ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ


субота, 22 вересня 2018 р.

22.09.2018р. Б. / Святих і праведних богоотців Йоакима і Анни

Святих і праведних богоотців Йоакима і Анни

Тропар богоотців, глас 1: Будучи праведними в законній благодаті,* дитятко Богом дане породили нам Йоаким і Анна.* Тому сьогодні світло й весело святкує* Божественна церква чесну Вашу пам’ять, славлячи Бога.* Бо Він підняв ріг спасіння нам у домі Давидовому. 

Кондак богоотців, глас 2: Радіє нині Анна, бо звільнилася від уз неплідності,* і годує Пречисту, скликаючи всіх оспівати Того,* хто дарував її від лона людям, єдину Матір, що не пізнала мужа. 

Святий Йоаким походив з коліна Юди і був потомком царя Давида. Свята Анна, його дружина, була дочкою священика Маттана і Марії, його жінки. Маттан і Марія мали три дочки: Марію, Совію та Анну. Марія вийшла заміж і народила двох дочок: Саломію і Марію. Совія вийшла заміж і народила Єлисавету. А Анна вийшла за Йоакима і стала матір’ю Пречистої Діви. Отож Саломія і Марія були рідними сестрами, дочками Марії, і внуками Маттана і Марії. А для Єлисавети, доньки Совії, і для Пречистої Діви Марії, доньки Анни, Саломія і Марія були двоюрідними сестрами. 

Саломія вийшла заміж і мала двох синів: Якова Зеведея і Йоана Євангелиста. Марія (рідна сестра Саломії) вийшла заміж за Клеопу і мала двох синів: Якова і Йосифа. Єлисавета вийшла заміж за Захарію і мала сина Йоана Предтечу. А Пречиста Діва Марія породила Ісуса Спасителя. 

Таким чином Яків Зеведей, Йоан Євангелист, Яків та Йосиф, Йоан Предтеча і Ісус Xристос були троюрідними братами, бо їхні матері були двоюрідними сестрами. І сьогодні також троюрідні називаються братами, як і в біблійні часи. Тому Яків Заведей і Йоан Євангелист, Яків і Йосиф, Йоан Хреститель і Ісус Христос відповідно до звичаю називатися братами, хоч і були вони ріднею у третьому коліні. 

А тепер подивимося, як про це пишуть святі Євангелія. Так, у євангелиста Йоана читаємо: “А при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина” (Йо. 19,25). Отож, як бачимо, Марія Клеопова була двоюрідною сестрою Пречистої Діви. Про Марію Клеопову згадує і євангелист Марко, коли розповідає про розп’яття Христа: “Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія” (Мр. 15, 40). З цього бачимо, що Яків Молодший і Йосиф були синами Марії Клеопової. Тих таки Якова і Йосифа жиди називали братами Ісуса, як про це згадує євангелист Матей (див. Мт. 13, 55). 

Святі Йоаким і Анна мали багатий маєток, доходи з нього ділили на три частини: одну давали на храм, другу – на бідних, а з третьої жили. І слід нам сказати, що були це люди святі, якщо Господь Бог вибрав їх на батьків Пречистої Діви. Прожили вони разом п’ятдесят літ і одним лиш журилися, що Бог не благословив їх дітками, бо у жидів уважалося це карою за гріхи. У своєму смиренні вони вважали себе недостойними Божої ласки і всю журбу жертвували Богу, молилися і чинили добрі діла. 

Одного разу, коли Йоаким зробив багату пожертву на Єрусалимський храм, тодішній архиєрей Ісахар не хотів прийняти тих дарів, бо походили вони від бездітного чоловіка. А один зі священиків, на ім’я Рувим, вголос став закидати Йоакимові, що то Господь карає його бездітністю за гріхи. Журба огорнула серце праведного Йоакима і він пішов у полонину, де паслися його стада, там плакав, молився до Бога і постив сорок днів. 

І праведна Анна не припиняла молитися, і часто сльози текли з її очей, коли думала, що це Бог карає їх бездітністю. Особливо жаль душив її душу тепер, коли вона дізналася, як у храмі їх прилюдно осуджували у гріхах. Одного разу в садку вона побачила гніздо з пташенятами. І така журба її охопила, що вилилася з її серця голосною молитвою:
“На кого я подібна, ні на птиць небесних, ні на звірів земних. Усі вони тішаться своїми дітками. Навіть земля родить хліб для людей. Лиш одна я бездітна на світі. Всі приходять до храму зі своїми приносами, всіх, що стали батьками, почитають, а я відкинена навіть від храму мого Бога. Господи Боже мій! Ти дав Сарі сина Ісаака в глибокій старості; Ти дав Анні сина, пророка Самуїла, вислухай і мою молитву. Ти знаєш, Господи, як народ безчестить бездітність. Дай мені стати матір’ю, щоб ми могли наше дитя принести Тобі в жертву і величати Твоє милосердя!” 

І коли вона так молилася, став перед нею світлий Божий ангел і сказав: “Анно, Бог вислухав твою молитву, і плач твій, і сльози дійшли до Нього, і ти будеш матір’ю благословенної дочки, через яку зійде благословення і спасіння цілого світу. Ім’я Її буде Марія”. 

Свята Анна, втішена, дала обіт, що своє дитя посвятить на службу Богові, і поспішила до Єрусалиму, щоб подякувати Господу в Його храмі. У тому ж часі явився ангел і святому Йоакимові, що молився та постив на самоті, і благовістив йому цю радісну вістку. А як знак правдивости цього благовіщення велів йому йти до Єрусалим, де в храмі, біля Золотих воріт, зустріне Анну, свою дружину. І так сталося.
Невдовзі Анна народила дочку і дала Їй ім’я Марія. А коли Марії виповнилося три роки, батьки віддали Її на службу Богові в Його святиню. Невдовзі після цього помер святий Йоаким. Свята Анна перебралася до Єрусалиму і жила там при храмі до часу, коли Пречистій Діві виповнилося одинадцять років, за іншими джерелами, – аж до Різдва Христа Спасителя. 

Христова Церква вшановує пам’ять праведних Йоакима й Анни на всіх найважливіших богослуженнях, а також під час Божественної літургії, на проскомидії. Нехай їхні молитви будуть щитом для нас у кожній годині. Через них – до Марії, через Марію – до Ісуса. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 21 вересня 2018 р.

21.09.2018р. Б. / Надприродні об’явлення в світлі віри, богослов’я та науки

Протягом цього тижня в Папській Марійській Академії проводиться міжнародний конгрес, присвячений надприродним об’явленням у світлі віри, богослов’я та науки.

Конгрес, організований Папськими Радами сприяння новій євангелізації та культури, римською дієцезією та посольствами Мексики та Гондурасу при Святій Столиці, у співпраці з факультетами канонічного права, філософії, теології та Францисканського Інституту, Папського Антоніанського університету, Папського богословського факультету «Marianum», Суверенним Мальтійським Орденом та Міжнародним центром досліджень Туринської плащаниці, відбувається в Римі від понеділка 17 до суботи 22 вересня 2018 року.

Слід відзначити, що останніми часами в Церкві наново наголошується на значенні надприродних об’явлень. Хоч вони не є необхідними для вічного спасіння, але є Божими дарами, якими не слід нехтувати.

Об’явлення підтверджують, що Господь не залишив Свій люд, що Він присутній серед Нього, і ця Божа близькість виявляється в надприродний спосіб, найчастіше за посередництвом Пресвятої Богородиці.

У програму згаданого конгресу, в якому окремо наголошується на значенні Туринської плащаниці та об’явлень Пречистої Діви в Ґваделюпе (Мексика), входило поглиблення явища надприродних об’явлень згідно з Апостольської Конституцією Папи Франциска «Радість Істини». Щоб якнайповніше охопити складність цього явища, конгрес проведено на міждисциплінарному рівні, охоплюючи канонічне право, літургію, психологію, душпастирське богослов’я, духовність та інше, подаючи відповідні засоби для правильного розрізнення об’явлень, від Маріологічних до містично-пророчих та харизматичних явищ.

Італійський священик-францисканець Стефано Чеккін, голова Папської Міжнародної Марійської Академії, в інтерв’ю для VaticanNews пояснив мету конгресу, відзначаючи, як потрібно ставитись до надприродних об’явлень, який зв'язок існує між наукою та вірою. Він також з’ясував різницю між різними об’явленнями, також і те, як визначити, чи воно справжнє чи фальшиве.

Він наголосив, що Церква наново відкриває значення надприродних об’явлень. Після ІІ Ватиканського часу в деяких католицьких середовищах ставились до надприродних об’явлень, зокрема Пресвятої Богородиц, як до другорядного явища, вважаючи, що треба повернутись до виключного біблійного образу Божої Матері. Сьогодні ж Церква повніше цінує містичний досвід, бачить у ньому особливий внесок Божого люду.

О. Чеккін закликає до більшої пошани до надприродних об’явлень, зокрема в тому випадку, коли Церква не вважає їх фальшивими.

Об’явлення – це Божий  дар, яким не слід нехтувати

Голова Міжнародної Папської Академії наголосив на потребі відкрити серця для цих надприродних об’явлень, які відбуваються в різні способи, беручи до уваги відмінні культури. «Як це прекрасно, – сказав о. Стефано Чеккін, – що Пресвята Богородиця об’являється в різних місцях по-різному. Вона вживає відмінні мови, а навіть і діалекти, має інші риси обличчя, Її слова завжди пристосовані до культури окремих народів. Тому католицька Церква повинна шанувати цей Божий дар. Ми не зобов’язані приймати надприродні об’явлення, адже вони не є необхідними для вічного спасіння, але слід пам’ятати, що це дари, які нам дає Сам Господь і ми не повинні ними погорджувати».

четвер, 20 вересня 2018 р.

20.09.2018р. Б. / Папа: Ті, хто дав нам життя, завжди заслуговують на вдячність

Під час чергового повчання, присвяченого Божим Заповідям, Святіший Отець у контексті четвертої з-поміж них звернув увагу на те, що означає «шанувати» батьків, якими є наслідки цього і закликав ніколи не лихословити проти чиїхось тата або мами.

Якою б не була історія людини, четверта заповідь дає їй орієнтир, який веде до Христа, через Якого проявляється істинний Отець, що дає нам «відродитися з висоти». Про значення четвертої Божої заповіді Папа Франциск роздумував під час загальної аудієнції у середу, 19 вересня 2018 р., продовжуючи цикл повчань про Декалог.

Що означає «шанувати»?

Як зауважив Святіший Отець, мандрівка через Божі заповіді сьогодні привела до четвертої з них, яка говорить про пошану, належну батькам. Що ж означає ця пошана? Слово, використане в єврейському тексті, «вказує на славу, на цінність, а дослівно, на “тягар”, тобто, консистенцію дійсності».

«Це не є питання зовнішніх форм, але істини. Шанувати Бога у Святому Письмі означає визнавати Його дійсність, рахуватися з Його присутністю. Це відображається також і через обряди, але включає, насамперед, надати Богові справедливе місце в своєму житті. Отож, шанувати батька і матір означає визнавати їхню важливість також і шляхом конкретних вчинків, якими виражається жертовність, любов і турбота», – пояснив він.

Заповідь, що вміщає наслідок

Далі Папа звернув увагу на те, що ця заповідь має притаманну їй ознаку: вона вміщає наслідок: «Шануй батька твого й матір твою, як заповідав тобі Господь, Бог твій, щоб довго тобі жити й бути щасливим на землі, що її Господь, Бог твій, дає тобі», – читаємо у Книзі Второзаконня. Отож, пошана до батьків веде до «довгого і щасливого життя», а слово «щастя» у Декалозі «з’являється лише у зв’язці зі стосунками з батьками».

За словами Святішого Отця, ця «багато-тисячорічна мудрість» вказує на те, що людські науки зуміли опрацювати лише століття тому: відбиток дитинства позначає усе життя. «Часто буває, що можемо з легкістю зрозуміти, чи хтось виростав у здоровому та врівноваженому середовищі, – зазначив він. – Але й так само зрозуміти, що людина походить із середовища покинутості та насильства. Наше дитинство є деякою мірою незатертим чорнилом, відображається у смаках, способі життя, навіть якщо дехто намагається ховати рани свого походження».

Заповідь для дітей, а не батьків

«Але четверта заповідь говорить про щось більшого, – вів далі Наступник святого Петра. – Вона не говорить про доброту батьків, не вимагає, аби батьки й матері були досконалими. Вона говорить про вчинок дітей поза заслугами батьків, і каже нам одну надзвичайну та визвольну річ: якщо й не всі батьки бувають добрими й не кожне дитинство є спокійним, всі діти можуть бути щасливими, бо досягнення повноцінного життя та щастя залежить від належної вдячності тим, які привели нас у світ».

Папа зазначив, що ця заповідь може стати «конструктивною» для багатьох молодих людей, що мають за собою історію болю, для всіх тих, які постраждали в молодості. «Чимало святих і дуже багато християн після болючого дитинства прожили світле життя, бо завдяки Ісусові Христові примирилися з життям», – сказав він, наводячи приклад блаженного Нунціо Сулпріціо, що незадовго буде канонізованим, святого Каміло де-Лель, святої Джузепіни Бахіти, що виросла в умовах рабства, блаженного Карло Ньоккі, що був сиротою, та святого Івана Павла ІІ, який в ранньому віці втратив маму.

«Людина, якою б не була історія її походження, отримує з цієї заповіді орієнтир, який веде до Христа: в Ньому, у дійсності, виявляється істинний Отець, Який пропонує нам можливість “відродитися з висоти”. Загадки нашого життя просвічують, коли відкриваємо, що Бог завжди готує нам життя Своїх дітей, де кожен вчинок – це місія, отримана від Нього», – зауважив Святіший Отець.

Не «чому?», а «для кого?»

За словами Наступника святого Петра, наші рани перетворюються у потенціал, коли ми, завдяки благодаті, відкриваємо, що «справжньою загадкою вже не є “чому?”, аде “для кого?”, задля кого все це трапилося зі мною?», «задля якого діла» Бог формував мене такою історією?

«Тут усе перевертається, все стає цінним і конструктивним. Мій досвід, навіть отой сумний і болючий, у світлі любові стає для інших джерелом зцілення. І тоді можемо шанувати своїх батьків зі свободою дорослих дітей та з милосердною відкритістю щодо їхніх обмежень. Шанувати батьків: вони ж дали нам життя! І якщо ти віддалився від своїх батьків, зроби зусилля і повернися, повернися до них», – заохотив Папа, а тоді звернув увагу на те, що серед нас існує звичка говорити погані слова, лаятися, а тому рішуче закликав «ніколи не хулити проти батьків інших людей».

«Зробіть цю внутрішню постанову: від сьогодні і надалі ніколи не лихословитиму чиюсь маму або тата. Вони дали нам життя! Їх не слід лихословити», – наголосив Святіший Отець.

середа, 19 вересня 2018 р.

19.09.2018р. Б. / Християнські сім’ї – знак надії для світу

Виступаючи під час Всесвітнього Конгресу Сімей в Кишиневі (Молдова), кардинал П’єтро Паролін вказав на важливу роль свідчення християнських сімей у сучасному світі та проаналізував небезпеки індивідуалістичної культури, що загрожує сім’ї.

Під час візиту до Республіки Молдови 15 і 16 вересня 2018 р., Державний Секретар Святого Престолу кардинал П’єтро Паролін виступив під час 12-го Всесвітнього Конгресу Сімей в Кишиневі на тему «Християнське бачення подружжя і сім’ї».

Цінні свідчення на Всесвітній зустрічі сімей у Дубліні

Кардинал П’єтро Паролін розпочав свою промову, пригадуючи про Всесвітню зустріч сімей, що недавно проходила в Дубліні, де «сім’ї з усього світу поглиблювали своє пізнання Божого задуму Сотворення і роздумували над викликами, що стоять перед сім’ями в сучасному світі». Він підкреслив важливу роль різних поглядів і свідчень, які були представлені під час зустрічі, бо «вони, в дуже відчутний спосіб, вказали на неповторну красу подружньої любові та сім'ї в Божому задумі спасіння». «Свідчення, які ми почули в Дубліні, – додав кардинал, – одностайно зійшлися на тому, що стосунки в сім'ї повинні бути твердо заснованими на Євангелії сім'ї, якщо вони бажають ефективно промовляти до культури нашого часу».

Християнські сім’ї – пророчий знак надії

Державний Секретар Апостольської Столиці зазначив, що сім’я є першою школою людяності і, незважаючи на численні виклики, багато сімей і надалі дають переконливе свідчення краси подружньої любові та спасенної сили Христової жертви на хресті. «Християнські сім’ї стають пророчим знаком надії в сьогоднішньому світі», – підкреслив кардинал, вказуючи також на важливу роль різних ініціатив, організованих як Церквою, так і громадським суспільством з метою підтримки подружжя й сім’ї.

Індивідуалізм – загроза для сім’ї

Кардинал Паролін наголосив, що «серйозні проблеми, з якими сьогодні стикаються сім'ї, випливають з індивідуалістичної, прагматичної та споживацької культури». Цитуючи Апостольське напоумлення Папи Франциска «Amoris Laetitia», доповідач зазначив, що надмірний індивідуалізм «підриває сімейні зв’язки та розглядає кожного члена сім’ї як ізольовану одиницю, приводячи, іноді, до уявлення, що особистість людини формують її бажання, які вважаються абсолютними». «Індивідуалістична культура, – вів далі кардинал, – користується величезним авторитетом у світі засобів масової інформації, фінансів та політики, але в кінцевому підсумку вона виключає такі проміжні установи, як сім'я, розглядаючи їх як несуттєвий варіант». За словами ієрарха, розглядаючи сімейні взаємостосунки тільки з точки зору цінності для процесу формування прибутку, така культура спричиняє бачення моральності, зосереджене виключно на власних інтересах.

Сім’я як образ Триєдиного Бога

На думку кардинала Пароліна, аби відповісти на цей виклик, ми як Церква повинні наново підтвердити свою віру в Божий задум щодо сім’ї. Кожна сім’я, за його словами, повинна відображати «життя сопричастя й плідності, що є серцем Пресвятої Тройці». «Будучи образом Бога, – наголосив ієрарх, – сім’я має унікальну особливість, яка вчиняє її наріжним каменем кожного суспільства. Це сопричастя любові й життя, де фундаментальні людські відмінності між статями й поколіннями сприяють взаємному зростанню та розвитку».

Внесок сім’ї у культуру зустрічі

Державний Секретар Святого Престолу наголосив також, що «сім’я – це міст до світу, що нас оточує». Він закликав християн мужньо й радісно звіщати «Євангеліє Сім’ї» як джерело надії для світу, шануючи, одночасно, тих, хто не поділяє християнського бачення подружжя й сім’ї. «Живий досвід краси сім'ї, – додав доповідач, – є найсильнішим аргументом, який ми маємо, тому що він не виключає, а приймає, не засуджує, а виражає співчуття, не нав'язує, а приваблює. За своєю природою сім'я надихає нас виходити за власні межі, мати співчуття до зранених духом і душею, бо вони ніколи не мали можливості досвідчити любов у сім’ї. Цей шлях свідчення Божої любові є цінним і життєво важливим внеском для того, аби перетворити індивідуалістичну, прагматичну та споживацьку культури в "культуру зустрічі", до якої закликає Папа Франциск».

На завершення кардинал П’єтро Паролін запевнив учасників конгресу в духовній підтримці Папи Франциска та побажав, щоб кожен докладав зусиль у втіленні Божого задуму щодо подружжя та сім’ї. 

вівторок, 18 вересня 2018 р.

18.09.2018р. Б. / Владика Петро (Стасюк): «Катехизація є необхідною, бо вона пригадує нам, які найважливіші точки віри єднають нас усіх»

Боже Слово та Катехизм посідають вагоме місце в житті Української Греко-Католицької Церкви, оскільки ці книги є основою нашої віри, Церкви та складовою для єдності. Саме тому наша Церква є сильною і потужною, бо вона знає, якою вона є та що їй потрібно.

На цьому наголосив владика Петро (Стасюк), Правлячий єпископ Мельбурнської єпархії (Австралія) та голова Патріаршої катехитичної комісії, у інтерв’ю для Департаменту інформації УГКЦ. Отож, про значення Катехизму для УГКЦ, етапи його розвитку та нововведення, а також про довготривале служіння владики Петра (Стасюка) — далі у нашій розмові.

«КАТЕХИЗАЦІЯ Є НАДЗВИЧАЙНО ВАЖЛИВОЮ ЧАСТИНОЮ НАШОГО ЦЕРКОВНОГО ЖИТТЯ»

- Владико, Синод Єпископів УГКЦ цього року присвячений темі Божого Слова та катехизації. На ваш погляд, чому ця тема є важливою для Синоду? Чому саме її взяли до розгляду?

- Катехизація є надзвичайно важливою частиною нашого церковного життя. Вона має можливість єднати всю Церкву, бо в катехизації ми чітко розуміємо та знаємо в що ми віримо, як ми молимося і як ми живемо... Наша Церква «посіяна» по цілому світу. Тому катехизація пригадує всім українцям, де б вони не перебували, чого саме Церква вчить, яка є віра Церкви і що це вкрай потрібно для усіх нас. Адже поза межами України ми бачимо багато місцевих (можна сказати, локальних) звичаїв і традицій, які не є поганими, однак можуть спонукати до того, що деякі люди не будуть пізнавати УГКЦ в певному краю.

- Як ви вважаєте, у якому стані тепер перебуває катехизація в УГКЦ? Які є проблемні моменти? Що потрібно змінити чи покращити?

- Я неймовірно радий, що маю можливість бачити на Синоді єдність думок серед єпископів, це було досить довершено та на високому рівні. Ба більше, деякі гості говорили, що вони були захоплені тим, що владики думають про майбутнє Церкви, співпрацювали одне з одним і дискутували. Це означає, що Церква хоче і бажає дійти до кращого стану. Ми розуміємо, що секуляризація набирає обертів у світі, що все менше людей відвідують храми, бо старі методи передавання віри (наприклад, від батьків та дідусів чи бабусь) — слабшають. Катехизація є необхідною, тому що вона пригадує нам, які найважливіші точки віри єднають нас усіх.

«КАТЕХИЗМ “ХРИСТОС — НАША ПАСХА” — ЦЕ ОФІЦІЙНЕ ВЧЕННЯ НАШОЇ ЦЕРКВИ»

- Ви говорили у своїй доповіді про Катехизм УГКЦ «Христос — наша Пасха». Розкажіть, будь ласка, про цю книгу. Чому вона є важливою для нас? Чи стала вона настільною книгою для кожного греко-католика?
 
- Катехизм «Христос — наша Пасха» — це офіційне вчення нашої Церкви. Ми вперше в нашій історії маємо Катехизм, який ухвалений Синодом Єпископів УГКЦ та визнаний всіма Церквами по цілому світу. На цьому Катехизмі ми можемо базувати авторитет цілої Церкви і він дійсно з’єднує нашу спільноту, де б ми не були. Ми маємо свій Катехизм, над яким працювали досить довго. Проте після багатьох консультацій (протягом 10 років), ми змогли досягнути розуміння у тому, що наша Церква вчить, на чому вона стоїть і яким має бути українець-греко-католик. У книзі не йдеться про різницю між нами та іншими Церквами, у ній насамперед пояснюється, ким ми є та чому ми повинні бути греко-католиками.

- А як щодо іншомовних версій цього Катехизму? Над чим тепер триває робота?

- На українській мові ми надрукували приблизно 120 тисяч примірників Катехизму і цього тижня замовимо ще. Варто зазначити, що 50 тисяч примірників побачили світ на російській мові, 12 тисяч — на англійській, а 5 тисяч — на португальській. Під час Синоду ми також дізналися, що іспанський переклад вже завершений, а владики з Польщі стверджують, що незабаром вийде і польський переклад. Крім того, Катехизм мають перекласти ще дев’ятьма мовами, зокрема на французьку, німецьку, італійську та інші.

- Зараз говорять про друге видання Катехизму. Однак ви одного разу сказали, що нам спочатку варто освоїти перше видання. Що саме ви мали на увазі? В чому полягає це ваше переконання?

- Деякі люди, коли побачили цей Катехизм, запевняють, що у ньому не все є... Через різні причини деякі речі не є у Катехизмі, тому люди кажуть, що треба додати те чи інше. Ми віднайшли декілька таких точок, які можна додати до наступного варіанту Катехизму. Я думаю, надзвичайно важливо, щоб ми вивчили спочатку цей Катехизм, який тепер перекладається на різні мови. Як на мене, пройде ще приблизно 10-15 років, поки ми освоїмо його. Цікаво, що Катехизм побачив світ сім років тому, але ніхто не знайшов ніяких помилок. Це добре, що люди хочуть другого видання, але зараз воно ще не є в пріоритеті.

«КАТЕХИЗМ ДЛЯ МОЛОДІ БУДЕ ТАКОЖ ОФІЦІЙНИМ ТА БУДЕ НАПИСАНИЙ МОВОЮ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ» 

- Не кожен вірний нашої Церкви може прочитати Катехизм і все у ньому правильно зрозуміти. Можливо, є потреба у його спрощеній версії...

- Ми в Патріаршій катехитичній комісії думали про це, тому Синод Єпископів УГКЦ кілька років тому поблагословив працю над виданням молодіжного катехизму. А через кілька днів буде представлено довершений проект цього катехизму для молоді. На мою думку, він буде неймовірно цікавим для молодих людей (віком від 16 до 30 років). Цей Катехизм буде також офіційним та буде написаний мовою сучасної молоді. Я дуже очікую вихід у світ цього Катехизму. Зараз укладають знімки та ілюстрації. Я вважаю, що «випробувальний термін» триватиме три роки, щоб розглянути Катехизм для молоді. А через кілька років ми зможемо дізнатися, в якій саме редакції він вийде.

«НАПИСАННЯ КАТЕХИЗМУ З’ЄДНАЛО НАШУ ЦЕРКВУ»

- Владико, 25 років свого єпископського служіння ви присвятили для того, щоб займатися катехитичною справою у нашій Церкві. Які були основні етапи протягом цього довготривалого періоду?

- Справді, 25 років тому мене обрали на єпископа. У той період було важко, адже не було ніяких сучасних наукових книг, книг для катехизації, окрім дуже старих. Тож ми тоді шукали способи, щоб рухатися вперед...

Через два роки с. Луїза Цюпа, СНДМ, Заступник Голови Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ приїхала з Бразилії працювати, тож ми скликали з’їзд катехитів з усього світу, який відбувся в Рудно в 1995 році. Більше ста найкращих катехитів того часу зібралися на цьому заході. Одна з ідей, яка тоді пролунала, полягала у тому, що треба писати загальний катехизм УГКЦ. Варто зауважити, що всі ідеї з того з’їзду ми втілили протягом кількох років. Ми працювали над ним 10 років та мали чимало з’їздів катехитів, науковців та інших фахівців нашої Церкви. Він вийшов у 2011 році.

Я поважаю ту команду, яка працювала над Катехизмом і радий, що вони — найкращі теологи світового рівня нашої Церкви — ще досі живуть. До речі, Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав був у цій команді та відповідав за моральну частину Катехизму, о. Мирон Бендик — за першу частину, а п. Михайло Петрович — за літургійну частину.

Слід зазначити, що були різні форми катехизації — книжки, які допомагали вчителям/катехитам катехитизувати, а також катехитичні школи, інститути тощо.

Велику поміч у встановленні і розвитку катехитичного служіння зробив і далі робить Катехитично-педагогічний інститут УКУ, який є науковою і методичною базою у творенні і впровадженні катехитичних програм.

Як на мене, написання Катехизму з’єднало нашу Церкву. Катехизм — наша віра і офіційне вчення Церкви — це те, на що ми опираємося як Церква. Ми зараз бачимо, що УГКЦ є сильною і потужною, бо вона знає, якою вона є та що їй потрібно.

«МОЯ ВОЛЯ — СЛУХАТИ ЦЕРКВУ, СИНОД І ЛЮДЕЙ ТА ВИРІШУВАТИ, ЩО ВАРТЕ УВАГИ, ЩОБ ДОСЯГНУТИ НЕОБХІДНОГО»

- Владико, що вам вдалося досягнути, про що мріяли та бажали?

- Я мав надзвичайно велику ласку, благословення та привілеї в житті. Я думаю, що моє найбільше благословення, коли я мав можливість працювати з добрими людьми у Комісії та працювати над Катехизмом. Ми мали привілеї пережити цей час, брати участь у цьому і з Синодом, з всією Церквою та досягнути це для Бога.

Моя натура є такою, що я буду виконувати те завдання, яке маю. Моя воля — слухати Церкву, слухати Синод, слухати людей та вирішувати, що варте уваги, на що скерувати сили, знайти всі можливості, щоб досягнути необхідного (бажаного). Наша Патріарша катехитична комісія має талант тримати свою візію на потрібних речах та здійснювати свої обіцянки.

Не слід забувати, що чимало людей працюють в Комісії приблизно 15-20 років. Сестра Луїза Цюпа, яку називають матір’ю катехизму, є однією з найбільш заслужених. І я вдячний, що мав можливість працювати з нею.

«БАЖАЮ, ЩОБ МИ МАЛИ ЛАСКУ ТА СИЛУ ЗДІЙСНИТИ ЗАВДАННЯ, ЯКІ СТАВИМО ПЕРЕД СОБОЮ»

- Що ви можете побажати нашим читачам?
 
- Цьогоріч я відчуваю глибоку єдність на Синоді Єпископів УГКЦ. Владики щиро цікавляться та переймаються проблемними ситуаціями у нашій Церкві, особливо у цій сфері. Наступні кроки є надзвичайно важливими щодо катехизації дорослих, а також щодо першої святої Сповіді та Причастя.

Мало людей справді знають нашу віру, бо роз’їжджають у різні кінці світу. Тому нам потрібно за допомогою сучасних способів виховувати нових катехитів та постачати їм необхідні матеріали. Я бажаю, щоб ми мали ласку та силу здійснити ті заклики/завдання, які тепер ставимо перед собою.

Розмовляв о. Ігор Яців,
керівник Департаменту інформації УГКЦ


понеділок, 17 вересня 2018 р.

17.09.2018р. Б. / Єпископ Радослав Змітрович: про красу Церкви, сатану у Дубліні та нашу відповідь на зло

Нещодавно українська делегація повернулася з Ірландії, де відбувалася Всесвітня зустріч родин. Під час виступу на зустрічі сімей у Хмельницькому Його екселенція коротко озвучив своє бачення форуму у Дубліні. Ми звернулися до  єпископа Радослава з проханням розгорнуто прокоментувати подію, ЛГБТ пропаганду о. Джеймса Мартіна та лист-свідчення колишнього нунція арх. Вігано.

– Отче Єпископе, які Ваші враження від цьогорічної Світової Зустрічі Родин у Дубліні?

– Передусім це був досвід Церкви, її сучасного стану. Перш за все красу цієї Церкви було видно на обличчях стількох присутніх там людей. Приїхало чимало осіб задіяних у родинне життя і душпастирство родин. Прибули родини, щоб отримати Духа, укріпитися, зустрітися з іншими. Очевидно, більшість учасників походила з Ірландії, але також було багато представників з інших країн. Там об’явилася Вселенська Церква у своїй різноманітності. Але також і проявилося зло, яке диявол завжди сіяв у житті віруючих.

– Що доброго і позитивного запам’яталося найбільше?

– Вразило мене великі зусилля Церкви в Ірландії, щоб добре приготувати і провести цю зустріч. Окрім конгресу з десятками конференцій і зустрічей було також заплановано триденну програму для дітей і молоді. Було зрозуміло, що для ірландців, які є в Церкві, ця зустріч була дуже важливою. Далі були зворушливі свідоцтва світських, чудовий приклад дії Бога у житті людини.

Наведу два приклади. Перший стосується родини з дитиною, що має синдром Дауна. Особливими були слова цього хлопця, як Христос допомагає йому прийняти самого себе і дає відвагу жити повнотою життя.

Інший приклад – це історія юнака з Африки, який був викрадений бандитами, досвідчив страшних речей і вже нічому і нікому не вірив. Але коли звернувся цілим серцем до Христа, Господь перемінив його життя.

– А як Вам фестиваль родин у суботу ввечері?

– Дійсно, ірландці представили все, що є в них найкраще. Чудові пісні, танці, вражаючі свідоцтва родин. Справді, незабутнє видовище, хоча як для мене за цим всім Господь Бог був трохи схованим. Мені особисто бракувало такого безпосереднього прославлення Господа Бога. У цьому плані дійство врятував Святіший Отець, який мав дуже гарне і вичерпне слово, у якому багаторазово підкреслив значення віри і відносин з Христом у родинному житті.

– Чи було щось, що затьмарило це свято родин?

– Найбільш болючою була присутність і конференція, виголошена отцем Джеймсом Мартіном SJ. Він говорив фальшиві речі. Проголошував, що гомосексуальні відносини є добрими, але це повністю суперечить Катехіизму Католицької Церкви (ККЦ 2357) і свідоцтву Святого Письма. Якщо гомосексуалізм є морально добрий, тоді будь-яка інша форма сексуальної активності також стає доброю.

Говорив також антинаукові речі, буцімто гомосексуалізм є вродженим. Посилаючись на статистичні дані про високий рівень самогубств серед практикуючих гомосексуалістів, прийшов до висновку, що це спричинене неприйняттям їх зі сторони суспільства. У дійсності осудження, неприйняття виходить передусім з середини людини, з її сумління та природи, яка мовчки осуджує та не сприймає гріх.

У відчуттях та розумінні нашої української делегації це було щось страшним, адже таким чином о. Джеймс Мартін міг схиляти молодих людей до експериментування з гомосексуалізмом.

Можна також сказати, що у певний спосіб він вкрав цю Світову Зустріч у родин та подружжів, адже увага ЗМІ була зосереджена на ньому.

– Як думаєте, хто несе відповідальність за цей інцидент?

– Не можу конкретно відповісти, хто з людей прийняв рішення запросити цього священика, але напевно за цим стоїть диявол, батько брехні, який завжди маніпулює людьми, переконуючи, що це робиться для блага інших. Думаю, що ті, хто приймав рішення щодо о. Мартіна, бажали добра, але розуміли добро викривлено. Звичайно, треба бути відкритим на кожну людину, також і ту, яка має зламану сексуальну орієнтацію і допускається падінь. Але ніколи допомогою для людини не є утвердження її в грісі. Те, що говорить о. Мартін – це схиляння молодих людей до неморального життя, до втрати тотожності внаслідок експериментів з власним тілом і сексуальністю. З цього народжуються великі страждання, які часом ведуть до самогубства.

– Лунають голоси, що потрібно допасувати вчення Церкви до світу, адже нині люди по іншому дивляться на гомосексуалізм, ніж це було 100 чи 200 років тому.

– Ти добре сказав, що 100 чи 200 років тому у нашому культурному середовищі, просякнутим досвідом християнської віри, розуміння гомосексуалізму було іншим, ніж тепер його подає світ. Тоді це було згідно з тим, що пише св. Апостол Павло у першому розділі до Римлян: «Вони замінили Божу правду на неправду і честь віддавали, і служили створінню радше, ніж Творцеві… За це ж і видав їх Бог пристрастям ганебним, бо їхні жінки змінили природні вживання на протиприродні; так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду» (Рим. 1, 25–27).

Дуже важливо зрозуміти, що християнство, приносячи правду про людину, об’явлену через Сина Чоловічого, увійшло у тогочасну культуру, яка допускала майже будь-яку форму сексуальної активності. Нещодавно був на кладовищі стародавнього міста Салона. Там знаходяться надгробки з часів поганських римлян, як і з римлян, які повірили у Христа. Саркофаги язичників були пишно оздоблені ліпнинами, які представляли різноманітні форми сексуальної поведінки. Тоді як надгробки християн були скромними з молитвами та закликами до відваги. Можна сказати, що ми повертаємося до античних часів, коли оточуюча нас культура все більше пронизується манією сексуального задоволення. Хоча 2000 років тому була схожа ситуація, як і сьогодні, проте християни не мали сумнівів щодо природи гомосексуалізму. Вони проголошували спасіння, що також стосувалося і людської сексуальності. Мали досвід, що завдяки зустрічі з Христом і отриманню дару Святого Духа, який живе у них, їхні тіла, статевість та відносини могли бути так як на “початку” знаряддям особистого сопричастя чоловіка та жінки, які будуть приносити плід.

Нині ведеться битва про щось дуже важливе, адже людину не можна відірвати від її сексуальності, статевості. Чудово про це говорив Св. Йоан Павло ІІ у своїх катехезах про теологію тіла.

– Значить варто триматися Божого Слова?

– Звичайно. Буває так, що коли людина закрита на Христа і не вміє жити згідно Його Слова, то намагається у своїй гордині змінити Боже Слово. Символічним знаком драми, яка діється у Церкві, була маніпуляція Божим Словом під час Євхаристії, у той самий день, коли о. Мартін мав свою конференцію. Євангеліє було про запрошених на весілля /Мт. 22,1-14/ і закінчувалася словами царя до чоловіка, який прийшов на учту без весільного одягу. Його викинули у темряву. Так закінчувалося читання Євангелії з четверга 23 серпня у всіх католицьких храмах світу. Винятком була Свята Меса у Дубліні, де хтось вилучив останнє речення. Забракло цього Божого Слова і у книжках до молитви Магніфікат, надрукованих з нагоди Світової Зустрічі Родин.

– Чи можна знайти в історії спасіння подібну боротьбу добра зі злом, між правдою і брехнею?

– Бачимо цю спокусу у історії Ізраїлю не бути дивним в очах світу, стати таким, як інші народи. Мені здається, що сьогодні ця спокуса багатьох схиляє до компромісу зі світом, але цей світ потребує спасіння, а не дешевої потіхи.

Другий приклад – це єресь аріанства, яка була спробою полегшити прийняття християнського послання. Вона стосувалася правди про те, ким був Ісус Христос. Важко було збагнути, що той чоловік з Назарету, був Богом. Сьогодні для деяких, здається, дуже важко прийняти спосіб життя, який запропонував наш Господь. Це означає брак віри у Нього, як справжнього Спасителя людини. Вважають, що Христос не має сили спасти людину від нечистоти. Грішний спосіб життя видають за стандарт і не пропонують людині цілющих відносин з Господом. Хочуть таким чином полегшити перебування у Церкві слабким і невіруючим, але смію сумніватися, чи це дійсно Божа воля. Ми є слабкими, падаємо, але важливим є напрямок, у якому йдемо. Падаємо, встаємо, але прямуємо до святості та чистоти. Книга Второзаконння говорить про слово, що є близьким для кожної людини (Вт. 30, 14). Це Слово, втілена Любов, Ісус Христос, як пише святий Павло (Рм 10, 8) є близько серця кожної людини. На це Слово будь-яка людина чекає, також і та, що занурена у своїх гріхах нечистоти. Треба мати відвагу пропонувати життя у чистоті та любові, життя з Богом. Треба бідній людині дати надію, це її визволить, збереже від думок про самогубство.

– Хотів би ще торкнутися однієї важкої проблеми, яка є причиною страждання і сум’яття для багатьох католиків в Україні. Під час Світової Зустрічі Родин було опубліковане свідчення арх. Вігано. Що Отець може сказати на цю тему?

– Розумію це страждання і неспокій, який з’явився у серці. Я прочитав його свідоцтво і теж сильно це пережив і переживаю досі. Воно з’явилося у контексті багатьох інших сумних фактів про сексуальне зловживання духовних осіб щодо неповнолітніх і пасивності деяких єпископів, які поглибили страждання людей і згіршили Церкву і світ.

Ясно, що з цим треба йти до Бога і шукати у Нього розраду. Хочу поділитися деякими думками, що, надіюся, походять від Святого Духа, і які допомагають мені перебувати у мирі і надії.

Передусім це заклик до інтенсивної молитви за Церкву, Святішого Отця і за нас самих. Для мене ця історія є знаком існування диявола і що ми дійсно є грішниками. Порожнеча всередині нас, є наслідком первородного гріха, вона  невпинно домагається заповнення. Якщо це не відбувається через реальні відносини з Богом, а через використання Божих дарів, то породжується гординя. Коли ж гординя бере гору, бо маю пошану від людей, гроші, є важливою особою, стара людина в нас росте и вона хоче все, у тому числі сексуальних приємностей та гріхів.

Майже ніхто не приходить до семінарії чи монастиря, щоб грішити, зробити кар’єру у Церкві і використати свою позицію, щоб заспокоїти «Я» через почуття влади і приємності. Але ми є грішниками і наше «Я» швидко може приклеїтися до всього, що не є Богом. Чим вище ми є, тим легше втратити контакт з реальністю і відчути себе богом. Це стосується кожного, також єпископів і кардиналів, включно зі мною. Тому потребуємо упокорень, правди, щоб наше «Я» десь не загубилося. Щоб було у пошуках відносин з Господом, а не з божками цього світу, неважливо за яким побожним виглядом вони ховаються. Я потребую впокорень, щоб не загубився, як єпископ.

У відкритті правди про гріх бачу також волю Господа Бога, для Нього найважливішим є спасіння кожної людини. Як говорить Святе Письмо: «все, що виявляється, стає світлом» (Еф. 5, 13).

Основною правдою і фундаментом нашої надії є факт, що Бог існує. Він увійшов у нашу історію і веде спасіння людства і кожної людини. Ми не повинні боятися, але йти з довірою дорогою Євангелія, падаючи і встаючи, падаючи і знов встаючи. Але завжди перебувати у правді про свій гріх і Його милосердя.

Бучковський Олександр

субота, 15 вересня 2018 р.

15.09.2018р. Б. / ХОР «ПОКРОВ»: ЧВЕРТЬ ВІКУ СПІВАЮЧИ БОГУ

«Хто співає – двічі молиться»
Св. Августин

Нещодавно в приміщенні українського парафіяльного дому в Мюнхені відбулась неординарна подія – презентація компакт-диска з відеозаписом трьох різдвяних концертів катедрального хору «Покров» греко-католицької парафії Покрова Пресвятої Богородиці і св. Апостола Андрeя Первозванного під керівництвом його засновника й довголітнього диригента Станіслава Чуєнка.

Презентація відбулась в присутності невеликої кількості людей, зате в доволі невимушеній і затишній, ледь не родинній, атмосфері. Неординарність цієї події полягала не стільки в презентації диску, як в тому, що він став заслуженим вінцем, відзнакою і наче печаткою-ствердженням успіху хору на чолі з його диригентом. Вихід у світ диска – це лише невеличка видима вершина айсберга, за якою криється гора праці, великих зусиль, старань, а часом розчарувань і піднесень як хористів, так і їх керівника. Останнього – особливою мірою. А оскільки хор «Покров» – це здебільшого не професійний, а аматорський колектив, в якому лише кілька хористів мають музичну освіту і є музикальними професіоналами, то поява (вже другого) професійного запису свідчить про його неабиякий успіх.

На платівку було записано відео трьох різдвяних концертів хору «Покров», які відбулися ще в листопаді-грудні 2017 та в січні 2018 року в Мюнхені під керівництвом диригента Станіслава Чуєнка. Перший концерт пройшов у євангельсько-лютеранській церкві Христа Спасителя (Erlöserkirche), на якому прозвучали літургійні й різдвяні твори не лише у виконанні хору, а й сформованого кілька років тому жіночого ансамблю. Крім того, повний храм присутніх гостей мав змогу насолоджуватись твором Станіслава Чуєнка «Українська фантазія» в його ж виконанні на скрипці, в оригінальному поєднанні тонких звуків скрипки та величності орга́ну.

А другий виступ став почесним для хору, оскільки відбувся на запрошення Міністерства освіти і культури федеральної землі Баварія (Німеччина) в рамках щорічної культурної різдвяної програми громади міста Мюнхен в його самісінькому серці – на Марієнпляц (Марійська площа), на балконі знаменитої міської ратуші. Це був особливий виступ, який хористи пам’ятатимуть завше… Спочатку на площі гудів звичний ярмарковий гамір, та з представленням виступу представницею міської ратуші він почав затихати, і ярмарковий люд з цікавістю звернув свої погляди на балкон, з якого зазвучали чудові українські колядки, серед яких окремо хочеться виділити виконання вдало перекладеної німецькою мовою колядки В. Барвінського «Небо і земля» (аранжування М. Ґріля і С. Чуєнка). Щедрі оплески й вигуки учасників ярмарку стали справжньою нагородою за виступ хору, який для нього став історичним.

Третій – завершальний – концерт був проведений в рідному для хору місці – катедральному храмі української греко-католицької парафії Покрова Пресвятої Богородиці і св. Апостола Андрeя Первозванного в Мюнхені. Завершальний, тому що це був, на жаль, останній концерт у такому складі – під керівництвом довголітнього диригента «Покрову» Станіслава Чуєнка, у зв’язку із закінченням його трудової каденції. Тому, завдяки світлій різдвяній тематиці, концерт був радісним, але через свій прощальний характер до сердець хористів і глядачів закрадався й смуток…

2018 рік був особливим для української греко-католицької парафії в Мюнхені і його хору, оскільки цього року співпали два визначні ювілеї: 25-річчя існування хору «Покров» під керівництвом диригента Станіслава Чуєнка та 50-річчя його творчої музичної діяльності, які були урочисто відзначені в приміщенні парафіяльного дому.

Українській громаді Мюнхена (і не тільки) вже добре відомі тих 25 років діяльності хору «Покров», котрий, попри деякі скептичні прогнози серед парафіяльної громади, завдяки його тихій, але послідовній наполегливій праці досить невдовзі продемонстрував протилежне: організований хор української громади може існувати! І це він не раз доводив гідним супроводом літургійних відправ, виконанням духовних, а принагідно і народних творів. Більше того, хор зайняв одне з чільних місць серед подібних колективів українських громад не лише в Німеччині, а й у всій Європі. Виступи аматорського церковного хору часом відзначалися досить високим рівнем, який можна порівняти з професійним. Його часто запрошували на різні культурні заходи не лише українські, а й німецькі організатори в різних містах Німеччини. Також, хор або його частина побували і за її межами: у Франції, Австрії, Бельгії, Італії (в Римі – двічі), в далекій китайській провінції Тайвань (за участю октету солістів хору)… Крім того, колядки хору звучали і в записі, і наживо на Баварському радіо; Ватиканське радіо транслювало цілу великодню Утреню хору, інтерв’ю диригента з записами хору звучали на львівському радіо і телебаченні (на українському телеканалі 1+1, на 5-му каналі УТ); різдвяну програму хору почули українські слухачі в Піттсбурзі (США), австралійське радіо і преса також неодноразово подавали інформацію про виступи хору. Про діяльність хору повідомляли й інші інформаційні ресурси, зокрема, газета «Зюддойче цайтунґ» (Süddeutsche Zeitung), бельгійські і тайванські газети, та й, звичайно, наш рідний «Християнський голос», який часто писав про успіхи хору.

Отож, хор «Покров» став невід’ємним представницьким колективом і візиткою не лише катедрального храму українців Мюнхена, а й всієї української громади в німецькій Баварії. Тепер важко уявити зараз уже чималу українську громаду без хору.

Тут варто згадати декількох осіб, яким хор завдячує своє існування, свій розвиток та майстерність: співзасновники – дяк катедрального храму Андрій Несмачний, якому належить ідея створення хору, диригент Станіслав Чуєнко і тодішній парох о. Мирон Мольчко; світлої пам’яті єп. Платон Корниляк, а також теперішній екзарх українців у Німеччині та Скандинавії єп. Петро Крик; о. Любомир Федорак, який зробив великий внесок в збереження і розвиток хору, а також теперішній адміністратор храму о. Володимир Війтович; ровесники хору, які поповнили його лави від самого заснування – Марія Бочан, Надія і Ольга Галабурди, Лідія Головата, Дарія Сімків; солісти – Василь Біль (співак Баварської опери), Олександр Гайдек… Та це лише кілька імен, бо кожен хорист є дуже важливим для творення гармонійного звучання хору, кожен є його будівником.

Та попри зазначені вище успіхи хору, не можна оминути увагою самого диригента Станіслава Чуєнка, без якого це все не було б можливим. Щоб досягти високого результату, необхідне вміння, досвід і старання керівника.

Символічно, що відзначення 25-річчя хору 2018 року під керівництвом Станіслава Чуєнка співпало з його особистим ювілеєм – 50-річчям творчої музичної діяльності. Тому обидва ювілеї були об’єднані в одне святкування. Цікаво, що для багатьох українців афішування 50-річного мистецького ювілею диригента стало великою несподіванкою, оскільки та попередня 25-річна половина його діяльності була їм зовсім невідомою… І лише на святкуванні, коли представники хору показали відеопрезентацію про музичну діяльність диригента, закриту завісу в біографії шановного ювіляра було привідкрито.

…Молодий, скромний студент-скрипаль зі Львова, виступ якого вразив викладача-професора своєю майстерністю; професійний музикант з досвідом виконавської і керівної діяльності в філармоніях Львова і Луцька, створення і керування кількома ансамблями: «Львів», легендарного «Світязя» (солістом якого був один з велетів справжньої української естради Василь Зінкевич), «Львівські музики».

Та після розпаду Радянського Союзу, восени 1992 року, Станіслав Чуєнко отримав запрошення на участь в концерті в культурно-мистецькому центрі Мюнхена Ґастайґ, яке він радо прийняв.

Побачивши успіхи роботи Станіслава Чуєнка з групою дітей (понад 30) з України, з якими він підготував велику концертну програму (хоровий спів, танці та інструментальна музика), до нього приступили з пропозицією організувати на українській парафії хор, в якому згодом була задіяна і вся його рідня… Та не все так легко прийшлося – бюрократичні перешкоди, пов’язані з потребою воз’єднання сім’ї, час від часу втомливо змушували «курсувати» між новим місцем праці в Мюнхені та рідним Львовом. Та все-таки, з Божою допомогою і наполегливими стараннями, ті перешкоди вдалося здолати.

…У своїй змістовній промові ювіляр, серед іншого, наголосив на важливості соціальної складової для досягнення успіху колективу, що й вдалося зробити в хорі – затишну, дружню атмосферу, в якій людям було і є понині комфортно разом, в спільному відзначенні особистих нагод і ювілеїв, розділення радості і смутку. За його словами, хор «Покров» і його диригент за 25 років кардинально змінили мистецький вигляд громади. Станіслав Чуєнко висловив подяку всім, хто причинився до створення, підтримки і розвитку хору, а насамкінець озвучив такі програмні слова й заклик: «Наша мюнхенська громада має золотий людський капітал. Ці молоді люди разом з представниками старшої генерації – це фантастичний скарб. Треба тільки вміти користатися тим скарбом для добра людей і на Славу Божу!»

Що ж, нам усім варто прислухатись до цих слів та поєднати зусилля й працю на славу Божу і добро людей! А нашому хорові та його ювіляру бажаємо й надалі плідної праці і не перестати бути духовно-моральною підтримкою українського народу та інструментом його доброго іміджу!

І хай допоможе нам Господь оспівувати Його в чистоті серця!

Володимир Мельник  Авторська колонка
Хорист «Покрову»

Опубліковано в газеті «Християнський голос». Вересень, № 17 (2997)

Джерело:  Воїни Христа Царя

пʼятниця, 14 вересня 2018 р.

14.09.2018р. Б. / Як позбутись розсіяності під час молитви?

Часто, мабуть, у кожного з нас бувають моменти неуважності під час молитви – коли думки наче навмисне снуються в голові і не дають зосередитись. Це не унікальна проблема декількох, а швидше універсальна, людська. Чи є неуважність на молитві свідченням незрілості чи невміння молитися? Чи і Як можна побороти неуважність?

Неуважність – це складова духовності, як би це не звучало. Часто, особливо молоді люди намагаються віднайти ідеальну молитву – місце тиші, яке буде сприяти цьому тощо. Однак такі ідеалістичні прагнення можуть привести до розчарування, якщо молитва так і не вдасться бездоганною. Можна піти у пустелю, однак і там є свої спокуси, які відвертатимуть людську увагу.

Але Бог знає про нашу неуважність. Ми створені так! З вухами, наприклад, які не можна просто вимкнути.

І тут вирішення таке: слід докласти усіх зусиль, щоби молитись зосереджено, однак не бичувати себе за кожну мимовільну думку під час молитви.

Бог не хоче бачити нас ідеальними молільниками, але хоче, щоби ми були з Ним на цій розмові. Бо ця розмова подібна до будь-якої іншої, яку неможливо ідеально спланувати, бо завжди знайдеться якийсь фактор – терміновий дзвінок, термінова справа, яка може повністю відволікти.

Бог хоче, щоби ми любили себе, і це дійсно важко, такими недосконалими, якими є, якими Він нас любить.

Чи можна зменшити свою неуважність? Так, можна! Якщо розумієш, що молитва була неуважна – подякуй Богові за неї, мовлячи, що я знаю, що сьогодні був неуважний, але хочу щоб завтра було по-іншому. А що зробити, щоби ставало краще? Готуватись до молитви! Про це говорить також Ігнатій Лойола і це справді дієвий метод.

Перед Літургією – зупинитись, прочитати Псалми, захотіти зустрітись з Богом у Євхаристії, налаштуватись на особливу зустріч, перед молитвою на вервиці – 5 хвилин побути думками із Богородицею, пояснити собі, що зараз робитимеш. І цей час приготування допоможе бути більш зосередженим.

Ще однією порадою може бути також – уявити собі образ. Ісуса на хресті, як Він стоїть поруч зі мною, як Він ділить хліб і вино між учнями. Це дуже добрий спосіб зосередити свою молитву, оскільки уявлений образ допомагає переживати по-особливому.

А Ви маєте свої способи, як бути уважним під час молитви? Пишіть нам в коментарях!

Автор: Тетяна ТРАЧУК

За матеріалами: deon.pl

четвер, 13 вересня 2018 р.

13.09.2018р. Б. / Папа: Справжня любов – це справжня свобода

Справжнім невільником, людиною, яка не знає відпочинку, є той, хто неспроможний любити. На цьому наголосив Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 12 вересня 2018 року. Під час 8-мої катехизи на тему Божих заповідей, він повернувся до третьої з них, присвяченої дневі відпочинку.

Відпочинок – визволення з неволі

Глава Католицької Церкви звернув увагу на те, що Декалог, проголошений в Книзі Виходу, майже ідентично повторюється в Книзі Второзаконня, за винятком третьої заповіді: якщо під час виходу з неволі причиною відпочинку названо «благословення створення», то у Второзаконні він є спомином «завершення рабства». Закон зобов’язував, аби того дня невільник відпочивав як і пан, на спомин визволення з Єгипетської неволі.

Чи невільник може відпочивати?

«Раби, у дійсності, з визначення не можуть відпочивати. Однак, існують різни форми рабства, як зовнішнього, так і внутрішнього. Існують зовнішні примуси, такі як гніт або життя, полонені насильством та іншими формами несправедливості. Крім того, існують внутрішні в’язниці, якими є, наприклад, психологічні блокади, комплекси, обмеження характеру, тощо. Чи можливий відпочинок в таких умовах? Чи ув’язнена чи гноблена людина може залишитися вільною? Чи людина, яку турбують внутрішні труднощі, може бути вільною?», – запитав Папа, відповідаючи:
«В дійсності, існують люди, які навіть у в’язниці переживають велику свободу душі. Згадаймо, наприклад, святого Максиміліана Кольбе чи кардинала Ван-Туана, які перетворили похмурі утиски в простір світла. Існують також люди, позначені великими внутрішніми слабостями, яким, однак, відомий відпочинок милосердя і вони вміють передавати його іншим. Боже милосердя визволяє нас. І коли зустрічаємося з Божим милосердям, маємо велику внутрішню свободу».

Свобода і найбільша неволя

Отож, виникає запитання про те, чим є справжня свобода? Чи є нею можливість вільного вибору? За словами Святішого Отця, так, це є частиною свободи, «й ми трудимося над тим, щоб це було забезпеченим для кожної людини». Але знаємо також, що «могти чинити все, чого прагнемо» не вистачає для того, щоб бути «по-справжньому вільними та щасливими».

«У дійсності, – сказав він, – існує неволя, яка заковує в кайдани більше, ніж в’язниця, більше, ніж приступ паніки, більше, ніж примус будь-якого характеру: нею є рабство власного еґо. Мова йде про людей, що цілий день вдивляються в дзеркало, аби побачити еґо. Й власне еґо є вищим від власного тіла. Вони є рабами еґо».

Рабство еґо та поневолення гріхом

Як зауважив Папа, еґо може стати «наглядачем», який катує людину повсюди та викликає «найглибший гніт», який називається «гріхом», що не є «банальним порушенням кодексу, але крахом життя та становищем рабства». Таким чином, ненажера, розпусник, скупар, гнівливий, заздрісник, лінюх чи гордій є «рабами своїх вад», що їх «тиранізують та терзають».

Для опанованих вадами, пояснив він, «не існує перемир’я», адже «ненажера та розпусник мусять отримувати приємність», а «тяга володіти нищить скупаря», «полум’я гніву та хробак заздрості» нищать стосунки, лінивство, що уникає труднощів, «робить неспроможними жити», а егоцентризм «викопує глибоку яму між собою та іншими».

Справжня свобода – любов

«Дорогі брати й сестри, хто є дійсно рабом? Хто є тим, кому невідомий відпочинок? Справжнім невільником, тим, хто не знає відпочинку, є той, хто неспроможний любити! А всі ці вади, ці гріхи, цей егоїзм віддалюють нас від любові та вчиняють неспроможними любити. Тоді стаємо невільниками самих себе та не можемо любити, бо любов завжди звернена до інших», – підсумував Папа, зазначивши:
«Третя заповідь, яка заохочує нас святкувати у відпочинкові визволення, є для нас, християн, пророцтвом Ісуса Христа, Який розбиває внутрішні кайдани гріха, щоб зробити людину спроможною любити. Справжня любов – це справжня свобода: вона віддаляє від володіння, відбудовує стосунки, вміє приймати та цінувати ближнього, перетворює в радісний дар кожну трудність і робить здатними до спільності. Любов дає свободу також і у в’язниці, також і тоді, коли ми є слабкими й обмеженими».

середа, 12 вересня 2018 р.

12.09.2018р. Б. / В Івано-Франківську молитимуться за вагітних жінок

На свято Різдва Пресвятої Богородиці, 21 вересня, в Івано-Франківську молитимуться за вагітні подружжя.

«Цією молитвою хочемо просити Господнього благословення для кожної жінки, кожної сім’ї, яка готується привести на цей світ Божий дар – дитину», - каже ініціатор заходу о. Юрій Прилепський, Голова комісії у справах родини Івано-Франківської Архієпархії.

Всіх бажаючих взяти участь у молитві організатори чекають 21 вересня о 15:00 год. в катехитичному центрі при Архікатедральному і Митрополичому соборі Воскресіння Христового (м. Івано-Франківськ, майдан Шептицького, 22).

Богослужіння розпочнуться з молебеня до Богородиці, опісля молитви відбудеться чин віддання кожної сім'ї під опіку Пресвятої Родини.

В цей день буде можливість також помолитись та приступити до мощей св. Валентина.

«Чому саме в цей день? Пречиста Богородиця народилася чудом, а саме від батьків, які були неплідні, - пояснює о. Юрій. - Ми цим заходом хочемо підкреслити, що кожне життя це те саме чудо на яке чекають батьки, а відтак, що життя - це прекрасно і ми маємо вагітніти та народжувати».

Джерело:    Прес-служба Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

понеділок, 10 вересня 2018 р.

10.09.2018р. Б. / Папа: новизна Євангелія не дозволяє на подвійне життя

Про різницю між "новинками" світу та "новизною", яку приніс Ісус Христос, говорив Папа Франциск у проповіді під час Святої Меси, відслуженої у ватиканській резиденції «Дім святої Марти» в понеділок 10 вересня 2018 року.

Святіший Отець підкреслив, що Євангеліє перетворює людину в усій її повноті і не визнає лицемірства та попереджує, що дорога християнина – це мучеництво і що суть Євангелія не можна розбавляти.

Процитувавши уривок з п’ятого розділу першого Послання святого Павла до Коринтян: «Брати! Ходять чутки, що між вами є розпуста, і то така розпуста, якої навіть між язичниками немає. Але ж чому ви, християни, так живете?”, Його Святість наголосив, що ці суворі слова докору святий апостол звертав до християн, що вели «подвійне життя» і дуже сердився на тих, які хвалились тим, що були «відкритими християнами», але, одночасно, сповідування Ісуса Христа йшло рука об року зтерпимістю до аморальних справ. Святий Павло при цьому пригадує, що невелика кількість закваски заквашує все тісто і щоб бути новим тістом, потрібно нової закваски.

Євангеліє повністю перетворює людину

Вказуючи, що Ісус рекомендував своїм учня вливати молоде вино до нових бурдюків, проповідник сказав: «Новизна Євангелія, новизна Ісуса Христа не тільки перетворює нашу душу; вона перетворює всіх нас: душу, дух і тіло, всіх і все, тобто перетворюючи вино – закваску в нові бурдюки, перетворюючи все. Новизна Євангелія є абсолютною, вона є повною; охоплює всіх нас, бо перетворює нас зсередини назовні: дух, тіло та повсякденне життя.

"Новизна" Євангелія і «новинки» світу

Папа Франциск зазначив, що християни Коринту не зрозуміли цілісної новизни Євангелія, яка не є ідеологією або суспільним способом життя, яка співіснує з поганськими звичками. Новизна Євангелія – це Воскресіння Христа, це саме той Дух, який нам посланий, щоб "супроводжувати нас у житті". Ми, християни, –  це чоловіки й жінки «новизни», а не «новинок».

На думку Святішого Отця, існує багато людей, що намагаються жити своїм християнством як «новинкою», запропонованою світом,  новинкою світською, яка не приймає всієї істини. Існує різниця між «новизною» Ісуса Христа і «новинками», які пропонує світ.

Бути слабкими, але не лицемірами

Люди, яких засуджує святий апостол Павло, за словами Папи , є , «літеплими, аморальними, формалістами, лицемірами». Далі Його Святість мовив: «Хтось може сказати: "Але ж ми слабкі, ми грішники… Однак, це зовсім відмінна річ! Якщо ми приймаємо те, що є грішними й слабкими,  то Господь прощає нам, адже Ісус Христос прийшов на світ для прощення гріхів».  Різниця полягає в тому, щоб не бути лицемірами, не жити світськими «новинками». 

Шлях тих, хто слідує за Христом, - це мучеництво

Ісус не обдурює тих, хто хоче слідувати за Ним і Папа Франциск, відповідаючи на питання: «Якою є дорога тих, хто прагне жити «новизною», а не «новинками», пригадує, як закінчується євангельський уривок, прочитаний цього дня: «Книжники й фарисеї радились між собою, як позбутись Ісуса, як Його вбити».

«Шлях тих, хто приймає новизну Ісуса Христа, є той самий, що й Ісуса, тобто, це шлях мучеництва,» – попереджує Святіший Отець, додаючи, що не завжди йдеться про криваве мучеництво, але про мучеництво повсякденного життя. Він перестерігає, щоб не вести переговори із «світськими новинками» і не розбавляти суть євангельської «новизни».

неділя, 9 вересня 2018 р.

08.09.2018р. Б. / Оновлена програма: на Форум сім’ї у Львові запрошують приходити разом з дітьми

Перший Львівський обласний форум «Українська сім'я: виклики і завдання» об’єднає представників влади та місцевого самоврядування, громадських та релігійних організацій задля популяризації сімейних цінностей і утвердження інституту сім`ї. 

Вже через тиждень 13 вересня у Львівському національному університеті імені Івана Франка зберуться науковці, освітяни, соціальні працівники, психологи, журналісти, просімейні активісти та волонтери задля пошуку ідей та пропозицій щодо формування національної сімейної політики.

Основана програма заходу складається з двох частин: у першій - доповіді провідних спеціалістів, а в другій – шість тематичних секцій. 

Основні теми панельних дискусій: «Сімейна політика: формування та методи реалізації», «Потенціал релігійних спільнот: роль та практичні завдання у захисті та розвитку інституту сім`ї», «Гендерна ідеологія: міфи та реальність», «Реалізація жіночого лідерства в контексті розвитку інституту сім`ї», «Сексуальна освіта в школах: виклики та загрози», «Сучасна сім`я: від партнерства до конкуренції».

Ви дізнаєтеся, які законодавчі ініціативи стосовно сімейної політики можна пропонувати на регіональному рівні, які виклики та завдання стоять перед сучасною молоддю, як можна бути успішному і в кар'єрі, і в сім'ї, як формується партнерство у шлюбі і які виклики та загрози несе сексуальна освіта в школах.

Учасники обговорюватимуть потенціал релігійних організацій у розбудові інституту сім’ї, розглянуть досвід громадських організацій підтримки сімей в умовах військового конфлікту, зокрема, сімей переселенців зі Сходу та Криму та інше.

Також під час Форуму у парку Франка діятиме відпочинкова зона для дітей, де разом із аніматорами вони зможуть цікаво та весело провести час. Професіонали із десятирічним досвідом — Мрійники - літній дитячий та молодіжний табір - Новояворівськ, Яремче та РУДА ПАНДА - студія дитячої творчості проведуть для ваших дітлахів майстер-класи, бульбашкові шоу та ще багато цікавого!

На завершення Форуму можна буде відпочити у дружній атмосфері під час перегляду вечірнього фільму під відкритим небом -  «Товариство мертвих поетів» разом з «Кіноклубом Oleh Yaskiv».

 Нагадаємо, захід ініціювала громадська організація «Платформа розвитку стосунків» за підтримки департаменту соціального захисту населення Львівської облдержадміністрації та організовується у співпраці з Українським католицьким університетом, Комісією УГКЦ у справах родини, Львівською Архідієцезією Римо-католицької Церкви, представниками протестантських, мусульманських та єврейських спільнот, міських та обласних громадських організацій.

Реєстрація для участі за посиланням.
Подія у Facebook

Координатор форуму – Ольга Матвійчук.
Контактний тел.: 067 77 62 930, e-mail: platorost@gmail.com.

Джерело:  Воїни Христа Царя

пʼятниця, 7 вересня 2018 р.

07.09.2018р. Б. / Щоб жити християнським життям, треба звинувачувати самих себе, а не інших

Христове спасіння не є «косметичним», але перетворюючим усе життя. Щоб його пережити в повноті, потрібно визнати себе грішниками, а не звинувачувати інших. На цьому наголосив Папа у проводі під час Святої Меси у ватиканській резиденції «Дім Святої Марти» у четвер 6 вересня 2018 року.

Ми повинні визнавати себе грішниками, адже, не навчившись звинувачувати себе самих, ми не зможемо жити справжнім християнським життям. Це головна думка Папи Франциска в проповіді під час четвергової Святої Меси. Як знаємо, після літньої перерви в понеділок у каплиці резиденції «Дім Святої Марти» у Ватикані Святіший Отець наново почав служити Євхаристійні богослуження, в яких беруть участь окремі групи вірних.

Папа провів роздумування над уривком з Євангелії від святого Луки, в якому розповідається, як Ісус запросив святого Петра до човна і після проповіді наказав йому закинути сіті, які в чудесний спосіб наповнились рибою. Цей євангельський епізод пригадує іншу чудесну ловлю риб, коли після Свого Воскресіння Ісус звертається до учнів з проханням, чи вони мають якусь їжу. Його Святість вказує, що в обидвох випадках відбувається «помазання святого Петра» – спочатку, як рибалки людей, а потім, як пастиря. Тоді Ісус змінює його ім’я з Симона на Петра. Петро розумів, що зміна імен означає також зміну його місії. Петро «гордився цим, бо ж він дійсно любив Ісуса» і ця чудесна риболовля представляла новий крок у його житті.

Перший крок: визнати себе грішниками

Побачивши, як сіті майже рвались від величезної кількості риби, Петро впав на коліна перед Ісусом, вигукнувши: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина».

Це перший рішучий крок святого Петра, як Христового учня, тобто, вказуючи на себе самого, як на грішника, підкреслив Папа Франциск. «Цей перший крок Петра є також першим кроком кожного з нас, якщо ми хочемо прямувати шляхом духовного життя, життя Ісусового, служити Христові, слідувати за Христом, то ми повинні звинувачувати себе самих, без цього неможливо прямувати вперед у християнському житті».

Христове спасіння – не «косметичне», а перетворююче

Однак, існує певний ризик. Усі ми знаємо, що «є грішниками», але це дуже нелегко звинувачувати самих себе в конкретних гріхах. «Усі ми звикли називати себе грішниками, – сказав проповідник, – але говоримо це так само, як кажемо, ми є людьми, чи скажімо італійськими громадянами». Звинувачувати себе самих означає відчути власну злиденність, відчувати себе «жалюгідними» перед Господом. Ідеться про те, щоб відчути сором, і не на словах, а в серці, тобто пережити конкретний досвід, як Петро, що каже до Ісуса віддалитись від нього, бо він – грішник. Петро насправді відчуває себе грішником, а потім відчуває, що він спасенний. Спасіння, яке приносить Христос, потребує такого щиросердечного визнання, адже воно не є нанесенням косметики на обличчя, макіяжем, але перетворенням, а для цього потрібно зробити місце в серці, визнавши власні гріхи, як це зробив святий Петро.

Не лихословити про інших

Отже, першим кроком є навернення і звинувачення себе самих з відчуттям сорому та подиву, що ми спасенні. «Ми повинні навернутись, – підкреслив Святіший Отець. – Повинні чинити покуту». Існують люди, які лихословлять, обмовляють інших і ніколи не думають про себе самих, а коли сповідаються, то, немов папуги, повторюють: «Я зробив це, і це, і це…» Але ці слова багато разів не заторкують їхнього серця. Вони немов роблять макіяж, аби виглядати гарнішими. Але навернення не входить у їхнє серце, бо в ньому немає місця для Бога.

Благодать відчути себе справжніми грішниками

Отже, перший крок – це благодать, яка полягає в тому, щоб звинувачувати себе самих. Святіший Отець підкреслив, що першою ознакою того, що людина не живе насправді християнським життям, є те, що вона звикла розпускати плітки про інших, звинувачувати ближніх, встрявати в життя інших людей. «Це погана ознака! – сказав Папа Франциск, додаючи на закінчення: Просімо в Господа благодаті перебувати перед Ним з подивом, який викликає Його присутність і благодать відчувати себе грішниками, але такими конкретними, як Петро, що просив Ісуса відійти від нього, бо ж він – грішник».