03.02.2017р. Б. / 7 порад від святого як виховувати дітей

Один із найбільших викликів у вихованні дитини – знати, коли і як її дисциплінувати. Що робити батькам (чи вчителям), коли їх діти точно знають «кнопочку», на яку слід натиснути, щоб добитись максимального виклику, і нічого з ними не поробиш?

Знайомтесь зі святим Іваном Боско. Його ще називають Дон Боско.

Дон Боско дуже добре розуміє, через що вам доводиться проходити, оскільки усе своє життя він присвятив формуванню молодих бунтівних хлопців. Він приймав на виховання сотні дітей з неблагополучних сімей, навчав їх і викладав усю свою енергію на те, щоб перетворити цих хлопців на праведних чоловіків, котрі служитимуть більшому добру суспільства.

Коли кількість його підопічних зростала, Іван Боско потребував допомоги інших. Тому йому довелось займатись формацією нових вчителів.

У листах до вчителів Дон Боско виклав детальну «Превентивну систему» виховання, метою якої є схиляти «учнів до послуху не через страх чи примус, а через переконання. В цій системі слід виключити всяку силу, а на її місці рушійною силою до дії має бути доброзичливість».

Ось сім порад, які Дон Боско давав своїм вчителям, і які є актуальними і до сьогодні та можуть допомогти виснаженим батькам чи вчителям вести дітей шляхом чеснот.

1) Покарання має бути останньою мірою.

Звичайно, що в десять разів простіше втратити терпець, аніж контролювати його; залякати хлопця, аніж переконувати його. Без сумніву, для нашої гордості краще покарати тих, хто нам противиться, аніж терпіти їх з наполегливою добротою. Св. Павло часто говорив, як деякі навернені до віри дуже легко повертались до своїх закоренілих звичок; однак він витримував це все з терпінням, настільки ревно, як це було необхідно. Саме такого терпцю ми потребуємо, коли маємо справу з молоддю.

2) Якщо вихователь хоче добитись поваги від своїх учнів, то повинен старатись, щоб вони його полюбил.

Якщо йому це вдасться, то для покарання достатньо буде просто не виявити якийсь знак доброти, що провокує змагання, відроджує завзяття і ніколи не принижує.

Кожен вихователь, якщо хоче, щоб його боялись, повинен зробити так, щоб його полюбили. Він зможе досягнути цього, якщо дасть чітко зрозуміти словами, а тим більше діями, що уся його турбота скерована на духовне і земне благо його учнів.

3) Окрім дуже виняткових випадків, напоумлення і покарання слід проводити не на людях, а приватно і так, щоб не бачили інші.

Тому слід виправляти дітей з батьківським терпінням. Ніколи, наскільки це можливо, не напоумлюйте публічно, а приватно, там, де ніхто не бачить і не чує. Публічне напоумлення і покарання допустиме тільки у випадках, коли необхідно уникнути чи виправити серйозний скандал.

4) Чого слід цілком уникати: ударів, примушувати стати на коліна в болючій позиції, тягати за вуха та інших схожих покарань.

Правила це забороняють, і такі дії дуже дратують хлопців та понижують репутацію вихователя.

5) Вихователь повинен впевнитись, що учні ознайомлені з правилами поведінки та покараннями за їх недотримання, щоб ніхто не міг оправдовуватись тим, що не знав, що було наказано чи заборонено.

Іншими словами: діти потребують рамок і добре реагують на них. Ніхто не відчуває себе в безпеці, літаючи з закритими очима, бо в такому випадку обов’язково розіб’ється.

6) Будьте вимогливі до виконання обов’язків, непохитні в прагненні добра, відважні в униканні зла, але завжди лагідні і розсудливі. Повірте, справжній успіх приходить лише від терплячості. 

Нетерплячість є просто огидною для учнів і поширює невдоволення серед найкращих з них. Довгий досвід навчив мене, що терплячість є єдиним лікарством навіть у найважчих випадках непокори і несприйнятливості серед хлопців. Деколи, після багатьох безуспішних спроб терплячості, я вважав за необхідне застосувати жорстокіші міри. Однак вони ніколи нічого не досягнули, і зрештою я завжди виявляв, що доброзичливість зрештою перемагала там, де строгість програвала. Доброзичливість лікує усе, хоча часами  ефективність цього лікування може бути дуже повільною.

7) Щоб бути справді добрими батьками у ставленні до молоді, ми не повинні дозволити, щоб тінь злості затемнила наш спокій.

Якщо часами нас зненацька захоплює, нехай світла ясність розуму одразу розвіє хмари нетерплячості. Самоконтроль повинен керувати усім нашим розумом, нашим серцем і устами. Якщо дитина провинилась, пробуди у своєму серці співчуття і в думках пробуди надію щодо неї; тоді зможеш ефективно її напоумити.

У певних важких випадках покірна молитва до Бога є набагато корисніша, аніж насильницький спалах гніву. Твоїм учням не буде жодної користі від твоєї нетерплячості, а тобі не вдасться навчити нікого з тих, хто за тобою спостерігає.

Переклад – «Католицький оглядач» за матеріалами Aleteia 

Джерело:  Воїни Христа Царя