Одного
дня я відвідав дитячий будинок; там був хлопчик. Він називався Веня.
Директорка мені сказала: ці, менш інтелектуальні, навчаються тут,
всередині, лише два дні на тиждень. Весь інший час вони доглядають
свині. Веня пишався своєю свинею. Він показував мені її кожного разу,
коли я його відвідував. Він пестив її так, неначе це була якась дуже
дорога особа. Одного дня свиня померла. Директорка зателефонувала мені:
Веня не переставав плакати, він був у розпачі. Він втратив те, що в його
світі було його єдиною сім’єю…
Господи, Ти сказав нам в Євангелії, що ангели цих дітей споглядають
завжди обличчя Бога. Але вони, діти, дивляться на наше обличчя. Деякі не
бачили жодних лиць: вони були вбиті раніше. Ті, які народилися, вчини,
щоб знайшли в наших очах і в нашій посмішці принаймні одну причину, щоб
жити. Нехай вони відчувають, що, коли ми дамо трохи любові, це Ти,
Небесний Отче, що ні на мить не забуваєш їх, тому що кожен є Твоїм
шедевром. Вони хотіли б бачити обличчя матері, але мама є далеко; іноді
вони називали мамою те обличчя, яке не було обличчям матері, але жінки,
якій вони були продані… Вони хотіли б бачити обличчя батька, але батько
загинув на війні…
Господи, справжнє суспільство – це те, яке ставить дітей на перше місце, у центрі всього, як ціль усього.
Ти вимагатимеш від нас відповіді, якщо навіть одна дитина виголосить
цю страшну фразу: «Навіщо існувати, щоб жити таким життям?» Це було б
нашою поразкою і трохи теж Твоєю.
Джерело: Апостольська нунціатура в Україні
Немає коментарів:
Дописати коментар