“Чоловік і жінка, за Божим задумом, різні, проте створені одне для одного, щоб скласти цілісність. Як сприймати і прийняти цю різність і при цьому творити цілісність, незважаючи на неподібність поглядів, сприйняття, реакцій, прагнень і мотивацій? Як це – бути подружжям?” - Це тема чергової
бесіди у щовівторковій програмі «Психологічна порадня» в ефірі
«Воскресіння. Живе радіо».
5 лютого в якості експерта і «порадника» в ефірі була Лідія Кондратик
– християнський психолог із Трускавця, кандидат соціологічних наук,
спеціаліст із залежностей, має досвід 20 років шлюбу і семеро дітей.
«За Біблією, коли Бог творив світ – небо і землю, світло й темряву,
рослин і тварин, на кожному етапі є твердження: «І побачив Бог, що добре
воно». Уперше слово «недобре» з’являється в контексті творення людини:
«Недобре чоловікові бути самотнім – створю йому поміч, подібну до
нього», – каже пані Кондратик.
Щоправда, за Біблією ж, є дві різні концепції творення людини: 1)
Буття, 1: людина, чоловік і жінка, створені одночасно, за образом і
подобою Божою, з однаковим призначенням і благословенням; 2) Буття, 2:
жінка створена як товариш і помічник чоловікові, з його ребра: «Покине
тому чоловік свого батька та матір, та й пристане до жінки своєї – і
стануть вони одним тілом».
Пані Кондратик наводить два жарти на цю тему, які демонструють ці дві
концепції: жінка була створена останньою, щоб не вказувати чоловікові,
що і як робити далі – усе вже зроблено до її появи. І другий, про жінку
як «друге видання» людини, покращене і ускладнене. Обидва ці
жарти-твердження по-своєму дискримінаційні, але доволі точно
відображають ставлення до жінки в різних спільнотах у різні часи, і
сприйняття жінкою самої себе. Сутність ж питання в тому, що чоловік і
жінка, за Божим задумом, є різними апріорі – і фізично, і психологічно, і
за призначенням та покликанням, але у цій своїй різності є рівними і
однаковими перед Богом.
Яка найбільша проблема в сучасній українській родині? Лідія Кондратик
вважає, що це конкуренція: хто головніший, розумніший, кращий, а отже –
хто керуватиме, чиє слово має найбільшу вагу і повинно бути остаточним.
У сучасному світі конкуренція – одне із «правил гри», тож не дивно, що
ці «правила», певним чином, переносяться і в родину, у дім, який мав би
бути місцем затишку і безпеки, місцем перепочинку від гонитви за
лідерством і успішністю.
«У певний момент традиційна українська родина була знищена, а
традиції перервані, – каже психолог. – Поза тим, чому і в чому
українська родина була сильною? Тому що були чітко визначені сфери
відповідальності, а отже, першості й вирішального слова: для жінки це –
родина, діти, дім, для чоловіка – зовнішня діяльність, заробляння
грошей, захист дому і родини. І жінка, і чоловік були першими і
головними у своїх сферах, не мусили конкурувати одне з одним. Справді,
безглуздо сперечатися, чия золота медаль краща – бігуна чи тенісиста…»
Бог створив людину – чоловіка й жінку як одне ціле, щоб вони взаємно
доповнювали одне одного. Можливо, тому схожість, однаковість – у
поглядах, реагуванні та діях, далеко не завжди є запорукою того, що люди
зможуть жити разом довший час і в гармонії: ця схожість не спонукає до
розвитку і руху, +/+ (чи -/- ) врешті взаємно відштовхуються. І навпаки,
різні люди взаємно притягуються і творять єдність протилежностей, якщо
приймають цю несхожість і розуміють її природу.
На тему відмінностей між чоловічою і жіночою психікою є багато
літератури (один із найвідоміших популярних авторів – Джон Грей, із його
серією про «Чоловіків з Марса, жінок з Венери»). Лідія Кондратик
наводить доволі контраверсійні порівняння: чоловічий мозок – як касетний
програвач, налаштований на виконання однієї пісні одночасно,
вандалостійкий і витривалий, і жіночий мозок – як айфон, здатний
виконувати кілька задач одночасно, але і набагато вразливіший, який «від
необережного доторку пальця невідомо куди може зависнути, і нічого з
цим не поробиш».
Несхожими є і реакції чоловіка й жінки на різні виклики. Мозок
чоловіка налаштований на вирішення завдання, «завантажується» і працює у
фоновому режимі, хоча позірно може здаватися, що людина нічого не
робить, що їй байдуже – це не так. Чоловіки вміють «відпускати» проблему
– щоб рішення прийшло само, як відкриття, і при цьому не мають потреби
проговорювати цей процес, ділитися проблемою. Зовні, у жіночому
сприйнятті, це виглядає не завжди адекватно: замість того, щоб щось
робити/кудись бігти, чоловік лежить, втупившись у стелю/стіну/айфон і
мовчить. Реакція жінки на таку поведінку може бути неадекватною – вона
починає радити, керувати, вимагати щось робити, нарікати на
бездіяльність партнера, і цим лише погіршити становище як щодо вирішення
проблеми, так і стратегічно у стосунках. Причина, окрім іншого, –
нерозуміння цих особливостей сприйняття і реагування представника іншої
статі із всіма наслідками.
Випробуванням на міцність – і для людини, і для її близького
оточення, є ями й падіння на життєвому шляху: уникнути невдач і стресів
не вдається нікому. І людина – і чоловік, і жінка, кожен у свій спосіб,
повинна вміти дати собі раду у таких ситуаціях, а близькі люди –
підтримати. «Немає значення, скільки разів чоловік впав – має значення,
скільки разів він піднявся», – твердить народна мудрість. Проблеми – чи
завдання, які потребують вирішення, будуть в житті завжди, якщо це
життя повноцінне, спрямоване на рух і розвиток. Статися може різне – і
завданням є не зневіритися, а знайти сили встати і йти далі заради себе,
заради близьких людей, яким ми потрібні і які нас люблять.
Проблеми і «ями» можуть виникнути і в стосунках – і цього теж годі
уникнути. Психолог каже: стосунки, зокрема й подружні, ми будуємо щодня,
це копітка праця, яка потребує уважності й відкритості, довіри, яку дає
любов. Часто молоді люди, які одружуються і беруть шлюб, просто не
готові до того, щоб бути подружжям – друзями одне для одного, підтримкою
і натхненням. Цьому, як і багато чому іншому, потрібно вчитися –
уважності, взаємної поваги, відповідальності за себе й іншого/інших.
Інколи доводиться й переучуватися: виховання і дитячі досвіди, приклад
батьків не завжди бувають позитивними. Дівчинка, яка бачила сильну
вольову маму і слабкого безвольного тата, і обоє були нещасливими, без
поваги одне до одного, несвідомо проектуватиме такий сценарій і на
власне життя: у неї ще немає власних досвідів, вона не знає, що стосунки
у родині можуть бути інакшими.
Резюме цієї бесіди таке: повноцінне подружжя, справжня єдність
чоловіка і жінки можливі лише за умови розуміння різної природи одне
одного, взаємної поваги до цих різностей. На цьому тримається любов і
будується родина. Таїнство шлюбу звершується кожен день і кожну хвилину
спільного співжиття, якщо ми приймаємо його як покликання і Божу ласку.
Бог дає нам шанси і підтримку в будь-яких ситуаціях, якщо ми готові
прийняти їх, працювати над собою і своїми стосунками, знайти сили у
найскладніших ситуаціях сказати близькій людині: «Я обираю тебе і
приймаю тебе таким (чи такою), як ти є – із вдячністю і любов’ю».
reradio.com.ua
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
Немає коментарів:
Дописати коментар