ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! - СЛАВА НАВІКИ!
СЛАВА УКРАЇНІ! - СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, необхідність створення цього блогу зумовлена актуальною потребою захисту і плекання СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ у нашому, вельми зраненому багатьма незагойними гріховними ранами, протягом кількох століть поневолення, українському народі.

вівторок, 28 лютого 2017 р.

28.02.2017р. Б. / 8 ключів до доброї молитви

Молитва – це спосіб нашої комунікації з Богом. Це – дар, однак деколи вона стає завданням, тягарем чи навіть світською частиною нашої щоденної рутини. Ми можемо відчувати «застій» в духовному житті, відчувати, що віддаляємося від Бога. А згодом навіть можемо перестати намагатись поговорити з Ним.

Якщо одне з вище переліченого стосується тебе, спробуй ще раз. Почни з кількох хвилин молитви вдень. Обери такий спосіб молитви, який буде підходити саме тобі. Дехто надає перевагу спілкуватись з Богом так, наче з другом; іншим більше підходить молитва вервиці. Читання Біблії (особливо псалмів) може чудово служити як вступ до молитви.

Цих вісім ключів до молитви допоможуть тобі досягнути мети:
1. Приготуй свій розум і серце. Проси про присутність Святого Духа
2. Не говори «гарних» слів. Будь щирим і спонтанним
3. Шукай підходяще місце для молитви
4. Концентрація на молитві вимагає зусиль. Тренуй свою зосередженість
5. Важлива не тривалість, а якість молитви
6. Виробляй звичку молитись часто
7. Шукай тишу – зовнішню і внутрішню
8. Перешкоди неминучі. Ігноруй їх

«Молитва – це світло душі, що дає нам істинне знання про Бога. Це – зв’язок між Богом і людиною. З допомогою молитви душа піднімається до небес і в дивовижний спосіб обнімає Господа. Вона схожа на немовля, яке плаче за своєю матір’ю, шукаючи молока. Душа прагне своїх потреб, і те, що вона отримує – краще від усього, що є в світі» (Св. Іван Золотоустий)

Переклад – «Католицький оглядач» за матеріалами CatholicLink

Джерело:  Воїни Христа Царя

понеділок, 27 лютого 2017 р.

27.02.2017р. Б. / 18 золотих думок Блаженнішого Любомира Гузара

26 лютого Архиєпископу-емериту Блаженнішому Любомиру Гузару виповнилося 84 роки, публікуємо вісімнадцять цитат із його промов, звернень та інтерв'ю. Запрошуємо вас ділитися із іншими мудрістю цих слів, а також по-особливому згадати у своїх молитвах Блаженнішого Любомира!

1. Що то значить – гарно молитися за Україну? Чи то ми маємо диктувати Богу, як Він має розв’язувати наші проблеми? Ні. Я думаю, так відчуваю, що ми мусимо Йому поручати з повним довір’ям, що Він провадить нас до добра, а ми повинні, сповняючи Його волю, конкретно здійснювати її в нашому і загальному житті.

2. Мужчина і жінка однаково важливі в розвитку людської спільноти. Мужчина робить те, що більш йому питоме, більш йому, скажімо, підходить,  жінка робить своє – то, що їй підходить. Вони себе доповняють і як один і друга належно сповняють свої завдання і спільно, то краса.

3. Відсутність любові, відсутність почуття, що хтось нас любить – оце є сирітство. Коли будемо щиро старатися, щоби кожна дитина в нас відчувала, що вона є люблена, ...тоді справді в Україні не буде сиріт.

4. Мир – це коли ми створюємо позитивну атмосферу, в якій починаємо свідомо шанувати інших, любити їх, бажати і робити їм добро. Дуже важливо, аби ми бажали добра всім. Тоді мир стає дуже реальним, дійсним, без того нема миру. Мир – то не є те, що ми робимо, а те, що одержуємо від Бога. А якщо ми хочемо робити добро іншим, то ми можемо бути певні Божого благословення.

5. Щоб не змарнувати шансу, треба працювати. Перестати красти, брати і давати хабарі, не горнути гроші для себе, а працювати для суспільства.

6. Якщо держава думає про напад, про агресію, то вона становить небезпеку для всіх інших. Навпаки, розвиток збройних сил для захисту життя і прав своїх громадян сприяє зміцненню бажання миру, загального добра. Досвід показує, що в країнах, які піддавалися агресії, гинуло багато людей, у яких не було, чим захищатися (наприклад, від бомбардувань). Але крім жертв використання зброї, мільйони людей загинули від всякого роду національних, етнічних, релігійних і навіть мовних переслідувань. Народи можуть і повинні боротися проти такого насильства, яке не має жодного виправдання.

7. Брак чесності, брак відповідальності не на користь державі. Мусять стати депутатами люди, які є перш за все справжніми політиками, професіоналами, які є порядними, чесними людьми, які є справжніми патріотами і направду думають про добро, благо цілого народу, про його майбутнє.

8. Треба збудувати кордон, який чітко і ясно позначить: тут є ми, а ви – з другого боку, там робіть, що хочете. Якщо вони хочуть свою імперію, нехай. Але нехай нам не перешкоджають жити, нехай нам не роблять пакостей, нехай не вчиняють агресії, нехай не видумують якихось претензій, щоб зробити Україну частиною цієї імперії. Нехай нам лишать наш мир, спокій. А ми будемо будувати свою демократичну державу.

9. Нам треба дуже багато працювати над собою, і серйозно працювати. І не дбати кожному виключно про свою кишеню, але дбати про загальне благо – тоді всім нам буде добре. А є ще дуже багато людей у нас, які готові за гріш продати душу, на жаль. Багато з них це робить, продають себе за гріш. Але Бог дасть, може, що будемо крок за кроком це очищувати. Нам потрібно дуже солідного духовного очищення.

10. Ісус Христос сказав, яка найважливіша заповідь: любити Бога всіма силами і любити ближнього як самого себе. Коли я шаную себе як Божий твір, як Божу дитину, то я тим самим занаставлений шанувати кожну іншу людину в моїй державі, хто б вона не була. Бо вона так само, як і я, є Божа дитина. І тому любити ближнього як самого себе – то не є щось надзвичайне. Отже, Церква має виховувати людей бути людьми, а люди творять громаду, нормальну державну громаду, яка нам треба.

11. Якби ми були справді стовідсотковими християнами, то ми би дбали, щоби Церква була одна, незалежно від всіх політичних обставин. І щоби, будучи одною, вона зберігала духовну єдність, ту властиву дуже-дуже суттєву єдність. Ми сьогодні мусимо боротися за це. Не йдеться, чи хочемо, чи не хочемо. Тут нема вибору. Якщо хочеш сповняти Божу волю, працюй, щоби Церква була одна. Але, хоча ми і поділені, на жаль, – є протестанти, є католики, є православні, – мусимо всі наші зусилля задіяти, щоби піднести духовний рівень і тоді шукати тої внутрішньої єдності.

12. Важливо ґрунтовно перевиховувати народ. Усі ми повинні цим вихованням займатися – держава, Церква, кожен громадянин.

13. Завдяки Божій благодаті, найвищій жертві невинних людей під час Революції гідності на Майдані, а сьогодні завдяки готовності українських вояків захищати права свого народу ціною життя зі зброєю в руках – ми стоїмо на порозі великого майбутнього. Нехай милостивий Господь не дозволить нам не прийняти Його благодаті!

14. Я радо бачив би, якби люди: малі діти, старші, престарілі не лише читали Шевченка, а й рецитували його. Якщо б ми всі це зробили – перейняли дух Шевченка, дух українства, який він так прекрасно схопив, то другорядні справи, з якими нам сьогодні доводиться мати справу, боротися, перестали би бути такими важливими. Тому що ми були б дуже свідомі, хто ми є. І що ми є один народ, одна єдність, одна велич.

15. Родина, школа, Церква, телебачення, література – усі повинні підкреслювати користь для себе і для загалу суворого дотримання законів. Хочемо жити в нормальній державі – працюймо над тим, щоб законослухняність стала нормою поведінки для всіх громадян.

16. Свобода – це можливість робити добро. Ми люди, і ми вільні. А це значить, що ми маємо право робити добро. Звичайно, ми можемо помилятися, але основний сенс свободи – людина не має права чинити зло. Натомість незалежність – це свобода від зовнішніх впливів. Незалежність – це не сваволя. Незалежність – це політичне поняття. Отже, у наші часи цілій державі, цілому народу випала нагода діяти задля власного блага. І відтепер людина просто зобов’язана бути творчою, патріотичною, свідомим християнином – громадянином своєї держави.

17. Тоталітарна система виховувала в людині поняття недовіри. Щоб ми одне одному навіть у родині не вірили. Чому? Бо як люди починають одне одному довіряти, то можуть створити контрреволюційну організацію. Якщо ж ніхто нікому не довіряє, тоді немає небезпеки. По-друге, у стосунках між людьми було багато брехні. По-третє, у людей був брак відповідальності, люди боялися брати на себе відповідальність. Як хтось показував, що він відповідальний, то його відразу підозрювали. Бо така людина може когось іншого попровадити. Комуністичний режим хотів людей цілковито перемінити, позбавити моральних принципів, починаючи від віри в Бога. Як наслідок – незважаючи на те, що люди не перестали вірити в Бога, вони все ж таки перестали жити згідно з Божими законами, тому що не були до цього призвичаєні.

18. Бог випробовує нас через різні обставини. Якщо ми поставимо Його на першому місці, житимемо за Його законами і будемо Йому довіряти, то можемо мати оправдану надію на Його поміч.

субота, 25 лютого 2017 р.

25.02.2017р. Б. / Сім порад на шляху навернення

1. Люди в твоєму житті не змінились. Змінився ти
Єдина відмінність в тому, що тепер ти ходиш з Господом


2. Неможливо стати святим за ніч
Святість – це процес усього життя. Продовжуй іти!


3. Може виникати спокуса здатись
Не знеохочуйся і не намагайся притишити твою совість


4. Пам’ятай, що віра – це не почуття
Нехай твоєю ціллю буде любити Бога увесь час, навіть тоді, коли стає важко


5. Продовжуй молитись і вчитись
Дух потрібно тренувати. Зроби реальні постанови на життя


6. Говори про Бога
Неси Бога усюди, куди йдеш, словами і вчинками


7. І пам’ятай: ти католик всюди
Будь католиком і поза межами своєї спільноти, світ тебе потребує!


Джерело:  Воїни Христа Царя

четвер, 23 лютого 2017 р.

24.02.2017р. Б. / Папа: залишити подвійне життя та не зволікати з покаянням і наверненням

Скандальна поведінка християнина спричинює жахливі наслідки, тому кожен із нас повинен залишити подвійне життя, що може згіршити «малих». Так можна підсумувати проповідь Папи Франциска під час ранішньої Служби Божої у каплиці «Дому Святої Марти» у Ватикані у четвер, 23 лютого 2017 р.  До цих роздумів Вселенського Архиєрея спонукав прочитаний під час Святої Меси біблійний уривок з Євангелії від святого Марка, у якому автор передав повчання Ісуса Христа на тему згіршення, кажучи: «Хто спокусить одне з оцих малих, що вірують, – краще було б такому, якщо б йому повішено на шию жорновий камінь та вкинено в море. І коли твоя рука спокушає тебе, відітни її. Краще тобі ввійти в життя калікою, ніж з двома руками піти у пекло, у вогонь незгасний».

Спершу проповідник зазначив, що ці «малі», про яких говорить Спаситель, – це праведні та прості люди, які довірились Ісусові Христові. А згіршення – це поведінка, що не відповідає власним словам, тобто, коли хтось говорить одне, але робить інше, іншими словами, – це подвійне життя. Іноді може таке трапитись, коли людина заявляє себе католиком та ще й практикуючим, що ходить на Службу Божу, можливо й належить також до якоїсь релігійної організації, однак, її життя не є християнським, адже вона не виплачує справедливої заробітної платні своїм підлеглим, використовує інших у своїх приватних економічних інтересах, відмиває гроші та інше… Як часто, наголосив Папа, нам доводилось чути від різних людей, що краще бути атеїстом, ніж таким католиком. Саме така поведінка і є згіршенням, що здатне знищити просту людину, можливо ще не надто сильну у вірі.

Коли ті, що згіршують своєю поведінкою інших, колись постукають у двері Небесного Царства і скажуть: «Господи, це я! Хіба ти мене не пам’ятаєш?! Я ходив до храму, належав до церковної громади, робив те й інше, складав щедрі пожертви..» «Так, пригадую, – скаже Господь, – пригадую ті брудні пожертви, вкрадені у бідних. Я тебе не знаю». На переконання Глави Католицької Церкви, такою буде відповідь Ісуса Христа тим, які ведуть подвійне життя.

Далі проповідник пригадав, що до подвійного життя людину спонукають пристрасті та головні гріхи, що є ранами, спричиненими первородним гріхом. Тому, кожному із нас, потрібно призадуматись над своїм особистим життям, чи бува немає в ньому чогось подвійного, чи часом і ми не ведемо подвійного життя, чи не намагаємось видаватись іншим добрими та практикуючими християнами, а, насправді, наші життєві вчинки не відповідають вірі, про яку заявляємо. Вселенський Архиєрей перестеріг також перед спокусою зволікати із наверненням. Можливо, людина й усвідомлює свій стан, бачить, де є її проблема, але заспокоює себе, кажучи: «Так, Господи, я не добре поводжусь, я виправлюсь, але ще не сьогодні, може, завтра». Це завтра може й не прийти, тому Всевишній дає нам шанс сьогодні, отож, не відкладаймо нашого покаянна та навернення на пізніше. 

23.02.2017р. Б. / У Києві стартує другий курс Християнських курсів для вагітних «Дар життя»

4 березня 2017 року розпочнеться другий курс Християнських курсів для вагітних «Дар життя», для пар, які  очікують народження немовля, а також тих, хто готується до зачаття.

Християнські курси для вагітних – це духовна підтримка, молитва, роздуми, лекції для пар з підготовці до пологів, грудному вигодовуванню, та догляду за малюком. Зазначимо, що організатори проводять вже другий набір на курс, перший був успішно проведений в жовтні-грудні 2016 року. Спеціально для пар, які готуються до вагітності, створили нові лекції: «Підготовка до вагітності. Зачаття» – це лекції по репродуктивному здоров’ю, основам фізіології та методам розпізнавання плідності.

Заняття 2 курсу розпочнуться 4 березня. Для реєстрації потрібно зателефонувати за телефоном «Дар життя»: (063)-618-59-67.

Курс триває 10 занять, які проходять щосуботи з 16:00-19:00. Програма курсу розрахована як для пар, які вже очікують народження дитини, так і для тих, хто тільки готуються до зачаття. Лекції мають за основу християнський характер, на початку заняття з сестрою-монахинею Анастасією Забротцькою учасники моляться, читають та розважають над євангельським уривком. Після, з лектором Іриною Гаврилюк займаються на фітболах та вчать техніки дихання, а також слухають насичену тематичну лекцію.

До співпраці організатори запрошують на волонтерських засадах: лекторів акушeрів-гeнікологів, пeринатальних психологів, консультантів з грудного вигодовування і слінгоносіння та інших спеціалістів. Також практикуючих мам для пeрeдання досвіду, фотографа та відeо-опeратора.

Контакті особи:
Лектор та координатор проекту: Ірина Гаврилюк (093)-482-08-03
Керівник проекту: Ільницька Діана (063)-159-52-58

Ознайомитися з деталями, місцем проведення курсів, а також планом лекцій та розкладом заняття всі бажаючі зможуть на сторінці Християнських курсів для вагітних «Дар життя».

середа, 22 лютого 2017 р.

22.02.2017р. Б. / Папа: Просімо благодаті «святого сорому» за амбітність та кар’єризм

Нехай же Господь дасть нам благодать «святого сорому» за те, що навіть у Церкві піддаємося спокусі кар’єризму. Таке побажання прозвучало з уст Святішого Отця Франциска під час ранкової проповіді у вівторок, 21 лютого 2017 р., в якій він коментував Євангельську розповідь про розмову Ісуса з апостолами, що сперечалися між собою про те, хто з них буде першим, в той час, як Спаситель передвіщав Свої страсті і смерть.

«Всі ми зазнаємо спокус», – ствердив проповідник, посилаючись на слова з Книги Сираха, що прозвучали під час першого читання: «Як приступаєш служити Господеві, приготуй свою душу на спокуси», та на євангельський уривок про те, як учні не зрозуміли Христових слів про страсті та боялися розпитувати про це. Як зауважив Папа, це спокуса «втекти від місії», яку переніс також Ісус: спочатку тричі у пустині, а потім з боку святого Петра, який відмовляв Його від страстей.

Але існує ще інша спокуса, про яку розповідав Євангельський уривок: учні по-дорозі сперечалися між собою про те, хто з них більший, а коли Ісус запитав, про що сперечаються, замовкли, бо соромилися цієї розмови. «Це були добрі люди, які хотіли йти за Господом, служити Господеві. Але вони не знали, що шлях служіння Господеві не є таким легким, як здавалося, він не полягав у тому, щоб вступити в якесь товариство, в доброчинну організацію, робити добрі справи, тощо. Мова йде про щось іншого. Й вони боялися цього», – зауважив Святіший Отець, додаючи: «Крім того, існує спокуса марнославства: відколи Церква стала Церквою і аж до сьогодні це траплялося, трапляється й ставатиметься надалі».

Як приклад, Єпископ Риму навів випадки внутрішніх суперечок на парафіях про те, хто має очолювати певні парафіяльні структури, сварки про те, хто є більшим, важливішим. Це виливається у «шерегу гріхів», головними з яких стають обмови та кар’єризм. Іноді, як зауважив Папа, священики шукають за «кращими» парафіями, а єпископи мріють про якісь «важливіші дієцезії».

Бажання ставати «важливішими», за словами Папи, штовхає нас «на шлях світськості». А тому слід завжди просити у Господа «благодаті соромитися, коли потрапляємо в такі ситуації». Ісус вказує на цілком відмінну перспективу: «Коли хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і всім слугою». Тож Святіший Отець закликав молитися за Церкву, «за всіх нас», аби Господь захистив «від амбіцій, від світського духа почуватися більшими від інших».

«Нехай же Господь дасть нам благодать того сорому, святого сорому, коли стоїмо перед такими спокусами, щоб могти із соромом сказати: “Як я міг таке подумати? Бачучи свого Господа на хресті, хочу використати Його задля кар’єри?” А також дасть нам благодать дитячої простоти, аби зрозуміти, що єдиною дорогою є шлях служіння», – побажав проповідник.

вівторок, 21 лютого 2017 р.

21.02.2017р. Б. / Важкі питання. Що таке цнотливість? Чи це синонім слова «невинність»?

ПИТАННЯ: Що таке цнотливість? Чи це синонім  слова «невинність»?

ВІДПОВІДЬ: Цнотливість - це чеснота, яка вберігає любов від егоїзму і допомагає їй бути чистою. Якщо до невинності покликані ті, хто не перебуває в шлюбі, то до цнотливості покликані всі люди, що живуть у шлюбі або в безшлюбності. Цнотливість позначає цілісність особистості, коли помисли відповідають вчинкам. Цнотливість означає повну цілісність сексуальності в людській особистості і, таким чином, внутрішню єдність людини в її тілесному і духовному бутті (Катехизм КЦ, 2337). У розумінні Церкви цнотливість рівнозначна чистоті любові. Всі люди покликані до любові чистої, так щоб їх вчинки не були сурогатом справжньої, безкорисливої любові. Виховувати дітей в цнотливості означає виховувати у них здатність любити по-справжньому, не поступаючись схильності вважати іншу людину предметом насолоди. Наша здатність любити часто потрапляє в пастку того, що святий Іван називає похіттю плоті (1 Ів 2,16). Цнотливість - це внутрішня свобода, яка не дозволяє людині потрапити в рабство похоті плоті. Це має на увазі духовну боротьбу: відкидання нечистих помислів, подолання спокус, відмова від дій, які оскверняють людське тіло і вносять безлад в сокровенну сферу людини. Як свідчить Катехизм Католицької Церкви, «цнотливість вимагає, щоб людина навчилася володіти собою. Це частина підготовки до правильного користування людини свободою. Альтернатива зрозуміла: або людина володіє своїми пристрастями і знаходить спокій, або вона дозволяє їм панувати над собою і стає нещасною»(2339).

Подружжя також покликане до цнотливості, тобто до чистоти любові, яка захищає її від можливих сурогатів. Подружній цнотливості суперечать деякі дії, що практикуються в інтимному житті: вони не тільки не є актами любові, але і загрожують самій любові.

Цнотливість - це загальна доброчесність, яка проявляється по-різному в залежності від життєвого статусу. Для людини, яка обрала безшлюбність заради Царства Небесного або принесла чернечу обітницю, цнотливість рівноцінна повному утриманню.

Цнотливість спонукає людину зберігати чистоту до шлюбу, в силу самого сенсу, самої природи сексуального акту. Якщо він є справжнім, тобто висловлює цілковиту віддачу себе іншій людині, то ця тілесна віддача може здійснитися тільки після того, як сталася взаємна віддача один одному за допомогою шлюбної згоди. Будь-яка людина, яка не перебуває в шлюбі, покликана до абсолютної стриманості. Вступ в інтимні стосунки з людиною, яка не є чоловіком або дружиною, завжди буде гріхом проти заповіді «Не чини перелюбу». У християнському шлюбі цнотливість не є синонімом утримання, але в деяких випадках утримання стає проявом здорового розуму. Наприклад, природні методи планування сім'ї - єдині прийнятні для християн - передбачають більш-менш тривалі періоди стриманості, коли чоловік і жінка, бажаючи відповідально підійти до народження дітей, відкладають зачаття, утримуючись в сприятливі для зачаття дні. Є й ситуації, коли подружжя з вагомих причин змушені повністю відмовитися від дітонародження, наприклад, через серйозну хворобу: тоді вони теж повинні утримуватися.

У будь-якої подружньої пари, яка надихається справжнім коханням, існують періоди стриманості - більш-менш тривалої. Ці періоди стають благодатним моментом для взаємного зростання в любові-самовіддачі, в повазі і чуйності один до одного. Це теж вираз чесноти цнотливості.

«Невинність» можна розуміти по-різному. У повсякденному сенсі вона позначає стан невинності, коли людина ще не вступала у сексуальні відносини. У цьому випадку мова йде про фізіологічну невинність. У найвужчому сенсі невинність означає, що людина жодного разу в житті не порушила шостої заповіді.

Існує також моральна невинність. Таку невинність можна не тільки повернути, а й плекати. Не випадково святий Августин, кажучи про Марію Магдалину, що ототожнюється з грішницею, стверджував, що після зустрічі з Господом і покаяння її по чистоті перевершила тільки Діва Марія.

«Невинність», «дівицтво» може бути синонімом добровільної безшлюбності. Слово Боже рясно підтверджує, що дівицтво відіграє особливу роль в домобудівництві спасіння. Діва Ізраїлева, про яку часто говорять старозавітні пророки, символізує вірність і любов до Бога. З приходом Христа Діва Ізраїлева іменується Церквою, а саме дівицтво стає есхатологічною реальністю, яка знайде повний сенс тільки в останньому, остаточному здійсненні месіанського шлюбу народу зі своїм Господом. «Христос полюбив Церкву, і віддав себе за неї», - говорить апостол Павло (Еф 5,25). Звертаючись до громади Коринту, Павло бажає представити її Христу «дівою чистою і непорочною» (2 Кор 11,2).

Дівицтво знаходить особливу красу і особливе значення в образі Пресвятої Діви Марії. У ній були благословенні і обдаровані великою духовною плідністю ті численні чада Церкви, які зробили вибір на користь безшлюбності заради Царства Небесного.

Дівицтво не є велінням Господа: «Щож до дівиць, то наказу   Господнього не маю, а даю раду як той, хто завдяки милості Божій гідний довір'я», - пише апостол Павло (1 Кор 7,25). Це не припис, а особисте покликання від Бога, особливий дар. Основа християнського дівицтва - Царство Небесне: «Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано» (Мт 19,11) - говорить Господь. Павло вважає, що дівицтво актуальне для «віку цього», і воно добре «по теперішньому утиску», як він пише в Першому Посланні до Коринтян (7,26). Не випадково обітницю безшлюбності, принесену ченцями, називають «євангельською радою». Шлях дівицтва заради Царства Небесного, відповідно до Божественного одкровення, є засобом досягнення більш глибокого союзу з Богом, союзу, що не відволікається ні на що інше.

Таким чином, цнотливість і невинність є синонімами лише стосовно тих людей, які ще не вступили в шлюб або вибрали безшлюбність.

понеділок, 20 лютого 2017 р.

20.02.2017р. Б. / 10 найцікавіших висловів отця Яна Твардовського

Отець Ян Твардовський – один із найбільш відомих поетів-священиків у Польщі, його вірші – прониклива і по-дитячому проста спроба говорити з Богом про людей, а з людьми – про Бога. Пропонуємо декілька цитат отця, які вже встигли стати афоризмами:

Благословенні ті, що не згіршуються, тобто не ображаються на те, що Бог не є таким, якого ми собі намалювали.

Бог дав людині абсолютну свободу, більше того, не може нікого змусити любити. Його треба вибрати. Це парадокс: Всемогутній, який всього не може. Приходить і просить про любов.

До Церкви ідуть різні люди: ремісник, працівник, професор, артист. На концерті у філармонії сидять ті, хто закоханий в музику. У костелі поруч з різником стоїть доцент. Як до всіх них промовляти? То і справді непросто.

Кожне подружжя нагадує три чернечі ордени: спочатку францисканців, радісних, закоханих в природу; з часом – міцних в словах і аргументації домініканців; після років вже – тільки камедулів, які дотримуюються обіту мовчання.

Важче любити ближнього, ніж малий фіат.

У Церкві слід час від часу посміхатися.

Віра – це безперервний пошук, безперервні сумніви, віра не передбачає кам’яного спокою та відсутності двозначності. Цим вона дещо схожа на кохання. Навіть найпростіша віра не існує без неспокою.

Щоби пізнати Ісуса, слід нарешті зрушити з місця, щоб знайти людей, в яких він живе.

Чому пишуть вірші? Бо людям, які це роблять, здається, що вони знають щось таке, чим мусять поділитися.

Є моменти, коли віддаляєшся від Ангелів, навіть від Херумів, які десь високо в небі або трохи ближче – до людини Ісуса, що тут, на землі.  Ангел не зрозуміє, бо не висів на хресті, і любов знає трохи менше, бо не має тіла.

Переклад з польської Тетяни Трачук

Джерела: deon

неділя, 19 лютого 2017 р.

18.02.2017р. Б. / Що робити коли хочеш покритикувати Папу

Дуже часто читаю у літературі, що ми католики є «папістами». Та й самі протестанти так часто нас називають. Мовляв ледь не боготворимо Римського Папу і у всьому йому покірні. Та якщо зайти на будь-який католицький форум чи сторінку, і почитати, що насправді думають велика кількість католицьких вірних про нинішнього Папу Франциска, то здається, що так далеко у своїй критиці не заходив ані Лютер, ані Кальвін, ані будь-який інший протестантський реформатор. Безперечно, це не характеризує більшості парафіян. Крім того, голоси незадоволення деколи здаються з богословської чи душпастирської точки зору виправданими й об’єктивними,  як прояв турботи, а іноді й болю за Церкву. Все ж вважаю, що християнам-католикам слід від таких дій утриматися. Ось чому:

1. Церква належить Христу, а не нам. 

Частенько чую від інших католиків, але й сам полюбляю вживати словосполучення «моя Католицька Церква», «моя релігія», «моя віра». І це безперечно добре, що Богом дана спільнота мені не байдужа, що вважаю її своєю та готовий брати за нею відповідальність. Проблеми починаються, коли забуваю, що ця це я належу до Церкви, а не  вона приналежить мені.  Ця приватизація віри призводить до того, що починаю вирішувати, як має виглядати католицьке вчення, богослужіння, врешті-решт як мають поводитися приходські священики, та Римський Папа. Що мають говорити, чого навчати, як одягатися. І коли щось діється не за моєю волею, це викликає у мене почуття гніву і незадоволення. У ці моменти забуваю, що Володарем тут є Христос, Він є Головою Тіла, тобто Церкви (Еф. 1, 22). Це воля Його Отця, а не моя   повинна бути як на небі, так і на Землі, і також (а краще сказати передусім) у Церкві. І те, що на перший погляд здається «папською помилкою», поганим  вибором може насправді бути частиною Божого  плану. Варто тут лише згадати одне призначення Пієм IV свого племінника кардиналом та архієпископом Мілана, який втім увійшов у історію як Св. Карл Боромео, один з найвизначніших Західних святих та взірцевий єпископ.   Ця надія не засоромить, навіть у часи найбільшої темряви, коли здається, що все втрачено, а Церква ось-ось розпадеться.

2. Молитва – найкраща петиція і скарга.

Безперечно Папа - це також людина, яка робить помилки, має свої гріхи та слабкості і потребує навернення.  Та думаю, що більше від нашої критики і краще допоможе  молитва кожного з нас. Це є тією  справжньою петицією до Господа Бога, від якої все залежить. Наші зусилля, листи, коментарі чи обурливі пости є насправді  нездоровим  нехристиянським активізмом. Бо у центрі завжди є власне «Я», мій егоїзм та марнославство. «Я зроблю», «я напишу», «я вважаю» і все стане добре. Набагато краще послухатися святого Ігнатія Лойоли, що треба молитися, ніби все залежить від Бога, і робити, ніби все залежить від тебе. Пам’ятати, що  я лише олівець, і як показує мій  особистий досвід,  майже завжди тупий, у руках Господа. 

3. Не Папа, а ми власноруч руйнуємо Церкву.

Дуже часто вірні пишуть, що Папа Франциск своїми рішеннями руйнує Церкву, нищить католицьку віру чи переслідує побожних вірних. Я не буду оцінювати його постанови, для цього є Господь Бог та історики у далекій перспективі. Та цією лавиною бруду ці самі ревні католики нищать  Католицьку Церкву та є причиною для згіршення для світу. Недарма апостол Павло застерігав, щоб віруючі брати не судилися у невіруючого судді (І Кор. 6, 1-7). А тепер уявіть, що замість десятка присяжних за вами спостерігає цілий багатомільйонний натовп Інтернет користувачів.  Перша їх реакція припускаю буде: «знову ці християни сваряться між собою та як взагалі  можуть говорити нам про єдність та що робити, якщо самі не  можуть порозумітися у власному домі»?

 Мене у сім’ї завжди вчили прислів’ю, що  не потрібно виносити сміття з будинку. Розумію. що   обурення, емоції, невдоволення  у собі втримати неможливо, все  рівно рано чи пізно вибухне у нашому серці бомба і все те вийде назовні. Та, на щастя, маємо Таїнство сповіді, можемо поговорити з настоятелем, у спільноті братів і сестер, де може виразити все наболіле і цьому середовищі Святого Духа просити про Його світло на наші запитання.  

Звичайно, якщо твій брат (неважливо мирянин чи священик)  грішить або  поводиться негідно, то маєш йому це сказати спочатку особисто, а потім у присутності свідків.  Та коли це відбувається у соцмережах чи у вільному доступі, то це те ж саме, що кидати перли перед свинями та знеславлювати Церкву.  

4. Священики і єпископи теж потребують свідків віри.

Для багатьох вірних чималих духовних страждань приносить  інформація, що священики, а навіть єпископи   проголошують незгідні з католицькою вірою речі. Безперечно, розумію внутрішні протиріччя мільйонів простих віруючих, що намагаються бути добрими і вірними католиками. Бо сам не раз читав про слова і рішення духовенства, які протирічили традиційному і незмінному вченню  Церкви.  Тоді у  мені просинався мій внутрішній Лютер, який хотів написати 95 тез на захист Євангеліє і зробити протест. Та Святе Письмо говорить «знайте, мої улюблені брати: хай кожен буде скорий до слухання, повільний до говорення, непоквапний до гніву, бо гнів людини не чинить справедливости Божої» (Як. 1, 19-20). Навіть у ім’я віри  та реформи Церкви.
Думаю, що не лише той поганський світ ззовні, але навіть деколи і самі Пастирі потребують свідків Євангелія і християнського життя. Найкращою відповіддю на відступництво та їхні помилки буде не бунт, а уважне читання Біблії і Катехизму та втілення тих слів з Божою допомогою у життя. Наприклад, що шлюб – це назавжди і можна бути вірним, навіть коли інший невірний своїй присязі;  що неважливо, які маєш схильності, гетеросексуальні чи гомосексуальні, є покликаний до життя у чистоті; що католицька  мораль не те що застаріла, а вічно актуальна і прекрасна. Що молоді потрібна Церква, яка не йде за світом, а його змінює.   Зберігаючи вірність католицькому вченню ми виражаємо вірність Папі і єпископам, які були покликані цей скарб віри оберігати та примножувати.

5. Навіщо протестантизуємо Церкву?

Можливо мої аргументи для багатьох будуть непереконливі і все одно їм буде здаватися, що Папу треба «навертати на католицьку віру», постійно критикувати, вказувати на його помилки і недоліки. Безперечно, здорової критики він також потребує.  Для цього має співпрацівників, кардиналів, єпископів. І обливаючи його брудом насправді ми як ніхто інший протестантизуємо Церкву, бо відкидаємо ієрархічну будову нашої Спільноти. Як католики, можемо а навіть маємо право брати участь у житті  Церкви і виражати віру Божого народу. Та кожен на своєму місці і у властивий йому спосіб. Висловлювати свою стурбованість варто перед священиками, деколи «набридати» нашим єпископам, просити їх про «молоко здорової доктрини та моралі». Бути наполегливими вірними, а перш за все покірними, щоб наші голоси почули пастирі і донесли їх до Риму. Та не варто  закликати до хрестового походу на Вічне Місто у Інтернет просторах.

PS: Відомі два жарти, що є католики - більш католицькі за самого Папу та католики, що більш Папські, за саму Церкву. Та існує третій тип католика,   який «не буде кричати, ані вигукувати, і голосу свого на вулиці не дасть почути.  Надломленої очеретини не доламає; льону, що куриться, він не погасить; оповістить ретельно правду.  Він не ослабне, не подасться, аж покіль не встановить на землі правди, бо острови чекають його науки» (Іс. 42,2-4). Це ті тихі і покірні серцем вірні, що не критикують, не ображають, а моляться і уповають на Христа. Бо лише Він має перше і останнє Слово. 

Джерело:  Воїни Христа Царя

субота, 18 лютого 2017 р.

18.02.2017р. Б. / У Києві відбулася душпастирська зустріч подружжів Київської архиєпархії

11 лютого 2017 року в храмі Святого Василія Великого УГКЦ у Києві, відбулася душпастирська зустріч подружжів Київської архиєпархії під гаслом «Подружня плідність: відкрий її для себе по-новому». Організатором  заходу виступила Комісія у справах родини Київської архиєпархії.

Розпочали зустріч Архиєрейською Божественною Літургією, яку очолив Владика Богдан Дзюрах. Під час молитви особливо молилися за подружжя, які сподіваються та очікують народження дитини. Звертаючись до присутніх Єпископ заохотив подругів намагатися частіше віднаходити радість у щоденному подружньому житті.

Загалом у зустрічі взяли участь близько 30 осіб, серед яких були подружні пари, семінаристи Київської Трьохсвятительської духовної семінарії та просто зацікавлені цією тематикою особи. Активну участь у заході взяли відомі діячі, а саме: лікар та спеціаліст із натуральних прокреаційних технологій п. Ольга Андрієнко; п. Геня Самборська, голова Всеукраїнського фонду «За гідність людини», член Європейського Інституту Сімейної Освіти та консультант-інструктор.

Під час зустрічі Голова комісії у правах Родини УГКЦ о. Богдан Тимчишин розповів про особливості душпастирської праці з подружніми парами, а п. Наталя Сиротич через призму педагогічно-психологічного аспекту звернула увагу на ряд важливих проблем у сфері взаємних відносин.

На закінчення зустрічі голова комісії у справах Родини Київської архиєпархії, о. Ігор Гріщенко подякував усім за участь та за допомогу в організації заходу.

пʼятниця, 17 лютого 2017 р.

17.02.2017р. Б. / У Соборі Юра відбудеться урочиста Академія, присвячена ювілею Патріарха Йосифа

19 лютого 2017 року в Архикатедральному Соборі святого Юра відбудеться урочиста Академія, присвячена 125-річчю від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого.

Мистецьку програму виконають солісти, хор та камерний оркестр Лауреата національної премії України імені Тараса Шевченка, Заслужена академічна капела України «Трембіта» під батутою заслуженого діяча мистецтв України Миколи Кулика. Духовне слово виголосить Високопреосвященний Владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ. Ведуча – заслужений працівник культури України Марія Христинич.

Протягом Урочистої академії відбудеться прем’єра двох музичних творів Мирослава Волинського: «Заповіт» на тексти  Патріярха Йосифа Сліпого у поетичному переспіві Анни Волинської, а також  «Не покидав Тебе я, Україно» на слова Галини Архитко.

Організаторами  Академії виступили Львівська Архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви, Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» США, Центр студій спадщини Патріярха Йосифа Сліпого та Фундація «Андрей». Автор проекту – Михайло Перун.

Початок о 16.00 год.

четвер, 16 лютого 2017 р.

16.02.2017р. Б. / 5 порад для подружжя від блаженного Карла Австрійського і його дружини Зіти

Є причина для того, чому Церква зробила день їхнього шлюбу святом

Традиційно Церква відзначає спомин життя святого щороку в день його смерті, який є днем їх переходу в Царство небесне. Однак, у випадку блаженного Карла Австрійського це не так.

Натомість, Церква обрала дату з його життя, яка мала велике значення і прокладала шлях до його святості: день річниці його шлюбу.

Блаженний Карл, окрім того, що був імператором Австрії (і правителем Австро-Угорської імперії) та лідером, який невтомно працював заради миру в часі І Світової війни, був зразковим сім’янином і вірним чоловіком своєї дружини Зіти. Вони були одружені впродовж 11 років, поки його не застала рання смерть в 1922 році, і мали 8 дітей.

Бути главою імперії під час війни безумовно включає багато труднощів, однак посеред усіх заклопотаностей, Карл ніколи не забував про важливість свого подружжя. Його шлюб з Зітою та виховання дітей є прикладом для наслідування.

Ми пропонуємо 5 подружніх порад з прикладу життя блаженного Карла Австрійського і слуги Божої Зіти, що можуть надихати нас і допомагати подружнім парам дотримуватись своїх обітниць «поки смерть не розлучить нас».

1. Пам’ятай, що першочерговою метою шлюбу є привести твого чоловіка/жінку до Неба

За день перед їх королівським весіллям Карл сказав до Зіти: «А тепер, допоможімо один одному дістатись Неба». Дуже легко забути, що шлюб, понад усе інше, є таїнством. Це означає, що Бог дає одруженій парі особливі ласки, щоб могти виконувати свої обов’язки в житті з метою в результаті досягнути Неба. Бог хоче для нас щастя, і ми можемо отримати це щастя, усвідомивши ту роль, яка нам довірена, щоб допомогти чоловікові/жінці вести святе життя. Безумовно, це не легко, але з Богом усе можливо.

2. Довір свій шлюб Богові і Богородиці

Карл і Зіта знали, що якщо вони хочуть «допомогти один одному дістатись Неба», то їм для цього потрібна уся можлива допомога. Окрім укладення шлюбу в Католицькій Церкві, в пари на внутрішній стороні обручки був спеціальний напис: «Sub tuum praesidium confugimus, sancta Dei Genitrix» (Під Твій захист прибігаємо, о Пресвята Мати Божа). Це давня молитва, яка висловлює їх бажання покласти свій шлюб під опіку Пресвятої Діви Марії.

Окрім того, перед тим як відправитись на «медовий місяць», королівська пара здійснила паломництво до марійської святині в Маріацелль, присвяченої Богородиці Magna Mater Austriae (Великій Матері Австрії). Часто подружнє життя може бути дуже складним, тому парам не слід боятись просити про допомогу Бога і Його Матір.

3. Після дня весілля вже більше немає «я», а є «ми»

Часто в подружжі є спокуса жити окремим життям, коли чоловік має «свою роботу», а жінка має «свою роботу». Рішення приймаються окремо, і подруги не «влазать» в справи один одного. Карл і Зіта навпаки вважали себе командою. Зіту дуже цікавило чим займається її чоловік і вона не боялась висловлювати свою думку. Вона часто супроводжувала Карла під час політичних подорожей, а також брала активну участь у соціальних справах імперії.

Окрім того, що Карл і Зіта працювали разом як королівське подружжя, вони активно навчали своїх дітей істин віри. Це не була просто «Зітина робота» навчити дітей як молитись. Але й Карл також прищеплював своїм дітям любов до Бога і сам вчив їх молитов. Вони всерйоз сприймали біблійний принцип «стати одним тілом» у всьому.

4. Постійно роздмухуйте полум’я любові

Оскільки Карл був імператором під час І Світової війни, це означало, що йому доводилось багато подорожувати і приймати життєво важливі військові рішення. Для Карла це було досить боляче, оскільки він був змушений бути далеко від своєї дружини і сім’ї. Він вирішив встановити телефонну лінію між військовим штабом і імператорським палацом для того, щоб могти телефонувати Зіті багато разів на день. Він дзвонив у палац просто для того, щоб поговорити з Зітою і запитати як справи у дітей. Карл зрозумів, що навіть з багатьма його обов’язками, його шлюб і сім’я були найвищого пріоритету. Він знав, що подружжя не складеться, якщо його не підживлювати і не роздмухувати полум’я любові.

5. Любіть один одного вічною любов’ю, яка витримує усілякі випробування

Нещодавно одружені пари часто дивує те, наскільки швидко зникає початкове захоплення любові, і вони виявляють, що вже не «відчувають» ту ж любов до свого чоловіка/жінки. Цей брак «почуттів» може знеохотити пару, особливо посеред випробувань. Карл і Зіта, однак, не переставали любити один одного навіть тоді, коли виникали труднощі.  Переживши приниження, коли їх виселили з власної країни, Карл і Зіта наблизились один до одного ще більше. Згодом на їх любов найшло ще більше випробування, коли Карл захворів на пневмонію і став прикутий до смертного ложа.

Останніми словами Карла до Зіти були: «Я безкінечно люблю тебе». Впродовж наступних 67 років Зіта носила чорний одяг, щоб виражати свій жаль. Вона ніколи не переставала його любити, аж до власної смерті, коли приєдналась до нього в Небі. Їхня любов була більше, ніж просто «почуттям» – вона була вибором любити один одного «поки смерть не розлучить нас» і надалі.

Переклад - «Католицький оглядач» за матеріалами aleteia.org

Джерело:  Воїни Христа Царя

вівторок, 14 лютого 2017 р.

14.02.2017р. Б. / Нові дослідження: коли діти вчаться смаків, музики і мови

Відповідно до нещодавніх досліджень, в дітей виробляються смакові вподобання ще в лоні матері. Що більше, «навчання» до народження не обмежується лише смаком.

Часто жінкам, що годують дітей грудьми, радять не їсти часнику, а вагітним також обмежувати свій раціон від гострої їжі. Науковець Пітер Хеппер з Університету Белфасту, вирішив дослідити це питання. Він разом з колегами провели дослідження над дітьми, матері яких їли і не їли часник впродовж вагітності.

Хоча дослідження було проведено всього над 33-ма дітьми, результати показують, що споживання часнику до народження зберігалось і після народження. Діти, матері яких споживали часник до пологів, надавали перевагу картоплі з часником навіть у віці 8-9 років.

Тож як діти смакують їжу в лоні матері? Є кілька ймовірних способів.

Один із варіантів, як пояснює Хеппер, полягає в тому, що смак потрапляє в амніотичну рідину, тому коли дитя починає ковтати (що відбувається від десятого тижня розвитку), воно відчуває смаки, які туди потрапляють.

Інший варіант полягає в тому, що смак, минаючи рот, потрапляє прямо в кров дитини через кров мами. Ця версія може бути особливо правдивою щодо часника, оскільки він може затримуватись в нашому організмі впродовж кількох годин після їди – саме тому люди поруч можуть відчувати його запах від нас навіть на наступний день.

Однак не лише сильні смаки, на кшталт часнику, можуть впливати на смаки дітей в лоні. Це ж стосується і тонких смаків.

В Пенсильванії провели експеримент, в якому досліджували реакцію дітей на злаки без самку і зі смаком моркви. Матері частини з піддослідних дітей пили морквяний сік з водою впродовж останнього триместру вагітності і перших місяців грудного вигодовування, а інші – пили лише воду.

На основі того, наскільки 5-6-місячні діти кривились, реагуючи на злаки без смаку і зі смаком моркви, дослідники прийшли до висновку, що «любові» до моркви дитину можна навчити ще до народження завдяки амніотичній речовині з вмістом моркви або після народження завдяки молоку зі смаком моркви, яке вони споживають через грудне вигодовування.

Це все може здаватись трохи тривіальним, але насправді це не так. Загалом у ссавців смак і запах є важливими тригерами, яких діти шукають до початку грудного вигодовування. «Навчання» смаку до народження є широко поширеним серед ссавців. Воно спостерігається в кролів, щурів, собак і котів, наприклад.

«Коли дитину прикладають до грудей, вона відчуває той самий смак, який споживала впродовж останніх 30+- тижнів до народження, тому вона добре сприймає молоко», – розповідає Хеппер. – «Якщо воно іншого смаку, тоді може бути трохи складніше».

Це вміння могло виникнути через важливість споживати безпечну їжу, а також здатність дитини впізнавати свою матір, свого першого опікуна.

В свою чергу, в університеті Нью-Йорку психолог Атена Вулуманос зацікавилась наскільки рано в розвитку діти починають вчити мову. За її словами, важко вивчати розуміння мови у ненароджених дітей, натомість дослідники фокусуються на новонароджених і досліджують яким чином на них впливає мова.

Вулуманос досліджувала як новонароджені реагують на людську мову і безмовні звуки. Новонароджені багато часу проводять, сплючи, «однак для того, щоб вижити, вони мусять смоктати». Тому команда дослідниці використовувала реакцію при смоктанні, щоб розрізнити між внутрішньоутробними і вродженими навиками певних звуків.

Для цього вони використовували «дурники» із сенсорами тиску, розроблені спеціально для того, щоб визначити наскільки інтенсивно дитина смокче.

Вмикаючи для дітей різного роду звуки, дослідники прийшли до висновку, що діти найбільш інтенсивно смоктали, чуючи звуки людської мови. Дослідження показало, що надання переваги мовним звукам над безмовними, є швидше за все вродженим, а не набутим.

Також стало зрозуміло, що новонароджені діти впізнають і надають перевагу слухати мову своїх батьків, а цього безумовно слід навчитись. Вони впізнають рідну мову не лише тоді, коли нею говорить їхня мама, але й коли говорять інші люди.

А як щодо музики? Чи може дитина запам’ятовувати мелодію, ще будучи в лоні матері?

У фінському експерименті одна група вагітних матерів слухала мелодію «Twinkle Twinkle Little Star» майже кожного дня впродовж останнього періоду вагітності. Друга група не слухала мелодію. Після того, як діти народились, дослідники протестували реакції усіх дітей на незначну, але зумисну зміну мелодії чи «помилку» у знайомій пісні.

«Діти спали, а ми записували електроенцефалограму, постійний сигнал з різних частин мозку», – розповіла Мінна Гутіляйнен з Університету Гельсінки, котра керувала дослідженням.

Як щодо «правильних», так і щодо «неправильних» нот, мозок дітей, які слухали мелодію в лоні матері, реагував сильніше, аніж тих дітей, які не слухали. Це дає допустити, що перші запам’ятали мелодію ще під час внутріутробного періоду.

Одним із важливих факторів цього відкриття є те, що слід приділяти важливу увагу тим звукам, які оточують дітей, народжених передчасно. Якщо в палаті, де вони перебувають, є багато звуків техніки і мало людської мови, то цілком ймовірно, що згодом вони можуть мати проблеми з вивченням мови.

На даний час Гутіляйнен вивчає недоношених дітей, яким надають «опіку кенгуру» (матері носять їх в спеціальних мішках) по групах, де малюки слухають тишу, мову або тихі колискові, щоб побачити чи певне середовище може допомогти їм розвинути мову швидше.

Досліджуючи сприйняття музичних звуків дітьми внутріутробно, Гутіляйнен висловила сумнів про доцільність і корисність використання різноманітної техніки (пристрої, які фіксуються на животі чи вагінальні колонки), з допомогою якої матері дають дітям слухати музику напряму в лоні. «Я не переконана, що це хороша ідея», – говорить дослідниця.

Переклад "Католицький оглядач" за матеріалами ВВС

Джерело:  Воїни Христа Царя

понеділок, 13 лютого 2017 р.

13.02.2017р. Б. / 12 лютого відбулась зустріч координаторів українських спільнот в Італії "Матері в молитві"

12 лютого відбулась зустріч координаторів українських спільнот в Італії "Матері в молитві", яка пройшла у головному монастирі Василіянського Чину в Римі (Aventino). 18 координаторів-матерів розпочали свою зустріч із Божественної Літургії, яку очолив владика Діонісій (Ляхович), Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії. Богослужінню передувало освячення священичих риз, мира та ладану, які пожертвували матері. Літургію співали студенти Української Папської Колегії Св. Йосафата в Римі, які на завершення приготували для матерів невеликий подарунок, концерт «Богородичних пісень».

Після послідувала робоча зустріч, яку очолив Вл. Діонісії та п. Лідія Викович, регіональний координатор українських спільнот «Матері в молитві» в Італії, яка також скала звіт діяльності за останні 5 років.

«Церква не є демократія, але і не диктатурою, тому що свої закони, в першу чергу, будує на Божих, але головним її покликанням є вміння слухати та відчувати біль і потребу іншого. Спільнота є сутністю і самим життям церкви, вона, на взір Пресвятої Трійці, живе в слуханні та любові один до одного. Я дякую вам, що ви сьогодні приїхали на цю зустріч, завдяки якій, ми можемо поспілкуватися разом, водочас, я дякую за вашу молитву, яка складає одну із підвалин Церкви», - Вл. Діонісій (Ляхович).

Після невеликої перерви, до слова було запрошено спеціальну гостю с. Емілію Вандич (СНДМ), директора Катехитичного осередку Львівської Архиєпархії, яка розповіла про постать Бл. Йосафати Гордашевської. Також, с. Назарія Михайлюк, ЧСВВ підготувала невеличкий історичний огляд з нагоди 100-річчя об’явлення Діви Марії у Фатімі. На завершення відбулася зустріч із о. Діонісієм Заведюком, ЧСВВ, який сконцентрував увагу на історії Чину Святого Василія Великого, який цього року святкує 400-річчя, а також про можливість надавати відпусти, всім хто прийматиме участь у святкових Богослужіннях.

Хочемо пригадати, що востаннє подібна зустріч відбулася у 2013 році.

Андрій Шестак
студент Папського Університету Святого Хреста у Римі

Джерело:  Воїни Христа Царя

неділя, 12 лютого 2017 р.

12.02.2017р. Б. / Кохання, хвороба, чи дар Божий?

У кожного із нас буває в житті такий момент, коли особа протилежної статі стає для нас більше ніж просто знайомим, другом, однокласником, одногрупником чи співробітником. Частіше за все, цей момент настає ще у шкільному віці, хоч іноді і набагато пізніше. Для кожного своє. Ще вчора він(вона) виглядали недоладно, в нього(неї) не було найновішої моделі телефону, одне вухо трішки більше стирчало від іншого, а сьогодні він(вона) просто ідеальний (на). Кожен рух нам виглядає так просто, невимушено і граційно, голос коханого(ї) звучить у наших вухах наче найпрекрасніша музика, якої не чув світ, кожен погляд для нас це ціле свято. Хочеться бігати і кричати, танцювати і співати, хочеться, щоб цілий світ знав про наші почуття. Нас переповнюють емоції.

Але часто саме такі прекрасні емоції стають причиною непоправної біди у нашому житті. Скільки суїцидів і вбивств засновуються на нерозділеному коханні, або ревнощах? Як це не сумно, але часто такі почуття є невзаємними, або ми боїмось признатись у них своєму обранцеві, адже він ідеал, а мені до ідеалу, як йоркширському тер’єрові до міс всесвіт. Часто ми самі собі боїмось признатись у тих почуттях, які щоразу виринають з глибин душі і наче хвиля накривають все наше єство. Немає нічого поганого у таких почуттях. Але їх потрібно тримати під контролем і старатись не давати їм керувати вашим життям. Часто можна почути, що романтичні стосунки діляться на стадії і т.д. але це зовсім так.

Безумовно стосунки можна поділити на стадії, але у кожного своя тривалість кожного із періодів, часто періоди об’єднюються, переплітаються, ба навіть місцями міняються. Скільки людей стільки й варіантів розвитку подій. Важливим є те, що любов, подружжя і взагалі всі романтичні стосунки не можуть базуватись виключно на тих найпрекрасніших почуттях. Адже емоції навіть найстійкіші не тривають вічно.

Любов повинна бути не почуттям, не емоцією, а вибором. Ми повинні чітко усвідомлювати, що в житті не завжди будуть тільки радість і щастя, не завжди буде все так, як би нам хотілось, і часто відсутні хепіенди. Ми повинні розуміти, що наш обранець не такий вже ідеальний, як нам здається. Він(вона) також людина, зі своїми переживаннями, проблемами, недоліками. І якщо пройшовши через всі труднощі зустрічань, ми вирішуємо віддатись своєму партнерові повністю, присвятити своє життя сім’ї, піклуванню про кохану людину і дітей, то нам доведеться миритись із тими недоліками і старатись виправляти свої. На початку стосунків людина не тільки старається виглядати кращою, а й прагне бути кращою ніж є насправді. Часто після кількох років спільного, сімейного життя можна почути: «Але ж він(вона) таким(ою) не був(ла)».  Нас ніхто не старається обманути, просто фізіологія кохання полягає у тому, що наш організм виділяє цілу купу всіляких гормонів  (ендорфінів, норадреналінів, допомінів...тощо) саме ці гомони і  відповідають за той емоційнемоційний  стан. Людина, бачить світ у рожевих окулярах. Всі проблеми здаються не такими вже й страшними. Хочеться турбуватись, кохати, дивувати. А коли емоції потрошку вивітрюються і ми опускаємось із хмар на землю, то починаємо розуміти, що не все так просто.

Кажуть, що найміцніша любов – це та, яка виросла із дружби. Насправді в цьому є немало правди. Адже дружба базується на взаєморозумінні, повазі, співпереживанні і взаємопідтримці. Якщо все перелічене мною приправити щирими почуттями ніжності, закоханості і любові, то вийде направду міцний фундамент для будівлі дому під назвою сім’я. Біблія дає нам прекрасний приклад двох закоханих, які зуміли об’єднати кохання, любов, дружбу, повагу і взаєморозуміння і пронести ці прекрасні почуття через ціле їхнє життя. Цими людьми є Ісаак і Ребека. Справді читаючи про їхню зустріч видно, що як Ісаак, так і Ребека відчували одне до одного саме кохання, ба навіть не просто кохання, а кохання з першого погляду. Вони змогли розвинути і виплекати те почуття. Вони створили міцну сім’ю і до самої смерті пронесли у своєму серці полум'я кохання.

Кажуть, ніби з часом кохання зникає, але якщо його плекати і підтримувати, розвиваючи в той же час любов, як вибір, то цілком можливо створити міцні стосунки, вгодну Богові сім’ю і не загубити ті прекрасні почуття, бо навіть виплекати їх у щось ще прекрасніше.

Дамян Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

субота, 11 лютого 2017 р.

11.02.2017р. Б. / 18 надихаючих висловів від майстра апологетики К.С. Льюїса

Клайва Стейплза Льюїса вважають одним із найкращих апологетів (захисників християнської віри) 20-го століття. Він є автором християнських апологетичних творів у стилі «фентезі». Одним із найбільш відомих є «Хроніки Нарнії». До християнства Льюїса привів товариш-католик, теж відомий письменник, Дж.Р.Р. Толкін. Хоча Люїс став англіканином, його твори допомогли привести безліч людей до Католицької Церкви.

Пропонуємо 18 надихаючих висловів цього автора, що спонукають до призадуми:

1) «Якщо ми знаходимо у собі бажання, яке ніщо в цьому світі не може задовільнити, то, мабуть, найкращим поясненням буде те, що ми були створені для іншого світу».

2) «Я не перейшов до релігії для того, щоб бути щасливим. Я завжди знав, що щасливим мене може зробити пляшка портвейну. Якщо ви шукаєте релігію, яка надасть вам відчуття комфорту, в такому випадку я не рекомендую християнство».

3) «Звичайних людей не буває. Ви ніколи не спілкувались з простим смертним».

4) «Християнин не думає, що Бог любить нас через те, що ми – добрі, але Бог зробить нас добрими через те, що Він любить нас».

5) «Бог не може дати нам мир і щастя поза Собою, бо такого не існує».

6) «Людина не може применшити Божу славу, відмовившись поклонятись Йому, так само, як божевільний не може загасити сонце, написавши слово «темрява» на стіні своєї палати».

7) «Здавалося б, що Господь вважає наші бажання не достатньо сильними, а занадто слабкими. Ми – нерішучі створіння, що задурюємо себе алкоголем, сексом та іншими амбіціями в той час, як нам пропонується безмежна радість. Ми схожі на дитину, яка хоче і надалі «пекти пасочки» в болоті, бо не уявляє собі, що означає пропозиція відпочинку на морі».

8) «Справжня покора не означає бути про себе нижчої думки, а думати про себе менше».

9) «Історія людства – це довга жахлива оповідь про людину, яка намагається знайти щось інше, крім Бога, що зробить її щасливою».

10) «По-дурному вважати, що хороші люди не знають, що таке спокуса. Це – очевидна брехня. Лише ті, хто намагається протистояти спокусі, знають, наскільки сильною вона може бути… Людина, яка піддається спокусі через п’ять хвилин, просто не знає якою вона була б через годину. Тому, в певному сенсі, погані люди мало знають про те, що таке «погано». Вони прожили захищене життя, завжди піддаючись».

11) «Помри до того, як помреш, бо потім шансу не буде».

12) «Ніхто не знає наскільки він поганий, поки не докладе усіх зусиль, щоб бути добрим».

13) «Прямуй до Неба, а Земля тобі «додасться»; прямуй до Землі і нічого не отримаєш».

14) «Прогресувати означає наближатись до бажаного місця. І якщо ти обрав неправильний поворот, тоді просування вперед не приведе тебе ближче до мети. Якщо ти на неправильному шляху, то прогрес означає розвернутись і повернутись на правильний шлях. У цьому випадку, людина, яка найшвидше розвернеться, є найбільш прогресивною».

15) «Якщо християнство неправдиве, то не є важливим; якщо правдиве, то має безкінечну важливість. Єдине, чим воно не може бути – середньої важливості».

16) «Кожен вважає, що прощення – чудова ідея, аж поки самому не доводиться щось прощати».

17) «Любов може простити усі недоліки і любити, незважаючи на них; але Любов не може перестати прагнути їх усунути».

18) «Тепер я знаю, Господи, чому ти не відповідаєш. Ти сам є відповіддю. Перед Твоїм обличчям усі питання зникають. Якої ще відповіді треба?».

Переклад – «Католицький оглядач» за матеріалами ChurchPop

Джерело:  Воїни Христа Царя

пʼятниця, 10 лютого 2017 р.

10.02.2017р. Б. / Папа Франциск: без жінки нема гармонії у світі

Без жінки нема гармонії у світі. На цьому наголосив Глава Католицької Церкви у проповіді під час Святої Меси у каплиці «Дому Святої Марти» у Ватикані у четвер, 9 лютого 2017 р. В центр роздумів Святіший Отець поставив цього дня постать жінки, розпочинаючи від старозавітньої розповіді про заснування світу.  

Проповідник наголосив, що чоловік та жінка є рівними і ніхто з них не є вищим над іншим. Однак, саме жінка, а не чоловік, є тією, яка вносить гармонію у світ, роблячи його гарним. Господь сотворив різного роду звірів, опісля – Адама, який спершу був сам. Тоді Господь вирішив сотворити із його ребра жінку, яка була б товаришувала йому у житті. За словами Папи, перш ніж сотворити жінку, Господь про неї мріяв.   

Дуже часто ми говоримо про жінок, звертаючи увагу на їх права та наголошуючи їхні обов’язки. Натомість, головним завданням жінки, на переконання Папи, є вносити гармонію у сотворений світ. Використовувати людей – це злочин, а використовувати жінку – це більше, ніж злочин, адже таким чином руйнується гармонія. 

Проповідь Вселенського Архиєрея була побудована на трьох пунктах: самотності чоловіка, мрії, що передувала сотворенню жінки, та долі чоловіка та жінки, що є стати одним тілом. При цій нагоді Святіший Отець розповів про випадок, що трапився з ним під час однієї із щотижневих загальних аудієнцій. Вітаючи присутніх, він наблизився до однієї подружньої пари, яка святкувала 60-річчя подружнього життя, та запитав їх про те, хто з них був терпеливішим у подружжі? Призадумавшись, подруги ніжно подивились один одному в очі і відповіли: «Двоє разом. Ми любимо один одного». Приклад тієї подружньої пари, що спільно зверстала 60 років, показує нам, що означає бути «одним тілом». Продовжуючи, Папа Франциск підкреслив, що саме це і є той вклад, який приносить жінка: здатність закохатись; гармонію у світ.

На закінчення проповідник зазначив, що Господь сотворив жінку для того, щоб кожен із нас мав матір. Це і є той великий дарунок, який Творець робить кожній особі. Він сотворив її також мужньою, красивою, без якої світ не був би таким прекрасним та гармонійним.

10.02.2017р. Б. / Найновіші МРТ-технології показали дитину в лоні матері (+VIDEO)

Коли в 1970-их роках ультразвукова діагностика набула популярності, її назвали «вікном в лоно матері». Однак тепер найновіші технології пропонують набагато краще поспостерігати як живе дитина до народження. 

З допомогою найновіших МРТ-технологій батьки мають змогу побачити чітке сканування кожного руху і органу своєї дитини в лоні матері від 20 тижня вагітності, інформує Catholic News Agency.

Традиційно, під час вагітності використовують ультразвук для дослідження розвитку дитини. Однак ці високочастотні звукові хвилі надають лише обмежені дані, і якість зображення може варіювати в залежності від різних факторів, в т.ч. вік, вага, позиція дитини.

Однак, команда зацікавлених медиків вирішила розширити ці можливості. Вони склали нову серію алгоритмів та магнітних полів, щоб вийти за межі ультразвуку. Тепер ця технологія дозволяє побачити чітку картину усього лона до дрібних деталей, як, наприклад, клапан серця дитини віком 20 тижнів від зачаття.

За словами винахідників, ця технологія «може бачити структуру всередині тіла, чи то кістки, чи м’язи, чи жир». Вона є однією з небагатьох, які безпечно використовувати для візуалізації під час вагітності.

Нова технологія не лише дозволяє батькам чіткіше побачити свою дитину ще в лоні матері, але й виявити ускладнення чи недоліки розвитку на ранніх стадіях вагітності, що дозволить провести лікування дитини ще до народження.

Нові МРТ-сканери вже викликали певні дебати, особливо у Великобританії, де закон дозволяє проводити аборт до 24 тижня вагітності. Тепер з цими технологіями, що показують як дитина вже на 20-ому тижні активно рухається, питання терміну для аборту стає під ще більший сумнів.

В майбутньому проект «iFIND» планує зробити МРТ-сканери доступними для усіх вагітних жінок світу.

Джерело:  Воїни Христа Царя

четвер, 9 лютого 2017 р.

09.02.2017р. Б. / «Господь – моя сила»: видано ювілейний 100-ий номер вісника Київського гарнізону

Серед військових капеланів УГКЦ, які активно працюють із військовослужбовцями, є не лише священики, а й монахині. Сестра Василія Гальцова, ЧСВВ, вже декілька років здійснює капеланське служіння у військових частинах і госпіталях Києва. Для зустрічей з військовими монахиня-капелан готує спеціальну інформативну брошуру – гарнізонний вісник «Господь – моя сила», яку видає за підтримки Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України. На початку лютого вийшов  ювілейний сотий номер цього видання.

Сестра Василія розповіла про те, як виникла ідея видавати вісник, яким є його наповнення і тематика.

«Ідея створення гарнізонного вісника виникла завдяки багатій душпастирській уяві отця Дам’яна Габорія (який тоді активно займався служінням військовим – ред.), – згадує сестра Василія. – Оскільки не всі військовослужбовці можуть залишити свої пости, щоб послухати військового капелана, отець Дам’ян вирішив звернутися до них писаним словом. Попросив мене придумати назву вісника і порадив, яку тему вибрати для першого випуску. 28 квітня 2013 року є Днем народження вісника Київського гарнізону «Господь – моя сила». Саме тоді вийшов перший номер, присвячений темі Квітної неділі. Дотепер він виходить раз на два тижні.

У виборі теми кожного вісника керуюсь кількома принципами. На першій сторінці завжди знайдете уривок зі Святого Письма – це найважливіша частина, бо вміщує не людські слова, а Божі, які не тільки повчають нас, але і годують наші душі. По-друге, слідкую за літургійним календарем, подаю історію виникнення релігійних свят або життя котрогось зі святих. По-третє, намагаюсь передати основні Божі правди про людину і світ, пояснюю Божі заповіді, висвітлюю актуальні для молодої людини питання: куріння, татуювання, тощо. По-четверте, пропоную суто військові теми, наприклад, чи може християнин служити у війську, і тд.».
12
Ювілейний сотий номер Гарнізонного вісника видано з нагоди свята Стрітення Господнього. Тут подано коротку інформацію про це величне свято та уривок Євангелія, яке читають на Літургії цього дня. Також військовим пропонують роздумувати над притчею про ефективність праці, розповідають про молитву та  місця пошуку Бога, а також ознайомлюють з історією нового військового храму, що звели у Львові, – храму-афганців.

Усі номери вісника можна переглянути і завантажити за посиланням.