06.06.2017р. Б. / Святий Франциск Сальський – покровитель журналістів

День журналіста щорічно відзначається в Україні 6 червня відповідно до указу Президента України від 25.05.1994 №251 / 94 - в день прийняття Спілки журналістів України в 1992 році в Міжнародну федерацію журналістів.

День журналіста - це не тільки професійне свято працівників засобів масової інформації. Це свято загальнонародне, тому що важко уявити сучасне суспільство без інформації, без засобів її передачі, без професійного погляду на події і факти нашого життя.

Не є далекою ця професія й для Церкви. Так, св. Франциск Сальський вже віддавна вважається покровителем журналістів.

Франциск народився 21 вересня 1567 в родовому замку Саль у Савойї і був найстаршим з шести (за іншими джерелами – з 13-ти) дітей у шляхетній сім’ї, яка мала родинні зв’язки із герцогами Савойськими.

Отримав глибоке релігійне домашнє виховання. Визначальну роль у цьому вихованні, поряд з нянькою і домашнім капеланом, зіграла його мати Франсуаза з роду сеньйорів де Сіонназ (Sionnaz), якій на момент заміжжя було 15 років, а її чоловікові, сеньйору де Саль і де Буазо – 45.

За рік до народження свого первістка Франсуаза молилася Господу про дарування їй сина і обіцяла присвятити його Богові. Вона не тільки займалася вихованням своїх дітей, але також вела весь будинок, керувала господарством і слугами. Франсуаза вміла знаходити час на все, була дуже працелюбна, послідовна, спокійна і турботлива.

Приклад матері виявився для Франциска зразком, який він пропонував для наслідування людям, що живуть в миру, щоби навіть серед численних обов’язків і занять вони вміли з’єднуватися з Богом.

У 1573 р., шестирічною дитиною, Франциск розпочав навчання в коледжі в Ля-Рош-сюр-Форон, а через 2 роки пішов до коледжу в Аннесі, де провів 3 роки. У цей період він прийняв перше Святе Причастя і таїнство Миропомазання.

Уже в 11 років, відповідно до тодішнім звичаєм, він прийняв знак приналежності до духовного сану, а коли йому ледь виповнилося 15 років, відправився в Париж, щоб навчатися в тамтешньому знаменитому університеті. Крім того, в єзуїтському коледжі він вивчав класичну літературу і мови.

Під час навчання його охопили сумніви у власному спасінні, в тому, чи не призначений він для вічної загибелі? Адже це був час поширення у Франції вчення Кальвіна. Душевний спокій Франциск знайшов тільки тоді, коли безроздільно довірив себе опіці Матері Божої. Це сталося в церкві св. Стефана перед чудотворним образом Пресвятої Діви. Під час молитви до Неї Франциск раптово відчув, що всі сумніви його залишили. Тоді він приніс Їй обітницю чистоти і присвятив себе Її служінню. Одночасно з цим він вів глибоку молитовне життя, поєднуються зі строгим покаянням.

У Сорбонні Франциск вивчав богослов’я і Святе Письмо. Для кращого осягнення біблійних текстів він вивчив також єврейську і грецьку мови.

Підкоряючись волі батька, який бажав для нього адміністративної кар’єри, Франциск вирушив у Падую для вивчення права, де отримав ступінь доктора. Після завершення навчання в Падуї він відправився в Лорето, де приніс обітницю вічної чистоти, а потім здійснив паломництво до Риму.

Коли він повернувся додому, у батька вже був готовий план щодо його подальшої долі: він збирався визначити його в сенат Шамбері як адвоката і юриста, а також підібрав йому в наречені багату спадкоємицю.

Однак Франциск. незважаючи на велике незадоволення батька, рішуче відкинув обидві ці пропозиції, і звернувся до місцевого єпископа з проханням про рукоположення у священство, яке і отримав в 1593 р. зі згоди батька. Відразу за тим Франциск був призначений на високу церковну посаду, і це примирило батька з вибором сина.

Черезрік Франциск з дозволу єпископа відправився в якості місіонера в округ Шабле, район Швейцарії, за рік до того приєднаний до Савойї, щоб зміцнити у вірі тамтешніх католиків і  повернути в лоно Церкви тих, хто відпав від неї, перейшовши в кальвінізм.

Тут Франциску доводилося долати значні труднощі, мандруючи по високогірних альпійським стежках і забираючись на висоту до 4000 м, а одного разу ледве зумів врятуватися від зграї вовків. Він відвідував віддалені села і хутори, і володіючи даром спілкуватися з простими людьми, вмів їх переконувати, прикрашуючи свою промову добрим гумором. На кам’яних брилах він розміщував плакати, за допомогою яких роз’яснював істини віри.

Ймовірно, саме тому Церква проголосила св. Франциска Сальського покровителем журналістів. Серед його чеснот виділялася надзвичайна лагідність. По природі він був імпульсивним і запальним, проте в результаті багаторічної роботи над собою зумів придбати стільки м’якості і доброти, що його порівнювали з Самим Христом.

В епоху фанатизму і запеклих суперечок Франциск виявляв виняткову стриманість і лагідність. Його ввічливість і такт здобули йому титул «світської людини серед святих». У спілкуванні з людьми він дотримувався принципу: «На крапельку меду злітається більше мух, ніж на бочку оцту». Чинячи так, він навернув до Церкви 70000 заблуканих душ.

Не дивно, що противники двічі робили замах на його життя, на щастя, безуспішно.

У своєму апостольському завзятті Франциск доходив до того, що переодягненим пробирався до Женеви, оплоту кальвіністів, і наносив візит їх главі, Теодору Безу, намагаючись його повернути в лоно Церкви. Такі візити він повторював тричі, хоча й без конкретних результатів. Після 4-х років апостольської роботи Папа Климент VIII призначив Франциска  правлячим єпископом Женевським.

На новій посаді Франциск відразу ж енергійно взявся за справу. Почав він з того, що відвідав 450 парафій своєї єпархії, розташованої здебільшого в Альпах. Невпинно проповідував, сповідав, викладав святі таїнства, розмовляв зі священиками, безпосередньо спілкувався з вірними. Відвідував також монастирі.

Твори святого відрізняються прекрасною мовою і стилем, що до сьогоднішнього дня вважаються класикою французької літератури. Найбільш відомі з них це «Співбесіди», «Філотео або Керівництво до благочестивого життя» , «Теотой або Трактат про Божу любов» . Збереглося також біля. 1000 його послань.

В іконографії св. Франциск Сальський зображується в єпископському або понтіфікальних вбранні з митрою на голові. Його атрибути: палаюча куля, книга, перо, а також лежаче на долоні серце, уражену стрілою і оточене терновим вінцем.

Молитва до св. Франциска Сальського:

  Святий Франциску Сальський, покровителю журналістів, будь для них взірцем i заступником. Випроси їм у Бога вірності принципам журналістської етики,щоб, передаючи інформацію, вони керувалися благом кожної людини.Нехай возлюблять правду, а не кар’єру; нехай шукають правди, а не сенсації. Нехай прямують до правди не ціною брехні та матеріального прибутку.

Нехай кожен журналіст буде слугою Правди. Амінь.

Отже, дякуємо нашим святим заступникам і продовжуємо нести Слово, керуючись благом кожної людини, возлюбивши правду, а не кар’єру та виявляючи доброзичливість і терпіння до всіх душ, яких зустрічаємо!

Святі Кларо, Ісідоре та Франциску Сальський, моліться за нас!

Джерело:   Прес-служба Івано-Франківської Архиєпархії УГКЦ

05.06.2017р. Б. / ЧЕРВЕНЬ – МІСЯЦЬ БОЖОЇ ЛЮБОВІ

Як у травні вся Церква  – духовенство і вірні – молиться особливим способом до Пресвятої Богородиці через так звані «маївки», так у місяці червні Церква присвячує велику увагу молитвам до Христа Чоловіколюбця, молячись молебні до Серця Христового. В травні вся Церква співала «Пресвятая Богородице, спаси нас!», а в червні наші храми наповнені співом «О Пресвятеє Серце Ісуса, помилуй нас!». Цьогоріч, навіть у червні припадають два великі празники, які найбільшим способом виявляють і показують Божу любов до людини: це в четвер після І Неділі по Зісланні Святого Духа – 15 червня – Празник Торжественного поклоніння Пречистим Тайнам Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа, або, як ми називаємо «Пресвятої Євхаристії» чи «Божого Тіла», а також у п’ятницю після ІІ Неділі по Зісланні Святого Духа – 23 червня – Празник Найсолодшого Господа нашого Ісуса Христа чи «Христа Чоловіколюбця» або «Серця Христового». Тому і ми протягом цього часу будемо розважати про Божу любов.

  Любов Бога Творця до людини-сотворіння – це основна ниточка всього об’явлення – Бог себе об’являє людині, щоб людина змогла зрозуміти найбільш важливу життєву істину – без Бога і Його любові нормально людина прожити життя неспроможна. Вже сам факт існування-сотворення людини є виявом Божої любові, але якщо людина своєю свобідною волею не вибере жити з Богом – у неї не буде ані доброго теперішнього життя, ані надії на щасливу вічність. І так, як дитина для свого нормального розвитку потребує знати і відчувати батьківську і материнську любов, подібно і кожна людина, щоби смакувати життя і тішитися ним, потребує знати і відчувати, що вона є люблена Господом Богом.

  Апостол Йоан Богослов дуже гарно пояснює ці речі і в Євангелії і в посланні:«Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об’явив» (Ів 1,18) «Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і його любов у нас досконала. Що ми перебуваємо в ньому, і він у нас, ми пізнаємо з того, що він дав нам від Духа свого. І ми бачили і свідчимо, що Отець послав Сина - Спаса світу. Хто визнає, що Ісус - Син Божий, Бог у тому перебуває, і він у Бозі. Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому... Ми любимо, бо він перший полюбив нас» (І Ів 4, 12-19).

  Оцю Божу любов або вияв Божої Любові в історії спасіння іконописці та художники зображали по-різному. Сьогодні хочу розказати Вам, дорогі вірні, про такий гарний Образ Христа Чоловіколюбця – Серця Христового, що своєю історією сягає ще 1878 року і дуже тісно пов'язаний з іменем Праведного Митрополита Андрея Шептицького. Віднедавна відомий вірним нашої Церкви, оскільки був відреставрований і знову виставлений для почитання.

Образ первісно знаходився у храмі Пресвятої Трійці, поряд з родинним селом Шептицьких – Прилбичі, у с. Брухналь (нині Тарновиця) Яворівського р-ну Львівської області, де у серпні 1865 року був охрещений Роман-Марія-Александр Шептицький — майбутній Митрополит Андрей. Цей образ намальований матір’ю Слуги Божого Митрополита Андрея – Софією Фредро, який вона подарувала Синові 17 січня 1901 року, коли він став Митрополитом.

Від початку на образі було зображено Найсвятіше Серце Христове. Однак після 1946 року, достеменно невідомо, з яких причин, художники замалювали серце, зображене на іконі і натомість намалювали на руках у Ісуса ягня. Таким чином образ отримав назву Христос Пастир. Після реставрації 2012 року ікону повернули до первісного вигляду і тепер назвали як образ Христа Чоловіколюбця.

Софія Фредро-Шептицька намалювала образ «Найсвятіше Серце Христове» у 1878 році, після народження її сьомого і останнього сина – Леона, наймолодшого брата митрополита Андрея. Ікону вона тоді подарувала у храм Пресвятої Трійці в селі Брухналь, що межувало із Прилбачами, де розташовувалась графська садиба Шептицьких. У цьому костелі хрестили всіх дітей Шептицьких, у тому числі і Романа, майбутнього митрополита Андрея. Ікону Митрополит Андрей тримав зі собою у митрополичих палатах на Святоюрській горі, де образ зберігався до 1946 року, до часу ліквідації Української Греко-Католицької Церкви.

Тому, дорогі брати і сестри у Христі. І ми, кожного разу, коли молимося, коли йдемо до храму, коли споглядаємо ікони і образи Ісуса Христа, Богородиці, святих, коли в нашому серці зароджуються святі і добрі думки і почуття, коли приступаємо до Святих таїнств і, зокрема, таїнства Пресвятої Євхаристії – пам’ятаймо – це все є плодом Божої любові, яка перебуває в нас, а не є нашою заслугою. Свято Божої любові чи почитання Серця Христового було встановлене у 1765 році Папою Климентієм ХІІІ на основі приватних об’явлень Ісуса Христа французькій монахині, нині святій, Маргареті Алякок. Ісус Христос, показуючи їй зранене Серце, до неї промовив: «Ось Серце, що так дуже полюбило людей і нічого не щадило, а навіть себе вичерпало й винищило, щоб тільки показати їм свою любов. А як відплату за те дізнаюся від них тільки невдячність через їх брак пошани і їхні святокрадства, через холод і погорду, що їх вони оказують мені у Пресвятій Тайні Любові».

Сьогодні і Христос промовляє до кожної побожної української душі: «Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй! Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його. Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість!» (Ів 15,9-11).

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:  Воїни Христа Царя

04.06.2017р. Б. / Підліткам про підлітків

Починаючи писати цю статтю, я стараюсь пригадати себе у підлітковому віці. Хоч це було не так вже і давно, але це доволі важко. Важко не тому, що я не пам'ятаю чогось, а тому, що з кожним етапом дорослішання змінюються і погляди, і розуміння і навіть ставлення до речей, людей, подій чи явищ. Насправді я ніколи не був "слухняним хлопчиком" і часто завдавав близьким і рідним не мало клопотів. Та все ж якось з Божою допомогою і просто титанічними зусиллями рідних я пройшов цей складний період життя і вдячний за кожен урок, який довелось пережити за ті кілька років.

Наступні кілька статей, я хотів би присвятити  проблемам саме підліткового віку, адже це один із найважчих періодів у житті людини, а від подій і рішень прийнятих у цей період залежить чи не все подальше життя.

Багато книг написано про  підлітковий бунт і цю статтю я хотів би присвятити саме йому. Знаю, що часто-густо підліток сам не розуміє своєї поведінки, а "таргани в голові" влаштовують вечірку мало не щогодини. Як же взяти під контроль цих непосидючих, настирливих і невгамовних тарганів? Як навчитись приймати холодні, спокійні, адекватні рішення, коли в тобі неначе бушує ураган "Катріна", що розриває і розкидає всі адекватні думки, емоції і почуття? Як зрозуміти дорослих і їхню поведінку стосовно підлітків, навчитись із ними комунікувати так, щоб це не призводило до скандалів, розбитого посуду, заплаканих подушок і гнівних, образливих слів, осад від яких надовго може очорнити нашу свідомість?

Постараюсь дати відповіді якомога лаконічніше і в той же час не упустити чогось, бо як знаємо всі люди унікальні і у кожного своя специфіка мислення, поведінки, світогляду.

Причин може бути декілька, або ж одна. Спробую навести кілька:

- Відсутність здорових відносин між батьками і дітьми. Коли батьки не виявляли своєї любові належним чином, то підліток прямо пропорційно виявляє своє невдоволення, адже батьки в такому ракурсі виглядають диктаторами.

- Кожен підліток шукає шляхів самореалізації і своє місце під небом. Надмірний контроль батьків, викликає потужний спротив, адже, як можна стати дорослим, коли тобі постійно підтягують штанці і причісують волосся?!

- Відкинення. У кожного в уяві одразу вимальовується конкретний момент із життя, а можливо не один, коли ми відчували цей надзвичайно неприємний стан. Насправді всі підлітки дуже чутливі до зовнішніх чинників – реакції оточуючих, похвала це чи навпаки гостра критика, відношення однолітків і старших до підлітка, стосунки в соціумі. Якщо підлітка похвалити, за якісно виконану роботу, чи правильний вибір то він буде відчувати себе найкращим, переможцем і наступного разу старатиметься досягнути ще кращого результату. Коли ж він(вона) зазнали невдачі, а оточуючі відреагували на неї гострою критикою чи навіть гнівом, то це викличе доволі потужні наслідки, адже підлітки схильні до крайнощів і від ейфорії до важкої депресії у них пів кроку. Тому варто старатись бути конструктивними у своїх стосунках. Критику від старших сприймати не як докори, а як вказівники на дорозі до вдосконалення.

- Лицемірство зі сторони батьків, коли ті вимагають від дітей того, що самі не роблять. Наприклад, якщо підліток змалечку бачив, як татко, прийшовши додому, не роззувшись, виставляє ноги на журнальний столик і вмикає телевізор , то як він відреагує на докори матері за такий самий вчинок. Звісно він противитиметься. Або коли батьки заставляють підлітка дякувати чи просити пробачення, а самі ніколи не дякують і  не просять пробачення у нього, чи один в одного. Лицемірство може бути в різних сферах життя, але не варто зациклюватись на ньому. Варто старатись його уникати. Якщо ж дорослі опускаються до такої поведінки, то не варто йти на поводу емоцій. Варто постаратись пояснити їм, чому для вас це так важливо. чому вам не подобається те чи інше зауваження. Не варто це робити в гніві, адже ви тільки розпалите конфлікт.

  - Насильне стримування негативних емоцій у середині себе також не приведе до нічого доброго, адже рано чи пізно ці емоції вирвуться у якийсь неконтрольований, нерозважливий і дикий вчинок, або ж це проявлятиметься у подальшому дорослому житті безпричинними, на перший погляд, спалахами гніву, агресії.

Всього цього можна уникнути. Для цього потрібно трішки терпіння і трішки зусиль. Основний обов’язок дітей — шанувати своїх батьків. Для початку потрібно пам’ятати єдину Божу заповідь, яка є ще й обітницею – це четверта Божа заповідь: «Шануй  батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі». Ця настанова, чи рекомендація засновується на тому, що батьки для своїх дітей — Божі заступники тут на землі. Ця заповідь повинна бути основою стосунків між дітьми і батьками. Якщо твої батьки гостро критикують тебе, постійно набридають зі своїми правилами, вимогами, нотаціями і «читанням моралі», спробуй із ними домовитись. Звучить ніби то просто, але насправді це не так. Для батьків це буде несподіванкою, можливо, що вони навіть будуть виявляти спротив, але якщо ти користуватимешся чіткими аргументами, логічними, послідовними ідеями, і будеш старатись, щоб твої вчинки співпадали із твоїми словами, то батьки почнуть ставитись до тебе, як до дорослої людини. Звісно, на це потрібен час і чималі зусилля. Насправді у дорослому житті багато свобод, але ще більше обов’язків, відповідальності і обмежень ніж у дітей.

Важливими для дорослих є пріоритети. Пріоритет - це розташування чогось залежно від важливості. Для прикладу:

1. Поснідати.

2. Піти до школи.

3. Пообідати.

4.Виконати домашнє завдання

5. Підготуватись до наступного навчального дня.

6. Допомогти батькам по господарству.

7. Погуляти з друзями.

Заведи блокнот і записуй собі справи на кожен день, постарайся розставити їх у порядку важливості. Це може вийти не одразу, На початку всі справи можуть здаватись однаково важливими, але з часом ти навчишся відрізняти важливе від менш важливого і неважливого. Для того, щоб навчитись правильно розставляти пріоритети потрібно запитати себе: «Чи дійсно для мене ця справа є такою важливою? Чи зможу я обійтись і без неї? Чи може ця справа є важливою для моїх батьків?». Можна ставити оцінки справам. Де 5 – надзвичайно важлива, а 1 – зовсім не важлива.

Напиши собі список цілей, яких би ти хотів досягнути до кінця цього року. В кінці року сядь і проаналізуй, що тобі вдалось виконати, а що ні.  Можливо з часом вони будуть мінятись, а можливо дещо тобі здається і взагалі смішним.

Постарайся організувати свій час. Все наше життя - це безперервний ланцюжок подій, вчинків, рішень і їхніх наслідків. У твоїй владі хоча б трішки, але все ж таки організувати своє життя і керувати ним. Також ти побачиш наскільки багато вільного часу у тебе з’явиться. Адже насправді навіть більшість дорослих витрачають свій час на речі, які їм зовсім не потрібні, хоча на перший погляд виглядають надзвичайно важливими.

Для того, щоб досягнути чогось у житті варто визначитись зі своєю майбутньою професією і постаратись збагатити свої знання у даній галузі ще до вступу у ВНЗ.

Читай. Книги не тільки розвивають уяву, але і збагачують словниковий резерв, покращують комунікативні навики, розширюють кругозір. Багато відомих і успішних людей радять читати. Читати можна різноманітну літературу. Чим різноманітніша література, тим більше сфер життя відкриватимуться перед тобою.

Загалом потрібно докласти зусиль для того, щоб навчитись спілкуватись з батьками. Їхній життєвий досвід допоможе нам розуміти багато речей, які нас чекають у дорослому житті. Не дарма дорослі видумали так багато правил. Не всі з них потрібні, чи правильні, але більшість з них насправді є важливими і потрібними. Потрібно навчитись говорити з батьками про проблеми, ділитись із ними переживаннями і слухати їхні, дослухатись до їхніх порад і настанов.

Дамян Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя