04.01.2018р. Б. / Про щироукраїнський театр релігійного абсурду на Різдвяні Свята

Ось скоро й Різдво Христове за старим стилем. Знов потягнуться безкінечні походи п’яних вертепів, знову шароварники витягнуть минулорічні снопи, що в християнстві символізують ніщо, проте обдаровані неабияким сакральним значенням в слов’янському поганстві, знов ціни на базарах битимуть всі рекорди, навіть з поправкою на галопуючу українську інфляцію. В черговий раз Україна порине у споконвічний вир релігійного абсурду, який через якесь історичне непорозуміння називають християнськими святами.   

Мене завжди дивували щироукраїнські шароварні антисеміти, які з неймовірною радістю святкують День народження Того, Кого християни вважають юдейським Месією. Якось ніколи не лізла до голови їхня логіка. З одного боку, майже патологічна ненависть до жидів, а з іншого – прославляння «їхнього» царя-Месії і цариці-матері, яку християни називають Богородицею. Така собі релігійно-ідеологічна шизофренія. На їхньому фоні неопогани виглядають набагато здоровішими: вони ненавидять жидів і жидівського Бога. Це, принаймні, логічно.

Іншим цілком шизофренічним моментом є сама дата святкувань Різдва Христового. З одного боку, щироукраїнське прагнення в «сім’ю вольну, нову» європейських народів, а з іншого - вперте, заскарлузле тримання, як вош кожуха, за «старий калєндар», лиш би тільки не святкувати Різдво з європейцями, а святкувати його з московитами. Де тут хоч якась логіка? «Єдіноканоніческая» МП на цьому фоні виглядає здоровішою – вони вірять в єдіноканонічєскій русскій мір і крапка. Бо аргументи, мовляв, старий календар це – по-православному по-східному, є цілком сміховинними. Більшість православних святкують Різдво за новим стилем…

Ще один момент, який кидає тверезомислячу людину в ступор: нічні п’яні верески колядок попід вікнами. Як можна Бога прославляти пиятикою? Що спільного між оргіями обжирання і пиятики та християнським святом Різдва Христового? Абсурд? Так, абсурд.

І ще один абсурд шароварного мислення. Колись наша Церква вміло християнізувала дідуха, надавши йому цілком слушне і логічне тлумачення: долівка вкрита соломою – символ солом’яної долівки хліва, в якому родився Христос, а сіно під обрусом на столі символізує ясла, в які Його покладено. В той же ж час сніп-дідух, яким так завзято обкладають тепер українці свої церкви і домівки, так і не отримав жодного прийнятного тлумачення, як християнський символ. Такий собі солом’яний бовван, якого ми унаслідували від наших поганських предків.

Щироукраїнським «християнським» звичаєм є також і здорожчання напередодні свят усього, що потрібне до святкового столу. Ті ж самі продавці, що луплять за шклянку маку чи куті захмарні ціни, обов’язково, з почуттям виконаного обов’язку, підуть на Різдво до церкви, щоб там побожно завертати очками і горлопанити на весь голос «Бог Предвічний»…

Можна, звісно, оправдовувати такі чудасії ірраціональністю східної духовості і східного світосприйняття, його містичною відірваністю від матеріального і закоханістю у вищі сфери. Але такі оправдання годяться хіба що для того, щоб виявляти лицемірство тих, хто таким виправдовуванням займається. 

А чого тільки вартує маланкування, яке, фактично, збиткується з святих Меланії та Василія? Ідіотське купання в ополонках? Горлопанення поганських гімнів напередодні Богоявління?

Годі собі уявити, щоб вифлеємські пастухи з тої радості, що їм ангел возвістив прихід Месії, так нажерлися і напилися, що забули привітати самого Месію. Якось поза межами здорового глузду виглядає, якби мудреці зі Сходу обклалися своїми рідними бовванами, щоб привітати Царя царів, що родився в Юдеї. А тим більше неймовірним виглядає, щоб святий Йосиф при вході до вифлеємської печери лупив три шкури з тих, хто хотів би подивитися на обіцяне світові Дитя.

Але, на жаль, щироукраїнське святкування Різдва саме так і виглядає: важливим є все інше, але тільки не сам Уродинник. Головне жерти, пити, горлопанити, набити кишені грішми чи то за шклянку маку, чи за напівтверезу коляду. А Месія… А Хто Він такий? А нашо Він нам здався? Ми і без Нього раду си дамо за різдвяним столом. То, може, таки прийшов час назвати речі своїми іменами, і почати, як того так гаряче бажають секуляристи, називати Різдво, св. Василія, Богоявління зимовими святами, або ж призадуматись над тим, що ми дійсно святкуємо в часі Різдвяних свят?  

о. Орест Дмитро Вільчинський     Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

03.01.2018р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (25.12.17–1.01.18)

Цими вихідними в стінах Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла ЛА УГКЦ з’явились портрети військовослужбовців 3-го окремого полку спеціального призначення, які полягли, захищаючи рідну землю та український народ під час проведення боїв на передовій фронту РУВ, на сході країни. На плакаті портрети 47 військовослужбовців, їх імена, дати життя. 

У вівторок, 26 грудня 2017 року, на парафії Христового Воскресіння у місті Львові (вул. Городоцька, 319А) відбулася вже друга «Зустріч з Церквою» – проект, започаткований на парафії з доброї руки адміністратора отця Сергія Швагли, збирає у стінах Храму вчителів усіх шкіл, які функціонують на території парафії (а це ЗОШ 15, 60, 68 та парафіяльний «Центр родини»). Як зазначив сотрудник Храму о. Андрій Березівський: «Дуже тішить те, що як на попередній, так і на сьогоднішній зустрічі, були присутні директори усіх цих освітніх закладів.

В середу, 27 грудня 2017 року, помічники святого Миколая завітали до Центрального госпіталю Збройних сил України, що знаходиться в Києві. Військово-медичний капелан УГКЦ отець Віталій Воєца передав військовим та медикам госпіталю іменні подарунки, які зібрала громада УГКЦ парафії Різдва Пресвятої Богородиці в м. Ірпінь.

Путівник для сімей загиблих видано за сприяння Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я та за дорученням Синоду Єпископів УГКЦ. Він є частиною програми просвітництва і має на меті зорієнтувати в особливостях духовно-психологічної та соціальної підтримки родин, які втратили рідних під час Революції Гідності та воєнного конфлікту на сході України, а також допомогти віднайти шлях для «життя далі», переосмислити минуле й відкрити для себе вічність.

В суботу, 30 грудня 2017 року, у стінах Львівського слідчого ізолятора № 19 панувала радість - відбулися Святі Тайни Хрещення та Миропомазання немовлятка. До установи виконання покарань прибув о. Тарас Мирка – в'язничний капелан ЛА УГКЦ. Новоохрещеному дали ім’я Андрій. Бажаємо мамі хлопчика багато сил для того, щоб подолати усі труднощі і змогти у радості виховувати свого синочка. 

В цей день хворі в'язні, які перебувають на лікуванні у медчастині Київського слідчого ізолятора та у міжобласній відомчій лікарні пенітенціарної системи у Бучанській виправній колонії № 85 отримали особисті засоби гігієни. 162 комплекти були сформовані коштом доброчинців. Дванадцять з них підготували родини при громаді Св. Василія Великого решту було придбано волонтерами за пожертвувані кошти. Засновник центру волонтерської співпраці для потреб пенітенціарного служіння у Києві брат Василь Возняк та о. Костянтин Пантелей привезли комплекти й передали недужим в’язням.

Пропонуємо до Вашої уваги:

Папа привітав українських прочан і благословив Україну

«Нехай цей Новий рік буде новою доброю нагодою для того, щоб встати і йти вперед», − Глава УГКЦ

Різдвяне послання до вірних Донецького екзархату, УГКЦ 2018 р. Б.

Хор Львівської Духовної Семінарії Святого Духа УГКЦ під керівництвом п. Наталії Капітан взяв участь, та посів друге місце  у ХVІ Фестивалі-конкурсі духовної пісні «Аскольдів глас», що відбувся 23 грудня 2017 року в  Києві.

МАЛЕНЬКИЙ ВІДГУК ПРО ВЕЛИКУ СПРАВУ. ЯК В КЛІНІЦІ СВ. ЛУКИ ЗДІЙСНЮЮТЬ МРІЇ

АНОНСИ:

Під час Різдвяних свят 7–8 січня 2018 року до української громади Угорщини у м. Будапешт прибуде чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої. Чудотворна ікона прибуде до Будапешту з благословення владики Йосифа Міляна, голови Пасторально-міграційного відділу УГКЦ. У жовтні Зарваницька Богородиця вирушила у паломництво до Ватикану й Італії. Так, 15 жовтня ікона була виставлена на Площі святого Петра, де під час Меси Святіший Отець Франциск І, Папа Римський канонізував нових святих та мучеників. По завершенні Папаблагословив дві нові корони, які відтепер прикрашатимуть чудотворну ікону.

Цьогоріч, у день Різдва Христового, відбудеться для безхатьків та малозабезпечених сімей традиційний святковий обід на парафії Всіх Святих Українського Народу УГКЦ, що у місті Івано-Франківську, вул. Українських Декабристів. Організаторами цієї промовистої справи милосердя є "Спільнота святого Егідія", яка ласкаво запрошує приєднатись волонтерів, жертводавців, парафіян та жителів міста до спільної трапези!

У ЧЕРНІВЦЯХ З’ЯВИТЬСЯ ДВА НОВІ ХРАМИ УГКЦ

Джерело:  Воїни Христа Царя

02.01.2018р. Б. / Папа: на початку року Богомати показує нам дорогу до того, що є цінним

Набожність до Марії не є гарною духовною манерою, але вимогою християнського життя. На цьому наголосив Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси, яку він очолив 1 січня 2018 року в базиліці Святого Петра у Ватикані з нагоди урочистості Пресвятої Богородиці Марії.

Як зауважив Святіший Отець, «Богомати» – це найважливіший титул Діви Марії. І хоч може виникнути, й у минулому виникало запитання: чому «Божа Мати», а не «Мати Ісуса», Церква ствердила: Марія – це Божа Мати. І в цих словах вміщена «чудова істина про Бога і про нас», тобто, «відколи Господь втілився в Марії, відтоді й назавжди Він несе на Собі нашу людську природу».

«Не існує більше Бога без людини: тіло, яке Ісус взяв від Матері – Його тіло також і тепер і буде ним назавжди. Вислів «Божа Мати» нагадує нам про це: Бог близький до людства, немов дитя до матері, яка носить його у лоні», – сказав проповідник, зауважуючи: «Слово “матір” (mater) стосується також слова “матерія”. У Своїй Матері Бог небес, безмежний Бог став малим, став матерією, щоб не лише бути з нами, але бути як ми. Ось у чому полягає чудо й новизна: людина вже не самотня; вже більше ніколи вона не є сиротою, але назавжди – сином або донькою. І рік розпочинається цією новизною. А ми проголошуємо її, кажучи: Богомати!».

За словами Папи, саме в цьому полягає краса того, що ми є «любими дітьми», і що цього дитинства ніколи в нас не зможуть відібрати. В Дитині, Яка спочиває в обіймах Матері, бачимо, що людство дороге Господеві, а тому «служити людському життю означає служити Богові», тому слід приймати й підтримувати кожне життя, «від того, яке в лоні матері до похилого віком, страждаючого та хворого, до незручного життя і навіть відразливого».

Переходячи до роздумів над читанням з Євангелії, проповідник зауважив, що про Богоматір воно каже лише, що Вона «зберігала всі ці речі, роздумуючи над ними у Своєму серці». Насамперед, «зберігала». Марія не говорить і в розповіді про Різдво не записано жодного Її слова. Також і в цьому Вона також єднається із Сином: Ісус є «немовлям».

«Бог, перед Яким усе змовкає, є дитям, яке не говорить. Його величність ще не має слів, Його таємниця любові відкривається в незначності. Ця мовчазна незначність є мовою його царственності. Матір приєднується до Сина та зберігає це в мовчанці. І це мовчання каже нам, що також і ми, якщо хочемо зберігати всі ці речі, потребуємо тиші», – сказав Святіший Отець, додаючи: «Викроїти щодня хвилину мовчання на перебування з Богом у тиші означає оберігати свою душу; зберігати нашу свободу від руйнівних банальностей споживацтва та приголомшення рекламою, від поширення порожніх слів та нищівних хвиль пустослів’я й гамору».

Євангелія уточняє, що Марія зберігала «всі ці речі, роздумуючи над ними». Тими «речами» були радощі й болі: з одного боку – народження Ісуса, любов Йосифа, візит пастухів, а з іншого – непевне майбутнє, відсутність домівки, відчай відкинення. «Сподівання й тривоги, світло й пітьма: всі ці речі наповняли серце Марії. А Вона що робила? Роздумувала про них, тобто, переглядала їх у Своєму серці з Богом», – вів далі Папа, вказуючи на те, що Вона «нічого не затримувала в Собі», але ввіряла Богові.

«Зберігати в мовчанні та представляти перед Богом» – у цьому, за словами Папи, полягає таємниця Богоматері. І все це, як підсумовує Євангелія, відбувалося «в Її серці». Це спонукає скерувати свій погляд до «центру особи, почуттів та життя». «Також і ми, християни, що перебуваємо в дорозі, на початку року відчуваємо потребу наново відправитися із центру, залишити позаду тягарі минулого та розпочати від того, що є цінним», – сказав проповідник, зазначаючи, що маємо перед собою відправну точку, якою є Богомати, бо Вона є такою, «якими нас хоче Бог».

«В Її серці б’ється серце Церкви. Аби прямувати вперед, як каже нам сьогоднішнє свято, необхідно повернутися назад: розпочати від вертепу, від Матері, Яка тримає в обіймах Бога», – сказав Папа, підсумовуючи: «Набожність до Марії не є гарною духовною манерою, але вимогою християнського життя. Дивлячись на Марію, ми спонукувані залишити даремний баласт і відшукати те, що є цінним».

Джерела:       Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя