15.09.2017р. Б. / «ГОСПОДИ, ДАЙ МЕНІ ЗУСТРІТИ З ДУШЕВНИМ СПОКОЄМ УСЕ, ЩО ПРИНЕСЕ МЕНІ ЦЕЙ ДЕНЬ»

Кожного дня ми отримуємо багато інформації: хтось через телебачення, інші завдяки інтернету, хтось почує випадково на вулиці чи в автобусі, хтось від своїх друзів, знайомих. Багато тої інформації є доброї, а ще більше не дуже доброї, інколи, дуже негативної, пов’язаної з різними вбивствами, аваріями, бійками, насиллям, скандалами. Як на це все реагувати християнинові, людині віруючій? Я не зможу дати абсолютну відповідь на всі моменти, але хочу запропонувати Вам, дорогі наші читачі, слова молитви і саму молитву, яка би могла налаштовувати нас по-християнськи на все, що потрапляє до нашої голови через наші очі і наші вуха: «Господи, дай мені зустріти з душевним спокоєм усе, що принесе мені цей день».

Християни – це люди, які повірили Христу і пішли за Ним; це ті особи, які почали жити Церквою Христовою, заснованою на Петрі, до кого Ісус сказав: «То ж і я Тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву, й що пекельні ворота її не подолають» (пор. Мт 16, 16-20). Це ті особи, які, можна сказати одним висловом – «люблять Христа і Його Церкву», яка, незважаючи на різні бурі і випробування, живе вже маже дві тисячі років. Але ті ж самі християни – це не святі, це люди, які свідомі своїх немочей і гріхів, живуть і щоденно ведуть боротьбу за святість, за праведне життя, за досконалість. Ніхто не народився святим, але щодня, якщо забажає, може прагнути святості.

Християни – це не є якась відокремлена спільнота, яка не належить до суспільства, в якому перебуває, але спільнота вірних, які хочуть бути послушними законам цієї чи іншої країни, аби лише ці закони не противилися законам Божим, бо для нас, християн, існує таке правило, озвучене апостолом Петром: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей» (Ді. 5,29). Християни – це ті, особи, які покликані бути «світлом світу» і «сіллю землі»: «Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити?... Ви – світло світу... Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт 5,13.14.16), тобто це люди, які незважаючи на свої людські хиби, немочі і недосконалості, з Божою допомогою, з допомогою молитви і Святих Таїнств, прагнуть ставати кращими і змінювати це суспільство, у якому живуть.

Як мають реагувати християни на всі ці інформаційні виклики сучасного світу, повні різноманітних негативних послань? Відповідь проста: по-християнськи. А що ж це означає? Пропоную 3 правила:

1. Знати і бути переконаним в тому, що все у цьому світі відбувається з Божого допуску. Навіть і негативні речі, про які ми чуємо ледь не щодня, без Божого допуску не стаються. І саме Святе Письмо нам про це говорить: «Знай, що за останніх днів настануть скрутні часи, бо люди будуть самолюби, грошолюби, зарозумілі, горді, наклепники, батькам непокірні, невдячні, безбожні, без любові, не примирливі, осудливі, розбещені, жорстокі, недобролюбні, зрадники, нахабні, бундючні, більше розкошолюбні, ніж боголюбні, мають бо сповид побожности, сили ж її зреклися» (ІІ Тим 3, 1-5). Бог, який сотворив людину вільною, дав їй світлий розумі і свободу вибору, вільну волю, ніколи не заставляє людину, а спонукає бути доброю, але людина, часто, вибирає бути злою і Господь це допускає.

2. Своїм життям християни повинні дати приклад доброго християнського життя – думати, говорити і жити згідно нашої християнської віри, дійсно бути «світлом» для світу, щоб інші люди, які з нами спілкуються могли від нас взяти приклад, чогось навчитися, щось доброго і позитивного почути. Нашу віру ми повинні показувати нашими ділами, конкретним, щоденним християнським життям: «Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас до них скаже: «Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь», і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі. Та хто-небудь скаже: «Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру.» (Як 2,14-18).

3. Негативних речей про інших осіб чи про Церкву, яка складається з людей, грішних і немічних, які прагнуть святості, але не є святими, не поширювати і не переповідати. У щоденному житті християни покликані бути тим «світлом для світу», можливо навіть маленьким світлом у великій темряві – негативних речей почутих, побачених, прочитаних  не поширювати, не передавати, не розповсюджувати, не помножувати. Ісус дав нам таке правило: «Коли брат твій завинить супроти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, то придбав брата твого. Коли ж він не послухає тебе, візьми з собою ще одного або двох, щоб усяка справа вирішувалася на слово двох або трьох свідків. І коли він не схоче слухати їх, скажи Церкві; коли ж не схоче слухати й Церкви, нехай буде для тебе як поганин і митар» (Мт 18,15-17). Скільки осіб з тих, які пишуть в інтернеті, які пишуть у газетах, які переповідають на базарах і в автобусах, які судять, очорнюють, пліткують, переповідають, не можуть зробити елементарного порядку в своєму особистому житті і в своїй рідній оселі, не можуть прибрати на своєму власному подвір’ї, а про інших пишуть і говорять погано!!!

         Тому, дорогі наші читачі, дорогі браття і сестри у Христі! В час, коли є така велика інформаційна атака, переповнена негативом і злом – це сьогодні дуже модно і диявол для цього знаходить собі слуг – ми християни покликані бути світлом і сіллю у цьому світі і кожен на своєму місці виконувати все, що ми повинні робити. Нехай ніщо негативне не руйнує наші душі і наші серця, а вміймо мудро покладатися на Господа. Стараймося бути носіями миру, бо Христос сказав: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5,9).

         Завершу наше роздумування словами молитви Оптинських Старців, яка покликана налаштувати кожну боголюбиву християнську душу на кожен день, дарований Господом: «Господи, дай мені зустріти з душевним спокоєм усе, що принесе мені цей день. Дай мені цілковито віддатися на волю Твою святу. На всяк час дня цього в усьому настав мене і підтримай мене, Господи. Які б я не дістав звістки, навчи мене приймати їх зі спокійною душею і твердим переконанням, що на все Свята Воля Твоя. У всіх ділах моїх і словах керуй думками моїми і почуттями. У всіх непередбачених випадках не дай мені забути, що все Ти посилаєш. Навчи мене просто і мудро ставитись до всіх людей, нікого не ображаючи, ані засмучуючи. Господи, дай мені силу перенести втому і всі події цього дня. Керуй моєю волею і навчи мене молитись, вірити, надіятись, терпіти, прощати і любити».

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:  Воїни Христа Царя

14.09.2017р. Б. / «Збочення як норма – кримінальний злочин! Особливо для дитячих письменників»

Сім’ї бувають різними. Великі і малі. Щасливі і не дуже. У кожного своя історія – і це нормально. Основа ж у тому, щоб діти зростали в любові й адекватно приймали чужу інакшість. Проте трапляються ситуації, коли гуманності вимагають для антигуманних речей. І миритися з тим – неприпустимо.

Із початком 24-го «Форуму видавців» у Львові розгорівся скандал. 15 громадських організацій виступили проти презентації дитячої книги Лариси Денисенко «Майя та її мами», наголосивши на «деструктивних принципах», які пропагує це видання. Організатори натомість заявили про погрози і звинуватили противників у людоненависництві.

«Видана нами книжка Лариси Денисенко «Майя та її мами» про 17 розмаїтих типів родини і те, що, «неважливо, чи ти живеш із маленькою сім’єю, чи з великим родом. Неважливо, чи ти рідна дитина, чи не зовсім…Важливо, щоб у родині панували любов і повага, бо це і є головні цінності», - наголошують видавці. І не погодитись з тим справді не маємо ані найменшого права.

Проте є у позиції авторки і відверто скандальна деталь. «Мене звати Майя. І мене дві мами…Вони люблять одна одну й мене…Не важливо, скільки у тебе мамусь або татусів…», - пише Денисенко у книзі. Оцим і збурює свідомість громадськості.

«Ми усвідомлюємо, що мізерна частина суспільства, з огляду на певні обставини, у питаннях міжстатевих стосунків вирізняється, однак, вважаємо ситуацію загрозливою, коли такі люди публічно пропагують нетрадиційні відносини…Відтак сподіваємось на Ваше сприяння щодо недопущення проведення цієї акції та інших подібних заходів у місті…У випадку Вашої бездіяльності ми будемо змушені самотужки вжити усіх можливих заходів, з метою недопущення проведення відверто провокаційної презентації у Львові», - відреагували активісти.

У відповідь на це організатори вирішили скасувати одну із подій, при тому виступили із гучною заявою: «…чи може нам хтось гарантувати, що провокації і бійки не будуть вчинені на іншій локації і при іншій нагоді? Ми закликаємо громадськість, ЗМІ, силові структури та органи влади всіх рівнів, УГКЦ забезпечити розголос потенційних загроз…». А далі по тексту – про шантаж, терор, погрози, напад. І навіть злочин проти людяності.

Шановні, вибачте, а не задуже? Толерантність, розуміння і цінності справді треба закладати у дитинстві. Люди справді бувають різними. І їхні погляди справді треба поважати. Але чим займаєтесь ви? Тотальне горе, безлад, жах? Серйозно? Радикали попруться із різаниною, влаштують терор і перестріляють пів-Форуму? Скільки адекватності у цій заяві? Скільки дешевого піару і відвертого бажання нажитися, при тому показавши себе «свідомими європейцями»? МВС, МЗС, Адміністрацію Президента, Верховну Раду та ще бозна-скільки держорганів ви просите відстояти «конституційне право кожного». А то нічого, що стаття 51 тієї ж Конституції визначає шлюб, як вільну згоду чоловіка та жінки. А то нічого, що споконвічна мета кожної людини – то продовження роду? А то нічого, що за останні 26 років у цій країні щезло щонайменше 10 мільйонів осіб. То нічого, що на Сході гинуть найвідважніші із чоловіків? А ви натомість пропонуєте толерувати, внормовувати і ПРОПАГУВАТИ вимирання?

Потрібна демократія? Ви її маєте. Потрібна свобода слова? Ви її теж маєте. Але дістаньте десь шматочок адекватності.

Коментарі для «Вголосу»

Отець Юстин Бойко, колишній настоятель Свято-Іванівської Лаври Студійського уставу УГКЦ:

Людське життя є різним: хтось народжується, хтось вмирає, хтось кудись переїжджає. Це все природно. Але коли йдеться про пропаганду одностатевих зносин, тим більше дітям, це можна вважати за відвертий кримінальний злочин. Це нав’язування дитині своєрідного стилю життя, презентування його як нормального. Ми ж добре знаємо, що дитячий розум не є аналітичним, а сприймає все, що подають, як губка. Пропонувати у дитячій книзі такі речі – неприпустимо. Не можна таким чином впливати на дитячу психіку.

У житті щодень трапляються різні випадки: недобрі події, зради, кримінальні злочини. Але ми вибираємо ті новини, які нас будують. Як на мене, нині у суспільстві є трохи звихнене розуміння правди: нібито вона зобов’язана разити очі. Насправді, вона зобов’язана будувати. Якщо якась суперечлива річ не будує, то варто замислитись: а чи дійсно вона є правдою?

У дитячих темах взагалі треба бути дуже обережним. Їм треба подавати світ, до якого мусять прямувати. Перший ідеал дитина отримує в сім’ї – бо саме там закладаються основи подальшого життя. Різні інституції можуть у той чи інший спосіб поправити виховання дитини, але не можуть його змінити. На вихованні дітей треба бути украй обережними.

Одностатеві зв’язки не належать до природного права, бо не несуть за собою народження дітей. От уявіть, що одного дня усі почнуть практикувати одностатеві зв’язки. Тоді моментально припиниться народження дітей і людство загине. А якщо певні зв’язки можуть довести до загибелі людства, то вони є антигуманними! Так, є люди із певними схильностями, і я як священик є свідомий того. Люди борються зі своїми пристрастями, бо не можна ставити пристрасті як якусь чесноту. І треба боротися – не проти людей, а з гріхом. Христос нам каже: не засуджувати людей, але засуджувати гріх, який є в людині. Така річ, як одностатеві зв’язки з погляду євангельського є тяжким гріхом, тому як священик я в жодному разі не можу це толерувати. І взагалі, як звичайна людина, дотримуюсь тієї ж думки. Для мене одностатеві зносини є такими, що суперечать природному праву.

Що стосується книги Денисенко, то у ЗМІ я бачив лист громадських організацій. Якщо люди заявили, що не підтримують цього, то нема на то ради. Вони мають право не розділяти цієї думки. Як на мене, не потрібно робити тій книзі зайвої реклами. Люди із нетрадиційною орієнтацією вважають, що їхній стиль життя є чимось нормальним, а при тому пускають широку рекламу. Для чого? Бачив я і лист від організаторів Форуму видавців. Як на мене, то лише спосіб привернути увагу до книги, щоб її більше купували. Це винятково комерційний хід: бо заборонений плід завжди цікавий.

Український літератор, поет, політик, громадський діяч, журналіст Дмитро Корчинський:

Такі речі не варто подавати не те що дітям, а й узагалі усьому суспільству. Втовкмачувати, що це – нормально, безумовно, неприйнятно. А з огляду на те, що це ненормально, - не варто узагалі давати можливість друкуватися таким авторам. Це викривлює свідомість, а у дітей, які в принципі мало що розуміють, - тим більше. Людина дуже залежить від того, що вона думає і що сприймає. А ще більше людина залежить від того, що думають інші люди. Подавати перверсію як норму – означає псувати психіку.  Нам закидають «толерантну» Європу. Але там же є різні цінності, серед них справді і гомосоціальні особи. Справа за нами – відрізняти добре і погане, вибирати правильно. На жаль, ми все частіше обираємо саме погане. Зрозуміла річ, що такі речі не треба пускати до рук суспільства, тож люди правильно зробили, звернувшись до організаторів Форуму видавців. А Форум – правильно зробить, якщо взагалі припинить пропагування цього питання.

Українська дитяча письменниця, громадська діячка Лариса Ніцой:

Я проти таких речей. Я за традиційні стосунки, за традиційну сім’ю, де є тато і мама. Ніколи не популяризую таких речей і навряд чи купуватиму такі книги своїм дітям. Як узагалі можна ставитись до гріха? Позитивно? Звісно, не треба нікого переслідувати, палицям ганяти і тому подібне. Але підтримувати, пропагувати, ще й залучати до того дітей – точно не варто. Вчені кажуть, що це хвороба, якась зміна у ДНК, то що ж…я їм співчуваю. От справді, людям нетрадиційної орієнтації я співчуваю, бо то важко, складно, непросто – як і усім людям, що йдуть проти суспільства, проти усталеної думки і традицій. Для чого дивитись по сторонах, на той «свідомий» Захід і копіювати до себе? Треба відбирати краще і правильно розставляти акценти. Однозначно, виховувати ненависть у дітей – неприпустимо. Треба ставитися з розумінням. Але мусимо розуміти, що описування нетрадиційних ситуацій є свого роду популяризацією таких стосунків. А це нормально? Категорично ні!

Яна Федюра, «Вголос»

Джерело:  Воїни Христа Царя

13.09.2017р. Б. / У Німеччині Католицька Церква безкорисливою любов'ю навертає людей до Церкви

Найпотужніший спосіб євангелізації – любов. Тому в серцях віруючих католиків у Німеччині намагаються розвивати безкорисливу любов до всіх людей без винятку. Про це на зустрічі з Синодом Єпископів УГКЦ розповів Архиєпископ Берліну Гайнер Кох, очільник комісії душпастирства родини в Німецькій Єпископській Конференції.

Архиєпископ Берліну в загальних рисах поділився з владиками Синоду життям і діяльністю Католицької Церкви в Німеччині.

Зокрема високий гість звернув увагу на різні категорії християн і різне ставлення до релігії, Церкви, яке сьогодні існує в німецькому суспільстві. За його словами, є багато людей, які були охрещені традиційно, з огляду на віру своїх батьків, але які досить поверхові в своїй вірі. Інша частина людей, зокрема в його єпархії в Берліні, – в постсоціалістичній Німеччині, − невеликі спільноти католиків, але водночас є надзвичайно живучі і переконані у своїй вірі.

Він вважає, що в середовищі, де понад 50 відсотків декларує, що вони не вірять у Бога, залишитися християнином, католиком, вимагає справді особистого рішення і великої послідовності в житті зі своєю вірою. І саме такі християнські спільноти творяться в Східній Німеччині.

Як розповів Архиєпископ, Католицька Церква розвинула тут багато душпастирських, євангелізаційних програм, якими також охоплюють не християн, людей, які досі не були віруючими. У результаті багато людей в дорослому віці просять про святу Тайну Хрещення.

Владика Гайнер Кох відзначив, що у своїй катедрі у Великодню ніч цього року охрестив 125 дорослих осіб.

Також є інша категорія людей, які стверджують, що релігія для них не є важливою, вони не вірять у Бога, вважають, що зі смертю все закінчується і намагаються скористати з цього споживацького суспільства якомога більше… Проте щодо цього владика не проявив жодним чином якоїсь знеохоти чи зневіри. Він навпаки зауважив, що в Євангелії ніде не сказано, що християни мають бути в більшості. Адже під хрестом залишилося лише двоє вірних осіб, але саме сила їхньої віри дала поштовх для поширення і розвитку Церкви Христової, скріпленої Божою благодаттю.

Владика Гайнер окреслив шляхи, в яких розвивається їхня Церква. У першу чергу, він підкреслив, що вони намагаються поглибити віру в серцях тих людей, які ходять до Церкви. Бо, на його переконання, тільки та віра, яка має глибоке коріння може бути притягаючою силою для невіруючих осіб.

По-друге, Католицька Церкви Німеччини намагається укріплювати свої парафіяльні спільноти. Адже ми, як учні Христові, покликані до життя в спільноті. Тут владика Кох навів паралелі зі стратегією УГКЦ 2020, в якій УГКЦ намагається оживити наші парафіяльні спільноти. При цьому зауважив, що не йдеться про якусь програму чи план, а про спосіб життя Христових учнів.

Третій момент – відкритість для євангелізації, щоб ділитися вірою з людьми, які є поза Церквою, бо Церква не існує сама для себе, а для євангелізації. Найпотужніший спосіб євангелізації – любов. Тому вони в серцях віруючих в Німеччині намагаються розвивати безкорисливу любов до всіх людей без винятку.

Фото: kmc.media

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ