Кожне
покликання розпочинається від зустрічі з Ісусом, Який дарує нам нову
радість і нову надію, бо Господь бажає, аби за Ним ішли люди, в серці
яких вирує вітер радості. Думками про це Папа Франциск ділився під час
загальної аудієнції у середу, 30 серпня 2017 р., коментуючи євангельську
розповідь про покликання перших учнів. Зустріч була присвячена роздумам
про надію та пам’ять, з особливим посиланням на пам’ять про покликання.
Як зауважив Святіший Отець, досвід покликання настільки глибоко
закарбувався у пам’яті апостолів, що однин з них «зафіксував навіть
годину», коли це відбулося. Євангелист Іван розповідає цю подію, «немов
спогад про молодість, що залишився незмінним у пам’яті старця». Ця
зустріч відбулася на березі Йордану, де молоді галилеяни обрали Івана
Христителя своїм духовним провідником. Одного дня туди прийшов Ісус та
охристився. А коли прибув туди наступного дня, Предтеча сказав двом
своїм учням: «Ось Агнець Божий!».
«Для отих двох ці слова стали “іскрою”. Вони залишають свого першого
вчителя та починають слідувати за Ісусом. Він, по дорозі, обернувся до
них і поставив вирішальне запитання: “Що ви шукаєте?”. Ісус, – зауважив
Наступник святого Петра, – з’являється на сторінках Євангелій як знавець
людського серця. В цей момент він зустрів двох юнаків в пошуках, які
переживали здоровий неспокій. І дійсно, яка молодість є задоволеною
молодістю без запитання про сенс? Молоді люди, які нічого не шукають, не
є молодими, вони – пенсіонери, вони передчасно постарілися. І це сумна
картина: бачити молодих пенсіонерів».
За словами Святішого Отця, Ісус на всіх сторінках Євангелії, під час
всіх зустрічей, які трапилися на Його шляху, являється «розпалювачем»
сердець. Саме тому Він і ставить запитання, яким намагається вивести на
яв «прагнення життя та щастя», яке «кожна молода людина носить в собі».
Саме так розпочинається покликання апостолів Івана та Андрія. Воно є
«початком дружби з Ісусом», настільки сильної, що вони поділяють з Ним
життя та бажання. Обоє, залишившись з Ісусом, «відразу перетворюються в
місіонерів», запросивши до спільноти своїх братів – Симона та Якова.
«Це була настільки зворушлива, настільки щаслива зустріч, що учні
назавжди запам’ятають цей день, який просвітив і зорієнтував їхню
молодість», – зауважив Папа, продовжуючи: «Як відкрити своє покликання у
цьому світі? Його можна відкрити різними способами, але ця євангельська
сторінка каже нам, що першим вказівником є радість від зустрічі з
Ісусом. Подружжя, богопосвячене життя, священство: кожне справжнє
покликання розпочинається зустріччю з Ісусом, Який дарує нам радість й
нову надію, та провадить нас, також і через випробування та труднощі, до
якнайповнішої зустрічі з Ним і до повноти радості».
«Господь, – вів далі Святіший Отець, – не хоче чоловіків та жінок,
які йдуть за Ним знеохочено, не маючи у серці вітру радості. […] Ісус
хоче людей, які відчули, що перебування з Ним дарує безмежне щастя, яке
можна оновлювати кожного дня протягом життя. Учень Божого Царства, який
не є радісним, не євангелізує цього світу, бо сумний. Проповідниками
Ісуса не стаємо, гострячи вістря риторики. Можна говорити й говорити,
але якщо за цим нема нічого іншого… Як стаємо проповідниками Ісуса?
Зберігаючи в очах відблиск справжнього щастя».
Ось чому, за словами Папи Франциска, християнин, подібно до Пречистої
Діви Марії, зберігає у своєму серці «полум’я своєї закоханості в
Ісуса». Очевидно, що в житті існують випробування, коли доводиться
«прямувати вперед, не зважаючи на холод і супротивні вітри». Але
християни «знають дорогу, що веде до цього священного полум’я, яке
запалило їх один раз і назавжди».
«Тому прошу вас і заохочую: не рахуймося з думкою розчарованих і
нещасливих, не прислухаймося до тих, які цинічно радять не ростити в
житті жодних сподівань, не довіряймо тому, хто вже при народженні гасить
будь-який ентузіазм, кажучи, що жодне починання не варте жертвування
всього свого життя, не слухаймо “постарілих” серцем, які гасять
молодіжну ейфорію. Відвідуймо похилих віком, в чиїх очах сяє надія.
Розвиваймо, натомість, здорові утопії: Бог хоче, щоб ми вміли мріяти як
Він і разом з Ним, прямуючи вперед з належною уважністю до дійсності.
Мріяти про інакший світ. А якщо котрогось дня мрія гасне, слід знову
починати мріяти, черпаючи з надією із пам’яті про початки, повертаючись
до цих жаринок, які можливо, після не надто доброго життя, приховані під
попелом першої зустрічі з Ісусом», – сказав Святіший Отець.
Підсумовуючи, Папа наголосив, що «фундаментальною динамікою
християнського життя» є «пригадувати собі про Ісуса, про полум’я любові,
завдяки якому ми одного дня збагнули своє життя, як проект любові», аби
за допомогою цього полум’я «наново оживляти свою надію».
Немає коментарів:
Дописати коментар