ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ


понеділок, 31 грудня 2018 р.

31.12.2018р. Б. / Папа: Коли губимо Ісуса, це повинно нас боліти

Про здатність дивуватися та про необхідність уболівати, коли віддаляємося від Бога роздумував Святіший Отець, востаннє в цьому році проповідуючи перед молитвою «Ангел Господній».

Євангельська розповідь про подорож Йосифа, Марії та Ісуса на свято Пасхи до Єрусалиму була в центрі катехизи, яку Папа Франциск виголосив перед проказуванням молитви «Ангел Господній» у неділю, 30 грудня 2018 року. В неділю після Різдва Церква латинського обряду відзначає свято Святого Сімейства, яке, за словами Святішого Отця, «заохочує нас замислитися над досвідом Марії, Йосифа та Ісуса, поєднаних сильною любов’ю та натхнених великим довір’ям до Бога».

Святий Лука розповідає, що повертаючись з паломництва до Єрусалиму, Йосиф і Марія не звернули уваги на те, що дванадцятирічний Ісус не був з ними, вважаючи, що Він подорожував з родичами. Коли ж спостерегли Його відсутність, почали шукати і після триденних тривожних пошуків знайшли Його в храмі серед законовчителів. Побачивши Його, Йосиф і Марія «були здивовані», а тоді Мати сказала: «Ось батько Твій і я, боліючи, Тебе шукали». «Здивування та вболівання – це два аспекти, на які я хотів би звернути вашу увагу», – мовив Папа.

Відкритися на інших

За словами Святішого Отця, в Назаретській Родині ніколи не бракувало здивування, здатності «дивуватися перед обличчям поступового об’явлення Божого Сина». Те саме почуття, як зазначається в згаданій євангельській розповіді, охопило також законовчителів, які «чудувалися Його розумові й відповідям».

«Чудуватися та дивуватися є протилежним сприйманню всього як належного, протилежним інтерпретуванню дійсності, що нас оточує, та історичних подій виключно згідно зі своїми критеріями», – підкреслив Папа, додаючи, що «дивуватися означає відкриватися на інших, зрозуміти аргументи інших: таке наставлення є важливим для того, щоб оздоровлювати зранені стосунки між людьми, є незамінним також і для того, щоби зціляти відкрити рани в сімейному середовищі». Адже коли виникають проблеми, слід шукати те, що доброго є в іншій особі, вміти подивляти це.

Поставити Ісуса в центрі

Натомість уболівання, яке переживають Йосиф і Марія, загубивши Ісуса, вказує на «центральне місце Ісуса в Святій Родині». Пречиста Діва та Її обручник прийняли цього Сина, оберігали Його, бачили Його зростання «мудрістю, літами й благодаттю», але, насамперед, «Він зростав у їхніх серцях», так що поступово збільшувалася їхня любов і зрозуміння. «Ось чому родина з Назарету є святою: бо в її центрі перебував Ісус, на Ньому була зосереджені вся увага й турботи Марії та Йосифа», – сказав Святіший Отець, додаючи:
«Ця тривога, яку вони відчували протягом трьох днів, коли загубили Ісуса, повинна бути також нашим болем, коли ми віддаляємося від Нього. Ми повинні відчувати біль, коли більше, ніж три дні, забуваємо про Ісуса, не молячись, не читаючи Євангелії, не відчуваючи необхідності в Його присутності та втішаючій дружбі».

У Божому домі

Як зауважив Папа, Йосиф і Марія знайшли Ісуса в храмі, як Він навчав. І також ми можемо знайти божественного Вчителя саме в Божому домі, приймаючи Його послання спасіння. «В Євхаристійному богослуженні переживаємо живий досвід Христа. Він промовляє до нас, дає нам Своє слово, просвічує нас, просвічує наш шлях, дає нам Своє тіло в Пресвятій Євхаристії, з якої черпаємо сили для долання щоденних труднощів», – сказав Святіший Отець, закликавши:
«Молімося за всі родини світу, особливо за ті, в яких з різних причин бракує миру й гармонії. Ввіряймо їх захистові Святої Родини з Назарету».

субота, 29 грудня 2018 р.

29.12.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл. 1,2–6:  «Ми почули про вашу віру в Христа Ісуса та про любов»

Дуже часто християни живуть подвійним життям: духовне життя, тобто взаємини з Богом, про які стараємось дбати, і реальне життя – стосунки з ближніми, справи, обов’язки, у яких нібито Бог не присутній. Але наші взаємини з Богом, наша віра в Нього не є чимось приватним, а виражається щодень у конкретній і дієвій любові до інших. 

Наша щоденна дійсність, ставлення до людей, поведінка у скрутних ситуаціях – найбільше являють нашу віру в Христа. Коли огортаймо всіх любов’ю, милосердям і прощенням – це знак того, що ми живемо з Господом!

***
Лк. 16,10-15:  «Бог знає серця ваші»

У щоденних життєвих проблемах ми не раз можемо нарікати, що хтось нас роздратував, довів до злості, недобре з нами повівся, і саме тому ми так відреагували, згрішили у своєму серці чи cупроти ближнього. Однак наша поведінка в критичних ситуаціях залежить від того, які ми всередині. Адже те, що носимо в серці, виявляється у вчинках. 

Як «добре дерево не може родити поганого плоду», так і ми не можемо добре реагувати, коли не маємо того «добра» всередині. Якщо ми носимо у своїх серцях любов, лагідність і мир, то і з ближніми живемо в любові, лагідності й мирі. Якщо носимо у своєму серці злобу, неприязнь, гнів, образи, то це й поширюємо навколо себе. Деколи сподіваємося, що втаїмо це в собі, – можливо, але до якогось певного моменту. Коли настануть найважчі хвилі життя, тоді буде видно, ким я є і що я ношу у своєму серці. Отож, дбаймо про чистоту свого серця!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.12.2018р. Б. / "Відміна целібату не вирішить проблеми! Кидають служіння і одружені", - Отець Юстин Бойко

Говорили про відхід священиків з служіння, воєнний стан. Особливо зосередили увагу на тому, як розпізнавати брехню з телеканалів і чи є Божий Дух в церквах, що благословляють ядерну зброю?

- Коли буде спільний календар для всіх християн?
 
- У свій час. Час, коли Бог зволить, а люди приймуть такий стан речей!

- Три речі для гарного святкування Різдва.
 
- Молитися, відвідати храм і провести свято у колі ближніх, без інтернету і планшетів.

- Дві найпам'ятніші події для вас у 2018 році?
 
- По-перше, вийшла нещодавно біографія отця Клименті Шептицького, яка приурочена до 150 річчя з Дня його народження. А по-друге, зустріч з дівчиною, яку я хрестив 17 років тому. Ця зустріч надихнула ще раз переосмислити моє священство, дала натхнення ще краще служити молоді. Багато років тому вона була одна з перших дитят, яких я охрестив. Знайшла мене за допомогою соціальних мереж і приїхала у Львів.

- Улюблена цитата блаженнійшого Любомира Гузара.
 
 - Бути людиною!

- Чи хотілося когось вдарити, вже будучи в сані монаха?
 
- Ні! Я і в школі ніколи не бився. Можливо, хотілося, щось сказати різке.

- Що зараз читаєте?
 
- Рукописи листів монахів скнилівської лаври до митрополита Андрея Шептицького.

- Що чекає на Україну у найближчі місяці?
 
- Думаю, перед нами багато праці, багато викликів і чудових звершень!

- Чи молодше покликання священиків поступається старшому поколінні у жертовності?
 
- В кожному покоління свої ідеали. Думаю, і серед молодих є такі ідеали, що перевершують попередників.

- Чи потрібно відмінити целібат?
 
- Особисто я проти! Але, на все Божа воля.

- Найстрашніше, що бачив у своєму житті?
 
- Коли одна людина не могла простити іншій. А страшне полягає у тому, що вони були рідними.

- Що найшвидше повертає віру?
 
- Милосердя!

- В чому найбільше проявляється ваша гуцульщина?
 
- У моєму запальному характері і підході до життя з гумором!

Джерело:     Радіо Марія

пʼятниця, 28 грудня 2018 р.

28.12.2018р. Б. / Скільки років було св. Йосипу, коли народився Ісус?

Чи справді він був «Йосип старенький», котрий колисав дитятко?

Про святого Йосипа в Біблії сказано не багато. На сторінках Євангелія його просто описано як «чоловіка Марії», «теслю» і «справедливого чоловіка». І в жодному місці не йдеться про його вік чи його смерть.

Однак, різні передання допомагають пролити трохи світла на запитання якого ж віку був Йосип і пропонують для розгляду кілька можливих варіантів розвитку подій.

Дуже поширеною в православ’ї є традиція, віповідно до якої Йосип був старим чоловіком, коли одружився з Марією. Перед тим, як прийняти Марію до свого дому, Йосип мав іншу дружину (котра померла, залишивши йому кілька дітей). Саме тому дехто вважає, що саме ці діти були «братами» Ісуса, про яких згадується в Євангелії.

Текст під назвою «Історія Йосипа, теслі», що датується 6-им століттям, стоїть в серці цієї традиції і вказує, що Йосип був старим за віком чоловіком, однак молодим душею.

«Зрештою, з плином років, старий чоловік дійшов до дуже похилого віку. Він не працював тоді, коли відчував слабкість тіла, його зір не зіпсувався і з його рота не випав жоден зуб. Впродовж усього його життя, його розум жодного разу його не підвів; в роботі він завжди, як молодий хлопець, показував молодечу жвавість, його руки і ноги залишились непошкодженими та вільними від болю. Загалом його життя накопичило сто одинадцять років, його похилий вік був продовжений до граничної межі».

З іншого боку, багато біблійних науковців та істориків вважають, що Йосип був молодим чоловіком, можливо, навіть і підлітком. У Міжнародному інституті марійських досліджень кажуть: «Ми вважаємо, що Марія і Йосип обоє були в підлітковому віці тоді, коли народився Ісус; їм було 16 і 18 років, відповідно. На той час це була норма для юдейських наречених».

Блаженний Фултон Шін ділиться подібними роздумами у «Перша любов світу»: «Йосип, швидше за все, був молодим чоловіком, сильним, мужнім, атлетичним, красивим, стриманим та дисциплінованим, таким чоловіком, якого можна побачити… працюючим в столярні… Це не був вечір його життя, а лише ранок, він був сповнений енергії, сили та контрольованої пристрасті».

Ця теорія враховує довгі подорожі, які Пресвяте Сімейство пройшло в період навколо народження Ісуса. Спершу з Назарету до Вифлеєму, а потім – втеча до Єгипту. Важко уявити старого Йосипа, котрий дбає про Марію і Ісуса на шляху до чужої країни.

Якою б не була правда, Йосип був «справедливим чоловіком», котрий зробив все, що було в його силах, щоб захистити Марію з Ісусом та утримувати їх. Він дивився на них з ніжним серцем та любив їх обох глибокою і сильною любов’ю.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами Aleteia

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 27 грудня 2018 р.

27.12.2018р. Б. / Коли ми вітаємо одне одного словами «Христос рождається» – це досвід Різдва не у минулому, а тут і тепер, для кожного з нас, - о. Андрій Нагірняк

У час святкування Різдва вкотре і знову постає питання календаря: коли «правильніше» відзначати Святвечір і Різдво - 25 грудня чи 7 січня? Питання зрозуміле, хоча й свідчить про загальне нерозуміння сутності і Різдва, й інших свят у прив’язуванні до конкретних дат – причому як серед вірян, так і серед священослужителів. 

Про літургійний аспект християнських свят загалом, Різдво і, власне, датування свят розповів у програмі «Вечірні діалоги з душпастирем» від 24 грудня в ефірі «Воскресіння, Живе радіо» о. Андрій Нагірняк.

Дискусія щодо синхронізації церковних свят із астрономічним календарем існує давно, як і тема юліанського й григоріанського календарів – так званих «нового» й «старого» стилів літочислення. Корені цих розбіжностей і різночитань мають історичне, культурне і політичне підгрунтя. Проте у літургійному аспекті підкреслюється інший, важливий для християн момент: ми не відзначаємо ці події – Різдво, Стрітення, Хрещення чи Воскресіння, як події минулого, а щоразу переживаємо їх у своєму житті й новому досвіді.

 «У християнстві немає жодної події, яка мала б лише вимір минулого: Христос, який є центром нашого життя, не має минулого чи майбутнього. Він –  Той, хто є, – каже отець Андрій. – У Євангелії часто згадується саме ця характеристика Христа – Ego eimi, Я є. Як Дорога, Ворота, Пастир добрий… Це дуже показова божественна характеристика і ще одне свідчення віри у Пресвяту Трійцю, у те, що Ісус є Сином Божим, і ця віра має дуже чітке підгрунтя у Об'явленні. Христос є, був і буде повіки, тому його народження, хрещення, воскресіння і вознесіння – не події минулого, а те, що відбувається тут і повсякчас…»

Отець Андрій посилається на працю доктора літургійних наук о. Василя Рудейка, де ці речі пояснюються з богословської точки зору і накладаються на повсякденне християнське життя як розуміння і практику. Також у цьому ключі тлумачиться Божественна Літургія та її деталі.

«Щоразу, коли ми святкуємо якусь подію християнського світу, під час Літургії звучать тропарі, де присутнє слово «днесь», що означає сьогодні, тут, зараз. «Діва днесь Христа породить…» – як співають при Різдві. І це «днесь» підкреслює, що ми стаємо учасниками і свідками того, що відбувається тут і зараз, учасниками цього таїнства. Христос таким чином відкриває нам ворота вічності. Оце «днесь» – вічне «сьогодні» у літургійному святкуванні. Коли ми вітаємо одне одного словами «Христос рождається» – це досвід Різдва не у минулому, а тут і тепер, для кожного з нас…»

Отець Андрій пояснює: християнські свята з багатьох причин не мають жорсткої прив’язки до календаря, тому конкретні дати носять умовний характер, вони, як і багато іншого, є символічними. Є  різні літургійні досвіди, молитва у різних традиціях є різною, але вона однакова посутньо, коли люди збираються разом і звертаються до Бога. Отець підкреслив ще один момент – особливе значення неділі у християнському світі. І це, знову ж таки, не певна дата, а день воскресіння, символічне уособлення вічності, яку відкриває нам Воскресіння Христа – саме тому більшість свят відзначається у неділю. До речі, літургісти також вказують, що і Різдво, і Богоявлення колись святкували саме у неділю – найбільш відповідний день для свята.

Точні дати більшості подій і свят християнського світу невідомі – ні Святе Письмо, ні апокрифи їх не подають. Церковна свідомість зберігає одне й незмінне – час належить Богові. Можливо, і тому момент прив'язки християнських свят до світил є таким тісним – особливо це очевидно в контексті Різдва, коли мудреці йдуть за зіркою. Ці моменти пов’язані із розумінням Христа як сонця і світла світу, і Церква у всіх богослужіннях вживає цю символіку, щоб ще раз нагадати про Творця.


середа, 26 грудня 2018 р.

26.12.2018р. Б. / Різдвяне послання Urbi et Orbi Папи Франциска 2018 року

Опівдні, 25 грудня 2018 р., Папа Франциск звернувся з лоджії базиліки Святого Петра у Ватикані з наступним посланням до Риму та всього світу:

Дорогі брати й сестри, благодатного вам Різдва!

Вам вірним Риму, вам паломникам, і всім вам, що єднаєтеся з нами в кожній частині світу, повторюю радісне Вифлеємське звіщення: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання» (Лк 2,14).

Як пастухи, що першими прибігли до печери, ми здивовані знаком, який нам дав Бог: «Дитя сповите, покладене в яслах» (Лк 2,12). Мовчки стаємо навколішки та поклоняємося.

Що ж нам каже оте Дитя, народжене для нас з Пречистої Діви Марії? Яким є загальне послання Різдва? Воно каже нам, що Бог є добрим Отцем і ми всі є братами й сестрами.

Ця істина лежить в основі християнського бачення людства. Без братерства, яке нам дарував Ісус Христос, наші зусилля на користь справедливішого світу є неспроможними, а навіть найкращі проекти ризикують перетворитися в бездушні структури.

Тому моїм різдвяним побажанням є побажання братерства.

Побажання братерства!

Братерства між людьми кожного народу й культури.

Братерства між людьми відмінних ідей, але здатних взаємно шанувати та вислухати одні одних.

Братерства між людьми різних релігій. Ісус прийшов об’явити Боже обличчя всім, хто Його шукає.

А Боже обличчя явилося в конкретному людському обличчі. Воно не з’явилося в ангелові, але в людині, народженій у часі та в місці. Таким чином, Своїм втіленням Божий Син показує нам, що спасіння проходить через любов, прийняття, пошану до цієї нашої убогої людської природи, яку всі ми поділяємо серед великого розмаїття етнічних груп, мов, культур…, але ми всі брати й сестри в людській природі!

Отож, наші відмінності не є втратою чи загрозою, вони є багатством. Як у випадку митця, що хоче зробити мозаїку: краще мати під руками елементи багатьох кольорів, аніж декількох!

Нас цього навчає досвід сім’ї: серед братів і сестер ми відрізняємося одні від одних, ми не завжди погоджуємось, але існує нерозривний зв’язок, який нас поєднує, а любов батьків допомагає нам любити одні одних. Це ж саме стосується й людського роду, але тут Бог є «родоначальником», основою та силою нашого братерства.

Нехай же це Різдво допоможе нам наново відкрити узи братерства, які єднають нас, як людей, і поєднують всі народи. Нехай же дозволить ізраїльтянам і палестинцям відновити діалог та ступити на дорогу миру, яка покладе край конфліктові, що вже понад сімдесят років терзає Землю, яку Господь обрав для того, щоб явити Своє обличчя любові.

Нехай же Дитя Ісус дозволить любій і розтерзаній Сирії віднайти братерство після цих довгих років війни. Нехай же міжнародна спільнота рішуче докладає зусилля задля політичного вирішення, яке б відклало набік поділи та окремі інтереси, щоби сирійський народ, а особливо ті, що були змушені залишити свою землю й шукати притулку деінде, змогли знову жити в мирі на своїй батьківщині.

Думаю про Ємен з надією на те, що перемир’я, досягнуте завдяки посередництву міжнародної спільноти, зможе, нарешті, принести полегшення багатьом дітям і населенню, виснаженому війною та голодом.

Думаю також про Африку, де мільйони біженців та переселенців потребують гуманітарної допомоги й продовольчої безпеки. Нехай же Божественне Дитя, Цар миру, змусить замовкнути зброю та сприяє настанню нового світанку братерства на всьому континенті, благословляючи зусилля тих, які трудяться на користь сприяння шляхам примирення на політичному та соціальному рівнях.

Нехай же Різдво зміцнить братерські узи, які поєднують Корейський півострів, і дасть їм продовжити шлях розпочатого наближення та досягнути спільних розв’язок, які б гарантували всім розвиток і добробут.

Нехай же цей час благословення допоможе Венесуелі віднайти згоду, щоб усі складові суспільства по-братерськи трудилися задля розвитку країни та підтримки найслабших верств населення.

Нехай же Господь, Який народжується, принесе полегшення любій Україні, що з нетерпінням прагне наново повернути тривкий мир, який все ще запізнюється. Лише з миром, що шанує права кожного народу, країна зможе піднятися після зазнаних страждань та відновити гідні життєві умови для своїх громадян. Запевняю свою близькість християнським спільнотам цього регіону та молюся за те, щоб могли будуватись стосунки братерства та дружби.

Нехай же перед Дитятком Ісусом мешканці Нікараґуа наново відкриють, що вони є братами й сестрами, аби не переважали поділи та незгода, але щоб усі докладали зусилля для сприяння примиренню та спільного будування майбутнього країни.

Хотів би згадати народи, які зазнають ідеологічної, культурної та економічної колонізації, стаючи свідками порушення своєї свободи та ідентичності, і тих, які страждають від голоду та відсутності освітніх і медичних структур.

Особливу думку скеровую до наших братів і сестер, які святкують Господнє Різдво у важких, аби не сказати ворожих, ситуаціях, зокрема, там, де християнська спільнота є меншістю, іноді беззахисною та невизнаною. Нехай же Господь дасть їм та всім меншинам жити в мирі та побачити визнання своїх прав, насамперед, релігійної свободи.

Нехай же мале та змерзле Дитя, яке сьогодні споглядаємо в яслах, захистить усіх дітей на землі та кожну слабку, беззахисну й відкинену мов непотріб людину. Щоб усі ми могли отримати мир та утішення з народження Спасителя, а відчуваючи, що нас любить єдиний небесний Отець, і ми наново зустрілися та жили як брати й сестри.

вівторок, 25 грудня 2018 р.

25.12.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр. 12,25–26; 13,22–25:  «Не відвертайтеся від того, хто промовляє»

У своєму житті ми чуємо щодня багато різних слів, звуків, до багатьох речей звикаємо. Наприклад, якщо живемо у будинку, поряд із яким їздить трамвай, то за якийсь час звикаємо до шуму, з яким він вкотре проїжджає. Так само звикаємо до іншого у своєму житті. До того, що маємо поїсти, піти на працю, відвідати батьків. Навіть піти до храму чи помолитись для нас стає звичкою. Як також звикаємо до чиїхось зауважень, можливо, не раз і прикрих. За таким нашим звичним усталеним життям криється небезпека, що ми не почуємо Бога, який повсякчас до нас промовляє через усі обставини нашого життя. 

Важливо вдивлятися і вслухатися в усі обставини нашого життя, що не відбувалось і що б не діялось. Бо цілковито через усе це Бог хоче нам щось сказати. Повсякчас стараймось за всіма подіями, людьми і обставинами, які є в нашому житті, побачити і почути Бога, бо Він постійно промовляє до кожного з нас.

***
Мр. 10,2-12:  «Що, отже, злучить Бог, людина хай не розлучає»

У сучасному світі часто трапляється, що особи, які взяли церковний шлюб, розходяться, а потім починають жити з іншими особами без шлюбу. Найчастіше в таких випадках лунають закиди до Церкви – чому вона така нечутлива до проблем цих осіб, а не раз і до Бога – чому Він такий жорстокий. 

Мусимо пам’ятати, що жорстокість ніколи не була й не може бути рисою Бога, адже Бог є любов, а відтак – ні рисою його Церкви, бо Вона – його Наречена. І принцип, за яким Бог підтримує на життєвій дорозі тих, які взяли шлюб у Церкві, такий: коли Господь благословив мій намір жити до кінця свого життя з тою особою, якій я присягаю, то Він потім дає мені сили для цього. 

Адже, по-перше, сам Бог дає мені цю особу, і важливо пам’ятати, що це не випадковість, по-друге, Він серйозно сприймає мої наміри, саме тому хоче бути Тим, Хто опікується нашим подружжям, а по-третє, уділяє благодать жити разом, якою помножуються мої зусилля. Саме тому Церква виступає за нерозривність подружжя, що вказує на Божі плани саме щодо цих двох осіб, яким Господь дає свою благодать для спільного життя. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.12.2018р. Б. / 20 віршів із Біблії, які розкривають Божий задум про сім’ю

Бог надає особливого значення сім’ї. Зрештою, Господь створив інституту сім’ї через Адама і Єву. Ось чому в Біблії так багато віршів про сім’ю.

Божою метою створення сім’ї було забезпечення сприятливого середовища для виховання і переображення кожного з нас. За Божим планом, в колі сім’ї про нас дбають, нас люблять і нас захищають.

З першої книги Біблії ми дізнаємося, що сім’ї близькі Божому серцю. Книга Буття каже нам, що коли Бог створив людину, Він сказав: „Не добре бути чоловіку самотнім“, і тому створив жінку, „помічницю, подібну до нього“. „І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю“. Навіть після того, як вони впали в гріх, Бог продовжив Свій план для сімей, і навіть пророчо сказав про порятунок, який прийде від насіння жінки.

Але ми знаходимо вірші про сім’ю не тільки в цих трьох розділах книги Буття, вони зустрічаються у всьому Святому Письмі. Вони розповідають нам про усі види сімейних питань, в том числі й любов, складності у стосунках, цінності, дітей, смерть… Бог створив людей, щоб вони жили в сім’ях.

Ось 20 віршів з Біблії про сім’ю

1. „А коли хтось про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той віри відцурався: він гірший, ніж невірний“ (1 Тимотея 5: 8)
2. „Побожний і богобоязливий з усім своїм домом; він чинив народові великі милостині й завжди Богові молився.“(Діяння 10: 2)
3. „Терплячи один одного й прощаючи одне одному взаємно, коли б хтось мав на кого скаргу. Так, як Господь простив вам, чиніть і ви так само.“ (Колосян 3:13)
4. „А й ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й Напоумленні Господньому“ (Ефесян 6: 4)
5. „Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі“ (Вихід20:12)
6. „Наставляй малого на добру путь, | – навіть як постаріється, не зверне з неї“ (Приповідки 22: 6)
7. „Коли ж вам не любо служити Господеві, то вибирайте собі сьогодні, кому хочете служити: чи богам, яким служили батьки ваші по той бік ріки, чи богам аморіїв, у землі яких ви живете;я ж і мій дім служитимемо Господеві“ (Навина 24:15)
8. „Пильнуй, мій сину, заповіді батька твого, не відкидай навчання матері твоєї.“ (Приповідки 6:20)
9. „Спадок Господній – діти;плід лона – нагорода. Як стріли у руці вояка, так діти віку молодого. Щасливий чоловік, що ними наповнив сагайдак свій! Не осоромляться, коли будуть позиватись при брамі з ворогами.“ (Псалми 126: 3-5)
10. „Любов – довготерпелива,любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться,коли хтось чинить кривду, радіє правдою;
все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.“ (1 Корінтян 13: 4-7)
11. „Бог бо заповідав: Шануй батька твого й матір. І далі: Хто проклинає батька-матір, хай буде скараний на смерть“ (Матея 15: 4)
12. „Розумний син веселить батька, дурний же матір свою зневажає.“ (Приповідки 15:20)
13. „Слухай, мій сину, настанови батька твого; не відкидай поучування матері твоєї,“ (Приповідки 1: 8)
14. „Діти, слухайтеся батьків у всьому, бо це Господеві вгодне“ (Колосян 3:20)
15. „Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо. Шануй батька свого і матір – це перша заповідь з обітницею“ (Ефесян 6: 1-2)
16. „Милість же Господня відвіку й до віку над тими, що його бояться; і справедливість його над дітьми дітей тих, що бережуть його союз і про заповіді його пам’ятають, щоб їх виконувати.“ (Псалми 102: 17-18)
17. „Шануй батька твого й матір твою, як заповідав тобі Господь, Бог твій, щоб довго тобі жити й бути щасливим на землі, що її Господь, Бог твій, дає тобі.“ (Вторзаконня 5:16)
18. „Хто держить дім свій у безладді, успадкує вітер; | і дурень буде рабом мудрого“ (Приповідки 11:29)
19. „Хто жадібний наживи, той руйнує дім свій; а хто гостинці ненавидить, той буде жити.“ (Приповідки 15:27)
20. „Встає удосвіта, дає домашнім їжу, | і пай своїм слугиням. До поля придивляється і його купує, | і з власних рук дорібку виноградник садить. Стан вона свій підперізує міцно, | й береться жваво до роботи.“ (Приповідки 31: 15-17)

З цих та інших віршів Біблії ми дізнаємося, що сім’я є однією з найкращих і найважливіших речей у житті.

Переклад і адаптація Наталії ПАВЛИШИН

понеділок, 24 грудня 2018 р.

24.12.2018р. Б. / «Різдво – це сімейне свято, коли ми відчуваємо, що Небесний Отець радіє з нами!» – Глава УГКЦ у своєму англомовному привітанні (+VIDEO)

«Мир, любов та світло – саме ці важливі цінності можуть стати найкращим подарунком від Божого Сина у період Різдвяних та новорічних свят для кожного з нас».

На цьому наголосив Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав у своєму привітанні з Різдвом Христовим для усіх вірян, які відзначають це свято 25 грудня, тобто за григоріанським календарем. Варто зазначити, що Предстоятель вперше підготував відеопривітання англійською мовою.

«Ми наближаємося до свята Різдва нашого Спасителя Ісуса Христа, тобто до тієї таємниці втілення Божого Сина, Божої любові, яка стане плоттю людської історії та одним з нас. Тож з цієї нагоди дозвольте мені висловити найкращі побажання кожному з вас», – такими словами звернувся до вірних Глава УГКЦ.

«Різдво – це особлива сімейна подія, коли в наших сім'ях, у наших оселях, ми відчуваємо, що Небесний Отець радіє разом з нами. В Його присутності Спаситель може принести нам Божий мир, любов та світло! Бажаю кожному з вас веселого Різдва і щасливого Нового року!» – радісно привітав Блаженніший Святослав усіх з новорічними та Різдвяними святами.


неділя, 23 грудня 2018 р.

23.12.2018р. Б. / Пророцтва, які сповіщали прихід Ісуса

Є багато старозавітних пророцтв про Ісуса Христа. Деякі дослідники кажуть, що їх — сотні. Та є кілька особливо важливих.

Народження Ісуса:
Ісаї 7:14: „Оце ж сам Господь дасть вам знак: Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл“.

Ісаї 9:5: „Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру“.

Міхея 5:1: „Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі; його походження із давніх-давен, з днів споконвічних“.

Служіння та смерть Христа:
Захарії 9:9: „Радуйся вельми, о дочко Сіону! Викрикуй, о дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці“.

Псалом 21:17–19: „Бо пси мене обсіли, і лиходіїв зграя мене оточила. Пробили мені руки й ноги, всі мої кості я міг би полічити. Дивляться на мене і з радістю позирають. Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають“.

Мабуть, найвиразнішим пророцтвом про Ісуса є увесь 53-й розділ книги пророка Ісаї. Особливо переконливими є вірші 3-7: „Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст“.

Пророцтво Даниїла про „сімдесят тижнів“ у розділі 9,23-27 провіщало точну дату, коли Ісус — Месія — буде вбитий:
„Вже на початку твого благання вийшло слово, і я оце прийшов сповістити тобі його, бо ти – улюблений. Вважай же на слово й силкуйся зрозуміти видіння.

Сімдесят седмиць призначено для твого народу і для твого святого міста, аж доки не буде кінець злу, не запечатають гріх і не спокутують беззаконство, та поки не буде приведено вічну справедливість, покладено печать на видіння та на пророків і помазано святе над святими.

Тож знай і зрозумій: від виходу слова, щоб відбудувати Єрусалим до Помазаного князя – сім седмиць. А через шістдесят дві седмиці знов буде відбудований майдан і рів, але в тісноті часів.

А по шістдесят двох седмицях Помазаний буде знесений, і нічого не буде для нього. А місто й святиню зруйнує народ вождя, що прийде; кінець же його буде в повіні, і аж до кінця буде війна – вирішення спустошень.

І з багатьма він утвердить союз протягом седмиць, а в половині седмиці скасує жертву й офіру. І на святині буде гидь жахлива, аж доки вирішена руїна не спіткає й самого спустошника“.

В Ісаї 50:6 докладно описане побиття, які в майбутньому доведеться витерпіти Ісусові:
„Плечі мої віддав я тим, які мене били; щоки мої тим, які бороду в мене рвали; обличчя мого не відвертав я від плювків та глузування“.

Пророк Захарія 12:10 говорить про те, що відбулося після смерті Ісуса на хресті:
„А на дім Давида й на мешканців Єрусалиму зіллю дух ласки та благання, і вони глядітимуть на мене, якого прокололи, і голоситимуть по ньому, як по синові одинакові, й будуть гірко плакати по ньому, як плачуть по первородному“. Існує безліч інших прикладів, але й цього цілком достатньо. Старий Завіт, безперечно, провіщає прихід Ісуса як Месії.

Підготувала Наталія ПАВЛИШИН

субота, 22 грудня 2018 р.

22.12.2018р. Б. / Папа до Курії: У Церкві не бракує скандалів, але світло сильніше від пітьми

«Різдво дарує нам впевненість у тому, що Боже світло не перестане сяяти, незважаючи на нашу людську мізерність». На цьому наголосив Папа Франциск у своїй промові до своїх найближчих співробітників, поділившись думками про світлі й темні моменти життя Церкви.

«Різдво – це свято, яке наповняє нас радістю та дарує впевненість у тому, що жоден гріх не є більшим від Божого милосердя, що жоден людський вчинок ніколи не зможе завадити світанкові божественного світла народжуватися та відроджуватися в серцях людей», – сказав Папа Франциск, промовляючи до очільників та працівників Римської Курії, зустрічаючись з ними у п’ятницю, 21 грудня 2018 р., з нагоди обміну різдвяними побажаннями.

Підсумовуючи ситуацію в світі та в Церкві, в глибокій переконаності в тому, що світло сильніше від темряви, Святіший Отець присвятив промову роздумам про світло, що поєднує Різдво, перший Христовий прихід у покорі, з Його другим приходом у славі, що «утверджує нас в надії, яка не розчаровує», виокремивши як деякі руйнівні лиха, так і причини для радості.

Спасіння – це дар, який слід прийняти

Як зауважив Глава Католицької Церкви, Ісус «народився в суспільно-політичній та релігійній дійсності, повній напруження, потрясінь та пітьми», а Його народження, «з одного боку очікуване, а з іншого – відкинуте», підсумовує Божу логіку, яка «не зупиняється перед обличчям зла», але «радикально та безкорисливо перемінює його в добро», та лукаву логіку, спроможну навіть добро перемінити в зло.

«Однак, Різдво кожного року нагадує нам про те, що Боже спасіння, безкорисливо дароване всьому людству, Церкві та, зокрема, нам, богопосвяченим особам, не діє без нашої волі, співпраці, свободи, без наших щоденних зусиль. Спасіння – це дар, який потрібно прийняти, оберігати та дбати, щоб він плодоносив», – сказав Святіший Отець.

Оступитися може навіть обраний

Папа звернув увагу на те, що Біблія та історія Церкви показують нам, що нерідко навіть обрані особи починають поводитися так, ніби є «господарями спасіння, а не його одержувачами». Часто задля «надмірної або неправильно скерованої ревності» можемо стати перед Господом як Петро, що критикував Учителя, заслуживши найсуворішу догану, що злинула з уст Ісуса: «Геть від мене, сатано».

Човен Церкви серед бурі

За словами Святішого Отця, «в нестійкому світі» човен Церкви цього року пережив і переживає важкі хвилини, на нього навалювалися бурі та урагани. Й чимало запитували Учителя: «Чи тобі байдуже, що гинемо?». Інші почали втрачати довіру та відійшли, а ще інші «задля інтересів чи з ще якоюсь сторонньою метою, намагалися завдавати ударів», а дехто навіть не приховує свого задоволення, бачачи її потрясіння. Однак, численні люди і далі не перестають триматися її, залишаючись впевненими в тому, що «пекельні ворота її не подолають».

«Тим часом Христова Наречена далі звершує своє паломництво серед радощів та лих, успіхів і труднощів, зовнішніх та внутрішніх. Без сумніву, внутрішні труднощі завжди є найболючішими та найбільш руйнівними», - сказав Папа.

Перераховуючи різні прояви лиха, Глава Католицької Церкви згадує про численних мігрантів, змушених ризикувати життям, про дітей і дорослих, які помирають задля відсутності води та ліків, про прояви насильства щодо слабших, оголошені та неоголошені війни, про «систематично катованих людей» в поліцейських відділках, тюрмах і таборах біженців у різних частинах світу.

«У дійсності, живемо також у новій епосі мучеників. Здається, що жорстоке та люте переслідування, започатковане римською імперією, не припиняється. Постійно народжуються нові Нерони, щоб утискати віруючих лише задля їхньої віри в Христа», – зауважує Папа, вказуючи на те, «як нелегко також і сьогодні вільно жити вірою в багатьох частинах світу».

Свідчення та анти-свідчення

«З іншого боку, геройський приклад мучеників та численних милосердних самарян, тобто, молоді, сімей, харитативних і волонтерських рухів та численних вірних і богопосвячених осіб, не дозволяє, як би там не було, забувати про анти-свідчення та скандали деяких синів і служителів Церкви», – вів далі Святіший Отець, зупинившись на двох таких явищах: надуживання та невірність.

Три зловживання, що накладаються одне на одного

Папа наголосив, що Церква протягом останніх років докладає серйозні зусилля для того, аби викорінювати лихо зловживань, що «взивають про помсту до Бога», Який «ніколи не забуває про страждання, пережиті багатьма неповнолітніми через представників духовенства й богопосвячених осіб», тобто, зловживань владою, сумлінням та сексуальних. У цьому контексті Святіший Отець навів Біблійний приклад царя Давида, сином якого називали й Божого Сина. Не зважаючи на те, що був обраним і Господнім помазаним на царство, він скоїв ці три «відмінні зловживання», які «збігаються й накладаються».

Замість того, щоб вирушити на війну на чолі народу, умілий полководець Давид зловживає своїм становищем, аби залишитися вдома. Коли ж він піддався зручностям, «без зволікання починається непогамовний моральний занепад». Саме тоді цар бачить Витсавію, дружину воєначальника Урії, запалившись пристрастю. Кличе її до себе і сходячись з нею, коїть чергове зловживання владою, а також і сексуальне. Згодом, щоб покрити свій гріх, наказує наразити Урію на смертельну небезпеку, що є зловживанням владою й сумлінням. Так розростається мережа зіпсуття, а все розпочалося з того, що піддався байдикуванню…

«Цар, – сказав Святіший Отець, – занедбав свої стосунки з Богом, порушив Божі заповіді, завдав ран своїй моральній цілісності, навіть не почуваючи жодної провини. Помазаник і далі виконує свою місію, ніби нічого й не трапилося. Єдине, чим переймається, – це зберегти свій образ і зовнішню пристойність».

«Давиди» сьогодення

За словами Глави Католицької Церкви, також і сьогодні існують «Господні помазаники», які надуживають слабкими, зловживаючи своєю моральною владою та вмінням переконувати, а скоївши «огидні речі», й далі здійснюють своє служіння, ніби нічого не трапилося. Вони «не бояться Бога та Його суду», але лише викриття, чим «викликають згіршення, дискредитують спасенну місію Церкви та жертовність своїх численних співбратів».

«Дорогі брати й сестри, нехай буде зрозумілим, що перед обличчям цієї мерзоти Церква не шкодуватиме зусиль у тому, щоб передати в руки правосуддя тих, хто скоїв такі злочини. Церква ніколи не намагатиметься приховувати чи недооцінювати жодного випадку. Незаперечним є те, що в минулому деякі відповідальні через легковажність, недовіру, неготовність чи брак досвіду – про минуле слід судити згідно з герменевтикою минулого – або через духовну та загальнолюдську поверховність трактували чимало випадків без належної серйозності та рішучості. Це ніколи не повинно повторитися. Таким є вибір і рішення всієї Церкви», – наголосив Папа, звертаючи увагу на важливість у цьому контексті запланованої на лютий зустрічі проводу Церкви в усьому світі, присвяченої темі захисту неповнолітніх.

Навернення завдяки «Натанові»

Святіший Отець зауважив, що коли говориться про цю тему, дехто обурюється на певних представників засобів комунікації, звинувачуючи їх в ігноруванні «величезної більшості випадків» зловживань, які не скоєні представниками духовенства, в тому, що вони навмисно хочуть представити фальшивий образ, ніби це лихо стосується лише Католицької Церкви. Він, натомість, складає «щиру подяку» тим працівникам медіа, що «були чесними й об’єктивними», демаскуючи «вовків» і даючи голос жертвам.

«Навіть якщо йшлося лише б про один випадок зловживання, що вже сам у собі є мерзотою, Церква просить не мовчати та об’єктивно висвітлювати його, бо найбільшим згіршенням у цій справі є покривати правду», – сказав Папа, нагадуючи, що цар Давид усвідомив серйозність свого гріха, зустрівшись з пророком Натаном. І сьогодні «потребуємо нових Натанів, які допоможуть багатьом Давидам пробудитися з лицемірного життя».

Заклик до спільноти й до винуватців

Святіший Отець закликав допомагати Святій Матері Церкві в здійсненні непростого завдання «розпізнавати справжні випадки, відрізняючи їх від сфальшованих, обвинувачення від очорнень, озлоблення від інсинуацій, поголоски від знеславлення». За його словами, це завдання не є простим, бо «справжні винуватці» вміють ретельно ховатися та обирати такі жертви, що віддають перевагу мовчанню. «А тим, які надуживають неповнолітніми, хочу сказати: наверніться та віддайтеся в руки людського правосуддя, приготовляючись до Божого».

Лихо невірності

Далі Глава Католицької Церкви присвятив кілька слів іншому лихові, яким є невірність тих, які зраджують своєму покликанню, своїй присязі та місії, тих, які «приховуються за добрими намірами, щоб завдати удару своїм ближнім та сіяти кукіль, поділи та замішання». За його словами, це не є чимось новим в історії Церкви. Ще святий Августин говорив, що кукіль може прорости навіть і на єпископських катедрах. Не слід забувати прислів’я, що «дорога до пекла вистелена добрими намірами», пам’ятаючи, що Спокусник приносить поділи та сіє незгоду.

«В дійсності, за цими сіячами куколю майже завжди знайдуться тридцять срібняків. Так від постаті Давида переходимо до Юди Іскаріота, іншого Господнього обранця, що продає та видає на смерть свого учителя. Грішник Давид та Юда Іскаріот завжди будуть у Церкві, бо представляють слабкість, що становить частину нашого людського буття. Вони є образом гріхів і злочинів, скоєних обраними та посвяченими людьми. Однак, поєднані серйозністю гріха, вони відрізняються в наверненні. Давид покаявся, довірившись Божому милосердю, в той час як Юда покінчив своє життя самогубством», – сказав Папа, наголошуючи, що для того, аби сприяти сяянню Христового світла, «маємо обов’язок боротися проти всіх форм духовної корупції».

Не забувати і про радощі

Переходячи до висвітлення причин для радості, Святіший Отець наголосив, що їх не бракувало протягом цього року. Це і успішний перебіг Синоду, присвяченого молоді, кроки, здійснені на шляху реформування Курії, нові проголошені святі та блаженні, велика кількість вірних, які приймаючи Хрищення, «оновлюють молодість Церкви», та численні «сини й доньки, які повертаються додому, наново приймають віру та християнське життя», численні родини й батьки, які передають своїм дітям віру через радість любові, свідчення багатьох юнаків і дівчат, які сміливо обирають богопосвячене та священиче життя.

«Справжньою причиною радості є також велика кількість богопосвячених осіб, єпископів і священиків, які кожного дня у вірності, мовчанні, святості та відреченні живуть своїм покликанням. Це люди, які своїм свідченням віри, любові й милосердя просвічують пітьму людства», – сказав Папа, скерувавши свою думку також до численних парохів, які «кожного дня дають добрий приклад Божому людові», до людей, «забутих засобами комунікацій, але без яких панувала би темрява».

Відповідальних тих, хто виконує служіння влади

Підсумовуючи, Святіший Отець підкреслив, що говорячи про світло, про лиха, про Давида та Юду, він хотів наголосити цінність «усвідомлення, що повинно перетворитися в обов’язок пильності та чуйності з боку тих, які в структурах церковного й богопосвяченого життя виконують служіння влади».

За його словами, сила будь-якої церковної інституції полягає «не в тому, що вона складається з досконалих людей», бо це неможливо, але в «бажанні постійно очищуватися, в здатності смиренно визнавати помилки та їх виправляти». Для цього необхідно відкрити своє серце для «справжнього світла – Ісуса Христа», що може просвітити життя та перемінити нашу пітьму в світло.

Боже світло не перестане сяяти

«Кожного року Різдво дарує нам впевненість у тому, що Боже світло не перестане сяяти, незважаючи на нашу людську мізерність, впевненість у тому, що Церква вийде з цих випробувань ще прекраснішою, очищеною та сяючою. Бо всі гріхи, падіння та лихо, скоєні деякими синами й доньками Церкви, ніколи не зможуть затемнити красу її обличчя, більше того, вони чітко підтверджують, що її сила не перебуває в нас, але в Ісусі Христі, Який є Спасителем світу та Світлом всесвіту, Який її любить та віддав життя за неї, Свою наречену. Різдво підтверджує, що велике зло, скоєне деякими, ніколи не зможе затемнити все те добро, яке Церква безкорисливо чинить у світі», – підсумував Папа Франциск.

пʼятниця, 21 грудня 2018 р.

21.12.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр. 11,8; 11–16:  «Бог не соромиться зватися їхнім Богом»

В дуже багатьох життєвих обставинах не маємо відваги засвідчити, що ми є християнами, що ми віруємо в Бога. Як у багатьох різних ситуаціях ми не свідчимо своїм життям про Ісуса Христа. 

Бог зі свого боку, які б ми не були, як би ми не жили, що б не чинили, не перестає називатись нашим Богом і вважати нас за своїх дітей. І навіть тоді, коли ми Його посоромились чи вчинили гріх, коли приходимо до нашого Бога, Він знову визнає нас, Він залишається нашим Богом, попри те, як і що ми чинили. Бог є нашим Богом повсякчас, а чи ми повсякчас є Його дітьми?

***
Мр. 9,33-41:  «Сперечалися були дорогою, хто більший»

Так, як учні сперечалися, хто з них більший, так і кожен з нас хоче відстояти серед інших право бути важливим, тим, думку якого враховують. Нам дуже боляче й прикро, коли нас не зауважують. Дуже часто хочемо бути кимось, бо знаємо, що у світі на людей, які займають посади, – у світі людському, навіть церковному – інші люди зважають. Саме тому ми хочемо, щоб нас зауважували й на нас зважали. 

Чому Господь ставить нам за приклад дітей? Бо дитина завжди є сама собою. Дитина не має в собі фальші й тому дуже легко вловлює фальш у дорослих. А дорослі інколи так звикли фальшувати одні перед одними, що вже сприймають це за норму. Тож коли Господь каже, щоб ми були як діти, Він закликає нас жити в правді про світ і про себе. Якщо маємо в собі якісь «плюси» – дякуймо за це, якщо маємо «мінуси» – просімо в Бога сили їх виправити на «плюси». Якщо чогось у житті досягнули – приймаймо це з миром, якщо ж, на наш погляд, ми нічого не маємо – також приймаймо це як допущене Богом. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.12.2018р. Б. / Кожного Різдва євангельські протестанти стають католиками. Чому? (+VIDEO)

Деяких протестантів цей текст не стосуватиметься, оскільки вони розділяють з католиками ці практики впродовж усього року. Однак для інших протестантів, переважно євангельських та фундаменталістів, котрі зазвичай дуже критикують католиків за ці побожні практики, ми пропонуємо кілька думок для роздумів…

Ось чотири способи, в які вони дивним чином «стають католиками» кожного Різдва:

1. Вони встановлюють «вирізьблені зображення» Ісуса, Марії та інших святих у своїх церквах та домах

Хіба ж ці релігійні зображення не затьмарюють Ісуса? Хіба ж це не заохочення до ідолопоклонства? І, до речі, хіба вони не знають, що Ісус більше не є дитятком в яслах? Він воскрес і вознісся на Небеса!

2. Вони співають пісні про Марію та святих

Окрім традиційних різдвяних гімнів, впродовж останніх років однією із найпопулярніших різдвяних пісень є «Mary, Did You Know?» (Маріє, чи ти знала?). Її авторами є євангельські протестанти, а сама пісня представляє погляд на різдвяну історію очима Марії.

Але чого ж вони зосереджуються на Марії? Чи вона тоді не відволікає від Ісуса? Бо ж слід зосереджуватись лише на Ісусові, чи не так?

3. Вони співають латинською

“Gloooooooooooooooria in excelsis Deo!”

Це що таке? Та не може бути. Може! Це – латинська. І вона всередині улюбленого усіма ними приспіву до різдвяної колядки «Angels We Have Heard on High».

Хіба ж євангельські протестанти не знають, що більше ніхто не розмовляє латинською, і що використовувати її в церкві – це ознака мертвої релігії? Та будьте сучаснішими! Не важливо, що цей гімн красивий і всі знають, про що в ньому йдеться – викиньте цей рядок!

4. Вони святкують Різдво – небіблійну людську традицію, яку започаткувала Католицька Церква

В жодному місці Біблії не йдеться про те, що християни повинні святкувати цей особливий день - народження Ісуса, а тим більше 25 грудня. Це лише людська традиція, яку Католицька Церква започаткувала в 4 столітті (до речі, в основному через це, багато протестантів не святкували Різдво до 19-го чи 20-го століття).

Відповідь

Дійсно, деякі протестанти не святкували Різдво до 19 чи 20-го століття саме з цих причин.

Однак сьогодні для них існують прості відповіді на усі ці заперечення.

Релігійні зображення не призначені для того, щоб їм поклонятись як ідолам, а вони просто мають нагадувати про важливих людей і подій в історії спасіння. Те саме стосується пісень. Навіть якщо вони зосереджуються на Марії чи інших персонажах, вони все-одно в своїй суті є про Ісуса, і вся слава – Богу. І що не так з латинською? Усі знають, що саме вони говорять. Зрештою, сам факт того, що Різдво, як свято, є позабіблійною людською традицією, - це нормально, оскільки він не суперечить нічому у Біблії.

Усі ці відповіді хороші і правильні.

І вони є власне тим, що відповідають католики тоді, коли протестанти докоряють їм впродовж решти року, коли не святкують Різдво.

Звичайно, що є інші важливі католицькі практики, які протестанти не використовують навіть під час Різдва (наприклад, просити святих про заступництво). Але суть в тому, що існує багато елементів католицької побожності, які протестанти критикують, як явно помилкові, в незвичному і чужому для них католицькому контексті, однак радісно (і правильно!) приймають, коли дивляться на них у знайомому євангельському контексті.

Тож, можливо, ми не настільки далекі одні від одних, як здається?


Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами ChurchPop

Джерело:  Воїни Христа Царя

четвер, 20 грудня 2018 р.

20.12.2018р. Б. / Всеукраїнська Рада Церков оголосила новий 2019 рік – Роком сім’ї, а також закликає Кремль звільнити українських моряків та інших бранців

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій відвідала Тернопіль і Збараж, де зустрілася з керівництвом області, місцевими ієрархами церков, керівниками місцевих релігійних організацій та священиками.

Виїзне засідання Ради Церков відбулося 17 грудня 2018 року у Збаразькому замку на Тернопільщині під головуванням рабина Якова Дов Блайха, Головного рабина Києва та України.

В обговоренні також взяли участь голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна, голова обласної ради Віктор Овчарук, мер Збаража Роман Полікровський, а також місцеві релігійні діячі – члени обласної ради церков при Тернопільській обласній держадміністрації.

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій відвідала Тернопіль і Збараж, де зустрілася з керівництвом області, місцевими ієрархами церков, керівниками місцевих релігійних організацій та священиками.

Виїзне засідання Ради Церков відбулося 17 грудня 2018 року у Збаразькому замку на Тернопільщині під головуванням рабина Якова Дов Блайха, Головного рабина Києва та України.
В обговоренні також взяли участь голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна, голова обласної ради Віктор Овчарук, мер Збаража Роман Полікровський, а також місцеві релігійні діячі – члени обласної ради церков при Тернопільській обласній держадміністрації.

“Для нас надзвичайно важливо, що ті християнські та моральні цінності, котрі є в усіх без винятку конфесіях, представлених у Всеукраїнській Раді Церков, а їх – сімнадцять, мають ключовий момент – ми будуємо моральне суспільство. Тому такі заходи мають проводитися часто. І приємно, що вперше виїзне засідання Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій відбулося саме на Тернопільщині”, – підкреслив очільник області Степан Барна.
Учасники виїзного засідання обговорили питання державно-конфесійних відносин в Україні, розвитку військового і медичного капеланства, збереження інституції сім’ї в умовах нав’язування гендерної ідеології, забезпечення прозорого і чесного виборчого процесу у 2019 році.

“Хочу подякувати усім церквам за ту допомогу, що надаєте нашим громадянам у важкий час війни – за опіку військовими, українськими родинами, а особливо родинами наших загиблих героїв, за капеланське служіння та підтримку, насамперед духовну. Знаю, що церкви і релігійні організації з усієї України надали чимало і матеріальної допомоги, але підтримка насамперед духовним словом зцілює і рятує у складні хвилини”– сказав голова обласної ради Віктор Овчарук.
Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій прийняла звернення до Кремля з вимогою відпустити додому полонених українських моряків, які перебувають у Росії під арештом від часу російської збройної агресії в Керченській протоці 25 листопада.

Глави українських конфесій висловили слова підтримки сім’ям полонених українських моряків, а також усім заручникам і політв’язням, що незаконно утримуються російською владою, в тому числі на окупованих територіях України в Криму, а також в Донецькій і Луганській областях.

З огляду на виклики, які сьогодні переживає інституція сім’ї та подружжя як союз чоловіка і жінки, Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій вирішила оголосити новий 2019 рік – Роком сім’ї.
Члени ВРЦіРО також висловили сумніви в доцільності створення анонсованої раніше Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті, зауважуючи на необхідності для державної влади дистанціюватися від внутрішніх справ церков і релігійних організацій, а також утриматись від створення нових державних органів в сфері свободи совісті та від суттєвого реформування існуючих нині державних інституцій у зазначеній царині, без проведення перед цим широкого діалогу і обговорення, як з відповідними експертами громадянського суспільства, так і з основними Церквами і релігійними організаціями України.

Представники конфесій заявили про бажання ознайомитися з проектом Положення про таку державну службу, щоб зрозуміти її можливі повноваження і функції.

Фоторепортаж – Roman Vilenskiy

Джерело:     ВРЦіРО

середа, 19 грудня 2018 р.

19.12.2018р. Б. / ВІТАЮ зі святом Святого Миколая!

ВІТАЮ зі святом Святого Миколая!
Слава Ісусу Христу!

Улюблені, у Христі, брати й сестри, друзі та гості моїх приватних блогів: КАТЕХИТИКА-І, КАТЕХИТИКА-ІІ, КАТЕХИТИКА-ІІІ, КАТЕХИТИКА-IV, КАТЕХИТИКА-V, КАТЕХИТИКА-VІ, КАТЕХИТИКА-VІІ вітаючи всіх вас, і кожного з вас, зі світлим святом Святого Миколая, бажаю вам лише МІЦНІШОЇ ЗА СМЕРТЬ ЛЮБОВІ і, пам'ятайте що:
"ЛЮБОВ  – довготерпелива,  любов  – лагідна,  вона  не   заздрить,любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого,не поривається до гніву,  не задумує зла;  не тішиться,  коли хтось чинить   кривду,   радіє  правдою;   все   зносить,   в   усе   вірить, усього  надіється, все перетерпить...
...ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ" (Кр.13,4-8).

З повагою,
сл.Б. Леонід, катехит парафії Преображення ГНІХ.

19.12.2018р. Б. / Добра політика служить мирові. Підсумок Послання Папи на День миру

«Політика може стати величною формою любові та служити мирові, якщо шанує та поширює права людини, будує громадянське суспільство й підтримує молодь». Такими думками ділиться Папа у своєму посланні з нагоди чергового Всесвітнього дня миру, запропонувавши «блаженства» доброго політика в’єтнамського кардинала Ван-Туана.

«Мир домові цьому!» – вітатися цими словами навчав Ісус Своїх учнів, посилаючи їх на місію, й цими словами Папа Франциск розпочинає своє послання з нагоди 52-го Всесвітнього дня миру, який відзначатиметься в перший день нового року на тему «Добра політика служить мирові».

«Пропонувати мир лежить у центрі місії Христових учнів. І ця пропозиція звернена до всіх людей, які сподіваються миру серед трагедій та насильства людської історії», – пише Святіший Отець, пояснюючи, що «домом», про який говорить Ісус, є кожна сім’я, спільнота, країна чи континент, а передовсім – кожна людська особа. А також наш «спільний дім». «Нехай же це буде і моїм побажанням на початку нового року: Мир домові цьому!».

Виклик доброї політики

Цитуючи французького поета Шарля Пеґі, Глава Католицької Церкви порівнює мир до надії, що «немов тендітна квітка намагається пробитися крізь каміння насильства». Нам відомо, що «шукання влади будь-якою ціною несе зловживання та несправедливість». «Політика – це фундаментальний засіб для розбудови громадянства та людських починань, але коли ті, які займаються нею, не переживають її як служіння людській спільноті, вона може перетворитися в інструмент утиску, маргіналізації та навіть знищення», – зазначає Папа, нагадуючи Христові слова: «Коли хтось між вами хоче бути першим, нехай стане останнім та слугою всіх».

У світлі слів святого Павла VI, який стверджував, що серйозне ставлення до політики на різних рівнях означає підтвердити обов’язок людини «визнати конкретну дійсність та цінність свободи вибору, даної йому для того, щоб разом шукати добро міста, країни чи людства», Папа Франциск зазначає, що «політична діяльність та відповідальність становлять постійний виклик для тих, які отримали мандат служити своїй країні, захищати її мешканців та трудитися на користь створення умов для гідного та справедливого прийдешнього». «Якщо вона здійснюються у фундаментальній пошані до життя, свободи та гідності людей, політика дійсно може стати визначною формою милосердної любові», – додає він.

Любов і людські чесноти на користь політики, що служить правам людини  і мирові

Далі Святіший Отець цитує свого попередника Венедикта XVI, який навчав, що коли дбання про спільне добро надихається любов’ю, то воно має «вищу цінність, ніж лише світські та політичні старання», а діяльність людини на землі, «натхнена та підтримувана милосердною любов’ю», робить внесок у розбудову «загального Божого міста, до якого прямує історія людського роду».

«Це програма, в якій можуть знайти себе всі політики, кожної культурної чи релігійної приналежності, що прагнуть спільно діяти для добра людського роду, практикуючи ті людські чесноти, які підтримують добру політичну діяльність: справедливість, рівність, взаємну пошану, щирість, чесність, вірність», – зазначає Папа Франциск, наводячи «блаженства політика», запропоновані в’єтнамським кардиналом Франсуа-Ксав’єром Нґуєном Ван-Туаном:
«Блаженний політик, що має високе усвідомлення та глибоке розуміння своєї ролі. Блаженний політик, особа якого випромінює вірогідність. Блаженний політик, що трудиться для спільного добра, а не заради особистих інтересів. Блаженний політик, що залишається вірним і послідовним. Блаженний політик, який дбає про єдність. Блаженний політик, заанґажований у здійснення радикальних перемін. Блаженний політик, який вміє слухати. Блаженний політик, що не боїться».

«Кожне оновлення виборчих функцій, кожне завершення виборчого строку, кожен етап публічного життя становить нагоду, щоби повернутися до джерел та орієнтирів, які надихають справедливість і право. Ми впевнені: добра політика служить мирові; вона шанує та поширює фундаментальні права людини, які є, водночас, взаємним обов’язком, аби між сучасними і майбутніми поколіннями утворився зв’язок довіри та визнання», – наголошує Святіший Отець.

Вади політики

Глава Католицької Церкви не оминає увагою того факту, що поряд з чеснотами, в політиці не бракує й вад. Вони спричиняються до «втрати вірогідності» та «послаблюють ідеал автентичної демократії», а тому є «ганьбою громадського життя», підважуючи соціальний мир.
Ними є «корупція в її різноманітних формах незаконного присвоювання громадських благ або визискування людей, заперечення права, недотримання суспільних норм, незаконне збагачення, виправдання влади силою чи свавільно прикриваючись “державними інтересами”, схильність затримуватись при владі, ксенофобія та расизм, відмова дбати про Землю, необмежена експлуатація природних ресурсів задля негайного прибутку, зневага до примушених до вигнання».

Добра політика підтримує участь молоді й довіру до інших

За словами Святішого Отця, коли виконання влади зосереджене виключно на збереженні інтересів «упривілейованих осіб», це підважує майбутнє, а молоді загрожує спокуса зневіри, «залишаючись на узбіччі суспільства не маючи можливості брати участь у проекті майбутнього». Коли ж, натомість, вона підтримує «молоді таланти та покликання, що прагнуть здійснитися», тоді поширюється мир. «Політика діє на користь миру, якщо виражається через признання харизм і здібностей кожної людини», – стверджує Папа Франциск, наголошуючи:
«Кожен може вкласти свій камінь у спорудження спільного дому. Автентичне політичне життя, що ґрунтується на праві та на чесному діалозі між суб’єктами, оновлюється через переконаність у тому, що кожна жінка, кожен чоловік і кожне покоління містять у собі обітницю, що може вивільнити стосункові, інтелектуальні, культурні та духовні енергії».

Водночас, така довіра не дається легко, бо «людські стосунки є складними». Зокрема, в наш час живемо в атмосфері недовіри, що вкорінена в страхові перед іншим чи чужинцем і в боязні втратити власні вигоди, що на політичному рівні проявляється «через закритість та прояви націоналізму, які підважують оте братерство, якого дуже потребує наш глобалізований світ». Сьогодні наші суспільства потребують «ремісників миру», здатних бути справжніми свідками Бога Отця, «Який прагне добра й щастя всього людського роду».

Ні війні та стратегії страху

У контексті сторіччя завершення Першої світової війни, Глава Католицької Церкви наголошує, що «мир ніколи не можна применшувати лише до рівноваги сил і страху». «Тримати іншого під загрозою означає применшувати його до предмета та заперечувати його гідність. Саме з цієї причини знову стверджуємо, що ескалація в значенні залякування та неконтрольоване поширення зброї суперечать моралі та шуканню справжньої згоди», – пише Святіший Отець, вказуючи також і на те, що терор проти найуразливіших верств примушує цілі народи до втечі «шукаючи землю миру».

«Неприйнятними є політичні виступи, схильні звинувачувати мігрантів у всіх лихах та позбавляти убогих надії. Слід, натомість, ще раз наголосити, що мир ґрунтується на пошані до кожної людини, якою б не була її історія, на пошані до права та до спільного добра, до створіння, яке було нам ввірене та морального багатства, переданого минулими поколіннями», – зазначає Папа, скеровуючи також думку до дітей, які живуть у зонах конфліктів, адже «кожна шоста дитина» в світі уражена насильством війни чи її наслідків, називаючи «цінним для майбутнього людства» свідчення тих, які докладають зусилля для захисту гідності дітей.

Великий проект миру

Згадуючи наприкінці послання сімдесяту річницю Загальної Декларації Прав Людини, Папа Франциск знову посилається на одного зі своїх попередників, а саме на святого Івана ХХІІІ, який навчав, що коли в людей «розквітає усвідомлення їхніх прав, та в цьому сумлінні не може не виникнути зрозуміння відповідних обов’язків». Отож, мир є «плодом великого політичного проекту, що ґрунтується на взаємній відповідальності та на взаємозалежності між людьми» та є «викликом, який слід приймати день за днем».

Назвавши мир «наверненням серця й душі», Святіший Отець вказує на «три невіддільні виміри» цього внутрішнього та спільнотного миру. Першим є «мир з собою самим, відкидаючи непримиренність, гнів та нетерпеливість», виявляючи «трохи лагідності» до себе, аби могти виявляти її іншим. Наступним виміром є мир з іншим, «наважуючись зустрітись та вислухати послання, яке він несе з собою». Врешті, мир зі створінням, «відкриваючи велич Божого дару та частку відповідальності кожного з нас».

Підсумовуючи, Папа зазначає, що «політика миру, що добре знає слабкості людини та бере на себе відповідальність за них», завжди може черпати натхнення з гімну прославлення (Magnificat) Пречистої Діви Марії, Матері Христа Спасителя та Цариці Миру, Яка від імені всіх людей співає: «Милосердя його з роду в рід на тих, які страхаються його. Він виявив потугу рамені свого, розвіяв гордих у задумах їхніх сердець. Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних; […] згадавши своє милосердя, як обіцяв був батькам нашим – Авраамові і його потомству повіки».