ПОДРУЖЖЯ=СІМ'Я=РОДИНА=НАЦІЯ


понеділок, 4 червня 2018 р.

04.06.2018р. Б. / Папа: Пресвята Євхаристія випалює з нас егоїзм і корисливість

Свято Божого Тіла – це таємниця захоплення Христом та переміни в ньому, як також – школа конкретної любові. На це звернув увагу Папа Франциск перед проказуванням молитви «Ангел Господній» у неділю, 3 червня 2018 р., підкресливши на початку, що цього дня в багатьох країнах, між якими й Італія, відзначається урочистість Найсвятіших Христових Тіла і Крові.

Заповіт любові

Як розповідає святий євангелист Марко, під час Тайної вечері з учнями, Ісус, розламуючи хліб та передаючи чашу з вином, сказав: «Прийміть, це є моє тіло. […] Це є моя кров завіту, що проливається за багатьох».

«Саме силою цього заповіту любові, християнська громада збирається кожної неділі та кожного дня навколо Пресвятої Євхаристії, Таїнства відкупительної Христової Жертви. А приваблені Його дійсною присутністю, християни адорують Його та контемплюють через смиренний знак хліба, переміненого в Його Тіло», – сказав Святіший Отець.

Зв’язок між культом і життям

Далі Папа зауважив, що кожного разу, коли звершуємо Євхаристію, через цю, водночас, «скромну та урочисту» Святу Тайну, ми переживаємо «досвід Нового Союзу, який повністю здійснює сопричастя між Богом та нами». І як учасники цього союзу, не зважаючи на власні обмеження, ми «співпрацюємо в тому, щоб будувати історію так, як цього хоче Бог». Таким чином, кожне Євхаристійне богослуження є не лише «прилюдним актом культу», але також «відсилає до життя та конкретних подій нашого існування».

«Живлячись Христовими Тілом і Кров’ю, ми уподібнюємося до Нього, приймаємо до себе Його любов, не для того, щоб заздрісно її утримувати, але щоб ділитися нею з іншими. Такою є Євхаристійна логіка. В ній ми, у дійсності, споглядаємо Ісуса – розламаний та розданий хліб, кров, пролиту за наше спасіння», – вів далі Святіший Отець, наголошуючи, що така присутність Ісуса «немов вогонь, випалює в нас егоїстичні наставлення та очищає від схильності давати лише стільки, скільки ми отримали».

Євхаристія – школа конкретної любові

«Отож, свято Божого Тіла є таємницею захоплення Христом та переміни в Ньому. Це також школа конкретної, терпеливої та принесеної в жертву любові, як Ісус на хресті. Вона вчить нас ставати гостиннішими й доступнішими для тих, які шукають зрозуміння, допомоги, заохочені, є самотніми й марґіналізованими. Присутність живого Ісуса в Пресвятій Євхаристії є немовби дверима, відчиненими дверима між храмом і дорогою, між вірою та історією, воротами між Божим містом та містом людини», – сказав Папа.

Євхаристійні процесії – промовистий знак присутності Ісуса

Святіший Отець також зазначив, що «вираженням народної євхаристійної набожності» є процесії з Найсвятішими Тайнами, що відбуваються в багатьох країнах. У цьому контексті він запросив вірних духовно приєднатися до такої процесії, яку він цього вечора очолить в Остії. «Нехай же нас супроводжує Богородиця», – побажав Папа, розпочавши проказування молитви «Ангел Господній».

Оплески для нової блаженної

Уділивши Апостольське благословення, Святіший Отець скерував свою думку до Неаполя, де напередодні відбулася беатифікація сестри Марії Крочіфісси від Божественної Любові, засновниці Згромадження Сестер Апостолок Найсвятішого Серця. «Ця духовна донька святого Отця Піо була справжньою апостолкою в сфері шкільництва й на парафіях. Нехай же її приклад і заступництво підтримують її духовних доньок та всіх вихователів», – побажав Папа, заохотивши всіх вшанувати нову блаженну оплесками.

субота, 2 червня 2018 р.

02.06.2018р. Б. / У Києві Ґабріела Кубі презентувала книгу «Глобальна сексуальна революція: руйнування свободи в ім’я свободи»

28 травня 2018 року, у Київському центрі УКУ відбулась презентація книжки Ґабріели Кубі «Глобальна сексуальна революція: руйнування свободи в ім’я свободи». Захід очолив Петро Гусак, кандидат філософських наук доцент кафедри філософії УКУ.

Зазначимо, що книга Ґабріели Кубі вийшла в світ у жовтні минулого року. Книжка одразу стала бестселлером і вже через шість тижнів було здійснено її друге видання. Для Київських читачів презентацію книги презентувала автор Ґабріела Кубі. Переклад книги на українську мову здійснила Леся Коцюба: «Ця книжка – потужна зброя, яку варто взяти кожному» – наголосила перекладач книги Леся під час презентації.

Довідка: Ґабріела Кубі народилася і проживає в Німеччині, мати трьох дітей. За освітою – соціолог. Після більш ніж двадцятилітніх пошуків у сфері езотерики і психології вона у 1997 році прийшла до Католицької віри. Як автор книжок і промовець, вона виявляє проблемні питання сучасного суспільства й вказує вихід із них – через навернення до християнських цінностей.

1998 року опублікувала свою першу книжку «Мій шлях до Марії ‒ силою цілющої віри», потім вийшли друком «Гаррі Поттер: Глобальний ривок в окультне язичництво» (2002), «Ґендерна революція ‒ релятивізм у дії» (2006), «Одержавлення освіти: На шляху до нової ґендер-людини» (2007), «Глобальна сексуальна революція: Руйнування свободи в ім’я свободи» (2012), «Ґендер — нова ідеологія руйнує сім’ю» (2014).

У своїх книжках Ґабріела Кубі показує, що ґендерна ідеологія, котра проникла, оминаючи громадськість, через державні інституції, університети та освітні установи аж до початкових шкіл та дитячих садків, руйнує фундаментальні цінності суспільства. Що ж стосується сфери охорони здоров’я, то базовані на ґендерній ідеології зразки поведінки становлять загрозу для психічного здоров’я громадян і є механізмами для поширення ЗПСШ та ВІЛ-інфекції.

Джерело:      Прес-служба Київської архиєпархії

пʼятниця, 1 червня 2018 р.

01.06.2018р. Б. / Моя щоденна чоловіча гонитва. І що з нею зробив Бог?

Потрібно заробити на кредит, придбати помешкання, бути задіяним батьком і прекрасним чоловіком. Водночас треба дбати про свою форму, щоб змогти пробігти хоча б півмарафону. Постійна гонитва і боротьба з часом, щоб встигнути за поїздом, розклад якого я сам собі придумав. Тільки проблема в тому, що цей поїзд постійно втікає…

Люблю ці Божі дороги
Кілька років тому під час молитви Бог промовив до мене слово, яке постійно стимулює мене до призадуми, діяльності та пошуків. Це – фрагмент із покликання апостолів: (Мт. 4,18-22) У різних життєвих ситуаціях я відкриваю, до чого Він мене кличе, і як насправді я відповідаю на Його покликання в моєму житті.

А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: “Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.” І ті негайно кинули сіті й пішли за ним. Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним.

Моя сторона медалі
Багато разів в моєму житті мені випадало ходити гордим, як павич, без жодного страху, що щось може трапитись. Це були періоди без глибшого погляду в моє життя, без переосмислення того, що в ньому відбувається.

Супер-робота, в ній багато проектів, кільканадцять завдань, виконаних впродовж дня, кілька міжнародних розмов про спільну діяльність, розмови з клієнтами. Потрібно заробити на кредит, придбати помешкання, бути задіяним батьком і прекрасним чоловіком. Водночас треба дбати про свою форму, щоб змогти пробігти хоча б півмарафону. Постійна гонитва і боротьба з часом, щоб встигнути за поїздом, розклад якого я сам собі придумав. Тільки проблема в тому, що цей поїзд постійно втікає…

Це постійна внутрішня гра, без хвилі відпочинку чи роздумів, до якої зрештою прямую. Моя щоденність у такій гонитві призводить лише до запитання: в який ще спосіб я можу збільшити свою ефективність в робочих проектах та сімейному житті. Так, наче усе залежить лише від мене, наче світ крутиться виключно навколо моїх справ.

СТОП!
Люблю, коли в такі миті Бог каже «СТОП!» тому, що зароджується в моїй голові. Тоді Він ставить мене перед істиною конкретних ситуацій. Таку необхідність подивитись наново на себе самого і на те, що є важливим в моєму житті, дають мені роздуми над Писанням і служіння іншим.

Місця переміни серця
Останнім часом Бог кличе мене до багатьох різних і дивних місць, про які я ніколи й уявити не міг, що потраплю туди. Тоді я входжу на невідомий ґрунт: місце, в якому я ніколи раніше не був, до людей, з якими не бачусь зазвичай. Все це супроводжує потужний вир емоцій, і до того, як я відповім «Так!» на Його покликання – знаю, що вхід в цю ситуацію дасть мені нагоду побачити правду про себе. Такі миті ставлять мене перед запитанням, якою людиною я є: тим, хто живе близько з Богом, чи ні?

Впродовж двох років я беру участь у зустрічі в’язнів в Новому Вішнічі. Це місце, де ми ділимось собою, своїми роздумами, які нам відкрив Бог. Парадокс полягає в тому, що, перш за все, я вчусь від кожного з цих чоловіків поведінки, гідної наслідування: посмішки у мінливих життєвих ситуаціях, прислухання до того, що говорить інша людина і вдячності за присвячений час.

Кілька тижнів тому я знайшов ще одне місце, де бачу, що Бог мене кличе для того, щоб я міг змінюватись.

Бог і Його сторона медалі
Наче звичайний день посеред тижня. Сьома година ранку, їду ровером через місто, але ще не на роботу. Одягаю альбу, на неї хрестик, беру в руки пурифікатор. Слухаю вказівки о. Томаша як дістатись певного відділу, о котрій подають сніданок. Виходимо із захристії, відчиняємо дарохранильницю, разом клякаємо і … ось Він. Той, Хто ділиться Собою з усіма нами, якщо ми тільки віримо в це.

Ідучи в перше відділення, коротко з Ним розмовляю – прошу, щоб дав мені сили гідно вершити це служіння; а також прошу за хворих, щоб допоміг їм зносити хвороби і перемінював їх серця. Спочатку – відділення реабілітації: сюди потрібно потрапити до того часу, коли в пацієнтів розпочнуться їхні вправи в залі. Проходжу по палатах, а потім через підвал та інші закамарки лікарні поміж візками з брудною постіллю та харчами, які ввозять на сніданок.

Входжу до відділення, яке схоже на лабіринт. Нефрологія. Палата діалізу, де кожен з пацієнтів підключений до апарату, який пропускає і очищує кров від токсинів. Їхні організми настільки хворі, що неспроможні боротись з ними самотужки. Коли заходжу до цих великих палат, де лежить по 15-20 осіб, мені на думку спадає Бог, Котрий не раз так очищував мене, даючи сили до життя.

Для мене бачити цих людей, котрі приймають Його, сидячи на кріслах і будучи вкрай знесиленими, є одним із найбільших свідчень віри у тяжких хвилинах життя. 

Одинадцятий поверх – Отоларингологія. В цьому відділенні дуже багато дітей і їх опікунів. Звідти спускаюсь донизу по чергових поверхах, кожен з яких має свою специфіку. Тішить посмішка і вдячність людей за те, що можуть кожного дня бути з Ним в лікарні.

Доходжу до відділення хірургії лиця. З огляду на їх стан здоров’я, важко побачити їх зовнішню красу. Однак, попри те, вони радіють, що їх сповнює Він – найбільша краса в кожному з цих людей.

Повернення до життя з Ним
Після майже трьох годин повертаюсь з Ним до дарохранильниці. Знімаю альбу, хрестик, ховаю використаний пурифікатор. Ділюсь спостереженнями з отцем Томашем і вирушаю до своєї звичної роботи. Однак тепер я цілком інший, ніж приходив сюди вранці. Я їду на роботу, сповнений надії, що так само як ділився Богом з пацієнтами лікарні, так зможу ділитись Ним в сімейному житті, на роботі і в кожному місці, куди Він мене відправить.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами deon.pl

Джерело:  Воїни Христа Царя