ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ


пʼятниця, 16 листопада 2018 р.

16.11.2018р. Б. / Папа: Плітки вбивають. Християни свідчать Бога правдою і любов’ю

Що таке істина і як християни повинні її свідчити? Роздумам над цим була присвячена чергова катехиза Святішого Отця із циклу про Божі заповіді.

«Не свідчити фальшиво означає жити як Божі діти, кожним своїм вчинком показуючи, що Бог є Отцем, гідним довіри». Такою думкою Папа Франциск завершив свою катехизу, виголошену під час загальної аудієнції у середу, 14 листопада 2018 р., яка була присвячена восьмій Божій заповіді, що звучить: «Не свідчи неправдиво проти свого ближнього».

Загроза несправжньої комунікації

Як зауважив Святіший Отець, цитуючи Катехизм Католицької Церкви, ця заповідь «забороняє фальсифікувати істину в стосунках з іншими». Жити неавтентичним спілкуванням – це серйозна загроза, яка «заважає стосункам, а, отже, ставить перешкоди для любові».

«Там, де є брехня, там нема любові, не може бути любові, – пояснив він. – І коли говоримо про комунікацію між людьми, то маємо на увазі не лише слова, але й жести, поведінку, а навіть мовчання та відсутність. Людина промовляє всім тим, ким вона є і що робить. Всі ми постійно перебуваємо в процесі комунікації. Всі живемо спілкуючись та постійно можемо похитнутися між істиною і неправдою».

Що означає говорити правду?

Але що означає казати правду? Бути щирими або точними? «У дійсності, – сказав Папа, – цього не вистачає, бо можна бути щирим, помиляючись, або бути точними в деталях, але не збагнути цілісність». Іноді виправдовуємося, мовляв, сказали те, що почули або: «Я лише сказав правду», – виявивши якісь особисті або конфіденційні факти.

«Скільки ж балачок руйнують спільність через недоречність або відсутність делікатності! Більше того, плітки вбивають, про що говорить апостол Яків у своєму Посланні. Пліткар чи пліткарка – це люди, які вбивають, бо язиком убивається, як ножем. Тому вважайте! Пліткар – це терорист, бо своїм язиком підкладає бомбу та відходить», – сказав Наступник святого Петра.

Що таке істина?

«Отож, що таке істина. Це запитання, яке Пилат поставив саме тоді, коли Ісус перед ним здійснював восьму заповідь. У дійсності, слова: “Не свідчи фальшиво проти свого ближнього” належать до мови судочинства. Вершиною ж Євангелій є розповідь про страсті, смерть і воскресіння Ісуса, а це є розповіддю про процес, виконання вироку та нечувані наслідки», – вів далі Святіший Отець.

Допитуваний Пилатом, Ісус каже: «Я на те народився і прийшов у світ: щоби свідчити істину». Це свідчення Ісус дає Своїми страстями та смертю. І коли сотник побачив, як Ісус віддав духа, промовив: «Цей чоловік дійсно був Сином Божим». Цим вмиранням Ісус виявив «милосердну та вірну» любов Отця.

Чи я є свідком істини?

«Своє цілковите здійснення істина знаходить в особі Ісуса, в Його способі життя та вмирання, що є плодом Його взаємин з Отцем. Воскреснувши, Він дарує також і нам це життя Божих дітей, посилаючи Святого Духа, Який є духом істини, Який підтверджує в наших серцях, що Бог – це наш Отець», – сказав Папа, додаючи, що людина «кожним своїм вчинком» підтверджує або спростовує цю істину, починаючи від «малих щоденних ситуацій, до найважливіших рішень».

«Запитаймо себе: яку істину підтверджують вчинки нас, християн, наші слова та наші рішення? Кожен може запитати себе: чи я є свідком істини, чи може більше або менше брехуном, перебраним за правдивого? Кожен нехай запитає себе. Християни – це не виняткові люди. Ми, натомість, є дітьми Небесного Отця, Який є добрим і не розчаровує, вкладає у наше серце любов до ближніх. Ця істина не так вимовляється промовами, як способом життя», – мовив Святіший Отець, наголошуючи на тому, що «правдиву» людину видно навіть і тоді, коли вона не відчиняє своїх уст, бо вона не лише говорить правду, але й діє по-правдивому.

Істина – це чудесне об’явлення Бога

Підсумовуючи, Глава Католицької Церкви зазначив, що істиною є «чудесне об’явлення Бога, його Отчого обличчя», нею є «Його безмежна любов». Ця істина «відповідає людському розумові», але й нескінченно його перевищує, бо є «даром, що зійшов з неба та втілився в Христі розп’ятому та воскреслому». Видимою її роблять ті, які належать до Христа та свідчать Його ж риси. Тому, «не свідчити фальшиво» означає «жити як діти Бога, Який ніколи не відмовляється від Своїх слів і не говорить неправди», жити так, аби кожним своїм вчинком «виявляти велику істину: Бог є Отцем, Йому можна довіритися».

четвер, 15 листопада 2018 р.

15.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Сл. 2,13-3,5:  «Бог вибрав вас від початку..., щоб Ви придбали славу Господа нашого Ісуса Христа»

Ці слова, якщо над ними роздумувати, можуть для нас стати громом серед ясного неба. Бог нас вибрав, Бог нас покликав! Так, це є правда, кожен із нас зокрема, вибраний Господом, щоби жити в Царстві Небесному. Бог нас вибрав, коли ми ще були грішниками, Він нас вибрав, коли ми ще Його не вибрали, Господь нас запросив, коли ми ще цього не знали. 

Про це важливо пам’ятати: Бог нас обрав, ми є обрані, а річ лише в тім, чи ми відповімо на Його заклик, чи ми живемо досконало чи грішно. Через смерть і воскресення Ісуса Христа ми стали учасниками Царства Божого, але це стає завершеним лише тоді, коли ми цього самі бажаємо і це приймаємо. Це немов би хтось нам купив квиток на поїзд, але чи ми захочемо їхати, чи ні, це вже наше рішення. 

Ми отримали безцінне запрошення перебувати в Царстві Небесному, але чи ми ним скористаємось, залежить лише від нас!

***
Лк. 13,1-9:  «Як не покаєтесь, усі загинете так само»

Господь вказує, що Він прийшов, аби спасти грішників. Головна мета Божої дії в нашому житті – наше освячення, а остаточно – наше спасення. Отець Небесний любить нас, тому й прагне нас освячувати і спасати. І тому допускає ті чи інші події в нашому житті, ті чи інші ситуації, через які Він діє. 

Тому коли в Євангелії Господь згадує про галилеян, на яких впала башта, то підкреслює, що це був знак для людей, аби вони побачили й подумали, чому так діється. Скільки подібних подій, коли Бог говорить до нас, стається в нашому житті щодня, щомісяця, щороку – та ми їх не зауважуємо! 

Знайдімо хвилю на протязі дня, а найкраще ввечері, і поміркуймо, що відбулося сьогодні й що Бог хотів сказати мені тими чи іншим подіями в моєму житті. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.11.2018р. Б. / В смт. Турійськ освятили хрест на місці будівництва нового храму

Цими листопадовими днями, в смт. Турійськ, на Волині, освятили хрест під будову нового храму Святого великомученика Димитрія Мироточця.

Цей хрест встановлений за сприяння о. Євгена Задорожного, ЧНІ та людей які йому допомагали.

Чин освячення хреста здійснив владика Йосафат Говера, екзарх Луцький, зі співбратами священиками з м. Рожище, м. Володимир-Волинський, смт. Стара Вижівка, сестрами Згромадження Божого Провидіння з Луцька та вірними з Турійська та Ковеля.

Після освячення хреста, всі дорослі та діти, священики та місцевий голова об’єднаної громади Турійська п. Олексій Безсмертний, мали можливість посадити дерево на території майбутньої святині.

Джерела:     lutsk-ugcc.org.ua

середа, 14 листопада 2018 р.

14.11.2018р. Б. / Рівність гендерів: чи є межа абсурду?

Знайомтеся! Це – Стефоні Волшт (Stefonknee Wolschtt). У свої 46 років канадський чоловік-транссексуал не тільки вирішив змінити гендер, але й вік – йому вже шість років! Хоча спочатку він планував стати 8-річною дівчинкою.

І це не фейк! Про це пише багато авторитетних видань, зокрема британська газета The Independent.

Після 23 років шлюбу і маючи семеро дітей, канадієць прийняв рішення залишиту сім’ю та дітей, щоб “перетворитися” в дівчинку – бо він так себе відчував. Навіть знайшлися люди, які погодилися його “вдочерити”.
Тож моє питання наступне: чи є межа абсурду в питанні гендерної політики?

І якщо ви думаєте, що це жодним чином не стосується України, то це велика помилка. Адже вже зараз визначене в українському законі поняття “гендерної рівності” як рівності прав і можливостей жінок і чоловіків часто помилково трактується, як “рівність гендерів”. Маніпуляції пов’язані з різним тлумаченням поняття “гендер”, яке найчастіше трактується не як “стать”, а як соціально закріплені ролі, притаманні жінкам або чоловікам, які особа сама може обирати шляхом самоідентифікації. Тобто так само, як це зробив пан (чи вже пані) Стефоні Волшт.
Тож чи права пані Катерина Левченко, Урядовий уповноважений з питань гендерної політики, коли каже, що гендерна рівність не суперечить сімейним цінностям? Якщо в розумінні чинного українського закону – то так, а якщо в загальноприйнятому тлумаченні поняття “гендер” (яке вона і наводить у своєму радіоінтерв’ю), то на прикладі Стефані Волшт бачимо, що такого змісту гендерна політика все ж таки руйнує сім’ї та залишає дітей без батьків. Адже замість необхідної психологічної чи іншої допомоги трансгендерна людина заохочується державою до зміни гендеру чи навіть статі.

А далі постане питання сексуального насильства та захисту приватності інших дівчат, коли вже 50-річний чоловік-транссексуал Стефоні Волшт “підросте” до шкільного віку, знов піде навчатися та, звісно, буде відвідувати туалети і роздягальні для дівчат відповідно до обраного ним гендеру.

Отже, пропоную кілька тез з мого виступу під час круглого столу у Верховній Раді, щоб розібратися з тим, яка саме політика гендерної рівності необхідна Україні?

1. Серед учасників цієї дискусії немає жодної людини, яка проти рівності прав і можливостей жінок і чоловіків, та жодної людини, яка підтримує домашнє насильство проти жінок, чоловіків або дітей. У цьому питанні ми всі однодумці: і науковці, і церкви, і громадські активісти, і політики, та можемо співпрацювати на цих спільних засадах.

2. Але нас розділяють маніпуляції з поняттями. Насамперед, що саме ми розуміємо під "гендером" і "гендерною рівністю"?

3. Урядовці вірно кажуть про необхідність дотримуватись визначень, наведених у Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Але водночас вони самі використовують визначення поняття "гендер", яке не передбачено та суперечить цьому Закону, говорячи не про жіночу і чоловічу стать, а про різноманітні соціальні ролі, яких є десятки.

4. Потім ці урядовці починають боротися з "гендерними стереотипами", зокрема в освіті. З'являються сумнівні висновки антидискримінаційної екпертизи МОН, де заперечується важливість повних сімей, а також шкільні підручники, де старшокласникам доволі нав’язливо пропагують одностатеві сексуальні стосунки та навіть інцест.

5. Закон не дає визначення гендерних стереотипів, але деякі урядовці починають трактувати їх на власне розуміння. І навіть якби було таке визначення у Законі, то треба спочатку розібратися, чи всі ці стереотипи є поганими. Наприклад, розуміння об’єктивного біологічного факту слабкості жінки порівняно з чоловіком дає підстави змалку виховувати в хлопців неприпустимість підняття руки на дівчат. Хіба це не є доброю культурною традицією та позитивним стереотипом, який слугує профілактикою насильства проти жінок?

6. І саме поняття "гендер" часто отримує зовсім інше тлумачення, ніж визначений Законом зміст гендерної рівності. Як приклад, у методичних матеріалах до антидискримінаційної експерти МОН підручників і освітніх програм, а також у Стамбульській Конвенції. Ці маніпуляції з поняттями спотворюють визначене у Законі розуміння гендерної рівності, яке часто перетворюється на зовсім інше – на “рівність гендерів”.

7. До яких наслідків таке спотворення змісту понять може привести? Негативні приклади Канади і США свідчать про збільшення загрози сексуального насильства проти дівчат і жінок, коли адміністрації шкіл, університетів і інших публічних установ дозволили хлопцям і чоловікам, які відчувають себе жінкою, відвідувати жіночі туалети і роздягальні. Це спричинило судові позови скривджених дівчат і жінок про захист приватності та про забезпечення їхньої безпеки від сексуальних домагань чоловіків-трансгендерів.

Пропозиції:
1) чітко визначити, що представники влади та Українське суспільство погоджуються з необхідністю впроваджувати не "рівність гендерів", а рівність прав і можливостей для жінок і чоловіків, як це передбачено Законом;
2) не ратифіковувати жодних міжнародних договорів, які визначають "гендер" інакше, ніж жіноча та чоловіча статі, а для уникнення термінологічних маніпуляцій в законодавстві України краще використовувати поняття "стать", "статева рівність" чи "рівність за статевою ознакою";
3) брати до уваги позитивний досвід від західних демократій, а не негативний. 

Максим Васін, правозахисник, виконавчий директор Інституту релігійної свободи

вівторок, 13 листопада 2018 р.

13.11.2018р. Б. / Складні запитання: шлюб і целібат

Якщо священики в Католицькій Церкві на Заході не можуть одружуватися тому, що Ісус віддав перевагу безшлюбності, то як потрібно сприймати звичайних людей, які перебувають у шлюбі?

Ісус залишався неодруженим, але Він схвалював шлюб. По-перше, Сам Він народився в сім'ї, хоча святий Йосип і не був Його батьком у біологічному сенсі. По-друге, Він вперше проявив Свою Божественну природу («явив славу») саме на весіллі в Кані, здійснюючи чудо перетворення води на вино. Ісус повернув шлюбу його нерозривну природу, сказавши недвозначно: «Що Бог з'єднав, хай людина не розлучає». Зрозуміло, шлях дівоцтва заради Царства Небесного, відповідно до Божественного Одкровення, є засобом досягнення більш глибокого союзу з Богом, союзу, який не відволікається ні на що інше. Ісус запрошує до безшлюбності заради Царства Божого в Євангелії від Матея: «Хто може збагнути, нехай збагне».

Святий апостол Павло відновлює запрошення Ісуса і пояснює його заснування: «Я ж хочу, щоб ви були без журби. Хто нежонатий, клопочеться про Господні справи, як подобатися Господеві; а хто жонатий, клопочеться про справи цього світу, як догодити жінці, і він поділений. Так само й жінка незаміжня, і дівиця клопочеться про Господні справи, щоб бути святою і тілом, і духом, а заміжня клопочеться про справи цього світу, як догодити чоловікові. Кажу це вам на вашу користь, – не щоб накинути на вас петлю, але щоб ви гідно та ревно трималися Господа. Тому той, хто віддає свою дівчину заміж, робить добре, а той, хто не віддає, робить ще краще» (1 Кор. 7,32-35.38).

Водночас шлюб є ​​благою справою. Кожен є вільним одружуватися і виходити заміж: «Нехай робить, що хоче, не згрішить», – говорить св. Павло. Але апостол не приховує і своєї переваги – безшлюбності – і відкрито пропонує піти цим шляхом: «Добре їм залишатися, як я», – тобто в безшлюбності та стриманості.

На основі цього євангельського вчення про шлюб та безшлюбність висловлювалися Святі Отці Церкви. «Шлюб – добра справа, але дівоцтво краще», – писав св. Іван Золотоустий. «Шлюб – це добре, – стверджував св. Амвросій Медіоланський. – Але дівоцтво – краще. Я не відмовляю від шлюбу, але перераховую переваги дівоцтва. Порівнюю добро з добром, щоби було те, що краще».

Св. Ієронім казав, що «між шлюбом і дівоцтвом – така ж різниця, яка є між тим, що добре, і тим, що краще». І, нарешті, св. Августин писав: «За Божественним законом, утримання перевершує подружжя, і християнське дівоцтво перевершує шлюб. Шлюб не дорівнює за своїм благом стриманості дів».

Якщо ті, що живуть у безшлюбності заради Господа, можуть перебувати в єднанні з Богом не відволікаючись, то це зовсім не означає, що одружені та заміжні є християнами другого сорту. Безліч батьків і матерів сімейства стали святими. Точно так же, і безліч безшлюбних, присвячених Богові, не знайшли святості. Святість здобувається не дівоцтвом і не шлюбом, а Божественною любов'ю, милосердям, яке завжди проявляється в турботливій любові до ближнього.

понеділок, 12 листопада 2018 р.

12.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Сл. 1,1–10:  «Мусимо за вас, брати, повсякчас дякувати Богові»

Спитаймо себе, як часто у нашому серці з’являється почуття вдячності. Найперше вдячності до Бога, що дав нам життя, наших батьків, друзів, виховання, як також ті чи інші здобутки. Погляньмо, скільки ми всього маємо, за що ніколи не дякували, або навіть не застановлялися, що це є Божим даром! 

Найчастіше ми йдемо у зворотному напрямку, тобто маємо в собі здатність бути всім невдоволеними, нарікати, мати претензії до обставин, до людей. Може, не маємо відваги мати претензій до Бога, але часто маємо якісь невдоволення тим, що Він допускає у нашому житті. 

Саме тому маємо розвивати в собі це почуття вдячності за все те добро, яке отримали від Бога. Також вчімося дякувати людям, що вони нам роблять стільки добра, тоді побачимо, що ми насправді значно багатші, аніж собі думали!

***
Лк. 12,13-15; 22-31:  «Шукайте Його Царства, а це вам додасться»

Коли пізнаємо християнство, то інколи нам може здаватися, що воно закликає відмовитися від цього земного буття й цілковито зосередитися на Богові. Занедбати все, що тут робиш, свої громадянські та подружні обов’язки, а перейнятися лише Царством Небесним. Але це зовсім не так. 

Зі свого власного досвіду знаємо, що, зміцнюючи свої стосунки з Небесним Отцем, змінюючись внутрішньо, бачимо зміни в усіх ділянках нашого життя. 

Тому Господь і каже: «Шукайте найперше Царство Небесне», бо де є Царство, там є Бог! Адже коли ми знаходимо Бога, тоді Господь додає: «Все додасться вам!» Значить, і все інше вирішиться! 

У Бозі починаємо розуміти, що є істинним добром для нас; що, як і коли маємо чинити і як будувати свої стосунки з іншими!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.11.2018р. Б. / Виступ Архієпископа Клаудіо Ґуджеротті з нагоди Всеукраїнського Дня молитви за сиріт

Одного дня я відвідав дитячий будинок; там був хлопчик. Він називався Веня. Директорка мені сказала: ці, менш інтелектуальні, навчаються тут, всередині, лише два дні на тиждень. Весь інший час вони доглядають свині. Веня пишався своєю свинею. Він показував мені її кожного разу, коли я його відвідував. Він пестив її так, неначе це була якась дуже дорога особа. Одного дня свиня померла. Директорка зателефонувала мені: Веня не переставав плакати, він був у розпачі. Він втратив те, що в його світі було його єдиною сім’єю…

Господи, Ти сказав нам в Євангелії, що ангели цих дітей споглядають завжди обличчя Бога. Але вони, діти, дивляться на наше обличчя. Деякі не бачили жодних лиць: вони були вбиті раніше. Ті, які народилися, вчини, щоб знайшли в наших очах і в нашій посмішці принаймні одну причину, щоб жити. Нехай вони відчувають, що, коли ми дамо трохи любові, це Ти, Небесний Отче, що ні на мить не забуваєш їх, тому що кожен є Твоїм шедевром. Вони хотіли б бачити обличчя матері, але мама є далеко; іноді вони називали мамою те обличчя, яке не було обличчям матері, але жінки, якій вони були продані… Вони хотіли б бачити обличчя батька, але батько загинув на війні…

Господи, справжнє суспільство – це те, яке ставить дітей на перше місце, у центрі всього, як ціль усього.

Ти вимагатимеш від нас відповіді, якщо навіть одна дитина виголосить цю страшну фразу: «Навіщо існувати, щоб жити таким життям?» Це було б нашою поразкою і трохи теж Твоєю.

неділя, 11 листопада 2018 р.

11.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф. 2,14–22:  «Ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі»

У цьому світі людина як правило прагне займати різні становища, більше чи менше впливові. Вона завжди прагне утвердитися, хоче щоб її зауважили інші. Однак Господь вказує, що важливе зовсім інше: ми не чужинці, приходні, які мають хвилюватися за своє земне становище, а ми є співгромадяни святих, співгромадяни, учасники Царства Божого. 

І це співгромадянство має кожна людина, яка живе на землі, бо своєю смертю та воскресінням Господь робить усіх учасниками Царства Небесного. Але це громадянство, як і громадянство будь-якої країни, теж треба спершу прийняти, а тоді за цим небесним громадянством жити.

***
Лк. 8,41-56:  «Дочко, віра твоя спасла тебе!»

Коли уважніше приглянемося до Євангелія, то можемо зауважити, що навколо Ісуса Христа ходили великі натовпи людей. Можна лише припускати, чому їх було так багато. Хтось прийшов з цікавості, хтось – тому, що бачив, що Він поважна особа, і хотів бути ближче до Нього. Хтось – ще з інших якихось мотивів, усвідомлених чи не усвідомлених. Але, напевно, мало було тих людей, які усвідомлювали, що Ісус Христос є Господь, а Господь може творити чуда. 

Тому в Євангелії серед тих тисяч людей бачимо небагатьох, які зцілювалися. А зцілювала їх саме їхня віра. Бог міг оздоровлювати тисячі цих людей, але зцілювалися одиниці – саме ті, хто приходив з вірою. Бачимо, що ця жінка серед юрби людей, які штовхали Христа, одна-єдина «доторкнулася» вірою. 

Як і в нашому житті: ми, здавалось би, часто приходимо до Бога, але чи доторкаємося з довірою до Нього? Бог «потребує» нашої довіри, аби щось нам дати. Бог може все, але може все лише через нашу віру!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

субота, 10 листопада 2018 р.

10.11.2018р. Б. / Святість сьогодні - це прийняти світу таким, яким він є, і щось у нього принести, щоб зробити кращим…

У минулі вихідні, 3-4 листопада, у Києві відбулися дві важливі для Української Греко-католицької церкви споріднені події – ІІІ з’їзд мирян та форум «Відкриті двері УГКЦ». Заходи були присвячені пам’яті праведного митрополита Андрея Шептицького під гаслом «Покликання до святості сьогодні».

Такий з’їзд проводився десять років тому, а форум для усіх мирян – незалежно від конфесії і церкви,  вперше.

Про підсумки й значення цих заходів в ефірі програми «Добра розмова» від 7 листопада в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» говорили голова Патріаршого товариства УГКЦ Михайло Канафоцький та член оргкомітету Олеся Горгота, яка також представляла спільноту Всесвінього Апольстольства Фатіми.

У ІІІ з’їзді мирян УГКЦ взяли участь 250 делегатів з усіх екзархій і єпархій УГКЦ, які представляли понад 30 організацій християнських спільнот. Серед гостей і делегатів з’їзду і форуму – багато молоді. У форумі могли взяти участь – в тому числі в активній його частині, в обговореннях, панельних дискусіях, круглих столах – усі запрошені гості.

 «Ми відкрили двері Церкви людям, які ще тільки шукають Христа у своєму серці й житті, і саме це – головна мета відкритого форуму для усіх бажаючих, - пояснює Михайло Канафоцький. – Ще одна мета – нас як активних мирян і членів християнських спільнот – нести у світ свої знання і віру, робити його кращим, нести світло туди, де ми є – у сім’ю, в працю, в політику врешті, як би це не звучало… Бо що таке святість сьогодні? Це – прийняти і сприйняти цей світ таким, яким він є, без очікувань і ілюзій, і щось у нього принести, щоб зробити його кращим…»

«Це справді дуже важливо – отак збиратися разом, спілкуватися, ділитися досвідом і проблемами, - вважає Олеся Горгота. – Ми побачили й відчули, яке велике багатство має наша Церква – людей, мирян, які прагнуть щось робити, які є небайдужими і активними. Правду кажуть: які миряни, така і Церква. Очевидно, що миряни повинні посідати не другорядне місце у Церкві, бо саме вони є її живою силою… ».

На з’їзді було прийнято проект резолюції, яка повинна стати фундаментом для подальшого розвитку Церкви. Це своєрідна «дорожня карта» - як працювати усім рівням і ланкам великого організму, яким є жива Церква. Не випущений з уваги і політичний аспект, адже миряни є громадянами нашої країни, більшою чи меншою мірою включеними у ці процеси. Михайло Канафоцький підтверджує: у важкі часи політичної турбуленції важливо, щоб миряни як громадяни були активними і свідомими.

reradio.com.ua

пʼятниця, 9 листопада 2018 р.

09.11.2018р. Б. / В Стрию розпочався курс вивчення методу розпізнавання плідності

7 листопада 2018 року в Сімейній порадні Єпархіального інституту душпастирства подружжя та сім’ї свв. Йоакима і Анни розпочався навчальний курс з вивчення симптом-термального методу розпізнавання плідності.

У вступному слові ректор Єпархіального інституту душпастирства подружжя та сім’ї свв. Йоакима і Анни, о. Тарас Бабій, наголосив: «Природні методи розпізнавання плідності є одним із важливих елементів подружнього життя та відповідального батьківства. Ці методи допомагають, як відкрити особливості дару статевого співжиття у подружжі, так і належно переживати покликання до батьківства у відповідності до гідності людського життя та Божого задуму».

Інструктор ІІ рівня з симпто-термального методу розпізнавання плідності, Ольга Костик, у ході першої лекції виклала головні аспекти анатомії та фізіології статевої системи чоловіка і жінки, без  чого неможливо зрозуміти та інтерпретувати показники плідності подружньої пари. Наступні зустрічі передбачають розгляд типових та нетипових циклів, а, відтак, індивідуальну працю безпосередньо з консультантами з методу розпізнавання.

Курс покликаний допомогти подружнім парам, котрі мріють про зачаття дитини або ж змушені його відтермінувати і, при цьому, не вживаючи контрацептивів, або ж прагнуть по- новому пережити радість подружнього життя через взаємне прийняття та розуміння своєї статевості.

четвер, 8 листопада 2018 р.

08.11.2018р. Б. / Папа: Життя – це час, щоби любити, а не володіти

Заповіді «Не кради» була присвячена 12-та катехиза про Декалог, яку Папа Франциск виголосив під час загальної аудієнції в першу середу листопада.

“Ніхто не є абсолютним володарем благ, а лише адміністратором, володіння означає відповідальність”. Про це говорив Папа Франциск під час загальної аудієнції в середу, 7 листопада 2018 р., ділячись думками про сьому Божу заповідь, яка звучить: «Не кради».

Власність у світлі християнської мудрості

Як зауважив Святіший Отець, коли чуємо цю заповідь, думаємо, насамперед, про крадіжку та про захист власності. За його словами, не існує такої культури, в якій крадіжка була би законною, адже «людська чутливість є дуже вразливою до теми захисту власності». Однак, вартує відкритися на «ширше прочитання» цієї заповіді, зосередившись на «темі власності в світлі християнської мудрості».

Зазначивши, що соціальна доктрина Церкви говорить про загальне призначення благ, Папа навів слова Катехизму Католицької Церкви, в якому читаємо: «На початку Бог довірив землю і її багатства спільному керуванню людей, щоб вони піклувалися ними, підпорядковували їх своєю працею і користувалися її плодами. Створені блага призначені для всього людського роду», – а також: «Універсальне призначення благ залишається першорядним, навіть якщо зростання загального добра вимагає шанування приватної власності, права на неї і користування нею».

Світ є багатий ресурсами

За словами Глави Католицької Церкви, у світі існують відмінності, різні умови, культури, так що існує можливість «жити, дбаючи одні про одних». Світ є багатий ресурсами, аби забезпечити всіх першочерговими благами. «Однак, чимало людей живуть в умовах ганебної нужди, а нерозсудливо використовувані ресурси вичерпуються. Але ж світ – лише один! Людство – одне!» – наголосив він, зауваживши, що сьогодні багатства світу зосереджені в руках небагатьох, в той час як злидні та страждання є долею більшості.

«Якщо на землі існує голод, то не тому, що не вистачає поживи! Більше того, задля вимог ринку доходить, іноді, до її знищування. Викидається її. Те, чого не вистачає, – це вільної та далекоглядної підприємливості, що забезпечить адекватне виробництво, та солідарного наставлення, що забезпечить чесний розподіл», – сказав Папа, знову цитуючи Катехизм: «Людина, користуючись цими благами, повинна розглядати зовнішні речі, якими законно володіє, не як свою виключну власність, а розглядати їх як спільні: щоб вони могли принести користь не тільки їй, а й іншим».

«Кожне багатство, аби бути добрим, повинне мати соціальний вимір», – додав він.

Позитивне й повне значення заповіді

В цій перспективі, за словами Святішого Отця, можемо збагнути позитивне та повне значення заповіді «Не кради». «Володіння добром робить його власника завідувачем, який поставлений Провидінням», – навчає Катехизм. «Ніхто не є абсолютним власником майна. Володіння – це відповідальність», – сказав Папа, наголошуючи, що кожне благо, вийняте з-під логіки Провидіння, є «зрадженим у своєму найглибшому сенсі». У дійсності, «тим, чим я насправді володію, є те, що вмію подарувати». І це є критерієм «доброго або злого» володіння.

«Якщо я неспроможний щось подарувати, то це тому, що ця річ володіє мною, я є невільником, вона має владу над мною, а я – її раб. Володіння благами є нагодою для їх помноження завдяки креативності та для використання з великодушністю, щоби зростати в любові та свободі», – наголосив Наступник святого Петра.

Любити за допомогою благ

«В той час, як людство турбується про те, щоб мати якомога більше, Бог відкупляє його, ставши убогим», – вів далі Святіший Отець, підкреслюючи, що по-справжньому багатими нас робить любов, а не майно. Водночас, нам доводилося чути, що «диявол входить через кишеню»: спочатку приходить любов до грошей, далі – жага володіння, за нею – марнославство, а тоді – гордість.

«Дорогі браття й сестри, Ісус ще раз показує нам повне значення Писання. “Не кради” означає люби за допомогою своїх благ, користай зі своїх засобів, щоби любити, наскільки можеш. Тоді твоє життя стає добрим, а володіння насправді стає даром. Бо життя – це не час, аби володіти, але щоб любити», – підсумував Папа.

середа, 7 листопада 2018 р.

07.11.2018р. Б. / Папа: Не відкидаймо Христове запрошення на бенкет

«Боже царство подібне до бенкету: Христос нас запрошує святкувати з Ним, але ми, за словами Папи, часто шукаємо виправдання, щоб відмовитися. Христос чекає, але Він не може відчинити двері нашого серця, коли вони замкнені зсередини».

У своїй проповіді під час Святої Меси в каплиці «Дому Святої Марти» 6 листопада 2018 р., Папа Франциск прокоментував другу частину 14-го розділу Євангелії від Матея, першу частину якого було прочитано попереднього дня. Події цього розділу відбуваються під час бенкету в домі одного визначного фарисея, який запросив також Христа.

Під час бенкету Ісус зціляє хворого, незважаючи на суботній день, говорить присутнім про те, що не варто займати за столом перші місця, «бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений», а також радить фарисеєві запрошувати на бенкет «убогих, калік, кривих, сліпих», тобто тих, які не мають чим відплатити.

Відмова від участі в бенкеті

Почувши Христові слова, «один із тих, що за столом сиділи, сказав до нього: “Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім!”» (Лк 14, 15). На ці слова Ісус відповідає притчею про те, як один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох. Один за одним, запрошені у ввічливий спосіб відхиляють запрошення, знаходячи різні виправдання. Тоді господар, розгнівавшись, звелів слугам запросити «вбогих, калік, сліпих, кульгавих». «Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері» – говорить на завершення господар.

Ввічливе відкинення

«Скільки разів ми чуємо запрошення Христа прийти до Нього, – зазначив Папа Франциск, – для того, аби вчинити діло милосердя, щоб помолитися, зустріти Його. А ми відповідаємо: “Вибач, Ісусе, я зайнятий, не маю часу, не можу. Завтра”. А Христос чекає».

Христос милосердний і справедливий

Святіший Отець зазначив, що в Царство Боже увійдуть ті, хто не відкидає Ісуса. А відповідаючи на припущення багатьох про те, що Христос добрий і вкінці все прощає, Папа зазначив: «Так, він милосердний, але також справедливий. І якщо ми зсередини замикаємо двері свого серця, Він не може їх відчинити, тому що він поважає наше серце». Ніхто з нас, за словами проповідника, не думає про те, що в мить, коли відкидаємо Христа, ми зсередини замикаємо для Нього двері.

Своєю смертю Христос заплатив нам за бенкет

Завершуючи проповідь Папа Франциск звернув увагу на інший аспект євангельського уривку: хто платить за бенкет? Він зазначив, що в Посланні до Филип’ян, уривок з якого був першим читанням дня, апостол Павло говорить про те, що Христос «упокорив себе, був слухняним аж до смерті, й до смерті хресної».

«Своїм життям, – наголосив Святіший Отець, – Христос заплатив за бенкет. А ми відхиляємо запрошення. Нехай Господь дасть нам благодать усвідомити цю таємницю закам’янілого серця, впертості, відмови, а також дарує нам благодать сліз».

вівторок, 6 листопада 2018 р.

06.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл. 3,9–13:  «Наповнить любов’ю один до одного й до всіх, такою самою, яку й ми маємо до вас»

Апостол Павло вказує, що мірилом нашої святості є любов до інших. Він закликає солунян любити одні одних такою любов’ю, як він виявляв до них. І солуняни розуміли про що йдеться, бо відчули цю глибоку прихильність Павла, який робив все, що міг, щоб привести їх до Христа і вкорінити у вірі. 

Любов – це основа нашого людського буття і стосунків. Однак часто ми готові любити тільки тих, хто любить нас, забуваючи, що Ісус полюбив нас, коли ми ще були грішниками. Так само й апостоли обдаровували своєю любов’ю тих, хто ще був далеко від Бога, і так здобували їх для Небесного Царства. 

Нам важко зрозуміти, що любов діє за принципом бумеранга: якщо ми інших обдаровуємо любов’ю, приводимо до Бога, то вони нам відповідають тим самим. Якщо, знаючи Джерело Любові – нашого Творця, не хочемо інших любити, то й не можемо сподіватися того від тих, які Бога не знають.

***
Лк. 11,34-41:  «Світло твого тіла – твоє око. Коли око твоє здорове, все твоє тіло світле»

У народі слушно кажуть, що «пункт бачення залежить від місця сидіння». Нам складно до кінця усвідомити, наскільки ми живемо стереотипами, за якими сприймаємо все навколо. Часто ми сформовані під впливом інших, зокрема під пресом телебачення, радіо, інтернету. 

Дуже часто легко приймаємо на віру чиїсь думки, може, навіть хибні чи навмисно викривлені! І коли навіть наводимо судження інших людей, то їх, зі свого боку, подаємо суб’єктивно. Простіше кажучи: кожен із нас немовби дивиться на цей світ через свої окуляри. Тому важливо, щоб ми ці окуляри «знімали»! Важливо, щоб ми бачили за тим, що діється, – Бога! Щоб зменшувався наш суб’єктивізм, а ми все більше бачили через Божу присутність усі ті обставини та людей, що є навколо нас!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 5 листопада 2018 р.

05.11.2018р. Б. / Папа: життя – це час, щоб зростати в любові

Під час молитви за упокій кардиналів та єпископів Папа Франциск проповідував про ціль людського життя та про важливість служіння іншим, зокрема, коли мова йде про священиче життя.

«У євангельській притчі ми чули про те, як десять дів вийшли на зустріч женихові (Мт. 25, 1). Для усіх життя є постійним покликанням, щоб виходити: з материнської утроби, з дому, в якому народились, з дитинства у молодість і з молодості у дорослий вік, аж до виходу з цього світу. Також і для служителів Євангелія життя є постійним виходом: з родинного дому туди, куди Церква їх посилає, від одного служіння до іншого», – мовив Святіший Отець, проповідуючи під час Святої Меси у ватиканській базиліці Святого Петра у суботу, 3 листопада 2018 р., яка була відслужена за кардиналів та єпископів, які відійшли по вічну нагороду впродовж останнього року, а саме за 9 кардиналів та 154 єпископи, серед який Андрій Сапеляк, ЗДБ, єпископ-емерит аргентинської єпархії для українців греко-католиків.

Вийти назустріч Женихові

За словами Папи Франциска, Євангеліє пригадує нам про сенс того постійного виходу, яким є життя, – це виходити назустріч женихові. Це запрошення звучить в ночі, тобто, повністю ми зможемо його прийняти лише в хвилину нашої смерті. Зустріч з Ісусом Христом, Який полюбив Церкву і видав Себе за неї (див. Еф. 5, 25), є сенсом та напрямком людського життя. Мова йде про фінальну точку, яка освітлює шлях, що до неї веде: життєвий шлях повинен відштовхуватись від його цілі.

Тому, життя, що є виходом назустріч женихові, – це подарований нам час для того, щоб зростати у любові. Життя – це щоденне приготування до весілля, це довгий час нареченства. Тому слід запитати у себе самого: «Чи я живу так, як той, хто готується до зустрічі з нареченим?» Папа пригадав, що усі зустрічі, пов’язані із священичим служінням, уся душпастирська діяльність та усі справи, пов’язані із служінням, є переплетені однією ниткою – очікуванням нареченого. У центрі повинно бути серце, яке любить Господа.

Глава Католицької Церкви зазначив, що живучи в такий спосіб, ми розуміємо слова святого апостола Павла із другого Послання до Коринтян: «Нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо – дочасне, а невидиме – вічне» (4, 18). Бо найважливішим у житті є те, що ми не можемо побачити очима, – слухати голос нареченого, який запрошує нас дивитись на життя, як на час приготування до зустрічі із Ним, до весільного банкету. Про це нам пригадує, зокрема, один євангельський елемент, що є надзвичайно важливим для дів, які очікують на жениха: не одяг і навіть не світичі, але олія, що знаходиться у маленьких посудинах.

Для Господа не важлива зовнішність

Із цього бачимо найважливішу характеристику цієї олії – вона є непомітною, адже її зберігають у простих посудинах, вона не виділяється  своєю зовнішністю, але без неї нема світла. На що це вказує? На те, що для Господа не є важливою зовнішність, але серце. Те, чого шукає світ і що виставляє на показ, – славу, успіх, владу та зовнішність, – це минає і не залишає жодного знаку. Щоб приготуватись до вічного життя, необхідно відмежуватись від цих земних зовнішніх речей, що проминають. Потрібно сказати «ні» тій «культурі гриму», яка дбає лише про зовнішність. Натомість, слід очистити та берегти серце, внутрішній світ людини, що є цінним в Божих очах.

Друга характеристика – жити для інших

З цієї першої характеристики олії, якою є буття непомітною але головною, можемо зауважити також й другу, а саме – існувати для того, щоб горіти і давати світло. На переконання Папи, життя людини є саме таким: лише коли воно згоряє, коли посвячується для інших, дає світло. Жити для того, щоб служити – це секрет життя! «Служіння є білетом, який необхідно пред’явити при вході у вічний банкет», – наголосив Вселенський Архиєрей, пригадуючи, що на порозі вічності ми станемо не з тим, що ми набули за життя, а з тим, що ми подарували, дали іншим.

Сенсом життя є дати відповідь на пропозицію Божої любові, що проявляється у служінні іншим, у дарі свого життя для ближніх. Служити – це не проста справа, адже воно вимагає згоряти, вичерпуватись для інших. Але, зокрема, у священичому служінні, якщо хтось не живе, щоб служити, той не заслуговує, щоб жити. Хто занадто дбає про своє життя, той його втрачає.

Сьогодні – час приготування

Третьою характеристикою, на яку звернув увагу Святіший Отець, є приготування. Щоб не залишитись поза весільним банкетом, слід було приготувати олію заздалегідь та взяти її із собою. Саме тепер для нас триває час приготування: теперішній час, коли день-за-днем необхідно посилювати нашу любов. Тому, Єпископ Риму закликав у молитві просити у Господа, щоб допомагав нам, аби наші світичі не погаснули.

Потрібно інвестувати в любов, бо в іншому випадку ми перетворимось на порожні посудини, на погаслі лампадки. «Якщо не інвестувати в любов, життя гасне», – підкреслив Папа, додаючи, що молячись за померлих кардиналів та єпископів, які відійшли від нас впродовж останнього часу, за їхнім прикладом не вдовольняймось коротким поглядом сьогоднішнього дня, але бажаймо погляду, який виходить за межі, аж до весільного банкету, до якого ми покликані і на який очікуємо. «Життя, сповнене бажанням Бога та вишколюване до любові, буде готовим увійти у дім Нареченого назавжди», – закінчив проповідь Святіший Отець Франциск.

субота, 3 листопада 2018 р.

03.11.2018р. Б. / «Для митрополита Андрея Шептицького були важливими християнські цінності, а не боротьба за політичну домінацію», - Ліліана Гентош

1 листопада цього року поєднало дві історичні дати - 74-ту річницю пам’яті митрополита Андрея Шептицького й сторіччя проголошення ЗУНР.

Вир подій початку минулого століття багато в чому є визначальним і показовим і для сьогодення: як здобути державу і не втратити її, якою є ціна помилок і вага обставин, які не залежать від волі однієї людини чи й групи, нехай і впливових, людей. Такою була тема програми «Добра розмова» 1 листопада в ефірі «Воскресіння Живе радіо» за участю дослідниці життя митрополита Андрея Шептицького Ліліани Гентош.

Проголошення ЗУНР у 1918 році було підтримане Українською національною радою, до складу якої входили 20 осіб українського духовенства (зокрема, митрополит Андрей Шептицький та єпископи Григорій Хомишин і Йосафат Коциловський), які відстоювали конституційний демократичний парламентський шлях встановлення державності, без насильства і кровопролиття. Однак розвиток подій виявився дещо інакшим. Проголошення ЗУНР справді відбулося досить мирно, однак поляки, які були найбільшою етнічною групою Львова, не сприйняли ідеї, що українці, як і поляки, мають право на самовизначення, державність і незалежність.

«Митрополит Андрей дістав інформацію про проголошення ЗУНР від керівництва українських військових і насамперед висловив задоволення, що зміна влади відбулася без кровопролиття, - розповідає Ліліана Гентош, спираючись на документальні джерела. – Митрополит відслужив Службу подяки у церкві Юра і висловив сподівання, що всі громадяни міста і краю матимуть рівні права, незалежно від національності і віросповідання».

На жаль, кровопролиття уникнути не вдалося, й почалося українсько-польське протистояння. З листування митрополита Шептицького відомо, що на початках він очолив делегацію для переговорів із магістратом Львова (який був польським) для забезпечення життєдіяльності міста, незважаючи на військові сутички на вулицях. Упродовж трьох тижнів листопада митрополит намагався розпочати українсько-польські мирні переговори. Проте події розвивалися у зовсім іншому напрямку.

Події часів ЗУНР, яка існувала лише рік, торкнулися й родини митрополита Шептицького: кожен із п’яти братів Шептицьких обрав свою дорогу стосовно національної і політичної ідентичності. Митрополит Андрей і архимандрит Климетій обрали українську дорогу, стали греко-католицькими душпатирями, а їхній брат Станіслав Шептицький у 1918 році був генералом, командувачем штабу польського війська. Особою, яка підтримувала зв’язок, був Леон Шептицький.

«Думаю, сприйняття поляками митрополита Андрея як ворога, представника іншої, української сторони, було несправедливим. Для нього були важливими християнські цінності, а не боротьба за політичну домінацію, – вважає Ліліана Гентош. – Із листування між братами бачимо, що, незважаючи на різні політичні погляди, вони найбільше прагнули підтримати одне одного. Це надзвичайний приклад братньої солідарності і любові – незважаючи ні на що… Це надзвичайний приклад родини, яка опинилася по різні сторони барикад, але зберегла родинну солідарність і підтримувала одне одного…»

Підсумок розмови про події 100-річної давнини такий: ЗУНР зазнала поразки, але це була велична, важлива подія в історії української державності; війна ж між українцями і поляками тих часів має наслідки аж до сьогодні. Митрополит Андрей Шептицький та його брат Климентій пройшли обраний шлях до кінця – зі своєю паствою і своїм народом.

Подивитися стрім програми:
http://reradio.com.ua/news/8594


пʼятниця, 2 листопада 2018 р.

02.11.2018р. Б. / «Сформовані та зрілі миряни готові творити великі зміни в державі та в Церкві», – о. Василь Білаш про ІІІ З’їзд мирян у Києві

Духовенство – серце Церкви, а миряни – її основа. Саме за такою «формулою» може існувати наша духовна святиня, адже в такий спосіб проявляється символ нашої єдності. Департамент інформації УГКЦ неодноразово повідомляв, що 3-4 листопада в Києві, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ та Міжнародному виставковому центрі, відбудеться ІІІ Всеукраїнський з’їзд мирян «Покликання до святості сьогодні», у рамках якого вперше пройде форум «Відкриті двері УГКЦ». Про значення цієї події, а також про вияв святості в сучасному суспільстві розповів нам голова Комісії у справах мирян УГКЦ о. Василь Білаш.

«ВІДВІДУВАЧІ ЗМОЖУТЬ ПОБАЧИТИ НАШУ ЦЕРКВУ ЯК ЖИВУ
І ДІЯЛЬНУ ІНСТИТУЦІЮ, ЯКА В СУСПІЛЬСВІ Є

«ЗАКВАСКОЮ ДЛЯ ДОБРИХ ЗМІН»

- Отче Василю, розкажіть, будь ласка, у чому полягає ключова ідея ІІІ Всеукраїнського з’їзду мирян та форуму «Відкриті двері УГКЦ»? 

- ІІІ Всеукраїнський з’їзд мирян – це довгоочікувана подія для Української Греко-Католицької Церкви. Адже ІІ З’їзд мирян відбувся аж у 2008 році, а у 2013 році ми організували з’їзд духівників і лідерів мирянських спільнот. Саме тому для життя мирян і мирянських спільнот ця подія є важливою, бо це прекрасна нагода спільно зібратися, щоб подивитися на пройдений шлях, який вдалося подолати за цей період і можливість накреслити нові перспективи для розвитку.

З’їзд складається з двох частин. Спочатку (3 листопада) ми працюватимемо в робочих сесіях, а наступного дня (4 листопада) захід переходить у форум «Відкриті двері УГКЦ».

На цю подію особливо є запрошені кияни, які зможуть побачити нашу Церкву як живу і діяльну інституцію, яка в суспільстві є «закваскою» для добрих змін. Адже Церква завжди є рушієм позитивних змін і відродження нашої держави також почалося із виходу з підпілля УГКЦ.

«ЛЮДИ МАЮТЬ ОБ’ЄДНУВАТИСЯ, ЩОБ РОЗВИВАТИ
ЦЕРКВУ І НАШ НАРОД
»

- Які основні «екстракти» організатори підготували для відвідувачів, гостей?

- Сформовані та зрілі миряни готові творити великі зміни в державі та в Церкві. Як нам тепер зробити формацію системною? Важливо, щоб вона здійснювалася не лише для дітей і молоді. Важливо, щоб людина впродовж свого життя знайшла шлях до Бога. Це буде одна з найважливіших тем.

Люди мають об’єднуватися, щоб розвивати Церкву і наш народ, бо це виходить із мети стратегії УГКЦ «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом», тобто ту візію, яку мав світлої пам’яті Блаженніший Любомир (Гузар), — «Святість об’єднаного Божого люду». Для того щоб люд був святий і Божий, він мусить пройти шлях очищення від гріха, а також пізнання Бога, у навчання, вихованні та освяченні через Святі Тайни. Адже коли людина є справді в  спілкуванні з Богом і готова виконувати Його волю, тоді вона здатна до апостоляту – служіння.

«ФОРУМ «ВІДКРИТІ ДВЕРІ УГКЦ» ОБ’ЄДНУЄ ЧИМАЛО ІНСТИТУЦІЙ
І СПІЛЬНОТ НАШОЇ ЦЕРКВИ
»

- У чому проявляється унікальність та актуальність цих заходів? 

- Форум «Відкриті двері УГКЦ», який присвячений пам’яті Блаженнішого Любомира, вперше відбудеться у Києві. Ця подія об’єднує чимало інституцій і спільнот нашої Церкви, які ми маємо можливість презентувати киянам, зокрема це мирянські спільноти та організації. Адже миряни – це 99,9 відсотка УГКЦ.

Цей форум для киян – чудова нагода побачити нашу Церкву не закриту в храмах, а живу і діяльну в суспільстві, в якій капелани й миряни є зрілими та активними: вони йдуть дорогою до святості, роблять діла милосердя, а також працюють з хворими, немічними, з переселенцями, з сиротами, з неповносправними…

Варто додати, що в перший день заходу ми чекаємо на 220 делегатів із різних єпархій та екзархатів нашої Церкви в Україні. А у другий день події ми очікуємо саме презентацій від більш як тридцяти церковних інституцій, організацій та спільнот нашої Церкви, з якими можуть ознайомитися кияни та гості.

Загалом було б добре, якщо б такі форуми проводилися в столиці кожного року або бодай через рік для того, щоб об’єднувати всіх вірних нашої Церкви, які матимуть можливість презентувати та обмінюватися добрими ідеями, думками та досвідом. Адже вже на цьому заході відбуватимуться шість панельних дискусій, на яких обговорюватимуть важливі питання щодо життя Церкви, наприклад питання освіти й виховання, Церква і медіа, питання суспільні, соціальні, моральні, економічні та багато інших.

Ми заохочуємо до співпраці мирянські організації та інші комісії, які долучаються в рамках своєї компетенції. Наприклад, спільнота «Покоління Любомира», яка є молодою і новоствореною при Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві, відгукнулася нам допомогти та її члени навіть зголосилися бути волонтерами. Тож ми запрошуємо всіх до співпраці в Божому винограднику. Вхід є вільним.

«ЛЮДЯМ СВЯТІСТЬ ЗДАЄТЬСЯ НЕДОСЯЖНОЮ»

- Як людина сприймає поняття «святості» в сучасному суспільстві з його викликами й завданнями?

- Ми стараємося поширювати серед наших мирян тему «Покликання до святості сьогодні», яка є неординарною, адже людям святість здається недосяжною. Ми прагнемо у матеріалах З’їзду висвітлити різні аспекти святості, наприклад моральний, біблійний, літургійний, патристичний та інші.

Зокрема для себе я відкрив надзвичайно багато цікавих речей впродовж приготування до з’їзду. Слід зауважити: ми нерідко боїмося поняття «святість», бо вважаємо, що це щось недосяжне (важкодоступне). Однак Ісус закликає нас не боятися бути святими сьогодні (зараз), бо ми можемо щось змінити на краще. Ба більше, ми здатні відповісти Богові як Пречиста Діва Марія: «Так!»

Розмовляла Оксана Войтко

четвер, 1 листопада 2018 р.

01.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл. 2,9–14:  «Ми кожного з вас, мов батько своїх дітей, просили, умовляли й заклинали»

Часто нам доводиться, як і апостолу, інших вмовляти і повторювати свою думку, а той, кому вона адресована, все одно до неї не прислухається. Це, звичайно, знеохочує нас, але дуже важливо не боятися знову і знову говорити та свідчити,. Ніколи не зупинятися, коли сказали один раз, другий, а результату нема. 

Саме на це звертає увагу апостол, коли каже, що, як батько для своїх дітей, він солунян просив, умовляв у різні способи. Так, як ми перед Богом у богослуженні «ще і ще раз» повторюємо ті самі молитви, знову і знову кажемо: Господи помилуй. Так не біймося, але в різний спосіб, знову і знову, пригадуймо іншим людям ті речі, які є цінними і важливими для спасення.

***
Лк. 11,14-23:  «Кожне царство, розділене проти себе самого, запустіє, і дім на дім упаде»

Коли поглянемо на свої думки та вчинки, то зауважимо, як часто ми поділені. Одні ситуації нашого життя показують наші позитивні якості. Інші – що дозволяємо собі негідні вчинки. І така роздвоєність в нас існує.

Бачимо, що й святі не могли позбутися до кінця тої роздвоєності, бо грішна природа давала про себе знати. Але святі завжди цілковито горіли бажанням пізнавати Господа й шукали Його. Вони прагнули Бога і Божої волі понад усе! 

Можемо зауважити, що від цього та роздвоєність у них поступово зникала. Вони ставали ціліснішими. Тому й кожен із нас покликаний все більше шукати Бога, бо самі ми цілості не осягнемо й не станемо досконалими. Шукаючи Бога і Його Небесного Царства, побачимо, як все у нас стане на свої місця! Господь недарма каже: «Шукайте перше Царства Небесного, а все інше вам додасться»!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.11.2018р. Б. / Папа про Біблію: жодна інша книга так не перемінює життя

“Боже Слово дає життя, проникає в глибину душі, лікуючи її, і творить в нас істину, проганяючи неправду”. Про це говорив Папа Франциск, звертаючись до представників Американського Біблійного товариства.

В середу, 31 жовтня 2018 р., вранці, Папа Франциск перед загальною аудієнцією зустрівся з делегацією Американського Біблійного товариства, що прибула до Риму на щорічні реколекції, темою яких є могутність Божого слова. Американське Біблійне товариство є неприбутковою організацією, що була заснована у Нью-Йорку (США) 1816 року. Його мета – публікувати, перекладати і розповсюджувати Біблію в усьому світі.

Звертаючись до членів делегації, Святіший Отець закликав їх докладати дедалі більших зусиль у виконання місії товариства, яка полягає в тому, щоб «через Боже слово перемінювати життя людей». Він підкреслив, що Боже слово насправді має силу перетворювати людське життя, бо Воно «живе та діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча, […] і розрізняє чуття та думки серця» (Єв. 4, 12). Саме цей уривок Послання до Євреїв став основою роздумів Папи.

Боже Слово живе та діяльне

За словами Наступника св. Петра, вже на самому початку створення «Бог сказав…і так сталося» (Бут. 1, 6-7). У повноті часів Христос дав нам Свої слова, що «є духом і життям», (Ів 6, 63). Своїм словом Він повернув життя згаслим серцям, таким як у митарів Закхея і Матея, промовивши до останнього: «Іди за мною».

«Молячись протягом наступних днів із Святим Письмом, – зазначив Папа, звертаючись до присутніх, – ви знову зможете досвідчити дієвість цього слова: воно не залишається порожнім, а втілює мету, задля якої Бог його нам дарував (пор. Іс 55, 10-11)». Він закликав завжди пам’ятати про унікальність Біблії, «як слова, що просочене Святим Духом, подателем життя, передає нам Христа, що є життям (пор. Ів 14, 6) і, таким чином, вчиняє плідним наше життя. Жодна інша книга не має такої сили».

Гостріше від двосічного меча

Папа Франциск наголосив, що Боже Слово є «медом, що дає солодке утішенння Господа, однак воно є також мечем, що вселяє в серці здоровий неспокій» (пор. Одк 10, 10). Він пояснив, що Слово проникає в глибину і виносить на світло затемнені закутки душі, очищаючи їх. «Подвійне лезо цього меча, – додав Папа, – спершу може спричинити біль, але, в дійсності, воно цілюще, бо відтинає все, що нас віддаляє від Бога і любові». 

Розрізняє чуття і думки

Боже Слово розрізняє також чуття і думки. «Слово життя є також словом істини (пор. Ів 14, 6), – наголосив Святіший Отець, – і Його слово творить істину в нас, розвіюючи обман і дволичність». Він пояснив, що Святе Письмо постійно спонукає нас переорієнтовувати свій шлях на Бога і, таким чином, ставати, в свою чергу, «відкритими книжками», живою прозорістю Слова, що спасає, свідками Христа і благовісниками Його новизни. «Бо Боже Слово, – додав Папа, – завжди приносить новизну, воно невловиме й не піддається нашим прогнозам і часто ламає наші схеми».

На завершення Святіший Отець побажав представникам Американського Біблійного товариства, аби по завершенні реколекцій вони змогли відновити свою посвяту біблійному служінню задля добра багатьох людей.

середа, 31 жовтня 2018 р.

31.10.2018р. Б. / ЦЕРКВА ПОКЛИКАНА ТВОРИТИ, ЗАХИЩАТИ І РЯТУВАТИ СІМ’Ю-РОДИНУ

«Як колись в Україні сім’я врятувала Церкву,
так тепер святим обов’язком Церкви є врятувати сім’ю»
(Блаженніший Святослав)

 Церква Христова в особі апостолів отримала від Господа Ісуса, після Його воскресіння, особливу місію і про це читаємо у Святому Письмі: «Ісус же приступив і промовив до них: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28, 18-20). Ця місія триватиме аж до кінця віку і полягає в тому, щоби навчати людей всього того, чого навчив Ісус Христос, перебуваючи на землі зі своїми апостолами.

  Ісус Христос, відвічний Бог, стає в часі людиною і народжується від Діви Марії. Має за опікуна Святого Йосифа, який піклувався про їхню родину – Марію та Ісуса, починаючи від зачаття Ісуса і протягом цілого свого скромного і наповненого тихим служінням, життя. Ісус народжується в родині, звертаючи увагу людей всіх часів на ту незмінну істину, що родина, сім’я – це особлива спільнота присутності Бога, це особливе місце і середовище, яке покликане давати життя дитині, виховувати дитину і готувати її до самостійного та відповідального  життя.

  Тому Свята Церква чується відповідальною у совісті за те, щоб піклуватися про родину, а ця турбота проявляється у її відповідальному ставленні до того, щоб родину творити, тобто готувати молодих людей до відповідального створення родин; щоб родину захищати від різноманітних сучасних нападів та атак на інституцію сім’ї; родину рятувати, коли вона потрапила у життєві бурі і не дає сама собі ради.

  Згідно такого плану, хочу сьогодні разом з Вами, роздумати про ті відповідальності, які лежать на Церкві Христовій, тобто на нас з Вами, дорогі друзі, на священиках і на всіх християнах, які стосуються християнських родин: творити, захищати і рятувати родину.
  1. ЦЕРКВА ПОКЛИКАНА «ТВОРИТИ» РОДИНУ
  Ми живемо у часі, коли спостерігаємо неабияку «кризу» родинного життя. Часто люди (хлопець і дівчина) починають жити разом «під одним дахом» до вінчання – «на віру» – без Божого благословення (жити разом без вінчання є важким смертним гріхом), без жодних цивільних зобов’язань одні перед одними (інколи навіть не укладають цивільного шлюбу, так званої «розписки») і без батьківського благословення (батьки християни часто на це не мають впливу). Священики про це мало проповідують і навчають, батьки і родичі на це закривають очі, молоді люди заспокоюють свою совість і оправдовуються тим, що мовляв такі часи і так багато роблять і так живуть, або ж знаходять для цього такий аргумент «краще пожити і попробувати, чи ми підходимо один одному, аніж повінчатися і потім розлучитися». І чисто по-людськи, виглядає, що це правда, але якщо копнути глибше, то бачимо, що тут криється великий обман. Цивільна статистика показує, що серед тих подружніх пар, які розлучилися - 80% жили разом і пробували, але просто життя не вийшло. І я, як священик, вже багато років готуючи наречених до вінчання, кожного разу переконують все глибше і глибше у тому, що якщо Господь не «створить» родину, то родина не втримається. У світі є так багато спокус проти «святого родинного подружнього життя», що людських сил замало, аби втриматися і перетривати всі випробування.

  Коли я кажу, що обов’язком Церкви є «творити» родину, то тут маю на увазі і відповідальність родини-сім’ї, парафії і душпастиря-священика. Батьки християни повинні від дитинства готувати дітей і розказувати їм про можливі покликання у житті: до сімейного життя, до якого покликана переважна більшість людей, до богопосвяченого життя – монашества або ж до життя у дівичому стані (неодруженому). І коли говориться про родинне життя, то треба чітко пояснювати, що тут йдеться про одного чоловіка чи одну жінку, які би жили все життя «аж до смерті» у любові, вірності, чесності та послусі подружньому (остання обіцянка належить лише жінці). Бувають випадки, що батьки претендують, що Церква чи школа повинні виховати дітей, закласти в них християнські цінності, забуваючи, що все починається з родини. Парафіяльна спільнота є спів-відповідальною за «творення» християнської сім’ї, тобто приклад інших родин, які живуть на тій чи іншій парафії, відвідують той чи інший храм, є дуже важливий для формування свідомості наших дітей – майбутніх творців християнських родин. Священик-душпастир має пряму відповідальність за «створення родини», накладену на нього Святою Церквою через уділення Святого Таїнства Священства і призначення його на ту чи іншу парафію для обслуговування Божого люду. Саме священик, який вінчає ту чи іншу пару наречених, є прямим відповідальним за навчання, підготовку молодят до таїнства вінчання. Часто можна почути оправдання, що сьогодні люди роз’їжджаються по заробітках, всі десь працюють, не мають часу і можливості на підготовку.

Але ж Церква зобов’язує священика готувати молодят – проводити науки (якщо ж не може це зробити сам священик, то є катехити, а також існують в містах та районних центрах душпастирські осередки перед-подружньої катехизації, благословенні своїми єпископами і такий священик у совісті зобов’язаний послати на навчання-підготовку своїх наречених). Церква про це навчає у Каноні 783, §1: «Душпастирі зобов'язані турбуватись про те, щоб вірні готувались до подружнього стану: через проповідування і катехизу, відповідно пристосовану до молоді і старших, завдяки чому вірні могли б одержати повчання про значення християнського подружжя, про взаємні обов'язки супругів, а також про головне право й обов'язок, які мають батьки – по змозі дбати про фізичне, релігійне, моральне, суспільне і культурне виховання дітей; через особисте повчання наречених перед подружжям, яке б готувало наречених до нового стану».

Кожен хлопець і кожна дівчина, які хочуть отримати таїнство вінчання у храмі і які, припускається, покладаються на Господа Бога у їхній витривалості, повинні завжди переживати і за те, чи їхні майбутні супутники життя також живуть таким життям молитви, чи сповідаються, чи приступають до Святого Причастя, чи родина є практикуючою християнською? Якщо ж перед вінчанням на це не звертати уваги, то потім можна дуже швидко пожаліти. Церква ці речі повинна доносити до свідомості кожного, хто прийшов до храму просити про вінчання, а вже жити таким життям чи не жити – це відповідальність кожного.
  1. ЦЕРКВА ПОКЛИКАНА ЗАХИЩАТИ РОДИНУ
  Сьогодні у світі можна спостерігати цілеспрямовану атаку на родинні цінності, така своєрідна боротьба проти традиційної родини – одного чоловіка і однієї жінки на все життя. Господь на початку світу сотворив родину, він сотворив чоловіка, а потім побачив, що «не добре чоловікові бути самому» (Бут 2, 18) і «з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка» ((Бут 2,22). І озвучує Святе Письмо закон родини: «Так бо полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки , і стануть вони одним тілом» (Бут 2,24).

  Читаємо у Катехизмі нашої Церкви (857): «Господь Бог благословляє подружню любов і обдаровує її жертовністю та плідністю. Вона єднає двох – чоловіка і жінку – в одне ціле, яке людина не може роз’єднати: «Що, отже, Бог получив, людина хай не розлучає» (Мт 19, 6). Подружня єдність здійснюється у взаємодаруванні аж до самопожертви: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї» (Еф 5, 25). Церква  також вчить, що «найважливішою метою подружнього життя є сопричастя чоловіка і жінки в любові, щоб, перебуваючи в ній, ще більше пізнавали Бога, що є Любов, і щоб в Його любові їхня любов була плідною: «Що в людині є душа, то є любов у родині. Не стане душі – не стає і життя; буде тіло, але мертве. Родина без любові – як тіло без душі» (Митрополит А. Шептицький). Подружня любов існує перш за все задля добра самих подругів. У подружжі чоловік і жінка покликані до співтворчості з Господом у народженні дітей: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28). Господь є джерело життя людини, і тому, приймаючи дар нового життя, подруги стають причасниками цього Джерела. Ось чому дар плідності є Божим благословенням для подружжя, скріпленням його в любові. Подружжя є іконою Церкви Христової, яка народжує людей до життя вічного» (Катехизм 869-870).

  У сучасному світі для нищення віри і моралі та загальнолюдських цінностей послуговуються різними фальшивими «вченнями» чи  ідеологіями. Величезну загрозу  для кожної людини і для родини несуть теорії ґендеру (від англійського gender – «рід», «тип», «стать»), які намагаються зруйнувати сприйняття людської статевості як Божого дару, що природно пов’язаний із біологічною відмінністю між чоловіком і жінкою, і таким способом  знищують також і природнє розуміння сім’ї-родини – як стабільного і відповідального зв’язку одного чоловіка і однієї жінки; ці теорії також впроваджують вільний спосіб співжиття та спілкування між людьми у статевій сфері. Тому кожен християнин повинен знати хто така людина і що таке родина, щоби не потрапити у пастку людей «зіпсутого розуму й позбавлених правди» (І Тим 6,5). А Церква покликана це все пояснювати людям – розкладати по поличкам, робити порядок в головах людей, бо порядок йде від Господа Бога, а хаос і безпорядок – від диявола.

КІЛЬКА  ДУМОК ПРО ЛЮДИНУ І ПРО РОДИНУ

А)        Кожна людина є творінням Бога і її цінність полягає в тому, що вона сотворена «на образ і подобу Бога», має безсмертну душу і Господь, через посередництво батьків, дарував їй прекрасне тіло – чоловіче або жіноче. Читаємо у Біблії: «Сказав Бог: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу»… І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут 1, 26-27). Божий образ – це невід’ємна природна гідність і духовна краса кожної людини.

Б)        Особливим творінням Бога є подружжя, бо чоловік і жінка, які стають одним тілом, є образом Божим. «Людина є особою, однаково чи то чоловік, чи жінка, бо обоє створені на образ і подобу особового Бога. Кожна з обох статей із рівною гідністю, хоча різним способом, є образом сили і ніжної любові Бога» (ККЦ, 2334-2335). Побачив Бог, що «не добре чоловікові бути самому» (Бут 2,18).

В)        Церква вчить, що «створені на образ єдиного Бога, наділені такою самою розумною душею, усі люди мають ту саму природу і те саме походження… усі мають рівну гідність» (ККЦ, 1934).

Г)        Статевість, як даний під час сотворення Божий дар бути чоловіком або жінкою, інтегрально охоплює всі природні виміри існування людської особи: тіло, душу та дух. Особа покликана прийняти виражений у її статі Божий задум щодо себе – оскільки стать не залежить від людського вибору – та втілити його у своєму житті. Людська сталевість – це природний Божий дар і саме в ній відкривається радість бути співтворцем. Ґендерна теорія представляє схиблені поняття про сталевість, а відтак і про родину.

Д)       Основою ґендерних теорій є розрізнення між біологічною статтю, даною людині від зачаття, та ґендером – певним особистим вибором сексуальної поведінки. Згідно цієї теорії, статева приналежність більше не вважається даром Божим, а декларується предметом особистого вибору людини. Статева ідентичність базується на біологічній психофізичній дійсності, гендерна відмовляється від бінарності (чоловік або жінка) на користь широкої та довільної гами самоідентифікації. Отже, стать – природне явище, а ґендер – дійсність психічного самосприйняття, часто зумовлена суспільним впливом. Ґендерна ідеологія наполягає, що людина може вільно обирати і втілювати в життя свою сексуальну ідентичність незалежно від біологічної статі. Таке відокремлення та протиставлення статі та ґендеру є небезпечним, бо спотворює традиційні устої суспільства, основані на Божому і природному законі.
  1. ЦЕРКВА ПОКЛИКАНА РЯТУВАТИ РОДИНУ
Неодноразово сьогодні можна почути про родинні труднощі – непорозуміння, скандали, ревнощі, зради, як духовні так і фізичні, сварки… Як покликаний реагувати кожен християнин на ці виклики? Або, можемо себе запитати, як я реагую на такі ситуації? Як я стараюся вирішити той чи інший конфлікт у цій сфері і якими правилами чи законами я керуюся? Якщо мене просять поради у таких конфліктних ситуаціях: яку даю пораду і чим я керуюся в таких випадках?

Церква і її представники священики мають святий обов’язок не лише «творити» родину і залишити її на «самобуття», але супроводжувати її, піклуючись про їхній духовний супровід, про те, як молодята переживають перші роки їхнього подружнього життя чи моляться разом, чи не пропускають недільної Служби Божої. Пастир повинен знати своїх овець і турбуватися про їхні потреби, розділяти з ними радощі, святкувати з ними разом їхні нагоди, повинен разом з ними плакати і розділяти труднощі та горе, які можуть трапитися в житті кожного; повинен, як каже Папа Франциск - «пахнути» вівцями, тобто знати чим живуть його вірні, чим вони радіють і які труднощі переживають, щоб прийти їм на допомогу.

Сучасний світ, який так швидко розвивається і так багато прагне встигнути, зустрічається з цієї небезпекою, що люди не мають часу один на одного.  А якщо це трапляється у родині, то це початок випробувань, «бурі», бо коли немає доброго спілкування, то починаються непорозуміння; коли немає спілкування в родині, то природно люди починають шукати цього спілкування поза родиною, а це стає початком нових непорозумінь. Є гарний приклад зі Святого Письма про бурю на морі і ясний приклад, як з цього вийти. Читаємо, що коли Ісус «увійшов до човна, слідом за ним увійшли його учні. Аж ось зірвалася на морі така велика буря, що хвилі заливали човен. Він же спав. Ті кинулись до нього, збудили й кажуть: «Рятуй, Господи, ми гинемо!» А він до них каже: «Чого ви лякливі, маловіри?» Тоді встав погрозив вітрам і морю, і настала велика тиша…» (Мт 8,23-26).

Отже, щоб не було «бурі» в родині, треба ще перед вибором майбутнього чоловіка чи жінки звернути увагу на наступні речі: якими цінностями живе та чи інша людина, чи молиться, чи приступає до Святих Таїнств Сповіді і Причастя. Для когось може видаватися дивними ці запитання, але, з мого невеликого душпастирського досвіду кажу, що саме ці три речі дуже і дуже допомагають врятувати родину, коли є «бурі». А коли вже є бурі, то треба кричати: «Рятуй, Господи, ми гинемо!». Коли є труднощі, проблеми, випробування є два способи виходу з тих ситуацій: перший – розлучитися і сказати, що я до цього чоловіка чи до цієї жінки не маю відношення, «вмити руки» і залишитися «білими і пухнастими», або ж вирішувати проблеми із середини, змінювати свій спосіб життя, поведінки, мислення і ставлення до родини. Перший спосіб є простішим, але він не вирішує проблеми, а її збільшує, а другий спосіб є важчим – але коли покладатися на Господа Бога і вирішувати все з Богом і по-божому, то краса і спокій подружнього життя повернеться і родина житиме щасливо.

Церква завжди стоїть на стороні збереження родини, бо Церква творить родину, захищає і покликана рятувати її у небезпеках та «бурях» життєвого плавання.

Тому, дорогі друзі страймося завжди молитися за наші християнські родини, дякувати Богові за наших батьків – тата і маму, без яких нас би не було і пам’ятати, що основою, фундаментом родини повинен бути Господь Бог, Свята Матір Церква, а засобами для витривалості у цьому стані життя є молитва, Свята Сповідь і Святе Причастя.

о. Йосафат Бойко, ВС    Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя