05.10.2018р. Б. / Папа Франциск: ризик християнства як «соціальної звички»

У проповіді під час Святої Меси у ватиканській резиденції «Дім Святої Марти» в п’ятницю, 5 жовтня 2018 р., Папа Франциск запросив замислитись над лицемірством тих християн, які називають себе праведними, але не несуть Ісуса Христа в своє щоденне життя, а проганяють Його із свого серця.

Глава Католицької Церкви, натхнений євангельським уривком, що був прочитаний цього дня під час Служби Божої, зазначає, що ми, які народилися в християнському суспільстві, ризикуємо жити наше християнство як «соціальну звичку». Адже, закінчується Свята Літургія і ми залишаємо Ісуса Христа в храмі, не беремо Його із собою у наші домівки, у наше щоденне життя. Якщо ми поводилося таким чином, то ми хоча є християнами, але живемо, як погани. Отож, слід зробити добрий іспит совісті, придивившись до того, яким є наше християнське життя.

Біль з причини відкинення

Болем для Ісуса Христа було і є те, що Його відкидають, натомість, як Він Сам зазначає, якби старозавітні міста Тир та Сидон були свідками тих чудес, які Він робив, то вони, без сумніву, повірили б словам Його проповіді та навернулись. Своїм посланням любові Христос намагався достукатись до сердець усіх людей, однак, люди виявились нездатні до любові.

Проповідник запросив кожного поставити себе на місці тих людей, запитавши себе самого: «Чи я, що отримав так багато від Господа, що народився в християнському суспільстві, що пізнав Христа, пізнав спасіння, що був вихований у вірі, чи, бува, з легкістю не забуваю про Ісуса Христа?» Ми звикли до нашого християнського стану й ця звичка не є доброю, адже спонукає нас обмежити Євангеліє до соціального, соціологічного факту, не бачачи його як особистий стосунок з Ісусом.

Ісус промовляє до кожного із нас, Його проповідь скерована до кожної людини. Але чому ж ті погани, які лише почули Христове проповідування,  йдуть за Ним, а ми, що народилися в християнському суспільстві, Його відкидаємо, забуваємо про Нього, звикаємо до такого стану речей. Християнство не є одежею, яку можна одягти, а потім зняти, згідно з уподобаннями та потребою. Спаситель плаче над кожним із нас, коли ми живемо своїм християнством лише формально, а не в дійсності. Живучи таким формальним християнством ми дещо перетворюємось у лицемірів, стаємо лицемірними праведниками.

Лицемірство праведників

Існує лицемірство грішників і лицемірство праведників, що є страхом перед любов’ю Ісуса Христа, боязню дозволити, щоб Він нас полюбив. Ісус дав нам дуже багато, Він вибрав нас Своїми учнями, християнами, а ми часто обираємо жити християнським життям лише наполовину: в храмі, під час спільної молитви, але виходячи із Служби Божої, забуваємо про Бога, не несемо Його в наші домівки, наші сім’ї, в школи, в місця, де працюємо та живемо…

Потреба в іспиті совісті

  За словами Вселенського Архиєрея сьогодні кожен із нас повинен зробити іспит совісті, придивившись до свого християнського життя: чи, бува, не живемо поверхово, проганяючи Ісуса з нашого серця.

Джерело:     НОВИНИ ВАТИКАНУ