Повір, більше, ніж ти думаєш…
Чи ти, як мати чи батько, коли-небудь замислювався над тим, чи
взагалі вартує брати малих дітей на недільну Літургію? Сумніви в цьому
питанні – річ звична, і визнаю: я також не раз сумнівалась. Я намагалась
відкидати сумніви, однак коли ці думки повертаються до мене бумерангом,
я пригадую один випадок, що стався з нами кілька років тому. Нашому
старшому синові тоді було майже три роки, однак на той час багато
побутових справ йому вдавалось робити вправно. Я хотіла навчити його
застеляти ліжко. Думаєте: що це має до недільної проповіді? Читайте далі
і більше не будете застановлятись над тим, чи брати своїх малюків на
Літургію, попри усілякі незручності…
Френкі і подушки
«Френк, поклади, будь ласка, подушки на ліжко, поки я закінчую приготування вечері», - сказала я.
«Але я не вмію».
«Сонечко, ти вмієш. Ти вже багато разів робив це, пригадуєш?», -
продовжила я, посміхнувшись і вийшовши з кімнати, однак продовжуючи
спостерігати, що відбувається.
Впродовж кількох секунд Френк безпомічно стояв біля ліжка. Потім, на
моє тимчасове розчарування, він виліз на ліжко без подушок. Що він
робив? Над ліжком висіло розп’яття і ікона Богородиці, і Френк почав
розмову.
«Ісусе, прошу, допоможи мені поскладати ці подушки на ліжко. Я не можу зробити це сам».
Тоді він чекав. Він стояв, дивлячись на розп’яття і чекаючи, коли
щось станеться. Хотіла б я побачити тоді своє обличчя. Я повільно зайшла
до кімнати.
«Френкі, що ти робиш?», - запитала я.
«Мамо, я не можу сам поскладати подушки. Я попросив Ісуса допомогти мені»,- відповів він, продовжуючи дивитись на хрест.
«І?», - запитала я, відчуваючи, що зараз мені доведеться пояснювати
важкі поняття простою мовою трирічної дитини, і вже думала як це
зробити.
«Він не зійшов з хреста і не допоміг мені», - сказав він розчаровано і засумував.
Ісус дав мені силу
Я змогла зреагувати тільки по-одному: я обняла сина і зітхнула,
шукаючи ймовірної відповіді. Однак тут, на щастя, зайшов мій чоловік і з
ентузіазмом сказав: «Френк, Ісусові не треба було сходити з хреста».
«Ніііі?», - здивовано запитав Френк.
«Він дав тобі силу для того, щоб ти зміг це зробити сам. Спробуй».
Френк взявся до роботи, і вже невдовзі всі подушки були на місці.
Пишаючись собою, щасливий і з радісними вогниками в очах, він почав
стрибати по ліжку.
«Ти знаєш, що коли ми отримуємо щось, то було б добре подякувати
Ісусові за це», - сказав тато. «Дякую Тобі, Ісусе, бо зараз я дуже
сильний», - викрикнув Френк, показуючи свої мускули на руках.
«Френку…?», - мені хотілось дізнатись звідки взялась така його віра. – «Френку, а чому ти просив Ісуса про допомогу?».
Що трирічна дитина чує в церкві?
Френкові більше не була цікава ця розмова, оскільки тепер він
випробовував свою силу, піднімаючи інші важкі речі, але відповів, навіть
не призадумуючись: «Так священик говорив в церкві».
Ми з чоловіком переглянулись і пригадали чим завершилась вчорашня
проповідь священика: «Якщо ми не знаємо як нам щось зробити, чи щось у
нас не виходить, тоді скажімо до Ісуса: «Господи Ісусе, я не можу
зробити це сам, прошу: допоможи мені» і Він, без сумніву, допоможе
тобі».
Малий 3-річний хлопчина повірив і просто зробив те, що йому порадили в церкві.
Малі діти чують, запам’ятовують і розуміють більше, ніж ми думаємо,
включаючи питання віри і духовності, коли ми беремо їх зі собою до
церкви. Деколи мені здається, що діти є моїми малими вчителями віри –
прості, довірливі і віддані. А ми, батьки, маємо зробити одну важливу
річ: дати їм шанс почути Боже слово.
Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами Aleteia.org
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар