ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! - СЛАВА НАВІКИ!
СЛАВА УКРАЇНІ! - СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, необхідність створення цього блогу зумовлена актуальною потребою захисту і плекання СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ у нашому, вельми зраненому багатьма незагойними гріховними ранами, протягом кількох століть поневолення, українському народі.

понеділок, 31 жовтня 2016 р.

31.10.2016р. Б. / Сестри катехитки святої Анни запрошують дівчат на тренінг

7 листопада 2016 року о 18:30 – 20:00
Запрошують  дівчат на
Тренінг «Харчування і тренування для здоровᶦя та краси»   

Тренер: Дана Кушнір

Структура тренінгу

1.  Базові принципи здорового харчування.

Ми поговоримо про те, як за допомогою незначних змін у своєму раціоні досягати значних результатів. Які саме продукти та напої слід виключити з раціону аби зберегти здоров’я та красу якомога довше і чому саме ці продукти. Також  ми обговоримо вплив того, що ми їмо на наш вигляд і самопочуття.

2.  Дієти – так чи ні?

В другій частині тренінгу ми обговоримо  недоліки і переваги дієт та  їх вплив на здоров’я.  Зрозуміємо, чому все ж дієти мають велику популярність і  малий ефект. Ми  довідаємось про принципи правильного та безпечного схуднення – тривалість, підходи, і основні  правила.

3.  Тренування як засіб досягнення довголіття. 

В  третій частині тренінгу ми з’ясуємо для чого нам потрібні тренування, як вони впливають на наш організм, чи можна втратити вагу за рахунок самих лише тренувань, як потрібно тренуватись для схуднення, набору чи підтримання ваги. Крім того - визначимо найкращі способи підтримання належної фізичної форми у будь якому віці.

Чекаємо Вас за адресою:
м. Львів, вул. Городоцька, 32

Реєстрація по телефону:
098 000 23 00 с. Анна або  098 068 24 95 с. Вікторія СКСА

Джерело:    Воїни Христа Царя

субота, 29 жовтня 2016 р.

29.10.2016р. Б. / Каноніст: «У момент народження нової сім’ї народжуються взаємовідносини - не тільки радість, а й труднощі…» (+VIDEO)

«Що Бог з'єднав, того людина нехай не розлучає»… Сучасна людина під впливом різних філософських поглядів на життя шукає різних способів виправдати свої вчинки, спростити собі життя, замість того, щоби розв’язати трудність, яка трапилася в її подружньому житті. Таїнство подружжя – це, коли Бог благословляє двох осіб протилежної статі на союз. Це символізує любов жениха-Христа зі своєю невістою - Церквою.

Розповів о. Тарас Коцюба, судовий вікарій Самбірсько-Дрогобицької єпархії, військовий капелан, розповідаючи про церковний шлюб в програмі «ВІДКРИТА ЦЕРКВА. ДІАЛОГИ» на Живому ТБ 27 жовтня.

У момент народження нової сім’ї, за словами каноніста, народжуються певні взаємовідносини: не тільки радість, задоволення, приємні миті, а й труднощі, виклики, тривоги: «Спочатку, все виглядає гарно, а згодом починаються проблеми. Але ж простіше йти шукати іншого щастя…». Таїнство Подружжя не є одним із перших Таїнств, та, коли поглянути на Катехизм, то саме воно стоїть майже на вершині інших Таїнств.

«Бо це Таїнство дорослих людей, які свідомо його приймають. Вони  повинні до нього готуватися, свідомо його прийняти. І це усвідомлення має допомогти їм справлятися з тими труднощами, які пізніше перед ними постануть», - пояснив священик. Звичайно, простіше втекти від труднощів. Та Господь каже, шо ми не повинні боятися труднощів, а їх вирішувати. «Наше життя повинно відображати боротьбу з духовними та фізичними немочами. Ми повинні боротися за єдність цього Таїнства», - додав о. Тарас.



четвер, 27 жовтня 2016 р.

27.10.2016р. Б. / Презентація посібника «Ідіть і ви в мій виноградник»

Комісія УГКЦ у справах мирян запрошує на презентацію посібника для формації членів парафіяльних рад "Ідіть і ви в мій виноградник", яка відбудеться 9 листопада о 16 год. у приміщенні Львівьскої духовної семінарії Святого Духа.

Вхід вільний. Реєстрація за формою: https://goo.gl/forms/3ypFhKFVY8i83mLO2 

Пригадаємо, що посібник побачив світ у вересні цього року. Книга має стати інструментом для створення парафіяльної ради та для перших формаційних зустрічей її членів і буде цікавою та корисною для священиків, дяків, паламарів, скарбників, інших членів парафіяльних рад, лідерів мирянських спільнот та всіх тих, хто зацікавлений в розбудові парафії та Церкви.

Детальніше про посібник - тут.

середа, 26 жовтня 2016 р.

26.10.2016р. Б. / Владика Венедикт здійснив Чин освячення хреста для монастиря Сестер Неустанної Помочі у м. Новояворівськ

У четвер, 20 жовтня 2016 року, в м. Новояворівськ для сестер Згромадження Дочок Матері Божої Неустанної Помочі відбулося освячення хреста, яке звершив преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архиєпархії.

Ця подія розпочалась Божественною Літургією у храмі свв. Апп. Петра і Павла, м. Новояворівськ. Після Євангелія Владика Венедикт звернувся до вірних своїм пастирським словом: «В сьогоднішній Євангелії говориться, що Господь покликав кожного з нас до голошення Доброї Новини. Не тільки єпископи, священики, монахи і монахині покликані до проповідування, але також і миряни, бо нас духовенства є 0,01%. Натомість миряни становлять 99,99% всіх вірних УГКЦ. Тому миряни мають доступ до багатьох місць у суспільстві. Кожен є там, де його покликав Господь і кожен має своє завдання. Тому кожен покликаний нести Добру Новину, свідчивши про Христа своїм життям».

Після Божественної Літургії Владика Венедикт разом із вірними процесійно перейшли на територію, де здійснюється будівництво жіночого монастиря Покров Пресвятої Богородиці. Там Владика звершив Чин освячення хреста.

На завершення Владика Венедикт подякував всім вірним за спільну молитву. Заохотив всіх, щоби довіряти Богові, який дбає про кожного з нас. Адже, ще не так давно, тут було порожнє місце. А на даний час вже маємо діючий храм свв.. Апп. Петра і Павла, чоловічий монастир Отців Редемптористів, а тепер вже будується жіночий монастир Сестер Неустанної Помочі. Це є велике благословення для цього міста.

Інформацію підготувала: с. Тадея Довгунь, Сестри Неустанної Помочі

вівторок, 25 жовтня 2016 р.

25.10.2016р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (17.10– 23.10)

16 жовтня 2016 року Львівська Духовна Семінарія Святого Духа відсвяткувала десятиліття перенесення семінарії із смт. Рудно до Львова (вул. Хуторівка, 35). З нагоди святкування Божественну Літургію очолив Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ.

16-20 жовтня 2016 року, у Центрі з підготовки кадрів Польської тюремної служби (у Попово-Парцелє, неподалік Варшави) проходили традиційні у жовтні реколекції і конференція в’язничного душпастирства Польщі. На запрошення головного капелана Польського католицького в’язничного душпастирства о. прелата Павла Войтаса  в Попово перебувала й делегація Української Греко-Католицької Церкви.

У понеділок, 17 жовтня 2016 р., відбулася офіційна зустріч священиків УГКЦ північно-італійського регіону з паном Романом Горяйновим, Генеральним консулом України в Мілані.

З 17 по 21 жовтня 2016 року у Львові відбувся перший модуль програми для настоятелів вищих духовних навчальних закладів УГКЦ.

У вівторок, 18 жовтня Глава УГКЦ Блаженніший Святослав зустрівся із Послом Литовської Республіки в Україні Марюсом Януконісом в Києві. Предстоятель УГКЦ подякував за те, що Литва залишається з українським народом в цей непростий час: «Ми постійно відчуваємо солідарність, як з боку литовського народу, так його керівників та лідерів», а також  розповів про зв'язок історії УГКЦ з Литовською Республікою.

За ініціативи Пасторально-Міграційного відділу УГКЦ 20-23 жовтня у  португальському місті Фатіма розпочався Форум мігрантів УГКЦ Центральної та Західної Європи на тему: “Розвиток духовного та суспільного життя українців в Центральній та Західній Європі. Ініціативи Української Греко-Католицької Церкви, громадських організацій та держави”.  У Форумі взяли участь 110 осіб - священики УГКЦ та представники українських громад з Австрії, Італії, Румунії, Молдови, Франції, Греції, Іспанії, Великобританії, Німеччини, Португалії, Литви, Естонії, Угорщини та України. УГКЦ представила на зустрічі найбільшу делегацію у складі 22 єпископів на чолі з Предстоятелем Блаженнішим Святославом. Також відбулась  проща українських мігрантів Європи до Фатіми

В п’ятницю, 20 жовтня, Глава УГКЦ Блаженніший Святослав разом з єпископами Східних Католицьких Церков Європи, які прибули до Португалії, зустрівся з Патріархом Лісабону кардиналом Мануелем Клементе, президентом Єпископської Конференції Португалії. У зустрічі також взяв участь Префект конгрегації Східних Церков кардинал Леонардо Сандрі.

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав відвідав у португальській Фатімі Форум мігрантів УГКЦ Центральної та Західної Європи. Блаженніший Святослав відначив, що насампред треба керуватися правилом: "інтеграція, але не асиміляція". Блаженніший Святослав зауважив, що швидкість асиміляції нових громад українців у Європі зараз набагато вище, ніж переживали наші громади у Європі після Другої Світової війни. "Діти наших емігрантів у Європі ще першого покоління починають втрачати свою мову, свою культуру, свою Церкву і все те, що ми називаємо корінням. У попередніх хвилях міграції процес асиміляції розпочинався у 3-му чи навіть 5-му поколінні", - зазначив Предстотель УГКЦ. Говорячи про те, як завадити асиміляції, Блаженніший Святослав назвав культурні і громадські організації, школу і Церкву. "Церковні громади завжди були стриженем, навколо якого гуртувалися і громадські організації, і школи. Церковна спільнота ставала першим простором соціального служіння", - наголосив Блаженніший Святослав.

У п'ятницю отця Степана Суса, Голову Центру Військового Капеланства та Настоятеля Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла ЛА УГКЦ нагородили грамотою "За надану благодійну допомогу Головному управлінню розвідки Міністерства оборони України, сприянню вирішення завдань та з нагоди Дня Захисника України". 

У неділю 22 жовтня, під час виступу на Зустрічі єпископів Східних Католицьких Церков Європи, Глава УГКЦ Блаженніший Святослав підкреслив, що між Церквою походження вірних і Церквою, яка їх приймає, повинен бути діалог.

22 жовтня в залі філармонії міста Тернополя стартував І-ий обласний фестиваль духовної пісні «Тебе Бога славимо». Захід відбувається під патронатом Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ, організатором виступив Василь Кочій, заслужений діяч мистецтв України. У фестивалі взяли участь близько 20 хорових колективів з різних місцевостей Тернопілля та парафій Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ. 

У неділю у м. Фатіма відбулася Архієрейська Божественна Літургія в храмі Пресвятої Трійці, яку очолив Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ. На Архиєрейській Божественній Літургії  посвятив Непорочному серцю Марії Україну та інші народи.

Також з ініціативи Комісії УГКЦ Справедливість і Мир відбулася чергова зустріч у рамках програми суспільно-політичного виховання мирян у м. Городок на Львівщині. Доповідачем даної зустрічі був заступник голови Комісії УГКЦ Справедливість і Мир о. Олег Лука.

Пропонуємо до Вашої уваги:
Ватикан і зрив «Євробачення»: в УГКЦ відповіли на звинувачення
Владика Володимир (Груца): Сповідь - не бухгалтерія з Богом
Доповідь Владики Йосифа Міляна на зустрічі Єпископів східних Католицьких церков Європи щодо сучасної української міграції
Як повідомили у Курії Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ, новим представником і місцевим головою Комісії УГКЦ Справедливість і Мир призначено о. Олександра Федоришина.
Відеопрезентація роботи Катехитичної комісії Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ
Владика Богдан: «Кожен паломник на Святій землі знаходить те, що прагне там знайти»
Українці в Афінах: Молимося за Україну, за наш уряд і воїнів-героїв, які захищають нашу батьківщину.

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 24 жовтня 2016 р.

24.10.2016р. Б. / Нова книга Толкіна буде опублікована через сто років після написання

У травні 2017 року буде опублікована «Повість про Берена і Лютіен», написана Джоном Рональдом Руелом Толкіном 100 років тому.

Нова книга автора «Володаря перснів» Джона Рональда Руела Толкіна побачить світ у травні 2017 року, повідомляє The Telegraph. Її опублікує британське видавництво HarperCollins. «Повість про Берена і Лютіен» автор написав рівно сто років тому, але вона ніколи не видавалася окремо, а входила до складу 12-ти томної  «Історії Середзем'я», в якій син Джона Толкіна Крістофер зібрав невидані чернетки свого батька.

«Повість про Берена і Лютіен» - казкова історія кохання смертного чоловіка і безсмертної дівчини-ельфа. Причому прототипом жіночого персонажа послужила дружина самого Толкіна Едіт. «Я ніколи не називав Едіт ім'ям Лютіен, але вона стала джерелом повісті», - зізнавався письменник після смерті дружини. А на спільній могилі Толкіна і його дружини вигравірувані імена Берен і Лютіен.

Над «Повістю про Берена і Лютіен» Толкін працював в 1917 році, незабаром після того, як повернувся з фронту.

Під час Першої світової війни письменник служив зв'язковим на річці Сомма. Це був важкий час для дружини, яка чекала його вдома. Вона лякалася кожного стуку в двері, боячись, що принесуть звістку про смерть чоловіка. Через цензуру, прийняту в пошті Британської армії, Толкін розробив секретний код, який використовував для написання листів додому. Завдяки цьому кодові Едіт могла простежувати переміщення чоловіка на карті Західного фронту. Назад в Англію письменник повернувся в 1916 році, будучи звільненим від військової служби через окопну лихоманку, на яку він захворів. Слабкий і виснажений Толкін провів закінчення війни в госпіталях і гарнізонах, оскільки за станом здоров'я вважався непридатним для служби.

пʼятниця, 21 жовтня 2016 р.

21.10.2016р. Б. / Інтерв’ю з матір’ю дівчинки поверненої до життя за заступництвом св. Хосе Санчеса дел Ріо

Вісім років тому лікарі в Мексиці відключили від апаратів немовля на ім’я Ксімена Ґальвес, переконавшись, що мозок дитини мертвий. 16 жовтня цього року Папа Франциск обіймав Ксімену ну площі св. Петра в Римі, пише «Aleteia». 

Пауліна Ґальвес – мати, тепер уже восьмирічної Ксемени переконана, що її дочка жива завдячуючи заступництву святого мученика Хосе Санчеса дел Ріо, якого вона ласкаво називає Санте Хоселіто – святий Йосипчик. 

Церква погоджується з нею. І життя її доньки, яке медицина не може пояснити, сприймає як знак від Бога того, що Хоселіто таки святий.

Як Ви коротко можете описати те що сталося з вашою донькою вісім років тому?

Моя донька на цей час мала менінгіт, туберкульоз та епілепсію, лікарі мали видалити частину легень, але у неї стався інсульт. Лікарі сказали мені, що вона вже у вегетативному стані. Та я сказала, що я не вірю в лікарів, а вірю в Господа. Я почала молитись.

Що Вас переконало, що саме за заступництвом Хосе сталося зцілення вашої доньки?

Лікарі сказали мені, що донька проживе ще максимально 72 дві години. Коли я поставила біля неї образок мого Хлопчика (св. Хосе), вона стиснула мій палець. Кожного разу коли приносила образок, щось відбувалося. На наступний раз донька рухнула ногою, втретє – вона відкрила очі. Я просила святого про заступництво. Тепер моя донька повністю здорова, я знаю що сам Господь і Його Пресвята Мати були тоді з нею, а святий наш Хлопчик (св. Хосе) тримав її на руках.

Як проходило церковне розслідування?

Це було сім з половиною довгих років – дослідження, лікарі, лікарні. І знов, і знов. Дослідження і ще одні дослідження. Це був дуже довгий процес, який був для мене кошмаром. Але, слава Богу, нам це вдалося і тепер ми можемо радіти, що наш Хлопчик, Хосе Санчес дел Ріо був піднятий на честь вівтаря і визнаний святим в усьому світі.

Як зараз Ксімена?

Щаслива. Вона повна любові, здоров’я і щастя. Вона має велике благословення.

Як після цього змінилося Ваше життя?

Воно цілком змінилося. Тепер я відчуваю себе ближчою до Бога і до Його Пресвятої Матері. Я відчула більш глибоко любов, яку Бог має до нас і Який Він Великий. Я стараюсь відповісти Йому на Його любов. Стараюсь, щоб інші відчули ту любов, яку Він має до нас. Якщо ми на Його боці, то нам нічого боятись.

Ми спостерігали теплі обійми Святішого Отця і Ксімени, а також і Вас.

Це була мрія, розділити з Папою нашу радість і виказати йому вдячність за те. що наш Хлопчик канонізований. Попросити його, щоб він молився за мир у світі й сім’ях та сказати йому, що ми любимо його і молимось за нього.

Папа Вам щось сказав?

Він сказав що дуже нас любить і просить про молитву за нього.

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 20 жовтня 2016 р.

20.10.2016р. Б. / Домініканці мають нового святого

16 жовтня Папа Франциск канонізував отця Хосе Габріеля дель Розаріо Брохеро, свого співвітчизника і брата Третього Домініканського Ордену.

«Святі – це чоловіки і жінки, котрі глибоко пізнають таємницю молитви. Чоловіки і жінки, які ведуть боротьбу за допомогою молитви, дозволяють Святому Духові молитися і вести боротьбу через них. Вони борються з усіх своїх сил і перемагають, але не самі: Господь перемагає в них і через них» – сказав Папа Франциск під час  урочистої меси на площі Святого Петра.

Вони провели добрий бій

Крім отця Брохеро, Папа Франциск канонізував також інших шістьох святих. Серед них Єлизавету від Святої Трійці, яка жила на межі 19-го та 20-го століть, кармелітську монахиню, наділену даром містичної молитви, а також Йосифа Санчеса дель Ріо, п’ятнадцятирічного мученика з Мексики, який був розстріляний під час повстання «Крістерос». Це повстання було виявом палкого прагнення народу захистити свою віру. За мотивами тих подій з першої половини двадцятого сторіччя у 2012 році було знято фільм «Крістіада».

«Ці семеро свідків, котрі сьогодні були канонізовані, своїми молитвами провели добрий бій за віру та любов. Тому вистояли, сильні у вірі, зі щедрим і вірним серцем», - сказав у проповіді Святіший Отець.

Він звернувся також до учасників урочистості такими словами: «Нехай за їх прикладом і заступництвом Бог також і нам дасть бути чоловіками і жінками молитви; щоб і ми закликали до Бога вдень і вночі; аби дозволили щоби Дух Святий молився в нас; щоби ми молилися, підтримуючи один одного, тримали руки піднесеними, допоки не переможе Боже милосердя».

Настоятель в тривалій подорожі

Хосе Габріель дель Розаріо Брохеро народився 16 березня 1840 року неподалік від Кордоби в Аргентині. Мав дев’ятеро братів та сестер. Вдома діти отримали глибоке релігійне виховання, про що свідчить той факт, що обидві сестри Хосе Габріеля стали монахинями. У 16 років Хосе Габріель вступив до семінарії. 26 серпня 1866 року, будучи дияконом, став членом Третього Домініканського Ордену, а декілька тижнів пізніше був висвячений на священика в Кордобі.

Коли в 1867 році в регіоні спалахнула епідемія холери, отець Брохеро допомагав хворим та помираючим. Наступного року прийняв дуже розлеглу парафію Святого Альберта. Часто, вдягнутий в сомбреро і пончо, сидячи верхи на мулі, він вирушав на відвідини своїх парафіян. Завдяки цим подорожам від місцевих фермерів, що господарювали на безкраїх просторах аргентинської пампи він отримав прізвисько „cura gaucho”(ісп. ковбой-лікар). Він завжди брав з собою в подорож ікону Матері Божої.

Під час одного з виїздів заразився проказою, скоріше за все після того, як його пригостив трав’яним чаєм один з хворих. Внаслідок хвороби святий майже зовсім осліп і втратив слух.

В 1898 році Хосе Габріель став кафедральним каноніком в Кордобі. Боровся за будування мостів та залізничних ліній, щоб полегшити своїм землякам пересування територією Аргентини. Крім проголошення Євангелія підтримував будівництво храмів, каплиць і сільських шкіл. В 1902-му став настоятелем в місті Вілла дель Транзіто. Через шість років відмовився від цієї посади і повернувся до свого родинного дому. Помер в ореолі святості 26 січня 1914 року, у віці 73 років. Останні слова, які він промовив були такими: «Тепер я маю вже все, чого потребую для подорожі». Незабаром на його честь назву міста Вілла дель Транзіто змінили на Вілла Кура Брохеро.

Довго чекав беатифікації

Пам’ять про нього залишалась живою протягом багатьох десятиліть. В 1968 році з ініціативи папи Павла VI було розпочато процес беатифікації. Близько 30-ти років тривало збирання матеріалів і свідчень, підтверджуючих його святість, які попали до Ватикану аж у 1997 році.

В 2004 році Іван Павло ІІ підтвердив героїчність чеснот Отця Брохеро, а через вісім років Бенедикт XVI підтвердив справжність чудес, які трапляються за заступництвом аргентинського священика: одним із тих, хто досвідчив чуда зцілення був Ніколас Флорес, який внаслідок страшної автомобільної катастрофи перебував у стані коми, і залишився живим тільки завдяки молитвам про заступництво отця Хосе Габріеля.

14 вересня 2013 року в Аргентині на прохання Папи Франциска відбулася беатифікація отця Брохеро. Через два дні в розважанні під час молитви «Ангел Господній» Папа розповів про нового блаженного, котрий «керований любов’ю Христа, цілком присвятив себе своїй пастві, аби своїм великим милосердям і наполегливістю всіх привести до Божого Царства».

«Я прагну розділити радість аргентинської Церкви з приводу беатифікації зразкового пастиря, котрий верхи на мулі невтомно перетинав безлюдні дороги своєї парафії, шукаючи один за одним домівки людей, що залишилися вірними, щоб привести їх до Бога. Просімо Христа, за заступництвом нового святого, аби якомога більше священиків, наслідуючи отця Брохеро, віддавали свої життя служінню євангелізації, аби стояли на колінах перед Хрестом, але також несли всюди любов і милосердя Бога» – додав Папа Франциск.

Перший святий з Аргентини

Спомин Отця Брохеро святкується 16 березня. Це перший святий, що народився і помер в Аргентині – на додаток був беатифікованим і канонізованим Папою Франциском, першим Папою Римським, що походить з тієї ж країни.

середа, 19 жовтня 2016 р.

19.10.2016р. Б. / Розпочалася серія формаційних зустрічей для членів парафіяльних рад

Комісія УГКЦ у справах мирян 17 жовтня 2016 року розпочала серію формаційних зустрічей для членів парафіяльних рад і паламарів, дяків, старших братів і сестриць, лідерів мирянських спільнот в єпархіях та екзархатах Києво-Галицького Верховного Архиєпископства.

Серед пропонованих тем для зустрічей є природа та місія парафії, основи пасторального та економічного планування, джерела християнського служіння, управління дарами. Попередньо заплановано 57 формаційних зустрічей для пʼяти аудиторій: паламарів, дяків, скарбників, старших братів і сестриць, лідерів мирянських спільнот.

Перша така зустріч відбулася 17 жовтня в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії, у м. Трускавці, де зібралося близько 150 дяків. До їхньої уваги запропоновано тему біблійного аспекту дяківського служіння та мирянського служіння в УГКЦ. До присутніх звернувся владика Григорій (Комар), Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицький.

Цими зустрічами Комісія УГКЦ у справах мирян прагне допомогти парафіяльним громадам у реалізації стратегії Церкви «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», а саме посприяти створенню парафіяльних рад і розпочати духовну формацію її членів.

Пригадаємо, що напередодні Комісія видала посібник для формації членів парафіяльних рад «Ідіть і ви в мій виноградник». У ньому зібрані всі необхідні матеріали, які можуть стати добрим інструментом для створення парафіяльної ради, для початкової формації її членів, для перших зустрічей, спроб пасторального та економічного планування.

Ольга Сорока

вівторок, 18 жовтня 2016 р.

18.10.2016р. Б. / Важкі питання. Що робити, коли в некатолицькій країні немає куди піти на Службу?

ПИТАННЯ: Якщо ми проводимо відпустку в некатолицьких країні, і до найближчої католицької церкви далеко, чи звільняємося ми від обов'язкової участі в недільній Літургії?

ВІДПОВІДЬ: Для початку процитуємо приписи канонічного права (кан. 1248) з цього питання: «Припис брати участь в Літургії виконує той, хто бере участь у ній в будь-якому місці, де вона відбувається за католицьким обрядом, або в сам святковий день, або ввечері попереднього дня. Якщо через відсутність священнослужителя чи з іншої вагомої причини участь в Євхаристії є неможливою, то вірним настійно рекомендується брати участь в Літургії слова, яка відбувається в парафіяльній церкві або в іншому священному місці згідно з приписами єпархіального єпископа, або протягом належного часу віддаватися молитві: особисто, в сім'ї або, якщо це зручно, на зібранні декількох сімей».

Канонічне право говорить, що участь в Євхаристії може бути неможливою через відсутність священнослужителя і «по іншій вагомій причині». Такою причиною під час канікул в некатолицькій країні є віддаленість церкви.

Зазвичай питання і сумніви відносяться саме до інтерпретації цих «вагомих причин»: яку відстань вважати вагомою причиною, а яка не буде достатнім «виправданням»?

Деякі богослови зараховують до таких вагомих причин годину ходьби до найближчої церкви, коли мова йде про здорових людей, і навіть менше, - для людей з проблемами здоров'я та літніх.

Якщо найближча церква знаходиться на значній відстані від місця перебування, то віруючий звільняється від участі в Літургії. Але він не звільняється від обов'язку святкувати День Господній. Тому Кодекс канонічного права додає рекомендацію віддаватися особистій або сімейній молитві - «протягом належного часу». Це не стільки припис, скільки потреба душі, яка бажає насичуватися Словом Божим і присутністю Бога. Всі ми часто повторюємо досвід Давида: (Пс 28,1): «До тебе, Господи, взиваю: твердиня моя! не будь мовчазний для мене, щоб при мовчанні Твоєму я не став подібний до тих, що сходять у могилу».

Якщо на доступній відстані немає католицького храму, то особистій або спільній молитві можна присвятити стільки ж часу, скільки б тривала недільна Літургія. Ця молитва може складатися з літургійних читань дня, які легко можна знайти в Інтернеті, з роздумів над Словом Божим; потім можна прочитати Розарій, уважно споглядаючи кожну таємницю в світлі того місця, де ми знаходимося, молитовно згадуючи про жителів цього місця і про наших близьких. Таким чином ми віддамо належне Дню Господньому молитвою, плідною для Церкви і для всього світу.

понеділок, 17 жовтня 2016 р.

17.10.2016р. Б. / У Києві розпочинають «Християнські курси для вагітних “Дар життя”»

«Дар життя». Під таким гаслом при храмі Святого Миколи Доброго УГКЦ у Києві, будуть проводити на постійній основі християнські курси для вагітних.

Як розповідає керівник проекту Діана Ільницька, такі курси допоможуть зрозуміти процеси перебігу вагітності та етапи розвитку малюка. За її словами відповідальні батьки зможуть краще підготуватися до пологів, дізнатися про те, як годувати та доглядати за немовлям: «Дев’ять місяців очікування на народження дитини, можуть стати для матері часом особливого спілкування з Богом Творцем. В роздумах та молитві вагітна жінка глибше розуміє свій стан. Ми дуже хочемо щоб цей час був корисний і для чоловіків. Дуже важливо, щоб поруч мами на заняттях, були й татусі, це допоможе їм швидше зблизитися з малюком», – зазначила п. Діана.

Дорогі майбутні батьки, з радістю повідомляємо про відкриття «Християнських курсів для вагітних «Дар життя»», запрошуємо до участі всіх зацікавлених та відповідальних батьків.

Початок занять буде анонсовано на сторінці «Християнських курсів для вагітних «Дар життя»» в соціальній мережі фейсбук, а також на сайті Київської архиєпархії.

Заняття будуть проходи щотижня в храмі Миколи Доброго УГКЦ на Подолі у Києві. Тематика відповідатиме основним блокам: Вагітність, підготовка до пологів, післяпологовий період, грудне вигодовування, догляд за малюком. В перерві між годинами буде вивчення дихальних вправ, які допоможуть організму пристосуватися до нових потреб. Кожне заняття буде починатися з молитви та закінчуватися читаннями фрагментів зі Святого Письма. Також батьки матимуть особливу можливість дізнатися все про Тайну Хрещення.

Ви можете зареєструватися вже сьогодні та дізнатися більше деталей за номером: (063)-618-59-67. Чекаємо також в команду всіх охочих допомогти. Передусім потрібні лектори, координатори проектів, фотограф, дизайнер, програміст, та просто волонтери.

Особливо закликаємо до співпраці лекторів акушерів-генікологів, практикуючих мам та спеціалістів готових допомогти в організації лекцій.

Джерело:    Воїни Христа Царя

субота, 15 жовтня 2016 р.

15.10.2016р. Б. / Містичка з характером - свята Тереза Авільська, Діва і Вчитель Церкви

Історія життя і шлях до святості святої Терези від Ісуса, яку Церква згадує 15 серпня, є напрочуд захопливим, динамічним, а подекуди сповнений суперечливостей.

Коли брат Йоан намалював портрет 61-річної Терези, то у відповідь почув: «Хай тобі Бог пробачить, брате Йоане! Ти намалював мене негарну і плаксиву».

Висока, дуже гарна в молодості, вона навіть у літньому віці виглядала досить добре - нотує її духівник і біограф отець Франциск Рібера. А сама Тереза визнає: «Я хотіла подобатися, виглядати завжди привабливо, дуже дбала за руками, волоссям, користувалася парфумами».

Семирічна Тереза разом зі своїм старшим братом втікає з дому і вирушає до країни маврів, щоби загинути за для Христа. Малих «мучеників» зустрічає в дорозі дядько і повертає до дому. У віці 20 років Тереза проти волі батька вступає до монастиря Втілення в Авілі. Приймає ім'я Тереза від Ісуса. Але за короткий час дівчина тяжко захворіла і… вмирає. Для неї вже викопана могила. Але після чотирьох днів летаргічного сну дівчина повертається до життя, хоча різні хвороби будуть її турбувати до кінця життя.

Протягом наступних двадцяти років вона живе як побожна монахиня, але весь час відчуває, що щось не так. Дратує її пануючий в монастирі хаос. "Я прагнула бути дуже любленою всіма", - визнає вона. Її природжена привабливість, інтелігентність, веселість спричиняються до того, що в монастирі без клаузури, дівчина весь час має навколо себе приятелів, прихильників. Я «хотіла поєднати духовне життя з утіхами, уподобання з чуттєвими розвагами. У результаті: я ані Богом не тішилася, і не мала задоволення від світу». І Тереза припиняє молитися.

Навернення приходить після двадцяти років життя в монастирі. Терезу зворушив святий Августин
своєю «Сповіддю». А перед привезеним в каплицю образом розіп`ятого Христа вона бачить свою гріховність. І ось Тереза народжується заново. Від цієї хвилини вона віддає себе повністю Господу. Але це не значить, що вона почала жити як пустельник. Надалі товаришує з різними людьми, весь час легко прив'язується до своїх духівників, однак, жодне почуття не змагається вже з любов'ю до Бога. І в якийсь з моментів починає бачити містичні видіння.Свята Тереза є містичкою, але і чинною жінкою. Шукає більш суворих життєвих умов, сприяючих глибшій молитві. Вона спирається на власні досвідчення, засновує перший монастир за новими кармелітськими правилами. Зустрічає опір як з боку церковної влади, так і з боку самих монахинь. Її прослуховувала інквізиція. Але й надалі вона робить своє. Разом зі святим Йоаном від Хреста засновує  монастирі. Загалом їх виникне 33. Багато пише. Її трактати стануть класикою містичної літератури. Папа Павло VI проголосить її першою жінкою Вчителем Церкви. У її бревіарії натрапили на закладинку з наступними словами: «Нехай ніщо тебе не засмучує, хай ніщо тебе не страшить, все минає, але Бог незмінний. Терпінням ти досягнеш всього; тому, хто посів Бога, нічого не бракує. Самого Бога вистачить. Solo Dios basta!».

Хронологія життя св. Терези Авільської

1 етап - Життя в рідному домі (20 років, 1515-1535 рр.)
28.03.1515 р. – Народження Терези де Аумади
1522 р. - Маючи 7 років, Тереза з братом Родриго намагалася втекти до краю маврів, щоб померти в ім’я Христа.
1928 р. – Помирає мати Терези, маючи 33 роки. Терезі було 13 років.
1531 р. – Тереза розпочинає навчання в монастирі Матері Божої Ласкавої.

2 етап  - Життя в монастирі Втілення в Авілі (27 років, 1535-1562 рр.)
02.11.1535 р. – Вступ до Кармелю в Авілі.
1538 р. - Тереза починає важко хворіти.
1558-1560 рр. – Період частих об’явлень.
29.05.1559 р. – Перше розумове об’явлення (КЖ 27,2).
25.01.1560 р. – Видіння Христа – людини (КЖ 28,3).
1560 р. – Пробиття серця. Видіння пекла (Ж 32,9). Тереза складає обіт - чинити завжди як найдосконаліше.

3 етап - Реформа (27 років, 1562-1582 рр.)
24.07.1562 р. – Початок фундації монастиря св. Йосипа і реформи в авільському монастирі.
1563 р. – Тереза отримує від провінціала дозвіл на перебудову в монастирі св. Йосипа.
23.04.1563 р. – М. Марія від Ісуса (Yepes) з Гранади засновує монастир в Алькала де Енарес.
20.04.1564 р. – Вибрано на генерала о. Йоана Баптиста Россі (Рубео).
1965 р. –Тереза закінчила другу редакцію книги «Життя» і починає писати «Шлях досконалості»
1966 р. – О. Альфонс розповідає Терезі і її сестрам про сумну долю індійців в Америці.
1967 р., квітень – Зустріч з генералом о. Рубео.
27.04.1567 р. – О. Рубео дозволяє засновувати реформовані монастирі в Кастилії.
10.08.1567 р. -  Дозвіл на заснування двох чоловічих реформованих монастирів.
15.08.1567 р. – Заснування монастиря св. Йосипа в Медіна дель Кампо. Настоятель чоловічого монастиря в Медіна дель Кампо о. Антоній хоче долучитись до реформи.
1567 р., початок жовтня – Зустріч з о. Йоаном від св. Матея (Йоаном від Хреста).
03.04.1568 р. - По дорозі до фундації в Малагон Тереза відвідує монастир в Алкалі і залишає там свої конституції.
11.04.1568 р. – Фундація в Малагоні.
15.08.1568 р. – Тереза забирає з собою Йоана від Хреста у фундацію в Валладоліді під назвою Непорочного Зачаття ПДМ.
28.11.1568 р. – Фундація в Дуруелло у І неділю Адвенту. Мешкають там 3-є братів: о. Антоній від Ісуса, о. Йоан від Хреста, бр. Йосип від Хреста.
14.05.1569 р. – Фундація св. Йосипа в Толедо. В Мадриді в палаці Елеонори Маскаренас Тереза заохочує до реформи о. Маріано і брата Йоана.
09.07.1569 р. – Фундація монастиря сестер Матері Доброї Ради в Пастрані в палаці княгині Еболі.
13.07.1569 р. – Фундація монастиря братів під назвою св. Петра в Пастрані.
11.06.1570 р. –  Урочистий перехід босих кармелітів з Дуруелло до Мансера де Абахо до дому, який пожертвував дон Луїс де Толедо.
01.11.1570 р. –  Фундація сестер в Саламанці під назвою св. Йосипа.
01.11.1570 р. –  Прийняття дому в Алькала де Енарес, призначеного на колегіумі кармелітів босих під назвою св. Кирила.
25.01.1571 р. – Фундація під назвою Благовіщення ПДМ в Альба де Тормес.
06.01.1571 р. – О. Рубео дозволяє засновувати монастирі кармелітів босих без обмеження місцем. Сестри в Медіна дель Кампо вибирають Терезу настоятелькою.
06.10.1571 р. –  Апостольський візитатор призначає Терезу настоятелькою монастиря Втілення в Авілі.
25.03.1572 р. – О. Граціан приймає габіт в Пастрані. Фундація братів в Альтоміра.
01.04.1572 р. – Фундація братів в Ла Рода.
1572 р., серпень - Йоана від Хреста Тереза спроваджує в Авілу, як сповідника сестер в монастирі Втілення.
1573р. – Тереза закінчує «Шлях досконалості» і розпочинає «Книгу фундацій».
18.05.1573 р. – Фундація братів в Гранаді.
29.06.1573 р. - Фундація братів в Пенуелі.
31.07.1573 р.- Неспокій в монастирі сестер в Пастрані, спричинений вступом до нього княгині Еболі з її дивацтвами.
19.03.1574 р. – Фундація сестер під назвою св. Йосипа в Сеговії.
01-07.04.1574 р. – Сестри вночі перебираються з Пастрани до Сеговії.
06.10.1574 р. – Вибір Терези настоятелькою в монастирі Втілення, на що не погоджується візитатор. Тереза переїжджає до монастиря св. Йосипа. Фундація братів в Севіллі. Заснування пустельні Лос Ремедіос.
24.02.1575 р. - Фундація в Беас. Зустріч з о. Граціаном.
29.05.1575 р. – Фундація в Севіллі. Боротьба між кармелітами та босими кармелітами. Генеральна Капітула засудила діяльність босих і заборонила нові фундації.
1576 р. - Тереза в Севіллі. Терезу слухають перед інквізицією. Вона пише звіт для о. Родрига Альвареза. Інквізиція дає позитивну оцінку її книги «Життя».
01.01.1576 р. - Вислана Терезою Анна від св. Альберта відкриває фундацію св. Йосипа в Каравака.
03.04.1576 р. – Сестри переходять до нового монастиря в Севіллі.
03-24.04.1576 р. – Тереза в дорозі до Толедо.
14.11.1576 р. – Тереза закінчила книгу «Фундації». Пізніше дописує про нові фундації. Тривають непорозуміння між кармелітами та босими кармелітами. Фундація братів в Ель Кальваріо.
02.06.1577 р. - В Толедо Тереза починає писати «Внутрішній замок».
1577 р., липень – Переїзд до Авіли.
07.10.1577 р. – Терезу вибирають настоятелькою в монастирі Втілення. Провінціал заборонив це рішення з подачі о. Тостадо, Генерального вікарія в Іспанії.
29.11.1577 р. – Тереза закінчує «Внутрішній замок».
03-04.12.1577 р. – Ув’язнення Йоана від Хреста і перевезення його до Толедо.
24.12.1577 р. – Тереза падає і ламає ліву руку. Помирає Нунцій Ормането і призначають неприхильного реформі Філіпа Сега, який прибуває 29.08.1577 р.
27.07.1578 р. – Нунцій Філіп Сега видає «контрбреве», відбирає в о. Граціанові всю владу. 
09.08.1578 р. – Король анулює «контрбреве» нунція.
04.09.1578 р. – Помирає генерал о. Рубео.
16.10.1578 р. – Нунцій видає розпорядження, щоб всі босі кармеліти в Кастилії та Андалусії були підпорядковані кармелітам.
15.08.1578 р. – Йоан від Хреста втікає з в’язниці.
01.04.1579 р. – Під натиском короля, нунцій анулює попередній наказ і призначає провінціальним вікарієм босих кармелітів о. Ангела де Салазара. Він звільняє Терезу від примусового перебування в одному монастирі і дозволяє подальшу діяльність.
21.02.1580 р. – Фундація в Віллануеве де ла Йара.
22.05.1580 р. – Генеральна Капітула вибирає генералом о. Йоана Хрестителя Каффардо.
22.06.1580 р. – Вибрано делегатом босих кармелітів о. Йоана від Ісуса. О. Яків від Святої Трійці їде до Папи і отримує від Григорія XIII бреве „Piaconsideratione”, яке дозволяє розділитись кармелітам і босим кармелітам.
29.12.1580 р. – Фундація в Паленції.  
1581 р. – О. Йоан де лас Гуевас (ОР) зібрав Капітулу босих кармелітів в Алькала де Енарес. Вибрано провінціала: о. Граціана та дефініторів: о. Миколая Дорію, о. Антонія від Ісуса, о. Йоана від Хреста, о. Габрієля від Внебовзяття.
13.03.1581 р. – Затверджено конституцію сестер.
14.04.1581 р. – Фундація в Соріа.
10.11.1581 р. – Терезу вибирають настоятелькою в монастирі св. Йосипа в Авілі.
01.04.1581 р. – Фундація братів в Валладоліді. Фундація братів в Саламанці.
21.01.1582 р. – На інтервенцію Йоана від Хреста і за дорученням Терези м. Анна від Ісуса з Беас засновує монастир сестер в Гранаді. Брати засновують монастир в Лісабоні. Йоан від Хреста закінчив «Сходження на гору Кармель» і розпочав писати «Темну ніч».
19.04.1582 р. – Фундація в Бургос.
26.07.1982 р. – Тереза хвора виїжджає з Бургоса через Паленцію та Валладолід до Авіли. За наказом о. Антонія вдається до Альба де Тормес.
20.09.1582 р. - Тереза прибуває до Альба де Тормес.
04.10.1582 р. – Тереза помирає маючи 67 років 6 місяців та 7 днів.
15.10.1582 р. – Похорон відбувся наступного дня, 5 жовтня. Однак якраз відбувалася зміна календаря і цей день був 15 жовтня.

Посмертні події
1583 р. – Першодрук «Шляху досконалості» в Евора.
1584 р. – О. Граціан відкриває гроб Терези і знаходить її тіло нетлінним.
18.10.1585 р. – Капітула в Пастрані вирішує перевезти її тіло до Авіли.
15.11.1585 р. - Тіло Терези перенесено до Авіли.
1586 р. –Сикст V видає бреве і наказує повернути тіло Терези до Альба де Тормес.
23.08.1586 р. – Тіло Терези перенесено назад до Альба де Тормес.
1591 р. - Єпископ Саламанки Єронімо Манрігуе проводить канонічне дослідження тіла Терези і виймають з нетлінного тіла серце.
1614 р. – Проголошення Терези блаженною.
12.03.1622 р. – Григорій XIII оголошує Терезу святою разом з Ігнатієм Лойолою, Франциском Ксаверієм, Филипом Нері та Ізидором Орачем.
27.09.1970 р. - Терезу оголошено Вчителем Церкви.

пʼятниця, 14 жовтня 2016 р.

14.10.2016р. Б. / Владика Володимир (Груца): Покута – не покарання, а Божа педагогіка (+VIDEO)

Покута – не покарання, а своєрідна педагогіка і, навіть більше, медицина для людини. Я дуже часто Сповідь порівнюю із візитом до лікаря. Ми йдемо до лікаря, коли є хворими, відчуваємо біль, почуваємося недобре. Лікар нас тоді приймає, слухає, дає поради. Лікар чистить нашу рану і наказує протягом певного часу цю рану промивати. А що є промиванням рани? Хіба це покарання? Ні. Це медицина, аби ця рана загоїлася.

Сказав владика Володимир (Груца), Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, 13 жовтня в програмі "Відкрита Церква. Діалоги" на Живому ТБ.

На його думку, покута – це медицина, яка спричиняється до зцілення ран людини. Бо Сповідь прощає гріхи й  корінь гріха викорінюється, але залишається рана. «Часом людина може думати, що Бог їй не простив, бо їй не полегшало. Чому? Бо рана ще не загоїлася. І навіть, коли рана загоюється, може лишитися знак, який буде їй пригадувати неприємні моменти з життя», - пояснив єпископ.  За його словами, Христос ніс хрест за нас і вже відпокутував всі гріхи за нас, а ми це приймаємо, або не приймаємо в нашому житті. «Покута – не покарання, а Божа педагогіка для нас», - підсумував він.



четвер, 13 жовтня 2016 р.

13.10.2016р. Б. / Сестри Служебниці запрошують на реколекції до Реколекційного центру Преподобної Йосафати Гордашевської в Надвірні

Сестри Служебниці запрошують на реколекції до Реколекційного центру Преподобної Йосафати Гордашевської в Надвірні.

Розклад:
21-23 жовтня 2016 р. - реколекції для дівчат
13-16 жовтня 2016 р.- реколекції для мирян - Боже Слово в житті християнина, фундамент
15-18 грудня 2016 р. - реколекції для мирян - Євангеліє від Матея, Марка


Чекаємо за адресою:
вул. Шевченка, 9
78400 м. Надвірна
Івано-Франківська обл.
http://www.rekoldim.com/

Контактні телефони:
с. Емілія 067 736 94 45
с. Любомира 096 048 67 84
Монастир (03475) 2-30-45

Попередня реєстрація обов’язкова!

середа, 12 жовтня 2016 р.

12.10.2016р. Б. / Коли дозволяється стриманість у шлюбі при відсутності дітей?

ПИТАННЯ:   Коли допускається стриманість у шлюбі при відсутності дітей?

ВІДПОВІДЬ:
Природні методи планування сім'ї - єдино допустимий спосіб планування для подружжя-християн - передбачають більш-менш тривалі періоди стриманості, коли чоловік і жінка, бажаючи відповідально підійти до народження дітей, відкладають зачаття, утримуючись в сприятливі для зачаття дні.

Це стосується як подружжя, у яких вже є діти, так і подружжя, які хочуть відкласти зачаття первістка при наявності обґрунтованих причин. Але вони повинні випробувати себе і переконатися, що таке бажання не було продиктовано егоїстичними мотивами, а є проявом відповідального батьківства. У контексті відповідального батьківства та материнства подружжя може вдаватися до періодичної стриманості або використання періодів неплідності. Є й ситуації, коли подружжя з вагомих причин змушені повністю відмовитися від дітонародження, наприклад, через серйозну хворобу: тоді вони теж повинні утримуватися. До таких випадків належать, наприклад, ВІЛ, генетичні захворювання,  з великим ризиком їхньої передачі потомству, захворювання, при яких подружні стосунки завдали б шкоди здоров'ю.

Утримання допускається і за взаємною згодою. В історії християнства і в історії святості були і подружні пари, які приймали рішення жити в повному утриманні, так як живуть монахи, підтримуючи один одного взаємною повагою і любов'ю.

вівторок, 11 жовтня 2016 р.

11.10.2016р. Б. / Повчання Святого Іоана Золотоустого про молитву і духовну тверезість

Повчання Святого Йоана Золотоустого про молитву і духовну тверезість

Господь заповідає не лише прощати тому, хто обкрадає тебе і займається лихварством, а ще й каже любити його як найсильніше та щиро. Бо це, саме це бажаючи прищепити, сказав Він: «Моліться за тих, що вас зневажають» (Лк. 6, 28) — що ми зазвичай робимо для тих, кого сильно любимо. Так Христос заповів молитися за кривдників — ми ж засідки їм влаштовуємо; і, отримавши наказ благословляти тих, що нас клянуть, закидуємо їх тисячами проклять.

Молитва — це велика зброя, невичерпний скарб, багатство, що ніколи не зміліє, супокійне пристановище, несхитний затишок і корінь незліченних благ; і джерело, і матір є молитва: вона могутніша за саму царську владу. Молитвою ж я називаю не будь-яку, не недбалу і розсіяну, а полум’яну й многотрудну, що виходить зі зболеної душі й глибоко зосередженого ума. Лишень така молитва сходить до неба.

Сила молитви гасила силу вогню, приборкувала розлючених левів, припиняла боротьбу, відчиняла небесні ворота, розривала узи смерти, проганяла геть недуги, відбивала напади, рятувала міста від землетрусу, відвертала й удари, що спостигали згори, і замовляння, що готували людям, і взагалі усілякі біди. Під молитвою ж розумію не те, що на вустах, а те, що виходить із глибини серця. Бо як дерева, що пустили коріння глибоко в землю, не падають і не валяться, які б сильні вітри не нападали на них, бо коріння міцно тримає їх у землі, так і молитви, що їх із глибини серця засилають, закорінившись там, безпечно простираються вгору, не зазнаючи перепон у своєму напрямку від жодних нападів помислів. Тому й пророк каже: «Із глибини взивав я до тебе, Господи» (Пс. 129, 1).

Правість і чистоту життя ніщо не може так встановити й утвердити, як часта присутність тут, у храмі, і старанне слухання слова Божого. Бо що пожива для тіла, те для душі повчання у божественних словах. Однак «не тільки хлібом живе людина, але всім, що виходить з уст Господніх» (Втор. 8, 3). Тому й непричащання цієї трапези спричинює своєрідний голод. І Бог погрожує ним і наводить його як покарання: «Я пошлю на землю голод; не голод за хлібом, не спрагу за водою, лише за слуханням слова Господнього» (Ам. 8, 11).

Молися повсякчас; але, молячись, не нудьгуй і не лінуйся просити милости в Бога Чоловіколюбця, і Він не полишить тебе за твою невідступність, але простить тобі твої гріхи й дасть тобі те, про що просиш. Коли, молячись, буде тебе почуто, перебувай у молитві, дякуючи (за милість); а якщо не буде тебе почуто, перебувай у молитві, щоб було тебе почуто. Не кажи: багато я молився, а не був вислуханий, — бо й це часто буває для твоєї ж користи. Знає Бог, що ти ледащо й поблажливий до себе, і якщо одержиш те, про що просиш, підеш та й не молитимешся більше. Чому відкладає тебе вислухати? Аби, коли маєш потребу, змусити тебе частіше з Ним бесідувати й провадити час у молитві. Тож перебувай у молитві й не допускай, аби тобі в ній розлінитися. Молитва, любий, може багато, тому розпочинай її не як якусь мізерну справу.

Згрішив? Увійди в храм і загладь свій гріх (покаянням). Скільки разів упадеш на торжищі, щоразу підведешся; так і скільки разів згрішиш, квапся покаятися, не допускай зневіри. Ще згрішиш — ще покайся. Не опускай рук і не відпадай від надії отримати належні нам блага. Нехай ти вже й старець та й згрішив — іди в храм і покайся. Тут лічниця, а не суд, тут не муки за гріхи накладають, а відпускають гріхи. Богові єдиному скажи свій гріх: «Проти Тебе єдиного згрішив і лукаве перед Тобою вчинив я» (Пс. 50, 6), — і відпуститься тобі гріх твій.

Без Божої тайнодії і милости нічого доброго не увійде до наших душ. Божа ж тайнодія сходить на наші труди й суттєво їх полегшує, коли Він бачить, що ми любимо молитву, часто звертаємося до Бога з проханнями й відтоді очікуємо, що зійде на нас усіляке благо. Тому коли я бачу такого, що не любить молитви й не має теплого і сильного до неї нахилу, то з цього буває для мене явним, що цей чоловік нічого шляхетного й високого не має у своїй душі. А коли бачу того, що ненаситно хапається за богослуження й опущення частої молитви вважає за одну з найбільших втрат і кривд, то запевнююсь, що він є вірний подвижник всілякої чесноти і храм Божий. Бо якщо «одягу мужа, а в зубах усміх і хода чоловіка — оповідають, хто він» (Сир. 19,30), — за словом Премудрого, що більше молитва і служіння Богові є знаком усілякої Праведности, оскільки є духовним і божественним одіянням, що приносить нашим помислам велику окрасу й чарівність, благовлаштовує життя кожного, не допускає тримати в умі щось недоречне й негідне, заохочує до благоговіння перед Богом і поважає честь, якою Він благоволив ушанувати нас, навчає відвертатися від усякого забобонного пророкування, проганяє сороміцькі й пусті помисли і налаштовує душу кожного погорджувати тілесні насолоди. Цю єдину гордість пристало мати тим, що почитають Христа, — не бути рабом нічого сороміцького, а пильнувати свою душу у свободі від усього в непорочнім житті.

Може, хтось із ледачих і не охочих старанно та ретельно молитися надумає виправдовуватися словами самого Господа: «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! — ввійде в Царство Небесне, лиш той, хто чинить волю Отця мого, що на небі» (Мт. 7, 21). Скажу на це, що якби я вважав саму молитву достатньою для спасіння, то хтось інший слушно міг би використати ці слова проти мене. Але оскільки я кажу, що молитва є голова всіх чеснот, корінь і основа спасительного життя, то нехай ніхто не прикриває такими словами своєї ледачости до молитви. Ні сама доброчесність без інших чеснот не може спасти, ні турбота про вбогих, ані доброта чи й жодне з інших похвальних діл. Потрібно ж, щоб усі чесноти стеклися в нашу душу, а молитва щоб лежала як корінь і основа під ними. Як в кораблі і в домі нижні частини роблять міцними й суцільними, так і наше життя зміцнюють молитви, а без них нічого доброго й спасенного в нас немає. Тому апостол Павло наполегливо велить нам пильнувати молитву: «Будьте постійні в молитві, пильнуючи в ній із подякою» (Кол. 4, 2), і в іншому місці: «Моліться без перерви. За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі» (1 Сол. 5, 17), і ще: «Усякою молитвою і благанням моліться у будь-який час духом, і дбайте про це саме з повною постійністю і благанням…» (Еф. 6, 18). Так багатьма божественними словами благає нас у молитві цей апостольський очільник. Тому нам, його учням, слід із молитвою прямувати шляхом нашого життя й частіше зрошувати й напувати нею свою душу, бо всі ми маємо в ній потребу не менше, ніж дерева у воді. Ні вони не можуть плодоносити, якщо не питимуть своїм корінням воду, ані ми — виточувати многоцінні плоди благочестя, якщо не напуватимемося молитвами.

У пророчих видіннях ангели постають такими, що з великим страхом приносять свої похвальні пісні Владиці сущого: вони з великого благоговіння покривають свої руки й ноги, а коли потрібно літати, звершують це з великим трепетом. У цьому приклад і урок, як і нам слід звершувати свої молитви.

Під час молитви пристало нам забувати свою людську природу і, проймаючись до Бога теплим устремлінням, разом із благоговійним страхом не бачити нічого сущого внизу, а думати, що стоїмо посеред ангелів і звершуємо однакову з ними службу Всевишньому Богові.

Усі інші атрибути в нас і в ангелів, як ось: природа, образ буття, мудрість, знання й усе, що б ти не заторкнув, — різні, а молитва є спільне діло ангелів і людей, і тут немає нічого між ними й нами (один хор). Але хто якнайстаранніше дбає про молитву й про устремління серця до Бога, той скоро уподібниться до них і в знанні, й у мудрості, і в шляхетності, й у способі життя.

Без співдії Святого Духа людина не може належно провадити божественної бесіди, тому насамперед треба молитися, щоб Його благодать перебувала з нами й сходила на наш молитовний труд, коли входимо до церкви або вдома до нашої комірчини, щоб вклякнути й піднести Богові наші молитви та моління. Коли ж упевнишся, що, звершуючи молитви, ти й з Богом бесідуєш, і приймаєш співдію Святого Духа, то вже ніяк не допустиш, щоб диявол мав доступ до твоєї душі, освяченої Духом.

Бажаючи привернути людей до молитви і явити нашим душам те, наскільки великим благом є молитва, Христос Господь уводить такого ось суддю, злого й жорстокого, що сорому перед людьми позбувся й страх Божий прогнав із душі. Достатньо би було запропонувати особу правдиву й милостиву й, порівнявши її правдивість з Божим чоловіколюб’ям, через це показати силу молитви. Бо якщо добрий і лагідний чоловік милостиво приймає тих, що звертаються до нього з проханням, то ж чи не тим більше Бог, велич чоловіколюбства якого не лише підноситься понад наш ум, але й незбагненна й для самих ангелів. Отож, кажу, достатньо було запропонувати особу судді — праведного, проте Господь уводить суддю жорстокого, нечестивого, нелюдського, кажучи при цьому, що й він, у всіх випадках, являючи непогамовну лють, не дотримував цього характеру перед наполегливим і невідступним проханням і постав тут благим і лагідним. Заради чого ж так сказав Господь? Аби ти затямив, що прохання й моління навіть зле єство легко робить добрим і милостивим, і щоб таким чином ні для кого вже не залишалася невідомою сила молитви. Для цього Він, поставивши вдову перед найлютішим суддею і показавши його не за властивим йому характером чоловіколюбним, від нього, злого, переносить слово до свого Отця, благого, лагідного, чоловіколюбного, що перевищує беззаконня, прощає многі гріхи, Того, що перетерпів хулу, того, що бачить поклоніння демонам і за образу свою й свого Сина не мститься. Він, що зніс хулу, так лагідно зносить своїх кривдників. Тож коли ми з належним страхом припадемо до Нього, чи не помилує Він нас скоро й усещедро? Слухайте, що каже Господь: «Хоч я Бога не боюся і людей не соромлюся, але тому, що ця вдова мені надокучає, я її обороню» (Лк. 18, 4-5). Якщо вдова, припадаючи, жорстокого зробила таким лагідним, то чого ж можемо не очікувати від чоловіколюбного Бога ми, припадаючи до Нього?

Молився Ісаак, щоб позбулася бездітности Ревека, дружина його, і вислухав Бог Ісаака (Бут. 25, 21). Не думай, що тільки-но Ісаак призвав Бога, Той одразу вислухав його. Ні, багато часу збігло, коли він молився про це. Двадцять років молився Ісаак. Сорок років мав він, коли одружився з Ревекою (20), а коли народилися в нього діти, — шістдесят. Двадцять років Ревека була бездітною, й увесь цей час Ісаак молився Богові. Отож, чи не соромно нам, чи на варто нам закривати свої обличчя, бачачи, як праведник двадцять літ терпить у молитві й не відступає, а ми після першої чи другої молитви часто нудьгуємо й наважуємося бути невдоволеними, бо нас не почуто? Та й при тім він мав до Бога велику сміливість й усе ж таки не нарікав на те, що відкладено дарування, а терпляче очікував на нього. Ми ж, завалені численними гріхами, живучи з лукавим сумлінням, ні разу не благовгодивши Господеві, якщо не вислухає нас швидше, ніж ми попросимо, втрачаємо терпець, падаємо духом і полишаємо молитву. Тому й виходимо звідси з порожніми руками. Хто ж із нас двадцять років молився Богові про щось, чи хоча б якихось двадцять місяців?

Молитва є велика зброя, велика огорожа, великий скарб і велике пристановище, безпечне прибіжище, тільки якщо тверезо приступаємо до Владики, звідусюди зібравши свій ум, в такому настрої стаємо перед Ним, не допускаючи ворогові нашого спасіння прокрастися до нас. Бо він, знаючи, що в цей час ми, висповідавшись зі своїх гріхів і показавши лікареві свої рани, можемо отримати досконале лікування, нападає на нас сильніше й вдається до всіляких хитрощів, щоб відбити нас від молитви й вкинути у недбалість і розсіяння. Тому, благаю вас, будемо тверезитися і, знаючи підступи ворога, найбільше в цей час старатися відбивати їх, немовби бачачи його присутнім перед своїми очима, відкидаючи всілякий помисел, що бентежить наш ум, всеціло підносячись вгору, чинячи наше моління справжньою молитвою, щоб не лише язик проказував слова молитви, але й ум товаришував із тим, що ми проказуємо. Якщо ж язик проказуватиме слова, а ум вештатиметься зовні, то переглядаючи домашні речі, то уявляючи справи торгів, то жодної не матимемо користи, а радше осудження. Апостол Павло вмовляє нас «молитися завжди в дусі всякою молитвою» (Еф. 6, 18), — не лише язиком, а в самій душі, духом. Нехай ваші моління будуть духовними, нехай тверезиться при цьому помисел й ум нехай простягається разом зі словами.

Велике благо — молитва. Якщо, розмовляючи з чеснотливою людиною, отримуємо немалу користь, то той, що сподобився розмовляти з Богом, яких благ тільки не отримає? Бо молитва є розмова з Богом. А що це так, послухай, що каже пророк: «Нехай буде до вподоби йому бесіда моя» (Пс. 103, 34), тобто розмова моя з Богом нехай буде Йому приємна.

Хіба ж не може Бог дарувати нам необхідне раніше, ніж ми попросимо в Нього? Але Він очікує на наше моління, щоб мати привід праведно сподобити нас Своєї особливої опіки.

Анна, матір Самуїла, окрилена любов’ю до Бога, піднесла ум свій до небес і, неначе б самого Бога споглядаючи, молилася Йому з усією теплотою. Що ж вона говорила? Спочатку нічого, але перед тим, як почати молитву, глибоко зітхала і зойкала та проливала потоки гарячих сліз. Як суха й тверда земля, зросившись і злагіднившись дощем, стає здатною принести плоди, так сталося і з тією жінкою. Злагіднена плачем душа породила сильну молитву: «В своїй журбі вона молилась до Господа й плакала гірко: «Господи Сил…» (1 Сам. 1, 10-11). Не одним призвала вона Його словом, а багатьма зверненими до Нього, являючи Йому свою любов і гарячу відданість. Саму ж молитву принесла болюча скорбота серця. Її скоро було вислухано, бо прохання її було написано якнайрозумніше. Такими зазвичай бувають молитви, що зроджені душею, яку розриває скорбота. Замість хартій був у жінки ум, замість пера язик, замість чорнила сльози. Чому й донині читаємо її прохання, бо письмо, що написане таким чорнилом, нетлінне.

Нічого немає рівного молитві, нічого немає сильнішого за віру. Те й те показала нам Анна. Бо, приступивши до Бога з цими дарами, вона отримала все, чого бажала: і природу свою безплідну виправила, і сорому бездітности позбулася, й зневагу своєї ревнивої пари відкинула й вдалася до великої відваги, коли з неплідного каменя пожала щедрий колос. Ви чули й знаєте, як вона молилася й просила, як ублагала й отримала, як народила, виховала й посвятила Богові свого Самуїла, отож не згрішить той, хто цю жінку назве матір“ю і батьком дитини. Її молитви, сльози й віра були початком народин, хоча й без сімени. Її наслідуймо, мужі, її наслідуйте й жінки. Ця жінка є вчителем для обох родів. Ті з вас, що безплідні, не споневірюйтеся, ті, що стали матерями, виховуйте дітей, як вона. Усі намагаймося наслідувати чеснотливе життя цієї жінки перед народженням дитини, віру під час народження й опіку після народження.

Про святу Анну написано, що під час молитви її вуста ворушилися, а слів не було чути. Це і є справжня молитва, коли голосіння походить з нутра, коли молитва виражається не тоном голосу, а устремлінням ума. Так і Мойсей молився, якому, коли він нічого не промовляв вустами, Бог сказав: «Чого голосиш до мене?» (Вих. 14, 15). Люди чують тільки цей чутний голос, а Бог ще перед тим чує, що сказано всередині. Тому можна, і не голосивши, бути почутому, і, ходячи по торжищу, якнайревніше молитися умом, і, сидячи з друзями чи що інше роблячи, голосним криком призивати Бога — тобто внутрішнім, — не виявляючи цього нікому з присутніх. Це тоді й робила свята Анна. «Голосу її не було чути» (1 Сам. 1, 13). Але Господь почув її. Таким був її внутрішній крик.

Чи мають силу молитви святих, чи вони зайві й непотрібні? Ні, не зайві, а мають велику силу, коли ти співдієш їм. Святий Петро воскресив Тавиту не самою своєю молитвою, а в силу її милостині. Таким чином молитва святих допомогла всім, кому співдіяла. Але так буває лише тут на землі, а там не так, — там твоє спасіння залежить лише від твоїх діл.

«Із глибини взивав я до Тебе, Господи» (Пс. 129, 1). Що означає «з глибини»?» Не просто вустами, не просто язиком: бо слова можуть проливатися й без думки, а з глибини серця, з великим старанням і ревністю, зі самих підвалин душі. Такі молитви мають велику силу й міць, не розсіюються і не хитаються, нехай навіть і диявол нападав би з великою сміливістю. Як міцне дерево, що доволі глибоко запустило в землю коріння й охопило її глибини, протистоїть усілякому поривові вітру, а дерево, що тримається на поверхні, хилиться за найменшого подуву, виривається з коренем і падає на землю, так само й молитви, що виходять з глибин душі, маючи там корінь, є міцні й неослабні та не хитаються, хоча б і приступили численні помисли й усі полчища диявола. А молитви, то сходять лише з вуст і язика, а не з глибини душі, не можуть навіть піднятися до Бога, оскільки серце непричетне до них. Хто так молиться, в того вуста видають звук, а серце й ум порожні.

Той, хто молиться від душі, ще поки отримає те, про що просить, уже дістає великі блага від самої дії молитви. Така молитва приборкує всі пристрасті, впокорює гнів, проганяє заздрість, пригнічує бажання, послаблює любов до житейських речей, приносить душі великий спокій, підіймається на саме небо. Як дощ, падаючи на твердий ґрунт, розпушує його, або як вогонь пом’якшує залізо, так гідна молитва сильніше за вогонь і краще за дощ пом’якшує й зрошує затверділу від пристрастей душу. Сама по собі душа є ніжна і вразлива, але як вода Дунаю часто кам’яніє від холоду, так і душа наша від гріха й безпечности твердне і стає каменем. Тому нам потрібно багато жару, щоб пом’якшити її затверділість. Це насамперед звершує молитва. Отож, коли починаєш молитися, то не тільки турбуйся, щоб отримати те, про що просиш, але щоб і душу свою вчинити кращою за посередництвом молитви.

«Ночами здіймайте руки ваші до святині» (Пс. 133, 2). Чому мовив він «ночами»? Бо хоче нас навчити, щоб ми не всю ніч витрачали на сон, і показати, що коли молитви бувають чистіші, тоді буває легшим ум і меншає турбот. Якщо ж уночі слід входити в святилище, то подумай, яке прощення може отримати той, хто й удома не звершує в цей час молитви. Пророк піднімає тебе з ложа й провадить до храму, заповідаючи проводити ніч у молитві, ти ж, навіть залишаючись удома, не робиш цього.

Що означає: «і перед ангелами буду співати Тобі» (Пс. 137, 1)? — Постараюся співати разом з ангелами, буду змагати з ними, ликувати разом з вишніми силами; хоча й інша в мене природа, усе ж намагатимуся старанністю зрівнятися з ними.

Ми особливо тоді буваємо вислухані, коли молитва наша благовгодна Богові. Отож від нас залежить, щоб ми були почуті. Коли ми просимо того, що Бог гідно може дати, коли просимо старанно, коли самі чинимо себе гідними отримати, тоді Він чує моління й подає те, що ми просимо.

«Поклонюся святому храмові Твоєму» (Пс. 137, 2). Не мала це чеснота, коли хто може заходити в храм і, заходячи, поклонятися з чистим сумлінням. Не в тім справа, щоб тільки ввійти в храм і прихилити коліна, а в тім, щоб увійти з ревною душею й уважним умом, аби перебувати в храмі не лише тілом, а й душею.

«Господи, взивав я до Тебе, вислухай мене» (Пс. 140, 1). Не те висловлює пророк, що, аби бути вислуханим, треба мати гучний і сильний голос; пророк має на думці внутрішнє взивання, що його проказує полум’яне серце і сокрушений дух, промовляючи яке, і Мойсей був вислуханий. Як чоловік, що, закликаючи гучним голосом, напружує всю свою силу, так і той, що взиває серцем, напружує весь свій ум. Такого взивання вимагає Бог, взивання, яке виходить із серця і не дозволяє відволікатися й озиратися навсебіч. Є багато людей, що стоять на молитві, але не взивають до Бога; вуста їхні взивають до Бога й проказують Боже ім’я, але ум не супроводжує увагою жодного слова. Така людина не взиває до Бога, не молиться Йому, хоча й виглядить молільником.

«Не нахили серця мого до слів лукавих, щоб не виправдувавсь у гріхах» (Пс. 140, 4). Грішити — зло, але ще більшим злом є відпиратися від вчиненого гріха. Особливо це і є зброєю диявола. Так було і з першими людьми. Коли Адамові слід було зізнатися в гріху, він перекидає вину на Єву, а вона потім на диявола. Тоді коли варто казати: «згрішили, допустилися до беззаконня», дехто не лише не зізнається, а ще й виправдовується. Бо диявол, знаючи, що сповідь з гріха є звільненням від нього, і схиляє душу до безсоромної впертости. Ти ж, любий, коли згрішиш, кажи: я згрішив. Таким чином і Бога умилосердиш, і себе вчиниш не таким прудким до гріха.

«Згадав я дні стародавні і розважав над усіма ділами Твоїми, навчався з творіння рук Твоїх. Я звів до Тебе руки мої» (Не. 142, 6). Не сказав: «простягнув», а «звів», бажаючи виразити сильне налаштування серця, що прагнуло неначе вирватися з тіла й наблизитися до Бога. Надихнувшись, каже, спогадами про великі події, роздумавши про чоловіколюб’я, про поучення через нещастя і спокій, який приносить визволення від них, я вдався до Тебе. «Душа моя, — наче земля безводна, перед Тобою». Як пересохла земля прагне дощу, так і я бажаю постійно бути з Тобою.

Самі молитви святих не допоможуть, якщо ми не вчинимо себе гідними бути вислуханими й не молитимемось. Даючи це зрозуміти, пророк мовив: «Брат не визволяє» (Пс. 48, 8) — чи він Мойсей, чи Самуїл, чи Єремія. Бо послухай, що сам Бог каже до святого Єремії: «Не молися за цей народ», бо не почую тебе (Єр. 11, 14). Й не дивуйся, що не хочу тебе слухати. Якщо б навіть і Мойсей приєднався до тебе, й Самуїл, навіть і тоді не вислухаю вашої молитви за цих людей (Єр. 15, 1). Так Мойсей і за сестру молився, але не було його вислухано. Тож не будемо дивитися на інших, самі опустивши руки. Молитви святих мають дуже велику силу, але коли ми самі каємося і виявляємо гідне життя.

Від благодаті духа, каже апостол: «Співайте Богові з подякою від свого серця» (Кол. З, 16). Не лише вустами заповідає співати, а й серцем, бо саме це й означає співати Богові, а те — повітрю, бо голос розливається в повітрі. Так співати можна на будь-якому місці. Навіть якщо перебуваєш ти на торжищі, можеш самозаглибитися й там співати Богові, коли тебе ніхто не чутиме. Так молився й Мойсей і був вислуханий: «Чого голосиш до мене?» — каже йому Бог. А він нічого не казав словом, а взивав мислено із сокрушеним серцем. Ніщо не перешкоджає й під час дороги молитися серцем і перебувати на висоті. «І все, щоб ви тільки говорили й робили, — все чиніть в ім „я Господа Ісуса, дякуючи Богові Отцеві через Нього» (Кол. З, 17). Якщо ми так чинитимемо, то там, де прикликають Христа, не буде місця нічому гидкому, нічому нечистому. Чи їси, чи п’єш, а чи вирушаєш в дорогу — все роби в Боже ім’я, тобто прикликаючи Бога на поміч. Берися за діло, помолившись Богові. Чи хочеш щось сказати? Спочатку вчини це. Усе роби в ім’я Господнє, й усе буде в тебе благополучно.

«Коли згадував я Тебе на постелі моїй, удосвіта я роздумував про Тебе» (Пс. 62, 7). Хоч про Бога слід пам’ятати завжди, але особливо це треба відчути тоді, коли ум супокійний, тобто вночі. Вдень, навіть якщо намагаєшся пам’ятати про Бога, турботи, що насуваються, загладжують цю пам’ять, вночі ж можемо пам’ятати постійно: тоді душа перебуває в мирі й спокої. І вдень треба пам’ятати про Бога, але тоді ви відволікаєтеся житейськими справами. Тому згадуйте про Бога принаймні на ложі, роздумуйте про Нього зранку. Якщо ми роздумаємо про це зранку, то безпечно можемо виходити до своїх справ. Нам потрібна зброя, а молитва є великою зброєю. Тож нехай у нас кожна ніч буде всенічною службою. Старатимемося, щоб нам, вийшовши вдень, не бути осміяними. Перед нами сидить праворуч Отця Той, Хто здійснив подвиг, й уважно слухає, чи не скажемо ми чогось непристойного або марного, Він-бо є суддею не лише наших учинків, а й слів.

Христос молився, не маючи потреби в молитві, а бажаючи навчити тебе бути постійно уважним до молитви, звершувати її безнастанно, тверезо й надзвичайно пильно. Під пильністю я маю на увазі не лише те, щоб прокидатися поночі, а щоб і вдень бути тверезим у молитвах. Чоловік буває пильним у молитві, коли душа спрямована до Бога, коли думає про Того, з Ким розмовляє й до Кого звернене її слово, коли тримає в умі, що й ангели стоять перед Ним зі страхом і трепетом, і так оживляє свою благоговійність. Тож будемо старанні до молитви. Вона є великою зброєю, коли звершувана старанно, без пихи, від щирого серця — найбільше ж зі смиренним. Якщо молитимемося зі смиренням, якщо битимемося в груди, як митар, коли, як він, скрушно взиватимемо: «Боже, змилуйся надо мною грішним» (Лк. 18, 14), то одержимо все. Багато нам треба каятися, любі, багато молитися, багато терпіти, виявляти велику старанність, щоб отримати блага, які нам обіцяно.

Джерело:        Парафія святого Архистратига Михаїла