05.09.2018р. Б. / «Сподіваюся, Синод сформулює відповідні рішення та механізми для покращення катехитичного служіння», — сестра д-р Луїза Цюпа

Українська Греко-Католицька Церква здійснює певні успіхи на місцевих рівнях щодо катехитичного служіння. Проте, незважаючи на певні досягнення, тепер існує чимало викликів, які потрібно долати, а також моментів, над якими потрібно попрацювати. Тож, якщо кожен приділить катехизації більше уваги й співпрацюватиме одне з одним, то на ниві релігійного навчання та виховання у вірі ситуація значно покращиться.

На цьому наголосила с. д-р Луїза Цюпа, СНДМ, у своїй доповіді «Катехизація в УГКЦ: стан, виклики та шляхи їх подолання» у вівторок, 4 вересня, у рамках другої сесії Синоду Єпископів УГКЦ, який триває цими днями у Львові-Брюховичах. Цей день Синоду присвячений розгляду головної теми: «Боже Слово і катехизація».

«У цій доповіді маю за мету представити реальний стан катехитичного служіння у нашій Церкві в Україні та на поселеннях (наскільки це з об’єктивних причин можливо), щоб спільно з вами, владики, застановитися, яку ситуацію маємо сьогодні у звершенні цієї важливої місії — християнського навчання і виховання у вірі», — звернулася на початку свого виступу с. Луїза.

За її словами, зараз можна сміливо стверджувати, що справді є дуже багато добрих ініціатив, жертовності, напрацювань на місцевих рівнях. Проте, попри успіхи і здобутки, ми маємо на цій ниві і свої труднощі та проблеми.

Тож доповідачка спробувала в загальному окреслити найпоширеніші спільні виклики. На думку сестри Луїзи, зараз доволі не просто співпрацювати з єпархіями, в яких не призначають відповідального за катехитичне служіння. Адже підготовка кадрів для катехитичного служіння є не менш важливим фактором для покращення праці в єпархіях.

«На жаль, у нашій Церкві ще мало священиків, які горять справою передавання віри, християнського навчання і виховання, забезпечуючи систематичне відповідне програмне забезпечення такого процесу. Мусимо визнати, що нерідко мотивація і запал священиків до катехитичних справ є дуже слабкими, вони не відчувають себе першими катехитами в парафіях і не приділяють належної уваги для розвитку катехитичного служіння. Це вказано як виклик майже в усіх звітах єпархіальних катехитичних комісій», — роздумує доповідачка.

Окрім цього, с. Луїза говорила і про брак належно вишколених катехитів-мирян і належної опіки над ними, оскільки ця справа є особливо нагальною в Європі, у Канаді, США, куди так багато наших вірних іммігрують на роботу і на постійне проживання.

Вона вважає, що катехизації дорослих у парафіях поки що приділяється мало уваги. Ба більше, катехизація (тобто християнське навчання і виховання) здебільшого обмежується підготовкою лише до першої святої Сповіді.

Отож сестра Луїза спробувала узагальнити пропозиції для покращення катехизації. Вона переконана, що насамперед потрібно ефективніше залучати священиків як перших катехитів у парафії. Вона додає, що доцільно здійснювати вишкіл мирян-катехитів, ставити наголос на відповідальності батьків та їх залучення до катехизації, проводити катехизацію для дорослих, а також активізувати молодь.

«Щиро сподіваюся, що Священний Синод у своїх роздумах, молитві та в щирому діалозі подасть нам певні напрямки для вдосконалення та ефективнішої праці на ниві релігійного навчання та виховання у вірі, сформулює відповідні рішення та механізми їх втілення у життя для покращення катехитичного служіння», — наприкінці сказала с. д-р Луїза Цюпа, СНДМ.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

04.09.2018р. Б. / Складні запитання: звільнення від таємниці сповіді

Чи повинен той, хто кається, дотримуватися таємниці сповіді? Чи може він звільнити сповідника від збереження таємниці сповіді та в яких випадках?

Таємниця сповіді належить до Божественного, а не людського порядку, і під час сповіді священик отримує відомості не як людина, а як служитель Бога. Як стверджував св. Тома Аквінський у «Сумі теології», «священик довідується про гріхи не як людина, але як Бог». Тому, навіть якщо священик постає перед судом або отримує наказ від вищого церковного начальства, він не може порушити таємницю сповіді. З цієї причини, пише св. Тома, священик може навіть заявити під присягою, «що він не знає відомостей, які відомі йому як Богові» («Сума теології», додаток 11,1.3).

Каянник на сповіді не є служителем Бога, тому він не зв'язаний таємницею сповіді так, як священик. Однак з таємницею, що стосується Божественного порядку, пов'язана і таємниця людська: оскільки той, хто кається, знає, що священик не відкриє сказаного під час Таїнства, він також певною мірою повинен зберігати таємницю священика. «Певною мірою» означає, що якщо він розповість, наприклад, про добру пораду, яку священик дав йому на сповіді, то не порушить жодної таємниці. Але треба утримуватися від того, що може показати священика в негативному світлі, адже священик, пов'язаний таємницею Божественного порядку, не може захиститися.

Наведемо тут слова із звернення св. Івана Павла II 12 березня 1994 року до представників Апостольської пенітенціарії: «Священикові, який приймає таємничі сповіді, заборонено, без будь-яких винятків, розкривати особу того, хто кається, і його гріхи... Ця цілковита конфіденційність спрямована безпосередньо на благо каянника. Таким чином, останній не робить гріха і не піддається канонічному покаранню, якщо спонтанно і без нанесення шкоди третім особам відкриває за межами сповіді те, в чому він каявся. Але очевидно, що, щонайменше відповідно до справедливості і, я б сказав, з почуття шляхетності щодо священика, який сповідає, він повинен зберігати мовчання про те, що священик, довіряючи його стриманості, відкриває йому під час таємничої сповіді . У цьому сенсі мій обов'язок – нагадати і підтвердити те, що було встановлено за допомогою декрету Конгрегації віровчення з метою перешкодити образі священного характеру сповіді за допомогою засобів соціальної комунікації».

Таємниця сповіді означає не просто «зберігати секрет», щоб не порушувати конфіденційність, як це відбувається в разі лікарської або адвокатської таємниці. Таємниця сповіді має інші причини і належить до надприродної сфери. Вона залишається непорушною навіть у тому випадку, якщо каянник дозволить сповідникові відкрити те, що йому було відкрито під час Таїнства.

Причина таємниці сповіді полягає, як ми вже говорили, в тому, що сповідник довідався про гріхи не як людина, а як Бог. Якщо його запитають про зміст висповіданих гріхів, він повинен відповісти, що нічого про це не знає. У той час як будь-які інші відомості він отримує як людина, тут він є служитель Бога, навіть більше, діє in persona Christi, ототожнюючись з Христом Богом.

Таємниця сповіді пояснюється самою природою Таїнства Примирення і тому належить до Божественного, а не людського порядку. Якою б не була загроза, навіть якщо сам Папа Римський пригрозить священику відлученням, якщо він не відкриє сказаного на сповіді, – сповідник повинен зберігати мовчання.

Таємниця сповіді має священний характер. Мовчання сповідника – це священний знак поведінки Самого Бога, Якому він служить. І так само, як Бог забуває про гріхи, в яких кається людина, про них повинен забути священик. Таємничий сенс сповіді полягає в тому, що Бог «покриває» гріхи людини. Ці гріхи відтепер покриті таємницею.

Таким чином, сповідник не може порушити таємницю сповіді навіть якщо той, хто кається, сам дозволить йому або навіть попросить.

Джерело:     Воїни Христа Царя

03.09.2018р. Б. / Страх перед сповіддю? 12 порад

Для тих, кому сповідальня швидше нагадує залу для тортур, аніж джерело нескінченного милосердя, ці 12 порад варто прочитати. І позбутися страху перед сповіддю.

Почни з молитви! Що може буде простіше: знак хреста і молитва Царю Небесний, щоби Святий Дух прийшов і допоміг у сповіді.

Спершу подякуй! Значно складніше знайти те, за що Богові варто подякувати, ніж оскаржувати себе за свої гріхи. Однак спершу подумай, за що ти вдячний.

Захоплюйся Богом! Дуже допомагають фрагменти з Біблії про блудного сина або оповідь про те, як Ісус омиває ноги учням. Чи можна боятись такого Бога?

Картка з ручкою (смартфон). Запиши свої добрі вчинки разом з поганими – і тоді все буде видно, як на долоні, це дуже добре порядкує сумління.

Формулювання – не найважливіше. Дуже часто проблеми виникають на етапі підготування до сповіді: заучуємо все, що маємо сказати мало не як молитву “Отче наш”. Однак насправді добір фраз – не найважливіше, головне – сенс.

Священик теж сповідається. І часто з важких гріхів, ніж ті, хто сповідається в нього. Один священик говорив, що вчиться покори, сповідаючи людей, які значно ближче до Бога.

Важкі гріхи можуть стати благодаттю. Це добре розуміють великі грішники, які навернулись. Що більше ти відкриваєшся перед сповідником, то більше Божого милосердя можеш отримати.

Уявити собі Ісуса. Коли надходить страх перед сповіддю, який сковує, страх під час визнавання гріхів, пригалай собі образ Ісуса із фільму “Страсті Христові”.Важко засумніватися у милосерді такого Бога.

Не здивуєш сповідника. Усі найстрашніші і найбільш безсоромні гріхи описані ще у Старому Завіті. Священиків ще із семінарії вчать бути готовими до визнання будь-яких гріхів.

Сповідайся поза Літургією. І не тільки тому, щоби вповні прийняти Благодать Літургії та Євхаристії. Сповідь має бути в тиші, без поспіху, розважлива, подібно як праця добрих психологів і психотерапевтів.

Знайди свого сповідника. Сповідь у одного і того священика може допомогти вирішити багато проблем. Варто знайти того, перед ким тобі добре визнавати гріхи і ти бачиш, що сповіді є плідними.

Бог не скупий на прощення. Всемогутній Бог може простити гріхи найбільшому грішнику, якщо лише той попросить. Чи можна не віддатись такій Любові?

Переклад Тетяни Трачук

Джерело:    ДИВЕНСВІТ