ПИТАННЯ: Чому співжиття до шлюбу вважається гріхом, якщо вже все вирішено і в найближчі дні буде весілля?
ВІДПОВІДЬ: Співжиття до шлюбу, навіть якщо вже
прийнято рішення, можна порівняти з ситуацією, коли хтось робить
крадіжку в магазині, виправдовуючись тим, що потім заплатить за
вкрадене. Очевидно, що така поведінка гідна осуду. Жоден власник
магазину не погодиться з тим, що клієнтам дозволено красти з наміром
заплатити пізніше. Тим більше що в дошлюбному співжитті, як і в
магазині, рахунок часто залишається неоплаченим, і кожен йде своєю
дорогою, завдаючи шкоди залишеному партнеру.
Дошлюбне співжиття - це не просто спільне життя, яке саме по собі
може містити чимало позитивних аспектів, якби воно не мало на увазі
сексуальних стосунків поза шлюбом. Вони є помилковою «передумовою» до
шлюбу згідно Божественному задуму.
Не тільки християнин, а й кожна людина покликана зберігати чистоту до
шлюбу в силу самого сенсу, самої природи сексуального акту. Якщо він є
справжнім, тобто висловлює цілковиту віддачу себе іншій людині, то ця
тілесна віддача може здійснитися тільки після того, як відбудеться
взаємовіддача за допомогою шлюбної згоди.
Ця згода дається в момент укладення шлюбу, і шлюбна згода все
кардинально змінює: кожен тепер належить іншому, вони назавжди стають
єдиним цілим. Поки не дано цю згоду, двоє не є єдиним цілим і не
належать один одному.
Співжиття з наміром вступити в шлюб не применшує тяжкості вчиненого
гріха, оскільки дошлюбний зв'язок в будь-якому випадку, незалежно від
намірів, заснований на фальші. Як писав святий Іван Павло II в
апостольському напоумленні «Familiaris consortio», «досконалий тілесний
дар став би обманом, якби він не був знаком і наслідком повної
особистісної самовіддачі, тобто тієї самовіддачі, в якій присутня вся
особистість, також і в часовому вимірі. Якщо ж людина щось зберігає для
себе, або залишає за собою можливість змінити рішення в майбутньому -
вона не віддає себе повністю»(11).
«Якщо людина щось зберігає для себе ... вона не віддає себе
повністю». Тут Папа має на увазі не тільки шлюбне зобов'язання, але і
контрацепцію, яка часто практикується в дошлюбних відносинах.
Контрацепція - це найочевидніша ознака того, що двоє не віддають себе
один одному повністю, оскільки фактично вони виключають з цього дару
можливість стати матір'ю і батьком. У тому ж напоумленні Іван Павло II
пише: «Мові народження, яка виражає всеціле взаємне дарування подружжя,
контрацепція об'єктивно протиставляє іншу мову, тобто 'не дарувати себе
іншому повністю': наслідком цього є не тільки практична відмова від
зачаття нового життя, але і фальсифікація внутрішньої істини подружньої
любові, покликаної дарувати себе в особистісній повноті»(32). Цілком
очевидно, що в дошлюбних сексуальних відносинах людина тільки «симулює»
повну віддачу, оскільки свідомо виключає повноту цього дару.
Далі Папа пише: «Якщо людина залишає за собою можливість змінити
рішення в майбутньому ... вже тому вона не віддає себе повністю». Юнак і
дівчина, які збираються одружитися, ще не є подружжям і усвідомлюють,
що вони не належать ще один одному остаточно. Вони знають, що поки
вільні прийняти інше рішення для майбутнього і, в принципі, вільні
розлучитися один з одним без будь-яких зобов'язань. Це означає, що їх
взаємна віддача ще не здійснилася.
Деякі виправдовують дошлюбний зв'язок тим, що, мовляв, вчинення
Таїнства Шлюбу - лише формальність, а має значення тільки взаємна любов.
Безумовно, любов і рішення бути разом - це вкрай важливо. Але
неправильно стверджувати, ніби шлюбна згода, дана під час вінчання, - це
лише формальність. Навпаки, це переломний момент в житті двох людей: до
моменту цієї згоди вони вільні і не належать один одному назавжди.
Після згоди вони знають, що тепер є одним цілим і вже невільні повернути
назад.
Чоловік і жінка живуть, як чоловік і жінка, знаючи, що вони ними не
є. Це те ж саме, якщо б семінарист, знаючи, що він ще не священик,
служив Святу Літургію. Це була б фальсифікація Літургії. Точно так само і з
майбутнім подружжям. Вступаючи в інтимний зв'язок, вони лише симулюють
любов, оскільки в дійсності вони засліплені бажанням. Для того, щоб
довести любов один одному, немає необхідності вдаватися до жесту, який
притаманний тільки подружжю. Багато юнаків і дівчат, зробивши таку
помилку, пізніше усвідомлюють її і повертаються до чистоти відносин,
стверджуючи, що їх любов від цього стала тільки сильнішою.
Потрібно підкреслити ще один важливий аспект дошлюбних стосунків:
віддаючись один одному тілесно, чоловік і жінка звикають віддаватися
тому, хто їм не належить. Не виключено, що ця «звичка» проявиться і в
майбутньому. Адже подружня вірність (як і дошлюбна вірність) не
з'являється сама по собі, але готується, вирощується. Період заручин
служить і для цього. А дошлюбні сексуальні відносини можуть стати
передумовою до невірності і до розриву майбутнього шлюбного союзу. Як
хмарочос потребує міцного фундаменту, щоб не впасти, так і шлюб потребує
міцного фундаменту. А дошлюбні інтимні стосунки - це хиткий фундамент,
поверхневий і заснований на примхах. У той час як шлюб потребує міцної
основи, закладеної твердістю рішення обох подругів.
Не треба забувати і про те, що сексуальні відносини є завжди
потенційно плідними. На відміну від інших проявів любові двох людей,
сексуальні відносини потенційно втягують і третю людину, що має право на
народження в стабільному союзі. Дітонародження поза шлюбом - це прояв
безвідповідальності, в тому числі і по відношенню до дитини. І
недостатньо стверджувати: «наш секс безпечний», - всім відомо, що жоден
метод запобігання не дає стовідсоткової гарантії. Таким чином, до
обману, породжуваного контрацепцією, додається ще й безвідповідальність.
Дитина має право на те, щоб бути зачатою і виношеною в стабільному
союзі.
Сексуальні стосунки, в яких закладена здатність до продовження роду,
мають на увазі наявність остаточного і стабільного зв'язку. Ось чому
дошлюбні відносини суперечать християнському віровченню, згідно з яким
сексуальний акт може відбуватися тільки в контексті шлюбу.
«Наречений і наречена, - стверджується в Катехизмі Католицької
Церкви, - покликані жити в цнотливму утриманні. Це випробування, завдяки
якому вони пізнають взаєму повагу і вчаться взаємної вірності і надії
отримати один одного як дар від Бога. Вони повинні відкласти до
одруження ті вирази ніжності, які специфічно властиві подружній любові.
Вони повинні взаємно допомагати один одному зростати в цнотливості».
Немає коментарів:
Дописати коментар