10.02.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Тм. 4,9-15:  «Будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі й чистоті»

Люди багато чують в церкві, особливо від священиків на проповіді про те, як треба жити, якою мала б бути поведінка і постава християнина. До того ж, всі ми багато читаємо про те, що означає бути християнином, і ми з нас свідомі того, де гріх, а де його не має. Але щоб почати так жити, люди потребують когось, хто втілював, або втілює це у своєму особистому житті. 

У народі кажуть, що краще раз побачити, ніж сім разів почути. Люди потребують, щоб хтось був втіленням тих християнських чеснот, християнської постави, яка в теорії може для нас виглядати недосяжною. То ж люди потребують від кожного з нас, хто називається християнином, щоб це християнство реалізувалось, ставало видимим у нашому житті. 

Будьмо взірцем для кожної людини, яка стрінеться на нашій життєвій дорозі, будьмо взірцем Христового учня!

***

Лк. 19,1-10:  «А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий. Він бажав бачити Ісуса, хто Він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту»

Перед нами відкривається дуже цікава картина. Закхей, який був головою над митарями, – сьогодні це посада керівника податкової інспекції, тобто був людиною, відомою в суспільстві, – так зацікавився Ісусом Христом, що не посоромився вилізти на дерево, бо не міг Його побачити. Це бажання побачити Спасителя, відкритість, безпосередність, правдивість зумовили те, що він дуже швидко сам перемінився і приніс плоди цієї переміни. 

Проблема наших стосунків з Богом полягає в тому, що ми часто навіть перед Ним граємо якусь роль: або праведника, щоб добре виглядати перед Господом, перед собою, перед іншими, або ж грішника. Бог хоче, щоб ми постали перед Ним у правді та істині – такими, якими ми є. 

У цьому Євангелії бачимо, що відбулася ця зустріч у правді. Найперше тому, що Господь є правдою, і Закхей постав перед Ним у правді, він щиро кається: «Якщо когось скривдив, то віддам учетверо, а половину майна дам убогим». 

Так само і в нашому житті: якщо ми в правді стаємо перед Богом, то плоди переміни одразу приходять у наше життя. Адже правильно будувати своє життя, правдиво зарадити собі можна лише тоді, коли зустрінемося з Господом. Зустріч людини з Богом цілковито перемінює її!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.02.2019р. Б. / Кого не варто брати за хрещених батьків?

Усі батьки бажають для своєї дитини лише найкращого. Тайною Хрещення розпочинається духовний шлях людини, коли вона позбавляється від тіні первородного гріха.

Без сумніву, ця подія має дуже велике значення. Не менш важливими є хрещені батьки, які беруть участь в прийнятті Тайни і від імені дитини засвідчують її приналежність до Бога та Церкви.

Традиція брати хрещених батьків походить ще від часів перших християн: щойно охрещений потребував провідника, друга, наставника, який допомагав би глибше пізнавати християнську релігію.

Роль хрещених батьків не змінилась до сьогодні. Чи змінилась?

Батьки забезпечать виховання дитини, вона виросте, очевидно, і без хрещених батьків. Тож у чому полягає їх завдання?

Будьмо відверті, що сьогодні це виглядає здебільшого так: привітати з іменинами і днем народження. Саме тому хрещених батьків обирають часто суто з меркантильних міркувань. Але цього не варто робити.

Хрещеними мають бути ті люди, які є практикуючими християнами, які ходять до церкви і живуть духовним життям. Часто можна почути: я не ходжу до церкви, але буду добрим хрещеним батьком. Чи так воно? Ні, зовсім не так.

Духовні батьки мають бути духовними порадниками, жити належним християнським життям і звернути увагу рідним батькам свого хрещеника, якщо вони занедбують духовний розвиток дитини. Вони мають бути тими, до кого можна буде прийти за порадою.

Саме таким мав бути першорядний критерій вибору хрещених, а не те, чи зможуть вони добре обдаровувати.

Батьки, які хрестять дитину, мають обов’язок молитися за неї і бути добрими друзями, а ще – прикладом добрих християн. Бо діти завжди вчаться на прикладах.

Хрещені мають бачитись зі своїми дітьми точно не двічі на рік, мусить бути спілкування, зацікавлення, стосунки, спільна участь у Літургіях.  Не подарунки, а духовний супровід!

Якщо ви задумуєтесь над вибором хрещених батьків – подумайте про те, чи є ці люди активними християнами і чи зможуть вони допомогти вашій дитині знайти і пізнати Бога тоді, коли навіть вам це буде не під силу.

Автор: Тетяна Трачук

За матеріалами: Воскресіння. Живе Радіо

Джерело:      ДИВЕНСВІТ

09.02.2019р. Б. / «Чоловік і жінка, за Божим задумом, є різними апріорі – і фізично, і психологічно, але є рівними перед Богом», - п. Лідія Кондратик

“Чоловік і жінка, за Божим задумом, різні, проте створені одне для одного, щоб скласти цілісність. Як сприймати і прийняти цю різність і при цьому творити цілісність, незважаючи на неподібність поглядів, сприйняття, реакцій, прагнень і мотивацій? Як це – бути подружжям?” -  Це тема чергової бесіди у щовівторковій програмі «Психологічна порадня» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо».

5 лютого в якості експерта і «порадника» в ефірі була Лідія Кондратик – християнський психолог із Трускавця, кандидат соціологічних наук, спеціаліст із залежностей, має досвід 20 років шлюбу і семеро дітей. 

«За Біблією, коли Бог творив світ – небо і землю, світло й темряву, рослин і тварин, на кожному етапі є твердження: «І побачив Бог, що добре воно». Уперше слово «недобре» з’являється в контексті творення людини: «Недобре чоловікові бути самотнім – створю йому поміч, подібну до нього», – каже пані Кондратик.

Щоправда, за Біблією ж, є дві різні концепції творення людини: 1) Буття, 1: людина, чоловік і жінка, створені одночасно, за образом і подобою Божою, з однаковим призначенням і благословенням; 2) Буття, 2: жінка створена як товариш і помічник чоловікові, з його ребра: «Покине тому чоловік свого батька та матір, та й пристане до жінки своєї – і стануть вони одним тілом».

Пані Кондратик наводить два жарти на цю тему, які демонструють ці дві концепції: жінка була створена останньою, щоб не вказувати чоловікові, що і як робити далі – усе вже зроблено до її появи. І другий, про жінку як «друге видання» людини, покращене і ускладнене. Обидва ці жарти-твердження по-своєму дискримінаційні, але доволі точно відображають ставлення до жінки в різних спільнотах у різні часи, і сприйняття жінкою самої себе. Сутність ж питання в тому, що чоловік і жінка, за Божим задумом, є різними апріорі – і фізично, і психологічно, і за призначенням та покликанням, але у цій своїй різності є рівними і однаковими перед Богом.

Яка найбільша проблема в сучасній українській родині? Лідія Кондратик вважає, що це конкуренція: хто головніший, розумніший, кращий, а отже – хто керуватиме, чиє слово має найбільшу вагу і повинно бути остаточним. У сучасному світі конкуренція – одне із «правил гри», тож не дивно, що ці «правила», певним чином, переносяться і в родину, у дім, який мав би бути місцем затишку і безпеки, місцем перепочинку від гонитви за лідерством і успішністю.

«У певний момент традиційна українська родина була знищена, а традиції перервані, –  каже психолог. – Поза тим, чому і в чому українська родина була сильною? Тому що були чітко визначені сфери відповідальності, а отже, першості й вирішального слова: для жінки це –  родина, діти, дім, для чоловіка – зовнішня діяльність, заробляння грошей, захист дому і родини. І жінка, і чоловік були першими і головними у своїх сферах, не мусили конкурувати одне з одним. Справді, безглуздо сперечатися, чия золота медаль краща – бігуна чи тенісиста…»

Бог створив людину – чоловіка й жінку як одне ціле, щоб вони взаємно доповнювали одне одного. Можливо, тому схожість, однаковість – у поглядах, реагуванні та діях, далеко не завжди є запорукою того, що люди зможуть жити разом довший час і в гармонії: ця схожість не спонукає до розвитку і руху, +/+ (чи -/- ) врешті взаємно відштовхуються. І навпаки, різні люди взаємно притягуються і творять єдність протилежностей, якщо приймають цю несхожість і розуміють її природу.

На тему відмінностей між чоловічою і жіночою психікою є багато літератури (один із найвідоміших популярних авторів – Джон Грей, із його серією про «Чоловіків з Марса, жінок з Венери»). Лідія Кондратик наводить доволі контраверсійні порівняння: чоловічий мозок – як касетний програвач, налаштований на виконання однієї пісні одночасно, вандалостійкий і витривалий, і жіночий мозок – як айфон, здатний виконувати кілька задач одночасно, але і набагато вразливіший, який «від необережного доторку пальця невідомо куди може зависнути, і нічого з цим не поробиш».

Несхожими є і реакції чоловіка й жінки на різні виклики. Мозок чоловіка налаштований на вирішення завдання, «завантажується» і працює у фоновому режимі, хоча позірно може здаватися, що людина нічого не робить, що їй байдуже – це не так. Чоловіки вміють «відпускати» проблему – щоб рішення прийшло само, як відкриття, і при цьому не мають потреби проговорювати цей процес, ділитися проблемою. Зовні, у жіночому сприйнятті, це виглядає не завжди адекватно: замість того, щоб щось робити/кудись бігти, чоловік лежить, втупившись у стелю/стіну/айфон і мовчить. Реакція жінки на таку поведінку може бути неадекватною – вона починає радити, керувати, вимагати щось робити, нарікати на бездіяльність партнера, і цим лише погіршити становище як щодо вирішення проблеми, так і стратегічно у стосунках. Причина, окрім іншого, –  нерозуміння цих особливостей сприйняття і реагування представника іншої статі із всіма наслідками.  

Випробуванням на міцність – і для людини, і для її близького оточення, є ями й падіння на життєвому шляху: уникнути невдач і стресів не вдається нікому. І людина – і чоловік, і жінка, кожен у свій спосіб, повинна вміти дати собі раду у таких ситуаціях, а близькі люди – підтримати. «Немає значення, скільки разів чоловік впав – має значення, скільки разів він піднявся», –  твердить народна мудрість. Проблеми – чи завдання, які потребують вирішення, будуть в житті завжди, якщо це життя повноцінне, спрямоване на рух і розвиток. Статися може різне – і завданням є не зневіритися, а знайти сили встати і йти далі заради себе, заради близьких людей, яким ми потрібні і які нас люблять.

Проблеми і «ями» можуть виникнути і в стосунках – і цього теж годі уникнути. Психолог каже: стосунки, зокрема й подружні, ми будуємо щодня, це копітка праця, яка потребує уважності й відкритості, довіри, яку дає любов. Часто молоді люди, які одружуються і беруть шлюб, просто не готові до того, щоб бути подружжям – друзями одне для одного, підтримкою і натхненням. Цьому, як і багато чому іншому, потрібно вчитися – уважності, взаємної поваги, відповідальності за себе й іншого/інших. Інколи доводиться й переучуватися: виховання і дитячі досвіди, приклад батьків не завжди бувають позитивними. Дівчинка, яка бачила сильну вольову маму і слабкого безвольного тата, і обоє були нещасливими, без поваги одне до одного, несвідомо проектуватиме такий сценарій і на власне життя: у неї ще немає власних досвідів, вона не знає, що стосунки у родині можуть бути інакшими.   

Резюме цієї бесіди таке: повноцінне подружжя, справжня єдність чоловіка і жінки можливі лише за умови розуміння різної природи одне одного, взаємної поваги до цих різностей. На цьому тримається любов і будується родина. Таїнство шлюбу звершується кожен день і кожну хвилину спільного співжиття, якщо ми приймаємо його як покликання і Божу ласку. Бог дає нам шанси і підтримку в будь-яких ситуаціях, якщо ми готові прийняти їх, працювати над собою і своїми стосунками, знайти сили у найскладніших ситуаціях сказати близькій людині: «Я обираю тебе і приймаю тебе таким (чи такою), як ти є – із вдячністю і любов’ю».

reradio.com.ua

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ