В
останнє десятиріччя поряд із нездоланним «дідом Морозом» у зимові свята
поширилася ще одна «скрепа», що має єднати українців із «русскім міром»
- звичай хрещенського моржування.
Київська християнська традиція завжди ставилася до Богоявлення або ж
Хрещення Господнього з пієтетом. У церкві велике освячення води
відправлялося напередодні, 5 січня[1]. А в сам день Богоявлення, 6 січня[2],
громада вирушала на річку, озеро або ставок. Там заздалегідь виливався
зі скрижанілої води, часто забарвленої буряковим квасом, хрест, ставився
престіл, розчищалася ополонка і священик відправляв у ній освячення
води. Це освячення називалося ще Йорданським, бо кожна водойма з
освяченою водою символічно уподібнювалася до річки Йордан, у якій Ісус
Христос прийняв хрещення від Іоана Предтечі. Воду з освяченої водойми
пили, нею кропили оселі, її зберігали в хатах як велику святиню. Нікому й
на гадку не спало б купатися в цій воді. Навпаки – подекуди існувала
навіть народна пересторога: до кінця богоявленських свят або принаймні
три дні не використовувати освячені водойми для побутових потреб, не
занурюватися в них оголеним тілом.
Натомість у російських селах поширилася цілком інша звичка: пірнати в
ополонку відразу після освячення води. Вона мала свої історичні
прецеденти. Пригадаймо: ще наша «Повість временних літ» передає подив
апостола Андрія Первозваного, коли він, встановивши хрест у Києві,
подався на північ і там побачив у землях фіно-угорських племен, де
згодом сформувався російський народ, лазні. В уста апостола
Нестор-літописець вкладає розгублені спогади про диваків, які після
лазні «вилізуть ледве живі. А обіллються водою студеною — і тоді
оживуть». Можливо, спонукою для росіян став теж побачений у Греції
звичай кидати після освячення води хрест у море, звідки його діставали
пірнальники.
Перед большевицьким переворотом і запровадженням державного атеїзму
хрещенські купання поширилися в російських селах, а звідти перейшли і в
марґінальні верстви міщан. Ясна річ, жодному чиновникові, а тим більше
високопосадовцеві чи інтеліґентові, не спало б на гадку приєднатися до
цих простонародних розваг. Російська церква їх не забороняла, приймаючи
за одну з ознак сили свого народу за логікою популярного там прислів’я:
«Что русскому здорово, то немцу смерть». Мірою зросійщення захоплених
Москвою теренів цей дивакуватий обряд починає поширюватися і на них.
Заборона комуністами церковних відправ поза храмом унеможливила
хресні ходи «на Йордан» і супровідні звичаї. Але з падінням імперії зла
та приходом до церкви натовпів невоцерковлених людей із напівпоганськими
уявленнями про віру, богоявленські купання раптом перейшли із категорії
сумнівного ескорту в центральні елементи нової російської релігійности.
Різного роду жириновські почали демонструвати свою наготу перед
телекамерами, виражаючи цим російський патріотизм і «почвенническую»
причетність до народної звичаєвости. «Шарикови», що повилазили на
поверхню суспільного життя, не усвідомлювали, що до революції
представники суспільних еліт ніколи б не полізли прилюдно в ополонку.
Публічне купання на Богоявлення перетворилося в Росії Путіна на
маніфестацію національної ідентичности, одну зі «скреп», що єднають
російський народ у протистоянні цивілізованому світові.
Політичні еліти України, позбавлені міцного відчуття власної
національної ідентичности й обтяжені безліччю комплексів, з дивовижною
недалекоглядністю включилися в цю гру. За часів Віктора Ющенка участь у
хрещенському купанні стала візитівкою лояльности до київських еліт.
Президента і його оточення стали наслідувати реґіональні чиновники,
причому часто формально належні до «національно-демократичних» партій. І
поступово купальний супровід освячення води вийшов за межі російської
громади в Україні, почав, ніби ракова пухлина, заражати й ідеологічно
далекі від неї середовища.
Годі й говорити, що хрещенське купання абсолютно суперечить
характерові християнського свята. Адже на Богоявлення Церква вшановує
акт смирення Божого Сина. Ісус Христос, не маючи жодного гріха,
приходить, аби перед усіма скласти символічний акт покаяння: прийняти
від Іоана Хрестителя обмивання йорданською водою.Натомість занурення в
крижану воду має продемонструвати фізичну силу, витривалість, тілесну
привабливість учасника цієї гри. По суті - гри марнославства. А до неї
неодноразово додається й споживання оковитої – мовляв, «щоб нагрітися».
Ну і одяг купальників не вкладається в межі церковного дрес-коду. Один
знайомий священик, котрий згодився був освятити воду на Дніпрі, потім із
соромом розповідав: не встиг він вийняти з води хрест, як озирнувся –
аж до води мчить натовп нудистів і з галасом стрибає в річку! Він ледь
встиг сховати від сорому необачно взяту з собою маленьку дочку...
Гібридна війна відкриває, – на жаль, із запізненням –
багатоманітність засобів інформаційної аґресії. Ми вже бачили, як слідом
за «дарами волхвів» приходять у Крим «зелені чоловічки». «Георгіївські
стрічки», якими ще років три-чотири тому були завіщані на початку травня
наші міста, засвідчили себе згодом як символ експансії Кремля. Боюся,
що і з хрещенської ополонки, в яку так захоплено полізли наші політики,
може несподівано вислизнути відразлива личина «русского міра».
+Ігор Ісіченко, архиєпископ УАПЦ
[1] У ХХ ст. припадає на 18 січня нового стилю.
[2] 19 січня нового стилю.
Немає коментарів:
Дописати коментар