“Що таке – пізнавати Бога, шукати і чути
Слово Боже? Чи достатньо лише щонедільного відвідування церкви, щоб
вважатися добрим християнином? Що робити тому, хто має спрагу глибшого
пізнання своєї віри, хоче знати більше, ніж артикулює норма чи обряд?”
Про це у програмі «Добра розмова» від 29 листопада в ефірі «Воскресіння.
Живе радіо» говорив о. Василь Баглей, місіонер Божого милосердя у
Тернопільсько-Зборівській архієпархії УГКЦ.
«Людська душа, єство мусить чимось живитися – як і тіло, – каже о.
Василь. – Якщо тіло годувати неякісними продуктами чи сурогатами, воно
не зможе нормально функціонувати, хворітиме, не розвиватиметься, врешті,
сили не буде. Щось подібне відбувається і з внутрішнім світом людини:
можна споживати загальні меседжі, поверхову інформацію – комусь цього
достатньо. Але є величезна категорія людей, які прагнуть більшого, мають
потребу у ґрунтовному слові – у пізнанні, осмисленні, пошуку… Напевно,
Бог у нас вклав цю потребу – пізнання і пошук правди: людина цього
шукає».
Отець Василь звертає увагу: медійний світ, у якому ми живемо, насправді
не ставить за мету інформування, дискусію, діалог. Його мета – шокувати
і розважити. Медіа, які обслуговують інтереси своїх власників,
функціонують за принципом Геббельса: підкореним народам належить одне
мистецтво – розважальне. «Розвага – шок – емоції» – це алгоритм їх дії.
Але потреба у смислах закладена в кожній людині, і Церква першою повинна
нести це слово і ці смисли.
Для людей, які прагнуть більшого в пізнанні Бога, своєї віри, кому мало
недільної проповіді, на сьогодні існують величезні можливості – було б
бажання. Універсальний початок власних пошуків – Святе Письмо, а далі –
коментарі для різного рівня підготовленості, богословська література, і
звичайно, близький по духу духівник, душпастир.
Багато людей відвертаються від Церкви, тому що «священик не такий»,
проте о. Василь, як місіонер і проповідник, радить пам’ятати: окремий
священик – це лише людина, зі своїми вадами і гріховністю, це не аналог
Церкви, яка також є боголюдським творінням, і тим більше не аналог віри
й Бога. Урешті, пошук свого духовного навчителя, провідника до Бога –
це теж велика праця і шлях. Як казав Блаженніший Любомир, «я бачив
багато негативу в Церкві, але це лише утвердило мене у вірі. Я зрозумів
для себе важливу правду, яка тримала мене в житті: не люди керують
Церквою, а Бог».
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
Немає коментарів:
Дописати коментар