Цими днями Українська Греко-Католицька Церква згадує особливу
і неординарну подію – 420 років від дня підписання Берестейської Унії. В
засобах масової інформації можна знайти досить різнобічну оцінку цій
події: є схвалення і позитивні відгуки такого історичного факту, а також
є гостра і необдумана критика, інколи з боку осіб, які жодного
відношення не мають до Церкви Христової. Нашу Церкву, інколи, навіть
називають «унійною», що бере свій початок саме від Унії, підписаною 1596
року у Бересті, коли вона підтвердила свою єдність з Апостольським
Престолом. Історики та церковні аналітики зуміють дати чи вже дали свої
оцінки щодо цієї історичної події, а нас, як вірних Української
Греко-Католицької Церкви, духовенство і миряни якої терпіли, а численні
навіть віддали своє життя за вірність Єдиній Христовій Церкві, цікавить
одне – єдність Церкви та її вірність заповітним словам словам Ісуса
Христа: «Щоб усі були одно» (Ів 17,21).
Для вірних єдність Церкви – це щось дуже глибоке і символічне. Ми всі, читаючи символ віри, сповідуємо: «Вірую в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву». Ця єдність є ознакою правдивої Христової Церкви, яку Христос оснував на Петрі і про це читаємо у Святому Письмі: «Тож і я тобі заявляю, що Ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають»
(Мт 16,18). Христос «збудував» свою Церкву на скелі, на камені, на
твердій основі - на Петрі і сказав, що «пекельні ворота її не
подолають», тобто, що незважаючи на різноманітні випробування (гріхи її
членів, непорозуміння, конфлікти та ін..), Церква Христова існуватиме,
бо її заснував Господь і її ціль – вести люд божий до Царства небесного.
Від апостола Петра і до нинішніх його наступників - Пап Римських,
Церква Христова на землі має одного видимого голову, який є символом і
основою єдності у Христі, а це особа наступника апостола Петра.
Церкву неодноразово називають «святою грішницею»: свята, бо основана і
підтримується Христом, Господом Богом Святим, а грішниця, бо
складається з нас з вами, грішників. Грішність її членів, впертість та
непоступливість, неодноразово в історії спричиняли різні поділи та
розколи, які спричинили довготривалі рани і болі на тілі Христовому,
яким є Церква. Але заповітні слова Христові «щоб усі були одно» не
можуть залишити спокійним серце жодного правдивого християнина, який має
прагнути єдності. Від цього йде сама назва «унія», що з латинської мови
означає союз, єдність. Церква плекає такий спосіб поєднання, яке
припускає одність у різноманітності, тобто, щоб права нікого, хто
об’єднується не були ущемлені і щоб збереглися специфічні особливості
різних традицій.
Наша Батьківщина отримала дар хрещення у 988 році за князя Володимира
Великого, який запровадив християнство у східному
(візантійсько-слов’янському) обряді як державну релігію Київської Русі.
Півстоліття пізніше, у 1054 році, стається церковний розкол. Київська
Церква успадкувала традиції візантійського Сходу і була частиною
Константинопольського патріархату, але одночасно перебувала у
сопричасті, єдності з Папою Римським. Потім настають непрості часи на
церковному полі: певні непорозуміння між Константинополем і Римом,
занепад грецького православ’я та Константинополя під пануванням турків,
виникнення нової незалежної митрополії у Москві та, згодом, і здобуття
статусу патріархату у 1589 році. Ці зовнішні чинники та внутрішня криза
нашої Церкви спричинили потребу віднайти силу і джерело для
життєдайності та розвитку Церкви. І так Синод Церкви приймає рішення
перейти у підпорядкування Апостольського Престолу, зберігаючи при цьому
традиції і приписи східного обряду та власної Церкви. Саме це було
потверджено на Берестейському Соборі у 1596 році і саме відтоді
розпочинається новий етап у встановленні Української Греко-Католицької
Церкви, як окремої інституції, Церкви свого права, яка незважаючи на все
пам’ятає, що вона належить до єдиної, святої, соборної і апостольської
Церкви.
За цю єдність наша Церква в історії втрачала найкращих синів і дочок.
Цю єдність наш український народ здобував кров’ю та довготривалими
переслідуваннями. Ця єдність неодноразово була критикована і окремими
членами Церкви, але ця єдність йде від Єдиного Господа Ісуса Христа,
який заснував Єдину Святу Соборну і Апостольську Церкву на Петрі і Йому
дав ключі від Царства Небесного і пообіцяв, що пекельні ворота, тобто
ніякі злі сили не подолають Церкву (пор. Мт 16). Прагнення до єдності –
це є прагнення щирого і нелукавого серця, а прагнення до поділу точно не
йде від Господа. Йдеться про єдність у різноманітності.
Роздумуючи над цією темою і читаючи різнобічні думки, часто зі смаком
критики та осудження за факт унії, я з радістю згадую світлої пам’яті
Владику Софрона Мудрого, який дуже любив Церкву і дуже любив цитувати
слова Ісуса Христа з розповіді про доброго пастиря: «Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир»
(Ів 10, 16). І, як католицький священик, розумію, що кожен, хто прагне
наслідувати Ісуса Христа і бути «Добрим Пастирем», повинен старатися про
добро і єдність Церкви Христової, яка покликана у єдності духа та
різноманітності обрядів і культур, вести людей до спасіння. Добрий
Пастир повинен «приводити» до Церкви Христової всіх людей, бо
Бог хоче, «щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (І Тим
2,4), а саме Церква Христова і є «стовпом і основою правди» (І Тим
3,15).
Хотів би, щоб в умі кожного вірного нашої Церкви залишилися мудрі
слова нашого Патріарха Святослава про Унію, сказані в Римі в часі
відзначення 420-ліття Берестейського Єднання: «До сьогодні ніхто не знайшов і не запропонував кращої моделі церковного єднання» і що цей день молитви є «нагодою
подякувати Богові за 420 років церковної єдності, які наша Церква не
лише отримала як дар, а й зуміла пронести через різні лихоліття історії
нашого народу. Тому ми дякуємо Богові також за дар відомих і невідомих
мучеників на українських і білоруських землях».
Святий Йосафате, мучениче за церковну єдність, та святі українські
новомученики за вірність Христовій Церкві, моліть Господа за мир і
спокій у нашій Батьківщині та за дар єдності для нашої Церкви.
о. Йосафат Бойко, ВС
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар