ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ


субота, 30 червня 2018 р.

30.06.2018р. Б. / Топ-4 маніпуляції гендерної ідеології. Міфи і цифриb

Дуже часто у дискусіях з прихильниками гендерної ідеології та ЛГБТ базуємося на емоціях та аргументі захисту “традиційних” цінностей, бракує солідних наукових доказів. Це дозволяє нашим опонентам звинувачувати християн у неосвіченості та відсталості від життя, а себе представляти, як представників прогресу, наукових здобутків та трендів. Насправді чимало аргументів гендерної ідеології базуються на елементарних маніпуляціях та фейках, які вже давно були спростовані науковцями. Тому розпочинаю цикл публікацій про найбільш типові маніпуляції ЛГБТ і гендерної ідеології.

1. Впровадження гендеру сприяє безпеці жінок

Соціологічні дослідження, проведені у різних країнах Європи, доводять, що найбільше жінки зазнають насилля у країнах, де активно рекламується гендерна ідеологія. Так 52 % жінок у Данії, 47 % у Фінляндії, 46 % у Швеції, 45 % у Голландії та по 44 % у Великій Британії та Франції потерпали чи досі зазнають насилля, як у сім’ї, так і у суспільстві. І навпаки, найменший показник насильства щодо жіночого населення зафіксовано у Португалії – 24 %; Мальті – 22 %; Словенії – 22 %; Кіпру – 22 %; Іспанії – 22 %; Польщі – 19 %1. Тобто у країнах, де досі міцні християнські традиції та шанується материнство, повага до жінки та усвідомлення чоловіками своєї ролі захисників.

Так, 11 % опитаних жінок Польщі стали жертвами зґвалтування протягом року перед опитуванням. Кращі результати показала Румунія (11%), Словенія (11 %) та Литва (9%). Тоді як цей показник у Данії становить 37 %, у Швеції – 32 %, у Голландії – 32 %, у Франція і Бельгія – 30%2.. Також ці вищезгадані країни тримають сумне лідерство у ЄС, щодо кількості випадків домашнього насилля та сексуального домагання у сім’ї. На питання кореспондента «чи зазнали фізичного насилля до 15 років» ствердно відповіло 53 % жінок у Фінляндії, 46 % – у Данії , 44 % – у Люксембургу, 50 % – в Естонії, 44 % – Швеції, 47 % – Франції. Тоді як у Польщі ця цифра становить 18 %, Словенії – 16% , а на Кіпрі – 15 % 3.

20 % голландок визнали, що їх у дитинстві зґвалтували чи сексуально домагалися чоловіки. У Бельгії це визнали 14%, у Швеції – 15%, у Великобританії – 18 %, Франції – 20%, Фінляндії і Естонії – по 11 %, у Данії та Німеччині – по 13 %. На їхньому фоні – лише 4 % жінок Польщі, 4 % Кіпру, 3 % Чехії, 2 % Хорватії, 6 % Литви, 3 % Португалії, 5 % Угорщини, 1 % Румунії у дитинстві були об’єктами будь-якої форми сексуального домагання4.

Ці статистичні дані безперечно впливають на атмосферу у суспільстві та почуття страху та незахищеності у жінок. Так, 20 % француженок і 23 % шведок мають постійну фобію перед ймовірним насиллям. Статистика у Голландії, Великобританії, Швеції та Люксембургу трохи менша, але все одно викликає шок – по 15 %. У сусідній Польщі подібний страх мають лише 3 % жінок, а 86 % ніколи не мали з цим жодних проблем5.

Схожі дані і щодо кількості заяв у поліцію. Так, у Данії чи Фінляндії правоохоронні органи дізнаються лише про 10 % чи 16 % всіх випадків насилля, у Швеції ця цифра (в залежності від типу злочину) становить 14 або 17 %, у Франції – 18 %. Тоді як в Польщі 28 і 29 %6.

Жительки Польщі також високо оцінюють етичний і моральний стан суспільства, тоді як у Західні Європі (Голландії, Швеції, Фінляндії) жінки значно більше довіряють знайомим, ніж чужинцям.

Тому виникає питання: навіщо впроваджувати в Україні Стамбульську Конвенцію, яка слідом за гендерними теоретиками вбачає головну причину насильства у різниці статті. Так стаття 3 говорить «насильство стосовно жінок за гендерною ознакою» означає насильство, яке спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно». У той же час документ ігнорує такі чинники як алкоголізм, наркотики, сексуалізацію образу жінки у ЗМІ та порнографію, як причини насильства. То ви до сих пір переконані, що гендерна ідеологія впроваджується, щоб захищати жінок і гарантувати їм безпеку?

2. Церква – це середовище з підвищеною загрозою педофілії.

Щоб змусити Католицьку Церкву мовчати щодо гендеру або дискредитувати в очах суспільства, її представляють як середовище з найбільшою концентрацією педофілів. Мовляв, спочатку самі розберіться у своїх рядах, а потім вже критикуйте «паради рівності».
Не можна заперечувати, що у Церкві мали місце численні факти сексуального насилля щодо дітей. Навіть один такий випадок – це вже забагато. Проте масштаби, у яких намагаються це представити, є безсумнівно перебільшені. Так на 1000 педофілів лише 1 є католицький священик, але аж 400 – це геї.
Згідно досліджень др. Фреунда (Freund) і Хасмана (dr Heasman) з Clarke Institute of Psychiatry в Торонто від 32 до 34 % гомосексуалістів – це педофіли. До цього висновку вони дійшли, проаналізувавши 457 педофілів, 36 % з них виявилися гомосексуалістами7. Наприклад, у Англії геї є винуватцями однієї третини випадків педофілії8.

У 2007 році побачила світ інша публікація у якій автори доводили, що серед педофілів від 9 до 40 % – це чоловіки з потягом до власної статті9. Тобто, якщо врахувати, що кількість осіб з гомосексуальною схильністю у суспільстві від 2 до 4 %, то випадки педофілії у 10 разів більше серед гомосексуалістів, ніж серед гетеросексуалів. Науковці пишуть, що гомосексуальні педофіли набагато небезпечніші, ніж гетеросексуальні. Згідно свідчень самих злочинців гомосексуаліст у середньому ґвалтував 10,7 дитини і вчинив 53 акти педофілії. Тоді як гетеросексуальний зґвалтував у середньому 5,2 дитини і мав 5 сексуальних актів. У бісексуальних чоловіків ці дані наступні: 27,3 дитини і 120 актів. Ще більш шокуючі дані виявилися під час анонімного опитування. Згідно них гетеросексуальний педофіл зґвалтував у середньому 19,8 дітей і мав 23, 2 сексуальні акти, а педофіл-гомосексуаліст – у середньому 150,2 неповнолітніх і 281,7 актів педофілії. Деякі випадки були у так званих «одностатевих шлюбах». У 2011 році у США вибухнув скандал навколо пари геїв George Harasz i Douglas Wirth, яка усиновила 9 хлопців. Стало відомо, що двоє з усиновлених дітей зазнавали сексуальної наруги зі сторони цих прийомних «батьків».

Але варто уточнити ще одну деталь. Більшість випадків сексуального насилля з боку католицького духовенства насправді стосується не педофілії (сексуального контакту з дітьми до 13 років), а ефеболії (статевого акту з юнаками чи дівчатами, які досягали сексуальної зрілості). До речі, у багатьох країнах статевий акт з особою, що досягла 15 років життя не вважається злочином, тоді як Ватикан модифікував своє право, таким чином, що будь –яке співжиття з особою до 18 років вважаться кримінальним правопорушенням.

Так, з усіх 3000 скарг, які надійшли до Риму з 2001 до 2010 року, значна частина відноситься до 70-80 рр. минулого століття, коли сексуальна революція була у розпалі, 2700 випадків кваліфікується, як ефеболія. 

Випадків педофілії з них було 300 і це на 400 000 усіх священиків, які є у Католицькій Церкві. Тобто менше 1 % від загальної чисельності духовенства.

Але медіа до сих пір представляють Церкву, як середовище з підвищеною концентрацією педофілів. Згідно з дослідженнями проведеними у США у 2001 році 5 із 134 дітей на 100 000 були зґвалтовані духовенством. Тоді як решта 85-90% зазнавали сексуального насилля поза межами Церкви. Велика доля злочинів сексуального характеру щодо неповнолітніх відбувається у родині з боку батьків або партнерів матері, тобто одружених чоловіків, що спростовує взяємозв’язок целібату і сексуальних злочинів щодо дітей.

У ФРН за приблизними підрахунками мешкає 250 000 педофілів10. Там майже 50 дітей ґвалтують кожного дня, а щотижня вмирає одна дитина через насилля або неналежне піклування. Загалом у 2014 році зґвалтовано 14395 неповнолітніх, однак це на 3% менше, ніж у 2013 р. Натомість на 5% зросла чисельність дітей битих їхніми батьками і опікунами і досягла 4233 випадків (кожна друга жертва не досягла 6 років) 11.

Станом на 1988 р у США було зафіксовано понад 2 млн. випадків сексуальних домагань неповнолітніх. Аналіз цих даних показав, що на 100 дівчат 33 скаржилися на домагання, тоді як серед хлопців це пропорція була 14 на 100. Якщо ж порівняти випадки сексуальних злочинів серед кліру, то 81 % жертв були чоловічої статті12.

Недарма, Ватикан офіційно заборонив приймати до семінарії чоловіків з гомосексуальними схильностями, що відразу викликало обурення зі сторони ЛГБТ із звинуваченнями у дискримінації. Але таким чином Церква намагається попередити факти сексуальних злочинів з середовища Церкви та захистити дітей. Тому боротьба з пропагандою гомосексуалізму має на меті передусім захист наших дітей.

Треба розуміти, що у суспільстві, де легалізація хоча б одного відхилення від природної норми сексуальної поведінки, відкриває двері для узаконення всіх інших типів сексуального збочення. Діє принцип доміно, де один гріх призводить до прийняття іншого. І перші ознаки цього бачимо вже сьогодні, коли у Європі вже лунають голоси про дискримінацію педофілів13, а педофілію закликають визнати нормальною сексуальною орієнтацією. І не лише від маргінальних науковців, а від офіційних осіб, які визначають політику ЄС. Наприклад, депутат Європарламенту від партії Зелених Даніель Кохн-Бендіт (Daniel Cohn – Bendit) не тільки заохочував до сексу з неповнолітніми, але й хвалився, що мав подібний досвід під час своєї вчительської кар’єри14.

У 1987 році у журналі «Magazyn Homoseksualizmu» була опублікована стаття «Педофілія і рух гомосексуалістів» Автор Тео Сандфорт схвалює зусилля гомосексуалістів, щоби покласти край «дискримінації педофілії». У 1980 році найбільша голландська організація геїв (COC) „прийняла позицію згідно якої лібералізація педофілії має розглядатися як ціль гомосексуалістів … і що граничний вік [для статевих актів] має бути знесений. Через усвідомлення спорідненості між гомосексуалізмом і педофілією, СОС сприяє тому, щоби дорослі  члени організації були більш вразливими на еротичні прагнення молодих представників власної статті, а через це відбувалося розширення гомосексуальної ідентичності»28.

3. Сексуальні меншини хочуть мати узаконені відносини.

Борці за легалізацію одностатевих партнерств і так званих «шлюбів» переконують, що це є мрією багатьох геїв і лесбійок, які б хотіли перед державою узаконити свої відносини.

Дозволю собі оминути моральний аспект цієї справи і відразу перейду до цифр. Так, напередодні легалізації одностатевих «подружжів» у Австралії було проведено опитування серед ЛГТБ спільноти. У доповіді «Private Lives: Доповідь про здоров’я та благополуччя GLBTI австралійці» лише 5-10% чоловіків і жінок заявили про бажання формалізувати свій зв’язок з партнером або взяти на себе відповідальність за нього. Тоді як більшість (52% чоловіків та 39% жінок) не виявили жодного зацікавлення до цього. Інше опитування «Монополія: вивчення стосунків геїв», в якому брали участь 4215 геїв і бісексуальних онлайн-респондентів, показали аналогічні результати. На питання про «Шлюбні та інші церемонії» лише 11% чоловіків готова була б офіційно узаконити свої відносини зі своїм сексуальним партнером15. Подібним чином і в Європейських країнах, де легалізовано одностатеві відносини. Так у 2014 році у Чехії зареєстровано 830 таких пар (на 188000 подружжів між чоловіками та жінками) , в Угорщині 360, а в Словенії – 260. У сусідній Польщі можна було б очікувати, якби там їх легалізували, аж 300 пар16. Після легалізації одностатевих відносин у Франції за даними Національного інституту статистики та економічних досліджень, число їхніх “шлюбів” скоротилося з 10 522 в 2014 році до 8 000 в 2015 році. Одна з причин відсутності у ЛГБТ бажань узаконювати свої відносини – їхня мала тривалість. В Інтернет-опитуванні, у якому взяло участь 8000 гомосексуалістів, 71 % визнав, що їхні відносини тривали менше 8 років, і лише 9 % повідомило, що вони разом більше 16 років17. І мова тут не йде про вірні і моногамні відносини, адже у 66% зв’язків протягом першого року співжиття партнери мають секс з іншим на стороні. Цей показник у відносинах, які мають 5 роки, збільшується до 90%18.

Виникає питання, навіщо для таких малих цифр змінювати радикально законодавство про шлюб? На думку оглядачів, такі зміни носять культурний характер. Йдеться «про руйнування природного антропологічного і символічного порядку, в рамках якого суспільство спирається на сім’ю, а сім’я – на відмінності між чоловіком і жінкою, існування батька, матері і дитини. Міністр юстиції Франції до 27 січня 2016 Крістіан Тобіра, підкреслила що мова йшла про «зміну цивілізації». Тобто реалізацією того, що П’єр Манан називає «необмеженим суверенітетом особистості»19.

4. Гомосексуалісти найбільш переслідувана і дискримінована група у суспільстві.

Існує стереопит, що гомосексуалісти постійно зазнають фізичного насилля від оточення. Згідно прихильного до ЛГБТ «Рапорта про дискримінацію і нетолерантність через сексуальну орієнтацію у Польщі у 2002 році», проведеного з явними методологічними помилками, адже не було дотримано правил опитування такі як анкетування чи репрезентативність опитаних осіб з цілої держави, виявилося, що лише 12,5 % опитаних членів ЛГБТ стали об’єктом фізичної агресії. Для порівняння, 15 % дітей у школі зазнає фізичного насилля від старшокласників20. Тобто навіть за таких результатів насилля щодо ЛГБТ не перевищує рівень фізичної агресії у інших групах21.

Очевидно, що Католицька Церква закликає, що “таких людей треба сприймати з повагою, співчуттям і тактовністю. У ставленні до них слід уникати будь-яких ознак несправедливої дискримінації”. (ККЦ 2358). Одночасно «людина зобов’язана дотримуватися морального закону, який спонукає її чинити добро й уникати зла». Церковна Традиція завжди проголошувала, що «акти гомосексуалізму за самою своєю внутрішньою природою є невпорядкованими» (Конгрегація віровчення, Декл.«Persona humana», 8.) і отже морально злі. У Листі Конгрегації щодо легалізації одностатевих зв’язків, підписаного тодішнім кардиналом Й. Ратцінгером (пізнішим він став Папою Бенедиктом XVI), написано, що політики мають протистояти легалізації гомосексуальних відносин, а католиків це зобов’язує, ще й вчення Церкви22. Має бути ясно, що повага до людини аж ніяк не означає поблажливе ставлення чи толерування її вчинків, якщо ті несуть моральну кривду або шкодять загальному добру. Адже одна з причин перемоги зла у цьому світі – мовчанні чи бездіяльність добра.

Часто ЛГТБ подає саму критику гомосексуалізму як форму дискримінації. Тоді як вияв свого ставлення до якогось соціального явища є правом, а навіть обов’язком кожного свідомого громадянина демократичного суспільства, який дбає про благо своєї держави.

Проте більшого насилля гомосексуалісти зазнають не від суспільства, а від свого партнера у зв’язку. Згідно американських досліджень, у 15–20 % гомосексуальних парах присутні випадки фізичної агресії23. Науковці довели, що у одностатевих парах існує вищий ризик насилля, ніж у гетеросексуальних. Результати десятирічної праці, викладеної у рапорті американської організації National Coalition of Anti-Violence Programs показали, що насилля присутнє навіть в 33% одностатевих пар. Науковці вказують, що існує більша можливість стати жертвою агресії зі сторони свого партнера, аніж з боку чужої особи. Також варто врахувати, що багато осіб з гомосексуальними нахилами вважає за доречне не повідомляти про факти насилля, щоб не псувати імідж ЛГБТ. А особливо це стосується лесбійок, адже це заперечує феміністичні концепції домашнього насилля як наслідку різниці статей. Стосовно лесбійок, то у їхніх парах особа, що проявляє агресію, є активною, вона ж, зазвичай, приймає рішення щодо спільних справ партнерства. Натомість жертва насилля частіше займається хатніми справами, але має вищий суспільний статус24. Дослідження Community United Against Violence (2002) вказують також на взаємозв’язок між ВІЛ-СНІДом і фактами насилля. Адже, якщо інфікована особа проявляє агресію, то може виявитися, що жертва не буде хотіти її покинути з мотивів опіки над нею. А якщо навпаки, то жертва агресії не захоче залишити кривдника, щоб не залишитися самотнім25. До насилля призводять також вживання алкоголю і наркотиків26. А наукові дослідження довели, що геї і лесбійки більш залежні від алкоголю, наркотиків і тютюну, ніж решта суспільства27.

Це є лише декілька з міфів і стереотипів, якими ідеологи гендеру та прихильники ЛГБТ дурять громадськість, щоб реалізувати свою політику і створити бісексуальне суспільства. Тому далі буде…

ПРИМІТКИ:
1 Przemoc wobec kobiet Badanie na poziomie Unii Europejskiej. Wyniki badania w skrócie /[Електронний ресурс]. – Режим доступу https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:xIa-HZz5X3cJ:https... – S. 20.
2 Там само. – S. 31
3 Там само. – S. 34
4 Там само. – S. 31
5 Там само. – S. 29.
6 Dlaczego nie należy ratyfikować konwencji rady europy o zapobieganiu i zwalczaniu przemocy wobec kobiet i przemocy domowej [Електронний ресурс]. – Режим доступу https://ordoiuris.pl/public/pliki/dokumenty/Raport_przemoc_OI.pdf: S. 6.
7 Freund K. et al., Pedophilia e heterosexuality v. Homosexuality. J Sex & Martial Therapy, 1984; 10, 193-200
8 Kurt Freund, Robin Watson, and Douglas Rienzo, “Heterosexuality, Homosexuality, and Erotic Age Pre­ference,” Th e Journal of Sex Research 26, – No. 1 (February, 1989). – р. 107.
9 Ryan C. W. Hall MD, Richard C. W Hall MD, PA, “A Profile of Pedophlia: Definition, Characteristics of Offenders, Recidivism, Treatment Outcomes and Forensic Issues»
10 Strzemecki G. Gender – ideologia państwowa Rzeczpospolitej/ G.Strzemecki. – Warszawa, 2014. – S. 154
11 Przemoc wobec dzieci. Porażające dane z RFN: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http: www.dw.com/pl/przemoc-wobec-dzieci-pora%C5%BCaj%C4%85ce-dane-z-rfn/a-184....
13 Сайт ролдина про дискримінацію педофілів
14 Pedofilia w Kościele Katolickim: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //
15 Donnelly Kevin Do Gays Really Want Gay Marriage? // https://quadrant.org.au/opinion/qed/2016/06/gays-really-want-gay-marriage/
16 Ilu homoseksualistów w Polsce chce wziąć ślub?: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.newsweek.pl/polska/ilu-homoseksualistow-w-polsce-chce-wziac-slub-,artykuly,366424,1.html
17 2003-2004 Gay and Lesbian Consumer Online Census [Internetowy Spis Konsumentów będących Gejami i Lesbijkami na lata 2003-2004]; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //  https://www.piotrskarga.pl/zwiazki-homoseksualne-i-homoseksualizm–raport-i-komentarz-medyczny,383,i.html
Związki homoseksualne i homoseksualizm, raport i komentarz medyczny: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //
18 Harry J. Gay couples, [Pary gejowskie]. New York. 1984
19 Одностатеві шлюби у Франції два роки по тому: повний провал: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://catholicnews.org.ua/odnostatevi-shlyubi-u-franciyi-dva-roki-po-to...
23 Szymanski. M. (1991, Fall). Battered Husbands: Domestic Violence in Gay relationships. Genre Magazine, 36-37.
24 Lockhart, L.L., White, B.W., Causby, V., & Isaac, A. (1994). Letting Out The Secret: Violence In Lesbian Relationships. Journal of Interpersonal Violence, 9, 469-492.
25 Community United Against Violence. (2002). Domestic Violence. http://www.cuav.org/dv.htm
26 Walber, E. (1988). Behind closed doors: Battering and abuse in the lesbian & gay communities. W M. Shernoff & W. Scott (Red.), The sourcebook on lesbian/gay health care (2nd Ed.), 250-258. Washington, D.C.: National Lesbian/Gay Health Foundation.
27 Victor M. B. Silenzio, “Top 10 Th ings Gay Men Should Discuss with their Healthcare Provider” (San
Francisco: Gay & Lesbian Medical Association); O’Hanlan, K.A. M.D., et al., Homophobia As a Health Hazard, Report of the President of the Gay and Lesbian Medical Association, McGann Women’s Health Lecture Series, (1991) s. 3, 5,  Dean, L. et al., (2000) Lesbian, Gay, Bisexual, and Transgender Health: Findings and Concerns, Journal of the Gay and Lesbian Medical Association, 4/3:102-151, s. 102, 116.
28. Magazyn Homoseksualizmu» 1986-7, 13, #2, 3, pgs. 89-107; Molestowanie dzieci a homoseksualizm – Dr Paul Cameron

Бучковський Олександр

пʼятниця, 29 червня 2018 р.

29.06.2018р. Б. / Про лжепророків. У відповідь на пост священика, який виступив на захист гей-параду

Вчора Євангеліє попереджало нас, що лжепророки приходять в Церкву у вигляді вовків в овечих шкурах. Іноді їх можна розпізнати лише за плодами, адже не збирають виноград з тернини…

Варто пам’ятати, що коли вовк одягає овечу шкуру, то спочатку має вбити. Що означає вбити вівцю? Ісус є Агнцем, а значить лжепророк “вбиває” Христа, можна сказати,  вбиває голос Агнця в собі. Лжепророк веде на смерть тих, які довірилися його обіцянкам добра і людяності. А може вовк вбиває брата, який говорить правду, бо той є небезпечним чи, принаймні, шкідливим? А значить його потрібно знищити ментально, інтелектуально і бажано публічно – голосом “колективного лайку”. Даруйте мені цей неологізм.

Питання: хто говорить правду, а хто лжепророкує чи вбиває (ми вже домовились, що одного без іншого не існує)? Навіть в середовищі Церкви, там, де істина є найвищою цінністю, в багатьох питаннях немає ясності і єдності.

Хтось скаже: “І добре, Церква не є піонертабором, ми не маємо синхронно марширувати”. Апостоли, хоч і були піонерами, але точно – не в піонертаборі. Але вони перебували у світлиці однодумно. Їхня душевна єдність сьогодні могла бути трактована, як прояв християнського тоталітаризму, нівелювання особистості, зазомбованості, але насправді ця єдність є наслідком одного духу, духу Христа.

Коли немає апостольської однодумності в Церкві, то значить дух Христа чи диявола, чи будь-який інший дух не є монополістом. Знаю, Вас дратує слово “монополіст”, однак, якщо ми приймаємо, що Церква є містичним, але Тілом, то над одним Тілом мав би панувати єдиний Дух? А значить “однодушність” в Церкві є ознакою не тоталітаризму, але її життям.

Поки автор викладає свої неоковирні роздуми,  в церковному середовищі переконливий інтелектуал приставив хрест до скроні жертви, а десь турботливий пастир не дорахувався вівці.
Про що йдеться? Священик УГКЦ написав у своєму фб на захист проведення гей-парадів і проілюстрував свій  пост цим фото. Пост набрав 5000 лайків і 2000 поширень. Цифри співвідносні із числом неофітів першої проповіді апостолів: “Ті ж, що прийняли його слово, охристились, і того дня до них пристало яких 3000 душ”.

Проповідь Петра підняла до покаяння і життя 3000 грішників, а проповідь о. Назара…

А тепер давайте повернемося до Євангелія.

Чому євангельські вівці так легко дають себе обманути вовку, хай і в овечій шкурі? Очі недобачають, ніс не ловить запаху хижака, спостерігається суттєва приглуховатість. Чому органи чуття, які мали би розпізнати небезпеку, підводять?

Біблія вбачає дві причини в такого роду симптомах – старість та гріх. І одне, і інше результатом має одне – смерть.

Християнство старіє в своє учительському уряді та народі Божому? Не відчуває знаків часу, живе минулим, не може прийняти  нових викликів, як старенька бабуся опанувати простий мобільний телефон?
або
Християнство сліпне, глохне і втрачає ропізнання запаху через гріх?

Зір. Перебуваючи довгий час у темряві гріха людина втрачає спроможність бачити.

Слух. Гріх кричить з усіх гучномовців цього світу і кличе до себе. На універсальній  “дискотеці” гріха людина не спроможна почути щось інше – надто голосно звучать динаміки.

Запах. Гріх – це лайно, і його запах настільки сильний, що ми перестали відчувати якісь інші запахи, серед яких і запах вовка.

Коли всі рецептори не посилають сигналів небезпеки, тоді для точного розпізнання лжепророка-вовка маємо зачекати і побачити плоди. Однак в цьому випадку є 3 проблеми:
  • терпіння – треба дочекатися, коли сім’я покаже що виросло – будяк чи виноград, коли достигне плід будяка чи винограду;
  • пам’ять – треба пам’ятати про що вчора і рік тому говорив і робив наш вівцеподібний вовк;
  • знання – треба знати як виглядає “виноград”. Бо вже сьогодні, показючи на реп’ях будяка, нас намагаються переконати, що споконвіку саме так виглядав виноград.

середа, 27 червня 2018 р.

27.06.2018р. Б. / 28 червня, Київ – святкування 25-річчя руху «Віра і Світло» в Україні (+розклад)

У четвер, 28 червня в Києві при Патріаршому соборі Воскресіння УГКЦ з благословення Блаженнішого Святослава (Шевчука) відбудеться святкування 25-річчя руху «Віра і Світло» в Україні. Святкування включатиме подячну Літургію та святкову програму, яка відбуватиметься у приміщенні Міжнародного виставкового центру.

На святі зберуться представники 36 спільнот руху з різних куточків України, засновники «Віри і Світла» в Україні Зеня Кушпета та Едіта Крал, а також міжнародний координатор руху Гілен дю Шене.

«Декілька років тому Блаженніший Святослав Шевчук у своєму пастирському посланні про дар осіб з неповносправністю звернувся до всіх парафій з закликом – відкрити двері храмів, але насамперед двері серця перед людьми з особливими потребами, – говорить Павло Коваль, провінційний координатор руху «Віра і Світло» в Україні. – У 25-ту річницю спільноти «Віра і Світло» прощею до Києва ми прагнемо надихнути якомога більше людей слідувати цьому заклику та засвідчити не лише про потребу людей з розумовою неповносправністю в допомозі, але й про їхні дари: сердечності, безпосередності та простоти. Адже вони можуть допомогти усім нам відкрити справжню красу і глибину людських стосунків, красу та радість життя».

«Віра і Світло» – це міжнародний християнський рух спільнот, що об’єднує осіб із розумовою неповносправністю, їхніх батьків та молодь-приятелів. Рух «Віра і Світло» виник як відповідь на страждання людей з неповносправністю та їхніх родин, яких у суспільстві часто принижують та відкидають, трактуючи позбавленими людської гідності.

«Віра і Світло» – це насамперед спільноти дружби та взаємної підтримки, де кожен знаходить своє місце: особи з розумовою неповносправністю мають можливість ділитися своєю простотою та вірністю; батьки можуть по-новому відкрити внутрішню красу своєї дитини, відчувати підтримку; молодь-приятелі, завдяки дружбі з особою із розумовою неповносправністю, пізнають справжні життєві цінності, відкриваючи для себе глибокий сенс життя.

В Україні перша спільнота руху «Віра і Світло» утворилася 1992 року у Львові. У світі рух зародився 1971 року у Франції під час міжнародної прощі до Люрду.

Розклад святкування:

10:30 – Літургія у Патріаршому Соборі Воскресіння (вул. Микільсько-Слобідська, 5)
13:00 – Обід
14:00 – Святкова програма у Міжнародному виставковому центрі

вівторок, 26 червня 2018 р.

26.06.2018р. Б. / Папа: Католицька освіта покликана вливати душу в глобальний світ

Через освіту робити внесок у будування такого майбутнього, в якому «гідність людини та загальне братерство стануть глобальною відповіддю», черпати з якої матиме можливість кожен. Із таким дорученням Папа Франциск звернувся до членів Фундації «Gravissimum Educationis», яку він створив 28 жовтня 2015 року з нагоди 50-річчя однойменного документу Другого Ватиканського Собору, що присвячений темі освіти й виховання.

Відповідальність людини поширюється в часі

Приймаючи в понеділок, 25 червня 2018 р., 80 представників фундації, які цими днями зібралися на симпозіум на тему «Виховувати і перетворювати», Святіший Отець наголосив на тому, що «лише змінивши освіту, можна змінити світ».

«Виклики, які стоять перед сучасною людиною, – пояснив він, – є глобальними в набагато ширшому значенні, ніж це вважається. Католицька освіта не обмежується формуванням умів для ширшого погляду, спроможного включати найвіддаленіші реальності. Вона рахується з тим, що крім поширення в просторі, моральна відповідальність людини сьогодні поширюється також в часі, а рішення, прийняті сьогодні, відбиваються на майбутніх поколіннях».

Необхідність творити мережі

У цьому контексті Папа заохочує «творити мережі», аби шкільні та академічні установи могли завдяки співпраці «посилити освітні ініціативи та наукові пошуки, збагачуючись сильними сторонами кожної». Необхідною є також співпраця «між знаннями, науками й дисциплінами».

«Творити мережі, – зауважив він, – означає створювати простір для зустрічі й діалогу всередині інституцій та поширювати їх назовні, разом із співгромадянами, які походять з інших культур, традицій і релігій, щоби християнський гуманізм споглядав загальний стан сьогоднішнього людства». Важливим аспектом, за його словами, є й те, що «школа повинна бути виховною спільнотою», в якій вчителі та учні поєднані не лише навчальною програмою, але також пов’язані «програмою життя та досвіду».

Дарувати світові надію

Глава Католицької Церкви закликав «не дозволити, аби в нас викрали надію». Слід «позитивно» виходити назустріч актуальним суспільним змінам, будучи «просвіченими обітницею християнського спасіння», щоб «дарувати надію глобалізованому світові».

«Глобалізація без надії та конкретного бачення наражається на обумовлення з боку економічних інтересів, часто далеких від правильного розуміння спільного добра, й з легкістю викликає соціальні напруження, економічні конфлікти, зловживання владою. Ми повинні влити душу в глобальний світ шляхом інтелектуального та морального формування, що вмітиме підтримувати добрі речі, принесені глобалізацією, та виправляти негативні», – наголосив Папа, зазначаючи, що йдеться про «важливі цілі», які можна досягти завдяки розвиткові наукових пошуків, які мають перед собою «багатий викликами горизонт».

Ідентичність, якість і спільне добро

Науковців і дослідників Папа заохотив працювати згідно із трьома «суттєвими» критеріями, якими є ідентичність, якість та спільне добро. Перший з них вимагає «послідовності й вірності місії шкіл, університетів й наукових центрів, які зродилися, підтримувані та супроводжувані в лоні Церкви та відкриті для всіх».

Щодо якості, то Святіший Отець наголосив, що вона є «надійним маяком», що освічує кожну ініціативу, натомість виклик, що стосується спільного добра, полягає в тому, що сьогодні не є легко його визначити «в наших суспільствах, позначених співжиттям громадян, груп і народів, приналежних до різних культур, традицій та віровизнань». «Необхідно розширяти горизонти спільного добра, навчати всіх про приналежність до одного людського роду», – наголосив він.

понеділок, 25 червня 2018 р.

25.06.2018р. Б. / Українські науковці виступили на підтримку заяв Ганни Турчинової стосовно гендеризму (+заява)

Український інформаційний простір сколихнуло нещодавнє інтерв’ю Ганни Турчинової – декану факультету природничо-географічної освіти та екології Національного педагогічного університету ім. Драгоманова та реакція так званих правозахисніків на це інтерв’ю. У ЗМІ розпочалось цькування пані Турчинової з приводу висловлених нею думок, які не узгоджуються з пануючим в українських ЗМІ гендеристським дискурсом. Спільнота українських вчених із різних наукових галузей оприлюднила відкриту заяву на підтримку Ганни Турчинової. Подаємо текст цієї Заяви, який розмістило видання Цензор.нет.

ВІДКРИТА ЗАЯВА
на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини
на свободу думки, світогляду та вираження поглядів

Спільнота науковців різних галузей знань, а також правозахисні та просімейні організації, висловлюють свою стурбованість із приводу протиправних цькувань декана факультету природничо-географічної освіти та екології Національного педагогічного університету ім. Драгоманова Ганни Турчинової за висловлювану нею просімейну позицію. Озвучена нею критика гендерної ідеології хоча і ґрунтується на нормах статті 51 Конституції України, але водночас зазнає переслідувань, зокрема з боку окремих поборників антидискримінаційної експертизи шкільних підручників.

Виявляється, нині за висловлення елементарних наукових фактів – про природу стосунків між людьми та сімейні союзи, які є природними лише між чоловіком та жінкою – огульно вішатимуть ярлик "гомофоба" чи "ксенофоба", як це й відбувається щодо Ганни Турчинової. Як не дивно, така особа зазнаватиме дискримінаційних утисків від тих інституцій, які мали би неупереджено захищати права всіх людей, зокрема з консервативними поглядами, а не лише певних меншин і носіїв певної ідеології.

З усією переконливістю наголошуємо, що в Україні не існує жодної обґрунтованої праці, гідної наукової уваги, на тему одностатевих стосунків та так званих прав ЛГБТ – ні в галузі медицини, ні психології, ні юриспруденції тощо. Поодинокі дослідження, які трапляються, є суцільною маніпуляцією, відрізняються відсутністю наукових аргументів і підміною понять, що суперечить законодавству України та загальнолюдським засадам суспільної моралі.

Саме на підставі наявної наукової бази Ганна Турчинова публічно стала на захист конституційних прав і свобод батьків,дітей та сім’ї як основи будь-якого суспільства, а також визначеного в Конституції України поняття шлюбу як союзу жінки і чоловіка. Так само це робимо й ми у своїй професійній науково-педагогічній діяльності, а також батьки та й, власне, народ України загалом, розуміючи тупиковість інших шляхів розвитку суспільства, окрім сім’ї, відповідального батьківства і материнства.

Адже ми, за покликом власної совісті, переконань та виходячи з науково доведених фактів, вважаємо, що не недопустимо на офіційному рівні називати брехню правдою, патологію - нормою. Саме тому нами відкидається гендерна ідеологія, яка глибоко вкорінена в неомарксистському світогляді та руйнує підвалини як суспільства та держави, так і сім’ї та особистості.

Отже, прецедент із цькуванням Ганни Турчинової за виражені нею консервативні погляди створює небезпеку як для забезпечення прав людини в Україні на свободу думки та вираження поглядів, так і для вітчизняної науки, яка покликана віднаходити об’єктивну істину і виносити її у світ, ба більше, втілювати в законодавство. Порушується не лише право людини на свободу думки та світогляду, а й на свободу висвітлення істини у наукових дослідженнях.

Нагадаємо, що у статтях 9 та 10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначається, що кожен має право на свободу думки та вираження поглядів. Зазначене право людини є основою європейської демократії. І в цьому випадку саме йдеться про свободу вираження особистих (наукових чи релігійних) поглядів людини на проблематику гендерної ідеології та її критику, а не про заклик до обмеження чиїхось прав.

Однак ця ситуація доводить, що визначене Конвенцією право людини на свободу вираження поглядів не просто зазнає безпідставного обмеження, але часом підпадає під суворе "табу" на свободу висловлювання щодо конкретних груп осіб чи явищ, зокрема критика гендерної ідеології та заяви про шкідливість пропаганди одностатевих відносин.

З огляду на вказане, висловлюємо свою рішучу підтримку висловленій просімейній позиції Ганни Турчинової, яка у боротьбі за науково доведену істину опинилася в зоні брудного, принизливого, протиправного цькування та наклепів із боку окремих журналістів і правозахисників, ангажованих неомарксистською гендерною ідеологією та скутих відповідним грантовим фінансуванням.

Вимагаємо скасування проведення антидискримінаційної експертизи підручників і освітніх програм як такої, що дискредитувала себе через нефаховість та ідеологічну заангажованість через закордонне фінансування Фондом імені Гайнріха Бьолля. Натомість залишити лише як обов’язковою науково-методичну експертизу підручників і освітніх програм, яка передбачає значно вищі вимоги як до відповідних експертів, так і до процедури її проведення.

Закликаємо наших колег-науковців та усіх людей доброї волі протистояти спробам обмежити наукову свободу та основоположні права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів.

Підписанти з боку наукової спільноти:
Тетяна Камінська – доктор економічних наук, ректор Київського кооперативного інституту бізнесу і права, професор, Віце-Президент громадської організації "Ділові українські жінки";
Максим Балаклицький – доктор наук із соціальних комунікацій, професор кафедри журналістики Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна;
Леонід Кістерський – доктор економічних наук, директор Інституту міжнародного ділового співробітництва, професор;
Іван Мозговий – доктор філософських наук, професор Сумського державного університету;
Ігор Охріменко– доктор економічних наук, професор, проректор з навчальної та наукової роботи Київського кооперативного інституту бізнесу і права. А до громадських організацій;
Володимир Медведєв – доктор медичних наук, доцент;
Марина Медведєва – доктор юридичних наук, доцент;
Сіданіч Ірина Леонідівна – доктор педагогічних наук;
Сергій Пастушенко – доктор технічних наук, Заслужений працівник освіти, професор;
Олег Жерноклеєв – доктор історичних наук, професор;
Роман Ляшук – доктор юридичних наук;
Валентин Жалко-Титаренко – доктор медичних наук;
Владислав Ольховський – доктор фізико-математичних наук;
Роман Лаба – доктор біблійного богослів’я;
Ніна Білоусова – кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана;
Олена Багацька – кандидат філологічних наук, доцент Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка;
Євгеній Білоножко – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова;
Надія Стоволос – кандидат економічних наук, доцент Сумського національного аграрного університету;
Максим Палій– кандидат юридичних наук, завідувач кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Київського інституту інтелектуальної власності та права Національного університету "Одеська юридична академія", доцент;
Алла Ханенко – кандидат економічних наук, доцент;
Людмила Гридковець – кандидат психологічних наук;
Олена Львова – кандидат юридичних наук;
Катерина Божко – кандидат психологічних наук;
Олекса Петрів – кандидат юридичних наук;
Марина Домашенко – кандидат економічних наук, доцент Сумського державного університету;
Юрій Решетніков– кандидат філософських наук;
Віталій Чопчик – кандидат медичних наук;
Олена Гула – кандидат економічних наук;
Зоя Хитра – кандидат педагогічних наук;
Валерій Решетінський – кандидат технічних наук;
Адріан Буковинський – кандидат філософських наук;
Вячеслав Кузьмич – кандидат педагогічних наук;
Дмитро Петренюк – кандидат фізико-математичних наук;
Петро Гусак– кандидат філософських наук;
Олег Шеремета– кандидат медичних наук;
Анатолій Райчинець – кандидат філософських наук;
Михайло Рябенко – кандидат педагогічних наук, доцент;
Ростислав Огірко – кандидат юридичних наук;
Хома Валерій Олександрович – кандидат юридичних наук;
Роман Онуфрійчук – кандидат філософських наук;
Світлана Губіна – кандидат педагогічних наук;
Олександр Антонець – кандидат сільськогосподарських наук, доцент;
Марина Антонець – кандидат психологічних наук, доцент;
Андрій Пальчик – кандидат філософських наук;
Андрій Терлецький – кандидат фізико-математичних наук;
Убогов Сергій Геннадійович – кандидат фармацевтичних наук;
Наталія Василенко – методист методичного центру управління освіти департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради.

Підписанти з боку громадськості:
Громадянський рух "Всі разом!"
Громадська організація "Ні хабарництву!"
Всеукраїнський благодійний фонд "За гідність людини"
Громадська організація "Капеланське служіння війську"
Асоціація журналістів, видавців і мовців "Новомедіа"
Всеукраїнський благодійний фонд "Сім'я"
Асоціація християн юристів "Хушай"
ВГО "Інститут ґенези життя та Всесвіту"
Громадська організація "Знати, щоб жити"
Благодійний фонд "Сила любові"
Всеукраїнський благодійний фонд "Соборність"
Асоціація "Поклик"
Громадська спілка Альянс "Україна за сім’ю"
Товариство християнських комунікацій "Виноградник"
Громадська організація "Добробут"
Благодійний фонд "Щаслива родина"
Громадська організація "Солідарність"
Громадська організація "Дитяча місія"
Асоціація творчої освіти "Дивосвіт"
Громадська організація "Зараз твій час"
Громадська організація "Імпульс"
МГО "Наша спадщина";
Міський центр допомоги;
Громадська організація "Інноваційна кооперативна асоціація".

Підписи станом на 23 червня 2018 року. 

Заява відкрита до підписання: Ukraine4family@gmail.com

Джерело:  Воїни Христа Царя

неділя, 24 червня 2018 р.

24.06.2018р. Б. / Кохання проти сім’ї

Після ранкової молитви і кави вирішив погортати стрічку у Фейсбуці. Ну звісно Фейсбуком все не обійшлось, але куди б не заносило мене посилання, всюди можна було знайти статтю про щасливий шлюб, як зберегти романтику в стосунках, як виховувати дітей, як зробити свою половинку щасливою і т.д. і т.п. Правду кажучи, я вельми здивувався величезній кількості подібного контенту.

Судячи з переглядів і коментарів, люди це читають. Вони вважають ці поради чимось реально дієвим, правильним і корисним. Більшість авторів доволі негативно відгукуються про християнські цінності. Стверджують те, що сім'я - не головне, а головне кохання між партнерами. У більшості тих писульок є дуже хитро завуальований деструктивний посил: сім'я - пережиток минулого.

Вони закликають забути про християнство і цінності, які воно має у своєму фундаменті, викручують поняття добра. Для них добро, це - задоволення психічних чи фізичних потреб. Займайтесь сексом - це здорово. Звісно, адже це великий дар для людей від самого Бога. але таким секс стає тільки у шлюбі. До утвердження вашої любові перед Творцем, Таїнство Шлюбу, така поведінка деструктивно впливає і на вашу психіку, і на ваше здоров'я, і на ваше життя в цілому.

Багато контенту пов’язаного із звинуваченнями християнства у тому, що саме Християнство є гальмом прогресу. Судячи із написаного у цих статтях можна зробити висновок, що прогрес - це одностатеві шлюби, різноманітні збочення, як норма поведінки.

Якщо, хтось не знає, то саме Християнство було основою європейської цивілізації. Лікарні, школи, університети створювались представниками християнського духовенства. Першими справжніми науковцями були також християни.

До речі цікавий факт - християни завжди знали, що земля кругла. Бах, Вівальді, Бетховен, Брамс, були християнами, більше того, Вівальді був священиком. Саме ці композитори були творцями найпотужнішого пласту в музиці, який і до сьогодні є основою основ для музикантів. Коперник, між іншим також був священиком.

Але повернемось до мого ранкового дослідження у сфері внутрішньо-сімейних стосунків. Більшість із цих статей спрямовані не на покращення сімейного життя, а навпаки на знищення. В кращому випадку - це заїжджені правила типу: "жінки люблять вухами", "чоловік повинен бути добрим слухачем", " жінка не повинна заважати чоловікові спілкуватись з друзями" і т.п. Насправді в деяких статтях проглядались якісь дійсно добрі поради, але вони були приховані за масою непотрібного бруду.

Сучасні ЗМІ переконують чоловіків у тому, що жінка повинна бути сексуально доступною 24 години і 7 днів на тиждень. Це нонсенс, оскільки Бог створив людський організм циклічним. У жіночому організмі щомісяця відбуваються певні зміни, через які вона просто фізично не може бути сексуально доступною завжди. Зважаючи на зміни, і їх гормональну природу можна також сказати, що і жіночий настрій не може бути 100% стабільним. Жінки краще вміють керувати емоціями, але це не означає, що жінка повинна ігнорувати власну природу задля задоволення тваринних потреб чоловіка, які розбурхуються рекламою, телепередачами, фільмами, тощо. Дуже вразила стаття про те, як жити, щоб не стати передчасно батьками. Тут просто були зібрані не достовірні факти про контрацептиви. Але не було жодного слова про природне планування сім'ї.

Якщо подивитись статистику, то можна впевнено стверджувати той факт, що жоден із них не є 100% гарантією безпліддя. Знову ж звертаючись до статистики, то 90% пар, які користувались контрацептивами і врешті вирішили поповнити свою сім'ю, мають великі проблеми із зачаттям. Жоден із контрацептивних засобів не дає 100% гарантії запобігання вагітності, а також 100% захисту від ЗПШС. Навіть інвазивні методи на кшталт вазектомії чи перев'язування фаллопієвих труб не дають 100% результату і тим більше не оберігають від венеричних захворювань. У більшості випадків подібні процедури мають негативний вплив на здоров'я людини. Чи знаєте ви, що Управління продовольства та медикаментів (FDA- Food And Drug Administration - урядова організація, яка контролює їжу та медичні препарати) відмовляється затвердити презервативи? Головним чином через їхню недієвість.

Також дослідження свідчать, що жінка яка мала статеві стосунки із чоловіками хворими на ЗПШС, навіть за умови, що завжди використовували презервативи, має 37,8% шанс захворіти. Перерваний статевий акт, спіраль, піґулки, презервативи, всі ці речі призводять до проблем із здоровим статевим життям у майбутньому. Щонайменше такий спосіб мислення та й використання контрацептивів є важким гріхом, адже така поведінка повністю заперечує задум Творця, і Його першу настанову, яку він дав людям, а також наносить шкоду своєму здоров'ю.

Між іншим для християн природне планування сім'ї завжди було невід'ємною складовою життя. Контрацептивний спосіб мислення суспільства 21 століття є наслідком багатьох деструктивних кампаній, метою яких було знищення сім'ї, як основної одиниці суспільства, контроль народжуваності. Не зважаючи на всі ці нахвалювання і запевняння навколо "безпечного сексу", суть контрацептивів є простою - не дати шансу Богові володіти сексуальною сферою нашого життя. Адже коли ми користуємось принципами, які пропонує нам концепція природного планування сім'ї, ми даємо Богові шанс контролювати наше статеве життя.

Повертаючись до теми кампаній націлених на знищення сім’ї, не можна забути про події, які розгортаються у нашій державі. Останніми днями ми стали свідками жахливих подій, які розгорнулись навколо параду представників ЛГБТ меншин в Україні. Кому ж вигідним є просування подібних ідей у суспільстві, яке століттями жило згідно християнських принципів? Звісно, що дияволу, який від початку часів старається спотворити і знищити все Боже творіння, особливо людину. Наслідки його старань призведуть до кінця часів і повернення нашого Спасителя в останні дні. Але знову ж таки організовують подібні акції люди.

Варто зазначити, що подібні заходи проводяться не лише в морально-нищівному ключі, але і в політичному. Якщо свідомі християни не стануть на захист своїх ідеалів та моральних принципів, то дуже скоро ми поринемо у жахливий вир набагато жахливіших збочень, які розповсюдяться з блискавичною швидкістю. Теперішній час сповнений великими випробуваннями для християнського світу. Тільки прокинувшись від сну і заявивши про свої права, тільки перебуваючи в постійній молитві та боротьбі ми зможемо побороти деструктивні сили і зберегти основи основ нормального, цивілізованого християнського суспільства і нашого життя.

Дамян Вільчинський    Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

субота, 23 червня 2018 р.

23.06.2018р. Б. / ТСН перетворюється на Russia Today з антихристиянським, антиюдейським й антиісламським присмаком

Випуск ТСН за 22 червня цього року о 16:45. «Сімейні цінності атакували центр столиці», - розпочинає ведуча випуску Юлія Бориско сюжет про протест під стінами Кабінету міністрів та Верховної Ради противників накидання українському суспільству гендерної ідеології. Вже сам початок створює враження чи то сюрреалізму, чи якихось агресивних аморфних створінь, але далеко не людей і далеко не нормальних. Це старий пропагандистський маніпулятивний прийом дегуманізації опонента, позбавлення його людських рис, з метою виправдання агресії проти нього. Він широко використовувався в історії для оправдання загарбницьких, агресивних воєн. Вперше в історії його масово застосовували революціонери в період так званої великої французької революції, призвівши до масової різні за релігійною чи етнічною ознакою, коли було вирізано або у варварський спосіб вимордовано неймовірну кількість жінок, дітей, старих.

Це – доволі небезпечний інструмент, оскільки він на глибокому внутрішньому рівні провокує не лише відразу до опонента, але й підсилює агресію. У воюючій країні, на фоні економічних та суспільних негараздів, використання цього інструменту проти будь-якої групи населення може спровокувати події, що матимуть трагічні наслідки для всієї країни.

Далі ще краще. «Прихильники так званих традиційних шлюбів сьогодні вийшли на мітинг проти одностатевих стосунків», - продовжує ведуча. Це вже в старті відверта брехня і маніпуляція. Адже мітинг не був проти одностатевих стосунків, а проти узаконення в Україні гендерної ідеології, проти поліційного насильства над тими, хто не приймає гендерну ідеологію, проти гендеризації української освіти.

І раптом в устах чарівно-милої, з наївно-здивованим виразом обличчя ведучої нардеп Олег Барна перетворюється в адепта сімейного руху. Як найперше, кидається в очі слово адепт, яке уже саме по собі в українській мові має негативну конотацію та викликає у слухача асоціацію з якоюсь сектою чи сектантською ідеологією.

Зовсім не зрозуміло, яким чином журналісти «ТСН» причепили скандальновідомого пана Барну та його безглуздий проект до мітингу незгодних з накиданням українському суспільству гендерної ідеології. Очевидно, що зроблено це виключно з маніпулятивною метою – виставити протестувальників зборищем безглуздих ідіотів.

Того ж дня у центральному випуску о 19:30 ведуча випуску Лідія Таран читає той самий текст.
Автором сюжету про протести виступає журналістка ТСН (якщо після такого сюжету її можна ще називати журналісткою), пані Олександра Мітіна. Практично на самому початку свого творіння, невідомо з якого важкого похмілля пані Мітіна стверджує, що протестувальники є прихильниками законопроекту Олега Барни. Хоча жодних доказів того, що під стінами Кабміну та Верховної Ради зібрались саме прихильники цього безглуздого законопроекту.

Мало адептів, мало відвертої неправди, пані Мітіна вводить слухача/глядача у ступор своєю таємничою начебто обізнаністю: «Щоправда, за іронією, якби депутати встигли ухвалити зміни», - звучить у відео з 0:40 по 0:46 голос новоявленого гуру української журналістики. Які зміни? Зміни до чого? Для уважного глядача/слухача це залишається великою загадкою. А нарівні неуважного глядача створює враження, що депутати замахнулися на сам світопорядок.

Надалі пані Мітіна зміненим голосом, неначе хоче справити враження ображеної дівчинки, вимовляє слова «різностатевий союз», описуючи зміст плакатів протестувальників, створюючи враження, що сім’я – чоловік і жінка - це якась погана кака-бека. І тут знову ж, невідомо під впливом яких галюциногенів, пані Мітіна стверджує про те, що плакати протестувальників заперечують іншу орієнтацію. Можливо пані Мітіна була б не поганою акторкою, але, здається, журналісткою, вона точно не є.

Ще краще, для пані Мітіної протест під Верховною Радою є нічим іншим, аніж демонстрацією гетеросексуальної орієнтації. Звідки цій пані таке до голови прийшло? Протестувальники кохалися, цілувалися, у них були плакати «Я – гетеро»? Знову ж таки, жодних доказів своїх тверджень пані Мітіна не удостоїлась надати. Проте враження від її роботи: збір банальних, інфантильних, нічим необґрунтованих оціночних суджень, а не об’єктивна журналістська робота.

Присутність на мітингу дітей пані Мітіна упереджено, бездоказово коментує, як використання дітей батьками для доведення власної правоти. Звідки така ідея? Чи, може, важко припустити, що малечу не було з ким залишити вдома, а батьки вважали питання агресивного накидання суспільству гендерної ідеології настільки вважливим, що вирішили, що їхня присутність під стінами Верховної Ради є необхідною?

Але це ще не верх, чи дно. Дно щойно попереду. Відверто ідіотське питання пані Мітіної до підлітка: «А ти бачив геїв? І від того став геєм?» - це взагалі побиття усіх рекордів відвертого ідіотизму. Хочеться запитати пані Мітіну: «Прошу пані, а ви бачили мудрих людей? І від того стали такою мудрою?». Буду відвертим, я переконаний, що якби на місці цього підлітка був дійсно фанатик-радикал, то пані Мітіна могла б дістати на горіхи гостинців. Проте, щиро сумніваюсь, що з таким питання вона би підійшла до когось, кого б дійсно вважала радикалом-фанатиком.

Складається враження, що пані Мітіна зумисне вишукує у натовпі специфічну публіку. Коли «журналістці» вдається знайти людину, не компетентну в тому, що таке гендер, вона це розкручує. Як тільки натикається на бородатого пана, який починає відповідати: «Гендер – це чиста брехня…», матеріал уривається. Цікаво, що сама журналістка називає гендер статтю, хоча гендер не є стать; гендер – це рід або соціальна стать, яка не є обов’язково прив’язаною до саме статі, статі фізіологічної.

Тобто, пані Мітіна проявляє кричущу некомпетентність у питанні, яке є одним з головних у темі, яку вона взялася висвітлювати. Очевидно, повна некомпетентність пані Мітіної не дає їй зрозуміти, що в теорії гендеру дорослий чоловік може бути маленькою дівчинкою, мама може бути дочкою, тато – сестрою, брат - жінкою і т.п. Тобто, шлях до інцесту та педофілії відкритий. Реально, прийняття гендерної ідеології відкриває до цього шлях. Виявляється, пані Мітіна не знає про існування в Нідерландах партії педофілів, які боряться за легалізацію цього злочинного явища, а береться висвітлювати таке складне питання. Ба більше, складається враження, що пані Мітіна отримує неймовірне задоволення від власної некомпетентності. Молодеча амбітність у її випадку не може бути виправданням такої кричущої некомпетентності та явної заангажованості у висвітленні питання, яке виявилось конфліктогенним для українського суспільства, яке усе ще знаходиться у стані війни з московитським агресором. Важко надати навіть оціночне судження такої поведінки як пані Мітіної, так і редакції ТСН. Чи це безвідповідальність, чи зумисне розпалювання однієї групи населення проти іншої?

Пані Мітіна називає протестувальників адептами альтернативного погляду на закони ЄС. Знову маніпулятивне слівце – адепти. Очевидно, пані не знає, що ЄС не має спільних законів. Як рівно ж пані не знає, що гендерна ідеологія не є імплементованою у законодавство цілого ряду країн ЄС. Як рівно ж їй не відомо, що так звані гомо-«шлюби» не є легалізованими у частині країн членів-ЄС. Очевидно, у пані «журналістки» є свої погляди на закони країн-членів ЄС. Вона залишається байдужою до цих фактів. Очевидно, що стандарти журналістики на каналі «1+1» впали так низько, що далі, напевно, вже нема куди.
Не варто думати, що пані Мітіна була погано поінформована. Цього ж дня, 22 червня, у соціальній мережі Фейсбук з’являється відео, з якого чітко зрозуміло, що пані Мітіна навмисно підбирала для свого сюжету некомпетентних людей або людей, істерично налаштованих. Оскільки у її сюжеті повністю проігноровано те, що вона довідалась із розмови з чоловіком, який виявився компетентним у питанні гендерної ідеології. Цього чоловіка у сюжеті пані Мітіної нема.

Отож, стає очевидно, що сюжет пані Мітіної є маніпулятивним і некомпетентним. У цьому сюжеті виразно спостерігається маніпуляція голосом у відповідних моментах, упереджена підбірка респондентів, спроба показати протестувальників недолугими і некомпетентними у тому, заради чого вони прийшли протестувати.

Подання ж неправдивої інформації про те, що означає поняття гендер, про реалії законодавства у країнах ЄС є на межі брехні. Оскільки неправда – це коли людина ненавмисно неправдиво інформує, брехня ж - це коли людина умисно вводить іншого чи інших в оману. У даному випадку, пані Мітіна відверто бреше, показуючи учасників протестів поголовно некомпетентними та агресивними, оскільки вона була поінформованою, що така ситуація не відповідає дійсності. Інше питання – інформування глядача/слухача про закони ЄС. Не важко, посидівши в інтернеті кілька хвилин, знайти відповідну інформацію. Так само не важко отримати відповідне пояснення терміну гендер. Проте, цілком очевидно, що створити правдивий сюжет про антигендеристські протести під Верховною Радою цілком не входило у завдання пані Мітіної.

Відомо, що подібним та аналогічним чином діють пропагандисти центрального кремлівського інформаційного рупору Russia Today. І, з усього судячи, ТСН котиться у тому ж напрямку. ТСН перетворюється на пропагандистський проект, який, на відміну від Russia Today, пропагує не ідеології русскава міра, а гендерну ідеологію.

При чому, оскільки так звана теорія гендеру не має наукової бази, а є просто псевдонауковим конструктом, а попри це вона агресивно накидається різним суспільствам, має своїх прихильників, які її сприймають на рівні непомильної догми і як єдиний правильний погляд на життя, людину, суспільство, оточуючий світ, то вона має фундаментальні ознаки ідеології. До речі, одним із постулатів так званої теорії гендеру є те, що людина народжується безстатевою у психологічному смислі, а це цілковито суперечить твердженням біології людини про те, що особливості жіночого та чоловічого мозку формуються уже в  період пренатального розвитку дитини. Тобто, біологія стверджує, що мозок людини уже в утробі матері формується як чоловічий чи жіночий, і новонароджені діти, ще не піддавшись ніякому впливу суспільства проявляють характерну дівчачу чи хлопчачу поведінку. Зокрема, експериментально доведено, що новонароджені дівчатка з більшою зацікавленістю розглядають людські обличчя, а хлопчики - предмети. А це цілковито заперечує самі підвалини теорії гендеру, перетворюючи її на псевдонаукову балаканину.  

Гендерна ідеологія заперечує біологічно-статеву дихотомію людини, як чоловіка чи жінки, вона заперечує основний постулат релігій, що претендують на Авраамову спадщину – юдейства, християнства та ісламу, які стверджують, що Бог створив людину як чоловіка і як жінку. Тобто, біологічно-статева дихотомія людини є прямим наслідком творчого Божого акту, й тому, у розумінні цих релігії, вона – дихотомія - є добром і благом. Не знати про це, насправді, дуже важко, оскільки в інтернеті є маса контенту, який відображає заяви очільників та вагомих авторитетів у цих релігійних системах.

Отож, стаючи агітпропом гендеризму, ТСН перетворюється на антихристиянський, антиюдейський та антиісламський проект. І так як усі притямні люди на Заході бойкотують  Russia Today, так кожний притямний християнин мав би бойкотувати ТСН і канал «1+1», який продукує цей антихристиянський, антиюдейський та антиісламський проект.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

пʼятниця, 22 червня 2018 р.

22.06.2018р. Б. / ІІ Літня школа з вивчення природніх методів розпізнавання плідності

З 2 по 9 липня 2018 року, комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я проводить ІІ Літню школу з вивчення природніх методів розпізнавання плідності (МРП).

На сьогодні є велика потреба формувати відповідальний підхід до збереження репродуктивного здоров’я подружжя і надалі формувати групу фахівців з МРП, які будуть постійними активними працівниками при єпархіальних структурах комісії у справах душпастирства охорони здоров’я, в родинних пораднях та популяризуватимуть МРП як один з важелів протидії абортам і контрацептивній ментальності.

До участі у школі запрошуємо по 2 кандидати від архиєпархії/єпархії/екзархату на здобуття ступеня інструктора І рівня.

Впродовж восьми днів лекцційні заняття проводитимуть лікарі, психологи, кваліфіковані спеціалісти Інституту родини та подружнього життя, які будуть доповнені практичними заняттями з картами самоспостереження, цікавими дискусіями, переглядом фільмів. Наприкінці школи учасники отримають Сертифікат про пройдений навчальний курс з методів розпізнавання плідності.

За детальнішою інформацією звертатись: 098 050 00 18 – Ярослава

четвер, 21 червня 2018 р.

21.06.2018р. Б. / Сурогатне материнство: за чи проти?

Моя сестра не може мати дітей і задумується над тим, щоби скористати із сурогатного материнства. Яка думка Церкви щодо цього?

Без сумніву, це справжня проблема і випробування для батьків – не могти мати дітей. Однак сурогатне материнство є таким процесом, який суперечить не лише науці Церкви, але й загалом гідності людини.

Сурогатне материнство – дуже поширена і популярна зараз практика, коли жінка виношує дитину із чужого генетичного матеріалу, тобто стає своєрідним «інкубатором». Вже зачату дитину вміщують у жінку, яка просто виношує її під своїм серцем, а потім віддає. Багато зірок, спортсменів, гомосексуальних пар зараз використовують цю практику.

Дитина має народитися як плід любові чоловіка та жінки, які кохають один одного. До часів Христа існувало римське право, за яким рід завжди визначали по материнській лінії, бо завжди було зрозуміло, хто мати дитини. А зараз це вже питання: хто мати? Батьків, як виглядає, троє, бо генетичний матеріал від по другів, а ще одна жінка виносила цю дитину.

Є країни, в яких забороняють сурогатне материнство у випадку, якщо за нього платять гроші, прирівнюючи це до торгівлі людьми, а дозволяють альтруїстичне сурогатне материнство: з доброї волі.

Зі співчуттям до проблем подруж, які не можуть мати дітей, Церква закликає не використовувати зазначений спосіб народження, оскільки він суперечить гідності людини і не вирішує проблеми, а лише поглиблює.

середа, 20 червня 2018 р.

20.06.2018р. Б. / РОЗДУМИ НАД ЖИТТЄПИСОМ СВЯТОСТІ БЛАЖЕННОГО ВОЛОДИМИРА ПРИЙМИ

ЗЕНОН БОРОВЕЦЬ

27 червня 2001 року Папа Іван Павло ІІ урочисто проголосив блаженними 28 українських мучеників за віру Христову. У цій спільноті новобеатифікованих єпископів, священиків, богопосвячених осіб, на перший погляд, чисто випадково опинився мирянин, звичайнісінький український селянин-хлібороб, образ якого є суттю нашої нації з усіма її вадами та чеснотами. Не богослов, вишколений високими біблійними науками, не особа, вибрана і настановлена виключно задля служіння Богові, але звиклий чоловік, який на щодень перебував посеред нас грішних, ходив за плугом і ростив дітей, сумував і веселився, як роблять це усі земні, і щодо якого, навіть у найсміливіших помислах, за земного життя ми ніколи не спогадали б, що ця людина є святою. Але в Бога немає нічого випадкового і те, що для людської логіки видається принаймні дивним, насправді є нашим ще дитячим невмінням побачити і зрозуміти так очевидні Божі речі, осягнути які ми спроможні лише з плином часу.

Життєпис блаженного Володимира Прийми можна викласти у декількох реченнях та описати кількома датами. Народився 17 липня 1906 року у селі Страдч, що неподалік Львова. Батько Іван Прийма був дяком та секретарем при церкві, мати Ганна Прийма – господинею. В подружжя народилося дев'ять дітей з яких вижило семеро хлопців. Життєві шляхи братів Володимира були різними: Роман загинув в УГА, Мирон як греко-католицький священик висланий на Сибір (до 1956), Левонко працював інженером, Іван – учителем математики, Максим – священиком (убили поляки), Михайло – бухгалтером. Наслідуючи батька, Володимир після навчання у дяківській бурсі сповняв обов’язки дяка та диригента у парохіяльній церкві. 10 листопада 1931 року одружився із Марією Стойко і виховував чотирьох дітей: Анну, Романа, Мирона і Марію; п’ятий син Іван помер у віці кількох місяців. 26 червня 1941 року Володимр Прийма разом із священиком Миколою Конрадом були замордовані більшовиками у лісі на околиці сусіднього села Ямельня.

Здавалось б, типовий життєпис українського селянина першої половини ХХ століття. Мільйони таких були неповинно убитими лише за те, що жили на своїй землі, говорили своєю мовою та молились у Трійці єдиному Богові. І все ж, коли ретельніше приглянутись до його долі, то неможливо не помітити, як особисті чесноти християнина органічно вплелись у незбагненний візерунок Божого промислу, і саме тому його життя стало символом і гідним зразком наслідування для нас – тих, хто вважає себе українцями і християнами.

26 червня розпочався четвертий день війни. На схід раз-по-раз летіли бомбардувальники, гучно били гармати. В нашому народі є влучна приповідка – «як тривога, то до Бога», то й люди з усіх кутків села щодня сходились на Літургію. Уже по завершенні Служби Божої до священика підійшов хтось з Вигона (частина села біля автошляху Львів-Яворів) з проханням відвідати із Святими Тайнами жінку, яка перебувала при смерті. Священик, не вагаючись, одягнув ризи, взяв Євхаристійного Христа і вже зібрався йти, коли селяни, що затримались у храмі, спробували зупинити о. Миколая:
‑ Отче, ми вас не випустимо.
‑ Як це не випустите? Чому?
‑ Хіба ж ви мала дитина, не розумієте, що твориться? Погляньте скільки людей «червоні» поарештували! Де вони тепер? Їх вивезли на Сибір?.. Убили?.. Закопали? Та ж як побачать вас у священичому одязі, відразу замордують.

Священик лагідно поглянув на людей, трохи помовчав і відповів:
‑ Чи уявляєте собі, що ви мені пропонуєте? Та якщо жінка, не доведи Господи, помре без Сповіді і Причастя, я матиму смертний гріх. Навіть, якби мене мали вбити – це мій пастирський обов’язок.

Не сміли люди перечити священику, аж тут дяк Володимир Прийма звернувся до отця:
‑ Отче, самого вас не випущу – я піду з вами.

Тепер уже священик почав відмовляти дяка:
‑ Володимире, це мій священичий обов’язок, а ти в цей непевний час повинен опікуватись сім’єю.

Та дяк продовжував наполягати, і священик урешті погодився. Жоден червоноармієць не зачепив їх, коли вони проходили вздовж шосе, яким «червоні», колона за колоною утікали на схід. Священик висповідав та запричастив хвору. На зворотному шляху їх теж не рушили більшовики, і треба було яких кілька сотень метрів до соснового ліска, що вкривав страдецьку гору, як здалеку їх помітили енкаведисти, що в той час на конях їхали з сусіднього Янова (нині смт. Івано-Франкове). Священика і дяка зловили й повели у напрямку Львова. З гори селяни бачили усе це і відразу повідомили дружину Володимира Марію. Вона наздогнала заручників аж у сусідньому селі Ямельня і кинулась чоловікові на груди. Тоді один з енкаведистів хотів застрелити її, але інший, пошкодувавши кулі, почав бити жінку прикладом, після чого полишили її непритомну та й пішли далі. Згодом п. Марія назвала імена катів: капітан Філатов, начальник гарнізону Дяченко, працівник райкому партії Рінґель, єврей з Янова.

Зранку наступного дня в селі уже були німці, проте людей ще декілька днів не впускали на пошуки зниклих, мотивуючи наказом стріляти без попередження в усіх підозрілих осіб. Знайшли мучеників через п'ять днів на узліссі, що зветься Бірок, на околиці села Ямельня. Оповідають, що старенького священика убили однією кулею. На голові в нього запеклася кров, напевно, що від удару прикладом. Дяка ж страшно катували. У нього були вибрані очі, поламані руки і ноги, а на тілі нарахували 28 колотих ран.

Нині подібних трагічних історій з того періоду ми маємо незліченну кількість. І все ж...  І все ж є в ній щось незвичайне, щось непроминаюче важливе як для наших, так і прийдешніх часів. Як часто ми забуваємо відому істину – «із крові героїв зростає нація, з крові мучеників зростає Церква». Їх трагічна смерть не була випадковою. Видно задовго до цього Господь готував їм тернові вінки мучеників, які згодом у незбагненний спосіб перемінив на лаврові вінки слави. І ще як часто ми боїмося смерті, терпінь, ба, навіть нетривалих випробувань чи простих незручностей, як часто молимо «Господи, не допусти..., відведи..., охорони...», забуваючи, що терпіння гартують, очищають, освячують. Чи міг священик з огляду на небезпеку військового часу піти до потребуючої пізніше, як мине тривога? Зрештою, не минуло й доби, як уже зранку наступного дня в селі були німці. Звісно, що міг, і ніхто не порахував би йому цього за зле, розуміючи, що, згідно людської логіки, інакше і не можна було вчинити. Чи міг Володимир Прийма вхопитись за рятівну соломину, яку йому подавав священик, відмовляючи: «Володимире, твій обов’язок опікуватись сім’єю», і не наражати себе на небезпеку? Так, міг, і, за людською логікою, ніхто і ніколи не посмів би дорікнути йому, адже сам отець намагався відмовити дяка від цього наміру. Але в той час обидва блаженні мислили не обмеженими людськими категоріями самозбереження, а почуттям найвищого християнського обов’язку перед Творцем. Не розумом, але серцем сприйняли вони Христову заповідь «люби ближнього твого, як себе самого» [Мт. 22:39; Рим. 13:9; Гал. 5:14] і нею керувались не тільки того трагічного червневого дня, але, як свідчили сучасники, впродовж усього свого життя.

Багато літ спливло від тих подій. Сьогодні немає в живих уже жодного з однолітків священика чи навіть багато молодшого дяка – повмирали усі, і все, що мали, що шанували і чим пишались та дорожили покинули на землі для тління та небуття. Повмирали і їхні кати. На згадку тут приходять лише слова-молитва Тараса Шевченка – «які ж мене, мій Боже милий, діла осудять на землі?» Їхня смерть стала величним підсумком усіх їхніх тихих та непомітних праведних трудів земних. І коли починаєш усвідомлювати це, то раптом зникає страх перед смертю, навіть смертю кривавою, мученицькою, бо розумієш, що мучеництво за народ, за Церкву, за Христа ще треба заслужити, що це не страта, але благодать, яку, як нагороду, отримують праведники. І сказане незаперечно стверджує практика життя, бо і блаженний о. Миколай, і блаженний Володимир отримали життя вічне та увійшли в сяєво Божої слави на небесах, а на землі для усього українського народу стали гідним прикладом для наслідування.

Коли розмірковуєш над долею особи світської, мирянина Володимира Прийми, то раптом усвідомлюєш, що її неможливо відокремити, відірвати від долі особи духовної, священика Миколи Конрада. Так виглядає, що обидва святі є немислимі один без одного, і саме через цю цілісність Бог хоче наголосити нам на важливих, особливо в теперішньому часі маловір’я, споконвічних істинах. Священик і дяк віддали своє життя, несучи потребуючій Найсвятіше Тіло і Найсвятішу Кров Ісуса Христа (Пресвяту Євхаристію). Як колись Господь наш не вагаючись пролив свою кров і віддав своє життя, щоби порятувати людство, так і о. Миколай та Володимир своїми муками і смертю засвідчили, що для християнина у цьому тимчасовому земному житті не може бути цінності більшої, як Пресвята Євхаристія. Цей приклад є особливо промовистим для наших часів, бо допомагає осягнути: а що ж урешті відбувається на Божественній Літургії в момент, коли священик виголошує: «Святеє святим», коли ми приступаємо (чи не приступаємо) до Причастя. Людино, уже найвищий час зрозуміти, що приймаючи Тіло і Кров Христа, ти повинна бути святою, бо інакше, за словами апостола Павла, кожен, хто негідно споживає Євхаристію, «буде винний за Тіло і Кров Господню» та «суд собі їсть і п’є» [1 Кор. 11:27-29]. Бо «Святеє» – це та найвища цінність, яка кожному з нас дарує життя вічне [розваж Ів. 6:53-56], за яку впродовж Христової ери мільйони християн не вагаючись, без страху і жалю віддавали своє життя. З іншого боку, якщо ти вважаєш себе особою віруючою, християнином (християнкою), ти не маєш права не бути святим (святою), бо, як засвідчив апостол Іван, ніщо нечисте не увійде до Царства Небесного [Об. 21:27].

Також у наш непевний час єресей та розколів єдність о. Миколи Конрада та Володимира Прийми, священика і мирянина, є добрим і повчальним прикладом цілісності Христової Церкви, органічної і нерозривної єдності усіх її станів – ієрархії, духовенства, монашества та мирян. Кожен згідно зі своїм покликанням і Божим задумом на своєму місці сповняє свій неповторний і по-своєму найважливіший Божий план і сподівання, які на кожного, хто приходить у цей світ, покладає Творець. Про це виразно навчає апостол Павло, коли порівнює єдність Церкви з цілісністю людського організму [розваж 1 Кор. 12:1-31]. Христос своєю смертю і воскресінням збудував та утвердив єдину Церкву, яка непорушно стоїть уже два тисячоліття і стоятиме до другого Його приходу. Уже дві тисячі років Він кормить і лучить в одне містичне тіло окремих членів цієї Церкви своїм Тілом і своєю Кров’ю. Тому кожен, наскільки за людськими мірками він не був мудрим, талановитим чи харизматичним, хто противиться, відводить від єдності Церкви, а також кожен, хто довіряється, спомагає, слідує за такими особами, стає винен супроти Тіла і Крові Господньої, робиться винним у смерті мільйонів Христових мучеників, які за єдність Церкви жертвували своє життя.

На початку цих розважань ми згадували, що в Бога немає нічого випадкового і закономірним є те, що за Божим промислом у вересні 2012 року Синод єпископів УГКЦ проголосив блаженного Володимира Прийму покровителем мирян з тим, щоби його життя, віра і вірність Творцеві були постійним і надійним дороговказом для кожного українця, християнина. Властиво прикладом має бути не лише смерть, але й усе життя блаженного. Так, мова саме про ці сірі одноманітні будні, у яких, здається, немає і бути не може жодної героїки, жодної святості. Але ж якщо, для прикладу, людина незряча, то чи означає це, що не існує краси довколишнього світу? Так само і зі святістю – незрячий серцем не зможе побачити її у повсякденному житті. Жити в Бозі, жити чесно, сумлінно сповняти свій подружній, професійний обов’язок, відчувати потреби ближнього, жертовно працювати для народу, не чинити неправди, не брати участі у справах темряви – хіба це не святість?! [Розваж Пс. 1:1-3; Мт. 5:3-11; Лк. 6:20-23; Об. 14:13]. Нерідко серед нас можна почути нарікання, як непросто стало жити, як багато треба працювати, і так не вистачає часу, щоби відпочити, розважитись (чи в простолюдді «відірватись»). А чи легко, чи просто було жити нашим батькам та дідам? В ті часи не було такої як нині техніки та механізмів, немислимі були сучасні зручності і вигоди, працювати доводилось, докладаючи важких фізичних зусиль, зранку до ночі, і вислід цієї праці часами бував настільки мізерним, що бракувало навіть на найнагальніші людські потреби. Чи міг блаженний Володимир після цілоденної виснажливої праці в полі увечері мовити собі: «досить з мене того, я хочу відпочити, полежати або просто побути з родиною, з дітьми». А все ж ні – попри обов’язки годувальника немалої родини, попри сумлінну працю при парохіяльній церкві він ще відчував внутрішню потребу хоч дещицею прислужитись своїй упослідженій нації. У Львівському центральному державному історичному архіві дивом збереглись документи, що засвідчують активну суспільну працю Володимира Прийми. Незважаючи на протидію польської влади, разом із тодішнім парохом о. М. Вояковським він був серед тих небайдужих односельців, які творили у Страдчу читальню «Просвіти», і належав до керівного ядра сільського осередку. Пригадаймо крилаті слова великого І. Котляревського про важливість суспільної праці: «Де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку, лети повинность ісправлять». Саме цієї відповідальної громадянської позиції перед своїм народом кожного зокрема так часто бракувало у різні періоди історії України, зрештою бракує її і сьогодні. Адже погляньмо скільки серед нас є людей розумних, освічених, талановитих, діяльних і як небагато маємо релігійних, громадських, культурних товариств, організацій, рухів. Виразником суспільно-національної і релігійної свідомості минулого століття було гасло: «Людина з високою освітою належить не собі, але народові». І саме це велетенське релігійне і патріотичне піднесення народу, який не мав власної держави, дало такі рясні і величні плоди, що ними ми живимось навіть у нашому третьому тисячолітті, і серед інших чинників вони також цементують нас як націю, кріплять як єдиний Божий народ.

Володимир Прийма не вважав себе святим. Він просто чинив згідно з тим, що підказувало йому сумління, жив у мирі з собою та ближнім, жив у Бозі і з Богом. В тих часах людей подібних до нього були тисячі, сотні тисяч, мільйони, і Володимир Прийма є уособленням усіх мучеників, що загинули за віру Христову та за рідну землю, усіх, хто карався по тюрмах і сибірах, хто в часи підпілля і переслідувань зберігав віру і плекав українську традицію. І тому Церква поставила нам життя блаженного Володимира, як приклад гідний для наслідування, щоби кожен з нас особисто і увесь український нарід зростали і мужніли у вірі та християнських чеснотах Богові на славу, Україні – на добро, а нам – на спасіння і життя вічне. Амінь!

Довідка: Мощі блаженного Володимира Прийми ексгумовано і урочисто перенесено до парохіяльного храму Успіння Пресвятої Богородиці у селі Страдч Яворівського району Львівської області. Щороку 26 червня в день загибелі блаженних о. М. Конрада та В. Прийми у Страдчі відбувається велика всеукраїнська проща. Детальна інформація про розклад богослужінь, нічних чувань, а також молитва до блаженного Володимира розміщені на сайті парохії с. Страдч.
Ікона блаженного мученика Володимира, співця, страдецького страстотерпця
1930-ті рр. Сидять (зліва направо) Володимир Прийма, Мальвіна Коновалець, о. Микола Вояковський
Блаженний священномученик Миколай, страдецький страстотерпець
1930-ті рр. Третій ряд (стоїть посередині) Володимир Прийма, другий ряд (сидить посередині) о. Микола Вояковський
1930-ті рр. Церковний хор с. Страдч. Середній ряд (5-й і 6-й зліва) о. Микола Вояковський та Володимир Прийма
1933 р. Родина блаженного Володимира. У верхньому ряду стоять: Володимир Прийма (другий), Марія Прийма з дому Стойко, дружина блаженного Володимира (третя). У нижньому ряду сидять: Анна Прийма з дому Гуралевич, мати Володимира – на руках тримає Анну-Ірену, доньку Володимира; правіше – Антоніна Прийма, дружина о. Мирона Прийми (брата Володимира). Інші особи не ідентифіковані.
1936 р. Родина блаженного Володимира. У верхньому ряду зліва направо стоять рідні брати Прийми: Михайло, Володимир (блаженний), о. Мирон, Іван (учитель), Максим (за німецької окупації висвячений на священика). В нижньому ряду зліва направо сидять: дружина Михайла, Марія, дружина Володимира, Анна, мати братів Прийма, Антоніна, дружина о. Мирона, дружина Івана. Діти на передньому плані зліва направо: Роман, син Володимира (на руках у Марії; 1935 р. нар.), Мирон, син о. Мирона, Ліда, донька о. Мирона (на руках в Антоніни).
1933 р. Володимир Прийма з донькою Анною-Іреною
Сім’я блаженного Прийми: Володимир, Марія та діти Анна-Ірена (1932 р. нар.), Роман (1935 р. нар.)
Родинне подвір'я блаженного Володимира. Зліва направо: Анна-Ірена, донька Володимира, Катерина Гуралевич, Ліда, донька о. Мирона
1934 р. Церковний хор с. Страдч. У верхньому ряду мужчин (6-й зліва) Володимир Прийма. На передньому плані сидить диригент Михайло Завадка
Саркофаг з мощами блаженного Володимира у парохіяльному храмі Успіння Богородиці с. Страдч
29-30.03.2017 р. Почитання блаженного Володимира (Прийми) під час великопосних реколекцій у м. Соснівці Львівської області
29.11.2015 р. Почитання блаженного Володимира (Прийми) під час Форуму мирянських організацій Львівської Архиєпархії