини можуть бути різні. У 1911-му Казимир покинув світське життя і пішов у монастир, обравши ім’я Климентій. Можливо, завадили складні історичні події ХХ століття, непроста атмосфера серед галичан, а можливо, залишив цю справу для наступних поколінь.

«Молодше покоління не знало Тебе, але повинно Тебе пізнати, бо коли мається у родині святу, то і її вплив, і знання про Неї, повинні переходити з покоління до покоління», – пояснював Климентій важливість маминих листів.

Софія Шептицька і Андрей Шептицький

Син звертається до мами ніжно «матусенько» і вважає її прикладом для наслідування через її розум, святість, витривалу вірність Господу Ісусу. «Ця вірність є так великою, що Ти як левиця боронила своїх синів перед кожним моральним злом. Ти захищала в їх житті права Господа Ісуса, навіть коли б довелося заплатити Тобі браком їхньої любові. Ти захищала перед злом, повторюючи кожному з нас часто, що воліла б не бачити нас живими, як маєш дивитися на те, що душі наші загинули від тяжкого гріха», – писав син про маму.

Архіви зберігались у Римі 

Климентій Шептицький на основі маминих листів роздує про неї, про батька, родину, важливість духовного життя, про віру, яку в їхні серця заклала мама. Листи Софії до Ванди написані польською і французькою мовами. Отець УГКЦ Юстин Бойко, який вивчає архіви Климентія Шептицького, розповів історію листів Софії Шептицької до Ванди Островської: «Ці архіви зберігались у Римі, але коли спільнота монастиря переїхала в Україну, я займався архівом, і там були матеріали, присвячені отцю Климентію Шептицькому. Справою його беатифікації займався блаженніший Любомир Гузар. Там були фотокопії оригіналів листів Климентія до брата Станіслава і праця отця Климентія на підставі листів мами Софії Шептицької до Ванди Островської. Також там був машинописний варіант цих листів, який зробив Ян Шептицький, представник родини. Таким чином він нам полегшив відчитування листів. Бо почерк у отця Климентія був не дуже простий».

Роман Шептицький (майбутній митрополит Андрей)

З огляду листів виглядає на те, що мама відігравала ключову роль у їхньому формуванні. Вона їм завжди повторювала, як пише отець Климентій, що краще воліє бачити їх мертвими, аніж душі їхні, вражені гріхом

Юстин Бойко

«Настав той час, коли ми маємо не тільки пізнавати світ братів Шептицьких у світлі їхніх праць, діяльності, але хто на них мав вплив. З огляду листів виглядає на те, що мама відігравала ключову роль у їхньому формуванні. Вона їм завжди повторювала, як пише отець Климентій, що краще воліє бачити їх мертвими, аніж душі їхні, вражені гріхом. Культура її відносин із синами, роль у їхньому формуванні нами до кінця не знана. Це може бути ще один процес беатифікації. Бо сам Климентій пише, що коли маємо у родині святу, то пам’ять про неї потрібно передавати з покоління в покоління», – наголосив отець Юстин Бойко.

«Варто розпочати процес беатифікації Софії Шептицької»

В одному з інтерв’ю для Радіо Свобода кардинал Любомир Гузар зауважив, що варто розпочати процес беатифікації Софії Шептицької спільно УГКЦ і РКЦ, що це стане унікальним взірцем українсько-польського порозуміння і поєднання. Кілька років тому навіть відбулась спільна проща греко і римо-католиків від садиби Фредрів у селі Вишня, де поховані батьки Софії, до Прилбич, родинного села Шептицьких, де у крипті спочивають Софія та Іван Шептицькі, дідусь, бабуся, брат Леон із дружиною Ядвігою.

Родина Шептицьких на ґанку у Прилбичах

«Пішла у радості до Господа свого і, напевно, що вона, бідацтво кохане, заслужила собі на відпочинок після такого важкого і твердого життя» – написано на пам’ятній табличці Софії Шептицької у крипті в Прилбичах, де спочиває. Прощання з Софією Шептицькою детально описувала тодішня преса Галичини. Попрощатись з графинею приїхала родина і дуже багато людей зі сторони Львова і Кракова. Вона залишила по собі пам’ять найкращої пані і опікунки.

«Життя мами є велика наука, жодні терпіння, жодні труднощі, які випадали на її життя, вона не відкинула і не сприймала з примусу, ніколи в її серці не осіла гіркота, ніколи не скаржилась на те, що випало на її долю», – писав син Климентій про маму.

Галина Терещук

Джерела:    radiosvoboda.org

Воїни Христа Царя

24.05.2017р. Б. / Єпископ Йосиф Мілян на Аскольдовій Могилі освятив відновлену дзвіницю

22 травня 2017 року в день перенесення мощей Миколая Чудотворця, Владика Йосиф Мілян, Єпископ-помічник Київський, на Аскольдовій Могилі у Києві звершив чин освячення накупольного хреста на відновленій дзвіниці.

Цього дня на парафії Святого Миколая Чудотворця УГКЦ, що на Аскольдовій Могилі, Єпископ Йосиф Мілян очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Разом з ним співслужили місцеві та запрошені священики.

Вітаючи Архиєрея у парафії, парох громади митрофорний протоєрей Ігор Онишкевич зазначив, що даним торжеством парафія відзначає ювілей 1135 ліття пам’яті Князя Аскольда.

Проповідуючи Слово Боже Єпископ зауважив, що за життя людина докладає багато зусиль для того, щоб підтвердити свою значущість у світі: «Людина витрачає багато зусиль, щоб щось посідати, а на останок життя часто розуміє, що те, за що боролась не вартує цілого життя». Ведучи далі Владика зазначив, що про Миколая Чудотворця знаємо багато. Часто до Нього звертаємося, знаємо Його як чоловіка, який вмів дарувати, вмів ділитися, вмів зрозуміти чужу журбу, сльози та потребу. Робив це з ревності! Сьогодні знаємо багато волонтерських організацій, але часто такому служінню бракує ревності до Божого Слова, в якому Христос обіцяє радість усім, хто до Нього приходить», – наголосив Архиєрей.

Опісля, звертаючи увагу на життя місцевої парафії Владика зауважив, що попри всі труднощі, в ній завжди панує дух Святого Миколая Чудотворця: «Сьогоднішній празник є потвердженням того, що тутешні парафіяни разом зі священиками добре перейняли досвід Цього Святого».

Після молитви на подвір’ї храму Владика освятив хрест, який зависочів над відновленою дзвіницею. По завершенні молитви парох храму запросив усіх присутніх розділити святкову трапезу.

Джерело:  Прес-служба Київської Архиєпархії УГКЦ

23.05.2017р. Б. / Католицька соціальна доктрина та права родини й дитини

Соціальна доктрина Католицької Церкви – це скарбниця мудрості про правильний підхід до розбудови фундаментів суспільства на тлі викликів сучасного світу. Сучасна католицька соціальна доктрина була сформульована в цілому шерезі папських і соборних документів, а також у документах партикулярних католицьких Церков.

Глибину й багатство цієї традиції найкраще можна усвідомити, прямо й безпосередньо читаючи ці документи. Наразі КМЦ пропонує короткі нотатки, щоб зорієнтувати читачів у обширі ключових тем, які становлять суть католицької соціальної традиції, і дати загальне уявлення про таку сферу соціального вчення, як права сімей і дітей.

Про життя і гідність людської особи

Католицька Церква проголошує, що людське життя за своєю суттю священне, а гідність людської особи – це фундамент моральної концепції будь-якого суспільства. Ця віра – основа всіх принципів нашого соціального вчення. Воно виходить саме з цього, коли аналізує ситуацію з, наприклад, абортами, евтаназією, операціями з людськими стовбуровими клітинами тощо. Крім того, соціальне вчення в цьому ключі розглядає і проблему війни. Національні уряди мають захищати право людини на життя, відшукуючи чимдалі ефективніші шляхи запобігання конфліктам і розв’язання їх у мирний спосіб. Католицька соціальна доктрина вважає, що кожна особа дорогоцінна, що людина важливіша за будь-яку річ і що кожна інституція має оцінювати ситуацію з огляду на те, чи та не створює загрози життю й гідності людської особи.

Про права сімей

Особа не тільки священна, а й соціальна. Те, як ми організовуємо суспільство – чи то в економіці й політиці, чи в законодавстві й соціальній сфері, – безпосередньо впливає на людську гідність і спонукає індивідів до розвитку в соціумі. Шлюб і сім’я – це центральні соціальні інституції, які мають завжди перебувати в центрі уваги будь-якого суспільства, їх необхідно повсякчас підтримувати та зміцнювати. Ми вважаємо, що люди мають право й обов'язок брати участь у суспільному житті, особливо у сфері родинного виховання й вишколу молодшого покоління.

Про права й відповідальність

Католицька традиція вчить, що людська гідність може бути захищена, а здорове суспільство побудоване тільки тоді, коли захищені права людини й суспільство завжди ставить питання про відповідальність. Тому кожна особа має основоположне право на життя та, відповідно, на речі, необхідні для підтримання її гідності. Одночасно кожне право завжди та всюди супроводжується певними зобов’язаннями й відповідальністю людини. Без відповідальності не може бути права. Тому права, а також відповідні зобов’язання й відповідальність – це дві необхідні складові, які сприяють кращому розвиткові наших сімей, спільнот і суспільств.

***

Цей короткий текст – лише загальний огляд для тих, хто був би зацікавлений католицьким соціальним вченням. Найближчим часом читайте переклад українською мовою фрагментів зі Святого Письма та Магістеріуму Церкви про згадані вище питання прав родини й дитини.

Джерела:   Католицький Медіа-Центр

Воїни Христа Царя

19.05.2017р. Б. / Геня Самборська: Зараз не всі усвідомлюють загрозу для сім'ї. Щоби знищити державу, треба знищити сім'ю

До Ходи на захист прав дітей і сім'ї залишилося два тижні. Сьогодні про важливість таких акцій КМЦ розмовляв із пані Генею Самборською – експерткою з питань природного планування сім'ї, головою всеукраїнського благодійного фонду «За гідність людини», членом Європейського інституту сімейної освіти «IEEF», дружиною та матір'ю чотирьох дітей.

– 3 червня в Києві вже вдруге відбудеться Хода на захист прав дітей та сім'ї, яку організовує Всеукраїнська Рада Церков. Але 15 травня, на Всесвітній день сім'ї, Ви вже брали участь у схожій акції в Івано-Франківську.

Уже традиційно травень і червень сповнені численними вуличними просімейними заходами. Марафон сімейних фестивалів по всій країні вражає масштабом. На сьогодні різні події відбулися вже в більш ніж 10 містах. Учасники – різні люди, від зовсім старших до сімей із немовлятами у візочках. Багато дітей, молоді. Ми звикли до гасла «Діти – наше майбутнє», але насправді це ми – майбутнє наших дітей. Що ми, дорослі,  залишимо прийдешньому поколінню у спадок?

– Ви мама чотирьох дітей. Як Вам вдається бути залученою до таких різних відповідальних справ і залишатися хорошою дружиною та матір'ю? Поділіться секретом.

З Божою допомогою. У щасливому подружжі (цього року ми відсвяткували 30-річчя шлюбу) від сім'ї черпаєш життєві сили. Сім'я – то справжнє багатство. Саме вона допомагає долати негаразди, додає сил і натхнення. Материнство я ціную як Божий дар, доручений жінці. Гасло нашої  родини: « Щаслива сім'я не та, яка не має проблем,  а та, яка вміє їх розв'язувати!»

– З якими викликами зустрічається сучасна українська сім'я?

За останні два роки інститут сім'ї в Україні зазнав більше атак, ніж за весь час Незалежності. Страждає законодавство та правове поле. Окремі представники влади прагнуть переписати Конституцію, щоби спотворити визначення  сім'ї, понівечити шлюб. «Шлюб за 24 години» замість державної сімейної стратегії – але ж намір одружитися має бути виважений, обміркований та перевірений часом. Ламання сімейного законодавства не сприяє зміцненню інституту шлюбу. Проблемні також зміни в освітньому процесі: йдеться про плани проводити в навчальних закладах інформаційні заходи, спрямовані на поширення так званих гендерних знань та подолання «гендерних стереотипів». У системі охорони здоров'я планують знизити вік статевої зрілості до 14 років – це фактично стане легалізацією педофілії. Ми стаємо свідками того, як ґвалтують парламент для внесення змін до трудового кодексу. У соціальній сфері передбачене влаштування (за кошти платників податків) так званих « Маршів рівності» – прямої пропаганди гомосексуалізму. Подібні ініціативи спрямовані на знищення сімейної ідентичності.

– У березні Ви зустрічалися з архієпископом Астани Томашем Петою. Чи в Казахстані теж відбуваються такі акції? 

Цього року була в Казахстані вчетверте. Населення там здебільшого мусульманське. За радянських часів Казахстан став місцем ув'язнення й заслання багатьох репресованих (етнічних німців, західних українців, поляків та ін.), серед яких було чимало християн. Після звільнення багато з тих людей залишалися в цих краях і не забули своєї віри. Перебуваючи там, ділюся нашим багаторічним досвідом роботи, проводжу семінари з підготовки до подружнього життя. Ініціює їх Церква.

А схожі акції на захист сім'ї та людського життя від моменту зачаття відбуваються в численних європейських країнах: Угорщині, Франції, Норвегії, Італії, Швейцарії, Хорватії, Словаччині, Словенії, Польщі тощо. На жаль, медіа недостатньо висвітлюють такі маніфестації. Навіть нещодавні події в Польщі: вуличні протести були показані на багатьох каналах, а от квітневого 10-тисячного маршу «За життя» не демонстрували зовсім.

– Чому, на Вашу думку, в Україні не дуже реагують на такі достойні та справді важливі заходи?

Наше покоління ще пам'ятає демонстрації «Партия сказала: надо! Комсомол ответил: есть!» А тут треба самому проявляти ініціативу. Зараз, вочевидь, не всі усвідомлюють загрозу для сім'ї. Окрім того, вважають, що є багато проблем в країні. Але якщо  зруйнувати фундамент, весь будинок розвалиться. Щоби знищити державу, треба знищити сім'ю. Ми прагнемо, аби сім'ї та сімейні цінності стали ключовим пріоритетом державної політики.

– Що б Ви сказали українцям про важливість присутності на Ході 3 червня?

Якщо не ти, то хто? Що ми залишимо у спадок своїм дітям? Можливо, через сто років наші правнуки не знатимуть, що таке «подружжя», «тато», «мама» Від подружжя залежить існування  родини, Церкви, народу, держави й цілого світу.

Бажаю, щоб наші сім'ї були не оазисом у соціальній політиці, не острівцем в бурхливому морі, а головними героями в українській державі. І це залежить від нас. 

- Дякую за розмову

Розмовляла: Ірина Островська

Джерела:     Католицький Медіа-Центр

Воїни Христа Царя

18.05.2017р. Б. / 25 фактів про Папу Івана Павла II

1. Став першим Римським Папою неіталійського походження, обраним за останні 455 років, одним з наймолодших Понтифіків в історії і першим Папою слов'янського походження.

2. В юності захоплювався театром і мріяв стати професійним актором. У 14 років спробував себе в шкільному драматичному гуртку і написав п'єсу «Король-Дух». У Ягеллонському Університеті в Кракові став членом театрального гуртка «Студії 38». А в 1942 році, будучи семінаристом, став одним з ініціаторів «Театру Рапсодії», що діяв підпільно.

3. Кардинал Кароль Войтила брав активну участь у чотирьох сесіях Другого Ватиканського Собору, скликаного Папою Іваном XXIII, будучи одним з наймолодших його учасників. Сам же Папа, за час свого понтифікату, скликав 15 синодів єпископів, очолював 9 консисторій і підніс до гідністі кардинала 231 духовних осіб. Керував шістьма пленарними засіданнями Колегії кардиналів.

4. Під час своєї першої поїздки в США в 1979 р., став першим Папою, який відвідав Білий дім, де зустрівся з президентом Джиммі Картером.

5. 13 травня 1981 під час зустрічі з вірними на площі св.Петра був важко поранений пострілом у живіт. Замах здійснив член турецького ультраправого угруповання Махмет Алі Агджа, заарештований на місці. У 1983 році Папа відвідав у в'язниці Алі Агджу, засудженого до довічного ув'язнення. Вони поговорили, залишившись удвох, але тема їхньої розмови досі невідома. Після цієї зустрічі Іван Павло II сказав: «Те, про що ми говорили, залишиться нашим секретом. Я говорив з ним, як з братом, якого я простив, і який має мою повну довіру». На прохання Івана Павла II Агджа був помилуваний італійською владою і переданий в руки турецького правосуддя.

6. У 1982 році, вперше за 450 років з моменту відділення англіканської церкви від римо-католицької, Папа Римський здійснив спільне богослужіння з архиєпископом Кентерберійським.

7. 11 грудня 1983 Іван Павло II став першим Понтифіком, який відвідав лютеранську церкву.

8. Іван Павло II охоче зустрічався з молоддю, присвячував їй багато уваги. Він ввів традицію Всесвітніх Днів Молоді, які з 1984 р. кожні 3 роки збирають мільйони молодих людей в одному з міст світу.

9. У квітні 1986 року Папа вперше з апостольських часів переступив поріг синагоги, де, сидячи поруч з верховним рабином Риму, вимовив фразу, що стала одним з найбільш цитованих його висловлювань : «Ви - наші любі брати і, можна сказати, наші старші брати». Через багато років, в 2000 році, Папа відвідав Єрусалим і молився біля Стіни плачу, святині юдаїзму, а також побував у меморіалі Яд ва-Шем.

10. У жовтні 1986 року в італійському місті Ассізі відбулася перша міжрелігійна зустріч і Всесвітній день молитви за мир, коли на запрошення Понтифіка обговорити проблеми міжконфесійних відносин відгукнулися 47 делегацій від різних християнських конфесій, а також представники 13 інших релігій.

11. 1 грудня 1989 Папа вперше прийняв у Ватикані радянського лідера - ним став Михайло Горбачов. Зустріч стала переломним моментом в дипломатичних контактах між СРСР і Ватиканом і в процесі відродження католицької церкви в СРСР. 15 березня 1990 між Ватиканом і СРСР були встановлені офіційні відносини, що мають дипломатичний статус. Вже в квітні 1991 року був підписаний офіційний документ про відновлення структур Католицької церкви в Росії, Білорусії та Казахстані.

12. У 1992 р. Папа затвердив і оприлюднив Катехизм Католицької Церкви, в якому простою і зрозумілою мовою викладено католицьке віровчення. Робота над ним почалася за рішенням надзвичайного Синоду єпископів, що відбувся в 1985 р з нагоди 25-річчя закінчення II Ватиканського Собору. До теперішнього часу Катехизм переведений більш ніж на п'ятдесят мов.

13. У травні 1999 року почалася папська поїздка до Румунії. Іван Павло II став першим Папою, який відвідав православну країну.

14. 12 березня 2000 - Понтифік здійснює обряд Mea Culpa - покаяння за гріхи синів церкви (скоєні католиками в ході історії), запевняючи, що Церква, зі свого боку, прощає образи, заподіяні їй іншими.

15. У травні 2001 року Іван Павло II відвідав Грецію. Це був перший візит глави римо-католицької церкви в Грецію з 1054 року, коли стався розкол християнської церкви на католицьку і православну.

16. Кароль Войтила був хорошим гірськолижником. На лижі встав ще в дитинстві. Будучи студентом, вигравав аматорські змагання. Свою любов до гірських лиж зберіг на все життя. Ставши Римським Папою, катався інкогніто в горах Термінілло недалеко від Риму.

17. При всій відкритості Понтифіка сучасному світу і оновленню Церкви, Папа залишається безкомпромісним захисником традиційних християнських цінностей, засуджуючи дошлюбні і позашлюбні зв'язки, контроль над народжуваністю, розлучення, гомосексуалізм і аборти.

18. У травні 2001 року Іван Павло II здійснюючи поїздку до Сирії, молився про мир в Дамаску і став першим Папою, який відвідав мечеть. Раніше, в серпні 1985 року, на запрошення короля Хасана II Папа виступив в Марокко перед п'ятидесятитисячною аудиторією молодих мусульман. Він говорив про нерозуміння і ворожнечі, які існували раніше у відносинах християн і мусульман, і закликав до встановлення «миру і єдності між людьми і народами, які становлять на Землі єдине співтовариство».

19. 16 жовтня 2002, в Апостольському посланні Вервиця Діви Марії (Rosarium Virginis Mariae), Іван Павло II включив у Святу Вервицю  нову її частину: світлі таємниці, пов'язані з громадським життям Христа - від Його Хрещення в Йордані до Страстей.

20. Іван Павло II є автором 14 енциклік, 15 апостольських звернень, 11 апостольських конституцій, 45 апостольських послань і п'яти книг, остання з яких - «Пам'ять і ідентичність» - вийшла в світ напередодні його госпіталізації 23 лютого 2005. Найпопулярніша його книга - «Переступити поріг надії» - розійшлася тиражем в 20 млн екземплярів. На вірші Папи виконуються пісні, а в театрах йдуть постановки його п'єс.

21. Святіший Отець провів 147 беатифікаційних церемоній, на яких 1338 осіб проголосив блаженними, а також 51 церемонію канонізації з проголошенням 482 святих (це більше, ніж усі його попередники після XVI століття). Серед них багато жили вже в XX столітті (Падре Піо, Максиміліан Кольбе, Фаустина Ковальська, Едіт Штайн, Хосемарія Ескріва, Мати Тереза Калькутська та інші).

22. За 27 років понтифікату здійснив 146 апостольські візити на території Італії. В якості єпископа Риму він відвідав 317 з 333 римських парафій. Здійснив 104 закордонних апостольських подорожі, відвідавши 129 країн (не враховуючи повторних відвідувань: Польща - 9 разів, Франція - 8, США - 7, Мексика та Іспанія - 5). Загалом, проїхавши понад 1167000 км. Нездійсненої мрією Івана Павла II залишилася поїздка до Росії.

23. Жоден з Пап  раніше не зустрівся зі стількома людьми під час загальних аудієнцій по середах - майже 18 млн. паломників, не рахуючи особистих аудієнцій і релігійних церемоній. Тільки протягом Ювілейного 2000-го Року він зустрівся з 8 млн вірних. До цього можна додати мільйони вірних, з якими Папа зустрічався під час своїх паломництв по всьому світу. Як глава держави Ватикан він здійснив 38 офіційних візити в інші країни, дав 738 аудієнцій для глав держав і 246 аудієнцій для прем'єрів.

24. Понтифікат Івана Павла II тривав 27 років, ставши одним з найтриваліших в історії Католицької Церкви. За тривалістю він поступається тільки Апостолу Петру і Папі Пію IX (1846-1878).

25. Прощання з Папою Іваном Павлом II і його похорон стали наймасовішою церемоніальною подією в історії людства. 300 тисяч чоловік були присутні на траурній літургії, 4 млн паломників проводжалили понтифіка з життя земного в життя вічне (з них більше мільйона склали поляки); більше мільярда віруючих, що належать до різних християнських конфесій і які сповідують різні релігії, молилися за упокій його душі; 2 млрд глядачів стежили за церемонією в прямому ефірі. На похорон з'їхалися понад 100 глав держав та урядів - 11 монархів, 70 президентів і прем'єр-міністрів, кілька керівників міжнародних організацій, в тому числі Генеральний секретар ООН Кофі Аннан. І ще близько двох тисяч членів різних делегацій - всього з 176 країн.

*** Біографічна довідка ***

Кароль Юзеф Войтила (світське ім'я Івана Павла II) народився 18 травня 1920 р. в Вадовицях (50 км від Кракова, Польща). У 1938 р. почав вивчати польську філологію в Ягеллонському Університеті в Кракові. Після того, як в 1939 р. університет був закритий німецькою окупаційною владою, молодий Кароль, щоб не бути вивезеним на примусові роботи до Німеччини, працював на каменоломні (1940-1944) і на хімічній фабриці «Солвей».

З 1942 р., відчувши покликання до священичого життя, Кароль почав відвідувати заняття підпільної семінарії, організованою краківським архиєпископом кардиналом Адамом Сапеха. Після закінчення війни Кароль продовжив свою освіту вже у Вищій Духовній Семінарії у Кракові, а також на теологічному факультеті Ягеллонського Університету. 1 листопада 1946 він прийняв священичі свячення і через кілька днів поїхав до Риму для продовження богословської освіти. Після повернення до Польщі йому пропонують викладати в Люблінському Католицькому Університеті, де він працює серед студентів і, наприкінці 1956 року, очолив кафедру етики. 4 липня 1958 папа Пій XII призначає його титулярним єпископом Омбрі і вікарним єпископом у Кракові. Єпископська хіротонія була здійснена 28 вересня 1958. 13 січня 1964 Папа Павло VI призначає Кароля Войтилу архиєпископом Кракова, а 26 червня 1967 зводить його в гідність кардинала.

У серпні 1978 року, після смерті Павла VI, Кароль Войтила брав участь у конклаві, котрий обрав Папу Івана Павла I, проте той помер всього через 33 дні після обрання, 28 вересня. після смерті Івана Павла I, 16 жовтня 1978 конклав обирає 58 -річного кардинала Кароля Войтилу 263-м Папою Римським.

Іван Павло II помер 2 квітня 2005 в 21.37 год. у віці 84 роки. Його поховали 8 квітня в базиліці св. Петра у Ватикані.

1 травня 2011 Папа Бенедикт XVI беатифікував Івана Павла II.

27 квітня 2014 Папа був оголошений святим.

Джерело:  Воїни Христа Царя

14.05.2017р. Б. / ВІТАЮ З "ДНЕМ МАТЕРІ"

ВІТАЮ З "ДНЕМ МАТЕРІ"

ХРИСТОС ВОСКРЕС! - ВОСКРЕСНЕ УКРАЇНА!

ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! - ВОІСТИНУ ВОСКРЕСНЕ!

Любі, у Христі Ісусі, матері, сестри й подруги,

Вітаю всіх вас, дійсних, духовних і тілесних, а також потенційних матерів, зі світлим, всеукраїнським святом Дня Матері!

Бажаю вам ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ! Бажаю вам лише цих Трьох, але якщо у вас Їх буде багато, то ви осягнете правдиве Щастя, Яке ніколи не проминає!

З повагою,
сл.Б. Леонід.

14.05.2017р. Б. / 100-ліття Фатімського об’явлення на Ясній Горі в Гошеві

13 травня 2017 року минуло рівно сто років від того дня, коли Господь через посередництво Пресвятої Богородиці і через фатімських візіонерів – трьох дітей-пастушків -  нагадав людям про важливі речі у духовному житті – про молитву, про покаяння, про віру, надію і любов, а також про потребу молитися за навернення грішників – тих, які ображають Господа Бога. У цей прекрасний ювілейний день Святійший Отець Папа Франциск прибув з апостольським візитом до Фатіми – місця об’явлень, щоб проголосити святими двох дітей – Франциску і Якинту, які разом родичкою Лукією дос Сантос удостоїлися видінь та розмов з Пресвятою Богородицею.

Чернеча Родина Воплоченого Слова в цей особливий день організувала паломництво до відпустового місця на Івано-Франківщині – Гошева, де в особливий спосіб вшановується чудотворний образ Пресвятої Богородиці Гошівської, дуже шанований і люблений багатьма вірними нашої Церкви. Відпустовим місцем опікуються Отці Василіяни. Незважаючи на дощову погоду, близько трьохсот паломників прибули з Івано-Франківська, з Бурштина, з Дубового (Закарпаття), зі Стрия у супроводі священиків і сестер монахинь, щоб молитовно з’єднатися з цілим Католицьким світом.

Паломники молилися, приступили до Святого таїнства Покаяння, взяли участь у Святій Літургії, яку очолив о. Софрон Зелінський, ВС, а проповідь виголосив о. Йосафат Бойко, ВС. Звертаючись до присутніх, зокрема до дітей, проповідник нагадав головні моменти з фатімського об’явлення, а особливо про те, як Богородиця зверталася до дітей у Фатімі, так само Вона і нині звертається до дітей у Гошеві; так як Вона просила молитися на вервиці щодня, щоби припинилася війна, подібно і сьогодні Вона просить нас зробити хоч щось, щоб припинилася війна на нашій землі, а всі принаймні, можемо молитися вервицю – і цей є засіб, який пропонує Діва Марія. Не всі можуть йти воювати і захищати фізично нашу Батьківщину, але точно всі можуть молитися про мир і припинення війни. Проповідник також нагадав про те, що ще за рік до об’явлення Господь послав дітям Ангела Миру, який просив дітей молитися за навернення: «Не бійтеся! Я — Ангел Миру. Моліться зі мною! Боже мій! Я вірю, поклоняюся, надіюся та люблю Тебе. Перепрошую за тих, які не вірять, не поклоняються, не надіються та не люблять Тебе».

Після богослужіння всіх присутніх привітав ігумен Гошівського Монастиря о. Вікентій Слободян, ЧСВВ. Відтак відбулася урочиста процесія до чудотворної ікони. Кошик з білими трояндами, як символ любові до Богородиці та вдячності за Її постійну опіку над нашою чернечою родиною Воплоченого Слова, несли сестри монахині. Відтак всі присутні зачитали молитву посвяти Ісусові  Христові через Богородицю, укладену Святим Людовіком Гріньоном з Монтфорту і заспівали подячну пісню. Таким способом всі присутні зробили обіцянку любити Богородицю і старатися жити, як Її вірні діти, а богопосвячені особи відновили четвертий обіт  рабства Марії, який складають всі отці, брати і сестри Воплоченого Слова.

Святкова трапеза, Молебень до Богородиці, спільна світлина та відвідини відпустового місця стали заключними моментами нашого паломництва, яким ми мали намір духовно єднатися зі всіма паломниками присутніми нині у Фатімі разом зі Святійшим Отцем Папою Франциском.

Прес-служба парафії святих Кирила і Методія

***
Пропонуємо Вам молитву
ПОСВЯЧЕННЯ ІСУСОВІ ХРИСТОВІ ЧЕРЕЗ БОГОРОДИЦЮ

«Радуйся Маріє, улюблена Донько Небесного Отця!
Радуйся Маріє, чудова Мати Сина!
Радуйся Маріє, найвірніша невісто Святого Духа!
Радуйся Маріє, улюблена Мати моя, Володарко мого серця!
Радуйся, моя Радосте, моє Серце і моя Душе! Ти уся моя через любов!»

Я увесь Твій через справедливість, але ще не повністю, тому я, (ім'я), сьогодні посвячуюся Тобі повністю, як вічний слуга, не залишаючи нічого ні для себе, ні для інших. Якщо бачиш у мені щось, що ще не є Твоїм, візьми сьогодні. Будь цілковитою Володаркою всього, що я маю. Забери від мене все, що не подобається Богові, і зроби у мені та зі мною все, що забажаєш.

Нехай світло Твоєї віри освітить темряву моєї душі. Нехай Твоя глибока покора замінить мою гордість. Нехай запалений вогонь Твоєї любові розпалить мою літеплість та холодність мого серця.

Нехай Твої чесноти будуть у мені замість моїх гріхів, а Твої заслуги будуть перед Богом моїми прикрасами. Укінці, моя люба Мати, зроби, якщо є можливо, щоб я не мав духу, відмінного від Твого, щоб пізнати Ісуса Христа та Його божественну волю; щоб я не мав душі, відмінної від Твоєї, щоб прославляти Господа; щоб я не мав іншого серця, ніж Твоє, щоб любити Бога любов’ю чистою та гарячою, як Твоя.

Я не прошу Тебе ні видіння, ні об’явлення, ні приємності, ані радості. Нехай буде Твоїм – бачити ясно, без темряви; нехай буде Твоїм – радість без терпіння; нехай буде Твоїм – перемога з твоїм Сином без приниження. Нехай буде Твоїм володіння над ангелами, людьми та дияволами з цілковитою владою, без супротивників. Нехай, укінці, буде Твоїм – уділяти всі ласки від Бога без протиставлення.

Це, Маріє, є найкращою часткою, даною Тобі Богом, яку ніхто і ніколи не забере від Тебе. І тому я радію, Маріє. У цьому світі я хочу радіти лише Твоєю радістю, терпіти з радістю, без жодної насолоди; хочу працювати для Тебе аж до смерті, не чекаючи нічого взамін. Лише прошу Тебе через любов, яку Ти дала мені, про можливість сказати тричі «Амінь» кожного дня і кожної хвилини мого життя:

«Амінь»  – на все, що Ти зробила, коли Ти жила у світі;

«Амінь»  – на все, що Ти робиш зараз на Небі;

«Амінь»  – на все, що робиш у моїй душі, щоб лише Ти перебувала у ній, щоб, таким чином, у повноті прославляти Ісуса Христа у часі і у вічності. Амінь.

Джерело:  Воїни Христа Царя