Якщо
назвати помаранч яблуком, то все одно він залишиться помаранчем. Той,
хто знає, чим є яблуко, розуміє, що помаранч не слід називати яблуком.
Коли хтось це робить через незнання, то добре було б пояснити тій
людині, чим є яблуко.
Коли йдеться про шлюб, то слід вчинити
так само. Якщо взяти до уваги дані про широку підтримку населення
нещодавнього рішення Верховного Суду США про те, що громадяни мають
конституційне «право» називати певні відносини шлюбом, коли вони ним не
є, то очевидно що багато людей не знає: чим є шлюб. Це нагода проявити
милосердя, щоб пояснити людям ціль і значення шлюбу. У нас, християн, є
надзвичайно багата традиція, яка ґрунтується на природному праві та
біблійному об’явленні, з якої можемо черпати пояснення. Це ж означає, що
цю традицію можемо застосувати не лише до католиків, але для
універсального пояснення самої людської природи.
Церква пропонує наступне визначення: шлюб
– це особова, ексклюзивна, нерозривна спільнота життя і любові, яку
відповідно до задуму Творця творять чоловік і жінка задля власного
добра, народження і виховання дітей. Безперечно, для охрещених осіб шлюб
є святим таїнством. Але у цих роздумах говоримо лише про природну
дійсність шлюбу.
Особова спільнота життя і любові: шлюб
передбачає цілковите, особове, взаємне самодарування наречених один
одному, без втрати власної індивідуальності, щоб подружжя стало «одним
тілом». Саме завдяки статевим відмінностям двоє стають «одним» як
спільнота (як спільний союз).
Ексклюзивна спільнота життя і любові: ґрунтуючись на взаємному самодаруванні двох осіб один одному, цей особовий союз виключає будь-які інші союзи. Він вимагає цілковитої вірності наречених. Така виключність є суттєвою, бо гарантує також добро дітей.
Нерозривна спільнота життя і любові: чоловік
і дружина поєднані не лише проминаючими емоціями чи еротичними
уподобаннями, які, по суті своїй, егоїстичні й швидко згасають. Їх
поєднала справжня подружня любов, в основі якої – непохитне й
невідкличне рішення людської волі. Як тільки взаємна згода на утворення
шлюбу буде доповнена статевим актом, виникає нерозривний подружній союз
між нареченими. У випадку охрещених, цей союз скріплюється дією Святого
Духа і завдяки цьому взагалі є нерозривний. Тому Церква навчає, що
розлучення – це зло, і що розлучення – неможливе, навіть не беручи до уваги його цивільні наслідки.
Спільнота, яку творять чоловік і жінка: взаємодоповнюваність обох статей є суттєвою для шлюбу. Це означає, що двоє чоловіків або двоє жінок не можуть укласти
шлюб, бо це не питання, що Церква «не дозволяє» їм це зробити. Двоє
чоловіків чи двоє жінок не можуть укласти шлюб, бо вони не спроможні
мати нормальні статеві стосунки, щоб доповнити вираження подружньої
любові. Статевий акт можливий за умови природної відмінності у статевих органах. Це просто неможливо для двох осіб однієї статі пережити єднання
з допомогою статевих органів. Саме здатність до цілковитого єднання у
статевому акті є визначальним фактором відносин, які називаємо шлюбом.
Згідно задуму Творця: Бог – автор шлюбу. Бог вклав у нашу людську природу покликання до шлюбу, коли створив чоловіком і жінкою людину. Намагання поправити природу і ціль шлюбу означає, отже, бажання «стати як Бог».
Задля добра наречених, добра народження і виховання дітей: «Бо
не добре чоловікові бути одному», – сказано у книзі Буття. Він потребує
помічницю «відповідну до нього» (2:18). Статева відмінність дана нам, в
першу чергу, як збагачення нашої людської природи, а також задля
збільшення людської сім’ї. Діти не є лише додатком до шлюбу і подружньої
любові, вони народжуються з самого серця взаємного самодарування
подругів, як плід і сповнення подружньої любові. Саме тому Церква завжди
навчала, що свідоме виключення народження дітей суперечить самій
природі та меті шлюбу.
Тетяна Трачук
Джерела: family-institute.org.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар