10.04.2018р. Б. / ЧИ ТИ ЛЮБИШ ЦЕРКВУ? 8 ДУМОК ПРО ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ

«Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля),
і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають»

(Мт. 16,18)

        Цей весняно-великодній випуск нашого парафіяльного вісника «Місіонери Слова» я вирішив посвятити темі Церкви та деяким аспектам нашого щоденного життя, пов’язаних з Церквою. В цих днях ми святкуємо світлий празник Христового Воскресіння, згодом у травні будемо відзначати Храмовий Празник Святих Кирила і Методія (цього року припадає на 20 травня) і свято Зіслання Святого Духа та народження Церкви Христової (цього року 27 травня). А трішки пізніше, у липні, святкуємо празник верховних апостолів Петра і Павла, перший з яких став основою, «скелею», на якій Христос збудував Церкву. Це особливі нагоди, коли численні вірні виявляють свою любов і повагу до Господа Бога, до Церкви, відвідуючи свої храми і беручи участь у спільнотних молитвах.

        Хочеться, в такі складні часи, коли кожен думає, каже, пише і чинить все, що забажає, інколи без оцінки змісту і користі від того всього, донести до серця кожного читача та кожної особи потребу і необхідність правдивого життя у Церкві. Часто-густо можна почути як говорять чи пишуть про Церкву, як про якусь там третю особу: Церква погана, Церква грішна, Церква… Пишуть і говорять про Церкву інколи навіть ті, які жодного відношення до Неї не мають. А хто ж така Церква? Та це ж ми – і вірні і духовенство, і кожен з нас відповідальний за те, щоб Церква була такою, якою її хоче бачити Господь, а не та чи інша категорія людей. Святі називали Церкву «святою грішницею»: свята, бо оснував її Святий Господь, а грішниця, бо має у собі таких, як я з Вами, грішників.

        Господь Ісус Христос оснував Церкву, як спільноту віруючих людей, перед тим, як відходив з цього земного життя. І призначення Церкви – одне-єдине – провадити людей до Царства Небесного. Про це читаємо у Євангелії: «Прийшовши в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» Ті відповіли: «Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків». «На вашу ж думку», – до них каже, – «хто я?» Озвався Симон Петро і заявляє: «Ти – Христос, Бога живого син». У відповідь Ісус сказав до нього: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі» (Мт 16, 13-19).

        Декілька думок про Церкву, якими я прагну поділитися з Вами, дорогі наші парафіяни, прихожани чи просто приятелі, з якими ми час від часу зустрічаємося на спільні молитви, святкування, паломництва чи при інших нагодах.

1. Церква – це не групка досконалих і святих осіб, але це спільнота віруючих у Христа-Господа людей, які мають перед собою чітко означену ціль – спасти свою душу і потрапити до Царства Небесного з допомогою божої благодаті. Це часто дуже різні люди, які прикладають, інколи, величезні зусилля, щоб жити святим життям, і цінують ті засоби, які пропонує Церква – святі Таїнства Покаяння (Сповіді) і Євхаристії (Святого Причастя), щоб впорядковувати своє життя. Кожна людина має свій шлях до Господа і до Церкви, тому за кожну нову людину у Церкві та у храмі треба подяку складати Господу, радіти і допомогти людині себе комфортно почувати. Боляче, коли «несвідомі» або «лукаві» християни претендують, що в Церкві всі повинні бути святими і використовують кожну нагоду, аби викривати чи пліткувати про слабкості окремих осіб, які належать до Церкви і таким способом зневажають святе ім’я Церкви Христової. Боляче, коли ми не переживаємо за наших рідних і близьких і за їхнє «церковне життя», мовляв це не наша справа.
2. Церква відкрита для всіх, бо Христос її заснував для всіх, без винятку, людей. Тому ті особи, які прагнуть жити з Господом, вони покликані приймати всіх інших людей, як своїх ближніх, які також мають свої обмеження і слабкості, але які прагнуть належати до спільноти Церкви. Тому в Церкві не може бути різних «групок», які вважають себе особливими і незамінимими, але всі взаємно повинні одні одних сприймати, поважати і любити. У Церкві всі покликані служити іншим, як цього нас навчав Ісус Христос, а служіння – це любов, це піклування, це турбота про інших, а не просто «тішення самими собою та своєю праведністю». Боляче, коли у церковній спільноті трапляються, десь частіше, десь рідше, ситуації, коли одні не сприймають інших чи уникають зустрічі, або просто ігнорують своїх ближніх, знаходячи для цього масу причин і оправдань. Це не по-християнськи. Так робив фарисей, який казав «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди - грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар» (Лк 18,11).
3. Є різні нагоди у Церкві, які допомагають людині по-новому відкрити для себе Церкву. Це таїнство Хрещення, коли хтось у родині народився; це таїнство урочистого Святого Причастя, коли діти готуються до такого величного дня зустрічі з Христом; це таїнство Вінчання для двох свідомих і зрілих християн – хлопця і дівчини, які здатні взяти на себе подружні обов’язки і ними жити вірно і в любові аж до смерті; це різні ювілеї та святкування; це християнські похорони; це вкінці кінців – недільні і святкові богослужіння. Боляче, коли християни, інколи, розглядають ці нагоди, як чисто обрядові моменти і не вникають у суть тих чи інших таїнств; коли спочатку планують святкування в ресторанах, а потім вже організовують справи з уділенням тих чи інших таїнств, підлаштовуючи головне другорядному; коли вперто вірять різного роду забобонам, тим самим зневажаючи віру в Єдиного Господа та святі традиції Церкви Христової і не мають бажання виправлятися і, більше того, вимагають чи претендують, що Церква має сприймати ті чи інші штучки, забобони чи їхні «традиції». Христос сказав: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете моїми учнями і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів 8, 31).
4. Церква – це спільнота свідомих віруючих людей, які розуміють, що діти і молодь – це наше майбутнє і майбутнє Церкви. Тому нормальна церковна спільнота старається допомагати і сприяти всьому, що стосується навчання і формування молодого покоління (катехизація, ораторій, християнські табори та відпочинки, прощі, поїздки). Кожна парафіяльна спільнота повинна зробити все для того, щоб діти і молодь у храмі почувалися добре, щоб їм хотілося приходити до храму. Священик є перший відповідальний за організацію таких дитячих і молодіжних заходів на парафії, але без здорового сприяння батьків, інколи, не можливо зробити щось більше і краще. Боляче, коли батьки так організовують життя своїх дітей, що їм стає часу і грошей на все (гори, море, лижі, аквапарк, поїздки та інші розваги і відпочинки), але не залишається часу на недільну Службу Божу, на катехизацію, на здоровий християнський відпочинок з їхніми однолітками. Є така чудова фраза з народної мудрості: якщо з дітьми не говорити про Бога, то потім прийдеться все життя з Богом говорити про дітей. Щиро дякую батькам, які допомагають нам організовувати різні заходи для дітей і молоді і фінансово підтримують різні ініціативи. 
5. Благодійна діяльність у Церкві – це щось дуже цінне і невід’ємне від життя нормальної парафіяльної спільноти. Тому важливо відкликатися та особисто брати участь у різних загально-церковних ініціативах, організованих такими організаціями як «Карітас» та Мальтійська Служба Допомоги, як і підтримувати парафіяльні благодійні проекти. Часто у парафіях є потребуючі люди чи родини: хто як не Церква повинна відкликнутися на допомогу? У нашій парафії, на даний час, ми завершили парафіяльний проект «Купівля житла для багатодітної родини», підтримуємо потерпілу від пожежі родину і ретельно займаємося питанням будівництва парафіяльного дитячого садочку «Ковчег». Молоді люди, парафіяни, прихожани і просто приятелі – на Вас надія – не опустіть нагоди стати «фундатором» і «благодійником» будівництва нашого дитячого садочку. Але в нас є одне правило, яке нам залишив Ісус Христос: «Нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна» (Мт 6,3-4). Боляче, коли люди претендують на привселюдну подяку чи ображаються, коли їх, випадково чи через забуття, не похвалили чи забули згадати при певних нагодах, коли їм не вручили грамоти чи медалі. Я дуже мрію, щоб всі, що чинять добрі діла отримали нагороду від Господа, а не просто людську подяку. Дякую Вам, що підтримуєте нас у благодійній діяльності.
6. Етика поведінки у храмі – це певні необхідні найпростіші правила, які сприяють тому, щоб всі у храмі могли легко спілкуватися з Богом і щоб не заважали іншим це робити. Деякі правила є спільними для всіх, а якісь різняться відповідно до окремих місцевостей та парафій. Є такі, на які варто звернути увагу нинішнім християнам. Нині згадаю три моменти: не личить користуватися телефоном – в часі богослужінь відповідати на дзвінки, читати чи відписувати «смс», переглядати пошту чи соцмережі, виходити чи вибігати під час богослужінь з храму, щоб вирішити «термінову» справу. Люди добрі, невже є настільки важливі речі, які не почекають однієї годинки, поки ми не вийдемо з храму? Ще одна річ, яка є очевидною у храмі – коли люди мають в устах жуйку, заходячи до храму і жують під час богослужінь. Не красиво «жувати жуйку» в часі перебування у храмі, а тим більше, що тим порушується євхаристійний піст для тих, які мають нагоду приступити до Святого Причастя. Я, зазвичай, перед уділенням таїнства Хрещення чи Вінчання, добрим способом прошу про дві речі: вимкнути телефони і викинути жуйки. Але невже це треба нагадувати? Не можна перебувати дітям на дитячому майданчику на подвір’ї храму в часі Служби Божої, саме від батьків залежить дотримуватися цього правила чи нехтувати ним, таким чином не поважаючи інших батьків і дітей. Боляче і неприємно на це звертати увагу, але, інколи, є необхідно.
7. Активна участь у богослужіннях – це щось дуже цінне і є ліком проти нудьги. Саме активна участь допомагає людині не розсіюватися і вникати у зміст молитов. Інколи люди жаліються, що їм нудно у храмі. Щоб не було нудно, необхідно старатися розуміти, що відбувається і брати участь у богослужінні. Цьому допомагають молитовники, уважне слухання читань Апостола і Євангелії, уважне слухання проповіді із зусиллям пригадати ввечері про що йшлося у проповіді і які читання були на Святій Літургії. Також важливо приходити завчасно до храму, заздалегідь передбачивши необхідний час для приготування і на дорогу до храму. Боляче, коли люди знаходять оправдання на те, що запізнюються або на те, що досі не розуміють що правиться і який порядок богослужінь і взагалі, не вникають у зміст молитов і відправ. Якщо людина не забажає розуміти, на силу цього ніхто не зробить і якщо людина не вийде з дому завчасно, то аж ніяк не зможе вчасно прийти на богослужіння.
8. Фінансове питання у Церкві – це гаряча тема, але яка повинна бути чіткою і ясною. Відколи існує Свята Церква – існували пожертви, як засіб існування та утримання Церкви і священиків. Ще в Старому Завіті Господь установив закон про десятину – тобто закон, який передбачав пожертву десятої частини свого заробітку на храм і на служителів храму. Цього закону ніхто не відміняв і сьогодні є вірні, які стараються частину свого прибутку, інколи десятину, віддати на благодійність чи на діяльність Церкви. Ці люди часто дають свідчення про те, як Господь благословляє їх добробут. У храмах збирають пожертви або, як у нашому випадку, є скриньки, куди вірні вкидають свої пожертви. У нашому храмі є «Скринька благодійності» –  пожертви з неї йдуть на потребуючих і тих, хто просить про милостиню; є «Скринька для пожертв за Служби Божі» –  пожертви йдуть на утримання священиків; є інші скриньки у храмі – це пожертви, які використовуються для утримання храму і всієї нашої парафіяльної господарки, для розвитку парафії. Частина з цих грошей, як цього просить Церковний  Уряд, використовується для катехизації та євангелізації. Є ще одноразові річні фінансові допомоги для утримання та розвитку Церкви в цілому: «Катедратик» на потреби Архієпархіального Управління; «Алюмінатик» –  на потреби семінарії і навчання семінаристів; «Петрів гріш» та «Андріїв гріш» –  це символічні внески на потреби Церкви в Україні та у світі. Ці фінансові внески – пожертви – це свідома участь кожного вірного нашої Церкви у житті, діяльності та розвитку нашої Церкви. Нехай Господь віддячить сторицею за кожну вашу пожертву і підтримку Церкви і нас, священиків. 

Не можливо, тут і зараз, обговорити всі запитання, що стосуються нашого церковного життя. Але я радо відповім на всі Ваші запитання, які би Вас цікавили і Ви не маєте нагоди чи можливості когось запитати. Ваші запитання можна надсилати на мою електронну адресу: josafatboyko@ive.org. Дякую Вам за те, що Ви любите Церкву. І на завершення пропоную Вам слова Святого Івана Золотоустого: «Не відходи від Церкви, тому що нема нічого сильнішого від Церкви. Церква – твоя надія. Церква – твоє спасіння. Церква – твій захист. Вона вища від неба, обширніша від землі. Церква ніколи не старіється, але завжди цвіте. Тому Святе Письмо, підкреслюючи її твердість і непорушність, називає її скелею» (Гомілія на Псалом 44).

о. Йосафат Бойко, ВС   Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя