Господь пропонує нам королівську трапезу законного шлюбу як передсмак
Небесного Бенкету. Пропозиція Диявола – недоїдки зі смітника розпусти
як самоціль. Так було тисячоліттями. І, якими б вишуканими не були
страви приготовленої Богом трапези, люди часто відгукуються на
пропозицію Диявола, намагаючись набити чрево бридкими недоїдками.
Причому не лише в індивідуальній площині.
Людина слабка і може падати. Людина може заглушити голос сумління,
відмовитися читати написаний у власному серці закон. Та все це дрібниці у
порівнянні з падінням цілої культури, коли добро і зло міняються
місцями на рівні суспільних норм. Коли хтось один їсть зі смітника – це
погано. Але значно гірше, коли такий спосіб життя стає
загальноприйнятим.
Те, що сьогодні відбувається, має чимало прецедентів в історії. Утім
кожен випадок колективного падіння володіє унікальними рисами. Сучасний –
тим більше. Культ розпусти, який утвердився у наш час, вирізняється
особливою інфантильністю і несе в собі потенціал того, що поверхнево
здається діаметрально протилежним. Любителів недоїдків чекає серйозний
розлад травлення і, можливо, анорексія.
Хрестоматійною є картина хіхікання учнів, коли вчитель на уроці
біології розповідає про маточки і тичинки. Оце інфантильне хіхікання
добре помітне в актуальному дискурсі сексуальності. Людей, які
орієнтуються на здорові норми, часто звинувачують у "відсталості". На
насправді сучасні поборники "прогресу" самі заслуговують бути названими
ретроградами, позаяк сліпо вірять у старі ідеї (передусім у сам
"прогрес"). Серед цих ідей важливе місце займає емансипація. Щоправда
віра в емансипацію сексуального, яку демонструє чимало сучасних людей, у
тому числі наших співвітчизників, супроводжується отим хіхіканням, що
вже само по собі руйнує упевненість у тому, що "сексуальне сьогодні"
краще за "сексуальне вчора". Адже сексуальність – це, принаймні, дуже
серйозно.
Один із найбільш ідіотських прикладів хіхікання – це коли у відповідь
на апологію здорових принципів статевої моралі тобі пригадують СРСР, у
якому "не було сексу". От чесно: що вони хочуть цим сказати?
Що таке "секс", якого "не було"? Вочевидь, не статеве співжиття саме
по собі. Можливо, "секс", про який ідеться, – це розпуста? Та її в СРСР
ніби вистачало (після сексуальної революції 1917-1920х років і в умовах
системної боротьби з релігією поверхневе радянське "пуританство" мало
незначний ефект). Чи, нарешті, мається на увазі обмежене вживання слова
"секс"?
Чесно кажучи, я й сам, будучи народженим у період Перебудови, за все
життя вжив слово "секс" у популярному сенсі якихось декілька разів. І,
тим паче, не вживаю вислів "займатися сексом". Займатися можна спортом,
колекціонуванням поштових марок, вишиванням бісером. Але сексуальність –
занадто важлива сфера нашого єства, аби у ній можна було чимось
"займатись".
Окрім того, sex – це, насамперед, стать. Скажіть "займатися статтю", і
ви зрозумієте тупість вислову "займатися сексом". І найважливіше:
етимологічно латинське "sex" указує на половинчастість, результат поділу
надвоє (слов'янський аналог – слово "пол"). Статева близькість – це
намагання подолати власну половинчастість, інтегрувати дві
статі-половини в єдине ціле. Це вже не sex, адже VI + VI = XII, sex +
sex = integritas. "Займатися сексом" мало би означати щось близьке до
"залишатися у своїй половинчастості", тобто щось принципово протилежне
істинній меті статевої близькості.
Коротко кажучи, статеве життя українців не стало повнішим від того,
що вони почали частіше вживати слово "секс". І воно явно не стало
повнішим від того, що на місце комуністичної ідеології прийшла
лібералістична, внаслідок чого зникли або стали крихкими окремі
традиційні норми, котрі за інерцією хоч якось зберігалися у радянські
часи. Воно не стало повнішим від порнографії, від того, що в моду
ввійшла значна оголеність жінок, від прогресуючої сексуалізації дітей та
підлітків, від того, що тема сексуального проникла у ті сфери
публічності, у яких її експліцитність навряд чи є виправданою.
Візьмемо ту ж оголеність. Річ навіть не в безглуздості демонстрації
жінкою "принадних частин" свого тіла комусь окрім власного чоловіка.
Винесемо критерій моногамності за дужки і поглянемо на ситуацію під
"утилітарним" кутом зору. Потяг чоловіка до жінки є динамічним.
Привідкриття тайни, рух уперед, динаміка "роздягання". А роздягати можна
лиш те, що є одягнутим. Наявність на вулицях занадто оголених (чи
"обтягнутих") жінок може породжувати перманентні мікроімпульси статевого
потягу. Але в цілому, якщо дивитися глобально, це притуплення статевого
потягу, обрубування його коренів. Російський філософ і богослов о.
Павло Флоренський писав: "Прекрасное тело одеждами не сокрывается, но
раскрывается, и притом прекраснее, ибо раскрывается в своей
целомудренной стыдливости. Напротив, тело, бесстыдно обнаженное, закрыто
познанию, ибо потеряло игру своей стыдливости, а она-то и есть
таинственная глубина жизни и свет из глубины". Публічна оголеність – це
руйнування жіночого магнетизму.
Подібне ми можемо сказати про надмірну присутність у публічному
просторі сексуальної тематики. Мені здається достатньо виправданим
говорити, що статевість (сам принцип статевого поділу) з одного боку і
еротичне тяжіння з іншого є фундаментальними засадами не лише людини,
але й усього сущого. Міфологічні і філософські системи рідко обходились
без апеляції до цієї проблематики. Вершиною опису в Старому Завіті
любові Бога до людини і людського тяжіння до Бога є еротичні образи
Пісні Пісень. Було б несправедливо вимагати, аби сексуальне лишалося
виключно "у спальні" і не отримувало публічної артикуляції. Але коли
тематику сексуального експлуатує Святе Письмо або якийсь давньогрецький
чи християнський філософ, то це доречна експлуатація, яка стосується
фундаментальних засад сущого. Коли ж образ статевого акту
використовується у рекламі будівельної техніки, це зовсім інше. Те ж
саме можемо говорити про порнографізм продуктів масової культури,
звичайні розмови, зміст повідомлень від ЗМІ тощо. "Коли сексуальним стає
усе, значить уже ніщо не є сексуальним" (Жан Бодрійяр). Образи Пісні
Пісень, описуючи любов Бога і людини, підносять еротичне тяжіння між
чоловіком і жінкою (означуване облагороджує саму метафору). Натомість
те, що ми спостерігаємо навколо, руйнує це тяжіння, позбавляючи його
інтимності. Церква недаремно боролася проти "сороміцьких" пісень,
приказок і тому подібного. Цим вона не "репресувала" сексуальність, а,
навпаки, захищала її.
Диявол дуже хороший маркетолог (інакше його пропозиції лишались би
без відповіді). Але проблема не лише у спритності Диявола, але й у тому,
що люди легко відмовляються від дарованого їм Богом інтелекту.
Обікравши власний інтелект, вони дозволяють Дияволу обкрадати свою
сексуальність, із характерним хіхіканням радіючи новим етапам
"визволення", "прогресу", "емансипації".
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар