ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ


четвер, 18 січня 2018 р.

18.01.2018р. Б. / 10 речей, які треба знати про Душпастирські відвідини з йорданською водою

Наша Церква у січні переживає декілька великих свят – це Різдво Христове, це «старий» Новий Рік і Святого Василія Великого, це празник Богоявління – Хрещення Господнього у Йордані. Кожне свято відповідно супроводжується особливими звичаями: колядками – піснями прослави Новонародженого Ісуса, засіваннями – побажаннями миру, здоров’я і добра, а також душпастирськими відвідинами з благословенням йорданською водою вірних та осель. 

         Що ж важливо знати нашим християнам про окроплення йорданською водою та відвідини священиком наших домів?  
  1. Душпастирські відвідини чи візит священика (пароха) до своїх вірних (парафіян) з благословенням йорданською водою – це гарний звичай нашої Церкви для особистої зустрічі та знайомства вірних зі своїм священиком – душпастирем. Такі відвідини відбуваються в період від Богоявління Господнього (19 січня) аж до Стрітення Господнього (15 лютого).
  2. Щоби священик зміг прийти і поблагословити Вашу домівку, Ви повинні уважно слухати оголошення у парафіяльному храмі щодо способу і часу таких відвідин (у парафіях сільських місцевостей оголошують ці деталі відвідин по богослужіннях, а в міських парафіях вірні, зазвичай, записуються у храмі або ж домовляються зі священиком особисто). До своєї оселі слід впускати тільки знайомого священика, якого Ви знаєте в обличчя або бачили у вашому храмі.
  3. Відвідини священика включають наступні моменти: спільну молитву, окроплення оселі всієї або ж її частини (як забажає родина) свяченою водою та спілкування зі священиком. Це особлива нагода для вірних запитати священика все, що непокоїть або що є незрозумілим у справах віри, моралі чи життя Церкви. А для священика – це нагода, щоби дізнатися більше про родину, про її потреби, про те, чи родина живе по-християнськи: в мирі з ближніми, чи всі охрещені, чи вінчані у храмі, чи відвідують недільні богослужіння, тощо.
  4. Є гарно, коли молитва відбувається у вітальній (гостьовій) кімнаті, а не при вході, в коридорі. На столику або перед іконою запалюють стрітенську (чи іншу) свічку і всі присутні в домі беруть участь у спільній молитві. До молитви треба покликати всіх, хто проживає в домі чи всіх, хто на той час в домі перебуває (наприклад, гості).
  5. Священик, який приходить до вашої оселі, щоб її благословити, символізує прихід самого Ісуса Христа, тому до цього приходу варто приготуватися і серйозно віднестися, бо сам Ісус сказав до апостолів: «Хто вас приймає, мене приймає» (Мт 10,40), а  також: «В який же дім не ввійшли б ви, скажіть перше: Мир домові цьому! І коли там є котрийсь син миру, мир ваш покоїтиметься на ньому; а коли ні, до вас він повернеться» (Лк 10, 5-6).
  6. Запрошувати і приймати священика у своєму домі є привселюдним (публічним) визнанням віри в Ісуса Христа та своєї приналежності до певної парафії, єпархії і Вселенської Христової Церкви. Тому, з вдячності за віру Христову і святу Церкву, робіть це щиро і відкрито.
  7. Окроплення йорданською водою символізує очищення дому і всіх, хто в ньому проживає від усякого зла силою Ісуса Христа, силою Хреста Господнього та спільною щирою молитвою. Особливу силу йорданська вода отримує від джерела всякої сили – від Ісуса Христа, Який своїм зішестям у йорданські води, освятив їх. Подібно і сьогодні кожна вода, освячена священиком в часі Богоявління, отримує особливу силу відганяти наступи диявола та захищати оселі і людей від всякого зла і всякого гріха
  8. Окроплення йорданською водою не замінює таїнства очищення – Покання (Сповіді), яке все ж-таки залишається єдиним і необхідним для того, щоб могти єднатися з Господом Ісусом Христом у Святому Причасті.
  9. Купання в річках, водоймах чи купелях в день Богоявління є звичаєм московського народу і не має відношення до церковних богослужінь, не замінює обов’язкової присутності на Святій Літургії у храмі та участі у великому  йорданському водосвятті.
  10. Присутність священика у вашій оселі є також гарною нагодою віддячитися особисто за парафіяльне служіння. Тут йдеться про добровільну грошову пожертву. Гарно, коли християни беруть активну участь в житті Церкви і матеріально підтримують різні парафіяльні ініціативи. Саме в часі йорданських відвідин можна дізнатися у священика про потреби парафії і в чому конкретно можна допомогти чи в яких проектах взяти участь.
Дорогі браття і сестри! Як священик, я дуже люблю ці душпастирські відвідини родин, бо це прекрасна нагода спілкуватися особисто з вірними та показати турботу Матері Церкви про своїх дітей. Тому, бажаю Вам і собі пережити з великою любов’ю ці дні душпастирських відвідин. Нехай присутність священика у вашому домі та ваша спільна молитва стане нагодою наблизитися до Господа і до Святої Церкви Христової.

о. Йосафат Бойко, ВС    Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

середа, 17 січня 2018 р.

17.01.2018р. Б. / Владика Венедикт (Алексійчук): «Якщо хочемо зрозуміти місію свого життя, маємо знаходити час для Бога»

Про духовні підсумки минулого року, життя Української Греко-Католицької Церкви в Сполучених Штатах і про пошуки життєвих дороговказів для духовенства та молоді – у ексклюзивному інтерв’ю із Преосвященним Владикою Венедиктом (Алексійчком), Правлячим єпископом єпархії Святого Миколая у Чикаґо.

– Владико, якими були основні виклики та досягнення у Вашій душпастирській місії протягом минулого 2017 року?

– Коли я дивлюсь на своє життя, я ніколи не бачу чогось, що є основнішим за інше. Думаю, ми в своєму житті звикли ділити людей на друзів та недругів, на родину: близьку й далеку. Я вважаю, що кожна людина відіграє певну важливу роль у нашому житті. Психологія каже те, що часто якісь люди чи обставини впливають на нас більше, аніж ми самі усвідомлюємо: можемо вважати, що є певна важлива особа в нашому житті, але не усвідомлюємо, що інша людина, можливо, мала би більший вплив на нас, який ми до кінця не розуміємо. Може, хтось мав якийсь короткотривалий вплив.

Тому, дивлячись на минулий рік, я б не підкреслював якихось особливих подій, які стались у моєму житті. На мій погляд, в моєму житті Бог постійно щось діє.

Коли роздумую над своїм життям, то бачу, що воно дуже різнобарвне. Я мав різні життєві досвіди в різних обставинах, з різними людьми. Але Бог завжди мене підтримував, і для мене найважливішим є розпізнати дію Бога в моєму житті, відповідати Йому, чинити Божу волю. І тому, аналізуючи минулий 2017 рік, можу побачити, як Бог діяв.
26219955_2061787870720648_6497279300390534701_n
Звичайно, стоячи на порозі нового року чи Різдва, ми завжди чогось бажаємо одні одним – як правило, здоров’я; якщо люди трохи більш побожні, то Господнього благословення тощо. Але ми ніколи не перевіряємо, чи те, що ми бажали, здійснилось. Думаю, дуже важливо побачити те, що ми вже отримали в житті – і в аспекті духовному, і навіть матеріальному, кожен із нас дуже багато отримав: багато дарів, ласк, людей, подій, обставин.

Наприклад, я змінив місце свого перебування, скоріше Бог мені змінив. Я живу в нових обставинах: вони не є якісь кращі чи гірші, миліші чи немиліші, вони просто є, Бог їх подарував. Дякую Богові за ті всі ласки та благодаті, які я отримав минулого року.

– Яку основні плани та завдання ставите перед собою на наступний рік як перед Правлячим єпископом єпархії Святого Миколая у Чикаґо?

– Моя підставова, первісна освіта, яка дуже часто накладає відбиток на моєму житті, – медична. А в ній найважливіше – це діагностування. Лікувати – це вже не страшно… Головне, здіагностувати хворобу, бо ми знаємо, що неправильно поставлені діагнози стають причиною неправильного лікування, яке може навіть стати причиною смерті.

Я вважаю, що найважливіше у найближчий рік для мене є діагностування ситуації, що я й робив останніх півроку. Це не означає, що я діагностую і ніяк не дію. Я роблю ті чи інші кроки, ставлю діагнози і приймаю рішення. Проте я хочу більше увійти в ту ситуацію, яка є в нашій єпархії Святого Миколая в Чикаґо.

Вона є унікальна тим, що є однією із найбільших в УГКЦ. По своїй території приблизно складає майже 15 територій України. Це майже ціла територія Європи.

Наприклад, на Новий рік я був в одній із наших парафій, до якої летів 4, 5 годин з Чикаго, потім ще 3 години їхав на авто. Так що наші парафії дуже далеко розкинуті, вони надзвичайно різні: деякі – повністю україномовні, складаються з останніх хвиль еміграції; є парафії абсолютно англомовні, де майже нікого нема з українським корінням, всі американці; а є парафії змішані – з українським та американським корінням, до яких входять українці з різних хвиль еміграції.

Для мене дуже важливо в Господі пізнати, як з ними всіма працювати. Кожна парафія специфічна, унікальна. Тому знайти спосіб, як з ними працювати, що робити – це для мене найбільша перспектива наступного року.

Бо коли ти зрозумієш, що діється, набагато легше приймати кроки.

Я завжди повторюю, що для кожного з нас дуже важливо ставити собі найскладніші, найсерйозніші питання. Бо коли ти ставиш їх – нема різниці, чи це питання богословське або ж життєве – тоді ти будеш шукати на це питання серйозної відповіді. А якщо ти боїшся чи не хочеш ставити перед собою серйозні питання, то яку ти відповідь знайдеш?… Тому я намагаюсь якнайкраще запитувати себе – що і як робити в цій ситуації, в якій я знаходжусь.

-Чи бачите різницю між вірянами УГКЦ в Україні (Львові тощо) і США (насамперед Чикаґо) у ментальному та психологічному планах? Як вливають соціальні та економічні чинники в державі на ці відмінності?

– Звичайно, психологічна відмінність існує. Проте існує й психологічна відмінність навіть на самій території України: між Львовом та Івано-Франківськом, Івано-Франківськом і Тернополем, Тернополем і Вінницею, Вінницею і Києвом, між одним та інших селом тощо. Цієї відмінності не уникнути. Звичайно, певні психологічні розуміння та інші культурні і ментальні завжди є. Америка є трохи іншою. Це навіть не європейське бачення, вона специфічна в стилі свого життя, буття чи підходів до життя.

Якщо говорити про культуру і ментальність, то глибинно людина та сама. Знаєте, Господь сказав нам все дуже просто – що хочеш, щоб тобі робили, те роби іншим, й  навпаки. Я вважаю, що найважливіші дві речі – людина є та сама, має внутрішньо ті самі потреби й бажання; і Бог той самий – в Україні (у Львові) й в США (у Чикаго).

Звичайно, економічні та соціальні чинники – інші. Це правда. Люди в Штатах одягаються по-іншому, будують інші будинки. Але глибинно ми є дуже подібними. Тому в традиції духовності завжди казали – пізнай себе і ти пізнаєш інших. Бо коли ти зрозумієш самого себе, свої потреби, вади тощо, буде легше зрозуміти інших.
24232718_2045379845694784_502449143585393491_n
Монаші традиції наголошували, що це не  велике чудо, коли ти побачив ангела. Більше чудо, коли ти побачив самого себе, коли ти зрозумів самого себе. Тому пізнавання самого себе – однаково важливе як у нашій культурі, так й в американській.

Природа людини всюди залишається та сама. Колись Блаженніший Патріарх Любомир казав, що куди б ти не поїхав, всюди візьмеш свої валізки, тобто, ти лишишся тим самим. І знову ж, Бог той самий всюди.
19598908_1974079782824791_2546472113067750275_n
– Чи правдивий стереотип, що Америка (США) зосереджена на зароблянні грошей і є бездушною у плані духовного зростання; що матеріальні цінності переважають над духовними інтересами людей? У порівняльному контексті з Україною, Європою чи навіть з Канадою…

– Думаю, Ви у своєму житті також зустрічались із ситуацією, коли хтось на когось наговорив, зманіпулював чиєюсь думкою. Але коли зустрічаєте таку особу в реальності, вона відкривається по-іншому. Америка – це мультикультурна держава, соціум. Це дуже різні люди, різні релігії. Тому узагальнювати так не можна.

Якщо говорити про релігійну сторону, то Америка ніколи не була агресивною до Церкви чи атеїстичною, що ми нерідко зустрічаємо у Європі. В Америці політик будь-якого рівня, навіть президент, ніколи не боїться визнати свою віру. Не осуджую наших політиків, однак вони часто бояться визнавати свою віру.

Мені подобається у американців те, що якщо вони віруючі, то віруючі всюди. Вони не дадуть хабаря, не обмануть, завжди будуть чинити по-християнськи. Я думаю, цієї правдивості нам слід повчитись у американців. Христос сказав у «Книзі Одкровення»: «Не будьте літеплі або ж холодні, або гарячі». Якщо американці віруючі, то цією вірою просякнуте ціле їхнє життя…

Такої жертовності як в американців я мало зустрічав. Вони жертвують на багато добродійних проектів у своїй державі, а також у інших країнах. Звичайно, це капіталістична держава, і кошти задають ритм життя, тому матеріальний світ є досить сильний. Але моє враження таке, що це надає більше проявлення, яка ти особа, які ти обрав цінності. Не важливо, у якій країни ти живеш, важливо те, ким ти є! Не важливо, що робити, важливо, ким бути– як говорять філософи. Блаженніший Любомир говорив: «Найбільша цінність – бути Людиною»!

– Що найбільше допомагало Вам у часі змін цього року, яким було головне духовне джерело підтримки у доленосний період Вашої адаптації в США?

– Ми не знаємо, який момент у житті доленосний, чи певна подія, сповідь, переглянута програма. Думаю, кожна подія у житті є доленосна! Цьогорічні зміни – частина мого життя, але не важливіша за інші події! Коли я жив у Канаді, мав досвід спілкуватись з українськими парафіянами, які живуть там з 50-х років 20-го століття, і вони мріяли повернутись додому. Вони марили Україною, але не могли повернутися, вони не стали канадійцями, бо не чули що це їхня країна. А вже діти, внуки відчувають себе канадійцями. І це сумно, що вони не жили реальністю, в якій перебувають.
26112168_2057958004436968_644872024055217544_n
Роздумуючи над цією ситуацією, я зрозумів, що для мене дуже важлива річ, не зважаючи на те, де ти живеш, служити там, де Бог тебе поставив. Американці говорять – presenttime– час, який тобі подарований! Минуле – це історія, майбутнє – це містерія! Теперішнє – подарунок. Це моє життя, і Бог покаже, скільки я буду там жити. Я про це ніколи не мріяв і не докладав сили, щоб там служити! Так вирішив Бог!

Чи сумую я за Україною? Колись я вже сказав, що сумую за небом. Нема різниці, звідки до неба прямувати – чи зі Львова, чи з Чикаґо. Це розуміння допомагає мені у мирі прийняти кожну зміну!

– На Вашу думку, яким повинен бути священик УГКЦ у 21 столітті, щоб зробити комунікацію Церкви – суспільства – медіа більш ефективною?
13891982_1808987252667379_999129840832590119_n
– Святий Августин сказав: «Коли Бог на першому місці – тоді все на своїх місцях». Для священика Бог має бути на першому місці, дуже важливо бути з Богом у добрих стосунках. Це найголовніше завдання для кожного священика.

– Сьогодні наше суспільство переживає складні та непевні часи, зокрема молодь стоїть на порозі доленосного вибору. Що б Ви порадили молодим українцям, які шукають себе в кар’єрному плані та плані особистого зростання?

Одного разу до мене приїхав семінарист, і бідолаха не знав, що робити: чи бути йому священиком чи не бути? Чи мав одружуватись? І я не мав відповіді на це, порадив йому помолитись – і Бог дасть відповідь. Він ходив, молився, працював і приблизно через місяць пізнав для себе відповідь, що мав одружуватись і висвячуватись.

Ми в цьому житті як білочка крутимось, завжди маємо справи, роботу тощо. Ми хочемо все зробити і часто нам не вистачає сил, це переходить у депресію, кризу.
10289839_675771949124711_1951110801778383599_n 
Але треба перебувати “онлайн” з Богом. Господь наш хоче дати нам відповідь. Великий Бог хоче проявитися по-великому у людині в однаковій мірі. Він прагне, щоб ми виконали свою місію, але щоб розпізнати свою місію, треба знайти час. Дуже гарною є притча про Марту і Марію. Коли прийшов Господь до них, то Марта клопоталась багато, а Марія сиділа біля Христа і слухала, що йому потрібно; вслухалася, що потрібно для неї . Якщо хочемо зрозуміти місію свого життя, маємо знаходити час для Бога час!

Треба знайти час на молитву, на сповідь, реколекції, пожити десь у монастирі, щоб Бог нам показав, що ми маємо у житті зробити. Давайте не обмінювати своє життя на гроші. Важливо зробити щось корисне для людини та Бога.

Підготували: Лідія Батіг, Володимир Перун
Фото: особистий архів Владики Венедикта

вівторок, 16 січня 2018 р.

16.01.2018р. Б. / Важкі питання. Чи можливе в Церкві розлучення через жорстоке поводження чоловіка або через зраду?

ПИТАННЯ: Чи можливе в Католицькій Церкві розлучення через жорстоке поводження чоловіка або через зраду? Чи можливо причащатися після розлучення?

ВІДПОВІДЬ: Згідно з католицьким віровченням, шлюб нерозривний. Словом «розлучення» в деяких перекладах канонічного права передається не розірвання шлюбних уз, яке є неможливим, а «separatio» - роздільне проживання подружжя.

Перш ніж вести мову про поділ подружжя через насильство в сім'ї, необхідно спробувати інші шляхи, такі як фармалогічне і психологічне втручання. Якщо чоловік від нього відмовляється або якщо терапія не дає очікуваних результатів, то тоді можна говорити про те, що спільне проживання є причиною важкої травми для подружжя та дітей, і це виправдовує separatio.

Більш того, роздільне проживання - при збереженні, зрозуміло, шлюбних уз, - іноді може бути не тільки допустимим, але і необхідним.

Припинення спільного проживання подружжя передбачено церковними канонами. Так, канон 1151 говорить: «Подруги зобов'язані і мають право зберігати шлюбне співжиття, якщо законна причина не звільнить їх від цього». І далі, переходячи до канону 1153: «Якщо один з подругів створює значну небезпеку для душі або тіла другого з подружжя або потомства або іншим способом робить спільне життя надто важким, то він подає іншому законний привід піти за постановою місцевого ординарія або навіть за власним рішенням, якщо зволікання буде небезпечним».

У всіх перерахованих вище випадках, зрозуміло, шлюбні узи залишаються нерозривними, і ніхто з подругів не може вступити в новий шлюб.

Цивільне розлучення в даному випадку - це лише спосіб, до якого вдаються для захисту прав, що стосуються майна. Цивільне розлучення жодним чином не стосується нерозривних уз церковного шлюбу.

У разі зради Церква вмовляє невинну сторону проявити милосердя по відношенню до іншої половинки і пробачити її, особливо якщо вона розкаялася у своєму вчинку. Разом з тим, постраждала сторона має право відмовити партнеру в близькості і, оскільки зрада завдає сильну рану, то може відмовити також в спільному проживанні і отримати цивільне розлучення (про яке ми згадували вище). Адже одна справа - прощення і зовсім інше - спільне життя і подружня близькість. Яким би щирим не було каяття, постраждалу сторону не можна примушувати до колишнього життя, якщо для неї це психологічно неможливо.

В цьому випадку, якщо справа доходить до поділу подружжя, постраждала сторона може, як зазвичай, приступати до Святих Таїнств. Якщо винна сторона щиро розкається і посповідається, то і їй не може бути відмовлено в відпущенні гріха і в Причасті. Навіть серед віруючих поширена неправда, ніби в разі розставання подружжя, вони позбавляються Святого Причастя в силу самого цього розставання. Тому ще раз нагадаємо: Святе Причастя не можуть приймати розлучені, які вступили в новий шлюб або в співжиття, так як тим самим вони живуть в стані перелюбу, смертного гріха проти шостої заповіді. При роздільному проживанні подружжя або цивільному розлученні нерозривні узи Таїнства Шлюбу не порушуються.

субота, 13 січня 2018 р.

13.01.2018р. Б. / Блаженніший Святослав зустрівся зі звільненим з полону українським вченим (+VIDEO)

Я зрозумів, що люди мене люблять не тільки на словах, але й у справах. Блаженніший Святослав і представники різних Церков, а також громадські організації та навіть прості люди доклали великих зусиль для того, щоб мене визволити. А що ж було рушієм їхніх зусиль?... Любов! Це саме те, чим ми дихаємо і повинні жити.

Такі слова після зустрічі з Блаженнішим Святославом, Отцем і Главою УГКЦ, сказав відомий український вчений-релігієзнавець Ігор Козловський. Він перебував у полоні бойовиків так званої ДНР майже два роки. Його довго не включали в списки на обмін. Але нарешті, напередодні Нового року, довгоочікуване звільнення Ігоря Козловського та багатьох інших наших полонених сталося.

Сьогодні він прийшов, щоб особисто подякувати Блаженнішому Святославу за усю підтримку, яку він отримував під час перебування в ув’язненні, а також за усі зусилля задля його звільнення.

Зустріч Блаженнішого Святослава з п. Ігорем відбулася 12 січня у резиденції Глави УГКЦ у Києві.

«Я відчуваю, що Господь вас зберіг задля якоїсь особливої місії», – сказав на початку Патріарх УГКЦ. У відповідь релігієзнавець потвердив, що сам задумувався над питанням чому і навіщо так сталося? «Думаю, що моє завдання сьогодні – передати свій досвід. Адже, якщо ти пережив біль, знущання, приниження, то цей досвід потрібно передавати», – пояснив п. Ігор.

Глава УГКЦ запропонував п. Козловському спільно розпочати науковий проект, за допомогою якого показати як брутально можуть використовувати релігію, релігійні переконання для досягнення своїх політичних цілей.

«Нам потрібно розкрити різні способи і намагання інструменталізували Церкву. І це ми бачимо не тільки на непідконтрольній території Донбасу, але й тут. Сьогодні Церква має високий рейтинг довіри, якого, на жаль, не мають державні інститути. Ми бачимо дві небезпеки: з одного боку використати Церкву для своїх політичних цілей, з іншого – її дискредитувати», – сказав Блаженніший Святослав.

Він розповів, що в УГКЦ підготували спеціальну інструкцію для священнослужителів про те, як поводитися під час передвиборчої кампанії, щоб не дати себе використати. Інший документ: «Про політичну активність мирян». «Духовенство не може займатися політикою, але сумлінні, відповідальні, морально зрілі миряни повинні йти в політику», – пояснив Предстоятель УГКЦ.

На завершення зустрічі Блаженніший Святослав вручив Ігорю Козловському «Медаль Блаженнішого Любомира», яку той зі зворушення і подякою прийняв. Також сторони домовилися про наступні подібні зустрічі.


пʼятниця, 12 січня 2018 р.

12.01.2018р. Б. / Анти-сексизм, або Пуританство навиворіт

Лівацькі сили у своїй боротьбі з християнством часто використовували закид, буцімто християнство подавлює, репресує сексуальність. Але реалії сьогодення є такими, що саме представники ліво-ліберального табору, зокрема феміністи чинять справжню наругу над людською природою стосовно взаємин між статями. В історії християнства дійсно траплялися випадки занадто песимістичного і невиправдано аскетичного погляду на сексуальність. Зазвичай вони були супутниками тієї чи іншої гетеродоксії — від гностичних впливів на раннє християнство до протестантського пуританства. Інколи нав'язування мирянам хибного аскетизму було елементом сумнівного душпастирського підходу в межах ортодоксального християнства. Схоже, сучасні ліваки прагнуть перевершити не лише священиків, які забували, що їхня паства це миряни, а не монахи, але й ранніх гностиків.

Боротьба з “сексизмом”, “об'єктивацією”, “культурою зґвалтування” і тому подібними речами сьогодні набуває особливо абсурдних форм і закріплюється на рівнях не лише публічного дискурсу, але й законодавства. Чого тільки вартий нещодавно прийнятий у Швеції закон про “згоду на секс”. Про те, які закони можуть приймати років через десять, свідчить риторика, котра сьогодні панує у західних університетах та ЗМІ. Комплімент, тривалий погляд, елементарний вияв ввічливості — все це сьогодні може бути проінтерпретованим як сексуальне домагання і ледве не замах на зґвалтування.

Кидається у вічі, що низка тем сучасного фемінізму постає як своєрідна пародія на здоровий, християнський підхід до взаємин між статями (тут можна говорити навіть не про християнський підхід, а про природний, оскільки його основи закладені в самій природі людини і їхнє вираження легко простежити у низці нехристиянських традиційних культур). Чоловік справді не повинен проявляти надмірної уваги до жінки, на якій не планує одружуватися, і явно не має наповнювати публічний простір вульгарністю. Але те, що впроваджують феміністи, не має ніякого стосунку до моногамності й інтегрального розуміння сексуальності.

У одній із енциклік Папа Пій XI писав, що Бог “освятив і установив ідеальне єднання статей лише у подружжі”, передбачивши при цьому “різний ступінь контактів [між статями] у сім'ї та суспільстві” (Divini illius Magistri, 68). Ці короткі формулювання прекрасно передають основні засади культури спілкування між статями. З одного боку — творення й існування подружжя як єдиний простір для безпосереднього вияву сексуальності. З іншого боку — “різний ступінь контактів”. Будь-які свідомі сексуальні імпульси відносно жінки, яка не є дружиною, є неприпустимими. Водночас сама природа налаштовує чоловіка на ввічливість та певний рівень опіки у взаєминах із іншими жінками. Сучасний фемінізм бачить у першому (культурі шлюбу) прояв “патріархату”, фактично зневажає моногамність і одночасно очорнює друге (культуру, побудовану на врахуванні різниці між статями).

Гадаю, всіх християн має турбувати частина того, що турбує сучасних феміністок. Для людини, закоріненої у здоровому розумінні сексуальності, не можуть бути прийнятними ні дійсні сексуальні домагання, ні брак скромності і пошани до того, що є інтимним, ні використання оголеного жіночого тіла у рекламі. Одначе християнство протиставляє цим речам прості і послідовні істини: сексуальність адекватно розкривається лиш у інтимному союзі двох, жінка має належати одному чоловіку, чоловік — мати одну жінку. Також християнство рахується зі слабкістю людини і намагається не заперечити природу, а облагородити її благодаттю. Фемінізм, натомість, тавруючи згадані речі, відкидає і те, на основі чого можливе їхнє адекватне несприйняття. Відтак позиція “борців проти об'єктивації” потрапляє у лабіринти суперечностей і врешті-решт виявляється у прагнення заперечити, подавити людську природу.

Фемінізм, як і інші лівацькі доктрини, є накопиченням абсурду. А результати втілення абсурдних ідей можуть триматися купи лише за умов тоталітаризму. Єдине місце, де феміністичні ідеали можуть цілком втілитися в життя, — це концтабір.

Ігор Загребельний    Авторська колонка

середа, 10 січня 2018 р.

10.01.2018р. Б. / 5 секретів тайм-менеджменту для жінки-дружини-мами

СЕСТРИ КАТЕХИТКИ СВЯТОЇ АННИ
запрошують
23 січня о 18:45 год.
на Тренінг:
5 секретів таймменеджменту для  ЖінкиДружини - Мами

Структура:
  1. Джерело сили для жінок на щодень.
  2. Пріоритетні справи.
  3. Планування тижня по ролях.
Тренінг триватиме 1.5 год. і відбудеться при Храмі Святої Анни
За адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 32

Експертом у цьому питанні буде:
Тренер із Школи SPE Анна Замостна, яка і розкриє цю тему.

Реєстрація обов’язкова за номером телефону: 0991805696 або 098 068 24 95 с. Вікторія

Джерело:  Воїни Христа Царя

вівторок, 9 січня 2018 р.

09.01.2018р. Б. / “В часи гонінь на Церкву саме сім’я врятувала її, тож зараз завданням Церкви є врятувати сім’ю!” — Глава УГКЦ

У сьогоднішньому світі ми починаємо розуміти, що вміння і здатність бути батьком, матір’ю, сином чи донькою — терпить велику рану, кризу та біду! На жаль, більша частина дітей у світі живе без сім’ї, тобто вони не знають, що означає бути сином чи донькою. А у свій час, коли ці дітки виростуть, то не будуть вміти бути ані доброю матір’ю, ані добрим батьком.

Таку думку висловив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав під час своєї проповіді до вірних у понеділок, 8 січня, в храмі при монастирі сестер Пресвятої родини в Києві.

Глава Церкви на початку проповіді згадав вчення Григорія Богослова, який ще в IV столітті пояснював, що для того, аби пізнати якусь Божу і людську особу, ми можемо лише зрозуміти й пізнати її лише у тих стосунках, в яких та особа перебуває з іншими.

“Народився від Діви” — це слова, у яких все сказано... Загалом Григорій Богослов про Святу Трійцю казав, що ми маємо єдиного Бога і віруємо у Нього, бо маємо єдиного Бога Отця, а Той, що народився від Діви, є Сином Божим! Чому наш Бог є Отець? Тому що Він вічно народжує Сина. А чому Той, хто народився сьогодні, є другою Божою особою у Пресвятій Трійці та зветься Сином Божим? Тому що Він має Отця. Проте у таїнстві Різдва Син Божий стає ще й Сином Марії, тож ми звемо її Богородицею — матір’ю Бога, бо вона породила Сина, який взяв на себе повноту людського життя”, — розважив над значенням основних слів — “народився від Діви” — цього дня очільник греко-католиків.

На думку Блаженнішого Святослава, у сьогоднішньому Євангелії Йосиф та Марія розкривають зміст добрих батьків та доброго батьківства. Адже вони опікуються та охороняють з палкою любов’ю новонароджене дитятко. Тож їхній приклад є особливо актуальним для сучасних батьків та дітей.

“У теперішньому світі ми справді до кінця не розуміємо, що означає бути батьком або матір’ю, а наші діти мають ще навчитися, що ж означає бути добрими синами або дочками. Саме тому свято Пресвятої родини є таким важливим для дітей, чоловіків та жінок третього тисячоліття... Сьогодні Церква має навчити нас тому, як нам бути синами та доньками, батьками та матерями. Саме Церква тепер має допомогти українській родині! Ми часто кажемо, що в часи гонінь на Церкву саме сім’я врятувала її, тож зараз завданням Церкви є врятувати сім’ю!” — наголосив проповідник.

За словами Предстоятеля, зараз спосіб комунікації між людьми стає все більш віртуальним (навіть у родині). Тож засоби, можна сказати, штучної комунікації здатні робити людські стосунки надто вразливими, особливо це позначається на наших стосунках з Богом.

“Ми як християни повинні розуміти, що ми є синами й доньками не тільки земних батьків, а й нашого Небесного Отця! А як з Ним спілкуватися?! На жаль, сучасна людина і молодь не вміє молитися, не вміє спілкуватися з Богом. Саме тому в таких обставинах вразливості міжособових взаємин, такому невмінні бути сином, донькою, батьком або матір’ю — сестри Пресвятої Родини є вчительками справжніх та глибоких людських стосунків!” — зазначив Глава УГКЦ.
Він також переконаний, що Згромадження Сестер Пресвятої Родини має особливе покликання, місію та завдання у сучасному суспільстві. “Я сьогодні хочу привітати Сестер Пресвятої родини з їхнім святом!... Монастир сестер Згромадження зараз цілком виконує це завдання — бути доньками та синами свої батьків та Бога, а також навчає цьому й інших... І та правда, та істина про людину і її стосунки нам відкриваються у таїнстві Різдва... Тому нехай наш Спаситель допоможе нам бути собою!” — наостанок підсумував Блаженніший Святослав.

Довідка:
Згромадження Сестер Пресвятої Родини є жіночим чернечим Згромадженням УГКЦ, метою якого є: життям практикувати євангельські ради, наслідуючи приклад святих осіб Ісуса, Марії, Йосифа; у всьому шукати Божого вподобання, більшої слави Божої, досконалості та освячення Сестер на основі святого Писання, згідно з навчанням Церкви та Конституцією Згромадження.

Святий Григорій Богослов, Григорій Назіанзин, Назіанський (нар. близько 330 р. — пом. близько 390 р.) — великий християнський святий, візантійський богослов, ритор, один з отців церкви, єпископ Назіанза і Сасима, Константинопольський Патріарх.

понеділок, 8 січня 2018 р.

08.01.2018р. Б. / «Принесімо Ісусові в дар нашу вірність Йому в цих нелегких обставинах», - владика Димитрій (Григорак), ЧСВВ - Єпарх Бучацький

7 січня 2018 р. Б. Різдвяне Богослужіння в Катедральному Соборі Верховних Апостолів Петра і Павла в м. Чорткові очолив Правлячий Архиєрей Бучацької єпархії УГКЦ владика Димитрій (Григорак), ЧСВВ у співслужінні духовенства єпархії.

У своєму різдвяному посланні Єпарх Бучацький звернув велику увагу на християнські цінності у сім’ї: «Сім’я – найважливіша спільнота в житті кожного з нас. Бо саме в сім’ї людина появляється на світ, отримуючи дар життя, який дає Бог через батьків. І саме в сім’ї вона отримує другий найважливіший дар після дару життя – дар віри, без якого життя людини втрачає свій справжній сенс і може бути змарноване. Саме тільки через віру в Бога людина може пізнати правду і віднайти справжню мету і сенс свого життя та ввійти в спілкування з Богом. Тому найперший і священний обов’язок батьків – навчити дитину вірити в Бога і жити згідно віри. Саме в сім’ї найповніше реалізується зв’язок з Господом, який стає учасником родини через святу Таїну Подружжя.

Значення батька і матері, які покликані вести дитину дорогою віри, є для виховання дитини незамінне. Ісус не мав земного батька, бо, як навчає Символ віри, «… воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком». Але незаміниму роль батька взяв на себе св. Йосиф – обручник Пречистої Діви. На нього Боже Провидіння поклало обов’язок захисника, голови і провідника Пресвятої родини. Саме йому, як главі сім’ї, Бог посилає у сні ангела, який попереджає про небезпеку для дитятка Ісуса і дає пораду: «Устань, візьми дитятко і Його матір, і втікай у Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб Його вбити» (Мт. 2, 13). Свою функцію захисника і провідника родини св. Йосиф успішно виконав завдяки глибокій особистій вірі в Бога. Не раз у вирішальних хвилинах, коли розум відмовлявся приймати надприродні речі і сіяв сумніви у його серці, св. Йосиф вибирав віру, що було рятівним для його сім’ї. Роль св. Йосифа як глави Пресвятої родини у певних моментах була ключовою і вирішальною в історії Спасіння. «І от, коли він це задумав, ангел Господній з’явився йому уві сні й мовив: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім’я Ісус,…»» (Мт. 1, 20-21). Він з честю виконав свій обов’язок батька: завдяки його вірі, мужності й рішучості життя Божого дитятка було врятоване. В сім’ї прийшов Божий Син на світ, і сім’я захистила і зберегла Його життя. Мале немовля давало батькам силу вірити, бо дорога з Ісусом – це в першу чергу дорога віри».

Також Єпископ в особливий спосіб наголосив на присутність Ісуса в наших серцях в часі війни в Україні: «Святкуємо цьогорічне Різдво в несприятливих обставинах неоголошеної війни на Сході та різних внутрішніх, поки що до кінця не вирішених, проблем. Ми ще не можемо похвалитися миром і добробутом в нашому українському домі. Тому просимо Ісуса прийти в наші серця і принести нам Свій мир і зміцнити віру в Його присутність сьогодні з нами. Він не допустить, щоб труднощі ослабили нашого духа озлобленням, наріканнями, ненавистю і розчаруванням, але ще більше зміцнить нашу віру і згуртує нас навколо Себе. Принесімо Ісусові в дар нашу вірність Йому в цих нелегких обставинах. Звеселімо Боже дитятко братньою любов’ю, мудрістю, єдністю, безкомпромісністю до зла в нашому домі. Нехай радіє Ісус, а недруги нехай не мають нагоди тішитися незгодою між нами. Нехай наша велика українська християнська родина буде славою і радістю нашого Господа».

субота, 6 січня 2018 р.

06.01.2018р. Б. / Поради Блаженнішого Любомира перед Різдвом

То буде перше Різдво без Блаженнішого Любомира Гузара. Але його золоті поради залишаються з нами.

Ісус Христос народився як людина, народився таким, як ми. Він свідомо і цілеспрямовано став таким, якими є ми, щоб нам показати, якими ми повинні бути.

Господь Бог не хоче, щоб ми терпіли, щоб ми несли неоправдані тягарі, щоб ми жили пригноблені. Ні, Він прийшов, щоби ми були собою, щоб ми були вповні такими, якими Він нас до життя покликав і якими хоче нас бачити у нашому щоденному житті, у наших ставленнях до інших людей.

Що нам потрібно? Щоби ми сповняли Божу заповідь: любити Бога, любити ближнього. Щоби ми розуміли, що то значить бути християнином. І щоби ми з вдячністю прийняли Божу любов.

Бог нас любить. Це від немовляти до гробу треба повторяти. Бог нас любить до такої міри, що прийшов до нас. Різдво – то не лише прикраси: ялинка, дарунки. Зміст Різдва: Бог нас любить, Він є з нами!

Нам бракує старання допомагати один одному. Чи не було б добре заохочувати до того громадян?! Погляньте навколо себе: чи нема поряд людини, яка голодна? Якщо ви маєте хоча б маленьку владу, якщо ви – підприємець, вмієте щось організувати, ви можете допомогти.

Багато людей самі собі не можуть дати ради з різних причин. Але я не бачу такої ситуації, де люди не могли б знайти розв’язки, якщо б почали думати про ближніх.

Для нас дуже важливо, щоби ми, не дай Боже, не зневірилися в помочі Всевишнього. Треба й далі щиро молитися, сповняти Божу волю, як належить. Тоді ми все подолаємо і зможемо дивитися в справді краще майбутнє.

Переконаний, що ми, християни, після доброї, здорової підготовки повинні святкувати Різдво разом. Але я свідомий того, що багато людей трактують це, власне, в такий, майже політичний спосіб. Тому я підкреслюю: треба пояснити, людей підготувати, щоб не мішали горох з капустою. Календар, дата святкування не має найменшої важливості. Важливо, як ми це будемо сприймати.

За матеріалами інтерв’ю з Блаженнішим Любомиром Гузаром на сайтах Главком, UA1, відеоблогу на Живому Телебаченні та блогу на Українській Правді

Фото: Збруч

пʼятниця, 5 січня 2018 р.

05.01.2018р. Б. / РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

Сьогодні ми знову ділимося невимовною радістю святого Різдва, яка наповнює серце кожного віруючого. Божий Син став одним із нас, взявши собі за матір Діву з Назарета...
РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ
БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА
Високопреосвященним і преосвященним архиєпископам та митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа,
що задля вас став бідним, бувши багатим,
щоб ви його вбожеством розбагатіли.

(2 Кор. 8, 9)

Христос рождається! Славімо Його!

Дорогі в Христі!
Сьогодні ми знову ділимося невимовною радістю святого Різдва, яка наповнює серце кожного віруючого. Божий Син став одним із нас, взявши собі за матір Діву з Назарета. Син предвічного і всемогутнього Бога, Творця всього видимого і невидимого, народився в бідному вертепі та особисто зазнав всієї людської нужди. Це не тільки історичний факт, подія давно минулих років, а й наша дійсність. У цій події, що сталася у Вифлеємі Юдейському понад дві тисячі років тому, ми пізнаємо безмежну Божу любов до всього роду людського на всі часи: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3, 16).

Споглядаючи новонародженого Спасителя в бідному вертепі, у яслах на сіні, ми відчуваємо, наскільки Божа мудрість перевершує мудрість людську. У світлі різдвяної зорі сила, слава і багатство, що походять від людини, виглядають порожніми, минущими та малозначущими. Христос, Син Божий, задля нас став убогим і немічним, відмовився від небесної слави, щоб народитися як останній серед людей – нужденним, що немає де голови приклонити, як співає наша колядка: «…не в царськім палаті, а поміж бидляти...» Він задля нас «стає бідним, бувши багатим, щоб ми Його вбожеством розбагатіли» (пор. 2 Кор. 8, 9). Приймаючи людську нужду і неміч на себе, Син Божий підносить убогу людину до Господньої величі.
У Різдві немов відбувається обмін дарами: Бог сходить із неба на землю, щоб людина вийшла на небо; Син Божий стає вбогим, щоб збагатити людину
Примітно, що саме вбогі пастушки в околицях Вифлеєма стали першими адресатами цієї спасенної благовісті, яку і нам сьогодні сповіщає ангел Господній: «"І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах". І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: "Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання"» (Лк. 2, 12-13). У Різдві немов відбувається обмін дарами: Бог сходить із неба на землю, щоб людина вийшла на небо; Син Божий стає вбогим, щоб збагатити людину.

Коли нині живемо у світі, де жадоба матеріального збагачення нерідко переростає, за словами Святішого Отця Франциска, у «нове ідолопоклонство грошам», а в «економіці проявляється великий брак уваги до людини, що зводить людську істоту лише до однієї з її потреб – споживання» (Радість Євангелія, 55), ангел Різдва скеровує своє послання саме до вбогих і закликає їх, а заразом і нас прославити Бога, в якому вміщене справжнє і вічне багатство людини. Будучи з’єднаними з Христом, «в якому сховані усі скарби мудрості і знання» (Кол. 2, 3), християни постають перед світом «як бідні, які багатьох збагачують; як ті, що нічого не мають, а все посідають!» (пор. 2 Кор. 6, 10). І ось у Різдві те багатство – життя з Богом і в Бозі – приходить до нас і стає джерелом нашої радості і надії, якими ми обдаровуємо одне одного.
Нинішні «скоробагатьки» в Україні переважно є бідніші – і духовно, і культурно – за жебраків
Попри злидні і випробування сьогодення, маємо визнати, що насправді існують різні види бідності – духовна, культурна, освітня, цивілізаційна і аж тоді – матеріальна. Убозтво сучасного світу частіше має не матеріальний, а духовний характер. Нинішні «скоробагатьки» в Україні переважно є бідніші – і духовно, і культурно – за жебраків. І ця духовна убогість, тобто віддаленість сильних цього світу від Бога, нерідко спричиняє соціальну несправедливість, згубне використання влади, корупцію та зловживання ресурсами, даними для загального блага.

У такій ситуації не достатньо, щоб багачі призначили частину крихт зі свого стола як певну допомогу убогим. Потрібна переміна людського серця, яке допустило б до себе Боже світло і Божу благодать. Бо хто вважає себе рятівником бідних, а не несе Бога ‑ той пропонує порожні ідеології, які лише використовують злидні людини з політичною метою і, насправді, не здатні їх усунути. За таких обставин бідні ставатимуть ще біднішими, а багаті далі наживатимуться. Лише той, хто стане багатим Богом, зможе преобразити власне життя та сприяти побудові справедливого суспільства, у центрі якого стоятиме людина, а не прибуток; загальне добро, а не егоїстичні інтереси окремих груп чи кланів.

У Різдві Христос нас усіх робить багатими, насичує і підносить з усіх видів бідності, бо Він народжується у Вифлеємі для того, щоб кожну людину зробити своїм братом чи своєю сестрою – дитиною Божою, учасником вічних Божих благ. Ось чому Різдво – свято загальнолюдської солідарності, коли особа не багата, позбавлена «золота-дарів» цього світу, збагачує багатьох своїх ближніх «ціннішим даром» – «вірою серця і щирою любов’ю», як про це співаємо в наших колядках. 
Похиляймося над Христом, присутнім у наших нужденних братах і сестрах, даючи їм відчути близькість Бога
Дорогі в Христі! Щоб гідно святкувати Різдво, ділімося з убогими – всякого виду бідності – тим багатством, яке ми, віруючі люди, посідаємо, насамперед духовними дарами, а відтак і матеріальними благами. Нехай прадідівська коляда, яка вітає Царя в бідному вертепі, буде для нас Божим заповітом наближатися до вбогих і збагачувати їх скарбами нашої святої віри. Похиляймося над Христом, присутнім у наших нужденних братах і сестрах, даючи їм відчути близькість Бога, який огортає кожного своїм безмежним милосердям і своєю безумовною любов’ю. Завітаймо з колядою до наших воїнів у місцях їхнього перебування – чи то в домівках, до яких вони повернулися після виконали святого обов’язку захисту Батьківщини, чи у військових частинах, чи на фронті. Навідаймося до постраждалих від бойових дій, приймімо до свого серця біль убогого та потребуючого – так ми приймемо Христа із Пресвятою родиною, збагатимо наш дім, родину та суспільство невичерпними Божими скарбами, «яких ані міль не точить, ані злодії не викрадають» (Мт. 6, 19-20). До цього кличе нас свята Церква, коли співає: «Приготуймося нині духом і поспішімось зустрінути чистими очима і добрими ділами Того, хто своїм чудесним народженням схотів прийти до своїх. Він народжується у Вифлеємі, щоб нас, позбавлених райського життя, зі свого милосердя, знову до нього ввести» (Стихира з Вечірні Неділі перед Різдвом).

Дорогі браття і сестри, зі щирого серця бажаю кожному з вас, від наймолодшого до найстаршого, від найбагатшого на Божі дари до найбіднішого, в Україні і на поселеннях, справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року!

Христос рождається! Славімо Його!

† СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в день Святих преподобномученика Стефана Нового та мученика Іринарха,
11 грудня 2017 року Божого


четвер, 4 січня 2018 р.

04.01.2018р. Б. / Про щироукраїнський театр релігійного абсурду на Різдвяні Свята

Ось скоро й Різдво Христове за старим стилем. Знов потягнуться безкінечні походи п’яних вертепів, знову шароварники витягнуть минулорічні снопи, що в християнстві символізують ніщо, проте обдаровані неабияким сакральним значенням в слов’янському поганстві, знов ціни на базарах битимуть всі рекорди, навіть з поправкою на галопуючу українську інфляцію. В черговий раз Україна порине у споконвічний вир релігійного абсурду, який через якесь історичне непорозуміння називають християнськими святами.   

Мене завжди дивували щироукраїнські шароварні антисеміти, які з неймовірною радістю святкують День народження Того, Кого християни вважають юдейським Месією. Якось ніколи не лізла до голови їхня логіка. З одного боку, майже патологічна ненависть до жидів, а з іншого – прославляння «їхнього» царя-Месії і цариці-матері, яку християни називають Богородицею. Така собі релігійно-ідеологічна шизофренія. На їхньому фоні неопогани виглядають набагато здоровішими: вони ненавидять жидів і жидівського Бога. Це, принаймні, логічно.

Іншим цілком шизофренічним моментом є сама дата святкувань Різдва Христового. З одного боку, щироукраїнське прагнення в «сім’ю вольну, нову» європейських народів, а з іншого - вперте, заскарлузле тримання, як вош кожуха, за «старий калєндар», лиш би тільки не святкувати Різдво з європейцями, а святкувати його з московитами. Де тут хоч якась логіка? «Єдіноканоніческая» МП на цьому фоні виглядає здоровішою – вони вірять в єдіноканонічєскій русскій мір і крапка. Бо аргументи, мовляв, старий календар це – по-православному по-східному, є цілком сміховинними. Більшість православних святкують Різдво за новим стилем…

Ще один момент, який кидає тверезомислячу людину в ступор: нічні п’яні верески колядок попід вікнами. Як можна Бога прославляти пиятикою? Що спільного між оргіями обжирання і пиятики та християнським святом Різдва Христового? Абсурд? Так, абсурд.

І ще один абсурд шароварного мислення. Колись наша Церква вміло християнізувала дідуха, надавши йому цілком слушне і логічне тлумачення: долівка вкрита соломою – символ солом’яної долівки хліва, в якому родився Христос, а сіно під обрусом на столі символізує ясла, в які Його покладено. В той же ж час сніп-дідух, яким так завзято обкладають тепер українці свої церкви і домівки, так і не отримав жодного прийнятного тлумачення, як християнський символ. Такий собі солом’яний бовван, якого ми унаслідували від наших поганських предків.

Щироукраїнським «християнським» звичаєм є також і здорожчання напередодні свят усього, що потрібне до святкового столу. Ті ж самі продавці, що луплять за шклянку маку чи куті захмарні ціни, обов’язково, з почуттям виконаного обов’язку, підуть на Різдво до церкви, щоб там побожно завертати очками і горлопанити на весь голос «Бог Предвічний»…

Можна, звісно, оправдовувати такі чудасії ірраціональністю східної духовості і східного світосприйняття, його містичною відірваністю від матеріального і закоханістю у вищі сфери. Але такі оправдання годяться хіба що для того, щоб виявляти лицемірство тих, хто таким виправдовуванням займається. 

А чого тільки вартує маланкування, яке, фактично, збиткується з святих Меланії та Василія? Ідіотське купання в ополонках? Горлопанення поганських гімнів напередодні Богоявління?

Годі собі уявити, щоб вифлеємські пастухи з тої радості, що їм ангел возвістив прихід Месії, так нажерлися і напилися, що забули привітати самого Месію. Якось поза межами здорового глузду виглядає, якби мудреці зі Сходу обклалися своїми рідними бовванами, щоб привітати Царя царів, що родився в Юдеї. А тим більше неймовірним виглядає, щоб святий Йосиф при вході до вифлеємської печери лупив три шкури з тих, хто хотів би подивитися на обіцяне світові Дитя.

Але, на жаль, щироукраїнське святкування Різдва саме так і виглядає: важливим є все інше, але тільки не сам Уродинник. Головне жерти, пити, горлопанити, набити кишені грішми чи то за шклянку маку, чи за напівтверезу коляду. А Месія… А Хто Він такий? А нашо Він нам здався? Ми і без Нього раду си дамо за різдвяним столом. То, може, таки прийшов час назвати речі своїми іменами, і почати, як того так гаряче бажають секуляристи, називати Різдво, св. Василія, Богоявління зимовими святами, або ж призадуматись над тим, що ми дійсно святкуємо в часі Різдвяних свят?  

о. Орест Дмитро Вільчинський     Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

середа, 3 січня 2018 р.

03.01.2018р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (25.12.17–1.01.18)

Цими вихідними в стінах Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла ЛА УГКЦ з’явились портрети військовослужбовців 3-го окремого полку спеціального призначення, які полягли, захищаючи рідну землю та український народ під час проведення боїв на передовій фронту РУВ, на сході країни. На плакаті портрети 47 військовослужбовців, їх імена, дати життя

У вівторок, 26 грудня 2017 року, на парафії Христового Воскресіння у місті Львові (вул. Городоцька, 319А) відбулася вже друга «Зустріч з Церквою» – проект, започаткований на парафії з доброї руки адміністратора отця Сергія Швагли, збирає у стінах Храму вчителів усіх шкіл, які функціонують на території парафії (а це ЗОШ 15, 60, 68 та парафіяльний «Центр родини»). Як зазначив сотрудник Храму о. Андрій Березівський: «Дуже тішить те, що як на попередній, так і на сьогоднішній зустрічі, були присутні директори усіх цих освітніх закладів.

В середу, 27 грудня 2017 року, помічники святого Миколая завітали до Центрального госпіталю Збройних сил України, що знаходиться в Києві. Військово-медичний капелан УГКЦ отець Віталій Воєца передав військовим та медикам госпіталю іменні подарунки, які зібрала громада УГКЦ парафії Різдва Пресвятої Богородиці в м. Ірпінь.

Путівник для сімей загиблих видано за сприяння Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я та за дорученням Синоду Єпископів УГКЦ. Він є частиною програми просвітництва і має на меті зорієнтувати в особливостях духовно-психологічної та соціальної підтримки родин, які втратили рідних під час Революції Гідності та воєнного конфлікту на сході України, а також допомогти віднайти шлях для «життя далі», переосмислити минуле й відкрити для себе вічність.

В суботу, 30 грудня 2017 року, у стінах Львівського слідчого ізолятора № 19 панувала радість - відбулися Святі Тайни Хрещення та Миропомазання немовлятка. До установи виконання покарань прибув о. Тарас Мирка – в'язничний капелан ЛА УГКЦ. Новоохрещеному дали ім’я Андрій. Бажаємо мамі хлопчика багато сил для того, щоб подолати усі труднощі і змогти у радості виховувати свого синочка. 

В цей день хворі в'язні, які перебувають на лікуванні у медчастині Київського слідчого ізолятора та у міжобласній відомчій лікарні пенітенціарної системи у Бучанській виправній колонії № 85 отримали особисті засоби гігієни. 162 комплекти були сформовані коштом доброчинців. Дванадцять з них підготували родини при громаді Св. Василія Великого решту було придбано волонтерами за пожертвувані кошти. Засновник центру волонтерської співпраці для потреб пенітенціарного служіння у Києві брат Василь Возняк та о. Костянтин Пантелей привезли комплекти й передали недужим в’язням.

Пропонуємо до Вашої уваги:
Хор Львівської Духовної Семінарії Святого Духа УГКЦ під керівництвом п. Наталії Капітан взяв участь, та посів друге місце  у ХVІ Фестивалі-конкурсі духовної пісні «Аскольдів глас», що відбувся 23 грудня 2017 року в  Києві.

АНОНСИ:
Під час Різдвяних свят 7–8 січня 2018 року до української громади Угорщини у м. Будапешт прибуде чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої. Чудотворна ікона прибуде до Будапешту з благословення владики Йосифа Міляна, голови Пасторально-міграційного відділу УГКЦ. У жовтні Зарваницька Богородиця вирушила у паломництво до Ватикану й Італії. Так, 15 жовтня ікона була виставлена на Площі святого Петра, де під час Меси Святіший Отець Франциск І, Папа Римський канонізував нових святих та мучеників. По завершенні Папаблагословив дві нові корони, які відтепер прикрашатимуть чудотворну ікону.
Цьогоріч, у день Різдва Христового, відбудеться для безхатьків та малозабезпечених сімей традиційний святковий обід на парафії Всіх Святих Українського Народу УГКЦ, що у місті Івано-Франківську, вул. Українських Декабристів. Організаторами цієї промовистої справи милосердя є "Спільнота святого Егідія", яка ласкаво запрошує приєднатись волонтерів, жертводавців, парафіян та жителів міста до спільної трапези!

вівторок, 2 січня 2018 р.

02.01.2018р. Б. / Папа: на початку року Богомати показує нам дорогу до того, що є цінним

Набожність до Марії не є гарною духовною манерою, але вимогою християнського життя. На цьому наголосив Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси, яку він очолив 1 січня 2018 року в базиліці Святого Петра у Ватикані з нагоди урочистості Пресвятої Богородиці Марії.

Як зауважив Святіший Отець, «Богомати» – це найважливіший титул Діви Марії. І хоч може виникнути, й у минулому виникало запитання: чому «Божа Мати», а не «Мати Ісуса», Церква ствердила: Марія – це Божа Мати. І в цих словах вміщена «чудова істина про Бога і про нас», тобто, «відколи Господь втілився в Марії, відтоді й назавжди Він несе на Собі нашу людську природу».

«Не існує більше Бога без людини: тіло, яке Ісус взяв від Матері – Його тіло також і тепер і буде ним назавжди. Вислів «Божа Мати» нагадує нам про це: Бог близький до людства, немов дитя до матері, яка носить його у лоні», – сказав проповідник, зауважуючи: «Слово “матір” (mater) стосується також слова “матерія”. У Своїй Матері Бог небес, безмежний Бог став малим, став матерією, щоб не лише бути з нами, але бути як ми. Ось у чому полягає чудо й новизна: людина вже не самотня; вже більше ніколи вона не є сиротою, але назавжди – сином або донькою. І рік розпочинається цією новизною. А ми проголошуємо її, кажучи: Богомати!».

За словами Папи, саме в цьому полягає краса того, що ми є «любими дітьми», і що цього дитинства ніколи в нас не зможуть відібрати. В Дитині, Яка спочиває в обіймах Матері, бачимо, що людство дороге Господеві, а тому «служити людському життю означає служити Богові», тому слід приймати й підтримувати кожне життя, «від того, яке в лоні матері до похилого віком, страждаючого та хворого, до незручного життя і навіть відразливого».

Переходячи до роздумів над читанням з Євангелії, проповідник зауважив, що про Богоматір воно каже лише, що Вона «зберігала всі ці речі, роздумуючи над ними у Своєму серці». Насамперед, «зберігала». Марія не говорить і в розповіді про Різдво не записано жодного Її слова. Також і в цьому Вона також єднається із Сином: Ісус є «немовлям».

«Бог, перед Яким усе змовкає, є дитям, яке не говорить. Його величність ще не має слів, Його таємниця любові відкривається в незначності. Ця мовчазна незначність є мовою його царственності. Матір приєднується до Сина та зберігає це в мовчанці. І це мовчання каже нам, що також і ми, якщо хочемо зберігати всі ці речі, потребуємо тиші», – сказав Святіший Отець, додаючи: «Викроїти щодня хвилину мовчання на перебування з Богом у тиші означає оберігати свою душу; зберігати нашу свободу від руйнівних банальностей споживацтва та приголомшення рекламою, від поширення порожніх слів та нищівних хвиль пустослів’я й гамору».

Євангелія уточняє, що Марія зберігала «всі ці речі, роздумуючи над ними». Тими «речами» були радощі й болі: з одного боку – народження Ісуса, любов Йосифа, візит пастухів, а з іншого – непевне майбутнє, відсутність домівки, відчай відкинення. «Сподівання й тривоги, світло й пітьма: всі ці речі наповняли серце Марії. А Вона що робила? Роздумувала про них, тобто, переглядала їх у Своєму серці з Богом», – вів далі Папа, вказуючи на те, що Вона «нічого не затримувала в Собі», але ввіряла Богові.

«Зберігати в мовчанні та представляти перед Богом» – у цьому, за словами Папи, полягає таємниця Богоматері. І все це, як підсумовує Євангелія, відбувалося «в Її серці». Це спонукає скерувати свій погляд до «центру особи, почуттів та життя». «Також і ми, християни, що перебуваємо в дорозі, на початку року відчуваємо потребу наново відправитися із центру, залишити позаду тягарі минулого та розпочати від того, що є цінним», – сказав проповідник, зазначаючи, що маємо перед собою відправну точку, якою є Богомати, бо Вона є такою, «якими нас хоче Бог».

«В Її серці б’ється серце Церкви. Аби прямувати вперед, як каже нам сьогоднішнє свято, необхідно повернутися назад: розпочати від вертепу, від Матері, Яка тримає в обіймах Бога», – сказав Папа, підсумовуючи: «Набожність до Марії не є гарною духовною манерою, але вимогою християнського життя. Дивлячись на Марію, ми спонукувані залишити даремний баласт і відшукати те, що є цінним».