ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ


неділя, 24 червня 2018 р.

24.06.2018р. Б. / Кохання проти сім’ї

Після ранкової молитви і кави вирішив погортати стрічку у Фейсбуці. Ну звісно Фейсбуком все не обійшлось, але куди б не заносило мене посилання, всюди можна було знайти статтю про щасливий шлюб, як зберегти романтику в стосунках, як виховувати дітей, як зробити свою половинку щасливою і т.д. і т.п. Правду кажучи, я вельми здивувався величезній кількості подібного контенту.

Судячи з переглядів і коментарів, люди це читають. Вони вважають ці поради чимось реально дієвим, правильним і корисним. Більшість авторів доволі негативно відгукуються про християнські цінності. Стверджують те, що сім'я - не головне, а головне кохання між партнерами. У більшості тих писульок є дуже хитро завуальований деструктивний посил: сім'я - пережиток минулого.

Вони закликають забути про християнство і цінності, які воно має у своєму фундаменті, викручують поняття добра. Для них добро, це - задоволення психічних чи фізичних потреб. Займайтесь сексом - це здорово. Звісно, адже це великий дар для людей від самого Бога. але таким секс стає тільки у шлюбі. До утвердження вашої любові перед Творцем, Таїнство Шлюбу, така поведінка деструктивно впливає і на вашу психіку, і на ваше здоров'я, і на ваше життя в цілому.

Багато контенту пов’язаного із звинуваченнями християнства у тому, що саме Християнство є гальмом прогресу. Судячи із написаного у цих статтях можна зробити висновок, що прогрес - це одностатеві шлюби, різноманітні збочення, як норма поведінки.

Якщо, хтось не знає, то саме Християнство було основою європейської цивілізації. Лікарні, школи, університети створювались представниками християнського духовенства. Першими справжніми науковцями були також християни.

До речі цікавий факт - християни завжди знали, що земля кругла. Бах, Вівальді, Бетховен, Брамс, були християнами, більше того, Вівальді був священиком. Саме ці композитори були творцями найпотужнішого пласту в музиці, який і до сьогодні є основою основ для музикантів. Коперник, між іншим також був священиком.

Але повернемось до мого ранкового дослідження у сфері внутрішньо-сімейних стосунків. Більшість із цих статей спрямовані не на покращення сімейного життя, а навпаки на знищення. В кращому випадку - це заїжджені правила типу: "жінки люблять вухами", "чоловік повинен бути добрим слухачем", " жінка не повинна заважати чоловікові спілкуватись з друзями" і т.п. Насправді в деяких статтях проглядались якісь дійсно добрі поради, але вони були приховані за масою непотрібного бруду.

Сучасні ЗМІ переконують чоловіків у тому, що жінка повинна бути сексуально доступною 24 години і 7 днів на тиждень. Це нонсенс, оскільки Бог створив людський організм циклічним. У жіночому організмі щомісяця відбуваються певні зміни, через які вона просто фізично не може бути сексуально доступною завжди. Зважаючи на зміни, і їх гормональну природу можна також сказати, що і жіночий настрій не може бути 100% стабільним. Жінки краще вміють керувати емоціями, але це не означає, що жінка повинна ігнорувати власну природу задля задоволення тваринних потреб чоловіка, які розбурхуються рекламою, телепередачами, фільмами, тощо. Дуже вразила стаття про те, як жити, щоб не стати передчасно батьками. Тут просто були зібрані не достовірні факти про контрацептиви. Але не було жодного слова про природне планування сім'ї.

Якщо подивитись статистику, то можна впевнено стверджувати той факт, що жоден із них не є 100% гарантією безпліддя. Знову ж звертаючись до статистики, то 90% пар, які користувались контрацептивами і врешті вирішили поповнити свою сім'ю, мають великі проблеми із зачаттям. Жоден із контрацептивних засобів не дає 100% гарантії запобігання вагітності, а також 100% захисту від ЗПШС. Навіть інвазивні методи на кшталт вазектомії чи перев'язування фаллопієвих труб не дають 100% результату і тим більше не оберігають від венеричних захворювань. У більшості випадків подібні процедури мають негативний вплив на здоров'я людини. Чи знаєте ви, що Управління продовольства та медикаментів (FDA- Food And Drug Administration - урядова організація, яка контролює їжу та медичні препарати) відмовляється затвердити презервативи? Головним чином через їхню недієвість.

Також дослідження свідчать, що жінка яка мала статеві стосунки із чоловіками хворими на ЗПШС, навіть за умови, що завжди використовували презервативи, має 37,8% шанс захворіти. Перерваний статевий акт, спіраль, піґулки, презервативи, всі ці речі призводять до проблем із здоровим статевим життям у майбутньому. Щонайменше такий спосіб мислення та й використання контрацептивів є важким гріхом, адже така поведінка повністю заперечує задум Творця, і Його першу настанову, яку він дав людям, а також наносить шкоду своєму здоров'ю.

Між іншим для християн природне планування сім'ї завжди було невід'ємною складовою життя. Контрацептивний спосіб мислення суспільства 21 століття є наслідком багатьох деструктивних кампаній, метою яких було знищення сім'ї, як основної одиниці суспільства, контроль народжуваності. Не зважаючи на всі ці нахвалювання і запевняння навколо "безпечного сексу", суть контрацептивів є простою - не дати шансу Богові володіти сексуальною сферою нашого життя. Адже коли ми користуємось принципами, які пропонує нам концепція природного планування сім'ї, ми даємо Богові шанс контролювати наше статеве життя.

Повертаючись до теми кампаній націлених на знищення сім’ї, не можна забути про події, які розгортаються у нашій державі. Останніми днями ми стали свідками жахливих подій, які розгорнулись навколо параду представників ЛГБТ меншин в Україні. Кому ж вигідним є просування подібних ідей у суспільстві, яке століттями жило згідно християнських принципів? Звісно, що дияволу, який від початку часів старається спотворити і знищити все Боже творіння, особливо людину. Наслідки його старань призведуть до кінця часів і повернення нашого Спасителя в останні дні. Але знову ж таки організовують подібні акції люди.

Варто зазначити, що подібні заходи проводяться не лише в морально-нищівному ключі, але і в політичному. Якщо свідомі християни не стануть на захист своїх ідеалів та моральних принципів, то дуже скоро ми поринемо у жахливий вир набагато жахливіших збочень, які розповсюдяться з блискавичною швидкістю. Теперішній час сповнений великими випробуваннями для християнського світу. Тільки прокинувшись від сну і заявивши про свої права, тільки перебуваючи в постійній молитві та боротьбі ми зможемо побороти деструктивні сили і зберегти основи основ нормального, цивілізованого християнського суспільства і нашого життя.

Дамян Вільчинський    Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

субота, 23 червня 2018 р.

23.06.2018р. Б. / ТСН перетворюється на Russia Today з антихристиянським, антиюдейським й антиісламським присмаком

Випуск ТСН за 22 червня цього року о 16:45. «Сімейні цінності атакували центр столиці», - розпочинає ведуча випуску Юлія Бориско сюжет про протест під стінами Кабінету міністрів та Верховної Ради противників накидання українському суспільству гендерної ідеології. Вже сам початок створює враження чи то сюрреалізму, чи якихось агресивних аморфних створінь, але далеко не людей і далеко не нормальних. Це старий пропагандистський маніпулятивний прийом дегуманізації опонента, позбавлення його людських рис, з метою виправдання агресії проти нього. Він широко використовувався в історії для оправдання загарбницьких, агресивних воєн. Вперше в історії його масово застосовували революціонери в період так званої великої французької революції, призвівши до масової різні за релігійною чи етнічною ознакою, коли було вирізано або у варварський спосіб вимордовано неймовірну кількість жінок, дітей, старих.

Це – доволі небезпечний інструмент, оскільки він на глибокому внутрішньому рівні провокує не лише відразу до опонента, але й підсилює агресію. У воюючій країні, на фоні економічних та суспільних негараздів, використання цього інструменту проти будь-якої групи населення може спровокувати події, що матимуть трагічні наслідки для всієї країни.

Далі ще краще. «Прихильники так званих традиційних шлюбів сьогодні вийшли на мітинг проти одностатевих стосунків», - продовжує ведуча. Це вже в старті відверта брехня і маніпуляція. Адже мітинг не був проти одностатевих стосунків, а проти узаконення в Україні гендерної ідеології, проти поліційного насильства над тими, хто не приймає гендерну ідеологію, проти гендеризації української освіти.

І раптом в устах чарівно-милої, з наївно-здивованим виразом обличчя ведучої нардеп Олег Барна перетворюється в адепта сімейного руху. Як найперше, кидається в очі слово адепт, яке уже саме по собі в українській мові має негативну конотацію та викликає у слухача асоціацію з якоюсь сектою чи сектантською ідеологією.

Зовсім не зрозуміло, яким чином журналісти «ТСН» причепили скандальновідомого пана Барну та його безглуздий проект до мітингу незгодних з накиданням українському суспільству гендерної ідеології. Очевидно, що зроблено це виключно з маніпулятивною метою – виставити протестувальників зборищем безглуздих ідіотів.

Того ж дня у центральному випуску о 19:30 ведуча випуску Лідія Таран читає той самий текст.
Автором сюжету про протести виступає журналістка ТСН (якщо після такого сюжету її можна ще називати журналісткою), пані Олександра Мітіна. Практично на самому початку свого творіння, невідомо з якого важкого похмілля пані Мітіна стверджує, що протестувальники є прихильниками законопроекту Олега Барни. Хоча жодних доказів того, що під стінами Кабміну та Верховної Ради зібрались саме прихильники цього безглуздого законопроекту.

Мало адептів, мало відвертої неправди, пані Мітіна вводить слухача/глядача у ступор своєю таємничою начебто обізнаністю: «Щоправда, за іронією, якби депутати встигли ухвалити зміни», - звучить у відео з 0:40 по 0:46 голос новоявленого гуру української журналістики. Які зміни? Зміни до чого? Для уважного глядача/слухача це залишається великою загадкою. А нарівні неуважного глядача створює враження, що депутати замахнулися на сам світопорядок.

Надалі пані Мітіна зміненим голосом, неначе хоче справити враження ображеної дівчинки, вимовляє слова «різностатевий союз», описуючи зміст плакатів протестувальників, створюючи враження, що сім’я – чоловік і жінка - це якась погана кака-бека. І тут знову ж, невідомо під впливом яких галюциногенів, пані Мітіна стверджує про те, що плакати протестувальників заперечують іншу орієнтацію. Можливо пані Мітіна була б не поганою акторкою, але, здається, журналісткою, вона точно не є.

Ще краще, для пані Мітіної протест під Верховною Радою є нічим іншим, аніж демонстрацією гетеросексуальної орієнтації. Звідки цій пані таке до голови прийшло? Протестувальники кохалися, цілувалися, у них були плакати «Я – гетеро»? Знову ж таки, жодних доказів своїх тверджень пані Мітіна не удостоїлась надати. Проте враження від її роботи: збір банальних, інфантильних, нічим необґрунтованих оціночних суджень, а не об’єктивна журналістська робота.

Присутність на мітингу дітей пані Мітіна упереджено, бездоказово коментує, як використання дітей батьками для доведення власної правоти. Звідки така ідея? Чи, може, важко припустити, що малечу не було з ким залишити вдома, а батьки вважали питання агресивного накидання суспільству гендерної ідеології настільки вважливим, що вирішили, що їхня присутність під стінами Верховної Ради є необхідною?

Але це ще не верх, чи дно. Дно щойно попереду. Відверто ідіотське питання пані Мітіної до підлітка: «А ти бачив геїв? І від того став геєм?» - це взагалі побиття усіх рекордів відвертого ідіотизму. Хочеться запитати пані Мітіну: «Прошу пані, а ви бачили мудрих людей? І від того стали такою мудрою?». Буду відвертим, я переконаний, що якби на місці цього підлітка був дійсно фанатик-радикал, то пані Мітіна могла б дістати на горіхи гостинців. Проте, щиро сумніваюсь, що з таким питання вона би підійшла до когось, кого б дійсно вважала радикалом-фанатиком.

Складається враження, що пані Мітіна зумисне вишукує у натовпі специфічну публіку. Коли «журналістці» вдається знайти людину, не компетентну в тому, що таке гендер, вона це розкручує. Як тільки натикається на бородатого пана, який починає відповідати: «Гендер – це чиста брехня…», матеріал уривається. Цікаво, що сама журналістка називає гендер статтю, хоча гендер не є стать; гендер – це рід або соціальна стать, яка не є обов’язково прив’язаною до саме статі, статі фізіологічної.

Тобто, пані Мітіна проявляє кричущу некомпетентність у питанні, яке є одним з головних у темі, яку вона взялася висвітлювати. Очевидно, повна некомпетентність пані Мітіної не дає їй зрозуміти, що в теорії гендеру дорослий чоловік може бути маленькою дівчинкою, мама може бути дочкою, тато – сестрою, брат - жінкою і т.п. Тобто, шлях до інцесту та педофілії відкритий. Реально, прийняття гендерної ідеології відкриває до цього шлях. Виявляється, пані Мітіна не знає про існування в Нідерландах партії педофілів, які боряться за легалізацію цього злочинного явища, а береться висвітлювати таке складне питання. Ба більше, складається враження, що пані Мітіна отримує неймовірне задоволення від власної некомпетентності. Молодеча амбітність у її випадку не може бути виправданням такої кричущої некомпетентності та явної заангажованості у висвітленні питання, яке виявилось конфліктогенним для українського суспільства, яке усе ще знаходиться у стані війни з московитським агресором. Важко надати навіть оціночне судження такої поведінки як пані Мітіної, так і редакції ТСН. Чи це безвідповідальність, чи зумисне розпалювання однієї групи населення проти іншої?

Пані Мітіна називає протестувальників адептами альтернативного погляду на закони ЄС. Знову маніпулятивне слівце – адепти. Очевидно, пані не знає, що ЄС не має спільних законів. Як рівно ж пані не знає, що гендерна ідеологія не є імплементованою у законодавство цілого ряду країн ЄС. Як рівно ж їй не відомо, що так звані гомо-«шлюби» не є легалізованими у частині країн членів-ЄС. Очевидно, у пані «журналістки» є свої погляди на закони країн-членів ЄС. Вона залишається байдужою до цих фактів. Очевидно, що стандарти журналістики на каналі «1+1» впали так низько, що далі, напевно, вже нема куди.
Не варто думати, що пані Мітіна була погано поінформована. Цього ж дня, 22 червня, у соціальній мережі Фейсбук з’являється відео, з якого чітко зрозуміло, що пані Мітіна навмисно підбирала для свого сюжету некомпетентних людей або людей, істерично налаштованих. Оскільки у її сюжеті повністю проігноровано те, що вона довідалась із розмови з чоловіком, який виявився компетентним у питанні гендерної ідеології. Цього чоловіка у сюжеті пані Мітіної нема.

Отож, стає очевидно, що сюжет пані Мітіної є маніпулятивним і некомпетентним. У цьому сюжеті виразно спостерігається маніпуляція голосом у відповідних моментах, упереджена підбірка респондентів, спроба показати протестувальників недолугими і некомпетентними у тому, заради чого вони прийшли протестувати.

Подання ж неправдивої інформації про те, що означає поняття гендер, про реалії законодавства у країнах ЄС є на межі брехні. Оскільки неправда – це коли людина ненавмисно неправдиво інформує, брехня ж - це коли людина умисно вводить іншого чи інших в оману. У даному випадку, пані Мітіна відверто бреше, показуючи учасників протестів поголовно некомпетентними та агресивними, оскільки вона була поінформованою, що така ситуація не відповідає дійсності. Інше питання – інформування глядача/слухача про закони ЄС. Не важко, посидівши в інтернеті кілька хвилин, знайти відповідну інформацію. Так само не важко отримати відповідне пояснення терміну гендер. Проте, цілком очевидно, що створити правдивий сюжет про антигендеристські протести під Верховною Радою цілком не входило у завдання пані Мітіної.

Відомо, що подібним та аналогічним чином діють пропагандисти центрального кремлівського інформаційного рупору Russia Today. І, з усього судячи, ТСН котиться у тому ж напрямку. ТСН перетворюється на пропагандистський проект, який, на відміну від Russia Today, пропагує не ідеології русскава міра, а гендерну ідеологію.

При чому, оскільки так звана теорія гендеру не має наукової бази, а є просто псевдонауковим конструктом, а попри це вона агресивно накидається різним суспільствам, має своїх прихильників, які її сприймають на рівні непомильної догми і як єдиний правильний погляд на життя, людину, суспільство, оточуючий світ, то вона має фундаментальні ознаки ідеології. До речі, одним із постулатів так званої теорії гендеру є те, що людина народжується безстатевою у психологічному смислі, а це цілковито суперечить твердженням біології людини про те, що особливості жіночого та чоловічого мозку формуються уже в  період пренатального розвитку дитини. Тобто, біологія стверджує, що мозок людини уже в утробі матері формується як чоловічий чи жіночий, і новонароджені діти, ще не піддавшись ніякому впливу суспільства проявляють характерну дівчачу чи хлопчачу поведінку. Зокрема, експериментально доведено, що новонароджені дівчатка з більшою зацікавленістю розглядають людські обличчя, а хлопчики - предмети. А це цілковито заперечує самі підвалини теорії гендеру, перетворюючи її на псевдонаукову балаканину.  

Гендерна ідеологія заперечує біологічно-статеву дихотомію людини, як чоловіка чи жінки, вона заперечує основний постулат релігій, що претендують на Авраамову спадщину – юдейства, християнства та ісламу, які стверджують, що Бог створив людину як чоловіка і як жінку. Тобто, біологічно-статева дихотомія людини є прямим наслідком творчого Божого акту, й тому, у розумінні цих релігії, вона – дихотомія - є добром і благом. Не знати про це, насправді, дуже важко, оскільки в інтернеті є маса контенту, який відображає заяви очільників та вагомих авторитетів у цих релігійних системах.

Отож, стаючи агітпропом гендеризму, ТСН перетворюється на антихристиянський, антиюдейський та антиісламський проект. І так як усі притямні люди на Заході бойкотують  Russia Today, так кожний притямний християнин мав би бойкотувати ТСН і канал «1+1», який продукує цей антихристиянський, антиюдейський та антиісламський проект.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

пʼятниця, 22 червня 2018 р.

22.06.2018р. Б. / ІІ Літня школа з вивчення природніх методів розпізнавання плідності

З 2 по 9 липня 2018 року, комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я проводить ІІ Літню школу з вивчення природніх методів розпізнавання плідності (МРП).

На сьогодні є велика потреба формувати відповідальний підхід до збереження репродуктивного здоров’я подружжя і надалі формувати групу фахівців з МРП, які будуть постійними активними працівниками при єпархіальних структурах комісії у справах душпастирства охорони здоров’я, в родинних пораднях та популяризуватимуть МРП як один з важелів протидії абортам і контрацептивній ментальності.

До участі у школі запрошуємо по 2 кандидати від архиєпархії/єпархії/екзархату на здобуття ступеня інструктора І рівня.

Впродовж восьми днів лекцційні заняття проводитимуть лікарі, психологи, кваліфіковані спеціалісти Інституту родини та подружнього життя, які будуть доповнені практичними заняттями з картами самоспостереження, цікавими дискусіями, переглядом фільмів. Наприкінці школи учасники отримають Сертифікат про пройдений навчальний курс з методів розпізнавання плідності.

За детальнішою інформацією звертатись: 098 050 00 18 – Ярослава

четвер, 21 червня 2018 р.

21.06.2018р. Б. / Сурогатне материнство: за чи проти?

Моя сестра не може мати дітей і задумується над тим, щоби скористати із сурогатного материнства. Яка думка Церкви щодо цього?

Без сумніву, це справжня проблема і випробування для батьків – не могти мати дітей. Однак сурогатне материнство є таким процесом, який суперечить не лише науці Церкви, але й загалом гідності людини.

Сурогатне материнство – дуже поширена і популярна зараз практика, коли жінка виношує дитину із чужого генетичного матеріалу, тобто стає своєрідним «інкубатором». Вже зачату дитину вміщують у жінку, яка просто виношує її під своїм серцем, а потім віддає. Багато зірок, спортсменів, гомосексуальних пар зараз використовують цю практику.

Дитина має народитися як плід любові чоловіка та жінки, які кохають один одного. До часів Христа існувало римське право, за яким рід завжди визначали по материнській лінії, бо завжди було зрозуміло, хто мати дитини. А зараз це вже питання: хто мати? Батьків, як виглядає, троє, бо генетичний матеріал від по другів, а ще одна жінка виносила цю дитину.

Є країни, в яких забороняють сурогатне материнство у випадку, якщо за нього платять гроші, прирівнюючи це до торгівлі людьми, а дозволяють альтруїстичне сурогатне материнство: з доброї волі.

Зі співчуттям до проблем подруж, які не можуть мати дітей, Церква закликає не використовувати зазначений спосіб народження, оскільки він суперечить гідності людини і не вирішує проблеми, а лише поглиблює.

середа, 20 червня 2018 р.

20.06.2018р. Б. / РОЗДУМИ НАД ЖИТТЄПИСОМ СВЯТОСТІ БЛАЖЕННОГО ВОЛОДИМИРА ПРИЙМИ

ЗЕНОН БОРОВЕЦЬ

27 червня 2001 року Папа Іван Павло ІІ урочисто проголосив блаженними 28 українських мучеників за віру Христову. У цій спільноті новобеатифікованих єпископів, священиків, богопосвячених осіб, на перший погляд, чисто випадково опинився мирянин, звичайнісінький український селянин-хлібороб, образ якого є суттю нашої нації з усіма її вадами та чеснотами. Не богослов, вишколений високими біблійними науками, не особа, вибрана і настановлена виключно задля служіння Богові, але звиклий чоловік, який на щодень перебував посеред нас грішних, ходив за плугом і ростив дітей, сумував і веселився, як роблять це усі земні, і щодо якого, навіть у найсміливіших помислах, за земного життя ми ніколи не спогадали б, що ця людина є святою. Але в Бога немає нічого випадкового і те, що для людської логіки видається принаймні дивним, насправді є нашим ще дитячим невмінням побачити і зрозуміти так очевидні Божі речі, осягнути які ми спроможні лише з плином часу.

Життєпис блаженного Володимира Прийми можна викласти у декількох реченнях та описати кількома датами. Народився 17 липня 1906 року у селі Страдч, що неподалік Львова. Батько Іван Прийма був дяком та секретарем при церкві, мати Ганна Прийма – господинею. В подружжя народилося дев'ять дітей з яких вижило семеро хлопців. Життєві шляхи братів Володимира були різними: Роман загинув в УГА, Мирон як греко-католицький священик висланий на Сибір (до 1956), Левонко працював інженером, Іван – учителем математики, Максим – священиком (убили поляки), Михайло – бухгалтером. Наслідуючи батька, Володимир після навчання у дяківській бурсі сповняв обов’язки дяка та диригента у парохіяльній церкві. 10 листопада 1931 року одружився із Марією Стойко і виховував чотирьох дітей: Анну, Романа, Мирона і Марію; п’ятий син Іван помер у віці кількох місяців. 26 червня 1941 року Володимр Прийма разом із священиком Миколою Конрадом були замордовані більшовиками у лісі на околиці сусіднього села Ямельня.

Здавалось б, типовий життєпис українського селянина першої половини ХХ століття. Мільйони таких були неповинно убитими лише за те, що жили на своїй землі, говорили своєю мовою та молились у Трійці єдиному Богові. І все ж, коли ретельніше приглянутись до його долі, то неможливо не помітити, як особисті чесноти християнина органічно вплелись у незбагненний візерунок Божого промислу, і саме тому його життя стало символом і гідним зразком наслідування для нас – тих, хто вважає себе українцями і християнами.

26 червня розпочався четвертий день війни. На схід раз-по-раз летіли бомбардувальники, гучно били гармати. В нашому народі є влучна приповідка – «як тривога, то до Бога», то й люди з усіх кутків села щодня сходились на Літургію. Уже по завершенні Служби Божої до священика підійшов хтось з Вигона (частина села біля автошляху Львів-Яворів) з проханням відвідати із Святими Тайнами жінку, яка перебувала при смерті. Священик, не вагаючись, одягнув ризи, взяв Євхаристійного Христа і вже зібрався йти, коли селяни, що затримались у храмі, спробували зупинити о. Миколая:
‑ Отче, ми вас не випустимо.
‑ Як це не випустите? Чому?
‑ Хіба ж ви мала дитина, не розумієте, що твориться? Погляньте скільки людей «червоні» поарештували! Де вони тепер? Їх вивезли на Сибір?.. Убили?.. Закопали? Та ж як побачать вас у священичому одязі, відразу замордують.

Священик лагідно поглянув на людей, трохи помовчав і відповів:
‑ Чи уявляєте собі, що ви мені пропонуєте? Та якщо жінка, не доведи Господи, помре без Сповіді і Причастя, я матиму смертний гріх. Навіть, якби мене мали вбити – це мій пастирський обов’язок.

Не сміли люди перечити священику, аж тут дяк Володимир Прийма звернувся до отця:
‑ Отче, самого вас не випущу – я піду з вами.

Тепер уже священик почав відмовляти дяка:
‑ Володимире, це мій священичий обов’язок, а ти в цей непевний час повинен опікуватись сім’єю.

Та дяк продовжував наполягати, і священик урешті погодився. Жоден червоноармієць не зачепив їх, коли вони проходили вздовж шосе, яким «червоні», колона за колоною утікали на схід. Священик висповідав та запричастив хвору. На зворотному шляху їх теж не рушили більшовики, і треба було яких кілька сотень метрів до соснового ліска, що вкривав страдецьку гору, як здалеку їх помітили енкаведисти, що в той час на конях їхали з сусіднього Янова (нині смт. Івано-Франкове). Священика і дяка зловили й повели у напрямку Львова. З гори селяни бачили усе це і відразу повідомили дружину Володимира Марію. Вона наздогнала заручників аж у сусідньому селі Ямельня і кинулась чоловікові на груди. Тоді один з енкаведистів хотів застрелити її, але інший, пошкодувавши кулі, почав бити жінку прикладом, після чого полишили її непритомну та й пішли далі. Згодом п. Марія назвала імена катів: капітан Філатов, начальник гарнізону Дяченко, працівник райкому партії Рінґель, єврей з Янова.

Зранку наступного дня в селі уже були німці, проте людей ще декілька днів не впускали на пошуки зниклих, мотивуючи наказом стріляти без попередження в усіх підозрілих осіб. Знайшли мучеників через п'ять днів на узліссі, що зветься Бірок, на околиці села Ямельня. Оповідають, що старенького священика убили однією кулею. На голові в нього запеклася кров, напевно, що від удару прикладом. Дяка ж страшно катували. У нього були вибрані очі, поламані руки і ноги, а на тілі нарахували 28 колотих ран.

Нині подібних трагічних історій з того періоду ми маємо незліченну кількість. І все ж...  І все ж є в ній щось незвичайне, щось непроминаюче важливе як для наших, так і прийдешніх часів. Як часто ми забуваємо відому істину – «із крові героїв зростає нація, з крові мучеників зростає Церква». Їх трагічна смерть не була випадковою. Видно задовго до цього Господь готував їм тернові вінки мучеників, які згодом у незбагненний спосіб перемінив на лаврові вінки слави. І ще як часто ми боїмося смерті, терпінь, ба, навіть нетривалих випробувань чи простих незручностей, як часто молимо «Господи, не допусти..., відведи..., охорони...», забуваючи, що терпіння гартують, очищають, освячують. Чи міг священик з огляду на небезпеку військового часу піти до потребуючої пізніше, як мине тривога? Зрештою, не минуло й доби, як уже зранку наступного дня в селі були німці. Звісно, що міг, і ніхто не порахував би йому цього за зле, розуміючи, що, згідно людської логіки, інакше і не можна було вчинити. Чи міг Володимир Прийма вхопитись за рятівну соломину, яку йому подавав священик, відмовляючи: «Володимире, твій обов’язок опікуватись сім’єю», і не наражати себе на небезпеку? Так, міг, і, за людською логікою, ніхто і ніколи не посмів би дорікнути йому, адже сам отець намагався відмовити дяка від цього наміру. Але в той час обидва блаженні мислили не обмеженими людськими категоріями самозбереження, а почуттям найвищого християнського обов’язку перед Творцем. Не розумом, але серцем сприйняли вони Христову заповідь «люби ближнього твого, як себе самого» [Мт. 22:39; Рим. 13:9; Гал. 5:14] і нею керувались не тільки того трагічного червневого дня, але, як свідчили сучасники, впродовж усього свого життя.

Багато літ спливло від тих подій. Сьогодні немає в живих уже жодного з однолітків священика чи навіть багато молодшого дяка – повмирали усі, і все, що мали, що шанували і чим пишались та дорожили покинули на землі для тління та небуття. Повмирали і їхні кати. На згадку тут приходять лише слова-молитва Тараса Шевченка – «які ж мене, мій Боже милий, діла осудять на землі?» Їхня смерть стала величним підсумком усіх їхніх тихих та непомітних праведних трудів земних. І коли починаєш усвідомлювати це, то раптом зникає страх перед смертю, навіть смертю кривавою, мученицькою, бо розумієш, що мучеництво за народ, за Церкву, за Христа ще треба заслужити, що це не страта, але благодать, яку, як нагороду, отримують праведники. І сказане незаперечно стверджує практика життя, бо і блаженний о. Миколай, і блаженний Володимир отримали життя вічне та увійшли в сяєво Божої слави на небесах, а на землі для усього українського народу стали гідним прикладом для наслідування.

Коли розмірковуєш над долею особи світської, мирянина Володимира Прийми, то раптом усвідомлюєш, що її неможливо відокремити, відірвати від долі особи духовної, священика Миколи Конрада. Так виглядає, що обидва святі є немислимі один без одного, і саме через цю цілісність Бог хоче наголосити нам на важливих, особливо в теперішньому часі маловір’я, споконвічних істинах. Священик і дяк віддали своє життя, несучи потребуючій Найсвятіше Тіло і Найсвятішу Кров Ісуса Христа (Пресвяту Євхаристію). Як колись Господь наш не вагаючись пролив свою кров і віддав своє життя, щоби порятувати людство, так і о. Миколай та Володимир своїми муками і смертю засвідчили, що для християнина у цьому тимчасовому земному житті не може бути цінності більшої, як Пресвята Євхаристія. Цей приклад є особливо промовистим для наших часів, бо допомагає осягнути: а що ж урешті відбувається на Божественній Літургії в момент, коли священик виголошує: «Святеє святим», коли ми приступаємо (чи не приступаємо) до Причастя. Людино, уже найвищий час зрозуміти, що приймаючи Тіло і Кров Христа, ти повинна бути святою, бо інакше, за словами апостола Павла, кожен, хто негідно споживає Євхаристію, «буде винний за Тіло і Кров Господню» та «суд собі їсть і п’є» [1 Кор. 11:27-29]. Бо «Святеє» – це та найвища цінність, яка кожному з нас дарує життя вічне [розваж Ів. 6:53-56], за яку впродовж Христової ери мільйони християн не вагаючись, без страху і жалю віддавали своє життя. З іншого боку, якщо ти вважаєш себе особою віруючою, християнином (християнкою), ти не маєш права не бути святим (святою), бо, як засвідчив апостол Іван, ніщо нечисте не увійде до Царства Небесного [Об. 21:27].

Також у наш непевний час єресей та розколів єдність о. Миколи Конрада та Володимира Прийми, священика і мирянина, є добрим і повчальним прикладом цілісності Христової Церкви, органічної і нерозривної єдності усіх її станів – ієрархії, духовенства, монашества та мирян. Кожен згідно зі своїм покликанням і Божим задумом на своєму місці сповняє свій неповторний і по-своєму найважливіший Божий план і сподівання, які на кожного, хто приходить у цей світ, покладає Творець. Про це виразно навчає апостол Павло, коли порівнює єдність Церкви з цілісністю людського організму [розваж 1 Кор. 12:1-31]. Христос своєю смертю і воскресінням збудував та утвердив єдину Церкву, яка непорушно стоїть уже два тисячоліття і стоятиме до другого Його приходу. Уже дві тисячі років Він кормить і лучить в одне містичне тіло окремих членів цієї Церкви своїм Тілом і своєю Кров’ю. Тому кожен, наскільки за людськими мірками він не був мудрим, талановитим чи харизматичним, хто противиться, відводить від єдності Церкви, а також кожен, хто довіряється, спомагає, слідує за такими особами, стає винен супроти Тіла і Крові Господньої, робиться винним у смерті мільйонів Христових мучеників, які за єдність Церкви жертвували своє життя.

На початку цих розважань ми згадували, що в Бога немає нічого випадкового і закономірним є те, що за Божим промислом у вересні 2012 року Синод єпископів УГКЦ проголосив блаженного Володимира Прийму покровителем мирян з тим, щоби його життя, віра і вірність Творцеві були постійним і надійним дороговказом для кожного українця, християнина. Властиво прикладом має бути не лише смерть, але й усе життя блаженного. Так, мова саме про ці сірі одноманітні будні, у яких, здається, немає і бути не може жодної героїки, жодної святості. Але ж якщо, для прикладу, людина незряча, то чи означає це, що не існує краси довколишнього світу? Так само і зі святістю – незрячий серцем не зможе побачити її у повсякденному житті. Жити в Бозі, жити чесно, сумлінно сповняти свій подружній, професійний обов’язок, відчувати потреби ближнього, жертовно працювати для народу, не чинити неправди, не брати участі у справах темряви – хіба це не святість?! [Розваж Пс. 1:1-3; Мт. 5:3-11; Лк. 6:20-23; Об. 14:13]. Нерідко серед нас можна почути нарікання, як непросто стало жити, як багато треба працювати, і так не вистачає часу, щоби відпочити, розважитись (чи в простолюдді «відірватись»). А чи легко, чи просто було жити нашим батькам та дідам? В ті часи не було такої як нині техніки та механізмів, немислимі були сучасні зручності і вигоди, працювати доводилось, докладаючи важких фізичних зусиль, зранку до ночі, і вислід цієї праці часами бував настільки мізерним, що бракувало навіть на найнагальніші людські потреби. Чи міг блаженний Володимир після цілоденної виснажливої праці в полі увечері мовити собі: «досить з мене того, я хочу відпочити, полежати або просто побути з родиною, з дітьми». А все ж ні – попри обов’язки годувальника немалої родини, попри сумлінну працю при парохіяльній церкві він ще відчував внутрішню потребу хоч дещицею прислужитись своїй упослідженій нації. У Львівському центральному державному історичному архіві дивом збереглись документи, що засвідчують активну суспільну працю Володимира Прийми. Незважаючи на протидію польської влади, разом із тодішнім парохом о. М. Вояковським він був серед тих небайдужих односельців, які творили у Страдчу читальню «Просвіти», і належав до керівного ядра сільського осередку. Пригадаймо крилаті слова великого І. Котляревського про важливість суспільної праці: «Де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку, лети повинность ісправлять». Саме цієї відповідальної громадянської позиції перед своїм народом кожного зокрема так часто бракувало у різні періоди історії України, зрештою бракує її і сьогодні. Адже погляньмо скільки серед нас є людей розумних, освічених, талановитих, діяльних і як небагато маємо релігійних, громадських, культурних товариств, організацій, рухів. Виразником суспільно-національної і релігійної свідомості минулого століття було гасло: «Людина з високою освітою належить не собі, але народові». І саме це велетенське релігійне і патріотичне піднесення народу, який не мав власної держави, дало такі рясні і величні плоди, що ними ми живимось навіть у нашому третьому тисячолітті, і серед інших чинників вони також цементують нас як націю, кріплять як єдиний Божий народ.

Володимир Прийма не вважав себе святим. Він просто чинив згідно з тим, що підказувало йому сумління, жив у мирі з собою та ближнім, жив у Бозі і з Богом. В тих часах людей подібних до нього були тисячі, сотні тисяч, мільйони, і Володимир Прийма є уособленням усіх мучеників, що загинули за віру Христову та за рідну землю, усіх, хто карався по тюрмах і сибірах, хто в часи підпілля і переслідувань зберігав віру і плекав українську традицію. І тому Церква поставила нам життя блаженного Володимира, як приклад гідний для наслідування, щоби кожен з нас особисто і увесь український нарід зростали і мужніли у вірі та християнських чеснотах Богові на славу, Україні – на добро, а нам – на спасіння і життя вічне. Амінь!

Довідка: Мощі блаженного Володимира Прийми ексгумовано і урочисто перенесено до парохіяльного храму Успіння Пресвятої Богородиці у селі Страдч Яворівського району Львівської області. Щороку 26 червня в день загибелі блаженних о. М. Конрада та В. Прийми у Страдчі відбувається велика всеукраїнська проща. Детальна інформація про розклад богослужінь, нічних чувань, а також молитва до блаженного Володимира розміщені на сайті парохії с. Страдч.
Ікона блаженного мученика Володимира, співця, страдецького страстотерпця
1930-ті рр. Сидять (зліва направо) Володимир Прийма, Мальвіна Коновалець, о. Микола Вояковський
Блаженний священномученик Миколай, страдецький страстотерпець
1930-ті рр. Третій ряд (стоїть посередині) Володимир Прийма, другий ряд (сидить посередині) о. Микола Вояковський
1930-ті рр. Церковний хор с. Страдч. Середній ряд (5-й і 6-й зліва) о. Микола Вояковський та Володимир Прийма
1933 р. Родина блаженного Володимира. У верхньому ряду стоять: Володимир Прийма (другий), Марія Прийма з дому Стойко, дружина блаженного Володимира (третя). У нижньому ряду сидять: Анна Прийма з дому Гуралевич, мати Володимира – на руках тримає Анну-Ірену, доньку Володимира; правіше – Антоніна Прийма, дружина о. Мирона Прийми (брата Володимира). Інші особи не ідентифіковані.
1936 р. Родина блаженного Володимира. У верхньому ряду зліва направо стоять рідні брати Прийми: Михайло, Володимир (блаженний), о. Мирон, Іван (учитель), Максим (за німецької окупації висвячений на священика). В нижньому ряду зліва направо сидять: дружина Михайла, Марія, дружина Володимира, Анна, мати братів Прийма, Антоніна, дружина о. Мирона, дружина Івана. Діти на передньому плані зліва направо: Роман, син Володимира (на руках у Марії; 1935 р. нар.), Мирон, син о. Мирона, Ліда, донька о. Мирона (на руках в Антоніни).
1933 р. Володимир Прийма з донькою Анною-Іреною
Сім’я блаженного Прийми: Володимир, Марія та діти Анна-Ірена (1932 р. нар.), Роман (1935 р. нар.)
Родинне подвір'я блаженного Володимира. Зліва направо: Анна-Ірена, донька Володимира, Катерина Гуралевич, Ліда, донька о. Мирона
1934 р. Церковний хор с. Страдч. У верхньому ряду мужчин (6-й зліва) Володимир Прийма. На передньому плані сидить диригент Михайло Завадка
Саркофаг з мощами блаженного Володимира у парохіяльному храмі Успіння Богородиці с. Страдч
29-30.03.2017 р. Почитання блаженного Володимира (Прийми) під час великопосних реколекцій у м. Соснівці Львівської області
29.11.2015 р. Почитання блаженного Володимира (Прийми) під час Форуму мирянських організацій Львівської Архиєпархії

вівторок, 19 червня 2018 р.

19.06.2018р. Б. / Дозволити дитині пропустити недільну Літургію – те ж саме, що дозволити не чистити зуби

«Батьки повинні змушувати своїх дітей брати участь в недільній Літургії точно так само, як змушують їх щовечора чистити зуби та вмиватись». Таку думку висловив ірландський теолог о. Олівер Трейнор на зустрічі з батьками дітей його парафії.

За його словами, дуже важливо прищепляти віру малим дітям. Батьки повинні не лише показувати хороший приклад, але й пояснювати свої дії та причини участі в Літургії.

«Діти віком п’ять, шість чи сім років вчаться відносин з Христом. І якщо не налагоджувати ці відносини в цьому віці, то в старшому це буде набагато важче», - говорив о. Трейнор.

Саме тому батьки повинні дбати про те, щоб діти ходили в неділю на Літургію і не мали дозволу приймати рішення щодо цього самі.

Священик зазначив, що сучасні батьки дуже часто не хочуть примушувати своїх дітей ні до чого, якщо їм цього не хочеться.

«Однак, ви ж змушуєте їх чистити зуби?»,- запитав він. – «Ви ж змушуєте їх приймати душ тоді, коли вони починають потіти в підлітковому віці? Без сумніву, так».

«Є певні речі, які не ставляться під сумнів»,- додав він. – «Чи ж ми не маємо обов’язку перед Богом, який не бере до уваги те, як ми почуваємось? Привести дітей на Літургію, однак в теплий і рішучий спосіб, - це те, що не піддається обговоренню».

Священик попередив батьків, що варто не лише виховувати дітей прикладом, але й важливо пояснювати їм доктрину Церкви.

«Приклад – це першочергове, однак є випадки, коли потрібне слово, яке надасть значення вашим вчинкам»,-  говорив він.- «Так було у випадку Ісуса. Він пояснював усе, що робив».

О. Трейнор наголосив на важливості показувати дітям хороший приклад і водночас переконуватись, що вони розуміють вчення Церкви. А це можна виконувати, приводивши дітей на Літургію, інформує Catholic Herald.

Джерело:  Воїни Христа Царя

понеділок, 18 червня 2018 р.

18.06.2018р. Б. / Члени спільноти «Подружні зустрічі» здійснили пішу прощу до Зарваниці

Члени спільноти «Подружні зустрічі» разом зі своїми родинами взяли участь у пішій прощі до Зарваниці 16-17 червня. Цього року участь у паломництві взяли більше 200 учасників. Розпочалася проща Молебнем до Богородиці у музейно-меморіальному комплексі Патріарха Йосипа Сліпого у с. Заздрість. Паломники разом з духівником спільноти о. Андрієм Пиптиком та іншими священиками, йдучи Хресною дорогою від Заздрості до Зарваниці, молилися за мир та цілісність України, приступали до Святої Тайни Сповіді.

Прибувши до парафіяльної церкви Пресвятої Трійці та Покрови Пресвятої Богородиці, паломники приклалися до Чудотворної ікони Зарваницької Матері Божої. Опісля у Соборі Зарваницької Матері Божої відбулася Божественна Літургія, у якій взяли участь всі учасники пішої прощі.

субота, 16 червня 2018 р.

16.06.2018р. Б. / Архиєпископ Юрковіч про роль сім'ї у підтримці похилих віком

«Належно оцінювати вклад сімей у допомогу літнім людям, розглядати похилих віком як дійових осіб розвитку суспільства, захищати ідентичність сім’ї, як гаранту взаємної підтримки між поколіннями» – про ці теми говорив Постійний Спостерігач Святого Престолу при структурах ООН в Женеві архиєпископ Іван Юрковіч. Він виступив з двома доповідями під час одноденного семінару про роль сім'ї у захисті і підтримці людських прав літніх людей, що проходив у Женеві 11 червня 2018 р.

Літні люди – рушійна сила розвитку
Під час першої дискусії, присвяченої ролі сім’ї у підтримці літніх людей, архиєпископ зазначив, що для того, аби сприяти захистові людських прав літніх людей, їхньої людської гідності і добробуту, суспільство повинно подолати «культуру відкинення». Доповідач процитував слова Папи Франциска, з якими він у січні цього року звернувся до членів дипломатичного корпусу, акредитованого при Святому Престолі, зазначаючи, що «літніх людей часто відкидають немов непотріб, особливо тоді, коли вбачають в них тягар». «Натомість здорове і збалансоване суспільство, – підкреслив апостольський нунцій, – створює середовище, яке підтримує літніх людей, і в якому вони, у відповідь, стають рушійною силою розвитку для всіх».

Підтримка сім’ї
За словами ватиканського дипломата, окрім послуг, які надає держава, дуже важливу роль у підтримці літніх людей відіграють, безперечно, їхні родини. Звертаючи увагу на великі переваги, які отримує суспільство від цієї підтримки, доповідач закликав уряди країн розглянути можливість допомагати сім’ям, які опікуються старшими людьми, через надання їм фінансової підтримки, пільг на місці праці тощо.

Солідарність між поколіннями
Виступаючи під час другої дискусії на тему «В напрямку більшої підтримки сімей і людських прав літніх людей», представник Святого Престолу вказав на необхідність зміцнення солідарності між поколіннями. «Те, що люди похилого віку можуть дати і отримати від сімейного середовища, – зазначив він, – є основою життя процвітаючого суспільства, де дотримуються людські права».

Ідентичність сім’ї як гарант взаємної підтримки між поколіннями
Доповідач додав, що, на жаль, часто піддаються загрозам і відкидаються «антропологічні основи сім’ї, її структура, що базується на взаємному вільному і повному даруванні себе між чоловіком та жінкою, її динаміка між поколіннями та її сповнення в тому, щоб народжувати, дбати про його зростання та плекати життя».

Новітні ідеології, як вказав доповідач, намагаються поширювати ідею сім’ї, що ґрунтується не на людському міркуванні і любові, а на психологічних потребах. «Але суспільство, засноване тільки на потребах, – наголосив архиєпископ Юрковіч, – неминуче перетвориться в егоїстичне суспільство, що, безумовно, не є середовищем, яке приймає і захищає життя, особливо, якщо воно слабке і потребує допомоги, таке як у похилих віком».

«Святий Престол, – зазначив на завершення його представник, – розглядає сім’ю як спільноту осіб, як фундаментальну клітину суспільства, де щодня втілюються в життя принципи солідарності. Тому для того, аби підтримувати людські права, потрібно однаковою мірою захищати ідентичність самої сім’ї».

пʼятниця, 15 червня 2018 р.

15.06.2018р. Б. / Рада Церков закликає МОН привести експертизу підручників у відповідність до закону

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій закликає Міністра освіти і науки замінити незаконну антидискримінаційну експертизу підручників іншою, яка не буде ідеологічно заангажованою.

З таким зверненням ВРЦіРО звернулася до міністра Лілії Гриневич у четвер, 14 червня, повідомляє Інститут релігійної свободи.

“Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій вбачає своїм громадянським обов’язком звернути Вашу увагу на неприпустимість впровадження в шкільну освіту так званої гендерної ідеології – відмінної від поняття рівності прав жінок і чоловіків, а також проведення інших згубних для молодого покоління соціальних експериментів за допомогою антидискримінаційної експертизи підручників і освітніх програм”, – наголошується у листі.

ВРЦіРО зауважує, що інструктивно-методичні матеріали для експертів щодо здійснення антидискримінаційної експертизи, рекомендовані Інститутом педагогіки НАПН України та підготовлені за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, містять поняття гендер, яке суперечить законодавству України.

Під час здійснення антидискримінаційної експертизи підручників під поняттям “гендер” експертам пропонується розуміти “самостійну, не зумовлену біологічною статтю, конструйовану культурою та суспільством характеристику людини”, що охоплює за своїм змістом не лише жінок і чоловіків, а також ще кілька десятків гендерних різновидів. Ця термінологія не відповідає законодавству України, оскільки суттєво відрізняється від поняття “гендерна рівність”, яка визначається законом як рівність прав виключно жінок і чоловіків.

Йдеться про запровадження відсутнього у законодавстві України розуміння поняття “гендер”, яке відмінне від поняття “стать”, що підтверджує зауваження Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій як до антидискримінаційної експертизи підручників і освітніх програм, так і до Стамбульської Конвенції, де такий підхід пропонується легалізувати, – застерігає Рада Церков. 

ВРЦіРО також заявляє, що антидискримінаційна експертиза підручників та освітніх програм проводиться на підставі відомчих актів МОН, проте не передбачена законом. Натомість у статті 21 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків» йдеться лише про “експертизу навчальних програм, підручників та навчальних посібників для навчальних закладів щодо відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі”. Саме таку експертизу підручників Рада Церков закликає проводити МОН замість незаконної антидискримінаційної експертизи.
 Витяг з Інструктивно-методичних матеріалів до антидискримінаційної експертизи
Рада Церков наголошує, що українське суспільство не може миритися з тим, що результатом антидискримінаційної експертизи стане знецінення повноцінної сім’ї, батьківства і материнства, коли замість слова “батьки” у підручниках рекомендують використовувати слово “рідні”. За такою логікою, у подальшому з підручників може зникнути будь-яка згадка про сім’ю та батьків, зважаючи на те, що дійсно не всі діти в Україні виховуються в сім’ї та не всі діти мають батьків, бо є сиротами.

Ці прикрі факти не повинні позбавляти нову українську школу виховного компоненту, показуючи дітям ідеали, загальнолюдські цінності та позитивні приклади, яких вони мають прагнути у своєму власному дорослому житті – повна сім’я, подружжя з жінки і чоловіка, відповідальне батьківство тощо, – наголошує ВРЦіРО.

Крім цього, на переконання Ради Церков, дивним виглядає прагнення під час антидискримінаційної експертизи підручників створити у дітей хибну уяву (наслідуючи комуністів) про те, що держава і церква настільки відокремлені одна від одної, що нібито не можуть співпрацювати як суспільні інституції, а церква та Священні Писання при цьому позбавляються своєї ролі як морально-виховного та духовного орієнтира. Подібну практику вже можна спостерігати і в самих рекомендаціях антидискримінаційної експертизи, де пропонується викреслити храми з переліку закладів культурного надбання, які доцільно регулярно відвідувати.
 Витяги з Інструктивно-методичних матеріалів до антидискримінаційної експертизи

Ідеологічна однобічність і заангажованість антидискримінаційної експертизи підручників і освітніх програм порушує принципи освітньої реформи, закріплені у статті 6 Закону України «Про освіту» та статті 11 Конституції України, які передбачають науковий характер освіти та повагу до культурних цінностей Українського народу, його історико-культурного надбання і традицій, – вважає Рада Церков.

Є підстави вважати, що на загальні характеристики антидискримінаційної експертизи та на зміст відповідних інструктивно-методичних матеріалів істотно впливає ідеологічна спрямованість Фонду ім. Гайнріха Бьолля, який бере участь у фінансуванні заходів з організації даної експертизи, зауважує ВРЦІРО.

Рада Церков також закликає Міністерство освіти і науки розробити і затвердити комплекс заходів із впровадження в освітній процес навчальних дисциплін духовно-морального спрямування як основи формування особистості та підґрунтя для національно-патріотичного виховання, що передбачено Указом Президента України від 13.10.2015 року № 580/2015 «Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 – 2020 роки».

Аналогічні пропозиції Рада Церков спрямувала і до Прем’єр-міністра України, з огляду на те, що попередні зауваження до антидискримінаційної експертизи підручників, висловлені в листі до МОН ще у березні цього року, не були належним чином сприйняті Міністерством.
Раніше на сайті МОН повідомлялося, що починаючи з 2016 року Міністерство освіти і науки впроваджуватиме нові стандарти для підручників. Зокрема, щоб виправити завдання, в яких є ознаки гендерної дискримінації. Перевірку  здійснює група проекту проведення гендерної експертизи підручників та нормативних документів, що працює за підтримки фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні, – зазначало МОН.

15.06.2018р. Б. / «Сім’я – це клітина суспільства», – Генеральний секретар ССЕЕ о. Дуарте да Куна (+VIDEO)

Сім’я – це спільнота любові. Якщо суспільство утворене із сімей, то логіка любові є також логікою суспільства. Натомість якщо на перший план виходить індивідуум, то з’являється логіка егоїзму, а з нею конкуренція, напруження, малі або великі війни… Таку думку висловив у інтерв’ю Департаменту інформації УГКЦ монсеньйор Дуарте да Куна, Генеральний секретар Ради Єпископських Конференцій Європи (ССЕЕ), перебуваючи нещодавно з візитом у Києві.

Розповідаючи про основні напрямки діяльності ССЕЕ, монсеньйор відзначив, що в основі ССЕЕ є переконання, що об’єднавчим елементом Європи – не лише Церкви, а й усього Європейського континенту – є християнська віра, якою живуть різні Церкви в контексті різної історії.

«Навіть якщо трапляються напруження і кризи, Ісуса Христа знають і люблять повсюдно. Це нас єднає»,  – сказав о. Дуарте да Куна.

Інший сегмент діяльності інституції, за словами Генерального секретаря, – питання сім’ї. «Ми ж кажемо, що сім’я є клітиною суспільства», – додав монсеньйор.

Церква, за його словами, є чутливою до теми сім’ї, бо розуміє, що її місією є проповідувати Євангеліє, зокрема проголошувати благовість про сім’ю.

Інший великий виклик, який незабаром розглядатиметься також на вселенському рівні, – тема молоді, надія молоді. «Дещо дивно, – зауважив о.Дуарте да Куна, – коли молодь не має надії. Утім, аби мати надію, потрібно мати певну стабільність життя, певне бачення життя, певну глибину життя, зрештою, саму віру. Тут з’являється широка тема передавання віри, зв’язку із сучасною культурою, соціальних медіа. Усе це є великим викликом…».

Крім цього, існує ще один великий виклик – міграція. «Європейський континент ніколи не був закритим. Народи, які входили, виходили, вирушали на пошуки інших земель… На цьому континенті був постійний рух. І сьогодні ми зазнаємо цього великого виклику. З одного боку – старіння суспільства, а тому відчуття, що не виживемо, а з іншого – прихід представників народів, які зазнають війни або походять з убогих країн Африки, чи ті, котрі прибувають зі Сходу», – розповів Генеральний секретар ССЕЕ.

Як можна поєднати ці дві дійсності? «Церква переконана, що вияв милосердя, гостинності, любові, поваги до всіх є найкращим способом, щоб не накидати комусь власної культури, але водночас не пропонувати релятивізму. Тут має місце дуже цікавий діалог, який здійснюється ділами милосердя, тобто не якимись теоріями, а численними добрими ділами Церков у Європі», додав монсеньйор.


четвер, 14 червня 2018 р.

14.06.2018р. Б. / На вершині найвищої гори України молодь помолилась за сімейні цінності

Цьогоріч в травні містами України пройшла християнська акція за збереження сімейних цінностей. Молодіжна християнська спільнота “Світло вервиці” також, певним чином, долучилася до цієї акції, організувавши сходження на найвищу вершину України – г.Говерлу. 

Погодьтеся, це теж не мала жертва, адже піднятися на таку вершину коштує чималих сил, терпінь, випробувань сили духу. Втім, якщо метою даної жертви є така важлива річ як сім’я, родина, збереження їх цінностей, то, повірте, воно того варте. В наш час, коли втрачаються абсолютно всі людські і життєві цінності: не лише сімейні чи родинні, але й духовні, моральні, етичні, державні –  ми повинні усвідомлювати на скільки важливим є голос кожного зокрема. Усідомлювати занепад цих цінностей важко і боляче, та все ж дійсність є такою.

Дякувати Богу, певна категорія людей досі залишається не байдужими і особливо приємно, що серед них молодь. Адже саме вона є майбутнім нашої держави.

9 червня учасники МХС “Світло вервиці” під проводом їхнього духівника, протопресвітера Тисменичанського о.Василя Панівника, здійснили сходження на г.Говерлу. Близько 20 осіб склали жертву в наміренні за добрі християнські сім’ї і родини, розуміючи, що саме це є основою здорового суспільства.

Сходження на вершину розпочалося з Божественної Літургії та благословення пароха. Не зважаючи на спеку, місцями поривчастий вітер та важку дорогу, молодь все-таки підкорила вершину. Вже на самій горі всі разом помолилися вервицю та Молебень до Пресвятої Богородиці за добрі християнські родини, мир в Україні та інших наміреннях.

“На такій висоті ми ближче до Бога” – говорили учасники сходження. Адже справді на вершині, де немає людської суєти, можна ближче зустрітися з Богом, побути з Ним сам на сам, довіритися, відкритися, подякувати…

Яка ж красива наша ненька-батьківщина – ці неймовірні краєвиди просто вражають! Дякую Господу за такий блаженний час і можливість, бо витрачені зусилля не були марними. Такого роду подорожі чи прощі відкривають по-іншому очі, душі і серця. Спільна мета дає змогу багато зрозуміти й переосмислити, по-іншому починаєш дивитися на своїх ровесників, багато чого в них вчишся і навіть своїм прикладом вчиш їх сам.

Такі подорожі зближують, адже, коли тобі важко – завжди знайдеться рука підтримки. Схожі заходи для молоді є неабияк корисними, так як несуть в собі духовно-виховний процес: молитву і самопожертву заради когось, заради того, хто цього потребує найбільше – і не важливо чи це одна людина, чи це сім’я, чи це ціле суспільство, адже молитва і підтримка може знадобитися будь-кому і будь-коли. Побільше  таких моментів в житті кожного з нас!

Після вдалого сходження втомлені і водночас щасливі мандрівники повернулися додому. Щасливі, бо знають, що Бог чує навіть найменше зітхання, не те що молитву чи жертву, принесену заради когось. Дякуємо Богу за благословення, дякуємо нашому пароху за організацію та духовний супровід і всій нашій молоді просто за те, що ви є! Разом – ми зможемо багато!

Автор: Ірина Непеляк

середа, 13 червня 2018 р.

13.06.2018р. Б. / Помолитися і провести разом час: Прикарпатців запрошують на прощу родин до Крилоса (+Програма)

23 червня в селі Крилос відбудеться проща родин до Галицької Чудотворної ікони Матері Божої.

Традиційно на цю прощу люди збираються цілими сім’ями, родинами, щоб подякувати Богові за все і попросити благословення та щасливого життя.

Як розповідає голова комісії у справах родини Івано-Франківської Архиєпархії УГКЦ о. Юрій Прилепський, у цьому святому місці люди щороку збираються, щоб помолитися не тільки за свою сім’ю, а й за нашу велику українську родину.
«В травні-червні відбулося багато акцій на підтримку сім’ї. Минулого тижня ми мирно, молитовно пройшли центром Києва. Цим ми засвідчили, що ми не проти когось, а за основоположні основи, які записані в святому письмі – де під сім’єю розуміється чоловік і жінка. А цією прощею ми продовжуємо ту акцію, кажучи, що ми за сім’ю. Ми хочемо показати цінність родини в житті кожної людини. Адже коли ми знищимо сім’ю, то знищимо будь-яку країну чи навіть світ. Пречиста Богородиця, коли об’являлася у Фатімі сказала, що останній бій диявола буде за сім’ю. Тому ми рушаємо у це паломництво з наміром молитви за наші сім’ї, за ті які постраждали від війни, які на дорозі до свого становлення і шукають свою половину», – пояснює священик.
Кульмінацією прощі звичайно буде Божественна літургія, яку очолить наш Митрополит Володимир. А найторжественнішим моментом звичайно буде Чин благословення родин у ювілеї їх подружнього життя.
«Минулого року ми мали 59 пар, які святкували свої ювілеї. Найстарша пара відзначала 55 років подружнього життя. Вони приїхали не тільки з дітьми та онуками, а й навіть з правнуками. Який це був гарний приклад для тих дітей, які бачили прадідуся і прабабусю, які прийшли Богові дякувати один за одного, за  прожиті роки, своє подружнє життя. І хочу сказати, що вони просили не тільки за себе, а за своїх дітей та онуків, щоб вони щасливо жили і за правнуків, щоб знайшли собі гарну половинку для життя» – пригадує отець Юрій.
Важливо зауважити, що часто старші люди запитують, якщо чоловіка чи дружини вже немає в живих, чи можу я їхати? Отець Юрій каже таким людям, що не тільки можна, але й треба.
«У вас є діти, внуки, правнуки. Моліться за них, за їх щасливе майбутнє. Родина стосується кожного. І навіть коли ми говоримо про мир і спокій в нашій країні, мусимо об’єднатися в одну велику родину заради перемоги», – закликає священик.
Окремо отець Юрій Прилепський наголошує на важливості цієї прощі для сімей військовослужбовців та учасників РУВ. Адже ті, хто захищає нашу територіальну цілісність на фронті, шукають миру і спокою вдома.
«Його бракує в тих родинах, де чоловік чи дружина воюють. Їх половинки не завжди можуть зрозуміти того, хто повернувся з війни. А тут в далині від побуту, повсякденних клопотів, на самоті, ці сім’ї зможуть прислухатися один до одного і зрозуміти, попросити в Господа зцілення від душевних ран», – переконаний духівник.
Сама проща буде тривати всього один день, адже люди приїжджають на неї сім’ями з дітьми різного віку. А діти довго не можуть всидіти на одному місці. Тож той молитовний дух, який вони отримують на прощі, священики просять продовжувати вдома.
«На цій прощі дуже чуттєва, родинна атмосфера. Старші передають досвід молодшим, люди здружуються сім’ями, разом вирушають на пікніки. Статистика говорить, що подружня пара спілкується на добу 7 хвилин. Це надзвичайно мало, люди стають в сім’ї чужими, а це веде до розлучення. Тож ця проща є добра нагоди побути разом, помолитися, поспілкуватися, відпочити», – підсумовує отець Юрій.
Окрім молитви, на прочан очікує цікава концертна програма за участю відомого гурту семінаристів «Еффата».

Також родини зможуть скористатися шансом оглянути цікавинки княжого Галича. Зокрема можна зайти в Музей побуту і дізнатися, як жили наші предки, дітям буде цікаво в  Центрі реабілітації диких тварин, галицькому замку. А на завершення можна влаштувати сімейний пікнік у відпочинкових зонах.

Тож прикарпатські родини, особливо ті, які святкують ювілеї, запрошують до участі у цьогорічній прощі, яка відбудеться 23 червня. Окремо організатори просять, щоб ті пари, які святкують ювілей подружнього життя вдягли вишиванки.

Програма прощі:
08:00 – приїзд прочан
09:00 – сповідь
09:15 – Молебень до Пресвятої Богородиці перед Чудотворною іконою
09:50 – Зустріч Архиєпископа і Митрополита Володимира
10.00 – Архієрейська Божественна Літургія та уділення повного відпусту прочанам
11.30 – Чин благословення сімей в ювілей їхнього подружнього життя
12:00 – Концертна програма за участі гурту семінаристів «Еффата»

За детальнішою інформацією звертайтесь:
066 419 31 39; 067 344 35 23о. Юрій Прилепський (відповідальний)

Розмовляла Іванна Габльовська, кореспондент Бліц-інфо

понеділок, 11 червня 2018 р.

11.06.2018р. Б. / Чи вміємо ми бути вдячними?

Якось спостерігаючи за птахами, я задумався над тим, що вони не мають машин, не ходять на роботу, не турбуються про новий і модний одяг, не потребують смартфонів та інших благ цивілізації. Звісно, вони не мають інтелекту, такого, як маємо ми.

Вони не можуть себе самоідентифікувати, вони не мають свобідної волі, вони лиш виконують завдання, які обумовлені їхніми інстинктами, що їх заклав у їхню природу Творець. Та не зважаючи на все, вони прекрасно одягнуті, мають що їсти, мають прихисток над головою. Згадались слова Ісуса: "Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші? Хто з вас, журячись, спроможен добавити до свого віку хоч один лікоть? І про одежу чого ж вам клопотатись? Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони: не працюють і не прядуть. Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні? Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться. " (Мт. 6,26-33).

А дійсно ж так. Ми маємо блага цивілізації, розум і свобідну волю. Та ми не є вдячними Господеві за це. Звісно в сучасному світі нікуди без роботи, грошей та інших винаходів людства, які покликані спростити життя людям, а натомість ще більше його ускладнюють. Ми часто забуваємо подякувати Господеві за мирну ніч, за добрий ранок, гарно проведений день, за рідних і близьких, чи навіть просто за дар самого життя.

Один мудрець сказав, що коли ми навчимось дякувати Богові за те, що маємо тут і зараз, Він дасть нам те, чого нам не вистачає. Подумаймо самі, чи дуже б вам хотілось давати щось тому, хто ніколи не каже дякую, чи хоча б не виказує вдячності своєю поведінкою. Творець є досконалим, Він все прощає, але тільки тим, хто дійсно шкодує про скоєне й прагне більше не чинити зла. Господь створив нас і дав нам можливість продовжувати завершувати самих себе. Він створив нас на свій образ, але подобу залишив для нас, щоб ми могли долучитись до процесу творіння. Він дав нам всі ресурси для цього.

Він послав Свого Єдинородоного на страшну хресну смерть, заради нашого спасіння, заради того, щоб ми могли попри нашу недосконалість осягнути вічне блаженство в нашому Небесному Домі. Він сотворив нас з великої любові і заради неї. Весь світ постав з Його слова заради людини, але людина відкинула цей дар. Тепер ми змушені жити так, як живемо. Але і тут Творець нас не залишив.

Він послав Духа Утішителя на поміч нам, щоб ми не заблукали у темряві світу. Дійсно ми мали б бути Йому вдячні за всі дари. Можливо ми не маємо багатств, чи здоров'я, чи ще чогось, але є можливі причини, як у притчі зі сліпим, що його Ісус оздоровив помастивши грязюкою очі і наказавши вмитись у Cилоамській купелі. Якщо нам чогось не вистачає, то це або є наслідком якогось гріха, або заради того, щоб через нас світ міг побачити Божу всесильність і славу. Іноді заради випробування нашої віри. У Біблії неодноразово згадується, що кого Бог любить - того випробовує. Ми повинні зі смиренням приймати наше життя, його радості і турботи, дякувати Господеві за дари, якими він нас обдаровує.

Справді, коли ми навчимось із вдячністю приймати всі життєві перипетії, з покорою і смиренням приймати всі негаразди, з радістю зустрічати нове випробування, адже у випробуваннях ми загартовуємось, тільки тоді осягнемо смак життя, тільки тоді по справжньому навчимось любити і жити на повну.

Дамян Вільчинський    Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

неділя, 10 червня 2018 р.

10.06.2018р. Б. / Маточки і тичинки

Господь пропонує нам королівську трапезу законного шлюбу як передсмак Небесного Бенкету. Пропозиція Диявола – недоїдки зі смітника розпусти як самоціль. Так було тисячоліттями. І, якими б вишуканими не були страви приготовленої Богом трапези, люди часто відгукуються на пропозицію Диявола, намагаючись набити чрево бридкими недоїдками. Причому не лише в індивідуальній площині.

Людина слабка і може падати. Людина може заглушити голос сумління, відмовитися читати написаний у власному серці закон. Та все це дрібниці у порівнянні з падінням цілої культури, коли добро і зло міняються місцями на  рівні суспільних норм. Коли хтось один їсть зі смітника – це погано. Але значно гірше, коли такий спосіб життя стає загальноприйнятим.

Те, що сьогодні відбувається, має чимало прецедентів в історії. Утім кожен випадок колективного падіння володіє унікальними рисами. Сучасний – тим більше. Культ розпусти, який утвердився у наш час, вирізняється особливою інфантильністю і несе в собі потенціал того, що поверхнево здається діаметрально протилежним. Любителів недоїдків чекає серйозний розлад травлення і, можливо, анорексія.

Хрестоматійною є картина хіхікання учнів, коли вчитель на уроці біології розповідає про маточки і тичинки. Оце інфантильне хіхікання добре помітне в актуальному дискурсі сексуальності. Людей, які орієнтуються на здорові норми, часто звинувачують у "відсталості". На насправді сучасні поборники "прогресу" самі заслуговують бути названими ретроградами, позаяк сліпо вірять у старі ідеї (передусім у сам "прогрес"). Серед цих ідей важливе місце займає емансипація. Щоправда віра в емансипацію сексуального, яку демонструє чимало сучасних людей, у тому числі наших співвітчизників, супроводжується отим хіхіканням, що вже само по собі руйнує упевненість у тому, що "сексуальне сьогодні" краще за "сексуальне вчора". Адже сексуальність – це, принаймні, дуже серйозно.

Один із найбільш ідіотських прикладів хіхікання – це коли у відповідь на апологію здорових принципів статевої моралі тобі пригадують СРСР, у якому "не було сексу". От чесно: що вони хочуть цим сказати?

Що таке "секс", якого "не було"? Вочевидь, не статеве співжиття саме по собі. Можливо, "секс", про який ідеться, – це розпуста? Та її в СРСР ніби вистачало (після сексуальної революції 1917-1920х років і в умовах системної боротьби з релігією поверхневе радянське "пуританство" мало незначний ефект). Чи, нарешті, мається на увазі обмежене вживання слова "секс"?

Чесно кажучи, я й сам, будучи народженим у період Перебудови, за все життя вжив слово "секс" у популярному сенсі якихось декілька разів. І, тим паче, не вживаю вислів "займатися сексом". Займатися можна спортом, колекціонуванням поштових марок, вишиванням бісером. Але сексуальність – занадто важлива сфера нашого єства, аби у ній можна було чимось "займатись".

Окрім того, sex – це, насамперед, стать. Скажіть "займатися статтю", і ви зрозумієте тупість вислову "займатися сексом". І найважливіше: етимологічно латинське "sex" указує на половинчастість, результат поділу надвоє (слов'янський аналог – слово "пол"). Статева близькість – це намагання подолати власну половинчастість, інтегрувати дві статі-половини в єдине ціле. Це вже не sex, адже VI + VI = XII, sex + sex = integritas. "Займатися сексом" мало би означати щось близьке до "залишатися у своїй половинчастості", тобто щось принципово протилежне істинній меті статевої близькості.

Коротко кажучи, статеве життя українців не стало повнішим від того, що вони почали частіше вживати слово "секс". І воно явно не стало повнішим від того, що на місце комуністичної ідеології прийшла лібералістична, внаслідок чого зникли або стали крихкими окремі традиційні норми, котрі за інерцією хоч якось зберігалися у радянські часи. Воно не стало повнішим від порнографії, від того, що в моду ввійшла значна оголеність жінок, від прогресуючої сексуалізації дітей та підлітків, від того, що тема сексуального проникла у ті сфери публічності, у яких її експліцитність навряд чи є виправданою.

Візьмемо ту ж оголеність. Річ навіть не в безглуздості демонстрації жінкою "принадних частин" свого тіла комусь окрім власного чоловіка. Винесемо критерій моногамності за дужки і поглянемо на ситуацію під "утилітарним" кутом зору. Потяг чоловіка до жінки є динамічним. Привідкриття тайни, рух уперед, динаміка "роздягання". А роздягати можна лиш те, що є одягнутим. Наявність на вулицях занадто оголених (чи "обтягнутих") жінок може породжувати перманентні мікроімпульси статевого потягу. Але в цілому, якщо дивитися глобально, це притуплення статевого потягу, обрубування його коренів. Російський філософ і богослов о. Павло Флоренський писав: "Прекрасное тело одеждами не сокрывается, но раскрывается, и притом прекраснее, ибо раскрывается в своей целомудренной стыдливости. Напротив, тело, бесстыдно обнаженное, закрыто познанию, ибо потеряло игру своей стыдливости, а она-то и есть таинственная глубина жизни и свет из глубины". Публічна оголеність – це руйнування жіночого магнетизму.

Подібне ми можемо сказати про надмірну присутність у публічному просторі сексуальної тематики. Мені здається достатньо виправданим говорити, що статевість (сам принцип статевого поділу) з одного боку і еротичне тяжіння з іншого є фундаментальними засадами не лише людини, але й усього сущого. Міфологічні і філософські системи рідко обходились без апеляції до цієї проблематики. Вершиною опису в Старому Завіті любові Бога до людини і людського тяжіння до Бога є еротичні образи Пісні Пісень. Було б несправедливо вимагати, аби сексуальне лишалося виключно "у спальні" і не отримувало публічної артикуляції.  Але коли тематику сексуального експлуатує Святе Письмо або якийсь давньогрецький чи християнський філософ, то це доречна експлуатація, яка стосується фундаментальних засад сущого. Коли ж образ статевого акту використовується у рекламі будівельної техніки, це зовсім інше. Те ж саме можемо говорити про порнографізм продуктів масової культури, звичайні розмови, зміст повідомлень від ЗМІ тощо. "Коли сексуальним стає усе, значить уже ніщо не є сексуальним" (Жан Бодрійяр). Образи Пісні Пісень, описуючи любов Бога і людини, підносять еротичне тяжіння між чоловіком і жінкою (означуване облагороджує саму метафору). Натомість те, що ми спостерігаємо навколо, руйнує це тяжіння, позбавляючи його інтимності. Церква недаремно боролася проти "сороміцьких" пісень, приказок і тому подібного. Цим вона не "репресувала" сексуальність, а, навпаки, захищала її.

Диявол дуже хороший маркетолог (інакше його пропозиції лишались би без відповіді). Але проблема не лише у спритності Диявола, але й у тому, що люди легко відмовляються від дарованого їм Богом інтелекту. Обікравши власний інтелект, вони дозволяють Дияволу обкрадати свою сексуальність, із характерним хіхіканням радіючи новим етапам "визволення", "прогресу", "емансипації".

Джерело:  Воїни Христа Царя