04.10.2017р. Б. / ЖОВТЕНЬ – МІСЯЦЬ МОЛИТВИ ДО БОГОРОДИЦІ

16 жовтня минає рівно 15 років, відколи Папа Іван Павло ІІ, нині Святий, оприлюднив Апостольський лист про молитву на вервиці «ROSARIUM VIRGINIS MARIAE». Також Він проголосив Рік Вервиці, що тривав від жовтня 2002 до жовтня 2003. Папа, звертаючись до вірних, в листі висловлює подяку Діві Марії за всі дари, які він отримав через Її заступництво в особистому житті та нагадує, що ця молитва призначена приносити плоди святості серед християнського народу. Наша українська Церква у жовтні має прекрасне марійське Свято – Покрова Пресвятої Богородиці, яке також покликане спонукати нас до збільшення синівської любові та відданості Діві Марії, як нашій Небесній Матері, шукаючи порятунку та захисту під Її святим Покровом. Наші священики і богопосвячені особи, а також і численні вірні з великою побожністю щоденно моляться вервицю, пригадуючи слова Богородиці у Фатімі, висловлені 13 травня 1917 року: «Моліться на вервиці щодня, щоб досягти миру та кінця війни». 

  Звичайно, що кожен побожний християнин дуже цінує різні молитовні моменти, які трапляються у щоденному житті. Багато наших вірних ніколи не пропускають недільну Службу Божу, а багато стараються, навіть, і в будні дні не опустити нагоди, щоб приступити до святого Причастя. Численні родини моляться разом вдома, чи перед трапезою чи ввечері перед сном. Попри загально-церковні побожні практики та глибоке розуміння важливості недільного богослужіння, існують деякі народні побожності та традиції, коли християни, той чи інший місяць, посвячують молитвам до окремих святих: багато людей в березні моляться до Святого Йосифа, обручника  Пречистої Діви Марії, в травні беруть участь у так званих «маївках» - Молебнях до Богородиці, а в місяці червні – у Молебнях до Христа Чоловіколюбця чи Серця Христового. Жовтень нагадує нам про важливість молитви на вервиці. Кожен з цих молитовних моментів є дуже цінним тоді, коли він спонукає віруючу людину ставати добрішою, лагіднішою, простішою та щирішою.

Гарним звичаєм в багатьох наших храмах є молитва на вервиці перед богослужіннями. В цей час, коли сходяться люди, а священик сповідає бажаючих. З одного боку ця молитва є неначе підготовкою до Святої Літургії, з іншого допомагає людині зосередитися і не розмовляти у храмі, коли людина вже зайшла у храм, а відправа ще не почалася. Тоді вервиця, неначе рятує людину від спокуси розмовляти, бо ж храм є саме для молитви, а не для розмови.

Молитву на вервиці практикували багато осіб, які згодом були проголошені святими. І ще за життя вони самі молилися і інших до цієї молитви заохочували. З історії Церкви знаємо, що цю молитву затвердив Папа Пій V, видавши 17 вересня 1569 р. спеціальну буллу. Святий Папа Іван Павло ІІ каже, що проказуючи молитву на вервиці, християни споглядають Христа, пригадуючи Його з Марією і з Нею до Ісуса уподібнюються. Через вервицю отримують численні благодаті, так якби отримували їх з рук Матері Відкупителя. Святого Папу Івана Павла ІІ ми завжди пам’ятаємо з вервицею в руках і, навіть, Він мав гарний звичай – дарувати вервиці тим, які приходили на приватні аудієнції – зустрічі. Він каже, що ця молитва займала важливе місце в його житті, починаючи від молодих років, вона його підтримувала, як в радісні хвилини, так і в хвилини тривог, і що в цій молитві він знаходив розраду і потіху. Як тільки Його вибрали на Папу Римського, він сказав, що Вервиця – це його улюблена молитва. І, звичайно, Його відомий вислів «TOTUS TUUS MARIA», що означає «ВЕСЬ ТВІЙ, МАРІЄ!».

Дослідники історії походження молитви на вервиці, інколи, між собою не можуть дійти згоди, інколи, навіть сперечаються, доказуючи, що цю молитву започаткували на християнському Сході, інші – що на Заході. Для нас, боголюбивих християн, важливо одне - щоб ця молитва наближала нас до Господа і щоб наші людські серця змінювалися, і щоб нашу віру ми показували нашими ділами, перебуваючи у Божій благодаті. Молитва на вервиці в цьому допомагає людині, бо це один із засобів наближення людини до Бога та вправляння у спілкуванні з Богом і з Марією.

Цю молитву колись називали «Псалтирем Пресвятої Діви Марії», оскільки вона складалася зі 150 молитов «Богородице Діво» - так само, як є 150 псалмів у Псалтирі.  А в жовтні 2002 року Папа запропонував ввести, до вже стандартних 15 таємниць вервиці (5 радісних, 5 страсних, 5 славних), ще 5 світлих, а це розважання про Хрещення Ісуса в Йордані, про чудо в Кані Галилейській, про проповідь Царства Божого, про Преображення Господнє і про встановлення Євхаристії. Отже, як бачимо всі таємниці пов’язані з життям Ісуса Христа, тому вервиця – це не просте повторення «Богородице Діво», але це молитва споглядання, коли молільники роздумують над життям Ісуса, входять у молитву і, за посередництвом Діви Марії, випрошують особливі ласки.

Святий Домінік (1212 р.) і Блаженний Алан де ля Рош (1464 р.) отримали, у різні часи, приватні об’явлення Богородиці, в яких Марія обіцяла надзвичайні благодаті тим, хто любитиме, молитиметься і поширюватиме молитву на вервиці. Їх і нам корисно знати:

1. Кожен, хто вірно служитиме мені, відмовляючи Вервицю, одержить особливі ласки.

2. Обіцяю свій особливий захист і найбільші ласки всім, хто відмовлятиме Вервицю.

3. Вервиця стане потужною зброєю проти пекла; вона буде руйнувати зло, нищити гріх, і перемагати єресі.

4. Вервиця сприятиме процвітанню доброчесности та добрих трудів; вона отримає для душ щедре Боже Милосердя, вона відвертатиме серця людей від любови до світу і його марнот, і піднесе їх до прагнення вічних цінностей. О, щоб тільки душі себе тим способом освячували!

5. Душа, котра присвятить себе мені через молитву на Вервиці, не загине.

6. Хто побожно відмовлятиме Вервицю, заглиблюючись в розважання її святих Таїнств, того не подолає нещастя. Бог в Своєму правосудді того не каратиме; він не загине несподіваною смертю; якщо він буде справедливим, то залишиться в Божій ласці і стане достойним вічного життя.

7. Кожен, хто матиме правдиву набожність до Вервиці, не помре без святих Тайн Церкви.

8. Ті, що вірно відмовлятимуть Вервицю, будуть мати Боже світло і щедрі Божі ласки на протязі життя і в час смерти, а в хвилину смерти матимуть свою частку і заслугах святих у раю.

9. Я звільнятиму з чистилища тих, що з набожністю ставилися до Вервиці.

10. Вірні діти Вервиці заслужать на високій ступінь слави у небі.

11. Відмовляючи Вервицю, ви одержите все, про що мене попросите.

12. Кожному, хто поширює молитву на Святій Вервиці, я допомагатиму в їхніх потребах.

13. Мій Божественний Син запевнив мене, що кожен, хто пропагує молитву на Вервиці, матиме заступниками цілий Небесний Двір впродовж свого життя та в годину смерти.

14. Всі ті, що відмовляють Вервицю, є моїми синами, і братами мого єдиного Сина Ісуса Христа.

15. Любов до моєї Вервиці є важливим передвісником майбутньої долі людини.

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:  Воїни Христа Царя

Здавалося б, від рівня інтелекту співгромадян залежить багато чого – економічний розвиток країни, науково-технічний, промисловий і культурний прогрес. Ціле майбутнє планети крутять шестерні інтелектуально-розвинених людей. Але все не так просто, і зараз ми розберемо, чому.

Людська дурість – запорука міцної економіки.

Люди не люблять інтелектуальну працю, надто багато енергії на це потрібно, занадто дискомфортні відчуття викликає. Куди простіше закинути розумну книжку і піти розважатися в найближчу пивну, а може, замовити піцу та посидіти в смішному чаті. Недалекою людиною легко керувати: така не буде висловлювати своє невдоволення, якщо щось її не влаштовує. Таку легше обвести навколо пальця помилковими обіцянками, напхати «авторитетною» думкою липових інформаторів.

А ось освічена людина – найгірший покупець і пряма загроза економіці. Свідомому громадянину не потрібні круті тачки або дорогі смартфони для підтримки відчуття власної важливості, його мислення надто самодостатнє, щоб прагнути потрапити в якісь тренди. Такий займеться саморозвитком замість походу в нічний клуб, купить овочі і фрукти замість незліченної кількості чіпсів і кока-коли, буде вкладати у своє здоров’я, а не на прокачування попи, ціцьки і вії. Виходить, чим вище за рівнем людина, тим менше вона залежить від моди, суспільних стереотипів і споживчого мислення, вона більше не приносить економіці вигоди, на такій важче заробити. Який підсумок? Щоб отримати покірне стадо, потрібно відучити людей від звички думати і творити. І найпростіше це зробити наступним способом.

5 кроків до отупіння населення

1. Насадження стереотипів і шаблонного мислення

Ні за яких обставин не можна дозволити людині думати своєю головою, це шкідливо! Краще постійно прокручувати в мас-медіа «авторитетні» і «ті, які не піддаються критиці» думки політиків, телеведучих, видатних артистів і музикантів, з якими проста людина повинна себе ототожнювати. Вона – ніхто, її думка нікому не цікава. За неї вже все вирішили імениті професори і дипломовані вчені.

2. Надання великої індустрії розваг

Щоб у народу не було часу для саморозвитку, потрібно надати йому величезний спектр розваг під час відпочинку: клуби, кіно, кафе, торгово-паркові комплекси, інтернет-майданчики і, звичайно, алкоголь. У людини не повинно залишатися часу на себе, потрібно зробити її максимально зайнятою! Сотні розважальних телешоу, серіалів, комп’ютерних ігр допоможуть розслабитися після напруженого робочого дня. З усіх екранів будуть литися епатаж, еротика, тупий гумор і неадекватність. Це дозволить дезорієнтувати увагу людини, притупи її почуття самозбереження, зробить маріонеткою в руках великих корпорацій.

3. Жалюгідний гумор, гра на сексуальних інстинктах

Як зняти денне напруження? Завалити робочий стіл смішними картинками, мемами, відео з котиками та порнушкою. Нехай наш «пішак» отримує хороші емоції, підсаджується на матючний гумор і вульгарні комедії, розуміння яких не вимагає розумових зусиль. І непомітно так деградує, обростаючи ледачим жирком.

4. Підживлення почуття значущості, унікальності кожного

Немає краще споживача, ніж людина, яка прагне самоствердитися, виділити свою несхожість на тлі більшості. Такими людьми керує прагнення підживити своє відчуття власної важливості – стати власником самого статусного авто, самого ексклюзивного одягу, самого модного гаджета та іншого барахла. Вона унікальна і значима, вона бере від життя найкраще і пускає пилюку в очі суспільству. Покупки допомагають скинути стрес, втілюють собою сенс її існування і життєві досягнення. Принаймні, думати про це приємно.

5. Пропаганда чорно-білого мислення

Є тільки біле і чорне, хороше і погане, правда і брехня – іншого не дано, ніяких півтонів і відтінків. Така категоричність породжує нетерпимість до інакомислення, небажання розширювати рамки свого мислення, вузькість сприйняття, відсутність варіативності у важливих питаннях. Більше немає необхідності оцінювати подію з різних сторін, все заздалегідь вирішено кимось згори!

До чого призводить культивування дурниці?

За допомогою мас-медіа заохочується розвиток таких якостей серед співгромадян, які допомагають виростити ідеальних споживачів. Людей провокують керуватися низинними бажаннями, маніпулюють їх інстинктами, грають на емоціях. Заохочується егоцентризм, прагнення відповідати нав’язаним ідеалам краси і привабливості, впроваджується підсвідома агресивність, жадібність, самозакоханість і впевненість у власній винятковості.

Ідеальний споживач повинен керуватися особистим егоїзмом, рівнятися на стереотипи і світові тренди замість того, щоб слухати себе і спиратися на свої реальні потреби. Купуй більше, думай менше, відповідай нашим очікуванням про тебе! Ідеальна маса йде на повідку у красивих картинок, бере за основу «хочу», а не повинен, перестає піклуватися про природу і благо ближнього. Вона занадто засліплена своїм «я», їй ніколи думати про майбутнє.

Джерела:   tutkatamka.com.ua

Воїни Христа Царя

02.10.2017р. Б. / «ЗБЕРІГАТИ ПАМ'ЯТЬ ПРО БОГА І РОЗБУДИТИ ЇЇ В ІНШИХ ЛЮДЕЙ»

Остання неділя вересня – це день катехита в нашій українській греко-католицькій Церкві. Це професійний день усіх тих, хто катехизує, тобто навчає святих правд віри, речей про Господа Бога і про Святу Церкву. Бути катехитом – це особливе покликання, дуже цінне і надзвичайно відповідальне. Катехитом може бути єпископ, священик, монах чи монахиня, і навіть, звичайний мирянин. Головне покликання катехита, за словами Папи Франциска – це зберігати пам'ять про Бога і розбудити її в інших людей.

         Вже досить знайоме нам слово «катехизація» має грецьке походження: наприклад слово «κατηχισμός» - перекладається як «навчаю», а слово Катехизм походить з грецького «κατήχησις» - навчання. В Новому Завіті Святий Лука і апостол Павло вживають слово «katechejn» в розумінні усного передавання і переказування чогось іншим. Звідси слово катехит – означає вчитель правд віри, а катехуменат – це період навчання перед хрещенням, катехизація – це саме навчання, а катехитика – це наука про навчання правд віри, катехизм – це книга правд віри, офіційно затверджена Церквою. Отже, катехизація має на меті навчити людей правд віри, приготувати їх до активного церковного життя, або, як ми кажемо, оцерковити людину.

Покликання бути катехитом має кожна людина, якби дивно це не звучало. Саме християнська чеснота любові зобов’язує нас дбати за добро наших ближніх, а це означає дбати, щоб наші ближні любили Господа Бога понад усе і ближнього свого як самих себе.

В першу чергу катехитами є наші єпископи. Саме вони відповідальні за навчання правд віри для всієї Церкви. Ми знаємо, що Святіший Отець Папа Римський кожної середи проводить загальну аудієнцію – зустріч з вірними з цілого світу і проводить навчання на різні теми. Єпископи цілого світу, а в нас в Україні Синод Єпископів часто навчають – видають документи, в яких пояснюють багато різних речей, які стосуються правд віри, об явлених Господом і проповідуваних Церквою.  Дуже гарно писав апостол Павло до свого учня Тимотея, єпископа Ефесу: «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усією терпеливістю та наукою. Бо буде час, коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок. Ти ж будь тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю євангелиста, виконуй твою службу» (ІІ Тим 4,2-5).

Кожний священик, який бере участь у священстві Христа і діє від імені єпископа, також покликаний катехизувати. Це є святий обов’язок, від якого ніхто нас не звільняє. Тому кожен священик, а особливо ті, які є парохами і адміністраторами, покликані навчати правд віри і здавати звіт про це своєму Єпископу. Праведний Митрополит Андрей Шептицький звертаючись до духовенства так промовляв: «Катехизація - це перший і рішучо найважніший обов`язок душпастиря. Хто його не сповняє, йому можна слушно зробити закид цілком не совісного душпастирування. Хто, відповідно, дбає про молодь шкільну і виховує її на добрих християн, цей заслуговує на всяке признання» (1901, Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства). Тому кожен священик має святий обов’язок від Церкви і від свого Єпископа, при парафії організувати і дбати за розвиток катехитичної школи, в якій би усі діти, чи то міські чи сільські, мали нагоду вивчати правди віри і пізнавати Господа  Бога.

Катехитами дуже часто у наших парафіях, як міських так і сільських, сестри монахині чи брати монахи, які, посвячуючись повністю служінню Господеві, з радістю сповняють їхні обов’язки. Діти, приготовані до першої Святої Сповіді і до урочистого Святого Причастя, дуже часто, на все життя запам’ятовують тих осіб, які їх готували і супроводжували в часі навчання. З одного боку це є гарне і святе покликання – навчати про Господа, а з іншого боку і велика відповідальність, бо зобов’язує катехитів готуватися, читати, самим пізнавати, щоб мати чим ділитися з іншими. Ніхто бо не може дати того, чого сам не має. Таке зобов’язання – готуватися до лекцій, пізнавати і читати належить не лише катехитам, але і вчителям християнської етики по наших навчальних закладах – школах, коледжах, ліцеях, університетах, які взяли на себе такі обов’язки бути вчителями. Було би дуже несправедливо взяти додаткові години лекцій і не готуватися серйозно до цих предметів, які покликані вкласти в серце дитини Божого Духа.

Але і кожен вірний нашої Церкви також покликаний бути катехитом. У своєму листі «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» Глава нашої Церкви навчає, що «що кожен віруючий має обов’язок щоразу глибше пізнавати правди святої віри протягом усього свого життя, а духовенство не має права уникати обов’язку навчати віри своїх вірних не лише проповіддю, але й катехитичним служінням. Коли йдеться про катехизацію, то в нашому розумінні – це постійний процес входження в таїнство Церкви, який стосується не лише дітей, які готуються до прийняття Святих Таїнств. Постійна і безперервна у віковому сенсі катехизація дітей, молоді, дорослих і старших – необхідна умова живої парафії». Скільки людей пам’ятають, що їхніми першими «катехитами» були бабусі чи дідусі, батьки чи матері: ті, хто вперше навчив молитися молитву «Отче Наш» чи молитву до ангела хоронителя; ті, хто вперше розказав про те, що ми сотворені Господом Богом і покликані Його любити, Йому служити, втікати від гріха і спасти свою душу; це ті, хто вперше навчили нас хреститися.

Отже, катехизація – це виконання заповіту Ісуса Христа: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28, 18-20). Той, хто катехизує, повинен сумлінно готуватися, сам пізнавати і поглиблювати свої знання, і з любов’ю та систематично , впорядковано навчати інших те, у чому сам утвердився.

Тому, дорогі і боголюбиві християни! Сьогодні день, коли, найперше просимо в Господа благодаті для всіх, хто навчає правд віри і хто за своїм покликанням є катехитами. Сьогодні прошу всіх батьків подбати, щоб ваші діти брали участь у катехизації, бо так ви виконаєте ваш батьківський обов’язок. Саме зараз, у ці дні, по наших парафіях розпочалися уроки катехизації. Вам, дорогі хресні батьки, хочу нагадати, що серед Ваших обов’язків є основний – дбати за християнське виховання Ваших похресників: довідайтеся чи вони ходять на уроки катехизації і допоможіть їм в цьому.

Ісус Христос вже давно дав нам наказ пізнавати правду, щоб стати вільними людьми (пор. Ів 8,32). Катехизація – цн спосіб пізнавати правду, а катехіт, як навчав Папа Франциск ще у 2013 році, - це «той, хто зберігає та підтримує пам’ять про Бога, зберігає її у собі та вміє розбудити її в інших людей», а також той, «який кладе цю пам’ять на служіння звіщенню; не для того, щоб себе показати, не для того, щоб говорити про себе, але для того, щоб говорити про Бога, про Його любов та вірність».

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:  Воїни Христа Царя