06.03.2018р. Б. / Важкі питання. Сповідь і сумніви

Запитання: Що робити, якщо я постійно сумніваюся, чи не згрішив, і не впевнений, що правильно сповідався?

Відповідь: Що робити, коли ми сумніваємося, зробили ми чи ні певний гріх?

Якщо ми сумніваємося в тому, чи був наш вчинок гріхом, то ми не зобов'язані говорити про нього на Сповіді. Ще Тридентський собор постановив сповідатися з гріхів, які ми усвідомлюємо (і мається на увазі саме впевненість, оскільки усвідомлення означає не думку, а остаточне судження). Проте, оскільки ситуація сумніву сама по собі є нечіткою, віруючий покликаний порадитися про те, допустимий чи ні той чи інший вчинок.

Якщо ж ми сумніваємося, чи був наш гріх тяжким або чи ми висповідалися з нього, то в такому випадку, як стверджують багато фахівців з морального богослов'я, необов'язково з нього каятися. Ось що пише про це св. Тома Аквінський: «Якщо хтось сумнівається в тому, чи є смертним його гріх, то він зобов'язаний висповідатися з нього, поки перебуває в сумніві. Проте він не повинен згадувати про те, що його гріх – смертний, але викладати у формі сумніву, залишаючи все на суд священика». І в будь-якому випадку в такій ситуації треба дотримуватися аксіоми: «Lex dubia non obligat» – «сумнівне право не зобов'язує». Такого принципу дотримуються багато богословів.

Що стосується нав'язливих думок про неправильність досконалої Сповіді, – треба постаратися не звертати на них уваги (зрозуміло, після щирої бесіди зі сповідником). Ці одержимі думки походять від лукавого, який не хоче, щоб ми раділи дарам Господа.

Наведемо тут кілька фрагментів з творів св. Катерини Сієнської, учительки Церкви: «Отже, не бійтеся, дорогий мій брате, коли ви бачите, що диявол, маючи намір перешкодити спокою і терпінню вашого серця і вашої душі, наводить смуток і морок на вашу душу, вселяючи в неї безліч фантазій і думок. Іноді вам здасться, що тіло хоче бути неслухняним духу. Або навіть дух богохульства захоче осквернити ваше серце через різні інші боріння. Не бійтеся: душа не повинна засмучуватися через жодну боротьбу».

І ще: «Сум'яттю, що вносить диявол, душа нехай відповість: "Якби не було в мені Божественної благодаті, то не було б і доброї волі, і я пішла б за твоїми хитрощами і за моїми збоченими фантазіями. Але я надіюся на Господа нашого Ісуса Христа, Який буде мене пильнувати до останньої миті мого життя"».

І ще – чудові слова св. Катерини: «І якщо не можете зробити нічого іншого, то принаймні встаньте біля хреста і скажіть:"Ісусе, Ісусе"... Утіштеся у святій і добрій волі та не вникайте у ваші фантазії. Думайте про те, що благість Бога дозволяє бісам докучати душі, щоб упокорити нас і дати визнати Його благість, щоби ми прибігали до Нього і ховалися в Його найсолодших виразках, як дитя прибігає до матері».

А ось вчення св. Катерини Сієнської про те, «Як перемогти страх поганої Сповіді». Ось що вона пише: «Іноді душа щиро сповідує свої гріхи, нічого спеціально не замовчуючи. Але щоб збентежити душу, щоб вона не здобувала з запалом серця плоди сповіді, диявол хоче вселити їй, що вона погано сповідувала свої гріхи, і каже: "Ти не все сказала; а ті, про які сказала, не описала так, як потрібно". І безліч інших думок і хвилювань посилає він тій душі. І якщо душа не піднімається з розсудливістю і довірою, то вона перебуває в літеплості, внутрішній тривозі й у темряві. Вона зв'язує собі руки святого бажання і заковує його в кайдани сум'яття, як ми вже сказали. Вона втрачає радість і стає нестерпною для себе самої. Чи є засіб, щоб не впасти у відчай? Немає іншого засобу, аніж світло віри, яке, спонукаючи її схаменутися, показує, що вона не залишила добровільно і підступно на совісті яку-небудь отруту провини, не виявивши її на Сповіді. Так, нехай вона визнає, що сказала про свої гріхи недосконало, що не подала їх у всій серйозності. Але нехай вона пам'ятає, що Сповідь повинна супроводжуватися сподіванням на Кров Христову, надією на те, що те, чого їй бракує, заповнить ця Кров. Ще один засіб, на який треба дивитися при світлі віри, – це думка про те, як невимовно любить нас Бог. Його любов не зневажає свідчення доброї совісті, як не допускає вона того, щоб у душі залишилося щось, що Його ображає. З цією вірою, любов'ю та надією нехай людина зануриться в милосердя Бога. Нехай вона відкине будь-яку думку про себе, але думає тільки про милосердя Бога, отримане і те, яке постійно отримує. І якщо боротьба і настирливість повернеться, нехай людина відкине їх назад – те з них, що її бентежить, – і тримає перед собою те, що упокорює і допомагає краще пізнати себе: виробляючи плоди істинної і досконалої надії і впевненість у тому, що страждання і шлях хреста більш бажані Богові, аніж що-небудь інше. І так плоди Його Крові будуть ще рясніші».

Джерела:     Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

03.03.2018р. Б. / У Києві відбудеться Всеукраїнський форум сім’ї

14 березня 2018 року в НЦ «Український дім» ( м. Київ, вул. Хрещатик, 2З) відбудеться Всеукраїнський форум сім’ї.

Як повідомляють організатори, поточні виклики та загрози для української сім’ї змушують до активних дій. Саме тому, Громадський рух «Україна за сім’ю» за підтримки Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій та Міжфракційного депутатського об’єднання Верховної Ради «За духовність, моральність і здоров’я України» ініціюють проведення 14 березня 2018 року Всеукраїнського форуму сім’ї. Мета Форуму – привернення уваги до проблем  сім’ї  та дітей в Україні, консолідація зусиль представників органів влади і громадськості – задля  захисту  цінностей української сім’ї  та  формування державної сімейної політики заснованої на українських традиційних цінностях.

До участі у Форумі запрошено керівництво Уряду, парламентарі, науковці, журналісти, освітяни, представники громадськості, місцевого самоврядування, Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій з усіх областей України. В рамках Форуму відбуватимуться пленарні засідання та робота по тематичних секціях (освітні програми, потенціал церков у питанні захисту сімейних цінностей, праця в медіапросторі, громадська та політична робота, батьківство). На Форумі буде прийнята Резолюція та представлений календарний план просімейних заходів на 2018 рік, пов’язаний з розвитком інституту сім’ї в Україні.

Початок Форуму о 10:00, реєстрація з 8:00 до 9:50, закінчення роботи – о 18:00.

Просимо Вас підтвердити участь у Форумі до 6 березня 2018 р. заповнивши реєстраційну анкету за посиланням https://goo.gl/w2VEzN або за тел.: 067-374-90-92, 067-250-41-22, 099-129-71-80, або на електронну адресу: familyforum.ua@gmail.com

У разі необхідності на ім’я вашого керівництва буде надіслано лист від Голови Міжфракційного депутатського об’єднання Верховної Ради України «За духовність, моральність та здоров’я України» з проханням відрядити Вас для участі у Форумі.

Джерело:       Прес-служба Київської архиєпархії

02.03.2018р. Б. / Майдан став місцем особистих навернень

Для мене доволі символічно згадувати початок подій у Києві. Коли розпочиналась Революція Гідності, я був у Москві. Це були духовні вправи для священиків у Кафедральному соборі. 

Мені тоді сказали про побиття студентів, початок мітингів. Я відчував стривоження і занепокоєння, було цікаво поспостерігати за реакцією тих людей, що там перебували. Реакція була дуже позитивна. Тому перший імпульс про Майдан я отримав від росіян. Тоді для всіх вже було велике свідчення: треба відстоювати боротьбу за правду. Тоді ж я сів у поїзд і направду не знав, що відбувається вдома. Перше, що зробив у Києві, з вокзалу пішов до Майдану пішки. Вже там, спостерігаючи за подіями, зрозумів, що Майдан – це місце, яке потребує особливої молитви. І це зрозумів не тільки я, але священики різних конфесій. Для себе прийняв рішення не входити у політичні виміри Майдану. Як священик, монах, францисканець мав бути там, де люди. 

Майдан дав нам як Церкві у глобальному значенні певний імпульс, що ми не є відірваними від реального життя, від реального світу. Коли я приїжджав на Майдан, не мав на меті організовувати публічні молитви. Просто бути і молитися. Одного разу, стоячи кілька годин, я дуже замерз. Біля нашого стягу на Майдані є підсвітлення на землі. Я став собі на одну із тих ламп, щоб зігріти ноги. Мене підсвітила ця лампа, а я просто стояв і молився. І ось до мене підходить особа зі Сходу України і каже: «Отче, я не вмію говорити українською, моя рідна – російська; але дуже хочу з вами порозмовляти». І ця розмова перейшла у Таїнство Сповіді. Я зрозумів, що перебування священика на Майдані вкрай потрібне. І, на щастя, там я бачив велику кількість священиків. Одного разу, гріючись у молитовному наметі, побачив людину у капюшоні, що також гріла ноги. Придивляюсь ближче – це владика Венедикт (Алексійчук). І коли я намагався говорити з владикою, він показав жестом бути тихо, щоб не відволікати увагу на себе. Варто сказати, що цей молитовний намет під стеллою Незалежності – це було серце Майдану, з якого виходив мир, любов, натхнення. Перебуваючи у наметі у неділю ввечері, ми вже зі співбратами хотіли виїжджати у Бориспіль. 

Виходячи з того намету, до нас підійшли представники івано-франківської спільноти УГКЦ і кажуть: «Отче, є можливість провести загальну молитву зі сцени». Я почав відмовлятись, бо не був готовий, ще й в мене польський акцент. Проте ці люди сказали, що це все неважливо, вони просто потребують священика. Миряни повели священика на сцену, бо якраз була невелика перерва. Це недільний вечір, я мав коротке слово про те, яке місце займає молитва, наскільки вона важлива. Потім ми молилися вервицю у східному обряді. Те, що я досвідчив, перебуваючи там, – дар Божої єдності для людей. Там не були важливими твої позиції чи конфесійна приналежність. Сьогодні багато людей говорять про Майдан з розчаруванням, бо не все вдалося зробити у політичній чи економічній площині. Але Майдан, без сумніву, став платформою для персональних навернень. Ми відчували себе особистостями, а не масою, з гідністю. Тому Майдан спонукав нас народитися у цій свідомості, що ми є Божими дітьми; маємо право на гідне життя, на свободу. Мабуть, це також плід молитви, що була на Майдані. Я був захоплений великою кількістю священиків, що постійно перебували там. Я мав певний комфорт, оскільки жив у Борисполі біля Києва, мав можливість поїхати, відпочити, зігрітися, проте не всі мали такі зручності. Часом брав хлопців з Майдану до себе. Ця постійна молитва на Майдані була своєрідним імпульсом для натхнення. 

Небесна Сотня, за яку ми молились спочатку, – це мученики. Їхня жертовна смерть – це також плід молитви, оскільки ці люди ризикували своїм життям, щоб когось врятувати. І це, певно, наслідок переміни, що відбувалася у їхньому серці. Хоча фізично Майдан закінчився, проте духовно він і надалі триває. І це для нас всіх є великим завданням – не зупинятися, мати цю майданну свідомість. Мабуть, кожна Церква має сьогодні задуматись про молитву, яка ще більше могла б допомогти нам у цій переміні, що розпочалася на Майдані. Бог дав нам цей момент народження, проте ми потребуємо дальшого розвитку. А ця переміна буде лише відбуватися за умови молитви – індивідуальної та колективної. Святий Василій Великий говорив: «Людина багато знає, проте вона не знає, що відбувається між нею та Богом». Майдан дав чітко усвідомити кожному, що відбувається між ним та Богом. Важливо, щоб не переставати змінюватися, не переставати перемінювати свою країну на краще, не припиняти молитися.

Єпископ Едвард Кава, єпископ-помічник Львівської Архидієцезії РКЦ (виступ під час відкритої дискусії «Церква Майдану. Що змінилось?» від 22.02.18)

Джерела:     velychlviv.com

Воїни Христа Царя