26.08.2017р. Б. / НЕБО – ціль кожної християнської душі

Кожен християнин прагне прожити земне життя гідно і достойно, бо воно в нас одне-єдине, Богом дане. Комусь це вдається легше, комусь важче, але знаємо, що наш Господь Ісус Христос нікому не обіцяв «легкого» життя на землі. Навпаки Він говорив про дві дороги – широку і вузьку: «Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога (широка) та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять» (Мт 7,13-14). А ще казав: «Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт 11,12).

        В ці дні переживаємо великий Богородичний Празник – Успення Пресвятої Богородиці, або її Взяття до Неба з душею і тілом. Роздумуючи над моментами цього таїнства з життя Пресвятої Богородиці, прагну разом з Вами подумати над тим, як важливо є вірити в Царство Небесне, прагнути неба, перебуваючи ще тут на землі.

1. Ісус Христос, готуючись до свого відходу з цього життя, до страждання і смерті і, переживаючи за стан апостолів, щоб вони не розчарувалися в Ньому сказав дуже цінні слова: «Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене! В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я» (Ів 14, 1-3). Незабаром Христос іде на страждання, помирає, воскресає з мертвих і возноситься на небо: «І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. А як Він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо» (Лк 24,50-51). Саме про Нього читаємо у Святому Письмі: «Ніхто не ввійшов у небо, крім того, хто зійшов з неба: Син Чоловічий!» (Ів 3,13). Отже, Христос, що завжди перебував з Отцем в безперервній єдності, в один момент історії, дві тисячі років тому, воплочується задля спасіння людини, живе і віддає своє життя з цією ж метою, щоб людину віддалену від Бога через гріх, привести знову до Бога, до раю, до неба.
2. Приклад Пресвятої Богородиці для кожної людської особи є особливим. Господь, у своїй відвічній премудрості, готував Марію, єврейську дівчину стати Матір’ю свого Сина. Він навіть захоронив її від плями всякого гріха, удостоїв її ласки святого і Непорочного Зачаття (вона була захороненою, збереженою, захзищеною від первородного гріха), а також вчинив її достойною бути взятою з тілом і душею до неба. Святе Письмо не згаду нічого про останні дні життя Марії, а свята традиція Церкви каже, що Пресвята Діва не померла, як усі – смертні-грішні люди. Марія, будучи безгрішною, була захоронена від тління, а, відповідно, була взята з душею і тілом на небо. 1 травня 1946 року Папа Пій ХІІ написав листа всім єпископам світу щоб дізнатися їхню думку:  чи думку про взяття Богородиці на небеса можна ствердити як правду віри?  Майже всі єпископи відповіли ствердно. І вже 1 листопада 1950 року, Папа проголосив як догму віри, що «Марія, Вседіва, по завершенні свого земного життя була взята з душею і тілом у небесну славу». Господь забирає до неба Пресвяту Богородицю, як людину, нагадуючи і нам, що ми призначені для неба – для вічності.
3. Як же ж нам, грішним і смертним, людям осягнути неба? Часто люди опускають руки від труднощів цього життя, від постійних спокус, від атаки пристрастей, від непорозумінь з ближніми, від лінивства до духовних вправ, молитов і практик. Найперше ми повинні пам’ятати про обіцянку Спасителя: «Іду напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я» (Ів 14, 2-3) і про те, що Господь взяв до неба Пресвяту Богородицю. Господь нам приготував місце, взяв Богородицю і візьме і нас. В словах Ісуса Христа сумніватися не можна. Але також і не можемо забувати інші слова Христові, що «Царство небесне здобувається силою» (Мт 11,12), тобто щоб увійти до Царства Небесного, потрапити до неба – вічності з Богом, то людині в земному житті не можна лінуватися, але дбати про спасіння душі. Часто людина через свої життєві клопоти забуває, що життя на землі дуже коротке. Його короткість впізнається у у порівнянні з вічністю Бога та безсмертністю людської душі. Хоч і цю вічність не так легко і просто людині осягнути розумом, бо людина живе в часі. Але ж Ісус каже: «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу?» (Мр 8,36-37).

        Тому, дорогі наші читачі, живучи на землі – радіймо життю, цінуймо його, не витрачаймо час на гнів, суперечки, роздори, сварки та інші гріховні заняття. Цінувати життя означає любити Господа Бога понад усе і ближнього свого як самих себе – це виконання двох заповідей любові, на яких основуються всі інші святі правила і заповіді. Цінувати життя – це готуватися до неба: все, що ми думаємо, кажемо і чинити, ми повинні робити так, щоб воно нам допомогло потрапити до неба. Все, що ми думаємо, кажемо і чинимо, запитаймо себе: чи воно Богові до вподоби? Чи воно моєму ближньому допоможе? Чи з цього є якась користь? Чи воно мені допоможе потрапити до неба? Люди добрі, живімо так, щоби наше земне життя було дорогою до неба, бо саме небо є ціллю кожної християнської душі.

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:  Воїни Христа Царя