04.04.2018р. Б. / «Чуда святих» - духовна подорож в товаристві святих

Ісус промовляє та піклується про нас і після своєї смерті на Хресті. Давши владу учням чинити чуда, Господь продовжує виявляти свою любов до людей.

Блаженна Мати Тереза з Калькутти, святий Юда Тадей, отець Піо, святий Шарбель, Іван Боско та багато інших праведників ще під час земного життя жертвували себе для інших. Сьогодні сотні людей прибігають до них у молитвах, просячи про заступництво. Зцілення від лейкемії та неврозу, повернення зору, народження дитини після багатьох років очікування, євхаристійні чуда – і це лиш маленька частина чудес, які сталися завдяки міцній вірі та молитві.

У книзі “Чуда святих” від видавництва “Свічадо” авторка зібрала чимало історії з різних куточків світу про зцілення та вияв Божої любові за посередництвом святих. Вона показує нові, часом незнані нам, факти з життя праведних.

Історії, зібрані у цій книзі, підтверджують, що ми не самі зі своїми проблемами. Святі чують наші прохання, вони лише чекають, коли ми довіримося Божій волі: «Бог любить людей і чинитиме все, щоб виявити свою любов до нас, особливо за посередництвом знаків». Часто, зроблені чуда є для людини чимось надприроднім та незрозумілим. Але вони потрібні нам, щоб поглибити нашу віру.  Авторка впевнена, що події, які перевищують людське розуміння в результаті мають «вказувати на покликання людини до Царства Божого».

У часі випробувань ми часто зневірюємося, починаємо звинувачувати Бога у своїх невдачах. У такі моменти здається, що увесь світ проти нас. Лікарі лиш розводять руками, кажучи «вже пізно», друзі та рідні намагаються допомогти, але ви розумієте, що нічого вже не зміниш. Але пам'ятаємо, що Бог є люблячим батьком, який допускає людині лише ті випробування, які вона може витримати. Ця книга пригадує нам, що Господь є завжди поруч, але й ми маємо робити все те, що від нас залежить.

А ставши свідком чуда, несімо цю звістку серед людей, дякуючи Господу. А ця книга нехай стане добрим прикладом, що чуда існують, коли є глибока віра. Наостанок пам'ятайте слова Альберта Ейнштейна: «Є два способи жити: ви можете жити так, як ніби чудес не буває і ви можете жити так, як ніби все на цьому світі є дивом».

Джерело:  Воїни Христа Царя

03.04.2018р. Б. / Святий великий вівторок. Слово св. Івана Золотоустого про милостиню та про десятьох дів

Існують численні й різноманітні шляхи покаяння, щоб спасіння було для нас легким. Якби Бог дав нам лиш один шлях покаяння, то ми мали б таку відмовку: не можемо йти сим шляхом, не можемо спастися.

Та, щоб позбавити тебе таких відмовок, Він дав тобі не лише один шлях, і не два, і не три, а численні й різноманітні, щоб через таке розмаїття зробити для тебе легким сходження на небо.

Покаяння не важке, і немає в ньому жодного тягаря. Ти грішник? Увійди в храм і скажи: я згрішив! – і загладиш гріх. За приклад маєш Давида, який згрішив і загладив гріх.

Існує й другий шлях – плач за гріхи. І се не важко: не треба ні витрачати гроші, ні долати далеку путь, ні щось інше подібне робити, а треба лише заплакати над гріхом.

А третій шлях представляє Священне Писання, коли говорить про фарисея і митаря: фарисей, що надмірно хвалився, втратив праведність, а митар, виявивши почуття смирення, вийшов з плодом праведности: дав слова, а отримав оправдання на ділі.

Тепер зробімо ще один крок уперед і розміркуймо над четвертим шляхом покаяння. Се – милостиня, цариця чеснот, найвірніша захисниця, яка одразу возносить людей у небесні висоти. Се слово самого Бога, Який каже: Що ви зробили одному з сих найменших, те мені зробили (Мт 25:40). Отож, хоч би скільки було в тебе гріхів – твоя милостиня перевершить їх усіх.

Хіба не знаєш у Євангелії притчу про десятьох дів, як вони, не маючи милостині, залишилися поза весільною світлицею, хоч і подвизались у дівстві?

Соромлюся я й червонію і плачу, коли чую про немудру діву, що зосталася немудрою після таких великих чеснот, після подвигів дівства, після того, як тілом вони піднялися на небо і порівнялися з вишніми силами. І після сього їх названо нерозумними, і справедливо, бо, звершивши велике, вони зазнали поразки од малого. Були в нерозумних світильники, однак у світильниках мудрих був єлей, а в них не було. Бо ж дівство – се вогонь, а милостиня – єлей. Тому так, як вогонь гасне, коли до нього не підливати єлею, так і дівство вгасає, коли не має милостині.

Хто ж продавці того єлею? – бідні, що заради милостині сидять перед церквою. А за скільки він продається? – за скільки хочеш: ціни не вказано, щоб ти не посилався на вбогість. Що маєш, за те й купи. Маєш дрібний гріш? Купи ним небо, не тому, що небо дешеве, а тому, що Господь – чоловіколюбний. Не маєш і дрібного гроша? Подай чашу холодної води, бо хто напоїть одного з сих малих чашею холодної води ради мене, той не втратить нагороди своєї (Мт 10:42). Не маєш і сього? Поплач із нещасним і отримаєш нагороду – нагороду не за вимушену, а за вільну справу.

Дай хліб – і візьми Рай, дай мале – і візьми велике, дай тлінне і візьми нетлінне! Дай бідному, і навіть коли ти сам мовчатимеш, тисячі уст говоритимуть на твій захист, бо милостиня піднесеться і захистить тебе. Милостиня – се відкуплення душі.

Молитвами святих отців наших, і святителя Івана Золотоустого, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Амінь.

Джерело:     Прес-служба Луцького екзархату УГКЦ

02.04.2018р. Б. / Покута ≠ покарання (+VIDEO)

Доходить до завершення Великий Піст — час, коли чи не найбільше людей стараються зробити аналіз свого життя, помиритися з усіма, з ким у певні моменти могло виникнути непорозуміння і врешті, відновити свої стосунки з Богом. Про те, чим особливий цей час і взагалі,  яка суть посту у передачі Живого радіо „Воскресіння“ говорив Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ Володимир Груца.

Треба дивитися ширше на поняття Великого Посту та й посту взагалі. Маємо щонайменше чотири пости в році. І їх ціллю не мають бути черги до наших сповідальниць. А це час покаяння, навернення, переміни свого життя.

Піст — це не дієтичний захід. Він має очищувати нас від нечистих помислів. З душі має вийти те, що заважає бути в єдності з Богом. Саме Сповідь і Святе Причастя — таїнства які звільняють нас від перепон бути в єдності з Богом, допомагають нам протистояти гріхові. Навіть ціллю земного життя Ісуса  було оздоровлення людей від гріхів.

Покаяння може бути синонімом до сповіді чи примирення. Це більше, ніж просто прийти і назвати всі свої гріхи, пильнуючи, щоб щось не забути. Метаноя (покаяння, розкаяння) — це переміна людини, стилю думання, самого життя. Буває, що людина не може розпочати нове життя, бо наша історія, наші зранення супроводжують нас. Та ми завжди маємо шанс і привілей обрати новий напрямок у житті. Саме покаяння і є тим обранням  повернення до ласки хрещення.

Ми часто вважаємо, що Бога образили, скривдили. Думаю, що ні. Бо найперше, коли грішимо, то шкодимо собі, кривдимо інших людей. Гріх має суспільний вимір.

Парадоксально, та перед тим як грішити не соромимося і не боїмося. А коли йдемо до сповіді, то боїмося. Кого ми боїмося? Не священика, а самі себе. Бо гріх вже починає працювати в нашому житті, виконує зранення, нищення людини. А коли ми хворі, то йдемо до лікаря, щоб оздоровитися.

Завдання сповіді НЕ в тому, щоб покарати, оштрафувати. В цій ситуації люди часто не розуміють суті покути — це не покарання, а медицина для зцілення.

Маємо п’ять умов доброї сповіді:

• В тиші зосередитися над своїм життям, зробити іспит сумління і побачити свою недосконалість.
• Зрозуміти, що сповідь — це не бухгалтерія пригадування усіх провин, а запрошення Бога, як велику любов, у своє життя.
• Також це відчуття жалю за те, що віддалилися від Божої любові.
• Постанова поправи. Бо без цього не може бути сповіді як такої.
• Виконання покути, яка довершує процес зцілення від гріха.

Підготувала Наталія ПАВЛИШИН

Джерело:    dyvensvit.org

Воїни Христа Царя