Вже
зовсім скоро світ заполонить радість і щастя. Якщо не світ дорослих, то
точно світ дітей. Адже вже зима, а значить близько Різдяні свята:
Різдво, Василія, Йордан. В дитинстві кожен із нас чекав цих свят, як
чогось найособливішого. Пам’ятаю, як маленьким, я годинами міг сидіти у
кімнаті із виключеним світлом і дивитися на ялинку, де гірлянди
переливались різнобарвними вогнями, які відбиваючись від скляних іграшок
розсипались міріадами снопів іскор. Або із сестрами грали в гру –
знайди іграшку на ялинці.
Діти ходили колядувати, сіяти, віншувати, щедрувати, грали в сніжки,
по вулицях ходили вертепи, всюди було чути гамір і сміх. Зараз у наш час
вертепів майже немає, якщо діти і йдуть колядувати, то в більшості
заради грошей, мало хто ходить сіяти, рідко можна почути на вулицях
колядки. Світ стає якимось безживним, безбарвним, кожен у своїй хаті, а
щоб поділитись своєю радістю з іншими, то ні. А може люди просто
розівчились радіти?
Раніше, коли я ще був маленьким, ми з татком ходили сіяти. Це було
рано-ранесенько, в годині шостій ранку, на Василія (14 січня), по
вулицях ходили такі ж як і ми сіячі, у більшості зі своїми татусями.
Іноді об’єднуючись у групи сіяли гуртами. Я точно пригадую, як сонний
ішов в інший кінець міста, щоб засіяти свого стрийка, бабцю і татових
друзів, що жили у тому районі. Так хотілось побажати їм щастя, радості,
добра, а як тішився тими грошима, що їх мені давали. О! Радості не було
меж. Хоча і сам той факт, що надворі ще фактично ніч, а я іду вулицями
міста із татком, як дорослий, був для мене вельми приємним.
А на Святвечір до нас приїжджала родина з інших міст, нас було
багато, в трикімнатній квартирі. Всі метушились: хто готував кутю, хто
накривав на стіл, хто ще щось. Було гамірно, весело. Коли всі сідали за
стіл, то бабця, як найстарша, роздавала всім поскорку вмочену у мед і
бажала кожному щастя, здоров’я, всьго найкращого, а потім помолившись і
заспівавши колядку всі починали їсти. Які ж смачні ті різдвяні страви!
Повечерявши, всі колядували, а вночі ішли на дванадцяту годину ночі
до церкви, на Різдвяну літургію. Коли повертались додому, то під ялинкою
ангелики приносили подарунки. Я вірив, що дійсно ангелики допомагають
св. Миколаю розносити на Різдво ті подарунки, які той забув, або немав
змоги принести нам 19 грудня. І досі вірю. Я вірю, що Різдво це одне із
найбільш важливих свят, не тільки в нашій культурі, але і для всього
світу, адже народився маленький Ісусик, сам Бог втілився в людське тіло,
він приніс нам радість спасіння.
Зараз люди починають забувати, що справжня суть Різдва не у наїдках і
напитках, не у вихідних днях. Справжня суть святкування такого великого
свята у тому, що народився Спаситель. Ми повинні радіти, бо саме в цей
день він приніс нам спасіння від гріха і смерті. У ці дні родина повинна
бути в спільності. Ми повинні радіти і веселитись.
Дамян Вільчинський
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар