03.10.2018р. Б. / Медіаграмотність від св. Василія Великого

Бачачи, як стрімко розвиваються сучасні медіа, і, який колосальний вплив на формування світогляду своїх реципієнтів вони мають, суспільство змушене звертатися до фахівців у цій галузі, аби ті розтлумачили, яка інформація з усього її величезного обсягу будує людську особистість, а яка – навпаки.

За своєю суттю ця проблема зовсім не нова. Вона існувала ще до виникнення аудіовізуальних медіа, Інтернету, ба навіть і преси. Формулювалася також подібно: «Що читати, аби це було корисним?»

Особливо гостро стояла вона у перші віки християнства. Тоді книги Святого Письма і ранньохристиянські твори поширювались серед язичницького «інформаційного простору», який ще не втрачав своїх позицій, а навпаки, був представлений відомими філософами античних шкіл, чиї погляди завдяки своєму майстерному логічному викладу захоплювали уми сучасників. Вони пропонували «альтернативний шлях до спасіння», як «сьогодні у New Age, Scientology та інших духовних нерелігійних рухах нашого часу» (о. Батіста Мондін).

Крім того з-поміж самих християн виокремлювалися ті, які євангельські істини пояснювали на свій лад, чим спричинювалися до виникнення єресей, аби, як сказав св. Григорій Богослов, своїми промовами приковувати зацікавлені погляди невігласів і зривати оплески.

Православна доктрина (говорю зараз не в конфесійному розумінні, а в сенсі автентичності вчення Церкви) змушена була протистояти такому «медіапродукту», вести війну з ним на різних фронтах і вихоплювати з його пащі овець Христового стада.

Це протистояння продовжується сьогодні, тільки забарвлення, різноманітність та спосіб поширення кукілю на полі засобів суспільної комунікації змінився. Він мутував, і тепер ми маємо його нові загрозливі види.

Вже не кажу про світські медіа, які, часто будучи залежними від рекламодавців, ставлять у центрі зображуваної дійсності споживання, як головну передумову щастя, або ідеї, які виправдовують моральне зло, догоджаючи масі та розважаючи її. Бо є ще багато такої інформації, яка під релігійним забарвленням подає речі, чужі духові правди. Гадаючи, що пізнає Бога, людина, піддавшись їй, може черпати відомості про Нього із замулених джерел сектантства.

Щось схоже відбувалося і в перші століття християнства, у так званий період Отців Церкви ІІ – VII ст. Публіка вимагала «хліба і видовищ», а римські імператори вміли за допомогою цієї її пристрасті вдало маніпулювати нею, тримати в покорі, даючи те, що вона з невідання свого просила, забираючи натомість свободу. Дещо пізніше на зміну кривавим видовищам амфітеатрів прийдуть кінні ристалища, які як марнування часу засуджуватимуть проповіді святителів Йоана Золотоустого та Василія Великого.

Такий спосіб життя у поєднанні з виправданням пороків та всіляким їхнім заохоченням набудуть широкого поширення серед простолюду. Інтелектуалів же від істинної дороги відвертатимуть писання язичницьких філософів та різноманітні єресі, які пропонуватимуть «ексклюзивні» знання для втаємничених. І посеред усього цього мотлоху пробивало собі дорогу у світ слово Ісуса Христа. В його обороні стояли Отці Церкви, які своїми творами, сповненими правдивої науки, розривали ці хитро наставлені на людські душі сіті. Як покаже згодом історія, досить успішно.

Отці Церкви були добре поінформовані як на свій час щодо викликів світу і, аби забезпечити ефективність євангельської проповіді посеред них, враховували їх у своїй творчості. Причому не лише викривали й засуджували язичницькі писання, а вміли видобути і з них користь для зростання вірних у Христі.

Зокрема святий Василій Великий, архиєпископ Кесарії Каппадокійської в Малій Азії (329-379), не забороняє молоді читати популярну на той час літературу, але закликає до розважливості при ознайомленні з нею і дає конкретні поради, як серед «світського пустословства та суперечностей неправильного знання» (1 Тм 6,20) «брати корисне і в поетів, і дієписців, і бесідників, а навіть в усіх людей, в яких тільки виявиться якась користь, що впливатиме благородно на нашу душу».

Такою настановою він розпочинає свою бесіду «До юнаків про те, як належить користати з гелленської літератури». Святитель не накладає обмежень щодо авторів, джерел, жанрів, аби лишень читач мав голову на плечах і вмів сяк-так розрізнити правицю від лівиці (пор. Йона 4,11).

Маючи багатий душпастирський та життєвий досвід, як він сам про себе каже, що «на собі зазнав лихої і доброї долі, яка всього навчить», св. Василій Великий усвідомлює, що незрілій душі важко зразу приступити до пошуку Істини у Священних Писаннях, а зерно добра можна знайти будь-де. І в інформаційних, і в аналітичних, і в публіцистичних, і в художніх, і в статистичних повідомленнях. Аби лишень було бажання це добро шукати й знаходити.

Як тільки автори таких матеріалів «зачнуть оповідати нам про діла або про бесіди добрих людей, то це треба і любити, і пильно наслідувати, і старатися, скільки змога, такими бути». Але і тоді, і в наш час не бракувало авторів, котрі «міряють щастя пишно заставленими столами та розпусними пісеньками», «описують негідників, п’яниць», які «лихословлять, кепкують собі з других», та ще й виставляють їхню поведінку за зразок. Тому, коли «медіапродукт» розповідає про лихих людей, святитель радить втікати від нього, «як Одісей утікав від співу сирен».

Боровся св. Василій Великий і з явищем пустої сенсаційності та розважальності у «медіапросторі», і з «фейковою» інформацією, адже критикував «дієписців, коли вони видумують несусвітні речі, щоб звеселити й потягнути за собою уми й серця читачів. Щоб не дозволити їм цього, ми повинні бути перебірливими стосовно того, що читаємо, і, подібно до бджіл, які «не прилітають однаково до всіх квітів, ані не намагаються вибрати все геть до чиста з тих квітів», брати «те, що нам відповідає і що згідне з правдою», а рештою нехтувати.

Гідними довір’я святитель вважає тих авторів, які самі живуть за тими високими принципами, які сповідують на сторінках своїх творів. У наш час ще легше, ніж тоді, дізнатися, як і чим живе той чи інший журналіст, та чи відповідають його слова учинкам. Бо «це найвища вершина злоби – видаватися добрим, не будучи таким», - повторює св. Василій Великий услід за Платоном.

Натомість, якщо мати перед собою гарний приклад в особі автора чи героя його матеріалу, який прямує «приблизно туди, куди й наші християнські приписи», то його треба брати до уваги. Св. Василій Великий у своєму трактаті подає багато таких постатей античного світу, які, хоч і не знали Євангелія, проте на ділі втілювали його. «Хто завчасу вихований на таких прикладах, той з певністю не нарікатиме на євангельські приписи, буцімто їх неможливо сповнити».

Приклади чеснотливого життя, безперечно, подають і сучасні світські медіа. Головне – поставити перед собою ціль у безмежному інформаційному просторі віднайти їх, а не кидатися в ньому наосліп то сюди, то туди на подобу хитких і нестійких байдаків без керманича, допоки не розіб’ємось об скелю чиїхось корисливих намірів.

Св. Василій Великий радить усім наступним поколінням, що «не слід передавати раз назавжди керми свого ума, наче байдака іншим мужам і йти за ними туди, куди вони поведуть. Але приймати те, що корисне, а при цьому треба знати, що відкинути». Тобто не лінуватися, постійно бути пильним і критично оцінювати те, що пропонують зусібіч нашій душі.

Василь Калита

Джерело:  Воїни Христа Царя

02.10.2018р. Б. / Члени батьківських християнських спільнот обговорили потребу створення всеукраїнського об’єднання

26-27 вересня 2018 р. у Патріаршому домі, що у Львові, відбулася Всеукраїнська зустріч лідерів та духівників осередків батьківської християнської асоціації «Алетея», яку організувала Комісія УГКЦ у справах освіти та виховання. Метою зустрічі було активізувати та розвинути діяльність батьківських спільнот на всеукраїнському рівні. Її учасниками були представники з Краматорська, Покровська, Житомира, Києва, Львова та Тернополя.

Розпочалася зустріч молитвою та духовною наукою о. Івана Мазуркевича, СДБ, який наголосив на ролі батьків у вихованні дітей, про важливе значення як батька так і матері у передаванні християнських цінностей: «Батьки не можуть делегувати свої обов’язки комусь іншому, бо це їхній найосновніший обов’язок. Церква і суспільство тільки повинні допомагати у цьому». За словами отця Івана, у вихованні потрібно уникати винагородження дітей, а навпаки вчити волонтерства, що було занедбано у радянському союзі.

Відтак до присутніх звернулася п. Оксана Кочерган, президент БХА «Алетея», яка говорила  про сім складових батьківського успішного та ефективного лідерства, а саме: пункт призначення, дати згоду, повірити в себе, будувати стосунки, готуватись до іспиту, вчитись та зростати, передавати і впливати. Пані Оксана наголосила на тому, що основне завдання батьків в контексті християнства – прокласти і підготувати шлях, на якому дитина може зустрітись з Ісусом, який покаже їй Бога-Отця, і далі вестиме у слові Святого Духа.

Наступний день розпочався з Божественної Літургії, після чого слово мала с. Христофора Буштин, голова Комісії УГКЦ у справах освіти та виховання, про основну сутність батьківської християнської асоціації.

Учасники зустрічі були поділені на 6 груп, у яких напрацьовувати стратегію розвитку осередків та всеукраїнського об’єднання.

Усі присутні підтримали ініціативу створення об’єднання християнських батьків на всеукраїнському рівні, розуміючи потребу консолідації зусиль батьків в освіті та вихованні задля творення культури партнерства між батьківською спільнотою та освітянами, підтримки освітніх  проектів, які реалізують право батьків на релігійну освіту їхніх дітей, підтримку сімейного світогляду та впровадження в освітній процес християнських цінностей.

 Західне бюро «Живого ТБ» за матеріалами https://www.edu-ugcc.org.ua

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

01.10.2018р. Б. / Глава УГКЦ: «Не можна називати себе учнем Христовим, а відноситися до своєї жінки, до своїх дітей по-поганськи»

“Не можна бути християнином лише частково. Або ти цілковито всім своїм єством віддаєш себе Христові, або ти не є справжнім учнем Христовим”. Про це сказав Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав 30 вересня 2018 року, під час 23-ої Міжнародної прощі вервиці у с. Погоня на Прикарпатті.

Цьогорічна Проща вервиці присвячена Року Божого Слова та 1030-літтю Хрещення України-Руси. З Главою УГКЦ співслужили Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський Володимир (Війтишин), Екзарх Харківський владика Василь (Тучапець), Єпископ-помічник Мукачівської єпархії владика Ніл (Лущак), отці-василіяни та духовенство з різних куточків України.

Предстоятель відзначив, що сьогоднішня неділя, яка безпосередньо слідує після великого християнського свята Воздвиження Христа Господнього, називається Неділею після Воздвиження. Тобто неділею, коли ми продовжуємо роздумувати, духовно входити у таїнство Ісусового хреста. У цю неділю Христова Церква начебто запрошує нас зрозуміти, як те, що сталося тоді на хресті, торкає сьогодні християнина третього тисячоліття.

Сьогодні євангелист Марко, сказав проповідник, дає нам три засади, аби ми зрозуміли, що означає бути християнином. Сам Христос сьогодні каже до нас: Хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде за мною. Ці три істини християнського буття випливають з таїнства хреста Господнього.

Перше правило – зректися себе самого. 

«Що це означає? Що має на увазі Ісус Христос? Не можна бути християнином лише частково. Не можна бути християнином лише кілька годин чи хвилин на день, лише один чи кілька днів на тиждень. Або ти цілковито всім своїм єством віддаєш себе Христові, або ти не є справжнім учнем Христовим. Бути християнином означає усього себе, усе своє життя, усі свої мрії посвятити Богові. Бути християнином означає дозволити, аби сила Божа пройняла мене цілковито», – наголосив Блаженніший Святослав.

«Найбільшою бідою Церкви, – вважає Глава УГКЦ, – у нашому часі є те, що деколи ми, християни, є християнами і віруючими тільки частково, наполовину. Ми часто славимо Господа Бога, до Нього молимося, але живемо так, ніби Бога не існує».

«Бо не можна називати себе учнем Христовим, – наголосив духовний лідер українців, – а відноситися до своєї жінки, до своїх дітей по-поганськи. Не можна назвати себе християнином, тим, який вмер для гріха і живе для Бога, а бути вчителем, лікарем чи політиком на поганський взірець. Бо тоді до нас стосуються слова пророка Ісаї: Той народ вустами мене прославляє, а серце його є далеко від мене. Якщо ми хочемо, аби одного дня ми відчули на нашому особистому досвіді, що Господь Бог мене може реально спасти, для цього треба цілковито віддати себе Богові».

Глава Церкви пригадав, що ми вже один раз відчули це в нашій історії, коли в один день впали наші окови, той, хто нас переслідував, зник як роса на сонці. Той, хто думав, шо покінчив з Церквою назавжди, сьогодні лежить повалений. А ми як люд Божий воскресли. Але щоб сталося це з нами сьогодні, нам треба відректися від себе самого.

Друге правило – взяти на себе свій хрест.

«Один із отців Церкви говорив так: взяти на себе свій хрест, то не означає лише пасивно терпіти невигоди цього життя. Бо так роблять і погани, і невіруючі, які в безнадії опускають руки і пливуть за течією. Взяти на себе свій хрест – взяти участь у таїнстві життя, смерті і воскресіння Христового. Це означає відчути те, що сталося у Христі, стається сьогодні в мені. Сьогодні я страждаю разом з ним. Коли хтось сьогодні обпльовує Христа, він плює на мене, на мою тотожність, на те, ким я є», – вважає Блаженніший Святослав.

Взяти на себе свій хрест, переконує Архиєрей, – взяти на себе відповідальність за свідоцтво християнського життя, щоб усі через моє щоденне життя побачили, що я є вірний учень Христовий.

І третє – йти за Христом.

«Як часто ми є розгублені і не знаємо куди йти. Як часто ми хочемо йти в одному керунку, а нас тягне в інший. Сьогодні Христос каже: залиш усе і йди за мною, рухайся туди, куди я веду історію людства сьогодні. Іди за мною, бо я є дорога, правда і життя. Дорога за Хрестом є дорогою до воскресіння, у вічне життя», – додав проповідник.

Глава Церкви привітав прочан і подякував їм за те, що тримають у руках вервицю. «Бо Христова вервиця є свідченням того, що історія спасіння, над якою ми роздумуємо, стає історією спасіння мого особистого життя, історією моєї Церкви і мого народу. Дякую, що ви любите цю молитву і свідчите з нею свою віру щоденними вчинками і ділами. Дякую батькам і матерям, які вчать молитися своїх дітей», – сказав Предстоятель УГКЦ.

Як важливо, зауважив Блаженніший Святослав, аби діти бачили, як моляться їхні тато і мама. «Знаєте, скільки сьогодні є дітей, які ніколи не бачили, як моляться тато або мама. Це є діти, перед якими ми завинили, ми, як християни, як Церква», – вважає проповідник.

Насамкінець Глава Церкви попросив помолитися за Папу Франциска. «У ці останні дні я мав нагоду з ним молитися і він закликав усю Вселенську Церкву в жовтні місяці молитися на вервиці. Ми знаємо, як сьогодні з усіх усюд диявол особисто атакує Святішого Отця. Він потребує нашої молитви, нашої допомоги, солідарності і єдності. А хто як не ми, Українська Греко-Католицька Церква, яка понині на своєму тілі носить рани мучеництва за вірність наступнику апостола Петра», – відзначив Предстоятель.

Попросив також про молитву за нашу народ, за нашу Церкву та за українську молодь.

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ