ПИТАННЯ: Як знайти радість в стражданні? Ідеальний католик - це мазохіст?
ВІДПОВІДЬ: У цьому питанні є два важливих слова:
радість і страждання. Що таке радість - християнська радість? Звернемося
до Папи Франциска, який неодноразово торкався цієї теми.
«Посвідчення особи християнина, - каже Папа, - це радість,
євангельська радість, радість від того, що нас вибрав Ісус, що ми
врятовані Ісусом і відроджені Ним, радість надії на те, що Ісус чекає
нас». Ця радість не згасає навіть посеред страждань і хрестів земного
життя, вона «виражається в спокійній впевненості, що Ісус поряд з нами».
Християни підтримують цю радість довірою до Бога, Який завжди нагадує
нам про Свій союз.
Віруючий в Христа знає, що Бог пам'ятає про нього, любить його і
супроводжує. В цьому і полягає християнська радість. Християнин не
анестезує страждання, але переносить їх з надією, що Бог обдарує його
радістю, якої ніхто вже не зможе відняти. В Євангелії Господь
використовує образ породіллі: «Жінка, коли народжує, терпить скорботу,
бо настала година її; Як дитину ж народить, вже не пам'ятає скорботи від
радості». Відчуваючи біль, вона плекає надію і потім радіє від радості,
підкреслює Папа Франциск: «Все це відбувається завдяки спільній дії в
нашому житті радості і надії, коли ми перебуваємо в скорботі, коли ми в
біді, коли страждаємо. Це зовсім не анестезія. Біль приносить
страждання, але якщо ми переживаємо їх в радості і з надією, тоді перед
нами відкриваються двері до захоплення новим творінням». «Неприємності,
часом дуже складні, можуть навіть внести сумніви в нашу віру, але з
надією і радістю ми продовжуємо шлях, тому що після таких потрясінь
з'являється нова людина, як у випадку породіллі. Ці радість і надія, за
словами Ісуса, міцні, вони не проходять».
Радість і надія, переконаний Папа Франциск, «йдуть поруч»: «Радість
без надії - це просто веселощі, швидкоплинне задоволення. Надія без
радості - це не надія, бо вона не виходить за рамки здорового
оптимізму».
Господь не приховував від нас, що в житті будуть проблеми і що «ці
радість і надія зовсім не схожі на карнавал»: «Радість зміцнює надію, а
надія розквітає в радості. Такий наш шлях. Обидві ці християнські
чесноти, згідно з розумінням Церкви, вказують шлях виходу з нас самих.
Радість не замикається сама в собі; надія піднімає вгору, до райських
палаців, і виводить назовні. Необхідно виходити з самих себе з надією і
радістю».
«Людську радість, - зазначає Папа, - може забрати будь-яка
складність, все що завгодно». Однак Христос хоче дарувати нам таку
радість, яку ніхто не зможе відібрати: «Вона залишається навіть в
найважчі хвилини». Це саме те, що відбувалося при Вознесіння
Господньому: «Коли Господь йде, учні вже не бачать Його і з сумом
дивляться на небо. Але їх пробуджують ангели». В Євангелії від святого
Луки говориться, що «вони повернулися щасливими, з великою радістю»:
«Вони раділи, знаючи, що вперше наше людство піднеслося на небеса!».
Надія на те, що ми будемо жити вічно і назавжди об'єднаємося з Господом,
стає радістю всієї Церкви.
У стражданні радість знайти дійсно важко. Але потрібно відрізняти
радість Божественну від радості сьогочасної, яка часто продиктована
минущим задоволенням. Християнська радість перш за все нерозривно
пов'язана з надією, і страждання не перешкода для такої радості.
Страждання для християнина - це аж ніяк не різновид мазохізму. Жодна
розсудлива людина не отримує від страждань задоволення, і християни - не
виняток. Деякі приймають свої страждання з радістю тому, що бачать в
них наслідування Страстям Христовим і найвищу форму відповіді на Його
любов. Так само, як страждання Ісуса Христа є свідченням Його любові до
нас, наші страждання, прийняті з радістю, можуть стати свідченням любові
до Бога: адже любити в земному раю було просто, і зовсім не просто
любити в нашому світі. За допомогою страждань, які переносяться з
терпінням, людина може досягти любові, яка перевершує любов ангелів.
Для інших страждання може бути способом подолати прихильність до
світського і до гріха. Безсумнівно, багато людей зустрічають Бога саме в
стражданнях. Досить згадати блудного сина: він усвідомив свої гріхи і
вирішив повернутися додому саме переживши страждання. У стражданнях
розсудливий розбійник увірував в Господа і заволав до Нього, щоб Він
згадав його у Царстві своєму. Про це ж свідчать і святі: згадаємо
святого Ігнатія Лойолу і разом з ним - безліч інших. Справа в тому, що в
благополуччі людина має тенденцію звертати свої почуття тільки до
речей, але не до Бога.
Віруюча людина пам'ятає, що все, що відбувається з нами сприяє
реалізації Божественних задумів, які завжди мають кінцевою метою наше
благо. Нічого, навіть найстрашніше зло, не може відлучити нас від Його
любові. Ні спокуси лукавого, ні зло, заподіяне людьми, не може завдати
нашій душі ніякої шкоди, якщо ми самі цього не захочемо, не будемо
противитись Богові, не дозволимо злобі увійти в наше серце. Святий
апостол Павло пише:
«Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи
переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано:
«За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на
заріз.» Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто
полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні
князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина,
ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в
Христі Ісусі, Господі нашім.» (Рим 8,35-39).
Таким чином, джерело радості в стражданні - це саме усвідомлення
того, що Господь з нами, Він перший постраждав заради нас, і тепер ми
радіємо стражданнями за вас і доповняємо на нашому тілі те, чого ще
бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква (пор. Кол.
1,24). Християнська радість в стражданнях не має нічого спільного з
мазохізмом: ми радіємо зовсім не стражданню, яке прийшло у світ гріхом, і
радіти тут нічому, - але радіємо в стражданнях, тому що ніякі
страждання не можуть забрати у нас радості дітей Божих.
Немає коментарів:
Дописати коментар