Постать
отця Макарія Михайла Каровця, ЧСВВ, стоїть дещо осібно серед
життєписів інших визначних особистостей, якими так багата історія
Церкви у минулому столітті. Священик-біритуаліст, військовий
капелан, журналіст, науковець і публіцист, протягом понад сорока
років служіння він незмінно проявляв себе сумлінним трударем,
за що б не брався. «Незважаючи на надзвичайно важкі умови, в
яких жив і діяв, зробив він дуже багато для свого народу,
Церкви і Чину» – писав про співбрата отець Дам’ян Богун (1910 –
2008).
Михайло Каровець побачив світ 14 листопада 1873 р. у
Перемислові Сокальського повіту (тепер – село Перемисловичі
Сокальського району Львівської обл.). До Чину св. Василія
Великого вступив у червні 1891-го, прийнявши монаше ім’я
Макарій. Рукоположений на священика 28 серпня 1898 р.
Душпастирську працю розпочав у 1901 р. в Дрогобичі, упродовж
наступних тринадцяти років перебуваючи по різних василіанських
обителях Галичини. Першу світову війну зустрів катехитом у
Дрогобицькій державній ґімназії імені Франца Йосифа І.
Світова війна, а слідом за нею визвольні змагання
спричинилися до драматичних змін у житті галицького краю
загалом та кожного його мешканця зокрема. Не стояла осторонь
тих подій і Церква: немало священнослужителів обрали однострій
військових капеланів аби духовно провадити тих, хто взявся
виборювати волю Україні зі зброєю в руках. У лавах Української
Галицької Армії (УГА) служили понад 90 греко-католицьких
священиків, близько десяти з них належали до Згромадження
василіан. В числі останніх українськими вояками опікувався й
отець Макарій, котрий швидко здобув авторитет одного з
найдосвідченіших капеланів у збройних силах.
Протягом 1918 – 1920 рр. отець Макарій Каровець, ЧСВВ,
душпастирював серед вояків 1-ої бригади УСС у складі 2-го
корпусу УГА, створеної на базі Леґіону Українських січових
стрільців під командуванням отамана Осипа Букшованого (1890 –
1937).
Священнослужитель сповняв пастирський обов’язок, ділячи з
воїнами усі тяготи солдатського життя й нераз буваючи за крок
від смерті. Під тиском переважаючих ворожих сил армія
Західноукраїнської народної республіки змушена була спершу
перейти Збруч, опинившись на теренах Наддніпрянщини, а пізніше,
знекровлена необхідністю поборювати одразу декількох потужних
супротивників (поляків, більшовиків, білогвардійців) й зовсім
припинила боротьбу. Більшість її солдатів та офіцерів перейшли
на польську територію, де були інтерновані. Проте, отець
Макарій вчинив інакше: він усвідомив, що його духовної опіки
потребують, так би мовити, тут і тепер вірні Католицької Церкви
на підконтрольній совєтам території.
Так розпочалося майже десятилітнє служіння отця-василіанина на
теренах Кам’янецької дієцезії Римо-Католицької Церкви (нині –
Кам’янець-Подільська дієцезія РКЦ), відновленої за гетьманату
Павла Скоропадського (1873 – 1945) восени 1918 р. Служіння,
здійснюване для вірних двох обрядів – східного та латинського.
Отець Каровець, назвавшись перед совєцькими чиновниками
австрійським громадянином, не покладаючи рук, трудився на
парафіях Вінничини (Жмеринка, Браїлів, Озаринці,
Могилів-Подільський). Однак брутальний наступ на релігію й
Церкву під радянським режимом чимраз більше утруднював працю
для добра подільських католиків. Кінчилось все тим, що в
листопаді 1929-го влада депортувала отця Макарія до Польщі.
Покинувши Наддніпрянщину, священик подав до Апостольської Столиці
звіт з детальним описом гонінь на християн, здійснюваних
атеїстичним режимом.
По десяти роках за Збручем отець Макарій нарешті повернувся
до рідного краю, до кінця 1930-х перебуваючи у монастирях
Львова, Краснопущі й Варшави. Не гаючи часу, активно займався
наукою – зокрема дослідженням історії славного василіанського
Чину, наслідком чого стала фундаментальна чотиритомна монографія
«Велика реформа Чина св. Василія Великого 1882 р.» (1933 – 1938
рр.).
Окремої уваги заслуговує праця отця Макарія на ниві
галицької журналістики, адже від 1933 до 1935 р. йому випало
сповняти обов’язки редактора українського католицького часопису
«Місіонар» (повна назва – «Місіонар Пресвятого Серця Ісусового») –
провідного релігійного видання, випуск якого започаткував
наприкінці ХІХ ст. тодішній ігумен Онуфріївського монастиря у
Львові о. Андрей Шептицький (1865 – 1944), майбутній галицький
митрополит. Журнал, що виходив під опікою отців-василіан, дуже
швидко завоював популярність серед галицької авдиторії, пік
котрої припав саме на 1930-ті рр. Напередодні совєцької
окупації краю наклад «Місіонаря» становив близько 50 тис.
примірників. Що й казати, і в цій царині скромний чернець зміг
впоратися на відмінно.
Своїм добросовісним служінням протягом чотирьох десятиліть
отець Каровець заслужив аби його ім’я згадували в числі
найвизначніших подвижників Чину св. Василія Великого. «У праці був
ревний і запальний. Боронив Божі права і національні ідеали» – коротко
підсумував отець Дам'ян Богун.
Відомості про останнє десятиліття життя отця Макарія Михайла
Каровця, ЧСВВ, доволі розпливчасті. Відомо, що на межі 1930 –
1940-х рр. він обіймав посаду ігумена монастиря Воздвиження
Чесного Хреста Господнього у Бучачі, де, мабуть, отця й
застали Друга світова війна та більшовицька окупація. З початком
радянсько-німецької війни старий священик знов покинув рідну
Галичину, цим разом перебравшись до Братислави (Словаччина). Чи
був переїзд пов’язаний з бойовими діями, чи з потребою
допомогти тодішньому пряшівському владиці Павлові Петру Гойдичу
(1888 – 1960), ЧСВВ, та іншим співбратам розбудовувати нову
василіанську провінцію на словацьких теренах – не знаємо
достеменно.
Помер отець Макарій у Братиславі 21 квітня 1944 р., залишивши
по собі добру пам’ять дбайливого душпастиря, вірного сина Церкви і
палкого патріота своєї батьківщини.
Олександр ШЕЙКО
Біографії римо-католицьких священиків, репресованих радянською
владою //З архівів ВУЧК – ГПУ – НКВД – КГБ. – 2003. – Вип. 2 (21). –
С.395 – 396 [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://history.org.ua/JournALL/gpu/gpu_2003_21_2/156.pdf;
Богун Д. О. Макарій (Михайло) Каровець, ЧСВВ//Місіонар Пресвятого
Ісусового Серця: Український католицький часопис. – грудень 1999. – №
12 (86). – С.343 [Електронний ресурс] – Режим доступу:https://issuu.com/mykolaslotvinskyy/docs/_________________12_1999;
Вибір з «Пом’яника» Чину Св. Василія Великого – квітень//Офіційна
сторінка згромадження василіян у Польщі [Електронний ресурс] –
Режим доступу: http://www.bazylianie.pl/?option=com_content&view=article&id=254;
Забзалюк Д. Душпастирська служба українських військових формацій
першої половини ХХ ст.: Монографія. – Львів, 2012. – 188 с.
[Електронний ресурс] – Режим доступу:
file:///C:/Users/Олександр/Downloads/UL0000012.PDF;
Коротка історія «Місіонаря»//Місіонар: Український католицький
часопис. – квітень 1997. – № 9 (54). – С.3 – 4 [Електронний ресурс] –
Режим доступу:https://issuu.com/mykolaslotvinskyy/docs/_________________04_1997;
Національно-політична діяльність Чину//Офіційна сторінка
згромадження василіан у Польщі [Електронний ресурс] – Режим
доступу:http://www.bazylianie.pl/?option=com_content&view=article&id=241;
Порайко І. Братство українських січових стрільців в 60-річчя
УСС//УСС: 1914 – 1974. – Філядельфія, – С.25 – 37 [Електронний
ресурс] – Режим доступу: http://halychyna.ca/USSTOC/USStextRev1.pdf;
Рубльова Н. С. Каровець Михайло//Енциклопедія сучасної України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=9914;
Терещук Г. 115 років журналу «Місіонар»//Радіо Свобода [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/a/24570353.html;
Немає коментарів:
Дописати коментар