31.08.2018р. Б. / Цікаві факти про молитви в Біблії

Чи знаєте ви, скільки молитов згадується в Біблії ? А скільки з них отримали відповідь? Цікаві факти про молитви в Біблії. Це варто знати!

В Біблії згадується 650 молитов.

1. У Святому Письмі записано близько 450 відповідей на молитви.
2. Вперше молитва згадується в Біблії у Бутті 4:26:

„І тоді почали закликати ім’я Господнє“.

Раніші діалоги були ініційовані самим Богом, наприклад, Буття 3: 8-13:

„Але почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди, і сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду.
Тоді Господь Бог покликав чоловіка і спитав його: “Де ти?”
Той відповів: “Я чув твою луну у саді й злякався, бо я нагий, тож і сховався.”
Він же сказав: “Хто тобі сказав, що ти нагий? Чи не їв ти з дерева, що я наказав тобі не їсти?”
Чоловік відповів: “Жінка, яку ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева, і я їв.”
Тоді Господь Бог сказав до жінки: “Що ти це наробила?” Жінка відповіла: “Змій обманув мене, і я їла.”“

Буття 4:9

„Тоді Господь сказав до Каїна: “Де Авель, брат твій?” Той відповів: “Не знаю. Хіба я сторож брата мого?”“

1. Біблія говорить, що Ісус молився 25 раз у різний час впродовж свого земного служіння.
2. У Новому Завіті, апостол Павло згадує молитву (молитви, звіти про молитви, благання, бажання молитися) 41 раз.
3. Хоча молитися можна (і варто) у будь-якій позі тіла, в Біблії перераховується п’ять особливих поз:

сидячи (2 Царств 7:18),

стоячи (Марка 11:25),

на колінах (2 Хроніки 6:13; Даниїла 6 : 10; Луки 22:41; Діяння 7:60, 9:40, 20:36, 21: 5; Ефесян 3:14),

віч-на-землі (Матея 26:39; Марка 14:35)

з піднятими руками (1 Тимотея 2: 8).

1. Ісус вказує, як слід молитися Його учням:

„Раз якось він молився в якомусь місці, і як закінчив, сказав до нього один з його учнів: “Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчав своїх учнів.”
А він до них промовив: “Коли ви молитесь, кажіть: Отче, нехай святиться твоє ім’я, нехай прийде твоє Царство.
Дай нам кожного дня наш хліб щоденний.
І прости нам гріхи наші, бо й ми прощаємо кожному, хто нам винен; і не введи нас у спокусу.”“ (Луки 11: 1-4).

Він виділяє п’ять головних аспектів:

• – щоб ім’я Господа славилося — підкреслюється Його вічна слава („Отче наш, нехай святиться ім’я Твоє“);
• – щоб прийшло Царство Боже — підкреслюється Його вічна воля („нехай прийде Царство Твоє“);
• – що Господь підтримує нас — підкреслюється наше сьогодення („хліб наш насущний дай нам на кожний день“);
• – що Господь подарував нам прощення — підкреслюється наше минуле („і прости нам гріхи наші, як і ми прощаємо кожному боржникові нашому“);
• – що Господь подарує нам порятунок — підкреслюється наше майбутнє.

1. Біблія згадує як мінімум дев’ять основних видів молитви:

молитва віри: „і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться“ (Якова 5:15),

• молитва згоди (також відома як спільна молитва):

„Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах“ (Діяння 2:42)

• молитва прохання (також відома як прохання або благання):

„Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою“ (Филип’ян 4: 6),

• молитва подяки:

„Ходімо перед нього з хвалою і піснями йому воскликнім.
Бо Господь – Бог великий і цар великий над усіма богами“ (Псалом 94: 2-3),

• молитва поклоніння: „Якось одного разу, коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий промовив:

«Відлучіть мені Варнаву і Савла на діло, до якого я їх покликав.»
Тоді вони, попостивши й помолившися, поклали на них руки і відпустили.“ (Діяння 13: 2-3),

• молитва освячення (також відома як посвята):

„ пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: “Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти.”“ (Матея 26:39),

• заступницька молитва (також відома як клопотання):

„Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей“ (1 Тимотея 2: 1),

• молитва в Дусі:

„Бо коли я молюся мовами, дух мій молиться, а розум мій без плоду.
Що ж, отже, робити? Буду молитися духом, а й розумом буду молитись. Буду співати духом, а й розумом буду співати.“ (1Корінтян 14: 14-15).

1. Слово „Амінь“ (що означає „нехай буде так“, „саме так“, „істинно“) вперше згадується в Біблії в книзі Чисел 5:22:

„Нехай оця вода, що стягає прокляття, увійде в твою утробу, щоб твій живіт опух і щоб лоно твоє зів’яло. – А жінка відповість: Амінь, амінь“.

У цьому уривку Бог заповідає, щоб це слово вимовляв майбутній перед Ним.

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

30.08.2018р. Б. / Папа: У світі не бракує доброго свідчення сімей; ідеал – це сім’я в єдності

Під час останньої серпневої загальної аудієнції в цьому році Глава Католицької Церкви розповів паломникам про свою Апостольську подорож до Ірландії та участь у Всесвітній зустрічі сімей, а також провів молитву за покликання до священства в цій країні.

Пророчим і відрадним досвідом Папа Франциск назвав досвід участі у Всесвітній зустрічі сімей та спілкування з численними родинами, які прямують вперед дорогою Євангелія. Під час загальної аудієнції, яка в середу, 29 серпня 2018 р., відбулася на площі Святого Петра у Ватикані, він розповів паломникам про свою Апостольську подорож до Ірландії, ділячись враженнями від спілкування з місцевими вірними та з паломниками, які з’їхалися з усіх кінців світу на Всесвітню зустріч сімей.

Божа мрія

Святіший Отець зазначив, що своєю присутністю у Дубліні він хотів, насамперед, «утвердити християнські родини в їхньому покликанні та місії». За його словам, участь тисяч сімей, що прибули до Ірландії з «розмаїттям своїх мов, культур і досвіду» стала «промовистим знаком краси Божої мрії щодо всього людського роду».

«Як знаємо, Божою мрією є єдність, гармонія та мир в родинах та у світі, що є плодом вірності, прощення та примирення, які Він дарував нам у Христі. Через таємницю Своєї любові, Він кличе сім’ї брати участь в цій мрії та перетворювати світ у дім, де ніхто не буде самотнім, небажаним, виключеним», – сказав Наступник святого Петра, зауваживши, що цьому відповідала й тема Всесвітньої зустрічі: «Євангеліє сім’ї, радість для світу».

Вдячність організаторам

Папа ще раз подякував представникам цивільної та церковної влади, всім людям, які на різних рівнях і різними способами причинилися до проведення цього Апостольського візиту та Всесвітньої зустрічі сімей. «Промовляючи до влади у Дублінському замку, я наголосив, що Церква – це родина сімей, і, немов тіло, підтримує ці свої клітини в їхній незамінній ролі для розвитку братерського та солідарного суспільства», – додав він.

«Світлі точки»

Справжніми «світлими точками» цих днів Святіший Отець назвав «свідчення подружньої любові, дане парами різного віку». За його словами, їхні історії показали, що любов у подружжі – це «особливий Божий дар, який слід щоденно розвивати у “домашній церкві”, якою є сім’я». Глава Католицької Церкви згадав про зустрічі з парами, які активні в житті Церкві, з молодими парами, з нареченими, а також із сім’ями, які долають «особливі виклики та труднощі».

Кульмінаційним моментом візиту Папа назвав велике свято з родинами в суботу ввечері та недільну Святу Месу. Зокрема, під час чування була нагода почути свідчення родин, які постраждали від війни, оновилися завдяки прощенню, завдяки любові перемогли спіраль наркотичної залежності, навчилися правильно користуватися технологіями, надаючи пріоритет живому спілкуванню. Було також наголошено на цінності спілкування між поколіннями та на особливій ролі дідусів і бабусь «у зміцненні родинних стосунків і передаванні скарбу віри».

«Як би це жорстоко не звучало, – додав Святіший Отець, – але сьогодні, здається, дідусі та бабусі заважають. В цій культурі відкинення їх викидають, немов непотріб, віддаляються від них. Аде дідусі й бабусі – це пам’ять народу, пам’ять родини! Й вони повинні передати цю пам’ять внукам».

Не лише радість…

Сказавши кілька слів про прощу до Марійського санктуарію в Нок, де він ввірив під опіку Пресвятої Богородиці всі сім’ї світу та склав особливі вітання народові Північної Ірландії, Глава Католицької Церкви ствердив, що цей його візит, «окрім великої радості», повинен був взяти на себе тягар «болю й гіркоти задля страждань, спричинених в цій країні різними формами зловживань також і з боку членів Церкви» і тим фактом, що «церковна влада в минулому не зуміла адекватно реагувати на ці злочини».

Святіший Отець зазначив, що глибокий слід у його душі залишила зустріч з вісьмома постраждалими від зловживань. Тому він неодноразово просив прощення у Господа «за ці гріхи, за скандали та за викликані ними почуття зради». За його словами, ірландські єпископи «розпочали серйозний шлях очищення та примирення», та з допомогою цивільної влади «встановили ряд суворих норм з метою гарантувати безпеку молоді».

Молитва за покликання

«Під час зустрічі з єпископами, я підбадьорив їх в їхніх зусиллях чесно та мужньо надолужувати за падіння минулого, покладаючись на Господні обітниці та розраховуючи на глибоку віру ірландського народу в тому, щоб започаткувати пору оновлення Церкви в Ірландії», – вів далі Папа, зауваживши, що в Ірландії є віра, є глибоко віруючі люди, але «мало покликань до священства».

«Мусимо молитися за те, щоб Господь посилав святих священиків у Ірландії, нові покликання. Зробімо це разом», – сказав він, запросивши всіх присутніх проказати «Радуйся, Маріє» до Богородиці з Нок та завершивши цю молитву словами: «Господи Ісусе, посилай святих священиків!».

З поглядом у майбутнє

Підсумовуючи, Святіший Отець сказав, що Всесвітня зустріч сімей у Дубліні стала «пророчим та відрадним досвідом» спілкування з багатьма родинами, що дійсно є «учнями-місіонерами», закваскою «добра, святості, справедливості та миру». І не слід забувати про те, що дуже багато сімей з вірністю чинять поступ на дорозі родинного життя, послуговуючись, якщо потрібно, прощенням. Адже засоби комунікації більше говорять про розлучених, про розбиті сім’ї…

«Так, як шаную кожного, ми повинні з пошаною ставитися до людей, але не розлучення, не сепарація, не розбиття сім’ї є ідеалом. Ідеалом є з’єднана родина. І з цим слід прямувати вперед, таким є ідеал», – наголосив Папа, запрошуючи готуватися до наступної зустрічі сімей, яка 2021 року відбудеться в Римі. «Ввіряймо всі сім’ї під опіку Святої Родини Ісуса, Марії та Йосифа, аби у своїх домівках, парафіях та громадах вони дійсно могли бути радістю для світу», – закликав він.

Джерело:   НОВИНИ ВАТИКАНУ

29.08.2018р. Б. / Тисячі вірних взяли участь у поході зі свічками у Зарваниці

Увечері, 27 серпня, тисячі вірних із запаленими свічками пройшли центральною вулицею Зарваниці, співаючи пісню «Із Києва міста». Традиційно похід зі свічками розпочався біля парафіяльного храму Пресвятої Трійці та Покрову Пресвятої Богородиці і завершився біля монументу Пресвятої Богородиці на чудотворному місці. Відтак владика Василь (Івасюк), єпарх Коломийський, та єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський Теодор (Мартинюк) спільно з духовенством відслужили Молебень до Пресвятої Богородиці.

Опісля до усіх присутніх звернувся о. Франческо Паттон, ЧБМ, хранитель Гробу Господнього Святої землі. Роздумуючи над значенням паломництва у житті християнина, він сказав таке: «Паломництво є пов’язане з бажанням іти слідами Ісуса, щоб могти побачити і доторкнутися до місць, де Він проповідував, жив, творив чудеса, був розп’ятий і помер за нас, був похований, щоб воскреснути третього дня. Іти по стопах Ісуса – це найкращий опис, який означає бути Його учнями, бути християнами!» - підкреслив о. Франческо.

Джерело:    Прес-служба Тернопільсько-Зборівської архиєпархії

28.08.2018р. Б. / Папа: Матері, невтомно моліться за своїх дітей

В день літургійного спомину матері святого Августина Папа Франциск заохочує матерів бути витривалими в молитві за дітей.

«Дорогі матусі, як свята Моніка, ніколи не знеохочуйтеся, невтомно моліться за своїх дітей», – це твіт Святішого Отця, яким він в день літургійного спомину матері святого Августина заохочує наслідувати її приклад.

В день, коли Церква вшановує святу Моніку, Папа Франциск несподівано прибув на молитву до її гробу в базиліці святого Августина. До цього храму він завітав, повертаючись до Ватикану після традиційних відвідин базиліки Пресвятої Марії, Якій він склав подяку за свою Апостольську подорож до Ірландії.

Чеснота святої Моніки

Свята Моніка прославилася терпеливою молитвою за навернення свого сина, повністю уповаючи на Всемогутнього Бога та приймаючи Його волю. Спочатку її спроби вплинути на сина були надокучливими, не приносячи результату. Переживши особисте навернення, Моніка навчилася повністю довірятися Всевишньому, збагнувши, що її молитви будуть вислухані, але згідно з Божим задумом.

Джерело:     НОВИНИ ВАТИКАНУ

27.08.2018р. Б. / Успіння Пресвятої Богородиці. Історія та традиції свята (+VIDEO з владикою Венедиктом)

28 серпня наша Церква відзначає останнє велике свято церковного року – Успіння Пресвятої Богородиці.

Церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні свята, він також ними починається і завершується.

Відкриває його свято Різдво Пресвятої Богородиці, а завершує – її славне Успіння що в наших літургійних книгах має таку величну назву: “ Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці Приснодіви Марії”.

Хоча празник Успення нагадує нам про сумну подію смерти, все-таки він належить до радісних празників. Богослуження праз­ника Успення повне радісних і веселих гимнів. Цього дня свята Церква радіє, бо Пресвята Богомати з тілом і душею перейшла з туземного життя до вічної слави Свого Сина, та що з її Успенням ми одержали в небі могутню Заступницю і Покровительку. Тож погляньмо на її чудесне Успення та на установлення празника Успення.

ЧУДЕСНЕ УСПЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

День смерти Пресвятої Богородиці зветься в нашій Церкві Успення, бо її тіло після смерти не зотліло, але разом з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесення, ані коли, де і як вона померла, бо про це святе Євангеліє нічого не згадує. Основу празника Успення творять священна традиція Церк­ви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церк­ви та однозгідна думка святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.

Найдавніше записане передання, що говорить про смерть Пре­святої Богородиці, є у творі, який у Західній Церкві відомий як Перехід Святої Марії, а на Сході той сам твір має назву “Святого Йоана Богослова слово на Успення Святої Богородиці”. Автор цього твору невідомий. Одні історики думають, що цей твір похо­дить з кінця другого або початку третього сторіччя, а інші — з кінця шостого віку.

З цього твору довідуємося про святе й чудесне Успення Пре­святої Богородиці. Ось його коротка історія:

“Три дні перед смертю явився Пречистій Діві Марії архангел Гавриїл і звістив від її Сина Ісуса Христа час її переходу до вічности. На день її смерти в чудесний спосіб зібралися в Єрусалимі апостоли, хоч були розсіяні по різних краях світу. Не було тільки апостола Томи. Божа Мати висловила бажання, що хоче бути похована в Гетсиманії коло своїх батьків і свого Обручника Йосифа. Сам Христос у супроводі ангелів і святих прийшов по душу своєї Пресвятої Матері. Апостоли при співі побожних гимнів на своїх раменах занесли її тіло до гробу і три дні від нього не відходили. Третього дня прийшов здалека апостол Тома й дуже бажав ще востаннє поглянути на Пресвяту Богородицю. Коли ж гріб відкрили, то її тіла там уже не було, а тільки похоронні ризи.

Тепер усі зрозуміли, що вона воскресла і з тілом та душею її взято на небо”.

Є свідчення, що з початку VI ст. у храмі Успення в Гетсиманії був гріб Пресвятої Богородиці, тому церкву на Сіоні стали вважати місцем її Успення. Однак на сьогодні історики не знають про місце її смерти, та де є її гріб. Одні доводять, що вона померла в Єрусалимі, інші ж твердять — в Ефесі, куди нібито її узяв з собою святий євангелист Йоан Богослов. У Ефесі ще сьогодні показують дім, де, згідно з традицією, перебувала Божа Мати.

Літургійний культ Пресвятої Богородиці починається від Ефеського Собору 431 року, який окреслив догму про її богомате­ринство. У творах святих Отців до четвертого століття нема нічого про Успення Богоматері. Святий Епіфаній Кипрський († 403) пише: “Хай досліджують святе Письмо та не знайдуть там свідчення ані про смерть Марії, ані про те, що вона вмерла чи не вмерла; ані про те, що вона похована чи не похована. І коли Йоан перейшов до Азії, то також ніде не говориться, чи він узяв із собою святу Діву”.

Лише після IV сторіччі починають церковні письменники на основі передання писати про останні хвилини життя Пресвятої Богородиці. На Заході пише про це святий Григорій з Тур († 594), а на Сході — єрусалимський патріярх Модест († 634), від нього першого маємо проповідь про Успення, святий Андрій Критський († 712) та святий Йоан Дамаскин († 749). Два останні святі Отці залишили по три проповіді про Успення.

Святий Йоан Дамаскин вірить у те, що Пресвяту Богородицю з тілом і душею узяли на небо.

У кінці VII і початку VIII ст. церковні письменники починають звертати увагу не тільки на її чудесне Успення, але і на її возне­сення на небо з тілом та душею. Найбільш цікавий речовий доказ про Успення подає святий Йоан Дамаскин. У своїй другій проповіді на Успення, покликаючись на незнану для нас Історію Євтимія, каже, що Пульхерія, жінка цісаря Маркіяна (450-457), збудувала церкву на честь Пресвятої Богоматері у Влахерні, передмісті Царго­рода й хотіла там покласти тіло Пресвятої Богородиці. У зв’язку з цим вона звернулася до єрусалимського патріярха Ювіналія († 458), який тоді якраз був на Халкедонському Соборі (451). Той розповів їй передання про те, що після того, як відкрили гріб для апостола Томи, то не знайшли тіла Божої Матері. Замість тіла, патріярх прислав Пульхерії похоронну ризу Пресвятої Богородиці. Останнім автором на Сході, який зібрав усе про Успення, є візантійський церковний письменник Никифор Каліст Ксантопул († 1335). Він написав також синаксарі для Тріоді і святих на цілий рік.

Святий Йоан Дамаскин вірить у те, що Пресвяту Богородицю з тілом і душею узяли на небо. В одній із своїх проповідей на її Успення він каже: “Годилося, щоб Той, Хто зберіг її Дівицтво при своїм Різдві, зберіг і її тіло нетлінним після смерти. Годилося, щоб та, що в своїх обіймах носила Творця як Дитя, перебувала в небесних хоромах. Годилося, щоб та, що бачила свого Сина на хресті і якої серце прошив тоді меч болів, що їх вона не зазнала при Різдві, гляділа на Нього, як Він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посідала те, що належить до її Сина та щоб усе ство­ріння почитало її як Матір і як Слугиню Бога”.

Свята Церква святкує Успення Богоматері, бо в небі вона за нас заступається.

У нашій богослужбі на Успення відбивається уся традиція і віра Церкви перших століть у її чудесне Успення і внебовзяття з тілом і душею. “У молитвах невсипущу Богородицю і в заступ­ництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. *Бо як Матір Життя до життя переставив Той, хто вселився в утробу приснодівственну”.

Свята Церква святкує Успення Богоматері, бо в небі вона за нас заступається. “У різдві дівство зберегла Ти, в успенні світа не оставила Ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Ма­тір’ю Життя. І молитвами Твоїми ізбавляєш від смерти душі наші”. У першій стихирі на вечірні Церква закликає: “О дивне чудо! Істочник Життя кладеться у гробі, і гріб стає драбиною до неба. Веселися Гетсиманіє, святий Богородичний доме! Закличмо вірні, маючи приклад архангела Гавриїла: Благодатна, радуйся! З Тобою Господь, подавай світові Тобою велику милість”.

ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Успення належить до найдавніших Богородичних празників. Його започаткували в Єрусалимі відразу після Собору в Ефесі. Спочатку празнування пам’яті Успення під впливом Ефеського Собору наголошувало швидше на привілеї її богоматеринства і тому мало назву “Свято Марії-Богоматері”.

В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого († 529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня “Пам’ять Богоматері”, тобто пам’ять її Успення. У Сирії у V ст. цей празник мав назву “Пам’ять Блаженної”.

Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успення по цілій візантійській державі і наказав святкувати його 15 серпня, бо в той день він отримав світлу перемогу над персами.

У VI сторіччі цей празник отримує свою теперішню назву — Успення Пресвятої Богородиці. У перших століттях не всі Церкви Сходу празнували Успення в той самий час. Олександрійський патріярх Теодосій († 567) приписав святкувати Успення 6 січня, а празник її Унебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує Успення тіла нашої Чистої, Святої, Славної Бого­родиці Діви Марії, а 9 серпня — Вознесення тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо. Вірмени святкують Успення в неділю між 12 і 18 серпня. Инші Церкви празнували його 18 серпня.

Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успення по цілій візантійській державі і наказав святкувати його 15 серпня, бо в той день він отримав світлу перемогу над персами.

На Заході празник Успення під впливом Сходу з’явився дещо пізніше. Його прийняли у Римі за папи Сергія І (687-701), а з Риму той перейшов до інших країн Європи. Як на Сході, так і тут різні Церкви святкували його в різний час. Рим, ідучи за Сходом, празнував Успення 15 серпня, Франція — 18 січня, Іспанія після Собору в Толедо 656 року — 18 грудня. У римському місяцеслові VII ст., який приписують святому Єронімові, про 18 січня сказано: “Смерть Пречистої Діви Марії”, а 14 серпня: “Унебовзяття”. Однак у римському календарі з VIII століття є вже тільки один празник — Успення 15 серпня.

У нас є звичай благословити зілля на Успення.

У Західній Церкві, починаючи від Першого Ватиканського Собору (1869-1870), щораз більше намагалися, загальну віру Церк­ви в чудесне Успення і Внебовзяття Пречистої Богородиці проголо­сити догмою святої віри. Це завдання узяв на себе папа Пій XII († 1958). Він, узагальнивши думки всіх єпископів Католицької Церкви своєю Апостольською Конституцією “Всемилостивий Бог”, 1 листопада 1950 року цілому світові урочисто проголосив: “Владою Господа нашого Ісуса Христа, святих апостолів Петра й Павла і нашим власним авторитетом проголошуємо, заявляємо й визнача­ємо як Богом об’явлену правду, що Непорочна Божа Мати, Приснодіва Марія, сповнивши біг свого земного життя, була взята з тілом і душею до небесної слави”.

У нашій Церкві з празником Успення пов’язані ще два инші церковні Богородичні празники: Положення чесної ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні — 2 липня і Положення чесного пояса Пресвятої Владичиці нашої Богородиці в Халкопратії — 31 серпня.

Деякі старовинні типики подають, що на празник Успення, а не на Преображення треба благословити виноград. У грецькім Ніколо-Касулянськім типіку з ХІІ-ХШ ст. читаємо: “Треба знати, що на Успення Пресвятої Богородиці 15 серпня після божественної Літургії буде благословення винограду, який споживаємо в церкві за давнім звичаєм”. Те саме говорить Синайський типик 1214 року. Типик Лаври святого Атанасія на Атоні приписує благословення винограду на 15 серпня.

У нас є звичай благословити зілля на Успення. Наш типик о. Дольницького каже: “Де є звичай, то після Заамвонної молитви або по отпусті Літургії, буває благословення зілля”.

За матеріалами монографії Пізнай свій обряд, о. Катрія Юліяна, ЧСВВ.

Джерела:   catholicukes.org.au

Воїни Христа Царя

26.08.2018р. Б. / Папа: Благодать допомагає витривати в подружжі, а приклад – передавати віру

У прокатедральному соборі Дубліна Папа Франциск зустрівся з молодими подружжями та нареченими, які готуються до укладення подружжя.

Першою подією пообіддя стала зустріч з молодими подружніми парами, що відбулася в прокатедральному соборі Пресвятої Марії, до якого Папа Франциск прибув о 15:30 місцевого часу. Святиня є основним храмом та символом відродження католицизму в Дубліні.

Собор належить до найкрасивіших церков країни, побудованих у неокласичному стилі. Він був споруджений  з ініціативи Архиєпископа Дубліна Джона Томаса Троя і посвячений у 1825 році. Зовні храм нагадує древньогрецький храм Гефеста, що в Афінах, а його тимпан (трикутне завершення фасаду) прикрашає статуя Пречистої Діви Марії.

Наступника святого Петра супроводжував Архиєпископ Дубліна Діармад Мартін, а при вході до собору його зустріли каноніки митрополичої капітули. Біля вівтаря його привітала подружня пара з квітами, які він поставив перед Найсвятішими Тайнами і опісля помолився в тиші. У каплиці Найсвятіших Тайн постійно горить свічка на пам’ять про постраждалих від зловживань.

Свідчення досвідчених і запитання молодих

Папу Франциска привітала подружня пара літнього віку, яка нещодавно відсвяткувала своє «золоте весілля». «Святіший Отче, Ви напевно здивовані, що під час цієї зустрічі молодих подружніх пар, ми дідусь і бабуся, першими звертаємося до Вас» – розпочали своє слово Вінсент і Тереза Ґембл, які прожили разом п’ятдесят років. Звертаючись до молодих сімей вони зазначили, що «подружжя вимагає зусиль, але воно вартує цього». «Центром сім’ї, – наголосили вони, – є любов. Любов, яка часто не є легкою, але яка збагачує життя».

Після слів привітання Святіший Отець відповів на запитання декількох молодих подружніх пар. «Через місяць ми підтвердимо нашу любов один до одного у Таїнстві подружжя» – так розпочала своє запитання пара наречених. Вони просили поради у Святішого Отця про те, як їм говорити про цінність подружжя своїм друзям і знайомим, які вважають, що любов не потребує інституційних рамок і бояться брати на себе зобов’язання на все життя.

Друге запитання, яке поставила молода подружня пара, стосувалося передання віри власним дітям у контексті, де багато молодих людей не знають Христа.

Хранителі колективної пам’яті

«Я щасливий, що можу зустрітися з вами в цьому історичному прокатедральному Соборі Пресвятої Марії, де протягом багатьох років були укладені численні Таїнства Подружжя», – зазначив Папа, розпочинаючи свою промову. Від пожартував, що учасники зустрічі спростовують думку про те, що молодь не хоче одружуватися…

Святіший Отець подякував літній подружній парі за свідчення п’ятдесятирічного досвіду подружжя і сімейного життя. «Нам є чого повчитися від вас з вашого досвіду подружнього життя, яке щодня живиться благодаттю Таїнства», – наголосив Папа, назвавши їх, та інші пари з великим досвідом подружнього життя, «хранителями колективної пам’яті».

«Культура тимчасовості» і досвід вічного

Його Святість також подякував молодим парам за їхні запитання, зазначивши, однак, що відповісти на них не є просто. Щодо першого з них, Папа погодився, що у сьогоднішньому мінливому світі ми не звикли, що щось може тривати протягом життя.

«Як же нам досвідчити щось “справді вічне” в цій культурі швидкоплинності?» – відповідаючи на це риторичне запитання, Вселенський Архиєрей зазначив, що «серед усіх форм людської плідності, подружжя є єдиним у своєму роді. Воно є любов’ю, яка породжує нове життя». Він пояснив, що подружжя у Церкві, тобто Таїнство Подружжя, в особливий спосіб бере участь у таїнстві вічної Божої любові.

Коли християнин і християнка вступають у подружній зв'язок, Божа благодать допомагає їм вільно пообіцяти одне одному виняткову і тривалу любов. Таким чином, за словами Папи, їхній союз стає таїнственним знаком, нового і вічного союзу між Богом і Його нареченою Церквою. Христос завжди перебуває серед них. Він підтримує їх протягом усього життя у їхньому взаємному даруванні себе самих, у вірності і у нерозривній єдності.

«Ми знаємо, що любов є Божою мрією щодо нас і всього людства, – наголосив Святіший Отець. – Будь ласка, ніколи не забувайте про це. Бог має мрію щодо нас і просить нас вчинити її нашою мрією. Отже, не бійтеся цієї мрії. Мрійте про велике, мрійте разом кожного дня по-новому!».

Віру передаємо через свідчення

Відповідаючи на запитання щодо передання християнської віри дітям у сучасному світі, Папа сказав: «Я знаю, що Церква в Ірландії ретельно підготувала катехитичні програми для навчання правд віри в школі і на парафіях. Звичайно, це дуже важливо. Але перше і найголовніше місце передання віри – це власний дім, вірити вчимося вдома, через тихий щоденний приклад батьків, які люблять нашого Господа і довіряють Його слову».

Даючи поради сім’ям, Папа закликав їх «молитися разом, спілкуватися про добрі і святі речі і дозволити Матері Божій увійти у сімейне життя», дотримуватися постів, допомагати страждаючим і відкиненим.

Співробітники приходу Божого царства.

На завершення Святіший Отець побажав, щоб сім’ї усієї Церкви, разом з молодими і літніми подружніми парами, присутніми на зустрічі, висловили подяку Богові за дар віри і благодать християнського подружжя. «Зі свого боку, у вірності своїм обітницям та в постійності любові, пообіцяймо Господеві, що будемо служити приходові Його Царства святості, справедливості і миру» – закликав Папа Франциск, уділяючи своє Апостольське благословення.

Із катедрального собору Папа Франциск вирушив до Центру надання допомоги бездомним сім’ям, який провадять отці капуцини. Після вечері в апостольській нунціатурі він від’їде до «Croke Park Stadium», де приєднається до програми ІХ Всесвітньої зустрічі сімей, взявши участь у «Фестивалі родин».

Джерело:   НОВИНИ ВАТИКАНУ

24.08.2018р. Б. / Сан-Джованні-Ротондо: Особливе свято на честь святого Отця Піо

Сан-Джованні-Ротондо на півдні Італії готується приймати паломників з нагоди літургійного спомину святого Отця Піо.

Цьогорічне відзначення у Сан-Джованні-Ротондо літургійного спомину святого Отця Піо з П’єтрельчіни, що припадає 23 вересня, матиме особливий характер. Адже 2018 рік – це річниця двох важливих подій з життя святого: сторіччя появи остаточних стигматів та п’ятдесятиріччя переходу до вічності. Нагадаємо, що з нагоди цих річниць Сан-Джованні-Ротондо і П’єтрельчіну в березні відвідав Папа Франциск.

Програма святкувань

З огляду на це, на святкування до місця служіння святого капуцина та спочинку його мощей прибудуть різні церковні достойники. Зокрема, кардинал Анджело Де Донатіс, вікарій Папи для Римської Дієцезії, 16 вересня очолить Святу Месу з нагоди початку молитовної дев’ятниці, натомість Євхаристійне богослуження в день літургійного свята відбудеться під проводом кардинала Ґуальтьєро Бассетті, Архиєпископа Перуджії та Голови Єпископської Конференції Італії.

Крім того, опівночі, в день літургійного спомину Отця Піо, Святу Месу очолить новообраний настоятель Ордену Братів Менших Капуцинів, обраний під час 85-ї Генеральної Капітули, яка розпочнеться 27 серпня. На урочистості прибуть тисячі вірних з усіх кінців світу.

Джерело:    НОВИНИ ВАТИКАНУ

23.08.2018р. Б. / «З нами Бог!»

Євангельська подія Переображення Господа нашого Ісуса Христа, яку ми недавно святкували, - це, безперечно, подія великої ваги і для апостолів, які стали її безпосередніми свідками, і усіх християн. На це вказує навіть той факт, що усі євангелисти-синоптики, тобто Матей, Марко і Лука, її описують. Звісно, кожен у своїй, притаманній лише йому манері, з певними стилістичними та ментальними особливостями, але щодо основного в ній, вони – однодушні.

На свято Переображення під час Божественної Літургії читається уривок від Матея 17,1-9. Та й деякі місця саме в цього євангелиста вимагають додаткових пояснень, бо, як кажуть коментатори від Католицької біблійної школи, Матей адресував своє Євангеліє до євреїв, підняв велику кількість питань, що турбували їх, згадує їхні звичаї та установи, не даючи додаткових пояснень, вводить у свою розповідь близько двохста посилань на Старий Завіт. Тому й на ньому зупинимось, дещо доповнивши певними особливостями, які розкриваються в паралельних текстах: Мр 9,2-10 і Лк 9,28-36.

Аналізуючи будь-які уривки Святого Письма, дуже важливо враховувати їхній контекст, бо, вирвані з контексту, вони можуть стати знаряддям кривотлумачень та маніпуляції. Говорячи про Переображення, його контекст починається тоді, коли постає запитання: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» (Мт 16,13).

Різні думки були в апостолів, різні думки можуть постати і в нас, коли ми над цим задумаємось. Тому наступні події покликані поступово розкрити перед нами, ким насправді є Ісус Христос.

Отримавши визнання від Петра, Ісус морально готує апостолів до майбутнього: своєї (Мт 16,21-23) та їхньої місії (Мт 16,24-28). Бачачи, що учні принаймні здогадуються, що Він – Христос, Ісус кличе їх слідувати за Ним, несучи свій хрест (Мт 16,24). Він розширює їхнє поняття про Його Божественну природу, коли каже: «Син Чоловічий має прийти в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами» (Мт 16,27). Адже тільки Бог, Який на «херувимах возсідає» (Пс 99(98),1б), «судитиме по справедливості всесвіт, і по своїй вірності народи» (Пс 96(95),13б). Кульмінація об`явлення Ісуса як Сина Божого настає у самому епізоді Переображення, коли Він не тільки розповідає, а ще й показує Свою славу.

Те, що Ісус повів учнів на гору, у всіх трьох євангелистів збігається. І невипадково. З цієї ж причини саме Мойсей та Ілля, а не будь-хто інший зі старозавітних достойників, з`являються їм пізніше.

Образ гори скеровує нас до двох найбільших епізодів появи Бога у Старому Завіті. А Мойсей та Ілля – особи, які стали свідками цих появ. Коли Мойсей привів ізраїльтян у Синай-пустиню, «Отаборився там Ізраїль навпроти гори. А Мойсей вийшов до Бога. І заговорив Господь голосно з гори до нього» (Вих 19,2б-3а). Тобто спілкування з Богом і пізніше отримання таблиць завіту відбуваються на горі.

Другий епізод… Ілля після вбивства ваалових пророків втікає від гніву цариці Єзавелі й підходить до Хорив-гори, де йому з`являється Бог. «Господь сказав йому: «Вийди, встань на горі перед Господом». І ось прийшов Господь» (1 Цар 19,11).

Подібно до цих двох старозавітних подій, на горі, куди зійшли Ісус з Його учнями, теж відбулася поява Бога. А Мойсей та Ілля, про яких пишуть усі троє євангелистів, тут виступають як боговидці. Сама їхня присутність мала б підказати апостолам, свідками якої події вони стали. А разом з ними і нам.

Важливу особливість помічає знову ж таки Матей, що лице Господа в момент Переображення «засяяло, наче сонце» (Мт 17,2б). Марко про це не згадує взагалі, а Лука – лише в загальних рисах: «вигляд його обличчя став інший» (Лк 9,29б). Дається взнаки юдейська ментальність Матея, вихована на Законі і Писаннях. Коли Мойсей сходив із Синай-гори з таблицями свідоцтва в руках, «обличчя в нього стало променистим, бо він розмовляв з Господом» (Вих 34,29б). А псалмопівець сяйво обличчя зараховує до Божих рис: «Поставив ти провини наші перед собою, гріхи наші таємні перед світлом обличчя твого» (Пс 90(89),8).

По-особливому описує Матей і переміну одежі Ісуса, яка «побіліла, наче світло» (Мт 17,2в), що теж вказує на атрибут Бога, Який «світлом, наче ризою, покрився» (Пс 104(103),2а). Лука в цьому місці лаконічний: Ісусова одежа стала «біла та блискуча» (Лк 9,29в). Ймовірно, він у цьому місці дотримується традиції попередників, а деталі, які могли б виявитися промовистими для юдеїв, упускає як незначні в його розумінні. Марко ж пише: «одежа його заблищала й так вельми збіліла, що на землі білильник так не вибілив би» (Мр 9,3). Він, хоч і не дає посилання на Старий Завіт, але своїм порівнянням чітко вказує, що подія Переображення – понадземна, божественна.

Далі усі троє синоптиків говорять про з`яву Мойсея та Іллі, причому Лука суттєво доповнює Матея і Марка, кажучи, що ці двоє праведників з Ісусом «говорили про його смерть, якої він мав зазнати в Єрусалимі» (Лк 9,31), а «Петро й його товариші були зморені сном. Та як пробудилися, побачили його славу і двох мужів, що з ним стояли» (Лк 9,32).

Реакція учнів на об`явлення, висловлена Петром, у всіх трьох євангелистів співпадає: «добре нам тут бути» (Мт 17,4б; Мр 9,5б; Лк 9,33б), адже, описуючи цю подію, вони користувалися одним і тим самим джерелом – живим або вже зафіксованим свідченням очевидців. А ще вказує кожному з нас, яке це «благо – близько Бога бути» (Пс 73(72),28).

Співпадає і те, що хмара огорнула їх, і голос Отця, який свідчив про Свого Сина та наказував слухатись Його. Як себе повели учні, найхарактерніше, найбільш властиво для юдейського середовища подає Матей. І Лука, і Марко теж говорять про страх, який на них напав, але ставлять вони це у своєму тексті перед голосом Отця. Натомість Матей подає цей факт після і додає: «впали обличчям до землі» (Мт 17,6), що означає усвідомлення присутності Бога та Його повне визнання, як, наприклад, в історії Авраама (Бут 17,3) чи Єзекиїла (Єз 1,28б). Страх, який відчули учні, також часто супроводжував людей Старого Завіту, які перебували у Божій присутності: «Коли ж увесь люд спостеріг грохот грому та блискавки і трубний гомін і гору димучу, затремтів од страху і затримався оддалеки» (Вих 20,18).

В юдейському дусі Матей продовжує свою розповідь далі, уточнивши: «Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» (Мт 17,7). Нагадує воно епізод з покликанням пророка Єзекиїла, коли Бог, запрошуючи його слідувати за Ним, каже: «Стань на ноги!» (Єз 2,1). Аналогічно й Ісус цим жестом і словом кличе апостолів до діяльності, чим натякає на Свою Божественну владу. Марко ж і Лука, на відміну від Матея, говорять про це коротко, що перед учнями залишився сам Ісус.

Закінчення у Матея звучить наступним чином: «Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: «Нікому не розповідайте про це видіння аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих» (Мт 17,9). Майже дослівно дублює його й Марко (Мр 9,9), а в Луки цей епізод виглядає: «Учні мовчали, і нічого з того, що бачили, нікому тоді не оповідали» (Лк 9,36б), - у характерній для себе лаконічній манері євангелист підбиває підсумок цієї події.

Підсумовуючи все сказане і в особливий спосіб наголошене Матеєм про божественність нашого Спасителя, кілька слів ще варто сказати про саму структуру цього уривку, якою євангелист теж підводить нас до потрібної думки. Вона побудована в залежності від того, хто в тексті говорить і діє: 1) вступ (Мт 17,1) – тут Ісус приводить своїх учнів на місце, де розгортатимуться події; 2) Мт 17,2 – тут діє сам Ісус; 3) Мт 17,3-4 – тут дійовими особами виступають Мойсей, Ілля та апостоли, одним словом, люди; 4) Мт 17,5 – голос Отця: кульмінація уривка; 5) Мт 17,6 – знову дійові особи – люди – апостоли; 6) Мт 17,7-8 – знову говорить та діє Ісус; 7) закінчення (Мт 17,9).

Така структура дозволяє говорити про певну концентричність уривка: Ісус → люди → Отець → люди → Ісус. Ймовірно, вона вказує на Боже післанництво Ісуса – вести людей до Отця, єднати їх навколо Отця.

Василь Калита

Джерело:  Воїни Христа Царя

22.08.2018р. Б. / Табір у Зарваниці об’єднав дітей з усієї України

Впродовж 13 - 18 серпня, з ініціативи та благословення архиєпископа та митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія Семенюка, у Марійському духовному центрі Зарваниця проходить християнський табір «Веселі канікули з Богом». Участь у таборі «Україна єдина», який вже п’ятий рік поспіль об’єднує дітей з усієї України, беруть близько 130 дітей віком від 10 до 17 років. Це діти-сироти та з малозабезпечених сімей, діти переселенців та із т.зв. "зони АТО", а також діти з місійних терен України. «Веселі канікули з Богом» – це унікальний метод формації, який полягає у навчанні християнської Істини шляхом ігор та забав, а найголовніше помітним є духовний ріст маленьких учасників, які не вперше беруть учать у таборі.

Проводять цей унікальний табір студенти та випускники Тернопільської вищої духовної семінарії імені Патріарха Йосифа Сліпого разом з командою аніматорів, які пройшли вишкіл у Школі Християнського Аніматора та є активними учасниками спільноти «Анімотор».  

Важливо, що працюють усі аніматори на волонтерських засадах та завдяки плідній роботі зуміли створити атмосферу розуміння і взаємодопомоги.

Проходить табір під гаслом «Face in Book» («Обличчя в Книзі») за програмою розробленою творчою групою «Анімотор» під керівництвом о. Романа Демуша та пристосованою безпосередньо самими аніматорами до цілодобового табору у Зарваниці. Поштовхом до вибору такого тематичного спрямування є проголошення Всеукраїнською радою Церков та релігійних організацій 2018 рік Роком Біблії. «Face in Book» означає знайти себе, побачити своє обличчя у головній книзі – Біблії, яка є основою християнського життя. Кожного дня всі заходи у таборі розкривають окрему біблійну дійсність (мудрість, надія, справедливість і т.д.), а всі учасники є покликані побачити і пережити її у собі. Кульмінаційним моментом дня є Божественна Літургія. Також особливим для дітей є обговорення вкінці дня. Увечері кожна команда, яка має свою Facebook сторінку,  робить пост – підсумок дня, у якому підкреслює ті  моменти, які найбільше вразили. На завершення табір «Україна Єдина» відвідає митрополит Василій, щоб поспілкувкатися з його учасниками. Також діти візьмуть участь в Архиєрейській Літургії.

Проведення табору у Зарваниці є можливим завдяки сприянню та допомозі Тернопільсько-Зборівської архиєпархії та Марійського духовного центру, які надають приміщення та виділяють кошти на проведення цього унікального табору. У святому місці діти можуть особливо відчути Божу благодать, яка щедро виливається на них через Чудотворну ікону Матері Божої та святу воду із цілющого джерела.

Джерело:     Прес-служба Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ

21.08.2018р. Б. / Серпнева проща до Улашківської Матері Божої

Отці Василіяни запрошують Вас 25 серпня 2018 р. Б. взяти участь у прощі до Улашківської Матері Божої та святого Івана Хрестителя щоб спільно помолитися за мир і спокій в Україні.

Розпорядок прощі

19:00 – Дев’ятниця до Матері Божої прославленої в Улашківцях

20:00 – Хресна Дорога

22:00 – Перекуска

22:30 – Молебень до Матері Божої

23:30 – Свята Літургія

00:30 – Свячення води біля джерела, молитви на зцілення, мирування, благословення мощами

Уділення Повного відпусту

Джерело:   Прес-служба Бучацької єпархії УГКЦ

15.08.2018р. Б. / Складні запитання: цнотливість, стриманість, невинність

Яка різниця між стриманістю, цнотливістю і невинністю?

Цнотливість – це чеснота, яка вберігає любов від егоїзму і допомагає їй бути чистою. Якщо до невинності покликані ті, хто не перебуває в шлюбі, то до цнотливості покликані всі люди, які живуть у шлюбі або в безшлюбності. Цнотливість позначає цілісність особистості, коли помисли відповідають вчинкам. Цнотливість означає повну цілісність сексуальності в людській особистості і, таким чином, внутрішню єдність людини в її тілесному і духовному бутті (ККЦ, 2337). У розумінні Церкви цнотливість рівнозначна чистоті любові. Усі люди покликані до любові чистої, так щоб їх вчинки не були сурогатом справжньої, безкорисливої любові. Виховувати дітей у цнотливості означає виховувати в них здатність любити по-справжньому, не поступаючись схильності вважати іншу людину предметом насолоди. Наша здатність любити часто потрапляє в пастку того, що святий Іван називає похіттю плоті (1 Ів. 2,16). Цнотливість – це внутрішня свобода, яка не дозволяє людині потрапити в рабство похоті плоті. Мається на увазі духовну боротьбу: відкидання нечистих помислів, подолання спокус, відмова від дій, які оскверняють людське тіло і вносять безлад в сокровенну сферу людини. Як свідчить Катехизм Католицької Церкви, «цнотливість вимагає, щоб людина навчилася володіти собою. Це частина підготовки до правильного користування людини свободою. Альтернатива зрозуміла: або людина володіє своїми пристрастями і знаходить спокій, або вона дозволяє їм панувати над собою і стає нещасною» (2339).

Подружжя також покликане до цнотливості, тобто до чистоти любові, що захищає його від можливих сурогатів. Подружній цнотливості суперечать деякі дії, які практикуються в інтимному житті: вони не тільки не є актами любові, але і загрожують самій любові. Цнотливість – це загальна доброчесність, яка проявляється по-різному, залежно від життєвого статусу. Для людини, що обрала безшлюбність заради Царства Небесного або склала монашу обітницю, цнотливість рівноцінна повному стриманню. Будь-яка людина, яка не перебуває в шлюбі, покликана до абсолютної стриманості. Інтимні стосунки з людиною, яка не є подругом, завжди будуть гріхом проти заповіді «Не чини перелюбу». У християнському шлюбі цнотливість не є синонімом стриманості, але в деяких випадках стриманість стає проявом здорового розуму. Наприклад, природні методи планування сім'ї – єдині прийнятні для християн – передбачають більш-менш тривалі періоди стриманості, коли чоловік і жінка, бажаючи відповідально підійти до народження дітей, відкладають зачаття, стримуючись у сприятливі для зачаття дні. Є й ситуації, коли чоловік і жінка з вагомих причин змушені повністю відмовитися від дітонародження, наприклад, через серйозну хворобу: тоді вони теж повинні утримуватися. У будь-якої подружньої пари, натхненій справжнім коханням, існують періоди стриманості – більш-менш тривалі. Ці періоди стають благодатним моментом для взаємного зростання в любові-самовіддачі, в повазі та чуйності один до одного.

 «Невинність» в повсякденному сенсі позначає стан невинності, коли людина ще не мала сексуальних відносини. У цьому випадку йдеться про фізіологічну невинність. У найбільш вузькому сенсі невинність означає, що людина жодного разу в житті не порушила шостої заповіді. Існує також моральна невинність. Таку невинність можна не тільки повернути, а й вирощувати. Не випадково святий Августин, кажучи про Марію Магдалину, що ототожнюється з грішницею, стверджував, що після зустрічі з Господом і покаяння її по чистоті перевершила тільки Діва Марія.

«Невинність», «дівоцтво» може бути синонімом добровільної безшлюбності. Слово Боже рясно підтверджує, що дівоцтво відіграє особливу роль у домобудівництві спасіння. Діва Ізраїлева, про яку часто говорять старозавітні пророки, символізує вірність і любов до Бога. З приходом Христа Діва Ізраїлева іменується Церквою, а саме дівоцтво стає есхатологічною реальністю, яка знайде повний сенс тільки в останньому, остаточному здійсненні месіанського шлюбу народу зі своїм Господом. «Христос полюбив Церкву і видав себе за неї», – говорить апостол Павло (Еф. 5,25). Звертаючись до громади Коринту, Павло бажає представити її Христові «дівою чистою і непорочною» (2 Кор. 11,2).

Дівоцтво набуває особливої краси та особливого значення в образі Пресвятої Діви Марії. У ній були благословенні та обдаровані великою духовною плодючістю ті численні чада Церкви, які зробили вибір на користь безшлюбності заради Царства Небесного.

Дівоцтво не є велінням Господа: «Що ж до дівиць, то наказу Господнього не маю, а даю раду як той, хто завдяки милості Божій гідний довір'я», – пише апостол Павло (1 Кор. 7,25). Це не припис, а особисте покликання від Бога, особливий дар. Основа християнського дівоцтва – Царство Небесне: «Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано» (Мт. 19,11) – говорить Господь. Безшлюбні – продовжує апостол Павло – передбачають стан воскреслих з мертвих, коли всі будуть подібні до ангелів.

Джерела:       vaticannews.va

Воїни Христа Царя

03.08.2018р. Б. / Як часто, де і у кого сповідатись?

Як часто?

Добре відомо, що католик має бодай раз у році сповідатись і приступати до Євхаристії. Але це не означає, що сповідь має бути всього раз на рік. Це якийсь своєрідний “мінімум”, спроба врятувати тих, хто відійшов далеко від Бога, щоби бодай раз у році навернувся.

Слід сповідатися щоразу, коли відчуваємо, що потребуємо сповіді. І під словом “потребуємо” не варто мати на увазі емоції чи бажання: хочу чи не хочу сповідатись, але дуже конкретна справа: якщо є важкий гріх – є потреба сповіді. Це не означає, звісно, що з легкими гріхами до сповіді ходити не треба. Тут йдеться про те, що важкий гріх якнайшвидше потребує сповіді. Якщо тяжко згрішив раз на місяць – іди до сповіді, якщо раз на тиждень – іди до сповіді. Тобто слід розуміти, що після кожного важкого гріх слід покаятись.

Отож до сповіді йдемо настільки часто, наскільки цього потребуємо.

Доброю є також практика сповідатись щомісяця, щоби просити Бога про заступництво і підтримку.

Де?

Може виглядати, що то трохи дивне питання. У сповідальні. Однак це не обов’язково, бо може бути і за межами сповідальні. Наприклад, коли йде проща, або коли сповідь має бути довгою. Сповідальня – це лише місце, головне – це сповідник і той, хто сповідається.

Коли?

Це не те ж саме, що і як часто. Йдеться про традицію сповідатися під час Літургії. Так, це і справді зручно, але трохи неправильно. Варто сповідатись перед або після Літургії, бо це дві великі Таємниці. Для сповіді має бути окремий час від часу Святої Літургії.

У кого?

Ну тут все начебто просто: у священика. Якщо є тяжкий гріх і потреба у сповіді, то варто йти сповідатись до священика, незважаючи на те, ким він є і що ви про нього знаєте. Навіть якщо це людина, яка має не найкращу репутацію або тяжко грішить, його розгрішення є важним. Бо це не священик розгрішає, але Господь через священика. Господня сила, а не людська.

Однак дуже добре вибрати собі сповідника для того, щоби сповідь принесла духовні плоди. Якщо сповідник не підходить, якщо є відчуття, що немає плоду з такої Тайни, то варто пошукати іншого священика, який зможе допомогти більше. Однак кожна сповідь є доброю, а розгрішення важним.

Підготувала Тетяна Трачук

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

01.08.2018р. Б. / Блаженніший Святослав до молоді: зростайте з дня на день у своїй вірі (+photo)

29 липня в Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ відбувся всеукраїнський з’їзд одного із найчисельніших молодіжних рухів нашої Церкви – ”Українська молодь – Христові”. Святкування проходило під гаслом “Будь завжди вірний Христові!” з нагоди 85-річчя від першого зібрання молоді УМХ, яке відбулося у Львові з благословення митрополита Андрея (Шептицького). До учасників з’їзду приєдналися семінаристи із усіх українських семінарій, що прибули до Києва на прощу з нагоди святкування 1030-тої річниці Хрещення Русі-України.

“З нагоди ювілею львівський осередок УМХ, об’єднавшись із Івано-Франківським і Тернопільським, вирішили розпочати створення всеукраїнської структурованої організації і звернулися з цією ідеєю до Блаженнішого Святослава. Так було заплановано проведення сьогоднішнього з’їзду.” – зазначила голова оргкомітету з’їзду, голова львівського осередку УМХ Христина Кутнів. “Унікальність сьогоднішнього заходу в тому, що він відбувається в день народження Митрополита Шептицького одразу після дня вшанування пам’яті святого Володимира і річниці хрещення Русі – добра нагода для присяги на вірність Христові..” – додала Христина.

Учасниками ювілейного 85-го з’їзду руху “Українська молодь Христові” стали близько 150 осіб – представники спільнот та їх духівники. На святкування до Києва прибула молодь із різних куточків України: Львів, Тернопіль, Луцьк, Полтава, Стрий, Самбір, Новий Розділ, Бучач, Броди та чисельні обласні осередки, зокрема Івано-Франківський, Львівський та інші.

Програма включала в себе складання присяги вірності Христові, презентацію всеукраїнської стратегії розвитку УМХівського руху та його гімну, зустріч молоді з Блаженнішим Святославом, пізнавельний квест та святковий концерт.

Святкування розпочалося Архиєрейскою Літургією, яку очолив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав.  На Літургії були присутні духівники спільнот, що прибули разом із молоддю, отці-ректори духовних семінарій та Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки.

У своїй проповіді Глава УГКЦ наголосив на важливості віри у житті молодої людини:

“Сьогоднішнє Євангеліє дає нам побачити дві руки: Петра, який потопає і волає про порятунок, і спасаючу життєдайну десницю, що виймає і ставить його поруч. Петро отримав досвід спасіння, можливо в найбільш критичний момент свого життя – момент маловірства. Зростайте з дня на день у своїй вірі.” – закликав Глава Церкви.

Опісля Літургії відбулась зустріч молоді із Блаженнішим Святославом та конгрес учасників руху, де було представлено напрацювання щодо створення всеукраїнської організації УМХ. У своєму слові Предстоятель УГКЦ подякував молоді за відданість Христові:

”Хочу вам подякувати за те, що віддаєте своє життя Богові. Наші обіцянки не можуть опиратись лише на слово людини – тоді гріш їм ціна. В християнському сенсі, коли ми щось обіцяємо Богові – Він щось обіцяє нам. Тоді сам Бог стає гарантом дотримання обіцянки. Ми не знаємо, що чекає нас у майбутньому, які випробування. Але ми точно знаємо, що сьогодні сталося щось найбільш певного – привідкриття майбутнього. Будьте певні, що Бог не забере від вас своєї руки.”

Для активних УМХівців організатори приготували цікаву гру у вигляді квесту по пам’ятних місцях Києва. Останнім пунктом змагання стала  Володимирська гірка, де біля пам’ятника князю Володимиру Великому о 18:00 розпочався молебень із нагоди 1030-го ювілею Хрещення Русі-України.

Ввечері всі знову зібралися у Патріаршому соборі Воскресіння Христового для того аби нагородити переможців змагання, урочисто розрізати святковий торт та послухати живої музики у виконанні УМХівських гуртів, семінарійного гурту МетаНоя і о. Руслана Греха. Завершилося святкування спільною подячною молитвою.

“Хочу побажати вам не забувати про три важливі речі. Перша – будьте завжди радісні. Це важлива риса правдивого християнина. Друга – пам’ятайте, що перепони завжди будуть на вашому шляху, бо в житті просто не буває. Але ці перепони для того, щоб відчути потім справжню радість. І третя – так є, що ми докладаємо завжди більше взусиль для тих кого любимо. Сьогодні ми досвідчили велику Батьківську Любов – Любов нашого Бога. Не дрімайте! Будьте його живими свідками.” – сказав у завершальному слові до учасників з’їзду духівник спільноти УМХ у м.Тернопіль  о. Олег Харишин.

Ірина ВЛАДИМІР

Фото: Валентина ЄВТУШОК

Джерела:     ДИВЕНСВІТ

Воїни Христа Царя