Собор Пресвятої Богородиці
Тропар, глас 4: Різдво Твоє, Христе Боже наш,* засвітило
світові світло розуміння:* в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди
навчилися* поклонятися Тобі – Сонцю правди,* і пізнавати Тебе – Схід з
висоти.* Господи, слава Тобі.
Кондак, глас 6: Раніш зірниці від Отця без матері
роджений* – на землі без отця днесь воплотився з Тебе.* Тим-то звізда
благовістує волхвам,* ангели ж із пастирями оспівують несказанне різдво
Твоє, Благодатная.
Свята Церква закликає нас нині віддати честь і поклін
Пренепорочній, Пресвятій Діві Марії – Матері Христа Спасителя. Не
людським язиком оспівати Її славу. Не людському перу описати її силу, Її
могутність. Там, в убогому вертепі, перед Нею святе Дитя, а Вона – Його
Матір, Матір самого Бога. Вона повиває святе Дитя пеленами і кладе на
сіні. “О Маріє, – каже святий Вернард, – поклади святе Дитя у ясла,
повий Його пеленами; пелени мого Спасителя мені цінніші, як усяка суєта,
а ті ясла мені дорожчі, як золотом і бісером прикрашений царський
престол!”
Першою молитвою, якою земля привітала Христа Спасителя,
була молитва Пресвятої Богородиці. Тою молитвою Мати Христова просила,
без сумніву, і за цей грішний рід людський, який знайшов у Ній свій
покров і єдину надію. Скільки слабких сил наших, стільки старалися ми у
кожному відповідному місці цієї книги воздати славу Пренепорочній Діві і
Матері Божій та приводити до Неї всіх, бо Вона є джерелом ласки,
джерелом життя й утіхи, надією на спасіння. І нині лиш одне можемо
сказати: спішімо до Пресвятої Богородиці! Ідім до Неї з плачем, але й з
упованням. Ми – Її діти, Її серце сповнене любови до нас, те серце, яке
проштрикнуло сім мечів. Минає день, минає життя. Зайде і наше сонце,
“прийде година, для всіх єдина”, коли на смертному ложі представиться
нам усе інакше. А тоді, хто за нас заступиться, як не Богородиця. Хто
оборонить, як не Мати?
А нині прославляймо і величаймо Її славу
та Її гідність; Вона сповнена благодаті, Вона пестить і плекає на руках
свого Сина, Вона голубить Його, Вона найближча до Бога, Вона годує Його.
Припадімо до тих ясел своїм духом, а хоч грішні ми, хоч осквернені і
негідні, та нині Вона радо і ще ревніше заступиться за нас, Вона
випросить нам помилування і прощення провин, якщо хочемо щиро покаятися у
наших гріхах.
Нині свята Церква також вшановує пам’ять утечі
Пресвятої Богородиці з Дитям Ісусом і зі святим Йосифом до Єгипту. “Якже
вони вирушили в дорогу, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові й
каже: «Устань, візьми Дитятко і Його матір, і втікай в Єгипет, і
перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме Дитя, щоб Його
вбити». Вставши Йосиф, узяв уночі Дитятко та Його матір і пішов у
Єгипет, де перебув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через
пророка: «З Єгипту я покликав мого Сина». Тоді Ірод, побачивши, що
мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у
Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки,
згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців. Тоді справдилось те,
що сказав був пророк Єремія: «В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання:
то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх
немає». Якже вмер Ірод, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові в
Єгипті і каже: «Встань, візьми Дитятко та Його матір і повернись в
Ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя Дитятка». Устав він,
узяв Дитятко та Його матір і прийшов в Ізраїльську землю, але, почувши,
що в Юдеї царює Архелай замість Ірода, батька свого, побоявся іти туди.
Попереджений же вві сні, він пішов у галилейські сторони і, прибувши
туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане
пророками, що Назорей назветься” (Мт. 2, 13-23).
У передмісті
Геліополісу (сьогодні Каїр) Пресвята Родина, згідно з переданням,
мешкала аж до свого повернення до Назарету. Той побут Божого Дитяти не
залишився для Єгипту без наслідків. “Був він, – як каже святий Йоан
Золотоустий, – посівом тої святости, яка тут пізніше зацвіла. Єгипет був
ревніший у служінні Богові, ніж Палестина. Якщо сьогодні пройдете
пустелею Єгипту (йдеться про часи, коли жив Йоан Золотоустий), то
знайдете там 600 ангельських хорів в людських тілах (автор має на увазі
велике число монахів, що провадять ангельське життя), знайдете множество
мучеників і Богу посвячених дівиць, побачите, що насильна влада диявола
там є подолана, диявольські забобони викоренені, а найпіднесеніші
чесноти прикрашають не лишень мужів, але й жінок, які, подібно до мужів,
з невимовною сміливістю борються проти диявола і проти нападів цілого
пекла.
Уже через кілька місяців від страшної хвороби загинув
Ірод. Він у невимовних муках закінчив грішне життя. Терплячи нужду і
долаючи небезпеки, Пресвята Родина повертається з чужого краю. “І за що
Пречиста Діва терпить усі ці прикрощі і нужду, – питає святий Йоан
Золотоустий, – чи за те, що породила Спасителя світа? Тож і ми не будьмо
малодушні, якщо гонять і переслідують нас за те, що ми сповнили свій
обов’язок. Бо ж приклад Пресвятої Богородиці наочно вчить нас, що
страждання є невід’ємними товаришами всякої чесноти”.
Про
дитинство Христа Спасителя святе Євангеліє каже дуже стисло: “Хлоп’я ж
росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на Ньому.
Батьки Його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. І як Йому було
дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято. Коли минули ті
дні, і вони поверталися, то хлопчина Ісус зостався у Єрусалимі; батьки ж
Його про те не знали. Гадаючи, що Він у гурті, вони пройшли день дороги
й аж тоді почали Його шукати між родичами та знайомими, а, не
знайшовши, повернулися в Єрусалим, щоб там Його шукати. Через три дні
знайшли Його у храмі, як Він сидів серед учителів та слухав і запитував
їх. Усі ті, що Його слухали, чудувались його розумові й відповідям.
Побачивши Його, вони були здивовані, й сказала Йому Його мати: «Дитино,
чому Ти це так зробив нам? Ось батько Твій і я, боліючи, Тебе шукали».
Він же відповів їм: «Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути
при справах Отця мого?» Але вони не зрозуміли слова, що Він сказав їм. І
Він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний. А мати Його
зберігала всі ці слова у своїм серці. Ісус же зростав мудрістю, літами й
ласкою в Бога та людей” (Лк. 2, 40-52).
Про подальше життя
Христа Спасителя, аж до хвилі Його прилюдного виступу, Євангелія нічого
не згадують. На тридцятому році життя Христос Спаситель почав навчати і
проповідувати, тривало це три з половиною роки, аж до тої миті, коли
свою науку Він запечатав смертю на хресті.
У той самий день
Святого Йосифа Обручника
Святий Йосиф був чоловіком Пречистої Діви та опікуном Ісуса
Христа; на нього сплила отцівська влада над Бого-Чоловіком. Бо як
Чоловік Христос Спаситель нічим не хотів відрізнятися від інших людей,
нічим, окрім святости. Він корився владі Матері та опікуна, якого, за
прийнятим звичаєм, називав батьком. А якщо Господь Бог прикрасив і
збагатив усякими чеснотами ту, яка мала бути і була Матір’ю Його Сина,
то, звісно, й опікуна для Нього вибрав мужа найгіднішого і подав йому
доброту й усяку чесноту, що відповідала тій великій гідності.
Святе
Письмо називає Йосифа “праведним”. “Йосиф, її чоловік, бувши
праведний...” (Мт. 1, 19). Коротке слово, але у ньому міститься все, бо ж
сповнений чесноти мав бути той, кого Дух Святий називає праведним.
Присутність Бога освячує людину. Хто серцем, молитвою завжди прибігає до
Ісуса, той постійно поступає у доброму. А що сказати про святого
Йосифа, який був найближче до Христа Спасителя, який пестив Його своїми
руками і якого сам Ісус назвав батьком? “Чейже цього титулу «батько» не
удостоївся ані ангел, ані святий у небі, лишень один Йосиф був так
названий” (св. Василій Великий). “Поміж небесними ликами не було нікого,
хто смів би Ісуса Христа називати Сином, міг це робити лишень святий
Йосиф” (св. Кипріян). “А вже з самої тої гідности зрозуміло, яким
чоловіком був святий Йосиф” (св. Вернард).
І справді “святий
Йосиф заслуговував називатися батьком Ісуса” (св. Єронім), бо “Бог дав
йому батьківську любов, турботливість і повагу” (св. Йоан Дамаскин). А
якщо після Пречистої Діви Йосиф був найближчий Божому Синові, то і нині
він є близько до Його престолу. Пізнаймо, як велика мусить бути його
слава і як багато значить його молитва, прохання і покров. Тут, на
землі, Христос був йому слухняний, і нині у небі немає прохання, в якому
Він відмовив би своєму опікунові.
Святий Йосиф походив з роду
Давида. Йосиф є сином Давида не лишень з походження по плоті, але також з
наслідування віри і чеснот. Був він чоловіком бідним, теслею, трудом
рук заробляв на хліб насущний. Згідно з переданням, святий Йосиф помер
ще поки Христос Спаситель розпочав свою прилюдну діяльність, а помер у
пізній старості, бо мав уже сто двадцять літ, і був похований у долині
Йосафата, поблизу Єрусалиму.
“Свята Церква вірує, що не лишень
Богородиця, але і названий батько, опікун Ісуса Христа, зберігав
дівицтво усе своє життя” (св. Петро Дамаскин). “Я думаю, що святий Йосиф
був найчистіший у дівицтві, найглибший у смиренні, найгарячіший у
любові, найревніший у розважанні і що таким він залишається, допомагаючи
нам” (св. Вернард). “Йосиф має з Пречистою Дівою, обручницею своєю,
спільність дівицтва” (св. Августин). Святий Йосиф є взірцем і образом
найліпшого батька родини, мужа й опікуна, взірцем глибокого смирення і
послуху Божим наказам.
А свята Церква має у ньому найліпшого
заступника і покровителя. Папа Пій IX (1846-1878) на прохання єпископів
усього світу оголосив святого Йосифа (8 грудня 1870 р.) покровителем
Христової Церкви, а папа Лев ХШ (1878-1903) у своєму посланні від 15
серпня 1887 р. призначив місяць жовтень для особливого почитання святого
Йосифа. Є він також покровителем усіх вмираючих, до нього ми повинні
звертати всі свої молитви, його повинні ми просити, щоб у годину смерти
він заступився за нас, був поряд з нами і дозволив нам побороти всі
спокуси, якими диявол спокушатиме нас в останню хвилину нашого життя. На
іконах бачимо святого Йосифа з палицею Аарона, що розпустилася цвітом.
Це є знаком його невинности і чесноти, а також пригадуванням, що
Пречиста Діва, яка через подружжя була довірена його побожній опіці, є
тим жезлом, про який говорить пророк Ісая: “І вийде паросток із пня
Єссея, і вітка виросте з його коріння” (Іс. 11, 1).
У той самий день
Святого священномученика Євтимія, єпископа Сардійського
Святий Євтимій був монахом. Коли про його святе і сповнене чеснот
життя стало всім відомо, тоді Євтимія поставлено було єпископом міста
Сарди, у Малій Азії, над берегом Егейського моря. З актів Сьомого
Вселенського собору (787 р.) знаємо, що на тому Соборі він був одним з
найревніших поборників правди.
Лукавий імператор Никифор
відправив його у вигнання до Паталареї. Згодом Лев Вірменин ув’язнив
його в Асі. А за імператора Михаїла II святого бичували і кинули до
в’язниці в Акриті, у Витинії. Двадцять дев’ять років страждав святий
ісповідник віри і закінчив свій подвиг мученицькою смертю. За наказом
імператора Теофіла святого Євтимія так тяжко побили воловими жилами, що
через кілька днів мученик закінчив своє життя. Сталося це 840 р. Так за
почитання святих ікон і за оборону Христової віри святий Євтимій віддав
свою душу, а Бог подав йому за це вічну нагороду.
У той самий день
Неділя після Різдва Христового
У першу неділю після Різдва Христа Спасителя свята Церква
вшановує пам’ять святого пророка Давида, святого праведного Йосифа
Обручника і святого Якова, брата Господнього. Оскільки житія святого
Йосифа і святого Якова ми вже подали, то зараз подаємо житіє святого
Давида, псалмопівця.
Святий Давид Богоотець, пророк і цар Юдейський
Цар
Давид був восьмим сином Єссея, мужа з покоління Юди, і мешкав у
Вифлеємі. Юний літами, він був великий чеснотами і побожністю. Хоч на
око він і не був міцний тілом, однак мав велику силу, бо не раз йому
доводилося захищати стада свого батька, які він випасав, від левів і
ведмедів. А ще Господь Бог дав йому великий дар укладати пісні і грати
на арфі.
Коли Господь Бог відвернув своє лице від першого
жидівського царя Саула, то за Божим велінням святий пророк Самуїл
помазав молодого літами Давида як знак того, що Господь Бог призначає
юнака майбутнім царем свого вибраного народу. Давид і далі пас стадо, аж
поки Саул, який тяжко захворів, а в тій хворобі мав приступи великого
гніву, почув про Давида і покликав його до свого двору, а юнак грав йому
на арфі й утихомирював хворого короля.
Під час війни з
филистимлянами Давид повернувся до Вифлеєму. Одного разу батько послав
його у табір жидівських військ, що стояли проти филистимлян, бо там були
троє братів Давида. Там він почув, як филистимлянський велетень Голіят
викликав жидів на двобій, а що ніхто не наважився стати проти нього, то
він висміював їх, і навіть хулив Господа Бога. Тоді юний Давид став
проти велетня і каменем зі своєї пращі поцілив йому просто у висок, і
коли вражений Голіят упав, тоді його власним мечем відтяв йому голову, а
филистимляни, коли це побачили, втекли.
Поширилася слава Давида,
та за це зненавидів його Саул і призначив Давида начальником військ, бо
думав, що на війні Давид поляже. Але Давид отримував перемогу одну за
одною, і народ величав його як свого героя. А Саул хоч дав йому свою
доньку Міхаль за жінку, однак ненависть і заздрість не відступили з
Саулового серця, і він став переслідувати Давида. Давид змушений був
ховатися від царя у лісах, а Саул з військом шукав його й убивав усіх
його прихильників. Злоба Саула зворохобила народ і багато мужів прийшли
до Давида і вибрали його своїм вождем. Двічі Саул потрапляв у руки
Давида, і той міг його полонити або й убити, але чесний Давид не хотів
помсти і не чинив Саулові ніякого зла. Тоді Саул пізнав свою
несправедливість і розкаявся, та невдовзі став ще гірше переслідувати
Давида, так, що той мусив скитатися, і навіть шукати захисту у
филистимлян, які помирилися з жидами. Дарма, що вороги, а вони поставили
Давида на чолі свого війська, і він ущент розбив амалекитян і
прославився ще більше.
Коли Саул помер, Давид оплакував царя і в
його пам’ять уклав пісню, а потім повернувся на батьківщину. У Хевроні
покоління Юди вибрало Давида своїм царем. Згодом й усі інші покоління
визнали його жидівським царем.
Ставши царем, Давид прославив свій
народ і себе. Фортецею Сіон в Єрусалимі володіли євусії. Давид цю
фортецю відібрав і Єрусалим став його престольним містом. Потім від
підкорив филистимлян й обклав їх даниною, поборов моавитян, араміїв і
амонітів завоював усю обіцяну землю, аж по ріку Євфрат. Тоді він задумав
звести величний храм у Єрусалимі і там помістити скинію завіту, яку з
Сіону він перевіз до Єрусалиму. Але Господь Бог через пророка Ната- на
заповів йому, що храм побудує його син, і при тій нагоді дав Давидові
обітницю, що з його роду вийде Месія, Христос-Спаситель, який має
заснувати храм понад усі храми – святу Церкву. І справді, Христос
Спаситель по плоті походив з роду Давида. Пізнавши волю Божу, Да-вид не
починав будови храму, а збирав золото та дорогоцінності і все, що було
потрібне для будови; визначив число священиків і порядок служб і
богослужень.
Хоч який чесний був Давид, та однак через людську
слабкість він допустився двох тяжких гріхів. І Господь Бог послав до
нього пророка Натана, а той виповів йому ті гріхи і заповів Божу кару. А
цар Давид, спізнавши свої гріхи, став гірко плакати і почав життя
правдивого каяника. І тоді його жаль вилився у пречудесних піснях, які
називаємо псалмами. Хто не знає книги, яка називається “Псалтир”? Вона
містить 150 псалмів. Слово “псалом” – означає пісня, яку співали під
звуки струн. Не всі псалми є творами Давида, але більшість з них уклав
саме він. Псалми прославляють Божу велич і досконалість, ці псалми
називаються похвальними. Є псалми молитовні, псалми покаянні, а також
псалми месіянські, в яких містяться пророцтва про прихід, страсті і
Воскресення Христа Спасителя. Усі псалми є ділом богонатхненим, як
свідчить сам Ісус Христос (див. Мт. 22, 43), який часто молився словами
псалмів. Навіть на хресті Він молився словами двадцять другого псалма:
“«Елі Елі, лема савахтані», – тобто: «Бо-же мій, Боже мій, чому Ти мене
покинув?»” (Мт. 27, 46) Так само й апостоли часто посилаються на слова
псалмів. Жиди у своїх богослуженнях молилися словами псалмів, і апостоли
ввели співання псалмів у ранній Церкві, і сьогодні псалми є основою
всіх наших богослужень.
Поза церквою псалми є улюбленими
молитвами вірних. Давніше Псалтир був у нас свого роду підручником для
читання, і всюди, де лиш уміли читати, була та книга. І тепер є у нас
пречудесний звичай, що при померлих читається упродовж цілої ночі
псалтир.
Хоч як каявся Давив, однак Господь Бог не простив йому
дочасної кари. Бо ж у тяжкий гріх упав той, кого Господь Бог наділив
усякими ласками і вибрав з-поміж багатьох. Через таку невдячність до
Бога росте злоба гріха. А що гріх Давида був так явний, то і явна була
кара за нього, щоб народ знав, що Господь Бог не дивиться на людські
чини. Так, помер один син Давида, другий допустився плюгавого гріха і за
це його вбив рідний брат, а первородний син Давида Авесалом підняв бунт
проти батька, і Давид мусив іти на нього війною. Господь Бог покарав
злобу злої дитини, військо Авесалома було вщент розбито, а він сам,
утікаючи, зачепився волоссям за гілля дуба, і його убив Йоав, воєвода
військ Давида.
Гірко плакав Давид над сином і ще більше
посвятився молитві, на яку ставав сім разів кожного дня, і вночі молився
до Бога. А життя його через гріх, за який він ніс тяжку покуту, було
сповнене гризоти і журби. Але все це він переніс у глибокому смиренні і
дійшов до незвичайної святости, жив лишень для Бога. Ще за життя наказав
він помазати свого сина Соломона на його наслідника і доручив йому
будову храму, який Соломон побудував з нечуваною розкішшю і пишнотою.
Цар Давид, пророк Божий,і псалмопівець, помер у глибокій старості.
Ми
часто згадували в цій книзі про Єрусалим, місто, яке Давид зробив
осередком своєї держави, і де син його Соломон побудував славний і
величний Господній храм. Єрусалим ставав щораз більшим містом, але й
гріхи його росли. Народ забував про Бога, каменем убивав пророків, карою
за це стало зруйнування храму і мурів міста, яке учинив Навуходоносор,
коли здобув місто. Після повернення жидів з вавилонської неволі храм
було відбудовано. Та влада над Єрусалимом постійно була в руках
нападників поган, аж щойно в часі народного повстання братів Макавеїв
Єрусалим став вільний. Але вже 63 р. до Р. Хр. його захопили римляни і
посадили на престолі поганина Ірода Великого. Христос Спаситель, коли
після свого урочистого в’їзду на осляті в Єрусалим (Квітна неділя),
“побачив місто, він над ним заплакав, кажучи:; «Якби й ти цього дня
зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми
очима! Бо прийдуть дні на тебе, і вороги твої валом тебе оточать і тебе
обляжуть, і стиснуть тебе звідусюди; вони розчавлять тебе й твоїх дітей,
які будуть у тобі, і не зоставлять у тебе каменя на камені – за те, що
ти не зрозуміло часу твоїх відвідин»” (Лк. 19, 41-44).
А своїм
учням про зруйнування Єрусалиму Спаситель говорив так: “Коли ж побачите
Єрусалим, оточений військами, знайте тоді, що його спустошення
наблизилось. Тоді ті, що в Юдеї, нехай тікають у гори, а ті, що будуть у
середині міста, нехай вийдуть з нього; ті ж, що будуть на полях, нехай
до нього не входять. Це бо дні кари, коли то все, що написане,
здійсниться. Горе вагітним та тим, що грудьми годують, у ті дні! Бо на
землі буде нужда велика й гнів проти народу цього. Вони поляжуть від
леза меча й підуть у неволю поміж усі народи. Єрусалим топтатимуть
погани, поки не закінчиться час поган. І будуть знаки на сонці, місяці й
на зорях, а на землі переполох народів, стривоження шумом моря та його
хвилями. Люди змертвіють від страху, очікуючи те, що на світ надійде, бо
захитаються небесні сили” (Лк. 21, 20-26).
У 70 р. після Р. Хр.
Тит каменя на камені не залишив від міста. У 130 р. римляни хотіли
зробити з Єрусалиму чисто поганське місто і це викликало повстання
жидівського народу у 132-136 рр. Усе закінчилося тим, що навіть місце,
де був Єрусалим, римляни переорали і заклали нове місто, що називалося
Елія Капітоліна, до якого жидам під карою смерти вхід був заборонений.
Щойно Костянтин Великий повернув стару назву Єрусалим і підніс місто,
побудувавши величаві храми. Але 614 р. Єрусалим зайняли араби, і назвали
“Аль-Кудс” (святість) Аж щойно під час хрестових походів у святу землю
християни 1099 р. стали під Єрусалимом. А коли з одної гори вони вперше
побачили те місто, то всі зі сльозами радости цілували ту землю,
освячену життям і наукою Христа Спасителя. 15 липня Єрусалим було
здобуто, а королем проголосили Готфрида з Бульону.
У 1187 р.
султан Саладін відібрав у християн Єрусалим. Та християни ще раз, у 1229
р., повернули собі місто, зробив це цісар Фридерик II, однак уже 1244
р. Єрусалим захопили турки. Ось така то доля міста, яке каменувало своїх
пророків, а свого Бога розіп’яло на хресті.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар