2Кр. 11,31–12,9: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсилі»
Ніхто з нас не хоче почуватись безпорадним, слабким, немічним.
Кожен хоче бути певним себе, але ця наша певність завжди обмежена. Бо
вона завжди побудована на нашому суб’єктивному досвіді, обмеженому
розумінні, особистих знаннях. І скільки ми б не здобували, усе завжди
обмежене і суб’єктивне.
Повноту певності осягаємо тоді, коли живемо в Господі. Ми ж часто
починаємо довіряти Богові тоді, коли почуємось безпорадними й
немічними. Бог же той, який може нам у всьому допомогти, але ми маємо
почутись тими, які потребують цієї Його допомоги. Доки ми цього не
відчуємо, Бог не може нас насильно змінити чи ощасливити. Лиш тоді, коли усвідомимо свою безпорадність, Бог може прийти зі своєю поміччю і силою!
***
Лк. 6,31-36: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само»
Господь подає нам «золоте правило»: як ми чинимо іншим, так інші
чинять нам. Як ми ставимося до ближніх, так даємо право їм ставитися до
нас. Зазвичай ми завжди маємо претензії до когось: хтось не так
подивився, не так сказав, не так відреагував, не так до нас поставився.
Ми дуже боляче сприймаємо вчинки інших осіб щодо нас. Водночас
легковажимо нашими вчинками щодо інших. Нам дуже боляче, коли нас
ранять, але ми дуже легко завдаємо болю та ран іншим.
Правило, яке дає Господь, дуже просте: що ми хочемо, щоб нам робили, те й ми робімо іншим.
Хочемо, щоб нам прощали, – і ми прощаймо; хочемо, щоб нас любили, – і
ми любімо. Якщо не хочемо, щоб нам чинили прикрість, – і ми не чинімо
цього; не хочемо, щоб нас принижували, – і ми не принижуймо інших. Адже
що ми робимо для інших, те й інші будуть чинити для нас.
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар