Хочеться, щоб парафіяни задумались над таким питанням: “Чому я йду до церкви?”. І в своїй душі дали відповідь на це питання.
Чому нам
взагалі потрібно туди ходити? Бо так роблять інші люди? Бо так мені
наказували батьки чи оточення? Бо так прийнято? Чи для того, щоб
показати свою побожність перед іншими?
Ми відчуваємо внутрішній потяг бути в церкві, чи це радше якийсь примус?
Я б особисто не рекомендувала
відвідувати храм, якщо у вас немає чіткого розуміння та внутрішнього
бажання. Не раджу я йти туди із вищенаведених причин, бо така Служба для
вас буде, за суттю — просто марно упущеним часом: ви прийшли, постояли і
пішли, для галочки, можна сказати. Літургія нам дана на спасіння душі, а
не як обтяжуючий обов’язок. Поки ви не сприйматиме це належно, вам
краще залишитися в цей час вдома і пороздумувати.
Слід добре усвідомлювати, що до церкви
ми йдемо, щоб отримати поживу для нашої душі, наблизитися у молитві до
Бога, отримати благословення і т.д. Кожен свідомий християнин повинен
досліджувати Біблію і практикувати духовне життя не лише раз на тиждень
протягом години в церкві. Тому я за розуміюче ставлення до Літургії.
Повсякчасно слід осмислювати слова, які щонеділі звучать у церкві, а не
сприймати, як монотонний спів. І тоді наша присутність на Службі стає
дійсно вартісною, а не “відбутою”.
У Біблії зустрічаємо слова про фарисеїв і
лицемірів, які не мали істинної віри. Чи не уподібнюємося ми до них
часто у своєму духовному житті? Часто поняття побожності для окремих
людей обмежується лиш до відвідування церкви, і це дуже прикро.
Є ще й категорія людей, які уникають
церков. “Я в церкву не ходжу, але я вірю в душі́” звучить як “Я не ходжу
на кухню, я їм в душі́”. Під великим знаком питання, чи розцінювати це
як справжню віру, чи як відмовку? Церква дає поживу душі і скеровує як
компас наше духовне життя. Напрошується питання: люди, які вірують в
душі, себе причащають в душі також?
В наш час не можна вразити “ходінням” до
церкви, в цьому немає нічого вражаючого, АЛЕ можна подавати приклад
іншим у вірі своїм глибоким духовним життям, яке сягає ширше меж
Літургії у церкві!
Ще один важливий момент, на який хотілося б звернути — поведінка у храмі.
І так, ви переступили поріг церкви. Припустимо, у вас є мотиви, намірення до молитви, щире серце, яким хочете прийняти Господа.
Ви напевне і подбали про свій зовнішній вигляд,
адже якщо ви жінка, то одяг не повинен бути викличним, або таким, що
розцінює вас як легковажну, чи викликає надмір зайвої уваги до вашого
тіла. Звісно, немає обмежень як одягатися, але не потрібно перетинати
етичну межу.
Церква — не подіум моди, не обов’язково
годинами виряджатися та робити з себе “лялечку”. Тут не це головне. Коли
ви присутні на Літургії, Господу не буде важливою ціна ваших сережок та
дизайн і шик вашого плаття, а чим наповнене ваше серце, з чим в душі ви
до Нього йдете. Ви можете хизуватися цим перед іншими, але чи
обов’язково це робити в церкві, куди люди йдуть зовсім з іншою метою?
Ще ви повинні розуміти, що крім вас є
чимало інших людей, які також прийшли на Службу, яким важливо почути
щось для себе. Яким би не був дорогим ваш телефон, чи, можливо,
терміновими дзвінки, постарайтесь, щоб інші парафіяни цього не
помічали. Дуже неприємно відволікатися на рингтон чийогось невимкненого
телефона чи на те, що хтось вголос в церкві обговорює свої справи по
мобільнику.
Потрібно мати взаємоповагу в Храмі один до одного і найперше
до святині, в яку зайшли. Чи настільки термінові можуть бути дзвінки в
неділю, що вони не можуть зачекати до кінця Літургії? Думаю, що ні.
Тому наполегливо рекомендую залишати вимкненими ваші телефонні пристрої:
і вам спокійніше буде молитися, і іншим прихожанам це не буде
створювати незручностей.
Я не просто так наголошувала спочатку на
розуміючому ставленні до Літургії. Це передбачає також зосереджене
вдумування людини на частинах і молитвах впродовж Служби. Якщо ви
прийшли в церкву зустрітися чи побачити давніх знайомих, обговорити
останні новини та різні історії — для цього є можливість і місце за
церковними дверима. Перешіптування/плітки під час Богослужіння не йдуть
на користь вам самим, адже цим ви показуєте своє лицемірство та зневагу
до храму і Бога.
Доводилося спостерігати, як деякі батьки
беруть в церкву своїй найменших діток. Ті вередують, кричать, не можуть
втерпіти до кінця. А батьки те й роблять, що вовтузяться вперед-назад
із своїм чадом, пропихаючи інших парафіян, і сварячи малих дітей за
нетерплячість і галас.
Питання до батьків: ЧОМУ ви мучите своїх
діток і тих людей, що біля них знаходяться? Я розумію, ви хочете
показати своє християнське виховання. Чи не краще почекати із
відвідуванням церкви до більш усвідомленого віку, натомість вдома
проводити духовні бесіди з дитиною, передаючи їй базові християнські
знання. Мені здається, без побудови цього підготовчого фундаменту
відвідування церкви для дитини стане рутиною і мукою.
А вже у юному віці дитина без базового
осмислення і катехитичних знань буде віддалятися від церкви і духовного
життя, оскільки вона не буде розуміти: “Чому…?”. Деякі батьки без
особливих пояснень кажуть своє тверде “ТРЕБА!”. І цим самим вбивають
зацікавлення дітей до церковного життя взагалі.
Ще один момент: якщо ви спізнилися, зробіть так, щоб цього ніхто не помітив.
Те, що ви знаходитеся в перших рядах
церковних не означає вашу святість чи престиж. Незалежно від
місцезнаходження в церкві, ваша молитва чи лицемірство будуть однаково
помічені Господом.
Ви можете думати про все що завгодно на Службі. Але за свої думки, наміри, помисли будете персонально відповідати перед Ним!
Отож, дорогі у Христі, хочеться, щоб
кожен з нас, незалежно від частоти відвідування Храму, давав собі
особистий відлік за свої наміри, усвідомлення своєї віри, за поведінку,
яку демонструємо не стільки перед людьми, скільки перед Богом!
Пам’ятаймо, що під час Літургії стоїмо не перед обличчям священика чи присутніх людей, а перед обличчям Божим!
Немає коментарів:
Дописати коментар