Цю
тему, звичайно, глибоко і мудро розкривали святі отці Церкви і
богослови, але невідступні запитання одного з моїх знайомих змусили дати
особисту відповідь, щоправда, дуже узагальнену і стиснуту.
Так як Бог створив людину вільною у своїй волі і розумною для
розрізнення добра і зла, то людина, відповідно, має волю і вибір до
вчинення добра або зла. І цю волю Бог поважає, інакше людина була б наче
запрограмований робот без почуттів і свобідної волі. А ми, люди, з
нашим розумом і волею такого б не хотіли, правда? Саме тому Бог дає
людині вільно діяти. І саме тому Адам і Єва піддалися спокусі і обрали
непослух Богові, а натомість послухались лукавого змія. Ми не знаємо, чи
саме так було, а чи це образ, який відображає падіння людства в особі
біблійних персонажів Адама і Єви як наших прародичів. Тим не менше, той
переступ мусив бути належно покараний, що Бог і зробив, прогнавши перших
людей з Едему.
А далі продовжилась історія переступу: Каїн через свою заздрість
вбиває брата Авеля; несправедливість множиться, і врешті доходить до
"точки кипіння" зла, коли Бог вирішує знищити (Він вправі це робити, бо ж
є Творцем...) людство потопом, але зі свого милосердя рятує життя
праведному Ноєві та його сім'ї, завдяки чому людство продовжило своє
існування; пізніше було поневолення ізраїльського народу в Єгипті, але
потім Бог через праведного Мойсея виводить ізраїльтян з тої неволі через
пустелю. Але що було там? Скільки чудес Бог зробив для них, а вони
заледве після того знову і знову відступали від Нього і поклонялися
зробленим своїми ж руками божкам... Чому? Бо в них була воля і свобода
вибору, подарована Богом. Зате використовували її не за призначенням!
Хоче людина торкнутися вогню? Тоді може це зробити! Але результат її
бажання буде болючий! І ще багато можна наводити прикладів з давніх
часів, але я навів лише кілька, щоб наочно підкріпити свою позицію про
наявність і причини страждання на початку і протягом історії людства.
Так-от, врешті дійшло до того, що Бог вирішив спасти людство від
смертельного наслідка гріха, пославши Свого Сина до нас, у нашій подобі і
в нашому тілі, бо краще наблизитись до людини, як стати нею самою,
маючи таке ж тіло, яке зазнає болю, маючи серце і душу, які можна
зранити і зрадити, неможливо... Та ще й народився Син Божий в убогих
умовах, серед тварин... Подумати тільки: Той, Хто створив усю Вселенну, в
таких умовах!.. Та якби Христос не пришов у такий спосіб, то багато хто
з людей міг би подумати і говорити: "Що там Йому, Богові вгорі! Легко
Йому звідти нас повчати і від нас всього вимагати?!" Але ні, Він заради
любові навіть дозволив Своєму Синові зазнати тяжких страждань бичування,
знущань і насміхань і, врешті-решт, розп'яття на хресті...
Отож, сам Син Божий зазнавав страждань. І попередив Своїх
послідовників: "У світі страждатимете. Та бадьоріться! Я переміг світ!"
(Ів. 16:33).
"Але чому ж Бог допускає таке страждання для своїх послідовників?!", -
багатьом напрошується таке запитання. Думаю, що відповідь на це питання
дав великий апостол народів Павло у своєму Посланні до євреїв: "Інші
загинули в муках, відкинувши визволення, ЩОБ ОСЯГНУТИ ЛІПШЕ ВОСКРЕСІННЯ.
Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в'язниці; їх каменовано,
розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися
в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; вони, яких
світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними
вертепами. І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, НЕ
ОДЕРЖАЛИ ОБІЦЯНОГО, бо Бог ЗБЕРІГ НАМ ЩОСЬ КРАЩЕ, ЩОБ вони не без нас
ОСЯГЛИ ДОСКОНАЛІСТЬ*" (Посл. до Євр. 11:35-40).
Тому гадаю, що саме про це йдеться Богові, і через те, що страждання є
лише короткочасним на землі з погляду вічності, бо завдяки ним людина
досягає досконалості і щасливого вічного життя. А це найголовніше. Бо
тутешнє життя є лише маревом і ніби дзеркалом майбутнього - вічного.
Якщо людина не страждає, то не може стати досконалою. Ап. Павло в
Посланні до римлян (5, 3-5) пише про таку послідовність духовного
зростання людини: "... ми хвалимось і в стражданнях, знаючи, що
СТРАЖДАННЯ* дає терпеливість, терпеливість – досвід, а досвід –
надію. Надія ж не засоромить, бо любов Бога була вилита в серця наші
Святим Духом, що нам даний."
Більше того, людина навряд чи зможе сподобитися вічного Царства
Божого без страждання. Крім слів Христа "У світі страждатимете" є ще й
інші: "Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме" (Йо. 16, 20). Тут
Спаситель протиставляє земні страждання Його послідовників, які
обернуться для них вічною радістю, і земні веселощі світу, які доведуть
їх до вічної кари...
Є ще й інше місце в Св. Письмі, яке підтверджує цю тезу - притча
Христа про багача, який "одягався у порфиру і висон і бенкетував щодня, і
про вбогого Лазаря, "який лежав біля брами багача, вкритий струпами.
Він бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача; пси приходили і
лизали його струпи." І коли померли обоє, то Лазаря ангели понесли на
лоно Авраамове, а багач потрапив у пекло: "І ось, терплячи муки у пеклі,
він підняв очі свої і побачив здалеку Авраама і Лазаря з ним і став
волати: "Отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай
умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у
полум`ї цьому".
Але Авраам сказав йому: "Чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар – тільки зло, отже тепер він тут тішиться, а ти страждаєш."
Як бачимо, Слово Боже вчить, що страждання для спасіння і здобуття
вічної нагороди - це необхідна умова. Але страждання бувають різні: є
дуже тяжкі - мученицькі, але вони можуть тривати досить коротко, а є й
повсякденні, які відзначаються терпеливим несенням всяких скорбот,
хвороб, утискань, наклепів, образ і т. ін., і вони можуть бути дуже
тривалими і через те навіть важчими за перший вид страждань.
Та ми навіть в тутешньому житті бачимо плоди: безтурботність і
розкошування неодмінно деградують людину і роблять її духовно-морально і
навіть фізично млявою людиною, а всякі скорботи і страждання роблять
людину загартованою, стійкою, витривалою... А головне - ближчою до ближніх, бо така людина вміє співстраждати і розуміти проблеми і біль ближнього, а отже, так вона стає ближчою і до Бога. Бо шлях до Бога обов'язково йде через ближнього.
Та це лише кілька думок, адже на цю тему можна писати книжки...
* Виділення великим шрифтом найвідповідніших місць - моє.
Володимир Мельник Авторська колонка
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар